КУРСОВА РОБОТА
з цивільного тасімейного права на тему:
«Спадкування за закономв цивільному законодавстві України»
ЗМІСТ
Вступ
ГлаваI. Спадкування за законом в римському приватному праві
§1. Спадкування за Законами ХII таблиць
§2. Спадкування за преторським правом
§3. Спадкування за законом в праві Юстиніана
§4.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§5.Відкриття та прийняття спадщини
ГлаваII. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР
§6.Коло спадкоємців за законом
§7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§8.Відкриття та прийняття спадщини
ГлаваIII. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві
§9.Коло спадкоємців за законом
§10.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§11. Відкриття та прийняття спадщини
Закінчення
Списоклітератури
Вступ
Інститут спадкового права в системі римського приватногоправа тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку,після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлятьправо власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиноюпісля смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способівнабуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому інститутспадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правовихсистемах – один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об’єктомспадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається післясмерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі знайдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства ідержави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншоюмірою стосуються їх інтересів.
Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерелайого виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадковогоправа.
Спадкування – перехід майна після смерті його власника до інших осіб.[1]
Римський юрист Юліан говорив, що hereditas nihil aliudest, quam successio in Universum jus quod defunctus habuit (спадкування є не щоінше, як преємство у всіх правах, якими володів померлий).[2]
Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов’язківпомерлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов’язки, актив іпасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати зажиття. Перехід майна чи майнових прав і обов’язків, що належали певній особі,можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власникане буває.[3]
Спадкове право – сукупність правових норм, які регулюють порядок переходумайна померлого до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов’язанез правом власності.
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем.Ним може бути лише фізична особа. Юидична особа не може вмерти, її діяльністьприпиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майнопомерлого, називаються спадкоємцями. Ними можуть бути як фізичні, так іюридичні особи.
Спадкове майно, спадкова маса або спадщина, — майно (права іобов’язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав іобов’язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливийза однією із двох правових підстав – чи за заповітом, чи за законом.
Глава I. Спадкування за законом в римськомуприватному праві
Римське спадкове право не допускало одночасного спадкуванняза заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatusdecedere potest – не може бути спадкування в одній частині майна померлого зазаповітом, а в другій – за законом. Цей принцип римського спадкового правазакладений ще в Законах ХІІ таблиць і зберігся в праві Юстиніана.[4]
Спадкоємцями за законом в римському праві визнавалисяособи, які перебували в спорідненості зі спадкодавцем. Але римляни розрізнялиагнатське споріднення, засноване на загальній підвладності, та когнатськеспоріднення, засноване на спільності за кровним походженням. При цьому, якщо вдавні часи, в умовах панування патріархальної сім’ї, на передній план висувалосьагнатське споріднення, то по мірі руйнування патріархальних зв’язків воно всебільше витісняється спорідненням когнатським, а згодом і взагалі зовсімвиходить з уживання. Вказана обставина зіграла рішуючу роль і в визначенні колазаконних спадкоємців на різних етапах розвитку римського приватного права.[5]
§ 1. Спадкування заЗаконами ХII таблиць
Цивільне право підрозділяло законнихспадкоємців на три черги.
Першу чергу складали свої спадкоємці(suiheredes), які називалися так тому, що вони до того входили до сім’ї померлого,а, отримавши спадок, продовжували володіти майном, котре й раніше перебувало всфері даної сім’ї. Своїми вважалися спадкоємці, що ставали в результаті смертіспадкодавця юридично самостійними особами (personae-sui juris). В такомуположенні опинявся, наприклад, син спадкодавця, який з підвладногоперетворювався на pater-familias, але не дружина, що переходилавіднині під владу сина. Онуки спадкодавця, хоча б з них і знімався тягарпідвладності отримували спадок тільки за умови, що до того часу помер або бувпідданий мансипації їх батько, який сам був би призваний до спадкоємства. Вониякби представляли в сфері спадкових правовідносин свого раніше вибулого батька,і стало бути, успадковували не загальних, а на тих особливих підставах, якіприйнято називати правом представлення (jus repraesentationis).
В другу чергу законних спадкоємців входилиагнати, тобто особи, які були в минулому пов’язані зі спадкодавцем відносинамипідвладності і перебували би в подібному зв’язку, якби не смерть, яка відбуласяраніше, іх загального paterfamilias, або якби принаймні один з них неперетворився в результаті емансипації на persona sui juris. В той же час, якщобуло декілька агнатів, то до спадкоємства закликался agnatus proximus — найближчий агнат, тобто який в кровному відношенні стояв до померлого ближче,ніж інші агнати (син витісняв онука і т.п.).
До третьої черги законних спадкоємціввідносились когнати, тобто кровні родичі померлого (gentiles), а також колишнійвласник вільновідпущеника в якості його патрона. Ступінь кровнородиннойблизькості до уваги не приймалася. Аналогічно тому, як в другій черзінайближчий агнат витісняв більш віддаленого, так і в третій черзі більшвіддалений когнат витіснявся найближчим. І, якщо когнат, призваний доспадкування в порядку родинної близькості, від своїх прав відмовився, його неміг замінити інший когнат, що представляв наступну ступінь спорідненості. Вцьому випадку спадок вважався взагалі ніким не прийнятим і підпадав під діювстановлених на цей рахунок спеціальних правил.
В Законі ХII таблиць говорилось: Si intestatomoritur, cuis suus heres non escit, adgnatus proximus familiam habeto. Siadgnatus non escit, gentiles familiam habento (якщо помер той, хто не має свогоспадкоємця, майно отримує найближчий агнат, якщо немає агната, майно отримуютькровні родичі).
§ 2. Спадкування запреторським правом
Черговість відома не тілько Законам ХIIтаблиць. Аналогічних засад дотримувалося і преторське право, хочаспіввідношення між агнатською і когнатською спорідненостю завдяки йомузмінюється на користь спорідненості агнатської.
Претор розрізняв уже не три, а чотири чергизаконних спадкоємців.
Перша черга називалася unde liberi. Сюди як іраніше входили ті, кого цивільне право називало своїми спадкоємцями. Але до нихдодалися тепер діти спадкодавця, навіть ті, що вийшли з-під його влади якемансиповані або в установленому порядку ким-небудь усиновлені, якщо до часусмерті спадкоємця вони стали юридично самостійними. Тим самим когнатські родичівказанного складу були поставлені в таке ж привілейоване положення, як інайбільш близькі агнатські родичі.
Друга черга називалася unde legitimi. Крімпатрона померлого вільновідпущеника, до неї відносились всі агнати звитісненням найближчими з них більш віддалених. Важливо, однак, підкреслити, щоза виключенням sui heredes інші агнати вже поступилися своєю перевагоюнайближчим кровним родичам, хоча й продовжували випереджувати в черговостіспадкування тих з них, які знаходилися на відносно віддалених ступіняхспорідненості.
Третя черга носила найменування unde cognati.Нею охопювалися всі кровні родичі спадкодавця. Але юридичне значення надавалосяне всілякій кровній спорідненості, як в цивільному праві, а лише такому,віддаленість якого не виходила за межі шостого ступеня.
Четверта черга — unde vir et uxor –обмежувалася лише пережившим чоловіком після смерті дружини та дружиною післясмерті чоловіка. В випадку укладення с дружиною шлюбу cum manu, вона ставалапідвладною чоловікові, и тоді проблеми спадкування рішалися виходючи з основпідвладності. Але коли укладався шлюб sine manu, відношення підвладності неустановлювалися, і в цьому випадку один супруг успадковував після іншого востанню чергу – якщо були відсутніми всі до єдиного спадкоємці трьох попередніхчерг. Таке рішення обумовлювалося тим, що при вказаних обставинах спадкоємство,здійснене супругом, виключало майно з сімейно-родинної ланки, до складу якоївходив померлий.
Як видно, своїм перечнем законних спадкоємціві розподілом їх в порядку черговості претор зробив значний крок по витісненнюагнатської спорідненості на користь когнатської.[6]
§ 3. Спадкування зазаконом в праві Юстиніана
Спадкування за законом – ab intestato – спадкуванняпроти заповіту – мало місце в таких випадках: а) за відсутності заповіту;б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених взаповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини.[7]В цих випадках спадкування наставало в порядку, встановленому законом; вононазивалося ще спадкуванням “проти заповіту”. Якщо воля заповідача булависловлена з відхиленням від вимог закону, то вона не визнавалася справжньою.
Як було вже зазначено раніше, спадкування за закономвиникло раніше спадкування за заповітом, пройшовши складний і тривалий шляхсвого становлення. Кардинальну реформу спадкування за законом здійснив Юстиніанновелами 118 і 127 рр. Реформа була підготовлена всім попереднім ходом розвиткуримського спадкового права. Основні принципи спадкування за законом буливироблені преторською практикою і практикою центумвіральних судів; вони булизаконодавчо закріплені в реформах Юстиніана.
В основу спадкування за законом в праві Юстиніана булопокладено когнатське (кровне) споріднення й індивідуальна приватна власність.Усіх потенційних спадкоємців, тобто кровних родичів, Юстиніан розділив на п’ятькласів, встановив черговість їх закликання до спадкування і допустивнаступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів (мал. 1). У разі відмовивід спадщини закликаного спадкоємця спадщина виморочною не ставала (як булораніше), а до спадкування закликалися наступні за ступенем родичі.
класи
спадкоємці
I
II
III
IV
V
Діти та інші низхідні родичі (онуки, правнуки) за правом представлення
Батько, мати, повнорідні брати і сестри, інші висхідні родичі і діти братів і сестер за правом представлення
Неповнорідні брати і сестри та їх діти за правом представлення
Решта бокових родичів без обмеження ступененів
Той з подружжя, хто пережив спадкодавця
Мал. 1. Спадкування за законом
Класи спадкоємців за законом Юстиніана були такі.
І клас – низхідні родичі спадкодавця: діти незалежно від статі івіку, онуки та ін. На підставі правила про черговість закликання спадкоємцівбільш близького ступеня усуває від спадкування спадкоємців більш далекогоступеня. Тому при житті дітей спадкодавця їхні діти (онуки спадкодавця) доспадкування, як правило не закликаються, крім випадків, коли на моментвідкриття спадщини не було в живих того їх батька, котрий був би закликаний доспадкування, якби він був живий. Наприклад, на момент відкриття спадщинивиявилося два сини спадкодавця і двоє дітей раніше померлої дочки – онукиспадкодавця. При цьому онуки поділяють між собою ту частку спадщини, яку бодержала їх мати, якби вона була жива.
Такий порядок спадкування онуків називається спадкуванням заправом представлення, вони ніби представляюють свого померлого батька. Заримським правом це був не єдиний випадок спадкування за правом представлення. Втакому самому порядку успадковували дідусі і бабусі спадкодавця, йогоплемінники і племінниці. Ці особи закликалися до спадкування за умови, що намомент відкриття спадщини не було в живих того батька чи матері спадкодавця абойого сестри чи брата, які могли б самі одержати спадщину, якби вони були живі.
ІІ клас – висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з бокубатька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні родичі, якщо вони були. Вцей же клас входили повнорідні брати й сестри спадкодавця та їхні діти. І вцьому випадку дідусі, бабусі, діти братів і сестер успадковують за правомпредставлення. Якщо до спадкування закликалися висхідні родичі, а також брати ісестри, спадщина поділялась порівну між усіма спадкоємцями, а якщо тількивисхідні – то на дві рівні частини з боку матері й батька.
ІІІ клас – неповнорідні брати і сестри та діти раніше померлихнеповнорідних братів й сестер. Останні закликалися до спадкування за правомпредставлення. Неповнорідними братами й сестрами були ті, котрі мали спільногобатька й різних матерів (єдинокровні), або спільну матір, проте різних батьків(єдиноутробні). Зрозуміло, спадкування для неповнокровних братів й сестервідбувалося після смерті тих їх братів й сестер, з якими вони були в кровномузв’язку. Діти жінки, що мала шлюб з чоловіком, в якого були свої діти, не булипов’язані кровним зв’язком між собою, вважалися зведеними братами й сестрами, ане повнорідними, і не могли успадкувати один після одного.
IV клас – решта бокових родичів без обмеження ступенів. При цьомуродичі більш близького ступеня усували родичів більш далекого ступеня.
V клас – той з подружжя, хто пережив спадкодавця (чоловік післясмерті дружини, або дружина після смерті чоловіка). Той з подружжя, хто переживпомерлого, закликається до спадкування за умови, що нікого із перечислених уперших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чиніхто з них спадщину не прийняв. Практично ця група спадкоємців до спадкуваннязакликалася дуже рідко. Проте “бідна удовиця”, тобто така, що не мала власногомайна, яке б дозволяло їй жити відповідно до її суспільного стану, мала правона обов’язкову частку в розмірі четвертини спадщини. Розмір обов’язкової часткиміг змінюватися залежно від кількості спадкоємців за законом, але спадкодавецьне мав права зовсім позбавити обов’язкової частки свою дружину.
Отже, в праві Юстиніана суворо дотримувався принцип – крімвипадків спадкування за правом представлення – одночасне закликання доспадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося. Першими доспадкування за законом закликалися спадкоємці першого класу (черги). Ніхто ізспадкоємців другого та наступних класів при наявності спадкоємців першого доспадкоємства не закликалися. Закликання до спадкування спадкоємців другогокласу могло мати місце лише у випадках, якщо: а) спадкоємців першогокласу на момент відкриття спадщини не виявилося; б) спадкоємці першогокласу відмовилися від прийняття спадщини. Якщо ж спадкоємців другого класу небуло чи вони відмовилися від прийняття спадщини, до спадкування закликалисяспадкоємці третього класу і т.д.
Коло спадкоємців за законом у праві Юстиніана практично булонеобмеженим.[8]
При відсутності будь-яких спадкоємців, майно померлоговважалося виморочним. Виморочне майно належало до фіску, а іноді до монастирів,церков і т.п.[9]
§ 4. Спадкування заправом представлення. Спадкова трансмісія
Якщо спадкоємець за заповітом або за закономпомирав після відкриття спадщини, не встигши прийняти її, спадщину приймав субститут(підпризначений спадкоємець). У противному разі відповідно до давньогоцивільного права спадщина залишилася без господаря.
Преторська практика винайшла інший шлях. Вразі смерті спадкоємця за заповітом відкривалося спадкування за законом. Часткапомерлого спадкоємця за законом пропонувалася наступним спадкоємцям. Поступовопреторська практика виробила загальне правило, за яким, якщо помиравспадкоємець після відкриття спадщини, але до її прийняття, право прийнятиналежну йому частку переходило до його спадкоємців. Це правило було закріпленев новелах Юстиніана і дістало назву спадкова трансмісія.
Спадкову трансмісію слід чітко відрізняти відспадкування за правом представлення. Так, якщо спадкування за правомпредставлення має місце лише в разі спадкуванні за законом, то спадковатрансмісія може мати місце як при спадкування за законом, так і при спадкуванніза заповітом. Крім того, спадкування за правом представлення настає, якщоспадкоємець помер до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія буде тоді, колизакликаний спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але до її прийняття.Спадкова частка померлого спадкоємця при спадкуванні за правом представленняпередається конкретно зазначеним у законі – онукам, племінникам або дідусям ібабусям. При спадковій трансмісії право на прийняття частки, що мав одержатипомерлий, переходить до його спадкоємців.[10]
§ 5. Відкриття таприйняття спадщини
У момент відкриття спадщини спадкоємці ще нестають її власниками. Для цього слід здійснити такі юридичні дії:
А) вжити заходи щодо повного виявлення спадкового майна та його охорони. Зцією метою провадився інвентаризаційний опис виявленого спадкового майна, щослугувало правовою підставою визначення його складу (активу й пасиву);
Б) виявити і визначити кредиторів і боржників, місце їх знаходження, розміривимог і боргів тощо;
В) виявити потенційних спадкоємців. Вони могли знаходитися як у місцівідкриття спадщини, так і далеко від нього – в провінціях, походах тощо. Требабуло підготувати спадщину до прийняття спадкоємцями, для чого необхідний бувпевний, а інколи тривалий час. Проте спеціальних строків цивільне право невстановлювало. Кредитори спадкодавця, заінтересовані в задоволенні своїх вимогу самий короткий строк, могли просити спадкоємців дати відповідь – чи приймаютьвони спадщину, чи відмовляються від неї. Відповідно до цього спадкоємцізверталися до суду з проханням призначити їм строк для роздумів. У правіЮстиніана цей строк міг бути визначений до 9 місяців, а імператором – до одногороку.
Для прийняття спадщини вимагалися такі умови: а)здатність закликаних спадкоємців до прийняття спадщини; б) висловленапевним чином воля на прийняття спадщини. Якщо закликані до спадкуванняспадкоємці не здатні самі прийняти спадщину через свою недієздатність, замістьних спадщину приймали їх законні представники (батько, опікуни, піклувальники).
Воля на прийняття спадщини могла бутивисловлена одним із двох способів: а) за заявою про намір прийнятиспадщину; б) фактичним вступом в управління спадковим майном. У правіЮстиніана заява про намір прийняти спадщину могла бути зроблена в будь-якійформі, так само і вступити у фактичне управління спадщиною можна було будь-якимспособом, який засвідчував про вступ до спадщини, її прийняття.
Вступ в управління спадщиною свідчить про те,що спадкоємець став наступником померлого в його правах і обов’язках, тобто нелише власником активної частини спадщини, а й зобов’язаний сплатити боргиспадкодовця. В доюстиніанівському праві спадкоємець, що прийняв спадщину, зобов’язанийбув відповідати своїм власним майном, за всі борги спадкодавця, навіть, якщовона складалася з одних боргів.
Юстиніан встановив нове правило, відповідно доякого спадкодавець був зобов’язаний здійснити за участю нотаріуса, оцінщика,кредиторів спадкодавця та інших зацікавлених осіб опис і оцінку спадковогомайна. Відповідальність спадкоємця за борги спадкодавця в такому разіобмежувалася лише обсягом активної частини прийнятої спадщини. [11]
Глава II.Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР
ЦК УРСР передбачено такі підстави спадкування:спадкування за законом та спадкування за заповітом.
Спадкування за законом выдбувається в усіхвипадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст. 524 ЦК УРСР).
При спадкуванні за законом майно померлогопереходить до осіб, зазначених у законі. Закон становлює і порядок переходумайна померлого до цих осіб.
§ 6. Колоспадкоємців за законом
Статті 529 – 531 ЦК УРСР визначають колоспадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти(в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі),брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, якіперебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.
Спадкоємці за законом поділяються на двічерги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:
1. Діти. Після смерті матері діти в усіх випадках визнаютьсяспадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються доспадкування.
Після смерті батька діти визнаютьсяспадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок,зокрема:
а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;
б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували в зареєстрованомушлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини вдержавні органи запису актів громадянського стану;
в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;
г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували взареєстроваоному шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книзізапису актів громадянського стану.
Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР до спадкоємцівпершої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаномунедійсним мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсномушлюбі.
Спадкоємцями за законом нарівні з дітьмипомерлого визнаються усиновлені.
Пасинки та падчерки не є спадкоємцями післявітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усиновлення їх або фактутримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщнину не як пасинки тападчерки, а відповідно як усиновлені та утриманці.
2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувалав зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінкавизнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем післясмерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбнівідносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, атакож незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб умомент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб булоу встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права наспадщину.
3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей.Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких ідіти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між нимиіснує правовий зв’язок.
Спадкоємцями є також усиновителі померлого.Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крімвипадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідновітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як усиновителіабо утриманці.
4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать допершої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови,коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщинупомерли ще до її відкриття, тобто за правом представлення. Онуки і правнукиспадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає вживих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну втій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю(ч.2 ст.529 ЦК УРСР).
При відсутності спадкоємців першої черги абопри неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої чергине закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестрипомерлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері(друга черга) відповідно до ст. 530 діючого ЦК.
До складу спадкоємців другої черги входятьтакі особи:
1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні,так і неповнорідні брати та сестри. Зведені брати та сестри померлогоспадкоємцями не визнаються.
2. Дід і баба померлого. Як зазначено ст. 530 ЦК УРСР, спадкоємцямиє дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.
черги
спадкоємці
I
II
Діти, дружина померлого, батьки померлого, онуки та правнуки померлого за правом представлення
Брати та сестри померлого, дід і баба померлого
Мал. 2. Спадкування за законом
Особливе місце серед спадкоємців за закономпосідають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не меншеодного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергуспадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковуютьнарівні за спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже,вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги, залежно відтого, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.
Непрацездатність особи встановлюється залежновід віку і стану здоров’я. За чинним законодавством непрацездатними вважаютьсяособи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли55-річного та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та3-ї груп.
Аналіз судової практики свідчить, щонепрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємцівлише за наявності таких умов:
А) непрацездатна особа має перебувати на утриманні померлого не меншеодного року безпосередньо перед його смертю;
Б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, має бутиосновним джерелом її існування (хоч не обов’язково, щоб вона була єдинимджерелом існування);
В) допомога має надаватися систематично.[12]
Стаття 553 чинного ЦК визнає право спадкоємцяна відмову від спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом вправівідмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Прицьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь зінших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, атакож на користь держави або окремих державних, кооперативних або іншихгромадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви недопускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, якийне вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цьогоКодексу).
Держава може стати спадкоємцем відповідно дост.555 ЦК УРСР. Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:
1) якщо спадкодавець всемайно або частину його заповідав державі;
2) якщо у спадкодавцянемає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;
3) якщо всі спадкоємцівідмовились від спадщини;
4) якщо всі спадкоємціпозбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);
5) якщо ні один ізспадкоємців не прийняв спадщини.
Якщо хто-небудь зі спадкоємців відмовився відспадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна,належна цьому спадкоємцеві.
§ 7. Спадкування заправом представлення. Спадкова трансмісія
Онуки (правнуки) є спадкоємцями за певноїумови – якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, якийбув би спадкоємцем за законом, тобто той з батьків, що повинен був успадкувати,умер до відкриття спадщини (ст.529 ЦК 1963 р.). Таке спадкування онуків(правнуків) називається спадкуванням по праву представлення в тім змісті ітому, що вони (онуки, правнуки) представляють собою спадкоємців спадковогоправа одного з своїх батьків. Успадковуючи в порядку права представлення, онуки(правнуки) закликаються до спадщини разом зі спадкоємцями першої черги.Звертаємо увагу на те, що чинний ЦК чітко обмежив коло осіб, що можутьуспадковувати по праву представлення, — ними можуть бути тільки онуки іправнуки. При розділі спадкового майна вони як би представляють своїх ранішепомерлих батька і матір.
Онуки і правнуки виступають як беспосередні і самостійніспадкоємці в майні спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вонипредставляють. Це означає, що онуки (правнуки) відповідають по боргам самогоспадкодавця. А по боргам своїх батьків, що вмерли до відкриття спадщини, вонивідповідають у тому випадку, якщо в порядку самостійного заклику до спадщини,що залишилася після померлих батька чи матері, вони її прийняли.
Онуки і правнуки спадкодавця нарівно поділяють тучастку, яка б призначалася за законом їхнім померлим до відкриття спадщинибатькові чи матері. Розподіл частки, яка б призначалася при спадкуванні зазаконом одному з їхніх батьків, провадиться на підставі принципу однаковогорозміру одержуваних часток.
Якщо спадкоємець, закликаний до спадкування за законом чи зазаповітом, умер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти увстановлений термін (ст.549 ЦК 1963 р.), то право на прийняття належної йомучастки спадщини переходить до його спадкоємців. Перехід права на прийняттяспадщини і спадкова трансмісія – це тотожні поняття. Вони успадковують її(частку) на загальних підставах (ст.551 ЦК 1963 р.).
Право на спадкову частку спадкоємця, що вмер після відкриттяспадщини і не встиг її прийняти, входить до складу спадкового майна, щозалишилося після нього. Але для його спадкоємців дяють різні терміни:
► особисте майно померлого спадкоємця вони можутьприйняти протягом шести місяців після його смерті;
► частку, що він не встиг прийняти, — тільки протягомтієї частини шестимісячного терміну, що залишилася для прийняття спадщини. Колиця частина терміну менш трьох місяців, вона продовжується до трьох місяців (ч.3ст.549 ЦК 1963 р.);
Перехід права на прийняття трохи нагадує спадкування онуківпо праву представлення. Але розходження між ними є істотним:
1) спадкування по праву представлення можливо, якщо спадкоємець(діти спадкодавця) умер до відкриття спадщини, а не після відкриття як приспадковій трансмісії;
2) право представлення введене тільки для спадкування зазаконом, тоді як правила спадкової трансмісії розраховані в однаковій мірі ідля спадкування за заповітом, і за законом;
3) по праву представлення частку померлого батька чи матеріодержують онуки, правнуки спадкодавця (тобто діти померлого спадкодавця), а приспадковій трансмісії можуть успадковувати всі спадкоємці померлого (перехідправа на прийняття спадщини можливий і на інших спадкоємців за законом і зазаповітом); при спадковій трансмісії мають місце два спадкування (спадковіправовідносини) – після спадкодавця і після померлого спадкоємця; а при спадкуванніпо праву представлення – одне спадкове правовідношення.[13]
§ 8. Відкриття та прийняття спадщини
Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриттяспадщини визнається день смерті спадкодавця.
Але в різних випадках день смерті встановлюєтьсяпо-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставімедико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть,яке видається органами реєстрації актів громадянського стану. Факт смерті можевстановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі,що встановлення із зазначених підстав факту смерті відризняється відвстановлення факту реєстрації смерті (провадиться на підставі п.4 ст.273 ЦПК іполягає у з’ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстраціїв органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особипомерлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України. Факт смерті особивстановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подіядостовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянинаоголошено померлим, то за правилами ст.21 ЦК УРСР днем смерті вважається деньвступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимийдень смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може матимісце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідокнещасного випадку.
Згідно зі ст.526 ЦК УРСР та відповідно ст.1221 нового ЦКУкраїни місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживанняспадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходження майна та його основноїчастини.
У свою чергу місцем проживання визнається місце, дегромадянин постійно чи переважно мешкає. Місцем проживання неповнолітніх, якіне досягли 15 років, чи громадян, які перебувають під опікою визнається місцепроживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.
Правильне місце відкриття спадщини має важливе значення і длярозв’язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини,зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса про прийняття спадщини, за циммісцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претензіїкредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна.
Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органівстанів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщоостаннє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкоюжитлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельногокооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чивідповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійнемісце його проживання; записом у домовій книзі про постійну пропискуспадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме – документом (довідкоювиконавчого комітету місцевої ради народни депутатів та ін.) промісцезнаходження спадкового майна або його частини (п.114 Інструкції пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженої наказомМіністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5).
У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повиннімати копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місцявідкриття спадщини.[14]
Відповідно до ст.548 ЦК УРСР регулюються питання прийняттяспадщини. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Не допускається прийняття спадщини під умовою або ззастереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моментувідкриття спадщини.
Стаття 549 чинного ЦК визначає дії, що свідчать про прийняттяспадщини:
1) якщо він фактично вступив в управління або володінняспадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцемвідкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті діїповинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи,для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншимиспадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку,що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьохмісяців, він продовжується до трьох місяців.
Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цьогоКодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строкуповажними (ст.550 ЦК 1963 р.). Спадщина може бути прийнята після закінченнязазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх іншихспадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийнятеіншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустивзазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося внатурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Глава III. Спадкування за законом в новомуцивільному законодавстві
Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003року, має деякі спільні риси зі своїм попередником — Цивільним кодексом УРСР1963 року, але містить й суттєві нововведення. Тому в третій главі курсовоїроботи необхідно звернути увагу на відмінності між діючим та новим ЦК.
§ 9. Колоспадкоємців за законом
Новим ЦК вводяться п’ять черг спадкоємців. Вонивизначаються статтями 1261 – 1265 Цивільного кодексу України.
Отже, до першої черги спадкоємців за законом належать: діти спадкодавця,у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той зподружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають: ріднібрати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з бокуматері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають ріднідядько та тітка спадкодавця.
До четвертої черги спадкоємців за законом належать особи, якіпроживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриттяспадщини. До осіб, що проживали з спадкодавцем частіш за все відноситьсялюдина, яка перебувала з покійним в так званому цивільному шлюбі. Особливоактуально це для людей похилого віку. Вони не мають особивої необхідностіофіційно оформлювати свої відносини. Вони просто живуть разом, допомогають одинодному, ведуть спільне господарство. Таких людей внесли до складу спадкоємців.[15]
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичіспадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчогоступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеняспоріднення.
Ступінь споріднення визначається за числом народжень, щовіддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить доцього числа.
У п'яту чергу право на спадкування за законом одержуютьутриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважаєтьсянеповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, алене менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була длянеї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
класи
спадкоємці
I
II
III
IV
V
Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері
Рідні дядько та тітка спадкодавця.
Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю
Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
Мал. 3. Спадкування за законом
Стаття 1260 ЦК України регулює спадкуванняусиновленими та усиновлювачами. У разі спадкування за законом усиновлений та йогонащадки, з одного боку, та усиновлювач та його родичі — з другого, прирівнютьсядо родичів за походженням.
Право спадкоємців на відмову від прийняття спадщини таправо на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи закріплюєтьсявідповідно статями 1273, 1274 ЦК України.
1.Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користьбудь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
2.Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, якийвідмовився від спадщини на його користь.
Відповідно до ст. 1277 нового ЦК України в разівідсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права наспадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття судвизнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевогосамоврядування за місцем відкриття спадщини.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить увласність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.[16]
§ 10. Спадкування за правом представлення. Спадковатрансмісія
Цивільний кодекс України, не змінюючи зміст та природуспадкування за правом представлення, розширив коло осіб, які можутьуспадковувати по праву представлення. Окрім онуків (правнуків), які спадкуютьту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дідові,бабі), якби вони були живими на момент відкриття спадщини, таке право наданеплемінникам спадкодавця, двоюрідним братам та сестрам спадкодавця, а також всімспадкоємцям по прямій лінії без обмеження ступеня спорідненості.[17]
Відповідно до ст.1266, якщо спадкування за правомпредставлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родичаділиться між ними порівну.
Стаття 1267 Цивільного кодексу України визначає розмірчастки у спадщині спадкоємців за законом:
1.Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними;
2.Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можутьзмінити розмір частки у спадщині когось із них;
3.Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо цестосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмірчастки у спадщині когось із них.
Новий ЦК не змінив принципово правила про спадковутрансмісію. Новим у правовому регулювання є лише правило, за яким у порядкуспадкової трансмісії не може переходити до іншого спадкоємця право на прийняттяобов’язкової частки у спадщині.[18] Це закріплено в ч.2ст.1276 Цивільного кодексу України.
§ 11. Відкриття та прийняття спадщини
Більш вдалим, ніж у ЦК УРСР, є визначення, яке дане вст.1220 нового ЦК, — часом відкриття спадщини є день смерті особи абодень, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно ст.1221 нового ЦК України місцем відкриттяспадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо місцепроживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходженнянерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна –місцезнаходження основної частини рухомого майна.[19]
Ст. 1268 нового ЦК регулює питання, пов’язані з прийняттямспадщини:
1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийнятиспадщину або не прийняти її.
2. Не допускається прийняття спадщини з умовоб чи іззастереженням.
3.Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриттяспадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку,встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
4.Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільнадієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крімвипадків, встановлених частинами другою — четвертою ст.1273 цього Кодексу.
5.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часувідкриття спадщини.
Строки для прийняття спадщини, встановлені ст.1270 ЦКУкраїни не відрізняються від строків, встановлених ст.549 ЦК УРСР (цевідповідно шість місяців і три місяці для осіб, спадкування яких залежить віднеприйняття спадщини іншими спадкоємцями).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, вінвважається таким, що не прийняв її. Право спадкоємця, який пропустив строк дляприйняття спадщини, на спадщину визначає ст. 550 старого ЦК та відповіднаст.1272 нового ЦК.
Закінчення
Аби дати повну характеристику спадкуванню за законом вновому цивільному законодавстві, необхідно простежити його трансформацію відримського приватного права, джерела цивільного права, Цивільного кодексу УРСР1963 року до нового Цивільного кодексу України.
П’ять черг спадкоємців за законом в новому ЦК співпадають зкількістю черг спадкоємців права Юстиніана, але дещо відрізняються в розміщенніосіб. Тоді, як Цивільний кодекс УРСР містить лише дві черги спадкоємців.
Новий ЦК, на відміну від ЦК УРСР, дозволяє спадкування заправом представлення внукам, правнукам, прабабі, прадіду, племінникам,двоюрідним братам та сестрам спадкодавця. Цей інститут було перейнято зримського приватного права.
Інститут спадкової трансмісії, порядок відкриття та прийняттяспадщини також було запозичено з права Юстиніана.
Рецепція римського приватного права відіграла значну роль впояві нового цивільного законодавства України.
Список літератури
1. Цивільний кодекс України 2003 р.;
2. Цивільний кодекс УРСР 1963 р.;
3. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римскогогражданского права. –Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. –1975. –156 с.;
4. Підопригора О.А. Основи римського приватногоправа: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі. –1997. – 336 с.;
5. Римское частное право: Учебник / Под ред.проф. И.Б.Новицкого и проф. И.С.Петерского. – М.: Юристъ, 1996. – 544 с.;
6. Спадкоємцями тепер можуть ставати родичі дошостого коліна. Це гарантує прийнята Верховною Радою нова книга Цивільногокодексу. Коментар Наталії Кузнєцової, доктора юридичних наук, акад. Академіїправових наук України, яка приймала участь в розробці Цивільного кодексу. КурганС. // Факти. 10 октября 2001;
7. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. таін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях. – Х.: ТОВ“Одіссей”, 2002. – 640 с.;
8. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. /О.В.Дзера (керівник авт. Кол.), В.Д.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред.О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.