Свобода совісті та правові гарантії її реалізації

ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГОЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ
1.1 Свобода совісті як конституційно-правовакатегорія
1.2 Особливості українського законодавства просвободу совісті
РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ
2.1 Релігійні організації в Україні: поняття,види, порядок діяльності
2.2 Державний контроль за додержаннямзаконодавства про свободу совісті та релігійні організації
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
 
Характер таособливості державно-церковних відносин в Україні на різних етапах історичногорозвитку залежали від співвідношення політичних сил, які визначали державнуідеологію, а отже, і реальний стан державно-церковних взаємин. Із певною долеюсхематизму в історії цих відносин можна виокремити п´ять періодів:
— києворуський(княжий) — визначальними рисами його були державне сприяння поширеннюхристиянства й становленню церковної системи, наділення церкви широкою правовоююрисдикцією й передачею їй частини державних функцій;
— козацький— йому була притаманна не лише тісна співпраця військового керівництваЗапорозької Січі й православної церкви на принципах звичаєвого права, наказів,християнських норм співжиття, а й визнання всесічового статусу церкви якмонопольної духовно-культурної інституції та її військовий захист і матеріальнапідтримка;
— синодальний— охоплює період існування православної церкви України у складі Московськоїпатріархії (тривав до початку XX ст.); характеризувався повним одержавленням церкви,перетворенням її на державний виконавчий механізм, проголошеннямсамодержавно-великоросійського варіанта православної церкви панівним, єдиноможливим і дискримінаційним щодо інших релігій і націй;
— радянський— тривав понад 70 років і передбачав перебування православної церкви України направах екзархату у складі тієї ж Московської патріархії. Для нього булихарактерні формальне проголошення закону про свободу совісті; відокремленняцеркви від держави і школи від церкви; декларування права сповідувати чи несповідувати релігію, рівності віруючих і невіруючих. Насправді ж протягом цихдесятиліть були і репресії проти духовенства та церковного активу, іплюндрування священних реліквій, і нищення пам´яток сакральної культури,і глумління над почуттями віруючих, і грубе втручання світської влади у внутріцерковнісправи, і націоналізація церковної та монастирської власності тощо;
— сучасний — почавсявідразу ж після здобуття незалежності. Українська держава взяла курс на реальнезабезпечення свободи совісті й релігійних свобод своїх громадян та законодавчозобов´язалася подолати негативні наслідки політики тоталітарного режимущодо релігії, церков та віруючих. Наша країна сумлінно виконує своїзобов´язання, що отримало позитивну оцінку в світі.
Сучаснийукраїнський період державно-церковних відносин визначається відповіднимистаттями Конституції України (прийнятої на п´ятій сесії Верховної РадиУкраїни 28 червня 1996 p.), Законом України «Про свободу совісті та релігійніорганізації», затвердженим Верховною Радою України 23 квітня 1991 p., зі змінами і доповненнями,внесеними Законами України від 19 лютого і 23 квітня 1992 p., 5 травня і 23 грудня1993 p., 22 грудня 1995р. та від 17 грудня 1996 р. Закон України щодо церкви, релігійних організаційприйнято вперше в історії України [6, 135].
КонституціяУкраїни про свободу совісті і свободу релігії. Основний Закон нашої держави(стаття 35) проголошує, що у сфері релігійного життя:
— Українає світською державою: церква відокремлена від держави, а школа — від церкви.Кожна людина має право на свободу совісті та вільного вибору у ставленні дорелігії. Усі релігійні організації в Україні мають рівні права;
— кожналюдина має право вірити у Бога у прийнятний для неї спосіб, що не суперечитьзаконам України, не принижує гідність українського народу та віруючих іншихнаціональностей, не є викликом гуманності, не шкодить здоров’ю людей,соціальній стабільності та безпеці держави;
— усіміжконфесійні та внутріцерковні справи вирішуються віруючими без втручаннядержави та нерелігійних організацій;
— церквастоїть поза політикою. Священнослужителі мають право на участь у політичному життінарівні з усіма громадянами.
РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія
Якформа суспільної свідомості релігія тісно зв’язана з правом. Цей зв’язок існуєяк на рівні релігійних і правових нормативних систем, так і на рівні формуваннязагальнодержавної волі та її закріплення в системі законодавства, що регулюєдіяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметомне тільки релігієзнавчого, а й юридичного аналізу. Вона набуває подальшоїактуалізації за умов демократизації суспільно-політичного процесу в Україні, пов’язаназ практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних взаєминміж сакральними і секулярними видами духовної культури, паритетності міжрелігійними і вільнодумними ідеями.
Усучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальноює проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Змісткатегорії «свобода совісті» — це право громадян сповідати будь-яку релігію абоне сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватисяатеїстичного світогляду. Свобода совісті є конкретним проявом свободи людини всуспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом.У цьому значенні свобода совісті є однією з загальнолюдських соціальних ідуховних цінностей. Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираженняморальної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріямисовість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічнимимоментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона включаєіндивідуалізовані, суб´єктизовані, включені до мотиваційної іемоційно-вольової структури особи вимоги щодо її поведінки — з бокусуспільства, класу, певної соціальної спільноти.
Основнийзміст правового статусу особи — це її права та правові гарантії, її обов’язкита відповідальність за їхні виконання. Тому свобода совісті як соціальнацінність доповнюється її юридичною характеристикою. Свободу совісті необхіднорозглядати і у якості правового явища, в контексті всіх інших прав і свобод,котрі входять до складу правового статусу особи.
Свободасовісті тісно пов’язана з положенням релігії і церкви в суспільстві,співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується данепитання в різних політичних регіонах.
Тіснепоєднання офіційної релігії та державного апарату породжує різні варіаціїклерикальної держави. В одних країнах (Саудовська Аравія, Пакистан)клерикальний вплив поширюється на різні сфери суспільного буття. Наприклад, вСаудовській Аравії державною релігією є іслам ваххабістського типу (засновникомвважається релігійний реформатор Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який жив у XVIIIст.), що стосується атеїзму, він заборонений, і переслідується за законом.Мусульмани зобов’язані виконувати всі приписи Корану, судова влада здійснюєтьсяшаріатськими судами. У цьому історичному регіоні поширене мусульманське право,яке підкоряє світську владу впливу релігійної влади [5, 148].
Іншийваріант клерикальної держави створено в Ізраїлі. Державною релігією єортодоксальний іудаїзм, який змішується з сіоністською ідеологією. Ізраїльськегромадянство надається тільки євреям, а євреями, згідно закону від 10 березня1970 р. визнаються особи, що народилися від матері єврейської крові і сповідаютьіудаїзм або звернені в іудейську релігію. Раввінат Ізраїлю має великіповноваження у галузі політики, управління державою, регулюваннісімейно-шлюбних відносин. Останні розглядаються судами забіблійно-талмудистськими принципами.
Вінших країнах формально декларується свобода віросповідання, але водночасіснують привілегійовані релігії й релігійні течії: у арабських країнах цеіслам, в латиноамериканських і західноєвропейських — католицизм, в Греції −православ’я і т. ін. Визнання особливого положення тієї чи іншої церквизафіксовано у конституціях 42 держав; законодавство 32 країн обумовлює зайняттявищих постів у державі прийняттям релігійної присяги; у 22 країнах, згідно зконституціями, пост глави держави можуть займати тільки особи, які належать доофіційної церкви. Таким чином, в зазначених країнах не відповідають дійсностімеханізми конституційного закріплення і правового регулювання принципу свободисовісті.
Існуютькраїни, в яких офіційної державної релігії не існує. Наприклад, в США панівноїрелігії взагалі не було, а у Франції й Туреччині церква свого часу булавідокремлена від держави. Відповідним організаціям надається можливість братиучасть в політичному житті. Таким чином, за своєю суттю свобода совісті тутозначає право людини обирати будь-яке віросповідання або право не сповідатиніякої релігії.
Такіправа розглядаються невід’ємними особистими громадянськими свободами вКонституціях цих країн.1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті
Стаття35 Конституції України закріплює відокремлення церкви від держави. На їїважливість вказують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирішальноюпередумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усуненнядискримінацій щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сферидержавно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церкву.
Порядіз статтею 35 правовий інститут свободи совісті включає в себе конституційнінорми:
— рівністьгромадян перед законом незалежно від їхнього відношення до релігії, їх рівніправа в економічному, політичному, соціальному і культурному житті;
— використаннягромадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства ідержави, правам інших громадян;
— здійсненняправ і свобод невід’ємне від виконання громадянином своїх обов’язків [8, 114].
Такимчином, категорія «свобода совісті» має багато аспектів розгляду. Акцентуєтьсяувага на конституційно-правовому змісті принципу свободи совісті, тобто маєтьсяна увазі сукупність правових норм і реальних гарантій, що регулюють івизначають розвиток пов´язаних з релігією суспільних відносин.
Унашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободисовісті:
1.Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися в державні справи;для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризаціядержавно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується правосповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійнікульти або вести атеїстичну пропаганду.
2.Ідеологічні – в доступності масам освіти, науки, культури, у забезпеченні праваособи на всебічний розвиток.
Двіглави Конституції України — «Соціальний розвиток і культура» та «Основні права,свободи і обов´язки громадян» розглядають характер взаємовідносин особи ісуспільства, громадянина і держави [4, 186].
Вукраїнській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормоюдержавного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливістьвільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чибути атеїстом. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним,адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпеченнясвободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, іншихзаконодавчих актах.
Усуспільстві здійснено секуляризацію державно-правових відносин;регулятивно-санкціонуюча роль релігії та церкви повністю усунута в галузіосвіти, трудових відносин, соціального забезпечення. Ці й багато інших сферсоціального життя повністю перебувають у віданні держави і правотворчихсуспільних організацій.
Держававстановлює обсяг прав і обов’язків будь-яких організацій, у тому числірелігійних, визначаючи їхні функції. Як бачимо, релігійні організації не виключенозі сфери дії державних законів.
Релігіявизнається особистою справою у тому разі й в тій мірі, якщо вона не завдаєшкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, державадозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуютьсячинного законодавства, відправлення культів не призводить до порушеннягромадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.
Реалізаціяправа віруючих на відправлення релігійних культів забезпечується спеціальнимизаконами й контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів,зокрема Міністерства у справах національностей, міграції і культів, йогоуповноважених при місцевих Радах народних депутатів.
Унашій країні діє Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23квітня 1991 р. з доповненнями й внесеннями. Даний закон та інші законодавчіакти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободусовісті та релігійні організації [7, 126].
Спираючисьна ґрунтовне обговорення і досить тривалу підготовку, в Україні прийнято Закон«Про свободу совісті та релігійні організації». На конкретне втілення закону вжиття подіяв також Акт проголошення незалежності України.
Надзвичайновагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школивід церкви (релігійних організацій). Відповідно до нового Закону переглянутопрограми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти,налагоджується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання іосвіти обраною мовою, індивідуально або спільно дітей і дорослих,використовуючи для цього церковні приміщення або ті, що надаються їм укористування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальнізаклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі іпроповідники зобов´язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості йповаги до громадян, які не сповідують релігії, і до віруючих іншихвіросповідань.
Такимчином, розглянувши обидва питання цієї теми, відзначимо, що діяльність державнихорганів щодо конституційного забезпечення релігійного життя в Україні повинна ґрунтуватисяна таких знаннях:
1.Свобода совісті — це конституційно-правовий принцип, який обґрунтовує правогромадян сповідати будь-який релігійний культ або займатися атеїстично-просвітницькоюдіяльністю. Вона може мати різні історичні форми і залежить від співвідношення зв’язкуканонічного права з системою законодавства, ступеня їхнього поєднання або,навпаки, протиставлення. Необхідно розрізняти ідеологічно-концептуальну,програмно-політичну і конституційно-правову форми вияву свободи совісті.
2.Основними принципами свободи совісті вважаються надання державою гарантій правана свободу совісті, рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення дорелігії, рівність усіх релігійних організацій перед законом, відокремленняцеркви від держави, світський характер освіти, відповідальність релігійнихорганізацій за порушення законодавства, право на майно, проведення богослужінь,релігійних обрядів, церемоній та процесій у передбачених законом випадках.
3.Правовий інститут свободи совісті в Україні регулюється Законом України «Просвободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. з наступнимивнесеннями і доповненнями, іншими нормативними актами, що складають законодавствопро релігійні культи. Конституція України, Закон України “Про свободу совістіта релігійні організації” закріпили оптимальні демократичні параметридержавно-церковних відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободицеркви) [8, 86].
ЗаконодавствоУкраїни:
— гарантує право на свободу совісті всім в Україні, а також політичні,економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;
— забезпечує відповідно до Конституції України принципи соціальноїсправедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежновід їхнього відношення до релігії;
— визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії,свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх становище,межі функціонування, обов’язки перед державою і суспільством.
Зприйняттям Конституції України, приведенням у відповідність до її норм іположень інших законодавчих актів, що стосуються проблем забезпечення свободисовісті, практично створена правова база, необхідна для повноцінногофункціонування релігій та їхніх організацій в Україні, для вільногосамовизначення самореалізації особистості в духовній сфері буття. Таким чином,у своїй сутності законодавство України, що регулює усі правовідносини,пов´язані зі свободою совісті, свободою церкви, постає як цілісна системанормативних актів, які містять норми різних галузей права – адміністративного,цивільного, кримінального.
Визначимо,що Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її якособисте право людини вільно і незалежно визначати своє ставлення до релігії.Вони не допускають встановлення обов’язкових переконань світогляду, будь-якогопримусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповіданняабо відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях,релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Законодавство України просвободу совісті враховує, що релігія чи інші світоглядні переконання, в томучислі арелігійні, для кожної людини, яка їх дотримується, є головнимиелементами її розуміння сенсу життя, мотиваційною основою її вчинків, дій,життєдіяльності.
ВУкраїні конституційно і законодавчо закріплено важливий принцип, що гарантуєможливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійнихорганізацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави. Він стає своєріднимгарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справиЦеркви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність.Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійнихорганізацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їхінститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не єсуб’єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися удіяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань,проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій,невіруючих, атеїстів [6, 147].
Такийпідхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів передзаконом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об’єднаннямивіруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійнихпотреб, публічної реалізації права на свободу віросповідання. Релігійніорганізації, незалежно від їх конфесійної приналежності мають рівні,законодавчо закріплені права і можливості для свого функціонування. Закон недопускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на загальнодержавному,так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій)щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права законні інтереси всіхрелігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність невиходить за рамки, встановлені чинним законодавством.
Релігійніорганізації вільні у своїй канонічній та позарелігійній діяльності. З моментуреєстрації свого статуту релігійна організація набуває права юридичної особи.Закон містить норми, які забезпечують реалізацію майнових прав релігійних організацій,їх виробничу, господарсько-фінансову діяльність, здійснення міжнародних зв’язківі контактів з релігійними інституціями за кордоном тощо.
Важливиму контексті забезпечення свободи совісті є законодавче оформлений принципрівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, виявунетерпимості, базованих на ставленні людини де релігії, її належності до тієїчи іншої конфесії.
Законодавствопередбачає також, що навчально-виховний процес у державних закладах освіти маєбути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечуєтьсясекуляризована освіта.
СтаттіКонституції й Закону щодо відокремлення школи від церкви, гарантують рівністьправ громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не берена себе справу релігійної освіти і виховання. Це – справа релігійнихорганізацій і батьків. Релігійна освіта може, за їх згодою, здійснюватися уприватних навчально-виховних установах. Закон тільки вимагає, щоб релігійнийнавчально-виховний процес проходив у дусі терпимості й поваги до громадян, якіне сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалисяправа дитини, її інтереси.
Узаконодавчих актах є також норми, які визначають конкретну відповідальність запорушення законодавства України про свободу совісті. При цьому слід зазначити,що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті,свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження кореспондуються з вимогамивідповідних міжнародних актів, що торкаються правовідносин у сфері діїпринципів свободи совісті, свободи церкви (релігійних організацій). Ними єохорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров’я і моралі, атакож прав і свобод інших громадян.
Конкретнікроки, здійснені в напрямі нормалізації державно-церковних відносин в Україні,створення законодавчої бази, що гарантує практичну реалізацію права на свободусовісті, свободу віросповідань, реальні умови вільного функціонуваннярелігійних організацій, можливості повноцінного виконання притаманної їм місії,сприяли розвитку релігійного життя, розширенню палітри традиційних інетрадиційних конфесій, релігійних груп, напрямів, значного зростання кількостірелігійних громад, їх активності, підвищенню їх ролі в духовному розвитуукраїнського соціуму [11, 156].
РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІВ УКРАЇНІ2.1 Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядокдіяльності
Державнийдепартамент релігій Міністерства юстиції України оприлюднив таблиці релігійноїмережі за 2009 рік. Вони фіксують її зростання на 857 одиниць релігійнихорганізацій. Зокрема, станом на січень 2007 р. офіційно зафіксовано 33063організації.
Засловами президента Української асоціації релігієзнавців (УАР), професора,доктора філософських наук Анатолія Колодного, ми все ж не можемо сказати точно,скільки різних релігійних течій, церков і спільнот входить до цього числа, боось уже втретє поспіль згаданий державний орган використав так званий оптовийпідхід оприлюднення релігійної статистики низки менших конфесій. Скажімо,подано узагальнено “інші” православні (78 громад), лютеранські (18),євангельсько-баптистські (259), християн євангельської віри (392), харизматичні(441), орієнталістські (51), іудейські (22), язичницькі (62) спільноти. Осьчому й “зникли” з української релігійної карти-2006 назаряни і методисти,Сахаджа-Йога й Армія Спасіння, Собор рідновірів і месіанський іудаїзм,незалежні баптисти та п’ятидесятники, Нове покоління та Церква Божа Закарпаття,хоча кількість громад кожної з течій у минулій статистиці становила понаддесяток, а то й декілька кожної з них [5, 113].
Утакий же спосіб “вибули” з релігійного поля України англікани, молокани,сведенборгці, громади Шрі Чінмоя та Сант Мат, навіть деякі православні церкви йінші релігійні організації. А ще не всі “зафіксовані” релігійні організаціїмають державну реєстрацію в Україні. Нарешті, до даних, які подано нижче,включено не тільки зареєстровані державними органами (тобто зі статусомюридичної установи), а й незареєстровані, але офіційно засвідчені як такі, щодіють (1836). Отже, названа на початку матеріалу цифра 33063 включає 31749релігійних громад (29423 священнослужителі, серед яких – 782 іноземці), 406монастирів (6801 насельник), 185 духовних закладів (20881 слухач), 326 місій,80 братств. 2006 р. в Україні діяли 12774 недільні школи, виходило 380 назврелігійної періодики.
Як ів попередні роки, найбільшою складовою релігійного життя України залишаєтьсяправослав’я. На початок січня 2010-го налічували 16581 релігійну організацію(50,1% від загальної їх кількості). Але такий факт, на думку професора АнатоліяКолодного, аж ніяк не означає, що Україна є православною державою. Радше слідвважати країною з домінуванням вірних православної конфесії. За його ж даними,під час різних соціологічних досліджень вірними православної орієнтації себеназивають лише 36-48% респондентів.
Домінуючоюв православ’ї України є Українська Православна Церква (УПЦ). Вона має 36єпархій, у яких діють 10972 громади віруючих (9327 священиків). Церква налічує167 монастирів (4399 ченців і черниць), 17 духовних навчальних закладів (3527слухачів, до речі, 2005 р. їх було 4454 (!), 105 періодичних видань, 4133недільні школи та 37 братств. Центральний осідок Церкви розміщено вКиєво-Печерській лаврі. Предстоятелем УПЦ є Його Святість митрополит Київськийі всієї України Володимир (Віталій Сабодан) [9, 96].
УкраїнськаПравославна Церква Київського патріархату (УПЦ КП) налічує 31 єпархію, 4007релігійних організацій (2867 священнослужителів). Вона має 43 монастирі (191насельник), 16 духовних навчальних закладів (1162 слухачі), 26 місій і 8братств,35 періодичних видань і 1274 недільні школи. Кафедральним собором УПЦКП є Свято-Володимирський храм у Києві. УПЦ КП очолює Його Святість патріархКиївський і всієї Руси-України Філарет (Михайло Денисенко).
УкраїнськаАвтокефальна Православна Церква (УАПЦ) має 1190 релігійних організацій (67%яких знаходиться в Галичині). Предстоятель УАПЦ – Його Блаженство митрополитКиївський і всієї України Мефодій (Валерій Кудряков). Церковну службу в УАПЦздійснює 671 священик. Церква також має 7 місій, 6 монастирів (11 ченців), 301недільну школу та 7 періодичних видань. Кафедральним собором УАПЦ єСвято-Андріївська церква в Києві.
Окрімназваних, на початку 2010 р. діяла ще низка інших православних спільнот. Так,Російська Вільна (закордонна) Православна Церква мала 33 громади,Старообрядницька Церква Білокриницької згоди – 62, Руська ПравославнаСтарообрядницька Церква Безпопівської згоди – 12, Російська Істинно-ПравославнаЦерква – 32, Церква Матері Божої Преображенної – 15. Усі вони не мають вУкраїні своїх духовних навчальних закладів, періодичних видань, братств,відчувають гострий дефіцит священнослужителів.
Вельмиактивно відроджується Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ). Зокрема, закількістю релігійних організацій (3628) вона посідає третє місце в Україні.Церковну службу УГКЦ здійснює близько 2,2 тис. священиків. Очолює УГКЦ ЙогоБлаженство Києво-Галицький митрополит Любомир Кардинал Гузар. Церква має 97монастирів (1235 насельників), 15 місій, 2 братства, 15 навчальних закладів(1587 слухачів), 1224 недільні школи, видає 27 газет і журналів. У Києвізавершують споруджувати кафедральний собор УГКЦ – храм Воскресіння Господнього [7, 217].
Доволідинамічно розвивається Римсько-Католицька Церква (РКЦ) в Україні. Нині діють883 громади (527 священнослужителів, серед яких 267 – іноземці), 8 духовнихнавчальних закладів (671 слухач), 88 монастирів (695 насельників), 551 недільнашкола. РКЦ в Україні має також 14 періодичних видань. Очолює РКЦ в Україні ЙогоЕміненція митрополит Львівський, архієпископ Мар’ян кардинал Яворський.Кафедральний собор РКЦ в Україні розташовано у Львові (костел Успіння ПресвятоїДіви Марії).
Потужнорозвивається протестантизм. Нині в його середовище входить 7721 релігійнаорганізація, серед них: Євангельські християни баптисти (ЄХБ) – 3264, Християнивіри євангельської (ХВЄ) – 2328, свідки Єгови – 1015, Адвентисти сьомого дня(АСД) – 1045, громади Реформатської Церкви (діють лише в Закарпатті) – 118,лютеранські церкви – німецька, українська, інші об’єднання – відповідно мають40, 42, 19 громад, нарешті, пресвітеріани – 68. Усі протестантські церкви,релігійні організації мають необхідні управлінські структури, 83 духовнінавчальні заклади (близько 20 тис. слухачів), 3830 недільних шкіл, 193 місії,видають 83 журнали і газети, опанували ефір українського радіо, виходять нателебачення.
Мусульманськихгромад в Україні на початку січня 2007 р. було вже 1101 (2005-го – 472), їхрозподілено між чотирма управліннями. Останнє, до речі, утворено 23 грудня 2006р. на конференції в Києві. Серед ініціаторів виникнення нової мусульманськоїінституції – Управління незалежних мусульманських громад України Київськогомуфтіяту – були й вірні татарської мусульманської громади Львова. Найбільшакількість громад у Духовного управління мусульман Криму – 945. В Україні діють7 духовних навчальних закладів мусульман (260 слухачів), видають 7 газет,працює 115 п’ятницьких шкіл.
Іудаїзмв Україні представлено 7 течіями, що разом налічують 258 громад. Працюють 7іудейських навчальних закладів, виходить 28 періодичних видань.
Поступовонабувають поширення в Україні новітні релігійні течії та напрямки. Серед нихпомітними є насамперед громади різних харизматичних напрямків (1583), щофункціонують переважно в східних і південних областях України.
Діютьтакож Новоапостольська Церква (58 громад), Церква Ісуса Христа святих останніхднів – мормонів (47), Церква Христа (110), течії Товариства свідомості Крішни(35) та буддисти (53). Нарешті, працюють 100 різних рідновірівських напрямів,зокрема 48 – Рідної української національної віри (РУНВіри).
Середрелігійних спільнот України маємо назвати також Вірменську Апостольську Церкву(ВАЦ), яка має нині 22 громади. Осідок Української єпархії ВАЦ на чолі зархієпископом Григорісом Буніатяном розташований у Львові (храм УспінняПресвятої Богородиці). Тільки в нашому місті зареєстровано громадуВірмено-Католицької Церкви (ВКЦ), що складалася з 10 осіб – мінімум, необхіднийдля реєстрації в органах державної влади. Надалі громада жодних заходів непроводила, а відтак її діяльності не виявлено. Караїмів в Україні представляють13 громад.
Заданими професора Анатолія Колодного, 2006 р. релігійна мережа УПЦ КПзбільшилася на 170 одиниць, УПЦ – на 220, а ось УАПЦ зменшилася на 11 громад.На 42 організації зросла мережа греко-католиків, на 20 – римо-католиків.Загалом вітчизняні вчені-релігієзнавці зауважують насичення парафіями УГКЦ іРКЦ в Україні Західного регіону нашої держави. Нині керівництво, духовенство тавірні християни-католики східної та західної традицій успішно освоюють східніта південні терени. Натомість ідеться про дещо уповільнене зростання мережіпротестантських громад (збільшення 2006 р. – на 204, а 2005 р. – майже на 400.Щоправда, тут помітний приріст мали баптисти (72 організації) та свідки Єгови(27). Більшає громад мусульман у Криму (було 925, стала 951). З новихрелігійних течій успішно поширюються харизмати, зокрема Церква ПовногоЄвангелія (було 525 організацій, стали 583), а неоязичники й орієнталістистабілізувалися у своєму рості [9, 48].
Минулийрік супроводжували розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничоїдіяльності церков і релігійних організацій, завершення будівництва новиххрамових споруд і будинків молитви. Водночас помітно скоротилося покликання дочернецтва. Відносинам між конфесіями та церквами торік була властиватолерантність, хоча подекуди траплялися протистояння між православними різнихцерков, між православними та греко-католиками через володіння храмами. Дещонапруженим було релігійне життя в Криму, зокрема в стосунках між православнимита кримськотатарськими мусульманами, останніх – із вахабітами, близько 40громад котрих уже є в Автономній Республіці Крим (АРК). Варто зазначити, що із2,6 млн. паломників, які 2006 р. здійснили традиційний хадж до Мекки, лишеблизько 30 були з України. Та й вони прибули сюди приватно, оскільки не маємовідповідної угоди із Саудівською Аравією.
ПрезидентУкраїни Віктор Ющенко актуалізував проблему розбудови Помісної ПравославноїЦеркви України. На жаль, маючи суттєву питому вагу в релігійному середовищіУкраїни, українське православ’я стало предметом безплідних дискусій між Москвоюта Константинополем, певною мірою слугує причиною загострення відносин між цимивпливовими релігійними центрами за лідерство в православному світі. Звичайно,все це сприяє продукуванню суперечностей не тільки між православними в Україні,а й негативно позначається на міжнародному авторитеті українського православ’язагалом. Міжправославне церковне порозуміння перебуває на міждоріжжі.
Учені-релігієзнавціУкраїни зауважують, що останніми роками стало значно важче відстежуватиконфесійні трансформації, зокрема в середовищі неорелігій. Причина – надтоузагальнена статистика релігійних структур із боку відповідних державнихінституцій. Нарешті, наприкінці 2006 р. ліквідували Державний департамент усправах релігій Міністерства юстиції України й утворили Державний комітетУкраїни у справах національностей і релігій (голова – Георгій Попов). Невирішеними для Церков залишаються питання реституції, одержання земельнихділянок, зменшення високих податків. Певні парламентські кола все частішепрагнуть дещо політизувати релігійне життя країни. На жаль, таку ситуаціюпідтримують деякі релігійні структури. Директор Релігійної Інформації і СвободиУкраїни (РІСУ) Тарас Антошевський справедливо вважає, що поширювачамирелігійної нетолерантності нерідко є українські та російські мас-медіа (це, нажаль, стосується й органу Верховної Рада України газети “Голос України”).Натомість маємо лише декілька прикладів, коли порушників релігійної свободипокарали в судовому порядку. Отже, час навчитися толерувати людей з іншимипоглядами, в т. ч. pелігійними [12, 210].
 2.2 Державний контроль за додержанням законодавства про свободусовісті та релігійні організації
Релігійніорганізації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потребгромадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічноїта інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідноіз своїми статутами (положеннями).
Релігійнимиорганізаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі,релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади,а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Наінші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону непоширюється.
Релігійнагромада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того жкульту, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися зметою спільного задоволення релігійних потреб.
Держававизнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційнихпитаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам(управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Повідомленнядержавних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Релігійніорганізації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можутькеруватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому непорушується законодавство України.
Нерегламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами,в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповіднодо домовленостей між ними і державними органами.
Монастирі,релігійні братства і місії Релігійні управління і центри мають право відповіднодо своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійнібратства, місіонерські товариства (місії).
Монастиріта релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цимЗаконом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).
Релігійніуправління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень)мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовкисвященнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей.
Громадяни,які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуютьсяправами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби,оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і наумовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Статут(положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючихгромадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут(положення) релігійної організації повинен містити відомості про:
— видрелігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;
— місцерелігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
— майновийстан релігійної організації;
— праварелігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації,інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
— порядоквнесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;
— порядоквирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійноїорганізації [7, 169].
Статут(положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльностіданої релігійної організації.
Статут(положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Документи,які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питаннярелігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Релігійнаорганізація — юридична особа Релігійна організація визнається юридичною особоюз моменту реєстрації її статуту (положення).
Дляодержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни вкількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку,подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської таСевастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим — доУряду Республіки Крим.
Релігійніцентри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальнізаклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України усправах релігій.
Орган,який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення)релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як удесятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Унеобхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень)релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державноїадміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народнихдепутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів(положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.
Перевищеннявстановленого Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів(положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку,передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Зміниі доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації втому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
Уразі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можутьбрати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.
Уреєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено,якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Рішенняпро відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації іззазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденнийтермін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільнимпроцесуальним законодавством України.
Припиненнядіяльності релігійної організації Діяльність релігійної організації може бутиприпинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) аболіквідацією.
Реорганізаціяабо ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власнихнастанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізаціїрелігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому чиннимзаконодавством.
Уразі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цьогоЗакону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припиненотакож за рішенням суду.
Усудовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише увипадках:
— поєднанняобрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями нажиття, здоров'я, свободу і гідність особи;
— систематичногопорушення релігійною організацією встановленого законодавством порядкупроведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній,походів тощо);
— спонуканнягромадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, якісупроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням направа і майно державних, громадських чи релігійних організацій.
Судрозглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядкомпозовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України,за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретноїрелігійної організації, або прокурора [9, 115].
Висновки
 
Українськадержава бере до відома і поважає традиції та внутрішні постанови релігійнихорганізацій, захищає їх права та законні інтереси, сприяє налагодженню відносинвзаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між громадянами, якісповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань таїх релігійними організаціями. Визнаючи, що свобода совісті є одним із основнихправ демократичного суспільства, яка встановлюється і захищаєтьсяконституційним відокремленням церкви від держави, Українська держава зобов’язуєтьсяробити практичні кроки в розвитку конституційних та законних принципів свободисовісті, які повністю вичерпують вимоги статей 1, 2, 7, 18, 19, 26 і 29Загальної декларації прав людини та відповідають вимогам статті 9 Європейськоїконвенції з прав людини [9, 117].
Гарантуючирівність церков перед законом, держава визнає і дотримується положення, щожодна з них не може претендувати на домінуючу роль у суспільстві та статусдержавної, а загальнонаціональні інтереси мають вищість над інтересамибудь-якої релігійної організації. Основний Закон наголошує на тому, що правовіпринципи і процедури є надійним механізмом захисту прав віруючих, законнихінтересів релігійних організацій, уникнення конфліктних ситуацій. Українапродовжує вживати законодавчих, адміністративних та інших заходів для усуненняпроблем, які дісталися у спадок від минулого, запобігати на своїй територіїбудь-якій дискримінації за релігійною ознакою.
КонституціяУкраїни, інші правові акти, що розвивають її положення, гарантують дотриманняпринципу невтручання органів державної влади у справи церкви, а церкви — удіяльність представницьких та виконавчих органів влади. Держава зобов’язуєтьсяу відносинах з релігійними організаціями діяти у цивільно-правовому просторі,не допускаючи методів силового тиску, ґрунтуючись на принципах демократії,міжрелігійного плюралізму, верховенства закону, норм міжнародного права та зобов’язаньдержави з цього права. Україна має і далі розвивати державно-церковні відносини.При цьому:
— кожнарелігійна організація може отримати статус юридичної особи у найкоротшийтермін, якщо її віросповідні доктрини не містять у собі загрози життю і здоров’юлюдей, національній і соціальній стабільності держави;
— органивиконавчої влади, реєструючи статути, мають керуватися правочинністю виникненняабо створення певної релігійної організації, беручи до уваги норми церковногота канонічного права, загальновизнані міжнародні правові критерії;
— кожнійцеркві, деномінації, релігійному напряму, громаді надається право діяльності навсій території України;
— владасприяє релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, зміцненніморальних підвалин суспільства, розвитку доброчинної діяльності.
Конституціянашої держави встановлює не лише права, а й обов’язки перед державою. Одним ізних є захист Вітчизни, виконання загального військового обов’язку. Проходженнястрокової військової служби може замінюватись альтернативною (невійськовою)службою, правові основи якої визначає Закон України «Про альтернативну(невійськову) службу». Альтернативна служба є державною службою поза Збройнимисилами України чи іншими військовими формуваннями. Право на альтернативну(невійськову) службу як вид виконання загального військового обов’язку мають(за наявності релігійних переконань) ті громадяни України, які належать додіючих (згідно з чинним законодавством) релігійних організацій, віровчення якихне допускає користування зброєю та служби у Збройних силах [12, 134].

Списоквикористаних джерел
 
1. Закон Української РСР від 23 квітня1991 р. № 987. XII. «Про свободу совісті та релігійні організації» //Відомості Верховної Ради України.
2. Закон України від 23 грудня 1992 р.«Про внесення доповнень і змін до Закону УРСР „Про свободу совісті тарелігійні організації“ // Голос України. — 1994.
3. Конституція України: затвердженоЗаконом України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996.
4. Ананьєва О.П. Правові проблемирелігійних організацій в умовах становлення демократичного суспільства. / О.П.Ананьєва // Бюлетень Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. – К.,2003.
5. Бабій М.Ю. Свобода совісті:філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. — К., 2003.
6. Галиев Е. П. Формирование религиозногосознания на путях построения гражданского общества в Украине. / Е.П. Галиев //Гуманітарно-економічні дослідження: Зб. Наук. праць Т.1. – Миколаїв-Одеса,2005.
7. Копєйчиков В.В. Правознавство. – К.:Юрінком Інтер, 2002.
8. Конституційне право України / A.M.Колодій, В.В. Копєйчиков, СЛ. Лисенков, В.В. Пастухов, В.О. Сумін, О.Д.Тихомиров. — К.: Юрін-форм, 1999.
9. Конституційне право України / С.Л.Лисенков, A.M. Колодій, та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005.
10. Конституційне право України / За заг.ред. М. П. Кучерявенка. -К.: Юрінком Інтер, 2004.
11. Конституційне право України / За ред.LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. — К.: КНТ, 2006.
12. Правознавство: Підручник / В.Ф.Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка.- К.: КНЕУ, 2003.
13. Правознавство: Підручник/ С.Е.Демський, В.С. Ковальський, А.М. Колодій; Ред. В.В. Копєйчиков. — 7-е вид.стереотип… — К: Юрінком Інтер, 2003.
14. Правознавство: Навч. посібник / В.І.Юобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
15. Скакун О.Ф. Свобода совісті управовому контексті. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2007.
16. Теорія держави і права: Навч. посібник/ А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л.Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2005.
17. Хрестоматія з правознавства: Навч.посіб. / Укладачі Л.О. Лоха, О.Д. Наровлянський. — К.: Юрінком Інтер, 2004.