Вступ до філософії
Буденне уявлення поняття «культура» включає літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Часто сюди додають процеси освіти і виховання підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття культури характеристики, які притаманні аналізованим ними предметам – соціуму, мові, етносу, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану.
Філософський підхід до дослідження культури враховує результати вивчення даного феномена конкретними науками. Вивчення культури опосередковане специфікою філософії як особливої форми суспільного пізнання і полягає в осмисленні дійсності через визначення узагальнених поглядів на світ, місця та ролі людини в ньому, через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і людського мислення.
У такому вимірі феномен культури не може бути зведеним до одного чи декількох природних або соціальних утворень. Для філософії, яка охоплює світ в цілому, власне він і є світом людської культури. Крізь призму філософії вона постає в узагальнених характеристиках як форма, результат, спосіб зв»язку людини з дійсністю, утвердження людини, як прояв і утвердження сутнісних сил людства. Оскільки способом існування є праця, саме вона – головне джерело культури. У процесі праці людина перетворює природні речі на необхідні для життя блага.
Принциповим тут є твердження про цілеспрямоване, доцільне ставлення людини до природи. Культуротворчою є не всяка діяльність людини, а лише та, що здійснюється адекватно до закономірностей предмета (природи), завдяки чому він спонтанно розкриває внутрішні зв"»зки, властивості, залежності. Людина може і повинна перетворювати природу за законами природи, а не супроти них. У такому разі праця стає засобом однобічно утилінарного споживання природних ресурсів з метою одержати максимальний прибуток. Руйнуючи природу, така праця руйнує і культуру.
Культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цілей за законами природи, сферою освоєння природи і її олюднення. Це можливо тільки в суспільстві і через нього. Матеріальні та духовні надбання людей є не чим іншим як предметним втіленням їх здібностей, сутнісних сил і відносин. Ці надбання – зовнішня форма існування культури. Внутрішнім змістом її існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдосконалення її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування тощо. Таким чином, культура постає і як сфера становлення, розвитку, соціалізації людини.
Отже, як сфера олюднення природи, гуманізації соціуму і соціалізації особистості культура виступає якісною характеристикою створюваної людством дійсності, що є предметною сферою культури настільки, наскільки вона «дозволяє побачити в ній міру нашого власного людського розвитку, по якій ми визначаємо довжину пройденого нами історичного шляху». Створені людиною матеріальні та духовні цінності, які розглядаються через людський вимір, за умов відчуження поділяються на культуру та антикультуру. Як культура, вони постають лише в тій мірі, в якій сприяють розвитку сутнісних сил людини, творчих потенцій особистості.
Ті чи інші предмети, що через різноманітні чинники опинились поза межами практики, втрачають (нерідко назавжди) загальнокультурний зміст. Нормальне функціонування культури вимагає безпосередньо – життєвої реалізації, чуттєвої відкритості цінностей для суб»єкта. Як немає людини без праці, так не може бути культури без людини, її суспільно-особистих зв»язків і стосунків, практично-творчої діяльності. Культура стає цінною тоді, коли вона «входить у життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності її соціальної діяльності, в її повсякденній поведінці».