Проблеми нотаріальної практики в сфері спадкування

Курсоваробота
Знотаріального права України
Натему: «Проблеми нотаріальної практики в сфері спадкування »
Київ2011 р.

План
Вступ
Розділ І. Особливості деякихактуальних питань спадкування
1. Заповіт подружжя
2. Порядок розподілу (поділу)спадкового майна між спадкоємцями
3. Особливості посвідчення спадковогодоговору
4. Особливості спадкуванняобов’язкової частки в спадщині
Розділ ІІ. Особливості оформленняспадкових прав на підприємство
1. Поняття приватного підприємства
2. Види прав приватного підприємствана майно
3. Рекомендації в визначенні дій приспадкуванні
Розділ ІІІ. Особливості спадкуваннямайна нерезидентів
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
З прийняттямКонституції України відбулась переорієнтація суспільних відносин на охорону ізахист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлюєнеобхідність дослідження та аналізу на науковому рівні сучасного станузабезпечення прав суб’єктів спадкових правовідносин. Тому у роботі комплекснодосліджуються теорія, практика і чинне законодавство на предмет узгодженнярегламентації прав суб’єктів спадкових правовідносин і процедури їх реалізації,охорони і захисту як в нотаріальному, так і у цивільному процесі. Дотепер такіпитання вченими комплексно не досліджувалися. В сучасний період має місце таназріла необхідність змін у регламентації спадкових правовідносин відповідно дорозвитку суспільних відносин в Україні; наявність в окремих законодавчихнормах, що регламентують спадкові правовідносини, деяких прогалин танеоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірнихситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичнихосіб та інтересів держави; наявністю в теорії спадкового права різних позиційтеоретиків щодо окремих положень та правових ситуацій; недосконалістьнотаріальної процедури щодо охорони спадкових прав громадян при їх реалізації.
Нерідко напрактиці трапляються випадки, коли до нотаріуса звертаються для оформленняспадкових прав громадяни з документами на нерухоме майно, право власності на якебуло зареєстровано з порушенням норм чинного законодавства. Розберемо цівипадки детальніше із певними рекомендаціями стосовно вирішення спірних танеоднозначних ситуацій у нотаріальній практиці.

Розділ І.Особливості деяких актуальних питань спадкування
1. Заповітподружжя
У цивільномузаконодавстві вперше з’явилося поняття спільного заповіту, яким вважаєтьсязаповіт, укладений подружжям (ст. 1243 ЦК України).
Законодавчановація представляє особливий інтерес для нотаріусів, оскільки заповіт подружжя,як і будь-який іншій заповіт, передусім посвідчується нотаріусами.
Своєрідною єправова природа спільного заповіту. Незважаючи на наявність двох осіб, які йогоукладають, він не належить до категорії договорів. Спільний заповіт єрізновидом одностороннього правочину. Згідно з ч. 3 ст. 202 ЦК Україниодностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представленаоднією або кількома особами. Таким чином подружжя в односторонньому правочинівиступають як одна сторона, яка представлена двома особами.
Спільний заповітпороджує в спадкоємця право прийняти спадщину після її відкриття.
Проаналізувавшист. 1243 ЦК України можна дійти висновку, що для чинності заповіту подружжянеобхідна сукупність таких умов:
1) належнийсуб’єктний склад цього правочину;
2) належнийоб’єкт правочину;
3) наявністьспільної волі подружжя щодо розпорядження майном.
Розглянемо їхдетальніше.
1 Належнийсуб’єктний склад має значення основної формальної умови чинності спільногозаповіту. Заповіт можуть укладати лише особи, які перебувають у зареєстрованомушлюбі, тобто подружжя. Жінка й чоловік, які перебувають у фактичних шлюбнихвідносинах, такого права не мають. Із самої назви спільного заповіту випливає,що він нерозривно пов’язаний з існуванням шлюбу. Тому заповіт подружжя втрачаєчинність у разі:
– розірванняшлюбу в судовому або адміністративному (в органах РАЦС) порядку;
– визнання шлюбунедійсним за рішенням суду.
У разі існуванняоднієї з указаних обставин заповіт подружжя втрачає свою силу автоматично,незалежно від волі сторін. Тому будь-якого підтвердження припинення діїспільного заповіту не потрібно. Зокрема, сторони не повинні звертатися донотаріуса з заявою про припинення дії укладеного правочину.
2 Заповітподружжя має силу лише в тому разі, коли його була складено щодо належногооб’єкта. Згідно з ч. 1 ст. 1243 подружжя може скласти спільний заповіт щодомайна, яке належить йому лише на праві спільної сумісної власності. Це можебути майно, набуте за час шлюбу, майно, створене спільною працею подружжя абоінше майно, яке набуває режим спільної сумісної власності подружжя за договоромсторін (майно, набуте подружжям за договором дарування, купівлі-продажу тощо).Не є виключенням майно, що було одержане подружжям за час шлюбу в спільнусумісну власність у процесі приватизації. Якщо за бажанням сторін приватизованемайно набуло статусу спільної сумісної власності подружжя, воно може статипредметом спільного заповіту. Це пояснюється тим, що режим спільної сумісноївласності подружжя є єдиним. Він не залежить від джерела виникнення спільноїсумісної власності (спільна праця подружжя, договір купівлі-продажу, міни,дарування, приватизація тощо). Якщо певна річ є об’єктом права спільноїсумісної власності подружжя, вона може бути об’єктом спільного заповітуподружжя. Будь-яких виключень із цього правила закон не передбачає (ч. 1 ст.1243 ЦК України).
Відомо, щозаповіт може складатися задовго до моменту смерті заповідача, тому майновамаса, яку розподілено в заповіті, може з часом змінитися. Якщо подружжявизначило в заповіті певне майно, яке становило їхню спільну сумісну власність,а згодом було змінено його режим, то таке майно не може бути об’єктом спільногозаповіту. Це можливо, якщо, наприклад, подружжя за час шлюбу здійснило поділсвого майна, внаслідок чого кожен із них став власником певної речі (речей).Хоча такі речі можуть існувати на момент смерті одного з подружжя, проте вонине перебуватимуть у режимі спільної сумісної власності подружжя, а належатимутьдо роздільного майна кожного з них. Аналогічні наслідки виникатимуть і в томуразі, якщо сторони визначили частки в спільному майні й перетворили його наоб’єкт спільної часткової власності. Відсутність об’єкта спільної сумісноївласності подружжя блокуватиме реалізацію спільного заповіту.
3 Окрім першихдвох умов (належного суб’єктного складу та належного об’єкту) для чинностізаповіту подружжя потрібна також спільна воля дружини й чоловіка щодорозпорядження майном. Це певною мірою порушує традиційні уявлення про заповітяк про справу виключно особисту, коли особа на власний розсуд визначає долюналежного їй майна. Згідно зі ст. 1233 ЦК України заповітом є саме особистерозпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Існує ціла низкаположень, які спрямовані на усунення можливості впливу на волю заповідача,особисте вирішення ним усіх питань, що стосуються його майна (ст. ст. 1249,1254, 1255, ч. 2 ст. 1257 ЦК України). Заповіт подружжя в цьому плані євиключенням, оскільки він передбачає спільну волю двох осіб.
Цей момент єпринципово важливим. Згідно з ч. 3 ст. 1243 ЦК України за життя дружини йчоловіка кожен із них має право відмовитися від спільного заповіту. Відмоваодного з подружжя спричиняє припинення дії заповіту в цілому, а не в частці. Цепояснюється саме тим, що заповіт подружжя — це не сукупність двох самостійнихзаповітів, а єдиний правочин, в якому об’єктивується спільна воля дружини йчоловіка. Таким чином відпадіння волі одного з подружжя нівелює заповіт уцілому.
Заповіт подружжя,як зазначалося, є новацією цивільного законодавства. Проте, її сприйняттяобтяжується тим, що в законі не всі аспекти заповіту подружжя виписано чітко.Постає чимало запитань, відповіді на які можна надати лише з певнимиприпущеннями.
1) У частині 3ст. 1243 ЦК України сказано, що кожен із подружжя може відмовитися відспільного заповіту. При цьому закон не визначає, як співвідносяться між собоютакі поняття, як «відмова від заповіту» (ст. 1243 ЦК України) та «скасуваннязаповіту» (ст. 1254 ЦК України). Цікаво зазначити, що в Інструкції про порядоквчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказано, що заповіт подружжя можебути скасований кожним із подружжя лише за життя обох із подружжя (п. 179).Можна припустити, що відмова від спільного заповіту й скасування одноособовогозаповіту за своєю природою є тотожними. Як перше, так і друге є різновидомвідмови від правочину, яка передбачена ст. 214 ЦК України.
У частині 3 ст.1243 ЦК України також указано, що відмова від спільного заповіту підлягаєнотаріальному посвідченню. З урахуванням того, що відмова й скасування заповітумають однакову природу, можна припустити, що відмова від заповіту подружжя маєздійснюватися в порядку, встановленому для посвідчення заповіту, оскільки втакому порядку здійснюється скасування заповіту. Це означатиме, що у разівідмови від спільного заповіту мають виконуватися вимоги закону, передбаченіст. ст. 1247, 1248 ЦК України. Знов-таки з певною мірою припущення можнавважати, що відмова від спільного заповіту має здійснюватися шляхом поданняодним із подружжя нотаріусу заяви про відмову від заповіту. Подання такої заявисвого часу передбачалося в ч. 3 ст. 544 ЦК України 1963 року.
2) При реалізаціїположень нового ЦК України постають також питання щодо реєстрації прав нанерухоме майно, що є предметом заповіту подружжя.
Згідно з ч. 2 ст.1243 ЦК України у разі складення спільного заповіту частка в праві спільноїсумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого зподружжя, який його пережив. Якщо предмет заповіту подружжя становить нерухомемайно, то воно може бути зареєстроване на ім’я:
а) того зподружжя, який є живим;
б) того зподружжя, який помер.
Відомо, щореєстрація спільного майна на ім’я лише одного з подружжя не спростовує тогофакту, що воно є спільним майном подружжя, тобто факт реєстрації не впливає направовий режим такого майна. У першому випадку один із подружжя, який залишивсяживим, стає власником майна й у сутнісному, й у формальному розумінні, оскількитаке майно зареєстровано на його ім’я. Очевидно, що перереєстрація майна затаких обставин не потрібна, оскільки це означало б його перереєстрацію відособи А на знов-таки особу А. Хоча формально при цьому нічого не змінюється (перереєстраціяне здійснюється), у сутнісному розумінні зміни є суттєвими. Той із подружжя,хто пережив другого з подружжя, стає власником майна в повному обсязі.
У другомувипадку, коли майно було зареєстроване на ім’я того з подружжя, хто помер,реєстрація права власності на нерухоме майно щодо нового власника потрібна.Вона має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину. У цьомуразі, очевидно, треба користуватися ст. 1243 ЦК України, яка встановлюєспеціальні правила щодо спадкування майна за заповітом подружжя, а незагальними нормами щодо спадкування (ст. 1261 ЦК України). Не може при цьомузастосовуватися і ст. 67 СК України, оскільки вона розрахована на випадкиукладення кожним із подружжя заповіту щодо свого майна, а не спільного заповітуподружжя.
3) Очевидно,найскладнішим є питання про можливість застосування до заповіту подружжя нормЦК України щодо обов’язкової частки в спадщині (ст. 1241 ЦК України). У частині2 ст. 1243 ЦК України сказано, що в разі складення спільного заповіту частка вправі спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить додругого з подружжя, який його пережив. У цій нормі повторюється вираз: «часткав праві спільної сумісної власності», хоча вона це є умовним. Після смертіодного з подружжя спільна сумісна власність трансформується в спільну частковувласність, і саме частка в праві спільної часткової власності після смертіодного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив.
Проаналізувавшивстановлених в законі правила можна дійти висновку, що правила про обов’язковучастку в спадщині не застосовуються до відносин, що виникають із заповітуподружжя. По-перше, у ч. 2 ст. 1243 ЦК України сказано, що після смерті першогоз подружжя частка в праві спільної сумісної власності переходить до другого зподружжя, який його пережив. Це свідчить про те, що в даному випадку не маємісце відкриття спадщини, яке логічно пов’язане з виникненням права наобов’язкову частку. Майно просто переходить від одного з подружжя до другого позаправилами про спадкування. Тому обов’язкові спадкоємці першого з подружжя незакликаються до спадкування. Проте, якщо не все майно охоплено спільнимзаповітом подружжя, то щодо іншого майна застосовуються загальні норми законупро спадкування. При цьому можливо спадкування як за законом (якщо немаєзаповіту щодо іншого майна), так і за заповітом того з подружжя, який померпершим (якщо існує заповіт щодо майна, яке не охоплене заповітом подружжя).
По-друге, у разісмерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, визначеніподружжям у заповіті. У законі не сказано, що після смерті другого з подружжявідкривається спадщина або здійснюється спадкування. У законі визначено, що зазаповітом подружжя спадкують лише особи, які визначені в ньому. Ці положеннязакону надають можливість для зазначених висновків щодо неможливостізастосування правил ст. 1241 ЦК України до заповіту подружжя.
Відповідно до ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця в спадщині є рівними, якщоспадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Це ж саместосується і спадкоємців за законом, частки кожного з них визнаються рівними(ч. 1 ст. 1267 ЦК України). Спадкоємці за усною домовленістю між собою щодорухомого майна можуть змінити розмір частки в спадщині когось із них. Що ж доспадщини в вигляді нерухомого майна або транспортних засобів, такий договір маєбути укладено письмово й нотаріально посвідчено. Після визначення розміручасток спадкоємців у спадщині, кожен із них має право на виділ його частки зіспадщини в натурі (ч. 2 ст. 1278 ЦК України). Спадкоємці можуть домовитися проподіл спадщини в випадках, коли спадкодавець у заповіті не розподілив спадщину,а лише вказав частки кожного зі спадкоємців, або ж у заповіті розподілена спадщина,але залишилася частка майна, не охоплена заповітом, або спадкуванняздійснюється виключно за законом. При цьому нотаріусам слід відмежовувати договорипро зміну розміру часток у спадщині від договорів про поділ (розподіл)спадщини, оскільки сутність цих договорів є різною. Якщо в першому випадкуйдеться про зміну розміру ідеальних часток у спадщині, то в другому — про поділмайна між спадкоємцями в натурі. До відносин, що виникають при поділі спадщинив натурі, застосовуються норми, що регулюють спільну власність (гл. 26 ЦКУкраїни).
Не може бутипосвідчено договір про поділ (виділ) спадкового майна в натурі, якщо в заповітівказано конкретні види спадкового майна, що перейдуть відповідним спадкоємцям.
Спадкоємці, якіприйняли спадщину, можуть одночасно з отриманням свідоцтва про право наспадщину, або після його отримання, але до державної реєстрації права власностіна нерухоме майно, пред’явлення свідоцтва про право на спадщину в виглядівкладу до банку (фінансової установи) тощо укласти договір про поділ спадщини внатурі шляхом визначення конкретного майна (квартир, будинків, земельнихділянок, транспортних засобів, цінних паперів, вкладів у банках, майновихавторських прав тощо), що охоплюється належною їм часткою в спадщині.
Після державноїреєстрації права власності на спадкове нерухоме май но (ст. 1299 ЦК України),отримання спадкоємцями вкладів спадкодавця в банках (фінансових установах)поділ спадщини здійснюється в загальному порядку за правилами, установленимищодо договорів відчуження — купівлі-продажу, міни, дарування тощо.
Ураховуючи туобставину, що спадкування кількома спадкоємцями за загальним правиломпризводить до встановлення спільної часткової власності, виділ частки особи внатурі здійснюється із дотриманням норм ЦК України, що регулюють виділ частки вправі спільної часткової власності (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
При посвідченнідоговору про поділ спадщині між спадкоємцями в натурі нотаріусу слід мати наувазі, що цей договір, будучи результатом вільного волевиявлення всіхспадкоємців, може передбачати невідповідність результатів розподілу належнимспадкоємцям до ідеальних часток у спадщині. Тобто договірний розподіл може бутипроведено з відступленням від розміру часток кожного зі спадкоємців у спадщині.Така невідповідність може бути компенсована шляхом виплати певної грошової суми(п. 230 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України),в іншому порядку, зокрема за рахунок спадкового майна, на яке свідоцтво проправо на спадщину не видавалося, тощо.
Не може бутиперешкодою в посвідченні договору про поділ спадщини й повна відсутністькомпенсації частки спадкоємця в спадковому майні з боку інших спадкоємців.
Договір про поділспадщини може бути посвідчено як державними, так і приватними нотаріусами. Длявчинення цієї нотаріальної дії нотаріусу подаються раніше видані свідоцтва проправо на спадщину. Однак у справах нотаріуса свідоцтва про право на спадщину незалишаються, а повертаються спадкоємцям, зокрема для подальшої реєстрації прававласності на майно.
Державне мито запосвідчення договору про поділ спадщини сплачується за ставкою, передбаченоюпп. «е» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»,тобто в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
При вирішенніпитання про поділ спадщини, необхідно мати на увазі, що окремі категоріїспадкоємців мають переважне право на виділ їм спадкового майна в натурі (ст.1279 ЦК України). Так, спадкоємці, які разом зі спадкодавцем булиспіввласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділїм у натурі цього майна, у межах їхньої частки в спадщині.
Якщо після спливустроку для прийняття спадщини й після розподілу її між спадкоємцями в натурі,спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу, з урахуваннямправ цих спадкоємців (ст. 1280 ЦК України). Перерозподіл здійснюється за згодоюспадкоємців, які прийняли спадщину, або на підставі рішення суду прозадоволення вимог спадкоємців, які з поважних причин пропустили строк дляприйняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). У першому випадку спадкоємці,які прийняли спадщину, подають нотаріусу письмові заяви про надання згоди наприйняття спадщини тим зі спадкоємців, який пропустив установлений строк для їїприйняття. У такому разі нотаріусом усім спадкоємцям видаються нові свідоцтвапро право на спадщину (ч. 3 ст. 1300 ЦК України). У другому випадку суд,задовольняючи вимоги спадкоємця про визначення додаткового строку для прийняттяспадщини, одночасно визнає недійсним у від повідній частині раніше виданісвідоцтва про право на спадщину та договір про поділ спадщини між спадкоємцямив натурі (якщо такий договір було укладено). Рішення суду є підставою для перерозподілуспадщини. «Нові» спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна,яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Якщо майно, на яке претендуєспадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле дотериторіальної громади й збереглося, спадкоємець має можливість вимагати йогопередачі в натурі. У разі реалізації майна спадкоємець має право на грошовукомпенсацію.

3. Особливостіпосвідчення спадкового договору
За спадковимдоговором, одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядженнядругої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності намайно відчужувача (ст. 1302 ЦК України).
Слід відмітитисоціальне значення інституту спадкового договору, оскільки за його допомогоюмають бути захищені майнові та немайнові права осіб похилого віку, щопотребують догляду й сторонньої допомоги. Спадкові договори досить поширені внотаріальній практиці, їх можуть посвідчувати як державні, так і приватнінотаріуси. Незважаючи на те, що в назві цього договору присутнє слово«спадковий», перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договоруне є окремим видом спадкування в розумінні ст. 1217 ЦК України і на нього непоширюються відповідні положення ЦК України про спадкування, включаючи норми,що стосуються здійснення і захисту права на обов’язкову частку в спадщині (ст.1241 ЦК України), прийняття спадщини (ст. 1268 ЦК України), заповідальноговідказу (ст. ст. 1237–1239 ЦК України) тощо. Крім того, на відміну від спадкоємця,який прийняв спадщину й відповідає за боргами спадкодавця в межах дійсноївартості майна, яке до нього перейшло (ст. 1282 ЦК України), набувач заспадковим договором такої відповідальності не несе.
Обов’язковомунотаріальному посвідченню підлягають усі спадкові договори, незалежно від того,чи наявне в складі майна, що є предметом такого договору, нерухоме майно.
Відповідно до ст.55 Закону України «Про нотаріат» спадкові договори щодо нерухомого майнапосвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власностівідчужувача на майно, з перевіркою від сутності заборони відчуження або арештуцього майна. Посвідчення договорів про відчуження відбувається замісцезнаходженням нерухомого майна або за місцезнаходженням однієї зі сторіндоговору.
Предметомспадкового договору є будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, яке належитьвідчужувачу на праві власності. До предмета спадкового договору можуть входититакож і майнові права. Однак предметом спадкового договору не можуть бути правай обов’язки відчужувача, які нерозривно пов’язані з його особою,правонаступництво за якими не допускається, зокрема перелічені в ст. 1219 ЦКУкраїни.
На практиці впереважній більшості випадків предметом спадкового договору виступає нерухомемайно, що належить відчужувачу на праві власності. У такому разі нотаріусуподається право встановлювальний документ на нерухоме майно, що є предметомдоговору, на цьому документі робиться відмітка про заборону відчуження майна,після цього правовстановлювальний документ повертається відчужувачу. Немаєдостатніх підстав залишати цей документ у нотаріуса, оскільки відчужувач неперестає бути власником нерухомого майна й може вчиняти з ним правочини, непов’язані з відчуженням. Крім того, правовстановлювальні документі на нерухомемайно потрібні відчужувачу для вчинення інших дій (наприклад, оформленняжитлових субсидій, установлення телефону).
У випадку колипредметом спадкового договору є частка в праві спільної часткової власності,приписи ст. 362 ЦК України щодо переважного права співвласників купівлі часткив спільній частковій власності не застосовуються.
Із визначенняспадкового договору (ст. 1302 ЦК України) випливає, що ним може встановлюватисялише право власності набувача на предмет договору, а не будь-яке інше речовеправо, у тому числі й особистий сервітут.
Сторонамиспадкового договору є відчужувач і набувач. Якщо відчужувачем може бути фізичнаособа, то набувачем за спадковим договором виступає як фізична, так і юридичнаособа. Відчужувачем і набувачем може бути як цілком дієздатна фізична особа,так і особа з неповною цивільною дієздатністю (ст. 32 ЦК України). Так,відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК неповнолітні у віці від чотирнадцяти довісімнадцяти років можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендієюта іншими доходами. Будучи набувачем за спадковим договором, неповнолітня особаможе за рахунок цих коштів надавати допомогу відчужувачу. Договором можуть бутивстановлені й інші обов’язки неповнолітнього набувача, які співпадатимуть ізвизначеним ЦК України обсягом його дієздатності.
Цивільнимкодексом окремо визначено, що відчужувачем може бути подружжя або один із них(ст. 1303 ЦК України). У такому випадку можливі різні варіанти змістуспадкового договору. Подружжя може укласти спадковий договір щодо майна, якеналежить йому на праві спільної сумісної власності (п. 234 Інструкції пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). При цьому предметомдоговору може бути як майно, набуте подружжям під час шлюбу, зокрема придбанеза рахунок спільних коштів (ст. ст. 60, 61 СК України), так і майно придбане зінших, передбачених законодавством, підстав. Наприклад, житло, право власностіна яке чоловік і дружина набули шляхом приватизації відповідно до ЗаконуУкраїни «Про приватизацію державного житлового фонду». Як зазначено в ст. 8цього Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільнусумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членівсім’ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), у тому числі тимчасововідсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначеннямуповноваженого власника квартири (будинку).
Правовий режимспільної сумісної власності встановлено також для майна, набутого в результатіспільної праці та за спільні кошти членів сім’ї, якщо інше не встановленодоговором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України).
При укладанніспадкового договору, в якому подружжя виступають відчужувачами, попереднєвизначення ідеальних часток у спільній сумісній власності не вимагається,оскільки законодавство виходить із засад рівності часток подружжя в правіспільної власності. Однак подружжя можуть відступити від засад рівності,уклавши між собою договір про визначення ідеальних часток у праві спільноїсумісної власності. Якщо один із подружжя є відчужувачем, а інший виступаєнабувачем за цим же договором, то спадковий договір відповідно до ч. 2 ст. 64СК України може бути посвідчено без виділу й визначення частки в праві спільноїсумісної власності, що є предметом спадкового договору. Не виключається іситуація, коли предметом спадкового договору є майно, що перебуває в особистійприватній власності одного з подружжя (ст. 57 СК України), про що має бутизазначено в спадковому договорі.
При укладанніподружжям спадкового договору щодо майна, яке перебуває в спільній суміснійвласності, цим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного зподружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжяйого майно переходить до набувача за договором (ч. 2 ст. 1306 ЦК України). Данеположення спадкового договору наближує його до спільного заповіту подружжя (ч.2 ст. 1243 ЦК України). Оскільки законодавець використовує в даному випадкутермін «спадщина», не вказуючи на наявність певних виключень, оформлення спадковихправ іншого з подружжя повинно здійснюватися на загальних підставах. Але провидачу свідоцтва про право на спадщину іншому з подружжя на майно, що єпредметом спадкового договору, нотаріус повідомляє набувача цього майна (п. 226Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
При цьому слідмати на увазі, що поняття «спадщини», за змістом ч. 2 ст. 1306 ЦК України, і«майна, що є предметом спадкового договору подружжя», можуть не співпадати.
Зазначимо, щоперехід спадщини від одного з подружжя до іншого за на явності спадковогодоговору чинним законодавством у вичерпний спосіб не врегульовано.
У випадку смертіодного з подружжя інший з подружжя за наявності достатніх підстав можеініціювати розірвання спадкового договору. Набувачем також може бути особа, якаперебуває у шлюбі. У такому випадку нотаріус роз’яснює їй, що в разі коливиконання спадкового договору пов’язане з витрачанням коштів, які перебувають успільній сумісній власності, розпорядження цими коштами здійснюється завзаємною згодою подружжя (ч. 1 ст. 65 СК України), а майно, що переходить заспадковим договором, набуває, за загальним правилом, статусу спільної сумісноївласності подружжя, незалежно від того, що інший із подружжя не був стороною заспадковим договором. При посвідченні такого варіанту спадкового договору,нотаріус вимагає письмової згоди другого з подружжя на його укладення (ч. 3 ст.65 СК України).
Спадковимдоговором, набувачем за яким виступає один із подружжя, може бути передбаченойого виконання виключно за рахунок коштів, які належали йому особисто, беззалучення коштів або майна, що перебуває в спільній сумісній власності. Утакому разі майно, що є предметом спадкового договору, переходить після смертівідчужувача в особисту приватну власність набувача, про що має бути зазначено вспадковому договорі. При цьому згоди іншого з подружжя на укладення договору невимагається. Такі самі наслідки має покладення на набувача за спадковимдоговором обов’язків виключно немайнового характеру або майнового характеру,але за рахунок відчужувача (придбання лікарських засобів і виробів медичногопризначення, продуктів харчування, одягу, взуття, сплата комунальних послугтощо). Таким чином, коли набувачем за спадковим договором виступає один ізподружжя, згоди іншого з подружжя на його укладення не вимагається, а набуте зацим договором майно переходить в особиступриватну власність у випадках:
1) виконаннянабувачем дій майнового характеру за рахунок коштів (майна), що належали йомуособисто. Нотаріусу слід мати на увазі, що не належить до спільної сумісноївласності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбуна підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу,але за кошти, що належали одному з подружжя особисто; речі індивідуальногокористування, у тому числі коштовності, навіть якщо вони
були придбані зарахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату(пошкодження) речі, яка належала особі, а також як відшкодування завданої їйморальної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільнимособистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, щобули особистою власністю кожного з них (п. 24 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ проправо на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільногомайна подружжя» від 21 грудня 2007 року1). На розпорядження цим майном згодиіншого з подружжя не вимагається;
2) покладення нанабувача за спадковим договором виконання перед відчужувачем виключно дійнемайнового характеру;
3) покладення нанабувача за спадковим договором виконання перед відчужувачем дій майновогохарактеру, але за рахунок коштів відчужувача;
4) внесеннявідповідного положення (про можливість розпорядження майном без згоди іншого зподружжя) до шлюбного договору між подружжям, один з яких виступає набувачем.
Змістомспадкового договору є вчинення набувачем дій майнового чи немайнового характеруяк до відкриття спадщини, так і після відкриття. До дій майнового характеруможе бути віднесено надання відчужувану допомоги матеріального характеру ввигляді продуктів харчування, лікарських засобів і виробів медичногопризначення, інших предметів першої необхідності, грошової допомоги. При цьомув спадковому договорі може бути зазначена межа або розмір грошової допомоги,яка надається набувачем відчужувачу. Що стосується дій набувача після відкриттяспадщини, то це можуть бути витрати на поховання відчужувача тощо. Обов’язки в виглядідій немайнового характеру, тобто позбавлених економічного змісту, передбачаютьшанобливе ставлення з боку набувача до особи відчужувача, регулярневідвідування набувача, толерантне ставлення до окремих недоліків йогохарактеру, організацію прогулянок, участь у догляді за відчужувачем, йогооселею, оплату за дорученням і за рахунок відчужувача комунальних послуг,надання допомоги в оформленні житлових субсидій тощо.
Крім того, заспадковим договором на набувача може покладатися вчинення певних дій не тількина користь відчужувача, а й визначених ним третіх осіб, у тому числі й післясмерті відчужувача. При такому варіанті спадковий договір буде містити елементидоговору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України). Однак дане положенняспадкового договору не слід розглядати як заповідальний відказ (ст. 1237 ЦКУкраїни) чи заповідальне покладення (ст. 1240 ЦК України), оскільки спадковийдоговір є підставою виникнення зобов’язальних, а не спадкових правовідносин.
Цивільнезаконодавство окремо не виділяє обов’язки відчужувача за спадковим договором,однак ураховуючи, що за цим договором у разі смерті відчужувача в набувачавиникає право власності на майно, обов’язком відчужувача може бути забезпеченняпередачі право встановлювальних документів на це майно тощо.
Відповідно до ст.1307 ЦК України відчужувачем може бути призначена особа, яка здійснюватимеконтроль за виконанням спадкового договору після його смерті. Така особа можебути вказана в тексті спадкового договору, однак її присутність при посвідченніспадкового договору не вимагається. За відсутності цієї особи, контроль завиконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.Нотаріус відслідковує дії набувача з виконання спадкового договору, можевитребувати від нього з метою вивчення відповідні документи (довідки, рахунки,квитанції, чеки тощо).
У випадку смертівідчужувача нотаріус на підставі документа, що підтверджує цей факт (свідоцтвопро смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану) знімає заборонувідчуження.
Після смертівідчужувача первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що булопредметом договору, підлягає поверненню нотаріусу, який приєднує даний документдо примірника спадкового договору, що зберігається в справах нотаріуса. У випадкуколи нотаріус, який посвідчив спадковий договір, припинив свою діяльність або зінших причин не може вчинити даної дії, набувач має право звернутися до іншогонотаріуса, який повинен витребувати з архіву відповідні матеріали з метоювчинення вказаних дій. У випадку коли предметом спадкового договору є нерухомемайно, набувач подає до органів державної реєстрації примірник спадковогодоговору для реєстрації за ним права власності на це майно.
Спадковийдоговір, будучи за ЦК України підставою переходу права власності, входить доПереліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводитьсяреєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказомМіністерства юстиції України «Про затвердження Тимчасового положення про порядокреєстрації прав власності на нерухоме майно» від 7 лютого 2002 року, знаступними змінами і доповненнями.
Необхіднонаголосити, що цивільне законодавство пов’язує набуття права власності внабувача на майно відчужувача лише з юридичним фактом смерті відчужувача.Виникнення права власності в набувача ЦК України не пов’язується з виконаннямчи невиконанням його обов’язків за договором. Інакше кажучи, окремі положенняспадкового договору (наприклад, організація поховання, догляд за могилоювідчужувача, установлення намогильної споруди, відзначення роковини смерті),набувач може виконувати й після набуття права власності на відповідне майно.Смерть відчужувача не означає припинення зобов’язань набувача за договором,однак заборона відчуження майна, визначеного в спадковому договорі, знімаєтьсянотаріусом у разі настання юридичного факту — смерті відчужувача, а не післяприпинення всіх зобов’язань набувача за договором.
У випадку смертіфізичної особи — набувача за спадковим договором, або ліквідації юридичної особи,що сталися до відкриття спадщини, дія спадкового договору припиняється,оскільки цей договір, ураховуючи його особистий характер, правонаступництва недопускає. При цьому нотаріус за письмовою заявою відчужувача знімає заборонувідчуження з майна.
Відповідно до ст.1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогувідчужувача в разі невиконання набувачем його розпоряджень або на вимогунабувача в разі неможливості виконання набувачем розпоряджень відчужувача. Так,набувач може ініціювати розірвання спадкового договору за ситуації, коли віндосяг літнього віку, його стан здоров’я погіршився і він унаслідок цього неможе виконувати умов спадкового договору. Відчужувач виступає ініціаторомрозірвання спадкового договору, коли має місце його невиконання з бокунабувача, зокрема ненадання догляду й допомоги відчужувачу.
При цьому немають значення причини, з яких набувач не виконував вимоги спадкового договору(стан здоров’я, перебування на військовій службі тощо). Указана норма ЦК Українивказує на можливість розірвання спадкового договору лише в судовому порядку,однак це положення не слід розуміти буквально. Якщо і набувач, і відчужувачдосягли згоди про розірвання спадкового договору, нотаріус відповідно до ч. 1ст. 651 ЦК України має право посвідчити договір про розірвання спадковогодоговору. При цьому заборона відчуження майна, указаного в спадковому договорі,знімається, про що робиться відмітка на первісному правовстановлювальномудокументі відчужувача. Договір про розірвання спадкового договору, оформленийшляхом складання окремого документа, додається до примірника спадковогодоговору, що міститься в справах нотаріуса або державного нотаріального архіву(п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
4. Особливостіспадкування обов’язкової частки в спадщині
Відповідно до ст.1241 ЦК України окреме коло спадкоємців за законом — малолітні, неповнолітні,повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) інепрацездатні батьки — мають право на спадкування частини спадщини, незалежновід змісту заповіту. При вирішенні питання про здійснення спадкових прав цихосіб нотаріусам слід мати на увазі такі особливості спадкування обов’язковоїчастки.
1. Право наобов’язкову частку виникає в спадкоємця тоді, коли він не вказаний у заповітізовсім або йому залишена частка спадщини, менша від належної йому обов’язковоїчастки.
2 Право наобов’язкову частку не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця,інших обставин та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця та осіб, якімають право на обов’язкову частку.
3 Це правоналежить виключно особам, зазначеним у вичерпний спосіб у ст. 1241 ЦК України,і не може переходити до інших осіб у порядку спадкової трансмісії. Не маютьправа на обов’язкову частку й спадкоємці, які спадкують цю частку за правомпредставлення. Коло суб’єктів права на обов’язкову частку розширювальномутлумаченню не підлягає.
Слід мати наувазі, що склад необхідних спадкоємців визначається на момент відкриття спадщини,а не на момент посвідчення заповіту, з урахуванням положень ст. 1222 ЦКУкраїни.
Із прийняттямнового ЦК України коло осіб, які наділені законом правом на обов’язкову часткув спадщині істотно змінилося внаслідок вилучення з нього утриманців померлого.
Стаття 1241 ЦКУкраїни відносить до осіб, які мають право на обов’язкову частку,непрацездатних осіб — повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця,непрацездатну вдову (вдівця) або непрацездатних батьків.
Викликає певніскладнощі визначення поняття «непрацездатність» як ознака певного кола осіб,котрі мають право на обов’язкову частку в спадщині. Чинне законодавство чітконе визначає, яких осіб слід відносити до непрацездатних, контекстуальний аналізвідповідних цивільно-правових норм дає підстави стверджувати, що донепрацездатних повнолітніх осіб, які мають право на обов’язкову частку вспадщині, відносяться такі категорії осіб:
1) особи, якідосягли встановленого законом пенсійного віку. Відповідно до ст. 26 ЗаконуУкраїни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003року1 пенсійний вік становить: для чоловіків — 60 років, для жінок — 55 років;
2) інвалідибудь-якої групи інвалідності. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основисоціальної захищеності інвалідів в Україні» вiд 21 березня 1991 року2 інвалідомє особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням,наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеженняжиттєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі й захисті. Інвалідністьяк міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органахмедико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України (МСЕК). Слідмати на увазі, що датою встановлення інвалідності вважається день надходженнядо МСЕК документів, необхідних для огляду хворого (п. 30 Положення промедико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 22 лютого 1992 року3). Підкреслимо, що встановлення інвалідності незавжди означає непрацездатність особи, особливо це стосується осіб, які єінвалідами III групи. При вирішенні питання про закликання до спадкуванняінвалідів III групи нотаріусу слід перевіряти за відповідними документами, чи єці особи непрацездатними в розумінні ст. 1241 ЦК України.
4 Спадкуванняобов’язкової частки є правом, а не обов’язком спадкоємця і реалізується лише ввипадку прийняття ним спадщини. Якщо необхідний спадкоємець не прийняв спадщинуабо відмовився від неї, спадкування здійснюється в загальному порядку. Винятокскладають спадкоємці, які проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриттяспадщини (ч. 2 ст. 1268 ЦК України), оскільки вони вважаються такими, щоприйняли спадщину, якщо протягом установленого строку не подали заяву провідмову від неї. Це саме стосується і малолітніх та неповнолітніх осіб (ч. 4ст. 1268 ЦК України). У випадку коли необхідному спадкоємцеві за заповітомвизначене конкретне майно, яке менше від частки, на яку він має право згідно зіст. 1241 ЦК України, за його бажанням нотаріус може видати йому свідоцтво проправо на спадщину, указавши в ній саме це майно. Так само нотаріус може забажанням необхідного спадкоємця видати йому свідоцтво про право на спадщину наобов’язкову частку менше від розміру, визначеного ст. 1241 ЦК України.
5 Право наобов’язкову частку в спадщині характеризується тим, що всі суб’єкти цього праванаділені ним рівною мірою, переваг комусь із необхідних спадкоємців закон ненадає.
6 У випадку колинеобхідний спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦКУкраїни), він може на загальних підставах звернутися до суду з вимогою провизначення додаткового строку для її прийняття.
7 Визначаючирозмір обов’язкової частки в спадщині, нотаріусом враховується число всіхспадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України), які могли б спадкувати, якщопорядок спадкування не був би змінений заповітом. При розрахунку розміруобов’язкової частки до уваги беруться спадкоємці, які подали заяву про відмовувід спадщини, а також спадкоємці, які померли до відкриття спадщини, але в якихє спадкоємці за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).
8 Обов’язковачастка обчислюється виходячи з вартості всього спадкового майна. У випадку колизаповітом охоплена частина майна, обов’язкова частка обчислюється виходячи звартості всієї спадщини, але виділяється необхідному спадкоємцю з частини,котру не включено до заповіту, решта спадщини розподіляється між спадкоємцями врівних частках. Якщо частка, виділена необхідному спадкоємцю, менша від частки,що припадає йому відповідно до закону, обов’язкова частка додатково формуєтьсяза рахунок спадкового майна, охопленого заповітом. На практиці склалося дваосновних підходи до визначення складу обов’язкової частки в спадщині. Перший:формування обов’язкової частки за рахунок спадкового майна, не охопленого заповітом,а за недостатності — за рахунок майна, охопленого заповітом. У такому разізабезпечується дотримання волі спадкоємця, викладеної в заповіті. Однак можескластися ситуація, коли спадкове майно, не охоплене заповітом, не має реальноївартості, а майно, охоплене заповітом, навпаки, має високу реальну вартість,наприклад, вклад спадкодавця в Ощадному банку, зроблений іще за радянськихчасів, і квартира або інше нерухоме майно. У такому випадку задля забезпеченняінтересів необхідного спадкоємця нотаріус може застосувати другий підхід —сформувати обов’язкову частку з усіх видів спадкового майна: як охопленогозаповітом, так і не вказаного в ньому.
9 У переважнійбільшості випадків обов’язкова частка визначається за рахунок майна, спадковіправа на яке оформлюються в нотаріальному порядку. Склад цього майна відомийнотаріусу, оскільки на нього видається свідоцтво про право на спадщину(нерухоме майно, транспортні засоби, вклад у банку, іншій кредитній установітощо). Вирішити питання щодо обов’язкової частки з іншої частини спадковогомайна необхідний спадкоємець може лише шляхом пред’явлення відповідного позовудо суду.
 За частиною 2ст. 1241 ЦК України передбачається зарахування до обов’язкової частки речейзвичайної домашньої обстановки й ужитку. З метою визначення переліку цих речейта їх вартості нотаріус за заявою зацікавлених осіб уживає заходів з охорониспадкового майна.
спадкуванняприватний право майно

Розділ ІІ.Особливості оформлення спадкових прав на підприємство
1. Поняттяприватного підприємства
ЦК України непередбачає такої юридичної особи, як приватне підприємство, однак, на відмінувід ЦК, у ГК України це врегульовано (ст. 113). Крім того, приватніпідприємства існують у дійсності, оскільки були створені за раніше діючимзаконодавством. Складнощі, яких при такому неоднозначному правовому становищі приватнихпідприємств зазнають правники, полягають у наступному:
а) приватніпідприємства за раніше діючим законодавством могли створюватися тільки однієюфізичною особою;
б) нині за ГКУкраїни воно може створюватися як однією, так і кількома фізичними особами, аможе — однією юридичною особою;
в) майноприватного підприємства може належати йому на праві власності, а може — направі господарського відання, а відтак г) засновник (або засновники, якщо їхкілька) можуть бути власниками майна приватного підприємства, а можуть матикорпоративні права, оскільки приватне підприємство буде власником свого майна,а його засновник (и) стають власниками корпоративних прав. Останнє несуперечить визначенню корпоративних прав, наданих у ст.167 ГК України, бо їхможуть мати не лише учасники господарських товариств, а й особи, частку якихвизначено в майні господарюючого суб’єкта;
д) приватнепідприємство слід відрізняти від ТОВ/ТДВ або АТ, учасником/акціонером яких єодна особа. Разом із тим постає запитання: приватне підприємство, створенеоднією особою, буде унітарним чи корпоративним, бо саме такий поділ підприємствнадається в ч. 3 ст. 63 ГК України? Це питання пов’язане з тим, що згідно з ч.5 цієї ж статті, корпоративними є приватні підприємства, засновані на приватнійвласності двох або більш осіб, а приватні підприємств, засновані на приватнійвласності однієї особи, є унітарними (ч. 4 ст. 63 ГК України). Проте,господарські товариства, створені однією особою, у будь-якому випадкувизнаються корпоративним (ч. 5 ст. 63 ГК України). А відтак, не логічно невизнавати таку можливість і за приватними підприємствами, що мають одногозасновника. Отже, однозначної відповіді на питання про те, як спадкується майноприватного підприємства, надати не можна, адже слід передусім розібратися зтим, яке ми маємо приватне підприємство, тобто уважно проаналізувати йогостатут і дійти висновку про те, який правовий статус має приватне підприємствоі його майно. Від цього залежить те, що буде успадковуватися.
2. Види прав приватногопідприємства на майно
Варіант 1.Приватне підприємство створене однією фізичною особою (тобто має одногозасновника — фізичну особу), яке є власником майна. Тоді засновник власникоммайна бути не може, оскільки неприпустимо, щоб на одне й те ж саме майно правовласності мали два різних суб’єкти. засновник — не власник приватнепідприємство — власник
Статути такихприватних підприємств, як правило, не містять назву тих майнових прав, які маєзасновник по відношенню до майна створеного ним підприємства. При виникненні жпотреби в їх спадкуванні склалися такі варіанти:
– спадкуютьсякорпоративні права, що належали засновнику;
– «правазасновника» приватного підприємства;
– право на часткузасновника в статутному капіталі приватного підприємства (100 %);
– право настатутний капітал приватного підприємства.
Слід одразузазнати, що всі з перелічених варіантів містять істотні недоліки. Так, якщовести мову про спадкування корпоративних прав, то вони не визначаються в якостіоб’єкта в ЦК України і тому їх спадкування не є беззаперечним. Крім того,поняття корпоративних прав тісно пов’язано з поняттям прав засновника. Водночасіснує сумнів щодо майнового характеру прав засновника, а відтак — щодоможливості їх обороту, у тому числі спадкування. Безсумнівно, такий же тісний зв’язокіснує і між поняттями корпоративних прав та прав на частку в статутномукапіталі. І хоча законодавство допускає існування ТОВ з одним учасником, якому,відповідно, належить 100 % частка статутного капіталу, то фактично така самаситуація складається й у приватному підприємстві. Між тим декому здається незовсім коректним позначати на 100 % частку, бо це є нічим іншим, як усімстатутним капіталом. Це й породило твердження про те, що спадкуватиметься правона статутний капітал приватного підприємства. Однак підтримувати цей підхід таксамо беззаперечно не можна, адже статутний капітал сам по собі не єоборотоздатним об’єктом, і тому право на нього — так само є достатньо умовним.
При цьому,звичайно, не йдеться про право спільної власності, правовий режим якогоприпускає множинність суб’єктів та єдність об’єкту, але в випадку з приватнимпідприємством така схема, за якою були б співвласниками підприємство і йогозасновник, не має права на існування. Інші варіанти навряд чи існують, а всірозглянуті містять істотні вади, щоб можна було рекомендувати їх застосування.Звичайно, що найкращим виходом було б перетворення всіх приватних підприємствна господарські товариства, щоб уникнути багатьох непростих проблем, але підчас їх існування та в випадку постановки питання про спадкування, очевидно,найнебезпечнішим шляхом є позначення в свідоцтві на спадщину про спадкуваннямайнових прав засновника приватного підприємства «Х».
У такому разі непорушується проблема корпоративних прав і не породжується проблема існуваннятакого об’єкту, як статутний капітал та часток у ньому, які дорівнюватимутьвсьому цьому капіталу в цілому. Сумніву ж у тому, що права засновника на майноприватного підприємства носять майновий характер, не існує.
Варіант 2.Приватне підприємство створене однією фізичною особою (тобто має одногозасновника — фізичну особу) і не є власником майна, а його право на майно єгосподарським віданням (ст. 136 ГК України). засновник — власник приватнепідприємство — не власник, майно належить на праві господарського відання. Тодізасновник буде власником майна приватного підприємства, і тому спадкуватисябуде це майно. Цікаво в цьому разі те, що спадкуватиметься підприємство якєдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України ). Тобто підприємство виступає вдвох аспектах: і як суб’єкт, і як об’єкт. Але ці словосполучення відрізняютьсятим, що підприємство — це майно, а приватне підприємство — юридична особа,суб’єкт. Тоді буде так: у спадщину переходить майно юридичної особи. Правилащодо спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу схожі з питаннямивідчуження підприємств.
Варіант 3.Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і є власником майна.Тобто воно являє собою корпоративне підприємство, але не господарськетовариство. На практиці такий варіант зустрічається вкрай рідко. У цьому разіучасники мають право на частку в статутному капіталі, яке і спадкується післясмерті когось із них. засновники — не власники приватне підприємство — власник
Варіант 4.Приватне підприємство створене кількома фізичними особами і не є власникоммайна. Тобто майно приватного підприємства належить на праві спільної власностійого учасникам. Це маловірогідна модель приватного підприємства, але тим неменше не слід її виключати. У разі смерті учасника такого приватногопідприємства (хоча й цей термін «учасник» тут навряд чи прийнятний)спадкуватиметься частка в спільному майні — майні приватного підприємства. засновники— співвласники приватне підприємство — невласник

3. Рекомендації ввизначенні дій при спадкуванні
Враховуючигіпотетичність двох останніх варіантів, зазначимо такі дії, які слід здійснитипри смерті засновника (учасника) приватного підприємства:
1) установити, чиє приватне підприємство власником, чи належить йому майно на правігосподарського відання (це має бути закріплене в його статуті);
2) якщо приватнепідприємство є власником свого майна, то його засновник має майнові права, яківходять до складу спадщини;
3) якщо приватнепідприємство є суб’єктом права господарського відання, то засновник є власникоммайна приватного підприємства, а тому до складу спадщини входитиме майноприватного підприємства (або єдиний майновий комплекс приватного підприємства,або «підприємство приватного підприємства»).
Крім цього,необхідно внести відповідні зміни до державного реєстру. При цьому юридичнаособа (приватне підприємство) залишиться як суб’єкт права, а зміниться йогозасновник (засновники).

Розділ ІІІ.Особливості спадкування майна нерезидентів
Спадкування майнанерезидентів здійснюється за загальними правилами спадкування, визначеногоцивільним законодавством України, однак з урахуванням певних особливостей. Донерезидентів відносяться фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України,особи без громадянства), які не є резидентами України. Резидентський чинерезидентський статус фізичної особи визначається в залежності від наявності внеї постійного місця проживання в Україні.
В окремихвипадках спадкування майна нерезидентів вимагає застосування норм відповіднихміжнародних договорів і права іноземних держав. З 1 вересня 2005 року набувчинності Закон України «Про міжнародне приватне право» вiд 23 червня 2005року2, відповідно до ч. 1 ст. 70 якого визначено, що спадкові відносини зіноземним елементом (суб’єкт, об’єкт, підстави виникнення) регулюються правомдержави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання. За допомогою правадержави останнього місця проживання вирішуються підстави спадкування (зазаконом, за заповітом, за спадковим договором — якщо такий вид спадкуванняпередбачений правом відповідної держави); порядок відкриття спадщини; склад спадщини;час відкриття спадщини; заповідальний відказ; заповіт з умовою; виконаннязаповіту; черговість спадкоємців за законом; визначення часток у спадщині;особливості спадкування окремих видів рухомого майна. За правом держави, в якійспадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання заповіту або йогоскасування, вирішуються питання щодо здатності особи складати заповіт,скасовувати його, форми заповіту та акта його скасування.
Із цього правилаіснує виключення: у питаннях спадкування нерухомого майна застосовується законмісця знаходження речі. Відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнароднеприватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, натериторії якої знаходиться це майно, а майна, що підлягає державній реєстраціїв Україні (ст. 181 ЦК України) — правом України.
У випадках якщоостаннім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусомустановлюється наявність між Україною та цією державою відповідногоміжнародного документа (конвенції, договору, угоди) про правову допомогу. Уразі наявності такого договору застосовується загальне правило спадкуваннямайна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мавостаннє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкуваннянерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюєтьсявідповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться(п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).Тобто в будь-яких випадках оформлення спадщини на нерухоме майно, розташованена території України, незалежно від того, був спадкодавець резидентом чинерезидентом, здійснюється за законодавством України. При цьому не виключаєтьсяможливість заведення кількох спадкових справ: за місцем відкриття спадщинипісля спадкодавця-нерезидента і за місцезнаходженням нерухомого майна. Видачасвідоцтва про право на спадщину в вигляді нерухомого майна, розташованого вУкраїні, здійснюється за цивільним законодавством України.
При вирішенніпитань спадкування з іноземним елементом діють міжнародні конвенції тадвосторонні договори про правову допомогу в цивільних справах: у межах СНД —Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних,сімейних та кримінальних справах, підписана 22 січня 1993 року, ратифікована 10листопада 1994 року, набула чинності 14 квітня 1995 року, та Кишинівська конвенціяпро правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальнихсправах, підписана 7 жовтня 2002 року, Верховною Радою України не ратифікована,однак її норми щодо спадкування повністю дублюють норми спадкування Мінськоїконвенції; та двосторонні міжнародні договори про правову допомогу з понаддвадцятьма державами (Китай, Польща, Литва, Молдова, Грузія, Естонія, Латвія,Монголія, Узбекистан, В’єтнам, Македонія, Чехія, Туреччина, Угорщина, Греція,Куба, Болгарія, Кіпр, Румунія та ін.).
Ці міжнароднідокументи мають єдине спрямування та визначають:
а) принципрівності громадян у питаннях спадкування;
б) колізійнінорми щодо спадкування рухомого й нерухомого майна, щодо заповіту та йогоформи, провадження в справах про спадкування;
в) випадки йпорядок переходу спадщини до однієї з держав і порядок спадкування;
г) компетенціюдипломатичних і консульських установ у справах про спадкування з іноземнимелементом;
д) компетенціюдержавних установ з охорони спадкового майна чи управління ним та ін.
 При застосуваннінорм міжнародних конвенцій нотаріусам слід ретельно вивчати їх відповідні нормипро спадкування, порядок і строки набуття ними чинності для України.
Крім того,спадкування майна нерезидентів має певні особливості в аспекті оподаткування.Відповідно Податкового кодексу при отриманні спадщини будь-яким спадкоємцем відспадкодавця-нерезидента податок на доходи сплачується в подвійному розмірі,тобто за ставкою тридцять відсотків від об’єкта оподаткування. ОскількиКабінету Міністрів України надано право визначати правила виконання цих норм, державнінотаріальні контори зобов’язані подавати відповідним органам державноїподаткової служби у строки, встановлені законом для податкового кварталу,інформацію щодо виданих свідоцтв про право на спадщину за формою, визначеноюДержавною податковою адміністрацією (наказ ДПА України № 451 від 29 вересня2003 «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого(сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахункусум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сумутриманого з них податку», із наступними змінами і доповненнями).
При цьому слідмати на увазі, що в випадках видачі свідоцтв про право на спадщину нотаріуси невиконують функції податкових агентів, оскільки особами, відповідальними засплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Доходи, одержаніплатниками податку в вигляді вартості спадщини в межах, що підлягаютьоподаткуванню, включаються до складу загального річного оподатковуваного доходутакого платника податку з доходів і відображаються ним у річній декларації промайновий стан і доходи.

Висновки
Таким чином напідставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що в сучасний періодмає місце та назріла необхідність змін у регламентації спадкових правовідносинвідповідно до розвитку суспільних відносин в Україні; наявність в окремихзаконодавчих нормах, що регламентують спадкові правовідносини, деяких прогалинта неоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірнихситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичнихосіб та інтересів держави; наявністю в теорії спадкового права різних позиційтеоретиків щодо окремих положень та правових ситуацій; недосконалістьнотаріальної процедури щодо охорони спадкових прав громадян при їх реалізації.Зрівняння в повноваженнях державних та приватних нотаріусів щодо оформленняспадкових прав дало змогу зняти напругу серед населення щодо доступу донотаріальних послуг, частково зменшити навантаження на державних нотаріусів таусунути обмеження у здійсненні професійної діяльності приватних нотаріусів.Незначна кількість заведених спадкових справ і виданих свідоцтв про право наспадщину, у порівнянні з аналогічними даними по державних нотаріальнихконторах, за шість місяців 2010 року, свідчить про поступове адаптування якнаселення так і приватних нотаріусів до змін у законодавстві. Не слідзаперечувати, що більшою довірою з питань оформлення спадщини користуютьсядержавні нотаріуси. З боку приватних нотаріусів спостерігається проявобережності до вчинення нотаріальних дій, пов'язаних з оформленням спадковихправ. Як вбачається з інформації головних управлінь юстиції, при оформленніспадкових прав, приватні нотаріуси, в більшості випадків, засвідчуютьсправжність підписів на заявах про прийняття спадщини чи про відмову від їїприйняття. З метою дотримання приватними нотаріусами вимог чинногозаконодавства при оформленні спадкових прав як за законом так і за заповітом,вважаємо за необхідне, розробити та затвердити Програму підвищення кваліфікаціїприватних нотаріусів з питань спадкового права. Головним управлінням юстиціїзабезпечити системну роботу по реалізації зазначеної Програми. Крім того,сподіваємось, що дана робота дозволить прояснити деякі спірні ситуаціїнотаріальної діяльності.

Списоквикористаної літератури
1.Господарський кодекс України // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 18, N 19-20, N 21-22. — Ст. 144.
2.Господарсько-процесуальний кодекс // ВідомостіВерховної Ради України. – 1992. — № 6. — Ст. 56.
3.Цивільний кодекс України // ВідомостіВерховної Ради України. – 2003. — №№ 40-44. — Ст. 356.
4.Закон України «Про нотаріат» //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39.
5.Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. — № 31-32. — Ст. 263.
6.Закон України «Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні» // Відомості Верховної радиУкраїни. – 1996. — № 51. – Ст. 192.
7.Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України. – 1992.- № 47. — Ст. 642.
8.Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»,затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5// Офіційний вісник України. – 2004. — № 10. – С. 639.
9.Носік В. В., Спасибо-Фатєєва І. В., Жилінкова І. В., ПеченийО. П. Проблемні питання нотаріальноїпрактики. – Х., 2008. – 96 с.
10. Науково-практичнийкоментар до Цивільного кодексу України за редакцією Дзери О. В., КузнєцовоїН.С., Луця В. В., том ІІ, 2-ге видання Київ, «Юрінком Інтер», 2006 р.
11. Господарсько-процесуальнеправо. / За ред. Дякович В.І., Мельника В.П., Поповича В.М. – К.: 2008, 345 с.
12. МайданикО.С.Нотаріат в Україні.// Закон і бізнес. – 2006. – № 11, ст. 67-69.
13. НіленкоП.А. Порядок вчинення нотаріальних дій в Україні. // Підприємництво,господарство і право. – 2007. – № 9, ст. 23-27.
14. ПорошинаМ.М. Поняття нотаріату і органів, які вчиняють нотаріальні дії.// Урядовийкур’єр. – 2005. – № 15, ст. 59-63.
Нотаріальне право України