--PAGE_BREAK--2.2 Спеціальні гарантії законності
2.2.1 Поняття спеціальних гарантій
Загальні гарантії законності визначають спеціальні гарантії законності, які виділяються з усієї системи гарантій на підставі того, що використовуються як конкретні способи (процедури) забезпечення законності. Так, у літературі зазначається, що «цілями юридичних гарантій законності є запобігання, виявлення, усунення, припинення, запобігання правопорушень, ліквідація їхніх негативних наслідків, покарання правопорушників». Поряд із поняттям «спеціальна гарантія законності» вченими широко використовується також термін «засіб забезпечення законності», і з цього приводу чіткого розмежування цих понять у літературі, очевидно, немає.
Так, правові гарантії законності в літературі визначаються як «спеціальні, закріплені в законодавстві правові засоби, що становлять відновлення порушеної законності та притягнення винних до відповідальності, засоби, які безпосередньо запобігають порушенням законності, забезпечують виявлення допущених порушень і негайне їх усунення». Або дещо по-іншому: «юридичні гарантії — це сукупність закріплених у законодавстві засобів, а також організаційно-правова діяльність щодо їх застосування задля забезпечення законності, безперешкодне здійснення, захист прав і свобод» [10;143].
Так чи інакше, в літературі поняття «спеціальна гарантія законності» тлумачиться насамперед як правовий засіб, установлений законодавством, тобто, іншими словами, можна говорити про тотожність термінів «спеціальна (юридична) гарантія законності» та «засіб забезпечення законності» й надалі використовувати їх як рівнозначні.
Без створення широко розвинутої системи ефективних гарантій неможливо забезпечити кожному громадянину здійснення всього комплексу наданих йому прав.
Теоретична розробка проблем, пов'язаних з подальшим розвитком системи юридичних гарантій в Україні, має серйозне практичне значення. Розробка цих проблем допоможе вдосконалити правові норми, що охороняють права громадян, буде сприяти підсиленню законності, поліпшенню діяльності органів й організацій (незалежно від форми власності), що застосовують ці норми.
Можна дати наступне загальне визначення гарантій здійснення (у тому числі охорони й відновлення ) прав громадян.
Гарантії — це засоби, способи й умови, за допомогою яких у державі забезпечується реальне здійснення наданих громадянам демократичних прав і свобод.
2.2.2 Класифікація спеціальних правових гарантій
Залежно від цілей і завдань наукових праць є різні класифікації правових гарантій, і насправді їх обсяг через багатогранність самого права є дуже широким. Досліджуючи забезпечення законності державного управління, ряд авторів виділяють окремі групи засобів забезпечення законності:
1)різні види контрольної діяльності у сфері державного управління з боку державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій.
2)різні способи реагування державних органів, насамперед органів виконавчої влади, на звернення громадян (пропозиції, заяви і скарги) з метою правової охорони й захисту їхніх прав і свобод.
3)здійснення спеціалізованого судового захисту порушених прав і свобод громадян у порядку адміністративного судочинства.
4)притягнення до різних видів юридичної відповідальності посадових осіб державних органів за протиправні дії у сфері державного управління, а також, у необхідних випадках, застосування заходів адміністративної відповідальності до громадян, які своїми протиправними діями порушують встановлений порядок управління [10;144].
Свого часу дещо інша класифікація наводилась у книзі «Правовые гарантии законности в СССР» (1962): «за своїм змістом конкретні правові засоби забезпечення законності в діяльності органів державного управління класифікують таким чином:
1)правові засоби запобігання правопорушенням у процесі організації виконання законів;
2)правові засоби виявлення вчинених правопорушень і відновлення порушеної законності;
3)правові засоби впливу на правопорушників»[10;144].
Слід погодитися з думкою С.В. Бобровник про те, що «до спеціально-юридичних гарантій належить система нормативних приписів, наявність спеціальних суб'єктів та їхня діяльність з охорони та забезпечення законності в державі. І справді, використання засобів забезпечення законності неможливе без правозастосовчої діяльності органів державної влади, наділених контрольними та наглядовими повноваженнями, до функцій яких віднесено забезпечення законності. Важливим є те, що засіб забезпечення законності — це тільки спосіб, прийом для досягнення бажаного режиму відносин. Наявність засобу забезпечення законності, тобто можливість його застосувати, сама собою ще не забезпечує законність остаточно, хоча значно знижує рівень правопорушень. Для остаточного забезпечення законності, в тому числі її відновлення, необхідно використати -«запустити в дію» передбачені правові засоби. В цьому сенсі можна говорити про механізми забезпечення законності, які є сукупністю (поєднанням) правильно обраних та використаних певним суб'єктом правових засобів, завдяки яким зрештою забезпечується законність.
Юридичні гарантії законності за найближчими цілями такі:
1)превентивні (запобіжні) — полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;
2)припиняючі (такі, що кладуть край) — спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;
3)відновлюючі — виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;
4)каральні, або штрафні, — спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.
Видами юридичних гарантій є правові умови, правові засоби, організаційно-правові заходи.
2.2.3 Правові умови
Правовими умовами об'єктивного порядку є стан чинного права і законодавства (їх ще називають нормативною основою законності), від якого великою мірою залежить міцність і стабільність режиму законності і правопорядку. Вони повинні відповідати закономірностям суспільного розвитку, йти в ногу з його тенденціями, оптимально втілювати в собі правові засоби, методи, типи правового регулювання стосовно тієї чи іншої сфери суспільних відносин, в них не повинно бути прогалин і суперечностей, їх слід доводити до загального відома, забезпечувати необхідними механізмами реалізації та охорони тощо. Відсутність цих властивостей у праві і законодавстві стає причиною різного роду правопорушень, особливо у сфері економіки, ускладнює боротьбу зі злочинністю. Відомо, якщо норма права відстає від життя або суперечить йому, то її виконання буде не меншим злом, аніж її порушення.
Юридичною гарантією є і така правова умова суб'єктивного порядку, як стан правової науки, повноти і розвитку в ній прогресивних, гуманістичних положень, науково-теоретичних конструкцій. Наявність у ній прогресивних наукових концепцій безпосередньо впливає на рівень законності і правопорядку в країні. Сприйняття сучасною вітчизняною правовою наукою загальнолюдських цінностей, втілення їх положень у законодавчу та правозастосовну практику дозволили зміцнити законність у діяльності державних органів, посадових осіб, досягти успіху в забезпеченні стабільності і міцності правопорядку.
2.2.4 Правові засоби
Правові засоби як вид юридичних гарантій являють собою вельми широкий спектр. їх основу становить закріплений у законі обов'язок держави, її органів, посадових осіб, громадян, різних суспільних об'єднань суворо додержуватись і виконувати закони.
Велике значення серед правових гарантій законності і правопорядку мають конституційно-правові засоби — принципи, норми, процедури, які покликані забезпечити верховенство права і конституції як основного джерела національного законодавства, додержання прав, свобод і законних інтересів громадян. Конституція України встановлює систему органів нагляду і контролю за станом законності у сфері законотворчості та сфері правореалізації. Особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції відіграє Конституційний Суд України.
Важливе місце серед правових гарантій законності і правопорядку посідає право на судовий захист. Відповідно до ст. 55 Конституції України «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». На захист прав і свобод людини спрямований інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Кожному надається право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).
Серед правових засобів гарантування законності значна роль відводиться процедурним нормам. Законодавчо закріплені права і свободи можуть бути успішно реалізовані лише при наявності надійного процесуального механізму реалізації цих прав, їх забезпечення та захисту.
2.2.5 Організаційно-правові заходи
До організаційно-правових заходів як виду юридичних гарантій законності належить діяльність суб'єктів правовстановлюючих повноважень, яка спрямована на удосконалення законодавства. Кінцевою метою їх діяльності є створення правових за змістом законів, інших нормативно-правових актів.
У системі організаційно-правових заходів велике значення має видання індивідуально-правових актів. Приймаючись на основі законів, вони спрямовані на забезпечення законності в реальних конкретних життєвих ситуаціях, на усунення перешкод у додержанні, виконанні, використанні прав і свобод громадян іншими суб'єктами права, на ліквідацію допущених правопорушень (відміна незаконних нормативно-правових актів, вироків суду, адміністративних стягнень тощо).
Провідна роль серед юридичних гарантій належить здійсненню правосуддя — діяльності судів, які розглядають і вирішують цивільні та кримінальні справи з метою захисту прав громадянина усіх суб'єктів права. Правосуддя виконує і контрольну функцію. Судовий контроль проводиться конституційними, господарськими судами, судами загальної юрисдикції. Здійснювані судовими органами організаційно-правові заходи захисту прав суб'єктів — це, з одного боку, заходи захисту, які здійснюються за ініціативою суб'єктів, чиї права порушені, а з другого — заходи судового контролю.
У забезпеченні законності і правопорядку неабияке значення має юридична відповідальність, яка застосовується до правопорушників. Основною метою і функцією юридичної відповідальності є загальне попередження на адресу потенційних правопорушників і попередження самого правопорушника.
Юридична відповідальність для правопорушників — насамперед, невідворотність притягнення особи, винної в порушенні законності, до відповідальності ( в літературі визначається також як принцип вимога законності та принцип відповідальності). Вона полягає у встановленні винної в порушенні законності особи та притягненні її до юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної, матеріальної, дисциплінарної) відповідальності в будь-якому разі, незалежно від жодних чинників. Слід зазначити, що «невідворотність зумовлена не прагненням до тяжкого покарання, а до того, щоб будь-яке правопорушення своєчасно розкривалося, припинялося й тягло за собою відповідальність винних осіб». Важливим моментом законності самого притягнення до відповідальності є обов'язкова наявність складу злочину чи правопорушення. Не тільки рішення, дії та бездіяльність правопорушників, які визнаються неправомірними, повинні суперечити законодавству, а саме законодавство має містити конкретно визначені санкції за такі порушення та механізми їх застосування. Закони без санкцій за порушення є «мертвими», оскільки сама особа, яка їх порушує, впевнена в неможливості негативних наслідків щодо себе, й це є додатковим стимулом для вчинення протиправних дій. Страх особи перед неминучою, невідворотною відповідальністю є своєрідною первісною гарантією законності, бо відомо ще з давніх-давен, що «люди бояться не злочину, а покарання».
Зміцненню законності і правопорядку сприяють і захисно-поновлюючі заходи по відновленню порушених прав громадян і організацій. Ці заходи здійснюються, як правило, за ініціативою самих суб'єктів порушених прав за їх скаргами, заявами. До таких заходів належать:
1)примусове виконання юридичних обов'язків (стягнення за рішенням суду аліментів, податків та ін.);
2)усунення перешкод у здійсненні права (скасування незаконного рішення, яке перешкоджає здійсненню права);
3)відновлення попереднього стану, що існував до порушення права (наприклад, індивідуально-правовий припис здійснити певну роботу, виконати вказану дію для усунення перешкод у користуванні суб'єктивними правами, відшкодування нанесеної шкоди та ін.).
До контрольно-наглядових заходів гарантування законності належать прокурорський нагляд, нагляд органів державної інспекції, відомчий контроль.
Важливими організаційно-правовими заходами є профілактика правопорушень, засоби їх виявлення та усунення.
2.2.6 Парламентський контроль — спеціальний спосіб забезпечення законності
Аналізуючи спеціальні способи забезпечення законності, необхідно приділити увагу парламентському контролю. Особливої актуальності це питання набуло під час виборів Президента України у 2004 році і проведення конституційної реформи, що має на меті перерозподілити і збалансувати повноваження між президентом і парламентом, легітимно, системно і усталено розосередити владу, зменшити ЇЇ концентрацію в одних руках, примножити демократичний потенціал держави.
Відповідно до Конституції України, статус Верховної Ради визначено як представницький орган усього народу України, єдиний орган законодавчої влади, а також зумовлено, що до повноважень Верховної Ради України належить здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та парламентського контролю у межах, визначених Конституцією.
Контрольна функція Верховної Ради України є однією з основних, адже народом на парламент покладається обов'язок здійснювати, окрім законотворчого процесу, реалізацію норм права, втілення їх у практичних діях. Контроль виконує багато важливих функцій, у тому числі забезпечення проведення законодавчо оформленого політичного курсу, визначення необхідних змін у програмах та діяльності уряду, запобігання корупції та марнотратству[9;77].
Верховна Рада України, згідно з наданими їй Конституцією України повноваженнями, безпосередньо або через свої органи здійснює контроль за дотриманням та захистом прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів та інших актів, що вона приймає, за виконанням загальнодержавних програм та бюджету, за діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.
Кабінет Міністрів є підконтрольним, підзвітним та відповідальним перед Верховною Радою України в межах Конституції України.
Досліджуючи парламентський контроль за законністю, встановлю об'єкти, відносно яких Верховна Рада здійснює контрольні повноваження.
Для реалізації законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції, парламент створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та формує їх склад. Комітети Верховної Ради на постійній основі здійснюють функції контролю за впровадженням у життя законів України, за діяльністю державних органів і організацій. Ці органи й організації зобов'язані виконувати вимоги комітетів, надавати їм необхідні матеріали та документи, розглядати в обов'язковому порядку рекомендації комітетів і повідомляти у встановлений ними строк про результати розгляду та вжиті заходи. Відповідно до цих функцій комітети здійснюють парламентський контроль за законністю в процесі правозастосування та законотворчості.
Контроль, що здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини, відграє важливу роль для забезпечення законності, допомагає розв'язати проблеми між громадянами та органами державної влади. Ефективність діяльності омбудсмена безпосередньо залежить від злагодженої співпраці з народними депутатами України, комітетами, депутатськими групами і фракціями. Причому пріоритетним напрямом його роботи є налагодження такої співпраці. Спільна робота над законопроектами, приведенням чинного законодавства у відповідність до Конституції України і до вимог Європейського Союзу дає плідні результати і сприяє формуванню більш ефективного механізму забезпечення конституційних прав людини в Україні. Плідна співпраця забезпечується і за допомогою депутатських звернень до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Це дозволяє захистити громадян від порушення особистих, громадянських, економічних, соціальних та інших прав [9;78].
Контроль з боку законодавчої влади найбільш ефективний тоді, коли парламент має доступ до різноманітних джерел інформації та аналізу.
Контрольна функція Верховної Ради є вирішальною для розбудови правової держави і забезпечення законності. Тільки у випадку, коли Верховна Рада зможе домогтися безумовного виконання своїх рішень, буде здійснювати постійний контроль за діяльністю виконавчої влади, вона стане реальним владним інститутом, здатним забезпечити розвиток України.
2.2.7 Прокурорський нагляд як гарантія законності
В теорії досі ще немає єдиного загальновизнаного підходу до розкриття поняття «нагляд», зокрема його співвідношення з поняттям «контроль». Позиція переважної частини вчених-адміністративістів полягає в тому, що, за їхнім твердженням, поняття «контроль» є ширшим, ніж поняття «нагляд», і цей останній є специфічним різновидом першого. На відміну від цього інші теоретики, наприклад В.І. Рохлін наполягають на тому, що органи контролю й нагляду за їхньою сутністю, органи різнопланові за своїм характером і змістом, своїми цілями та завданнями й спрямуванням діяльності». Відома також думка В.Д. Ломовського про те, що прокурорський нагляд — це відносно самостійний елемент у системі законодавчих органів і здійснюваною ними законодавчою функцією. В.М. Гаращук наполягає на тому, що наглядові функції притаманні тільки одному державному органові — прокуратурі. І з цього приводу пише: «… головне, що відрізняє контроль від нагляду, — це те, що контрольний орган, на відміну від прокуратури, має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного, а також те, що контрольні органи мають право самостійно притягувати винних до юридичної відповідальності[10;146].
Отже, визначення нагляду як специфічного різновиду контролю чи як окремого самостійного процесу залишається дискусійним. На мою думку, якщо контроль є завершальною стадією державного управління й організаційно віднесений до виконавчо-розпорядчої діяльності, то нагляд є самостійною організаційно незалежною діяльністю, не пов'язаною з державним управлінням, тому, напевно, слід погодитися з думкою В.М. Гаращука, що сьогодні в Україні нагляд здійснюється тільки органами прокуратури[10;146].
Основним критерієм визначення стадій прокурорсько-наглядового процесу необхідно виділити завдання, які вирішує прокурор на кожній із них, з огляду на це визначаються наступні стадії:
1) виявлення порушення, його ознаки і прийняття рішення про початок наглядового процесу;
2) перевірка матеріалів, які засвідчують порушення, виявлення обставин, причин і умов порушення;
3) вжиття заходів щодо усунення порушень, поновлення порушеного права громадян[5;37].
Наглядова діяльність прокурора із забезпечення законності становить собою сукупність як правових, так і організаційних заходів, за допомогою яких відбувається виконання завдань та функцій прокурора.
Заходи організаційного характеру включають: добір, розстановку кадрів, забезпечення принципу рівномірності в розподілі обов'язків між працівниками прокуратури, оперативними працівниками; виконавську дисципліну, контроль за вчасним виконанням документів; матеріально-технічне забезпечення діяльності прокуратури; систему заходів підвищення професійного рівня працівників прокуратури [5;37].
Заходи правового характеру можна розглянути в наступній послідовності:
підстави прокурорського нагляду:
· джерела, з яких прокурор отримує відомості про порушення законодавства;
· фактичні дані, які є підставами прокурорського втручання з метою виявлення обставин правопорушень.
Слід зазначити, що порушення встановлюються і у процесі планових перевірок законності правових актів органів виконавчої влади незалежно від відомостей про порушення законів. Підставами для проведення прокурорських перевірок є усні чи письмові звернення до органів прокуратури осіб, права яких були порушені. Важливим джерелом інформації про порушення законодавства є повідомлення засобів масової інформації. Органи прокуратури можуть також отримувати відомості від судів загальної юрисдикції, від державних органів.
Інформація з пропозиціями про проведення перевірок до органів прокуратури може надходити від Президента України, від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Під дефініцією «форми реагування прокурора» розуміються такі правові акти, за допомогою яких він звертає увагу підприємств, установ, організацій на порушення законності, прав і свобод громадян і порушує питання про усунення таких порушень, а також притягає винних до відповідальності [5;38].
Протест — це правовий акт, у формі якого прокурор пред'являє юридично обґрунтовані вимоги щодо окремих випадків порушення законності, прав та свобод громадян, що виявляються у виданні органом (посадовою особою) незаконного правового управлінського акта, здійсненні протиправної дії (бездіяльності), і домагається поновлення порушеного права особи.
Письмовий припис — вимога про усунення порушень закону, що вноситься прокурором, його заступником органу або посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усувати порушення у певній сфері.
Подання — це правовий акт, у формі якого прокурор пред'являє юридично обґрунтовані вимоги і порушує питання перед відповідним органом (посадовою особою) про вжиття заходів, необхідних для усунення порушень закону, що набули поширеного характеру, для усунення причин і умов, що сприяють порушенню законності, прав і свобод громадян.
Постанова — це правовий акт, що виноситься у разі порушення посадовою особою або громадянином закону. Прокурор, його заступник залежно від характеру порушення закону виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.
В основу організації діяльності прокуратури покладено принципи: захисту у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, службового чи майнового стану; вжиття заходів для усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення[5;38].
Отже, враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що законність є більш змістовним поняттям, яке не обмежується формальним виконанням вимог норм права. Саме на прокуратуру покладені державою обов'язки щодо її забезпечення у масштабі держави, що й відрізняє прокуратуру від контролюючих органів, унеможливлює повне ототожнення зовні хоча і близьких їх форм та методів діяльності, робить нелогічними твердження про підміну прокуратурою органів контролю.
продолжение
--PAGE_BREAK--