Правові підстави набуття іприпинення громадянства в Україні
ПЛАН
1. Правові підстави набуттягромадянства України дітьми. 3
2. Набуття громадянства затериторіальним походженням, поновлення у громадянстві України та підстави прийняття догромадянства. 15
3. Набуття громадянства на підставах, передбаченихміжнародними договорами угодами 22
4.Юридичні підстави припинення громадянства України, у тому числі вихід із громадянства і втратагромадянства. 26
Список використаної літератури. 30
1. ПРАВОВІ ПІДСТАВИ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВАУКРАЇНИ ДІТЬМИ
ГромадянствоУкраїни — це постійний правовий зв'язок між фізичною особою і Українськоюдержавою, що проявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянство слідрозглядати як: а) суттєву характеристику основ правового статусу особи; б) яксуб'єктивне право особи на громадянство і в) як правовий інститутконституційного права.
У першому аспектіце означає, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктностіособи, оскільки не громадяни володіють меншим обсягом прав, свобод іобов'язків. У другому аспекті це означає, що кожна людина має право нагромадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною державою. Правона громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормахконституційного права, а й у міжнародних документах [3, c. 37].
Громадянство якправовий інститут — це сукупність конституційних норм, які врегульовуютьоднорідні суспільні відносини по набуттю, припиненню громадянства, процедур зпитань громадянства. Предметом правового регулювання громадянства є саме ціпитання. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як КонституціяУкраїни, Закон «Про громадянство України», а також «Порядком провадження зазаявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень»,затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. У ст. 4 Закону«Про громадянство України» встановлено, що питання громадянства регламентуютьсяі міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніжті, що містяться у Законі «Про громадянство України» [2], то застосовуютьсяправила міжнародного договору.
Інститутгромадянства замінив інститут підданства. Термін «підданство» вживається лише умонархічних державах, і в тому ж значенні, що й термін «громадянство». Наявністьу особи громадянства дає їй можливість користуватися всіма правами і свободамиі нести всі обов'язки, їх обсяг залежить від наявності чи відсутності у особистатусу громадянина даної країни. Громадянство — визначальний чинник дляхарактеристики правового статусу особи, найважливіший його елемент.
Тому слідвідрізняти поняття «народ» і «населення», оскільки на відміну від населення яксукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічнукатегорію, громадяни України утворюють її народ, що є державно-правовоюкатегорією.
В інститутігромадянства емко проявляється суверенітет держави, оскільки Україна шляхомзаконодавчого регулювання визначає, хто є громадянином України. Право нагромадянство — невід'ємне право кожної людини, що визначено у Загальнійдекларації прав людини (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські іполітичні права (ст. 24). Відповідно до цього Україна вживає заходів щодозменшення на своїй території випадків безгромадянства. Виходячи із значенняінституту громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питаннярегламентації відносин громадянства згідно зі статтями 85 та 92 КонституціїУкраїни віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України [5, c. 57].
Громадянство --цепостійний, а не тимчасовий правовий зв'язок. Він проявляється у просторі і вчасі. Змістом громадянства є взаємні права і обов'язки громадянина іУкраїнської держави. Постійний правовий зв'язок між особою і державою виникаєта існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язокпроявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу, навіть якщовона перебуває за кордоном. Тому цей зв'язок є постійним і стійким. Відповідногромадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особистих і політичнихправ, несуть всі обов'язки, зобов'язані виконувати Конституцію і закони,захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повиннаохороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізаціїгромадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що згідно з Конституцією(ст. 3) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язкомдержави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, якіперебувають за її межами (ст. 25).
Таким чином, громадянствов Україні характеризується: а) стійким характером зв'язків Української державиі особи; б) індивідуальним, документально юридичне оформленим громадянствомкожної людини (наявність відповідного документа, який містить вказівку нагромадянство); в) двостороннім зв'язком людини і держави, що проявляється у їхвзаємних правах і обов'язках; г) поширенням на громадянина суверенної владидержави як всередині країни, так і за її межами.
Принципигромадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, які одержализакріплення в законодавстві у взаємовідносинах між державою і особою. КонституціяУкраїни і Закон «Про громадянство України», інші акти встановлюють принципигромадянства. Йдеться про головні принципи. «Принцип» у перекладі з латинської(principium) означає «засади», «основа».
Ці принципизнайшли втілення в Конституції України 1996 р., у Декларації про державнийсуверенітет України, в Декларації прав національностей України, в Законі «Пронаціональні меншини», в Законі «Про громадянство України». Вони складаютьцілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, увзаємовідносинах між Українською державою і громадянами. У ст. 2 Закону «Прогромадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянствоґрунтується на таких принципах: а) єдиного громадянства; б) запобіганнявиникненню випадків безгромадянства; в) неможливості позбавлення громадянинаУкраїни громадянства України; г) визнання права громадянина України на змінугромадянства; ґ) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем чиособою без громадянства та автоматичного його припинення; д) рівності передзаконом громадян незалежно від підстав, порядку і моменту набуття нимигромадянства України; е) збереження громадянства України незалежно від місцяпроживання [9,c. 71].
Громадянство вУкраїні базується на таких принципах: 1) єдиного громадянства України; 2)запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неприпустимості позбавленнягромадянина України громадянства; 4) неможливості автоматичного набуття івтрати громадянства; 5) рівності перед законом громадян України незалежно відпідстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; 6) збереженнягромадянства незалежно від місця проживання громадянина України; 7) визнанняправа громадянина на зміну громадянства; 8) захисту і піклування про громадянУкраїни, що перебувають за межами України; 9) невидачі громадян Україниіноземній державі [11, c. 44].
Принцип єдиногогромадянства, закріплений в ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянствоУкраїни», означає, що виключається можливість існування громадянстваадміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства АвтономноїРеспубліки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійногогромадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, щогромадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Цеконституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусудля всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина здержавою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й подвійне громадянство єнегативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, щоврегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й та жособа визнається громадянином кількох держав.
Принципзапобігання виникненню випадків безгромадянства, закріплений у ст. 2 Закону«Про громадянство України», означає недопустимість втрати громадянином Українигромадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством іншихдержав, громадянство яких бажає придбати громадянин України. Тому згідно з п. 2ст. 9 закону особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинитиіноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органамивідповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття її догромадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянстваУкраїни.
Принципнедопустимості позбавлення громадянства громадянина України має особливезначення. Він закріплений у Конституції України (частина перша ст. 25), уЗаконі «Про громадянство України» (п. З ст. 2) і відповідає світовимстандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожналюдина має право на громадянство. У частині другій ст. 15 Деклараціївстановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства абоправа змінити своє громадянство». У радянські часи позбавлення громадянствашироко застосовувалося як форма боротьби з інакомислячими, як своєрідна формарепресії [2].
Принципнеможливості автоматичного набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст.2 Закону «Про громадянство України». У ньому встановлюється, що громадянство вУкраїні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянстваУкраїни іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу згромадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком)та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя у результатіприпинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя [15, c.99].
Принцип рівностіперед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуттяними громадянства України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянствоУкраїни», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами,свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не маєзначення час його набуття. Ця норма випливає з частини першої ст. 24Конституції України, яка закріплює основоположний принцип конституційного ладуУкраїни і світового конституціоналізму: громадяни мають рівні конституційніправа і свободи та є рівними перед законом. Принцип рівності громадянствапередбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод іобов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких ознак і обставин,у тому числі часу придбання громадянства.
Принципзбереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянинаУкраїни, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає,що виїзд громадянина за межі території держави не означає втрати нимгромадянства. Згідно з Законом «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 р.однією із підстав втрати громадянства було те, що особа, яка перебуває замежами України, не стала без поважних причин на консульський облік у термін 7років. Сьогодні такої підстави для втрати громадянства немає [14, c. 74].
Принцип визнанняправа громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Прогромадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без особливихперепон, змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. Участині першій ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України неможе бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство».
Принцип захисту іпіклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріпленийу частині третій ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклуваннята захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Це зобов'язуєдипломатичні представництва і консульські установи України, посадових осібвживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, якіперебувають за кордоном, користуватися в повному обсязі правами, наданимизаконодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких єУкраїна і держави перебування громадянина.
Принцип невидачігромадян України іноземній державі випливає із положення частини другої ст. 25Конституції про те, що: «Громадянин України не може бути вигнаний за межіУкраїни або виданий іншій державі». Із цього принципу є винятки, які випливаютьіз міжнародних зобов'язань України. Обмеження щодо невидачі державою своїхгромадян іншим державам містяться у нормах кримінального права. Відповідно дозаконодавства України громадянин України, який учинив злочин за межами України,підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України. Але цене означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності замісцем учинення злочину, тобто за кордоном.
Правовийзв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даноїособи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної владидержави на дану особу. Влада держави поширюється на її громадян незалежно від місцяїхнього перебування — у межах даної країни чи поза її межами. Тому зв'язок міжособою і державою є постійним і стійким [15, c. 110].
Втілюючиідею пріоритетності громадянства України Закон «Про громадянс України»визначив, що, по-перше, одруження громадянина або громадянки України з особою,яка перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а такожрозірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства. Зміна громадянстваодним із подружжя громадян України не призводить до зміни громадянства другогоз подружжя (ст. 6). По-друге, проживання або тимчасове перебування громадянинаУкраїни за межами держави не припиняє його громадянства України (ст. 7);по-третє, якщо батьки або один із батьків дитини, яка проживають на територіїУкраїни, виходять із громадянства України і при цьому не беруть участь у вихованнідитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України дитина заклопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України(ст. 22); четверте — якщо з громадянства України виходить один з батьків адругий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України(ст. 25).
Заклопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, та письмовоюзгодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, і з додержаннямвимог статті 27 Закону, дитині може бути дозволено змінити громадянство. Задитиною, яка є громадянином України та усиновлена подружжям, один з якого є громадяниномУкраїни, а другий іноземцем, зберігається громадянство України. Такій дитиніможе бути дозволено змінити громадянство за клопотанням усиновителів. Задитиною, яка є громадянином України та усиновлена особами без громадянства абоподружжям, один з якого є громадянином України, а другий особою без громадянства,зберігається громадянство України. За дітьми, усиновленими іноземцями,зберігається громадянство України. У разі набуття дітьми громадянства іншоїдержави, вони, по досягненню 18-річного віку мають визначитися щодогромадянства України (ст. 26). Отже, зазначені норми Закону, в яких втіленопринцип збереження громадянства України, виходять із утвердження пріоритетугромадянства України [14, c. 90].
ЗаконодавствоУкраїни гарантує своїм громадянам збереження громадянства за будь-яких обставинта відповідний їх захист з боку держави. Ці норми узгоджуються, зокрема, зтакими Конвенціями: Про права дитини, (20.11.1989 р.); Про громадянствоодруженої жінки (20.02.1957 р.). У той же час, зазначені норми запобігаютьпояві такої категорії осіб, якими є особи без громадянства — апатриди, тобтоособи, які проживають в Україні, але не є її громадянами і не мають доказівналежності до громадянства інших держав. Запобігаючи зростанню кількості осіббез громадянства, норми Закону «Про громадянство України» втілюють і розвиваютьположення міжнародного права, зокрема, Конвенції про скорочення безгромадянства.У відповідності з нею будь-яка держава повинна надавати своє громадянствоособі, що проживає на її території, яка інакше буде мати статус апатрида. Осьчому дитина, яка є громадянином України, у разі її усиновлення особами безгромадянства відповідно до Закону «Про громадянство України» зберігаєгромадянство України.
Переважнабільшість громадян України набуває українське громадянство з моментународження. Причому, за законодавством України, домінуючим критерієм у набуттідитиною громадянства є принцип права крові. Дитина, яка народилася у подружжя,що є громадянами України, набуває відповідно до ст. 12 Закону громадянствоУкраїни незалежно від того, чи народилася вона на території України: за їїмежами. Отже, дитина, батьки якої є громадянами України, набуває громадянствонашої держави автоматично в силу самого факту її народження і незалежно відпрояву волі такої дитини чи її батьків. Поряд з тим, згідно ст. 13 Закону «Прогромадянство», у якій втілено принцип права ґрунту, при різному громадянстві батьків,один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України,дитина визнається громадянином України в тому випадку, якщо вона народилася натериторії України, а також якщо вона народилась за межами України але батьки,або один з них у цей час постійно проживали в Україні [4, c. 120].
Разомз тим, у певних, визначених законодавством випадках, при набутті дитиноюгромадянства вольовий характер може бути, але тільки з боку її батьків. За певнихвизначених у Законі обставин, батьки можуть обрати для своєї дитини громадянствоіншої держави. Так, згідно зі ст. 13 Закону, громадянство дитини визначаєтьаписьмовою згодою батьків у тому разі, якщо вона народилася за межами Українивід батьків, що перебувають у різному громадянстві, один з яких на момент її народженняперебував у громадянстві України, і якщо в цей час обоє з батьків постійнопроживали за межами України.
Вирішуючитаким чином питання, що розглядається, Закон виходить із рівності прав матері ібатька при обранні громадянства для їхньої дитини. У тому ж випадку коли батькоабо мати дитини на момент її народження перебували у громадянстві України, адругий був особою без громадянства чи був невідомий, дитина визнаєтьсягромадянином України незалежно від місця її народження (ст. 13).
Норми,які регулюють питання громадянства дітей при зміні громадянства їх батьків, приусиновленні, встановленні опіки, піклування, вміщені в окремому розділі Закону«Про громадянство України» (Розділ IV — Громадянство дітей при змінигромадянства батьків і в разі усиновлення).
Громадянстводитини може змінюватись внаслідок набуття її батьками громадянства України абоу зв'язку з виходом їх із громадянства України. Ці питання регулюються статтею21 Закону, відповідно до якої у разі зміни громадянства батьків, внаслідок якоїобоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України,відповідно змінюється громадянство їхніх дітей.
Утому випадку, коли відомий лише один із батьків дитини, то в разі змінигромадянства цієї особи відповідно змінюється громадянство дитини. Метою цієїнорми Закону є прагнення забезпечити однакове громадянство для всіх членівсім'ї. Але слід враховувати, що у зазначеному порядку вирішується питання щодогромадянства лише тих дітей, які не досягли 16-річного віку. Зміна громадянствадітей у віці від 16 до 18 років відбувається у іншому порядку [14, c. 93].
Відповіднодо ст. 27 Закону, зміна громадянства дітей віком від 16 до 18 років у разізміни громадянства їхніх батьків, а також у разі усиновлення, може відбуватисьтільки за згодою самих дітей. Заява дитини щодо зміни її громадянства має бутивикладена у письмовій формі і нотаріально засвідчена. Порядок оформленнядокументів з питань громадянства визначається у статті 34 Закону «Прогромадянство».
Необхіднотакож зупинитись ще й на такій проблемі. При натуралізації іноземців виникаєпитання про визначення громадянства їхніх дітей. Ці питання досить детальноврегульовані у законодавстві України. Так, відповідно до ст. 23 Закону, якщогромадянином України стає один із батьків, а другий залишається іноземцем,дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків,який набуває громадянство України, та за згодою другого з батьків. У томувипадку, коли громадянином України стає один із батьків, а другий залишаєтьсяособою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стаєгромадянином України. Коли ж громадянином України стає один із батьків, адругий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає поза межамиУкраїни, може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків,який набуває громадянство України.
Наступноюпроблемою, що потребує розгляду, є питання щодо визначення громадянства дітейпри їх усиновленні. Усиновлення базується на певних засадах і має відповідативстановленим у законодавстві України вимогам. Усиновлення обов'язково маєздійснюватись лише в інтересах дитини, яку усиновляють. Усиновленнядітей-громадян України іноземними громадянами на території нашої державиздійснюється у визначеному у законодавстві України порядку і за загальнимипідставами на прохання усиновителя.
Приусиновленні дітей одним із найважливіших є питання, що стосується їхньогогромадянства. За законодавством України про усиновлення громадянство дітей взалежності від різних обставин може як зберігатися, так і змінюватися. Питаннягромадянства дітей при їх усиновленні детально регламентуються ст. 26 Закону«Про громадянство України». Відповідно до ст. 26 Закону при усиновленні дитини,яка є громадянином України, подружжям, один з якого є громадянином України, адругий — іноземцем, така дитина зберігає громадянство нашої держави. Однак заиопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство.За дитиною, якає є громадянином Укркраїни та усиновлена особами безгромадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий —особою без громадянства, зберігається громадянство України. У тому випадку,коли діти усиновляються іноземцями, за ними зберігається громадянство України.У разі набуї дітьми громадянства іншої держави, з досягненням 18-річного віку,вони мають визначитися щодо громадянства України [5, c. 77].
Уст. 25 Закону про громадянство регулюється порядок визначення громадянст дітей,які є іноземцями або особами без громадянства за умови їх усиновлення. Встановлено,що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляюгромадяни України, або над якою встановлено опіку чи піклування громадан України,стає громадянином України.
Дитина,яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляє подружжя або надякою встановлено опіку, піклування, подружжя, один з якого є громадяниномУкраїни, а другий — особою без громадянства, стає громадянином Україн. Дитина,яка є особою без громадянства і яку усиновляє подружжя, або над якоювстановлено опіку, піклування, подружжя, один з якого є громадянином Українистає громадянином України. Дитина, яка є іноземцем і яку усиновляє подружжя,або над якою встановлеї опіку, піклування, подружжя, один з якого є громадяниномУкраїни, а другий — іноземцем, стає громадянином України за згодоюусиновителів, опікунів, піклувальників.2. НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА ЗАТЕРИТОРІАЛЬНИМ ПОХОДЖЕННЯМ, ПОНОВЛЕННЯ У ГРОМАДЯНСТВІ УКРАЇНИ ТА ПІДСТАВИПРИЙНЯТТЯ ДО ГРОМАДЯНСТВА
набуттягромадянство правове
Одниміз перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як ібудь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянамиУкраїни, або іншими словами, — хто визнається громадянином України.Загальноприйнятим у світовій практиці є визнання належності до громадянстватієї чи іншої держави всіх осіб, які на час набрання чинності законом, щорегулює питання громадянства, перебували в її громадянстві. Аналогічним чиномце питання врегульоване і в законодавстві України. Відповідно до ст. 2 Закону«Про громадянство України» громадянами України є [2]:
1)усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незале; України (24серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2)особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громаднствоУкраїни» (13 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні, незалежно відраси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного,соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи іншихознак і які не є громадянами інших держав;
3)особи, які народилися або постійно проживали на території України, та їхнінащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживають межамиУкраїни, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 ггрудня 1999 рокуподали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєїналежності до громадянства України;
4)особи, які набули громадянство України відповідно до Закону «Про мадянствоУкраїни».
Отже,для певних категорій осіб у Законі про громадянство (п. З встановлено спрощенийпорядок визначення їхньої належності до громадян України. Це особи, якінародилися або постійно проживали на території України також їхні нащадки(діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року прожи з якихось причин замежами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєїналежності до громадянства України.
Такимчином, Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадяї України.Проте відомі випадки, коли деякі громадяни, посилаючись на п. 3 наведеної норми,заявляють, що вони не є громадянами України, оскільки не підтвердили свогобажання бути громадянами України, а отже, заперечують такий свій стат. З такимбаченням цього питання не можна погодитись, оскільки відповідно до ст. 2 Закону«Про громадянство України» та ст. 9 Закону «Про правонаступниі України» всігромадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на териї України на моментпроголошення незалежності України (24.08.1991 р.), є громадянами України.Заперечувати приналежність до громадянства України відповідно до Закону прогромадянство фактично можуть лише особи, які на момент набрання чинностіЗаконом мали статус іноземних громадян. Усі інші особи, постійно проживали вУкраїні на момент набрання чинності Законом «Про громадянство України», тобтона 13 листопада 1991 р., визнаються громадянами України [9, c. 87].
Правоверегулювання процедури надання громадянства у різних країнах світу має своїхарактерні особливості. Набуття громадянства частіше за все пов'язується ізфактом народження людини або зі спеціальним рішенням уповноважених державнихорганів. За загальним правилом у законодавстві більшості країн встановлюєтьсяпорядок набуття громадянства окремо для дітей, що випливає з факту їхнародження.
Узаконодавстві різних країн закріплені такі принципи набуття громадянства, якправо крові і право ґрунту. Принцип права ґрунту означає, що громадянство уданій державі надається будь-якій особі, яка народилась на її території,незалежно від громадянства батьків. Набуття статусу громадянина за правомґрунту визначається як набуття громадянства за народженням. Набуттягромадянства за правом крові прийнято визначати як його набуття з походження. Законодавстводеяких держав у сучасний період передбачає змішану систему набуттягромадянства, за якою принцип права крові поєднується з принципом права ґрунту(наприклад, у Конституції Бразилії 1988 р.). Вибір державою того чи іншогопринципу набуття громадянства головним чином обумовлюється її політикою удемографічній сфері. Коли держава зацікавлена у швидкому зростанні кількостісвоїх громадян, то вона закріплює у законодавстві обидва вищезазначеніпринципи. Одержання громадянства за народженням (філіація) є основною формоюнабуття особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважнабільшість її громадян має такий свій статус саме за народженням.
Унормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянстваУкраїни, поєднується принцип права крові та права ґрунту. Це випливає ізаналізу відповідних норм Закону «Про громадянство України». Так, відповідно дост. 12 Закону дитина, батьки якої на момент її народження перебували вгромадянстві України, набуває громадянство України незалежно від того, чинародилася вона на території України, чи за її межами. А згідно зі ст. 14Закону дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства,які постійно проживають в Україні, набуває громадянство України. Наведена нормаґрунтується на положенні міжнародного права щодо скорочення кількості осіб безгромадянства [4, c. 127].
Виходячиз принципу права ґрунту, дитина, яка перебуває на території Україк обоє збатьків якої невідомі, також визнається відповідно до ст. 15 Закону грмадянином України. Отже, набуття громадянства за народженням має місце в силуфакту народжен: людини і не залежить від прояву її волі.
Наступноюпідставою набуття громадянства України є прийняття до громадя ства України, якевизначається як натуралізація або укорінення. Натуралізація — надання органамидержавної влади країни громадянства зацікавленій особі на прохання. У світовійпрактиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства. Звичайновиділяють такі основні види натуралізації: індивідуальну натуралізац інатуралізацію внаслідок правонаступництва держави. Остання — є особливо прийнятноюдля країн так званого «третього світу», хоча у колишніх республіках СРСР післяйого розпаду практично вирішуються ті ж проблеми. Натуралізація внаслідокправонаступництва держави автоматично виникає в момент утворення нової держави,а не після видання такою державою відповідно законодавчого акта .
Індивідуальнунатуралізацію, в свою чергу, поділяють на натуралізацію, яка ґрунтується наособистому виборі, і натуралізацію внаслідок прийняття закону, в залежності відтого, який орган держави уповноважений вирішувати питан громадянства,розрізняють систему законодавчу та систему адміністративну. При законодавчійсистемі натуралізація здійснюється шляхом видання відповідного закону. Приадміністративній системі — за рішенням адміністративного органу.
Звичайно,особи, які набувають громадянство через процедуру натуралізаі користуютьсятакими ж правами та несуть ті ж обов'язки, як і всі інші громадяни країни. Наданнягромадянства у порядку натуралізації має певні особливості. Як правилонатуралізація здійснюється на основі вільного волевиявлення особи. Це має своїмнаслідком припинення попереднього громадянства особи. Проте лише самого волевиявленняособи, що зацікавлена у набутті громадянства, недостатньо. Така особа маєвідповідати вимогам, які визначені у законодавстві країни щодо натуралізаці[14, c. 134].
Узаконодавстві будь-якої країни передбачаються певні передумови натуралізаі Якправило, вимагається таке: досягнення особою повноліття; письмова заява особи; володіннямовою країни; ценз осідлості, тобто певний мінімум часу проживання особи вкраїні, тощо.
Встановленняпевних умов, що є обов'язковими для набуття громадянства тієї чи іншої країни,визнається у світовій практиці цілком правомірним. Право встановлювати ті чиінші цензи та умови натуралізації передбачене, зокрема, Конвенці про скороченнябезгромадянства. Метою встановлення кола певних вимог натулізації є прагненнязахистити інтереси даної держави та забезпечити нормальне входження в новесуспільство людини, яка набуває громадянство.
Узаконодавстві України визначено ряд вимог та умов, які є обов'язковими дляприйняття особи до громадянства України. Відповідно до ст. 16 Закону «Прогромадянство України» іноземці та особи без громадянства можуть бути прийнятідо громадянства України за їхніми клопотаннями.
Необхідніумови прийняття особи до громадянства України є такі:
1)визнання і виконання особою Конституції України та законів України;
2)неперебування особи в іноземному громадянстві;
3)безперервне проживання особи на законних підставах на території Українипротягом останніх п'яти років;
4)володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
5)наявність у особи законних джерел існування.
Можливістьнабуття громадянства України значно полегшується для осіб, які мають певнізаслуги перед нашою державою [9, c. 90].
Відповіднодо ст. 16 Закону вимоги, що передбачені в абзаці першому пункту З, пунктах 4,5частини другої цієї статті, можуть не враховуватися у виняткових випадках. Такеможе бути за рішенням Президента України щодо осіб, які мають визначні заслугиперед Україною, або якщо їх прийняття до громадянства України становитьдержавний інтерес для України. Крім того, положення абзацу першого пункту З тапункту 4 частини другої статті 16 не поширюються на осіб, які перебувають ушлюбі з громадянами України. Це положення чинного законодавства Україниузгоджується, зокрема, із положеннями Конвенції про громадянство одруженоїжінки.
Увсіх країнах однією з умов натуралізації є лояльність по відношенню до даногорежиму. Особам, які вчинили проти нього злочини, громадянство, як правило, ненадається.
УЗаконі «Про громадянство України» (ст. 16) визначені обставини, за якихгромадянство України не може бути надане. Так, до громадянства України неприймаються особи, які [2]:
1)вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, або вчинили злочини протидержави, або тяжкі злочини проти особи;
2)засуджені до позбавлення волі до зняття судимості;
3)особи, які перебувають під слідством або уникають покарання, чи вчинили злочинна території іншої держави;
4)особи, які перебувають на військовій службі, у службі безпеки, у правоохороннихорганах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави.
Відповіднодо ст. 11 Закону про громадянство ще одним способом набуття громадянства єпоновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, абореінтеграцію. Цей спосіб набуття громадянства є важливим для особи, яка ранішеперебувала у громадянстві України, але втратила його з якихось причин. Законпередбачає, що така особа може бути поновлена у громадянств України за їїклопотанням. Репатріація відрізняється від натуралізації спрощень порядкомнабуття громадянства. Порядок здійснення цього способу набуття громадянстваУкраїни регулюється ст. 17 Закону «Про громадянство України». Так згідно ізцією статтею особу, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бутипоновлено за її клопотанням у громадянстві України через процедури прийняття[2].
Відповіднодо законодавства України громадянство може набуватись на підставах,передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких наданаВерховною Радою України (ст. 11 Закону «Про громадянство України»). Такеположення чинного законодавства свідчить, що підставами набутя громадянстваУкраїни можуть бути, зокрема, такі загальновизнані форми набутя громадянства,як групове надання громадянства, а також вибір громадянства, яке визначаєтьсяяк оптація.
Груповенадання громадянства — це наділення громадянством населення певне території успрощеному порядку, або надання у спрощеному порядку громадянства переселенцям.Це може бути у випадку, коли частина території переходить від однії держави доіншої (трансферт — передавання). За таких обставин населення, що проживає націй території, звичайно користується правом оптації, тобто правом виборугромадянства. Кожен може обрати собі нове громадянство або зберегти попереднє.У світовій практиці оптація застосовується щодо осіб, яі мають подвійнегромадянство. Про ці види детальніше може буде розглянуто нижче [14, c. 101].
УЗаконі «Про громадянство України» визначені види документів, які підтверджуютьгромадянство України. Відповідно до ст. 5 Закону документами, які підтверджуютьгромадянство України є: паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16років — свідоцтво про народження. Зразки й порядок видачі паспорта громадянинаУкраїни та свідоцтва про народження визначаються положеннями про паспортгромадянина України та про свідоцтво про народження, які затверджуютьсяВерховною Радою України. Таким чином, аналіз норм законодавства України, яківизначають підстави і регулюють порядок набуття громадянства України, свідчить,що в них закріплено змішану систему набуття громадянства, при якій переважнезначення принципу права крові поєднується із застосуванням принципу праваґрунту. Особливо чітко таке поєднання знаходить свій прояв у тих нормах Закону«Про громадянство України», які регулюють різноманітні питання набуттягромадянства дітьми, та випадків зміни їхнього громадянства. 3.НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА НА ПІДСТАВАХ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ МІЖНАРОДНИМИ ДОГОВОРАМИ УГОДАМИ
Особа, яка єгромадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особізвертатися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що неє громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення угромадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.
Зобов'язанняприпинити іноземне громадянство не вимагається від громадян держав,законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цихдержав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договориУкраїни з якими передбачають припинення особами громадянства цих державодночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статусбіженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.
Датою набуттягромадянства України у вказаних випадках є дата реєстрації набуття особоюгромадянства України. Реінтеграція звичайно носить індивідуальний характер, навідміну від репатріації, що характеризується груповою, колективною ознакою [14,c. 137].
Таким чином,репатріація — це відновлення громадянства шляхом повернення в країну свогогромадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, якіопинилися в силу різних обставин на території інших держав. Це найбільше стосуєтьсябіженців, звільнених військовополонених, т.зв. переміщених осіб. Особливістюрепатріації є і те, що вона є переселенням із правом добровільного виборугромадянства.
Репатріаціяздійснюється як на договірній основі (наприклад, репатріація військовополоненихпередбачена Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 року), так і напозадоговірній основі, але за умови існування відповідних законів узаінтересованій державі або державах.
Проблемаповернення на батьківщину була актуальною після закінчення Другої світовоївійни, коли з Німеччини і країн деяких її союзників поверталися на батьківщинусотні тисяч військовополонених, примусово викрадених на роботи цивільних осіб іт.п. При цьому, як відомо, частина з них відмовлялася повертатися у свої країни,брала громадянство або на інших умовах селилася в державах Європи, Північноїабо Південної Америки, в Австралії.
В даний часактуалізація проблеми репатріації стала наслідком розпаду СРСР, погіршенняекономічного добробуту в нових державах — республіках колишнього Союзу(репатріація німців у ФРН, євреїв в Ізраїль і т.д.). Закріплене в законодавствібагатьох держав, у тому числі й України, положення стосовно наданнягромадянства є насамперед формальним вираженням вдячності і поваги особи заякі-небудь заслуги загальнозначущого характеру. У свій час таке надання дужечасто застосовувалося до перших підкорювачів космосу — льотчиків-космонавтів.Але відомі і більш ранні випадки надання громадянства. Так, наприклад, у 1792році французьке громадянство було надане 18 видатним державним і суспільнимдіячам-іноземцям: американському президентові Дж. Вашингтону, англійськомуфілософу, соціологу і юристу І. Бентаму, німецькому поету і драматургу Ф.Шіллеру та ін. [3, c. 128].
Слід зазначити,що в той час надання громадянства не тягло втрати і не вимагало відмови відвласного (первинного) громадянства. Воно носило символічний характер і не малоякихось юридичних наслідків, зокрема, не створювало прав і обов'язків між такимгромадянином і державою. Водночас такій особі не було потрібно візи дляперетинання кордону держави, почесним громадянином якої він був. В даний часнадання громадянства може мати місце і з інших, частіше усього політичних,причин, коли воно стає фактично єдиним громадянством, яким володіє індивід.
До способівнабуття громадянства, пов'язаних із територіальними змінами, належать оптація ітрансферт.
Оптація — ценабуття громадянства на основі його вибору в зв'язку з територіальними змінами.Особи, які мешкають на частині території однієї держави, що переходить підсуверенітет іншої держави, отримують право оптації в порядку й у терміни,обумовлені договором між відповідними державами або встановлені державою водносторонньому порядку. Право оптації полягає в праві особи вибрати собігромадянство: або залишити громадянство тієї держави, на території якої вонамешкала раніше, або набути громадянства тієї держави, під суверенітет якоїпереходить ця територія. У випадку залишення старого громадянства особа повиннав визначений термін покинути територію свого проживання, в разі вибору новогогромадянства — вона залишається в місці свого проживання [15, c. 131].
Так, 29 червня1945 року між СРСР і Чехословацькою республікою був укладений договір проЗакарпатську Україну. Стаття 2 Протоколу до цього договору містила домовленістьсторін про те, що особи української і російської національностей, що мешкаютьна території Чехословаччини (у Словаччині), мають право оптації (набуття)громадянства СРСР до 1 січня 1946 року. Оптація відбувалася відповідно до законодавстваСРСР і ставала дійсною тільки за згодою влади СРСР. Це ж право отримували особичеської і словацької національностей, що мешкали на території ЗакарпатськоїУкраїни і бажали зберегти громадянство Чехословаччини. Особи, які отрималиправо оптації, повинні були протягом 12 місяців переселитися в країну,громадянство якої вони мали намір набути [5,c. 140].
Такий же договірбув укладений 6 липня 1945 року між урядом СРСР і Польським тимчасовим урядомнаціональної єдності щодо осіб польської і єврейської національностей, щобажали переселитися в Польщу, а також осіб російської, української,білоруської, русинської і литовської національностей, що проживали на територіїПольщі і бажали переїхати в СРСР.
Слід мати наувазі, що, по-перше, оптація можлива не тільки в груповому (при репатріації),але й в індивідуальному порядку (при одруженні, при ліквідації подвійного абомножинного громадянства). По-друге, у всіх перелічених випадках воназдійснюється тільки на основі добровільного вибору громадянства.
Трансфертвідрізняється від оптації тим, що тут зміна громадянства настає автоматично.Фактично, це обмін населенням між державами на основі міжнародної угоди. І хочасучасне міжнародне право не допускає автоматичної зміни громадянства, тобтойого набуття або втрати поза волею індивіда, трансферт усе-таки мав місце вкількох випадках як виняток.
Впершепереселення було передбачено конвенцією і протоколом, підписаними 30 січня 1923року в ході конференції в Лозанні (Швейцарія) із питань Ближнього [14, c. 147].
Сходу державамиАнтанти і Туреччиною, після перемоги останньої у війні 1919-1922 років.Лозаннські документи містили положення про примусовий обмін усіх грецькихпідданих Туреччини на мусульманськх підданих Греції (за деякими винятками).
Таке жпереселення було передбачено рішенням Берлінської (Потсдамської) конференціїкерівників держав-переможниць у 1945 році за підсумками Другої світової війни,яким передбачалося переміщення в Німеччину німецького населення або частинийого, що залишилось у Польщі, Чехословаччині й Угорщині. Це було мотивованонасамперед тим, що німецьке населення, яке проживало в цих країнах, булоприводом для інтервенції німецьких військ (Судетські німці, проблема Данцига іданцизького коридора).4. ЮРИДИЧНІ ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ, У ТОМУ ЧИСЛІ ВИХІД ІЗ ГРОМАДЯНСТВА І ВТРАТА ГРОМАДЯНСТВА
Припиненнягромадянства — це припинення постійного правового зв'язку особи з Українськоюдержавою.
Світовий досвідправового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятисяза такими підставами: 1) в силу закону; 2) позбавлення громадянства; 3)внаслідок виходу або відмови від громадянства; 4) на підставі міжнароднихдоговорів; 5) внаслідок припинення існування держави як суб'єкта міжнародного права.
Згідно зі ст. 17Закону «Про громадянство України» громадянство припиняється: а) внаслідоквиходу з громадянства України; б) внаслідок втрати громадянства України; в) запідставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Вихід згромадянства — це припинення громадянства за ініціативою особи.
Європейськаконвенція містить норму, відповідно до якої всі держави, що підписаликонвенцію, зобов'язані передбачити можливість припинення громадянства забажанням особи. Право особи на вихід із громадянства міститься в частині другійст. 15 Загальної декларації прав людини, в положенні про те, що ніхто не можебути позбавлений права змінити громадянство. Більшість європейських держав недозволяють виходу із громадянства, якщо це призведе до апатризму, тобтобез-громадянства особи. Встановлення відповідних обмежень щодо виходу згромадянства є правомірним [8, c. 168].
Вихід ізгромадянства України — головна підстава його припинення. Конституція України(частина перша ст. 25) встановлює, що громадянин України не може бутипозбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства — акціядобровільна, яка відбувається за особистим клопотанням громадянина на ім'яПрезидента України. Ніхто не має права заборонити особі змінити своєгромадянство. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство України», особа якавиїхала на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України заїї клопотанням.
При цьому суттєвезначення має вирішення питання про громадянство дітей. Закон передбачає таківаріанти розв'язання цієї проблеми. Якщо дитина виїхала разом з батьками напостійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, заклопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийтиі дитина. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання закордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадяниномУкраїни, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, якийвиходить з громадянства України, за його клопотанням. Якщо один з батьківвиїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить згромадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитинаможе вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить згромадянства України, за його клопотанням. Якщо дитина виїхала на постійнепроживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина можевийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Якщо дитинавиїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов згромадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти згромадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов згромадянства України. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон зодним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чиособою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України заклопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України. Дитина, яканабула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства Україниза клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. Дитина,яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий єіноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який єіноземцем. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, можевийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.
Принциповезначення має положення, що вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянстваУкраїни може відбуватися лише за їх згодою.
В законізакріплено, що вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, якаклопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинуваченуу кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду,що набрав чинності і підлягає виконанню [3, c. 129].
Датою припиненнягромадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата виданнявідповідного указу Президента України. Таким чином, не йдеться про автоматичнувтрату особою громадянства.
Втратагромадянства. Закон України «Про громадянство України» (ст. 19) встановлюєпідстави втрати громадянства України. Такими підставами є: 1) якщо громадянинУкраїни після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншоїдержави. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всівипадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим уформі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо віндобровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземногогромадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при народженні одночасно згромадянством України набувають також громадянство іншої держави; б) діти, якіє громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянствоусиновителя; в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої державиу результаті одруження з іноземцем; г) згідно із законодавством іншої державиїї громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільноговолевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність унього громадянства іншої держави; 2) якщо іноземець набув громадянство Україниі не подав у порядку, передбаченому частиною п'ятою ст. 8, п. 2 частини другоїст. 9 та частиною другою ст. 10 цього закону, документ про припиненняіноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; 3) якщо іноземецьнабув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, якінадає чи покладає на нього іноземне громадянство; 4) якщо особа набулагромадянство України на підставі ст. 9 цього закону у результаті поданнясвідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; 5) якщо громадянинУкраїни без згоди державних органів [14, c. 140].
Українидобровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки,правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи місцевогосамоврядування іншої держави.
В Законі «Прогромадянство України» визначена правосу-б'єктність громадянина України, якийподав заяву про вихід з громадянства, щодо якого оформляється втратагромадянства. Така особа до набрання чинності рішенням про припиненнягромадянства користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянинаУкраїни.
У ст. 21 цьогозакону встановлено, що рішення про оформлення набуття громадянства Українискасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та10 цього закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостейабо фальшивих документів, приховування будь-якого факту, за наявності якогоособа не може набути громадянство України.
/>СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. КонституціяУкраїни від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Прогромадянство України: Закон України вiд 18.01.2001 № 2235-III // ВідомостіВерховної Ради України – 2001. – № 13 – ст. 65
3. БесчастнийВ. М., Філонов О. В., Субботін В. М., Пашков С. М… Конституційне (державне)право зарубіжних країн: навч. посібник / Віктор Миколайович Бесчастний (ред.).— К.: Знання, 2007. — 467с.
4. ГодованецьВ. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. — 2-ге вид.,— К.: МАУП,2001. — 216 с.
5. ГоршеньоваМ. С., Закоморна К. О., Ріяка В. О., Журавка О. В., Маєвська А. А.Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (заг.ред.). —2. вид., доп. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 544с.
6. Заєць А.Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування) // ВісникАкадемії правових наук України.– 1998. — № 1.–С.4-12.
7. КирпичовО. А., Соловйова В. В. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб… —Донецьк: Юго-Восток, 2006. — 371с.
8. Конституційнеправо зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.О. Ріяка (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 512с.
9. Конституційнеправо України. За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2005. – 732 с.
10. Конституційнеправо України. За редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К.2007. — 369 с.
11. КравченкоВ. В.: Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид. 3-тє, виправл.та доповн.- К.: Атіка, 2004. — 512 с.
12. Погорілко В.Ф.Теоретичні проблеми сучасного українського конституціоналізму // Вісникпрокуратури. — 2000. — №2. — С. 68 — 74.
13. Популярнаюридична енциклопедія/ Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко та ін. – К.:Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
14. Тодыка Ю. Н. Конституционное правоУкраины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учебное пособие.— Харьков:«Фолио»: «Райдер»,-2008. — 190 с.
15. ФрицькийО.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 536с.
16. ШаповалВ. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питаннятеорії) // Право України. – 2008. — № 6. – С. 5-10.
17. Юридичнаенциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: „Укр. енцикл.”, 2004.– 736 с.