--PAGE_BREAK--Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.
До загальних майнових прав можна віднести права:
· мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;
· вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;
· розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачено його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;
· набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати і т. ін.
Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видавати заставні та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.
Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом, зокрема акціонерні товариства — акції, облігації, інші підприємства — облігації.
За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.
При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).
У процесі господарювання закон зобов'язує підприємства:
· виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;
· забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;
· вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність;
· подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства;
· своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;
· не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб.
За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.
2. Поняття та принципи підприємницької діяльності без створення юридичної особи 2.1 Поняття та зміст підприємництва Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:
· громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
· юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність».
Підприємницькою діяльністю в Україні без створення юридичної особи мають право займатися громадяни України та громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності.
З юридичної точки зору, таке право фізичної особи закріплено в нормах Цивільного Кодексу (далі ЦК) і Господарський Кодекс (далі ГК). Так, у статті 50 ЦК зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. При цьому рід занять такої особи не повинен бути включений до переліку заборонених видів діяльності. З цього визначення випливає принаймні три ключові поняття, формулювання яких вимагає особливого розгляду.
Отже, перше — «підприємницька діяльність». Що містить у собі це поняття в розрізі приватного підприємництва? Друге — коли настає „повна цивільна дієздатність» фізичної особи? І третє — які види діяльності є забороненими для приватних підприємців?
Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку. Господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, що іменуються підприємцями (ст.42 ГК). Безумовно, господарська діяльність може провадитися, не маючи за мету одержання прибутку. У такому випадку вона є некомерційною господарською діяльністю.
Суб'єкти господарювання виступають учасниками господарських відносин, що:
· здійснюють господарську діяльність у межах своєї компетентності (сукупність господарських прав і обов'язків);
· мають відокремлене майно;
· несуть відповідальність за своїми обов'язками в рамках цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є (ст.55 ГК):
1) юридичні особи, а саме:
· господарські організації — юридичні особи, створені згідно з ЦК;
· державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК;
· інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку;
2) фізичні особи— підприємці, що здійснюють господарську діяльність як підприємці. До них належать:
· громадяни України — особи, які мають громадянство України в порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України;
· іноземні громадяни — особи, які не мають громадянства України і є громадянами (підданими) іншої держави (або держав);
· особи без громадянства — особи, які не мають громадянства в жодній країні світу.
Як бачимо, фізичні особи — підприємці є гілкою «підприємницького древа» учасників господарських відносин. І до їх діяльності застосовуються ті нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб за умови, якщо інший порядок не встановлено самим законом або це не випливає із суті виниклих відносин (ст.51 ЦК).
Таким чином, фізична особа, як, утім, і юридична, здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, установленому Законом №755 (п. 2 ст.50 ЦК, ст.58 і ст. 128 КХ). При цьому Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкритою. Якщо ж особа зайнялася підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права заперечувати такі договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. Такий порядок закріплено у п.3 ст.50 ЦК.
А тепер повернемося до поняття «фізична особа з повною цивільною дієздатністю».
Статтею 34 ЦК установлено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18-літнього віку (повноліття) той же час існує низка випадків, при настанні яких неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності, а саме:
· у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Таке право зберігається за нею за будь-яких обставин будь то припинення шлюбу (тобто у разі розлучення) до досягнення нею повноліття або визнання укладеного шлюбу недійсним;
· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літнього віку, працює за трудовим договором. При припиненні трудового договору надана їй повна цивільна дієздатність зберігається;
· коли неповнолітню особу «записано» матір'ю або батьком дитини;
· коли фізична особа, яка досягла 16-ти літнього віку, бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому випадку таку особу може бути зареєстровано як підприємця за наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), попечителя або органу опіки та піклування. А повну цивільну дієздатність фізична особа набуває з моменту державної реєстрації її як підприємця. При припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй цивільна дієздатність зберігається.
Про те, коли (або за яких умовах) настає обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, дає відповідь Конституція України, ЦК (ст. 36). Фактично це можливо в двох випадках:
1. фізична особа страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;
2. фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, унаслідок чого ставить себе (свою родину, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати) у скрутне матеріальне становище.
І в першому, і в другому випадках обмеження цивільної дієздатності фізичної особи настає з моменту набрання чинності рішенням суду про таке обмеження. (Звичайно, крім цих двох можуть бути й інші варіанти, коли громадянина позбавляють права повної цивільної дієздатності. Однак у рамках цієї курсової роботи ми не будемо заглиблюватися в тонкощі правовідносин, — це вже сфера юридичного права.)
Отже, на запитання, з якого віку може бути зареєстрована фізична особа приватним підприємцем, відповісти можна так: «Зареєструватися фізична особа має право з 18 років, однак в особливих випадках вона може це зробити й у 16 років або ж раніше цього віку», оскільки «право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю» (п. 1, ст. 50 ЦК).
І нарешті ми підійшли до розгляду третього ключового моменту — які види діяльності є забороненими для приватних підприємців? Відповідь на нього слід розглядати в двох площинах:
· заборона займатися підприємницькою діяльністю певним категоріям громадян;
· заборона займатися певним видом підприємницької діяльності.
Отже, перше. З 2004 року знято заборону займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Однак це не означає, що тепер усім переліченим вище категоріям громадян можна займатися підприємницькою діяльністю. Заборона державним службовцям та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, на заняття підприємницькою діяльністю міститься в ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.95р.
Державний службовець або інші особи, уповноважені виконувати функції держави, не мають права:
· займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю або через посередників чи підставних осіб;
· бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює;
· виконувати роботу на умовах сумісництва, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності, а також медичної практики.
У той же час таке обмеження не поширюється на депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, що виконують депутатські повноваження, паралельно з виробничою або службовою діяльністю.
І друге – це заборона, що існує в сфері підприємництва. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності закріплено в ст. 4 Закону УРСР „Про підприємництво” від 07.02.91 р. (з 1 січня 2004 року цей Закон утратив чинність. На сьогодні його норма діє виключно щодо статті 4).
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:
· пошук (розвідка) корисних копалин;
· виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;
· виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);
· видобування уранових руд;
· видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцін-ного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.
продолжение
--PAGE_BREAK--