ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ДІЛОВОГО СЕКРЕТУ (КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ)
1.1 Поняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця»
1.2 «Ноу-хау» як різновидкомерційної таємниці
1.3 Правові вимоги докомерційної таємниці
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ
2.1 Створення системизахисту комерційної таємниці підприємства
2.2Адміністративно-правовий захист
2.3Кримінально-правовий захист
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
/>/>ВСТУП
Сьогодні вУкраїні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, пристворенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникаютьнасичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що маютькомерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічнірішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягненняпідприємницького успіху.
Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства,предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження,передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь їївиробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засобителекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників діловогосекрету (комерційної таємниці).
В Україніінститут комерційної таємниці поки що знаходиться на стадії становлення, і длявітчизняного законодавства його розробка актуальна як ніколи. Відсутністьдостатнього правового регулювання негативно дається взнаки на динаміці розвиткуприватного сектору економіки, наприклад, надходження інвестицій.
Об’єктомдослідження даної курсової роботи є діловий секрет (комерційна таємниця).
Предметдослідження – організація захисту ділового секрету (комерційної таємниці).
Мета курсовоїроботи – розкрити сутність ділового секрету та визначити основні способизахисту комерційної таємниці.
В курсовій роботіпоставлені наступні задачі:
— розкритисутність ділового секрету, давши визначення понять «діловий секрет», «комерційнатаємниця», «ноу-хау» та розглянувши їх особливості;
— визначитиправові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;
— розглянутиосновні заходи щодо створення системи захисту комерційної таємниці напідприємстві;
— розглянутиспособи правового захисту комерційної таємниці.
Методидослідження: системний аналіз літератури та періодичних видань, знайомство зіспеціалізованими публікаціями з ресурсів Інтернет.
Дана темарозглядається у багатьох публікаціях. С. Климчук у статті «Проведенняпорівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступомУкраїни та країн-членів НАТО» [3] стверджує, що в Україні поняття «діловийсекрет» та «комерційна таємниця» є ідентичними, що знайшло своєзакріплення у законі України «Про підприємства в Україні», Господарськомукодексі України та Цивільному кодексі України [2, 14, 18]. Перелік інформаціїпідприємства, що може бути визнана таємною та перелік способів захисту такоїінформації наводяться у статті Т. Крисенко «Комерційна таємницяпідприємства (що треба знати секретарю)» [7]. Постановою КабінетуМіністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 визначено перелік відомостей, щоне можуть бути комерційною таємницею [12]. На сьогоднішній день ще немаєчіткого визначення поняття «ноу-хау», але Г.П. Терентьєва, Ю.М. Кузнєцов,Г.В. Черевко, О. Литвин у своїх працях [8, 9, 17, 19] розглядають ноу-хау якрізновид комерційної таємниці і наводять деякі з існуючих визначень цього терміна.Ще одну думку щодо ноу-хау висловлює Г.В. Черевко у навчальному посібнику "Інтелектуальнавласність" [19], розглядаючи ноу-хау і комерційну таємницю, як поняття, щоперетинаються. А. Стрельніков у статті «Комерційна таємниця напідприємстві» [16] багато уваги приділяє розгляду діяльності спеціальноїкомісії, яка визначає інформацію, що може бути віднесена до комерційноїтаємниці чи ні. Вимоги до Положення про комерційну таємницю, інших документів,що забезпечують охорону таємної інформації на підприємстві та їх характеристикарозглядається у статтях О. Крижанівського та А. Марущака [5, 11]. А. Локшин устатті «Комерційна таємниця» [10] наводить перелік державнихорганів, що мають доступ до комерційної таємниці та перелік нормативних актів,на підставі яких надається доступ. На законодавчому рівні правова охоронакомерційної таємниці здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Кримінальногокодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законуУкраїни «Про захист від недобросовісної конкуренції» [4, 6, 13, 18].У статті М. Галянтича [1] розглядається адміністративний захист комерційноїтаємниці, а у статті О. Радутного [15] – кримінальний захист. За незаконнезбирання, використання, розголошення та зберігання комерційної таємниціКодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним кодексомУкраїни передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність [4, 6].
/>/>/>/>/>/>/>РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬДІЛОВОГО СЕКРЕТУ (КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ)/>/>/> 1.1Поняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця»
На сьогоднішнійдень відсутнє чітке визначення поняття «діловий секрет». Щостосується використання понять «ділові секрети», «виробничісекрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні більшрозповсюджена думка про те, що всі ці види секретів можливо об’єднати в одинузагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення назаконодавчому рівні [3].
Уперше в Українітермін «комерційна таємниця» був введений Законом України «Пропідприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 887-XII (втратив чинність 1січня 2004 року). Під комерційною таємницею підприємства,установи, організації малися на увазі відомості, пов’язані з виробництвом,технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністюпідприємства, що не були державною таємницею, розголошення (передання, витік)яких могло завдати шкоди інтересам підприємства [14].
Відповідно дочастини першої статті 36 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року№ 436-IV зі змінами та доповненнямикомерційною таємницею можуть бути визнані відомості, пов’язані з виробництвом,технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання,що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересамсуб’єкта господарювання [2].
31 січня 2004року набув чинності Цивільний кодекс України № 435-IV, у статті 505 якого міститься такевизначення комерційної таємниці [18]: комерційна таємниця – це інформація, якає секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупностіїї складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно маютьсправу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим маєкомерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходівщодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цюінформацію.
Керуючисьнаведеними нормами законодавства, можна зробити висновок: комерційна таємниця –це самостійно визначений підприємством склад і обсяг відомостей та інформації,що не є державною таємницею [7].
Згідно ізчастиною 2 статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею можутьбути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншогохарактеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесенідо комерційної таємниці.
До даних, щостановлять комерційну таємницю належать секретні відомості (інформація)науково-технічного та комерційного характеру, пов’язані з [7]:
— виробництвомі технологією (ідеї, винаходи, відкриття, створені підприємством бази даних,комп’ютерні програми, ноу-хау, технічні проекти, описи технологічних іспитів,промислові зразки);
— управлінняпідприємством (нові методи організації праці та виробництва, укладені тазаплановані контракти, інформація про конфіденційні переговори);
— фінансовоюдіяльністю (калькуляція витрат виробництва підприємства, структура цін, розміризнижок, рівень прибутку, інвестиції);
— господарськоюдіяльністю (огляди ринку, маркетингові дослідження, плани розвиткупідприємства).
Відповідно допостанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що нестановлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 року № 611 не можутьбути комерційною таємницею [12]:
— установчідокументи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та їїокремими видами. До цих документів належать статут, установчий договір,ліцензії на здійснення певних видів господарської діяльності, сертифікати направо здійснення деяких видів операцій, патенти тощо;
— інформаціяза всіма встановленими формами державної звітності. До даних державноїзвітності належать дані податкової, фінансової (бухгалтерської), статистичноїта інших видів звітності, встановлених законом;
— документипро платоспроможність;
— дані,необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язковихплатежів, а також документи про сплату податків і обов’язкових платежів. До цихданих належать документи щодо ведення податкового обліку на підприємстві івиконання господарських операцій. Тобто документи, на підставі яких встановлюютьсяоб’єкт, база і ставки нарахування податків (книги обліку продажу і придбання,податкові накладні, первинні розрахункові та облікові документи, документи прорух коштів тощо);
— відомостіпро чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату в цілому та запрофесіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць (колективнийдоговір, штатний розклад, табелі обліку робочого часу тощо);
— інформаціяпро забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечнихумов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також іншіпорушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
— відомостіпро участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах,спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькоюдіяльністю;
— відомості,що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню: інформація провипуск акцій підприємством, що пропонуються для відкритого продажу, яка згіднозі статтею 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від18 червня 1991 року № 1201-XII підлягає обов’язковому опублікуванню.
Комерційнатаємниця не включена до переліку об’єктів промислової власності, наведеного устатті 1 Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня1883 року (чинна в Україні з 25 грудня 1991 року). У статті 39 Угоди «Проторговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (TRIPS) від 15 квітня 1994 року комерційнатаємниця визнається об’єктом права у випадках захисту проти недобросовісноїконкуренції, як передбачено статтею 10bis Паризької конвенції. Зазначена норма діє на територіїдержав, що вступили до СОТ та ратифікували Угоду. Україна сьогодні не є членомСОТ.
У національномузаконодавстві комерційна таємниця включена до переліку об’єктів інтелектуальноївласності (стаття 420 Цивільного кодексу України)./>/>/>1.2 «Ноу-хау» як різновид комерційної таємниці
З поняттям «комерційнатаємниця» тісно пов’язане поняття «ноу-хау». «Ноу-хау»є вужчим поняттям і складає підінститут комерційної таємниці.
З моменту появитерміна «ноу-хау» (від англ. know how – знаю як) і дотепер немає чіткогонаукового визначення цього поняття.
В тексті Угоди «Проторговельні аспекти прав інтелектуальної власності» ноу-хау розглядаєтьсяяк "інформація", яка не розкривається.
Альтернативніпідходи до визначення поняття «ноу-хау» постійно обговорюються вюридичній, економічній та технічній літературі, існує і безліч визначень цьоготерміна. Спочатку цим терміном визначали інформацію, необхідну для здійсненнявинаходу і спеціально пропущену заявником в описі до патенту. Цьому терміновінадавали такий зміст: «знати, як застосовувати патент» [17].
В американськихдовідниках і словниках 50 – 60-х рр. наводяться такі визначення «ноу-хау»[8]: це технічне вміння або специфічна майстерність у будь-якій галузі, інколивикористовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання –усвідомленість; це практичне знання того, як зробити або виконати щось уміло ікваліфіковано, з мінімальними зусиллями, набута майстерність або кваліфікованість.
Нині «ноу-хау»визначається як сукупність знань і навичок, що стосуються промислової власностіабо процесу, пов’язана з таємницями виробництва, є конфіденційною (економічнимнадбанням, придатним для експлуатації), передається в речовій (матеріальній) танематеріальній формах [17].
Згідно звизначенням Міжнародної ліги конкурентного права, ноу-хау складаються ізтехнічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що неохоплюється патентами і використовується при експлуатації певного підприємства,здійсненні інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секретвиробництва) і яка може передаватися за договором [19].
До ноу-хау можутьбути віднесені [9]:
— різногороду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи,способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків,будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних,дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;
— розробкита використання технологічних процесів;
— складречовин, сплавів тощо, методи і способи лікування, пошуку і видобутку кориснихкопалин;
— знання ідосвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.
Водночас, надумку деяких дослідників, «ноу-хау» і «комерційна таємниця»– поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильникицієї позиції трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини,потенційна цінність якого не пов’язана з конкретним бізнесом [19]. На їхнюдумку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводитьрежим обмеженого доступу лише до тієї його частини, яка може бути переданаіншим особам для практичного використання.
За своєююридичною природою і характером правової охорони ноу-хау має визначеніособливості [9]. Так, інформація, що складаєпредмет ноу-хау, не підлягає реєстрації в будь-якому державному органі і на неїне одержується патент, свідоцтво тощо. Спеціальне законодавство, яке докладнорегламентувало б правову охорону ноу-хау, у розвинутих країнах є відсутнім. Неє винятком і Україна. Для забезпечення правової охорони ноу-хау застосовуютьсязагальні положення цивільних законодавств (положення про службову і комерційнутаємниці), норми, спрямовані на захист від недобросовісної конкуренції,положення договірного права.
Згідно з деякимиміжнародними документами, ратифікованими на території України, визначеніположення і права на ноу-хау як на вид інтелектуальної власності./>/>/>1.3 Правові вимоги до комерційної таємниці
Існують певніправові вимоги до відомостей, що можуть бути визнані комерційною таємницею [16].
Насамперед слідпересвідчитися що відомості, які визнано доцільними віднести до комерційноїтаємниці, взагалі окреслені у статті 36 Господарського кодексу України, згідноз якою [2]:
— вониповинні бути пов’язані з виробництвом технологією, управлінням, фінансовою таіншою діяльністю суб’єкта господарювання;
— вони неповинні бути державною таємницею;
— їхнєрозголошення може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання.
Відомості, щоналежать до комерційної таємниці, повинні відповідати вимогам, сформульованим устатті 505 Цивільного кодексу України.
Вимоги цієїстатті частково охоплюються вже наведеними у статті 36 ГКУ. Однак, у статті 505ЦКУ особливо наголошується на тому, що відомості не повинні бути такими, що,відповідно до закону, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.Зокрема, вони не повинні підпадати під перелік відомостей, що не становлятькомерційної таємниці, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 9серпня 1993 року № 611.
Щоб певні відомостівважалися комерційною таємницею на підприємстві слід оформити відповіднеуправлінське рішення. При цьому слід керуватися статтею 36 Господарськогокодексу України, в якій зазначено, що таке рішення [2]:
— має бутирішенням «суб’єкта господарювання»;
— має бутирішенням про визнання відомостей у певному складі та обсязі комерційноютаємницею відповідного суб’єкта господарювання.
Стаття 162 ГКУ визначаєправомочності суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці. Суб’єктгосподарювання, як власник технічної, організаційної або іншої комерційноїінформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформаціїтретіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність через те, щоє невідомою третім особам і до неї не мають вільного доступу інші особи назаконних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони їїконфіденційності. Термін правової охорони комерційної таємниці обмежуєтьсячасом дії усіх зазначених умов.
Особа, якапротиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єктовігосподарювання, зобов’язана відшкодувати заподіяні йому такими діями збитки.Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційноютаємницею, має право використовувати цю інформацію на власний розсуд.
Длябезпосереднього визначення переліку відомостей, які визначаються комерційноютаємницею, на підприємстві створюється комісія, яка займається групуванням іуточненням інформації для цього переліку. До складу такої комісії, як правило,включають не більше чотирьох-п’яти осіб – досвідчених фахівців, обізнаних здіяльністю підприємства в цілому та окремих його підрозділів, представниківюридичної служби та служби безпеки підприємства. Діяльність цієї комісії маєвідбуватися за спеціальним алгоритмом [16]:
— інформація,яка належить до державної таємниці, виділяється окремо, оскільки цей видінформації охороняється законодавством України про державну таємницю; окремовиділяють також інформацію, яка не є комерційною таємницею, згідно з постановоюКабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611; у разі наявності напідприємстві іншої інформації, що, згідно з чинним законодавством, є принципововідкритою, вона також виділяється в окремі групи, відповідно до підстав їїрозкриття;
— однозначнодо складу комерційної таємниці належать різні види ноу-хау; відомості провинаходи і раціональні пропозиції, які не захищенні авторським або патентнимправом, також вважаються комерційною таємницею; тексти договорів та факти їхукладення також повинні вважатися комерційною таємницею;
— подальшаробота щодо поповнення Переліку відомостей, які визнаються комерційною таємницею,проводиться насамперед шляхом послідовного розгляду всіх пропозицій (зобґрунтуваннями) членів комісії, керівників і провідних фахівців підрозділів інапрямків, відповідно до своїх ділянок роботи;
— передвключенням до переліку всі відомості, визнані комерційною таємницею, повиннібути перевірені на відповідність правовим вимогам;
— остаточнийваріант переліку відомостей, визнаних комерційною таємницею, як документкомісії разом з проектом наказу про його затвердження подається на підпискерівникові підприємства;
— післяостаточного затвердження переліку, комісія не припиняє свою роботу, а продовжуєйого супроводження і, в разі необхідності, вносить коректні пропозиції щодозмін та доповнень.
/>/>/>РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ЗАХИСТУ КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ/>/>/>діловий секрет комерційний таємниця2.1 Створеннясистеми захисту комерційної таємниці підприємства
Серед способівзахисту комерційної таємниці, що найчастіше застосовуються на підприємствахУкраїни, можна виділити [7]:
— створенняположення про комерційну таємницю на підприємстві;
— розробленняі затвердження інструкції, що визначає порядок обліку, зберігання ікористування документами, які містять комерційну таємницю;
— розробленняі затвердження інструкції щодо дотримання працівниками режиму нерозголошеннякомерційної таємниці;
— включеннядо статуту (положення) підприємства розділів, що регламентують захисткомерційної таємниці;
— розробленнята укладення угоди про нерозголошення комерційної таємниці з працівниками, що маютьдоступ до цієї інформації.
Для правовоїохорони конфіденційної інформації однією з важливих юридично значущих дій фірмиє затвердження Положення про конфіденційну інформацію фірми [5]. Структура тазміст документа має відповідати вимогам законодавства в інформаційній сфері таспеціальному законодавству у відповідних сферах діяльності фірми.
ВажливістьПоложення визначається відсутністю в Україні спеціальних нормативних актів, якіб додатково могли регламентувати правовому охорону відомостей, що становлятькомерційну таємницю.
Положення маєвстановлювати основні засади, критерії ат принципи захисту комерційноїінформації, склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю; спосібїх захисту; порядок набуття та захисту прав на об’єкти права інтелектуальноївласності, які можуть містити ноу-хау тощо.
Цим документомтакож надаються визначення основних видів інформаційних об’єктів, що маютьправовий захист, критеріїв віднесення комерційної інформації до комерційноїтаємниці, ноу-хау, виробничих секретів, а також видів об’єктів праваінтелектуальної власності до проведення державної реєстрації тощо. Крім того,Положення має визначати перелік посадових осіб, допущенних до конфіденційноїінформації, їх обов’язки, права та відповідальність.
Цей документповинен встановлювати чіткий порядок одержання, використання, поширення ізберігання документованої інформації, яка має статус конфіденційної інформації,та порядок її розголошення власником і користувачами – найманими працівникамифірми.
Рекомендуєтьсятакож включати норму про нерозголошення комерційної таємниці в трудові договори(контракти) як керівника підприємства, так й інших співробітників.
Керівникорганізації має забезпечувати збереження комерційної таємниці підприємця. Уконтракт керівника з власником підприємства доцільно включити відповідніположення щодо даного питання. Зокрема, необхідно зобов’язати керівника суворозберігати комерційну таємницю організації і не використовувати її для будь-якоїіншої діяльності, що може зашкодити підприємству. У контракті варто зазначити,що керівник організації персонально відповідає за створення необхідних умов длязабезпечення збереження комерційної таємниці підприємства. Зрозуміло, щокерівника підприємства, як і членів трудового колективу, потрібно попередитипро відповідальність за порушення режиму комерційної таємниці, а також про те,що наслідками цього можуть стати: передбачена законом юридична (у тому числікримінальна) відповідальність і розірвання контракту.
Зобов’язання пронерозголошення інформації може бути оформлене як запис безпосередньо у текстітрудового договору (контракту), так і у вигляді окремого документа, тобтододатку до трудового договору (контракту).
У договір(контракт) працівника, який має доступ до комерційної таємниці підприємця (абов додаток до нього), можуть бути включені такі зобов’язання [11]:
— нерозголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, яка буде довіренапідприємцю або стане відомою під час роботи;
— виконувативимоги наказів, інструкцій і положень стосовно працівника з питань забезпеченнязбереження комерційної таємниці;
— нерозголошувати інформацію, що складає комерційну таємницю, тих підприємців, зякими налагодженні ділові відносини;
— без згодикерівництва підприємства не передавати третім особам і не розкриватипривселюдно інформацію, що складає комерційну таємницю;
— у випадкунамагання сторонніх осіб одержати від працівника інформацію, що складаєкомерційну таємницю підприємства, негайно сповістити про це відповідну посадовуособу;
— невикористовувати інформацію, що складає комерційну таємницю підприємства дляіншої діяльності, яка може завдати шкоди підприємству;
— у випадкузвільнення всі носії інформації (що складає комерційну таємницю), якимикористувався працівник у зв’язку з виконанням службових обов’язків під часроботи на підприємстві, необхідно передати відповідній посадовій особі організації.
Працівника слідпопередити про відповідальність за невиконання зобов’язань і в’язати з нього розписку. Утрудовому договорі (контракті) або його невід’ємній частині (зобов’язані пронерозголошення інформації, що складає комерційну таємницю) варто передбачитипорядок ознайомлення працівника з діючими на підприємстві положеннями йінструкціями щодо забезпечення збереження комерційної таємниці.
Правилавнутрішнього розпорядку і посадові інструкції осіб, що мають доступ докомерційної таємниці, а також інструкції про ведення переговорів та роботу здокументами також повинні містити застереження стосовно використаннякомерційної таємниці.
Є можливістьрозробити окрему інструкцію з дотримання режиму нерозголошення (збереження таохорони) комерційної таємниці співробітниками підприємця.
Навіть якщоважлива комерційна інформація на підприємстві і отримала гриф «Комерційнатаємниця», це не звільняє власника від обов’язку надавати таку інформаціювідповідним контролюючим та правоохоронним органам. Не всі контролюючі органимають право на одержання інформації, що містить комерційну таємницю. Таке правомає бути передбачене відповідними законодавчими органами. Право на отриманняконфіденційної інформації мають такі державні органи [10]:
— Службабезпеки України (права Служби безпеки України отримувати службову документаціюта звітність з питань державної безпеки України закріплено у статті 25 ЗаконуУкраїни «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-XII);
— органи,які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (перелік таких органівзакріплено у статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ);
— Міністерствовнутрішніх справ (права міліції закріплено у статті 11 Закону України «Проміліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ);
— Державнаподаткова служба (права органів державної податкової служби визначено статтею11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4грудня 1990 року № 509-ХІІ);
— органиДержавної контрольно-ревізійної служби (права державної контрольно-ревізійноїслужби закріплено у статті 10 Закону України «Про державнуконтрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ.Зокрема, такі органи мають право отримувати грошові та бухгалтерські документи,звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження та використаннякоштів і матеріальних цінностей);
— Антимонопольнийкомітет України (повноваження Державного уповноваженого Антимонопольногокомітету України закріплено у статті 16 Закону України «ПроАнтимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-ХІІ.Він може, зокрема, отримувати документи та інші матеріали, необхідні дляпроведення перевірки відповідності їх положенням їх антимонопольногозаконодавства);
— органипрокуратури України (обов’язковість виконання вимог прокурора закріплено устатті 8 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ. Наприклад, на вимогу прокурора або слідчого слід видавати статистичнуіншу інформацію або копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чирозслідування);
— Державнакомісія з цінних паперів та фондового ринку України (зокрема, відповідно достатті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперівУкраїни» від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку України має право отримувати документифінансово-господарської діяльності емітентів, осіб які здійснюють професійнудіяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулювальних організацій).
Правоохоронні таконтролюючі органи мають право отримувати інформацію, що містить комерційнутаємницю, під час перевірки або за відповідним письмовим запитом виключно напідставах передбачених законодавчими актами та з визначеного законодавством колапитань./>/>/>2.2 Адміністративно-правовий захист
В Україніправовою основою для регламентування відносин у сфері збереження комерційноїтаємниці є стаття /> Кодексу проадміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х зі змінами тадоповненнями та глава 4 Закону України «Про захист від недобросовісноїконкуренції» від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР.
Відповідно достатей 16, 17, 18, 19 глави 4 Закону України «Про захист віднедобросовісної конкуренції» не допускається недобросовісна конкуренція,до якої, зокрема, належить неправомірне збирання, розголошення і використаннякомерційної таємниці без згоди її власника.
Неправомірнимзбиранням комерційної таємниці вважається знаходження протиправним способомвідомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційнутаємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту(стаття 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).
Відповідно достатті 17 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»розголошенням комерційної таємниці особою, якій ці відомості були довірені увстановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службовихобов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб’єкту(підприємцю), вважається ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженоїна те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлятькомерційну таємницю.
Розмірматеріальної шкоди завданої незаконним використанням відомостей, що становлятькомерційну таємницю, не повинен бути підставою для настання адміністративної чикримінальної відповідальності за вчинення дій, що підпадають під ознакиправопорушення. За наявністю чи відсутністю заподіяння матеріальної шкодиповинна наступати адміністративна відповідальність, а за умови заподіяннязначної шкоди інтересам держави та суспільства – кримінальна.
У випадкупорушення режиму комерційної таємниці без заподіяння шкоди, може наступитиадміністративна відповідальність.
Початкомвиникнення правопорушення у сфері комерційної таємниці є одержання комерційноїтаємниці від її носія. Насамперед необхідно чітко визначити суть одержанихвідомостей щодо таємності та комерційності, які не завжди можуть співпадати істановити предмет охорони комерційної таємниці. Якщо початковий елемент – цестворення або визначення об’єкта комерційної таємниці, то завершення існуваннятаємниці – це час, коли відомості, що її складали, якимось чином стали відоміневизначеному колу осіб. Адміністративна відповідальність у такому разі моженаступити тільки під час незаконного, протиправного поширення зазначеної таємниці [1].
До складуправопорушення, відповідно до статті 19 Закону України «Про захист віднедобросовісної конкуренції», відноситься також неправомірне використаннякомерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під часпланування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженоїна те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно дозаконодавства України комерційну таємницю.
Однакрозголошення може мати місце тільки при ознайомленні невизначеного кола осіб зотриманими відомостями, і тільки тих, які мають можливість впроваджувати їх упідприємницьку діяльність. Саме впровадження при здійсненні підприємницькоїдіяльності, тобто отримання прибутку, може бути право установчою ознакою призастосуванні норм зазначеної статті.
Адміністративнавідповідальність також може наступити за схилення до розголошення комерційноїтаємниці. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист віднедобросовісної конкуренції» схиленням до розголошення комерційноїтаємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку абостали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, щовідповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, дорозкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючомусуб’єкту підприємцю.
Частиною третьоюстатті /> Кодексу України проадміністративні правопорушення передбачено що отримання, використання,використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційноїінформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншогопідприємця тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 21 ЗаконуУкраїни «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачаєвідповідальність господарюючих суб’єктів за недобросовісну конкуренцію увигляді штрафу, що накладається Антимонопольним комітетом України, йоготериторіальними відділеннями у розмірі до трьох відсотків виручки відреалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб’єкта заостанній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разіякщо обчислення виручки господарюючого суб’єкта неможливо або виручка відсутня,штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п’ятитисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо такі дії були вчиненніне господарюючим суб’єктом, то тягне за собою накладання на них Антимонопольнимкомітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двохтисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 22 Закону України «Прозахист від недобросовісної конкуренції»)./>/>/>2.3 Кримінально-правовий захист
Кримінальний кодексУкраїни від 1 вересня 2001 року передбачає кримінальну відповідальність занезаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційнутаємницю (стаття 231 Кримінального кодексу України) та за розголошення комерційноїтаємниці (стаття 232 Кримінального кодексу України).
Суспільнанебезпечність цих злочинів полягає у тому, що вони посягають на суспільнівідносини, які складаються у сфері господарської діяльності на засадах ринковихвідносин та охороняються державою в інтересах усього суспільства й окремих йогосуб’єктів. Незаконні дії щодо комерційної таємниці заподіють руйнівного впливуна одну з важливих сфер суспільного життя – господарську. Такий вплив загрожуєумовам нормального існування суспільства, його позитивному розвитку. На цю небезпекубуло свого часу вказано в резолюції Шостого Конгресу ООН. А Сьомий Конгрес ООНвідніс економічні злочини до особливо небезпечних та висунув вимогу про посиленняборотьби з ними.
Комерційнутаємницю як предмет злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України,характеризують наступні риси [15]:
— це певнасукупність знань стосовно господарської діяльності певного суб’єкта;
— щодо неїіснує певне локально-нормативне рішення власника, їй надано певного статусу –статусу таємниці;
— вонаналежить певним фізичним або юридичним на праві власності;
— дляпорушника вона є чужою власністю, він не має а ні дійсного, а ні уявного правана неї.
Об’єктивнасторона злочинів, що передбачені статтями 231, 232 КК України, характеризуєтьсядіянням, злочинним наслідком та причинним зв’язком між ними. Згідно здиспозицією статті 231 КК України діяння як обов’язкова ознака об’єктивноїсторони злочину може полягати у двох альтернативних формах поведінки: діях,спрямованих на одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або увикористанні цих відомостей. Злочинним визнається не лише збирання, але йдіяльність, яка на це лише спрямована, тобто йому передує.
Об’єктивнасторона злочину, передбаченого статтею 232 КК України, полягає у будь-якомурозголошенні комерційної таємниці, тобто – у доведенні її до відома сторонньоїособи за відсутності на це законних підстав. При цьому сторонньою будевважатися особа, на втаємничення якої немає згоди власника (або уповноваженої особи)комерційної таємниці. А незаконний характер діяння полягатиме у відсутності увинної особи належних підстав на доведення певної інформації до відомасторонньої особи.
Моментомзакінчення злочинів, передбачених статтями 231, 232 КК України, є настанняшкоди суб’єкту господарської діяльності, обсяг якої в законі визначенооціночним поняттям "істотна". Питання про наявність такої шкоди можебути вирішене у кожному конкретному випадку, можливо з урахуванням висновківвідповідних експертів.
Суб’єктомзлочину, передбаченого статтею 231 КК України, є фізична осудна особа, якій намомент вчинення злочину виповнилось 16 років. На відміну від цього, особа, якавчиняє злочин, передбачений статтею 232 КК України характеризується ще йдодатковою ознакою: особа, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною числужбовою діяльністю або на інших законних підставах.
Можливо виділититри групи спеціальних суб’єктів злочину, передбаченого статтею 232 КК України [15]:
— особи, щоперебувають у трудових відносинах з власником (уповноваженим органом)комерційної таємниці, професіональна або службова діяльність, якихбезпосередньо пов’язана з функціонуванням певного підприємства – це, так зване,посягання зсередини;
— особи,професіональна або службова діяльність яких чи інші законні підставиобумовлюють виникнення певних правовідносин цивільно-правового характеру звласником комерційної таємниці;
— особи,які наділені власними повноваженнями з витребування та використання відомостей,що становлять комерційну таємницю (наприклад, суд, співробітники податковоїміліції, Служби безпеки України).
Відповідно достатей 231-232 Кримінального кодексу України за незаконне збирання з метоювикористання відомостей, що становлять комерційну таємницю, та розголошеннякомерційної таємниці передбачено кримінальну відповідальність.
Стаття 231 ККпередбачає, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлятькомерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використанняцих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо цеспричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, – караються штрафомвід двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абообмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк дотрьох років.
Статтею 232 ККпередбачено, що умисне розголошення комерційної або банківської таємниці беззгоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною абослужбовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивіві завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, карається штрафомвід двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян зпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, абопозбавленням волі на той самий строк.
/>/>/>ВИСНОВОК
В курсовій роботіпоставлені та вирішені наступні задачі:
— розглянутіпоняття «діловий секрет», «комерційна таємниця» та «ноу-хау»;
— розкрита сутністьділового секрету (комерційної таємниці);
— визначеніправові вимоги до інформації, що може становити комерційну таємницю;
— розглянутіспособи захисту комерційної таємниці та відповідальність за її незаконнезбирання та розголошення.
Розглянувшипоняття «діловий секрет» та «комерційна таємниця» можназробити висновок, що ці поняття є ідентичними. Що стосується поняття «ноу-хау»,то воно розглядається як різновид комерційної таємниці. Сутність комерційної таємниці можебути розкрита наступним визначенням: комерційна таємниця є інформацією, цінністьякої полягає в її секретності та потребує запровадження заходів щодо збереженняцієї секретності. Для того щоб інформація була віднесена до комерційноїтаємниці, на підприємствах скликається спеціальна комісія, яка перевіряє надануїй інформацію на відповідність правовим вимогам щодо комерційної таємниці та складаєсписок таємної інформації. Щоб ця інформація мала правовий захист напідприємствах розробляються та затверджуються Положення про комерційнутаємницю, угоди про нерозголошення таємної інформації та інші документи. Назаконодавчому рівні правова охорона комерційної таємниці може бути здійснена врамках Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України, Кодексу проадміністративні правопорушення, закону України «Про захист віднедобросовісної конкуренції». За незаконне збирання, використання,розголошення та зберігання комерційної таємниці законодавством передбаченаадміністративна та кримінальна відповідальність.
/>/>/>СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
1. ГалянтичМ. Адміністративний захист комерційної таємниці [Текст] / М. Галянтич //Інтелектуальна власність. – 2004. – № 4. – С. 8-10.
2. Господарськийкодекс України [Текст]: за станом на 20 січня 2007 р. /Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Х.: Одіссей, 2007. – 240 с.
3. КлимчукС. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженимдоступом України та країн-членів НАТО [Електронний ресурс]: сайт юридичного журналу «Юстиніан»/ С. Климчук. – Режим доступу: www.justinian.com.ua/article.php?id=2461.
– Загол. з екрану.
4. КодексУкраїни про адміністративні правопорушення [Текст]: за станом на 25 лютого 2002 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Х.: Одіссей, 2002. – 255 c.
5. КрижанівськийО. Положення про конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) – базовийдокумент економічної безпеки фірми [Текст] / О. Крижанівський // Інтелектуальнавласність. – 2006. – № 3. – С. 33-35.
6. Кримінальнийкодекс України [Текст]: за станом на 1 вересня 2001 р. / Верховна Рада України.– Офіц. вид. – К., 2003. – 324 с.
7. КрисенкоТ. Комерційна таємниця підприємства (що треба знати секретарю) [Текст] / Т. Крисенко // Секретар-референт. – 2006. – № 3. – С. 14-19.
8. КузнєцовЮ.М. Патентознавство та авторське право [Текст]: підруч. / Ю.М. Кузнєцов. –К.: Кондор, 2005. – 428 с.
9. Литвин О.Сучасні реалії ноу-хау або Не поспішай патентувати інноваційне рішення [Текст]/ О. Литвин // Інтелектуальна власність. – 2010. – № 5. – С. 38-40.
10. Локшин А.Комерційна таємниця [Текст] / А. Локшин // Секретар-референт. – 2007. – № 9. –С. 14-17.
11. МарущакА. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб’єктагосподарювання: правові засади [Текст] / А. Марущак // Інтелектуальнавласність. – 2006. – № 3. – С. 29-32.
12. Проперелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю: Постанова КабінетуМіністрів України від 9 серпня 1993 року № 611 [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: www.realis.com.ua/?lng= ua&part=35&id=54. – Загол. зекрану.
13. Прозахист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року №236/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу:www.net-law.biz/?lng=ua&dir=2.1&article=14. – Загол. з екрану.
14. Пропідприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року № 887-XII [Електронний ресурс]. – Режимдоступу: uprcity. kharkov.ua/zakbaza/28. – Загол. з екрану.
15. РадутнийО. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання аборозголошення комерційної таємниці [Текст] / О. Радутний // ПравоУкраїни. – 2002. – № 3. – С. 110-113.
16. СтрельніковА. Комерційна таємниця на підприємстві [Текст] / А. Стрельніков //Секретар-референт. – 2010. – № 4. – С. 70-74.
17. ТерентьєваГ.П. Основи знань про комерційні таємниці (ноу-хау) для студентівдокументально-інформаційного профілю навчання [Текст] / Г.П. Терентьєва //Вісник Харківської державної академії культури. – 2010. – Випуск 30. – С.130-135.
18. Цивільнийкодекс України [Текст]: за станом на 1 липня 2004 р. /Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парламент. вид-во, 2004. – 352 с.
19. ЧеревкоГ.В. Інтелектуальна власність [Текст]: навч. пос. / Г.В. Черевко. – К.:Знання, 2008. – 416 с.