Зміст
1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив надіяльність юриста
2. Психологія особистості правопорушника
3. Тест
Список використаних джерел
/>1. Характеристикаемоцій та почуттів, їх вплив на діяльність юриста
Емоції і почуття,так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнаннянавколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам'яті, мислення, емоціїі почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ,людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення,інші — печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість — все це проявисуб'єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційніпереживання її. Отже, емоції — це психічне відображення у формі переживанняжиттєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєвазначущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини абополегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.
Стенічні емоціїпідвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність,знижують енергію суб'єкта.
Розрізняють прості(нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) — переживання, пов'язані іззадоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.
Емоції можутьістотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ івластивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. Емоційніпроцеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоціївизначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечуютьселективність сприймання — вибір об'єктів середовища, які впливають на людину імають для неї значення.
Почуття — одна зосновних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більшстійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретнуситуацію, тобто ситуативні.
Структура почуттяскладається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини,пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціямивиявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкриваєтьсячерез конкретні емоції [1, с.151].
Тварини не маютьпочуттів. Емоції, спільні для людейі тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо),мають якісну відмінність.
Світ емоцій людинибагатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. Вцілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:
задоволення (приємнепереживання);
незадоволення (неприємнепереживання);
подвійне (амбівалентне);
невизначенеставлення до дійсності.
При цьому людинаперебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.
Фізіологічноюосновою функціонування найпростіших емоцій є діяльність нервових центрів,розміщених у нижніх відділах головного мозку, в підкірці. І.П. Павлов писав, щопідкіркові центри є центрами складних безумовних рефлексів — харчових, захиснихта інших, водночас вони є і фізіологічним підґрунтям елементарних емоцій.
Дані дослідженьостанніх років показали, що основу фізіологічного механізму емоцій становлятьретикулярна формація, яка активізує діяльність механізму мозку, і центри,розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічній системі та підкіркових вузлах.
Емоційніпереживання супроводжуються виразними рухами, які, згідно з теорією Ч. Дарвіна,є рудиментами доцільних інстинктивних рухів тварин. Очевидно, ці рухи напевному етапі розвитку тваринного світу виявилися позитивними в планіпристосування тварин до навколишнього світу, що постійно змінюється.
Згідно з теорієюфізіолога Кеннона, емоції, мобілізуючи сили організму, приводять його у станготовності до втрачання енергії. Спочатку виникають емоції, а згодом, якнаслідок, зміни в організмі.
У житті людинивиявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть,афект тощо), які різняться за специфікою плину і впливу на її діяльність.
Страх — емоція, щовиникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини іспрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічномустані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликаєдепресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, інодіпаралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним абонеусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху влюдини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, ряснепотовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страхдосягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки(втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страхуспостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії) [4, с.37].
Настрій — відноснотривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, щовиявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життяіндивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джереломвиникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становищелюдини серед людей; задоволена чи не задоволена вона своєю роллю в сім'ї та нароботі. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свогооточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, упригніченому. У першому випадку навколишня дійсність сприймається в рожевомусвітлі, в другому — уявляється в темних тонах. Настрій до певної міри залежитьі від фізичного стану людини. Нездужання, сильне стомлення, недосипанняпригнічують настрій, тоді як міцний сон, здоровий відпочинок, фізичнабадьорість сприяють піднесеності настрою.
Пристрасть — цесильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини іпризводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причиниформування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейнимипереконаннями, виходити з тілесних потягів.
Афект — сильний івідносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих длясуб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховимивиявами та змінами у функціях внутрішніх органів. В основі афекту лежить станвнутрішнього конфлікту, породженого протиріччями між вимогами, що ставляться долюдини, і можливостями їх виконати. Афект розвивається в критичних умовах, колилюдина не здатна знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіванихситуацій [6, с.332].
Ставлення однієїлюдини до іншої може виражатися у прихильності, ворожості, неприязні, ненавистітощо. Заздрість і ворожість, які виникли спочатку ситуативно, можуть припостійному внутрішньому дискомфорті перерости в стійку рису особистості. Наґрунті ненормальних міжособистісних стосунків і особистісних якостей можутьвиникати різні порушення нервової системи і психіки. З другого боку, різніпсихічні і соматичні хвороби зумовлюють зміни емоційній сфері.
Юридичнадіяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад,прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін) зосереджені особливівладні повноваження, право і обов'язок застосовувати владу від імені держави.
В багатьохюридичних працівників розвивається професійне почуття підвищеноївідповідальності за наслідки своїх дій. З психологічної точки зору складністьрозв'язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуттявідповідальності не придушувало його активності, не спонукало до надмірноїобережності і не сковувало його мислення.
Безпосередняпрактична діяльність юриста включає в себе різноманітніінтелектуально-пізнавальні, оціночні, комунікативні дії, які полягають увивченні людей і виникаючих ситуацій (цивільні спори, конфлікти, злочини та ін),в прийнятті рішень і розробці плану їх реалізації, в координації дій з іншимиспеціалістами і т.д.
Аналіз роботислідчих, судців, адвокатів, інспекторів митних органів та інших показує, щовона відрізняється наявністю значних інтелектуальних навантажень, пов'язаних зіскладністю завдань, що вирішуються, врахуванням великої кількості різноманітних(часом суперечливих) факторів. Інформаційні навантаження створюються черезнеобхідність постійно тримати в полі зору цілу сукупність питань, які складаютьзміст розглядуваної юридичної справи [3, с.58].
Характернаособливість діяльності юриста — наявність в ній оціночних психічних процесів,мета яких полягає у визначенні своєї позиції, свого ставлення (позитивного чинегативного) до оцінюваної заяви, події, факту.
Частіше оціночнийпроцес з боку юридичного працівника представляє собою розгорнуте співставленняфактичних даних з оціночними критеріями — правовими нормами і вимогами. У рядівипадків оціночне судження залежить від безпосередньої, часом беззвітноїемоційної реакції. Іноді вибір визначається емоційною привабливістю тої чиіншої альтернативи.
У підсумкуоціночних психічних процесів формується рішення про бажаний чи небажанийрозвиток подій, про значимість соціально-правової проблеми, що виникла, провідносну роль різних факторів і умов, які впливають на хід і результатиюридичної справи.
Оціночне судженняспецифічне тим, що воно залежить не лише від об'єктивної ситуації, відоб'єктивного стану справ, але і від потреб, інтересів і намірів юриста, відйого особистих переваг. Звідси випливає: в юридичній діяльності значну рольвідіграють такі якості юриста-спеціаліста, як принциповість, об'єктивність,неупередженість, послідовність та ін.
Особливе місце вструктурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста зколегами по професії, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальникамивідділів (служб) і рядовими співробітниками, а також з потерпілими,звинуваченими, підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами [5, с.75].Комунікативні дії включають різні види контактів:
бесіди з метоюотримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення;
директивнавзаємодія, пов'язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активностіта ініціативи з боку окремих осіб;
переговори зрізною категорією людей;
колективне (групове)мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації;
спостереження замовою і діями співрозмовників і т.д.
Оскільки обсягкомунікативних дій в роботі юриста вельми суттєвий, з одного боку, і дужеважливий, з іншого боку, для успішного спілкування з людьми представникуюридичної служби необхідні розвинуті комунікативні якості: чуйність,сприйнятливість, товариськість, спостережливість, впливовість та ін.
2. Психологія особистостіправопорушника
В окремомуправопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. Утой же час у кожного правопорушника можна виявити те спільне, що характерне длявсіх правопорушників певної категорії.
Злочинна поведінказумовлена взаємодією особистості з соціальним середовищем. Політичні,соціально-економічні, духовні сторони суспільства чинять зовнішній вплив наформування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочинуз середини.
Важливопідкреслити, що будь-які соціальні, тобто зовнішні, умови проявляються взлочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній зміст. Томуособистість правопорушника не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності,але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.
У психіці людинине існує якихось особливих «злочинних рис». Ще великий психологХІХ-ХХ ст. А.Ф. Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвитоклюдської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи іншихпсихічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю міжособливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвитоклюдини.
Вивченняособистості правопорушників і законослухняних громадян дозволяє спеціалістамзробити висновок про те, що правопорушники гірше засвоїли вимоги правових іморальних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальнихцінностей, від малих груп — сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у нихпогана соціальна адаптованість [2, с.94].
Правопорушникивідрізняються від законослухняних людей не «злочинними рисами» їхпсихіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості,які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для правопорушникахарактерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість відсуспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності іневпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, атакож біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, якіпроявляються в злочинному діянні, — свідчення її морально-психологічнихнедоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін).
Отже, відмінністьзлочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями,поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме вкоординатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища,їх взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.
У типологіїособистостей правопорушників виділяють:
загальний тип правопорушника;
особистістьправопорушника певної категорії;
особистістьправопорушника певного виду.
Ці градаціївідносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючиправопорушника, юридичні працівники вивчають його індивідуальність (одиничні,неповторні риси), його особливі риси (ті риси, які притаманні, наприклад,шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні риси (ті риси, які наявнімайже в усіх представників злочинного світу).
Асоціальний типправопорушника (менш злісний) відзначається несформуванням у людини позитивнихціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише б чиниливплив на його поведінку, але й утримували від можливої протиправної поведінки вскладних, часом конфліктних ситуаціях [5, с.78].
Антисоціальний тип(злісний) притаманний професійному злочинцю, який проявляє постійну готовністьдо злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, це люди, які неодноразовоздійснювали злочини, та мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.
Корисливакатегорія правопорушників, які посягають на матеріальні блага суспільства іокремих громадян поділяється на види: а) корисливо-господарські правопорушники(незаконне підприємництво, ухилення від сплати податків, фальсифікація товаріві т.д.); б) корисливо-службові правопорушники (хабарництво, розкрадання шляхомзловживання службовим становищем, обман споживачів і т.п.); в) крадії,розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність); г) шахраї (підробкадокументів, грошових знаків та ін); д) ненасильницькі вимагачі.
Корисливо-насильницькакатегорія правопорушників характеризується поєднанням корисливих посягань знасиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницькоїкатегорії правопорушників: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницьківимагачі (рекетири); г) вбивці з корисливою метою.
Насильницькакатегорія правопорушників, які відрізняються агресивною, антигуманноюспрямованістю до життя, здоров'я і особистої гідності інших людей, ділиться навиди: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають на честь ігідність особистості шляхом образи і наклепу; г) особи, які здійснюютьагресивно-насильницькі дії проти особистості — вбивства, зґвалтування,нанесення важких тілесних ушкоджень та ін. [4, с.39]
Випадковий типособистості правопорушника пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Цеособи, які здійснили злочин вперше в результаті випадкового збігу обставин, такяк не змогли протистояти криміногенній ситуації через свій низький рівеньсамоконтролю. Здійснений злочин суперечить загальній поведінці даноїособистості і є випадковим.
Для різних видівзлочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, «випадкових»)характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючиособистість людини, яка здійснила злочин, юристу необхідно виявити домінуючімотиви його життя і діяльності.
Без цього важко, ачасом і неможливо розкрити суб'єктивну сторону особистості правопорушника, такяк злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовленірізними спонуканнями. Цікаве формулювання знаходимо у харківського спеціалістаА.Ф. Зелінського: крадіжка, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку інаживацьку спрямованість винного, а в іншому — слабовільність і навіюваність. Відпершого швидше всього можна очікувати повторного розкрадання, від другого — найрізноманітнішихвчинків.
Здійснюючи вчинкиі дії, люди виходять з різних спонукань, нерідко керуються прямо протилежнимимотивами, які відіграють виключно важливу роль в життєдіяльності кожногоіндивіда. Сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості,справедливо вважають ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтересиі переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінкилюдини [1, с.153].
Теоретичнідослідження і кримінальна практика показують, що мотиваційна сфера особистостіправопорушника характеризується егоцентризмом, неприйняттям ним соціальнихцінностей, стійким конфліктом з частиною представників навколишньогосередовища, оправданням себе.
В особистостіправопорушника переважає викривлена система цінностей, яка формується в процесісоціалізації, так як не є вродженою. Багато злочинів пов'язані із заздрістю, щоє передумовою для розкрадань, грабіжництва і розбою.
Одним знайнебезпечніших різновидів викривлених потреб є потреба в алкоголі інаркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Вивчення осіб,засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчать про те, що близько половини зних почали вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. Вони в кількаразів посилили прояв агресії і збільшили її вагу. Агресивні дії в основномупроявлялися в погрозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані протиособистості.
На базівикривлених потреб виникає відповідна система інтересів, яка є сходинкою відпотреби до поведінки людини. Наприклад, у більшості розкрадачів, шахраїв,хабарників матеріальні інтереси, так званий "інстинкт накопичення", єосновним змістом їх життя і діяльності. І вони, духовно бідні і навітьобділені, намагаються компенсувати цю бідність і обділеність грошима, речами,розгульним життям. Важливо підкреслити, що головною антисоціальною стороною цихвикривлених потреб є вишукування неправомірних джерел їх задоволення.
Особливу небезпекудля суспільства становлять злісні правопорушники — вбивці, насильники, бандити,грабіжники. Особливо небезпечні рецидивісти, для яких злочинна діяльність єстійкою орієнтацією в їх житті. Вони відзначаються крайньою жорстокістю таімпульсивністю, відсутністю у почуття милосердя до людей, низьким рівнемкультури. Переважна більшість злочинів здійснюється злісними злочинцями зпрямим наміром. Поряд зі сферою свідомості у них починає функціонуватипідсвідома спрямованість на здійснення певних злочинів, що штовхає їх на новізлочини [6, с.335].
Глибоке вивченняюридичними працівниками психологічних особливостей особистості звинуваченогодає можливість:
по-перше, більшправильно кваліфікувати здійснений злочин;
по-друге,здійснювати вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу назвинуваченого в процесі проведення слідчих дій;
по-третє, більшуспішно виявляти причини і у мови злочину.
Із змістовноїточки зору психологічне вивчення особистості звинуваченого включає в себедослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначаютьвчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостеймислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.
3. Тест
Визначити, якомувиду уяви відповідають положення:
а)«формуєобрази на основі опису об'єктів» — репродуктивна уява;
б)«створюєнові оригінальні образи» — активна уява;
в)«відтворюєобрази за словесним описом» — репродуктивна уява.
/>Списоквикористаних джерел
1. Безсмертна Н.В., Кашинцева О.Ю., Іолкін Я.О. Підприємницькеправо. — К.: Істина, 2005. — 448 с.
2. Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. Правові основипідприємницької діяльності. — К.: Видавництво Європейського університету, 2004.- 292 с.
3. Крупка Ю.М. Правові й організаційні основипідприємницької діяльності. — К.: Університет «Україна», 2005. — 192с.
4. Никонов В.О. Підприємницьке право. — К.: ДАКККіМ,2003. — 122 с.
5. Ніколаєва Л.В., Старцев О.В. Підприємницьке право.- К.: Істина, 2006. — 208 с.
6. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право. — К.: А.С.К.,2005. — 911 с.