Політика Бельгії 1945-1996 років

Політика Бельгії періоду 1945-1996 років

учня 11-Б класу

загальноосвітньої школи №16

І-ІІІ ступенів м.Тернополя

Тернопіль 1996

Як самостійна держава Бельгія порівняно молода: вона веде свій початок з 1830р. За формою правління Бельгія-конституційна монархія. Глава держави-король. За конституцією влада в Бельгії належить парламенту, що складається з палати представників (212 депутатів) і сенату (182 сенатори).

Свою новітню історію Бельгія почала з вересня 1944р., коли була визволена англо-американськими військами від фашистської окупації. В країні піднявся сильний демократичний рух, і протягом кількох років при владі були уряди, що включали представників комуністичної партії. Діяльність цих урядів сприяла відновленню економіки і суспільного життя; були забезпечені виборчі права всім жінкам, прийнятий закон про соціальне страхування та ін.

В 1947р. реакційні сили, що згрупувалися навколо Соціально-Християнської (бувшої Католицької) партії, перейшли в наступ; комуністи змушені були вийти з уряду. В 1949р. Бельгія вступила в НАТО. В країні були організовані антирадянська та антикомуністична кампанії. Але робітничі маси під керівництвом комуністів продовжували боротися за демократичні перетворення. Король Леопольд ІІІ, скомпрометувавший себе капітуляцією перед німцями, після повернення в 1950р. в Бельгію незабаром змушений був зректися престолу на користь свого сина Бодуена. Рух прогресивних сил, в перших рядах яких стояла Комуністична партія Бельгії, не зупинився і в наступні роки; найбільш виразно він проявився в найбільшому в історії Бельгії страйку трудящих, що пройшов в кінці 1960-на початку 1961рр.

В умовах наростаючої національно-визвольної боротьби уряд Бельгії був вимушений надати незалежність своїм африканським колоніям: в 1960р.-Конго (Заір), а в 1962р.-Руанда.

В другій половині 1950-х років пожвавились зв’язки Бельгії з СРСР. В 1956р. був укладений договір про культурне співробітництво СРСР і Бельгії, в 1969р.-договір про економічне і науково-технічне співробітництво. Значно збільшились обсяги бельгійсько-радянської торгівлі, особливо в 1970-1976рр. В 1975р. була підписана радянсько-бельгійська декларація, напрямлена на розвиток співробітництва обох країн в політичній, економічній та інших сферах. В цей час налагоджуються зв’язки Бельгії з іншими європейськими державами.

Для зовнішньої політики Бельгії характерна прив’язаність до “атлантичних тенденцій”, “європейської інтеграції”, хоча уряд чітко не виразився на підтримку американських планів СОІ. В Бельгії розташована Рада НАТО та штаб-квартира верховного головнокомандуючого збройними силами НАТО в Європі.

Бельгія входить в ряд економічних та політичних союзів капіталістичних країн: Бенілюкс (економічний союз з Нідерландами та Люксембургом), ЄЕС, ЄОУС, Євртом, Західно-європейський союз та інші. В цей час Бельгія, проявляючи певний реалізм, проводить деякі позитивні міроприємства з урахуванням своїх національних інтересів, розширює контакти з соціалістичними краінами.

В останні роки в країні проходять серйозні деравні перетворення, що ведуть до поступового перетворення її в федеративну державу. В 1980р. в результаті часткової реформи державного апарату були створені регіональні парламенти та уряди і їм надана повна автономія в вирішенні більшості питань. В результаті реформи, проведеної в серпні 1988р., прерогативи в галузі освіти, охорони здоров’я, суспільних робіт, енергетики, транспорту, політики в сфері зайнятості, в області наукових досліджень передані виконавчим органам національних общин та регіонів.

З часу завершення другої світової війни в країні змінилось 34 уряди. В зв’язку з тертям по питаннях соціально-економічної політики протягом двох останніх десятиліть не вдавалося сформувати стійкі урядові коаліції з представників шести основних політичних партій. В результаті позачергових парламентських виборів в грудні 1981р.,в реультаті яких християнські партії одержали 61 мандат, соціалісти-61 мандат, ліберали-52 мандати, комуністи-2 мандати; і наступних в жовтні 1985р. були сформовані коаліційні правоцентристські уряди під керівництвом В.Мартенсона (в п’ятий та шостий раз) із представників обох християнських та обох ліберальних партій.

Для внутрішньополітичної ситуації в Бельгії на початку 80-х років характерні гострі соціальні конфлікти, ускладнені економічною кризою, що затаягнулася. Намагання уряду найти вихід з цієї кризи шляхом прийняття цілої низки рішень для “оздоровлення” економіки, в першу чергу за рахунок робітників, в тому числі шляхом використання “надзвичайних повноважень”, одержаних від парламенту в 1982р. спочатку на один рік, а потім продовжених до кінця 1983р. і знов одержаних в 1986р., які дозволяли їм приймати рішення в соціально-економічній сфері без їх схвалення парламентом. Різко загострилася національна проблема, що постійно впливає на внутрішньополітичну ситуацію в країні в зв’язку з неврегульованими взаємовідносинами між основними націями-фламандцями та валлонами, в результаті чого в 1987р. розпочалася урядова криза. В грудні 1987р. пройшли позачергові парламентські вибори, на яких християнські партії одержали 62 мандати, соціалісти-72 мандати, ліберали-48 мандатів, а Комуністична партія Бельгії не одержала в парламенті жодного місця.

В травні 1988р. була створена лівоцентристська урядова коаліція під керівництвом В.Мартенсона, який ставав прем’єр-міністром вже в сьомий раз.

В 80-ті роки найбільші політичні партії (крім комуністичної) розкололися на самостійні партії регіонального характеру, діючі в Валлонії, Фландрії, Брюссельському районі. На основі Соціально-християнської партії, що була створена в 1830р., утворились Соціально-християнська партія (СХП) в Валлонії та Християнська народна партія (ХНП) в Фландрії, що виражали інтереси великої буржуазії; на основі Партії свободи і прогресу (ПСП), що була створена 1846р. як Ліберальна партія Бельгії-Партія свободи і прогресу в Фландрії та Партія реформ і свободи (ПРС) в Валлонії, які також виражали інтереси великої буржуазії. Бельгійська соціалістична партія, що була створена в 1885р. розділилась на дві соціалістичні партії, які входять в Соцінтерн, користуються впливом серед значної частини робітничого класу та малої буржуазії. Фольксюни (ФЮ)-створена в 1954р., права фламандська націаналістична партія; Демократичний фронт франкофонів (ДФФ) , що був сторений в 1965р. і Валлонське об’єднання , створене в 1968р. утворили валлонські націоналістичні партії, які як правило виступали спільно.

Комуністична партія Бельгії (КПБ)-заснована в 1921р., проголошує своєю ціллю побудову в країні соціалістичного суспільства, виступає за мир, роззброєння та європейську безпеку; для вирішення як найближчих, так і перспективних задач висловлюється за створення навколо робітничого класу широкого союзу прогресивних сил. В 1982р. відбувся ХХІV з’їзд КПБ, що проходив в два етапи: 1-березень-квітень, 2-грудень. На з’їзді були обговорені міжнародні проблеми, питання стратегії партії в умовах економічної кризи, партійного будівництва, проблеми боротьби за мир і попередження ядерної небезпеки. На з’їзді був прийнятий новий Статут КПБ. Голова КПБ-Л.Ван Гейт. Центральні органи-“Драпо руж”(франц.) і “Роде ваан” (гол.).

Профсоюзи охоплюють більше 70% трудящих. Основні проф-об’єднання: Всенародна федерація праці Бельгії-заснована а 1898р.; Конфедерація Християнських профсоюзівБельгії-заснована в 1908р.; Конференція ліберальних профсоюзів.

Бельгія-держава, яка на політичній арені в світі посідає значне місце. Саме тому штаб-квартира НАТО і знаходиться в Брюсселі.