/>/>ЄВРОПЕЙСЬКИЙУНІВЕРСИТЕТ
Юридичнийфакультет
Кафедракримінального і цивільного права
Курсоваробота
Здисципліни «Цивільне право»
Натему: «Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення таприпинення юридичної особи»
Виконала:студентка 321 групи
БібаОльга Олександрівна
Заліковакнижка № 42214/08з
Київ- 2010
/>План
Вступ
1.Поняття і ознаки юридичної особи
2. Способи створенняюридичних осіб
3. Поняття та сутність припиненняюридичних осіб
3.1. Поняття ліквідації юридичних осіб
3.2. Реорганізація юридичних осіб
4. Банкрутство як підстава ліквідації
4.1. Ліквідаціяюридичних осіб при визнанні банкрутом
4.2. Процедура визнання юридичної особибанкрутом
Висновки
Список використанихлітературних джерел
Вступ
Функціонування господарської системидержави забезпечується перш за все діяльністю різноманітних юридичних осіб.Юридичні особи виконують найважливіші завдання економіки, забезпечуючи розвитоксфер виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг. Неможливо собіуявити функціонування системи управління, політичної системи суспільства бездіяльності юридичних осіб. Конструкція юридичної особи дозволяє залучатинеобхідні ресурси шляхом поєднання можливостей кількох суб’єктів. Значенняюридичної особи важко переоцінити.
Конституція України надає кожнійособі право на підприємницьку діяльність. [1, ст. 42] Здійснення цього правоособою можливе як безпосередньо у формі приватного підприємництва так іопосередковано – шляхом участі у юридичній особі. Частка опосередкованогоздійснення підприємницької діяльності є надзвичайно важливою. Враховуючипереваги, що надає конструкція юридичної особи, її феномен відомий людству ще зчасів Стародавнього Риму. Жодна сучасна держава не обходиться без використанняйого в своїй практиці.
Нормальне існування юридичних осібможливе тільки за умови належної регламентації їх утворення, діяльності іприпинення. Як будь-яке явище, юридична особа має свій початок і кінець.Важливою гарантією дотримання прав осіб, що бажають створити юридичну особу таінших осіб, є передбачений законом порядок її створення. Публічне регулюванняпорядку створення юридичної особи, обов’язкова державна реєстрація юридичноїособи – запорука законності її діяльності. На стадії створення державазабезпечує мінімальний необхідний соціальний контроль за діяльністю юридичнихосіб, отримує відомості, що стануть основою контролю здійснення підприємницькоїдіяльності, виконання норм податкового, природоохоронного та іншогозаконодавства. На удосконалення процедури утворення юридичних осіб булиспрямовані, зокрема, норми Закону України «Про реєстрацію юридичних осіб іфізичних осіб – підприємців». Однак впровадження в життя положень даногозакону, реєстрація за принципом «єдиного вікна» не виправдала сподівань ізамість спрощення процедури створила черги та ускладнення.
Можливість в будь-який моментприпинити діяльність юридичної особи є однією із суттєвих гарантій прав яксамої юридичної особи, так і її учасників. Встановлення в законодавстві порядкуліквідації юридичних осіб виконує різноманітні функції: забезпечує нормальнеприпинення господарської діяльності, охороняє права кредиторів, встановлюємеханізми захисту найманих працівників, сприяє податковій дисципліні.
Правове регулювання створення іліквідації юридичних осіб полягає перш за все в Цивільному кодексі України таГосподарському кодексі України. Надзвичайно важливе значення має також ЗаконУкраїни „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом”.
Створення та припинення юридичнихосіб відзначається рядом проблем, серед яких можна назвати відсутність єдиних вимогдо засновницьких документів, неврегульованість порядку створення юридичних осібокремих організаційно-правових форм (наприклад приватного підприємства);необхідність отримання цілого ряду дозволів для створення суб’єктапідприємництва та ін. Проблемами припинення юридичних осіб можна назвати деякуневрегульованість підстав та порядку примусового припинення, можливістьзловживань під час майнових аспектів ліквідації та інші.
Наукове дослідження даної темипроводиться, в основному в межах дослідження конструкції юридичних осіб. Томуважливе значення мають фундаментальні радянські праці Братуся С.Н. „Юридическиелица в советском гражданском праве” та Красавчикова О.А. „Сущность юридическоголица” які встановлюють підвалини сучасного вчення про юридичну особу. Сучаснірозробки даної теми представлені відповідними главами в підручниках, зокрема „Цивільне право України” Є.О. Харитонова та Н. О. Саніахметової та «Цивільне право України» зазагальною редакцією Шевченко Я.М. Дослідженню створення і ліквідації юридичнихосіб присвячено і ряд статей в періодичній пресі. Серед останніх слід відмітитистатті Б.Полякова „Про концепцію реформування законодавства про неспроможність(банкрутство)” та М.Тітова, В.Бондаренка „Новий законпро банкрутство: проблеми застосування ”.
Метою даної роботи є детальнедослідження процесів утворення і ліквідації юридичних осіб, виявлення йогоособливостей, елементів, їх характеристика.
Робота складається з трьох розділів.Перший розділ присвячений поняттю та порядку утворення юридичної особи,особливостям створення юридичних осіб – суб’єктів господарювання. В другомурозділі наводиться характеристика припинення діяльності юридичної особи:підстав, порядку. Третій розділ висвітлює особливості ліквідації юридичних осібв процедурі банкрутства.
При дослідженні обраної проблемивикористовується діалектичний, логічний та порівняльний методи.
/>/>1. Поняття і ознаки юридичноїособи
ЦК не дає визначення поняття«юридична особа». Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву «Поняттяюридичної особи», містить вказівку на деякі характерні ознаки цьогопоняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена ізареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Таким чином, тут маємо лише вказівкина такі ознаки юридичної особи:
1) це організація, тобто певним чиноморганізаційно і структурно оформлене соціальне утворення;
2) вона повинна бути створена і зареєстрованау встановленому законом порядку;
3) вона має цивільну правоздатність ідієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовуватицивільні права та обов'язки від свого імені;
4) вона може бути позивачем івідповідачем у суді.
Серед цих властивостей не вистачаєдеяких традиційних ознак юридичної особи — таких як: наявність відокремленогомайна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.
Для аналізу поняття «юридичнаособа» повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вонидозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокремарізноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільногоправа.
Зупинімося на наведених ознакахдетальніше.
1) Наявність певним чиноморганізаційно і структурно оформленого соціального утворення — організації.
Традиційно у цивілістичній літературіця ознака юридичної особи іменувалася як вимога організаційної єдності1.
Організаційна єдність полягає увизначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньоїструктури, компетенції органів, порядку їх функціонування тощо.
Організаційна єдність закріпляється устатуті юридичної особи, її установчих документах або в акті органу влади простворення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту єобов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженоювідповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст.143, 151,154 ЦК).
Крім того, стосовно окремих видівюридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їхвнутрішньої структури та порядку функціонування їх органів управління.
Наприклад, ст.97 ЦК встановлює, щоуправління товариством здійснюють органи останнього, якими є загальні зборийого учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Такимчином, зазначена норма містить загальні норми, які визначають обов'язковістьорганізаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них дварівні органів управління товариством. Перший — це вищий орган управління і другий— виконавчий.
Загальні збори учасників товариства євищим органом управління ним незалежно від виду цього товариства.
Стаття 98 ЦК визначає компетенціюзагальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право прийматирішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі й із тих, що переданізагальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначає засадиголосування в них учасників товариства.
Рішення загальних зборів може бутиоскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить винятків із цьогоправила. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-якерішення, навіть те, яке не стосується безпосередньо його, але може порушуватимайнові і немайнові права останнього як учасника товариства.
2) Майнова самостійність юридичноїособи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховуєтьсяокремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.
Для різних видів юридичних осіб їхмайнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленістьдержавних підприємств проявляється через інститут права повного господарськоговідання. Згідно із Законом «Про власність» це право міститьможливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свійрозсуд, дозволяє підприємству вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-якихдій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.
Для державних установ якнекомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режимзакріпленого за ними майна визначається вужчим правом оперативного управління.
Що стосується інших видів юридичнихосіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарськітовариства, господарські об'єднання тощо), то їх майнова відокремленість виражаєтьсяу праві власності.
Водночас майно юридичної особи можене обмежуватись тільки майновими об'єктами, а полягати ще й у наявностізобов'язальних майнових прав. Крім цього, деякі юридичні особи не мають майнана праві власності, господарського відання або оперативного управління. Все їхмайно може складатися з грошових внесків на банківських рахунках, а займаніними приміщення — знаходитись у володінні на умовах договору оренди.
3) Важливою ознакою юридичної особи єнаявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) абоздатності брати участь у цивільному обігу від свого імені.
Юридична особа від власного іменісамостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків(зокрема укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Такадіяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженнямсамостійності правосуб'єктності юридичної особи.
Забезпеченню індивідуалізаціїюридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменуванняюридичної особи, яке дозволяє відразу визначити основні ознаки організації — євона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадахгрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.
Відповідно до правил, встановлених уст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформаціюпро її організаційно-правову форму.
Крім того, найменування установи маємістити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що єпідприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, якеможе бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Фірмове найменуванняяк засіб індивідуалізації його власника є об'єктом виключного права і може бутивикористане лише за згодою його носія.
Юридична особа може мати, крімповного, скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в їїустановчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
4) Результатом майновоївідокремленості юридичної особи та її участі від свого Імені у цивільному обігує визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов'язаннями.
Зокрема ст.96 ЦК закріплює загальнийпринцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїмизобов'язаннями усім належним їй майном. Зазначена відповідальністьзастосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно: євоно основними чи оборотними фондами. Не залежить це і від того, рухоме воно чинерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.
Положення щодо самостійноївідповідальності юридичної особи, а також окремі її обмеження містяться й угл.8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видівпідприємницьких товариств.
Слід зазначити, що застосуванняпринципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особимає у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюється направовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державноїреєстрації товариства.
Відповідно до ст.96 ЦКвідповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації, але упроцесі створення товариства, несуть його засновники. Якщо після державноїреєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації,схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійнувідповідальність за зобов'язаннями, що виникли з цих дій. Схвалення має бутиоформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який має такіповноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затвердженеорганом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, щомає правову силу.
Відповідальність юридичної особипублічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежуєтьсякоштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови нестачіостанніх до субсидіарної відповідальності притягується власник установи (п.3ст.39 Закону «Про власність»).
5) Завершує характеристику юридичноїособи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді.
Цю ознаку не завжди вказують окремо,іноді розглядаючи її як більш загальну властивість — можливість бутисамостійним учасником цивільного обігу'.
Однак слушним видається трактувати їїяк самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскількиу цьому разі йдеться не тільки про реалізацію, а й про порядок захистуцивільних прав останньої. Власне, така позиція відображена і У ст.80 ЦК.
Розглянуті ознаки тісно пов'язані міжсобою. Наявність відокремленого майна — матеріальна основа господарськоїсамостійності і самостійної відповідальності юридичної особи; остання безматеріальної бази неможлива. У той же час самостійна відповідальність —необхідна передумова реалізації юридичною особою наданої їй можливості відсвого імені набувати майнових прав і обов'язків. Адже без такоївідповідальності ці права і обов'язки не мали б практичного значення: саме усамостійній відповідальності полягає практичне значення взяття І виконанняобов'язків від свого імені. Без самостійної майнової відповідальності майновавідокремленість мала б однобічний характер і не була б достатньо повною. Таксамо організаційна єдність не може розглядатися поза контекстом змістуустановчих документів та їх значення для реєстрації, а відтак — конституюванняюридичної особи.
У цивілістичній літературі час відчасу постає питання щодо того, яка з цих ознак є головною у правовійхарактеристиці юридичної особи. Деякі науковці такою ознакою називаютьможливість участі юридичної особи у цивільних правовідносинах від свого імені1,Інші — вважають, що нею є наявність відокремленого майна2, треті — вказують якна визначальну ознаку на самостійну майнову відповідальність юридичної особи'. Однакслід визнати, що ці суперечки мають головним чином теоретичну спрямованість,оскільки з погляду практичного усі ознаки юридичної особи є однаково важливими.Цю точку зору поділяє й сучасна українська цивілістика.
2.Способи створення юридичних осіб
Дослідження теми слідпочати із з’ясування загального порядку утворення юридичних осіб.
Відповідно до ст. 80Цивільного кодексу України (далі — ЦК) юридичні особи утворюються в порядку,встановленому законодавством [3, ст. 80].
Виникнення юридичної особинеможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий актабо статут (положення), або засновницький договір і статут, або протокол зборівтощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридичної особи,її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів,а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особивідповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які несуперечать законодавству.
Законодавствомпередбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділятитакі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний,дозвільний і договірний [31, с. 114]. Однак слідзазначити, що така класифікація є неточною, оскільки при ній певною міроюототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи.
Так, підставою виникненняможна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи.Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характеру такоговолевиявлення.
З урахуванням цьогокритерію можна виділити:
а) створення юридичноїособи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження Президента України,органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органумісцевого самоврядування — для юридичних осіб публічного права, власника абоуповноваженої ним особи — для юридичних осіб приватного права).
б) створення юридичноїособи шляхом договору між її засновниками. У таких випадках ініціатива щодостворення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договіручасників, рішення зборів засновників тощо [28, с. 135].
Слід зазначити, щозаконодавчими актами не встановлені будь-які спеціальні вимоги щодо форми тазмісту рішення про створення юридичної особи, проте за загальноприйнятимивимогами таке рішення має бути оформлене розпорядженням суб'єкту публічногоправа, актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом)відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщозасновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства єустановчий договір.
Суть розпорядчого порядкуполягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення(розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положенняпро неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства. У разі якщо длястворення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їхвикористання видає відповідна рада народних депутатів, а в передбаченихзаконодавчими актами випадках — Верховна Рада України за поданням первинногоприродокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи абовідповідної ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає утому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативномуакті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретноїорганізації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація увідповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадськіоб'єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільнихзасадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статуткооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. Зпротоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається дорайонної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстраціюкооперативу [29, с. 183].
Юридичні особи можутьутворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договоругромадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певнихцілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарськітовариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метоюкоординації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представленняспільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також уміжнародних організаціях.
Установчий(засновницький) договір укладається між засновниками юридичної особи. Уньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядоксумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користуванняі розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає такожумови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управліннядіяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договорипро створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягаютьнотаріальному посвідченню [31, с. 115].
Дозвільний порядок утворенняюридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл(згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бутистворено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організаціїодного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщона це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьомузабезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань [24, с. 77].
Для створення юридичнихосіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана згромадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом,охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволувід відповідних державних органів.
Іноді створення юридичноїособи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу кількавищеназваних способів — розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний абодоговірний. Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державнареєстрація, або реєстрація її статуту.
Відповідно Закону України«Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»,державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційнихформ і форм власності, за винятком окремих видів суб’єктів господарськоїдіяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних умістах рад або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях замісцезнаходженням суб'єкта [10, ст. 3]. Для державноїреєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник(власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державноїреєстрації:
1) установчі документи:а) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єктапідприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір);б) статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової формисуб'єкта підприємництва;
2) реєстраційну картку;
3) документ, що підтверджуєсплату реєстраційного збору;
4) документ, що засвідчуєсплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єктапідприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;
5) рішенняАнтимонопольного комітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття,приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актамиУкраїни передбачена необхідність такої згоди.
Орган державноїреєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документівзобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності івидати заявникові свідоцтво.
Перереєстрація суб'єктівпідприємницької діяльності проводиться в тому самому порядку, який встановленодля їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться у разі зміни: а) назви суб'єктапідприємницької діяльності; б) форми власності; в) організаційної формисуб'єкта підприємництва.
Відмова у державнійреєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленогозаконом порядку його створення, а також невідповідності установчих актів(документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєстраціїпідприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається. Якщодержавну реєстрацію підприємства у встановлений строк не здійснено або у нійвідмовлено з мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутисядо суду.
Значення державноїреєстрації юридичних осіб, її організація, повнота єдиного реєстру юридичнихосіб, достовірність відомостей, які вносяться в державний реєстр, полягає втому, що реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформаціїгосподарюючими суб'єктами. Така інформація є важливою при вирішенні питань щодоукладення договорів, розвитку господарських зв'язків, веденні торговихоперацій, а відтак — формуванні усталеності економічного обороту. Юридичнаособа вважається створеною з моменту реєстрації в Єдиному державному реєстріюридичних осіб і з цього моменту набуває правоздатності.
До Єдиного державногореєстру юридичних осіб вносяться відомості про організаційно-правову формуюридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії тапредставництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Відомості, які містятьсяв державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком відомостейпро фізичних осіб, які мають конфіденційний зміст. Безпідставна відмова унаданні відомостей, які містяться в реєстрі, не допускається, і може бутиоскаржена до суду [28, с. 136].
Установчі документизмінюються в порядку, передбаченому законом і самими документами. Рішення прозміну статуту приймаються, як правило, вищим органом юридичної особи абозасновниками.
Зміни реєструються тим жеорганом і в тому ж порядку, що й самі юридичні особи.
Зміни до установчихдокументів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їхдержавної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моментуповідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичніособи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державноїреєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуваннямцих змін [3, ч.5 ст.89].
Для реєстрації об'єднаньгромадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерстваюстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчихкомітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява прореєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієїтисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут(положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів,відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцевіосередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подаютьтакож свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається удвомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган,який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданихдокументах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляєтьсяписьмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єднання громадян допустиматоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації,суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має міститипідстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку [31, с. 119].
Суб'єкт господарювання може бутиутворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними)органа, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішеннямінших органів, організацій і громадян шляхом установи нового, реорганізації(злиття, приєднання, виділення, розподілу, перетворення) діючого (діючих)суб'єкта господарювання з дотриманням встановлених вимог. Суб'єктигосподарювання можуть утворюватися шляхом примусового розподілу (виділення)діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органіввідповідно до антимонопольно-конкурентним законодавства України [28, с. 132].
Суб'єкт господарювання може бутиутворений як за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм(ними) органа, так і за рішенням інших осіб і органів у випадках, передбаченихзаконодавством.
Деякими нормативно-правовими актамивстановлені обмеження кола засновників. Так, Декрет Кабінету Міністрів України«Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,створених за участю державних підприємств» від 31.12.92 р. установивзаборону державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарчихтовариств [11].
Як правило, уповноважені органи, щоможуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, у відношенніпідприємств державної власності такими уповноваженими органами є міністерства,державні комітети, відомства й інші центральні органи виконавчої влади. Вониприймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджуютьстатути і контролюють їхнє дотримання, контролюють ефективність використаннязакріпленого за підприємствами майна, його схоронності [12].
Господарським кодексом Українипередбачає специфічний випадок утворення суб'єкта господарювання шляхомпримусового розподілу (виділення) діючого суб'єкта господарювання.
Примусовий розділ суб'єктагосподарювання передбачений як санкцію в Законі України «Про захистекономічної конкуренції» від 11.01.2001 р. Згідно ст. 53 цього Закону,якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) положенням наринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішенняпро примусовий розділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче)положення. Примусовий розділ не застосовується у випадках: неможливостіорганізаційного або територіального відділення підприємств, структурних підподілів або структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язкупідприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо обсягпродукції, споживаної суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотківвалового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурноїодиниці) [8, ст. 53].
Рішення органів Антимонопольногокомітету України про примусовий розділ суб'єкта господарювання підлягаєвиконанню у встановлений термін, що не може бути менш шести місяців.Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому розділові,здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного (домінуючого)положення цього суб'єкта господарювання на ринку.
Для створення суб'єкта господарювання- юридичної особи його учасники (засновники) розробляють установчі документи,що викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом невстановлений інший порядок їхнього твердження.
Для одних суб'єктів господарюванняєдиним установчим документом є статут (наприклад, для приватного підприємства,акціонерного товариства, суспільств з обмеженої і додатковою відповідальністю).Іншим досить одного установчого договору (наприклад, повним і командитнимтовариствам) [32, с. 77].
Установчий договір використовуєтьсятоді, коли діяльність двох і більш фізичних і/ або юридичних осіб спрямована наспеціальну мету — створення нової юридичної особи — суб'єкта господарювання.Він служить для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників. Вустановчому договорі повинні бути визначені основні положення про взаєминиучасників (засновників) і виражене добровільна згода, волевиявлення засновниківна створення суб'єкта господарювання. Для цього в установчому договорі можутьвизначатися дві основні групи взаємних обов'язків: по-перше, обов'язкуорганізаційного характеру (обов'язку здійснювати погоджені дії по створеннюсуб'єкта господарювання і його державної реєстрації); по-друге, обов'язкумайнового характеру (по передачі у власність створюваного засновниками суб'єктагосподарювання установлених внесків (внесків).
Установчий договір — це засіборганізації суб'єктами своєї господарської діяльності за допомогою угоди пропогоджені і взаємні дії в управлінській і майновій сферах. Особливістьустановчого договору полягає в тім, що його регулятивні можливості виявляютьсяяк у процесі формування суб'єкта господарювання — юридичної особи (до йогодержавної реєстрації), так і після придбання їм статусу суб'єкта права впроцесі його функціонування. Він служить як підставою виникнення, так ірегулятором взаємопогоджуваної і координаційної діяльності суб'єктів — засновників (учасників) суб'єкта господарювання [30, с. 105].
Статут суб'єкта господарюванняінформує контрагентів і інших осіб, що вступають у відносини з ним, про колойого діяльності, правах, обов'язках і відповідальності. Роль статуту необмежується його інформаційною функцією, оскільки насамперед утомившись служитьстворенню і регулюванню діяльності суб'єкта господарювання.
Крім загальних вимог до змістустатуту суб'єкта господарювання, деякі спеціальні вимоги можуть бути сформульованіспеціальним законом стосовно до окремого виду суб'єкта господарювання.Наприклад, згідно ст.37 Закону України «Про господарські товариства»,устав акціонерного товариства, крім даних, що містяться в ст.4 Закону, повинниймістити відомості про види акцій, що випускаються, їхньої номінальної вартості,співвідношенні акцій різних видів, кількості акцій, що купуються засновниками,наслідках невиконання зобов'язань по викупі акцій [7, ст. 4, 37].
Відповідно до діючого законодавстванеобхідною умовою здійснення усіх видів господарської (підприємницької)діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання. Державну реєстраціюсуб'єктів господарювання регулюють Господарський кодекс, а також Закон України«Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [10]. Державна реєстрація єзагальною умовою здійснення господарської діяльності будь-яким суб'єктом,незалежно від його організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності.
Таким чином, законодавство доситьдетально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальніправила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворенняокремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексомУкраїни, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів.Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичнихосіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий,нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність данокласифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодоутворення юридичних осіб є вимога закону про її обов’язкову державнуреєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідногостатусу. Особливості утворення суб’єктів господарювання передбачені першза все Господарським кодексом а також іншими нормативними актами. Однією ізвизначальних особливостей є можливість створення суб’єкта внаслідок примусовогоподілу іншого суб’єкта у випадку порушення норм антимонопольного законодавства.Для суб’єктів господарювання важливого значення набувають установчі документи,адже Господарський кодекс стоїть на позиції спеціальної правоздатностіюридичної особи – тому в статуті мають бути зазначені ті види діяльності, якимисуб’єкт господарювання планує займатися. Законодавством також передбачено рядособливостей утворення суб’єктів господарювання окремих організаційно-правовихформ.
/>/>/>/>3. Поняття та сутністьприпинення юридичних осіб
/>/>/>/>
3.1 Поняття ліквідації юридичнихосіб
Дослідження ліквідаціїюридичних осіб слід почати із з’ясування поняття та сутності даного поняття.Сутність ліквідації проявляється в її особливих ознаках.
Ліквідація є однією ізформ припинення діяльності юридичних осіб. Юридична особа може припиняти своюдіяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншимюридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідокліквідації.[31, с.118]
Мамутов В.К. визначаєліквідацію к припинення діяльності суб’єкта господарювання, його особистих тамайнових прав і обов’язків.[27, с. 410]
Визначаючи поняттяліквідації Дзера О.В. вказує, що ліквідація юридичної особи також є формоюприпинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немаєправонаступництва.[31, с. 119]
Коментар до ЦК Українимістить положення про те, що ліквідація юридичної особи передбачає їїприпинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав таобов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинназабезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи.Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством,що регулює їх діяльність.[32, с. 203]
Для з’ясування сутностіліквідації важливим є той факт, що діяльність юридичної особи може бутиприпинена як в добровільному порядку (за ініціативою даного суб’єкту), так і впримусовому порядку (на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавствомУкраїни).[24, с. 158]
Відповідно до ст. 104Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) Юридична особаприпиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язківіншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу,перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, щоприпинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про їїприпинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення ЇЇплатоспроможності або банкрутства встановлюється законом.[3, ст. 111]
На відміну від ЦК УРСР1963 p.[4], який передбачав дві форми (два способи) припинення юридичних осіб —ліквідація і реорганізація, новий ЦК України не використовує термін«реорганізація». Виняток становить лише положення ст. 129 ЦК України, дезазначено про примусову реорганізацію юридичної особи. Замість терміна«реорганізація» у новому кодексі говориться про те, що її діяльністьприпиняється внаслідок передання всього свого майна, прав та обов'язків іншимюридичним особам — правонаступникам. Виділяються наступні різновиди такогоспособу припинення юридичних осіб — злиття, приєднання, поділ,перетворення.[32, с. 201]
Істотним моментом для з’ясуваннясутності ліквідації юридичних осіб є її порівняння з іншими формами припинення.
Як вже було зазначено, ЦКУкраїни пропонує заміну терміна «реорганізація» поняттям «припинення». Відмовляючись відзастосування терміна «реорганізація», який асоціюється у багатьох вчених зрадянською школою цивільного права, автори Проекту намагалися застосувати дорегулювання реорганізації досконаліші європейські правові концепції, що незнають загального поняття для визначення цього інституту.
Замість єдиного терміна«реорганізація» у законодавстві більшості європейських країн при формулюваннівідповідних норм застосовуються назви окремих форм реорганізації.[23, с. 123]
Інститут реорганізаціїбере початок з норм, якими регулювалося припинення (ліквідація) юридичноїособи, однак він має інше призначення, мету та інструментарій. Головною метоюстворення інституту реорганізації була істотна економія коштів та часу, якихпотребували б ліквідація одних юридичних осіб та створення на базі їхньогомайна інших. Завдяки інституту реорганізації також вдалося суттєво підвищитистабільність господарського обороту, одночасно забезпечивши організаційнугнучкість для юридичних осіб — його учасників. Отже, реорганізація — правовиймеханізм, що дозволяє зробити необхідні юридичні зміни у структурі капіталу(майна) юридичної особи, мінімізуючи негативний вплив таких змін на їївиробничу діяльність та відносини з кредиторами. Саме наведені очевидніпереваги швидко проклали дорогу концепції реорганізації до законодавствабагатьох країн. Однак кожна з них пройшла свій шлях розвитку законодавства прореорганізацію, яке, крім національних особливостей, чітко відбиває ступіньекономічного розвитку країни. На етапі створення спільного ринку з цієюпроблемою стикнулися і європейські країни — члени Європейського ЕкономічногоСпівтовариства. Деякі вчені висловлюють думку, що при формулюванні даних нормзаконодавець припускається ряду помилок. Так, на думку А.Єфименко фактично ЦКУкраїни залишає поза регулюванням юридичних осіб, які беруть участь уреорганізації, але не припиняються (випадки виділення та приєднання).[16, с.78]
Також слід зауважити, щоГосподарський кодекс України (далі – ГК України) поряд із ліквідацієювстановлює і можливість реорганізації суб’єктів господарювання. Таким чином, ГКУкраїни залишається на старих, радянських позиціях у вирішенні даного питання.
Надання кредиторам прававимагати дострокового виконання зобов'язань та ще й відшкодування збитківставить під сумнів практичний сенс здійснення реорганізації (надто вжевитратною вона може виявитись). Жодна юридична особа не зможе точноспрогнозувати, скільки саме кредиторів звернеться до неї з вимогою продострокове припинення чи виконання зобов'язань і в яку суму вони оцінять своїзбитки. Будь-які угоди між боржником та кредитором щодо взяття на себекредитором зобов'язання не користуватися своїм правом на отримання достроковоговиконання будуть нікчемними, оскільки кредитор не може бути на підставі угодипозбавлений права, встановленого імперативною нормою цивільного кодексу.[15, с.183] Отже, реорганізація, з огляду на існування такої норми, обіцяє стати актом,який вимагатиме від юридичної особи (її учасників) відчайдушної сміливості,адже, приймаючи рішення про здійснення реорганізації, вони не зможуть бутивпевненими стосовно наслідків, до яких призведе дане рішення. Вирішуючи питаннящодо правонаступництва у випадку припинення, А. Єфименко пропонує встановитидодаткові відповідальність новоутворених суб’єктів за боргами попередньогосуб’єкта з метою уникнення використання припинення юридичних осіб як способууникнення оплати боргів. [16, с. 79]
Таким чином, істотноюознакою, за якою ліквідація відрізняється від інших форм припинення юридичнихосіб є відсутність будь-якого правонаступництва. Спільним моментом є те, щоюридична особа перестає існувати в тому вигляді, в якому існувала раніше.
В підсумку слід зазначити,що ліквідація юридичних осіб є інститутом покликаним забезпечити нормальнеприпинення діяльності юридичних осіб. Будь-яка діяльність характеризуєтьсяпочатком та кінцем. Ліквідація юридичної особи означає припинення будь-якої їїдіяльності у будь-якому вигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію відінших форм припинення юридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. Призастосуванні процедури ліквідації всі права та обов’язки юридичної особиприпиняють своє існування.
/>3.2 Реорганізація юридичних осіб
Юридична особа можеприпиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав таобов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання,поділу) або внаслідок ліквідації.
Юридична особа визнаєтьсятакою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до єдиного державногореєстру запису про її припинення. Таким чином, чинне законодавство передбачаєдві форми припинення юридичних осіб – реорганізація (припинення ізправонаступництвом) та ліквідація (припинення без правонаступництва [20, с. 55].
Таким чином, різниця міжцими двома формами полягає перш за все в наявності або відсутностіправонаступництва після припинення існування юридичної особи. ЦК виділяє різніформи реорганізації: злиття, приєднання та поділ. Раніше в теорії цивільногоправа виділялися також такі форми реорганізації як виділ та перетворення [15, с. 66]. На даний часцивільне законодавство відмовилось від застосування даних форм реорганізації вякості самостійних одиниць. В теорії права переважає думка щодо достатностітрьох названих форм для визначення сутності усіх можливих випадківреорганізації юридичної особи.
Як зазначалося,припинення юридичної особи може здійснюватися у формі злиття, приєднання та поділу.Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються за рішенням їїучасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчимидокументами. Це рішення у випадках, передбачених законом, може приймати суд абовідповідні органи державної влади. Закон також може передбачати необхідністьодержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особишляхом злиття або приєднання [31, с.128].
Законом передбачений порядокприпинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу. Кредиторамюридичної особи, що припиняється, надано право вимагати від неї припинення абодострокового виконання зобов'язань, або відшкодування збитків. Після закінченнястроку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цихвимог, комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт аборозподільний баланс. Передавальний акт складається у разі злиття абоприєднання, розподільний баланс — у разі поділу юридичної особи. Ці документимають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичноїособи, яка припиняється, щодо всіх кредиторів та її боржників, включаючизобов'язання, які оспорюються сторонами.
Виділення — є перехід зарозподільним балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи дооднієї або кількох новостворюваних юридичних осіб. Таким чином, виділення неможна розглядати як спосіб припинення юридичної особи, оскільки та юридичнаособа, з якої виділяється частина майна, права та обов'язки, не перестаєіснувати як юридична особа. Водночас за рахунок цього майна створюється новаюридична особа або кілька юридичних осіб [30, с. 96]
Не розглядається якприпинення юридичної особи і її перетворення, тобто змінаорганізаційно-правової форми. При перетворенні юридична особа як така існує іпродовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова форма.Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонернетовариство, кооператив — на товариство з обмеженою відповідальністю.
Злиття, приєднання таподіл юридичних особі розглядається як припинення первісної юридичної особи зправонаступництвом, тобто права та обов'язки юридичної особи переходять доновостворених суб'єктів цивільно-правових відносин [32, с. 103]
Таким чином, взаконодавстві передбачено дві основні форми припинення юридичних осіб –ліквідація та реорганізація. Різниця між даними формами полягає в наявності абовідсутності правонаступництва після припинення юридичної особи. Така формаприпинення як реорганізації характеризується тим, що після попередньої особиутворюються інші, які є її правонаступниками (така особа може бути одна абокілька). На даний час законодавством передбачені наступні форми реорганізації:злиття, приєднання та поділ. Дані форми цілком вичерпно характеризують процеси,що відбуваються при реорганізації юридичної особи.
/>/>/>/>4. Банкрутство як підставаліквідації
/>/>/>
4.1 Ліквідація юридичних осіб привизнанні банкрутом
Особливе місце в питанні ліквідаціїюридичних осіб займає інститут банкрутства. Дана підстава ліквідації єнастільки специфічною, що заслуговує на окреме законодавче регулювання танаукове дослідження.
Потребу в існуванні інститутубанкрутства в сфері банківських послуг Я.Лочман обґрунтовує так. На сучасномуетапі Україна, за взірцем розвитку світової економіки, переживає процескардинальної перебудови сфери фінансових послуг. Посилення конкуренції,зниження прибутковості операцій на фінансових ринках, ужорсточення вимогНаціонального банку України поставило більшість банків через неспроможністьпідтримувати свою платоспроможність, ліквідність і достатність капіталу передфактом неможливості здійснення подальшої діяльності.[21, с. 64]
Як вірно відмічає Б.Поляков відносини неспроможності (банкрутства) — супутній елемент ринковоїекономіки. І якщо Україна як молода держава стала на шлях ринкових реформ, тоїй слід здійснити реформування законодавства, що регулює питаннянеспроможності. Ще з часів Древнього Риму держава не могла залишатися остороньвід таких явищ як неплатоспроможність. На жаль, теорія конкурсного процесу була«забута» в період соціалістичного будівництва в СРСР, і багато які її постулатинеобхідно відтворювати з урахуванням економічних відносин, що склалися вУкраїні. Оскільки не знаючи теорію, не можна реформувати законодавство пронеспроможність.[22, с. 77]
Верховна Рада України 30червня 1999 р. прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України»Про банкрутство", згідно з яким цей закон викладено у новій редакціїі він має назву Закон України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом». На відміну від Закону України «Пробанкрутство» 1992 р., у разі неплатоспроможності боржника до нього можезастосовуватися не лише санація або ліквідація, а й процедури зреструктуризації, які включають проведення організаційно-господарських,фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих нареорганізацію підприємства з метою відновлення його платоспроможності. Цейзакон набрав чинності з 1 січня 2000 р.[31, с. 119]
Закон встановлює умови тапорядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури,повного або часткового задоволення вимог кредиторів. У цьому його відмінністьвід діючого раніше Закону, основною задачею якого було визначення умов іпорядку визнання юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.[22, с. 453]
Закон розрізняє поняття«неплатоспроможність» і «банкрутство».
Неплатоспроможність визначаєтьсяЗаконом як неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати післянастання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами,в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплатиподатків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновленняплатоспроможності.[6, ст. 1]
Банкрутство визначене вЗаконі як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити своюплатоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше якчерез застосування ліквідаційної процедури.
Процедура банкрутствавідрізняється від загальної процедури ліквідації специфічною метою. Відносининеспроможності виникають внаслідок неплатоспроможності господарюючого суб'єктачерез незадовільні результати його діяльності. Вони за своєю правовою природоює господарськими. Мета відносин неспроможності — у поновленні платоспроможностіназваних суб'єктів із застосуванням реабілітаційних заходів через судовіпроцедури, а у разі неможливості, використовуючи ліквідацію майна, погаситиповністю або частково грошові вимоги кредиторів. Іншими словами, відносининеспроможності висувають завдання — «лікування» фінансове «хворих»господарюючих суб'єктів.[22, с. 77]
Однією з новел Закону єістотне розширення кола осіб, до яких у випадку їхньої неплатоспроможностіможуть бути застосовані процедури банкрутства. Відповідно до ст.1 Закону вновій редакції, суб'єкт банкрутства — боржник, нездатність якого виконати своїгрошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржник визначенийЗаконом як суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати своїзобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податківі зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленогостроку їх сплати.
Отже, до числа суб'єктівбанкрутства віднесені як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакоюсуб'єкта банкрутства встановлене здійснення ним підприємницької діяльності.
Учасники провадження усправах про банкрутство: сторони у справі про банкрутство (кредитори,представник комітету кредиторів і боржник (банкрут), арбітражний керуючий(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган,уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбаченихЗаконом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство,Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства,представник органу місцевого самоврядування, представник працівниківборжника.[28, с.238]
В окремих випадкахположення Закону поширюються на зацікавлених осіб стосовно боржника. До нихналежать: юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника,особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер(бухгалтер) боржника, у тому числі й звільнені з роботи за рік до порушенняпровадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родиннихстосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) — боржником(подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки).
Надзвичайно важливим євисновок Б. Полякова про те, що відносини неспроможності стикаються з нормамиінших галузей права: цивільного, адміністративного, фінансового тощо. Частішенаведене відбувається з трудовим і господарсько-процесуальним правом. При цьомунорми останніх так зазнають впливу «сил тяжіння» права неспроможності, щовідбувається переплетення і, навіть, їх злиття. Вихід із даної ситуаціїБ.Поляков бачить в кодифікації норм про неспроможність. Він вважає, щоконсолідація норм матеріального і процесуального характеру тут явно недостатня.Необхідно об'єднувати не тільки всі норми неспроможності, а й норми іншихгалузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тільки такепоєднання норм права неспроможності та інших суміжних галузей дозволитьстворити важливий, надійний і ефективний інструмент — Кодекс про неспроможністьУкраїни.[22, с. 78] З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись безпроведення ґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконаленнянорм про банкрутство є абсолютно правильним.
/>/>/>
4.2 Процедура визнанняюридичної особи банкрутом
Банкрутство юридичноїособи відбувається в суворо встановленому законом порядку. Даний порядок єдостатньо складним та формалізованим. Слід зауважити, що в загальних рисах вінвідтворює процедуру ліквідації із певними особливостями.
Однією із істотнихособливостей є те, що процедура банкрутства відбувається під контролемгосподарського суду. Тобто суд є учасником процедури банкрутства.
Особлива мета банкрутстваобумовлює застосування до боржника різних судових процедур.
Судова процедура — це порядокзастосування до боржника спеціальних традиційних засобів неспроможності з метоюстворення необхідних умов для поновлення платоспроможності або ліквідації.Поновлення платоспроможності даного суб'єкта здійснюється в процедурах санаціїі мирової угоди (реабілітаційні процедури).
Ліквідація як судовапроцедура означає повне припинення діяльності господарюючого суб'єкта. Тутреабілітаційні процедури мають спрацьовувати за наявності спеціальних умов(поява інвестора, пропозиції власника або трудового колективу). Іншими словами,трансформація в реабілітаційні процедури повинна здійснюватися не тільки упроцедурі розпорядження майном, а й ліквідації.[22, с. 78]
Процедура ліквідації юридичної особив процесі банкрутства є достатньо складною. Можна виділити наступні її етапи:
прийняття господарськимсудом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційноїпроцедури та призначення ліквідатора;
призначення господарськимсудом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;
здійснення ліквідаторомта членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;
визначення ліквідаційноїмаси;
оплата праці, винагороди,відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим допроцедур банкрутства;
оцінка арбітражнимкеруючим майна банкрута;
продаж майна банкруталіквідатором на відкритих, закритих торгах чи на конкурсі (аукціоні);
укладення договорукупівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;
задоволення вимогкредиторів у порядку черговості, установленої законодавством;
подання ліквідатором догосподарського суду звіту і ліквідаційного балансу;
винесення господарськимсудом ухвали про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу;
повідомлення ліквідаторомдержавного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;
винесення господарським судом ухвалипро ліквідацію юридичної особи — банкрута;
виключення юридичної особи — банкрутаз Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. [28, с. 132]
Закон передбачає різні органи,наділені компетенцією на вчинення певних дій в процесі ліквідації. Спочатку формуютьсязбори кредиторів, які обирають комітет кредиторів, пізніше суд призначаєарбітражного керуючого і, нарешті процедуру ліквідації виконує ліквідатор аболіквідаційна комісія. До складу ліквідаційної комісії включаються представникикредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представникидержавного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольногокомітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутомвизнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.
Слід визнати, що така множинністьуправнених суб’єктів не завжди є виправданою. Так, в літературі відмічено, щокомітет кредиторів має утворюватися у всіх випадках. Винятки у цьому правилі непередбачені. Однак судова практика свідчить про доцільність збереження, як упопередньому Законі, порядку формування комітету кредиторів, де обов'язковим єутворення комітету тільки при певній кількості кредиторів. Коли загальнакількість кредиторів менша десяти, то їх збори ще продовжують бути доситьмобільним органом, і створення додаткової надбудови у вигляді комітету, майжецілком тотожного зборам за складом, невиправдане.[25, с. 99]
Також в літературі зауважено, щозакон передбачає за певних підстав можливість припинення повноважень керівникапідприємства-боржника (банкрута) [15, ст. 17]. Доцільність такого підходу невикликає сумніву, однак це положення не стикується з чинним законодавством.Так, наприклад, чинний Закон «Про господарчі товариства» навіть не припускаєіснування такої процедури. Отже, без прийняття одночасних змін до Закону пробанкрутство це призведе до «мертвонародженості» даної норми.[25, с. 95]
Задоволення вимогкредиторів відбувається за наступними правилами:
1) у першу чергузадовольняються:
а) вимоги, забезпеченізаставою;
б) виплата вихідноїдопомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту,отриманого на ці цілі;
в) витрати Фонду гарантуваннявкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;
г) витрати, пов'язані зпровадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботоюліквідаційної комісії,
2) у другу чергу задовольняютьсявимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівникамипідприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективудо статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіянняшкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів упорядку, встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни, а також вимоги громадян — довірителів(вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності,які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);
3) у третю чергузадовольняються вимоги щодо сплати податкові зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняютьсявимоги кредиторів, незабезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, щовиникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурісанації боржника;
5) у п'яту чергу задовольняютьсявимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фондупідприємства;
6) у шосту чергузадовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної чергизадовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрутапісля повного задоволення вимог попередньої черги.[6, ст. 31]
Наведена норма піддана в літературікритиці. Так, М.Титов і В.Бондаренко вважають, що черговість має бути іншою, асаме: позачергово мають бути відшкодовані судові витрати і винагородаарбітражного керуючого, потім мають бути задоволені вимоги громадян, обумовленізаподіянням шкоди життю та здоров'ю, далі провадиться розрахунок з працівникамипідприємства по виплаті заробітної плати і лише після цього задовольняютьсявимоги кредиторів, забезпечені заставою, а вже потім погашаються борги,пов'язані з проведенням процедури санації, сплачуються заборговані суми добюджету, задовольняються майнові вимоги кредиторів і, насамкінець, ліквідаторрозраховується з власниками. якщо їм щось залишиться. Треба зауважити ще раз,що вимоги щодо пені та штрафів мають задовольнятися лише після погашенняосновних зобов'язань кредиторів однієї черги.[25, с. 99]
Становлення і розвиток вУкраїні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесомдиференціації особливостей його застосування до господарюючих суб'єктів,залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучаснимтенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетномурозвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової уфункціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника.[14, с.82] Закономвстановлено особливості банкрутства щодо наступних категорій суб'єктів підприємництва:
містоутворюючі підприємства;
особливо небезпечні підприємства;
сільськогосподарські підприємства;
страховики;
професійні учасники ринку ціннихпаперів;
селянські (фермерські) господарства;
громадяни;
відсутні боржники.[18, с. 52]
Слід зауважити, щоправила банкрутства містять значну кількість винятків для різних суб’єктів.Дані винятки не завжди можуть бути визнані виправданими. Так, М.Титов і В.Бондарекосправедливо ставлять питання: чому для державного (в термінології Закону)підприємства, а тим більше — для підприємства, де держава є лише одним закціонерів, повинні існувати якісь пільги, послаблення і процедурніособливості, якщо ми не тільки декларуємо, а й насправді реалізуємо однаковийпідхід до всіх учасників господарчого обігу? Зокрема, це стосується порядкупродажу підприємства-боржника.[25, с. 96] Автор цілком погоджується із данимзауваженням.
Підсумовуючи викладене, слідзазначити, що правове регулювання відносин неспроможності в Україні перебуває впроцесі постійного розвитку, що викликає неминучі труднощі. Інститутбанкрутства є надзвичайно важливим інститутом приватного права з огляду на те,що він намагається впорядкувати відносини у випадку, коли нормальний порядокздійснення господарської діяльності вже порушено. Застосування цивілізованихпроцедур під контролем суду є запорукою забезпечення прав осіб, пов’язанихвідносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутство потребують зміни в планіузгодження їх з іншими нормами галузевого законодавства з метою удосконаленняпроцедури банкрутства.
/>/>Висновки
У підсумку автор приходить донаступних висновків.
Законодавство досить детально регулюєпорядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуютьсявсіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядокутворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарськимкодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворенняокремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотириспособи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільнийі договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливезначення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимогазакону про її обов’язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридичнаособа набуває відповідного статусу.
Особливості утворення суб’єктівгосподарювання передбачені перш за все Господарським кодексом а також іншиминормативними актами. Однією із визначальних особливостей є можливість створеннясуб’єкта внаслідок примусового поділу іншого суб’єкта у випадку порушення нормантимонопольного законодавства. Для суб’єктів господарювання важливого значеннянабувають установчі документи, адже Господарський кодекс стоїть на позиціїспеціальної правоздатності юридичної особи – тому в статуті мають бутизазначені ті види діяльності, якими суб’єкт господарювання планує займатися.Законодавством також передбачено ряд особливостей утворення суб’єктівгосподарювання окремих організаційно-правових форм.
Сутність ліквідації юридичних осібполягає в тому, що будь-яка діяльність особи припиняється безправонаступництва; такий суб’єкт взагалі перестає існувати; всі прав таобов’язки особи припиняються і не переходять до інших осіб. Після проведенняліквідації юридична особа зникає як така.
Законодавство передбачає різніпідстави ліквідації. Важливою гарантією свободи підприємницької діяльності єможливість в будь-який момент добровільно її припинити, в тому числі –припиненням юридичної особи. Істотним є те, що для ліквідації юридичної особизакон не вимагає навності важливих причин і взагалі мотивації даного рішення.Поряд із добровільною ліквідацією законом передбачена і примусова, щоздійснюється всупереч волі учасників юридичної особи. Суттєвим є те, що такаліквідація допускається тільки у випадках, встановлених в законі тоді, колидіяльність юридичної особи провадится із порушенням встановлених правилздійснення господарської діяльності та загрожує інтересам інших суб’єктів.
Процедура ліквідації відрізняєтьсяформалізованістю і стадійністю. Законодавець передбачив вимоги до суб’єкта,який приймає рішення про ліквідацію, порядок формування спеціального утворення– ліквідаційної комісії. Слід зазначити, що саме ліквідаційна комісія здійснюєосновну масу лій про процедурі ліквідації юридичної особи. Закон визначає їїкомпетенцію та порядок її здійснення. Особлива увага приділяється визначеннючерговості задоволення вимог кредиторів. Слід зауважити, що законодавство вданій частині не позбавлене деяких недоліків, зокрема у визначення черговостіта порядку задоволення вимог кредиторів, які потребують виправлення.
Ліквідація юридичних осібє інститутом покликаним забезпечити нормальне припинення діяльності юридичнихосіб. Будь-яка діяльність характеризується початком та кінцем. Ліквідаціяюридичної особи означає припинення будь-якої її діяльності у будь-якомувигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію від інших форм припиненняюридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. При застосуванніпроцедури ліквідації всі права та обов’язки юридичної особи припиняють своєіснування.
Зараз в Україні юридичніособи вважаються такими, що припинили своє існування з моменту вилучення їх зЄдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Факт вилученняюридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органівстатистики. Оголошення про ліквідацію юридичної особи підлягає опублікуваннюреєструючим органом в додатку до газети „Урядовий кур’єр” та/або офіційномудрукованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядуванняпротягом десяти днів з дня припинення діяльності суб’єкта господарювання.
Правове регулювання відносиннеспроможності в Україні перебуває в процесі постійного розвитку, що викликаєнеминучі труднощі. Інститут банкрутства є надзвичайно важливим інститутомприватного права з огляду на те, що він намагається впорядкувати відносини увипадку, коли нормальний порядок здійснення господарської діяльності вже порушено.Застосування цивілізованих процедур під контролем суду є запорукою забезпеченняправ осіб, пов’язаних відносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутствопотребують зміни в плані узгодження їх з іншими нормами галузевогозаконодавства з метою удосконалення процедури банкрутства.
Відносини неспроможностістикаються з нормами інших галузей права: цивільного, адміністративного,фінансового тощо. Частіше наведене відбувається з трудовим ігосподарсько-процесуальним правом. При цьому норми останніх так зазнають впливу«сил тяжіння» права неспроможності, що відбувається переплетення і, навіть, їхзлиття. Вихід із даної ситуації полягає в кодифікації норм про неспроможність.Він вважає, що консолідація норм матеріального і процесуального характеру тут явнонедостатня. Необхідно об'єднувати не тільки всі норми неспроможності, а й нормиінших галузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тількитаке поєднання норм права неспроможності та інших суміжних галузей дозволитьстворити важливий, надійний і ефективний інструмент — Кодекс про неспроможністьУкраїни. З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись без проведенняґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконалення норм пробанкрутство є абсолютно правильним.
/>/>Список використаних джерел
Нормативні акти
1. КонституціяУкраїни.Відомості Верховної Ради.1996. — № 16. ст. 11.
2. Господарськийкодекс України.//Голос України, 2003.- № 50. — ст.74.
3. Цивільнийкодекс України.// Голос України, 2003. — № 47. — ст.73.
4. Цивільнийкодекс України. Кодекси України. У 3 кн./ Відп. ред. В.Ф. Бойко. – К.: ЮрінкомІнтер, 1997. – Кн. 2. – 496с.
5. Про банкита банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000// Відомості Верховної Ради, 2000. — № 5-6. – ст. 30.
6. Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: ЗаконУкраїни від 14.05.1992.//Відомості Верховної Ради, 1992. — № 31. – ст. 440.
7. Прогосподарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.//Відомості ВерховноїРади, 1991. — № 63. – Ст. 204.
8. Прозахист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001/ ВідомостіВерховної Ради, 2001. — № 12. — Ст.64.
9. Прооподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.94.// Відомості Верховної Ради, 1995. — № 4. – ст. 28.
10. Про порядок реєстраціїюридичних осіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15.05.2003 р./ Відомості Верховної Ради, 2003. — № 31 – 32. – Ст. 263.
11. Про упорядкування діяльностісуб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державнихпідприємств: Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р.
12. Про управління майном, щознаходиться в загальнодержавній власності: Декрет Кабінету Міністрів Українивід 15.12.93р.
Спеціальналітература
1. БаранцевП. Ліквідація підприємства: правове регулювання оподаткування.// Право України,2000. — № 12. — с. 76 -78.
2. БарбашоваН, Сгара Е., Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих таособливо небезпечних підприємств // Право України, 2003. — №9. – 86 – 88.
3. БратусъС.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. — М., 1947. – 399 с.
4. Єфименко.Регулюванняприпинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільногокодексу України. // Право України, 2002. — №10. – с. 77 -80.
5. Зобов'язальнеправо: теорія і практика. Навчальний посібник./ О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова,В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. — К., 1998. — 912 с.
6. КоваленкоТ. Правові аспекти ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств упроцесі їх реструктуризації.// Право України, 200
7. КрасавчиковО.А. Сущность юридического лица // Советское государство и право. — 1976. — №1.- с. 66 – 72.
8. КучеренкоІ. Підстави для ліквідації юридичних осіб — суб'єктів підприємницькоїдіяльності // Предпринимательство и хозяйственное право. 2001. — № 2. – с. 31 –36.
9. Лочман Я. Процедура банкрутства банків: нинішній стан таперспективи // Право України, 2001. — № 3. – с. 67 – 69.
10. Поляков Б. Про концепціюреформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України,2002. — № 7. с.77 – 79.
11. Саниахметова Н.А. Юридическийсправочник предпринимателя.— X.:, 1999.— 464 с.
12. Теньков С. О.Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня2003 р.— К., 2004.— 720с.
13. Тітов М., Бондаренко В. Новий закон про банкрутство: проблемизастосування. // Право України, 2000. — № 8. с. 96 – 98.
14. ХаритоновЕ.0., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика.Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров.Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К., 2001. — 832 с.
15. Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. — К.,2002. — 912с.
16. Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О.Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.
17. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах /За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К., 2003. — 520 с.
18. Цивільне право України:Навчальний посібник/ За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О.Заіки. — К., 2004. — 224с.
19. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.— К., 2004. — Кн. 1. — 736с.
20. Цивільний кодекс України.Коментар. – Харків., 2003 р. — 856 с.