Розподіл прибутку

РОЗРОБКА ПОЛІТИКИ РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ НА ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ” (на матеріалах ПП „Колос”) Зміст Вступ Розділ 1. Теоретичні засади політики розподілу та використання прибутку на торговельному підприємстві 1. Економічна сутність та джерела формування прибутку в торгівлі 2. Система розподілу прибутку на торговельному підприємстві 15 1.3.

Методологічні підходи до формування політики розподілу прибутку 22 Розділ 2. Аналіз політики розподілу прибутку торговельного підприємства ПП „Колос” за 2005-2006 роки 1. Загальний аналіз фінансово-господарської діяльності та прибутковості підприємства 2. Аналіз ефективності політики розподілу прибутку ПП „Колос” 3. Аналіз показників рентабельності торговельного підприємства

ПП „Колос” за 2004-2006 роки 44 Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості торговельного підприємства ПП „Колос” 1. Розробка стратегії управління розподілом прибутку на наступний період 2. Заходи щодо збільшення прибутковості підприємства та підтримки ефективної господарської діяльності 58 Висновки 68 Список використаних джерел 71 Додатки Вступ Економіка нашої країни переживає складні процеси реформування та адаптації діяльності суб’єктів господарювання

до ринкових відносин. Як свідчить практика, ще багато виробників для себе до кінця не з’ясували, що в цих умовах, коли саме ринок визначає необхідність у тих або інших товарах, диктує вимоги до їх споживчих властивостей, визначальним фактором стабільного розвитку підприємства стає робота на ринок споживача. Тому важливим етапом здійснення господарської діяльності для кожного підприємства є визначення можливого прибутку, який стане результатом діяльності.

Значення прибутку в підприємницькій діяльності полягає в тому, що він по-перше, відображає кінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання, по-друге, виконує стимулюючу функцію, так як одночасно є фінансовим результатом і основним елементом грошових потоків, і по-третє, прибуток є важливим джерелом формування дохідної частини бюджетів різних рівнів.

Для підприємця прибуток є орієнтиром, який вказує на ту сферу, де можливо отримати найбільший приріст вартості, і в яку повинні бути вкладені інвестиції. Політика розподілу прибутку пов’язана із загальною політикою управління прибутком підприємства. Мета і завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті і завданням загальної політики управління ним, оскільки розподіл прибутку звітного періоду являє собою

одночасно процес забезпечення умов формування прибутку наступного періоду Тема даної дипломної роботи є досить актуальною. Адже кожне підприємство працює на ринку з метою отримання прибутку, і політика його розподілу, яка досліджується в роботі, є важливим етапом здійснення господарської діяльності фірми в майбутньому. Метою написання дипломної роботи є визначення ролі та місця прибутку в економіці підприємства, дослыідження

політики розподілу прибутку в підприємстві та розробка стратегії управління розподілом прибутку. Досягнення визначеної мети передбачає вирішення у дипломній роботі таких завдань: • розглянути економічну сутність та джерела формування прибутку в торгівлі; • висвітлити методологічні підходи до формування політики розподілу прибутку; • провести аналіз прибутку підприємства та показників рентабельності; • дослідити ефективність політики розподілу прибутку підприємства; • розробити стратегію управління розподілом

прибутку на перспективу; • розробити заходи щодо збільшення прибутковості підприємства. Предметом дослідження роботи є фінансовий результат від господарської діяльності торговельного підприємства в умовах ринкових відносин. Об’єктом дослідження виступає фінансово-господарська діяльність приватного підприємства „Колос” з точки зору політики розподілу прибутку підприємства. Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та

інші рахунки в установах банків, круглу печатку, товарний знак, штампи, бланки документів та інші реквізити. Засновано приватне підприємство „Колос” 14 серпня 1991 року. Підприємство розташоване за адресою: місто Чернівці, вул.Буковинська 41. Організаційна структура управління підприємства „Колос” є лінійно штабна. Оперативне керівництво діяльністю підприємства виконує генеральний директор, якому

підпорядковуються: заступник директора по комерційній діяльності, заступник директора по науковій діяльності, директор МПЗ, головний бухгалтер, Юридичний віддділ, Відділ кадрів та Аналітичний відділ. Заступнику директора по комерційній діяльності та головному бухгалтеру підпорядковуються всі магазини та склади, а заступнику директора по науковій діяльності підпорядковується все сільське господарство. (див. мал.нижче). Організація господарської діяльності на підприємстві проводиться

з урахуванням всіх служб і підрозділів котрі є на ньому. Характеризуючи торгівельну діяльність підприємства слід зауважити, що за останні роки значно покращились фінансові та економічні показники підприємства, не зважаючи на те що у 2003 році в одному із магазинів стався вибух. На ринку підприємство знаходиться досить тривалий час і за цей період воно завювало достатньо споживачів, налагодило зв’язки з

іншими підприємствами як з вітчизняними так і з закордонними, щоб відчувати себе впевнено в майбутньому і не боятись конкурентів. Структура даної дипломної роботи включає в себе вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додатки. У роботі були використані матеріали фінансової звітності ПП „Колос” за 2004- 2006 роки. Також при написанні роботи були використані різні методи аналізу, серед яких аналіз, синтез, табличний метод, метод індукції, метод дедукції та деякі

інші. Розділ 1. Теоретичні засади політики розподілу та використання прибутку на торговельному підприємстві. 1.1. Економічна сутність та джерела формування прибутку в торгівлі В умовах ринкової економіки функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання прибутку, його розподілу і використання. Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва.

Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Водночас прибуток це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії „витрати виробництва”. Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції [38,с.125]. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений

державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством

умови обліку фінансових результатів. Суть прибутку визначається його функціями:  По-перше, прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства. Його значення в тому, що він відображає кінцевий фінансовий результат;  По-друге, прибуток виконує стимулюючу функцію, тобто одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства, які спрямовуються на

фінансування, розширення виробничої діяльності науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працюючих, виплату дивідендів, формування резервів тощо;  По-третє, прибуток є одним з джерел формування доходної частини бюджетів різних рівнів [40,с.98]. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, прибутком вважається сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування,

зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Економічну сутність терміна „прибуток” в різні часи розуміли по-різному. Американський вчений Шумістер у праці „Теорія економічного розвитку” розробив теорію підприємницького прибутку. Підприємницька діяльність, на його думку, полягає у використанні піядприємцем нових комбінацій виробництва. Це породжує різницю між діючими цінами

і витратами, що знижуються. Ця різниця становить підприємницький прибуток, який виражає цінність підприємницького внеску у виробництво, є показником і умовою економічного розвитку [38,с.80]. Першим, хто охарактеризував прибуток як суму, яка може бути витрачена без вилучень капіталу був шотландський економіст Адам Сміт. К.Маркс вважав, що прибуток у торгівлі – це частина додаткової вартості, створеної в процесі виробництва, яку промисловець оплачує персоналу за те, що він реалізує вироблений товар.

С.Б.Барнгольц – це вчений, який досліджував економічні терміни в радянські часи. Він вважає, що прибуток – це грошова винагорода, яку отримують підприємства після реалізації продукції та покриття затрат на виробництво [7,с.54]. На сучасному етапі розвитку ринкових відносин термін „прибуток” - об’єктивна економічна категорія товарно-грошових відносин, важливий фінансовий синтетичний показник діяльності підприємства, а також джерело фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну

роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні. Бухгалтерський прибуток є різницею між повною виручкою

і зовнішніми витратами. З погляду теорії бухгалтерського обліку до витрат мають входити платежі на придбання машин, обладнання, матеріалів на виплату зарплати робітникам, на амортизацію обладнання. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім постачальникам ресурсів, тому ці затрати називаються зовнішніми витратами. Зовнішні або бухгалтерські витрати охоплюють тільки грошові затрати. Також, фірма може використовувати певні ресурси, що належать

їй особисто. Економічний прибуток - це загальна виручка за вирахуванням усіх витрат виробництва (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні й нормальний прибуток підприємця). Коли ж сума грошових надходжень перевищує економічні витрати, то весь залишок нагромаджується у підприємця. Цей залишок (або надлишок) називається економічним або чистим прибутком. Якщо певне виробництво буде давати підприємцю більший, ніж нормальний (середній) прибуток, то в цю

галузь спрямовується капітал з галузей, де прибуток менший від нормального. Це приведе до пониження прибутковості в цій галузі до нормального рівня, якщо попит на товари даної галузі постійний, то більший за масою капітал зможе дати той же прибуток. Отже, прибуток на одиницю капіталу буде падати. У будь-якому випадку прибуток є стимулом для розширення виробництва. Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів

прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування. Загальний прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Прибуток після оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства, має поширену у вітчизняній літературі та практиці назву – чистий прибуток.

Він розраховується наступним чином ЧП = ЗП – Податок на прибуток та інші платежі з прибутку, (1.1) де ЧП - чистий прибуток, ЗП -загальний прибуток. У зарубіжній економічній теорії та підприємництві загальновживаним є поняття валового, маржинального та операційного прибутку [39,с.96]. Валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами.

Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати. Операційний прибуток, що його часто називають чистим прибутком, обчислюється за наступною формулою: По = Пв – Внев (1.2) де По – операційний прибуток, Пв – валовий прибуток, Внев. – невиробничі витрати. Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат.

Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здійснюватиметься лише за змінними витратами. Пм= ЧД – ЗД; (1.3) ЧД= ВД – П, (1.4) де Пм – маржинальний прибуток, ЧД – чистий дохід, ЗД – сума змінних витрат, ВД – Валютний дохід підприємства, П – сума податкових платежів. Джерела формування прибутку залежать від виду операцій, що проводить

підприємство. Таким чином, прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: • продаж (реалізація) продукції (послуг); • продаж іншого майна; • позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції та

її повною собівартістю. У разі калькулювання за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку відраховують від виручки, тобто Пр = Вр – Срнв – Сн, (1.5) де Вр – виручка віл продажу продукції, Срнв – собівартість проданої (реалізовної) продукції за неповними витратами,

Сн – витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період [28,с.69]. Це так званий метод прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд з ним існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому періоді. Такий вплив може здійснюватись через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості

продукції та цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі. Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Йог розраховують, як різницю між ціною продажу та балансовою вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж. Прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах,

лізинг, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо. Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Прибуток розраховується : Пп.о. = Дп.о. – Вп.о (1.6) де Пп.о прибуток від позареалізаційних операцій, Дп.о сума доходів від позареалізаційних операцій,

Вп.о сума витрат від позареалізаційних операцій. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування. У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподаткування прибутку в нормативних актах. Так, згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”(1997 р.) оподатковуваний прибуток обчислюється за формулою По = Дв – (Вв + АВ), (1.7) де По – оподатковуваний прибуток,

Дв – валовий дохід за певний період, Вв – валові витрати за той самий період, АВ – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів [28,с.62]. У роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, є певні націнки: в оптовій торгівлі – це торгівельно–збутові націнки, у громадському харчуванні – це торгові націнки. За джерелами формування прибутку у розрізі основних видів діяльності підприємства

виокремлюють такі види прибутку: 1) прибуток від операційної діяльності. Це, власне, основний прибуток, який підприємство отримує як результат основної діяльності. 2) прибуток від інвестиційної діяльності. Результати відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій – у вигляді доходів від участі в спільних підприємствах, від володіння цінними паперами і від депозитних вкладів; а частково – у прибутку від реалізації майна, оскільки така реалізація активів

має характер дезінвестицій і є предметом інвестиційної діяльності підприємства. 3) прибуток від фінансової діяльності. Основні грошові потоки по ньому пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування, а саме: залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу; емісією облігацій або інших боргових цінних паперів; залученням кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів

і відсотків та погашення зобов’язань із основного боргу [45,с.83]. За періодом формування, що розглядається, виділяються: • прибуток попереднього періоду – тобто періоду, що передував даному (звітному); • прибуток звітного періоду; • прибуток планового періоду – це прибуток, що планується у наступному періоді. За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють: 1) позитивний прибуток – це означає, що прибуток наявний, тобто він отримується підприємством;

2) від’ємний прибуток – означає збиток, тобто підприємство в такому випадку втрачає вкладені кошти і не отримує винагороду (прибуток) у процесі своєї діяльності [26,с.112]. Таким чином, виділивши лише невелику частину класифікаційних ознак прибутку, можна зрозуміти, наскільки багатогранною є діяльність підприємства в сфері формування, розподілу та використання прибутку. З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітно¬сті відповідно до міжнародних стандартів

відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств (рис. 1.1). Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залиша¬ється в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установ¬чих документів визначає напрями його використання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені стату¬том підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а інша — на створення та поповнення резерв¬ного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми. Рис. 1.1 Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: • асигнована частина має певне цільове призначення (наприк¬лад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільо¬вих програм тощо); • неасигнована частина не має конкретного призначення [40,с.128].

Отже, розподіл прибутку, як певний економічний процес на кожному підприємстві, являє собою складну систему розрахунків та вирішення задач, але наслідком цієї нелегкої роботи є ефективна господарська діяльність фірми на ринку. 1.2. Система розподілу прибутку на торговельному підприємстві Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування

централізованих та децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб: • по-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку у державний бюджет. • по-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств

і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Роль політики розподілу прибутку у зв’язку з її важливістю для проведення господарської діяльності в наступному періоді визначається таким ознаками: 1. Складність політики розподілу прибутку визначає темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями

формування фінансових ресурсів, в першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел. 2. Характер розподілу прибутку здійснює вплив на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбачені до споживання власниками і персоналом підприємства, здійснюються, як правило, в грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність із невідкладних фінансових зобов’язанням.

При великому обсязі виплат прибутку на потреби споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може суттєво знизитись. 3. Політика розподілу прибутку є основним інструментом впливу на зростання ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив здійснюється через забезпечення приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленого прибутку, а в непрямій формі вплив забезпечується основними пропорціями цього

розподілу. 4. Система розподілу прибутку є однією з форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги та форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації робітників та зростанню продуктивності праці [40,с.106]. Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У системі розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу

є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасни¬ків одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпе¬чення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципо¬вих питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством складаються під впливом кількох чинників.

Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг. Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла¬тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за раху¬нок прибутку цільові

фонди для фінансування відповідних витрат. Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку під¬приємств” від 22 травня 1997 р. державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється способом зменшення оподатковуваного прибутку на суму витрат із чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраст¬руктури (якщо відповідні об'єкти соціальної

інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність. Зокрема, сума прибутку спрямовується: 1. на виплату дивідендів; 2. поповнення статутного капіталу; 3. створення резервного капіталу. Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства.

Величина резервного капіталу визначаєть¬ся засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відра¬хувань від прибутку в передбачених засновницькими документа¬ми відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку. Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого

і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновниць¬кими документами. Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх часток у статутному (пайовому) капіталі підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках визначають за формулою d = (Пд / Кст) * 100, (1.8) де d – величина дивідендів, Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, Кст – статутний капітал підприємства [28,75]. З уведенням у дію в 2004 р. Цивільного кодексу України змі¬нюється регулювання порядку розподілу прибутку акціонерного товариства серед його акціонерів. Так, оголошення і виплата ди¬відендів товариством можливі за дотримання таких

умов: • повна оплата всіх випущених акцій; • перевищення вартості чистих активів над величиною статут¬ного та резервного капіталу. Кодексом передбачається також можливість уведення іншими законами України додаткових обмежень щодо розподілу чистого прибутку серед акціонерів. Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного това¬риства має містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року [39,с.147].

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нор¬мою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше — один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір неве¬ликий. Це пов’язано з тим. що очікування майбутніх дивідендів с одним з найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.

Існують дві основні вимоги щодо виплати грошових дивідендів за залишковим принципом: o нагромадження чистого прибутку, необхідного для фінансу¬вання інвестиційної діяльності — товариство має нагромадити до¬статню суму нерозподіленого прибутку (а за необхідності — і резервного капіталу) перед нарахуванням дивідендів; o наявність достатньої суми грошових коштів, що гарантує можливість оголосити і виплатити дивіденди.

За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонер¬ні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запози¬ченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподі¬леного прибутку. У зв’язку з розподілом прибутку формуються наступні фонди: 1. фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва, який витрачається на задоволення потреб, пов’язаних із збільшенням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва

та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства, 2. фонд коштів для матеріального заохочення, який спрямовується на стимулювання зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи, 3. фонд коштів, спрямованих на соціальні потреби, який використовується переважно на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства: o будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житлових будинків та об’єктів соціально-культурної

сфери; o утримання об’єктів соціально-культурної сфери (дитячі дошкільні заклади, лікарні, будинки і бази відпочинку тощо); o проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, придбання путівок на відпочинок і лікування; o інші подібні витрати [38,с.109]. При вивченні розподілу прибутку на підприємстві важливе значення мають фактори, що впливають на даний розподіл. Вони можуть бути внутрішніми (рівень рентабельності діяльності,

інвестиційні можливості реалізації високоприбуткових проектів, альтернативні внутрішні джерела формування ресурсів, стадія життєвого циклу підприємства, рівень поточної платоспроможності підприємства), які залежать від фінансово-господарської діяльності і можуть бути врегульовані підприємством, а зовнішні фактори (податкова система, альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів, темп інфляції та ін.), які не залежать від фірми і створюють обмежувальні умови

існування підприємства. Політика розподілу прибутку торговельного підприємства повинна складати певну систему, і тільки тоді, коли всі елементи системи будуть пов’язані між собою діяльність підприємства буде справді ефективною. При розробці системи розподілу прибутку повинні мати місце наступні умови: • Політика розподілу прибутку повинна бути стабільною. Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий характер; •

Базові принципи розподілу прибутку повинні мати довготривалий характер. Мета і завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати меті і завданням загальної політики управління ним; • Повинна проводитись оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку. Вона дасть змогу зрозуміти, наскільки правильним є обраний напрямок діяльності підприємства [45с.98].

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку в зв’язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства чи з інших причин, усі інвестори повинні бути заздалегідь попереджені про це. Політика розподілу прибутку повинна відповідати загальній політиці управління прибутком підприємства.

Система розподілу прибутку на торговельному підприємстві є досить складним процесом. Принципову схему використання і розподілу прибутку наведено на рис.1.2 Отже, злагоджена система розподілу прибутку має важливе значення для кожного суб’єкта фінансово-господарської діяльності. Завдяки чітко сформованій політиці розподілу підприємство має можливість не тільки регулювати використання

прибутку, але й впливати на його обсяг в майбутньому періоді.