Юридичні особи в міжнародному приватному праві

Курсоваробота
З міжнародногоприватного права України
Натему: «Юридичні особи в міжнародному приватному праві»
Київ2011 р.

План
Вступ
Розділ І. Поняття та загальна характеристика юридичнихосіб у міжнародному приватному праві
1. Поняття юридичної особи в міжнародному приватномуправі
2. Види формувань зі статусом юридичної особи
3. Визнання іноземних юридичних осіб
4. Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності
Розділ ІІ. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном
1. Особливості українських юридичних осіб
2. Об’єднання підприємств як суб’єкти господарювання
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
За українськимзаконодавством, юридичними особами визнаються організації, створені ізареєстровані в установленому порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України).
Юридична особа,зазначається далі у цій статті, наділяється цивільною правоздатністю ідієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Законодавствоіноземних держав або взагалі не дає визначення юридичної особи або обмежуєтьсязагальними лаконічними формулюваннями. В літературі наводиться як прикладбільш-менш розгорнутого визначення юридичної особи, які містяться у Цивільнихкодексах країн Латинської Америки. У Чилійському Цивільному кодексі таксформульовано це поняття: юридичної особою є особа фіктивна, здатна здійснюватиправа, нести цивільні обов’язки і вступати у правові і неправові відносини.
Чи визнавалася цякатегорія суб’єктів права в стародавньому Римі?
Різні авторидають різні відповіді, хоча єдині у твердженні, що римські юристи не допрацювалисьдо поняття юридичної особи.
Фактичноюридичними особами в римському праві (хоч вони так не називались), були такікатегорії:
1). Сполученняфізичних осіб, що створюють у своїй сукупності самостійний правовий суб’єкт. Уджерелах ця категорія позначається загальною назвою universitas personarum, hominum;
2). Установи здоброчинною метою,pia corpora, piac causae.
У римлян існувалозагальне правило про обов’язкових трьох членах для всякої корпорації. Авинятком із цього правила вважався випадок, коли із корпорації вибувають всічлени, крім одного.
У сучасномузаконодавстві зарубіжних країн, крім наведеного випадку, передбачаєтьсяможливість існування під назвою юридичної особи не лише колективних утворень, ай так званих «компаній однієї особи», «одночленних товариств».У США це «one men company», «la societe unipersonelle» у Франції, «Einmanngesellhagt» у Німеччині.
Причини створеннятаких юридичних осіб полягають у тому, що вони в сучасних умовах здійснюютьфункції обмеження підприємницького ризику вартістю вкладеного майна.
 

Розділ І.Поняття та загальна характеристика юридичних осіб у міжнародному приватномуправі.
 
1. Поняття юридичної особи вміжнародному приватному праві
Щодо розмаїттяюридичних осіб у міжнародно-правовій практиці слід зазначити, що за довгі часиу світі сформувалися певні організаційно-правові форми. вони отримали в різнихкраїнах різні назви, але їх правовий статус приблизно однаковий.
Взагалі ж термін «юридичнаособа» одержав визначення, як відомо, лише на початку ХІХ століття. Доцього розповсюдженими були назви «моральних осіб», «містичнихосіб». Вельми стійким виявилось поняття «фіктивної особи», щостало потім підставою для створення однойменної теорії.
За свідоцтвомлітературних джерел, перші спроби теоретичного усвідомлення природикорпоративних утворень були зроблені ще у середні віки. Основоположником теоріїфікцій вважають папу Інокентія IV, якому належить вислів, що корпорація існує лише у людському уявленні,що це фікція, видумана розумом. Корпорація не має волі, лише її члени, живілюди, мають волю і діють.
Фікційна теорія,як перша наукова спроба осмислити юридичну природу суспільних утворів, щовиступають в майновому обороті як суб’єкти прав і обов’язків, не знайшлаподальшого розвитку до XVIII сторіччя. Лише тоді Савіньї, визначаючи правоздатність тільки людини,дійшов висновку, що юридичні особи – це штучні суб’єкти, фікції. Таким чином,існування фіктивних осіб – чисто юридичне. Юридична особа – утворення закону.Подальшим розвитком фікційної теорії стала теорія цільового майна Бринця, якийзвернув увагу на ціль (мету), для досягнення якої створена та існує юридичнаособа. Майно може належати, на його думку, не тільки будь-кому, а й будь-чому.Таке майно є цільовим майном. Майно, належне цілі, не може одночасно належатиособі. Юридична ж особа – це фікція.
До теорій, щозаперечують реальність юридичної особи і визнають суб’єктами прав тільки людей,належать і низка інших (Ієрінга, Планіоля, Гельдера, Біндера, Єллінека), які вкінцевому рахунку визнають юридичну особу фікцією.
Виправдовуючиіснування компаній однієї особи, сучасні західні дослідники, по суті, тлумачатьце правове явище з позиції теорії цільового майна – різновиду теорії фікції. Зарадянським правом, юридична особа – це організація з певними ознаками. Однівчені основною ознакою вважали здатність брати участь у цивільному обороті, яксамостійного носія прав і обов’язків (А.В. Венедіктов), інші – її майновавідокремленість (С.Н. Братусь).
А чи виправдановзагалі ототожнення суспільної властивості, якою є статус юридичної особи, зекономічною категорією – організацією (підприємством, установою та їхрізновидами – корпорацією, господарським товариством тощо)?
Юридична особа –це правовий статус, правосуб’єктність – можливість мати і набувати права іобов’язки, що не має своїм суб’єктом людину, але охороняється як і її права іобов’язки. Статусу юридичної особи набувають будь-які організаційно-правовіутворення, якщо вони можуть мати відокремлене майно, інші майнові та особистінемайнові права, нести обов’язки, а отже бути позивачами та відповідачами всудах, арбітражних і третейських судах.
В літературі, зпосиланням на К. Маркса, висловлюється теза, що з економічної точки зору неманіяких принципових підстав для виділу серед учасників суспільних відносин людейв одну категорію, а організацій – в іншу. К.Маркс у цих випадках використовуваводин правовий термін «особа». Але так можна вважати, якщо виходити зтого, що правосуб’єктність і людини і господарських товариств, корпорацій таінших організаційно-правових утворень не природжена якість, а суспільнавластивість. Однак, якщо ми визнаємо природні права людини, то таких прав немаєу юридичних осіб. Їх правосуб’єктність (статус юридичної особи) – це суспільнавластивість. І якщо одна фізична особа створює товариство з обмеженоювідповідальністю для того, щоб обмежити ризик лише вкладеним майном, то в цьомувипадку у суспільних відносинах вона бере участь саме як товариство,правосуб’єктність якого є суспільною властивістю, і яке не має природних прав.
Тому в Цивільномукодексі України мають визначатись порядок створення місце знаходження,найменування, види не юридичної особи, а підприємства, організації, які можутьмати статус юридичної особи. І зовсім не потрібним є формулюванняправоздатності юридичної особи, бо визнання підприємства, установи юридичноюособою це і є визнання їх правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності).
2. Види формувань зі статусомюридичної особи
Вміжнародному приватному праві поширеним є поділ формувань, визнаних юридичнимиособами, в залежності від характеру об’єднання (осіб чи капіталу) та відступеню відповідальності учасників за зобов’язаннями юридичної особи (всімсвоїм майном чи в межах внесеного вкладу). Об’єднання осіб засновуються на особистійучасті їх членів у веденні справ товариства. Об’єднання капіталів мають на метіїх концентрацію і звільнення учасників від ризику, що виникає в процесігосподарської діяльності.
Вбільшості країн континентальної Європи об’єднання підприємців (господарськихтовариств) поділяються на такі види: повне, командитне, з обмеженоювідповідальністю, акціонерне.
Формаакціонерного товариства найбільш розповсюджена в зарубіжних країнах. Вонавважається найзручнішою для підприємців. Акціонерне товариство надає можливістьконцентрувати капітал, кошти дрібних власників, передавати їх у розпорядженнятовариства і одночасно звільняє підприємця від ризику, пов’язаному згосподарською діяльністю, оскільки акціонер не відповідає за зобов’язаннямитовариства.
У Великобританіїрозрізнюють товариства – об’єднання осіб і компанії – об’єднання капіталів.
Товаристваможуть бути: а) з необмеженою відповідальністю (по статусу приблизно відповідаєповному товариству), однак така форма не визнається юридичною особою; б) зобмеженою відповідальністю (відповідає командитному).
Компаніїподіляються за такою ознакою: а) компанії з необмеженою відповідальністю –відрізняються від аналогічного товариства тим, що визнаються юридичнимиособами; б) компанії з обмеженою відповідальністю – за статусом схожі наакціонерні товариства, але відрізняються тим, що в компанії створюється неакціонерний, а пайовий капітал.
ВЄвропейському союзі застосовується поняття підприємства в широкому тлумаченні,що охоплює всіх фізичних і юридичних осіб, які здійснюють економічну діяльність– державні підприємства, компанії з обмеженою відповідальністю, товариства,торговельні асоціації, кооперативи, дрібних торговців, корпорації, некомерційніорганізації та ін.
Вміжнародному приватному праві суб’єктами є: а) національні підприємства,організації – юридичні особи, що поділяються на вітчизняні та іноземні; б)міжнародні підприємства, тобто організації, які виникають на підставіміжнародного договору (Міжнародний Банк реконструкції і розвитку – МБРР), абона підставі внутрішнього закону однієї чи кількох держав, прийнятого увідповідності з міжнародним договором. Вважається, що такі організації маютьміжнародний характер, і тому не мають національності.
У процесіздійснення суб’єктами господарювання своєї діяльності нерідко виникаєнеобхідність з’ясування того, чи наділене дане утворення статусом юридичноїособи, чи це спілка фізичних осіб (скажімо, товариство з необмеженоювідповідальністю у Великобританії), якщо так, чи є воно вітчизняним абоіноземним суб’єктом права, тобто яка його національність.
Піднаціональністю юридичної особи розуміється її належність до певної держави. Вміжнародному приватному праві застосовується низка критеріїв для визначеннянаціональності (державної належності) юридичної особи: а) місця заснування –юридична особа має національність тієї країни, за правом якої вона буластворена (зареєстрована, інкорпорована); б) місцезнаходження – національністьвизначається по країні, в якій розташований її виконавчий орган; в) місцядіяльності – національністю вважається національність тієї країни, в якійюридична особа здійснює свою основну діяльність; г) контролю – за цим критеріємвизначається національність юридичної особи за державною належністю їїзасновників (учасників). За вітчизняним законодавством в Україні тежвикористовуються різні критерії для поділу юридичних осіб на «своїх»і іноземних. Так, Закон від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічнудіяльність» у ст.1 визначає іноземних суб’єктів господарської діяльностіяк суб’єктів, що мають постійне місцезнаходження чи постійне місце проживанняза межами нашої держави. Постійним місцезнаходженням при цьому вважається темісце, де знаходиться офіційно зареєстрований головний орган управліннясуб’єкта господарювання.
ЗаконУкраїни від 22 травня 1997 року «Про внесення змін до Закону України „Прооподаткування прибутку підприємств“ визначає нерезидентами юридичні особита суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи(філії, представництва тощо) з місцезнаходження за межами України, які створеніта здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Такимчином, тут застосовуються два критерії – місця знаходження та місця заснування.
Вміжнародних договорах за участю України використовуються і інші критерії.

3. Визнанняіноземних юридичних осіб
Тривалийчас формування, що одержали правовий статус юридичної особи в одній країні, невизнавалися суб’єктом права в іншій, і тому не мали можливості здійснюватигосподарську та іншу діяльність за кордоном. Це можна пояснити сутністююридичної особи як фіктивного, штучного суб’єкта права певної держави, їїнаціонального правопорядку.
Однак внаш час – час глобалізації господарських зв’язків питання про визнанняіноземних юридичних осіб вирішується як за внутрішнім законодавством, так і вміжнародних договорах. За загальним принципом міжнародного приватного праваіноземні юридичні особи визнаються безумовно і автоматично. Підприємство,організація чи інша сукупність фізичних осіб, що одержали статус юридичноїособи в одній державі, визнаються суб’єктами права і в інших. Вонипідтверджують свій статус витягом з торгового, банківського чи судового реєструтієї держави, яка надала їм цей статус, а також засновницькими документами,засвідченими в установленому порядку.
Торговельніреєстри, скажімо, в ФРН, Австрії ведуть суди, у Швейцарії – суди таадміністративні органи. Витяги з них повинні містити необхідні відомості щодоназви фірми, виду товариства чи компанії, змісту діяльності, інформацію проосновний капітал, зазначення осіб, які відповідають за цю діяльність, та осіб,які мають право підпису договорів, інших документів. Витяг з реєстру, якийподається в організації України, має бути засвідченим відповідно дозаконодавства країни його видачі, викладений українською мовою та легалізованийу консульській установі України. Він може бути засвідченим в посольствівідповідної держави в Україні та легалізований в нашому Міністерствізакордонних справ.
Законодавство,що застосовується до іноземних юридичних осіб, визначається: 1) їх особистимзаконом (статутом) – законом країни державної належності або 2) закономдержави, на території якої здійснюється їхня діяльність.
Особистийзакон визначає: а) чи наділене дане утворення правами юридичної особи; б)порядок його створення і припинення; в) органи управління; г) режим майна; д)обсяг правоздатності, тобто є вона загальною чи спеціальною та ін. Загальнаправоздатність – це можливість набувати будь-які права та обов’язки, сумісні зсутністю суб’єкта. Законодавство іноземних держав свідчить про те, що вбільшості з них такі суб’єкти володіють загальною правоздатністю. Такаправоздатність передбачена і Цивільним кодексом України (ст. 91).
Спеціальнаправоздатність означає можливість набуття суб’єктом прав та обов’язків у відповідностіз цілями, визначеними в законі, договорі чи статуті. Такою правоздатністюнаділяються, як правило, організації – юридичні особи, які не здійснюютьгосподарської діяльності як основної. В такому випадку вона має відповідатицілі цієї організації.
Допускіноземної юридичної особи до здійснення господарської чи іншої діяльності натериторії іншої країни і порядок такої діяльності регламентуєтьсязаконодавством цієї країни, тобто застосовується закон місця здійсненнядіяльності. Разом з тим юридична особа не може мати за кордоном більше прав,чим вона мала б за особистим статутом.
В Українівиди господарської діяльності, які можуть здійснюватися іноземними суб’єктамигосподарювання визначені в Законі „Про зовнішньоекономічну діяльність“.До них ст.4 Закону відносить, зокрема: експорт та імпорт товарів, капіталів;надання іноземними суб’єктами господарювання суб’єктам зовнішньоекономічноїдіяльності України виробничих, транспортно-експедиційних, страхових,маркетингових, експортних, посередницьких та інших послуг, які прямо і виключноне заборонені законодавством України, та спільну підприємницьку діяльність зними, що включає проведення спільних господарських операцій та спільневолодіння майном як на території України, так і за її межами; наукову, науково-технічну,науково-виробничу та іншу кооперацію; підприємницьку діяльність на територіїУкраїни, пов’язану з наданням ліцензій, патентів, „ноу-хау“,торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності.
Іноземнісуб’єкти господарювання можуть здійснювати діяльність посередників та самізайматися посередницькою діяльністю.
ЗаконодавствомУкраїни передбачаються і інші види господарської діяльності за участю „іноземногоелемента“. Так, Закон України від 16 липня 1999 року „Про концесії“передбачає можливість іноземних суб’єктів господарювання – інвесторів братиучасть в здійсненні діяльності по створенню (будівництву) та (або) управлінню(експлуатації) певних об’єктів державного та комунального майна на умовахдоговору концесії з органом виконавчої влади або відповідного органу місцевогосамоврядування. Відповідно до Закону України від 14 вересня 1999 року „Проугоди про розподіл продукції“ зазначені суб’єкти можуть проводити пошуки,розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надрза договором з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою АвтономноїРеспубліки Крим або органом місцевого самоврядування за власний рахунок і навласний ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) увигляді частини виробленої продукції.
4. Представництваіноземних суб’єктів господарської діяльності
ЗаконУкраїни „Про зовнішньоекономічну діяльність“ (ст. 5), іншінормативно-правові акти України та міжнародні угоди передбачають можливістьвідкриття представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності (фірм,компаній), через які повністю або частково здійснюється їх господарськадіяльність. Ці представництва підлягають державній реєстрації згідно зІнструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктівгосподарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніхекономічних зв’язків і торгівлі від 18 січня 1996 року.
Дляреєстрації представництва іноземний суб’єкт господарювання має подати доМіністерства економіки та з питань європейської інтеграції України такідокументи: а) заяву з проханням про реєстрацію представництва із зазначеннямназви та адреси фірми, її місцезнаходження, міста, в якому буде відкритопредставництво, сфери діяльності фірми, мети відкриття і сфери діяльностіпредставництва; б) витяг із торговельного (банківського) реєстру країнимісцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори)іноземного суб’єкта господарювання; в) довідку від банківської установи, в якійофіційно відкрито рахунок цього суб’єкта; г) доручення на здійсненняпредставницьких функцій в Україні, оформлене за законом країни, де офіційнозареєстровано контору іноземного суб’єкта господарської діяльності.
Цідокументи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, легалізованіналежним чином у консульських установах, які представляють інтереси України, вперекладі українською мовою, завіреним печаткою офіційного перекладача.
Зарезультатами розгляду заяви виноситься рішення про реєстрацію представництваіноземного суб’єкта господарювання або про відмову в його реєстрації. Відмова вреєстрації або неприйняття рішення у встановлений строк може бути оскаржено всуді України.
Зареєстрованомупредставництву іноземного суб’єкта господарювання видається свідоцтво про реєстраціювстановленого зразка Міністерством економіки та з питань європейськоїінтеграції України, яке є підставою для відкриття поточних рахунків в банкахУкраїни, безмитного провезення устаткування та іншого майна, яке тимчасововвозиться на територію України.
Представництвоіноземного суб’єкта господарювання не має статусу юридичної особи і не здійснюєсамостійно господарську діяльність. Воно діє від імені та за дорученнямсуб’єкта господарювання, представником якого є.
Діяльністьпредставництв іноземних суб’єктів господарювання оподатковується відповідно доЗакону України „Про оподаткування прибутку підприємств“. Постійніпредставництва нерезидентів, як випливає із ст. 2 цього Закону, які отримуютьдоходи з джерел їх походження з України або виконують агентські(представницькі) функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, єплатниками податку.
Реєстраціяпредставництв некомерційних організацій – юридичних осіб в Україні проводитьсяу відповідності з Положенням про порядок реєстрації філій, відділень,представництв та інших структурних підрозділів громадських (неурядових)організацій в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від26 лютого 1993 року, Міністерством юстиції.

РозділІІ. Діяльність суб’єктів господарювання України за кордоном
 
1. Особливостіукраїнських юридичних осіб
Завітчизняним законодавством зовнішньоекономічна діяльність суб’єктівгосподарювання України може здійснюватися на договірній основі з іноземнимипартнерами як на території України, так і за її межами. Суб’єктамигосподарювання в Україні визнаються учасники господарських відносин, якіздійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно, несутьвідповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків,передбачених законодавством.
Суб’єктамигосподарювання є:
господарськіорганізації – державні, комунальні, колективні, приватні та інші підприємства,створені відповідно до законодавства, а також інші організації – юридичніособи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленомузаконом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, якіздійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону якпідприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарськихорганізацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарськоїдіяльності.
Загальнимиумовами створення суб’єктів господарювання є такі: 1) суб’єкт господарюваннястворюється за рішенням власника чи власників майна або уповноваженого ниморгану, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішеннямінших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації(злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб’єктівгосподарювання з додержанням вимог законодавства; 2) створення суб’єктів можебути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб’єктагосподарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно доантимонопольно-конкурентного законодавства України.
Суб’єктигосподарювання можуть створюватись для здійснення будь-якої діяльності, якщовона не суперечить чинному законодавству. Обмеження є для приватних підприємствстосовно діяльності у виготовленні і реалізації деяких видів продукції. Такудіяльність можуть здійснювати лише державні підприємства.
Наздійснення окремих видів господарської діяльності, як уже згадувалось, требамати спеціальний дозвіл – ліцензію. Перелік таких видів діяльності визначений узаконодавстві.
Суб’єктигосподарювання підлягають державній реєстрації, крім випадків, передбаченихзаконодавством України. Державна реєстрація здійснюється в органах державноївлади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше непередбачено законом.
Поняттядержавної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року „Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців“. Піднею розуміється засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичноїособи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчиненняінших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного реєстру.
Реєстраціюпроводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головоюміста обласного підпорядкування або головою районної, районної в містах Києвіта Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціальноуповноваженим органом з питань державної реєстрації. Він оформляє та видаєсвідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде тазабезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію зміндо установчих документів юридичних осіб та змін або місця проживання фізичнихосіб – підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби,Пенсійного фонду та фондів соціального страхування повідомлення та відомості зреєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створеннявідокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).
Свідоцтвопро державну реєстрацію – це документ встановленого зразка, який засвідчує фактвнесення до Єдиного державного реєстру – автоматизованої системи збирання,накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб тафізичних осіб-підприємців – запису про їх державну реєстрацію.
Діяльністьнезареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації,забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державногобюджету.
Скасуваннядержавної реєстрації суб’єкта господарювання проводиться за його особистоюзаявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними, читакими, що суперечать законодавству установчих документів, або здійсненнянезаконної діяльності. Скасування державної реєстрації припиняє господарськудіяльність і є підставою для ліквідації суб’єкта господарювання.
Суб’єктигосподарювання – господарські організації мають право відкривати свої філії(відділення), представництва. Відкриття таких підрозділів не потребує їхреєстрації. Суб’єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючийорган, вносячи додаткову інформацію в свою реєстраційну картку.
Організації,наділені статусом юридичної особи, вправі здійснювати діяльність, що виходитьза межі України відповідно до вітчизняного законодавства, законодавстваіноземної держави, міжнародних угод.
Вітчизнянезаконодавство визначає зміст особистого статуту організацій – юридичних осіб,виду їх діяльності у міжнародному господарському обігу, які є майже аналогічнимвидом діяльності іноземних суб’єктів господарювання в Україні.
Припорушенні законодавства України до зазначених суб’єктів можуть застосовуватисяспеціальні санкції, скажімо, передбачені ст. 37 Закону України „Прозовнішньоекономічну діяльність“ та Положенням про порядок застосування досуб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб’єктівгосподарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 ЗаконуУкраїни „Про зовнішньоекономічну діяльність“, затвердженим наказомМіністерства економіки від 17 квітня 2000 року. Ними, зокрема, є індивідуальнийрежим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, якізастосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграціїУкраїни за рішенням судів або за поданням органів державної податкової таконтрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національногобанку України. юридичний особа міжнародний приватнийправо
Законодавствоіноземних держав регламентує питання допуску українських суб’єктівгосподарювання на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності.
Межіздійснення діяльності суб’єктів господарювання за кордоном залежить відпоширення на них певного виду правового режиму (національного,недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). В більшостівипадків іноземне законодавство передбачає для організацій – юридичних осібнаціональний режим, тобто вони можуть здійснювати господарську діяльність натих самих умовах і в тому самому обсязі, що й вітчизняні суб’єктигосподарювання.
Міжнародніугоди, їх норми можуть регламентувати питання правового режиму, який надаєтьсясуб’єктам господарювання України за кордоном, сфери їх діяльності,оподаткування, транзиту та ін.
2. Об’єднанняпідприємств як суб’єкти господарювання
Підприємства,за законодавством України, вправі об’єднувати свою господарську діяльність,створюючи для цього об’єднання у складі двох або більше підприємств з метоюкоординації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільнихекономічних та соціальних завдань.
Об’єднанняпідприємств утворюються на добровільних засадах або за рішенням органів, яківідповідно до законодавства мають таке право. До їх складу можуть входитипідприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства Україниможуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.Вони утворюються на визначений строк чи як тимчасові об’єднання.
Об’єднаннянаділяються статусом юридичної особи, а підприємства, що входять до складуоб’єднання, зберігають цей статус.
Залежно відпорядку заснування об’єднання функціонують як господарські об’єднання, щоутворюються на добровільних засадах за ініціативою самих підприємств, незалежновід їх виду, або як державні чи комунальні господарські об’єднання. Перші діютьна основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їхзасновниками, а другі – на основі рішення про їх утворення та статуту, якийзатверджується органом, що прийняв рішення про їх утворення.
Державнечи комунальне господарське об’єднання утворюється за рішенням КабінетуМіністрів України або, у визначених законодавством випадках, рішеннямміністерств чи інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, щоутворюють об’єднання, або рішенням компетентних органів місцевогосамоврядування.
Підприємства,що входять до складу об’єднань, вправі добровільно вийти з об’єднання за умов,зазначених в законі чи договорі про створення об’єднання або в його статуті,делегувати частину своїх повноважень та повертати ці повноваження в порядку,визначеному установчими документами об’єднання; одержувати частину прибутку відспільної діяльності; мати інші права, обумовлені установчими документамиоб’єднання.
Підприємстваможуть об’єднуватись в галузеві, міжгалузеві, регіональні та міжрегіональнігосподарські асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об’єднання.
Асоціація– це договірне об’єднання підприємств, яке створюється з метою постійноїкоординації господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвиткукооперації виробництва, організації спільних виробництв на засадах об’єднаннясвоїх фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення власних потреб абовиробництва продукції, робіт, послуг для реалізації третім особам. Пристворенні господарської асоціації централізується одна або декілька виробничо-господарськихі управлінських функцій. Господарська асоціація, за рішенням учасників, можепредставляти їх інтереси у відносинах з третіми особами.
Корпораціяє теж договірним об’єднанням, створеним на засадах поєднання виробничих,наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноваженьцентралізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам правліннякорпорації.
Концерн –це таке об’єднання підприємств, яке здійснює спільну діяльність на основі їхфінансової залежності від одного або групи учасників з централізацією функційнауково-технічного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової,зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підприємства – учасники концернунаділяють його частиною своїх повноважень і функцій, у тому числі якпредставників їх інтересів у відносинах з третіми особами.
Консорціумвідрізняється від інших видів об’єднань тимчасовим характером об’єднання коштівпідприємств для досягнення спільної мети (вирішення конкретних завдань,реалізації цільових програм та проектів (науково-технічних, будівельних іт.п.)). Після виконання поставленого завдання консорціум припиняє своюдіяльність.
Господарськіоб’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюютьвиконавчі органи, передбачені їх статутом.
Вищийорган затверджує статут об’єднання; вирішує питання про прийняття новихучасників та виключення учасників з його складу; вирішує фінансові та іншіпитання відповідно до установчих документів. Виконавчий орган, колегіальний чиодноособовий, що утворюється загальними зборами, вирішує питання поточноїдіяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до йогокомпетенції.
Управліннядержавним чи комунальним об’єднанням здійснюють правління об’єднання ігенеральний директор, який призначається на посаду та звільняється органом, щоприйняв рішення про утворення об’єднання.
Здійсненняуправління поточною діяльністю об’єднання може бути доручено адміністраціїодного з підприємств (головного підприємства) на умовах, передбачених установчимидокументами відповідного об’єднання.
Учасникиоб’єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених йогоустановчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).
Господарськеоб’єднання може утворювати за рішенням його вищого органу унітарніпідприємства, філії, представництва.
Певніособливості, які відрізняють їх від інших об’єднань, мають промислово-фінансовіабо транснаціональні промислово-фінансові групи. До них можуть входитипромислові, сільськогосподарські та інші підприємства, банки, наукові іпроектні установи, інші організації, в тому числі і іноземні, що мають на метіотримання прибутку. Вони створюються за рішенням уряду України на певний термінз метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництваі структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно зміждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.
Відповіднодо Закону України від 21 листопада 1995 року „Про промислово-фінансовігрупи в Україні“ промислово-фінансова група складається з головногопідприємства цієї групи, яке виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут,сплачує податки і офіційно представляє інтереси групи в Україні та за їїмежами, та інших учасників групи.
Іншіучасники промислово-фінансової групи – це підприємства, банки, наукові іпроектні установи, організації чи іноземні підприємства, що входять до складуцього об’єднання, виробляють проміжну продукцію або надають банківські послугиучасникам і головному підприємству і мають на меті одержання прибутку.
Входячи доскладу промислово-фінансової групи, головне підприємство, інші її учасникизберігають статус юридичної особи, а промислово-фінансова група в цілому цимстатусом не наділяється. Право діяти від її імені має виключно головнепідприємство.
Головнепідприємство та інші учасники промислово-фінансової групи укладають Генеральнуугоду про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції, за якою всіучасники зберігають незалежність у здійсненні виробничої, господарської іфінансової діяльності. Генеральна угода підлягає затвердженню постановоюКабінету Міністрів України.
Головнимпідприємством промислово-фінансової групи не може бути торговельнепідприємство, транспортне, підприємство у сфері громадського харчування,побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, банк,фінансово-кредитна установа.
Порядокстворення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансової групи визначаєтьсязаконодавством.
Господарськимкодексом України та іншими законодавчими актами регламентується і діяльністьасоційованих підприємств та холдінгових компаній.
Асоційованіпідприємства – це група суб’єктів господарювання, пов’язаних між собоювідносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутномуфонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бутипростою чи вирішальною.
Простазалежність виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняттярішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно дозакону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістюголосів. А вирішальна залежність виникає тоді, коли між підприємствамивстановлюються відносини контролю – підпорядкування за рахунок переважноїучасті контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чиінших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема, володінняконтрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можутьвстановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольногокомітету України.
Суб’єктгосподарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства,визначається холдінговою компанією. Якщо з вини останнього дочірнімпідприємством було укладено і здійснено невигідні для нього угоди або операції,то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані йому збитки. З виниконтролюючого підприємства дочірнє підприємство може опинитися і в станібанкрута. У цьому випадку субсидіарну відповідальність перед його кредитораминестиме контролююче підприємство.

Висновки
Такимчином на підставі всього викладеного вище можна зробити висновки, що юридичніособи, як в українському законодавстві, так і в законодавствах зарубіжних країн- це, перш за все різного роду підприємницькі об'єднання, які відіграютьвирішальну роль в економіці будь-якого розвиненого або держави, щорозвивається. Юридичні особи у своїй діяльності не обмежуються рамками однієїдержави, вони мають право укладати договори і з іноземними партнерами, тобто здійснюватизовнішньоекономічну діяльність. Тому важливо визначити національність юридичноїособи, її особистий закон, який встановлює обсяг правоздатності юридичноїособи, порядок його створення і ліквідації, а також розглянути правовестановище юридичних осіб в інших країнах. Перераховані вище питання ірозглядаються в основній частині даної роботи, причому в першу чергу я вважавза потрібне розглянути питання, що стосується національності юридичної особи,так як він є вирішальним для визначення статуту юридичної особи. Самим великимз'явився питання правового положення іноземних юридичних осіб за кордоном. Цепояснюється тим, що Україна в даний момент є країною, що розвивається і їйнеобхідне залучення іноземних інвестицій розвинутих зарубіжних країн, які сприяютьзалученню не тільки капіталу, але й нових технологій, способів виробництва,організації менеджменту та ін. У порівнянні з правовим положенням іноземнихюридичних осіб в нашій країні, їх правове становище в значно меншій мірівідображено в законодавстві України і регулюється в основному підзаконнимиактами, двосторонніми угодами між країнами та зовнішньоекономічними договорами(контрактами), які полягають самими учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Список використаної літератури
1. Алан Татам. Право Європейського Союзу.К. 1998. С. 200.
2. Федосеева Г.Ю.Международное частное право: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 – 175.
3. М.И. Кулагин.Предпринимательство и право: опыт Запада. М. 1992. С. 38.
4. Д.И. Азаревич. Излекций по римскому праву. Вып. І. Одесса. 1885. С. 118; С.Н. Братусь. Зазн.твір. С. 40.
5. Ануфриева Л.П.Международное частное право: В 3-х т. Особенная часть: Учебник. — М.: Изд-воБЕК.
6. Дахно І.І.Міжнародне економічне право. — К.: Центр учбової літератури.
7. Дахно І.І. Міжнароднеприватне право. — К.: МАУП.
8. Додонов В.Н.,Каминская Е.В., Румянцев О.Г. Словарь гражданского права / Под ред.В.В.Залесского. — М.: ИНФРА-М.
9. Звеков В.П.Международное частное право. — М.: НОРМА.
10. Кибенко Е.Р.Международное частное право. — Х. Михеев С.А. Международное экономическоеправо. — Х.
11. Опришко В.Ф.Міжнародне економічне право. — К.: КНЕУ.
12. Попов А.А.Международное частное право. — Х.: РА.
13. Фединяк Г.О.,Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. — К.
14. Чубарєв В.Л.Міжнародне економічне право. — К.: Юрінком Інтер.
15. ЮлдашевО.Х. Міжнародне приватне право. — К.: Ін Юре.
16. Міжнароднеприватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с.