МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету внутрішніхсправ
кафедра кримінально-правових дисциплін
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу
Теоретичні основи кваліфікації злочинів
Принципи кримінально-правової кваліфікації
Зміст
1. Принципикримінально-правової кваліфікації
1.1Принцип законності
1.2 Принцип індивідуальності кваліфікації
1.3Принцип повноти кваліфікації
1.4 Принцип недопустимості подвійного інкримінування
Використаналітература1. Принципикримінально-правової кваліфікації
Принципи кримінально-правової кваліфікації — цесистема науково обґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільшзагальних положень, на підставі яких здійснюється вибір кримінально-правової норми,яка передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї нормиі процесуальне закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою.
Принципи кримінально-правової кваліфікації не закріпленіу законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кримінального права.Визначити, які положення є принципами кримінально-правової кваліфікації можна, базуючисьна аналізі норм Конституції України, положень Загальної та Особливої частин КК,міжнародно-правових актів, схвалених нашою державою, виходячи з загальновизнанихтеоретичних постулатів та позицій, яких дотримується правозастосовна практика. Видається,що кваліфікація повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів, як: законність;офіційність; об'єктивність; точність; індивідуальність; повнота; вирішення спірнихпитань на користь особи, дії якої кваліфікуються; недопустимість подвійного інкримінування;стабільність.1.1 Принцип законності
Принцип законності робить визначальний вплив назміст усіх інших принципів кваліфікації, тому є головним серед них. Найбільш зримойого дія проявляється в таких положеннях:
питання кваліфікації мають однаково вирішуватисяна всій території держави;
має забезпечуватися однакова правова оцінка діяньусіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та іншихознак;
законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльностівсіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;
фактичною підставою кваліфікації можуть виступатилише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;
при кваліфікації має місце пріоритет диспозиціїнад санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи посягання,слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особливої частини КК, а неіз санкції — можливого покарання;
не допускається кваліфікація за аналогією, тобтоза нормою, яка прямо не передбачає відповідальність за скоєне посягання.
Закріплення в законі про кримінальну відповідальністьправил кваліфікації злочинів (аналогічно тому, як в КК регламентовані правила призначенняпокарання) сприяло б утвердженню принципу законності.1.2 Принцип індивідуальності кваліфікації
Принцип індивідуальності кваліфікації передбачає,що діяння кожної особи кваліфікується окремо — індивідуально. З урахуванням цьогонавіть співучасники одного й того ж злочину можуть нести відповідальність за різнимистаттями КК. Так, при кваліфікації дій виконавців та співвиконавців злочину не потрібнопосилатися в формулі кваліфікації на відповідну частину ст.27 КК, дії ж організатора,підбурювача, пособника злочину кваліфікуються з посиланням на відповідну частинуцієї статті. Якщо кримінальний закон встановлює відповідальність в окремій норміз врахуванням обставин, які характеризують лише особу певного учасника злочину(повторність, рецидив), то за цією нормою кваліфікуються посягання лише суб'єкта,який наділений відповідними ознаками.
1.3 Принцип повноти кваліфікації
Принцип повноти кваліфікації означає, що вона маєбути закінченою та вичерпною. Повнота кваліфікації має поєднуватися з іншими принципамикримінально-правової кваліфікації. Зокрема, прагнення повноти кваліфікації не повинновести до того, що одні и ті ж діяння враховуються при кваліфікації неодноразово.
Кваліфікація буде повною, якщо кримінально-правовуоцінку отримали всі діяння, вчинені особою. Недопустимо зосереджувати увагу лишена частині скоєного й давати оцінку лише найбільш небезпечним чи яскраво вираженимдіянням.
Стосовно співучасті проблема забезпечення повнотикваліфікації виникає при виконанні однією особою одночасно кількох функцій — колиокремі співучасники (підбурювач, організатор, пособник), крім своєї ролі, виступаютьще й як співвиконавці злочину чи має місце інше поєднання в одній особі кількохвидів співучасників. Правильною видається позиція науковців щодо кваліфікації дійспівучасника, який поєднує кілька функцій, згідно з якою не треба акцентувати увагуна якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст.27 КК, що передбачає діяльністьпевних видів співучасників та відповідну норму Особливої частини КК.
Стосовно множинності злочинів проблема забезпеченняповноти кваліфікації виникає у зв'язку із вирішенням питання про необхідність кримінально-правовоїоцінки окремих злочинів, які утворюють таку множинність. Для кваліфікації рецидивута сукупності злочинів вона не становить гостроти. Адже злочин, за який особа булазасуджена, вже отримав кримінально-правову оцінку, новий же злочин кваліфікуєтьсяокремо. При сукупності злочинів скоєне завжди кваліфікується за всіма статтями Особливоїчастини КК, які передбачають окремі злочини, що утворюють сукупність.
кримінальна правова кваліфікація принцип
Відносно ж повторності злочинів суть проблеми забезпеченняповноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи треба окремокваліфікувати (точніше, відображати у формулі кваліфікації, у формулюванні звинувачення)ті злочини, з яких складається повторність.
Видається, що необхідність забезпечити повнотукваліфікації (а тим самим — і її законність, точність, невідворотність відповідальностіза кожний злочин) веде до визнання правильною таку кримінально-правову оцінку повторностізлочинів, коли кожне посягання, яке утворює повторність, отримує окрему кваліфікацію.
Нарешті, забезпечення повноти кваліфікації кожногодіяння стосується оцінки злочинів, вчинених за наявності одночасно кількох кваліфікуючихознак. Такі ознаки можуть бути передбачені як однією й тією ж частиною статті, такі різними її частинами, або ж окремими пунктами статті. За практикою, яка склалася,й відповідно до роз'яснень, що викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України,скоєне кваліфікується:
за наявності кваліфікуючих ознак, передбаченихрізними пунктами статті Особливої частини КК, — за всіма пунктами цієї статті;
за наявності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючихознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті Особливої частини КК,- за частиною тієї статті, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всікваліфікуючі ознаки мають бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченогов обвинувальному висновку та в мотивувальній частині вироку.
Повнота кваліфікації передбачає, що при її здійсненнівикористані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально-правовихнорм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані в даному випадку, проводитьсяз врахуванням правил про конкуренцію норм, колізію між ними, дію кримінального законув часі.
Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вонадосягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена.Це досягається при проведенні її з використанням усіх існуючих і таких, що віднесенідо даного випадку, правил кримінально-правової оцінки діяння, — як писаних, такі неписаних, як загальних, так і тих, що стосуються окремих видів злочинної діяльностічи окремих злочинів. При цьому нерідко виникає проблема конкуренції між такими правиламита колізії між ними.
Оскільки у вітчизняному праві правила кваліфікаціїне закріплені, вибір «потрібних» (тих, що підходять для даного випадку)положень часто викликає труднощі. Зокрема, це стосується випадків, коли окремі правилакваліфікації суперечать одне одному. Видається, що тоді слід керуватися таким:
приписи з питань кваліфікації, які закріплені вчинних постановах Пленуму Верховного Суду, мають перевагу над неписаними положеннями;
роз'яснення й вказівки, викладені в інших документах,які виходять від Верховного Суду (оглядах, аналізах й узагальненнях судової практики,листах, відповідях на звернення тощо), мають таке ж значення, як і будь-які іншітеоретичні положення. Вони повинні застосовуватися тоді, коли не суперечать обов'язковимположенням щодо кваліфікації, є теоретично обґрунтованими, відповідають всій системіправил кваліфікації;
загальні положення — виведені як принципи кримінально-правовоїкваліфікації (чи принципи більш високого рівня узагальнення), сформульовані як правилакваліфікації окремих видів злочинної діяльності чи такі, що поширюються на певнівиди застосування кримінально-правових норм (кваліфікації попередньої злочинноїдіяльності, кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм тощо), маютьперевагу над правилами кваліфікації окремих злочинів.
1.4 Принцип недопустимості подвійногоінкримінування
Принцип недопустимості подвійного інкримінуванняпри кваліфікації означає, що посягання не може кваліфікуватися за статтею Особливоїчастини КК, якщо інша стаття (частина статті), з числа інкримінованих винній особі,повністю охоплює скоєне. На вказаному принципі базується ряд правил кваліфікаціїзлочинів. Одне з них передбачає, що при конкуренції загальної й спеціальної нормскоєне кваліфікується за спеціальною нормою. З цього випливає, що стосовно одногой того ж посягання не можуть бути застосовані одночасно і загальна, і спеціальнанорми.
Ще одне правило, яке випливає із вказаного принципукваліфікації злочинів, полягає в тому, що при конкуренції частини і цілого скоєнекваліфікується за нормою, яка встановлює відповідальність за «ціле». Прикваліфікації скоєного не може мати місце сукупність норм, які передбачають частинуі ціле. Наприклад, заподіяння в ході розбійного нападу тілесних ушкоджень повністюохоплюється відповідними частинами ст.186 КК і кваліфікації за ч.2 ст.125, статтями122,121 КК не потребує.
Нарешті, розглядуваний принцип кваліфікації покладенов основу правила, згідно з яким посягання, яке передбачене самостійною кримінально-правовоюнормою і яке виступає способом вчинення іншого злочину (основного), повністю охоплюєтьсянормою про цей злочин, якщо спосіб менш небезпечний, ніж «основний» злочин.
У цілому можна стверджувати, що при кримінально-правовійоцінці діяння мають застосовуватися всі правила кваліфікації, які є формально обов'язковими,логічно несуперечливими, становлять собою елемент системи відповідних положень іне «випадають» з неї, базуються на системі принципів кримінально-правовоїкваліфікації.
Задача №1
Гр. Аніщенко, знаючи, що 15-річна школярка велааморальний образ життя, демонстрував їй порнографічні зображення, а через кількаднів з її згоди вступив з нею в статеві зносини. Мати неповнолітньої пропонувалагр. Аніщенко одружитися з її дочкою, дізнавшись про скоєне, але гр. Аніщенко відмовився,пояснивши, що в шлюб вступають з 17 років, і до вступу з ним у статеві відносини,вона вже була з іншими чоловіками.
Відповідь:
Суб’єктом злочину є громадянин Аніщенко.
Суб’єктивною стороною злочину є розбещення неповнолітніхп.1 ст.156 КК України, та статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілостіп.1 ст.155 КК України. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Об’єктом злочину є статева свобода та статева недоторканістьособи.
Об’єктивною стороною злочину є розбещення неповнолітньої,статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.
Злочин є закінченим, вчиненим виконавцем одноособово.
Громадянин Аніщенко вчинив злочинні діяння закріпленнів п.1 ст.156 КК України; п.1 ст.155 КК України.
Задача №2
Ільєнко позичив 2 тисячі гривень підприємцю Куньову,оформивши угоду займу відповідно до чинного законодавства.
В установлений термін Куньов гроші не повернув.Неодноразові нагадування повернути борг Куньов ігнорував, говорив, що ці гроші вклавв справу. Зневірившись у такий спосіб повернути свої гроші і бажаючи їх отримати,Ільєнко попередив Куньова, що в разі неповернення грошей через три дні він йоговб'є.
Відповідь:
Суб'єкт злочину є громадянин Ільченко.
Суб'єктивна сторона — погроза вбивством — характеризуєтьсяпрямим умислом.
Об'єктом злочину є життя та здоров’я особи.
Об'єктивна сторона злочину полягає в погрозі вбивством.
Злочин є закінченим, вчиненим виконавцем одноособово.
Громадянин Ільченко вчинив злочинні діяння закріпленнів п.1 ст.129КК України.
Використана література
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України.- 1996. — №30. — Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.:Юрінком Інтер. 2001. — 240 с.
3. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальнихсправах / Верховний Суд України; За заг. ред.В.Т. Маляренка. — К.: Юрінком Інтер,2005. — 368с.
4. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальнихсправах (4-те вид. змін. і доп.) — К.: Видавничий дім «Скіф», 2009. — 536 с.
5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни.2-ге вид., допов. і виправ. /За ред.С. С Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — 968с.
6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексуУкраїни: У 2 т. — Т.1 /За заг. ред.П. П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка.- К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. — 2009. — 964 с.
7. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. Навч. посібник.Вид.2-ге. — К.: Атіка, 2002. — 640с.
8. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений, судебная иследственная практика. — Киев, 1995. — 208с.
9. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.М.,2-е изд., перераб. и дополи. — М.: Юристь, 1999. — 304с.
10. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особливачастина. Курс лекцій. — К.: Знання, КОО, 2000. — 771с