Зміст:
Завдання №1............................................................................................3
Завдання №2.............................................................................................9
Завдання №3............................................................................................15
Список використаноїлітератури..........................................................16
1. Нормативна регуляція поведінки тазасвоєння особистістю соціальних норм. Структурні компоненти індивідуальноїправосвідомості.
Свідома поведінка характеризується свідомою їїрегуляцією, розумінням сутності його явищ, їхніх взаємозв'язків іпричинно-наслідкової обумовленості.
Усвідомити явище – це значить побачити його дійснізв'язки в об'єктивному світі. Свідома регуляція заснована на знанні –понятійному відображенні явищ реального світу. Вольова, свідома діяхарактеризується передбаченням майбутнього результату дії – його мети.Цілеутворення – найважливіша сфера свідомої діяльності людини. Усвідомивши ту абоіншу потребу, свої інтереси, людина аналізує реальні умови і думкою представляєряд можливих варіантів поведінки для здійснення цілей, досягнення яких можезадовольнити його бажання, почуття, прагнення в даних умовах. Далі зважуютьсявсі «за» і «проти» щодо можливих варіантів дії, і людина зупиняється на одномуз них, оптимальному по його уявленнях. Цей вибір мети улаштовується визначенимдоводом на його користь – мотивом. Звідси, мотив – це усвідомлений людиноюособистісний зміст його дій, усвідомлення відносини даної мети до задоволеннявідповідного спонукання.
Людська поведінка активується широким спектромспонукань, що є модифікацією його потреб: потягами, інтересами, прагненнями,бажаннями, почуттями. Конкретної ж дії людини усвідомлені в системі понять.Людина розуміє, чому варто досягти саме дану ціль, вона зважує її на вагахсвоїх понять і уявлень.
Спонуканнями до діяльності у визначеному напрямкуможуть бути позитивні і негативні почуття: допитливість, альтруїзм, егоїзм,користь, жадібність, ревнощі і т.д.
Однак почуття, будучи загальним спонуканням довизначеного роду дій, самі по собі не є мотивом дій.
Важливу роль упобудові поведінки відіграє соціальне виховання. Соціальне виховання – цецілеспрямована, послідовна, систематична діяльність суспільства щодоформування у особистості певної системи знань, вмінь і навиків, мислення,почуттів – почуття права, законності, почуття поваги до тих соціальнихцінностей, які регулюються і охороняються суспільством.
Поведінка —вольова сторона свідомості, що представляє собою процес переносу правових норму реальну поведінку. Складається з елементів, що визначають його напрямок (характер), —мотивів поведінки, правових установок.
Установка —готовність особистості виявити активність в області пізнання і реалізації впевній сфері діяльності. Вона являє собою конкретну програму поведінки у визначенихумовах, що формується з усіх приналежних суб'єктові знань, оцінок, думок,настроїв, звичок, навичок, сподівань, відносин до кого-небудь і до чого-небудь,що переходять в інтереси і прагнення.
Поведінковийелемент свідомості синтезує в собі раціональні й емоційні моменти. Через ньоговідбувається реалізація психологічного й ідеологічного елементів.
Поведінкавиявляється у формі дій (вчинків), що впливають на відносини між суб'єктами,або у формі бездіяльності, що, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносинне здійснює. Перш ніж поведінка зовні виразиться у виді вчинку, повиннавиникнути установка, мотив поведінки в свідомості суб'єкта.
Виникнення нормативноїустановки припускає:
1) інформованістьпро соціальну норму;
2) розуміння їїзмісту;
3) оцінку, тобтоступінь схвалення соціальної норми;
4) відношення доправ інших осіб;
5) емоційнепереживання з приводу функціонування соціальної норми;
6) готовність до дії.
Нормативна установка— суб'єктивний регулятор поведінки.
Таким чином, відповедінкового елемента свідомості залежить ступінь її якісного стану (поведінка, активність, порушення й ін.).
Завданнявиховання полягає в тому, щоб на основі загальних виховних цілей у кожноїлюдини були сформовані:
— правильна орієнтація та шанобливе ставлення до норм, що прийняті у суспільстві;
— усвідомлений вибір правомірних варіантів поведінки;
— почуття особистої відповідальності та усвідомлення невідворотності кари запорушення соціальних норм;
— критичне ставлення до порушень і порушників соціальних норм;
— потреба особистої участі у боротьбі з порушеннями;
— впевненість у необхідності соціальних норм для нормальної життєдіяльностісуспільства і його членів;
— усвідомлена звичка дотримуватися соціальних норм та закону.
Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відбиваючи об'єктивніпотреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поводження людини.Свідомість додає цілеспрямований характер людській діяльності.
Свідомість яксистема включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні,правові, етичні, філософські, релігійні. Усі форми суспільної свідомостівзаємозалежні і взаємовпливають одна на одну.
Правосвідомість являєсобою відносно самостійну сферу (область) свідомості:
• суспільної;
• групової;
• індивідуальної.
У ній відбитаправова дійсність у виді знань про право, осмислення того, що є правом, якимвоно було (відношення до права минулих років) і яким повинне бути (відношеннядо майбутнього права), а також у виді правових установок поведінки як реакціїна оцінку діючого права, на роботу правозастосувальних органів.
Як зазначають усірозглядувані мною автори правосвідомість повинна бути властивою не тільки творцямюридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави, що є дужеважливим.
Правосвідомість —це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають відношення індивіда,групи, суспільства до діючого, минулого і бажаного права, а також до діяльності,пов'язаної з правом.
Ключовий пунктправосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свободлюдини й оцінка діючого права з погляду його відповідності загальнолюдськимцінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини.
Правосвідомістьне тільки виражає відношення індивіда до правової дійсності, але і направляєйого на визначені зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює них.
Правосвідомість –це особлива форма суспільної свідомості, сукупність правових понять, поглядів,ідей, почуттів, що виражають ставлення людей до чинного або бажаного права,його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірностійого норм та уявлення про майбутню правову систему й окремі її норми.
У структуріправосвідомості особистості кожній з функцій відповідають такі блоки:
1) правові знання;
2) правові оцінки;
3) правові установки.
Необхідність іобсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включенав систему правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюється задопомогою соціального і правового досвіду особистості. Пройшовши черезсвідомість особистості, правові явища викликають оціночне до себе відношення:оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань.Відбувається процес не прямого відтворення в діях особистості отриманих знань,а виникає їхній переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове,обов'язкове. Після цього виробляється правова установка, що відбиває готовністьдо визначеної правової поведінки. Блок правових установок включає такожсхильність до оцінки правових явищ виходячи з напрямку правової поведінки. Вінвпливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) іправостворюючу (оціночну) функції правосвідомості.
Правосвідомістьможе бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:
- когнітивний(пізнавальний, інформаційний),
— правостворюючий(оцінний, емоційний),
— регулюючий(настановний).
Суб'єкт набуваєправових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомостіпро конкретні норми права, призначення правової надбудови, правовогорегулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів іпосадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знаньще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розуміннямсутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей,призначення.
Значення оціннихуявлень виявляється у тому, що людина не просто прямо репродукує у своїх діяхте, що міститься у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх усвідомості, співвідносить зі своїми поглядами на правове, обов'язкове,необхідне.
Одним з найбільшскладних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображуютьне тільки і стійкість до певної правової поведінки, але й схильність до певнихуявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як нарегулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правовіустановки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, тахарактеризується:
1) наявністюкомпонентів різної діаметрально протилежної значущості — позитивного інегативного відношення до норм;
2) акцентуацієюповедінкових (регулятивних) аспектів;
3) домінуючимзначенням елементів обов'язкового, нормативного.
Правові установкивідповідають певним структурним елементам правової поведінки — для дійхарактерні звички, операцій — правові диспозиції, поведінки — ціннісніорієнтації.
2. Психологічніособливості та структура злочинних груп.
Статистичназвітність показує, що серед усіх злочинів 25—30% — групові, тобто вчинені групами. Статистика доситьпохмура, але, на щастя, сильно завищена з тієї причини, що в якості груповихвраховуються всі кримінальні справи, де співучасниками названі два і більшезасуджених. Але співучасть — не завжди група і не всякий злочин, зроблена вспівучасті, є груповим. Звернемося до діючого кримінального законодавства.Кримінальний кодекс дає загальне визначення співучасті і вказує ознакиспівучасників — виконавця, організатора злочину підбурювача, посібника. Утеорії кримінального права таке сполучення учасників злочину називаєтьсяспівучастю в тісному змісті слова, або власне співучастю. Призначення цього інституту— визначити підстави кримінальної відповідальності осіб, що самі не робили дій,- передбачених відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу,але причетні до них.
Крім того, удеяких статтях Особливої частини, що містять ознаки різного роду злочинів,як кваліфікуючі обставини згадуються: здійснення злочину по попередній змовігрупою осіб і здійснення злочину організованою групою. Як самостійнийсклад злочину передбачений бандитизм — організація озброєних банд, участь убанді й у вчинених бандою нападах. І, нарешті, серед обставин, що обтяжуютьвідповідальність згадується здійснення злочину організованою групою.
Існування вдіючому кримінальному законодавстві понять «група» і«організована група» дає підставу вважати що в першому випадку мовайде «про неорганізовану злочинну групу». Але тоді це вже не група, а щось інше.Що саме, залишається неясним. Швидше за все, мова може йти про співвиконаннядвох або більш осіб за попередньою змовою або без неї, коли кожний зіспівучасників спільно й узгоджено з іншими робить дії, що містять склад даногозлочину. І не більше.
Ознакиорганізованості всякої групи, у тому числі злочинної, а також стійкості такогооб'єднання, цілком збігаються з розумінням малої неформальної соціальної групи,прийнятому в соціальній психології. Мала неформальна соціальна група, навідміну від натовпу або іншого тимчасового спонтанного співробітництва людей,являє собою відносно стійке об'єднання (співтовариство), що виникло на основіспільності поведінкових програм. Це визначає «кооперативне поводженняучасників групи і їхню солідарність в орієнтації на загальний успіх».
Група немислимабез ієрархічної структури, конформізму її членів і стійкого розподілу ролейсеред них. Структурність, солідарність учасників і стійкість — це і є ознакиорганізованості всякої злочинної групи.
Група робить насвоїх членів конформістський тиск, випробує них на лояльність і стійкість,придушує й усуває опозицію, У відносинах між двома співучасниками це неможливо.Серед двох буває лідер, але вплив одного лідера і вплив більшості, що підтримуєлідера, — фактори непорівнянні.
Отже, груповазлочинна поведінка являє собою спільну злочинну діяльність учасників злочиннихгруп, тобто організованих об'єднань трьох і більш осіб. Організованістьприпускає спільність цілей і тривалу взаємодію співучасників, що забезпечуєтьсястійкістю групи, її ієрархічною і функціональною структурами.
Спільність цілейспільної злочинної діяльності і взаємодія її суб'єктів досягаються погодженістюдій тобто змовою. Спільність цілей і змова не означають єдності мотивів:співучасники часто керуються різними спонуканнями. Один з бандитів, наприклад,прагне до збагачення, інший — до влади, третій грабує з помсти і т.д.
З урахуваннямступеня організованості малі соціальні групи в соціально-психологічнійлітературі розташовуються на трьох рівнях.
На нижчому рівні— дифузійні групи, що виникають з безпосереднього спілкування на основідружніх, родинних, земляцьких, національних відносин. Ці об'єднання утворюютьсяв результаті угоди, явного або мовчазного, висування лідера або групи лідерів,а також визначення функціонерів.
Середня ланка —асоціація: відносно велике об'єднання людей або груп для досягнення загальноїмети. Члени асоціації зберігають значну автономію, поєднуючи свої зусилля лишев якійсь вузькій області співробітництва. Існують асоціації наукові, спортивні,що виникли на основі спільного проведення дозвілля, і т.д.
Вищий рівеньзгуртованості соціальних груп складають колективи і корпорації – стійкі об'єднанняз чітко вираженими вертикальною, (ієрархічною) і горизонтальною(функціональною) структурами, системою керування, часто загальним інтересом.
Стосовно до такоїсоціально-психологічної класифікації й у залежності від згуртованості ірозмірів злочинних угруповань розрізняються три рівні їхньої консолідації.
1. В основіпіраміди - численні стихійно виникші шайки злодіїв, шахраїв, грабіжників, атакож банди, що складаються з декількох учасників; лідери (організатори),звичайно приймають особисту участь у здійсненні злочинів; співучасники одинодного знають; «даху» у виді заступників в органах влади правосуддя, якправило, не мають.
2. На середньомурівні — злочинні організації, що складаються з декількох первинних груп, лідераабо групи лідерів, і стійка спеціалізація «підрозділів» — бойовиків,виконавців, розвідки і контррозвідки, власників «общаку» (загальноїкаси злочинної організації) а також у багатьох випадках – співучасників з числакорумпованих чиновників.
3. Вищий: рівеньорганізованої злочинної діяльності складають злочинні корпорації, що поширюютьсвою діяльність на цілі регіони або галузі економіки, найчастіше з міжнароднимизв'язками. Без участі в них високопоставлених посадових осіб діяльністьзлочинних корпорацій практично неможлива. Злочинні об'єднання такого рівняназивають ще кланами.
Слід зазначити,що пропонований розподіл, як і всяка інша класифікація соціальних явищ, не маєчітких розмежувальних ліній. Групова злочинність у кримінологічному плані — досить складне і суперечливе поняття. Шайки рекетирів і грабіжників нерідкороблять напади на «теневиків» — процвітаючих, лідерів і учасниківорганізованої економічної злочинності, а потім служать їм же, усуваючиконкурентів і «вибиваючи» борги. Відбувається зрощування кримінальних«авторитетів» з «тіньовим» і відверто злочинним бізнесом.Правда з деяких пір спостерігається прагнення вітчизняного криміналитету додепутатських мандатів і державних посад.
Мотиваціязлочинів, вчинених членом злочинної групи, формується під впливомспівучасників. Ступінь впливу залежить від статусу члена групи, йогоконформності і характеру злочинної діяльності. Чим вона ризикованіше (наприклад, бандитська), тим вище вимоги до однодумності і згуртованості.«Блатні» традиції, пропонують ритуал клятви й іспиту новачків.Звичайно, злодійські «закони» і ритуали разом з «фенею»поступово ідуть в минуле. На ведучі ролі в злочинному світі висуваються молоділюди без тюремного досвіду. Але погроза суворої кримінальної відповідальностідиктує психологію кругової поруки і формування групових норм поводження,порушення яких тягне санкції, аж до самих жорстоких — відторгнення і розправи.
Кругова порукаобумовлює психологічний механізм „дроблення” відповідальності за злочини,зроблені групою. Кожний виправдується: «я — як усі».
Соціально-психологічнимтлом загально кримінальної злочинної діяльності виступає неусвідомлене почуттявідчуження, що визначає подвійну мораль злочинної групи. Оточуючі людирозділяються на дві категорії — «свої» і всі інші. Те, щонеприпустимо у відносинах між «своїми» — обман, дворушництво,несанкціоноване насильство — заохочується в спілкуванні з «чужими».
Випливає, однак,визнати, що «блатна» ідеологія «братви» в останні рокипомітно зблякла, а злодійські «закони» молодими кримінальниками частоігноруються: вони їхній просто не знають. Однак норми групового поводження втій або іншій формі неминуче затверджуються в будь-якій шайці.
Соціальне іпсихологічне відчуження досягає розмірів фанатичного заперечення основзагальнолюдської моралі в злочинних бузувірських сектах сатанистів і їмподібних; у меншій мірі, але теж з важкими наслідками, — у маргінальнихоб'єднаннях наркоманів, алкоголіків, а також у деяких молодіжних організаціяхагресивно-епатажної спрямованості.
Розкрадачі,хабарники та інші представники організованої «біловоротничкової» злочинностіздебільшого не вважають себе ізгоями і почуття соціального відчуження не мають.Стійкі злочинні корпорації в сфері економічної злочинності функціонують,підкоряючись загальним психологічним закономірностям групової протиправноїповедінки. Правда, християнська мораль не відкидається, а пристосовується доегоїстичних корпоративних інтересів. Ділки тіньової економіки, що об'єдналися вкримінальні клани, зберігають соціально прийнятні зв'язки і норми поведінки,прийняті в тому соціальному середовищі, до якого вони належать споконвічно посвоїх родинних, кланових, професійних зв'язках.
Таким чином,морально-психологічна характеристика організованої економічної злочинностісуперечлива. Вона відбиває подвійність життєдіяльності діючих осіб, щозберігають свою приналежність до двох культур — соціальної й антисоціальної — ікеруються нормами поведінки різних малих соціальних груп — професійної(легальної) і злочинної (нелегальної).
Діяльністьзлочинних груп середнього і вищого рівнів звичайно ретельно планується. Рідшепрограмуються злочини, чинені невеликими шайками загальнокримінальноїспрямованості. Мотиви групової злочинної діяльності виникають відповідно доактуальних групових і індивідуальних потреб. У принципі вони збігаються,колізії вирішуються рішеннями лідерів або більшості. Для групових рішеньхарактерні сугестивні мотиви, тобто викликані навіюванням з боку«авторитетів». Але було би помилкою думати, що кожна шайка — злочиннаорганізація або корпорація «теневиков» завжди діє в повній згоді йусі вирішує консенсусом. Гармонію інтересів важко відшукати і серед дужеблизьких і порядних людей. Співтовариство, замішане на неправді, обмані інасильстві, не може довго залишатися монолітним. А якщо таке трапляється, товиникає щось схоже на фашизм. Але і тоді, як учить історія, "єдністьрядів" рано або пізно порушується в боротьбі за владу і за прибуток.Сучасні вуличні «розбірки» між ворогуючими злочинними кланами і„авторитетами”, що суперничають, свідчать про чвари, що не припиняються, міжпідрозділами «п'ятої влади» і суперечать уявленням про неї як про єдинекримінальне середовище.
Списоквикористаної літератури:
1. АндросюкВ. Г. Психологія слідчої діяльності. К, Вентурі, 1994. – 205 с.
2. Бандурка А.М. Бочарова С.П. Землянская Е.В.Юридическая психология: Учебник. Х.: Издательство Национального УниверситетаВнутренних дел, 2001. – 640 с.
3. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебникдля ВУЗов – М.: Юридич. литература. 1991. – 464 с.
4. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб:Питер Пресс, 1997. – 656 с.
5. Еникеев М.И. Основы общей и юридическойпсихологии: Учебник для ВУЗов: М.: Юристъ, 1996. – 631 с.
6. Самонов А.П. Психологияпреступных групп. Пермь, 1991 – 205 с.
7. Юридичнапсихологія: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів іфакультетів./ В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко. К. Ін Юре, 2001. – 580 с.