ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВАХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ІЗ ПРИВІЛЕЙОВАНИМ СКЛАДОМ
1.1 Поняття привілейованого складузлочину
1.2 Види злочинів із привілейованимскладом
Розділ 2. ВІДМЕЖУВАННЯ НЕОБХІДНОЇОБОРОНИ ВІД ПЕРЕВИЩЕННЯ ЇЇ МЕЖ
2.1 Поняття необхідної оборони
2.2 Умови правомірності необхідноїоборони
Розділ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГОВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ВІДНЕЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ
Висновки
списоквикористаних джерел
ВСТУП
Право нанеобхідну оборону є одним із основних прав людини, гарантованих КонституцієюУкраїни. Життя і здоров’я людини визнаються найвищою цінністю і державазобов’язується забезпечувати їх захист.
А що, коли запевних обставин держава не в змозі виконати цей свій обов’язок?
Ст. 27 ОсновногоЗакону України зазначає, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я,життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Правильнезастосування законодавства про необхідну оборону є важливою умовою широкогозалучення населення у боротьбу із злочинністю, а випадки необґрунтованихобвинувачень осіб, які захищалися, порушують не лише права, свободи, законніінтереси цих осіб, а й суспільства загалом. Актуальність теми полягає увизначенні ознак та меж необхідної оборони, важливим є відмежування її віднеправомірних діянь. Об’єктом дослідження є поняття необхідної оборони таперевищення її меж у кримінальному праві.
Предметомдослідження є умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Метоюдослідження є вивчення і уточнення деяких теоретичних положень про умиснівбивства, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони.
Завданням роботиє: вивчити поняття привілейованого складу злочину; описати види злочинів ізпривілейованим складом; дослідити поняття необхідної оборони, визначити межу їїправомірності; відмежувати умисне вбивство при перевищенні меж необхідноїоборони від суміжних злочинів та від незлочинних діянь.
Курсова роботаскладається зі вступу, трьох розділів, висновку, і списку використаноїлітератури.
У першому розділірозкрито поняття злочинів, які мають привілейований склад, розглянуто їх види.
У другому розділідосліджено поняття необхідної оборони, визначено умови її правомірності.
У третьому —дається порівняльна характеристика умисного вбивства при перевищенні межнеобхідної оборони із суміжними злочинами, а також відмежовується умисневбивство при перевищенні меж необхідної оборони від незлочинних діянь.
Було зробленоаргументовані висновки.
Теоретичноюосновою роботи стали наукові праці українських та російських вчених у галузікримінального права, зокрема: Баулін Ю.В., Володарський В.В., Михайлов М.П.,Попов О.М., Юшков Ю.М. та інші.
Нормативну базупраці складають Конституція України, Кримінальний Кодекс України, ПостановиПленуму Верховного Суду України, інші закони та підзаконні акти.
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВАХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ З ПРИВІЛЕЙОВАНИМ СКЛАДОМ
1.1 Поняттяпривілейованого складу злочину
Виділення окремихвидів складів злочинів у кримінальній науці та практиці має важливе значеннядля пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а вкінцевому підсумку — для точної кваліфікації злочину. Склади можнакласифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; заструктурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістюзаконодавчого конструювання [19].Суспільна небезпечність діяння впливає напроцеси нормотворчості та застосування кримінально — правових норм(кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності іпокарання).Законодавець визначає злочином не самі по собі об'єктивно суспільнонебезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомостіта волі особи. При цьому від суб'єктивних ознак залежить не тільки ступіньсуспільної небезпечності діяння, а насамперед, визнання самого діяннясуспільно небезпечним [20].За суспільною небезпечністю злочини поділяються на: ізпом’якшувальними обставинами;із обтяжуючими обставинами; злочини ізпом’якшувальними і обтяжуючими обставинами.
Тож одним ізвидів класифікації за ступенем суспільної небезпечності є такі злочини, складяких характеризується пом’якшувальними обставинами. Тобто, обставинами, якізначною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду. В науційого називають злочином із привілейованим складом [19]. До таких суспільнонебезпечних діянь відносять ті, що передбачені ст. 116 КК (Умисне вбивство,вчинене в стані сильного душевного хвилювання), ст.117 КК (Умисне вбивствоматір'ю своєї новонародженої дитини), ст. 118 КК (Умисне вбивство приперевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхіднихдля затримання злочинця), ст. 119 КК (Вбивство через необережність) та умиснезаподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборониабо у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124КК).Ст. 66 КК визначає невиключний перелік обставин, які пом'якшують покарання.Їх слід відмежовувати від тих, що передбачені статтями Особливої частиноюКримінального кодексу. Оскільки при кваліфікації таких злочинів суд не може щераз враховувати пом’якшуючі обставини, передбачені ст. 66 КК.
Зокрема, дужесхожими є п. 4 ч. 1 ст. 66 КК (вчинення злочину жінкою у стані вагітності) таст. 117 КК. Тут важливим є врахувати те, що: у другому випадку стан вагітностіжінки уже закінчився; потерпілим, відповідно до ст. 117 КК є новонародженадитина, а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 66 КК — будь-яка особа;Є спільності у п.7 ч. 1 ст. 66 КК (вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання)та ст. 116 КК. Зокрема, це обумовлюється наявністю певного стану: стану афекту,що зменшує можливість усвідомлювати і керувати своїми діями. В обох випадкахтакий стан викликаний неправомірними діями потерпілої особи (потерпілих осіб).Усудовій практиці трапляються помилки при кваліфікації умисного вбивства приперевищенні меж необхідної оборони плутаючи діяння винної особи із п. 7 ч. 1ст. 66 КК.
Оскільки у моментнеобхідної оборони особа, яка захищається, може неправильно усвідомлюватинебезпеку через перебування у стані афекту. Тут слід чітко відмежовувати усі ціобставини. Оскільки стан афекту знижує можливість людини усвідомлювати її дії ікерувати ними, а при перевищенні меж необхідної оборони винна особа повністюусвідомлює свої дії, але неправильно розуміє обстановку.
1.2 Видизлочинів із привілейованим складом
Одним із видівзлочинів, які мають привілейований склад, законодавець визначає умисневбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникловнаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образиз боку потерпілого. Стаття 116 КК передбачає міру покарання у вигляді обмеженняволі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Пом'якшеннякримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такимиобставинами:
1) суспільнонебезпечне діяння особи, спровоковане протизаконним насильством, систематичнимзнущанням або тяжкою образою з боку потерпілого;
2) суб'єктивнасторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станомсуб'єкта — його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життяпотерпілого виникає раптово і реалізується негайно [16, c – 247].
Безпосереднімоб'єктом злочину є життя особи.
Об'єктивнасторона злочину характеризується:
1) діями —посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками увигляді смерті людини;
3) причиновимзв'язком між зазначеними діями та наслідком;
4) часом і певноюобстановкою вчинення злочину.
Сильним душевнимхвилюванням є психічний стан людини, що характеризується короткочасним іінтенсивним розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним хвилюванням,звужує розуміння дійсності зменшує здатність контролювати свої дії [14, c — 263].Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання,процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю,миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
Закон не уточнює,яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Такимчином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання,може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним(погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства ускладі цього злочину охоплюються і будь-які інші дії насильницького характеру(незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрастінеприродним способом тощо).Основна вимога, яка пред'являється до насильства ускладі розглядуваного злочину, — спроможність викликати в особи стан сильногодушевного хвилювання. Що стосується погроз, то очевидно, що найбільшупотенційну можливість у цьому плані мають найнебезпечніші види погрози, зокремапогроза вбивством, зґвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприроднимспособом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілеснихушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншимнасильством, як і тяжкою образою, стану сильного душевного хвилювання єпитанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи(характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характерувідносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильствочи завдавалася тяжка образа, тощо).Насильство, яке викликає у винного стансильного душевного хвилювання, обов'язково має бути протизаконним.
Протизаконнийхарактер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадкузастосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадкувиступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічногостану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у виглядізаподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Іншими словами, якби потерпілий невчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, невчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильногодушевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, такі службової особи, у тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуванихповноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це,наприклад, працівники міліції, Служби Безпеки, члени громадських формувань зохорони громадського порядку, працівники виправно-трудовихустанов).Систематичне знущання — особливо цинічне глузування, кепкування надособою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів)характер.
Тяжка образа —умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене убудь-якій формі: усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відноситиявно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідністьсуб'єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що єтяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта, сприйняття ним факту образи.
У випадку, колиумисне вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилюванняпройшов, вчинене залежно від обставин справи необхідно кваліфікувати завідповідною частиною ст. 115 КК. Поведінка потерпілого у цьому випадку єобставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом'якшуєпокарання (п. 7 ст. 66 КК).Виникнення стану сильного душевного хвилюваннявнаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад,при затриманні й працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншогоправопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образивиключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, заст. 116 КК.
Якщо вбивствовчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, діївинного слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Протиправна поведінка потерпілого втакому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.
Обов'язковоюознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бутивчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевногохвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декількахвилин.
Злочин вважаєтьсязакінченим з моменту заподіяння вбивства.
Суб'єктом злочинує осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчиненнязлочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідокпротизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з бокупотерпілого.
Суб'єктивнасторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особипри вчиненні цього злочину характеризують дві особливості:
1) умисел завждиє таким, що раптово виник;
2) емоційний станвинної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною міроюзнижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними [16, с-257].
Наступним видомтаких злочинів є умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини,передбачене ст.117КК. Вбивство матір'ю новонародженої дитини — один з поширенихі небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органівдізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цьогозлочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначеннямпокарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивноїсторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початковихмоментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів.Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити,що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений.
Але, мабуть,враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставинийого здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини),законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійнукримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, щосклалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається іпотерпілим, і об'єктом цього діяння.
В зв'язку з цимпредставляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину.Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементомскладу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності,по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяєрозмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу,по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.
Важливим є івстановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даногоскладу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вонимають важливе значення.
Об'єктомпосягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочинузавжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як суб'єктсуспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як іжиття іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуютьсядержавою права і свободи людини і громадянина відповідно до КонституціїУкраїни, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнароднихдоговорів України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єктвходить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи довідповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якомуоб'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, абостворювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс немістить визначення поняття «новонародженості». Педіатрія визначає цей періодтерміном 28 днів. Не можна плутати цей стан із післяпологовим станом жінки, щовираховується однією добою.
Об'єктом злочинуможе бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і вперіод до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не можекваліфікуватися по ст.117 КК України.
Об'єктивнасторона такого злочину, як вбивство матір'ю новонародженої дитини, виражається:в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення абонанесення ран і ударів) або бездіяльності – залишення новонародженого бездопомоги і годування, тобто, свідомими діями матері, направленими напозбавлення життя немовляти; злочинним результатом у вигляді смертіновонародженого і причиновим зв'язком між ними. Диспозиція ст. 117 КК маєскладну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, утворюючихоб'єктивну сторону даного складу злочину: вбивство матір'ю своєї новонародженоїдитини під час пологів або відразу ж після пологів; вбивство матір'ю своєїновонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації; вбивство матір'ю своєїновонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності. Тутмаються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст. 19КК), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікаціюзлочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від такзваних післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивногопсихозу, спровокованих вагітністю і пологами.
Суб'єктомзлочину, передбаченого ст.117 КК, може бути тільки мати дитини, що досягла 16років.
Суб'єктивнасторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямимумислом. Можливий і непрямий умисел. Психічне відношення матері до своїх дійабо бездіяльності і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженоїдитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому необов'язково повинен бути таким, що раптово виник.
Провина, як певнаформа психічного відношення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечномудіянню, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністюїї змісту.
Ще одним злочиноміз привілейованим складом є умисне вбивство при перевищенні меж необхідноїоборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Вінпередбачений ст. 118 КК. Умисне вбивство, вчинене при перевищенні межнеобхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних длязатримання злочинця карається виправними роботами на строк до двох років абообмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двохроків.
Безпосереднімоб’єктом злочину є життя особи.
Потерпілими відцього злочину є три категорії осіб: особа, яка вчинює суспільно небезпечнепосягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36 КК);особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37 КК); особа, яка вчинилазлочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38 КК).Об’єктивнасторона злочину характеризується: діями у вигляді посягання на життя іншоїлюдини; наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; причиновим зв’язком міжзазначеними діями та наслідками; певною обстановкою.
Обов’язковою умовоюкваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цьогодіяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідностізатримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такійобстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст.115КК.Підперевищенням меж необхідної оборони необхідно розуміти нанесення особі, якапосягає збитків, що явно не відповідають небезпеці посягання або обстановкизахисту. Для цього варто встановити відповідність чи невідповідність засобівзахисту і нападу, характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищається,обставини, які могли б вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих,хто захищається, їх фізичні дані.
Суб’єктом злочинує осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної,уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.
Суб’єктивнасторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьомусвідомістю винного має охоплюватись той факт, що він діє в умовах необхідноїоборони або умовах, необхідних для затримання злочинця. Мотивація дій винногопри перевищенні меж необхідної оборони має бути головним чином обумовленазахистом від суспільного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. Приперевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певнеспрямування дій винного — він переслідує мету затримати особу, яка вчинилазлочин, і доставити її відповідним органам влади.
Злочин вважаєтьсязакінченим з моменту настання смерті потерпілого.
Ст. 124 ККмістить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення межнеобхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затриманнязлочинця,—карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти додвохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, абоарештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Об’єктом злочинувиступає здоров’я особи.
Об’єктивнасторона злочину характеризується: діями; наслідками у вигляді тяжких тілеснихушкоджень; причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками; певноюобстановкою [16, c – 256].Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації зацією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:
1) меж необхідноїоборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у виглядітяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільнонебезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто приявній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановцізахисту.
2) меж захисту вобстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин,коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було івинна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускаланаявність такого посягання.
3) заходів,необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у заподіянні тяжкої шкоди увигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні,але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явнійневідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановцізатримання злочинця. Обов’язковою умовою кваліфікації заподіяння умисноготяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є перебування винного при вчиненніцього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовахнеобхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебуваву такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст.121КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження).
Якщо приперевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затриманнязлочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якогонастала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слідкваліфікувати за ст. 124 КК.
Злочин вважаєтьсязакінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
Ознаки, щостосуються потерпілого, а також суб’єкта і суб’єктивної сторони цього злочину,повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118 КК.
Заподіяннятяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони абоперевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність неє злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124 КК, ні за ст.128 КК.
Вбивство, вчиненечерез необережність гарантується ст. 119 КК, що передбачає покарання у виглядіобмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на тойсамий строк. Якщо винний вчиняє вбивство двох або більше осіб, злочинкваліфікується за ч.2 цієї статті, тобто, позбавленням волі на строк від п’ятидо восьми років.
Безпосереднімоб’єктом злочину є життя особи.
Об’єктивнасторона характеризується: діянням — посяганням на життя іншої людини;наслідками у вигляді її смерті; причиновим зв’язком між вказаними діянням інаслідками.
Якщо необережнезаподіяння смерті є ознакою іншого злочину, воно кваліфікується за статтеюОсобливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей.злочин, ідодаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує.
Злочин вважаєтьсязакінченим з моменту настання смерті особи.
З суб’єктивноїсторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю абозлочинною недбалістю.
Злочиннасамовпевненість має місце тоді, коли особа передбачає можливість настаннянебезпечного наслідку свого діяння, але легковажно розраховує на їхвідвернення. Злочинна недбалість має місце, якщо особа не передбачає можливістьнастання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була імогла їх передбачити [16, с – 48].Вбивство через необережність слід відмежувативід випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смертьпотерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій(бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цьогопередбачати. Казус виключає вину у поведінці особи.
Суб'єктом злочинує особа, яка досягла 16 років. Службова особа, яка не виконувала, або неналежновиконувала свої обов’язки, що призвело до смерті людини, несе відповідальністьза вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 271 або 367 КК.
Тож, у науцікримінального права існує кілька класифікацій складів злочинів. Зокрема,найпопулярнішими є: за особливістю законодавчого конструювання, за структурою,за ступенем суспільної небезпечності. Останній склад вид характеризуєтьсянаявністю обставин, які пом’якшують покарання. У науці він відомий, якпривілейований склад злочину. Кримінальний кодекс України такого поняття невиділяє. Злочинами, що мають привілейований склад є: умисне вбивство, вчинене устані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєїновонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони,вбивство через необережність. Не варто поєднувати або плутати їх із тими, щопередбачені ст. 66 КК.
РОЗДІЛ 2. ВІДМЕЖУВАННЯНЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ПЕРЕВИЩЕННЯ ЇЇ МЕЖ
2.1 Поняттянеобхідної оборони
Частиною 3 ст. 27Конституції України передбачає право кожної людини захищати своє життя,здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Ст. 41Конституції зазначає, що «кожен має право володіти, користуватися ірозпоряджатися своєю (!) власністю…» і гарантує непорушність права власності. Ач. 5 ст. 55 гарантує законність можливості захисту своїх прав і свобод відпорушень і протиправних посягань будь-якими засобами, незабороненими законом[2]. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені зметою захисту охоронюваних законом права та інтересів особи, яка захищаєтьсяабо іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави відсуспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідноїі достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припиненняпосягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Звідси випливає,що необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи,суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликанийнеобхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому,хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності обстановки.
Право нанеобхідну оборону є природнім, невідчужуваним правом людини. Тобто, ніхто іншийне може перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхіднуоборону. Кожен громадянин має право на необхідну оборону незалежно відможливості звернутися за допомогою до органів влади або службових осіб длявідвернення чи припинення посягання. Наявність цього права також не пов’язанаіз можливістю звернутися за допомогою [3].Конституція України встановлює, що«кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людейвід протиправних посягань» [2]. Тож право на оборону визнано Основним закономодним із фундаментальних прав людини. Стаття 36 КК визначає ознаки необхідноїоборони: мета оборони; об’єкт заподіяння шкоди; характер дії того, хтозахищається; своєчасність оборони; співрозмірність.
Метою необхідноїоборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищаєтьсяабо іншої особи, або суспільних інтересів чи інтересів держави від суспільнонебезпечного посягання. Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа,яка захищається, переслідувала цю мету (її досягнення не є обов’язковим). Віншому випадку, її дії будуть протиправними. Об'єктом заподіяння шкоди є правата інтереси особи, яка посягає. Коли осіб, які посягають, декілька, то особа,яка захищається може заподіяти шкоду, як одному з тих, хто посягає, так ікожному з них. Заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб не підлягає підознаки необхідної оборони і розглядається, наприклад, за правилами крайньоїнеобхідності або тягне за собою кримінальну відповідальність. Поведінка того,хто захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною. Тобто, можевиражатися лише в діях, на що прямо вказано в ч.1ст. 36 КК. Такими діями можутьбути як фізичні зусилля особи, яка захищається, так і використання різних видівзнарядь, предметів, пристроїв тощо.
2.2 Умовиправомірності необхідної оборони
Дії особи, яказахищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчиненіпротягом усього часу здійснення посягання. Тобто, захист визнається виправданимлише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначаєтьсятривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує негайного відверненнячи припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану тягневідповідальність на загальних підставах.
У той же часособа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжуєоборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. У цьому разі оцінкашкоди тому, хто посягає залежить від того, чи усвідомлювала особа, яказахищається, що в застосуванні захисту вже відпала необхідність. Слід мати наувазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільнонебезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінкунападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, щодають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу, як реальну. Перехідвикористовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи,яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. Для особи, яказахищається, повинно бути очевидним, що в застосуванні заходів захисту відпаланеобхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вонаперебувала у стані необхідної оборони. Отже, якщо особа, що захищалася,добросовісно помилялася щодо кінцевого моменту посягання, вона визнаєтьсятакою, що діяла у стані необхідної оборони, і тому заподіяння в такій ситуаціїшкоди тому, хто посягає повинно визнаватися своєчасним.
Поняттяспіврозмірності оборони характеризує межі необхідної оборони. Відповідно до ч.1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає шкода повинна бути необхідною ідостатньою в даній обстановці для відвернення або припинення посягання. Із ч. 3ст. 36 КК випливає, що заподіяна тому, хто посягає тяжка шкода (тобто, смертьабо тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов’язанимобставинам: небезпечності посягання; обстановці захисту.
Таким чином,заподіяння тому, хто посягає смерті або нанесення йому тяжкого тілесногоушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідаланебезпечності посягання і обстановці захисту [3, с — 99].Небезпека посяганнявизначається: цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямованепосягання; реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хтопосягає; Вирішальним є ступінь небезпечності посягання, що й визначає межідопустимої шкоди при необхідній обороні. Тут існує пряма залежність: чимнебезпечніше посягання, тим більші межі допустимої шкоди. Очевидно, щозаподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, співрозмірне лише з посяганнями, щостановлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя,здоров'я, власності тощо). Заподіяна шкода тому, хто посягає повинна бутиспіврозмірною не тільки з небезпечністю посягання, але й з обстановкою захисту.Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил,можливостей і засобів особи, яка захищається і особи, яка посягає.
Обстановказахисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається,для відвернення чи припинення посягання. При розгляді справ даної категоріїсуди повинні з'ясовувати чи мала особа, яка захищається, реальну можливістьефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами і заподіяннямнападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці длянегайного відвернення чи припинення посягання [4, c – 1]. Суд повинен врахуватине тільки відповідність чи невідповідність засобів захисту і нападу, а йхарактер небезпечності, що загрожує особі, яка захищається, а також обставини,що вплинули на реальне співвідношення сил нападаючого і того, хто захищається,а саме: місце і час, несподіваність нападу, непідготовленість для йоговідбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані, та іншіобставини.
Саме це можесвідчити про обстановку захисту, яка в одних випадках складається явно накористь того, хто захищається (відносно сприятлива обстановка для того, хтозахищається) або навпаки — на користь того, хто посягає (несприятливаобстановка для того, хто захищається). Таким чином, відносно сприятливоюобстановкою захисту для особи, яка захищається, слід вважати таку, при якійособа, яка захищається, має і усвідомлює явну перевагу над особою, яка посягає.
Несприятливоюобстановкою захисту є така, при якій реальні можливості по відверненнюсуспільно небезпечного посягання були відносно рівними, а тим більше,поступалися можливостями того, хто посягає. У такій обстановці особа, яказахищається, щоб успішно відвернути посягання, змушена заподіювати нападаючомутяжку шкоду. Така шкода є виправданою, тому що тільки вона виступає якнеобхідна і достатня для успішного відвернення посягання.
Отже, необхіднаоборона — це діяння, яке оцінюється як суспільно корисне. Адже завдання шкодитому, хто посягає, компенсується запобіганням подальшої злочинної поведінкиособи, а отже, відверненням шкоди, яку міг нанести закінчений злочин. Випадкизастосування необхідної оборони мають також великий профілактичний вплив.Водночас, частина випадків необхідної оборони знаходиться в межах суспільноприйнятих діянь. Так, позбавлення життя озброєного нападника буде знаходитися вмежах необхідної оборони. Якщо той, хто захищався, міг реально уникнути цього посягання,то рівень вказаного правомірного діяння також можна оцінити, як суспільноприйнятий. Під перевищенням меж необхідної оборони розуміється умиснезаподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, яка явно не відповідає небезпечностіпосягання чи обстановці захисту. Тож її ознаками є: наявність стану необхідноїоборони; явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступенюсуспільної небезпечності посягання; явна, очевидна невідповідність захисних дійобстановці вчинення посягання [5, c – 70].Лише при їх наявності матиме місцеперевищення меж необхідної оборони.
Тож, необхіднаоборона — це правомірна поведінка особи, спрямована на захист своїх прав таінтересів або прав та інтересів інших осіб, спричинена неправомірними діяннямиіншої особи (осіб). Перевищенням меж необхідної оборони є неправомірнаповедінка особи, спрямована на захист своїх прав та інтересів або прав таінтересів інших осіб, зумовлена неправильним, помилковим сприйняттямобстановки.
РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯУМИСНОГО ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВТА ВІД НЕЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ
Враховуючиспецифіку аналізованого складу злочину, необхідно провести відмежування відзлочинів, що мають подібний склад. Зокрема, із такими злочинами, як умисневбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевногохвилювання (ст. 116 КК) та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разіперевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхіднихдля затримання злочинця (ст. 124 КК). У судовій практиці відносно рідко, алевиникають питання розмежування злочинів, передбачених ч.1 ст. 115 КК та ст. 118КК.
Основноювідмінною ознакою є відсутність потреби оборони при умисному вбивстві. Важчевирішувати питання про розмежування кваліфікації вбивства за ст.118 КК чи ч. 1ст. 115 КК, якщо воно було вчинене у бійці. За загальним правилом вбивство,вчинене в бійці кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК. Але існують і випадки, коливоно кваліфікувалося як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони абонавіть у стані правомірної оборони. Перш за все, бійка — це взаємне нанесенняударів.
А для необхідноїоборони або перевищення її меж є характерним неспровоковане побиття — нанесенняоднією особою побоїв іншій. Хоча при захисті не виключається взаємне нанесенняударів, але тоді головною ознакою буде те, що потерпілий є ініціатором бійки.Мотивом вбивства у бійці при перевищенні меж необхідної оборони є захиствласних прав та законних інтересів, інших осіб, держави або суспільства.Мотивом для вбивства у бійці є хуліганські наміри. Умисне вбивство приперевищенні меж необхідної оборони або перевищенні заходів, необхідних длязатримання злочинця має спільні ознаки із злочином, передбаченим ст. 116 КК.Об'єктом злочину у обох випадках є життя особи. Потерпілим — особа, що вчинялащодо винного неправомірні дії. Основними відмінностями є те, що, відповідно дост. 116 КК, потерпілий вчиняв щодо винного: насильство; систематичнезнущання; тяжко образив суб’єкта цього злочину.
При перевищеннімеж необхідної оборони: наявність суспільно небезпечного посягання; діїпотерпілого були неправильно оцінені винним [8, с – 276]. Об'єктивна сторонаобох злочинів полягає у: діях — посягання на життя іншої особи; наслідок увигляді смерті; причиновий зв'язок між ними [8, с – 272]. Важливою відмінністює сприйняття винним обстановки дійсності. При необхідній обороні особанеправильно сприймає можливу шкоду, що їй загрожує.
Перебуваючи устані сильного душевного хвилювання, особа, як зазначали деякі науковці,зокрема, Хавринюк М.І., Мельник М.І. та Дуров О.О., «… перебуває у стані, якийзнижує її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними» [8, с –273].Суб'єкт злочинів також відмінний: ст. 116 КК передбачає відповідальністьособи, яка досягла 14 років, а ст. 118 КК — 16 років. Важливим є і відмежуванняст. 118 КК та ст. 124 КК. Перш за все, відмінними є об’єкти злочинів.Відповідно до ст. 118 КК, суспільно небезпечні діяння загрожують життюпотерпілої особи, а відповідно до ст. 124 КК — здоров'ю. Потерпілим у обохвипадках є особа, що здійснювала (або збиралася здійснити) неправомірні діїщодо винного. Об'єктивна сторона цих злочинів характеризується активними діями,спрямованими на захист прав та законних інтересів. Відповідальність за ст. 118КК і ст. 124 КК наступає лише у випадках, коли винним здійснений захист, якийявно не відповідав небезпеці посягання або даній обстановці.
Основноювідмінністю є наявність заподіяння смерті потерпілій особі за ст. 118 КК. Ст.124 КК передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Відповідно до Правилсудово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ознакамитяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя; втрата будь-якого органаабо втрата органом його функцій; душевна хвороба; розлад здоров'я, поєднаний зістійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину; перериваннявагітності; невиправне знівечення обличчя [5].
Якщо при умисномузаподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборониабо у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, наслідкомстає його смерть, діяння повинне кваліфікуватися за ст. 119 КК. Але тодіобов’язковими є наявність необхідної оборони, тяжких тілесних ушкоджень, смертіпотерпілого та причинового зв'язку між ними.
Для кваліфікаціївбивства за ст. 118 КК, перш за все треба встановити те, що винна особаперебувала у стані необхідної оборони, тобто, завдана смерть особі, якапосягала при захисті прав і законних інтересів (власних або інших осіб) абозаконних інтересів держави чи суспільства. При цьому повинні бути дотриманіумови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу (воно повиннебути наявним і суспільно небезпечним).Злочин не матиме місця, якщо особа черезсильне душевне хвилювання, що виникло у зв'язку із неправомірними діями потерпілоїособи, не могла оцінити розмір заподіяної нею шкоди і його відповідністьнебезпечності посягання або обстановці захисту [3].Ч. 5 ст. 36 КК передбачаєознаки, що виключають злочинність діянь. Це, зокрема, застосування зброї абобудь-яких інших засобів чи предметів для:
1) захисту віднападу озброєної особи або групи осіб (відповідно до ч. 2 ст. 28 КК, групоюосіб є не менше двох осіб);
2) відверненняпротиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення(протиправне насильницьке вторгнення — це незаконне відкрите проникнення у чужежитло із застосуванням насильства; відповідно, насильство — це завдання іншійособі легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або втратоюпрацездатності; під іншим приміщенням мається на увазі будь-які інші будівлі,споруди, призначені для розміщення людей або майна).При цьому тяжкість шкоди,яка заподіюється особі, що посягає, на правомірність захисту не впливає.
Отже, длякваліфікації за ст. 118 КК потрібно відмежовувати ознаки умисного вбивства відознак суміжних злочинів, а саме тих, що передбачені ст.115 КК, ст. 116 КК таст. 124 КК. При відмежуванні умисного вбивства у разі перевищенні межнеобхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затриманнязлочинця від умисного вбивства обов’язковою є відсутність потреби захисту правта законних інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства абодержави. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці,винен ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Спільнимиознаками ст. 116 КК та ст. 118 КК є об’єкт, потерпілий та об’єктивна сторона,що полягає у активних діях, смерті, як наслідку, причиновим зв’язком між нимита певною обстановкою вчинення злочину. Відмінність полягає саме у особливостяхцієї обстановки: відповідно до ст. 116, винний перебуває у стані сильногодушевного хвилювання, що виникло раптово, внаслідок протизаконного насильства,систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілої особи; відповідно дост. 118 КК, винна особа перебуває у стані необхідної оборони.
При відмежуванніст. 118 КК від ст. 124 КК варто враховувати основну ознаку, яка відрізняє цідва злочини: при умисному вбивстві у разі перевищення меж необхідної оборониабо у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця — настаннясмерті, а при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищеннямеж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних длязатримання злочинця — тяжких тілесних ушкоджень.
При кваліфікаціїдіянь за ст. 118 КК, повинна мати місце неправомірність таких діянь:перевищення меж необхідної оборони.
Недопускаєтьсянаявність ознак, передбачених ч. 5 ст. 36 КК.
ВИСНОВКИ
У даній роботібуло розглянуто класифікацію злочинів за суспільною небезпечністю. Вониподіляються на: злочини із пом’якшувальними обставинами; злочини із обтяжуючимиобставинами; злочини із пом’якшувальними і обтяжуючими обставинами.
Тут нас цікавитьперший вид цієї класифікації. Такими суспільно небезпечними діяннями є злочиниіз привілейованим складом, що передбачені ст.ст. 116, 117, 118, 119, 124 КК. Цідіяння не звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили,але у порівнянні з умисним вбивством або злочином, вчиненим при обтяжуючихобставинах, передбачають більш м’яке покарання.
Для дослідженняпитання про умисне вбивство при перевищення меж необхідної оборони, як одногоіз видів злочинів, що мають привілейований склад, необхідним є охарактеризуватиусі злочини, що мають такий склад, їх об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
Зокрема, об’єктомусіх злочинів, окрім умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разіперевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхіднихдля затримання злочинця, є життя особи. Об’єктивна сторона кожного з них характеризуєтьсяактивними діями — посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смертіпотерпілого, причиновим зв’язком між ними і певною обстановкою. Об’єктом ст.124КК є здоров’я потерпілої особи, а об’єктивною стороною — дії, наслідок увигляді тяжких тілесних ушкоджень, певна обстановка. Суб'єктом злочинів,передбачених ст.ст. 116, 117 КК є особа, яка досягла 14 років. Ст. ст. 118,119, 124 КК — загальний суб'єкт (тобто, особа, яка досягла 16 років).Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Окрім ст. 119КК. Тут має місце необережна форма вини: злочинна самовпевненість або злочиннанедбалість.
Також варторозглянути саме поняття необхідної оборони та умови її правомірності.Необхідною обороною є правомірна поведінка особи, що полягає у захисті прав ізаконних інтересів та у заподіянні шкоди особі, яка посягає. При цьому, шкодаповинна відповідати даній обстановці для негайного відвернення чи припиненняпосягання. Обов'язковою є наявність умов необхідної оборони: дії, вчинені зметою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільстваабо держави; оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечногопосягання; вона повинна бути своєчасною; реальність посягання; шкода заподіюєтьсялише тій особі, яка посягає; шкода є необхідною і достатньою у даній обстановцідля негайного відвернення чи припинення посягання.
Перевищенням межнеобхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, якаявно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Важливим євідмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або уразі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжнихзлочинів (умисне вбивство, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевногохвилювання, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення межнеобхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затриманнязлочинця). На практиці виникає проблематичність при кваліфікації за ст. 115 ККза діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони. Щоб уникнути такихпомилок, необхідно встановити чи є наявними ознаки необхідної оборони і ознакиперевищення її меж. Відмежовуючи ст. 118 КК від ст. 116 КК, треба відзначити,що в останньому випадку обов'язковими є сильне душевне хвилювання винного,протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа щодо винноїособи з боку потерпілого. Слід відрізняти стан необхідної оборони від станупсихологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страхує реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається якзагроза найбільш важливим благам, наприклад, життя.
Оцінка небезпекиможе бути перебільшеної, тобто помилкової. У цьому випадку особа не підлягаєкримінальній відповідальності і допущене перевищення меж необхідної оборони неможе вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК України). Наприклад, убивство, вчиненеу стані сильного душевного хвилювання під впливом вчиненого насильства, можебути кваліфіковане як убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання(ст. 116 КК України).Відмінністю ст. 118 КК від ст. 124 КК є об'єкт злочину —життя (об'єктом ст. 124 КК — здоров'я) та наслідок — смерть потерпілого. Якщосмерть особи настає в результаті тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищеннямеж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затриманнязлочинця, діяння кваліфікується за ст. 119 КК.
Неправильнерозуміння та застосування закону про необхідну оборону та про умисне вбивствопри перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів,необхідних для затримання злочинця, призводить до судових помилок. Це, у своючергу, обмежує право громадян на захист своїх законних прав та інтересів ісприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників та іншихантигромадських елементів. З іншого боку, така ж реакція правоохоронних органівможе мати наслідком безкарність злочинців, які спираються на необхідністьоборони при вчиненні ними неправомірних діянь.
список використаних джерел
1. Загальнадекларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).
2. КонституціяУкраїни: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. –К.: Україна, 1996.
3. Кримінальнийкодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 лютого2009р. — 176с.
4. ПостановаПленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практикуу справах про необхідну оборону».
5. «Правиласудово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень» №6 від 17.01.95, м.Київ.
6. Кримінальнеправо України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов,О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника,В.А. Клименка. – К.: атіка, 2008. – 376 с.
7. Кримінальнеправо України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов,О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника,В.А. Клименка. – К.: атіка, 2008. – 712 с.
8. БаулинЮ.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харков, Основа, 1991. –350 с.
9. Кримінальнеправо України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ.закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.;За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: ЮрінкомІнтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.
10. Кримінальне право України:Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти /М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорівМ.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002.– 496 с.
11. Кримінальне право України:Загальна частина: Навч. посібн. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / Заред. Грищука В.К. – К.: видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 568с.
12. Кримінальне право взапитаннях та відповідях. Загальна частина. / За загальною редакцією КлименкаВ.А. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
13. Козак В.Н. Право граждан нанеобходимую оборону. – Саратов, 1972.Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України — 4 вид., переробл. Та доповн./ За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавринюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184с.
14. Кримінальне право України.Особлива частина: Навчальний посібник. / За ред. Селецького С.І. – К.: Центручбової літератури, 2007. – 504 с.
15. Уголовный кодекс Украины:научно – практический комментарий / ред. Е.Л. Стрельцов, 2005. – 864 с.
16. Науково-практичний коментардо Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов ПленумуВерховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.:А.С.К., 2002. – 936 с.