Бахін В.П. Поліцейський допит у США. — К., 1997. — 32 с.
.П. Бахін, В.К. Весельський, Т.С. Маліков
Поліцейський допит у США
(Поради допитуючому)
Навчальний посібник
Вступ
Для процедури розслідування злочинів завжди була актуальною взаємодія завдань кримінального судочинства (встановлення винного у вчиненні злочину) та забезпечення при цьому прав та інтересів усіх учасників розслідування. Порушення їх відповідності, згідно закону, тягне за собою або неякісність дій по встановленню об'єктивної істини, або обмеження прав громадян, залучених до кримінального процесу.
В наш час, коли Конституція України проголосила, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (ст. 3), їх забезпечення та реалізація в процесі кримінально-процесуальної діяльності набуває визначального значення [1].
Створення правової держави стане можливим тільки тоді, коли права людини у всіх сферах діяльності будуть надійно захищені та забезпечені законом.
Розслідування — як діяльність, яка передбачає можливість примусового досягання її мети та обмеження прав і свобод громадян (затримання, обшук, привід на допит і т.ін.), потенційно пов'язане з порушенням законності внаслідок допущених слідчими, прокурорами помилок або умисного ігнорування вимог закону «для забезпечення ефективності боротьби зі злочинністю».
Все це обумовлює необхідність удосконалення правової регламентації розслідування (що повинно бути враховано під час прийняття нового кримінально-процесуального законодавства), розширення науково-технічного та тактичного арсеналу слідства, підвищення професійної майстерності слідчих та оперативних працівників. Одним із засобів цього повинно стати вивчення і використання досвіду держав, які можуть бути класифіковані як правові.
Допит є однією з найбільш розповсюджених слідчих дій. Без нього не проходить жодне розслідування. На його проведення йде більше 80 процентів робочого часу слідчого, який взагалі витрачається на проведення слідчих дій (2, с. 108; 3, с. 21]. Тому професіоналізм та майстерність слідчого під час проведення допиту значною мірою зумовлює якість та результативність розслідування.
Наша система розслідування суттєво відрізняється від більшості закордонних: у нас основний акцент робиться на попередньому слідстві, а у них — на судовому. Однак і там, і у нас допит залишається головним джерелом інформації для встановлення обставин подій, які досліджуються.
Для ілюстрації зарубіжного підходу та відношення до допиту ми вирішили прокоментувати одне із американських джерел, присвячене допи-ту.
Автор праці «Поліцейський допит» — в минулому лейтейант поліцейського департаментуКаліфорнії [4].
І.Р.Кід (В.Берлі, Каліфорнія) Поліцейський допит
1. Звертання поліцейського:
1. Чим я можу Вам допомогти?
2. Якщо не я, то хто Вам може допомогти?
3. Я буду намагатись це з'ясувати.
2. Під час опитування осіб, які подали скаргу, поліцейський:
1. Продемонструє, що подана скарга має для нього важливе значення.
2. Висловить своє позитивне ставлення і вдячність за повідомлення.
3. Збере всі необхідні для розгляду скарги дані.
4. Вкаже правильний хід дій.
5. Виявить співучасть, але буде стриманим у судженнях.
3. Необхідно запитати себе:
1. Чи є об'єктивною ця скарга?
2. Чи підтверджується вона фактами?
3. Яка репутація у цієї людини?
4. Під час опитування осіб, на яких подається скарга:
1. В першу чергу необхідно встановити який закон порушується у відомостях, що викладені у скарзі. 2. Намагайтеся встановити, чи подано скаргу справедливо.
3. Поцікавтесь репутацією особи, на яку подається скарга.
4. Зважте на все.
5. Під час опитування зробіть вигляд, що Ви об'єктивні.
5. Під час опитування свідка:
1. Необхідно показати, що цей громадянин робить поліції та суспільству добро.
2. Ви мені повідомили дуже важливі відомості.
3. Мені потрібна Ваша допомога.
4. Суспільство взагалі потребує Вашої допомоги.
5. Поліцейський під час першого викладення фактів повинен намагатись не перебивати інформатора та направляти його розповідь такими запитаннями: «А що він сказав потім? Куди ви пішли після цього?».
6. Під час опитування потерпілого:
1. Поліцейський повинен сказати собі: «Ця особа постраждала, я повинен допомогти їй».
2. Запропонуйте відверто поділитися своїми думками. Не висловлюйте необгрунтованої думки.
3. Слідчий повинен розпитати потерпілого про всі деталі, переконати його у тому, що все викладене, має відношення до справи.
4. Поліцейський повинен переконатись, що він правильно зрозумів потерпілого. Якщо потерпілий був винен сам, ніколи не докоряйте йому.
7. Під час опитування підозрюваних осіб:
1. Не робіть поспішних висновків, оскільки підозрювана особа — істота знервована. Якщо він і винен, то намагатиметься бути переконливим.
2. Він може намагатися дізнатись, наскільки Ви поінформовані про його злочин.
3. Він може ухилятися у відповідях.
4. Він, можливо, буде намагатися телефонувати, посилатись на високопоставлених осіб.
5. З іншого боку, якщо підозрюваний не винен. Ви переконаєтесь, що історія яку він розповів і помилки, яких він припускається, будуть зрозумілими.
6. Він може бути нетерплячим, але його тон, як правило, не буває вимогливим, факти, що стосуються справи, не вплинуть на нього пригнічено, так само, як і не змінять його розповіді.
8. Поясніть чому:
Коротке пояснення громадянам, чому Ви саме так вчиняєте, завжди залучить їх на Ваш бік. Звичайно, можуть бути такі випадки, коли Вам буде не до пояснень, однак така можливість є.
Перед тим, як слідчий почне допит злочинця, що отямився, він повинен знати:
9. Відомості про підозрюваного:
1. Повні відомості про підозрюваного можна здобути тільки шляхом особистого ознайомлення з його карткою або через інформацію,
отриману від інших офіцерів, а також шляхом особистого обшуку його
житла.
2. Посилання слідчого на попередню діяльність підозрюваної особи створює у останнього враження, що про нього багато знають у поліції. Ця обставина посилює у нього страх перед поліцією та почуття поваги до неї.
3. Це можуть бути відомості про підозрюваного, осіб, з якими він спілкувався, про його слабкі риси, які можна використовувати під час допиту.
4. У записничку підозрюваного можна знайти прізвища людей, старі листи, вирізки з газет, квитанції.
5. Обшуку підлягають автомобіль, помешкання.--PAGE_BREAK--
6. Під час допиту необхідно звертати увагу на все, що може бути доказом, який відноситься до справи.
10. Відомості про злочин:
1. У світі є одна людина, яка знає все про злочин — це той, хто його скоїв.
2. Якщо слідчий веде допит, спираючись на неправдиву інформацію, або якщо він намагається залякати того, кого допитує, то такий допит не буде мати успіху.
3. Якщо слідчий особисто розслідує справу, то він, звичайно, буде ознайомлений з усіма деталями. Якщо він не розслідував справу особисто, то він повинен спиратися під час свого допиту на письмові дані та на особисту розмову з тим, хто до нього вів це слідство.
4. Якщо ж слідчий не підготувався до допиту заздалегідь, а підозрюваний знаходиться у поліцейській дільниці, то він все ж таки не повинен поспішати з допитом, а зайняти очікувальну позицію.
Підозрюваному не завдається шкода тим, що його примушують чекати тривалий час. Очікування приведе підозрюваного у знервований стан, і тоді, слідчому буде простіше проводити допит.
5. Допит потрібно проводити не поспішаючи. Якщо слідчий поспі- шає і видає своє ставлення до підозрюваного, то це тільки зміцнює позиції останнього, який думає про себе, що все, що йому потрібно робити, це протриматись деякий час, а за цей час нетерплячий офіцер неодмінно здасться.
11. Де потрібно допитувати:
1. Після першого зізнання непогано тут же на місці події зафіксувати все у письмовій формі.
2. Ми завжди повинні намагатися в тих випадках, коли це можливо, допитувати заарештованого у поліцейській дільниці. Для поліцейського зручніше робити це на своєму робочому місці. Він почуває себе впевненіше, оскільки можна спланувати, де краще посадити заарештованого, звідки повинно падати світло і т.ін.
3. Якщо офіцер допитує заарештованого у нього вдома, або на роботі, то він сам опиняється в невигідному положенні. Оскільки йому невідома обстановка, він не може передбачити, з якими труднощами він зустрінеться. Його можуть підслуховувати під час допиту, перебивати в найкритичніший момент. З цією метою в кімнату може зайти секретар та інші особи. Однак не завжди є можливість організувати допит у поліцейській дільниці. Офіцери іноді повинні вести допит у помешканнях, лікарнях, установах. Тому, у тих випадках, коли у нас мало доказів, потрібно привести допитуваного до поліцейської дільниці для подальшого допиту. Це необхідно робити дуже тактовно, важливо зберегти з допитуваним дружні стосунки.
4. Існує кілька методів виклику підозрюваного до поліцейської дільниці:
а) офіцер особисто входить у контакт із підозрюваним і пояснює, що у зв'язку із певними обставинами, які мають відношення до допиту, громадянину необхідно з'явитися до дільниці. Офіцер буде йому дуже вдячний, якщо прийде та допоможе розібратись у справі. Якщо ж громадянин захоче дізнатися, чому інтерв'ю не може відбутися на місці, офіцер повинен сказати, що у дільниці є матеріали, які не можна виносити;
б) запрошення по телефону. Якщо громадянин запитає, у зв'язку з чим його викликають, необхідно відповісти, що розмова таємна і вести її по телефону неможливо.
12. Кімната, в якій ведеться допит.
В кімнаті, яка призначається для допиту, повинні бути тільки двері та чотири стіни. В ній не повинно бути вікон, орнаментів на стінах, щоб не розпорошувати уваги допитуваного. Кімната повинна бути звуконепроникна. Світло повинно освітлювати того, кого допитують, а не офіцера.
Допитуваний повинен сидіти рівно на стільці, поставленому так, щоб слідчому можна було спостерігати за нервовими рухами рук та ніг обвинувачуваного. Він не повинен сидіти ні за столом, ні за партою, за якими можна було б сховати руки та ноги. Стілець повинен стояти так, щоб люди, які у випадку необхідності, заходитимуть у кімнату, якомога менше відволікати допитуваного.
13. Запис показань під час допиту:
Ми ведемо протокол допиту для того, щоб:
1. Зловити підозрюваного на брехні.
2. Встановити його зв'язки. 3. Полегшити наступний допит. 4. Направити матеріали допиту в суд.
14. Неофіційне фіксування:
1. Фіксування показань у пам'яті. У багатьох випадках запам'ятовування показань має велике значення, особливо під час допиту на місці події.
Ці зафіксовані неофіційно факти повинні бути якнайшвидше записані.
2. У той час, коли ми вже «розбили кригу», часто буває небажаним робити письмові нотатки під час розмови, оскільки допитуваний, помітивши це, вже не говорить так вільно, як говорив до цього.
3. Бажано щоб слідчий, з самого початку робив вигляд, що дуже уважно слухає розповідь, а в цей час запам'ятовував би головне.
15. Письмові нотатки офіцера:
1. Офіцер може розпочати запис розповіді допитуваного таким попереднім зауваженням: «Ну, давайте почнемо по порядку».
2. Якщо слідчий був уважним під час першого викладення фактів, він помітить усі протиріччя, допущені при повторенні історії. Але, помітивши це, він не повинен на них вказувати, поки не вислухає до кінця другу розповідь.
3. Вислухавши другу розповідь до кінця, офіцер може потім уже повернутися до висловленого і зловити підозрюваного на брехні, використовуючи свої записи, а також те, що запам'ятав.
4. Після того, як буде одержано повне зізнання, офіцер може віддрукувати заяву опитуваної особи в тому вигляді, в якому вона повідомлялась цією особою або записувалась ним від руки.
16. Що потрібно мати на увазі під час допиту:
1. Підозрювана особа не переходить автоматично на ваш бік. Для цього потрібні зусилля слідчого.
2. Дайте йому можливість говорити. Часто можна спостерігати, коли слідчий розпочинає викладати підозрюваному безліч відомих йому фактів. Це призводить до того, що в результаті підозрюваний дізнається, що відомо слідчому і що невідомо. І виходить, що допитуваний знає про слідчого більше, ніж слідчий про підозрюваного.
17. Не робіть поспішних висновків:
1. Той факт, що підозрювана особа належить до категорії людей, які Вам не подобаються, ще не доводить її вини. Будьте справедливим, дотримуйтеся фактів, будьте об'єктивним.
2. Якщо Ви побудуєте свою справу на неправдивих висновках, Ви не тільки не виграєте справу в суді, а й будете вимушені починати все спочатку в пошуках справжнього злочинця.
18. Будьте серйозні:
Офіцер всім своїм виглядом повинен показати, що визнає всю серйозність положення підозрюваного. Непогано буде сказати йому: «Це справа серйозна. Ви знаходитесь у скрутному становищі». Звичайно, саркастичні зауваження, докори з боку офіцера зменшують шанси на успіх. Такі зауваження тільки оздоблюють допитуваного та дають йому привід відповідати тим самим.
19. Не принижуйте себе:
Необхідно уникати непристойних розмов та богохульств. Злочинець не дивлячись на те, що може говорити все, що завгодно, схильний поважно ставитись до поліції. Ведення допитуючим подібних розмов, може викликати грубе ставлення до офіцера. Офіцер не повинен опускатися до рівня допитуваного.
20. Уникайте особистих образ:
1. Під час зіткнення двох особистостей може мати місце ворожнеча між ними. Офіцер може спочатку пояснити своє ставлення та цим самим направити поведінку допитуваного у необхідне русло: «Ви заперечували, я — ні, і ось чому (пояснення)».
2. Офіцер повинен утримуватись від погроз, вимагань, образ, глузувань і т.ін. У департаменті всі скарги громадян зводяться до такого:
«Справа не в тому, що він говорить, а як говорить; його слова були ввічливими, а ставлення образливим».
21. Будьте справжнім артистом:
1. Офіцер не принизить себе, якщо він виступить у ролі актора. Якщо він розглядає допит як гру, як боротьбу розумів, він може лестити допитуваному та спостерігати результати своїх лестощів.
Він може прикидатись німим та спостерігати результати своєї мовчанки.
2. Після того, як допит буде успішно завершено, правильно буде закінчити інтерв'ю без урочистого вигляду переможця та без спроби збентежити або висміяти суб'єкта. Дайте йому можливість зберегти непогану думку про Вас, поки Ви створюєте непогану справу проти нього.
22. Стримуйте свою перевагу:
1. Слідчий повинен уникати такого становища, коли він змушений захищатися.
2. Як тільки він звертається до погроз, або виявляє недостатнє знання справи, або демонструє неуважність до допитуваного, він втрачає перевагу. продолжение
--PAGE_BREAK--
3. Подібний результат трапляється і у випадках, коли допитуваний помітив, що припустився помилки, а слідчий цього моменту помилки не помітив і тим самим втратив нагоду, щоб зловити допитуваного на брехні.
23. Будьте пильним і не припускайтеся помилок:
Намагайтеся конкретно зрозуміти те, що говорить допитуваний. Це допоможе Вам дізнатися про всі факти, які стосуються справи, інакше, Ви не зможете виявити помилок зроблених під час допиту.
24. Контролюйте свій характер:
Злу людину легко вразити. Зло легко переростає у третю ступінь. Коли Ви сердитесь, допитуваний вважає це своєю заслугою, він досяг мети. Навмисна злість, як частина тактики — це інше. До цього прийому звертаються дуже часто.
25. Зберігайте довіру:
1. Не обіцяйте того, що ви не зможете зробити. Виконуйте все, що Ви пообіцяли.
2. У поліцейській справі необхідне «законне обдурювання». Неправдиве обвинувачування, обдурювання, неправдиві обіцянки не входять до законних функцій поліції. Офіцеру, який зарекомендував себе таким чином, це більш непробачно, ніж злочинцю. Ми не можемо робити того, що робить злочинець, щоб не втратити повагу суспільства.
26. Не поспішайте під час допиту:
1. Метою кожного розслідування є економія часу. Але це не означає, що потрібно економити час за рахунок допиту. Час потрібно економити протягом усього розслідування справи. Кілька зайвих хвилин, які потрібні для того, щоб ретельно провести допит, окуплять себе в кілька разів до того, як підозрюваний постане перед судом.
2. Допит не дає результату, якщо він ведеться без мети, а коли офіцер не може контролювати допит, це призводить до втрати часу. З іншого боку, коли офіцер обмежений у часі і дає допитуваному це зрозуміти, останній відчуває, що, якщо він затягне допит, то офіцер опиниться у безвихідному становищі.
27.Як добитися зізнання:
Основні прийоми:
1. Простота з очевидною відвертістю і прямий підхід — ось два елементи, які повинні характеризувати більшу частину допиту.
2. Прямий підхід має за мету заощадити час і якщо можна, добитися швидкого зізнання. Якщо зізнання не наступає і допитуючий не добився інформації, він повинен продовжувати допит іншими методами.
3. Неповнолітні злочинці, як правило, швидко зізнаються під час такого запитання: «Отже, Вам відомо, для чого Ви тут?» Використовуючи цей підхід, Ви дізнаєтесь про злочин, про який нічого не знали раніше.
4. Якщо особа, яка підозрюється у злочині, відмовляється відповідач:
Офіцер: Ви підозрюєтесь у злочині. Я хотів би, щоб ви мені самі все розповіли.
Допитуваний: Я не знаю, про що ви говорите.
Офіцер: Я розслідую справу, в якій Ви замішані. Чи маєте Ви уяву, чому підозра впала саме на Вас?
Підозрюваний: Звичайно, ні. Що все це означає?
Офіцер: Було скоєно злочин. Природно, що я не можу розповісти Вам все детально. Оскільки Ви ні в чому не винні, Ви і можете випадково розголосити ці відомості і тим самим заподіяти шкоду іншій особі. Тому, якщо Ви нічого не знаєте про злочин, я буду Вам дуже вдячний, якщо Ви мені розповісте про (в залежності від обставин справи, наприклад, де була підозрювана особа в момент учинення злочину).
5. Прямий підхід може застосуватись і в кваліфікованих допитах. У багатьох департаментах кваліфікований слідчий веде допит уже після того, я його провів менш кваліфікований слідчий. Другий слідчий уже ознайомився із направленням допиту першого слідчого, і у зв'язку з тим, що між першим та другим допитами потрачено багато часу, Він може почати свій допит так: «Оскільки попередній офіцер, який мав розмову з Вами по цій справі, встановив деякі нові факти, що нас цікавлять, я хотів би почути від Вас, що Ви скажете з приводу цієї історії».
У багатьох випадках у підозрюваного буває достатньо часу, щоб все передбачити і продумати, і тому він охоче починає говорити. Офіцер при цьому робить спокійний вигляд всезнаючої людини до того часу, доки допитуваний не стане викладати факти, які потрібно спростувати. Як правило, у таких випадках підозрюваний говорить правду. Якщо ж підозрюваний охоче відповідає, то слідчий заощадить багато часу. Якщо ж не відповідає, то і в цьому випадку немає великої біди, оскільки слідчий може продовжувати допит.
28. Як знайти ключ емоційного підходу:
1. Офіцер вирішив звернутися до емоційного допиту. Запитавши підозрюваного, яких людей він більше всього любить та поважає, офіцер одержав у відповідь кілька прізвищ, згідно з порядком, з якого зрозуміло, кому підозрюваний віддає більшу перевагу. Потім офіцер встановлює причини, чому та чи інша людина викликає у підозрюваного почуття поваги. Це допомагає йому встановити, які люди, на думку допитуваного, йому подобаються. Таким же шляхом офіцер дізнається, кого підозрюваний ненавидить.
За допомогою такого методу слідчому вдавалося встановити:
а) список людей, які були близькі підозрюваному, перелік їх звичок тощо;
б) список людей, звички та ідеї яких, ненависні йому. Таким чином слідчий встановлює направлення дій підозрюваного. Цим він заощадить час, не витрачаючи його на різні здогадки. Подібна процедура цінна тим, що вона допомагає слідчому грати на почуттях підозрюваного, виступаючи проти тих, хто йому (підозрюваному) ненависний.
2. Неприємно спостерігати, коли сильна людина починає ридати. В цей час у слідчого дуже часто виникає природне бажання заспокоїти того, хто плаче, дати йому можливість прийти в себе. Цього ніколи не слід робити. У таких випадках допитуваного краще надихнути, сказати йому, що Він буде почувати себе краще після того, як виговориться. Якщо є можливість звукозапису, краще зразу записати все на плівку або на папір. Часто людина, яка легко піддається певним почуттям, може дуже легко опам'ятатися. Вона потім сама може дивуватись своїй слабкості, називаючи себе дурнем за це, може знову відмовлятися від того, що говорила до цього. Якщо такій людині дати можливість опам'ятатися, потім буде дуже важко настроїти її емоційно так, щоб вона могла розкаятись. Допитуваний все ще буде боятися наслідків свого зізнання так, як спочатку боявся допиту. Але цей переляк можна зняти, на деякий час, шляхом емоційного впливу.
29. Симптоми емоційного впливу:
1. У слідчого є багато фізичних сигналів, за допомогою яких він може визначити без застосування детектора брехні стан допитуваного. За ними він може визначити і справедливість своїх дій.
2. Будь-який душевний розлад супроводжується певними фізичними ознаками. Вони можуть бути яскраво вираженими.
3. Однак треба мати на увазі, що не завжди зовнішні фізичні ознаки душевного хвилювання означають винність. Вони можуть бути проявом сорому, злості, розгубленості, переляку та інших емоцій.
30. Основні ознаки виявлення емоцій:
1… Потіння.
Потіння з почервонінням обличчя вказує на злість або розгубленість, значну знервованість, але не обов'язково переляк. Вигляд обличчя із «Холодним потом» вказує на значний переляк або потрясіння. Спітнілі руки вказують на значне напруження.
2. Колір шкіри.
Почервоніння обличчя з набряклими венами вказує на розгубленість, але не обов'язково на винність.
3. Пересихання в роті.
В такому стані підозрюваний розмовляє через силу, але це ознака не його вини, а великої нервової напруги. Люди, яким доручається зробити публічний виступ, відчувають щось подібне, вони часто облизують губи та п'ють воду.
4. Стискування кулаків.
Стискування кулаків вказує на нервове напруження, яке може бути подвоєне з наростанням злості. Жінки, як правило, у такому стані скручують носову хустинку.
5. Положення ліктів.
У нормальному стані допитуваний тримає руки вільно. Але як тільки він починає міцно притискувати лікті до боків, для слідчого це може бути головним доказом того, що допитуваний знаходиться у критичному стані.
6. Калатання серця.
У багатьох людей удари пульсу можна спостерігати на венах, які знаходяться з обох боків шиї. У інших людей удари пульсу відчуваються на ногах. Якщо така людина буде сидіти, поклавши ногу на ногу, то за рухами вільної ноги можна помітити, як б'ється серце.
7. Дихання.
Дихання легко піддається спостереженню. У критичний момент допитуваний прикладає великих зусиль для того, щоб зберегти нормальне дихання. Звичайно, після того, як проходить критичний момент, у допитуваного виривається подих полегшення.
8. Метушливі рухи.
Ознаками загальної знервованості можуть бути наступні метушливі рухи:
1) Постійне совання на стільці.
2) Рухання вухами.
3) Потирання обличчя, очей, брів.
4) Часте закладання ноги за ногу. 5) Потирання волосся.
6) Часта прочистка горла сухим покашлюванням або ковтанням слини.
7) Постукування пальцями.
З точки зору слідчого цікаво відмітити той факт, що допитуваний не може контролювати себе та приховувати рухи, які його видають. У таких випадках, коли він звертає свою увагу на те, що робить, він моментально припиняє це робити. Але як тільки допит продовжується, він знову продовжує робити те ж саме. Коли його увага знову привертається до цього, він починає ніяковіти і припиняє чинити опір.
31. Ні один із фактів не є вирішальним:
Всі перераховані нами ознаки, мають значення головним чином для того, щоб служити орієнтирами правильності проведення слідчим допиту. Ні одна з них не може бути доказом того, що людина винна, так само, як цього не може встановити детектор брехні.
Деякі з цих ознак можуть з'явитися лише у зв'язку з тим, що людина, опинившись у поліції, у незвичайній обстановці, починає нервувати. Тому у таких випадках рекомендується запитувати допитуваного про причини його стурбованості. Можуть у нього будуть з цього приводу переконливі докази, і після такого поясненн його знервованість пройде.
Ці ознаки дуже допомагають слідчому, але це не означає, що він повинен робити необачні висновки.
Перелік наведених нами ознак далеко не повний, але ми приводимо його для того, щоб показати слідчому, що, правильно спостерігаючи за такими явищами, він повинен пам'ятати, що, перед ним знаходиться живий детектор брехні.
32. Інтенсивність допиту:
Ми вже говорили про те, як важливо не бути малодушним під час допиту, коли допитуваний під дією емоційного впливу починає плакати. Ми повинні бути твердими з допитуваним до кінця допиту, поки не одержимо від нього зізнання. Ми не повинні зменшувати емоційний ефект ні при яких обставинах, поки не буде досягнуто кульмінаційного моменту.
Коли він не наступить, підозрювана особа може попросити випити води, запалити, вийти в туалет. Не будьте жорстокі, перерва в кілька хвилин не порятує його, він не зможе скористатися цим для того, щоб оволодіти собою.
Щоб уникнути допиту третього ступеня, рекомендується правило, згідно з яким допитуваного потрібно допитувати стільки, скільки витримає сам слідчий. Якщо слідчий хоче відпочити, то допитуваному також потрібно дати можливість відпочити. Те ж саме необхідно сказати і стосовно сніданків та інших перерв.
У задоволенні потреб допитуваного є інша небезпека, а саме:
— Якщо Ви йому поступаєтесь, це означає що Ви залишаєте за ним першість;
— Ви стаєте його слугою;
— Ви починаєте втрачати контроль за допитом.
33.Хитрість під час допиту:
Особа, у якої можна добитися зізнання тільки обманним шляхом, належить до тієї категорії людей, на яку не діє емоційний фактор. Хитрість діє на тих підозрюваних, які хочуть або добитися меншого покарання, або зізнатися в менш значному злочині, щоб приховати більш значний. Як правило, таких людей неможливо «взяти» методом емоційного допиту. Скоєні ними злочини їх не хвилюють, їх мало зворушує те, що про них думають інші. Це холоднокровні, проникливі, розважливі люди. Їх необхідно піймати на слові. Наприклад, особа посилюється на хибне алібі. Слідчий повинен його спростувати.
Особа: «Учора ввечері я був у театрі»
Офіцер: «Так трапилось, що і я випадково попав до театру разом із дружиною. Пам'ятаєте таку деталь: під час пострілу в дівчину товстий чоловік, який сидів унизу, підскочив і почав кричати» і т.ін.
При цьому слідчий робить паузу і чекає відповіді. Підозрюваний опиняється у складному становищі, якщо він не був у театрі. Якщо слідчий говорить це природнім тоном, допитуваний може погодитись і підтвердити це навіть у письмовій формі. Якщо допитуваний дійсно був у театрі, то він, мабуть висловить своє здивування і скаже слідчому, що нічого подібного у театрі не було. Якщо допитуваний говорить правду, він буде категорично заперечувати те, чого дійсно не було. Якщо підозрювана особа дійсно не була там, де вона стверджує своє перебування, то вона вважатиме Вашу історію за дійсність і буде використовувати її у своєму алібі.
34. Методи, засновані на дружньому підході:
1. Доброта.
Той факт, що людина підозрюється у кримінальному злочині, не зменшує у ньому якості, що характеризують її як людину. Вона високо цінує повагу тоді, коли позбавлена свободи. Доброзичливе ставлення до нього, наприклад цигарками і т.ін. є люб'язністю, але ця люб'язність сприяє тому, що підозрюваний починає говорити.
2. Співчуття.
Не потрібно забувати, що підозрювана особа, яка довго знаходиться в ув'язненні, почуває себе самотньо та покинуто. У деяких випадках, звичайна люб'язність та доброта, виявлені до неї, можуть сприяти тому, що вона усе розповість.
Такий підхід є ефективним у тих випадках, коли підозрюваний обвинувачується у злочині, але не визнає себе винним і знаходиться в ув'язненні, чекаючи суду. В ув'язненого можна добитися зізнання не тільки за допомогою співчуття до нього, але й до його рідних, дітей, близьких. Можна добитися зізнання і іншим шляхом, використовуючи його слабкі сторони, а з іншого боку — співчуваючи, що опиратися марно. Наприклад, Ви можете сказати йому: "І знову Вас довела горілка".
Уміння говорити мовою підозрюваного або знання його професії, занять, звичок часто сприяє тому, що підозрюваний починає ставитись до Вас з більшою повагою, прагне завести з Вами дружбу та поводить себе значно простіше.
Якщо літні слідчі допитують молодь, то їх ставлення до молоді повинно бути батьківським, співчутливим. «У мене теж е син, можливо і його спіткає коли-небудь таке ж нещастя. Ми знаємо, що не потрібно робити помилок, але у Вас є вихід. Ви можете позбавитись старих помилок, зізнатися в усьому та більше їх не повторювати».
3. Лестощі.
Всі ми піддатливі до щирих лестощів. Для того, щоб Ваші лестощі були щирими. Ви повинні знайти у підозрюваному що-небудь таке, чим можна було б захопитися. Ви можете дізнатись про його улюблене заняття, роботу та лестити йому у цьому напрямку. Особливу увагу слід звернути на перехід від приємної розмови до основного допиту. Між ними не повинно бути різкої межі. Ці етапи повинні плавно переходити один в інший, щоб не привернути уваги допитуваного. '
35. Взаємодовіра:
Перш за все зарекомендуйте себе перед кримінальним елементом як людину, у якої слово не розходиться зі справою. Можливо, що самі злодії є нечесними, але серед них багато таких, хто з повагою ставиться до чесної людини.
З6. Правильна обіцянка:
«Я зроблю для Вас усе, що можна зробити за законами цього штату та департаменту». Подібна заява завжди справляє несподіваний ефект на підозрюваного, який бажає знайти підтримку та довіру офіцера. Після того, як він почне говорити, непогано запевнити його, що Ви не сумніваєтесь, що він буде говорити правду, що він довіриться Вам. Таке ставлення до затриманого буде здаватися йому природнім і може сприяти виникненню у нього почуття обов'язку перед Вами, бажання виправдати Вашу довіру. пі|е час допиту зробіть впевнений вигляд, що ви не сумніваєтесь у результатах допиту. Не виявляйте особливого інтересу спочатку, коли підозрюваній починає говорити. Це примусить його ще більше намагатися переконати Вас у тому, що він говорить правду. Не поспішайте виявляти свій інтерес до інших злочинів та осіб, оскільки він може намагатися говорити Вам про себе, а не яро інших. Якщо Вам вдалося добитися результатів, почніть переконувати його, що так чи інакше злочин буде розкрито і, якщо він буде заперечувати все зараз, тим гірше для нього буде згодом, оскільки цим він погіршить свій стан.
З7. Допит злочинця, затриманого повторно:
Коли допитуєте знайомого злочинця, якому Ви намагались допомогти раніше, непогані результати будуть отримані, якщо Ви будете просто сидіти мовчки, дивлячись йому у вічі, та будете засуджувати його поглядом. Цим прийомом підтверджується те, що Ви уже багато знаєте про злочин.
38.Як поводити себе з літнім злочинцем:
Слідчий може сказати, що підозрюваний опинився у неприємному становищі завдяки поганій компанії або поганому оточенню.
Офіцер: «Я думаю, що Ви просто опинились у поганій компанії. Адже Вам уже 40 років. До цього Ви не робили нічого подібного. Думаю, що і Вам самому це не подобається. Ви справляєте гарне враження, а ось Ваш партнер — ні.»
Особа може брехати, щоб підтвердити це, але разом із брехнею вона може сказати і правду.
З9. Визнання слабкості сексуальних злочинців:
Допити, пов'язані із сексуальною злочинністю, як правило, вести не важко, якщо слідчий під час допиту намагається використати виправдовуючі обставини. Він повинен показати, що розуміє всі труднощі цієї особи та причини, що їх викликали. Слідчий повинен дуже обережно підбирати вирази, щоб вони не були образливими.
Людина зіпсована у статевому відношенні, як і всі зіпсовані люди, розуміє свій недолік і дуже часто намагається виправдати свої вчинки психіатричними доказами, які зводяться до того, що їх вчинки не є незвичайними. і що, як наслідок — звинувачувати їх немає у чому. Запитання: «Ви давно відчули, що не в змозі контролювати свою схильність? Ви самі не знаєте, чому Ви так вчиняєте?»
40. Використання почуття страху:
Корисно попередити підозрюваного, що як би він не опирався — кінець буде один — він зізнається. Але чим далі вій опиратиметься, тим гірше буде для нього. Він одержить великий строк, і якщо раніше йому вдалось вийти сухим, то зараз із цього нічого не вийде. Незважаючи на те, подіє на нього подібна розмова чи ні, слідчий не повинен показувати своїм виглядом, що він сумнівається у завершенні справи. Виключенням можуть бути лише випадки, коли Ви навмисне робите вигляд, що знаходитесь у складному становищі. У цьому випадку Ви своїм виглядом це показуєте і говорите йому: «Що б Ви зробили на моєму місці? Мені не хочеться завдавати болю Вашій сім'ї але я повинен це зробити, оскільки Ви поводите себе нерозумно».
41. Перебільшення вини злочинця:
Необхідно заявити злочинцю, який від усього відмовляється, що він підозрюється у вчиненні більш тяжкого злочину. Особа починає зізнаватися у вчиненні невеликого «свого» злочину, щоб уникнути кари за більш тяжкий.
42.Родичі можуть пробудити совість:
Дайте право родичам злочинця апелювати до його совісті та взяти у свої руки справу його реабілітації. Родичі дуже часто можуть добитися результатів там, де не може добитися поліція. Поліція може викликати батька та матір злочинця і сказати їм: «Тепер ви повинні тривожитись за нього, нам поспішати нема куди».
43. Розрахунок на почуття совісті:
Іноді буває достатньо апелювати до совісті підозрюваного злочинця, щоб примусити його говорити. Одного разу такий прийом було з успіхом застосовано до молодих людей. Як правило, у багатьох випадках цей сищик звертався до хлопців із таким запитанням: «Ви займаєтесь мастурбацією?» Це несподіване запитання про те, чим займається багато хлопців, звичайно давало результат, оскільки вони розповідали про свої злочини, аби тільки уникнути розмови на цю неприємну тему.
44. Врахування жіночої чутливості:
Як правило, жінки воліють розповідати усе чоловіку. Якщо підійти до них із розумінням, то на всі інтимні теми вони без усякої сором'язливості можуть розмовляти з чоловіком. В присутності іншої жінки або жінки-полісмена вони відповідати відмовляються. Це особливо потрібно знати, коли жінці-полісмену не вдається провести допит. Бажано, щоб слідчий вів свій допит з інтимних тем у такій формі: «Для Вас це було такою неприємною справою! вам неприємно зараз про це згадувати. Але для поліції такі випадки — не новина. Нам необхідно знати все детально по цій справі для того, щоб ми змогли захистити Вас у майбутньому» і т.ін. Офіцер може співчувати, але він категорично не повинен показувати цього під час допиту, оскільки це може бути підставою для допитуваної думати, що слідчий проявляє хтивий інтерес до фактів. Офіцер повинен цікавитися тільки чистими фактами. Коли особі ніяково говорити, можна запропонувати папірець, щоб вона усе виклала письмово.
45. Розмова, яка не стосується справи (як один із прийомів слідчого):
Під час попереднього розслідування рекомендується починати розмову на тему, яка не стосується справи. Цю розмову необхідно направити так, щоб вона неминуче торкнулась злочину. Якщо в цей момент підозрювана особа проявить боязкість і буде уникати розмови на цю тему, це вірна ознака вини.
46.Допит упертих злочинців:
У тих випадках, коли всі наші можливості під час проведення допиту вичерпані, а позитивних результатів не досягнуто, однією з причин невдачі може бути упертість злочинця. Він відчув, що заплутався у брехні, усвідомлює, що проти нього є низка доказів.
Він усвідомлює, що йому майже нічого сказати у своє виправдання, але все ж таки він відмовляється зізнаватись. Ця упертість може породжуватись кількома причинами. Головні з них:
— невдала спроба офіцера правильно використати мотиви, які виправдовують зізнання;
— особиста антипатія допитуваного до офіцера;
— особисте почуття гордості, яке можна перебороти тільки сильними аргументами.
47. Наполегливість слідчого може завдати шкоди:
Упертість може проявлятися не тільки з боку підозрюваного, але й з боку самого офіцера. Іноді всі говорять про те, що людина невинна. Але офіцер уперто думає, що підозрюваний винен. Знаючи свою слабкість у тих випадках, коли необхідно підійти об'єктивно, можна покликати другого офіцера і запитати його думку.
48. Допит п'яних:
Потрібно підкреслити, що у п'яного можна скоріше добитися зізнання, ніж у тверезого. Людина під дією алкоголю може легко розсміятися, розплакатися. Як правило, п'яні дуже швидко реагують на ставлення до них офіцера. Якщо офіцер запальний і починає погрожувати п'яному, то останній негайно почне з ним бійку. Якщо ж офіцер розмовляє з п'яним твердим, але співчутливим тоном, то реакція буде зовсім інша — п'яний почне виливати свої почуття. У цьому випадку слідчий може використати метод лестощів, це сприяє тому, що від п'яного можна одержати всі відомості, які можна буде використати на суді.
49.Допит жінок:
В основному використовуються ті ж самі методи, що і під час допиту чоловіків. Однак ми повинні брати до уваги жіночу чутливість. Крім цього ми повинні пам'ятати про ще одну обставину: жінка завжди більше керується інтуїцією та емоціями. Коли жінка заплутується, вона починає хитрувати, ухилятися від відповіді та наполягати на тому, що її попередні показання були помилковими, оскільки вона не могла зрозуміти, чого від неї хотіли.
продолжение
--PAGE_BREAK--Висновки
Ми вчимося плавати в процесі плавання. Ми вивчаємо тактику допиту на практиці. Як молодші офіцери, ми маємо великі можливості перевірити наші методи на тих, хто подає скарги, на свідках та інших громадянах. Згодом, коли ми стаємо старшими офіцерами і займаємося розслідуванням більш складних справ, наші допити стають більш цікавими і дуже рідко — більш важкими, у зв'язку з тим, що ми робимося більш досвідченими.
Тактиці допиту ми можемо вчитися під час нашої повсякденної роботи, практикуючись на наших товаришах. Перш ніж розпочати розмову чи допит, офіцер повинен накреслити план стратегії. Однак, якщо запланований метод допиту не виправдовує себе, офіцер повинен уміти швидко переключитися на інший. Коли допит закінчено, добре проаналізувати те, як він проходив. Коли допит не вдався, необхідно шукати причину, думати, який інший, невикористаний метод, міг би принести кращі результати.
Офіцеру рекомендується вести реєстрацію вдалих Методів, які допомогли б успішно вести допит. Необхідно пам'ятати, що ті прийоми, які були вдалими учора, сьогодні можуть бути неефективними. Це пов'язано з тим, що поведінка людей змінюється залежно від того, як змінюються умови їх існування і т.ін.
Проникливий, передовий офіцер може з великим успіхом використовувати у своїй практиці керівництво для проведення допиту, такі настанови:
— систематично удосконалюйте мистецтво допиту постійним застосуванням нових методів та підкріпленням старих;
— аналізуйте допущені на допиті недоліки;
— радьтеся з іншими офіцерами та обмінюйтеся досвідом;
— цікавтесь думкою злочинців про допит;
— будьте весь час у контакті з молоддю, слідкуйте за їх досвідом;
— відвідуйте суди.
Коментар до інструкції по допиту поліцейськими офіцерами США.
Ознайомлення з даною інструкцією викликає дивне відчуття: з одного боку, в ній ніби-то все те саме, про що пишуть у наших посібниках з допиту, з іншого — пишуть не так, як у нас. Пошук відповіді на Це питання дозволив зробити такий висновок: для наших авторів головне в рекомендаціях з тактики допиту — як вивудити інформацію у допитуваного, для них (зокрема, для І.Р.Кідда) — як побудувати взаємовідносини із допитуваним, як задовольнити його інтереси та дотримуватись його прав. Для них головне — створити про допитуючого (і органи, які він представляє) хороше враження. Хоча і у них є дивні для нас крайнощі: використання «законного обдурювання», рекомендації про те, «як довести допитуваного до кінця» (зокрема, допитом до того часу, доки буде в змозі вести допит сам допитуючий).
Із врахуванням згаданого зупинимося на коментуванні окремих положень інструкції для поліцейського допиту (номери, які далі зустрічатимуться, відповідають конкретним частинам інструкції).
1-3,8— Настрій для спілкування з потерпілим створюється тим, що допитуючий відразу підкреслює значення поданої заяви, висловлює вдячність за повідомлення і запитує: «Чим я можу Вам допомогти?» (на відміну від прагнення наших працівників будь-яким шляхом позбутися заяви, яка подається).
4, 17— Рекомендується в усьому демонструвати справедливість своїх вчинків та обов'язково пояснювати мотиви дій поліцейського. Заклик до об'єктивності навіть тоді, коли допитуваний антипатичний Вам.
5— Під час бесіди зі свідком потрібно підкреслити, що вій робить добру справу, що поліцейському та суспільству необхідна його допомога.
У нашій практик досить часто можна зустрітися із прикладами зовсім іншого плану.
Як можливого свідка на допит було запрошено 70-річного чоловіка. Через 4 години чекання у коридорі з'явився молодий слідчий, який, не вибачившись за тривалу відсутність, запитав: «Ну, що, мужик, можеш сказати про убивство?» У відповідь почув: " Нічого". Через 8 років прийшла його дружина, розповіла про ті обставини, про які повідав їй чоловік перед смертю. Це дозволило швидко розкрити убивство.
6, 25, 35, 36— В інструкції постійно підкреслюється не тільки зовнішнє вираження бажання допомогти допитуваному, а й внутрішній настрій поліцейського на це. При цьому відмічається недопустимість спекулювання обіцянками і заявами, виконати які неможливо.
7 — Правильно зазначається, що допитуючий повинен бути уважним і обережним, через те, що допитуваний може намагатися одержати необхідну для нього інформацію від слідчого.
Цьому аспекту тактики — тактиці поведінки особи, що протистоїть слідчому, у нас приділяється ще мало уваги.
Оскільки «Практично кожному розслідуванню, — зазначають С. Ю. Журавльов та А. Ф. Лубін, протиставляється протидія, боротьба з ним, то саме розслідування з цих позицій є ніщо інше, як боротьба проти боротьби» [5, 345].
І в цій боротьбі кожна сторона використовує свої тактичні прийоми досягнення мети. Тактика злочинців проявляється під час підготовки та вчинення злочинів [5, 281-282], а також у процесі розслідування. В останньому випадку тактичні хитрощі злочинців направлені: на визначення рівня поінформованості слідчого; введення слідчого в оману; на одержання інформації від слідчого про обставини, які їх цікавлять; на відволікання Слідчого від вирішення накреслених завдань; на провокування слідчого з метою вивести його з рівноваги, щоб ухилитися від «наполегливих атак» слідчого; на дискредитацію зібраних слідчим доказів і т.ін. [6, с.168 — 183]. Про подібне говорить такий приклад.
З метою одержання можливості передати інформацію співучаснику затриманий назвав, як співучасника свого знайомого. Оскільки той усе заперечував, слідчий влаштував їм очну ставку. На ній підозрюваний відмовився від своїх показань по відносно свого знайомого. Наступною перевіркою було встановлено його непричетність до злочину, а також те, що він послужив «каналом» для передачі необхідних даних справжнім співучасникам [7, с.44].
Тому для того, щоб тактично, грамотно вести розслідування, необхідно знати тактику дій злочинців і володіти арсеналом засобів виявлення та нейтралізації тактичних хитрощів злочинців [ 8, с.19; 9, с.8].
3. Рекомендується тактичний прийом створення у допитуваного враження про широку поінформованість допитуючого про злочинну діяльність підозрюваного. У нас також використовується такий прийом. Під час допиту підозрюваного у вчиненні крадіжок на залізничному транспорті слідчий широко використовував інформацію спеціалістів про технологію обробки рефрижераторних поїздів, режим їх роботи, розташування та використання в якості тайників для перевезення викраденого секцій, ніш та інших місць поїздів, про термінологію, яка використовується залізничниками тощо. Все це було оцінено підозрюваним як знання слідчим конкретних фактів і обставим вчинення ним крадіжок, і він зізнався у цьому [10, с.19; див. також 11, с.92].
10— Мова йде про прийом, який передбачає «тиск» на допитуваного. У нас, як правило, говорять про недопустимість подібного тиску. Хоча в якості позитивних прикладів приводять випадки використання метода тактичного впливу на основні параметри біоритмічного «паспорту» обвинувачуваного, тобто використання періоду певної слабкості організму людини та її здібностей до повноцінного захисту [12, с.93]. Більш того, професор В.О. Образцов говорить про необхідність застосування гіпнозу під час допиту, заявляючи, що ми, як і зарубіжні криміналісти, «прошляпили» з його використанням. [12, с.108].
11— Вибір місця допиту пропонується визначати з позиції зручності допитуючого (де йому буде зручніше та навпаки — незручно допитуваному). Визначаючи спосіб виклику на допит, підкреслюється необхідність пояснення тих чи інших причин виклику у департамент поліції. Ні в якому разі не робиться наголос на обов'язку з'явитися за викликом.
12— У нас теж йде мова про створення умов для допиту, щоб ніщо не відволікало слідчого від роботи, але в основному, щоб не було сторонніх. Для американців головне, що усе із поведінки та реакцій на хід допиту було під контролем допитуючого.
13-15— Рекомендується не вести записів під час допиту, щоб не насторожувати допитуваного. У нас, крім цього, відзначається, що протоколювання та ведення чорнових записів під час допиту дає допитуваному час для аналізу та роздумів. В інструкції підкреслюється, що невеликі перерви (наприклад, на сніданок і т.ін.) нічого не дадуть допитуваному. З цим навряд чи можна погодитись.
18-20, 24— Недопустимо те, що може озлобити допитуваного. Необхідно враховувати рівень його розвитку, іноді «підгравати» йому, але ніколи не слід опускатися до рівня підозрюваного у проявах грубощів, брутальної мови і т.ін.
21. 34— Допит розглядається як гра, як боротьба розумів. У зв'язку із цим допитуючому рекомендується бути артистом та використовувати лестощі, вираження співчуття і прихильності для досягнення своєї мети. Досягнувши її, ніколи не слід торжествувати. І, очевидно, квінтесенція американського підходу до характеру спілкування під час допиту: «Дайте йому можливість зберегти про Вас хорошу думку, поки Ви створюєте хорошу справу проти нього».
22. 23. 37— Говорять про активність та наступальність допитуючого, але не до рівня упертості у стверджуванні вини, коли для цього немає достатніх даних.
продолжение
--PAGE_BREAK--26— Цілковито правильна порада про економію часу розслідування за рахунок його організації, а не у процесі проведення слідчих дій.
27, 16—Уконкретних тактичних прийомах проглядається лінія на те, щоб якнайдовше «не розкривати карти» щоб більше говорив допитуваний, а офіцер накопичував інформацію для періоду рішучих дій.
У нашій практиці (і теорії) є прийом конкуренції злого та доброго слідчого. У них мова йде про попередню роботу менш кваліфікованого офіцера, щоб більш кваліфікований мав змогу потім забезпечити успіх допиту.
28-32— Вважається за можливе привести допитуваного в такий емоційний стан, щоб він дав показання, які не дасть, будучи спокійним.
І як дисонанс усьому попередньому звучить: не заспокоюйте того, хто плаче, не давайте йому можливості отямитися.
У нас тепер теж говорять про емоційний експеримент, про використання його для одержання показань.
Чоловік підозрювався в убивстві своєї дружини, труп якої не було знайдено. Доказів його причетності було недостатньо, але сам він категорично заперечував це. У слідчого була телеграма, яка прийшла у відповідь на запит про розшук, із пропорцією направити чоловіка для впізнання трупу дружини. Після одержання цієї телеграми слідчий з'ясував, що це не труп дружини підозрюваного. Під час допиту слідчий на деякий час покинув кабінет і «випадково» залишив телеграму на столі. Коли він повернувся, то по стану підозрюваного зрозумів, що той ознайомився з телеграмою. Тоді виникло запитання:
— Вам зрозуміло, у зв'язку з чим Ви викликані на допит? —Так, — відповів підозрюваний.
— У такому випадку розкажіть усе у подробицях. І підозрюваний дав правдиві показання, які підтвердились подальшим розслідуванням [13].
Відмічається значення ознак хвилювання та напруженості для визначення стану допитуваного. Паралельно підкреслюється, що ні одна з цих ознак не доводить вину, через те, що вони можуть бути виявленням сорому, злості, розгубленості, страху та інших емоцій.
33— Рекомендується використання хитрощів під час допиту, до того ж у формі прямого обману (приклад із театру).
У “ас давно і багато дискутують з приводу допустимості «психологічних (тактичних) пасток» [14; 15; 16].
Затриманий заперечував свою причетність до крадіжки. До наступного допиту слідчий знайшов у знайомив потерпілого (учасників спільної поїздки в Індію) один із аналогічних викраденому сувенірів та поклав його на сейфі, накривши газетою, але так, щоб його можна було роздивитися з місця, на якому буде сидіти допитуваний. Запросивши підозрюваного, слідчий почав детально розпитувати його про попередню судимість, про те, чим він займався після виходу з в'язниці, про зв'язки і т.ін. Підозрюваний весь час кидав погляди у бік сейфа, відповідав на запитання із затримкою, уривчасто, а потім, сказавши «Досить про це», розповів у подробицях про вчинення крадіжки, назвавши навіть місцезнаходження викраденого, де воно і було після допиту виявлено та вилучено [17, с.135].
Хитрощі тут полягали у тому, що допитуваному видана "Інформація до роздумів" для визначення позиції та поведінки допитуючого. Якщо підозрюваний не винний і йому не знайомий «виданий» об'єкт, він ніяк на нього не прореагує. Якщо ж предмет йому знайомий, він буде намагатися не видати себе або поводитися так, як у наведеному прикладі.
Подібне використання хитрощів, на наш погляд, цілком допустимо. Але воно ніколи не повинно бути пов'язане з прямим обманом, із фальсифікацією.
37-43— Деякі рекомендації для допиту окремих категорій осіб незвичайні і певною мірою сумнівні:
а) мовчанка та засудження поглядом як свідчення того, що офіцеру «багато відомо»;
б) обвинувачення у нескоєному тяжкому злочині, щоб підозрюваний визнав свій менш тяжкий злочин.
У той же час вдалою здається порада запропонувати підозрюваному поставити себе на місце слідчого: «Щоб Ви зробили на моєму місці?»
44, 49— Складність допиту потерпілих у справах про згвалтування у нас пояснюють, зокрема, тим що жінка повинна розповідати чоловікові про зовсім інтимне. У них же, навпаки, підкреслюється, що жінка швидше розповідає про те, що трапилось з нею, чоловіку, ніж жінці.
46— Знову суттєва відмінність з нами: у нас допитувати п'яних не рекомендується, а у них піреслюється, що у п'яного, зізнання можна добитися швидше, ніж у тверезого.
Висновки
Проаналізовані положення свідчать про значний збіг більшості організаційних і тактичних моментів допиту у нас, і у американців. У той же час є багато підходів та прийомів, котрі суттєво відрізняються.
У розвитку та удосконаленні правових форм і тактики допиту необхідний детальний аналіз та використання досвіду правоохоронних органів інших країн. У цьому плані можуть та повинні бути прикладом поради І.Р.Кідда щодо практичного удосконалення майстерності допиту, і перш за все такі:
— аналізуйте допущені під час допиту недоліки,
— відвідуйте суди,
— цікавтесь думкою злочинців про допит.
Зрозуміло, що у діяльності поліції США та інших країн є помилки, порушення закону, і не все з їх рекомендацій може бути нами сприйнято, але все, що формує та демонструє людське, чуйне ставлення до допитуваного, повинно стати і нашою зброєю у боротьбі за справедли-вість закону.
Бібліографія
1. Конституція України, — Київ, 1996.
2. Горский Г.Ф. Научные основы организации и деятельности следственного аппарата в СССР. — Воронеж, 1970.
3. Михайлов А.М. Следственная тактика и вопросы научной организации труда следователя // Тезисы докладов научной конференции «Ленинский принцип неотвратимости наказания и задачи советской криминалистики». — Свердловск, 1970.
4. Кіdd І.R. (U.ВегkІу, Саlіfоrnіа), — Тhе роlісу іntеrrоgаtіоn, —Pab, House «Ваzіnо», — Journal fоr роlісеmаn.
5. Криминалистика. Расследование преступлений в сфере экономики. — Нижний Новгород, 1995.
6. Бахін В., Гончаренко В. Як розкриваються злочини. — Київ, 1996.
7. Вакутин Ю.А. Способы маскировки преступного поведения. — Омск, 1987.
8. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершен-ствования. — Киев, 1991.
9. Криминалистика социалистических стран. — М., 1986.
10. Бюллетень Главного следственного управлення МВД СССР. — М., 1986, 2 (47).
11. Бахин В.П., Биленчук П.Д., Кузьмичев В.С. Криминалистические приемы и средства разрешения следственных ситуаций. — Киев, 1991.
12. Образцов В.А. Основы криминалистики. — М., 1996.
13. Кольнер М.И. Из практики следователя. — М., 1971.
14. Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии. — Воронеж, 1984.
15. Бахин В.П., Лукьянчиков Е.Д. Тактика использовамия внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел. — К., 1990.
16. Гончаренко В.І., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві. — Киев, 1994.
17. Тактические приемы раскрытия преступлений. — Киев, 1991.