Міністерствоосвіти і науки України
Запорізькийдержавний університет
Курсоваробота на тему
«Характеристикахабарництва. Проблемні питання кваліфікації»
Запоріжжя2002
/>/>Реферат
Где еще сдавалось: Aкадемия ДПС (Ирпень), 2002, Міжнароднийуніверситет внутрішніх справ, СУМИ 2004, Aкадемия ДПС (Ирпень), 2005
Указанные в работенормативно-правовые акты в работе проверены на соответствие действующемузаконодательству по состоянию на октябрь 2007. В списке литературы публикациипо 2007 г.
Курсоваробота: 25 с., 21 дж.
Об’єктдослідження — хабарництво
Метароботи — дати характеристику хабарництва та дослідити проблемні питаннякваліфікації.
Методдослідження: структурний та порівняльний аналіз.
Вроботі аналізувалися питання характеристики та причини хабарництва,законодавство деяких країн про хабарництво, а також українське законодавствощодо нього; визначалися проблемні питання щодо кваліфікації хабарництва взалежності від різних обставин одержання, давання чи провокации хабара.
ПРАВО,ЗЛОЧИН, ХАБАР, ХАБАРНИЦТВО, ОДЕРЖАННЯ ХАБАРУ, ДАВАННЯ ХАБАРУ, КРИМІНАЛЬНАВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ.
Зміст
Вступ
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
1.2 Українське законодавство про хабарництво
1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторонахабарництва
1.2.2 Суб’єкти хабарництва
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблемикваліфікації
2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Загальні висновки
Використана література
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Сьогоднібагато говорять і пишуть про корупцію й організовану злочинність.Сполучною ланкою між ними є те, що повинне бути неприпустимим для будь-якогочесного чиновника — хабарництво. Однак, як свідчить історія, це негативне явищев тих чи інших формах було присутнє людському суспільству на більшості етапівйого розвитку.
Історіякорупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. В античномусвіті під корупцією розуміли участь в діяльності декількох (не менш двох) осіб,мета яких полягає у ”псуванні”, ”руйнуванні”, пошкодженні” нормального розвиткусудового процесу або процесу керування справами суспільства [17].
Сучасногозначення термін корупція набув у Європі в XV— XVI століттях і був нормативнозакріплений в міжнародній резолюції ”Практичні методи боротьбі з корупцією”,підготовлений секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності істановлення до правопорушників”. У резолюції ”Корупція” в державномууправлінні” відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації маютьзагальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі [8, 7]. Вміжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все требамати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж.Пундей, ”не є інфекцією,яку раптом може ”підхопити” здорове суспільство. Вона є наслідком явищ ітенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколиповністю вільною від неї. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило,спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічногота соціального становлення.” [15]. До цієї групи країн входить і Україна.
Паразитуючипрояви корупції ведуть до економічного занепаду й зниження загальногодобробуту, оскільки у виборі пріоритетів перевага надається тим проектам, якіприносять більшу вигоду особистим інтересам чиновників. При цьому прибутки,отримані від реалізації цих проектів, ніколи не використовуються як інвестиціїі не спрямовуються на задоволення потреб населення. Нечесно одержані грошівитрачаються на власний розсуд державних чиновників або переводяться на їхнірахунки в іноземні банки.
Матеріальніі грошові ресурси в корумпованому середовищі нерідко спрямовуються на підкуппрацівників правоохоронних, контролюючих та інших органів соціального контролю,тому що державні чиновники прагнуть захистити себе і свій матеріальнийдобробут. Усе це прямо або опосередковано призводить до стримання поширеннюкорупції, оскільки той, хто не може чесно задовольнити свої основні потреби,змушений вдаватися до нечесних шляхів вирішення їх.
Цевсе дає підстави щодо дуже серйозного відношення до самої проблеми хабарництва,щодо дослідження його сутності та проявів, а також юридичного стримання цьогоявища. Тому темою цієї курсової роботи і буде характеристика хабарництва тапроблеми його кваліфікації.
1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика
Злочини,що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовимизлочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установичи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їхдіяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у виглядіодержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадовихосіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воноє складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн. Мипочнемо розгляд хабарництва з розгляду різних підходів до його визначення тавідповідальності за нього в інших країнах.1.1 Законодавство різних країн про хабарництво
Укримінальному законодавстві як багатьох європейських держав, так і країнангло-саксонської правової системи, застосовуються різні підходи до визначенняпоняття посадової особи. Так, наприклад, відповідно до кримінальногозаконодавства США, суб’єктами одержання хабарі є публічні посадові особи, атакож особи, обрані для виконання обов’язків публічних посадових осіб,відібрані як кандидати чи призначені, якщо вони сповіщені офіційно про майбутнівиборі чи призначенні. В коло публічних посадових осіб входять члени КонгресуСША, члени постійних комісій, що служать, наймані робітники або особи, якідіють від імені США. Крім того, відповідальність за хабарництво можуть нестиспеціальні урядові службовці, до яких відносяться чиновники чи службовціфедеральних законодавчого чи виконавчого органів.
У ФРНкримінальна відповідальність за давання чи одержання хабара багато в чомузалежить від того, чи відбуваються за хабар нібито законні чи, навпаки,незаконні дії, що йдуть врозріз з обов’язками посадової особи. Так, відповіднодо частини 1 § 331 Кримінального кодексу ФРН, посадова особа, що вимагаємайнову чи іншу вигоду або обіцянку її в майбутньому, за здійснення якої-небудьдії зараз або в майбутньому, карається позбавленням волі на строк від 2 роківчи штрафом. Здійснення подібних дій чи суддею третейським суддею караєтьсяпозбавленням волі на строк від 3 років чи штрафом. У випадках же, коли хабароодержувачивиходять за межі своїх повноважень, законом передбачається покарання у видіпозбавлення волі від 6 місяців до 5 років (у менш тяжких випадках — позбавленняволі на строк від 3 років чи штраф), а для суддів чи третейських суддів — на строквід 1 до 10 років (у менш тяжких випадках — від 6 місяців до 5 років).
Зааналогічною схемою той, хто пропонує, обіцяє чи гарантує хабар посадовій особі чисолдату бундесверу за здійснення дій, що входять в їхні службові обов’язки,карається позбавленням волі на строк до 2 років (у відношенні судді чи третейськогосудді — до 3 років) чи штрафом (§ 33 КК ФРН).
Якщож хабар дається за здійснення посадовою особою, солдатом бундесверу, суддею чи третейськимсуддею дій, що виходять за межі їхньої компетенції, міра покарання у видіпозбавлення волі може бути призначена на строк від 3 місяців до 5 років (§ 334КК ФРН).
Укримінальному законодавстві Італії за одержання хабара передбачене покарання увиді позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, а якщо при цьому посадоваособа сприяє або заподіює шкоду однієї зі сторін у цивільному, кримінальному чиадміністративному процесі — в виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років(стаття 319 КК Італії).
Якщопредметом хабара є одержання службового місця, стипендії, пенсії чи письмовеоформлення контракту, що цікавить адміністрацію посадової особи, то подібніобставини вважаються обтяжуючими.
Дохабарництва в США прирівнюється одержання службовцями незаконної винагороди завиконання своїх службових обов’язків. Так, згідно § 203 розділу 18 Зводузаконів США, той, хто, будучи членом Конгресу чи особою, обраною у Конгрес, чичленом постійної комісії, а також служить найманим робітником органівзаконодавчої, виконавчої чи судової влади США, просить, вимагає, одержує чи погоджуєтьсяодержати крім передбаченої законом плати за виконання своїх офіційних обов’язківкомпенсацію за послуги у відношенні якого-небудь процесу, клопотання сторін таінших питань, де США є стороною або мають істотний матеріальний інтерес, вчиняєзлочин у виді хабарництва і карається штрафом до 10 тис. доларів або (та) позбавленнямволі на строк до 2 років а забороною займати коли-небудь, державну посаду.
Особливаконцепція відповідальності за хабарництво мається в законодавстві штатуНью-Йорк, де виділяється три ступені давання й одержання хабара.
Хабарництвотретього ступеня відноситься до фелонії класу ”Д” і полягає в тім, щохабародавець пропонує, надає чи погоджується надати публічному службовцю благов обмін на угоду, якщо цей службовець зробить свій вплив при голосуванні,винесенні рішення, висловленні думки, здійсненні дій.
Злочини,що відносяться до цього класу, караються позбавленням волі на строк до 7 років.
Хабарництводругого ступеня полягає в тих же діях для хабародавця і хабароодержувача, однакрозмір хабара перевищує 10 тис. доларів. Воно відноситься до фелонії класу ”С”і карається позбавленням волі на строк до 15 років.
Хабарництвопершого ступеня відрізняється від попередніх ступенів не розміром хабара, а об’єктомвпливу, що досягається в силу підкупу. Вплив при цьому може бути спрямований напроведення розслідування, арешт чи ізоляцію будь-якої особи за здійснення чи передбачуванездійснення якого-небудь тяжкого злочину. Дане суспільно небезпечне діяннякарається позбавленням волі на строк до 25 років [16, 11].1.2 Українське законодавство про хабарництво1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивнасторона хабарництва
Нинідіючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплюєтри пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) и даванняхабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370 КК).
Із об’єктивноїсторони одержання хабара — це прийняття посадовою особою від іншої особиматеріальних цінностей, отримання майнових вигод чи користування послугамимайнового характеру за діяння, яке вона повинна біла чи могла виконати абовиконала на користь інших особи завдяки посадовому становищу.
Даванняхабара із об’єктивної сторони — це дія, яка виявляється в давання хабара. Під даваннямхабара треба розуміти передачу матеріальних цінностей або надання їй майновихвигод чи послуг майнового характеру за виконання або невиконання нею вінтересах хабародавця будь-якої дії, яку ця посадова особа повинна була абомогла вчинити з використанням свого посадового становища. Давання хабаравважається закінченим злочином з моменту прийняття посадовою особою хоча бчастини хабара.
Предметомхабара може бути майно (гроші, продукти, речі, будівельні матеріали тощо),право на майно (документи, що надають право на отримання майна, надання правакористуватися майном або вимагати виконання майнових зобов’язань тощо),будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них,відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру,санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіттощо).
Неможуть визначатися предметом хабара надані посадовій особі послуги немайновогохарактеру (наприклад, улеслива характеристика або відгук в пресі, інтимний зв’язок,виступ на ”захист” посадової особи, яка критикується за недоліки в роботі).
Ізсуб’єктивної сторони одержання хабара завжди вчиняється з прямим умислом.Посадова особа усвідомлює, що вона незаконно отримує матеріальну винагороду вієіншої особи за вчинення певних дій по службі, і бажає отримати таку винагороду.
Умисломособи, яка одержала хабара, охоплюється й те, що особа, яка передає цінності,знає, що вона отримала матеріальні цінності від іншої особи шляхом обману,повинні кваліфікуватися не як одержання хабара, а як зловживання посадовимстановищем чи шахрайство.
Даванняхабара із суб’єктивної сторони передбачає вину лише у формі прямого умислу.Хабародавець може діяти з мотивів корисливості, особливої зацікавленості, атакож з міркувань отримання будь-яких переваг для державних, приватних чигромадських організацій.
Дохабарництва тісно примикає провокація хабара. Під нею розуміється підмовництвоз метою викликати вчинення злочину іншою особою, а потім викрити її в цьому.Стаття 370 КК передбачає відповідальність за провокацію хабара і визначає цейзлочин як ”свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюютьпропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взявхабара”. Отже, ст. 370 КК передбачає провокацію хабара двох видів: 1) даванняхабара чи 2) одержання хабара.
Об’єктивнасторона цього злочину характеризується створенням посадовою особою обставини іумов, що спричиняють пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хтойого дав або одержав. злочин вважається закінченим з того моменту, колипосадова особа створила обстановку і умови, що спричинили пропонування абоодержання хабара незалежно від того, чи був хабар переданий або одержаний.
Увипадку, коли спровокований хабародавець дав хабара з метою захисту своїхзаконних прав та інтересів, він звільняється від кримінальної відповідальності,якщо мало місце спровоковане вимагательство хабара.
Суб’єктивнасторона цього злочину включає наявність прямого умислу або давання хабара.Злочин може вчинятися з різних мотивів (помста, кар’єризм, заздрість тощо).1.2.2 Суб’єкти хабарництва
Відповіднодо норм вітчизняного кримінально-правового законодавства, суб’єктами одержанняхабара є посадові особи. Відповідно до приміток до статті 364 Кримінальногокодексу України, під останніми розуміються особи, які постійно чи тимчасовоздійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасовона підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власностіпосади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чиадміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки заспеціальним повноваженням. До їхнього числа відносяться народні депутати,судді, слідчі, керівники міністерств і відомств, державних, колективних чи приватнихустанов і організацій, ділянок робіт (майстра, виконроби), начальникипостачальницьких і фінансових відділів і служб і багато інших осіб.
2. Хабарництво: кримінальна відповідальність тапроблеми кваліфікації2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво
Нинідіючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплюєтри пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) идавання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст. 370КК).
Заздійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу врозмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’ятироків, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).
Кваліфікованимі особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш суворакримінальна відповідальність.
Так,наприклад, одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою,яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі настрок від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посадичи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна(частина 2 статті 368 КК України).
Особи,які вирішують свої проблеми шляхом давання хабара, вчиняють злочин,передбачений статтею 369 КК України. Згідно частини 1 цієї статті, даванняхабара карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років. Даванняхабара, вчинене повторно, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьмироків з конфіскацією майна або без такої (частина 2 статті 369 КК України).
Порівнюючирозглянуті положення нині діючого кримінального законодавства з КК України 1960року, відзначимо, що законодавцем в цілому зм’якшена кримінальнавідповідальність за одержання і давання хабара.
Новацієює виключення з КК такого складу злочину, як посередництво в хабарництві (стаття169 КК України 1960 року).2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва
Складзлочину, передбаченого ст. 368 КК України присутній не тільки тоді, колипосадова особа одержала хабар для себе особисто, але і тоді, коли вона одержалайого для близьких йому осіб (родичів, знайомих та ін.). При цьому не маєзначення, як фактично був використаний предмет хабара.
Даванняй одержання як хабар майна, збут і придбання якого утворить самостійний складзлочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольного мисливського), бойових припасівчи вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отрутних чисильнодіючих речовин тощо), утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються повідповідній частині статті 368 і 369 КК України і відповідній статтіКримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за збут чипридбання цих предметів.
Даванняй одержання хабара можуть здійснюватися й у завуальованій формі під видомскладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної платичи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації,експертизи тощо).
Даванняй одержання хабара тісно зв’язані наміром осіб, що роблять ці злочини. Якщо особа,надаючи посадовій особі незаконну винагороду, по тим чи іншим причинам неусвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, в зв’язку з обманом чи зловживаннямдовіри), вона не може нести відповідальності за давання хабара, а посадоваособа — за одержання хабара. Дії останньої при наявності підстав для цьогоможуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим положенням, обманпокупців чи замовників, шахрайство тощо.
Діїпосадової особи, що, прилучаючи гроші чи інші цінності начебто б для передачііншій посадовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, требакваліфікувати не по ст. 368 КК України, а по відповідним частинах статей 190 та364 КК України як шахрайство і зловживання владою чи посадовим положенням, апри наявності для цього підстав — и по відповідним частинах статей 28, 14, 15 і369 (підбурювання до спроби на давання хабара). Особа, що у такому випадкупередала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальністьза спробу давання хабара.
Даванняхабара й одержання хабара вважаються закінченими з моменту, коли посадова особаприйняла хоча б частину хабара. У випадках, коли запропонований хабар посадоваособа відмовилася прийняти, дії того, хто намагався дати хабар, требакваліфікувати як спробу давання хабара. Якщо ж посадова особа виконалавизначені дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його попричинах, що не залежали від її волі, зроблене нею треба кваліфікувати якспробу одержання хабара.
Одержанняпосадовою особою хабара від особи, яка діє з метою її викриття і звільняєтьсявід кримінальної відповідальності на підставах, передбачених законом, єзакінченим складом злочину і кваліфікується в залежності від обставин справи повідповідній частині статті 368 КК України.
Посадоваособа, що дала хабар за одержання визначених благ, пільг чи переваг для установи,організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а принаявності для цього підстав — і за інший злочин (зловживання владою чи посадовимположенням, розкрадання).
Складзлочину, передбаченого ст. 369 КК України, у діях посадової особи буде й тоді,коли вона дала вказівку підлеглому домагатися таких благ, пільг чи перевагшляхом підкупу інших посадових осіб, надало для цього засоби чи інші цінності чирозпорядилося їх виділити, додала законний вид виплатам у випадках даванняхабарів у завуальованих формах та ін.
Якщож посадова особа тільки рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг чи перевагза хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який,виконуючи таку рекомендацію, передає незаконну винагороду. Дії посадової особив цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара.
Оскількивід розміру хабара залежить кваліфікація злочину, предмет хабара повиннийодержати грошову оцінку в національній валюті України. Грошову оцінку предметахабара необхідно визначити і у випадках, коли як хабар було передане майно, щохабародавець по тим чи іншим причинам не купував (украдене майно, подарунок,знахідка тощо).
Привизначенні вартості предмета хабара треба виходити з мінімальних цін, по яких уданій місцевості на час здійснення злочину вільно можна було придбати річ чи одержатипослуги такого ж роду і якості.
Прикваліфікації одержання хабара по причинах великого чи особливо великого розмірутреба керуватися приміткою 1 ст. 368 КК України, яка встановлює, що ”хабаром увеликому розмірі вважається такий, що в двісті і більше разів перевищуєнеоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому — такий, що в п’ятсоті більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”.
Згідноз законом не об’єднане одним наміром одержання декількох хабарів, кожна з якийне перевищує в 200 (500) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, неможе кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому)розмірі, навіть якщо загальна їхня сума перевищує ці розміри. У зв’язку з цимпослідовне одержання одного хабара в великому, а в другому — в особливовеликому розмірах треба кваліфікувати по сукупності злочинів.
Якщож намір посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований наодержання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, увипадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих ”такс” чи уформі ”поборів”, ”данини” тощо), його дії треба кваліфікувати як одержанняхабара у великому чи особливо великому розмірі.
Якщопри намірі посадової особи на одержання хабара у великому чи особливо великомурозмірі по причинах, що не залежали від його волі, їм була отримана тількичастина обумовленого хабара, то його дії треба кваліфікувати як спробу наодержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.
Прирішення питання про повторність злочинів, передбачених статтями 368—370 ККУкраїни, треба керуватися ч. 3. ст. 368 КК України та п.2 Постанови ВерховноїРади України від 11 липня 1995 р. ”Про порядок введення в дію Закону України ”Провнесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти України щодовідповідальності посадових осіб”.
Оскількицією ознакою охоплюється як перший, так і наступний злочини, кваліфікуватиперший злочин додатково ще і по частині першої статті 368 і 369 КК України нетреба. Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були остаточними, аінші — ні, і випадків, коли особа одні злочини зробила як виконавець, а інші — якорганізатор чи підбурювача. У таких випадках незакінчені злочини, і злочини, щоособа зробила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію зпосиланням на відповідні частини статті 14, 15, 26 і 27 КК України.
Одночаснеодержання посадовою особою хабара від декількох осіб треба кваліфікувати якзроблене повторно тоді, коли хабар передається за здійснення дії в інтересахкожної особи, що дає хабар, а посадова особа усвідомлює, що вона одержує хабарвід декількох осіб.
Одержанняпосадовою особою в кілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій,обумовлених з тим, хто дає взятку, треба розглядати як триваючий злочин.Кваліфікувати в таких випадках дії по ознаці повторності не можна.
Одержанняі давання хабара в хабарництві не можуть кваліфікуватися як зроблені повторно увипадках:
— якщосудимість за раніше зроблений злочин знята чи погашена в передбаченому закономпорядку;
— якщона момент здійснення особою нового злочину минули строки давнини залучення їїдо відповідальності за раніше зроблений злочин;
— якщоособа була звільнена від відповідальності за раніше зроблений злочин увстановленому законом порядку.
Хабарслід вважати отриманою групою осіб по попередній змові, якщо в здійсненнізлочину як виконавці брали участь дві чи більш посадові особи, що зговорилисяпро спільне одержання хабара, як до, так і після надходження пропозицій продачу хабара, але до її одержання.
Співвиконавцямитреба вважати посадових осіб, що одержують хабар за виконання чи невиконаннядій, які кожен з них міг чи повинний був виконати з використанням посадовогоположення. Для кваліфікації одержання хабара, як зробленою групою осіб попопередній змові, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями,чи всі вони повинні були виконувати дії, обумовлені з тим, хто дав хабар, чиусвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара беруть участь кількапосадових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хочаб один зі співучасників.
Розміротриманою групою осіб хабара визначається загальною вартістю отриманихцінностей і послуг. Якщо хабар отриманий у великому чи особливо великомурозмірі, кожний з учасників злочину, якщо він знав про це, несевідповідальність за одержання хабара по цим кваліфікуючим ознакам, навіть якщорозмір отриманого їм особисто не є великим чи особливо великим.
Посадоваособа, що одержала хабар без попередньої домовленості з іншою посадовою особою,а після цього передала йому частина отриманого як хабар, несе відповідальністьза сукупність злочинів — за одержання і дачу хабара.
Відповіднодо примітки 4 ст. 368 КК України вимаганням хабара визнається вимаганняслужбовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використаннямвлади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законнимінтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, заяких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодосвоїх прав і законних інтересів.
Увипадках, коли особа, у якої вимагали хабар, незважаючи на здійснення щодо їїдій, спрямованих на те, щоб змусити неї дати хабар, по тим чи іншим причинамхабар не дала, дії посадової особи, що вимагала хабар, в залежності відконкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабарашляхом вимагання чи спроби до здійснення цього злочину.
Прирішенні питання про те, чи займала посадова особа при одержанні хабаравідповідальне чи особливо відповідальне положення, треба керуватися приміткою 2ст. 368 КК України. Перелік осіб, що віднесені дійсним Законом до тих, хтозаймає відповідальне чи особливо відповідальне положення, є вичерпним ірозширеним тлумаченням не підлягає. Висновок суду про те, що посадова особазаймала відповідальне чи особливо відповідальне положення, повинне бутиналежним чином мотивовано.
Кваліфікуючиознаки, що характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи даванняхабара (вимагання, великий чи особливо великий розмір, відповідальне чиособливо відповідальне положення особи, що одержала хабар), треба інкримінуватив провину і співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім наміром.
Дії особи,що одержала один хабар по ознаках, передбаченим у ч. 2 і 3 ст. 367 КК України, требакваліфікувати лише по ч. 3 даної статті. При цьому в мотивувальній частинівироку треба указувати всі кваліфікуючі ознаки злочину.
Звільненняособи, що дала хабар, від кримінальної відповідальності на підставах,передбачених ч. 3 ст. 369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. Узв’язку з цим вона не може визнаватися потерпілою і претендувати на поверненняїй предмета хабара.
Судаму кожному окремому випадку треба ретельно перевіряти обґрунтованість звільненняцих осіб від кримінальної відповідальності. При цьому треба мати на увазі, щодобровільним треба вважати усну чи письмову заяву в органи внутрішніх справ,прокуратуру, суд, інший державний орган по яких-небудь мотивах, але не в зв’язкуз тим, що про дачу хабара стало відомо органам влади чи компетентним посадовимособам.
Установивши,що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно(зокрема, якщо хабар у неї не вимагали чи про дачу хабара вона заявила в зв’язкуз тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд повинний прийняти передбаченіст. 278 КПК України заходи для залучення її до відповідальності.
Такіж міри треба застосовувати судам у випадках, коли на підставі ч. 3 ст. 369 ККУкраїни звільняються від кримінальної відповідальності організатори, посібникиі підбурювачі хабарництва, оскільки їхнє звільнення від відповідальності цимзаконом не передбачено.
Удіях особи, яка в зв’язку з вимаганням у неї хабара до її давання звернулося воргани влади з метою виявити того, хто вимагає хабар, складу злочину немає.Тому неї треба звільнити від відповідальності не на підставі ч. 3 ст. 369 КК, ана підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Гроші та інші цінності, що ця особа з метоювиявлення здирника передало йому, на підставі п. 5 ст. 81 КПК України требаповернути законному власнику.
Навмиснестворення посадовою особою обставин і умов, що викликають пропозицію чи одержанняхабара з метою виявлення того, хто неї дав чи одержав (провокація хабара), є закінченимзлочином з моменту здійснення зазначених дій незалежно від того, чи булапереданий або отриманий хабар.
Те,що давання чи одержання хабара відбулося в зв’язку з провокацією, не виключаєвідповідальності того, хто дав чи одержав хабар.
Грошіта інші цінності, що були визнані предметом хабара, на підставі п. 4 ст. 81 КПКУкраїни треба передати в доход держави.
Якщо чигроші інші цінності, передані як хабар, не знайдені, безпідставно придбане требастягувати в доход держави на підставі ст. 470 Цивільного кодексу України. Прицьому треба враховувати офіційні дані Міністерства статистики України пропоказники рівня інфляції та в необхідних випадках відповідно збільшувати суму,що підлягає стягненню.
Якщож предметом хабара були речі і їхня вартість на час розгляду справи змінилася,розмір грошової суми, що підлягає стягненню треба визначити за новими цінами.
Загальні висновки
1.Злочини, що охоплюються поняттям ”хабарництво”, є найнебезпечнішими посадовимизлочинами. Вони підривають авторитет державного апарату, підприємства, установичи організації, комерційної чи підприємницької структури, дискредитують їхдіяльність, руйнують моральні підвали суспільства. Хабарництво у виглядіодержання та давання хабара тісно пов’язане з іншими злочинами з боку посадовихосіб, а також із розкраданням майна у великих і особливо великих розмірах. Воноє складовою корумпованості багатьох ланок державного апарату різних країн.
2.Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, якеохоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК)и давання хабара (ст. 369 КК). До хабарництва примикає провокація хабара (ст.370 КК).
3. Заздійснення даного злочину законодавцем передбачено покарання в виді штрафу врозмірі від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’ятироків, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 368 КК України).
Кваліфікованимі особливо кваліфікованим складами одержання хабара передбачається більш суворакримінальна відповідальність.
4.Проблема кваліфікації злочинів, пов’язаних із даванням, одержанням хабара тапровокацією хабарництва, є досить складною. При кваліфікації цих злочинів требавраховувати багато різних обставин справи – розмір хабара (великий або особливовеликий), посадове становище хабароотримача (відповідальне чи особливовідповідальне положення особи, що одержала хабар), чи було присутнім вимаганняхабару тощо. Є ж і багато обставин, що пом’якшують або скасовують кримінальнувідповідальність особи, що дала або отримала хабар. Тобто для справедливоговироку судді повинні ретельно розглядувати всі обставини цієї складної справи.
5.Порівнюючи розглянуті положення нині діючого кримінального законодавства з кримінальнимкодексом України 1960 року в тому, що стосується хабарництва, відзначимо, щозаконодавцем в цілому зм’якшена кримінальна відповідальність за одержання ідавання хабара.
Новацієює виключення з КК такого складу злочину, як посередництво в хабарництві (стаття169 КК України 1960 року).
Використана література
1. Конституція України. К., Українська Правнича Фундація, 1996.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. К., Атіка,2000.
3. Кримінальний кодекс України. К., Атіка, 2001.
4. Закон України від 5 жовтня 1995 р. ”Про боротьбу з корупцією” //ВВР України, 1995, № 35.
5. Закон України від 16 грудня 1993 р. ”Про державну службу” // ВВРУкраїни, 1993, № 52.
6. Указ Президента України від 24 квітня 1998 р ”Концепція боротьби зкорупцією” // Офіційний вісник, 1998, № 17.
7. Постановление Верховного Суда Украины от 7 октября 1994 г. № 12 ”Осудебной практике по делам о взяточничестве”.
8. Постанова Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. ”Про порядоквведення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень у деякізаконодавчі акти України щодо відповідальності посадових осіб” // ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 1995, № 29, ст.217.
9. Камлик М., Невмержицький Є. Корупція в Україні. К., Знання, 1998.
10. Кримінальне право України: Особлива частина // Під ред. П.С.Матишевського, К., Юрінком Інтер, 1999.
11. Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правомНімеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження): дис… канд.юрид. наук: 12.00.08 / Академія адвокатури України. — К., 2005.
12. Мельник М. Дача хабара — проблемні питання кваліфікації ізвільнення від відповідальності //
13. Мельник М. Корупція: проблема визначення сутності і поняття //Вісник Академії правових наук, 1997, № 3, С. 76—86.
14. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. К.,Атіка, 2001.
15. Омельченко С. Коррупція з точки зору різних культур світу //Предпринимательство, хозяйство и право. 2000, № 3, С. 54—57.
16. Пилипчук П.П. Проблемні питання відповідальності за хабарництво //Вісник Верховного Суду, 2000, № 4, С. 63—64.
17. Проблемні питання кваліфікації хабарництва // Юридичний вісникУкраїни, № 16, 2007, С. 7.
18. Пундей Сао Дж. Борьба з корупцією. Критичний огляд з аналізомміжнародного досвіду // Матеріали українсько-американського семінару ”Проблемиекономічного зростання: питання доброчесності”. Львів, 1997.
19. Старчиков М. Взятка: взгляд на проблему // Юридическая практика, №11, 13 марта 2002, С. 11
20. Тємнов Є.І. Корупція. Походження сучасного поняття // Актуальніпроблеми теорії і практики боротьби з організованою злочинністю в Росії. М.,1994.
21. Хавронюк М. Кримінальна відповідальність за хабарництво:європейський досвід // Право України, 2005, № 6, С. 117—120.
22. Шелли Л. Организованная преступность и коррупция процветают вУкраине // Трансформация, 1999, № 1, С. 6—9.