1. Чинність закону про кримінальнувідповідальність у часі
Ч.1 ст. 4. Закон про кримінальнувідповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення,якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його публікування. 2.Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальнувідповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. 3. Часом вчиненнязлочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальнувідповідальність дії або бездіяльності. Чинним визнається закон, який був прийнятий і затвердженийВищим органом державної влади України і набрав чинної сили. Проект закону немає чинної сили і не діє. Згідно із Конституцією України, закон вважається прийнятим, якщо за ньогопроголосували більшість депутатів Верховної Ради України. Прийнятий ВерховноюРадою і підписаний Президентом України закон має бути надрукованим в офіційнихвиданнях – “Відомостях Верховної Ради України” або в газеті “Голос України” –не пізніше, ніж через сім діб після його затвердження, прийняття. Надрукуваннякримінального закону і обнародування його (доведення до відома усіх громадян) –є обов’язковою вимогою нормотворчості – видання законів. Ця вимога обґрунтовуєпрезумпцію знання закону всіма громадянами держави. Ненадрукований закон немаєюридичної сили і не може (не повинен) застосовуватись. Кримінальний закон набуває чинності іпочинає діяти:
– з того моменту(дати), який встановлений у самому законі. Якщо в законі невизначений моментчинності, початок дії закону, то він набуває чинності через 10 днів після йогонадрукування, 10-денний строк відраховується з наступної за днем надрукуваннязакону доби, тобто з нуля годин наступної за днем надрукування закону доби;
– з моменту(дати) його надрукування в офіційному виданні (про це, як правило, говориться всамому законі). Оскільки злочин може бутирозпочатий під час дії одного закону, а закінченим під час дії іншого закону,то дуже важливо визначити час вчинення злочину. Часом вчинення злочинувважається:
– час вчиненнясуспільне небезпечних дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину, втому числі й при готуванні до злочину і замаху на вчинення злочину;
– час вчиненнязлочину виконавцем для всіх співучасників. До тривалих злочинів застосовуєтьсяновий кримінальний закон, якщо злочинний стан суб’єкта продовжувався і післянабрання чинності новим законом. До продовжуваних злочинів застосовується новийкримінальний закон, якщо хоча б одна із його дій була вчинена після набраннячинності новим кримінальним законом. Дія кримінального закону припиняється:
– скасуванням(анулюванням) кримінального закону повноважним державним органом.
– заміною однимкримінальним законом іншого.
– закінченнямстроку, на який було видано певний закон, або із зникненням умов, на які вінрозраховувався (так звані закони тимчасової дії); насамперед це закони, яківидаються і діють, скажімо, поки триває війна; з припиненням війни ці закониперестають діяти. За змістом кримінальний закон та його кримінально-правовінорми – заборони мають сучасну спрямованість і дію, тобто вони не можуть бутизастосовані до тих подій, що не настали, не відбулися, а також до тих подій,які відбулися до їх видання чи чинності. Саме тому ч. 2 ст. 4 КК визначаєзагальне правило чинності кримінального закону в часі – злочинність і караністьпротиправного діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення ньогодіяння. Звідси виводиться й інше дуже важливе правило – кримінальний закон, щовстановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили немає, тобтовін не може бути застосований до діяння, вчиненого до його видання чи набуттячинності.
2. Зворотнадія закону про крим. відповідальність у часі
1. Закон про кримінальнувідповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальнувідповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, щовчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі наосіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. 2.Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння абопосилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі. 3. Закон прокримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, ачастково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшуєвідповідальність. Зворотною силою кримінального закону називається поширеннядії закону на злочини, вчинені до видання цього закону, або до набуття нимчинної сили. Зворотну силу кримінальнийзакон має тоді, коли цим законом усувається караність діяння. Це випадкидекриміналізації діяння, яке раніше вважалось злочином. Видані законипоширюються й на діяння, які були вчинені до видання цих законів, якщо новийкримінальний закон пом’якшує караність злочину. Утеорії кримінального права вироблено деякі правила, які дозволяють припорівнянні законів дійти висновку про більш м'який закон. Це: 1) закон, щовстановлює більш м'який вид покарання порівняно з кримінальним законом часувчинення злочину; 2) закон, в якому мінімальна межа покарання нижча, ніжмінімум такого ж покарання в законі, що діяв раніше; 3) при збереженні рівностімінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того ж видупокарання є більш низькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше; 4)при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму більшм'яким вважається закон, який знижує мінімальну межу покарання. Це положеннязакріплено в ч. 3 ст. 5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання законкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, якийдіяв раніше; 5) новий закон виключаєдодаткове покарання, передбачене в колишньому законі; 6) в новому законі збережено додатковепокарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбаченофакультативно, тоді як в колишньому законі воно було обов'язковим; 7) якщо санкція в новому законіпередбачає альтернативно кілька основних покарань, а в законі, що діяв раніше,було тільки одне таке покарання. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотноїсили не має. Отже, до злочинів, які були вчинені до видання нового закону, донабрання ним чинної сили, застосовуються старі закони, навіть тоді, коли новийзакон замінив старий (старі). Усі положення ст. 5 КК про зворотну силу кримінального закону повністюстосуються і “проміжного” закону. “Проміжним” називається кримінальний закон,який діяв у проміжок часу після вчинення злочину, але до розгляду справи судом.Отже, маємо старий закон, новий закон, а між ними – “проміжний”. Якщо новийзакон посилює покарання, то застосовується “проміжний” закон, а якщо і вінсуворіший старого, то застосовується старий закон. У більшості випадків“проміжний” закон не застосовується, оскільки діє уже новий закон. Правило ст.5 КК про зворотну силу кримінального закону, який усуває чи пом’якшує караністьдіяння, діє на всіх стадіях кримінального процесу, аж до надання вироковізаконної сили.
3.Чинністьзакону про крим. відповідальність у просторі. Принцип
громадянства
Післязатвердження Вищим органом державної влади кримінальний закон набуває чинностій починає діяти. Чинність кримінального закону, його юридична сила і діяозначає, що він застосовується на певній території, у певний час і до певнихосіб. Отже, чинність кримінального закону діє за принципами: простору, часу і відносно певногокола осіб. Згідно з ч. 1 ст. 6 КК України, кримінальний закон діє на всійтериторії України. Жодних винятків із цього правила ні Конституція України, ніКримінальний кодекс не передбачають. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України таособи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочиниза її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо іншене передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Злочинність і караність діяння,вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, щопостійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежновід того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні де воно було вчинено.Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійнегромадянство — України та іншої держави. Якщо особи, які мають такегромадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи євони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вонипідлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше непередбачено міжнародними договорами. Якщо громадяни України і особи безгромадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочинзазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх поверненняв Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності зацей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягненийдо юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». Разом з тим засудження за межамиУкраїни її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає вУкраїні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати дляних певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбутепокарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуютьсяпри кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні відкримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також наіноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разівчинення ними злочину на території України.
4.Територіальний принцип чинностізакону про кримінальну відповідальність
1. Особи, яківчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальностіза закон.Укр.2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його булопочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. 3. Злочинвизнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б одиніз співучасників діяв на території України. 4. Питання про кримінальнувідповідальність дипломатичних представників іноземних держав та іншихгромадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода наобов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні укримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на територіїУкраїни вирішується дипломатичним шляхом. Згідно з чинним законодавством України, до її територіїналежать:– сухопутна (суша) територія в межах державного кордону України;–водна територія, до якої належать: а) внутрішні територіальні води – водирічок, озер та інших водойм на території України, води морських портів України,води заток, бухт, лиманів, проток, берега яких повністю належать Україні, водиприкордонних річок до середини головного фарватеру; б) територіальні прибережніморські води шириною 12 морських миль від лінії найбільшого відпливу (морськамиля = 1853 м). Відкрите море за межами територіальних прибережних вод неперебуває під суверенітетом будь-якої держави. Це так звані нейтральні води;–повітряний простір України, тобто частина атмосфери, що розташована надсухопутною та водною територією України. Межею повітряного простору євертикальна поверхня, яка проходить по лінії державного кордону України. Згідноз Повітряним кодексом, на іноземні судна та інші літальні апарати й пристрої,що пролітають у повітряному просторі України, на їхні екіпажі і пасажирівпоширюється законодавство України. Порушення ними законодавства України утворюєзлочини, які передбачені ст. 281 КК і ст. 282 КК України.– надра України, тобтопростір під поверхнею сухопутної чи водної території. Межею надр є вертикальнаповерхня, яка проходить по лінії державного кордону до центру Землі;– військовіпароплави, шлюпки, які плавають під прапором України, а також військові літакий гелікоптери, де б вони не перебували;– цивільні і торговельні пароплави, якіплавають під прапором України у відкритому морі (за межами територіальних івнутрішніх вод). При цьому зауважимо, що судно визнається територією тієїдержави, на території якої розташований порт, до якого воно приписане;- літаки,гелікоптери цивільної авіації України, які не перебувають над територієюіноземної держави;– територія військових частин Збройних Сил України, якірозташовані за кордоном, територія дипломатичних консульств, посольств,представництв України за кордоном. Кримінальний закон України поширюється такожна: а) континентальний шельфУкраїни, тобто на територію, що є продовженням берега під водою до початкуприродного схилу (ст. 244 КК); б) підводні кабелі ліній зв’язку; в) місцяперебування 3-х науково-дослідних станцій в Антарктиді, які не належать довласне території України. Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягаютьвідповідальності на підставі кримінального законодавства України, тобтопідлягають відповідальності за кримінальним законом, який діяв у місці вчиненнязлочину. Згідно з чиннимзаконодавством та практикою його застосування, місцем вчинення злочинувважається:– місце, де настали злочинні наслідки дій, якщо цей злочин маєматеріальний склад злочину (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень);– місце,де були вчинені передбачені кримінальним законом дії, якщо злочин міститьформальний склад (достатньо лише дій) злочину (хабарництво, наркоманія тощо);~територія України якщо суспільне небезпечні дії чи бездіяльність були вчиненіза межами України, а їх наслідки настали чи могли настати на території України.Так само визначається місце вчинення злочину й тоді, коли готування до злочинучи замах на вчинення злочину були вчинені за кордоном, а їхні наслідки насталина території України. Місцевчинення злочину у співучасті визнається місцем вчинення злочину йоговиконавцем. Місцем вчинення тривалих,продовжуваних злочинів, які чинилися у виді промислу, вважається місце, де бувучинений останній злочин чи більшість із них, або місце, де винна особа булазатримана чи віддана до суду. За законами місця вчинення злочину кримінальній відповідальностіпідлягають всі особи: громадяни України; іноземці; особи без громадянства,тобто особи, які не є громадянами України і не мають доказів належності догромадянства іншої держави. Дія кримінального закону України не поширюється на осіб, які користуютьсядипломатичною недоторканністю (імунітетом). Питання про кримінальнувідповідальність дипломатичних представників іноземних держав та іншихгромадян, які згідно з законами і міжнародними договорами не підсудні вкримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину натериторії України вирішується дипломатичним шляхом. 5. Відповідно до чинногозаконодавства і міжнародних угод (Віденська конвенція 1961 p.) дипломатичною недоторканністюкористуються: глави дипломатичних представництв (посли, посланники, повірені усправах) та члени їхніх сімей; члени дипломатичного персоналу представництв(радники, торгові представники, військові аташе, їхні заступники й секретарі)та члени їхніх сімей; співробітники адміністративно-технічного персоналудипломатичних представництв і дипломатичні кур’єри; консульські посадові особи– генеральний консул, консул, консульські агенти. Дипломатичний імунітетпоширюється на засадах взаємності також на представників іноземних держав,членів парламентських та урядових делегацій. Але дипломатичний імунітет неабсолютний, тобто питання про кримінальну відповідальність таких осіб зазлочин, вчинений на території України, вирішується щоразу дипломатичнимизасобами. Така особа може бути відданою і судові України, однак у більшостівипадків таку особу визнають “persona non grata” (небажана особа) і висилають замежі України.
5. Поняттякримінальної відповідальності та її підстави
Кримінальнавідповідальність є одна з видів юридичної відповідальності, яка в свою чергу єчастиною суспільної відповідальності. Соціальна (суспільна) відповідальність –це підзвітність кожного члена суспільства, положеність до відповіді, обов’язокдати звіт про свою суспільну поведінку. Відповідальність взагалі – значитьобов’язок дати відповідь за свою суспільну поведінку і прийняти осуд, йогонегативні суспільні наслідки. Кримінальна відповідальність є різновид юридичноївідповідальності. Вона виникає з порушення кримінально-правових норм,заборонень. Кримінальна відповідальність – це обов’язок особи, яка вчинилазлочин, дати звіт про свої суспільне небезпечні дії та обов’язок піддатисякримінальному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки. Обов’язок особи нестикримінальну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, з цьогомоменту виникають кримінально-правові відносини, в яких реалізуєтьсявідповідальність. Кримінально-правові відносини виникають між особою, якавчинила злочин, і органом правосуддя (державними органами, які борються зізлочинністю). Змістом кримінально-правового відношення є права та обов’язкийого суб’єктів, передбачені законом: державний орган правосуддя має право ізобов’язаний:1) притягнути злочинця до кримінальної відповідальності – чинитидопит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину; 2) застосувати до злочинцяміри запобіжних заходів (підписку про невиїзд, взяти під варту та ін.),застосувати заходи по забезпеченню конфіскації майна злочинця та інше. Особа,яка вчинила злочин, зобов’язана:1) дати звіт про вчинення злочину; 2) отриматиосудження; 3) стерпіти запобіжні міри і покарання. Ця ж особа має правовимагати: 1) щоб до неї був застосований той закон, який передбачає їївідповідальність; 2) щоб щодо неї була застосована та міра покарання, якапередбачена порушеним нею законом. Реалізуються кримінально-правові відносини в кримінальному процесі: 1)вчинення злочину – виникнення кримінальної відповідальності; 2) порушеннякримінальної справи і притягнення до відповідальності в якості звинуваченого;3) постанова звинувального вироку; 4) призначення та виконання покарання; 5)наслідки відповідальності та покарання – судимість; 6) погашення чи зняттясудимості. Після цього кримінально-правове відношення вважається реалізованим іприпиняється, закінчується. На цьому закінчується і кримінальна відповідальністьза певний злочин. 1. Підставою кримінальної відповідальності с вчинення особоюсуспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цимКодексом. 2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бутипіддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законномупорядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3. Ніхто не може бутипритягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одногоразу. Стаття 2 КК встановлюєпідстави кримінальної відповідальності, згідно з якими відповідальностіпідлягає особа, яка: а) вчинила передбачений законом злочин; б) винна увчиненні цього злочину; в) підлягає кримінальній відповідальності за своїмисуб’єктивними ознаками (віком, осудністю). Лише за наявності таких ознаквчиненого виникає підстава притягнення винної особи до кримінальноївідповідальності.Всі ознакипідстави кримінальної відповідальності визначаються законом; лише ті з нихможна вважати за такі ознаки, які прямо зазначені законом. Сукупність усіхознак, встановлених законом, які визначають певне діяння як злочин, називаєтьсяскладом злочину. Склад злочину – єдина підстава кримінальної відповідальності.
6.Поняття таознаки злочину. Класифікація злочину
1. Злочином єпередбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія абобездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. 2. Не є злочином дія абобездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння,передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільноїнебезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чиюридичній особі, суспільству або державі. Практичне значення поняття злочину втому, що воно окреслює коло кримінальне караних діянь, дає злочинові чіткусуспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість ісуспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ, які виступаютьйого об’єктом, виконує роль міри для відмежування злочину від іншихправопорушень. Враховуючи всі ознаки злочину, його можна визначити якзаборонене кримінальним законом суспільне небезпечне, винне та протиправнепосягання на суспільні відносини, що завдає або призводить до суспільненебезпечної шкоди чи утворює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Ознаки:Злочинне діяння. Злочинним діянням у кримінальному праві визнається поведінкалюдини – дії чи бездіяльність, – що спричиняє суспільне небезпечну шкоду, абозагрожує заподіянням такої шкоди. Таке діяння містить у собі: а) дії (активнаповедінка); б) бездіяльність (невиконання обов’язків); в) наслідки діяння; г)причинний зв’язок між діянням та його наслідками. Значення поняття діяння увизначенні злочину полягає в тому, що злочинною і караною визнається лише певнаповедінка людини у вигляді дії чи бездіяльності. Не утворюють злочину і неможуть бути караними думки, переконання, погляди людини, хоча б вони були ідуже суспільна шкідливими. Суспільна небезпечність діяння — властивість злочинузаподіювати тяжку шкоду пануючому в суспільстві правопорядку або ставити підзагрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність злочину – це йогооб’єктивна проява, його зовнішня шкідливість. Суспільна небезпечністьвизначається: а) суспільною цінністю, важливістю тих суспільних відносин(об’єкта), на які спрямоване посягання; б) характером та розміром заподіяноїшкоди; в) способом дії; г) мотивами дії; д) ступенем вини. Діяння визнаєтьсясуспільне небезпечним за наявності сукупності цих його ознак. Злочин пошкоджуєважливі, найбільш цінні суспільні відносини, і ці пошкодження значні, істотні,тобто цим спричиняється тяжка шкода. Дії, які не мають таких властивостей, неможуть визнаватися злочинними. Іншими словами, злочин – це небезпечнепошкодження суспільних відносин, яке загрожує вільному існуванню суспільства. Ісаме цим злочин і відрізняється від інших правопорушень. Суспільнанебезпечність має два виміри – характер і ступінь. Характер суспільноїнебезпечності діяння складають його якісні показники. Визначається вінсуспільною цінністю об’єкта посягання, а також злочинними наслідками, способомвчинення злочину, мотивом і формою вини. Характером суспільної небезпечностівідрізняються види злочинів. Так, характер суспільної небезпечності вбивстваінший, ніж хуліганства. Ступінь суспільної небезпечності діяння складаєкількість небезпеки, а вона визначається головним чином, способом вчиненнязлочину та розміром заподіяної шкоди. Ступенем суспільної небезпечностівідрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечностіпростої крадіжки значно менший від крадіжки з прониканням в житло. Протиправністьдіяння. Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі,передбачене законом. Визнання чи не визнання того чи іншого діяння злочином –повноваження лише Вищого органу законодавчої влади України. Протиправність –форма виразу суспільної небезпечності діяння, що закріплена у законі.Протиправність є юридичним відображенням у законі суспільної небезпечностізлочину, оскільки протиправним може бути визнане лише суспільне небезпечнедіяння. Винність діяння. Згідно зі ст. 11 КК, злочином може бути визнано тількивинне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно. Невинне заподіяннясуспільна небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається. Саме винність діяння є головним внутрішнімзмістом злочину, бо якраз у цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і впровинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, якіохоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала або могла усвідомлюватита передбачати. Об’єктивно насталі наслідки, яких особа не могла усвідомлюватиі передбачати, не можна ставити їй у провину. Караність діяння. Визнання діяннязлочином водночас значить визнання і його караності, оскільки воно заборонене зпогрозою покарання. Видом та розміром покарання, встановленого законом законкретний злочин, дається оцінка його суспільної небезпечності, визначаєтьсяйого тяжкість, установлюються підстави віднесення його до тієї чи іншої групи упевній класифікації. Аморальність діяння — грубе порушенням панівноїморальності суспільства. Порушення моральних норм дуже негативно впливає надотримання кримінально-правових норм, оскільки порушення правових норм єводночас порушенням і норм моралі. А порушення моральних норм дуже послаблюєсилу закону, оскільки сила закону в його моральних підставах, засадах.Наскільки міцні моральні підстави, засади закону, настільки міцний і сам закон.Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються назлочини невеликої тяжкості(покарання у виді позбавлення волі на строк не більшедвох років, або інше, більш м’яке покарання), середньої тяжкості(позбавленняволі на строк не більше п’яти років), тяжкі (позбавлення волі на строк небільше десяти років) та особливо тяжкі(позбавлення волі на строк понад десятьроків або довічного позбавлення волі). 2. За ознаками та видами об’єктіввиділяють: 1. Злочини проти особи. 2. Проти держави. 3. Посадові злочини. 4.Господарські злочини. 5. Проти власності та інші.3. За формами вини злочинирозподіляються на: 1) навмисні – крадіжка, хабарництво, хуліганство,зґвалтування та інші; 2) необережні – порушення правил безпеки, халатність. Деякізлочини можуть бути вчинені як навмисно, так і необережно – вбивство,спричинення тілесних ушкоджень, знищення чужого майна тощо. 4. За мотивами вчинення злочиниділять на: 1) корисливі – викрадання, хабарництво; 2) вчинювані за мотивомпомсти – вбивство; 3) вчинювані із хуліганських спонукань. Законодавча класифікація злочинів маєзначення для кваліфікації злочинів, для призначення виду і розміру покарання зазлочин, для звільнення особи від кримінальної відповідальності чи від покаранняза злочин.
7. Поняттяскладу злочину, його елементи та характеристика
Склад злочину —це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивнихі суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.Законодавець не в змозі (та у цьому і немає необхідності) виділити і нормативнозакріпити всю сукупність ознак конкретного злочину. Томузаконодавець виділяє з усієї сукупності ознак, які характеризують той чи іншийзлочин, найбільш важливі, значущі й найтиповіші, що однаково притаманні всімзлочинам даного виду. Отже, обсяг ознак, щохарактеризують конкретно вчинений злочин, значно ширше за обсяг тих юридичнозначущих ознак, що визначають суспільно небезпечні діяння певного виду якзлочинні. В той же час склад злочину виступає і як більш широке поняття, бо вінмістить характеристику не одного конкретного злочину, а всіх злочинів даноговиду. Тому при встановленні ознак складу в конкретно вчиненому злочині потрібнойти не шляхом їх ототожнення, а через їх виявлення у вчиненому діянні ізіставлення з ознаками (елементами) видового поняття складу злочину,закріпленого в кримінальному законі. У нормах Загальної частини містяться лише ті об'єктивні і суб'єктивніознаки складу, що притаманні усім злочинам або багатьом з них. Саме ці ознаки впоєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, іутворюють склад конкретного вчиненого злочину. Склад злочину необхідно відмежовувативід самого злочину, тому що вони не співпадають, а лише співвідносяться якявище (конкретний злочин) і юридичне поняття про нього (склад конкретного видузлочину). Викладене дозволяє зробититакі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупністьоб'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечнедіяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупністьзазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, євичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсягвідповідальності за вчинений злочин. Такимчином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальноївідповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є всенеобхідне для кримінальної відповідальності. Важливезначення складу злочину виявляється і в тому, що він дозволяє провести,по-перше, чітке розмежування між злочином і провиною, тобто незлочиннимсуспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якогоіншого. У кожному складі злочину виділяють його елементи: Об'єкт злочину — цете, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це тісуспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Об'єктивна сторона —зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого закономдіяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкодиоб'єкту злочину. Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони якелемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільно небезпечнінаслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складоммає бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільнонебезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину — це особа, яка вчиняєзлочин. Відповідно до ст. 18 «суб 'єктом злочину є фізична осудна особа, якавчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставатикримінальна відповідальність. Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичніпартії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів.Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особамизлочини. Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченогокодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала встані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) абокерувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладупсихічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, непідлягає кримінальній відповідальності. У частині 1 ст. 22 КК встановлюється,що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а заокремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад,вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років. Суб'єктивнасторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, щохарактеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознакамисуб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину.Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якогоскладу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є «психічнеставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом,та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутностівини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії(бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.Умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлюваласуспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Принепрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свогодіяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки іхоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Необережність таїї види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочиннасамовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настаннясуспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), алелегковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там,де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків,хоча повинна була і могла їх передбачати. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупністьознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ціознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові це ті ознаки,які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складузлочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіхскладів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До такихознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину(характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивнусторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведенийподіл ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому щовін сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їхвідмежуванню від суміжних. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частиниКК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони накваліфікацію злочину не впливають і можуть відігравати лише роль обтяжуючих абопом'якшуючих обставин, що враховуються при призначенні покарання (наприклад, п.12 ст. 67 передбачає як обтяжуючу обставину вчинення злочину загальнонебезпечнимспособом).
8. Поняття тавиди стадій злочину
Стадії вчиненнязлочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собоюступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) імоментом його припинення. Стадії вчиненнязлочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинногоумислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах,вчинених з прямим умислом. КК визнає злочинними і караними три стадії вчиненнязлочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом з готуванням дозлочину становлять незакінчений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готуваннядо злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, азакінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочинзакінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не маютьсамостійного значення і не впливають на його кваліфікацію. Незакінчений злочин — це умисне,суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознакзлочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим,що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Принезакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим,об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому жзлочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єктузавдається шкода.Незакінченийзлочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливістьзавдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку зобставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. Готуванням до злочинує підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасниківабо змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створенняумов для вчинення злочину. При готуванні до злочину дії винного щебезпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосереднюнебезпеку. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявлятися в різнихдіях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умовдля вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які незалежать від волі винного. готування до злочину проявляється: а) у підшукуваннізасобів чи знарядь для вчинення злочину — це будь-які дії з придбання,отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь длявчинення злочину тощо. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предметиматеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхіднідля вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (підробленідокументи для шахрайства). Знаряддя вчиненнязлочину — це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, щоутворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя,відмички тощо).б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину — цебудь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стаютьпридатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування.;в) підшукуванні співучасників — це будь-які дії по притягненню, залученню довчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора,підмовника або посібника.; г) змові на вчинення злочину – це згода двох абобільше осіб у спільному вчиненні злочини.; ґ) усуненні перешкод — це усуненняперепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу; д)іншому умисному створенні умов для вчинення злочину — це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад,підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо). Підвиявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом наміру вчинитипевний злочин. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, томувиявлення умислу не розглядається як стадія вчинення злочину і не тягне засобою кримінальної відповідальності. Відвиявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством,знищенням майна. У цих випадках карається не самий умисел, а суспільнонебезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру вподальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподіюється безпосередня шкодаособі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо. Замахом на злочин євчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньоспрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливоїчастини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, щоне залежали від її волі. Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння,безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину докінця; в) причини недоведения злочину до кінця не залежать від волі винного. Замах на вчинення злочину єзакінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведеннязлочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їїволі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що незалежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведеннязлочину до кінця. Поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто заставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним уявленням проступінь виконання ним злочинного діяння. Залежно від придатності об'єкта і засобів посяганьрозрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах назлочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах знепридатними засобами. Замах на непридатний об'єкт має місце тоді, коли об'єктне має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чоговинний не може довести злочин до кінця. Замах із непридатними засобами маємісце тоді, коли особа помилково чи черезнезнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивнихвластивостей, неможливо закінчити злочин. Поділ замаху на злочин необхіднийнасамперед для призначення покарання. Закінчений замах на злочин за ступенемреалізації умислу своїми ознаками ближчий до закінченого злочину, і тому вінзавжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Поділ замаху назлочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання продобровільну відмову від доведення злочину до кінця. Однак готування до злочину невеликоїтяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. При готуванні дозлочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину, відповідно —склад готування до злочину або склад замаху на злочин. Відповідно до ст. 16кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочиннастає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, щопередбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад, готування доумисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч.1 ст. 115. Закінченим злочином визнаєтьсядіяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідноюстаттею Особливої частини КК. Злочин із матеріальним складом вважаєтьсязакінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливоїчастини КК суспільно небезпечний наслідок. Злочин із формальним складомвважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настаннясуспільно небезпечних наслідків. Злочини з усіченим складом — це різновидзлочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моментувчинення самого діяння.
9. Співучастьу злочині: поняття та ознаки
Співучасть –умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Об’єктивні ознаки *участь декількох суб’єктів злочину *спільність дій (при спільному вчиненні злочину 2 абобільше осіб об’єднують свої дії. Кожна з них виконує свою роль у єдиномупосяганні і тим самим допомагає іншим співучасникам. Співучасники направляютьсвої дії до єдиного злочинного наслідку; цей результат є загальним для всіхспівучасників) Суб’єктивні ознаки *умисність *спільність умислу (можливі зпрямим і непрямим умислом) Мотиви і цілі учасників можуть не співпадати, це невиключає співучасті, але конкретний мотив впливає на кваліфікацію. Мотив можебути поставлений в вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь зналипро нього)
10. Формиспівучасті
За змістомрізноманітних проявів співучасть розподіляють на три форми: проста співучасть –співвиконавство; складна співучасть – з розподілом ролей (власне співучасть);злочинна організація. У простійспівучасті (співвиконавстві) кожен співучасник безпосередньо виконує дії, щостворюють об’єктивну сторону складу злочину (вбиває чи тримає жертву, викрадаємайно, завдає образ і т. ін.). Проста співучасть значить, що кожен співучасник– безпосередній виконавець злочину: він безпосередньо виконує дії, що повністючи частково утворюють об’єктивну сторону злочину. Мінімум дій співвиконавця –це присутність на місці вчинення злочину і готовність у кожен момент за змовоюз іншими співвиконавцями вчинити злочин. Пленум Верховного Суду України упостанові від 27 березня 1992 р. “Просудову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” зазначив,що за змістом ст. 27 КК особа, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевийакт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрозу чи довелапотерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повиннарозглядатися як співвиконавець у цьому злочині. Усі співвиконавці несуть рівнувідповідальність незалежно від кількості та якості виконаних кожним із них дій.Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини КК беззастосування ст. 27 КК. Складна співучасть відрізняється тим, що злочинучиняється з розподілом ролей між співучасниками. Одні з них усуваютьперешкоди, інші – заволодівають майном чи вбивають жертву, треті – знищуютьсліди чи збувають крадене і т. ін. Безпосередньо дії, що створюють об’єктивнусторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники можутьсприяти (пособники) діям виконавців, чи керувати вчиненням злочину(організатори), або підбурювати інших осіб до вчинення злочину (підбурювачі). Особливістьспівучасті організаторів, підбурювачів та пособників у тому, що вонибезпосередньо не виконують тих дій, які створюють об’єктивну сторону злочину.На цій підставі їх дії кваліфікуються із застосуванням ст, 27 КК. У складнійспівучасті відповідальність інших співучасників залежить від відповідальностівиконавця злочину. Коли щодо виконавця певних дій відмовлено в притягненні докримінальної відповідальності через відсутність складу злочину, то співучасникицих дій також звільняються від кримінальної відповідальності на цій такипідставі. Найнебезпечнішою формою співучасті є злочинна організація. Чиннекримінальне законодавство передбачає такі форми організованої злочинності:банда – ст. 257 КК; злочинна група у виправно-трудових установах – ст. 392 КК;група контрабандистів – ст. 201 КК; організована група – ч. 4 ст. 187, 189 КК. Істотнимиознаками злочинної організації є: згуртованість співучасників – відданістькожного співучасника групі, готовність жертвувати усім для досягнення метигрупи і т. ін., стійкість групи – утворення групи для здійснення багатьохзлочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один, що вимагає старанногота тривалого готування. Організованою групою називається стійке об’єднання 3хабо більше осіб, які спеціально зорганізувалися для злочинної діяльності. Особливістькримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльністьполягає в тому, що утворення такої групи (організації) створює в діяхспівучасників закінчений злочин. Але учасники злочинної організації несутькримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто бралиучасть. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремомузлочині, підлягають відповідальності лише за членство у цій групі(організації). Дії учасників злочинної групи кваліфікуються без застосуванняст. 27 КК.
11. Множинністьзлочинів: поняття та види
Множинністьзлочинів – вчинення особою або групою осіб 2х або більше окремих самостійнихзлочинів. Властивості *охоплює поведінку однієї і тієї ж особи або групи осіб *діяннямає відповідати складам 2х і більше злочинів *кожне з діянь, що складаютьмножинність має бути злочином
Ч.1 ст. 32: повторністю злочинів визнається вчинення двох або більшезлочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливоїчастини КК. У частині 3 цієї ж ст. визнається повторним вчинення двох абобільше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямовстановлено в Особливій частині КК.
Повторність злочинів — ознаки: а) особою (групою осіб) вчинено дваабо більше самостійних одиничних злочинів. б) одиничні злочини, що утворюютьповторність, вчиняються неодночасно, тобто віддалені один від одного певнимпроміжком часу. в) для повторності не має значення була або не була особазасуджена за раніше вчинений нею злочин. д) вказується на вчинення злочинуповторно без будь-яких обмежень. Таким чином, повторність має місце як увипадках, коли за перший із вчинених злочинів особа не була засуджена, так і увипадках, коли новий злочин був вчинений після засудження за перший; г)повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільненавід кр. відповідальності, закінчилися строки давності або на цей злочинпоширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість. Є два види: 1)повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений нимзлочин (фактична). Буває повторність однорідних та тотожних злочинів; 2) повторністьзлочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин(рецидив). Ст. 33 КК: сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох абобільше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієїстатті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. Таким чином,при сукупності злочини: 1) особою вчинено два або більше злочини; 2) кожен зних кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статтіОсобливої частини КК; 3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вонивчинені до винесення вироку хоча б за один з них.
Види сукупності: ідеальна – одним діянням вчиняється 2 або більшезлочинів, реальна – різними самостійними діями вчиняє 2 а б о більше злочинів. Рецидивомназивають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість заумисний злочин (ст. 34 КК). Оскільки рецидив — це повторність злочинів,пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властивіознаки, характерні для повторності. Це такі ознаки: 1) рецидив має місце там,де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини; 2) коженз вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види); 3)злочини обов'язково віддалені певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (такзваний рецидив, віддалений у часі). 4) факт судимості створюється обвинувальнимвироком суду, що вступив в законну силу із призначенням винному певногопокарання. Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він буваєтаких видів: 1) загальний рецидив і 2) спеціальний рецидив. Загальний — цетакий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовимабо безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Спеціальний – р., уякий входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі,що мають тотожні або подібні. Безпосередні об'єкти і вчиняються при одній формівини. Залежно від кількості судимостей рецидив буває двох видів: простий іскладний. Простим рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке тежзасуджується, крадіжку і хуліганство і т.п. Складний, або багаторазовий,рецидив — це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Заступенем суспільної небезпеки виділяють пенітенціарний – особа, засуджена допозбавлення волі протягом строку судимості знову вчиняє злочин, за який їїзнову засуджено до позбавлення волі. та рецидив тяжких і особливо тяжкихзлочинів.
12. Необхіднаоборона. Перевищення меж необхідної оборони
Ч.1ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захистуохоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечногопосягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої вданій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо прицьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Звідси випливає, щонеобхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи,суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликанийнеобхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому,хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.Право на необхідну оборону можливе за наявності відповідної підстави. Згідно зч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає утого, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненнішляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідноїоборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільна небезпечногопосягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні. Також єнеобхідною обороною, коли особа внаслідок сильного душевного схвилювання немогла правильно оцінити обстановку та характер вчинюваних дій іншою особою.Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1) метуоборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хтозахищається; 4) своєчасність і 5) співрозмірність оборони. ч. 1 ст.36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою вданій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання Небезпека посяганнявизнач.: а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямованепосягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільнийпорядок,...) і б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того,хто посягає. Перевищення меж необхідної оборони – умисне заподіяння тому, хтопосягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжкого тілесного ушкодження), явнонеспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно не відповідає обстановцізахисту. Буває 2 види ексцесу оборони: перевищення меж допустимої шкоди таперевищення меж достатньої шкоди.
Не є перевищенняммеж необхідної оборони i не має наслiдком кримiнальну вiдповiдальнiстьзастосування зброї або будь-яких iнших засобiв чи предметiв для захисту вiднападу озброєної особи або нападу групи осiб, а також для вiдверненняпротиправного насильницького вторгнення у житло чи iнше примiщення, незалежновiд тяжкостi шкоди, яку заподiяно тому, хто посягає. Уявною обороноювизнаються дiї,пов'язанi iззаподiянням шкоди за такихобставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було, i особа, неправильно оцiнюючи дiї потерпiлого, лише помилково припускаланаявнiсть такого посягання.
Уявна оборонавиключає кримiнальнувiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду лише увипадках, коли обстановка, що склалася, давала особi достатнi пiдстави вважати, що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення. Якщоособа не усвiдомлювалаi не могла усвiдомлювати помилковостi свого припущення, алепри цьому перевищила межi захисту, що дозволяються в умовах вiдповiдного реального посягання,вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi як за перевищення межнеобхiдної оборони. Якщо вобстановцi,що склалася, особа не усвiдомлювала, але могла усвiдомлювати вiдсутнiсть реального суспiльно небезпечного посягання,вона пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за заподiяння шкоди черезнеобережнiсть.
13. Затриманняособи, яка вчинила злочин
Пленум ВерховногоСуду України у постанові від 28 червня 1991 р. роз’яснив, що відповідно дозакону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного їїзатримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. Прицьому треба мати на увазі, що не є злочином дії, які хоч і підпадають підознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але спрямовані на затриманняособи в момент або безпосередньо після вчинення злочину з метою передачіорганам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобівзатримання характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинамзатримання. Дії, спрямовані на затримання злочинця, мають такі важливі ознаки:вони здійснюються уже після закінчення злочину, або під час його вчинення; метацих дій – затримати злочинця і доставити його відповідним органам влади.Заподіяна шкода злочинцеві при його затриманні повинна бути адекватною тому,щоб не дати йому уникнути затримання. Мета цих дій – затримати злочинця ідоставити його органам влади, визначає і межі їх правомірності: не може бутиправомірною шкода, заподіяна злочинцю, якщо відома його адреса, чи місцероботи, або навчання, прізвище та ім’я і т. ін. Не правомірно причиняти шкодузлочинцю, який не чинить опору затриманню, бо це вже помста. Правомірність заподіяної шкодизлочинцеві при його затриманні визначається із врахуванням таких умов: 1) тяжкістьвчиненого ним злочину: чим більш тяжкий злочин було вчинено, тим більша можебути йому заподіяна шкода. При вчиненні особливо тяжкого злочину – навітьсмерть. 2) обставини затримання – час доби, місце затримання, кількістьзлочинців, їх озброєність: чим складнішими були умови затримання, тим більштяжка шкода буде правомірною. 3) запеклість опору затриманню: чим запеклішийчиниться опір затриманню, тим більша шкода може бути заподіяна злочинцю. Правомірністьзаподіяної шкоди злочинцю не залежить від того: а) коли був вчинений ним злочин– щойно чи тривалий час тому, але треба враховувати, що в законі мовиться прозатримання злочинця безпосередньо і після вчинення злочину, коли помилки вособі злочинця не може бути; б) яке відношення до вчиненого злочину мала особа,яка затримує злочинця, – потерпілий чи його родич, стороння особа або родич чизнайомий злочинця, свідок вчинення злочину чи навіть особа, яка була причетноюдо злочину або співучасником злочину; в) який саме конкретно був вчиненийзлочин, тобто яка його кримінально-правова кваліфікація, чи вперше, чи вдругевін був учинений, одним чи кількома злочинцями і т. ін. У разі помилкового заподіяння шкодиособі, яка не вчинила злочину, питання про відповідальність за таку шкодувирішується на загальних підставах про помилку. Якщо особа, помиляючись, немогла за обставинами події усвідомити, що затримуваний нею не є злочинцем, товона повинна відповідати за необережно заподіяну шкоду. Якщо ж у неї не булодостатньо підстав вважати затримувану особу злочинцем і вона могла ізврахуванням обставин події з’ясувати свою помилку, але поставилась до цьогобайдуже, то повинна відповідати як за навмисно заподіяну шкоду. Суб’єктами затримання є будь-якіособи, які опинилися у певному місці і бачили, що саме ця особа вчиняє злочин. Не є суб’єктами затримання – особи,що є працівниками правоохоронних органів у час виконання своїх повноважень. Їхдіяльність регулюється спеціальним законодавством.
14. Крайнянеобхідність: умови правомірності
Крайнянеобхідність – це випадок зіткнення двох інтересів, які у рівній міріохороняються законом, проте задля збереження більш важливого інтересузаподіюється шкода менш важливому інтересові. Крайня необхідність – суб’єктивнеправо кожної особи. Для деяких осіб вона є також і юридичним обов’язком(пожежники, лікарі, працівники МВС та ін.). Крайня необхідність виключаєсуспільну небезпечність діяння тільки при наявності таких обов’язкових умов:загрожуюча небезпека законним інтересам є реальна і наявна, вона створюєбезпосередню загрозу, заподіяння шкоди вже почалося. Небезпека, що минула, аботака, що може заподіяти шкоду в майбутньому, не створює стану крайньоїнеобхідності. Небезпеку, що породжує станкрайньої необхідності, створюють: дії сил природи – повінь, пожежа, блискавката інші лиха; фізіологічні й патологічні процеси – голод, хвороба; напад тварин– диких чи домашніх, які нападають самі, без впливу людей; дії людей –малолітніх, неосудних, якщо про це відомо тому, кому вони загрожують. Витокипідвищеної суспільної небезпеки – автомобілі та інші транспортні засоби,отрута, радіоактивні матеріали, сильнодіючі речовини. Правомірні дії громадянта посадових осіб стану крайньої необхідності не утворюють. Умови правомірності*небезпека має бути наявною *має бути дійсною *шкода заподіюється тількиактивними діями *заподіяння шкоди – єдино можливий засіб захисту від небезпеки *шкода,як правило завдається 3-ій особі *умисно заподіяна шкода має бути рівнозначною,або менш значною, ніж відвернена
15. Виконаннянаказу або розпорядження
Стаття 41 ККвстановлює загальне правило, згідно з яким особа не підлягає кримінальнійвідповідальності, якщо вона заподіяла суспільне небезпечну шкодуправоохоронюваним інтересам внаслідок виконання законного наказу чирозпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності й особа, якавідмовилась виконувати явно, тобто для всіх зрозуміло, злочинний, протиправнийнаказ чи розпорядження. Наказ чирозпорядження визнаються незаконними, протиправними, якщо вони видані неповноважною особою, якщо вони за змістом суперечать законодавству України іпоєднані з порушенням конституційних прав та свобод громадянина. Заподіяння суспільно небезпечноїшкоди правоохоронюваним інтересам при виконанні явно злочинного наказу чирозпорядження тягне за собою відповідальність на загальних підставах. Не підлягає кримінальнійвідповідальності особа і в інших випадках, коли вона не усвідомлювала і немогла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження і при виконанніїх заподіяла суспільне небезпечну шкоду.
16. Поняттяпокарання та його мета. Видипокарань
Відповіднодо ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від іменідержави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягаєв передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Ознаки покарання: 1) визнанняпокарання заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинилизлочинне посягання. Покарання примушує особу до законослухняної поведінки. 2) особа не можебути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законномупорядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3) покарання може бутизастосовано лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічногохарактеру. 4) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свободзасудженого. Саме в цьому проявляється така властивість покарання, як кара, щоробить його найгострішим заходом державного примусу. 5) в покаранні знаходятьсвоє вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненогозлочину, так і самого злочинця.
6) особистий характер покарання — призначення кримінальногопокарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. 7) будь-якепокарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняєкримінальне покарання від інших засобів державного примушування. Питання промету покарання вирішене в ч.2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на метіне тільки кару, а й виправлення засуджених, а також: запобігання вчиненню новихзлочинів як засудженими, так і іншими особами. Наведений текст свідчитьпро те, що закон виходить із змішаних теорій, тому що називає метою покарання: 1) кару яквідплату за вчинене; 2) виправлення засудженого; 3) попередження вчиненнянових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження); 4) попередження вчиненнязлочинів з боку інших осіб (загальне попередження). КК передбачає 12 видівпокарань.
За порядком призначення покарань покарання діляться натри групи: а) основні покарання — це покарання, що призначаються у вироку лишеяк самостійні покарання, вони не можуть призначатися на додаток до іншихпокарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин — тільки одне основнепокарання. До них відносяться громадські роботи, виправні роботи, службовіобмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання удисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певнийстрок, довічне позбавлення волі; б) додаткові покарання — це такі покарання, щопризначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватисяне можуть. До них відноситься: конфіскацію майна, позбавлення військового,спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.; в) покарання, щоможуть призначатися і як основні, і як додаткові — це позбавлення праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф. До основногопокарання може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках іпорядку, передбачених законом.
За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, воникласифікуються на загальні і спеціальні. Загальні покарання можуть бутизастосовані до будь-якої особи (наприклад, позбавлення волі). Спеціальніпокарання призначаються лише певному колу засуджених і не можутьзастосовуватися до будь-якої особи (службові обмеження для військовослужбовців,позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційногокласу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю).За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяютьна строкові і безстрокові покарання.
Ст.201.Контрабанда
Контрабанда,тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем абоз приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а такожнезаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних,сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крімгладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так самоконтрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавствомвстановлено відповідні правила вивезення за межі У. Основним безпосереднім об'єктомконтрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон Українитоварів та інших предметів, вказаних у диспозиції ч.1 ст.201 КК. Додатковимиоб'єктами цього злочину, залежно від виду переміщуваних через митний кордонУкраїни предметів, мотивів та мети їх переміщення, можуть бути громадськабезпека (при переміщенні радіоактивних або вибухових речовин, зброї табоєприпасів), встановлений порядок формування доходної частини бюджету (якщометою контрабанди є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язковихплатежів), економічні інтереси держави. Товари розуміється будь-яке рухомемайно (у тому числі валютні цінності(валюта України, іноземна валюта, платіжнідокументи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валютіабо банківських металах); культурні цінності), електрична, теплова та інші видиенергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, щовикористовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митнийкордон України. Не є предметом контрабанди особисті речі, в тому числітранспортні засоби індивідуального користування. Під культурними цінностямирозуміються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє,історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню,відтворенню та охороні відповідно до законодавства України. Під отруйнимиречовинами розуміються будь-які речовини у твердому, сипучому чи рідкомувигляді, вживання яких може призвести до смерті, а під сильнодіючими — лікарські та інші засоби, вживання яких поза призначенням або з порушенням нормдозування може спричинити шкоду організму людини. Радіоактивна речовина –речовина яка створює, або в певних умовах здатна створювати іонізуючевипромінювання. Вибухові речовини порох, динаміт, тротил та інші хімічніречовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Під зброєюслід розуміти будь-які предмети, які призначені чи можуть застосовуватись дляураження або знищення живої цілі, знищення, руйнування, пошкодження іншої цілі.Із об'єктивної сторони контрабанда виражається у 1) переміщенні через митнийкордон України поза митним контролем — переміщення через митний кордон позамісцем розташування митного органу або поза часом здійснення митного оформленняабо з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідокзловживання службовим становищем посадовими особами митного органу; 2)зприховуванням від митного контролю предметів контрабанди — переміщення черезмитний кордон: із використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) абоінших засобів або способів, що утруднюють їх виявлення; шляхом надання однимтоварам вигляду інших; шляхом подання митному органу як підстави дляпереміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом, аботаких, що містять неправдиві дані. Під спеціально виготовленим сховищем(тайником) слід розуміти сховище, виготовлене з метою незаконного переміщеннятоварів через митний кордон України, а також обладнані і пристосовані з цією жметою конструктивні ємності та предмети, які попередньо піддавалися розбиранню,монтажу тощо. Підробленими слід вважати як фальшиві документи, так і справжні,до яких внесено неправдиві відомості чи окремі зміни, що спотворюють змістінформації щодо фактів, які ними посвідчуються, а також документи зпідробленими відбитками печаток, штампів, підписами тощо. Суб’єкт — загальний.Суб’єктивна сторона — прямийумисел. Контрабанда вважається закінченим злочином з моменту фактичногонезаконного переміщення товарів та зазначених у диспозиції ч.1 ст.201 предметівчерез митний кордон України. Якщо предмети контрабанди виявлено під час оглядучи переогляду речей або ж особистого огляду, в тому числі й повторного, привиїзді за межі України, вчинене належить кваліфікувати як замах на контрабандуз посиланням на ч.2 чи ч.З ст.15. Кваліфікованими видами контрабанди є їївчинення 1) за попередньою змовою групою осіб або 2) особою, раніше судимою зач.1 чи ч.2 ст.201.
Ст. 203-1.Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування,
матриць,обладнання та сировини для їх виробництва
Незаконневиробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізація та переміщення дисків длялазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва,якщо ці дії вчинені у значних розмірах, ЗУ «Про особливості державногорегулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом,експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування. Предметом злочину є:1) диски для лазерних систем зчитування при його вчиненні у формі порушеннязаконодавства, що регулює їх виробництво, експорт чи імпорт, а також 2)обладнання чи 3) сировина для виготовлення таких дисків при вчиненні злочину уформі порушення законодавства, що регулює їх експорт чи імпорт. Об'єктивна сторона: 1) виробництводисків для лазерних систем зчитування – незаконне застосуванням технологічногопроцесу по переробці сировини (оптичного полікарбонату) в оптичні носіїінформації у формі диска для лазерних систем зчитування, під час якогоодночасно з виготовленням диска здійснюється запис на нього інформації, яка єоб'єктом авторського права та/або суміжних прав, або без запису, а також іхреалізацією. Незаконно, тобто: 1) без ліцензії на такий вид діяльності; 2) безпроставлення на диску ідентифікаційного коду (СІД-коду), а на кожномувиготовленому диску без запису інформації — коду матриці, з якої його буловиготовлено; 3) без дозволу осіб, яким належить авторське право та/або суміжніправа або 4) невиконання вимог щодо вироблення дисків лише на ліцензованомуобладнанні та в ліцензованих приміщеннях; 2) експорт дисків для лазерних системзчитування обладнання чи сировини для їх виробництва; 3) імпорт дисків длялазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва — слідрозуміти здійснення суб'єктами господарювання діяльності, пов'язаної зекспортом чи імпортом зазначених товарів, без одержання ліцензії на такі видидіяльності чи з порушенням ліцензійних умов. Закінченим з моменту вчиненнябудь-якого із діянь за умови, якщо вартість товарів, що були предметомнезаконних дій, у двадцять разів і більше разів перевищує неоподатковуваниймінімум доходів громадян. Суб'єктивна сторона характеризується умисною виною,вид умислу — прямий. Суб'єкт передбаченого злочину спеціальний: або 1) службоваособа суб'єкта господарської діяльності — юридичної особи, або 2) фізична особа- суб'єкт підприємницької діяльності, яка здійснює таку діяльність безстворення юридичної особи. Діяльність фізичної особи, не зареєстрованої яксуб'єкт підприємницької діяльності, по виробництву, експорту, імпорту дисківдля лазерних систем зчитування, а також по експорту, імпорту обладнання тасировини для їх виробництва, за наявності підстав має кваліфікуватися за ч.1ст.202 як здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємництва,діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню. Переміщеннядисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їхвиробництва через митний кордон України поза митним контролем або зприховуванням від митного контролю, якщо їх вартість у тисячу і більше разівперевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вчинене фізичною особою,яка не має ліцензії на їх експорт чи імпорт, має кваліфікуватися, за наявностіпідстав, як контрабанда за ст.201. Як контрабанда мають кваліфікуватися і діїслужбових осіб суб'єктів господарювання та фізичних осіб, зареєстрованих яксуб'єкти підприємництва, які мають ліцензію на експорт чи імпорт дисків длялазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва, якщоними переміщуються через митний кордон України зазначені товари в обсягах, щоперевищують дозволені для експорту чи імпорту, в частині, що перевищуютьвартість зазначених у ліцензії. Кваліфікуючі ознаки: вчинені повторно або запопередньою змовою групою осіб, або вчинені у великих розмірах(100 разів)
Ст. 209. Легалізаціядоходів, одержаних злочинним шляхом
Вчиненняфінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідоквчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації(відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на прихованнянезаконного походження таких коштів або іншого майна, прав на такі кошти абомайно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так самонабуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідоквчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації(відмиванню) доходів. Примітка. 1. Суспільно небезпечне діяння — покарання увиді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком ст. 207 і212) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і затаке ж саме діяння передбачена відповідальність ККУ та внаслідок вчинення якогонезаконно одержані доходи. Доход (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізаціїдоходів, одержаних злочинним шляхом») — вигода, одержана внаслідок вчиненнясуспільно-небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиваннюдоходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, щовиражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи,які підтверджують право на таку власність або частку в ній. Предметом злочину єне будь-які доходи, одержані злочинним шляхом, а лише доходи у виді коштів абоіншого майна, тобто майна у його цивільно-правовому розумінні (значенні). Притягнення до кримінальноївідповідальності за легалізацію коштів і майна можливе лише за умови, щозазначене походження грошових коштів і майна встановлено судом у відповіднихпроцесуальних документах. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом — дії,спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів абоіншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їхпоходження, місцезнаходження, за умови усвідомлення особою, що вони булидоходами, вчинені з метою надання правомірного вигляду володінню, користуваннюабо розпорядженню доходами, або дії, спрямовані на приховування джерелпоходження таких доходів Об'єктивна сторона: 1) вчинення фінансової операції зкоштами або іншим майном — будь-яка операція, пов'язана із здійсненням абозабезпеченням здійснення платежу (внесення або зняття депозиту; переказ грошейз рахунку на рахунок; обмін валюти; страхування тощо). 2)укладення угоди із такими коштамичи майном — це укладання щодо таких коштів та майна будь-яких правочинів, тобтовчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав таобов'язків. 3) вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконногопоходження таких коштів чи майна, чи володіння ними, прав на такі кошти абомайно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення. 4) набуття такихкоштів чи майна — це одержання таких коштів чи майна у фактичне володіннябудь-яким способом, як оплатним, так і безоплатним.
5) володіннятакими коштами чи майном — це фактичне правомірне чи неправомірне тримання усебе таких коштів та майна особою, яка не є їх власником, на підставі договоруіз їх власником чи на інших підставах. 6) використання таких коштів чи майна — це користування такими коштами або іншим майном чи розпорядження ними уцивільно-правовому розумінні (значенні), не пов'язане із вчиненням фінансовоїоперації чи укладенням угоди з зазначеними коштами чи майном. Суб'єктивнасторона лише умисний злочин. Мета — приховати чи замаскувати злочинний характеродержання зазначених коштів або майна. Суб'єктом злочину може бути як особа, яка здобула злочиннимшляхом грошові кошти та інше майно, так і будь-яка інша особа. При цьому такаособа усвідомлює, що грошові кошти та майно, які нею легалізуються, здобутііншою особою шляхом вчинення злочину. Кваліфіковані види: повторно, запопередньою змовою групою осіб, у великому розмірі(6000); організованою групою,у особливо великих розмірах(18000). Здобуті злочинним шляхом кошти та майновикористовуються при здійсненні легальної, дозволеної діяльності. Використаннятаких коштів у „тіньовій“ економіці(при незаконному виготовленні тазбуті зброї) не утворює передбаченого ст.209 злочину.
Ст. 209-1.Умисне порушення вимог законодавства про запобігання
та протидіюлегалізації доходів, одержаних злочинним шляхом
Повторне умисненеподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомонедостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому абообов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органувиконавчої влади з питань фінансового моніторингу Незаконне розголошення у будь-якомувигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчоївлади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відомау зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Спец. упов. органом з питань фін.монітор. є Держфінмоніторинг. Предметом злочину є інформація. Обов'язковийфінансовий моніторинг — це сукупність заходів ДФМ з аналізу інформації щодофінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансовогомоніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно дозаконодавства. Ч. 1 ст.209-1 Об'єктивна сторона: 1) повторне умисне неподанняінформації про фінансові операції, яка має бути подана уповноваженому органуабо одночасно уповноваженому органу та визначеним законодавством правоохоронниморганам, якщо фінансова операція має ознаки, вказані у ЗУ „Про запобіганнята протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом“- слід розуміти невиконання працівником суб'єкта первинного фінансовогомоніторингу покладеного на нього відповідно до законодавства обов'язкуповідомити у встановлений законодавством строк уповноваженому органу чиодночасно уповноваженому органу та правоохоронним органам, визначенимзаконодавством, відомості про здійснені фінансові операції або про відмову уздійсненні фінансових операцій. 2) повторне умисне подання уповноваженому органу завідомо недостовірноїінформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому абообов'язковому фінансовому моніторингу — це направлення відповідальнимпрацівником суб'єкта первинного фінансового моніторингу уповноваженому органуПовідомлення про фінансову операцію та витягу з Реєстру фінансових операційсуб'єкта первинного фінансового моніторингу, до яких внесені відомості, щоповністю чи частково не відповідають дійсності. Закінчений: неподання інформації профінансові операції — з моменту закінчення визначеного ЗУ строку, протягом якогоінформація повинна бути надана (направлена, повідомлена) або уповноваженомуоргану; подання завідомо недостовірної інформації — з моменту фактичногоповторного подання уповноваженому органу завідомо недостовірної інформації профінансові операції. Суб'єкт — спеціальний: працівники юридичних осіб — суб'єктів первинного фінансовогомоніторингу та їх структурних підрозділів (філій), які призначені відповідальнимиза проведення фінансового моніторингу згідно ЗУ чи на яких покладені обов'язкивідповідального працівника згідно із законодавством. (Суб'єктами первинногофінансового моніторингу — банки, страхові та інші фінансові установи; товарні,фондові та інші біржі; гральні заклади, ломбарди тощо)Суб'єктивна сторона лишеумисною виною, вид умислу прямий. Ч. 2 ст. 209-1 Об'єктивна сторона виражаєтьсяу незаконному доведенні у будь-якому вигляді інформації, яка надаєтьсяуповноваженому органу, а також іншої інформації з питань фінансовогомоніторингу, в тому числі відомостей про факт надання такої інформації, довідома будь-яких осіб, у тому числі осіб, стосовно фінансових операцій яких проводитьсяперевірка, крім надання (повідомлення) такої інформації органам та особам, якимвона повинна надаватись згідно з законом. ЗУ на суб'єктів первинногофінансового моніторингу покладено обов'язок вживати заходів щодо запобіганнярозголошенню інформації, яка надається уповноваженому органу, та іншоїінформації з питань фінансового моніторингу. Суб'єктом — 1) відповідальніпрацівники юридичних осіб, які здійснюють фінансові операції і віднесенізаконом до суб'єктів первинного фінансового моніторингу; 2) працівникиюридичних осіб суб'єктів первинного фінансового моніторингу, яким інформаціяпро фінансові операції стала відома у зв'язку з виконанням професійних числужбових обов'язків і яку вони зобов'язані не розголошувати; 3) працівникиЦОВВ та НБУ, які виконують функції регулювання та нагляду за діяльністююридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій, і якізобов'язані забезпечувати зберігання інформації; 4) працівники правозастосуючихта правоохоронних органів, яким така інформація стала відома. СС – умисна вина.
Ст. 212.Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових
платежів
Умисне ухилення відсплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування,введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особоюпідприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою,що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чибудь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвелидо фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів узначних розмірах. Безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері державногорегулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.Предмет — податки, збори, інші обов'язкові платежі, що сплачуються якюридичними, так і фізичними особами. Відповідно до ст. 2 Закону України «Просистему оподаткування», під податком, збором (обов'язковим платежем) слідрозуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державногоцільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, щовизначаються законами України про оподаткування. Перелік податків і зборів(обов'язкових платежів) визначений у ЗУ є вичерпним. Ухилення від сплати іншихплатежів ст. 212 не охоплюється. Об'єктивна сторона цього злочину полягає вухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо цідіяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільовихфондів коштів у значних розмірах (ч. 1 – 1000 р і більше разів перевищуютьнеоподатковуваний мінімум доходів громадян), у великих розмірах (ч. 2 – 3000 р)або в особливо великих розмірах (ч. 3 – 5000 р). Ухилення як ознака об'єктивноїсторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податковихдекларацій розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим).Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податковихдекларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки,приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатитиподаток тощо. Спосіб ухилення від сплати податків на кваліфікацію злочину невпливає. Якщо він утворить самостійний злочин (наприклад, фальсифікаціядокументів), кваліфікація настає за сукупністю злочинів. Злочин вважаєтьсязакінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільовогофонду, а саме з наступного дня настання граничного строку, до якого повиннобути сплачено податкове зобов’язання Суб'єктивна сторона — прямий умисел.Суб'єкт злочину — службові особи підприємства, установи, організації незалежновід форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і поданнядокументів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів добюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони маютьознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькоюдіяльністю без створення юридичної особи. Кваліфікуючі ознаки: за попередньоюзмовою групою осіб, ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондівкоштів у великих розмірах; вчинені особою, раніше судимою за ухилення відсплати податків, призвели до фактичного ненадходження коштів в особливо великихрозмірах. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка впершевчинила діяння, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальностісплатила податки, збори, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їхнесвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
Ст. 222.Шахрайство з фінансовими ресурсами
Надання громадянином-підприємцемабо засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовоюособою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформаціїорганам державної влади, органам влада Автономної Республіки Крим чи органаммісцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій,субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознакзлочину проти власності. Об'єктом злочину є фінансова діяльність держави тасуб'єктів господарської діяльності. Предметом злочину є неправдива інформація, яка надається вказанимиособами зазначеним у ній органам. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями — наданням вказанимиособами у будь-якій формі органам державної влади, органам влади АРК чи органаммісцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивоїінформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг зподатків. Дотація — вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковимпідприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваютьсявиручкою від реалізації виробленої продукції. Субсидія — підтримка, допомога,що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового станусуб'єктів, яким вона надається. Субвенція — допомога, що надається для фінансування певних конкретнихпрограм, проектів, що схвалюються суб'єктами, які надають допомогу. Кредит — цепозика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення їїу певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків — повне чи часткове звільненнявід сплати всіх чи окремих податків залежно від виду суб'єкта господарськоїдіяльності та виду господарської діяльності (ЗУ „Про оподаткуванняприбутку підприємств“). Злочин з формальним складом і є закінченим змоменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно відтого, чи вдалося їй у такий спосіб одержати субсидії…Суб'єктивна сторонахарактеризується прямим умислом і спеціальною метою — незаконного одержаннядотацій… Коло суб'єктів злочинуальтернативно визначено безпосередньо в диспозиції ст. кваліфікованих видицього злочину: 1) вчинення його повторно або 2) завдання злочином великоїматеріальної шкоди (500 р і більше перевищує неоподатковуваний мінімум). Даний видзлочину вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великоїматеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у форміодержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходженнякоштів до бюджетів. Несплата певних обов'язкових платежів внаслідок одержанняпільг щодо них в результаті надання громадянином-підприємцем чи службовоюособою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформаціїподатковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків (ст.212). Прицьому склади злочинів, передбачені ч.2 ст.222 і ч.1 та ч.2 ст.212,співвідносяться між собою як спеціальний (ст.222) і загальний (ч.1 та ч.2ст.212). Тому ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них,якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500 н.м.д. громадян, алеменше п'яти тисяч н.м.д. громадян, має кваліфікуватися лише за ч.2 ст.222. Якщож сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів в п'ятьтисяч і більше разів перевищує н.м.д. громадян (особливо великий розмір) діївинного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.222 та ч.3 ст.212, оскільки злочин,передбачений ч.3 ст.212, є більш тяжким ніж злочин, передбачений ч.2 ст.222. Шахрайствоз фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати від шахрайства та заволодіннячужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Якрозкрадання чи замах на заволодіння майном кредитора дії мають кваліфікуватисяу разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації зметою одержання майна у особи був намір привласнити одержані кошти. Кошти чимайно, одержані суб'єктом господарської діяльності як кредити, дотації,субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичногоодержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб'єкта господарської діяльності,який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержанихкоштів (майна) має кваліфікуватися як привласнення майна цього суб'єктагосподарської діяльності чи заволодіння ним шляхом зловживання службовою особоюсвоїм службовим становищем. Якщо з метою розкрадання кредитних коштівстворюються „фіктивні“ підприємства, за наявності підстав такі діїпідлягають кваліфікації за сукупністю зі ст.205.
Ст. 305. Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин,
їх аналогів або прекурсорів
Складцього злочину є спеціальним по відношенню до ст.201. Об’єктом є здоров’я населення, атакож встановлений порядок переміщення наркотичних засобів, псих. речовин, їханалогів та прекурсорів через митний кордон України. Предмет: (всі предмети (кріманалогів) передбачені Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин іпрекурсорів, який затверджений ПКМУ від 6 травня 2000 р.) наркотичні засоби — це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження,препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разізловживання ними. Рослинного походження — похідні різних сортів конопель(анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики— це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях; психотропні речовини — цевключені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати,природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивнийабо стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушеннясприйняття, емоцій, мислення чи поведінки, і становлять небезпеку для здоров'янаселення у разі зловживання ними; їх аналоги — це заборонені до обігу вУкраїні речовини природного чи синтетичного походження, не включені доПереліку, хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі тавластивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію якихці речовини відтворюють; прекурсори — це речовини та їх солі, щовикористовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів іпсихотропних речовин, включених до Переліку. Так, до прекурсорів відносятьацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол. З об'єктивної сторони контрабанда —це незаконне переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогівабо прекурсорів через митний кордон України поза митним контролем або зприховуванням від митного контролю. За своєю конструкцією відноситься дозлочинів з формальним складом. Він є закінченим з моменту фактичногонезаконного переміщення через кордон вказаних предметів. Кримінальнавідповідальність настає за сам факт незаконного переміщення цих предметів черезкордон, незалежно від того, чи зміг винний розпорядитися ними чи ні. З суб'єктивної сторони контрабандавчиняється у формі прямого умислу, при якому особа усвідомлює не тільки фактпереміщення предмета злочину через митний кордон, а й бажає цього. Мотивиконтрабанди можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Найчастішеконтрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншимособам, з метою збуту тощо. Суб'єкт — загальний.,16років Частина 2 ст. 305 передбачає відповідальність за вчинення контрабандиповторно або за попередньою змовою групою осіб, а також якщо предметом цих дійбули особливо небезпечні наркотичні засоби чи психотропні речовини абонаркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори у великихрозмірах. Назви (особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропнихречовин подані відповідно в списках № 1 і 2 Таблиці 1 зазначеного вищеПереліку. Визначення невеликих, великих і особливо великих розмірів наркотичнихзасобів, психотропних речовин і прекурсорів, що знаходяться в незаконномуобігу, проводиться на підставі наказу Міністра охорони здоров'я України від 1серпня 2000 р. У частині 3 ст. 305 передбачена відповідальність за контрабандунаркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, вчиненуорганізованою групою, а також якщо предметом контрабанди були наркотичнізасоби, психотропні речовини, їх аналоги чи прекурсори в особливо великихрозмірах.
Ст.306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу
наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів
Суспільнанебезпечність дій, зазначених в цій статті, полягає насамперед у тому, щозлочинна діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків набуває видимостілегального підприємництва, тим самим у господарем фінансову сферу залучаютьсянеконтрольовані кошти, що впливає на посилення інфляційних процесів тадестабілізує всю економічну систему. Крім того, використання «наркогрошей» дляпродовження незаконного обігу наркотичних засобів створює підвищенунебезпеку для здоров'я населення. Стаття 306 КК є спеціальною щодо ст. 209КК, яка передбачає відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштівта іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Предметом цього злочину є кошти,здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів. Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів чи прекурсорів — це види діяльності, пов'язані з:культивуванням рослин, включених до Переліку; розробкою, виробництвом,виготовленням, зберіганням, розподілом, перевезенням, пересиланням, придбанням,реалізацією, відпуском, ввезенням на територію України, вивезенням з територіїУкраїни, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин, їханалогів чи прекурсорів, включених до Переліку, які вчиняються з порушеннямЗакону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин їханалогів і прекурсорів». Кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичнихзасобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, — це гроші, які булиодержані внаслідок вчинення дій, що є складовими незаконного обігу наркотиків. Якщопоряд із використанням коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичнихзасобів, особа використовує кошти, здобуті внаслідок вчинення інших злочинів,такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів за статтями 306 та 209КК. Об'єктивна сторона злочину передбачає чотири види альтернативних дій: 1)розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропнихречовин, їх аналогів чи прекурсорів, у банках, на підприємствах, в установахабо організаціях та їх підрозділах незалежно від форми власності; 2)використання таких коштів для придбання об'єктів, майна, що підлягаютьприватизації; 3) використання зазначених коштів для придбання обладнання длявиробничих чи інших потреб; 4) використання таких доходів (коштів і майна) зметою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин,їх аналогів або прекурсорів. Злочин вважається закінченим з моменту виконанняхоча б однієї з дій, які становлять об'єктивну сторону даного злочину. Суб'єктивнасторона злочину характеризується прямим умислом. Мотивами цього злочину можебути прагнення особи легалізувати «наркогроші» або майно, придбане за такігроші, корисливі мотиви тощо. Для перших трьох видів альтернативних дій ціліможуть бути різними, але для четвертого виду — використання «наркогрошей» тамайна обов'язковою є мета: продовження незаконного обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів. Суб'єкт злочину —загальний; особа, яка досягла 16-річного віку. Таким суб'єктом може бути нетільки особа, яка безпосередньо розміщує чи використовує «наркогроші» абопридбає майно за такі гроші, а й особа, яка використовує для цього інших осіб,які не усвідомлюють, що допомагають відмивати брудні «наркогроші». Якщосуб'єктом є службова особа, яка для вчинення зазначених дій використовує своювладу чи службове становище, вона підлягає відповідальності за сукупністюзлочинів, а саме: за стаття ми 306, 364 чи 365 КК. Кваліфікуючими ознакамиє: (ч. 2) є: вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, 1)повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) у великих розмірах. Частина 2 ст. 306КК передбачає повторність тотожних злочинів, передбачених ч. 1 цієї статті.Повторними слід вважати і такі дії особи, яка вчиняє різні дії, передбаченічастинами 1 чи 2 ст. 306 КК, використовуючи доходи (кошти чи майно), здобутівід однієї незаконної операції з наркотиками (наприклад, розміщує одну частину«наркогрошей» в банку і організує іншою частиною «наркогрошей» продовженнянезаконного обігу наркотичних засобів). Злочин, передбачений ст. 306 КК,вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у випадку, якщо будь-якідії, передбачені ч. 1ст. 306 КК, вчинили два або більше суб'єкти цього злочинуяк співвиконавці або з розподілом ролей, які до початку виконання об'єктивноїсторони цього злочину домовилися між собою про спільне його вчинення. Піддіями, передбаченими ч. 1 ст. 306 КК, вчиненими у великих розмірах, слід розумітирозміщення чи використання «наркогрошей» у спосіб, передбачений ч. 1ст. 306 КК, якщо сума цих коштів становить двісті та більше неоподатковуванихмінімумів доходів громадян.
Ст. 364. Зловживаннявладою або службовим становищем
Закон визначаєзловживання владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів чив інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовоюособою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо вонозаподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересамокремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересамюридичних осіб. Об’єкт – суспільні відносини,що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п, у, о, незалежно відформ власності. Об'єктивна сторона має триобов'язкових ознаки: 1) використання службовою особою влади або службовогостановища всупереч інтересам служби, яке полягає у певних діях абобездіяльності суб'єкта; 2) настання наслідків у вигляді істотної шкодиправоохоронюваним інтересам; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.Істотна шкода – поняття оціночне, на розгляд суду.
Службовим зловживанням може бути визнане лише такедіяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і булопов'язано із здійсненням нею прав і виконанням обов'язків, якими ця особанаділена відповідно до обійманої посади. Конкретні форми зловживання службовимстановищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Суб’єктомможе бути лише службова особа. Службовими особами є особи, які постійно читимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно читимчасово на підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власностіпосади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чиадміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки заспеціальним повноваженням.
Суб'єктивнасторона службового зловживання характеризується умисною або змішаною формоювини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а щодо наслідків, передбаченихчастинами 1 і 2 ст. 364 — вина може бути у формі умислу або необережності.Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мотив: 1) корисливі мотиви;2) інші особисті інтереси; 3) інтереси третіх осіб. Корисливі мотиви маютьмісце, коли службова особа, використовуючи своє службове становище, прагнеотримати незаконну майнову вигоду від вчиненого внаслідок збагачення абопозбавлення від матеріальних витрат. Службове зловживання, вчинене з корисливихмотивів і яке заподіяло майновий збиток, за характером і способом заподіяннятакого збитку слід відрізняти від заволодіння чужим майном шляхом зловживанняслужбовим становищем. Інші особисті інтереси — це прагнення одержати вигодунематеріального характеру, зумовлене такими мотивами, як кар'єризм,протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємнупослугу, заручитися підтримкою в розв'язанні будь-якого питання, приховати своюнекомпетентність тощо. До інших особистих інтересів можуть бути також віднесенітакі мотиви, як помста, заздрість, пихатість, прагнення уникнутивідповідальності за допущені помилки та недоліки в роботі тощо. Під інтересамитретіх осіб слід розуміти прагнення службової особи протиправним шляхомдогодити начальству, надати переваги або пільги чи звільнити від передбаченихзаконом обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих чи будь-яких інших осіб. Прикваліфікації діяння за ст. 364 досить встановити наявність хоча б одного зуказаних мотивів, їх відсутність свідчить про вчинення лише службовогопроступку, а в окремих випадках — недбалості. У частині 2 ст. 364 встановленавідповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, а в ч.З — за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу.Правоохоронними є органи прокуратури, ОВС, СБУ, ДМСУ, органи охорони державногокордону, ДПА, органи і установи виконання покарань, державноїконтрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, а такожінші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Отже,для кваліфікації за ч. З ст. 364 необхідно, щоб: а) злочин був вчиненийслужбовою особою;б) службова особабула працівником правоохоронних органів; в) в діянні особи були об'єктивні та суб'єктивні ознакислужбового зловживання.
Ст. 365. Перевищення влади або службових повноважень
Перевищеннявлади або службових повноважень — це умисне вчинення службовою особою дій, якіявно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіялиістотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, абодержавним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Об’єкт – суспільні відносини, щорегулюють зміст правильної роботи державних органів, п, у, о, незалежно від формвласності. Об'єктивна сторона полягає:1) в перевищенні влади або службових повноважень шляхом вчинення активних дій,які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) в заподіянніістотної шкоди охоронюваним законом інтересам; 3) наявності причинного зв'язкуміж діянням та його наслідками. Обсяг прав і повноважень службової особи визначається її службовоюкомпетенцією, яка закріплюється у різних нормативних актах. Тому, щоб вирішитипитання про те, чи виходять дії службової особи за межі наданих їй повноважень,необхідно з'ясувати, яким саме нормативним актом вони регулюються, і якіположення цього акту були порушені.
У судовій практиці найбільш характернимивипадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, яківходять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б)вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише занаявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, зособливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібне, тоді яквони могли бути вчинені тільки колегіальне; г) вчинення дій, на які жоднаслужбова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.
Суб’єктом може бути лише службова особа. Службовимиособами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представниківвлади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чиорганіз. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанняморганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, абовиконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Зсуб'єктивної сторони, перевищення влади або службових повноваженьхарактеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бутивчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно(тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їйповноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережнаформа вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і накваліфікацію злочину не впливають.
У частині 2 ст. 365 встановленавідповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воносупроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними ітакими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.
У частині 3 ст.365 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієїстатті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
Перевищення влади або службовихповноважень відрізняється від зловживання владою або службовим становищемнаступними моментами: При перевищенні службових повноважень або влади службоваособа виходить за межі наданих їй прав чи повноважень, а в випадку зловживаннявладою або службовим становищем дії здійснюються в межах повноважень1. в випадку зловживання владою або службовимстановищем обов’язковим є мотив: 1) корисливі мотиви; 2) інші особистіінтереси; 3) інтереси третіх осіб, а при перевищенні службових повноважень або владимотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочинуне впливають в випадку використання службовою особою влади чи службовогостановища вона діє всупереч інтересам служби зловживання владою або службовимстановищем вчиняється тільки з прямим умислом, а перевищення влади абослужбових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини.
Участині 2 ст. 365 встановлена відповідальність за перевищення влади абослужбових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2)застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідністьпотерпілого, діями. Насильствоможе бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство при перевищеннівлади або службових повноважень виразилося в умисному нанесенні тяжких тілеснихушкоджень або умисному заподіянні смерті, то дії винного кваліфікуються за ч. Зст. 365 як такі, що призвели до тяжких наслідків і за сукупністю з іншимистаттями КК, які передбачають відповідальність за ці злочини. Необережне заподіяннясмерті чи тяжкого тілесного ушкодження або доведення особи до самогубстваохоплюються ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації не потребують. Застосуваннязброї означає як фактичне використання її вражаючих властивостей для фізичноговпливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєюшкоди життю або здоров'ю, якщо у потерпілого були реальні підстави побоюватисявиконання цієї погрози. Під зброєю у ч. 2 ст. 365 розуміють предмети,призначені для ураження живої цілі. Зброя може бути вогнепальною (нарізною абогладкоствольною), холодною, газовою, пневматичною, сигнальною. Під боліснимислід розуміти дії, що заподіюють потерпілому особливий фізичний біль таморальні страждання. Вони можуть бути пов'язані з протиправним застосуваннямспеціальних засобів (наручників, гумових палиць, сльозоточивих газів тощо),тривалим позбавленням людини їжі, питва або тепла, залишенням її у шкідливихдля здоров'я умовах тощо. Під такими, що ображають особисту гідністьпотерпілого, діями розуміють умисне приниження його честі та гідності, вираженев непристойній формі. У частині3 ст. 365 встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, які можуть виражатись вморальній, матеріальній, фізичній шкоді.
Ст.366. Службове підроблення
Обов'язковоюознакою службового підроблення є його предмет —офіційні документи. Для того,щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, вінповинен відповідати низці ознак: 1) документ повинен містити певну інформацію(відомості, дані тощо); 2) ця інформація повинна бути зафіксована у тій чиіншій формі (письмовій, цифровій, знаковій) і мати певні реквізити (бланк,печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншим нормативним актом;3) інформація повинна бути зафіксована на відповідному матеріальному носії(папері, дискеті, диску, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці тощо) з метою їїнаступного зберігання, використання або розповсюдження; 4) документ повиненбути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовоюособою від імені державних органів, органів місцевого самоврядування,громадських організацій та об'єднань, а також підприємств, установ таорганізацій незалежно від форми власності; 5) офіційним щодо ст. 366 КК є лишетакий документ, який засвідчує факти, що мають юридичне значення, тобто такі,які породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини. Офіційними можутьбути визнані і документи, що виходять від приватних осіб за умови, якщо вониабо засвідчені від імені підприємства, установи чи організації уповноваженимина це службовими особами, або надходять на зберігання чи у відання(діловодство) юридичних осіб. Об'єктивна сторона службового підроблення полягаєу перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою звикористанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки вактивній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількохальтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документівнеправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складаннянеправдивих документів; г) видача неправдивих документів. Внесення до документівнеправдивих відомостей означає включення інформації, яка цілком або частково невідповідає дійсності, до справжнього офіційного документа. Інше підробленнядокументів припускає повну або часткову зміну змісту документа чи йогореквізитів, однак не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, ашляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань та іншими подібнимиспособами. Складання неправдивих документів — це повне виготовлення документа,який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма тареквізити документа відповідають необхідним вимогам. Видача неправдивихдокументів означає надання фізичним або юридичним особам такого документа,зміст якого цілком або частково не відповідає дійсності і який був складенийабо службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Складзлочину, описаний у диспозиції ч. 1 ст. 366 КК, є формальним, і злочинвизнається закінченим з моменту вчинення однієї з зазначених у ній дій,незалежно від того, чи спричинили ці дії які-небудь наслідки і чи буввикористаний підроблений документ. Якщо службове підроблення було вчиненеслужбовою особою як готування до вчинення іншого злочину (крім злочинуневеликої тяжкості) або використання документа містило ознаки замаху навчинення іншого злочину, її дії кваліфікуються за сукупністю — як службовепідроблення (ч. 1 або ч. 2 ст. 366 КК) та готування (ст. 14 КК) чи замах (ст. 15КК) на відповідний злочин. Суб'єктивна сторона службового підроблення,передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскількислужбова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, яківносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей,неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає складпідроблення і за наявності умов, зазначених у ст. 367 КК, може потягти за собоювідповідальність за службову недбалість. Мотиви та цілі службового підробленняможуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. У частині 2 ст. 366КК сформульований матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службовепідроблення заподіює тяжкі наслідки. Суб'єктивна сторона цього злочину можебути виявлена в умисній або змішаній формі вини. При цьому саме підробленняможе бути вчинено тільки з прямим умислом, а психічне ставлення винного дотяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. У цілому злочин,передбачений ст. 366 КК, є умисним. Якщо встановлено, що вчинюючи підробленнядокументів, винний бажав спричинення тяжких наслідків, які не настали з причин,що не залежать від його волі, дії службової особи слід кваліфікувати як замахна кваліфікований склад підроблення — за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК.
Суб'єктом службового підроблення можебути тільки службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасовоздійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасовона підприємствах, в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади,пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чиадміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки заспеціальним повноваженням. Тому, якщо аналогічні діївчиняє приватна особа щодо документів та інших предметів, зазначених у ст. 358КК, а також за використання нею завідомо підробленого документа,відповідальність настає за ст. 358 КК. Якщо ж приватна особа умисно сприяєслужбовій особі у вчиненні службового підроблення, вона має нестивідповідальність за співучасть (ст. 27 КК) у злочині, передбаченому ст. 366 КК
Ст. 367. Поняттята склад службової недбалості
Недбалість — ценевиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язківчерез несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюванимзаконом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чигромадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб. Об’єкт – суспільнівідносини, що регулюють зміст правильної роботи державних органів, п, у, о,незалежно від форм власності. Об'єктивна сторона характеризується:
1)невиконанням (бездіяльність) або неналежним виконанням (дія) службовихобов'язків через несумлінне ставлення до них службової особи; 2) настаннямнаслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2); 3)причинним зв'язком між неналежною поведінкою по службі та наслідками, щонастали. Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до своїхслужбових обов'язків, передусім, характеризує злочинну поведінку (дію абобездіяльність) при недбалості. Вона означає, що за наявності об'єктивноїможливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особабезвідповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чимвиконує їх неналежним чином (неякісно, неточно, неповно, поверхнево,несвоєчасно тощо) або взагалі не виконує службові обов'язки, які входять до їїкомпетенції. Для об'єктивної сторони недбалості необхідно встановити: а)нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи; б) колослужбових обов'язків, покладених на неї цим актом у встановленому порядку; в)яким способом і які конкретні дії суб'єкт повинен був здійснити за данихобставин; г) чи мав він реальну можливість виконати ці дії; д) в чомувиразилися допущені ним порушення і е) які наслідки вони спричинили./>/> Суб'єктивна сторона частіше за всевиражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків.Можлива і змішана форма вини — умисел щодо діяння і необережна форма вини щодонаслідків цього діяння. Не виключається недбалість і в тих випадках, колиумисно порушуючи свої службові обов'язки, винний передбачає і хоч не бажає, алесвідомо припускає заподіяння істотної шкоди або настання тяжких наслідків (наприклад,цінний вантаж, що прибув на станцію, був розкрадений внаслідок того, щоначальник цієї станції хоч і передбачав таку можливість, але не виконавобов'язків і не виставив охорону, вважаючи без жодних на те підстав, що прозбереження вантажу має піклуватися вантажоодержувач). У таких випадкахнедбалість відрізняється від службового зловживання відсутністю у винногомотивів, передбачених ст. 364 КК.
Суб'єктом недбалості може бути тільки службова особа. Службовимиособами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представниківвлади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чиорганіз. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанняморганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконуютьтакі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Однак,якщо вона порушує не службові, а суто професійні обов'язки, її дії не можутькваліфікуватися за ст. 367 і містять (при наявності інших ознак) склад іншогозлочину (статті 131, 137, 140 тощо).У частині 2 ст. 367 встановленавідповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, якіможуть виражатись в моральній, матеріальній, фізичній шкоді.
Ст. 368. Одержання хабара
Одержанняхабара — це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконаннячи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особибудь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Об’єкт – суспільні відносини, щорегулюють зміст правильної роботи державних органів, п, у, о, незалежно від формвласності. Хабар як предмет — ценезаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, втому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті,цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають правона одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо),будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них абовід права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо).
Суб’єкт –лише службова особа. Службовимиособами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представниківвлади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в уст. чиорганіз. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанняморганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, абовиконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Об'єктивнасторона вичерпується самим фактом одержання хабара. Тому не має значення,виконала або, навпаки, не виконала службова особа обіцяні нею дії(бездіяльність). Для складу цього злочину не має значення також і те, чи маланамір службова особа виконати або ні обіцяні дії (бездіяльність). Не впливає накваліфікацію і та обставина, чи передали хабар до вчинення службовою особоюзумовлених хабаром дій (бездіяльності) — так званий хабар-підкуп, або після їхвчинення — хабар-винагорода. Способи одержання і давання хабара можуть бутирізними, однак можна виділити дві основні форми: 1) просту (відкриту) і 2)завуальовану (приховану).
Визнаєтьсязакінченим з моменту прийняття службовою особою хоча б частини хабара.
Суб'єктивнасторона характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.Особливістю суб'єктивної сторони є наявність тісного зв'язку між умисломодержувача хабара і того, хто дає хабар. Якщо особа, яка передає службовійособі незаконну винагороду, не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад,помилково вважаючи, що вона зобов'язанасплатити штраф), то і службова особа за одержання хабара відповідати не може. Участині 2 ст. 368 передбачені такі кваліфікуючі ознаки злочину:1. Одержанняхабара у великому розмірі. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 у двісті ібільше разів перевищує н.м.д.г. Великим хабар є і тоді, коли службова особа систематичноотримує хабарі дрібними сумами, але вчинене охоплюється єдиним умислом винногоі, отже, являє собою продовжуваний злочин (ч. 2 ст. 32). 2. Одержання хабараслужбовою особою, яка займає відповідальне становище — посади яких згідно зіст. 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої,п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники,заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевогосамоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. 3. Одержання хабара запопередньою змовою групою осіб. 4. Одержання хабара повторно повинновідповідати ознакам повторності. Одержання службовою особою одного хабара вдекілька прийомів не утворює повторності, як і одержання хабара одночасно віддвох або більше осіб. 5. Одержання хабара, поєднане з вимаганням. За частиною 3ст. 368 відповідальність настає за одержання хабара в особливо великому розміріабо службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (сумою, яка уп'ятсот і більше разів перевищує н.м.д.г. особи, які зазначені в частині першійст. 9 Закону України «Про державну службу», та посади яких згідно із ст. 25цього Закону віднесені до першої та другої категорій).
Ст. 369. Даванняхабара
Давання хабаранерозривно пов'язано з його одержанням і полягає в передачі службовій особіматеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на її користь діймайнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабарабо третіх осіб, дій з використанням службового становища. Об’єкт – суспільні відносини, щорегулюють зміст правильної роботи державних органів, п, у, о, незалежно від формвласності. Хабар як предмет — ценезаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, втому числі вилучене з вільного обороту (гроші, в тому числі в іноземній валюті,цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають правона одержання майна або право вимагати виконання майнових зобов'язань тощо),будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них абовід права на майно, безкоштовне надання послуг майнового характеру тощо). Об'єктивна сторона вичерпується самимфактом передачі хабара, тому для кваліфікації не має значення, хто є власникомматеріальних благ, що передаються як хабар, — той, хто його дає, або іншіособи; діє він з власної ініціативи або від імені (за дорученням, проханням) тав інтересах інших осіб; чи є ці особи фізичними або юридичними. Якщо предметхабара викрадений або здобутий іншим злочинним шляхом, дії того, хто дає хабар,кваліфікуються за сукупністю. Давання хабара є закінченим злочином з моментуприйняття службовою особою хоча б його частини. Якщо запропонований хабар неприйнятий, відповідальність настає за замах на давання хабара. З суб'єктивної сторони давання хабаравчиняється тільки з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передаєнезаконну винагороду саме як хабар.
Суб'єктом може бути як приватна, так і службова особа.Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функціїпредставників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах,в уст. чи організ. незалежно від форм власності посади, пов’язані з виконанняморганізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, абовиконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Кваліфікуючоюознакою давання хабара є повторність. У частині 3 ст. 369 сформульовані умови звільнення відкримінальної відповідальності особи, яка дала хабар. Закон називає дві такихумови: 1) якщо стосовно особи, яка дала хабар, мало місце його вимагання (п. 4примітки до ст. 368); 2) якщо мала місце добровільна заява особи про даваннянею хабара. Щодо цієї ознаки в ч. З ст. 369 зазначено, що особа звільняєтьсявід кримінальної відповідальності, якщо після давання хабара вона добровільнозаявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу,наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.
Таким чином, для звільнення особи від кримінальноївідповідальності тут необхідно, щоб: а) заява була зроблена до органу,наділеному правом на порушення кримінальної справи; б) заява повинна бутизроблена до порушення кримінальної справи саме щодо особи, яка дала хабар; в)заява повинна бути зроблена до моменту порушення кримінальної справи. Однак,уявляється, що законодавець мав на увазі не сам по собі факт (момент) порушеннясправи, а обізнаність про це того, хто дав хабар; г) заява повинна бутидобровільною і може бути зроблена з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим,що відповідним органам стало відомо про факт давання хабара; д) звільненню відвідповідальності підлягає тільки той, хто дав хабар (виконавець).
Постанова ПВС“Про судову практику в справах про хабарництво” від 7 жовтня 1994 р. № 12деталізує ст. 369 ККУ, зазначаючи, що дача і одержання хабара можуть здійснюватисяі в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахуванняі виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різногохарактеру (консультації, експертизи та ін.). Дача хабара, одержання хабара і посередництвов хабарництві вважаються закінченими з моменту, коли посадова особа прийнялахоча б частину хабара.