Система цивільного права України

П Л А Н
 Вступ…
 
Розділ1. Основні засади системи цивільного права України   
1.1.Поняття інститутів права…
1.2.Поняття системи цивільного права…
1.3.Єдність і розмежування інститутів цивільного права   
 
Розділ2. Система цивільного права України…
2.1.Загальна частина цивільного права…
2.2.Спеціальна, особлива частина цивільного права…
2.3.Завдання, що стоять перед наукою цивільного права України…
2.4.Джерела цивільного права України…
 
Розділ3. Реалізація цивільного права…
3.1.Право власності в Україні…
3.2.Зобов’язання у цивільному праві України…
 
Висновки…
Списокнормативно-правових актів та літературних джерел    

Диплом:124 с., 70 источников.
Обьектомработы является гражданское право Украины.
Цельработы – рссмотреть теоретические и практические аспекты гражданского права вУкраине.
ПРАВО, ГРАЖДАНСКОЕ, УКРАИНА.Вступ
Право,як сукупність відомих загальнообов'язкових норм (право в об'єктивному змісті),має своєю загальною задачею регулювання відносин між людьми. Одні з цихвідносин воно регулює примусовим образом, так що окремі частки особи своєюволею, своїми частками угодами їх змінити не можуть: усі визначення в ційобласті виходять з одного єдиного центра, від однієї єдиної волі — волідержави. Так саме обстоїть справа в сфері державного права, карного права іт.д. — словом, у сфері публічного права. І в цьому змісті публічне право можебути характеризоване як система юридичної централізації: усе воно перейнятодухом субординації, принципом влади і підпорядкування.
Вінших областях відносин держава застосовує інший прийом: воно не регулює їх відсебе і примусово, а надає їхнє регулювання приватній волі і приватним угодам;саме ж займає позицію влади, що тільки охороняє те, що буде встановленоприватними особами – приватне право. Якщо держава і установлює відомі норми, тоза загальним правилом лише на випадок, якщо приватні особи свої визначення недадуть. Унаслідок цього норми права в цих областях мають характер не примусовий(ius cogens), а лише заповнює, диспозитивний (ius dispositivum), і можуть бутиприватною волею відсторонені (pactis privatorum mutari possunt). Іншимисловами, тут держава не ставить себе думкою в положення єдиного центравизначень, а, навпроти, припускає наявність безлічі маленьких автономнихцентрів, що регулюють свої відносини самі. Ми маємо, таким чином, тут прийомюридичної децентралізації, сферу не субординації, а координації, сферуприватної ініціативи і приватного самовизначення. Це і є область приватного чицивільного права — ius privatum. Саме цю думку власне, кажучи, мали на увазі іримські юристи, коли говорили «publicung ius est quod ad statum reiromanae spectat, privatum quod ad singulorum utilitatem».
Цивільні права іобов'язки виникають з дій громадян і організацій, які в  силу загальних  начал і  змісту  цивільного  законодавства  породжують цивільні права і обов'язки.
Відповідно до цього цивільні права іобов'язки виникають:
з угод, передбачених законом,  а також  з  угод,  хоч  і  не передбачених законом, але таких, які йому несуперечать;
з  адміністративних  актів,  у тому  числі  для   державних, та  інших  громадських  організацій  —   з   актів планування;
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі,а так само  внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи  без достатніх підстав;
внаслідок інших дій громадян іорганізацій.
Актуальність дослідження.Актуальність обраної для дипломної роботи теми обумовлюється виключно важливимзначенням вивчення та реформування цивільного правова у сучасній економічнійситуації в Україні.
На сучасному етапісуспільного розвитку цивільні права і обов'язки виникають з дій громадян іорганізацій в таких випадках:
*       з угод, передбачених законом,  а також  з  угод,  хоч  і  не передбачених законом, але таких, які йому несуперечать;
*       з  адміністративних  актів,  у  тому числі  для   державних, та  інших  громадських  організацій  —   з    актівпланування;
*       внаслідок заподіяння шкоди іншій особі,а так само  внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи  без достатніх підстав;
*       внаслідок інших дій громадян іорганізацій.
Об`єктом дослідженняв дипломній роботі є цивільне право України.
Предметом дослідженняв дипломній роботі є система наукових знань, нормативних актів, яка регулює всівзаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі цивільно правовихвідносин. 
Основна метадипломної роботи полягає у комплексному вивченні як теоретичних, так і практичнихорганізаційно-правових питань цивільного права в Україні.
Теоретико-методологічноюосновою роботи є діалектичний, логічний,порівняльний, системний та історичний методи наукового дослідження.
В процесі дослідженнязапланованих питань автором використовувались висновки вчених, які займалисязагальними проблемами цивільного права, інших галузей юридичної науки. Особливаувага була приділена працям вчених-юристів, які займалися дослідженнямрізноаспектних проблем зобов’язального і договірного права, зокрема, АндpееваС. E., Болбасова А. А., Возняка А. В., Каpабаня В. Я., Кіpейцева Г. Г. таінших.
 

Розділ1. Основні засади системи цивільного права України
1.1.Поняття інститутів права
Длятого щоб охарактеризувати цивільне право (самостійну галузь права України) якгалузь приватного права, необхідно визначити поняття та ознаки цивільногоправа. Отже Цивільне право – це сукупність ці вільно-правових норм, якірегулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітнихформах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини заучастю громадян, організацій та інших соціальних утворень із метою більшповного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. В наведеномувизначені відображено загальні ознаки права, як суспільного явища і особливіознаки цивільного права, обумовлені змістом його предмета й методу. [6,c. 21-24]
Цивільнеправо, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм.Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно зв’язані із специфічнимирисами предмета й методу.
1.      Цивільнеправо, як сукупність юридичних норм регулює відносини власності,товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносин, тобто певне колосуспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.
2.      Регламентаціязазначених відносин здійснюється на началах юридичної рівності, яка єхарактерною рисою цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
3.      Сторонамив цівільно-правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальніутворення, за певних умов релігійні організації.
4.      Метоюццивільно-правового регулювання є більш повне задоволення матеріальних ідуховних потреб громадян.
Оскількицивільне право є самостійною галуззю сучасного права, то закономірно поставитипитання: чим викликана необхідність його виділення у самостійну галузь?
Визначенняж кола цих відносин, у свою чергу, дозволить окреслити й предмет цивільногоправа.
Якіж суспільні відносини регулюються сучасним цивіль­ним правом?
Цивільнийкодекс України (ЦК України) визначає, що ци­вільне законодавство регулюємайнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми всуспільстві, і по­в'язані з ними особисті немайнові відносини.
Отже,предметом цивільно-правового регулювання є:
а) майновівідносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
    б) особисті немайнові відносини.
Як бачимо,цивільне законодавство регулює не всі майнові відносини, а лише певну їхчастину: майнові відносини, зу­мовлені використанням товарно-грошової форми всуспільстві.
Системасучасного цивільного права — це структура галузі. Структура —невід'ємний атрибут всіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура —це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністювзаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структуриє юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розумітигрупу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільнівідносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, щовиникають з договору купівлі-продажу, складають інститут купівлі-продажу.
Отже,система сучасного цивільного права — це структура, елементами якої єцивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
 Тобто,виходячи з загальних ознак приватного права та визначив поняття та особливіознаки цивільного права, ми можемо означити цивільне право як галузь приватногоправа.
Цивільнеправо, предметом цивільно-правового регулювання котрого є: майнові відносини,зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві і особистінемайнові відносини, як галузь приватного права, складає основуприватноправового регулювання. Тим самим визначається його місце в правовійсистемі до основної, базової галузі, призначеної для регулювання часток,насамперед майнових відносин. З цього випливає, що загальні норми і принципицивільного права можуть застосовуватися для регулювання будь-яких відносин, щовходять у приватноправову сферу, якщо на цей рахунок відсутні прямі розпорядженняспеціального законодавства (тобто в субсидіарному, поповненому порядку). Цестосується насамперед сфери сімейного права, де таке положення одержало прямезаконодавче закріплення, але також і приватноправових відносин, що торкаютьсяінститутами трудового, природноресурсового, екологічного права. Саме на цьому,зокрема, базуються небезпідставні спроби судової практики використовувати увідносинах, що виникають при необґрунтованому  розірванні чи зміні трудовогодоговору, цивільно-правові норми про відшкодування моральної шкоди.
Навпроти,норми трудового чи наприклад, сімейного права не можуть використовуватися длязаповнення пробілів у сфері цивільно-правового регулювання ні при яких умовах.
В даний часвідбувається відоме розширення сфери дії цивільного права. Так, до нього тепервідноситься ряд відносин землекористування і природокористування, що змінилисвою економічну і юридичну природу в зв'язку з визнанням права приватноївласності на деякі земельні ділянки та інші природні об'єкти. Цивільно-правові початкиусе більше проникають у сферу сімейних відносин.  Усе це свідчить про зростаннясоціальної цінності цивільного права як найбільш ефективного регулятораринкових відносин, що формуються.
Так,при поверненні платникам податків неправильно утриманих сум податків на нихіноді нараховуються відсотки, передбачені за порушення грошового(цивільно-правового) зобов'язання. Тим часом ніяких цивільно-правових, у томучислі зобов'язальних, відносин між платником податків і податковим органом невиникає, а тому немає і основ для застосування приватноправових правил. (Іншасправа, що цю ситуацію можна розглядати як делікт, тобто заподіяння платниковіподатків майнової шкоди державним податковим органом, у силу якого останнійзобов'язаний відшкодувати потерпілому всі заподіяні збитки.) У дійсності жвикладена ситуація свідчить про необхідність обліку в нормах публічного(податкового) права змісту відповідних приватноправових відносин, а не тількифіскальних (публічних) інтересів.
 

1.2.Поняття системи цивільного права
Докритеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правовогорегулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особистінемайнові відносини.
Майнові відносини – цеконкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання,переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається длявизначення права на життя, здоров‘я, честь та гідність, ім‘я, ділову репутацію,авторські права.[11, c.33-35]
Методом цивільного праває метод рівності сторін. Це значить горизонтальні відносини і рівністьсуб‘єктів.
Цивільне право – цесукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносинивласності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участюгромадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволенняматеріальних і духовних потреб суспільства.
Система цивільного права– це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщенів певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносятьсяпоняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права,норми про суб‘єкти і об‘єкти цивільного права, угоди, представництво ідовіреність, позовну давність.
Особлива частинацивільного права складається з наступних інститутів – права власності та іншіречові права, зобов‘язальне право, авторське право, право на відкриття і навинаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян іюридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземнихдержав та міжнародних договорів.
Цивільнезаконодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ЗУ «Провласність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Прогосподарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінніпапери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів.
Цивільніправовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, алетаких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносинзастосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад,певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правоверегулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, щорегулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулюваннязагальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називаєтьсяаналогією права.  Наприклад: врегулювання відносин, пов‘язаних з застосуваннямкомп‘ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти,якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми,які мають теоретично подібні відношення. [12, c.43-45]
Судоваі арбітражна практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України іАрбітражний суд України узагальнюють та аналізують судову і арбітражну практикуі на цій основі приймають постанови. Такі постанови є обов‘язковими длявикористання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішенняаналогічних питань.
Цивільно-правовівідносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особистінемайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, щоє носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються  іприпиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістюзастосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є:1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зіконкретних прав і обов‘язків.
Цивільне право як наука- це система знань  про цивільне право як галузі права: про цивільно-правовінорми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права,про склад і систему норм цивільного права, їх зміст і ролі.  Зврахуваннямзмін, що відбулися у громадському житті ізаконодавстві, система цивільногоправа можа бути представленаутакий спосіб.
Перша частинаохоплює основні початки цивільного права:
n введенняв цивільне право;
n цивільніправовідносини;  
n здійсненняі захист цивільних прав;  
n правовласності й інші речові права; особисті немайнові права;
n загальніположення про зобов'язання.
Друга частина розглядає окремі видизобов'язань і договорів:
n зобов'язанняпо передачу майна у власність абоінше речове право;
n зобов'язанняпо передачі майна в користування;
n зобов'язанняпо виконанню робіт;
n зобов'язанняпо реалізації результатів творчої діяльності;
n зобов'язанняпо наданню послуг;
n спільнадіяльність;
n зобов'язанняз односторонніх угод;
n позадоговірнізобов'язання.
Цивільне право як галузь права — цесукупність цивільно-правових норм, що регулюють майнові, особисті немайнові,пов'язані з майном і особисті немайнові, не пов'язані з майном відношення.
Предмет цивільного праваяк галузі права — це регульовані галуззю цивільного права майнові відношення(договір купівлі-продажу, міни, постачання, підряду), учасниками якихвиступають володарі відособленого майна, а також пов'язані з майном особистінемайнові відносини (авторське право, право на відкриття), і, у випадках,передбачених законом, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майном(відношення по захисті честі і гідності).
Метод цивільно-правового регулювання- це засіб впливу цивільно-правових норм на регульовані цими нормами суспільнівідносини. Особливості даного методу :
1.   Рівністьсторін (випливає з відособленості майна учасників цивільно-правових відносин);
2.   Принципдозволу: »Дозволене усе, що прямо не заборонено законом»;
3.   Множинністьсуб'єктів і об'єктів (Цивільний Кодекс України не передбачає відповідальністьюридичних осіб);
4.   Захистпорушеного права здійснюється шляхом подачипозову (цивільно-правовий захист носить майновий, відтворювальнийабо компенсаційний характер).
Цивільні правовідносини являютьсобою юридичний зв'язок між учасниками врегульованогоправом майнового або немайнового відношення, що виражається в наявності в нихвзаємних суб'єктивних прав і обов'язків (або тільки права і відповідного йомуобов'язку). Вираження «врегульовані правом»означає не тільки конкретну регламентацію визначених відносинспеціальними правовими нормами, але і поширення на них загальних нормцивільного права, що регулюють дані відносини.У результаті «врегулювання правом» суспільних відносин учасники цих суспільнихзношений несуть цивільні права й обов'язки.
Специфічною рисоюцивільних правовідносин є юридична рівність учасників цивільних правовідносин,тобто жодна зі сторін цивільних правовідносин не наділена владнимиповноваженнями, вони не підпорядковані друг другу.
У цивільних правовідносинахрозрізняють суб'єкти, зміст й об'єкт.
Суб'єктами цивільних правовідносинможуть бути громадяни України, громадяни інших держав, держава Україна,іншідержави, адміністративно-територіальні одиниці, юридичні особи, міжнародніорганізації. Суб'єкт цивільного права має цивільну правоздатність.
Під змістомцивільних правовідносин варто розуміти складові його суб'єктивні права йобов'язки. У кожних цивільнихправовідносинах розрізняють дві сторони — правомочну і зобов'язану. Правомочнійстороні належить право, що називається суб'єктивним правом. Цьому суб'єктивномуправу відповідає обов'язок іншоїсторони.Під суб'єктивним цивільним правом варто розуміти надану законом учасникуцивільних правовідносин можливість визначеного власного поводження, а такожможливість потребувати відповідного поводження від іншої особи або осіб ізвикористанням у необхідних випадках мір державного примуса.Під обов'язком розуміється міра належного поводження зобов'язаного суб'єкта.Суб'єктивне право й обов'язок виникають одночасно.
Об'єкти цивільних правовідносин — речі, гроші, цінні папери, інше майно; дії, результати інтелектуальноїтворчості; особисті немайнові блага. Цивільні правовідносини бувають:
1. У залежності від предметацивільно-правового регулювання:
— майнові;
— особисті немайнові, пов'язані змайном; 
— особисті немайнові, не пов'язані змайном.
2. У залежності від суб'єктивногоскладу:
— абсолютні — право правомочноїособи відповідає обов'язкамневизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);
— відносні — правоправомочної особи відповідає обов'язкамвизначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникнуло здоговорів, із заподіяння шкоди, наприклад,договір купівлі-продажу).       
3. У залежності від засобузадоволення інтересу носія права:
— речові — правомочнаособа реалізує своє суб'єктивне право самостійно без помочі дій третіх осіб(речові правовідносини є абсолютними);
— зобов'язальні — правомочнаособа реалізує своє суб'єктивне право за допомогою дій третіх осіб(зобов'язальні правовідносини є відносними).
Підставою виникнення цивільнихправовідносин є юридичні факти. Юридичнимифактами називаються обставини, із якими закон зв'язує виникнення, змінуабо припинення цивільних правовідносин. Нерідкозакон зв'язує виникнення, змінуабо припинення цивільних правовідносин не з одною обставиною, а із сукупністююридичних фактів, що називаєтьсяюридичним складом.[8, c. 30-33]
Всі юридичні факти діляться на дії іподії. Під дією розуміються обставини,що наступають із волі осіб, що їх вчинюють.Події — це обставини, що наступають незалежно від волі учасників правовідносин.Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.
 Серед правомірних юридичних дійособливе значення для виникнення цивільних правовідносин мають угоди і юридичнівчинки. Угоди — це вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані навиникнення, зміна або припинення цивільно-правових відносин.Юридичні вчинки — це правомірні дії суб'єктів цивільного права, що самі по собіне спрямовані на виникнення, змінуабо припинення цивільних правовідносин, проте породжуютьтакі в силу прямої вказівки в законі (наприклад, знахідка, скарб). 
Здійснення цивільних прав — цереалізація суб'єктивного цивільного права для задоволення інтересу,що охороняється законом. Здійснення суб'єктивнихцивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способиздійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхньогопризначення.
Особа, що володіє суб'єктивнимиправами, у процесі їх реалізації повиннапідкоритися вимогам закону, що встановлюєвизначені межі, межі, у яких право тільки і може здійснюватися. У відповідностізі ст.5 Цивільного кодексу Україницивільне право повинно здійснюватися відповідно до його призначення і моральнихпринципів суспільства. Здійснення правне повинно виходити насамперед за межі їх призначення. Під призначенням праварозуміється та ціль, заради досягнення якоїсуб'єктивне право дається учасникам цивільних правовідносин. Призначеннясуб'єктивних цивільних прав визначається цивільним законодавством. Проте межаздійснення суб'єктивних цивільних прав не можна привестилише до вимог реалізації права відповідно до його призначення. Зазначені межівизначаються також рамками дієздатності суб'єктів права, а також обмеженітимчасовими межами.
Кожне цивільне право має свою ціль,що закріплена в законі і носить об'єктивний характер, якщо право здійснюєтьсявідповідно до цілі, то суб'єктивне право застосовується правильно.  Підненалежним здійсненням права розуміється використання права не увідповідностізйого призначенням або з моральними принципами. Такі права не підлягаютьцивільно-правовому захисту. Існують такі наслідки неналежного здійснення права:
1.   Позбавленнясамого суб'єктивного права;
2.   Примусовийвикуп права (ст. 136 ЦК);
3.   Самогомайна не позбавляють, але позбавляють незаконно отриманого прибутку;
4.   Поверненнясторін у початкове положення (двохсторонняреституція).
Захист права — сукупність мірправоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенніправопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення порушеногоправа, або того що оспорюється. Правона захист — можливість застосування правомочноюособою заходів правоохоронногохарактеру. Способи захисту відповідаютьхарактеру суб'єктивного права.
Порядок захисту — це якими органамиздійснюється захист. Порядок захисту може бути загальним (розгляд цивільнихсправ судами й арбітражними судами) і спеціальний (у випадках прямо зазначениху законі розгляд цивільних справ адміністративними органами і громадськимиорганізаціями).
Засоби захисту — це те якимчиномздійснюється захист. Відповідно до ст.6 ЦКспособизахисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення положення, щоіснувало до порушення права, припинення дії права, що порушено,присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або змінаправовідносин, відшкодуванняматеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються увипадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягненнянеустойки, штрафу пені)).
Цивільне законодавство Українивизначає цивільну правоздатність у такий спосіб — суспільно юридичнавластивість, закріплена законами держави, якіпередбачаютьможливість мати цивільні права і нести обов'язки.Ознаками цивільної правоздатності є:
1.   Формальнарівність правоздатності для усіх;
2.   Сполученняправ і обов'язків;
3.   Гарантуванняправоздатності.
Громадяни можуть відповідно до закону мати: майно на праві приватної власності (у тому числі і землю), правокористування житловими помешканнями й іншим майном, обирати рід занять і місцепроживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькоюдіяльністю, разом з іншими громадянами або юридичними особами, створюватигосподарські товариства, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва,відкриття, винаходу, раціоналізаторськоїпропозиції, а також мати інші майнові  і особисті немайнові права.[23, c.51-53]
Відповідно до ст.12 ЦК: ніхто не може бути обмежений у правоспроможностіінакше, як у випадках і порядку передбачених законом, угоди, спрямовані наобмеження правоспроможностіє недійсними. Проте закон вказуєна те, що може застосовуватисяобмеження правоздатності, при застосуванні до особи карного покарання, а також,може бути, адміністративним(адміністративний арешт). Підприємницькою діяльністю не можуть займатисядержавні службовці.
Цивільна правоздатність має свійзміст- сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особавідповідно до чинного цивільного законодавства. Змістцивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціальногорозвитку. Відповідно до чинного законодавства до змістуцивільної правоздатності можна віднести можливість мати майно на правівласності, успадковувати майно, займатися підприємництвом і будь-якоюіншою не забороненоюзаконом діяльністю, створювати самостійно або разом з іншими громадянами йорганізаціями юридичні особи, укладатибудь-які, не заборонені законодавством угоди, брати участь у зобов'язаннях,обирати місце проживання і рід занять, набуватиправа на житло, мати права автора винаходу, творунауки, літератури, мистецтва або іншого результату інтелектуальної діяльності,мати майнові і немайнові права. У змістцивільної правоздатності можуть входити також права й обов'язки,не передбачені законом, але не суперечні йому.
Держава є специфічним суб'єктомцивільного права. У зв'язку з тим, що держава має власність, у неїє визначене суб'єктивне цивільне право, що може виникнути на підставі цивільноїправоздатності, а цивільною правоздатністю може володіти суб'єкт цивільногоправа. Особливість держави полягає в тому, що вона,будучи носієм політичної влади і суверенітету, визначає правосуб'єктністьгромадян і юридичних осіб.  Держава одержує для себе цивільні права і створюєцивільні обов'язки через свої органи. Але держава не виступає в якості єдиногосуб'єкта цивільних правовідносин. Навпроти, воно характеризується множинністюсуб'єктів (Україна як ціле й адміністративно-територіальні одиниці).
Відповідно до законодавства Українипід об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на якеспрямовано суб'єктивне право,тобто усе те, із приводу чого виникаєвизначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільніправовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні інематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на триосновні групи:
1)   речі(матеріальні явища, предмети природи, як у їх природному стані, так і пристосовані людиною до його потреб, усякого роду предмети вжитку,гроші і цінні папери);
2)   діяльність(робота, послуги, результати творчої діяльності);
3)   особистімайнові блага.
З прийняттям Закону України «Провласність» режим права власності поширився не тільки на речі, але і нарезультати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правоверегулювання яких здійснюється главою 6 Закону, «Право інтелектуальноївласності». А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходятьсяв єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав вважаєтьсяможливим умовно об'єднати в одну групу «речей» із підрозділами на дві підгрупи- речі матеріальні і «речі» нематеріальні.
Під матеріальними речами цивільнеправо розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольнятивизначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільнихправовідносин. Наука і законодавство розмежовують ці речі по рядуознак, пов’язуя з приналежністюречі до тієї або іншій групивизначені особливості правового регулювання виникаючих майнових відношень.
З урахуванням цільового призначенняоб'єктів цивільних прав і розходжень у правовому режимі матеріальні речікласифікуються по таким основнимгрупам:
1.   Засобивиробництва і предмети споживання — заснованона розходженні в цільовому призначенні цих речей, у засобах і межахкористування і розпорядження речами їхнім власникам;
2.   Індивідуальновизначені і визначені родовими ознаками-  підрозділяютьсяпо ознаці індивідуалізованостівідповідного об'єкта майнових прав. Індивідуально визначені речі незамінні,тому у випадку загибелі або псування таких речей неможливо потребувати передачіїх у натурі, а можна претендувати лише на відшкодування збитків (наприклад,конкретний будинок, твір живопису). Речі, визначені родовимиознаками, замінні і індивідуалізуютьсяв цивільному обороті лише шляхом вказівкина їх родову приналежність, якіснийстан і кількісну міру (наприклад, зерно, бавовна, будівельні матеріали, гроші);
3.   Подільніі неподільні. Подільними признаютьсяречі, які у результаті їх поділуна окремі фізичні частини не втрачаютьсвого призначення і будь-якачастина цієї речі може виконати ту жфункцію, що і річ у цілому (наприклад, домоволодіння, земельна ділянка, зерно,бензин). Неподільними признаються речі, якіу результаті їх розподілувтрачаютьсвоє початкове призначення, або цілком або частково втрачаютьсвої корисні властивості (наприклад, автомобіль, телевізор, човен);
4.   Споживаніі неспоживані. Споживаними є речі, щопри користуванні або знищуються (продукти харчування, паливо) і предстаютьв іншій якості (будівельні матеріали), а несплживані- речі, що у процесі використання служать початковому призначенню (житловийбудинок, автомобіль, засоби виробництва);
5.   Спонукуваніі нерухомі речі різняться заступенем уподобання до землі;
6.   Головніречі і приналежності (ст.132 ЦК)є фізично самостійними речами, зв'язок між ними існує в силу їх загальногопризначення;
7.   Плодиі прибутки. Під плодами розуміються речі, що виникають у результаті органічногорозвитку інших речей. Під прибутками від речі розуміються ті надходження, щоодержує особа в силу того, щовідповідна річ передана їм іншій особі;
8.   Речі,дозволені до обороту (ті, що єоб'єктом будь-яких цивільних правовідносин), обмежені в обороті (якіу силу особливого господарського значення мають спеціальний правовий режим абонабуваються по особливих дозволах, наприклад, валютні цінності, зброя) івилучені з обороту (які не можуть бутипредметом угод, наприклад, надра землі, лісовий фонд, водні ресурси).
У цивільному праві існує поняття«майно» як об'єкт цивільних прав. Воно вживається як для позначення конкретнихречей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов'язків суб'єкта,зокрема, при спадкуванні майна громадян, коли до складу спадкового майна включаютьсяі борги спадкодавця, або ж коли мова йде про майно, що знаходиться на балансіпідприємства, до складу якого входять не тільки будинки, спорудження,устаткування, але і вимоги до боржників і обов'язкипо виплаті сум, що належать кредиторам. Таким чином, до складу майна входятьприналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги(обов'язки), що складають пасивмайна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних правматеріального характеру.
Розрізняють майно в такому змісті:
— речі
— речі + права
— речі + права + обов'язки
 

1.3.Єдність і розмежування інститутів цивільного права
Цивільне й адміністративне право.Представлення про цивільне право буде більш повним і ясним у випадку йогочіткого і послідовного розмежування з пов'язаними з ним іншими галузями права.Будь-яка діяльність людини вимагає певної організації. Тому в будь-якій сферідіяльності людини неминуче складаються організаційні відносини. Тіорганізаційні відносини, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну чиспоживання, самим тісним образом зв'язані з виникаючими там жемайново-вартісними відносинами. Так, для заняття будівельною діяльністюнеобхідно одержати ліцензію від компетентного органа державного управління.Тому між будівельною організацією й органом державного управління виникаєорганізаційне відношення по одержанню ліцензії, тісно зв'язане змайново-вартісними відносинами, у які вступає будівельна організація в процесівиконання будівельних робіт. Однак природа організаційних відносин визначаєїхнє правове регулювання за допомогою зобов'язуючих розпоряджень, що спираютьсяна владні повноваження органу державного управління. Тому складаються в різнихсферах діяльності людини організаційні відносини, як би тісно вони не булизв'язані з майново-вартісними відносинами, регулюються нормамиадміністративного права, у якому застосовується метод влади-підпорядкування.Так, нормами адміністративного права регулюються відносини між відповіднимикомітетами з управління державним майном і знаходяться в їхньому веденнідержавними установами по наділенню останніх необхідним майном.[5, 17-19]
Цивільне і трудове право. Длярозмежування цивільного і трудового права принципове значення має та обставина,що у відповідності зі сформованою в нашій країні традицією робоча сила невизнавалася, а найчастіше і зараз не визнається товаром. У силу цього думають,що майнові відносини, що виникають у результаті наймання робочої сили, неносять вартісного характеру. Тому їхнє правове регулювання повиннездійснюватися особливою самостійною галуззю трудового права.
Однак у міру переходу до ринковоїекономіки і формування ринку праці усе більш виразно проглядається товарнийхарактер відносин, що виникають із приводу трудової діяльності людини. Томузазначені відносини, у принципі, повинні входити в предмет цивільного права ірегулюватися відповідним структурним підрозділом цивільного законодавства.
У сьогодення жчас у сфері правового регулювання трудових відносин використовуються лише деякіцивільно-правові елементи і зберігається історично сформована практикаправового регулювання трудових відносин без обліку їхнього вартісногохарактеру. Останнє є однією з причин неефективності нашого виробництва.Незважаючи на це, практика правового регулювання трудових відносин без облікуїхнього вартісного характеру знаходить своє теоретичне обґрунтування впереважній більшості робіт представників науки трудового права.
Цивільне і природоресурсовоеправо. Оскільки земля, її надра, ліси, води й інші природні об'єкти не створеніпрацею людини, а дані йому самою природою, довгий час вважався) що виникаючі зприводу природних об'єктів відносини також позбавлені вартісної ознаки і томуповинні регулюватися нормами особливої галузі, іменованої природоресурсовым правом. В даний час земля й іншіприродні об'єкти втягуються в товарний оборот, і складаються по приводу їхнімайнові відносини здобувають вартісний характер, включаючи тим самим у предметцивільного права.
Цивільне і фінансове право. Майновівідносини, що виникають у процесі діяльності органів державного управління взв'язку з нагромадженням коштів і розподілом їх на загальнодержавні нестатки,позбавлені вартісної ознаки. У рамках зазначених відносин гроші не виступаютьяк міра вартості, а виконують функцію засобу нагромадження. Їхній рухздійснюється по прямих безеквівалентних зв'язках, що не носять взаємооціночного,а стало бути і вартісного характеру. Тому зазначені майнові відносинирегулюються нормами фінансового права.  [9, c. 51-54]
Разом з тим між владним органомдержавного управління й учасником цивільного обороту можуть складатисяправовідносини, засновані не тільки на владному підпорядкуванні однієї сторониіншій, але і на юридичній рівності сторін. В останньому випадку до зазначенихправовідносин застосовуються норми цивільного, а не податкового, фінансового чиіншого адміністративного законодавства. Так, у випадку заподіяння шкоди майнуюридичної особи працівником податкової поліції при виконанні ним своїхслужбових обов'язків між відповідним органом податкової поліції і зазначеноююридичною особою складається майнове правоотношение, у рамках якого органподаткової поліції не має владні повноваження і знаходиться в юридично рівномуположенні з організацією, який була заподіяна майнова шкода працівникомподаткової поліції.
Дискусія про сімейне право. Родинаявляє собою економічний осередок суспільства. Тому між членами родини не можутьне встановлюватися майнові відносини. Однак характер цих відносин одержав різнуоцінку в літературі. В умовах соціалістичного суспільства більшість авторівприйшло до висновку про те, що майнові відносини, що складаються між членамиродини, у силу їх сугубо особистого характеру утрачають вартісну ознаку і томуповинні регулюватися не цивільним правом, а особливою самостійноюгалуззю -сімейним правом.
Багато в чому даний висновок був визначенийпрагненням підкреслити якісне розходження між сімейними відносинами всоціалістичному і буржуазному суспільстві.
В міру переходу до ринковоїекономіки характер майнових відносин, що виникають між членами родини,міняється. В умовах ринкової економіки майново-вартісні відносинивстановлюються між всіма учасниками цивільного обороту. Не складають виключенняі майнові відносини між членами родини. Особистий характер взаємин між членамиродини дійсно накладає особливий відбиток на виникаючі між ними майновівідносини, але не змінює їхньої природи, визначеної товарним характеромвиробництва. У противному випадку родина не**
може виконувати функцію економічногоосередку суспільства, заснованого на товарному виробництві. Майнові відносини,що складаються усередині економічного осередку суспільства, не можуть якісновідрізнятися від майнових відносин, що панують у даному суспільстві. Томумайнові відносини між членами родини в умовах ринкової економіки неминучездобувають вартісний характер. Підтвердженням тому служать останні зміни всімейному законодавстві, зв'язані з розширенням сфери цивільно-правовогоінструментарію в регулюванні сімейних відносин. Так, відповідно до нового Сімейного Кодексу допускається укладання шлюбногоконтракту, можливість переходу від загальної спільної до загальної часткової чироздільної власності чоловіків і т.д. Вартісний характер майнових відносин міжчленами родини обумовив також переклад цілого ряду правових норм, що традиційно«прописувалися» в актах брачно-сімейного законодавства, у ЦК.  Взаємооціночний характер носять і особистінемайнові відносини за участю членів родини. Наявність у відносинах між членамиродини і з їхньою участю предметної ознаки цивільного права (взаємооціночнийхарактер відносин) неминуче визначає необхідність застосування до них загальнихнорм цивільного права.
З урахуванням  викладеногопереважніше в даний час позиція тих авторів, що розглядають сімейне право яквнутрішній структурний підрозділ цивільного права. При цьому по своємулогічному обсязі і специфіці сімейне право утворить найбільш великийструктурний підрозділ цивільного права, іменований підгалуззю цивільного права.
 
Розділ 2.Система цивільного права України
2.1.Загальна частина цивільного права
Дієздатністьдо 15 років – мінімальна, з 15 до 18 – часткова, з 18 – повна (згідно ЦК).Обмежену дієздатність мають особи, що зловживають спиртними напоями танаркотичними засобами.
Підставивизнання громадянина безвісті відсутнім та оголошення громадянина померлим таюридичні наслідки цих дій визначаються у ст.18-22 ЦК. Визнання громадянинабезвісті відсутнім настає в наступних випадках: 1) відсутність громадянина місті постійного місця проживання більш одного року; 2) відсутність відомостейпро місцеперебування громадянина; 3) всі заходи по виявленню місцезнаходженнягромадянина не дали позитивних наслідків. В разі визнання судом особи без вістівідсутньою над її майном встановлюється опіка, особа, яка управляє майном, маєправо витрачати його лише на погашення боргів безвісті відсутньої особи, строкпогашення яких настав. Іншим правовим наслідком визнання громадянина безвістівідсутнім є право на спрощений порядок розірвання шлюбу.
Якщоособа відсутня більш трьох років за таких же обставин, вона оголошуєтьсяпомерлою з усіма правовими наслідками (спадщина і т.ін.).
Юридичнимиособами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свогоімені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов‘язки, бутипозивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді, або третейському суді.Істотними ознаками юридичної особи є: 1) організаційна єдність; 2) наявністьвідокремленого майна; 3) участь у цивільному обігу від власного імені; 4)здатність нести самостійну майнову відповідальність; 5) здатність бутипозивачем та відповідачем в судах.[35, c.35-37]
Класифікаціяюридичних осіб здійснюється відповідно до існуючих форм власності. Видипідприємств визначені в законі «про підприємства в Україні»: державні,колективні, приватні, господарські товариства, індивідуальні підприємства. Видигосподарських товариств визначені в законі «про господарські товариства».
Політичніпартії та громадські організації – закон «про об‘єднання громадян», релігійніорганізації – «про свободу совісті та релігійні організації», благодійніорганізації та благодійні форми – «про благодійність та благодійніорганізації», селянські і фермерські господарства – відповідним законом, якийвизначає їх статус.
Основнимиспособами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний,дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірніпідприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідокдержавної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб –утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій.Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управлінняюстиції), в залежності від статусу організації, значення її для громадськості.Договірний спосіб – укладення договору про спільну діяльність між різнимисуб‘єктами (фізичними чи юридичними особами). Установчий договір є різновидомдоговору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способомутворюються господарські товариства.
Об‘єднанняпідприємств (консорціуми, асоціації, корпорації) створюються у договірнийспосіб. Об‘єднання є юридичними особами, що створюються згідно законодавства.Члени об‘єднання підприємств продовжують своє обокремлене існування. Асоціація– мінімальне делегування повноважень керівному органу, концерн, консорціум –більше делегування.
Способамиприпинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2)закінчення строку, на якій була розрахована діяльність юридичної особи; 3)рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припиненнядіяльності підприємства за рішення суду на основі подання компетентнихдержавних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняттянедозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлітощо).
Існуєдві правові форми припинення діяльності підприємства: 1) ліквідація; 2)реорганізація.
Ліквідація– припинення діяльності юридичної особи за рішенням власника або компетентногооргана, при якому не відбувається правонаступництва. Після прийняття рішенняпро ліквідацію підприємства, повноваження по управлінню підприємствомпереходить до ліквідаційної комісії, яка створюється власником або органом, щоприйняв рішення про ліквідацію. Порядок ліквідації регулює закон «пропідприємства в Україні».
Існує5 видів реорганізації юридичних осіб: 1) приєднання; 2) злиття (об‘єднання); 3)виділення; 4) поділ; 5) перетворення. Приєднання – це приєднання однієї абодекількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особиприпиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичноїособи, до якої вони приєдналися. Злиття – об‘єднання двох або більше юридичнихосіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своєіснування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі.Виділення – відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючоїюридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурнихпідрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права іобов‘язки, що й головне підприємство. Поділ – виникнення двох або більше новихюридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своєІснування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині,обумовленої їх статутними фондами. Перетворення – зміна юридичною особоююридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди маємісце правонаступництво.
Правосуб‘єктність= правоздатність + дієздатність.
Правовівідносини – це відносини між суб‘єктами з приводу об‘єктів. Об‘єкти цивільнихправ поділяються на наступні види: 1) речі; 2) дії; 3) продукти творчоїдіяльності; 4) особисті немайнові блага. Речі є основним видом об‘єктівцивільних прав. В залежності від особливості їх правового режиму речіподіляються на наступні види: 1) засоби виробництва і предмети споживання; 2)речі, дозволені для цивільного обігу, обмежені в обігу та заборонені дляцивільного обігу (напр.: зброя – заборонена для обігу, наркотичні засоби –деякі заборонені, деякі обмежені – ліки за рецептом; разова, мисливська зброя –обмежена в цивільного обігу); 3) рухомі і нерухомі речі (земля, споруди,насадження на корінні – нерухомість, врожай – це вже рухомість); 4) родові речіта індивідуально визначені речі (Родові речі – це речі, яки визначаютьсякількістю, мірою, вагою. Родові речі є завжди замінними речами. Принцип з часівримського права: «родова річ не гине», тобто вона замінна. Наприклад: цемент,цукор, зерно та т.ін. Індивідуально визначені речі є незамінними. Наприклад:антикваріат, предмети образотворчого мистецтва, архітектура та іншим чиноміндивідуалізовані речі. Деяка категорія речей може переходити із ряду родовихдо індивідуально визначених. Предметом договору позики можуть бути лише родовіречі, напр. грошова сума – еквівалент суми, а не ті ж самі гроші фізично,повертають будь-які купюри. Позичається автомобіль – це індивідуально визначенаріч, бо має особливі властивості. Віндикаційний позов – витребування незаконнонадбаної речі. Може бути об‘єктом лише індивідуально визначена річ. При родовихречах йдеться про відшкодування, в натурі чи іншим способом); 5) споживні інеспоживчі речі (Споживні речі – які споживаються, тобто припиняють своєіснування в процесі одного виробничого циклу, напр. сировина, матеріали;неспоживчі – припиняють своє існування після кількох використань, тобто фонди);6) подільні і неподільні речі (подільні – такі, що в результаті їх поділу невтрачають функціональних властивостей; неподільні – втрачають функціональні таспоживчі властивості після їх поділу, напр: 2 кімнатну квартиру можна поділитиміж двома власниками, автомобіль – не можна); 7) головні і приналежні речі(напр: автомобіль – головна річ, гараж – приналежна); 8) плоди і доходи (Плоди– приплід худоби і урожай. Такими не можна вважати вироблену продукцію. Доходи– матеріальні цінності, які набуває власник плодів, або виробленої продукції внаслідок їх реалізації); 9) гроші і цінні папери.
Діїяк об‘єкти цивільних прав поділяються на роботи і послуги. Роботи – це дії,результатом яких є створення матеріального об‘єкту. Договір підряду на різнівиди робіт: будівництво та ін. Послуги – це дії, метою яких є не створеннякінцевого матеріального об‘єкту, а надання певної інформації, здійснення певнихдій, які задовольняють потреби кредитора (уповноваженої особи). В юридичнійпослугах, медичних чи аудиторських нічого не створюється цінним є не результат,а сам процес, в роботах цінним є саме результат, а не спосіб його досягнення.[19, c. 20-22]
Продуктамитворчої діяльності є твори науки, мистецтва, літератури, незалежно від формипризначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об‘єктамицивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, фонограматощо). Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винаходи,раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. Ці продукти стають об‘єктамицивільних прав з моменту визнання їх такими і цивільного оформлення (реєстраціїв Держпатенті).
Доособистих немайнових прав належать здоров‘я, особиста недоторканість, честь ігідність громадянина, авторські права, не пов‘язані з майновими правами, діловарепутація.
Юридичніособи мають наступні немайнові права: найменування юридичної особи (захистімені), ділова репутація, товарний знак, права авторства. На відміну відособистих немайнових прав фізичних осіб такі права юридичних осіб можутьприпинятися і відчужуватися.
Цивільніправовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичнихфактів. Юридичні факти – це факти, які мають юридичне значення і породжуютьюридичні наслідки. У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів:1) угоди; 2) адміністративні акти; 3) створення об‘єктів інтелектуальноївласності; 4)заподіяння шкоди; 5) події, з якими закон пов‘язує настання цивільно-правовихнаслідків.
Юридичніфакти поділяються на дії і події. Події – юридичні факти, настання яких незалежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії(бездіяльність) – юридичні факти, які залежать від волі людей.
Діїподіляються на правомірні і неправомірні.
Підздійсненням суб‘єктивного права слід розуміти реалізацію його змісту шляхомвчинення уповноважених дій, які охоплюються можливістю певної поведінки.Виконання юридичних обов‘язків є правовою гарантією здійснення прав. Межі свободивибору способу здійснення прав залежать від характеру правової норми(імперативна, диспозитивна…). Носій права може також обрати спосіб реалізаціїправ – реалізувати їх самостійно, або через представника.
Представництвомназиваються такі відносини, за яких угода, укладена однією особою(представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права іобов‘язки безпосередньо для особи, яку представляють. Повноваження представникаможуть бути оформлені договором доручення або довіреністю. Умови кладеннядоговору доручення визначаються в ЦК. Договір доручення – це договір, за якимодна особа (повірений) виступає від імені і за рахунок іншої сторони(довірителя), створюючи права і обов‘язки для довірителя. Договір доручення якправило є безоплатним. Повірений не може вчиняти дії від імені довірителя повідношенню до самого себе. Письмова форма, нотаріальне посвідчення за бажанням.
Довіреність– письмове повноваження на вчинення певних дій. Довіреності поділяються на 3види: генеральні, спеціальні і разові. Генеральна довіреність – довіреність навчинення ряду неодноразових дій. Спеціальна довіреність – довіреність навчинення однорідних дій. (Генеральна довіреність на управління майном, машиною,інше; спеціальна – отримання матеріальних цінностей, з/п за іншу особу, одинвид дій, разова – на вчинення однієї дії). Довіреності, що видаються юридичнимиособами, посвідчуються підписом керівника та печаткою. Довіреності, яківидаються фізичним особам, можуть бути посвідчені за місцем роботи довірителя.Довіреності, якими особи уповноважуються на укладення угод, що підлягаютьобов‘язковому нотаріальному оформленню, також підлягають нотаріальномуоформленню (тут має місце колізія закону: довіреність юридичних осіб неоформлюється нотаріально, але довіреність має бути нотаріально посвідченою дляподальшого укладення угод, які оформлюються нотаріально. Або продаж нерухомостіміж двома юридичними особами, який має бути оформлений нотаріально, але підпискерівника вже посвідчений печаткою юридичної особи).
Суб‘єктивнеправо на захист складається з 3 елементів: 1) вид і міри дозволеної поведінкиуповноваженого суб‘єкта (повноваження суб‘єкта щодо своїх правомірних дій); 2)можливість вимагати відповідної поведінки від інших зобов‘язаних осіб(повноваження на чужі дії); 3) можливість застосування суб‘єктом засобівправоохоронного характеру. В ЦК визначаються наступні засоби захисту цивільнихправ: 1) визнання права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушенняправа; 3) присудження до виконання обов‘язку в натурі; 4) припинення або змінаправовідношення; 5) стягнення з особи, що порушила право, завданих збитків, а увипадках, передбачених законом або договором – неустойки. Вищезгадані способизахисту цивільних прав є позовними способами захисту. Засобом захисту цивільнихправ в адміністративному порядку є визнання права. У відповідних випадках доправопорушників може бути застосовано заходи державного примусу: штраф,матеріальна відповідальність тощо. Вказані способи захисту цивільних прав єспеціальними (без подання позову до суду уповноваженими держаними органами). Довиключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайнянеобхідність. Необхідна оборона – це нанесення шкоди іншим особам або майну вході захисту своєї честі, гідності, життя, здоров‘я, якщо особі загрожуєнебезпека. Крайня необхідність – це нанесення шкоди майну з метою попередженнябільших негативних наслідків. Захист цивільних прав здійснюється увстановленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку(тобто коли справа до суду не попадає, а вирішується податковим, іншимдержавним органом).
Цивільно-правовавідповідальність – це невигідні майнові наслідки, встановлені законом абодоговором на випадок на випадок невиконання абсолютних обов‘язків, а такожневиконання або неналежного виконання боржником зобов‘язання.
Умовицивільно-правової відповідальності: 1) наявність майнової шкоди; 2)протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 3) причинний зв‘язок між протиправноюдією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Цивільна відповідальністьнастає при наявності всіх 4х умов одночасно.
Підставамизвільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила. Залежновід підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникаєвідповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірнавідповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірнавідповідальність виникає з позадоговірних зобов‘язань. Позадоговірнізобов‘язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу тапублічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірнихзобов‘язань детально регламентуються ЦК. Якщо у зобов‘язанні є декільказобов‘язаних осіб, їх відповідальність може бути часткова, солідарною абосубсидіарною. При частковій відповідальності співборжники мають виконатизобов‘язання відповідно до своїх часток. Часткова відповідальністьзастосовується у всіх випадках, якщо в законі або в договорі для конкретнихправовідносин не встановлюється солідарна або субсидіарна відповідальність. Присолідарній відповідальності кредитор може звернутися з вимогою до будь-кого ізспівборжників як в частині, так і в повному обсязі боргу. При цьомуспівборжник, який повністю виконав зобов‘язання, має право вимагати від інших співборжниківвідповідного відшкодування. Таке право називається правом регресної вимоги. Присубсидіарній відповідальності існує головний боржник і додатковий(субсидіарний) боржник. Кредитор має право звернути стягнення до субсидіарногоборжника лише в тому випадку, коли у головного боржника не вистачає власнихкоштів для виконання зобов‘язання (напр.: батьки за неповнолітніх від 14 до 18років).
 

2.2.Спеціальна, особлива частина цивільного права
Спеціальна,особлива частина Цивільного права розглядає такі відносини.
Власність– це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводупривласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія ісукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності –це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування ірозпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об‘єктивному ісуб‘єктивному розумінні. В об‘єктивному розуміння це сукупність правових норм,які регулюють відносини власності. В суб‘єктивному розуміння це юридичнаможливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатисяналежним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності маєабсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов‘язаними виступаютьвсі, хто його оточує. Суб‘єктами права власності можуть бути будь-які фізичні іюридичні особи, а також народ України і держава. Об‘єктом права власності можебути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає управі власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.[30,c. 11-14 ]
1)  Правоволодіння – суб‘єктивний елемент – особа вважає річ своєю, об‘єктивний –наявність речі у власника.
2)  Правокористування – це право вилучати із речі корисні властивості.
3)  Праворозпорядження – це право визначати юридичну і фактичну долю майна.
Визначенняюридичної долі майна – це право на відчуження майна будь-яким законнимспособом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншимособам всі три елементи права власності.
Способивиникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи– це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попередньоговласника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненніправа власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власникаправо власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації,реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, якезастосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація –примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в рядівипадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результатзміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція –це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійноголиха, великих аварій, епідемій тощо.
Всіцивільно-правові відносини можна поділити  на майнові і зобов‘язальні. Майновівідносини – це відносини з приводу належності майна суб‘єктам ЦП. Зобов‘язальнівідносини – це відносини, пов‘язані з виникненням, зміною та припиненнямвзаємних прав та обов‘язків суб‘єктів ЦП. Зобов‘язальне право – це сукупністьправових норм, які регулюють відносини, пов‘язані із передачею майна від однієїособи до іншої, наданням майна в тимчасове користування або з виконанням робітта наданням послуг. Зобов‘язання – це правовідношення, в силу якого однасторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) що-небудьпередати у власність, надати у тимчасове користування або зробити, а боржникзобов‘язаний виконати таку вимогу кредитора. Зобов‘язання складається здекількох елементів: 1) суб‘єкти зобов‘язання; 2) вид правовідношення між ними(вид зобов‘язання); 3) зміст правовідношення між ними (зміст зобов‘язання,права та обов‘язки сторін).
Речовівідносин і зобов‘язальні відносини відрізняються тим, що речові відносини маютьабсолютний характер, а зобов‘язальні відносини мають відносний характер.Абсолютний характер речових відносин полягає в тому, що всі без виключенняособи зобов‘язані дотримуватись прав власника, або користувача майна і можутьбути притягнути до відповідальності за їх порушення. Відносний характерзобов‘язальних відносин полягає в тому, що відповідальність за порушення умовзобов‘язання несуть сторони конкретного зобов‘язання., тобто довідповідальності притягують лише сторони зобов‘язання.
Зобов‘язанняподіляються за підставами виникнення на договірні і позадоговірні. Договірнізобов‘язання – це зобов‘язання, які виникають з договору. Позадоговірнізобов‘язання виникають з наступних юридичних фактів: 1) адміністративних актів;2) із нанесення шкоди; 3) із рятування або збереження чужого майна; 4) зпублічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних інеправомірних дій. (ЦК позадоговірні зобов‘язання).
Договір– це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припиненняцивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2)волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленоїзаконом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.
Договориподіляються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані(договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша – тількиобов‘язки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидвісторони мають права і обов‘язки: купівля-продаж – сторони одночасно виступають ікредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатнідоговори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права іобов‘язки сторін.
Розрізняють1) істотні, 2) звичайні і 3) випадкові умови договору. Істотними умовамивизнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотнимиумовами є предмет і ціна договору. До звичайних умов договору відносяться такі,які передбачаються в законодавстві і можуть не включатися до змісту договору.Напр.: місце виконання зобов‘язання, строк (час) виконання зобов‘язання. Це неозначає, що сторони не можуть встановити свої вимоги до цих пунктів. Це ж саместосується якості продукції. Випадкові умови договору, які звичайно в договорахконкретного виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін.Правила щодо форми договору – ті ж правила що і форми угоди, за певнимивиключеннями. Зобов‘язання за однією з класифікацій поділяються на: 1)зобов‘язання із множинністю сторін; 2) зобов‘язання із множинністю осіб. Ізмножинністю сторін – на боці кожної із сторін виступає одна особа. Ізмножинністю осіб – на боці однієї чи декількох сторін виступає декілька осіб.Тут має місце колективна вимога або колективне зобов‘язання. Колективна вимога– часткова або солідарна вимога кредиторів, співкредиторів, а колективнавідповідальність – часткова, солідарна або субсидіарна відповідальністьспівборжників.
Формамизаміни сторін в зобов‘язанні є уступка вимоги і переведення боргу. Уступкавимоги – це заміна кредитора у зобов‘язанні. Вона відбувається у формі цесії(укладення нового договору між боржником і новим кредитором). Згоди боржника науступку вимоги не вимагається. Якщо попередній кредитор вчасно не повідомивборжника про появу нового кредитора, і боржник виконав зобов‘язанняпопередньому кредитору, то вважається, що він виконав зобов‘язання належномукредитору. Переведення боргу – це заміна боржника в зобов‘язанні. На цевимагається згода кредитора. Положення про уступку вимоги та переведення боргумістяться в ЦК України. В кінці 98р. указом Президента України забороненовикористовування права уступки вимоги та переведення боргу (ця відміна є грубимпорушенням правил цивільного законодавства).
Виконаннязобов‘язань на користь третіх осіб та виконання зобов‘язань третіми особами(див. ЦК) є легітимними та можуть бути застосовані замість уступки вимоги тапереведення боргу.
Договірвважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всім істотним умовам іналежним чином її оформили. Для ряду договорів їх істотні умови визначенізаконодавством України, зокрема це договір лізингу (ЗУ «Про лізинг») договіроренди (ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», приватне майно – увільному режимі). У процесі укладення договору відрізняються дві послідовністадії: 1) пропозиція укласти договір (оферта); 2) прийняття пропозиції(акцепт).[23, c.19-21]
Задоговором купівлі-продажу продавець зобов‘язується передати майно у власністьпокупцеві, а покупець зобов‘язується прийняти майно і сплатити за нього певнугрошову суму. Істотними умовами цього договору є майно (визначення товару) іціна. Товаром може бути будь-яке майно, яке не вилучене з цивільного обігу.Ціна визначається угодою сторін з врахуванням обмежень, встановленихзаконодавством (індикативні ціни, середньозважені ціни). Форма договорувизначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору.Напр.: покупки в магазині – усна форма, великі тривалі покупки – бажанаписьмова форма договору.
Сторонинесуть взаємну відповідальність за невиконання, або неналежне виконаннядоговору. Основні правила договору купівлі-продажу розповсюджуються на договориміни і дарування. За договорами міни провадиться обмін одного майна на інше,кожний з учасників міни вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, іпокупцем майна, яке він одержує. За договором дарування одна сторона передаєбезоплатно іншій стороні майно у власність. Умови вищезазначених договоріврегламентуються ЦК.
Задоговором поставки організація-постачальник зобов‘язується передати у певнийстрок організації-покупцеві (замовникові) у власність певну продукцію, аорганізація-покупець зобов‘язується прийняти продукцію і сплатити її завстановленими цінами. За договором поставки покупець отримує одноріднупродукцію протягом тривалого часу. Договір поставки носить тривалий характер(триває в часі). Радою Міністрів СРСР було затверджене положення про поставкитоварів (86 рік) та положення про прийняття товарів по кількості і якості (68рік). Ці документи діючі. Умови договору поставки також регулюються ЦК України.Покупець в праві, повідомивши постачальника відмовитись від прийняттяпродукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачене інше.Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому в договорі.Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічнимумовам, або зразкам. В разі поставки продукції більш низької якості, покупецьможе відмовитись від прийняття і оплати продукції. Якщо продукція вже оплаченапокупцем, то внесена ним сума підлягає поверненню. Продукція повиннапоставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних вимог абопрейскурантів. В разі поставки некомплектної продукції покупець може вимагатидоукомплектування або заміни некомплектної продукції і до моменту її доукомплектуванняабо заміни відмовитись від оплати, а якщо продукція вже оплачена, вимагатиповернення сплачених сум. За порушення договору поставки стягуються неустойка ізбитки.
Задоговором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник)зобов‘язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначенняі видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (отримувачу), авідправник зобов‘язується сплатити за перевезення вантажу встановлену ціну. Задоговором перевезення пасажирів перевізник зобов‘язується перевезти пасажирівдо пункту призначення, а в разі наявності багажу – також доставити багаж бопункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі. Прицьому пасажир зобов‘язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачібагажу до перевезення – і за перевезення багажу. Перевізник і відправник несутьмайнову відповідальність відповідно за неподачу перевізних засобів танепред‘явлення вантажу до перевезення. Перевізник відповідає за втрату,нестачу, пошкодження вантажу і багажу, якщо не доведе, що це сталося не з йоговини. Перевізник також несе відповідальність за прострочення поставки вантажу.Договори перевезення вантажів є реальними договорами. Вони вважаються такими,що вступили в силу з моменту прийняття вантажу до перевезення. Договірперевезення пасажирів вважається консенсуальним і вважається укладеним змоменту видачі квітка на проїзд.
Задоговором майнового найму наймодавець зобов‘язаний надати наймачеві майно утимчасове оплатне користування. Це двосторонній, консенсуальний, оплатнийдоговір. Поряд з цим існує договір безоплатного користування майном (ті ж саміумови крім оплати). Предметом найму можуть бути лише індивідуально-визначеніречі. Строки договору майнового найму визначаються за погодженням сторін.Наймодавець зобов‘язаний передати наймачеві придатне для користування майно. Вперіод дії договору майнового найму наймодавець може відчужити здане в найоммайно. В такому випадку договір найму зберігає чинність для нового власникамайна.
Різновидомдоговорів майнового найму є:
1)  договіроренди. Оренда – це строкове платне володіння і користування майном, необхідниморендареві для здійснення підприємницької діяльності. Оренда державного майнарегламентується ЗУ «Про оренду державного і комунального майна».
2)  Договірпобутового прокату – це передача в тимчасове оплатне користування предметівдомашнього вжитку, спортивного інвентарю, іншого майна.
3)  Лізинг(ЗУ «Про лізинг») – майнове право володіння і користування чужим майном.Оперативний лізинг і оренда не відрізняються суттєво, суттєві відмінності маєфінансовий лізинг (ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Задоговором підряду підрядник зобов‘язується виконати на свій ризик певну роботуза завданням замовника з його або з власних матеріалів, а замовникзобов‘язується прийняти і оплатити виконану роботу. Договір двосторонній,консенсуальний, оплатний. Істотними умовами договору підряду є його предмет,ціна і строк виконання робіт. Предметом договору підряду є готовий результатроботи, який має бути переданий замовникові. Ціна визначається угодою сторін.Договір підряду може бути розірваний в односторонньому порядку на підставах,передбачених законом. Додаткові умови розірвання договору підряду також можутьбути зазначені в договорі. Підставами розірвання договору замовником можутьбути неналежна якість виконання робіт, невчасний початок роботи та затриманняокремих етапів роботи і перевищення кошторису. Різновидом договору підряду єдоговори побутового замовлення. Замовником в цьому випадку є громадянин.Особливим видом договору підряду є договір підряду на капітальне будівництво.Це двосторонній, консенсуальний і оплатний договір. За договором підряду накапітальне будівництво організація підрядчик зобов‘язується власними силами ізасобами побудувати і здати організації замовнику передбачений договором об‘єктвідповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в установленістроки. А замовник зобов‘язується надати підрядчикові будівельний майданчик,передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечитисвоєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені об‘єкти і оплатитироботу. Особливістю договорів підряду на капітальне будівництво є те, щосторонами в них виступають юридичні особи. Підрядчик для виконання робіт задоговором підряду вправі наймати співвиконавців і укладати з ними договорисубпідряду (регламентується ЦК).
Задоговором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні(позичальникові) у власність гроші або речі, що визначені родовими ознаками, апозичальник зобов‘язується повернуть позикодавцеві таку суму грошей, або рівнукількість речей того самого роду і якості. Кредитний договір, або договір пробанківську позичку, є різновидами договору позики. Кредитний договірвідрізняється від договору позики. Це договір консенсуальний і двосторонній, втой час як договір позики – реальний і односторонній.
Задоговором доручення одна сторона (повірений) зобов‘язується виконати від іменіі за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Довірительзобов‘язаний виплатити повіреному винагороду лише в тому випадку, коли вонапередбачена договором. Повірений зобов‘язаний виконати дане йому дорученнявідповідно до вказівок довірителя, та зробити це особисто. Якщо договірдоручення припинений до того, як доручення виконане повністю, довірительзобов‘язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи. Довірительвправі скасувати доручення, а повірений відмовитися від його виконання у будьякий час. Умова про відмову від цього права є недійсною. За договором комісіїодна сторона (комісіонер) зобов‘язується за дорученням іншої сторони(комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені і зарахунок комітента. Майно, що надійшло до комісіонера від комітента, або набуте комісіонеромза рахунок комітента є власністю комітента. Взяте на себе доручення комісіонерзобов‘язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента. Комісіонервідповідає перед комітентом за втрату або пошкодження майна комітента, якезнаходиться у нього, коли не доведе, що втрата або пошкодження  сталося не зйого вини. Після виконання доручення комісіонер зобов‘язаний подати комітентузвіт і передати йому все одержане по виконаному дорученню. Після виконаннядоручення комісіонер справі отримати від комітента винагороду. Комісіонер невправі, якщо інше не передбачене договором, відмовитися від виконанняприйнятого доручення, за винятком випадків, коли це викликане неможливістю йоговиконання або порушення комітентом договору комісії. Якщо комітент скасує даненим комісіонерові доручення в цілому або частково, то він зобов‘язаний сплатитикомісіонерові комісійну винагороду за послуги, надані до скасування договорукомісії.
Задоговором схову одна сторона (охоронець) зобов‘язується зберігати майно, переданеїй іншою стороною, і повернути це майно в належному стані. в договорі схову міжюридичними особами може бути передбачений обов‘язок охоронця прийняти на сховмайно, яке буде передане йому іншою стороною. Як правило неоплатний, якщо іншене встановлено договором. Особа, яка здала майно на схов, вправі в будь-якийчас вимагати йог повернення від охоронця, а охоронець зобов‘язаний повернутимайно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строкусхову. Охоронець зобов‘язаний вжити всіх заходів, передбачених договором, абонеобхідних для збереження майна. Коли на схов здано речі, визначені родовимиознаками, то за відсутності іншої угоди ці речі переходять у власністьохоронця, і він зобов‘язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну,або обумовлену сторонами кількість речей такого самого роду і якості.[35,c. 38-31]
Задоговором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за вікомабо станом здоров‘я (відчужувач) передає у власність іншій стороні (набувачевімайна) будинок, або його частину, взамін чого набувач майна зобов‘язуєтьсянадавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у виглядіжитла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утриманняповинен бути нотаріально посвідченим. Відчуження будинку набувачем за життявідчувача не допускається. Договір може бути розірваний за вимогою відчувача,якщо набувач майна не виконує обов‘язків, взятих ним на себе за договором, тана вимогу набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновийстан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовленезабезпечення.
Договір проспільну діяльність є формою ведення господарської підприємницької діяльностібез створення юридичної особи. За договором про спільну діяльність сторонизобов‘язуються діяти для досягнення спільної господарської мети. Веденняспільних справ учасників договору про спільну діяльність здійснюється за їхзагальної згодою. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручили керівництвоцією діяльністю одному з учасників договору, на нього покладається також іведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручається веденняспільних справ учасників договору про спільну діяльність діє на підставідовіреності, підписаної іншими учасниками договору. Ведення спільних справполягає у відкритті окремого банківського рахунку, у ведені окремого балансу,на якому враховується результати спільної діяльності, та ведення окремогобухгалтерського та податкового обліку і звітності по результатам спільноїдіяльності. Платник податку облік по спільної діяльності веде окремо від облікусвоєї власної господарської діяльності. Для досягнення спільно ї господарськоїмети учасники договору роблять внески грошами чи іншим майном, або трудовою участю.Внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їхспільної діяльності є їх спільною власністю. Учасник договору про спільнудіяльність не має права розпоряджатися своєю часткою у спільному майні беззгоди інших учасників договору. Порядок  покриття витрат, передбаченихдоговором про спільну діяльність, та збитків, що виникли в результаті спільноїдіяльності, визначається договором.
Одним із видівзабезпечення виконання зобов‘язань є неустойка. Неустойка поділяється на тривиди: 1) власне неустойка; 2) штраф; 3) пеня. Власне неустойка – це санкція,яка виражається грошовою сумою за повне невиконання зобов‘язання. Штраф – цесанкція, яка виражається в абсолютному грошовому вимірі або у відсотках до сумидоговору і застосовується, як правило, при частковому невиконанні зобов‘язання(невиконання окремих складових зобов‘язання). Пеня – санкція, яка визначаєтьсяу відсотковому відношенні до суми простроченого зобов‘язання. Пеня не можеперевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення.Законодавство не визначає розміри неустойки, тому необхідно зазначати цедетально в договорі. ЗУ «Про виконання зобов‘язань». Завдаток – це грошовасума, яку боржник сплачує кредиторові як частину сплати за договором і якпідтвердження наміру добросовісного виконання договору. Якщо зобов‘язання невиконується боржником, то завдаток залишається у кредитора, якщо зобов‘язанняне виконується кредитором (умови договору порушуються кредитором) він маєповернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Гарантія і порука (ЦК).Гарантія – це правовідносини, в яких при невистачанні коштів у основногоборжника кредитор має право звернути стягнення додаткового боржника (гаранта).У відносинах гарантії суб‘єктами виступають юридичні особи, у відносинах порукисуб‘єктами виступають фізичні особи.
Допозадоговірних зобов‘язань згідно ЦК відносяться: 1) зобов‘язання, що виникаютьз публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу); 2) зобов‘язання, щовиникають внаслідок рятування чужого майна; 3) зобов‘язання, що виникаютьвнаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи бездостатніх підстав; 4) зобов‘язання, що виникають із заподіяння шкоди.Позадоговірні зобов‘язання виникають без взаємної згоди сторін, між якимискладаються вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннімволевиявленням, як наприклад зобов‘язання, що виникають внаслідок оголошенняконкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірнихзобов‘язань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути якправомірними так і неправомірними. Напр.: зобов‘язання із публічного обіцяннявинагороди виникають із правомірних дій, а з приводу нанесення шкоди – знеправомірних дій.
Спадкування –це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупністьправових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи,до яких це майно переходить після смерті його власника, називаєтьсяспадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов‘язків спадкодавця. Перехідспадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права іобов‘язки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тількиокремі права та обов‘язки спадкодавця. Спадкування можливе з двох підстав: зазаконом і за заповітом. Спадкування за заповітом має місце у випадках, колиспадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині маєперейти його майно після його смерті. Заповіт – це письмове розпорядженнявласника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою,за якою права і обов‘язки для інших осіб виникають за волевиявленнямзаповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмованотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3)відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюютьсяпосвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутнінотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту,начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі,головних лікарів закладів охорони здоров‘я. Визнання заповіту недійсним можевідбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначеніспадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них.Спадкування за законом має місце у випадках: 1) відсутність заповіту; 2)визнання заповіту недійсним; 3) якщо спадкоємці, що визначені в заповіті,померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття. Всі спадкоємціза законом поділяється на дві черги. До першої черги відносяться: діти,дружина/чоловік, батьки померлого. Друга черга: брати і сестри, а також їх дітиу порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого. Діти братів тасестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до нихпереходить право спадщини їхніх батьків. Друга черга спадкує в разі відсутностіпершої черги спадкоємців. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівнихчастинах. Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце призаповідальній відмові (legat). Заповідальна відмова – це обмовка, яку робить узаповіті заповідач, якою він зобов‘язує спадкоємця щось надати або зробити ізспадщини на користь третіх осіб. Такі треті особи – це і є сингулярніспадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія. Якщоспадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право наотримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриттяспадщини – день смерті спадкодавця. Для прийняття спадщини спадкоємець маєвчинити одну з двох дій: 1) фактично вступити в управління або володінняспадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем; 2) податинотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця)заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця.Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строквстановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційнихспадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бутипродовжено.
Порядокреалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ «Про авторське право тасуміжні права». Авторське право – сукупність прав, які виникають та належатьавтору або його правонаступникам у зв‘язку із створенням або використаннямтвору літератури, науки, мистецтва. На підтвердження цих прав автору видаєтьсяавторське свідоцтво – документ, що закріплює авторське право. Автором може бутилише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створеновідповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародуванітвори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення,які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявностісвідоцтва. Не охороняється авторським правом повідомлення про новини, поточніподії, що мають ознаки звичайної прес інформації, результати народної творчостіі офіційні документи, що видаються державою. З авторського права випливаютьмайнові та немайнові права автора. До немайнових прав (особистих) належать такіправа: 1) права вимагати визнання свого авторства; 2) права вимагати згадуванняімені автора в зв‘язку з використанням цього твору, якщо це можливо, а такожвимагати не згадування (анонімне авторство); 3) право вимагати згадувати йогопсевдонім та використовувати псевдонім, який зазначається в авторськомусвідоцтві; 4) право протидіяти спотворенню, перекрученню, зміни змісту твору,якщо це може зашкодити честі та репутації автора; 5) право на обнародуваннятвору. Майнові права автора – права, в результаті реалізації яких у авторавиникає певне майно: 1) право використання (самостійного) твору в будь-якійформі та будь-яким  способом; 2) право дозволяти або забороняти наступні дії:відтворення твору без згоди автора, публічне виконання, публічний показ,переклади творів, різні переробки, адаптації, аранжування, розповсюдженнятворів, та інші дії. Якщо автор працює за наймом, то авторське право належитьйому, а виключне право використання твору належить наймачу (напр.: майстерня іпрацюючі в ній художники). Авторське право діє протягом всього життя автора інаступні 50 років після його смерті. Під псевдонімом або анонімне обнародуваннятвору – авторське право діє протягом 50 років з моменту обнародування. Майновіправа переходять у спадщину, а особисті немайнові права – ні. Авторське правоможе бути передано (майнові права) самим автором іншим особам. Автор чи іншаособа, що має авторські майнові права, може видати сторонній особі ліцензію навикористання твору. Ця ліцензія буває двох видів: 1) виключна (право навикористання має одна особа); 2) невиключна ( право на використання маютьдекілька осіб). Передача авторського права або видача ліцензії оформлюєтьсяавторським договором. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про своїправа може використовувати знак охорони свого авторського права ©. Вінрозміщується на кожному примірнику твору, потім ім‘я та рік першого обнародування.[27, c.15-17]
Суміжні права– це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробниківфонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умовидотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організаціїмовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні правапозначаються також значком ® на всіх примірниках відповідного твору, імені абонайменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування.Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічнеповідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і попроводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключніправа виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якомувизначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди,термін дії договору і використання виконань тощо. Виконавцям також можутьналежать: 1) право на згадування його ім‘я в зв‘язку з використанням йоговиконання; 2) право на охорону свого виконання від спотворення та інше (див.ЗУ). Права виробників фонограм: 1) право дозволяти або забороняти відтвореннята розповсюдження примірників цих фонограм; 2) право на переробку (заборонятичи дозволяти переробку). Право виробників фонограм можуть передаватися іншимособам на підставі договору. Організації мовлення мають виключне праводозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм в ефір або попроводах, також публічного сповіщення у місцях с платним входом. Допускаєтьсябез угоди виробників фонограм і виконавців, записаних на таких фонограмах, алез обов‘язковою виплатою винагороди: 1) публічне виконання фонограми; 2)сповіщення фонограми в ефір; 3) передачі фонограми по проводах. Права виробниківфонограм охороняються протягом 50 років після першого обнародування фонограми.Якщо не було обнародувано – з моменту першої фіксації.
 

2.3.Завдання, що стоять перед наукою цивільного права України
СучаснаУкраїна відновлює і розвиває приватно-правові традиції, засновані на положенняхримського права, з обліком сучасного світового досвіду. Яскраве тому свідчення– проект нового Цивільного кодексу України, що закріпив і розвив у своїхправилах найбільш прогресивні постулати цивілістики.
Яснотакож, що нова система права – система права України, у більшій мері відповідаєзадачам формування правової держави і цивільного суспільства, що не повиннебільш знаходитися під постійним і всеосяжним державним впливом: Єдність іпогодженість цієї системи забезпечуються не ієрархічною співпідпорядкованістюїї елементів, а єдністю лежачих у її основі загальних правових принципів, атакож критеріїв виділення (відокремлення) правових галузей, що визначаютьфункціональні особливості кожної з цих підсистем. Соціально-економічну базутакого положення складають визнання ключової ролі невід'ємних прав і свободособи, федеративна система державного устрою, заснована на  зростаючій ролірегіонів і місцевого самоврядування, а також  ринкова організація господарства.
Радикальніекономічні й політичні перетворення в суверенних державах мають на метіпобудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складаютьрізноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність ізмагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму єринок, який повинен перетвори­тися в поєднанні з державним регулюванням вактивний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільноговиробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основунової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовимзаконам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображаєплюралізм відносин власності.
Воснову законодавчих актів, що регулюють товарно-гро­шові відносини з механізмомвільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності іконкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходуУкраїни до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правовіумови для діяльності това­ровиробників незалежно від форм власності,передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.
Посилюєтьсяроль цивільно-правового договору в самостійній організації господарськоїдіяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючусоціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце всистемі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі взалежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональнихособ­ливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, методправового регулювання і функції даної галузі.
Взаємодіягалузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільнихвідносин в Українській державі.
Такимчином, цивільне право займає центральне, ключове місце в приватноправовій сферіі у цілому в регламентації більшості майнових і багатьох немайнових відносин.Прямим показником цього є навіть розповсюджені, хоча і необґрунтовані спробизастосування цивільно-правових норм до майнових відносин, що входять у предметпублічного, а не приватного права.
В Україні відбуваєтьсяскладний процес формування нового законодавства. Справа не тільки в тому, щостворюються і приймаються нові закони, а в тому, що процес їх формування івідтворення відбувається на тлі процесів швидкої зміни економіки і суспільногожиття, і ці процеси — зміна економіки і суспільного життя, з одного боку, іприйняття нового законодавства — з другого, далеко не завжди адекватні,взаємодіють, збігаються і приносять позитивні наслідки.
Тип правової системи,який за радянських часів утверджувався в Україні, як і у всьому СРСР, був типомзаідеологізованої системи права. Відомо, що видатний вчений С. Алєксеєв висунувтезу про те, що заідеологізовані системи права мають як превалюючу і домінуючузасаду правову ідеологію'. Ідеологіякомуністичних форм суспільства була втрачена (що, до речі, ще далеко не всімаусвідомлюється), а натомість не з'явилася жодна ідеологія, яка могла б бутивизнана і оформлена як правова ідеологія, що підтримується більшістю членівсуспільства.
Звичайно, зовсім необов'язково, щоб ідеологія була підґрунтямправової системи. Ні англосаксонська система загального права, ніконтинентальна система права такого підґрунтя не знають. Вони створювалисьпротягом багатьох десятирічь і відтворювали тавідтворюють інтереси окремих індивідів, які й складають суспільство. Алеісторичний розвиток української системи права, яка зараз тільки що складається,був дещо іншим. Навіть тепер, коли вже пройшло сім років з дня створеннясамостійної Української держави, у політичних колах і в літературі точатьсянескінченні суперечки, які мають на меті визначити, в якому напрямку прямує іповинно прямувати суспільство — в напрямку капіталізму чи в напрямкусоціалізму.[35, c.40-43]
Отже, ідея необхідностіідеологізації суспільства, в тому числі створення правової ідеології, так чиінакше притаманна нашому суспільству, і з цих позицій у багатьох випадкахрозглядається і відповідно оцінюється розвиток законодавства, включаючи йцивільне.
Від такого станунеможливо відмахнутися чи його не помітити, тому на даний час доводитьсяконстатувати, що загальна обстановка в суспільстві поки що об'єктивно не сприяєскладанню української системи права — незаідеологізованої,на тих міжнародних засадах, які вироблені, зокрема, 00Н в Міжнароднійдекларації прав людини. На жаль, треба визнати, що існує ще схиляння допринципів формування правової системи за типом, притаманним авторитарнимдержавам.
Така невизначеність таїтьу собі велику небезпеку. По-перше, це свідчить про те, що українськесуспільство не порвало з можливістю утвердити правову ідеологію як основу, якбазу правової системи; по-друге, це свідчить про те, що людина як окремаособистість, як індивід ще не стала тим притягальним центром, до якого маютьзвертатися різні види правового регулювання; по-третє, це свідчить про те, що всуспільстві відсутня домінуюча засада для створення правової системи.
С.Алєксеєв пише: « Джерело виникненнянаціональних правових систем вказаної сім'ї (маються на увазі національніправові системи, що належать до романс-германськогоправа) потрібно шукати перш за все векономічних, соціальнополітичних умовах розвитку суспільного життя». Те ж саме можна сказати і про українську системуправа. Але коли економічні і соціально-політичні умови розвитку життя Франції,Німеччини, Італії та інших країн призвели до створення єдиної сім'ї правовихсистем — континентального права, — якій властивий високий рівень нормативнихузагальнень і які відповідно сприймаються людськими масами як приписи, щовиступають у вигляді і на рівні закону, котрий і є утверджуючим началом, тоінший стан ми спостерігаємо в українському суспільстві.
Сам історичний розвитокукраїнського суспільства, коли тоталітарна система права ламалася, а місцезаконів, які були уособленням комуністичної правової ідеології, займали іншінормативні акти (закони в тому числі), не відповідав економічному ісоціально-політичному розвитку, який існував на той час. По суті кажучи, новіправові норми у своїй переважній більшості не оформлювали ті економічнівідносини, що вже фактично склалися або складаються, вони виконували іншуфункцію — давали лише поштовх до утворення нових фактичних економічнихвідносин. По суті, це означало, що нові закони, які містили нові правові норми,фактично з'являлися на пустому місці. Це можна сказати і про Закон «Пропідприємства в Україні», і про Закон «Про власність», не кажучи вже про Закон«Про господарські товариства». Подібних тим суспільним відносинам, які викликалиці закони, просто не існувало.
Якщо у Франції, коливідбувалася Велика французька революція, економічні основи капіталістичноголаду були вже закладені і потрібно було лише розвинути ті економічні засади, щовже склалися, і привести суспільство до нових політичних форм, то такого станув українському суспільстві на момент здобуття Україною незалежності і виходунеї з складу Радянського Союзу не було.
Зрозуміло, що не тількиперші закони несли на собі печатку певної ідеологізації старого типу, а й новіположення утверджувалися за старим правовим механізмом. Варто лише нагадати, щоспочатку в Законі « Про власність « навіть терміна « приватна власність « неіснувало, а форми власності визначалися як індивідуальна, колективна, державна.
Не позбавлені були цізакони і метань в інший бік — в бік створення надуманих правових конструкцій зметою визначення якоїсь нібито особливості, притаманної українському народу,українському правовому регулюванню, якої поки що не мають (« не досягли «, очевидно) інші народи, інші правовісистеми. Йдеться, зокрема, про тенденціювизначення права власності українського народу як права виключної власностінароду України, для здійснення якого навіть вводилося поняття референдуму (ст. 10 Закону «Про власність»). Для утвердження національної ідеї такі конструкції неприносили нічого позитивного, бо були лише намаганням штучно виділитися напідставі нібито існуючих українських особливостей там, де таких особливостей небуло і бути не могло. Конституція України вирішила питання права власностіукраїнського народу і його здійснення, вказавши в ст. 13, що від іменіУкраїнського народу права власника здійснюють органи державної влади та органимісцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, тобто поєдналадва поняття — поняття права державної власності і поняття права власностіукраїнського народу.