Реферат на тему:
Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження
ЗМІСТ Вступ
Початком наглядової діяльності за охороною праці можна вважати виданий у 1719 році Петром І Указ про створення Берг-колегії (гірничої колегії).
Після скасування кріпосного права в Російській імперії у 1861 році, організований орган спеціального нагляду за безпекою робіт у гірничій промисловості, який мав назву “гірнича поліція”.
Згодом, з розширенням державного нагляду за безпечним веденням робіт в інших галузях промисловості, цей орган трансформувалася у сучасний Державний комітет України з нагляду за охороною праці.
Перехід до ринкової економіки, реформування політичної структури влади спричинили за собою глибокі зміни у всіх сферах українського суспільства. Закономірною у зв’язку з цим є також зміна політики охорони праці в державі. Для контролю за дотриманням трудового законодавства, правильністю, повнотою та своєчасністю виконання заходів з охорони праці на всіх рівнях і створено Державний комітет України по нагляду за охороною праці. Також функції по охороні праці покладено на Кабінет Міністрів України та міністерства і інші центральні органи державної виконавчої влади; місцеві державні адміністрації, місцеві Ради народних депутатів.
Розвиток техніки і удосконалення технологій, підвищення рівня механізації, автоматизації виробництва, впровадження досягнень науки — все це створює реальні передумови для полегшення трудомістких і некваліфікованих робіт, для покращення умов і збагачення змісту праці. Проте науково-технічний прогрес, характерний для розвитку будь-якої галузі народного господарства, пов’язаний з інтенсифікацією праці, використанням складнішої техніки. А це, у свою чергу, вимагає підвищення рівня профілактичної роботи щодо запобігання дії на працюючих додаткових небезпечних і шкідливих чинників. Законодавство України в сфері охорони праці
Законодавство України з охорони праці визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.
Воно також регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Введений в дію Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону праці” з 18 грудня 2002 року вимагає приведення законодавчих і правових актів з охорони праці з цим Законом.
За планом реалізації вимог зазначеного Закону у 2003 році було переглянуто та опрацьовано близько 30 нормативно-правових актів з охорони праці з відповідним внесенням змін до законодавства України, в яких в повному обсязі не враховані вимоги чинного законодавства ЄС.
Приведення національного трудового законодавства у відповідність до стандартів ЄС є необхідним для гарантування високого рівня соціального захисту працівників, в першу чергу поліпшення умов праці стосовно захисту здоров’я та безпеки під час здійснення трудових обов’язків. Це також обумовлено структурними змінами в економіці, розвитком процесів роздержавлення, утворенням нових форм і методів господарювання, суттєвим збільшенням кількості суб’єктів господарської діяльності різних форм власності, особливо у середньому та малому бізнесі та, зокрема, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю і зобов’язані забезпечити відповідно до чинного законодавства здорові і безпечні умови праці.
Основні законодавчі акти у сфері охорони праці перерахуємо наступним чином:
Конституція України від 28 червня 1996 року;
Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року;
Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-ІV(набрав чинність з 1 січня 2004 року);
Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року №2341-ІІІ;
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X;
Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-ІІІ;
Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV;
Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV;
Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР;
Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року № 3356-XII;
Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 року № 2998-ХІІ;
Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII;
Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-XII;
Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ;
Указ Президента України “Питання Державного комітету України з нагляду за охороною праці” від 16 січня 2003 року № 29/2003;
Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві” від 21 серпня 2001 року № 1094;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку професійних захворювань” від 8 листопада 2000 року № 1662;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок проведення державної експертизи (перевірки) проектної документації на будівництво та реконструкцію виробничих об’єктів і виготовлення засобів виробництва на відповідність їх нормативним актам про охорону праці” від 23 червня 1994 року № 431;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці” від 2 березня 1994 року № 135;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про видачу Державним комітетом по нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації” від 6 жовтня 1993 року № 831;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці” від 17 вересня 1993 року № 754;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення” від 15 вересня 1993 року № 733;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів державного замовлення” від 5 серпня 1992 року № 449;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” від 1 серпня 1992 року № 442. Органи державного управління охороною праці
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади; місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
У компетенції Кабінету Міністрів України: забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони праці; затвердження національної програми щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначення функцій міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначення порядку створення і використання державних, галузевих і регіональних фондів охорони праці. Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-Прем'єр-міністр України. Повноваження Державного комітету України по нагляду за охороною праці в галузі створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрацї та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці; бере участь в міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрацї та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань. Рішення Державного комітету України по нагляду за охороною праці з питань охорони праці, що належать до його компетенції,--PAGE_BREAK--
Основними завданнями Держнаглядохоронпраці України є: здійснення державного нагляду за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці в частині безпечного ведення робіт, державного гірничого нагляду, здійснення державного управління питань, що належать до його компетенції, у галузі геологічного вивчення, використання та охорони надр; комплексне управління охороною праці; координація здійснення органами виконавчої влади заходів з питань безпеки, гігієни праці, виробничого середовища, інших питань охорони праці; участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони праці щодо промислової безпеки, страхування ризиків виробничої безпеки, а також у галузі використання та охорони надр.
Держнаглядохоронпраці України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Державний комітет України з нагляду за охороною праці.
У межах своїх повноважень Держнаглядохоронпраці України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Держнаглядохоронпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Висновок
Незадовільний стан безпеки і умов праці у суспільному виробництві, особливо на невеликих підприємствах, високий рівень виробничого травматизму і професійної захворюваності, а також аварійності, значна кількість робочих місць, що не відповідають вимогам санітарно-гігієнічних норм, незадовільне забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, в багатьох випадках низької якості, щорічне зростання загальної суми витрат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва вимагають від держави приведення національного законодавства з охорони праці у відповідність до норм і стандартів Європейського Союзу і в першу чергу щодо загальних вимог безпеки і гігієни праці, організації робочих місць, обладнання та засобів індивідуального захисту працівників.
Державна політика в галузі охорони праці повинна базуватися на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. Література
Жидецький В.П., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. Навч. посібник.-Львів: Афіша, 2000;
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року N2694-XII( ВВР 1992, N49, ст.668 ) Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 1996 року N196/96-ВР;
Науково-практичний коментар до законуУкраїни “Про охорону праці”.- К., 1997;
Основиохоронипраці/ під редакцієюд.т.н. професораМ.П. Купчика,д.т.н. професора М.П. Гандзюка– Київ, 2000.