--PAGE_BREAK--1.1 Омбудсман у цивільному процесі
Юрисдикція Уповноваженого, як зазначено в cт.2 Закону, поширюється на відносини, що виникають при реалізації прав та свобод людини і громадянина лише між громадянином України (незалежно від місця його перебування) іноземцем чи особою без громадянства (які перебувають на території України) й органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. У правовій науковій літературі зазначалося, що юрисдикція Уповноваженого не поширюється на права солдатів та інших військовослужбовців — громадян України [13, с.102].
Важливим питанням у визначенні правової природи Уповноваженого є його функціональна характеристика, тобто окреслення основних напрямків діяльності, які випливають з його завдань. Згідно зі cт.3 Закону такими є:
1) захист прав та свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією й законами України та її міжнародними договорами;
2) додержання прав та свобод людини і громадянина й повага до них з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб;
3) запобігання порушенням прав та свобод людини і громадянина або допомога їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права та свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України й міжнародними стандартами в цій галузі;
5) поліпшення й подальший розвиток міжнародного співробітництва у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення й захист конфіденційної інформації про особу.
Перелічені функції реалізуються в передбачених законодавством формах, однією з яких є участь Уповноваженого в цивільному процесі. З огляду на важливість врегулювання питання процесуального статусу учасників цивільних правовідносин, можна із впевненістю стверджувати, що однією з умов формування суспільства була потреба в створенні соціальної-правової безпеки, впевненості та довірі осіб до правосуддя заснованої на інституті самозбереження, хоча в даному випадку відсутнє єдине розуміння змісту самої процесуальної діяльності учасників цивільного судочинства, її форм і методів проведення, безпосередньої взаємодії з судовою діяльністю та ефективністю реалізації передбачених прав Конституцією України. Головною метою інституту захисту прав інших осіб у цивільному процесі є надання допомоги та сприяння у судовому захисті особам, які самостійно неспроможні в силу стану здоров’я, непрацездатності, віку це зробити. Безумовно, що тут присутній і суспільний, і державний інтерес. Суспільство та держава зацікавлені в тому, щоб надавати допомогу особам немічним та непрацездатним. Цього вимагають не тільки моральні засади суспільства. Тому існування права на участь у процесі таких осіб є виправданим і доречним у соціальній державі.
Питання такої участі з метою захисту прав та свобод людини і громадянина є недостатньо вивченими в сучасній юридичній науці. Що стосується участі Уповноваженого в цивільному процесі, то це питання лише поверхово порушувалося такими вченими, як В.В. Бойцова, М.Й. Штефан, С.Я. Фурса, В.І. Тертишніков, С.В. Васильєв, Ю.М. Тодика, О.В. Марцеляк та інші, при викладенні в підручниках із права теми щодо участі в ньому органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб.
Підстави та процесуальна форма участі Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.
Як відомо, цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть: сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи. З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:
І) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:
а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції;
б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;
ІІ) особи, які беруть участь у справі:
а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження;
б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: Уповноважений Верховної ради України з прав людини, органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст.45 ЦПК).
ІІІ) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.
Щодо другої групи суб'єктів (ст.26 ЦПК), то її можливо поділити на дві підгрупи залежно від характеру інтересу, з яким ці особи звертаються до суду чи беруть участь у справі. Перша підгрупа — це особи, які звертаються до суду з метою захисту своїх особистих порушених, оспорюваних, невизнаних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів. Друга ж підгрупа — це особи, які звертаються до суду з метою захисту інтересів інших осіб, мають громадський, державний та інший інтерес у вирішенні справи. Це Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман), прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування та інші особи, процесуальні представники. Вони не мають особистого інтересу на предмет спору, але їхні права обумовлюються компетенцією, якою вони наділяються залежно від виконуваних ними функцій та повноважень. За кількістю і якістю прав, які можуть бути їм кореспондовані законом, довіреністю, посадовими повноваженнями тощо вони у багатьох випадках прирівнюються до суб'єктів першої підгрупи
Таким чином Уповноважений Верховної ради України з прав людини є повноцінним учасником цивільного процесу. Його процесуальне становище у цивільному процесі визначається як орган чи особа, якій законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
У юридичній літературі і судовій практиці існують різні погляди на правові підстави участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, у тому числі й самого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Так, М.Й. Штефан вважає, що такими є норми Конституції, зазначеного Закону й Закону України «Про прокуратуру», ЦПК, різних галузей права, які надають цим особам повноваження захищати права й інтереси інших [15, с.126, 142, 143]. М.І. Мичко під правовими підставами участі в цивільному процесі вказаних суб’єктів розуміє умови, за наявності яких у них виникає право й одночасно обов’язок звернутися до суду з метою захисту прав і законних інтересів громадянина або держави. На його думку, цією умовою є неможливість самого громадянина звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів внаслідок недієздатності, обмеженої дієздатності чи з інших незалежних від нього причин і коли його інтереси не можуть бути захищені батьками, усиновителями чи іншою особою, зобов’язаною це зробити [11, с. 206]. С.В. Васильєв до підстав участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших, відносить державну або суспільну заінтересованість у цивільній справі, що випливає з обов’язків, покладених на ці органи як їх функціональні повноваження [4, с.74].
Що стосується підстав такої участі Уповноваженого, інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших, то слід погодитися з висловленою в юридичній літературі думкою про те, що такими підставами виступають дійсно умови, за наявності яких у них виникає право й обов’язок звернення до суду з метою захисту прав та інтересів громадян чи держави. Але ці умови не можна пов’язувати лише з нездатністю самого громадянина чи з неможливістю відповідного органу держави самостійно звернутися до суду або небажання посадових осіб користуватися цим правом внаслідок зловживання службовим положенням чи владою. Для цього потрібно, щоб відповідна норма права відносила той чи інший орган чи особу до суб’єктів, які мають право на звернення до суду за захистом чужого права чи інтересу.
Стосовно Уповноваженого такою нормою є cт.45 ЦПК, яка має пріоритет перед нормами, що містяться в Законі. За правовою логікою у них повинні бути названі випадки, коли Уповноважений вправі звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. На нашу думку, вказана в п.10 cт.13 Закону умова — неспроможність самого громадянина за станом здоров’я чи з інших поважних причин звернутися до суду із заявою про захист своїх прав і свобод — є підставою для реалізації Уповноваженим права на звернення до суду за захистом чужого інтересу, а не підставою самого права.
Право на звернення Уповноваженого до суду за захистом чужого інтересу передбачено й ч.1 cт.45 ЦПК; воно незмінне, а його наявність не може залежати від стану здоров’я особи, чиї права і свободи представляє в суді Уповноважений. У цьому зв’язку не випадково в ч.6 cт.119 ЦПК «Форма і зміст позовної заяви» говориться, що у пред’явленому позові особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, повинні бути зазначені підстави такого звернення, а не наявність права на нього.
З урахуванням наведеного можемо зробити висновок, що підставами участі в цивільному процесі Уповноваженого слід вважати ті, що мають загальний характер (ч.2 cт.3 і ч.1 cт.45 ЦПК) і якими обґрунтовується право Уповноваженого брати участь у цивільному процесі має своє практичне значення: за відсутності підстав, які є загальними, суддя взагалі не приймає справу до свого провадження, а якщо немає обґрунтування заяви щодо захисту прав чи свобод конкретної особи, суддя вправі залишити її без руху до усунення цього недоліку. Процесуальною формою участі Уповноваженого в цивільному процесі, про що йдеться в ч.1 cт.45 ЦПК, є звернення до суду із заявою про захист прав та свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно. Це право українського омбудсмана звертатись до суду особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених ЦПК, роблять Уповноваженого активним учасником судового провадження. Отже, на основі аналізу ст.45 Цивільно-процесуального кодексу України (далі — ЦПК), можна зробити висновки, що зазначений суб’єкт захисту прав інших осіб може брати участь у цивільному процесі у такій процесуальній формі як звернення до суду із заявою, відкриття провадження у цивільній справі та участь у такій справі.
Варто також зазначити, що Уповноважений Верховної ради України з прав людини може бути суб’єктом захисту прав та охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає йому повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб у конкретних справах; наявності в осіб, захист прав та інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільно-процесуальної правосуб’єктності. У здійсненні своїх процесуальних прав омбудсман, як правило, незалежний від волі осіб, права і охоронювані інтереси яких він захищає.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ ІІ. Права та обов’язки Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у цивільному процесі
Загальні права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.
Як ми вже з’ясували вище, Уповноважений Верховної ради України з прав людини є одним із учасників цивільного процесу, який звертається до суду з метою захисту інтересів інших осіб, має громадський, державний та інший інтерес у вирішенні справи. Стосовно прав та обов’язків омбудсмана, пов’язаних із його зверненням до суду із заявою, відкриття провадження у цивільних справах і участь у таких справах, проаналізуємо їх більш детально. При реалізації даної форми участі у цивільному процесі Уповноважений має такі права та обов’язки:
Загальні права та обов’язки осіб, що беруть участь у справі передбачені ст.27 ЦПК, а саме: має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Уповноважений з прав людини як и інші особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язаний подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться — до початку розгляду справи по суті.
Крім того даний суб’єкт зобов'язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Варто також зазначити, що крім загальних прав та обов’язків, передбачених вказаною статтею ЦПК Уповноважений прав людини може також мати додаткові права та обов’язки, передбачені ст.31 ЦПК адже він в такому випадку виступає в цивільному процесі в якості сторони. Так, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 ЦПК, якщо Уповноважений виступає в якості позивача, то він має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а якщо в якості відповідача, то має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач — пред'явити зустрічний позов. Уповноважений Верховної ради України з прав людини як і будь-яка сторона цивільного процесу має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.
Спеціальні права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.
Уповноважений Верховної ради України з прав людини має також спеціальні права та обов’язки органів та осіб, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Так згідно ст.46 ЦПК органи та інші особи, які відповідно до статті 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Інші права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.
Уповноважений Верховної ради України з прав людини крім загальних прав та обов’язків осіб, що беруть участь у справі та спеціальних прав та обов’язків, передбачених для органів та осіб, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах має ще й інші права та обов’язки, що більше конкретизуються в законі України «Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини». Так, наприклад, відповідно до ст.13 зазначеного закону цей суб’єкт має такі як загальні так и спеціальні права:
на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;
бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;
звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
Обов’язки Уповноваженого Верховної ради з прав людини передбачені ст.14 названого закону:
Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права;
Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.
продолжение
--PAGE_BREAK--