ЗМІСТ
Вступ
1. Процедура прийняття та оприлюднення рішень КСУ,забезпечення виконання його рішень і висновків
2. Проблеми реалізації та виконання рішеньКонституційного Суду України
3. Шляхи підвищення ефективності рішеньКонституційного Суду України
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальністьтеми. Загальноприйнятимвважається, що конституціоналізм як політико-правова категорія та доктринальневчення з’являється після виникнення конституції держави в сучасному розумінніцього терміна та утвердження конституційної держави як такої.
У кожній сучаснійдемократичній державі конституціоналізм може набувати певних особливостей.
При цьому,звісно, незаперечним буде те, що основу національних систем конституціоналізмускладають загальновизнані в демократичному світі конституційно-правові ідеї тадоктрини (так звана конституційна ідеологія).
Коли ж ідетьсяпро конституціоналізм як національне явище, то, на наш погляд, слід говоритипро єдність національної конституційної теорії, конституційного законодавствата практики його застосування.
Виходячи саме зтакого бачення цієї проблеми, категорію «сучасний українськийконституціоналізм» можна подати як органічну єдність національноїконституційної теорії, українського конституційного законодавства та практикийого застосування, що пов’язана з правами і свободами людини, розподілом влади,парламентаризмом, незалежним судочинством, конституційною юстицією, місцевимсамоврядуванням та іншими важливими інститутами конституційної держави.
Практичнадіяльність Конституційного суду України ( далі-КСУ) є такою, що як мінімум маєпряме відношення як до площини національного конституційного законодавства, такі до практики його застосування. Адже в першому випадку, маючи можливістьвизнавати неконституційними ті чи інші правові акти, КСУ фактично виконує рольтак званого негативного законодавця. Він може безпосередньо впливати на станконституційного законодавства. У другому випадку, коли йдеться про практикузастосування конституційного законодавства, можливість тлумаченняконституційних положень, тлумачення норм законів є надзвичайно важливимчинником у процесі застосування на практиці конституційного законодавства.
КонституційнийСуд приймає свої рішення у вигляді певних актів, які закон називає рішеннями,висновками та ухвалами КСУ. У цих документах окрім регулятивної частини ємотивувальна частина. Саме в ній Суд, насамперед обґрунтовуючи змістрегулятивної частини, часто висловлює свою позицію стосовно тих чи іншихправових ситуацій і явищ. Як мінімум зміст цих документів має значення длясамого Суду при розгляді наступних справ з аналогічними ситуаціями. Ці актизаконодавець мав би враховувати при вдосконаленні чинного законодавства. І наних мали б звертати увагу у своїй правозастосовній діяльності відповіднісуб’єкти.
Отже, можнасказати, що КСУ має реальні можливості впливати на процес формування сучасногоукраїнського конституціоналізму. Цей вплив найбільш відчутний на рівніпрактичного застосування конституційного законодавства, потім – на рівні змістуцього законодавства і частково – на рівні національної конституційної теорії.
Питаннямвирішення проблеми ефективності рішень КСУ займалися Євграфов П., Васильєв Г.,Іванівська А., Бринцев В. Селіванов А., Маркуш М. та ін. та неодноразововисвітлювалися на науково-практичних конференціях проте не знайшли своє реальневідображення на практиці без відповідних законодавчих змін та релазаційположень Конституції України.
Мета ізавдання дослідження. Метою дослідження є вставнолення причин та підставневиконання рішень суду, проблемати реалізації положень Конституції України напрактиці та в діяльності органів державної влади.
Відповідно дозазначеної мети було поставлено наступні завдання:
• прослідкуватиетапи прийняття рішень і виконання рішень КСУ;
• з’ясуватипричини невиконання даних рішень;
• проаналізуватита виявити недоліки в законодавстві, котрі не сприяють їх реалізації напрактиці;
• виявити шляхипідвищення ефективності рішень КСУ.
Об’єктомдослідження єзаконодавство України та відповідно рішення КСУ, які є найбільш проблематичнимдо реалізації та виконання. Предмет дослідження становлять причини тапідстави невиконання та не реалізації актів КСУ та шляхи підвищенняефективності цих рішень на практиці.
Методидослідження.При дослідження даної проблематики використовувались загальнонаукові методипізнання, а також статистичний, порівняльний та ін.
До структуриданої роботи входить вступ, три розділи, висновки та список використанихджерел.
причина невиконаннярішення конституційний суд
1. Процедура прийняття таоприлюднення рішень КСУ, забезпечення виконання його рішень і висновків
Актами, якіприймаються під час розгляду справ на пленарних засіданнях Конституційного СудуУкраїни, є рішення та висновки; актами, які виносяться, — процесуальні ухвалита протокольні ухвали. Конституційний Суд України приймає рішення та даєвисновки іменем України. З інших питань, які розглядаються на пленарномузасіданні Конституційного Суду, виносяться процесуальні та протокольні ухвали.Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменнимголосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Рішення у справіприймається, висновок дається Конституційним Судом на закритій частиніпленарного засідання Конституційного Суду за участю суддів КонституційногоСуду, які брали участь у розгляді справи. Рішення Конституційного Судуприймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за нихпроголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду України.
КонституційнийСуд приймає рішення у справах щодо конституційності законів та інших правовихактів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету МіністрівУкраїни та правових актів Верховної Р ади Автономної Республіки Крим.
Конституційний СудУкраїни дає висновки у справах з питань:
а) офіційноготлумачення Конституції України та законів України;
б) про відповідністьКонституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнароднихдоговорів, що вносяться до Верховної Р ади України для надання неюзгоди на їх обов'язковість для України;
в) щодододержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усуненняП резидента України з поста в порядку імпічменту.
На закритучастину пленарного засідання вноситься проект рішення, висновку у справі,підготовлений суддею-доповідачем на основі матеріалів справи, дослідженихКонституційним С удом у процесі її розгляду. Кожен суддя Конституційного С уду,який бере участь у розгляді справи, має право подати власний проект рішення,висновку у справі або перелік питань, які визначають суть рішення, висновку[5,416].
На закритійчастині пленарного засідання судді Конституційного Суду вільно викладають своїдумки з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проектурішення, висновку у справі. Пропозиції та поправки суддів Конституційного С удудо проекту рішення, висновку у справі вносяться у письмовій формі, голосуванняпо кожній з них проводиться окремо. Суддя Конституційного Суду може набудь-якій стадії обговорення проекту рішення, висновку у справі зняти своюпропозицію чи поправку.
СуддіКонституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.
Рішення тависновки Конституційного Суду мотивуються письмово, підписуються окремо суддямиКонституційного Суду, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їхприйняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
Підписання суддеюКонституційного Суду рішення, висновку Конституційного Суду є обов’язковим.Суддя Конституційного Суду, який підписав рішення чи висновок КонституційногоСуду, має право, незалежно від того, голосував він “за” чи “проти” прийняттярішення або дачі висновку, на свою окрему думку у справі, яка викладається усемиденний строк від дня голосування у письмовій формі і додається довідповідного рішення чи висновку.
Рішення івисновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів післяприйняття рішення, дачі висновку. Вони офіційно оприлюднюються наступногоробочого дня після їх підписання і публікуються у “Віснику Конституційного СудуУкраїни” та в інших офіційних виданнях України. Рішення і висновки КонституційногоСуду офіційно оголошуються головуючим на пленарному засіданні КонституційногоСуду. Це оголошення і є офіційним оприлюдненням рішення, висновкуКонституційного Суду. Конституційний Суд України після офіційного оприлюдненнярішення, висновку може з власної ініціативи або за заявою однієї із сторінконституційного провадження виправити допущені у рішенні, висновку неточності,описки, редакційні або технічні огріхи. Рішення, висновок Конституційного Судуможуть бути роз’яснені Конституційним Судом за клопотанням однієї із сторінконституційного провадження.
КонституційнийСуд України може відкрити нове провадження у справі при виявленні новихобставин по справі, які не були предметом його розгляду, але які існували начас розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі. Рішення і висновкиКонституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання. З метоюзабезпечення обов’язковості виконання рішень і висновків Конституційного Судузаконом передбачено здійснення низки юридичних дій. Так, копії рішень івисновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дняпісля їх офіційного оприлюднення суб’єкту права на конституційне подання чиконституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, доМіністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт,який був предметом розгляду в Конституційному Суді України. Конституційний Судмає право зажадати від зазначених органів письмового підтвердження виконаннясвого рішення, додержання свого висновку.
У разінеобхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні,висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державніоргани обов’язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.Невиконання рішень та недодержання висновків Конституційного Суду Українитягнуть за собою відповідальність згідно із законом [5,418].
2. Проблеми реалізації тавиконання рішень Конституційного Суду України
Специфічна рольКонституційного Суду полягає в тому, що він шляхом офіційного тлумаченняКонституції та законів України може запобігти потенційній загрозі порушенняправ і свобод людини. Функцію захисту прав і свобод людини Конституційний СудУкраїни реалізує у кількох напрямках. Насамперед, він надає висновки щодо законопроектівпро внесення змін до Конституції на предмет їхньої відповідності вимогам їїстатей 157 і 158, оскільки стаття 157 Основного Закону забороняє йогозмінювати, якщо зміни передбачають, зокрема, скасування чи обмеження прав ісвобод людини і громадянина. Згідно статті 147 Конституції України,Конституційний Суд вирішує питання про відповідність законів та інших правовихактів Основному Закону і дає офіційне тлумачення Конституції та законівУкраїни. Визнаючи зазначені акти або їхнi окремі положення неконституційними,Конституційний Суд тим самим захищає права і свободи людини і громадянина яквищу соціальну цінність держави. Тому й переважна частина справ, розглянутихКонституційним Судом України, безпосередньо чи опосередковано стосувалася суті,змісту і обсягу основних прав і свобод (особистих, політичних, економічних,соціальних). Знаковим у цьому плані є рішення Суду від 20 березня 2002 року провизнання неконституційними положень статті 58 Закону України «Про Державнийбюджет України на 2001 рік» щодо зупинення дії положень законодавчих актівУкраїни в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються збюджетів усіх рівнів, та положень статті 60 цього Закону в частині зупиненнядії окремих положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Приймаючи рішення, Судвиходив з того, що для певної категорії громадян пільги, компенсації тагарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком доосновних джерел існування. Конституційний Суд дійшов висновку, що зупиненняпільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів,насамперед для тих категорій громадян, пенсії, заробітні плати яких (зурахуванням інших джерел доходів) є нижчими від визначених законом чи відвстановленого законом прожиткового мінімуму, порушує вимоги частини четвертоїстатті 43, частини третьої статті 46 та статті 48 Конституції України.
Ще один приклад.Рішенням від 23 травня 2001 року визнано неконституційними положення статті2483 Цивільного процесуального кодексу України про виключення з підвідомчостісудів скарг на: акти, що сіб верховенство Конституції, непорушність їїприписів, Конституційний Суд відіграє помітну роль у функціонуванні всьогомеханізму державної влади, збереженні балансу та рівноваги в системі їїорганів. Наслідком неповних трьох останніх років діяльності КонституційногоСуду порівняно з попереднім періодом є збільшення кількості рішень на 14 тависновків — на 5 (відповідно 51 проти 37 і 7 проти 2). За період 2000 р. — 9місяців 2002 р. прийнято 182 ухвали (174 — за 1997 — 1999 рр.). Проте кількістьрозглянутих Конституційним Судом справ, прийнятих ним підсумкових актів сама пособі, як на мене, не має вирішального значення. Важливо, щоб закони та іншінормативно- правові акти приймалися на основі Конституції України і відповідалиїй, а судовий конституційний контроль був дійовим та ефективним.
За період своєїдіяльності Конституційний Суд України надав 8 висновків щодо законопроектів провнесення змін до Конституції України. Жоден з них не реалізовано. Цепояснюється використанням поправок до Конституції як інструменту боротьби завладу. Складається враження, що в ряді випадків автори конституційних поправокбільше стурбовані забезпеченням корпоративних інтересів певної частинизаконодавчого корпусу, ніж справді державним вирішенням проблем демократії вУкраїні. Треба додати і про недостатність досвіду в застосуванні основоположнихконституційних норм. Через розбіжності поглядів, їх поляризацію багато хтонамагається вирішувати питання не на засадах права, а під впливом егоїстичнихінтересів та амбіцій. Важко не погодитися з думкою судді Конституційного СудуУкраїни М.Костицького та його наукового консультанта В.Годованця («ВісникКонституційного Суду України» № 3 за 2002 р.) про те, що народні депутатиУкраїни, готуючи подання до Конституційного Суду у справі стосовно пільг такомпенсацій, турбувалися не стільки про належне забезпечення державою прав ісвобод людини в Україні, скільки мали на меті щось інше. Інакше як пояснити туобставину, що 19 із 54 народних депутатів України, які звернулися у квітні 2001року з поданням про неконституційність статей 58, 60 Закону України «Продержавний бюджет України на 2001 рік», у грудні 2000 року голосували у парламенті…за прийняття зазначених статей Закону?
Варто зауважити,що робота Конституційного Суду України з офіційного тлумачення Конституціїспрямована на вирішення гострих правових конфліктів, забезпечення стабільностіконституційного ладу, становлення законності у сфері державно-правових та іншихвідносин. Інтерпретуючи Конституцію та закони України, Конституційний Судсприяє пізнанню та осмисленню відповідних положень шляхом розкриття їх змістута взаємодії з іншистосуються обороноздатності держави, державної безпеки,зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової іслужбової таємниці. Тим самим Конституційний Суд підтвердив беззастережне правогромадян на судовий захист своїх прав і свобод. Можна тут згадати й рішенняКонституційного Суду від 7 травня 2002 року у справі щодо підвідомчості актівпро призначення або звільнення посадових осіб, яких, згідно з КонституцієюУкраїни, призначають на посади та звільняють з посад Президент України абоВерховна Рада України. Воно матиме велике значення для становлення в Україніоснов адміністративної юстиції.
Важливими дляУкраїни є рішення Суду від 29 грудня 1999 р. про визнання неконституційнимположень чинного на той час Кримінального кодексу України, якими передбачаласясмертна кара як вид покарання, рішення від 14 грудня 1999 року щодозастосування української мови, від 27 березня 2001 року — у справі провсеукраїнський референдум за народною ініціативою, від 14 листопада 2001 року —щодо прописки громадян, від 29 травня 2002 року — про безоплатну медичнудопомогу. Узагальнюючи, можна сказати, що своїми рішеннями Суд захистив правона життя, участь в управлінні державними справами, право голосу на виборах іреферендумах, право на свободу об’єднання, на приватну власність, на оскарженняв суді дій посадової особи, на свободу вибору захисника своїх прав, на свободувід втручання в особисте життя тощо.
Рішення, які приймає Конституційний Суд України, є обов’язковими довиконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частинадруга статті 150 Конституції України). Поняття «рішення», що вживається узазначеній статті, — родове, воно стосується всіх питань реалізаціїКонституційним Судом України закріплених повноважень. Рішення Суду є актамипрямої дії, як і сама Конституція України, і мають конституційну силу виходячиз принципу верховенства Конституції України. Фактично рішення КонституційногоСуду України — це конституційні норми в їх динаміці. Право як система нормпередбачає обов’язкову їх реалізацію. Відсутність цього механізму, як,наприклад, невиконання судових рішень, призводить до руйнування самої ідеїправа, — вважає професор Гайдельбергського університету В. Брюггер. Виконаннярішень Конституційного Суду України, що мають нормативний характер,безпосередню дію, загальнообов’язковість та юридичну силу Конституції України,є одним із основних і дієвих важелів забезпечення реалізації принципуверховенства Конституції України[17,77].
Виконання рішень Конституційного Суду України прямо впливає на побудовудемократичного суспільства, основним критерієм якого є домінування прав людининад інтересами будь-яких державних органів та посадових осіб, а тому дужеактуальним є створення механізмів захисту прав і свобод людини ігромадянина[22]. Конституційні суди, виконуючи власні рішення, повинніспиратися на силу принципів, які вони проголошують, — вважає американськийюрист Д. Баррі[7]. Однак на сьогодні для України цього недостатньо — назріланеобхідність забезпечення виконання рішень Конституційного Суду України нетільки силою авторитету самого Суду, «самодостатністю», безпосередньою дією цихактів, а й шляхом участі в цьому процесі держави в цілому та її інститутівзокрема.
Правова основа механізму виконання рішень Конституційного Суду Українизакріплена у статтях 69, 70 Закону України «Про Конституційний Суд України»(далі — Закон)[2]. Конституція України та Закон лише частково, на нашу думку,визначають порядок виконання рішень Конституційного Суду України, механізмправового регулювання якого є недосконалим, що породжує низку проблем,внаслідок яких ці рішення втрачають вплив на правову систему держави тадіяльність державних інституцій, а звідси конституційний контроль зазабезпеченням конституційного порядку в державі, що здійснюється КонституційнимСудом України, втрачає свою ефективність.
Виконання рішень Конституційного Суду України має імперативний характер —є обов’язковою вимогою Основного Закону України, яка виступає гарантієюдодержанням норм Конституції та законів України. Обов’язковість виконання актівКонституційного Суду України є елементом дієвості ухвалених ним рішень. Такимчином, виконання рішень Конституційного Суду України — це конституційнийобов’язок держави, зокрема її глави, органів державної влади, місцевогосамоврядування, їхніх посадових осіб, усіх громадян України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного СудуУкраїни[4] закладено правову позицію, за якою відповідно до частини другоїстатті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі необхідностіКонституційний Суд України може визначати у своєму рішенні, висновку порядок ітерміни його виконання, а також покладати на відповідні державні органиобов’язок по забезпеченню виконання цього рішення, висновку. Крім того,Конституційний Суд України відповідно до частини другої статті 70 Закону можевизначити у своєму рішенні додаткові заходи, пов’язані з порядком йоговиконання, вказавши на терміновість чи обов’язки щодо його забезпечення. Прицьому незалежно від того, що визначено у рішенні, висновку Конституційного СудуУкраїни (порядок його виконання, строки тощо), відповідні органи зобов’язанідіяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).Тобто наявність чи відсутність у рішенні, висновку Конституційного Суду Українидодаткових приписів щодо дій, пов’язаних з виконанням цих актів, не відміняєзагальну обов’язковість їх виконання. Рішення Конституційного Суду Українимають таку саму сферу дії в часі, просторі, за колом осіб, як і рішеннянормотворчого органу, і таке саме, як і нормативні акти, загальне значення, щоне притаманне правозастосовним за своєю природою актам. Вони мало відрізняютьсяза наслідками і механізмом реалізації від законів, указів Президента, іншихнормативно -правових актів, якими анулюються ті чи інші правові норми, а томузабезпечення їх виконання має бути таким самим, яким воно є стосовно законів[14, 460–463.]. Необхідність виконаннярішень Конституційного Суду України виникає як у випадку визнання нормативногоакта або його окремого положення неконституційним, так і тоді, коли вонизалишаються конституційними, однак одержують нове тлумачення. Зазначені рішеннямають преюдиціальний характер і повинні застосовуватися органами державноївлади, місцевого самоврядування, їхніми службовими та посадовими особами,судами, юридичними й фізичними особами.
У судах загальної юрисдикції України діє ефективний механізм виконаннярішень — виконавче провадження, яке є самостійним процесом, а отже, фактичногарантує реалізацію судових рішень, тоді як щодо виконання рішеньКонституційного Суду України такий механізм відсутній. Виконання рішень судівзагальної юрисдикції забезпечується спеціально сформованим органом — державноювиконавчою службою, що діє на підставі законів України «Про державну виконавчуслужбу» та «Про виконавче провадження»[6], які визначають умови і порядоквиконання рішень судів та інших органів, що підлягають примусовому виконанню вразі невиконання їх у добровільному порядку, тоді як щодо виконання рішеньКонституційного Суду України такий орган чітко не визначений, а нормативна базав цій частині є недосконалою.
Рішення Конституційного Суду України можна умовно поділити на такі, щовиконуються шляхом вчинення активних дій відповідним органом (внесення змін,доповнень, наступне скасування відповідних актів, пов’язаних з визнанимнеконституційним актом), і що не потребують активних дій для їх виконання, аджеоскаржені акти або їх положення, які цими рішеннями визнані неконституційними,не виконуються, а органи, які їх прийняли, не повинні їх змінювати длявідновлення конституційності. При цьому судові та інші правозастосовні организобов’язані керуватися цими рішеннями у своїй практиці.
Проблеми виконання рішень Конституційного Суду України потребуютьнагального вирішення, що неможливе без ґрунтовного аналізу причин їхневиконання, які можна умовно поділити на такі:
1) доктринальні:
— наявність ряду невирішених теоретичних та прикладних питань щодоправової природи, юридичної сили та значення актів Конституційного Суду Українидля суспільства та конкретного індивіда;
2) політичні:
— незрілість сучасної політичної системи України;
— відсутність політичної волі щодо функціювання на належному рівнісудової системи в цілому і зокрема органу конституційної юрисдикції —Конституційного Суду України, який без власного апарату виконання своїх рішеньпозбавляється всіх ознак владного суб’єкта;
— критика та коментарі через засоби масової інформації рішеньКонституційного Суду України політиками або фахівцями, які мають інший поглядна вирішення питання, що має своїм наслідком зниження авторитету рішення, йогоефективності, породжує сумніви в його правильності, легітимності і врешті-рештвпливає на його виконання;
3) інституційні:
— неоднозначне розуміння правової позиції та резолютивної частини актівКонституційного Суду України суб’єктами, які повинні виконувати зазначенерішення;
— нечіткість офіційного тлумачення Конституції України та законівУкраїни, що ускладнює функціонування конституційного захисту прав і свободлюдини і громадянина та призводить до повторного розгляду аналогічних зазмістом справ;
— прийняття із запізненням рішення щодо конституційності закону, якийдіяв певний період, через що втрачається його ефективність та можливістьвиконання (наприклад, рішення щодо неконституційності окремих положень законівУкраїни про Державний бюджет України тощо);
— закладення суперечностей між правовими позиціями, що містяться в актахКонституційного Суду України;
— рішення не завжди завершується саме прямим зверненням до відповідногосуб’єкта владних повноважень виконати необхідні дії у сфері правовогорегулювання суспільних відносин або у сфері правозастосування судів[9, 2–30];
— невикористання Конституційним Судом України свого права вимоги відорганів, правові акти яких були предметом розгляду у Конституційному СудіУкраїни, письмового підтвердження виконання рішень Конституційного Суду Українивідповідно до вимог частини четвертої статті 70 Закону України «ПроКонституційний Суд України»;
4) законодавчі:
— розбалансованість Конституції України, внесена Законом України «Провнесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV2 (далі —Закон № 2222), яким закладено неузгодженість її окремих норм, чи що в своючергу призводить до винесення Конституційним Судом України рішень, які містятьсуперечності у закладених у них правових позиціях [3];
— неврахування законодавцем правових позицій Конституційного Суду Українипри розробці нових законів;
— делегування законодавчим органом своїх повноважень щодо правовогорегулювання правовідносин, які мають визначатися законами, іншим інституціям,що суперечить Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 9жовтня 2008 року № 22-рп/2008 у справі за конституційним поданням ПрезидентаУкраїни щодо відповідності Конституції України (конституційності) ПостановиКабінету Міністрів України «Про закупівлю послуг, пов’язаних з формуваннямінформаційно-телекомунікаційної системи Державного реєстру виборців»), абоприйняття законодавчого акта, який за своєю формою не врегульовує даний видправовідносин (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року №7-зп/1997 у справі про Рахункову палату України, від 26 лютого 1998 року№1-рп/1998 у справі про вибори народних депутатів України, від 1 квітня 2008року № 4-рп/2008 у справі про Регламент Верховної Ради України, від 17 вересня2008 року № 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у ВерховнійРаді України);
— відсутність окремого закону, який врегульовував би процедуру виконаннярішень Конституційного Суду України, або закріплення в чинних законах, щорегулюють процедуру виконання рішень судів загальної юрисдикції, окремоположень щодо виконання рішень Конституційного Суду України, де, зокрема, бувби закріплений механізм виконання його актів, процедура, строки тощо;
— невизначення на законодавчому рівні механізму контролю за виконаннямрішень Конституційного Суду України, зокрема органу, відповідального за виконанняйого актів;
— потреба у вирішенні на законодавчому рівні проблеми застосуванняіндивідуального підходу до виконання рішень стосовно кожної категорії справ;
— відсутність закріплення на законодавчому рівні юридичних видіввідповідальності (конституційно-правової, кримінальної, адміністративної тощо)за невиконання, неналежне виконання та/чи за перешкоджання виконанню рішень;
— відсутність законодавчого визначення поняття таких правопорушень, якневиконання, неналежне виконання, перешкоджання виконанню рішень, тазаконодавчо визначеного порядку і процедури притягнення до відповідальності завчинення цих правопорушень;
5) суб’єктивні:
— неоперативне виконання рішень, що потребують внесення законодавчиморганом змін чи прийняття нормативних актів з урахуванням об’єктивних причин(наприклад, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України тощо), щомає своїм наслідком неоперативне коригування чинного законодавства та спробизаповнення прогалини в правовому регулюванні, виявленої актами Конституційного СудуУкраїни, зацікавленими відомствами, іншими органами, а не законодавцем;
— ігнорування посадовими особами та органами — суб’єктамиправозастосування — рішень у справах конкретного нормоконтролю, що включаєпряме невиконання, тобто невчинення чи відмову від вчинення певних дій, яківони зобов’язані були здійснити, однак не здійснили, або неналежне виконання;
— перешкоджання вчиненню суб’єктом правозастосування дій, які вінзобов’язаний вчинити, іншим суб’єктом;
— недостатнє використання чи ігнорування судами загальної юрисдикціїправових позицій, що містяться у рішеннях;
6) інформативні:
— недостатня поінформованість про рішення[21, 138–140].;
— відсутність посилань у хронологічних та систематизованих кодифікаціяхта інших публікаціях законів і актів Президента України, Кабінету МіністрівУкраїни на рішення, якими зазначені акти чи їх окремі положення визнанінеконституційними.
Проблеми виконання рішень пов’язані не тільки з прийняттям нових абозміною чинних нормативних актів, а й зі здійсненням органами державної владизаходів фінансового, матеріально-технічного, організаційного характеру, зпереглядом судами загальної юрисдикції індивідуальних справ, що розглядалися напідставі актів, визнаних неконституційними, зі зміною практики застосування КонституціїУкраїни та законів України в судах загальної юрисдикції тощо.
Над вирішенням теоретичних та прикладних питань щодо правової природи, юридичноїсили та значення актів Конституційного Суду України в першу чергу повиннапопрацювати вітчизняна наука. Виконання актів Конституційного Суду України — цебагатогранна правова категорія, що складається із декількох складових, якіпотребують ґрунтовного вивчення.
Заслуговує на увагу та подальше дослідження позиція, згідно з якоюПрезидент України як гарант додержання Конституції України також є гарантомвиконання рішень Конституційного Суду України[11,41]. Ця думка може знайти свійрозвиток у дослідженнях вітчизняних вчених, які повинні запропонувати натеоретичному рівні механізми здійснення такого контролю.
Недослідженою є проблема визначення моменту, з якого настає виконання рішень,якими правові акти чи окремі їх положення визнаються такими, що не відповідаютьвимогам Конституції України (є неконституційними). У резолютивній частинітакого рішення зазначається, що визнаний неконституційним акт або окремі йогоположення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом Українирішення про їх неконституційність. У цьому випадку резолютивна частина рішеннявиступає тим юридичним фактом, після якого оспорюваний нормативно-правовий актабо окремі його положення не повинні виконуватися.
Потребує дослідження проблема виконання рішень, що стосуютьсяконституційності нормативно-правових норм або їх окремих положень, яківнаслідок конституційного контролю втратили чинність, якщо аналогічна нормабуде закріплена у новій редакції нормативно-правового акта, а також питання, якбути у випадку, коли аналогічна норма буде закріплена в цьому самому правовомуакті, адже на практиці у таких випадках проводиться конституційна процедура зприйняттям нового рішення. Недослідженою залишається проблема застосуваннярішення, в якому дано тлумачення закону або окремих його положень, що втратиличинність, однак подібні чи аналогічні поняття (положення) містяться в іншихнормативно-правових актах.
Варто дослідити проблему виконання рішень, якими визнано неконституційнимправовий акт, що на момент винесення Конституційним Судом України рішеннявичерпав свою дію, а правовідносини, які він врегульовував, припинилися(наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2009 року №14-рп/2009).
Потребує глибокого дослідження правова природа рішень та закладених у нихправових позицій. Л. Лазарєв вважає, що правовий механізм реалізації актів КонституційногоСуду обумовлений їх юридичною природою [16,17].
Фундаментальні дослідження питання вирішення проблеми невиконання актів КонституційногоСуду України, в яких були б запропоновані методологічні підходи, механізмивиконання зазначених актів, дали б можливість на практиці комплексно підійти довирішення цієї проблеми. Публікації, в яких висвітлюються проблеми невиконанняактів Конституційного Суду України, здебільшого мають фрагментарний характер.
Потрібно провести порівняльний аналіз законодавства щодо виконання рішеньорганів конституційної юрисдикції у різних країнах. При цьому слід звернутиувагу на те, що момент виконання рішень Конституційного Суду визначаєтьсянеоднаково. Виконання його рішень у різних країнах починається з моменту, чітковизначеного або в Конституції, або в законі, або в самому рішенні.
У випадку визнання нормативного акта неконституційним моментами початку виконаннярішення є: прийняття акта, набуття чинності рішенням Конституційного Суду,певна дата в майбутньому, зазначена у самому рішенні. Таке дослідження могло б статитеоретичним підґрунтям для внесення законодавчих змін до механізму виконаннярішень Конституційного Суду України.
Класичним прикладом виконання рішення з моменту прийняття акта єположення Закону Федеративної Республіки Німеччина «Про Федеральний КонституційнийСуд», яке передбачає, що рішення Федерального Конституційного Суду єобов`язковими для федеральних і земельних конституційних органів, а також длявсіх інших державних органів та судів. Якщо норма визнана неконституційною,рішення Конституційного Суду має юридичну силу закону. Норма анулюється івизнається такою, що не має юридичної сили, з моменту її прийняття.
Адміністративні акти і рішення звичайних судів, засновані на такій нормі,залишаються чинними, за винятком актів, скарги за якими подані доКонституційного Суду (стаття 31).
Прикладом, коли момент виконання рішення визначається Конституційним Судом,є стаття 9 Закону Республіки Білорусь «Про Конституційний Суд РеспублікиБілорусь», яка визначає, що «закони, декрети та укази Президента РеспублікиБілорусь, міжнародні договірні та інші зобов’язання Республіки Білорусь, актиміждержавних об’єднань, до яких входить Республіка Білорусь, постанови РадиМіністрів Республіки Білорусь, акти Верховного Суду Республіки Білорусь, ВищогоГосподарського Суду Республіки Білорусь, Генерального прокурора РеспублікиБілорусь, акти інших державних органів, визнані Конституційним Судом такими, щоне відповідають Конституції або актам, що мають вищу юридичну силу, вважаютьсятакими, що втратили чинність в цілому або в окремій частині з моменту, визначеномуКонституційним Судом».
Стаття 63 Закону Боснії та Герцеговини «Про Конституційний Суд Боснії та Герцеговини»передбачає, що Конституційний Суд у своєму рішенні вирішує питання щодоправових наслідків (ex tunc, ex nunc). У рішенні щодо неконституційностівідповідно до статей VI.3 (a) та VI.3 (c) Конституційний Суд може анулювати актчи його положення повністю або частково. Як виняток, Конституційний Суд урішенні може встановити певні часові обмеження для гармонізації, але не більшешести місяців. Якщо рішення не виконується протягом встановленого часу, тоКонституційний Суд у наступному рішенні визначає, що неконституційні положеннявтрачають чинність. Такі неконституційні положення втрачають чинність нанаступний день після опублікування рішення в «Офіційному віснику Боснії таГерцеговини»[17,86].
Частина третя статті 58 Закону Естонської Республіки «Про судочинство в порядкуконституційного нагляду» визначає, що «Суд може відстрочити набуття чинностірішенням, вказаним у пункті 2 частини першої статті 15 цього Закону, на строкне більше шести місяців. Відстрочка набуття чинності рішенням повинна бутимотивована».
Одним із основних чинників, що впливає на виконання рішеньКонституційного Суду України і його діяльність, є ставлення до них суб’єктіввладних повноважень, зокрема глави держави, органів законодавчої та виконавчоївлади, місцевого самоврядування тощо.
Оскільки, як зазначалося, проблема виконання рішень Конституційного СудуУкраїни є комплексною, тому у своєму вирішенні вона потребує комплексногопідходу та зусиль багатьох інституцій, зокрема суб’єктів владних повноважень.
3.Шляхи підвищення ефективності рішень Конституційного Суду України
Для того щоб Конституційний Суд України належним чином функціонував, а йогорішення виконувалися, насамперед потрібні такі владно-політичні складові:
1) наявність політичної волі щодо функціонування суду конституційноїюрисдикції та судової системи в цілому;
2) посилення координації дій усіх органів державної влади, які в основусвоєї діяльності зобов’язані покласти дотримання прав і свобод людини та які відповідальніза дотримання цієї вимоги;
3) усунення суб’єктивних причин, що впливають на процес формування складуКонституційного Суду, перешкоджають цьому процесу, що призводить до недієздатностіСуду, впливає на незалежність суддів або ставить під сумнів легітимність судді[12];
4) підвищення рівня демократії в Україні;
5) дотримання стабільного політичного та соціально-економічного розвиткудержав[14,460–463.];
6) підвищення рівня правової свідомості та правової культури суб’єктівконституційно-правових відносин, а також постійне і послідовне виховання повагидо Конституційного Суду та його рішень[15,135].
Для того щоб рішення виконувалися вчасно, мають виконуватися і вимогищодо діяльності самого Конституційного Суду України, а саме:
1) рішення та закладені в них правові позиції мають бути чіткими йзрозумілими для суб’єктів, які їх виконуватимуть, не містити двозначностей, щовимагатимуть додаткового роз’яснення та зумовлюватимуть розгляд аналогічнихсправ;
2) рішення Конституційного Суду України мають виноситися в межах йогокомпетенції; шляхом тлумачення не повинні створюватися нові норми чизаповнюватися прогалини в правових актах, що ставитиме під сумнів легітимністьправових позицій Суду, закладених у мотивувальній або резолютивній частинахйого актів;
3) рішення мають виноситися в межах визначених законом процесуальних строків,порушення яких може утруднювати чи унеможливлювати виконання (наприклад,рішення у справах щодо конституційності окремих положень законів України продержавний бюджет України, в яких йшлося про обмеження прав громадян наотримання пільг, компенсацій та інших соціальних гарантій тощо);
4) у рішеннях не може міститися невиправдана змінами до КонституціїУкраїни зміна правових позицій; якщо ж правову позицію змінено, то причинатакої зміни має бути глибоко проаналізована та обґрунтована доктринальнимипідходами;
5) рішення не повинні містити суперечностей у правових позиціях;
6) рішення повинні завершуватися зверненням до відповідного суб’єктавладних повноважень виконати необхідні дії у сфері правового регулювання суспільнихвідносин або у сфері правозастосування судів[19, 23–29];
7) Конституційний Суд України має частіше використовувати надане йому правовизначати порядок та строки виконання рішень, покладати на відповідні державніоргани обов’язок щодо забезпечення їх виконання, вимагати від відповіднихорганів підтвердження виконання рішень Конституційного Суду України (статтячастина друга статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України»),визначати наслідки прийняття рішення (йдеться про преюдиціальність рішень длясудів загальної юрисдикції), звертати увагу на строки їх виконання тощо. Такимисвоїми правами Конституційний Суд України користується вкрай рідко.
Вирішення проблеми невиконання рішень на законодавчому рівні потребує такихкроків:
1) внесення змін до чинної Конституції України з метою усуненнянеузгодженостей та суперечностей, закладених Законом № 2222-IV;
2) врегулювання ряду проблем щодо порядку організації і діяльностіКонституційного Суду України, процедури розгляду ним справ та виконання рішень шляхомприйняття спеціальних законів або внесення змін і доповнень до чинного. ВУкраїні немає єдиного кодифікованого нормативно-правового акта, яким була б урегульованапроблема виконання рішень Конституційного Суду України.
В Основному Законі України Конституційному Суду України відведено окремийРозділ ХІІ, у статті 153 якого закріплено, що порядок організації і діяльності КонституційногоСуду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом. Більш детальноорганізація і порядок його діяльності врегульовані Законом України «ПроКонституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР (зі змінами)3та Регламентом Конституційного Суду України від 5 березня 1997 року, прийнятиму новій редакції Рішенням Конституційного Суду України від 14 жовтня 2008 року№ 34-р/2008 (далі — Регламент).
Регламентація порядку організації і діяльності Конституційного СудуУкраїни, процедури розгляду ним справ, визначена у Конституції України, надаєширокі можливості законодавчому органу — Верховній Раді України — длянормативного врегулювання зазначених положень законом. РегламентКонституційного Суду України має врегульовувати лише окремі питання внутрішньоїдіяльності Суду, однак Закон України «Про Конституційний Суд України» непередбачає встановлення процедури розгляду окремих категорій справ в актах зпитань його внутрішньої роботи, а тому саме в Регламенті закріплені норми, щоврегульовують процедуру розгляду справ Конституційним Судом України. До чинногоЗакону треба внести ряд змін і доповнень, які заповнили б прогалини щодопроцедури розгляду окремих категорій справ. При цьому орган конституційноїюрисдикції ризикує стати заручником ситуації, коли законодавчий орган,встановлюючи порядок організації та діяльності Конституційного Суду України,процедуру розгляду ним справ та визначаючи повноваження, може на власний розсудкоригувати його діяльність та обсяг повноважень шляхом внесення змін доспеціального закону за звичайною законодавчою процедурою. Детальнішарегламентація діяльності Конституційного Суду в Конституції України, на нашудумку, є більш прийнятною, бо виступатиме додатковою гарантією йогонезалежності.
У вирішенні проблеми виконання рішень органу конституційної юрисдикціїзаслуговує на увагу досвід Молдови, яка врегулювала діяльність Конституційного СудуМолдови Кодексом конституційної юрисдикції;
3) порядок організації і діяльності Конституційного Суду України на законодавчомурівні має регулюватися одним спеціальним законом, а процедура розгляду нимсправ, на нашу думку, повинна бути визначена в іншому спеціальному законі, а нев Регламенті, адже здійснення конституційного судочинства не є внутрішньоюдіяльністю Конституційного Суду України, а має публічно-правовий характер, що євидом державно-владної контрольної діяльності, яка завершується прийняттямрішення, що підлягає обов’язковому виконанню;
4) порядок виконання рішень може бути встановлений у Законі України «Про КонституційнийСуд України», до якого, скажімо, внесено додатковий розділ, що регулював бимеханізм виконання рішень Конституційного Суду України та процедуру контролю завиконанням його рішень. Такий контроль може належати самому Конституційному СудуУкраїни, зокрема його Секретаріату або спеціально утвореному в Секретаріатіструктурному підрозділу. Л. Чубар вважає, що на сьогодні порядок виконаннярішень Конституційного Суду України сформульований таким чином, що стосуєтьсядіяльності самого Суду, а не суб’єктів правозастосування його рішень[24,58]. Наїї думку, виконання рішень, по суті, завершує процедуру конституційногоконтролю, тому питання їх виконання не належить до конституційного судочинства,а є компетенцією тих державних органів, органів місцевого самоврядування тапосадових осіб, яким це рішення адресоване безпосередньо[24,55]. Є думка, щонагляд за виконанням рішень Конституційного Суду України повинна здійснюватипрокуратура шляхом прокурорського нагляду. Такі позиції заслуговують на увагу іпотребують більш глибокого вивчення;
5) порядок виконання рішень може визначатися окремими розділами, якіможна внести до чинних законів, що врегульовують порядок виконання рішень судівзагальної юрисдикції (про це йшлося вище);
6) порядок виконання зазначених рішень може визначатися окремим спеціальнимзаконом, який врегульовував би строки, особливості, процедуру, механізмвиконання рішень Конституційного Суду України та контролю за їх виконанням,передбачав би створення нових органів або структур у вже існуючих виконавчихорганах, які виконуватимуть акти органу конституційної юрисдикції та будутьвідповідальні за їх належне виконання, бо саме під час здійсненняКонституційним Судом України судочинства та винесення підсумкових актів зпитань конституційного контролю ним реалізуються державно-владні повноваження;
7) можливе внесення змін та доповнень до законів України «Про Президента України»,«Про Кабінет Міністрів України», а також до Регламенту Верховної Ради України,якими б врегульовувався механізм виконання рішень Конституційного Суду Україниз покладенням на ці органи відповідних обов’язків, тобто доповнити законодавчімеханізми щодо гарантій виконання рішень Конституційного Суду України[20,30];
8) питання доцільності встановлення на законодавчому рівнівідповідальності за невиконання рішень та визначення такої відповідальності (цемає бути конституційно-правова, адміністративна, кримінальна чи інший видвідповідальності) можуть знайти своє вирішення шляхом внесення змін до чинногозаконодавства або прийняття нових законів. Показовими є приклади Білорусі,Азербай джанської Республіки, де законами (відповідно статтями 80, 167)встановлено кримінальну відповідальність за невиконання, відмову у виконанні таненалежне виконання рішень Конституційного Суду. П. Євграфов вважає, щовиконання рішень Конституційного Суду є обов’язком кожного, а встановлена устатті 382 Кримінального кодексу України відповідальність за невиконаннярішення суду за гальної юрисдикції стосується, зокрема, невиконання,неналежного виконання, відмови у виконанні рішень Конституційного Суду України[10,112-115].
У цьому напрямі можна запропонувати такі кроки:
— встановлення на законодавчому рівні конституційно-правовоївідповідальності (наприклад, відправлення у відставку або звільнення з посадипосадових осіб тощо);
— визначення на законодавчому рівні такого складу правопорушення, як невиконання,неналежне виконання, відмова від виконання рішень Конституційного Суду України,та встановлення відповідних санкцій. Цей закон може передбачати юридичніпідстави для визначення конституційної, кримінальної або адміністративноївідповідальності та, зокрема, процедурні питання відсторонення від посад вищихпосадових осіб[20,28-32], адже в законодавстві України відсутнє поняття такогоправопорушення, як невиконання рішень. Спроба врегулювати цю законодавчупрогалину була зроблена народним депутатом України О. Грачовим, який внісзаконопроект про внесення змін до Кодексу України про адміністративніправопорушення від 7 липня 2004 року № 5772, де запропонував доповнити йогостаттею 1866, що передбачала новий вид адміністративного правопорушення —невиконання рішень Конституційного Суду України і відповідно санкцію у виглядінакладення штрафу на громадян та посадових осіб. Народні депутати України М.Маркуш та О. Грачов подали на заміну законопроект від 16 лютого 2005 року №5772 про внесення змін до статті 382 Кримінального кодексу України (щодовідповідальності посадових осіб за невивиконання рішень та висновківКонституційного Суду України;
9) потребує вирішення на законодавчому рівні проблема визначення правовоїприроди рішень Конституційного Суду України, зокрема закладених у них правовихпозицій.
Висновки
Виконання рішень КСУ має прямий вплив на побудову демократичногосуспільства, у якому право є основним критерієм визнання інтересів людини тагромадянина як умови їх верховенства над інтересами будь-яких державних органіві посадових осіб. Виконання рішень КСУ є конституційним обов’язком всіхгромадян, держави, зокрема глави держави, органів державної влади, місцевогосамоврядування, їхніх посадових осіб.
Відсутність правових механізмів прямого впровадження рішень КСУ ще не даєможливості ухилятися від їх виконання. Як зазначено в Рішенні КСУ № 15-рп/2000від 14 грудня 2000 р., у справі про порядок виконання рішень КСУ закладеноправову позицію, згідно з якою, відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону України «ПроКонституційний Суд України», у разі необхідності КСУ може визначати у своємурішенні, висновку порядок і терміни його виконання, а також покласти навідповідні державні органи обов’язок забезпечити виконання цього рішення,висновку. Крім того, КСУ відповідно до ч. 2 ст. 70 Закону може визначити усвоєму рішенні додаткові заходи, пов’язані з порядком його виконання, вказавшина терміновість чи обов’язки щодо його забезпечення. Зазначене означає, щонаявність чи відсутність у рішенні, висновку КСУ додаткових приписів щодо дій,пов’язаних з їх виконанням, не скасовує і не відміняє загальної обов'язковостіїх виконання.
Проблеми виконання рішень КСУ потребують нагального вирішення, однак безґрунтовного аналізу причин їх невиконання це неможливо. Причини невиконаннярішень КСУ можна умовно розділити на: доктринальні, політичні, інституційні,законодавчі, інформативні.
Для того щоб КСУ належним чином функціонував, а його рішеннявиконувалися, у першу чергу потрібні такі владно-політичні складові: (1)наявність політичної волі щодо функціонування суду конституційної юрисдикції тасудової системи загалом; (2) посилення координації дій усіх органів державноївлади, які повинні покласти в основу своєї діяльності дотримання прав і свободлюдини; (3) усунення суб’єктивних причин, які впливають на процес формуванняскладу КСУ, чинять перешкоди в цьому процесі, призводять до недієздатностісуду, впливають на незалежність суддів або ставлять під сумнів легітимністьсудді; (4) підвищення рівня демократії в Україні; (5) стабільний політичний ісоціально-економічний розвиток держави; (6) підвищення рівня правовоїсвідомості та правової культури суб’єктів конституційно-правових відносин.
Для того щоб рішення КСУ виконувалися вчасно, треба висунути низку вимогі до діяльності самого КСУ. Так, Рішення КСУ та закладені в них правові позиціїповинні бути чіткими й зрозумілими для суб’єктів, які їх виконуватимуть, і не міститиу своїх положеннях неоднозначностей, які теж вимагатимуть додатковогороз’яснення чи тлумачення або приводитимуть до розгляду аналогічних за змістомсправ. Рішення КСУ повинні бути винесені в межах його компетенції, вони неповинні створювати через тлумачення нові норми чи заповнювати правові прогалинив правових актах, бо зазначене ставить під сумнів легітимність таких правовихпозицій КСУ, закладених у мотивувальній або резолютивній частинах його актів.
У своїх рішеннях КСУ повинен частіше користуватися наданим йому правомвизначати порядок і строки виконання рішення, покладати на відповідні державніоргани обов’язок щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку,вимагати від відповідних органів підтвердження виконання рішення або додержаннявисновку КСУ, визначати наслідки прийняття рішення, заходи, пов’язані зпорядком виконання, звертати увагу на терміновість виконання рішення тощо. Цимисвоїми правами КСУ користується вкрай рідко. Так, із прийнятих 212 рішень івисновків станом на 1 квітня 2009 р. лише у двох рішеннях визначено суб’єктівчи форми виконання рішення.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України. Прийнята напятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами тадоповненнями, внесеними Законом України “Про внесення змін до КонституціїУкраїни” від 8 грудня 2004 року №2222-IV. Издательство «Юридическая практика»,2006.
2. Закон України «Про КонституційнийСуд України» від Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 49. — Ст. 272;2006. — № 41. — Ст. 355; 2006. — 42. — Ст. 383; Офіційний вісник України. —2009. — № 36. — Ст. 1220.
3. Закон України «Про внесення зміндо Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV // Відомості ВерховноїРади України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.
4. Рішення Конституційного СудуУкраїни від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконаннярішень Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України. —2000. — № 6. — С.18
5. Теліпко В. Е. Конституційне таконституційно-процесуальне право України: навч. Посіб [для студ. вищ. навч.закл. ] / В. Е. Теліпко — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 568 с.
6. Законодавство України провиконавче провадження: Наук.-практ. комент. — К., 2001. — 320 с. — С. 35.
7. Барри Д. Конституционный судРоссии глазами американського юриста // Государство и право. — 1993. — №12. —С. 76–87.
8. Бринцев В. Належне виконаннярішень Конституційного Суду України як одна з головних складових ефективностіконституційного судочинства // Вісник Конституційного Суду України. – №2. –2007. – С.77 – 85.
9. Васильєв Г. Деякі законодавчіаспекти проблеми виконання рішень Конституційного Суду України // Юстиніан. —2002. — № 6. — С. 2–30.
10. Євграфов П. Б. Виконання рішеньКонституційного Суду є обов’язком кожного // Юридичний журнал. — 2003. — № 5(11). — С. 112–115.
11. Євграфов П. Б. ВпливКонституційного Суду України на формування громадянського суспільства іправової держави // Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 5. — С.41.
12. Заява Європейської комісії «За демократіючерез право» (Венеціанської комісії) стосовно призначення суддівКонституційного Суду України від 16 грудня 2005 р.
13. Івановська А. Актуальні питаннязабезпечення виконання рішень Конституційного Суду України // Проблемидержавотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХIIIрегіонально-науково- практичної конференції. 8–9 лютого 2007 р. — Л.: Юрид. ф-тЛьвів. нац. ун-ту ім. І. Франка. — С. 167–169.
14. Івановська А. До питання прообов’язковість виконання рішень Конституційного Суду України органами державноївлади // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університетууправління та права, 15–16 травня 2008 р. — Хмельницький, 2008. — № 3 (I).Спец-випуск. — С. 460–463.
15. Кудрявцев Ю. В. КонституционныйСуд России: опыт и проблемы // Государство и право. — 1994. — № 1. — С. 135.
16. Лазарев Л. Исполнение решенийКонституционного Суда РФ // Журнал российского права. —2002. — № 9. — С.17.
17. Маркуш М. Шляхи підвищенняефективності виконання рішень Конституційного Суду України: теоретичні тапрактичні аспекти // Вісник Конституційного Суду України. – №5. – 2009. – с.76-88.
18. Проблемні питання конституційногосудочинства // Правовий тиждень. — №24(150) 16 червня 2009 р. — www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1186
19. Селіванов А. О. Законодавча владаі конституційне правосуддя в Україні // Право України. — 2009. — № 5. — С.23–29.
20. Селіванов А., Євграфов П.Вирішальне слово — за Конституційним Судом: діалог постійного ПредставникаВерховної Ради у Конституційному Суді України, д-ра юрид. наук, проф. А.Селіванова і заступника голови Конституційного Суду України, канд. юрид. наук,доцента П. Євграфова // Людина і влада. — 1999. — № 8–10. — С. 28–32.
21. Сергієнко Н. Вплив РішеньКонституційного Суду України на правозастосовчу практику судів спеціалізованоїюрисдикції // Вісник Вищого арбітражного суду України. — 2000. — № 4. —С.138–140.
22. Тацій В. Я., Грошевий Ю. М.Проблеми імплементації норм міжнародного права в національні процесуальніпроцедури (до 50-річчя Конвенції про захист права людини і основоположнихсвобод) // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 4.
23. Функціонування судової гілкивлади: проблеми та шляхи підвищення ефективності //http://www.niss.gov.ua/Monitor/April/5.htm
24. Чубар Л. Обов’язок державнихорганів виконувати рішення Конституційних судів // Вісник Конституційного СудуУкраїни. — 2001. — № 5. — С. 58.