Правові аспекти державного контролю за нотаріальною діяльністюв Україні
Анотація
Бакалаврськаробота присвячена комплексному дослідженню державного контролю за нотаріальноюдіяльністю. У ній проаналізовано історичний розвиток державного контролю занотаріальною діяльністю у правовій науці та законодавстві, а також положеннясучасної правової доктрини щодо визначення, потенціалу державного контролю,співвідношення його із суміжними правовими поняттями, визначення особливостейдержавного контролю за нотаріальною діяльністю та класифікація його на види.Досліджено організаційно-правовий механізм державного контролю за нотаріальноюдіяльністю. Запропоновано окремі пропозиції та рекомендації щодо вдосконаленнязаконодавства з питань державного контролю за нотаріальною діяльністю.
Anotation
Bachelor work isdevoted to the complex research of the notarial activity state control,analysis of the historical development of the notarial activity state controlin legal science and legislation as well as the regulations of the modern legaldoctrine relative to the determination and potential of the state control, itscorrelation with the contiguous legal conceptions, the determination of thefeatures of the notarial activity state control and its types classification.The organizational-lawful mechanism of the notarial activity state control wasexplored. Some propositions and recommendations relative to the perfection ofthe legislation in accordance with the notarial activity state control wereoffered.
Вступ
Увага дозазначеного питання пов’язана із вирішенням ряду як теоретичних (наукиадміністративного права), так і практичних (вдосконалення законодавчоговрегулювання відповідних відносин, підвищення ефективності державного контролюза нотаріальною діяльністю, забезпечення населення якісними нотаріальнимипослугами тощо) завдань.
Актуальність темидослідження обумовленатим, що активне реформування національного законодавства в різних галузяхсуспільного життя, розбудова правової держави та розвиненого громадянськогосуспільства, одним із важливих складових якого є інститут нотаріату, роль імісце якого в правовій системі країни стає дедалі більш значимим в умовах подальшогорозвитку приватної власності та ринкових відносин, з одного боку, та з іншого,оновлення адміністративного права та основних засад державного контролю вконтексті взаємодії публічного та приватного, аналіз потреб юридичної практики,зумовлюють потребу вивчення проблематики державного контролю за нотаріальноюдіяльніcтю.
Питання державногоконтролю в галузі державного управління завжди цікавили вчених-адміністративістів.У зв’язку з цим доцільно відзначити роботи радянських дослідників В. Горшенева,І. Шахова та О. Шоріної, які, хоча і втратили свою актуальність в частиніемпіричного матеріалу, але щодо теоретичних основ зберегли свою високу науковуцінність. Звичайно, розглядаючи питання державної контрольної діяльності всфері нотаріату, акцент було зроблено на вищезазначені роботи. Разом з тим,окремою темою наукового дослідження питання державного контролю за нотаріальноюдіяльністю донині не стали, і на сьогодні, в науці адміністративного прававідсутні комплексні, цілеспрямовані дослідження з даного питання.
Під час написанняроботи були проаналізовані та використані праці відомих юристів-практиків: Ю.Козьякова, О. Лавриновича, Л. Павлової, І. Сидорова, В. Марченко, В. Черниша таінших.
Мета дослідження:визначити організаційно-правові засади державного контролю за нотаріальноюдіяльністю в Україні та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинногозаконодавства в зазначеній сфері і практики його застосуванняЗгідно з поставленою метою, основнимизавданнями дослідження є:
- аналізстану сучасної правової доктрини щодо визначення, потенціалу державногоконтролю, співвідношення його із суміжними правовими поняттями, визначенняособливостей державного контролю за нотаріальною діяльністю та класифікаціяйого видів;
- аналізісторичного розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю у правовійнауці та законодавстві;
- обґрунтуванняосновних елементів організаційно-правового механізму державного контролю занотаріальною діяльністю;
- розробленняпропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань державного контролю занотаріальною діяльністю в Україні.
Об’єктдослідження –суспільні відносини у сфері здійснення державного контролю за нотаріальноюдіяльністю.
Предметдослідження –нормативно-правова база; теоретичні засади; практика застосування норм правапри здійсненні державного контролю у галузі нотаріальної діяльності.
Методологічну основу дослідженнястановить сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових(діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних(документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний методпізнання процесів, що відбуваються в сфері державного контролю за нотаріальноїдіяльності, дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявитиусталені напрями і закономірності в цілому. Історично-правовий метод передбачаєвивчення державного контролю за нотаріальною діяльністю у його розвитку,виявлення зв’язку минулого і сьогодення (підрозділ 1.2), системно-структурнийпідхід застосовувався при визначенні суб’єктів відносин у сфері державногоконтролю за нотаріальною діяльністю як певної організаційної структури(підрозділ 2.4), логіко-семантичний для формулювання відповідних дефініційнихконструкцій (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Метод моделювання, аналізу тасинтезу був використаний при розробці пропозицій з удосконалення законодавства.Специфіка досліджуваного об’єкта, його певною мірою міжгалузевий характер підчас вивчення застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального,органічної єдності теорії і практики (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3,, 3.1,),поєднання критичного і раціонального (підрозділи 1.2, 1.3, 3.1), порівняльно-ретроспективного(підрозділи 1.1,1.2), єдності логічного та системного підходу.
Практичне значення одержанихрезультатів дослідження може вимірюватися за кількома параметрами: у науково-досліднійдіяльності – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем державногоконтролю за нотаріальною діяльністю; у правотворчій та правозастозовнійдіяльності – для удосконалення чинного законодавства, а також для підвищенняефективності практичної діяльності державних органів і корпоративнихорганізацій нотаріусів у сфері реалізації контрольної функції за нотаріальноюдіяльністю; у навчальному процесі – результати дослідження можуть бутивикористані при викладанні дисципліни “Адміністративне право України”, “Нотаріатв Україні”.
Розділ 1. Державнийконтроль за нотаріальною діяльністю як різновид державного контролю
1.1 Становлення та розвиток державногоконтролю за нотаріальною діяльністю у правовій доктрині та законодавстві
У процесі пошукуоптимальної моделі державного контролю за нотаріальною діяльністю, який триваєнині у нашій державі, особливої актуальності набуває аналіз процесу йогоформування у правовій науці та законодавстві, що дозволяє розкрити історичнуповторюваність, загальні принципи, тенденції руху та розвитку будь-якого іцього конкретного, правового інституту, виділити позитивні та негативніаспекти, які обов’язково потрібно врахувати задля досягнення його ефективногоіснування. Модернізаційне оновлення нотаріальної діяльності як об’єктадержавного контролю, суттєво змінює й модель самого контролю, і тому кончеважливо знайти той варіант (щодо організаційного механізму, правової базиіснування тощо) державного контролю за відповідним видом діяльності, який би“увібрав” у себе історичний позитив, відповідав вимогам сьогодення й мав певніперспективи.
У вітчизнянійправовій науці прийнято виділяти кілька варіантів періодизації розвиткунотаріальної діяльності і нотаріату в цілому, які, за умов певного коригування,можна використати і для етапізації генезису державного контролю за відповідноюдіяльністю в Україні. Так, Л. Ясінська умовно виділяє чотири етапи відповідногорозвитку нотаріальної діяльності − до середини ХІХ століття; середина ХІХстоліття – початок ХХ століття; початок ХХ століття – кінець ХХ століття;сучасний (з 1993 року) [52, с.113]. Г. Трофанчук вдається до більшоїдеталізації періодизації, починаючи з часів прийняття “Руської Правди” й досучасного періоду, виділяючи сім часових відрізків: доба Київської Русі, періодпід протекторатом Великого князівства Литовського, реформаторський (1866 – 1917рр.), революційний (1917 – 1941рр.), воєнний (1941 – 1945 рр.), повоєнний (1945– 70-ті р. ХХ століття), 70-ті – 90-ті роки ХХ століття, сучасний (з 1991 року)[46, с.105−106]. Більш-менш подібні варіанти пропонують В. Комаров, В.Баранкова – ХІІ−ХІV століття; 1649 – 1866 рр.; 1866−1917 рр.; 1917−1926рр.; 1926−70−ті роки ХХ століття; 1973−1993 рр.; сучасний (з1993 року) [154, с.16 − 19] та Г. Гулєвська – ХV століття −1864 р.;1864−1917 рр.; 1917–1941 рр.; 1941−1945 рр.; 60−ті р. ХХстоліття; 70−ті роки ХХ століття – набуття незалежності; новітній (з 1993року до теперішнього часу) [23, с.66 − 68].
Узагальнюючинаявні варіанти періодизації розвитку нотаріальної діяльності, зміщуючи акцентна більш детальні пропозиції (останні дві із вищезазначених) і враховуючиспецифіку об’єкта бакалаврської роботи, можна запропонувати власний часовийрозподіл генезису державного контролю за нотаріальною діяльністю у нашій державі.
У цілому можна визначитишість періодів такого процесу, а саме:
− перший(“початковий”), розпочався майже із середини ХІV століття й продовжувався досудової реформи середини ХІХ століття. Характерною ознакою його буланомінальність державного контролю за нотаріальною діяльністю. Хоча й існувалапевна кількість осіб, наділених контрольними повноваженнями за нотаріальноюдіяльністю від імені держави (Цар, Юстиц-колегія, губернатори тощо), однакреалізовували вони ці повноваження суто формально і, як правило, лише щодо дотриманняобмеженого кола вимог (наприклад, у ХV століття лише щодо призначення “наплощу” піддячих указом царя [23, с.66]).
− другий(“реформаторський”), розпочався одночасно із судовою реформою 1864 року,істотно вплинув на формування правової бази державного контролю, зумовивмодернізацію змісту останнього й завершився у 1917 році. Державний контрольцього періоду здійснювався як судовими (головами судових палат окружних судів),так й адміністративними органами (урядом). Саме для цього періоду характерним єформування змістовної правової бази, яка визначила засади державного контролюза нотаріальною діяльністю (перш за все, йдеться про Положення про нотаріальнучастину 1866 року), із збільшенням вимог щодо осіб, які бажають займатисянотаріальною діяльністю (віковий ценз, заборона сумісництва, складання іспитівта внесення грошової застави [23, с.66]), а відповідно посиленням державногоконтролю саме на цій стадії діяльності, що, безперечно, потрібно оцінитипозитивно.
Однак, яксвідчить аналіз історичних джерел, практика реалізації контрольних повноваженьпредставниками держави за нотаріальною діяльністю істотно відрізнялася віднормативно-визначеної моделі. Як наслідок, ураховуючи дуалістичність службовогостановища нотаріусів, які одночасно були і державними службовцями іпредставника вільної професії, мав формальний підхід з боку державнихконтролюючих суб’єктів до дотримання вимог щодо допуску осіб до професіїнотаріусів, суб’єктивне ставлення при проведенні перевірок, відсутність чіткогоорганізаційного механізму контролю [23, с.66].
− третій(1917–1941 р.р.), Г.Ю.Гулєвська називає “радянським періодом” [23, с.66] і їїдумку доцільно підтримати. Цей період характеризувався стрибкоподібністюрозвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю, а саме: від фактичногойого скасування у зв’язку із запереченням існування інституту нотаріату взагалі(Декрет “Про суд” від 24 листопада 1917 року), поступового відновленнядіяльності нотаріальних відділів, а пізніше нотаріальних столів при губернськихвідділах юстиції та при повітових бюро юстиції, державний контроль задіяльністю яких покладався на Народний комісаріат юстиції, знову ж такискасуванням і державного контролю, і нотаріальної діяльності за часів “воєнногокомунізму” та їхнім відновленням за часів НЕПу. Характерним для цього етапурозвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю було: посилення вимогщодо процедури вчинення нотаріальних дій, формування системиадміністративно-судових органів контролю, розподілом між ними відповіднихповноважень (наприклад, відповідно до Положення про державний нотаріат,прийнятого Радою Народних Комісарів УРСР 20 квітня 1923 року, контрольніповноваження за нотаріальною діяльністю розподілялися між Президією губернськихрад народних судів і Народним комісаріатом юстиції УРСР [28, с.16]) уніфікацієюта нормативною регламентацією засад державного контролю за всіма суб’єктаминотаріальної діяльності (Постанова ЦВК і РНК СРСР від 14 травня 1926 року “Проосновні принципи організації державного нотаріату”, Нотаріальне положення від16 грудня 1925 року, Положення про судоустрій УРСР від 23 жовтня 1925 року);
− четвертий(“воєнний”). У 1941–1945 роках державний контроль за нотаріальною діяльністю,із урахуванням специфіки часу, здійснювався спочатку військовим командуваннямкраїни, а пізніше як адміністративними органами (щодо загальних питань)Міністерством юстиції, так і обласними судами (безпосередній контроль). Самесуди перевіряли дотримання вимог кадрового, процесуального характеру [23,с.67]. Отже, у цей період спостерігається новий перерозподіл контрольнихповноважень у системі державних органів із наданням пріоритетного становищасудам.
− п’ятий(60 – 90-ті роки ХХ століття). Цей етап можна умовно назвати періодомстабільного розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю, посиленнямйого відомчого різновиду в особі Міністерства юстиції УРСР, відділів юстиціїпри місцевих органах виконавчої влади, істотною зміною джерельно-правової бази,а саме переходом від підзаконного до законодавчого регулювання засад здійсненнявідповідної діяльності (Закон УРСР від 25 грудня 1974 року “Про державнийнотаріат”), остаточним визначенням елементів організаційного механізмудержавного контролю, що, безперечно, лише позитивно вплинуло як на процесрозвитку державного контролю, так і нотаріальної діяльності в цілому у майбутньомуаж до початку докорінних соціально-економічних і політичних змін у нашійдержаві.
− і,нарешті, шостий, “новітній” етап умовно можна поділити на два підетапи. Першийпочався з набуттям Україною незалежності й ознаменувався прийняттям ЗаконуУкраїни від 02 вересня 1993 року “Про нотаріат”, згідно з положеннями якого:
- по-перше,державний контроль поширювався на специфічний об’єкт – як діяльність державнихнотаріальних органів, у тому числі й архівів, так і приватних нотаріусів;
- по-друге,посилилися засади відомчого державного контролю з боку Міністерства юстиціїУкраїни та його органів на місцях при збереженні певних контрольних повноваженьіншими державними органами (наприклад, щодо дотримання вимог податковогозаконодавства у органів державної податкової служби України);
- по-третє,активізувався державний контроль за нотаріальною діяльністю на різних етапахздійснення останньої (починаючи від допуску особи до нотаріальної діяльності йаж до моменту її припинення).
З початком ХХІстоліття розпочався другий підетап розвитку державного контролю за нотаріальноюдіяльністю, який умовно можна назвати періодом перспективного розвитку,оскільки: по-перше, істотно активізувалася робота щодо розробки перспективногозаконодавства, яке б визначало нові засади державного контролю за нотаріальноюдіяльністю. У різний час на розгляд Верховної Ради України було внесено кількапроектів Закону України “Про нотаріат”, у тому числі й його остаточний варіант[4], який передбачає запровадження істотно нової моделі контрольної діяльностідержави у відповідній сфері суспільних відносин із сутнісною модифікацією їїорганізаційно-правового механізму.
По-друге,акумулюються зусилля вчених-юристів у напрямі розробки ґрунтовної наукової базидля прийняття досконалого законодавства та забезпечення його ефективногозастосування, що в цілому лише позитивно впливає на розвиток інститутудержавного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні.
1.2 Поняття,сутність, призначення державного контролю та його співвідношення із суміжнимиправовими поняттями
Контроль (відангл. „control”, нім. „kontrolle”, однак найбільш вживаним вважаєтьсяпоходження від франц. „controlе”) у довідковій літературі традиційновизначається як перевірка, спостереження з метою перевірки [37, с.256].Французьке „controlе” (від старофранц. „controlе − rolе” − список,що має дублювання [32, с.6]), у свою чергу, утворилося від латинського „contra”− приставки, що означає „протидію”, „протилежність” тому, що виражено удругій частині, наприклад „контрреволюція”, „контрманевр”. У другій частиніслова „контроль” міститься слово „роль” (від лат. „rolе”) – „міра впливу,значення, ступінь участі у чомусь”. У цьому значенні, як зазначає Г. Бондаренко,означає „протидію” [22, с.7], протидію чомусь небажаному. Тому більшістюсучасних вчених контроль тлумачиться як перевірка, а також спостереження зметою перевірки для протидії чомусь небажаному, тобто виявлення, попередженнята припинення протиправної поведінки з боку будь-кого [44, с.37]. Якщо жрозглядати державний контроль, то відповідна перевірка і спостереження здійснюютьсясаме з боку держави в особі уповноважених органів та осіб.
Державнийконтроль на сьогодні розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкомузначенні поняття державного контролю охоплює спостереження, аналіз,зіставлення, перевірку, масштаб та обсяг, у вузькому – певну діяльністьдержавних органів, які за допомогою притаманних їм форм, методів і визначенихпроцедур здійснюють перевірку та нагляд [34, с.42]. Якщо державний контроль уширокому розумінні є діяльністю, що має місце у роботі усіх державних органів,у вузькому – це діяльність органів держави, які у межах своїх повноваженьнаділяються функцією контролю, що є основним видом їхньої роботи [40, с.6].
Різні погляди надержавний контроль у правовій доктрині, у свою чергу, вплинули і назаконодавчий процес. На жаль, у вітчизняному законодавстві відсутнєзагальноприйняте визначення державного контролю, що і зумовлює, у свою чергу,неузгодженість, а інколи навіть і суперечливість положень чинного законодавствата ускладнює практику його застосування.
Дискусія довколатермінів „контроль” і „нагляд” має вже давню історію. Аналіз різноманітнихджерел дозволяє стверджувати, що контроль є родовим поняттям, а нагляд –похідним від нього і має свої характерні ознаки, до яких, насамперед, належать:перевірка дотримання правових норм, спеціальних правил, встановлених наоб’єктах, що перебувають під наглядом; організаційна непідпорядкованістьоб’єктів органам, які здійснюють нагляд, при виявленні порушень встановленихправил; у процесі нагляду органи, які його здійснюють, застосовують визначенізаконом заходи відповідальності за допущені порушення. При здійсненні контролюспостерігається, відстежується, аналізується і перевіряється не лише дотриманняправових норм та спеціальних правил, а й діяльність відповідних органів,посадових осіб у межах їхньої компетенції, доцільність та ефективність такоїдіяльності. Цей контроль може здійснюватися органами загальної компетенції,їхніми посадовими особами у межах визначених повноважень, а також спеціальнимиорганами за об’єктами як підпорядкованими, так і не підпорядкованими їморганам.
Незважаючи на те,що у звичайному розумінні значення слів „нагляд” і „контроль” однакове – цеспостереження або постійне спостереження з метою догляду, перевірки за ким (абочим)-небудь, за дотриманням якихось правил [44, с.48], у них чимало спорідненихознак, а також таких, які істотно відрізняють їх одне від одного. До першихдоцільно віднести: їхню єдину мету – забезпечення законності і дисципліни удержавному управлінні; однакові форми реалізації. Водночас контроль істотновідрізняється від нагляду тим, що він повсякденний та безперервний (в основномуце стосується відомчого), здійснюється як органами законодавчої та виконавчоївлади, судами, так і численними спеціально створеними для цього державнимиорганами. Дещо відрізняє контроль від нагляду, як правильно зазначає В. Баранкова,і нормативна база їхнього здійснення [21, с.137]. Однак головними відміннимиознаками контролю від нагляду є те, що контролюючий орган, на відміну віднаглядового, має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного, атакож те, що саме контролюючі органи мають право самостійно притягувати виннихосіб до правової відповідальності. Саме ці ознаки і визначаються у правовій науці,притаманними лише державному контролю, і такими, які відрізняють його від іншихсуміжних понять, і, насамперед, нагляду [24, с.74], хоча ще зустрічаютьсянаукові роботи, автори яких не бачать відмінностей між контролем і наглядом,як, до речі, і законодавець у деяких нормативно-правових актах. Так, контрольнідії таких контролюючих органів, як пожежна інспекція, санітарна служба та деякихінших законодавець називає наглядом. Це навіть закріплено в назвах такихорганів: органи пожежного нагляду, органи санітарно-епідеміологічного наглядута ін., хоча вони мають усі ознаки контролюючих органів. Термінологічнаплутанина призводить до того, що іноді близькі за завданнями та формами діяльностіконтролюючі органи мають різну назву такої діяльності, наприклад: санітарно-епідемічнийнагляд, але ветеринарний контроль. У законі Україні від 01 грудня 1994 року„Про адміністративний нагляд за особами, які звільнені з місць позбавленняволі” законодавець всупереч назві нормативного акта визначає адміністративнийнагляд як систему тимчасових примусових заходів спостереження і контролю (а ненагляду) за поведінкою окремих осіб, які звільнені з місць позбавлення волі. УЗаконі України від 11 лютого 1998 року „Про метрологію та метрологічнудіяльність”, який містить розділ „Державний метрологічний контроль та нагляд”,взагалі складно розібратися, про що йдеться – про „контроль” чи про „нагляд”.Це говорить про те, що і сам законодавець не чітко усвідомлює відмінності міжцими двома видами діяльності державних органів [49, с.100]. Така плутанина зтермінами ускладнює розуміння законодавства, роботу з удосконалення контрольноїта наглядової діяльності, підготовку фахівців та ін.
До речі, такийстан справ властивий не лише українському законодавству, зазначені недолікимають і національні законодавства інших пострадянських країн. Наприклад, уРосії федеральні нормативно-правові акти, де згадується санітарний нагляд,співіснують з Постановою Уряду Москви від 18 червня 1996 року «Про подальшізаходи щодо посилення санітарного контролю за реалізацією продовольчих товаріву літній період 1996 року», у Листі Державного митного комітету РосійськоїФедерації від 02 червня 1995 року «Про фінансування заходів щодо вдосконаленнясистеми організації державного санітарно-епідеміологічного, ветеринарно−фітосанітарногонагляду та контролю» йдеться водночас і про контроль, і про нагляд. Про те жсаме йдеться в Указі Президента Російської Федерації від 04 травня 1994 року«Про державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства РосійськоїФедерації про працю та охорону праці» та в інших документах [38, с.45].
Необхіднезаконодавче визначення цього питання. Уявляється, що контролюючими органамиповинні називатися всі державні інспекції та служби, інші органи (организаконодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування), які маютьтакі повноваження: право втручатися в оперативну діяльність підконтрольноїструктури (припиняти або обмежувати їхню діяльність, відсторонювати від роботипевних осіб, забороняти рух транспорту тощо) та самостійно притягувати виннихдо відповідальності. Це, як уже зазначалося, не виключає можливості з бокудеяких в окремих випадках, обумовлених законодавством, мати неповні контрольніповноваження. Необхідно було б упорядкувати назви контролюючих органів,розібратися, де вживати терміни „інспекції”, а де „служби”, у чому полягаєвідмінність між ними, адже схожі контрольні повноваження (за завданнями таформами контрольної діяльності) мають і інші державні органи, які не мають усвоїй назві слово „інспекція” або „служба”. Це адміністративні комісії, органиповітряного транспорту, органи рибоохорони та ін. Напевне, „службами” потрібновизнавати контролюючі органи, які не мають у своєму складі спеціальнихконтролюючих підрозділів, а здійснюють контроль самостійно, тобто всі посадовіособи цих органів наділені правом контролю за предметом діяльності органу. Цемитна, податкова та інші служби. До „інспекцій” доцільно віднести спеціальніконтролюючі підрозділи, які утворюються у складі міністерств, державнихкомітетів та органів зі спеціальним статусом.
Тому нагляднеобхідно, підтримавши думку більшості вчених-юристів, розглядати лише якокремий вид контролю, певну його форму, застосування якої при виявленніпорушень може супроводжуватися заходами впливу державно-владного характеру [42,с.93].
Державнийконтроль не варто плутати, а точніше, ототожнювати, із ревізією. Незважаючи нате, що ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття вчені-юристи приділяли увагуїхньому співвідношенню, до цього часу це питання залишається дискусійним унауковому середовищі [47, с.25].
Так, В. Баранковапідкреслював, що західноєвропейська література і практика у своїй більшості ззастереженнями визнають різницю між контролем і ревізією. Для них спірним є непринцип, а технічні питання. Контроль – це нагляд, ревізія – дослідження. Вонипереважно вважають, що контроль утримує в собі більш вузьке поняття. Більшшироким, на їхню думку, поняттям є за всіх обставин ревізія. Сама В. Баранкова відмінністьконтролю від ревізії вбачав у тому, що «контроль має суспільний характернагляду за тим, що здійснюється, між тим як ревізія має справу з фактом, якийвже здійснився; контроль має своїм об’єктом динаміку, спостерігає факти та їхрух, а ревізія розглядає статику, досліджує результати дій та аналізує факти,що здійснилися, з точки зору законності та доцільності … Контроль переслідуєполітико-суспільну ціль, а ревізія – господарську … тут головне міститься вздійсненні контрольної функції держави, при якій важливим є політичний момент,у той час як ревізійна частина грає в державному контролі підпорядковану роль»[20 с.22]. З такою думкою можна погодитися, враховуючи те, що аналіз контролюнаданий більше з загальнополітичного його значення для суспільства та держави,а не прикладного. Потрібно зазначити, що в наведеній В. Баранковою характеристиціконтролю вперше зазначені риси, які зарубіжними правознавцями лише в останніроки визначені як окрема форма управлінської діяльності – «моніторинг».
Слово„ревізувати” ототожнюється зі словами „контролювати”, „оглядати„”, „розглядати”та ін. [44, с.88]. Сьогодні ревізію розглядають як „… обстеження чиєїсьдіяльності для встановлення правильності та законності дій” [40, с.6].
В. Гулєвськапоглиблює аналіз потенціалу державного контролю й обґрунтовує відмежування йоговід обшуку, огляду – кримінально − процесуальних категорій [23, с.65], атакож від „пошуку” − дії того, хто шукає, розшукує кого-чого-небудь,„розвідки” − обстеження будь-якого із спеціальною метою та «експертизи –розгляду будь-якого питання експертами для надання висновку» [28, с.42].
І, нарешті, недоцільно асоціювати державний контроль та аудит. Навіть враховуючи той факт, щоостаннім часом досить широко вживаються поняття: „фінансовий аудит”,„податковий аудит”, здійснення якого покладається на спеціалізованіуповноважені державні органи, за своєю суттю аудит – це «перевірка публічноїбухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодофінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначеннядостовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинномузаконодавству та встановленим нормативам» [25, с.7]. Отже, він має дещозвужений об’єкт діяльності і, як історично склалося, договірну основувзаємовідносин між суб’єктами. Що, у свою чергу, взагалі не притаманнедержавному контролю.
Узагальнюючи всевищезазначене, можна стверджувати, що державний контроль має багатогранний,багатоаспектний потенціал, різнобічність. Досягається це завдяки наявностіцілого ряду специфічних взаємопов’язаних властивостей, серед яких: постійний,повсякденний, систематичний характер; спеціальні суб’єкти здійснення – державав особі органів і службових осіб, їхнє розмаїття, що дозволяє говорити пронаявність цілої системи суб’єктів державного контролю, як, у свою чергу,потрібно відмежовувати від системи державного контролю, на що неодноразовозвертали увагу М. Мілорава [36]; правова база; обов’язкова фіксаціярезультатів; комплексна мета здійснення, яка включає кілька складових –інформаційну, виховну, аналітичну, попереджувально-каральну при істотномудомінуванні першої; активний характер, який проявляється у наданні суб’єктамздійснення права прямого втручання в оперативну діяльність об’єкта контролю; йсамостійно притягувати винних осіб до правової відповідальності.
Ознаки державногоконтролю визначають його сутність, яка, як зазначає О. Орлюк, „полягає упроведенні інформаційно-аналітичної роботи стосовно стану чи ситуації, щовиникають, перевірці раціональності, економічності, економності, доцільностіорганізації процесу управління та об’єктивності рішень, коли мається на увазіне лише їх правомірність (законність), але також і їх професійнаобґрунтованість” [41, с.5].
Отже, державний контрольмає багатоаспектний характер, що дозволяє розглядати його у різних ракурсах,однак найоптимальніше все ж таки визнати аналіз його потенціалу як функціїдержавного управління. З метою усунення термінологічної плутанини, помилковогоототожнення державного контролю із суміжними правовими поняттями у контекстікардинального оновлення його сутності та призначення, а також удосконаленняположень чинного законодавства доцільним вбачається таке його визначення –сукупність дій уповноважених державних органів та службових осіб щодоспостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою:отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ на ньому;застосування заходів щодо попередження правопорушень із правом прямоговтручання в оперативну діяльність об’єкта контролю; надання допомогипідконтрольній структурі у поновленні законності і дисципліни; встановленняпричин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм; застосування заходівщодо притягнення винних осіб до правової відповідальності.
1.3 Особливості та різновиди державногоконтролю за нотаріальною діяльністю в Україні
Незважаючи на тойфакт, що у правовій науці питання генезису державного контролю за нотаріальноюдіяльністю не привернули уваги вчених, потрібно зазначити, що й доктринальнийаналіз самого державного контролю за відповідним видом діяльності є доситьфрагментарним, що взагалі не виправдано. Державний контроль за нотаріальноюдіяльністю займає своє чільне місце в системі різновидів державного контролю,зумовлений, як слушно зазначає В. Комаров, появою нових проблем, які потрібнорозв’язати й, до речі, ефективно, а також попередженням та вирішеннямконфліктних ситуацій [28, с.57], має цілий ряд специфічних властивостей, щодозволяє говорити про його неординарний характер, комплексний, поліструктурнийпотенціал.
Об’єктомдержавного контролю у сфері суспільних відносин, які розглядаються, єнотаріальна діяльність, що характеризується: публічно-правовою природою (щодоцього питання вчені-юристи одностайні – роботи В. Баранкової, В. Комарова, Г.Гулєвської, Л. Радзієвської, С. Пасічник та ін.), яка полягає в тому, що,захищаючи суб’єктивні права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб,фіксуючи і посвідчуючи безспірні права осіб, нотаріат сприяє створенню ефективнихумов для розпорядження власністю та її охорони, та наданню суб’єктивним правампублічної сили (офіційного визнання від імені держави), з одного боку, та зіншого − здійснює делеговану від держави функцію контролю в сферіцивільного обігу. Крім того, зазначений вище об’єкт державного контролювідрізняється ускладненим, так би мовити, змішаним характером, оскільки поєднуєяк складові – діяльність нотаріальних контор, приватних нотаріусів, а такождержавних нотаріальних архівів. Особливість діяльності, правового тапроцесуального статусу кожного із зазначених суб’єктів нотаріальної діяльності,у кінцевому підсумку формує специфіку нотаріальної діяльності в цілому. Незайвим буде зазначити, що певними нотаріальними функціями наділені і так звані“квазінотаріальні” органи (виконавчі комітети сільських, селищних рад,керівники місць позбавлення волі, головні та чергові лікарі, консульськіустанови та дипломатичні представництва тощо), діяльність деяких із нихпоширюється за межі України, що, у свою чергу, дозволяє говорити про певнуспецифічність територіального розповсюдження державного контролю занотаріальною діяльністю.
По-друге,здійснюється державний контроль за нотаріальною діяльністю в Українірізноманітними державними органами, які взаємодоповнюють один з одним йутворюють цілу систему. Серед таких: Міністерство юстиції України та йогооргани на місцях, органи державної податкової служби України, судові установи,а також так звані загальноконтролюючі органи (правоохоронні тощо). Одні з нихзаймають домінуючі позиції (Міністерство юстиції України та його органи намісцях), інші наділені меншим обсягом контрольних повноважень лише щодо вужчогокола питань (наприклад, органи державної податкової служби України щододотримання нотаріусами вимог чинного податкового законодавства, суди щодорозгляду конкретних справ стосовно законності вчиненої нотаріальної дії абоправомірності відмови у її вчиненні суб’єктами нотаріальної діяльності). Однаклише діяльність усіх державних органів, наділених контрольними повноваженнямиза нотаріальною діяльністю, дозволяє з’ясувати реальний потенціал відповідногорізновиду державного контролю. Суб’єкти державного контролю за нотаріальноюдіяльністю не існують ізольовано один від одного, а взаємодоповнюють контрольніповноваження кожного за рахунок внутрішніх горизонтальних і вертикальних, атакож зовнішніх зв’язків. Якщо останні “ув’язують” державні контрольні организа нотаріальною діяльністю з іншими органами, також наділеними контрольнимиповноваженнями, то в інших сферах суспільних відносин забезпечують існуваннясистеми органів загального державного контролю. Внутрішні ж зв’язки сприяютьформуванню самої системи органів державного контролю за нотаріальною діяльністюза рахунок об’єднання різноманітних за організаційно-правовою структурою,підлеглістю, підсистем органів – Міністерства юстиції України, органівдержавної податкової служби України, судів тощо.
По-третє,особливістю державного контролю за нотаріальною діяльністю є йогоспрямованість, а саме: діяльність контролюючих органів держави зорієнтована нетільки на нотаріуса, як особу, уповноважену здійснювати нотаріальні функції, ай на інших учасників нотаріальних правовідносин, на забезпечення захисту їхніхправ, свобод і законних інтересів. Саме тому можна вести мову про специфічнуметодологічну спрямованість державного контролю за нотаріальною діяльністю вУкраїні, яка передбачає: по-перше, надання допомоги нотаріусам у разі потреби,усунення прогалин, помилок у їхній роботі, у разі ж систематичних грубихпорушень ними законодавства – притягнення до юридичної, зокрема дисциплінарної,відповідальності, а також, по-друге, у захисті прав, свобод і законнихінтересів фізичних та юридичних осіб, щодо яких нотаріуси здійснюють своюдіяльність.
По-четверте, непотрібно забувати і про те, що правові засади здійснення державного контролю занотаріальною діяльністю в Україні регламентуються численними нормативно-правовимиактами підзаконного характеру, положення яких інколи мають дещо узагальнений, аінколи й суперечливий характер, що істотно ускладнює практичну реалізаціювищезазначеного різновиду державного контролю. Аналіз перспективногозаконодавства свідчить, що відповідна тенденція збережеться протягом,щонайменше, найближчого часу. Так, лише у проекті Закону України “Про нотаріат”,внесеному на розгляд до Верховної Ради у 1999 році В. Косаняком, було виділенорозділ, присвячений питанням державного контролю за нотаріальною діяльністю [31,с.13]. Пізніше в оновлених варіантах Закону України “Про нотаріат”[4], цейздобуток законотворчості було втрачено, і лише кілька статей містятьузагальнені фрази щодо потреби здійснення державного контролю за нотаріальноюдіяльністю, що не можна визнати виправданим й потрібно усунути, враховуючи жвласний позитивний досвід. Так, якщо на сьогодні правові засади контролюорганів державної податкової служби України визначаються у численних якзаконодавчих, так і підзаконних нормативно-правових актах, тоді як на майбутнєвже підготовлено проект Закону України “Про податковий контроль”, а також окремуглаву Податкового кодексу України. Питання законодавчого визначення засадздійснення державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні можна вирішитианалогічним шляхом.
Наявність цілогоряду специфічних властивостей державного контролю за нотаріальною діяльністюдозволяє говорити про його значний потенціал, який допоможе з’ясуватикласифікаційний розподіл відповідної складової державного контролю на види.Класифікація (від lat. Classic – розряд, facere – роблю) – система супідрядних понять(класів об’єктів) тієї чи іншої галузі знань чи діяльності людини, щовикористовується як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чикласами об’єктів [37, с.115].
Враховуючи тойфакт, що державний контроль за нотаріальною діяльністю є різновидом загальногодержавного контролю, цілком логічним є використання для поділу його на видикритеріїв, виділених щодо державного контролю взагалі вченими-юристами тавченими-фахівцями з державного управління. Аналіз різних наукових джерелсвідчить, що таких критеріїв виділяється чимало. Так, К. Мірський за ознакоюоб’єктів, на які спрямований державний контроль, виділяє зовнішній тавнутрішній його різновиди, а залежно від стадії – попередній (превентивний),поточний та кінцевий (підсумковий) [35, с.4]. О. Калінюк, зазначаючи, щокласифікація дозволяє проаналізувати державний контроль у широкому обсязі тавиділити особливості і роль, призначення таких видів, робить акцент на тому, щовиди можуть перетинатися, накладатися один на одного, при цьому розмежовує їх:за спрямованістю державного контролю – умовно зовнішній та внутрішній, засуб’єктом здійснення – загальний та спеціальний (функціональний); залежно відстадії – попередній, поточний та підсумковий; залежно від підпорядкованостісуб’єкта та об’єкта контролю – надвідомчий та відомчий або галузевий [25, с.7].У подальших роботах О. Калінюк намагається деталізувати розподіл державногоконтролю за суб’єктом здійснення на парламентський, президентський, судовий таін., а для виділення загального та спеціального державного контролю пропонуєобрати критерієм обсяг контролю та характер контрольних повноваженьуповноваженого суб’єкта [25, с.7]. При цьому вона додає, що єдиних правилкласифікації державного контролю на види не існує. Залежно від того, яківластивості чи стан якого явища викликають значний інтерес, такий виддержавного контролю чи сукупність видів
Залежно відсуб’єкта, який здійснює державний контроль за нотаріальною діяльністю, останнійможна розподілити на: контроль з боку Міністерства юстиції України та йогоорганів на місцях (його можна визнати домінуючим), контроль з боку органівдержавної податкової служби України, контроль з боку судових органів і контрольз боку всіх інших державних органів, наділених, тією чи іншою мірою,контрольними повноваженнями.
Зважаючи насуб’єктів нотаріальної діяльності, щодо яких здійснюється державний контроль,останній можна розподілити на: державний контроль щодо державних нотаріальнихконтор, державний контроль стосовно приватних нотаріусів, щодо“квазінотаріальних” органів, державних нотаріальних архівів, щодо осіб, яківиявили бажання займатися нотаріальною діяльністю.
Зосереджуючиувагу на фактичній підставі здійснення державного контролю за нотаріальноюдіяльністю, його можна розподілити на: державний контроль за нотаріальноюдіяльністю, що здійснюється планово (на підставі розробленого та затвердженогоплану) й державний контроль за скаргою будь-якої особи.
Стадія здійсненнянотаріальної діяльності, на якій вчиняються певні контрольні дії уповноваженихдержавних органів, дозволяє вести мову про попередній або початковий (на стадіїдопуску особи до професії нотаріуса, початку нотаріальної діяльності), поточний(під час здійснення нотаріальних дій суб’єктами нотаріальної діяльності) тапідсумковий (після завершення нотаріальної діяльності в цілому тощо) контроль.
Оскількидержавний контроль за нотаріальною діяльністю в Україні має вельми змістовний,комплексний потенціал, залежно від його спрямованості потрібно виділятиметодологічний (спрямований на надання допомоги особам, які здійснюютьнотаріальну діяльність), профілактичний (попередження помилок, протиправнихдіянь у діяльності нотаріусів, осіб, які виявили бажання займатися нотаріальноюдіяльністю), каральний контроль (зорієнтований на притягнення винних осіб довідповідальності).
Використовуючичасовий критерій, можна виділити разовий (щодо певної особи, яка виявилабажання займатися нотаріальною діяльністю, або за скаргою щодо конкретногосуб’єкта нотаріальної діяльності) та постійний державний контроль за нотаріальноїдіяльністю в Україні, а територіальний масштаб – державний контроль занотаріальною діяльністю, що здійснюється на території України, та такий, щопоширюється й за її межі (наприклад, щодо нотаріальних дій, які вчиняються“квазінотаріальними” органами). Предметна сфера державного контролю занотаріальною діяльністю дозволяє говорити про державний контроль щодо допускуособи до професії нотаріуса, сертифікації робочого місця нотаріуса, законностіздійснення нотаріальної діяльності тощо.
Залежно відметодів здійснення державний контроль за нотаріальною діяльністю може бути увигляді перевірок (домінуючий різновид), ревізій, спостереження, обстеження,інспекції та ін., а від ступеня (глибини) втручання державного контролюючогооргану в оперативну діяльність нотаріуса – прямим або безпосереднім (убільшості випадків щодо діяльності державних нотаріальних контор) та непрямимабо опосередкованим (щодо інших суб’єктів нотаріальної діяльності).
Не потрібнозабувати і про можливість класифікації державного контролю за нотаріальноюдіяльністю в Україні, враховуючи обсяг (кількість) видів діяльності нотаріуса(контори, архіву, “квазінотаріального” органу). У результаті чого виникаєможливість виділяти вибірковий та повний різновиди вищезазначеного державногоконтролю.
Отже,підсумовуючи все зазначене вище, необхідно говорити про те, що державнийконтроль за нотаріальною діяльністю є різновидом державного контролю із цілоюгрупою специфічних властивостей (об’єкт, система суб’єктів, спрямованість,територіальне розповсюдження, методи і методика, правове регулювання засадтощо), які обумовлюють його комплексний, поліструктурний (методологічна,профілактична та каральна складові) потенціал й можливість детальногокласифікаційного розподілу на види, що лише сприяє поглибленому йогоз’ясуванню. Задля вдосконалення правової науки доцільно остаточно з’ясувативизначення державного контролю за нотаріальною діяльністю як сукупність дійуповноважених державних органів (Міністерства юстиції України, органівдержавної податкової служби України, судів тощо) щодо спостереження занотаріальною діяльністю, що здійснюється державними нотаріальними конторами,державними нотаріальними архівами, приватними нотаріусами, “квазінотаріальними”органами з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справу відповідній діяльності, надання допомоги суб’єктам нотаріальної діяльності,усунення прогалин, помилок у їхній діяльності, виявлення причин та умов, щосприяють порушенню ними вимог правових норм, а у разі систематичних порушень зїхнього боку – притягнення винних осіб до юридичної, зокрема дисциплінарної,відповідальності, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересівфізичних та юридичних осіб, щодо яких здійснюється нотаріальна діяльність, й розглядативідповідний різновид державного контролю як окремий правовий інститут,дослідження якого потрібно і надалі поглиблювати.
Поняття державноїнотаріальної діяльності, засади її здійснення потрібно закріпити й назаконодавчому рівні в окремій складовій нового законодавчого акта, усунувшиіснуючу фрагментарність нормативної регламентації, що сприятиме практичнійреалізації контрольної діяльності державних органів, підвищенню йогоефективності, прозорості взаємовідносин контрольних органів і підконтрольнихсуб’єктів нотаріальної діяльності й забезпеченню належного захисту їхніх прав,свобод і законних інтересів.
Розділ 2. Організаційно-правовиймеханізм державного контролю за нотаріальною діяльністю
2.1 Об’єкт тапредмет державного контролю за нотаріальною діяльністю
Державнийконтроль за нотаріальною діяльністю є різновидом і складовою частиноюдержавного контролю взагалі. Йому притаманні всі ознаки останнього, а отже,його можна визначати і як самостійну функцію державного управління в зазначенійгалузі, і як складову управлінського впливу держави на нотаріальну діяльність вцілому, а також, як певну організаційно-правову систему, що традиційноскладається із суб’єктів та об’єкта контролю, його мети (завдань) та функцій,принципів та відповідних методів його здійснення. Причому саме такий елементданої системи, як її об’єкт (підконтрольна нотаріальна діяльність) та йогоправова природа, визначає особливості та специфіку всіх інших елементівзазначеної системи. Похідною ж від об’єкта постає категорія предмета контролю.Саме такі елементи, як об’єкт і предмет, мають превалююче значення при розглядіконтролю за нотаріальною діяльністю як окремого інституту державного контролюта сприяють визначенню його місця в системі контролю.
Перш за все необхідно звернутися дочинного законодавчого визначення. Закон України „Про нотаріат” від 02.09.1993р. не містить поняття нотаріальної діяльності, але встановлює у ст.1, щонотаріат − це система органів та посадових осіб, на яких покладенообов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, тавчинять інші нотаріальні дії, передбачені законом з метою надання їм юридичноївірогідності [4]. Як бачимо, з погляду законодавчого визначення нотаріаттрактується як певна інституціональна система спеціальних суб’єктів, об’єднанихспільністю покладеного обов’язку. Л. Радзієвська та С. Пасічник вказують, щозаконодавче поняття нотаріату містить у собі суб’єктивну (вказує на системунотаріальних органів) та об’єктивну (вказує на повноваження нотаріальнихорганів і посадових осіб) сторону діяльності нотаріату, а також мету вчиненнянотаріальних дій, та виділяють такі завдання нотаріату: захист і охоронавласності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; зміцненнязаконності та правопорядку; запобігання можливим правопорушенням [44, с. 9−10].
Стосовно досліджень правової природи нотаріальноїдіяльності на теоретичному рівні, то абсолютна більшість учених, якідосліджують ті чи інші питання нотаріату, приділили увагу зазначеному питанню. „Нотаріатв Україні − система органів та осіб, які забезпечують у межах безспірнихправовідносин позасудову охорону та захист цивільних прав і законних інтересівфізичних і юридичних осіб, територіальних громад і держави шляхом вчиненнянотаріальних дій” – саме так визначає поняття нотаріату проект нового ЗаконуУкраїни „Про нотаріат” [4].
Згідно зположеннями вищезгаданого законопроекту, нотаріальною діяльністю в Українівизнається незалежна професійна діяльність уповноваженої державою особи, на якупокладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичнезначення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метоюнадання їм юридичної достовірності [4].
Доцільно звернутиувагу на те, що сприйняття в майбутньому законодавстві категорії „незалежнапрофесійна діяльність” стосовно нотаріальної діяльності відтворює законодавчіположення Податкового Кодексу України, який відносить приватну нотаріальнудіяльність саме до незалежної професійної діяльності ( в літературі такіпрофесії називають „вільними” [34, с.5−8]), однак зазначений законопроектпередбачає в майбутньому перехід до єдиної організаційної форми здійсненнянотаріальної діяльності за прикладом сучасної приватної, але на сьогодні часнотаріат існує у вигляді державного та приватного. Специфічною порівняно з об’єктомдержавного контролю є приватна нотаріальна діяльність, яка за визначеннямбагатьох дослідників нотаріату, є дуалістичною, двоїстою. Дуалістичністьстатусу приватного нотаріуса – ще одне досить поширене визначення в науці, якепоходить із традиції так званого „латинського” нотаріату. Воно є одним ізфундаментальних принципів − “нотаріальна функція є державною, але виконуєїї нотаріус незалежно, не будучи підпорядкованим службовій ієрархії державноїадміністрації чи будь-яким іншим державним органам ” [42, с.93].
Характеризуючинотаріальну діяльність як об’єкт державного регулювання, Г. Гулєвська акцентує увагуна визначенні двох основних притаманних їй особливостей: по-перше, змінюючи абодоповнюючи деякі свої функції на певних етапах свого розвитку, нотаріальнадіяльність залишається незмінною за своєю основною (публічно-правовою) суттю тапризначенням, по-друге, у межах одного об’єкта державного регулюванняспівіснують два елементи, різнопорядкові за своїм правовим статусом – державнийнотаріат і приватний, причому правовий статус останнього характеризуєтьсядуалістичним статусом при органічному поєднанні публічно-правових(функціонального значення) та приватно-правових (організаційного значення)засад, і це тоді, коли превалює саме публічно-правове начало [23, с.65].
Отже,до особливостей нотаріальної діяльності, які зумовлюють, з одного боку,необхідність державного контролю, а з іншого визначають специфіку йогоорганізаційно-правового механізму, потрібно віднести, те, що нотаріальна діяльністьза своєю природою є:
−публічно-правовою (виконує делеговану від держави функцію контролю в сферіцивільно-правових відносин та забезпечення ефективних умов для розвиткуцивільного обігу), що проявляється у тому, що вчинення нотаріальних дій – неправо, а обов’язок нотаріуса, а вчинені нотаріальні дії набувають офіційноговизнання; − правозахисною та правоохоронною (здійснює захист та охоронуправ і законних інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом застосування вкожному конкретному випадку відповідної норми права, надаючи юридичноївірогідності діям і фактам);
−процесуальною із чітко регламентованою процедурою (всі дії вчиняються відповіднодо встановленого порядку та правил, недотримання яких призводить до недійсностінотаріального акта);
−бінарною за формою її здійснення (державна та приватна).
Виходячиз того, що загальним об’єктом державного контролю за нотаріальною діяльністюпостає, звичайно, сама нотаріальна діяльність як публічно-правовий інститут,безпосередньо ж об’єктом контролю будуть конкретні дії підконтрольнихсуб’єктів, пов’язані з їхньою нотаріальною діяльністю, зупинимося нахарактеристиці системи підконтрольних суб’єктів (осіб, на яких покладенообов’язок вчинення нотаріальних дій).
У зв’язку з цим потрібно звернути увагу нарозмежування таких поняття, як „підконтрольні суб’єкти”, „контролюючісуб’єкти”, „суб’єкти, наділені контрольними повноваженнями” від такоїконструкції, як „суб’єкти контрольних правовідносин”, яка походить іззагальнотеоретичного розуміння структури правовідносин взагалі і є більшзагальною та широкою. Саме у цьому аспекті В. Комаров та В. Баранкова класифікуютьсуб’єктів контрольного правовідношення на суб’єктів, які здійснюють контроль,та суб’єктів, діяльність яких контролюють [27, с.60]. Отже, до системи органів іпосадових осіб, на яких, згідно з законом, покладено обов’язок посвідчуватиправа, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальнідії, передбачені законом з метою надання їм юридичної вірогідності належатьдержавні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та державні нотаріальніархіви. Основною функцією державних нотаріальних контор і приватних нотаріусів єнадання нотаріальних послуг. Відповідно саме ці суб’єкти наділені найбільшшироким обсягом компетенції щодо вчинення нотаріальних дій, неухильнедотримання якої має суттєве практичне значення та гарантує успішне виконаннязавдань, що покладаються на органи нотаріату. Стосовно цього в діяльностісуб’єктів, що вчиняють нотаріальні дії можливі порушення в двох напрямах:вчинення дій, що виходять за межі компетенції, або, навпаки, відмова у вчиненнідії, за виконанням якої звернулася особа – перше, що повинні зробити нотаріусчи посадова особа в разі звернення зацікавленої особи, – здійснити перевірку,чи входить дане питання до його компетенції [37, с.88].
Найбільш широкоюпредметною компетенцією, яка визначається ст. 34 Закону України “Про нотаріат”від 02.09.1993 року наділені державні нотаріальні контори [4], однаквстановлений перелік не є вичерпним – на державні нотаріальні контори може бутипокладено вчинення й інших нотаріальних дій.
Обсяг предметноїкомпетенції приватних нотаріусів дещо вужчий: вони мають право вчиняти майжевсі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України “Про нотаріат” від02.09.1993 р., однак відповідно до ст. 36 Закону України “Про нотаріат” від02.09.1993 р. з компетенції приватного нотаріуса виключалося вчинення такихдій: накладання і зняття заборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва проправо власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного зних, видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів щодо охорониспадкового майна, посвідчення договорів довічного утримання, засвідченнясправжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідченнядоручень з тією ж метою, а також засвідчення справжності підпису батьків чиопікуна (піклувальника) на заяві про згоду на усиновлення дитини. Враховуючи,що такі досить широкі та невиправдані винятки з компетенції приватнихнотаріусів викликали певні незручності в їхній діяльності, Указом ПрезидентаУкраїни “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” від 23 серпня 1998року до предметної компетенції приватних нотаріусів були внесені відповіднікорективи: відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видаватисвідоцтво про право на спадщину та вживати заходів щодо охорони спадковогомайна [6]. До речі, зміни до Закону України „Про нотаріат” внаслідок цього невнесені дотепер, а систематизація предметної компетенції державних і приватнихнотаріусів здійснена на рівні підзаконного акта – Інструкції про порядоквчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказомМіністерства юстиції від 03 березня 2004 року за № 20/5 [10], що звичайно не єприйнятним і потребує виправлення.
Крім прав, ЗаконУкраїни “Про нотаріат” від 02.09.1993 року встановлює й обов’язки нотаріуса,так відповідно до ст. 5 нотаріус зобов’язаний: здійснювати свої професійніобов’язки відповідно до норм Закону України «Про нотаріат» іпринесеної присяги; сприяти заінтересованим особам у здійсненні їхніх прав ізахисті законних інтересів, роз'яснювати учасникам нотаріального провадженняправа та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій длятого, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальнихдій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідностізаконодавству України або міжнародним договорам [4].
Щодо державнихнотаріальних архівів, то їхнє створення передбачено згідно до Законом України“Про нотаріат” від 02.09.1993 р. (ст. 23). Згідно з цим законом в обласнихцентрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі державних нотаріальнихархівах, що є складовою частиною Національного архівного фонду Україниздійснюється тривале (до 75 років) централізоване зберігання та використаннянотаріальних документів, передача їх у відповідний державний архів,відбувається надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам(суб’єктам вчинення нотаріальних дій) у вдосконаленні роботи з документами. Діяльністьта організація державних нотаріальних архівів регулюється Положенням продержавний нотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції Українивід 7 лютого 1994 року .
Так звані квазінотаріальні органи −консульські установи України, посадові особи виконавчих комітетів сільських,селищних і міських рад та інші посадові особи, посвідчують дії, прирівняні донотаріальних, лише в певних випадках (встановлених законом та, як правило,виняткового характеру) за умов відсутності за тих чи інших обставин державнихчи приватних нотаріусів. Консульські установи підпорядковані Міністерствузакордонних справ і діють під загальним керівництвом глави дипломатичногопредставництва України в державі перебування. Предметна компетенціяконсульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 ЗакономУкраїни “Про нотаріат” від 02.09.1993 р.[4] та ст. 44 Консульського статутуУкраїни, затвердженого указом Президента від 2 квітня 1994 року. Зазначимо, щообсяг компетенції щодо здійснення нотаріальної діяльності у консульськихустановах досить значний, що дозволяє визнати їх за поширеним висловом„нотаріусами за кордоном” [44, с.24].
Компетенція посадових осіб виконавчихкомітетів сільських, селищних та міських рад щодо вчинення нотаріальних дій визначаєтьсяст. 37 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. [4]. Віднесення докомпетенції посадових осіб відповідних виконавчих комітетів місцевих радвчинення деяких нотаріальних дій дозволяє забезпечити своєчасне вчинення, по-перше,тих нотаріальних дій, зволікання із здійсненням яких може призвести до певнихнегативних наслідків (посвідчення заповітів, вжиття заходів до охорониспадкового майна тощо) та, по-друге, найбільш поширених, і водночас відноснонескладних нотаріальних дій (наприклад, засвідчення вірності копій). Більшдетальне регулювання порядку вчинення нотаріальнихдій зазначеними посадовими особамиздійснюється на підставі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дійпосадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських раднародних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25серпня 1994 року. Згідно з зазначеною Інструкцією безпосередньо вчинятинотаріальні дії у виконкомах мають право посадові особи, на яких за рішеннямвиконавчого комітету відповідної місцевої ради покладено вчинення цих дій. Найчастіше обов'язок вчиняти нотаріальні дії покладається насекретаря виконкому. Посадові особи виконкомів місцевих рад вчиняютьнотаріальні дії, реалізуючи ті самі принципи, що й нотаріуси [48, с.16]. До складу наступної підгрупи квазінотаріальних органів входятьінші посадові особи, які посвідчують лише в певних випадках дії, прирівняні донотаріальних. Надане посадовим особам право посвідчувати такі дії, а саме:заповіти та доручення, обумовлено тим, що за певних (як правило, виняткових)обставин, коли нотаріус відсутній, може виникнути нагальна необхідність вчинитиці дії.
До таких посадових осіб належать:головні лікарі та їхні заступники по медичній частині або чергові лікарі лікарень,інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладів і санаторіїв; директориабо головні лікарі будинків для престарілих або інвалідів; капітани морськихсуден і суден внутрішнього плавання; начальники розвідувальних, арктичних таінших експедицій [41, с.5]. Державний контроль за вчиненням дій, прирівняних донотаріальних, об’єктивно має досить незначний та переважно методичний характер.Ще одна група підконтрольних суб’єктів – особи що мають намір зайнятися нотаріальноюдіяльністю, яких можна розподілити на осіб, що мають намір пройти стажування;стажистів державних і приватних нотаріусів; осіб що мають намір отриматисвідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, осіб, що мають намірзареєструвати приватну нотаріальну діяльність тощо. Як уже було зазначено,доцільним є розмежування таких понять як „об’єкт” та „предмет” контролю,причому перший не тільки є більш загальним щодо останнього, але й носить більштеоретичний, абстрактний характер, на відміну від поняття „предмет контролю”,якому властива, перш за все, практична спрямованість.
На нашу думку, предметом державногоконтролю за нотаріальною діяльністю можна визнати окремі прояви такоїдіяльності матеріального чи нематеріального характеру, що в ціломухарактеризують її ефективність. Наприклад, це може бути (перелік не вичерпний):− дотримання вимог чинного законодавства та податкової дисципліни;організація роботи та приймання осіб, які звертаються за вчиненням нотаріальноїдії;
− виконання обов’язків щодосприяння заінтересованим особам у здійсненні їхніх прав і захисті законнихінтересів і роз'яснення учасникам нотаріального провадження прав та обов'язків,наслідків вчинюваних нотаріальних дій;
− збереження таємницівідомостей, одержаних нотаріусом у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій;
− усунення порушень, виявленихпід час попередньої перевірки;
− обставини за скаргою, щопоступила на дії нотаріуса;
− правильність нарахуваннядержавного мита;
− правильність веденняділоводства, оформлення документів тощо.
Предмет контролю може мати якматеріальне втілення – документальне (свідоцтва про право на заняттянотаріальною діяльністю, свідоцтво про реєстрації приватної нотаріальноїдіяльності, нотаріально-процесуальні документи, реєстри та журнали, спеціальнібланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції, документи, щоподаються для призначення стажування або складання кваліфікаційного іспиту,документи, пов’язані із обчисленням і сплатою податків – кошториси, декларації,квитанції, звіти тощо), так і не документальне: відповідність приміщеннявимогам до робочого місця нотаріуса, забезпечення оргтехнікою тощо, так інематеріальне.
До останніх можна віднести рівеньзнань відповідного законодавства, рівень оволодіння практичними навичками, дотриманнярежиму роботи, рівень культури обслуговування відвідувачів нотаріальних контор,відповідність вимогам складеної присяги нотаріуса тощо.
2.2 Суб’єкти контрольних повноважень щодонотаріальної діяльності
Юридична природаконтролю проявляється у тому, що він здійснюється уповноваженими суб’єктамичітко окресленим колом державних органів і посадових осіб. Конкретний склад таобсяг компетенції кожного з уповноважених учасників контрольного процесузакріплено у відповідному законодавстві, фіксуючому, хто може бути суб’єктомпроцесу, що він повинен робити, і як чином він повинен виконувати свої посадові(службові) функції [45, с.18].
Отже, наявність суб’єктів державного контролю занотаріальною діяльністю, які формуються державою (або діють за дорученнямдержави) та наділені необхідними владними контрольними повноваженнями в межах,встановлених відповідними нормативними правовими актами, є прямим свідченнямдержавно-правового характеру контролю за нотаріальною діяльністю.
Як ужезазначалося, державна контрольна діяльність за нотаріальною діяльністюспецифічна різноплановістю суб’єктів, які її здійснюють. Щодо визначення самихсуб’єктів контрольної діяльності, за О. Лукашовим, це „визнані державою носіїконтрольних повноважень” [ 33, с.107], а на думку О. Петришина, системаконтрольних органів – це сукупність діючих функціональних органів управління тагромадськості, структурних підрозділів міністерств і відомств, апаратугромадських організацій, призначених лише для здійснення контролю за діяльностіорганів державного управління, підпорядкованих ним об’єктів господарського,соціально-культурного та іншого призначення [42, с.93]. Можна сказати, щосукупність суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністю, з одногобоку, становить певну організаційно-правову систему, з іншого боку − цясистема є важливим структурним елементом всього механізму державного контролюза нотаріальною діяльністю, і поряд із об’єктом, є основною, визначальноюланкою у зазначеному механізмі. Саме особливості діяльності контролюючих суб’єктіву сфері нотаріальної діяльності, їх основні функції, компетенція та правовийстатус стануть предметом розгляду цього підрозділу.
Державнийконтроль за нотаріальною діяльністю можна визначати як функцію відповіднихорганів виконавчої влади – опосередковану (наприклад, для органів податковоїслужби, органів суду тощо) або профільну, одну з основних для Міністерстваюстиції та органів юстиції на місцях. Як відомо, контроль може бути зовнішнім,коли він здійснюється органом, що не входить у систему відомства, щоперевіряється, і внутрішнім, коли перевірка здійснюється власними силамиміністерства, відомства, установи [50, с.59].
Враховуючи те, що„виникнення контрольних правовідносин… пов’язане з реалізацією контролюючиморганом владних повноважень, що надані йому законодавством” [49, с.100],характеристику суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністюдоцільно надавати шляхом аналізу їхніх відповідних повноважень. Причому,розглядаючи дане питання, потрібно виходити з відомої аксіоми про те, що „праваорганів державного контролю постають в той же час і як їх обов’язки, оскількидіяльність з приводу здійснення контролю завжди пов’язана з виконаннямпокладених на контролюючий орган обов’язків” [52, с.113].
Спираючисьна положення Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р., можна виділититакі повноваження Міністерства юстиції та його управлінь: керівництвонотаріальними конторами (ст. 18 Закону); видача і анулювання свідоцтва проправо на заняття нотаріальною діяльністю (ст.12 Закону); затвердження Правилведення нотаріального діловодства (ст.14 Закону); призначення на посадудержавного нотаріуса (ст. 17 Закону); відкриття і ліквідація державнихнотаріальних контор та питання їхніх штатів (ст.17 Закону); утвореннякваліфікаційних комісій нотаріату (ст.10 Закону); реєстрація приватноїнотаріальної діяльності (ст. 24 Закону); контроль за діяльністю приватнихнотаріусів (ст. 33 Закону) і анулювання реєстраційного посвідчення приватнихнотаріусів (ст. 30 Закону); затвердження Положення про державний нотаріальнийархів (ст. 23 Закону) [4]. Крім того, Указом Президента України “Проврегулювання нотаріальної діяльності в Україні” від 23.08.1998 р. наМіністерство юстиції України покладено також повноваження щодо визначеннякількості приватних нотаріусів у межах нотаріального округу залежно відчисельності населення.
Усвою чергу, Положення про Міністерство юстиції України, затверджене ПостановоюКабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року за № 1577 визначає, що“… Основним завданням Мін’юсту України є…організація роботи нотаріату…”, “…Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань …. організовує роботуустанов нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення,контролює законність вчинення нотаріальних дій державними та приватниминотаріусами, видає та анулює свідоцтва про право на заняття нотаріальноюдіяльністю, забезпечує реєстрацію приватної нотаріальної діяльності,організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальнихдокументів, веде реєстр свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю,визначає кількість приватних нотаріусів у межах нотаріальних округів,затверджує зразки печаток державних та приватних нотаріусів та умови замовленняна їх виготовлення; здійснює підготовку нотаріально оформлених документів дляїх консульської легалізації, надає допомогу консульським установам з питаньвчинення нотаріальних дій; забезпечує роботу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріатутощо. Міністерство юстиції України здійснює свої контрольніповноваження щодо організації та забезпечення діяльності нотаріатубезпосередньо та через утворені у встановленому порядку Головне управлінняюстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головніуправління юстиції в областях, м.м. Києві та Севастополі.
Відповіднодо Положенняпро Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АвтономнійРеспубліці Крим, головні управління юстиції в областях, м.м. Києві таСевастополі (надалі − управління юстиції), затвердженого наказомМіністерства юстиції від 14 лютого 2007 № 47/5, середосновних завдань управління юстиції визначено організацію роботинотаріату. Відповідно до покладених на нього завдань управління юстиції “…організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходівщодо її поліпшення, здійснює контроль за законністю вчинення нотаріальних дійдержавними і приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечує роботукваліфікаційної комісії нотаріату;… забезпечує діяльність нотаріальногоархіву щодо зберігання нотаріальних документів; 32) організовує та контролюєстажування осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;…визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріальну діяльність, вноситьзміни в реєстраційне посвідчення та анулює його, контролює дотримання вимогщодо організації робочого місця приватного нотаріуса;… подає до Мін'юступропозиції щодо визначення граничної чисельності приватних нотаріусів внотаріальних округах області;… призупиняє діяльність нотаріусів, готуєобґрунтовані подання на розгляд Мін'юсту щодо анулювання свідоцтва про право назаняття нотаріальною діяльністю;… затверджує розміри оплати за наданнядержавними нотаріусами додаткових платних послуг правового і технічногохарактеру та забезпечує організаційне керівництво цією роботою;… контролюєобіг спеціальних бланків та захисних знаків нотаріальних документів, готуєподання до Мін’юсту щодо необхідності виготовлення печаток нотаріусів;….організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до йогокомпетенції, пов'язаних з роботою підвідомчих установ, виявляє та усуваєпричини, що породжують обґрунтовані скарги громадян;… вивчає потреби,укладає договори стосовно постачання матеріально-технічних ресурсів до…установнотаріату.., а також здійснює контроль за зберіганням та витрачанням грошовихкоштів та матеріальних цінностей у підпорядкованих органах. Наведений перелікстосується прямих повноважень управлінь юстиції стосовно забезпеченнядержавного контролю за нотаріальною діяльністю, але він не є вичерпним. Здійснюючикласифікацію повноважень органів юстиції щодо впорядкування діяльностінотаріату, науковці О. Петришин та Ж. Сульженко виділяють такі три групи: 1)повноваження з приводу юридичного забезпечення діяльності нотаріусів(наприклад, визначення порядку проходження стажування осіб, які мають намір умайбутньому зайнятися нотаріальною діяльністю; затвердження правилнотаріального діловодства тощо); 2)повноваження з приводу організаційногозабезпечення нотаріальної діяльності (ведення реєстру державних нотаріальнихконтор та приватнопрактикуючих нотаріусів, створення кваліфікаційної комісіїдля складання іспиту уосіб, які пройшли стажування та мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю,створення та скасування державних нотаріальних контор, визначення кількостіпосад нотаріусів у нотаріальному окрузі). Особливу групу повноважень складаютьповноваження, які пов’язані ізздійсненням функції контролю [42, с.93].
Класифікаціюповноважень, якими наділені Міністерство юстиції та відповідні управлінняюстиції щодо реалізації функцій управління нотаріатом, наводить у своїйдисертації також Г. Гулєвська, а саме: повноваження, які становлятьорганізаційну групу (керівництво державними нотаріальними конторами, забезпеченнядопуску до професії, а саме: організація стажування осіб, що мають намірзайнятися нотаріальною діяльністю, проведення кваліфікаційних іспитів, видачіта анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю,реєстраційних посвідчень приватних нотаріусів, встановлення вимог щодо робочогомісця приватного нотаріуса, визначення нотаріальних округів, квотування посадприватних нотаріусів тощо), по-друге, це повноваження щодо здійсненнянормативних функцій (видання різноманітних наказів, інструкцій, правил та іншихправових актів, що стосуються нотаріальної діяльності), по-третє, повноваженнящодо здійснення методичних функції (узагальнення нотаріальної практики,проведення методичних семінарів, нарад, здійснення відповідної видавничої діяльності,тощо), по-четверте, повноваження в галузі контролю (зокрема, це контроль завиконанням професійних обов’язків і контроль за дотриманням правилнотаріального діловодства) [23, с.65].
Незаперечуючи доцільності виділення повноважень щодо контролю в сфері нотаріату вокрему групу, потрібно враховувати, що функція контролю притаманна будь-якійстадії та виду управлінської діяльності (наприклад, при проведеннікваліфікаційних іспитів здійснюється контроль за рівнем підготовки кандидатівна отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, приорганізації стажування здійснюється контроль за його проходженням тощо).
Безпосередньосуб’єктом державного контролю за нотаріальною діяльністю на загальнодержавномурівні є відповідний спеціалізований структурний підрозділ Міністерства юстиціїУкраїни – Департамент нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань, який,згідно з покладеними на нього завданнями: 1) організовує та перевіряє роботуорганів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів іприватних нотаріусів, а також Головного управління юстиції Міністерства юстиціїУкраїни в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях,м.м. Києві та Севастополі щодо здійснення ними керівництва та контролю задіяльністю державних та приватних нотаріусів, надає їм необхідну методичну тапрактичну допомогу і дає вказівки щодо усунення виявлених недоліків, здійснюєконтроль за дотриманням вимог чинного законодавства, виконанням наказів,інструкцій, вказівок Міністерства юстиції України з цих питань; 2) здійснюєпідготовку матеріалів на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату,організовує проведення її засідань та оформлення рішень; 3) здійснює підготовкуматеріалів на розгляд Комісії з розгляду питань щодо анулювання свідоцтв проправо на заняття нотаріальною діяльністю, організовує проведення її засідань таоформлення рішень.
Отже, спектрконтрольних повноважень Міністерства юстиції України в сфері нотаріату охоплюєвсі стадії контрольного циклу – від планування, організації та проведенняконтрольних заходів до вирішення питання про усунення виявлених порушень,притягнення винних до відповідальності. Наприклад, у разі виявлення приздійсненні професійної діяльності нотаріусами систематичних порушеньзаконодавства або одноразового грубого порушення – це може бути анулюваннясвідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Так, за данимиофіційного сайту Міністерства юстиції за період з 1994 по 2004 рік Мін’юстпозбавив свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю 81 нотаріуса. КрімДепартаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань, при Міністерствіюстиції функціонують Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та Комісія зрозгляду питань щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.
СтруктураДепартаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань складається зУправління організаційного та методично-правового забезпечення діяльностіорганів нотаріату (включає відділ контролю за роботою органів нотаріату тааналітично-методичний відділ) та Управління реєстрації адвокатських об’єднань іправової допомоги (відділ реєстрації адвокатських об’єднань і видачі свідоцтвпро право на заняття нотаріальною діяльністю та відділ правової допомоги ілегалізації документів).
У літературівисловлюється пропозиція для підвищення ефективності виконання функційдержавного регулювання нотаріальною діяльністю посилити спеціалізаціювідповідних структурних підрозділів Міністерства юстиції України, створитивідділ, який назвати “Департамент з питань регулювання нотаріальної діяльності”(Гулєвська Г.) [23, с.65], і з цим потрібно погодитися, враховуючи положеннявнесених до Верховної Ради законопроектів, які передбачають реформуваннясистеми нотаріату (у разі їхнього прийняття, на Міністерство юстиції будепокладено значна за обсягом кількість практичних завдань організаційно-правовогохарактеру) та зростання кількості питань, що виникають у нотаріальнійпроцесуальній діяльності на тлі кардинальних змін у національномузаконодавстві. Наступним суб’єктом державного контролю в галузі нотаріальноїдіяльності, що потребує характеристики, є Вища кваліфікаційна комісія нотаріатуяка утворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положенняпро Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 08 грудня 2006 р. До повноважень Вищої кваліфікаційноїкомісії нотаріату входить: розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій;вирішення питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспитуособою, яка подала скаргу, Вищій кваліфікаційній комісії; розроблення тазатвердження програми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, якімають намір займатися нотаріальною діяльністю. Термін повноважень комісіїстановить три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники відМіністерства юстиції, два представники легалізованих в установленому порядкуоб'єднань нотаріусів із всеукраїнським статусом. Склад комісії затверджуєтьсянаказом Міністерства юстиції [50, с.59]. При Міністерстві юстиції Україниутворюється також Комісія з розгляду питань щодо анулювання свідоцтв про правона заняття нотаріальною діяльністю (далі – Комісія), яка діє на підставівідповідного Положення про Комісію, затвердженого наказом Міністерства юстиціїУкраїни від 19 листопада 1998 року. До компетенції Комісії входить розглядподань відповідних органів юстиції на місцях щодо анулювання свідоцтв про правона заняття нотаріальною діяльністю та вирішення питання про анулювання абовідмову в анулюванні свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.Термін повноважень Комісії становить п’ять років, склад комісії (чисельністьякої – сім осіб) затверджується наказом Міністерства юстиції України [33]. Відповідніконтрольні повноваження на місцях реалізуються обласними управліннями юстиціїта їхніми структурними підрозділами – відділами нотаріату, та кваліфікаційнимикомісіями нотаріату.
Відповідно допокладених на відповідні відділи нотаріату завдань, ними реалізується доситьзначне коло типових повноважень. Так, відділи нотаріату обласних управліньюстиції: організовують і перевіряють роботу державних нотаріальних контор таприватних нотаріусів; організовують у встановленому порядку в системі органівюстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послугправового і технічного характеру; вивчають та узагальнюють практику роботинотаріусів, застосування ними чинного законодавства при вчиненні нотаріальнихдій і вживають заходів до її вдосконалення; відкривають та ліквідують увстановленому порядку установи нотаріату; здійснюють правову експертизудокументів для отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальноюдіяльністю; надають методичну та практичну допомогу нотаріусам з питаньвчинення нотаріальних дій; узагальнюють статистичну звітність про діяльністьдержавних нотаріальних контор, приватних нотаріусів. Також відділи нотаріатуздійснюють перевірки законності вчинених нотаріальних дій; проводять семінаридля нотаріусів області; розглядають заяви та скарги громадян, надають роз'ясненнястосовно діючого законодавства; узагальнюють практику вчинення нотаріальнихдій, роботу зі скаргами та зверненнями громадян; проводять прийоми громадян;аналізують дисциплінарну практику; розробляють тарифи за надання додатковихплатних послуг правового та технічного характеру в державних нотаріальнихконторах, державному нотаріальному архіві, здійснюють контроль за їх правильнимзастосуванням; здійснюють підготовку питань щодо діяльності нотаріату назасідання колегій управління юстиції; разом з відділом кадрів обласногоуправління юстиції проводить роботу з добору кадрів щодо створення резерву іпідвищення кваліфікації працівників державних нотаріальних контор;організовують стажування осіб, які мають намір займатися нотаріальноюдіяльністю; ведуть журнал реєстрації приватної нотаріальної діяльності; вносятьзміни в реєстраційне посвідчення приватної нотаріальної діяльності; готуютьподання на розгляд Міністерства юстиції України щодо призупинення діяльностіприватних нотаріусів та анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальноюдіяльністю; готують звіти про діяльність державних нотаріальних контор таприватних нотаріусів області для Міністерства юстиції України.
Досить важливіфункції державного контролю в галузі нотаріальної діяльності реалізуютькваліфікаційні комісії нотаріату, головним завданням яких є визначення рівняпрофесійної підготовленості осіб, які мають намір зайнятися нотаріальноюпрактикою. Кваліфікаційні комісії нотаріату діють на підставі Положення прокваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиціїУкраїни від 01.12.2006 р. Кваліфікаційна комісія діє у складі семи чоловік:трьох нотаріусів, двох представників відповідно Головного управління юстиціїМіністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головних обласних,Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції та двох представниківлегалізованих у встановленому порядку територіальних об'єднань нотаріусів. Доскладу кваліфікаційної комісії входять нотаріуси, які мають стаж роботи нотаріусамине менше п'яти років. У випадках, передбачених рішеннями Міністерства юстиціїУкраїни, до складу кваліфікаційної комісії можуть входити представникиМіністерства юстиції України. Склад кваліфікаційної комісії затверджуєтьсянаказом відповідно Головного управління юстиції Міністерства юстиції України вАвтономній Республіці Крим, Головних обласних, Київського та Севастопольськогоміських управлінь юстиції [24, с.74]. Одним із специфічних елементів формуванняконтролюючих суб’єктів у сфері нотаріату можна визнати залучення як членівкваліфікаційних комісій представників нотаріальної спільноти, існуванняелементу громадського контролю. До речі, аналізуючи останні публікації з даноїтематики та редакції проектів Закону України „Про нотаріат” (враховуючи іостаточний) можна зробити висновок про перспективу певного роздержавленняконтролю в галузі нотаріальної діяльності, делегування частини контрольнихфункцій органам професійного самоврядування.
У свою чергусеред науковців висловлюються сумніви щодо доцільності запровадженнякорпоративного контролю (С. Фурса, Є. Фурса) [48, с.16], роздуми пронеготовність нашого суспільства до підвищення ролі професійного самоврядуваннята неприпустимість наділення їх контрольними повноваженнями (Г. Гулєвська) [23,с.65]. Така позиція зазначених авторів видається спірною. На нашу думку, заумов скасування в майбутньому інституту державного нотаріату, потрібнопозитивно оцінити підвищення ролі корпоративного контролю в нотаріальній сфері,оскільки це відповідає і специфіці нотаріальної діяльності (яка належить до такзваних вільних професій або є незалежною професійною діяльністю), і здобуткамісторичного досвіду, і традиції латинського нотаріату в зарубіжних країнах (доякої належить, зокрема, Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Греція, Італія,Люксембург, Голландія, Іспанія, Канада, країни Латинської Америки, Японія,Польща, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Чехія, Росія тощо).
Як зазначає В. Комарова:„прямування до бажаної моделі громадянського суспільства передбачає делегуваннячастини державно-владних повноважень до об’єднань громадян, органів місцевогосамоврядування, територіальних громад, органів самоорганізації населення…Одним із ключових у процесі формування самоврядного правового громадянськогосуспільства в сучасній Україні має стати впровадження системи латинського, аботак званого “вільного” нотаріату. Він репрезентує найхарактерніші рисигромадянського суспільства. Латинський нотаріат – це нотаріат, здійснюваний уформі вільної професії, і в той же час він здійснює привселюдну соціально-правовуфункцію, отримавши делеговані йому державою публічні повноваження [37, с.5].
На нашу думку,такий напрям розвитку державного контролю за нотаріальною діяльністю в ціломувідповідає процесам оновлення розуміння адміністративного права, державногоуправління та державного контролю. Тим більше, що останнім часом „привертаєувагу тенденція розширеного трактування контролю, який здійснюється не лишедержавними органами, а й іншими ланками соціального управління”. Враховуючи, щопитання наділення контрольними повноваженнями громадської організації,створеної за професійною (корпоративною) ознакою, має на сьогодні перспективнуспрямованість у законодавстві (передбачена лише законопроектами, а не чиннимзаконодавством) та дискусійність у науці (причому дискутується саме питаннядоцільності роздержавлення контролю у сфері нотаріальних відносин), найбільшпроблемні аспекти (який саме орган професійного самоврядування повинен бутинаділений контрольними повноваженнями, питання обов’язкового членства у такійорганізації тощо) будуть розглянуті нами в наступній главі, в контексті пошукунайбільш оптимальних шляхів вдосконалення державного контролю за нотаріальноюдіяльністю.
Що стосуєтьсязовнішнього, міжвідомчого контролю за нотаріальною діяльністю найбільшхарактерним контролюючим суб’єктом виступають органи державної податковоїслужби, що здійснюють контроль за правильністю нарахування, повноти тасвоєчасності сплати податків, зборів та обов’язкових платежів нотаріусами. Іншийнапрям податкового контролю реалізується в межах, встановлених Законом України“Про оподаткування доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року щодо виконаннянотаріусом функцій податкового агента.
Зазначимо, щопитання взаємодії органів державної податкової служби та нотаріальних органіввзагалі та податкового контролю за нотаріальною діяльністю зокрема на сьогодніє досить актуальними та проблемними (наприклад, доцільність та обґрунтованістьпокладення на нотаріусів фіскальних функцій податкового агента, проблематикаоподаткування приватних нотаріусів, податкових кредитів, податкових перевіроктощо) потребують значного законодавчого оновлення та більш ефективногорегулювання, а отже, доцільним буде їхній розгляд у системі із іншими питаннямизаконодавчого вдосконалення державного контролю за нотаріальною діяльністю.
Не можна незупинитися і на характеристиці наступного суб’єкта державного контролю занотаріальною діяльністю – судових органів. Судовий контроль за нотаріальноюдіяльністю є важливою гарантією прав громадян, юридичних осіб і інтересівдержави.
Потрібно уточнитимежі поняття судового контролю за нотаріальною діяльністю. Контроль судовихорганів за нотаріальною діяльністю стосується винятково нотаріальноїпроцесуальної діяльності, зокрема питання правильності вчинення нотаріальнихдій, відмови у вчиненні нотаріальної дії та реалізується за правилами позовногопровадження згідно з Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня2004 року [3], що набув чинності з 01 вересня 2005 року (раніше – за правиламиокремого провадження глави 39 ЦПК України від 18.07.1963 р. „за умовивідсутності спору про право цивільне, підвідомчий суду, а у разі наявностіспору – в порядку позовного провадження” [44, с.377]).
Водночас немаєпідстав поширювати його на випадки, коли оскаржуються дії та рішеннявідповідних органів управління (органів юстиції або органів податкової служби),наприклад, оскарження у суд відмови у видачі свідоцтва про право на заняттянотаріальною діяльністю, оскарження рішення обласного управління юстиції таприрівняних до них органів юстиції про анулювання реєстраційного посвідченняприватної нотаріальної діяльності, оскарження рішення про анулювання свідоцтвапро право на заняття нотаріальною діяльністю тощо. Оскільки в даному випадку маємокласичні приклади судового контролю за органами державного управління,„вирішення спорів про порушення прав і свобод громадян, які природно пов’язаніз протиправністю адміністративних актів, що оформлюють управлінську діяльністьорганів виконавчої влади” [20, с.22], що реалізується у порядку, передбаченому прийнятим06 липня 2005 року Кодексом адміністративного судочинства України [2].
До речі,попередні проекти Адміністративно-процесуального кодексу передбачали включеннятакої категорії справ як спори з приводу нотаріальних дій або відмови у їхвчиненні, і протягом тривалого часу дане питання носило спірний характер. Так, Ю.Битяк та В. Богуцький у книзі „Адміністративне право”, вказуючи на проблемністьвизначення характеру нотаріально-правових відносин (з одного боку, об’єктомнотаріальних дій є приватноправові відносини, з іншого − роль нотаріусаносить публічно-правовий характер) схилялися до думки, що оспорюваннянотаріальних дій повинно здійснюватися все-таки за правилами адміністративногосудочинства [18, с.34], аналогічна позиція І. Сидорова [45, с.18. На нашудумку, законодавче віднесення даної категорії справ до цивільного провадженнявбачається логічним та обґрунтованим.
Права таобов’язки органів державного контролю за нотаріальною діяльністюхарактеризується певною різноманітністю, що дозволяє здійснити класифікаціюїхніх повноважень. Як правило, виділяють чотири групи контрольних повноважень,які повною мірою можна пристосувати і до державного контролю за нотаріальноюдіяльністю: 1) повноваження на здійснення контролю за своєю ініціативоюбезперешкодно, в будь-який час у межах своєї компетенції; 2) повноваженнявидавати у випадку необхідності відповідним органам і посадовим особам вказівкиобов’язкового характеру, спрямовані на усунення виявлених порушень та їхніхнаслідків; 3) повноваження щодо притягнення до відповідальності винних осіб; 4)повноваження щодо розробки рекомендацій превентивного характеру [39, с.46]. Якзазначає Г. Бондаренко, наведена класифікація має загальний характер, оскількивідображає особливості повноважень більшості органів контролю, однак поряд іззагальними рисами, зумовленими єдиною сутністю функції контролю, повноваженнясуб’єктів контролю мають і відмінності, що походять від природи самого суб’єктата виду контрольного провадження [22, с.7].
Отже,узагальнюючи розглянуті особливості повноважень органів державного контролю занотаріальною діяльністю та враховуючи загальнотеоретичне підґрунтя контрольної діяльностівзагалі, пропонуємо виділити такі
групи контрольнихповноважень державних органів щодо нотаріальної діяльності.
По-перше, закритерієм ініціативи та методу проведення можна виділити імперативно-контрольніповноваження (звичайно, це більшість контрольних повноважень державних органівза нотаріальною діяльністю, яка передбачає проведення перевірок, ревізій тощо,що проводяться за ініціативою органу державного контролю та не залежить віднаявності бажання та згоди особи, діяльність якої перевіряють, наприклад, цевсі планові перевірки законності вчинення нотаріальних дій нотаріусами,перевірки Міністерства юстиції підлеглих органів юстиції тощо) та диспозитивно-контрольні(як правило, це контрольні повноваження на стадії допуску до професіїнотаріуса, оскільки в основі ініціатива самої особи, що бажає мати право назаняття нотаріальної діяльності, у будь-яку мить вона може відмовитися відконтролю без особливих наслідків для себе − це стосується стажування,складання кваліфікаційних іспитів тощо).
По-друге, закритерієм характеру підстав, що призводить до контрольного провадження −ординарно-контрольні (здійснюються планово, систематично та постійно, наприкладрегулярні перевірки законності вчинення нотаріальних дій, сертифікація робочогомісця нотаріуса, реалізуються переважно органами юстиції та податковими органами)та екстраординарно-контрольні (підставою для реалізації цієї групи контрольнихповноважень є життєві обставини, кількість і момент настання яких не можнапередбачити; наприклад, контроль, що здійснюють органи юстиції за скаргою надії нотаріусів, це всі контрольні повноваження органів суду, оскільки вінздійснюється не регулярно на підставі плану, а на підставі відповіднихобставин, визначених цивільно-процесуальним законодавством). Звичайно,ординарно-контрольні повноваження реалізуються завжди, на всіх стадіяхуправлінського циклу і є більш поширеними щодо екстраординарних.
По-третє, закритерієм спрямованості контролю можна виділити: − методично-контрольні(спрямовані на надання методичної допомоги при здійсненні нотаріальноїдіяльності, забезпечення правильного й однакового тлумачення та застосуваннязаконодавства в нотаріальній практиці тощо); − карально-контрольні (маєна меті притягнення винних до відповідальності, наприклад контроль органівюстиції у випадку вирішення питання про анулювання свідоцтва про право назаняття нотаріальною діяльністю);
−профілактично-контрольні (реалізуються в процесі узагальнення результатівперевірок, виявлення та вивчення причин конкретних недоліків і порушень, умов,що їх зумовили, розробки та проведення в життя попереджувальних заходівпревентивного характеру, надання рекомендацій та обов’язкових вказівок).
Остання групаповноважень тісно пов’язана із методично-контрольними повноваженнями, однаквідрізняється від неї, зокрема, метою (передусім відвернення можливих порушень,тоді як для методично-контрольних основна мета – надання методичної допомогипри вчиненні нотаріальних дій, роз’яснення чинних норм і практики їхзастосування нотаріусами) та більш загальним характером, оскільки стосуєтьсявсіх видів та стадій контролю в сфері державного контролю, в той же часметодично-контрольні повноваження стосуються переважно нотаріальної процесуальноїдіяльності, практики вчинення нотаріальних дій. Крім того, реалізаціяпрофілактично-контрольних повноважень пов’язана не тільки з рекомендаціями тапобажаннями, а передбачає обов’язковість виконання приписів. Виконанняметодично-контрольних і профілактично-контрольних повноважень завжди повинностановити більш значний за обсягом блок повноважень, передувати реалізаціїкарально-контрольних повноважень і застосуватися постійно та систематично.
І, по-четверте,можна виділити субординаційні (іерархічні) контрольні повноваження(реалізуються у відносинах організаційного підпорядкування, наприклад,Міністерство юстиції – головні управління юстиції на місцях – державнанотаріальна контора) та територіально-контрольні повноваження (наприкладКомісія з питань анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю– нотаріус, органи податкової служби – нотаріус, органи суду – нотаріус тощо),які є відображенням відповідних зв’язків між учасниками сфери контролю та відповіднихвидів адміністративно-правових відносин, що складаються між ними.
Таким чином, дляздійснення суб’єктами державного контролю за нотаріальною діяльністю своїхповноважень і реалізації компетенції застосовуються відповідні методи, якокремий елемент юридичного механізму державного контролю у зазначеній галузі,які саме на рівні правозастосування відображають специфіку та особливостітакого контролю.
2.3 Методи таметодика державного контролю за нотаріальною діяльністю
Одним із найважливіших елементів державногоконтролю за нотаріальною діяльністю є відповідні методи його здійснення,оскільки саме за допомогою методів втілюється в життя та реалізуються на практицісуб’єктами контрольної діяльності держави у зазначеній сфері і мета, ізавдання, і принципи. Не потребують доведення тези про те, що „вдалий вибір тавикористання методів та форм контролю – важливі складові організаторськоїроботи контрольних органів, вони суттєво впливають на результати контролю”, атакож те, що для успішного контролю, крім знання нормативного матеріалу в данійконкретній галузі, необхідним є практичний досвід роботи з питань перевірки, атакож володіння методикою та технікою її проведення. Аналіз методів та методикиконтрольної діяльності держави в сфері нотаріату на теоретичному, правотворчомута правозастосовчому рівнях дозволяє виявити як його багатоплановість іспецифіку, так і єдину сутність правової природи державного контролю взагалі.
Вивчення існуючої науково-правової літератури,присвяченої проблематиці державного контролю, виявляє різноманіття думок тапоглядів щодо визначення методів контрольної діяльності, відсутність усталеноїта чіткої термінології щодо визначення сукупності способів, прийомів і засобівконтрольної діяльності, ототожнення та змішування понять „методи” та „форми”, атакож „види”, „способи”, „прояв” контролю тощо.
Вивчаючи питаннявизначення та співвідношення форм та методів державного контролю за нотаріальноюдіяльністю, необхідно у першу чергу розглянути етимологію зазначених понять,які, звичайно, не є тотожними. Так, метод (від грец. methods – буквально “шляхдо чого-небудь”) – це спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретногозавдання, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичногоосвоєння (пізнання) дійсності, у більш загальному значенні – це спосібдосягнення мети, певним чином упорядкована діяльність; а форма – 1) зовнішнійобрис, зовнішній вигляд, контури предмета або 2) зовнішній вираз будь-якогозмісту. Отже, поняття методу співвідноситься з внутрішньою, а форми – іззовнішньою характеристикою будь-якого явища.
Зазначимо, щопитання співіснування категорій методу та форми є дискусійним і стосовнодержавного управління, і стосовно державного контролю не тільки на теоретичномурівні. Ототожнення цих понять досить характерне для нормативно-правових актів усфері державного контролю взагалі. Напевне, вже класичним став прикладневдалого визначення у ч. 2 ст. 2 Закону України „Про державну контрольно-ревізійнуслужбу” перевірок і ревізій формами контролю, а у ч. 3 ст. 2 того ж закону –методами. Подібна проблема існує у законодавстві, що регулює податковіперевірки. Аналізуючи питання контролю органів Державної податкової служби, І. Сидоровцілком слушно пропонує „усунути термінологічну плутанину в законодавстві …шляхом обрання єдиного терміна „методи контролю” щодо перевірок, ревізій,обліку, спостереження, тощо” [45, с.18].
Щодо контролю занотаріальною діяльністю, то на законодавчому рівні відсутнє визначення видів,форм та методів відповідного контролю (те ж саме, на жаль, спостерігається і нарівні проектів змін до законодавства про нотаріат, внесених у різний час нарозгляд до Верховної Ради, враховуючи і останній).
Зважаючи на останні досягненняадміністративної науки, виходячи із загально-філософського розуміння тафілологічного тлумачення категорії „метод” та „форма”, вважаємо найбільшприйнятним для позначення та уніфікації способів, засобів і прийомів контролюза нотаріальною діяльністю використовувати термін „методи”, закріпивши його назаконодавчому рівні.
Щодо форм здійснення державного контролю, товиходячи із розуміння їх як зовнішніх його проявів, державний контроль занотаріальною діяльністю, а відповідно і методи його здійснення, набувають своговтілення у різних формах, передусім у правовій або неправовій формі (наприкладперевірки можуть проводитись у правовій формі на підставі юридично оформленогорішення про її проведення згідно з встановленою процедурою із подальшимскладанням доповідної записки, а можуть мати характер поточних, повсякденнихперевірок керівниками у межах наданих їм повноважень окремих службовихдоручень, завдань, і не мати конкретної правової форми).
Отже, методи державного контролю за нотаріальноюдіяльністю − це сукупність способів, шляхів і засобів, якими користуютьсяу свої діяльності контролюючі суб’єкти, заради досягнення мети та вирішенняконкретних завдань державного контролю за нотаріальною діяльністю.
Основними методами державного контролю занотаріальною діяльністю, як і взагалі контролю, можна визнати перевірки, якіполягають у зібранні інформації про виконання нормативних актів з питань, щоперевіряються, та встановленні фактичних даних про те, що і як виконано з тихпрактичних завдань, що були покладені на орган чи посадову особу, яка перевіряється[41, с.5]. Залежно від різних критеріїв традиційно виділяють планові тапозапланові перевірки, комплексні та цільові, виїзні та камеральні, поточні,тематичні, повторні тощо [42, с.93]. Перевірки використовуютьсяспеціалізованими контролюючими суб’єктами − органами юстиції (вважаємо,що саме на методах їхньої діяльності потрібно зробити акцент у роботі, у своючергу, наприклад, перевірки податкових органів повинні бути об’єктом спеціальнихнаукових досліджень із відповідної тематики) на усіх стадіях управлінськогопроцесу в сфері нотаріату, стосовно всієї системи суб’єктів відповіднихправовідносин (перевірка Міністерством юстиції стану роботи підпорядкованихвідділів нотаріату головних управлінь юстиції на місцях, перевірка проходженнястажування, перевірка рівня знань та оволодіння практичними навичками осіб підчас складання кваліфікаційного іспиту, перевірка виконання своїх службовихобов’язків працівниками державної нотаріальної контори, перевірка організаціїроботи приватного нотаріуса, перевірка дотримання норм чинного законодавствапри вчиненні нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, перевіркадодержання нотаріусом правил нотаріального діловодства, перевірка правильностірозгляду скарг тощо). Перевірки можуть мати суто методологічний характер,спрямовані на надання необхідної практичної допомоги, поширення позитивногодосвіду роботи (реалізуються, як правило, через неправові форми –систематизація та доведення до відома всіх нотаріусів найбільш типових помилок,виявлених під час перевірок, заслуховування на нараді, співбесіди, проведеннясемінарів, конференцій тощо). Однак результатом перевірок може бути і прийняттяконкретних управлінських рішень, що мають юридичні наслідки як позитивного(допуск до стажування, допуск до складання кваліфікаційного іспиту, виданнясвідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, сертифікація робочогомісця нотаріуса тощо), так і негативного характеру (відмова у виданні свідоцтвапро право нотаріальною діяльністю, анулювання свідоцтва, призупиненнянотаріальної діяльності, звільнення з посади завідуючого державної нотаріальноїконтори тощо). Прийняті за результатами перевірок правові акти управлінняможуть бути як нормативними (інструкції, положення, правила тощо), так ііндивідуальними.
Узагальненнята систематизація результатів перевірок пов’язані з питаннями дієвості,результативності державного контролю за нотаріальною діяльністю взагалі тавідображенням відповідних показників стану державного управління нотаріатом.Наприклад, станом на 01.07.2010 р. в Україні діяли 804 (у І півріччі 2009р. −789) державні нотаріальні контори, в яких працювали 1 310 ( у І півріччі 2009р. − 1 350) державних нотаріусів та 484 (у І півріччі 2009 р. – 461)консультантів. Крім того, станом на 01.07.2010 р., нотаріальні дії в Українівчинювали 3 002 (у І півріччі 2009 р. – 2 493) особи, що здійснюють приватнунотаріальну діяльність. В той же час на протязі 2010 року було проведено 174засідання кваліфікаційних комісій нотаріату, на підставі рішень яких 370 осібдопущено до проходження стажування в державних нотаріальних конторах та уприватних нотаріусів, 202 осіб зараховано до резерву на заміщення вакантнихпосад стажистів. Крім того, видано 317 свідоцтв про право на заняттянотаріальною діяльністю. Разом з тим, за вказаний період, Мін’юстом анульовано7 свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.
В свою чергу,станом на 01.01.2011 р. в Україні діє 821 державна нотаріальна контора,чисельність державних нотаріусів державних нотаріальних контор та нотаріальнихархівів − 1 497, консультантів відповідно − 707. Кваліфікаційнимикомісіями проведено 73 (І кв. 2009 року – 60) засідання кваліфікаційних комісійнотаріату, на підставі рішень яких 217 (І кв. 2009 року – 133) осіб допущено допроходження стажування в державних нотаріальних конторах та у приватнихнотаріусів. За результатами складання кваліфікаційних іспитів кваліфікаційнимикомісіями було прийнято рішення про допуск до нотаріальної діяльності 88 (І кв.2009 року – 45) осіб.
Відповідно довимог Закону України „Про нотаріат” управліннями юстиції забезпечувавсяконтроль за законністю діяльності нотаріусів шляхом проведення комплексних іцільових перевірок. Наслідки перевірок, як правило, були предметом розгляду наоперативних нарадах і засіданнях колегій управлінь юстиції. У деяких областяхнаслідки перевірок роботи нотаріусів обговорені на семінарах-нарадах за участювсіх нотаріусів області, а також відображено в матеріалах проведених узагальненьпрактики вчинення нотаріальних дій. Протягом І кварталу 2010 року всього булоздійснено 373 (І кв. 2009 року – 384) перевірки діяльності державнихнотаріальних контор і приватних нотаріусів. У зв’язку з виявленими під часперевірок порушеннями вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальнихдій, а також за неналежне виконання своїх посадових обов’язків 10 завідувачамдержавних нотаріальних контор та 2 державним державних нотаріальних контороголошено догани.
У цілому аналіз наведеної статистики свідчитьпро еволюційний, поступовий розвиток державного контролю за нотаріальноюдіяльністю, посилення його інтенсивності в останні роки.
Крім перевірок, використовуються також такіметоди контролю, як інспектування (переважно в управлінських службових відносинах,наприклад, інспектування працівників відділу нотаріату, працівників державноїнотаріальної контори тощо), ревізія, обстеження, експертиза (останні три методивикористовуються для більш поглибленого вивчення діяльності підконтрольногосуб’єкта або окремих її напрямів, носять комплексний характер, здійснюються, якправило, комісійно, наприклад, експертиза цінностей документів при передаванніїх на зберігання до державного нотаріального архіву проводиться нотаріусомразом із експертною комісією, створеною при обласному управлінні юстиції, або правова експертиза документів для отриманнясвідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю, що здійснюєтьсяорганами юстиції), спостереження за діями підконтрольних суб’єктів, заслуховуваннязвітів, інформації та повідомлень; вивчення ділових та особистих якостейкандидатів на заміщення відповідних посад тощо.
Різноманіття та варіативність застосуванняарсеналу методів у практичній контрольній діяльності дозволяють вести мову проможливість їх систематизації та класифікації на теоретичному рівні. Наприклад,О. Шоріна класифікує методи контролю на загальні, які використовуються всімаорганами та на всіх стадіях контролю (поєднання переконання та примусу,координації, колегіальності та єдиноначальності, виявлення та поширенняпозитивного досвіду контрольної роботи, використання методів морального таматеріального стимулу), та спеціальні, що застосовуються лише деякимиконтрольними органами або при здійсненні окремих видів перевірок (витребуваннядокументів, заслуховування пояснень, ознайомлення з фактичним станом справи намісці тощо) [282, с.259−260]. Зазначимо, що класифікація на загальні таспеціальні методи контролю найбільш поширена в науковій літературі.
Відповідно до запропонованої оригінальноїмоделі системи способів контрольно-процесуальної діяльності, науковці класифікуютьїї елементи так: а) методи впливу на динаміку контрольного процесу (примус тапереконання, рекомендації, санкціонування на здійснення окремих дій тощо); б)заходи організації поведінки (взаємовідносин) учасників контрольного процесу (забороназдійснювати ті чи інші дії, відсторонення від займаної посади, накладенняарешту на майно підконтрольного суб’єкта тощо); в) засоби реалізації (втіленняу реальність) запрограмованих контрольно-процесуальних дій (погодження, анкетнеопитування, інтерв’ювання тощо); прийоми поводження або здійснення операцій зтими чи іншими об’єктами контрольного процесу („режимні прояви” – перевірка,інспектування, обстеження, експертиза, лабораторний огляд тощо) [51].
Щодо методів державного контролю безпосередньоза нотаріальною діяльністю можливою є така їхня класифікація. По-перше, вконтрольній діяльності держави використовуються загальні методи контролю, якіможна розділити на, так звані „загальнофілософські” методи пізнання дійсності –це методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції тощо та загальні адміністративно-правовіметоди, такі як: прямі та непрямі, активні та пасивні, примусові тапереконання; спеціальні, що зумовлені специфікою нотаріальної діяльності якоб’єкта державного контролю та різняться за стадіями, метою, суб’єктами, предметомтощо відповідного контролю.
Отже, в практичній діяльності суб’єктів,наділених контрольними повноваженнями в сфері нотаріату застосовується значнакількість різних методів контролю, серед яких провідним, звичайно, будеперевірка (відповідні її різновиди), якій, враховуючи її значення, необхіднонадати офіційний статус на законодавчому рівні. Значної уваги потребуютьпитання методики здійснення державного контролю за нотаріальною діяльністю, якнеобхідної умови результативності контролю на практичному рівні. Досить частонеефективність або низька ефективність контролю є наслідком недотримання умовйого правильної організації та проведення [41, с. 5] Якщо метод – це сукупністьприйомів, способів, дій здійснення контрольної діяльності, то методика – цесама послідовність вчинення відповідний дій, її процедура. Отже, питання методикидержавної контрольної діяльності в сфері нотаріату, досить тісно пов’язане ізвизначенням етапів і стадій її здійснення.
На думку О. Петришин та Ж. Сульженко, упроцесі здійснення контрольної діяльності яскраво проявляється йогоінформаційна та корекційна сутність. Якщо на інформаційному етапі здійснюєтьсяпошук і збір інформації про підконтрольний об’єкт, зіставляється фактичневиконання та окреслені цілі, прийняті рішення, то на корекційному етапі суб’єктконтрольної діяльності, визначаючи засіб усунення виявлених розбіжностей міжфактичним станом та моделлю, бажаним результатом, формулює рішення длянормалізації функціонування підконтрольного об’єкта, причому сутність іхарактер корекції залежить від суб’єкта контролю: наскільки його діяльністьпоєднує регулятивні та охоронні начала [42, с.93]. Надалі О. Петришин та Ж.Сульженко вважають можливим виділити стадії логічної послідовності контрольногопроцесу: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) вибір та аналіз нормиправа; 3) вирішення справи, відображене в акті застосування права; а такожстадії функціонального призначення 1) організаційно-підготовча; 2) встановленняфактичних обставин справи, аналіз фактів; 3)опрацювання та прийняття рішення 4)перевірка виконання рішення [42, с.94].
Зазначеномупитанню приділив увагу у своїй монографії і В. Комарова, зазначивши, щоконтрольна діяльність включає ряд послідовних дій, які можна розділити на тристадії: підготовчу стадію (здійснюється вибір об’єкта контролю, визначаєтьсяпредмет та засіб здійснення контролю, підбираються (призначаються) особи, якібудуть здійснювати контроль, складаються плани його проведення; центральну (абоаналітичну) стадію, на якій ведеться збір та обробка інформації, її аналіз,порівняння з реальним станом на об’єкті, що перевіряється; та підсумковустадію, під час якої здійснюються такі дії, як прийняття рішень за підсумкамиконтролю, доведення їх до адресата (а в необхідних випадках і до відомагромадськості, правоохоронних органів, інших осіб, які зацікавлені врезультатах контролю), надання допомоги підконтрольній структурі в наведенніпорядку на об’єкті, наступний контроль за виконанням рішень, прийнятих запідсумками контролю [37, с.87−88]. Наведені вище приклади визначенняетапів і стадій здійснення контролю носять характер загальних схем, тому цілкомлогічним буде їхнє застосування і стосовно методики державного контролю занотаріальною діяльністю.
Досить актуальнимє питання нормативно-правового регулювання методики контрольної діяльності занотаріальною діяльністю, оскільки контроль як правова форма діяльностіпов’язана з необхідністю більш детальної процедурно-процесуальноїрегламентації, а публічна та усталена регламентація контрольної діяльності встатутних і тематичних законах та положеннях має актуальне значення [42, с.931] На жаль, потрібно констатувати, що нормативно-правоверегламентування питань методики державного контролю за нотаріальною діяльністюздійснено лише у підзаконних актах, носить несистематизований та нерівномірний характер. Так, найбільш систематизованоговигляду набули питання методики проведення перевірок законності виконання приватними нотаріусамисвоїх обов’язків та сертифікація робочогомісця приватного нотаріуса. Остання здійснюється на підставі ст. 25 Закону України “Пронотаріат” від 02.09.2003 року, а методика її проведення певним чиномвідображена у Положенні про вимоги доробочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням,затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1998 р. Зазначеним Положенням про вимоги до робочого місця нотаріусавстановлені такі вимоги: приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса, повинновідповідати вимогам щодо збереження таємниці вчинюваних нотаріальних дійвідповідно до ст. 8 Закону України “Про нотаріат”; нотаріус не вправі працювати в одному приміщенні з особами, діяльність яких не пов’язана звчиненням нотаріальних дій; приміщення має складатися з двох і більше кімнат,бути забезпечене сейфом для збереження печаток, штампів із посвідчувальниминаписами та спеціальних бланків нотаріальних документів, металевою шафою длязбереження архіву нотаріуса; на вікнах приміщення встановлюються грати а самеприміщення має бути підключено до засобів сигналізації. Сертифікація робочогомісця нотаріуса здійснюється відповідальними працівниками головних управліньюстиції на місцях. Перевірка відповідності робочого місця нотаріусавстановленим вимогам здійснюється у разі реєстрації приватної нотаріальноїдіяльності, зміни адреси розташування робочого місця нотаріуса, а також припроведенні цільових або комплексних перевірок його діяльності, але не частіш якраз на два роки. За наслідками проведення перевірки робочого місця нотаріусаскладається відповідний акт. Найбільш повно питання методики здійсненнядержавного контролю за нотаріальною діяльністю регламентовано стосовно такогопредмета контролю, як законність виконання своїх обов’язків приватниминотаріусами відповідними Правилами здійснення перевірки законності виконанняприватними нотаріусами своїх обов’язків, затвердженими наказом Міністерстваюстиції України від 14 вересня 2004 року № 105/5 (далі – Правила), які були прийнятіна заміну Методичних вказівок щодо проведення перевірок законності виконанняприватними нотаріусами своїх службових обов'язків, затверджених Наказомміністра юстиції України від 4 січня 1998 р. № 2/5 (налі − Методичнівказівки). Зазначеними Правилами конкретизовано перелік осіб якіповинні проводити перевірки роботи приватних нотаріусів − це уповноваженіпрацівники Міністерства юстиції України, керівники Головного управління юстиціїМіністерства юстиції України в автономній Республіці Крим, головних управліньюстиції в областях, м.м.Києві та Севастополі (надалі – управління юстиції ) таїх заступники з питань діяльності нотаріату, начальники, головні та провідніспеціалісти відділів нотаріату управлінь юстиції (надалі – особи, якіздійснюють перевірку).
До перевірок, щопроводяться Міністерством юстиції, можуть залучатися нотаріуси та спеціалістиінших управлінь юстиції, а до перевірок, що проводяться управліннями юстиції, –кваліфіковані нотаріуси відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Останнєположення сформульовано більш коректніше, ніж у попередніх Методичнихвказівках, згідно з якими до перевірок могли бути залучені лише представникиУкраїнської нотаріальної палати, однак, на жаль, не збереглося вставлення метитакого залучення – обмін досвідом, що підкреслювало методологічну, а некаральну спрямованість можливості залучення до перевірок інших нотаріусів.Позитивним є закріплення положення про те, що особи, які здійснюють перевірку,та нотаріус, робота якого перевіряється, повинні дотримуватися професійноїетики. Однак потрібно зазначити, що положення це носить певною міроюдекларативний характер, оскільки норми професійної етики на сьогоднішній день абоперебувають на стадії обговорення доцільності їхнього прийняття [51], абоприйняті окремими професійними об’єднаннями нотаріусів, а отже, носять сутолокальний характер. Згідно з Правилами, приватний нотаріус зобов'язанийнадати особам, які здійснюють перевірку, усі документи та відомості, щостосуються його діяльності та вчинених ним нотаріальних дій. />Ухиленняприватного нотаріуса від перевірки або відмова в наданні необхідних документівчи відомостей є підставою для зупинення його діяльності до надання зазначенихдокументів чи відомостей для здійснення перевірки. Дана вимога останнім часомкритично сприймається у юридичних колах як така, що суперечить ст. 8 ЗаконуУкраїни „Про нотаріат” (таємниця вчинення нотаріальних дій) [4], з чим,звичайно, погодитися не можна, оскільки такі документи та відомості якраз істановлять предмет контролю.
Перевірка роботиприватного нотаріуса здійснюється в приміщенні, яке є його робочим місцем.Перевірки можуть бути комплексними (перевіряються всі напрями роботи), які здійснюютьсяне рідше одного разу на два роки, а />період, що підлягаєперевірці, визначається відповідно Міністерством юстиції чи управліннямиюстиції, та цільовими (перевіряються окремі напрями роботи або певні категоріїнотаріальних дій). Як свідчить практика, найбільш поширеними є комплексніперевірки.
Крім того,Міністерством юстиції чи відповідними управліннями юстиції може бути перевіреновідповідність до вимог законодавства вчиненої приватним нотаріусом конкретноїнотаріальної дії, щодо якої до зазначених установ надійшла скарга. Визначеннятакої підстави перевірки, як скарга, було відсутнім у попередніх Методичнихвказівках, а її встановлення свідчить про посилення державного контролю занотаріальною діяльністю, як і встановлене право Міністерства юстиції />перевірити роботу будь-якого приватного нотаріуса, навіть якщоробота цього нотаріуса вже перевірялася відповідними управліннями юстиції.Згідно з статистичними даних сайта Міністерства юстиції України, довищезгаданої державної установи протягом І кварталу 2010 року надійшло 375 (Ікв. 2009 року – 383) звернень громадян щодо дій нотаріусів, з них 160 (І кв.2009 року – 127) скарг на дії нотаріусів, з яких 3 (І кв. 2009 року – 4) скаргиМіністерством юстиції визнано обґрунтованими, в тому числі, 1 скарга на діїнотаріусів Донецької області та 2 скарги на дії нотаріусів м. Києва. Крім того,протягом І кварталу 2010 року на розгляд головних управлінь юстиції надійшло266 (І кв. 2009 року – 298) скарг на дії нотаріусів, з яких 48 (І кв. 2009 року– 79) скарг надійшло через Міністерство юстиції України. За результатамирозгляду головними управліннями юстиції визнано обґрунтованими 15 (І кв. 2009року – 13) скарг.
Взагалі,як зазначає С. Фурса, "… розглянути або дати характеристику тому чиіншому адміністративному провадженню здебільшого означає проаналізувати кожну зйого стадій " [49, с.100]. Враховуючи, що контрольні провадження єрізновидом адміністративних проваджень, зазначене твердження є цілкомсправедливим і до питань, що розглядаються. Аналіз Правил свідчить про встановленняпевної стадійності проведення перевірки./> Так, підготовчою можебути визнана стадія, що передує проведенню перевірки (до неї потрібно віднестиі вибір об’єкта перевірки, і суб’єктів, які будуть здійснювати контроль,визначення підстав, предметів і виду перевірки), на якій згідно з Правилами,здійснюється вивчення особами, які здійснюватимуть перевірку, усіх матеріалівщодо роботи приватного нотаріуса, що є в управлінні юстиції, зокрема матеріалівпопередніх перевірок, виконання нотаріусом указівок і рекомендацій за наслідкамицих перевірок, узагальнень та аналізів нотаріальної практики, аналізів зверненьта скарг на роботу нотаріуса тощо. />Перевірка роботи приватногонотаріуса здійснюється за планом, затвердженим відповідно заступником міністраюстиції України або начальником (заступником начальника) управління юстиції. />Планом комплексної перевірки повинні бути передбачені всі питаннядіяльності нотаріуса та додержання ним вимог чинного законодавства при вчиненнівсіх видів нотаріальних дій. />План цільової перевірки повиненмістити перелік питань, що стосуються мети такої перевірки. />
Наступнастадія – центральна, її можна вважати аналітичною. При перевірці організаціїроботи приватного нотаріуса особам, які здійснюють перевірку, необхіднопроаналізувати відповідність приміщення, що є його робочим місцем, установленимвимогам, режим роботи цього нотаріуса, організацію прийому відвідувачів,надання їм консультацій та іншої допомоги, забезпечення оперативноговиготовлення документів, забезпечення засобами оргтехніки тощ/>о.Якщо ця перевірка комплексна, основним предметом контролю є />додержанняним норм чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій/>,перевірку якого, згідно з Правилами, потрібно починати з аналізу та порівняннястатистичних даних про роботу нотаріуса, перевірки відповідності цих даних дійсності./>Перевірці на відповідність вимогам чинного законодавствапідлягають усі види вчинених нотаріусом нотаріальних дій. />З цієюметою перевіряються заведені нотаріусом наряди з першими примірникаминотаріальних документів. При цьому перевіряються не тільки нотаріальнооформлені документи, але й документи, видані фізичними та юридичними особами напідтвердження тих чи інших фактів і прийняті нотаріусом при вчиненні нотаріальнихдій. />
Самеможливість перевірки органами юстиції законності вчинення нотаріальних дійнабувають полемічної гостроти та піддаються сумніву як серед науковців (наприклад,В. Комаров, В.Баранкова [20]), так і юристів-практиків. Основний аргумент –органи юстиції не можуть здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальнихдій, оскільки вони відповідно до ст. 33 Закону України „Про нотаріат” від02.09.2003 можуть контролювати лише дотримання професійних обов’язків, яківстановлені у ст. 5 того ж Закону та зводяться, по суті, до додержання присяги,забезпечення належної організації роботи, приймання фізичних та юридичних осів,додержання нотаріальної таємниці. Дані аргументи не є обґрунтованим, оскількине враховують важливого положення, що прямо витікає із ст. 1 Закону України„Про нотаріат” від 02.09.2003 року, згідно з яким вчинення нотаріальної дії і єосновним професійним обов’язком державних і приватних нотаріусів, аповноваження щодо контролю за законністю здійснення нотаріальної діяльностічітко встановлені у актах, що визначають правовий статус органів юстиції, якібули проаналізовані нами у попередньому підрозділі роботи.
Якпредмет перевірки, Правилами визначено також додержання нотаріусом Положенняпро порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальнихбланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України,затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.07.2004 р. за № 67/5,а також нормативно-правових актів ведення державних реєстрів Мін/>істерстваюстиції, правил нотаріального діловодства, стан ведення нотаріусомконтрольного обліку чинного законодавства з питань нотаріальної та судовоїпрактики, пов'язаної з діяльністю нотаріату. При цьому перевіряється, якнотаріус знає чинне законодавство, що регулює діяльність нотаріату/>(остання вимога, як свідчить практика, носить формальний характер, оскількибудь-яка регламентація такої перевірки просто відсутня).
Іостання, підсумкова стадія перевірки, на якій при виявленні допущених приватнимнотаріусом порушень чинного законодавства особи, які здійснюють перевірку,повинні з'ясувати обставини, за яких ці порушення були допущені, та зобов'язатинотаріуса вжити необхідних заходів до їх усунення. />За наслідкамиперевірки особами, які здійснюють перевірку, складається доповідна записка наім'я відповідно міністра юстиції України чи начальника управління юстиції. />
Залежно віднаслідків перевірки керівництво Мін'юсту або управління юстиції ухвалює рішеннящодо форми реалізації наслідків перевірки -заслуховування на засіданні колегіїчи оперативній нараді, обговорення на семінарі нотаріусів, підготовка поданняпро анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю тощо (заінформацією Головного управління юстиції у Полтавській області за результатамидержавного контролю за нотаріальною діяльністю в Полтавській області за термінз 2005 до 2010 року припинено діяльність 5 нотаріусів, анульовано – 1 свідоцтво,призупинено діяльність 1 приватного нотаріуса для усунення помилок, виявлених вході перевірки; свою чергу, в період з 2005 року по 2010 рік було проведенозагалом вісім колегій за результатами перевірок державних нотаріальних конторта приватних нотаріусів, на яких обговорювався стан забезпечення законностідіяльності органів державного та приватного нотаріату).
Термін,який надається приватному нотаріусу для усунення недоліків, визначаєтьсязалежно від наслідків перевірки, але не повинен перевищувати трьох місяців. />За цей період нотаріус повинен не тільки вжити заходів з усунення зазначенихнедоліків, але й вивчити нормативно-правові акти, на підставі яких повинна бутивчинена нотаріальна дія, що була вчинена з порушенням цих норм. Після цьогонотаріус повинен пройти співбесіду з уповноваженим працівником Мін'юсту чиуправління юстиції. />Виконання нотаріусом указівок і рекомендаційза наслідками перевірки повинно контролюватись відповідно Мін'юстом чиуправлінням юстиції. Нотаріус у встановлений термін зобов'язаний повідомити провжиті ним заходи з усунення недоліків та підвищення рівня роботи. />
Уразі необхідності після спливу зазначеного терміну проводиться контрольнаперевірка роботи приватного нотаріуса. />Якщо в результаті цієїперевірки буде встановлено, що нотаріус не вжив заходів з усунення порушень інедоліків, управління юстиції звертається до Мін'юсту з поданням про анулюваннявиданого цьому нотаріусу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю./>У разі, якщо нотаріус не усуне допущені порушення і недоліки,виявлені за наслідками перевірки, проведеної Мін'юстом, копія доповідноїзаписки, складеної за наслідками контрольної перевірки, разом з іншимидокументами надсилається Мін'юстом відповідному управлінню юстиції з дорученнямпідготувати зазначене подання та направити його до Мін'юсту. Встановлення наслідківперевірки в частині можливості анулювання свідоцтва про право на заняттянотаріальною діяльністю носить також доволі спірний характер, критичнізауваження щодо цього були висловлені у спеціальній літературі.
Взагаліпроведений аналіз регламентації методики здійснення контролю за нотаріальноюдіяльністю на прикладі вищезазначених Правил виявляє певну недосконалістьтакого регулювання, основна причина, якої, на нашу думку – це недостатнійрівень ефективності врегулювання питань методів і методики державного контролюза нотаріальною діяльністю на законодавчому рівні, причому така тенденціязберігається, на жаль, і на рівні законопроектів [4].
Методи таметодика контролю за нотаріальною діяльністю потребують чіткого та детальногорегламентування саме на законодавчому рівні. І це стосується не лише перевірокзаконності виконання нотаріусами своїх обов’язків. В повній мірі, а навіть і вбільшій, це можна віднести і до методики здійснення контролю за рівнемпрофесійної підготовки осіб, що мають намір пройти стажування, скластикваліфікаційний іспит та отримати свідоцтво про право на заняття нотаріальноюдіяльністю, питання, пов’язані із процедурою анулювання свідоцтва тощо. Зазначеніпитання регулюються підзаконними актами, які, як правило, не встановлюютьдостатньої деталізації процедури та носять узагальнений характер.
Розділ 3. Шляхиреформування державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
3.1 Проблемні аспекти при здійсненнідержавного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні
контроль нотаріальний державнийправовий
Чинний Закон України «Про нотаріат» закріплює два видиконтролю за діяльністю нотаріусів: адміністративний (статті 18, 33 Закону) тасудовий (ст. 50 Закону). Ці види контролю відрізняються за змістом(предметом), формами, контролюючими суб’єктами, підставами здійснення таможливими наслідками.
Залежно від предмета контроль за діяльністю нотаріусівподіляється на два види:
– контроль за здійсненням нотаріальної діяльності(або за законністю вчинюваних нотаріусами нотаріальних дій);
– контроль за виконанням нотаріусами професійнихобов’язків (або за організацією нотаріальної діяльності).
При цьому тільки другий вид контролю можездійснюватися органами юстиції, а перший – має здійснюватися виключносудовими органами.
Принциповим для нотаріальної діяльності є той факт, щоконтроль за законністю вчинення нотаріальних дій може здійснювати виключно судяк єдиний орган, що своїм рішенням може визнати незаконним: нотаріальну дію,відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріально посвідчені правочини, заповітитощо. Тільки суд також може визнати нотаріуса зобов’язаним відшкодувати шкоду,заподіяну внаслідок незаконних дій нотаріуса.
Відповідно предмет судової діяльності наразі можутьстановити три категорії справ, пов’язані із контролем за діяльністю нотаріусів:
Розгляд позовних заяв у справах про визнаннянедійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написівтощо – розглядаються за правилами цивільного судочинства у позовномупровадженні.
Розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодуванняшкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно достатей 21 та 27 Закону України «Про нотаріат» – розглядаються за правиламицивільного судочинства у позовному провадженні.
В такий спосіб і у таких формах здійснюється контрольза законністю нотаріальної діяльності. Судовий контроль за своєю природоювідрізняється від адміністративного і зумовлюється завданнями судочинства, атакож статусом суду як органу, на якого покладений обов’язок забезпечуватиправа і свободи громадян. Судовий контроль ґрунтується на конституційному правігромадян на судовий захист і більшою мірою є гарантією захисту їх прав, аніжзасобом впливу на систему нотаріату.
Контроль же за організацією нотаріальноїдіяльності здійснюється адміністративними органами. Щоправда, чинний Законпо-різному визначає і форми контролю, і систему контролюючих органів стосовнодержавного та приватного нотаріату. Так, відповідно до ст. 18 Законукерівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерствомюстиції України, Радою Міністрів Республіки Крим, державними адміністраціямиобластей, міст Києва і Севастополя. Згідно ж ст. 33 Закону контрольза законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків здійснюєтьсяМіністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів РеспублікиКрим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Такий розподіл не можна визнати ані доцільним, анівиправданим. За своїм юридичним характером, за змістом та сутністю діяльністьприватного нотаріуса нічим не відрізняється від діяльності державного. Вчиненнянотаріальних дій – це особливий вид діяльності, яка є правозастосовчою,юрисдикційною за своїм характером, незалежно від її суб’єктного складу.Розподіл нотаріусів на державних та приватних зумовлений не характером їхобов’язків, а особливостями внутрішньої організації та фінансового забезпеченнянотаріальної діяльності, адже за ст. 1 Закону документи, оформленідержавними та приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.
Однак більше уваги заслуговує інший проблемний аспектадміністративного контролю. На жаль, наразі ігнорується той факт, що здійснюючиконтроль за професійною діяльністю, органи юстиції не повинні втручатися упроцес вчинення нотаріальних дій. Стосовно нотаріату про адміністративнийконтроль можна говорити тільки в тому розумінні, який визначений здійсненнямвладних повноважень відповідними органами у сфері вирішення питань організаціїта функціонування нотаріату. Що ж стосується законності нотаріальноїдіяльності, то в межах нотаріального процесу вона означає законністьнотаріальних актів, а вирішення питання про це – виключно прерогативасуду.
Крім того, слід зазначити надмірну стислістьзаконодавства у такому важливому питанні, як регулювання контролю нотаріальноїдіяльності з боку адміністративних органів: не визначені чітко об’єкт контролю,форми, строки, процедура, наслідки.
Ці питання частково регулюються Положенням про Головнеуправління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, затвердженимнаказом Міністерства юстиції від 30.08.2000 р. та Правилами здійсненняперевірки законності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків,затвердженими наказом Міністерства юстиції від 14.09.2004 р. Слід зазначити, щодеякі положення цих документів викликають серйозні зауваження з точки зору їхвідповідності Закону «Про нотаріат».
Так, у Положенні про Головне управління юстиціїМіністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське таСевастопольське міські управління юстиції (пп. 30 п. 4) вказано,зокрема, що управління юстиції… здійснює контроль за законністю вчиненнянотаріальних дій державними і приватними нотаріусами… (а не за законністювиконання своїх обов’язків, як сказано у ст. 33 Закону).
Зазначена, на перший погляд, термінологічна неточністьтрансформується й у деякі більш серйозні недоліки Правил здійснення перевіркизаконності виконання приватними нотаріусами своїх обов’язків. Наприклад,п. 5 Правил зазначає, що Мінюстом чи відповідним управлінням юстиції можебути перевірено відповідність до вимог законодавства вчиненої приватнимнотаріусом конкретної нотаріальної дії, щодо якої до зазначених установнадійшла скарга. При цьому не враховується положення ст. 50 Закону, десказано, що заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальнудію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, вправі подати про це скаргу досуду, тобто передбачений судовий порядок оскарження незаконності нотаріальноїдії чи відмови у її вчиненні.
Пункт 9 зазначених Правилодним з основних елементівкомплексної перевірки роботи приватного нотаріуса називає перевірку додержаннянотаріусом норм чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій,знову ж таки не зважаючи при цьому на той факт, що визнати незаконними діїнотаріуса при вчиненні нотаріальної дії може тільки суд у своєму рішенні.Ігноруються при цьому і ще більш важливі аспекти: це й ініціативазаінтересованої особи (адже визнати незаконними дії нотаріуса означає визнати автоматичноі одночасно незаконним нотаріальний акт – результат цієї дії – який,можливо, і не оскаржувався), це й незалежність нотаріуса та підкорення йоговиключно вимогам закону, яка, на превеликий жаль, не закріплена у Законі якодин з принципів нотаріального процесу, але витікає і з тексту присяги, щоприноситься нотаріусом, і зі змісту ст. 7 Закону, і з аналізу правовоїсутності нотаріату як органу безспірної цивільної юрисдикції, як інституту превентивногоправосуддя.
Цей аналіз можна було б продовжувати, але більшдоцільним уявляється усвідомлення того, що необхідність контролю зумовлюєтьсятакими причинами: появою у реальній юридичній практиці нових проблем, які задопомогою контролю мають виявлятися та вирішуватися найефективнішим способом; атакож попередженням та вирішенням можливих конфліктних ситуацій. Отже, можнавизнати, що метою перевірок діяльності нотаріусів зокрема і здійснення контролюза нотаріальною діяльністю взагалі насправді є не стільки виявлення порушеньнотаріусами законодавства (для цього існує суд), скільки більш важливіші ташляхетні цілі: передбачається, що завдяки контролю виявляється й позитивнийдосвід, узагальнення та розповсюдження якого надасть практичну допомогунотаріусам (неважливо: державним чи приватним) у їх становленні яквисококваліфікованих спеціалістів, що охороняють та захищають права та інтересифізичних і юридичних осіб. За результатами цільових і комплексних перевірокскладаються відповідно акти та доповідні записки, в яких відображаютьсяхарактерні помилки та упущення в роботі нотаріусів; випадки неправильноготлумачення або застосування законодавчих норм; надані відповідні пропозиції тарекомендації щодо усунення виявлених недоліків. Доповідні записки подаються довідому та відповідного реагування керівнику управління. Форми і методиреагування за матеріалами перевірок спрямовуються в першу чергу на усуненняможливих порушень законодавства при виконанні нотаріусами своїх обов’язків іпосилення попереджувальної та профілактичної роботи.
Значна кількість упущень усувається під час проведенняперевірок або у строки установлені управлінням юстиції. В місячний строку післяпроведення перевірки нотаріуси подають до управління юстиції опрацьовануінформацію про проведену роботу.
Виявлені в процесі перевірок помилки узагальнюються, аналізуютьсяі з метою уникнення їх в майбутньому обговорюються на оперативних нарадах таколегіях, а також у формі узагальнень за півріччя та рік розповсюджуються середнотаріусів області.
Результати перевірок організації роботи та законностівчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами та діяльностіприватних нотаріусів є предметом розгляду на засіданнях колегії Миколаївськогообласного управління юстиції та оперативних нарадах.
Ціна помилки нотаріуса в практичній діяльності може бути дужевисокою, а у цілій низці випадків – наслідки її можуть бути необоротними. Томупри здійсненні функцій кон-тролю, управлінням юстиції значну увагу приділяєтьсявивченню, аналізу та узагальненню практики судового контролю за діями та актаминотаріусів.
Особливо актуальною також є функція управління юстиції щодопроведення аналітично-методичної роботи, вивчення узагальнення та керування нотаріальноїпрактики, підготовка роз’яснення для нотаріуса.
Так, відділом нотаріату управління проводяться узагальненнящодо діяльності органів нотаріату, зокрема в напрямку організаційних засад тазаконності діяльності приватних нотаріусів; щодо накладання заборон та арештів;щодо запровадження і функціонування Державних реєстрів обтяжень рухомого майната державного реєстру право чинів та з інших питань. За результатами узагальненьнаправляється інформація, рекомендації нотаріусам та запити до установ, щозадіяні у регулюванні відносин [52, с.113].
Управлінням юстиції організується проведення семінарів длядержавних та приватних нотаріусів області ]. Тематика семінарів, в основномустосується новел законодавства та розробці єдиної нотаріальної практики.Результатом спільної праці стала єдина нотаріальна практика в багатьох аспектахправозастосування.
Основна і пріоритетна позиція і Міністерства юстиції України,науковців, самих нотаріусів базується на визначенні нотаріату як правозахисногоінституту, що гарантує дотримання законності прав та інтересів громадян. Томуяк тільки Закон набуває чинності, нотаріуси зобов’язані його поважати, застосовувати,роз’яснювати громадянам.
При усунені ряду об’єктивних та суб’єктивних причин взаємодіюуправління юстиції з нотаріусами можна було б виконувати повніше та якісніше.
При величезному обсягу роботи щодо регулювання діяльністюустанов нотаріату, що здійснюється управлінням юстиції, слід зауважити, що наданий час існує диспропорція між чисельністю посадовців відділу нотаріату – 2особи та кількістю нотаріусів – 106 осіб.
Таким чином, розглядаючи питання взаємодії нотаріусів таМіністерства юстиції України і його місцевих органів, слід виходити зі статусусамого нотаріуса, який, як незалежний носій публічної посади є незалежним віддержавної влади. З іншого боку, державна влада виконує по відношенню донотаріуса певні функції.
Нотаріус, який є учасником " профілактичногоправосуддя", метою якого є попередження виникнення судового спору, сприяєсправедливому, надійному і мирному врегулюванню цивільних правовідносин. Тобтовін діє в тих галузях права, які відносяться до добровільної, договірноїюрисдикції. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус встановлює права та обов’язкиучасників нотаріального процесу, посвідчені нотаріусом документи переважномають довготривалий характер та виключне значення для надійного захисту прав тазаконних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Задля уникнення можливих порушень закону при виконаннінотаріусом своїх обов’язків важливим є збереження державного регулюваннянотаріальної діяльності.
Однак здійснення контрольних функцій органів юстиції відноснопорядку вчинення нотаріусами нотаріальних дій, виходячи з того, що останній єсамостійним суб’єктом в системі правозастосування, повинно носити, перш за все,профілактичний та попереджувальний характер і мати на меті забезпечення захистуінтересів осіб, які звертаються до нотаріуса.
Крім того, контрольні функції органів юстиції здійснюютьсятакож і в інтересах самого нотаріуса, оскільки виявлення характерних помилокпри вчиненні нотаріальних дій запобігає уникненню їх в майбутньому і, якнаслідок, виключає в перспективі можливість пред’явлення нотаріусу вимог провідшкодування шкоди, завданої внаслідок його незаконних дій або недбалості.
В окремих випадках, зокрема при виявленні недостатньоїкваліфікації нотаріуса, шкоди, завданої ним інтересам осіб, які до ньогозверталися, тощо наслідками контрольної функції органів юстиції є розглядпитання про неможливість подальшого здійснення таким нотаріусом нотаріальноїдіяльності та анулювання виданого йому свідоцтва про право на заняття цієюдіяльністю. Зазначені повноваження на сьогоднішній день є дієвими в межахіснуючого правового поля.
На завершення спроби проведення аналізу питання державногорегулювання нотаріальної діяльності все ж хочеться зауважити, що одним зключових у процесі формування громадянського суспільства сучасній Україні маєстати впровадження системи латинського, або вільного, нотаріату. Латинський нотаріат– це нотаріат, здійснюваний у формі вільної професії, і в той же час відздійснює привселюдну соціально-правову функцію, отримавши делеговані йомудержавою публічні повноваження [52, с.113]. Зазначені процеси логічнозумовлюють відповідний розвиток державного регулювання нотаріальної діяльності,орієнтований на основні стандарти латинського нотаріату, поширені в усіх країнахЄвропи.
3.2 Основні напрями удосконалення державногоконтролю за нотаріальною діяльністю в Україні
Визначенняосновних шляхів реформування інституту державного контролю за нотаріальноюдіяльністю та вдосконалення законодавства у зазначеній галузі суспільнихвідносин тісно пов’язане з питаннями формування найбільш оптимальної йогоорганізаційно-правової моделі, яка б забезпечувала максимальну ефективність ірезультативність такого контролю. Як правильно зазначено С. Фурсою, проблемаефективності контролю не може зводитися до розгляду лише її критеріїв іпоказників, велику роль відіграє також виявлення та вивчення умов, щозабезпечує ефективність контролю [51]. Отже, до вивчення питання вдосконаленнядержавного контролю за нотаріальною діяльністю потрібно підходити комплексно, зурахуванням усіх факторів, що можуть впливати на прогресивний розвиток даногоправового інституту, серед яких одним із найважливіших постає правоверегулювання, яке повинно постійно підтримувати адекватний діалог із існуючимстаном суспільних відносин у сфері, що зазнає відповідного регулювання,враховуючи основні тенденції їхнього розвитку.
З метоювдосконалення законодавства в галузі нотаріальної діяльності до Верховної РадиУкраїни за останні роки було внесено ряд законопроектів, серед яких потрібно відзначитипроект, внесений І. Коліушко, який розглядався протягом 1999−2002 роківВерховною Радою, але був відхилений у третьому читанні. Досить тривалий часдискутувався і проект, внесений на розгляд до Верховної Ради 12.01.2004 р.групою народних депутатів В. Мусіякою, В. Онопенко, Ю. Кармазіним та В.Мойсиком. Серед останніх законодавчих ініціатив – проект Закону України „Провнесення змін до Закону України«Про нотаріат» внесений Кабінетом Міністрів Українивід 20.01.2007р. за № 3025, та остаточний (станом на теперішній час) проектЗакону України “Про нотаріат”, внесений народними депутатами України ТарасовимВ.В., Потаповим В.І., Артеменко Ю.А., Пінчуком А.П. та Потимковим С.Ю від05.02.2007 р. № 2278, що перебуває на розгляді Верховної Ради України .
Аналізуючиостанні законопроектні положення, потрібно погодитися із висловленими влітературі критичними зауваження щодо недостатності уваги до зазначеноїпроблеми, наприклад, визначаються лише форма контролю – перевірка органамиюстиції законності діяльності нотаріуса, однак, деталізації порядку такогоконтролю так і не відбувається, не збереглося також позитивне закріпленняметодологічного характеру перевірок у попередніх редакціях законопроектів,більш детальне врегулювання підстав проведення контрольних заходів тощо.Взагалі аналіз майже всіх законопроектів, що у різний час були внесені нарозгляд до вищого законодавчого органу країни, свідчить, на жаль, про відсутністьсистемного та уважного підходу до такої важливої складової державногоуправління нотаріальною діяльністю, як контроль.
Однією ізнайважливіших новел, запропонованих усіма законопроектами, і взагалі, завизначенням Г. Гулєвської, основною тенденцією розвитку організаційно-правовихзасад державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні є орієнтаціяукраїнського законодавства на входження до латинського нотаріату та перехід доєдиної форми нотаріальної діяльності [23, с.66] із скасуванням бюджетногонотаріату. Зазначимо, що питання переходу повністю до приватного нотаріату (якеобґрунтовується більшістю вчених-юристів і практичних працівників) має великезначення для вдосконалення взагалі інституту нотаріату, а в ракурсі контролю занотаріальною діяльністю його потрібно розглядати саме через призму об’єкта тапредмета державного контролю за нотаріальною діяльністю, структурні зміни вякому впливають у кінцевому випадку на всю концепцію контрольної діяльностідержави у цій сфері. Враховуючи стійкість тенденції переходу до єдиногонотаріату, що відображена і в нормативних джерелах перспективного характеру, ів юридичний науковій та публіцистичній літературі, при розгляді основнихнапрямів удосконалення державного контролю за нотаріальною діяльністю, вважаємодоцільним виходити із презумпції необхідності такого переходу, запровадженняпозабюджетного нотаріату.
Однак, у будь-якомувипадку суттєвою умовою досягнення результатів контролю держави за нотаріальноюдіяльністю є правильний вибір і формулювання поняття, мети та завдань такогоконтролю із обов’язковим їхнім закріпленням на рівні закону.
Важливогозначення набуває також дотримання в практичній діяльності контролюючихсуб’єктів визначених у попередньому розділі принципів державного контролю занотаріальною діяльністю, які потребують відображення і в новому законодавствіпро нотаріат та максимального забезпечення їхньої реалізації та виконання. Якуже зазначалося, одним із принципів контролю є компетентність. У зв’язку з цимнеобхідно підвищити вимоги до кваліфікації працівників спеціалізованихконтролюючих суб’єктів. Важливими є також питання забезпечення контролюматеріальною та інформаційною базою, оскільки, як правильно зазначено О. Лукашовим,кращими методами контрольної діяльності є глибоке та систематичне вивченняситуацій… дуже важливою є обробка та використання достовірної інформації –статистичної, тематичної, забезпечення достовірних „зворотних зв’язків” [33,с.107].
Зазначимо, щопитання формування системи суб’єктів, наділених контрольними повноваженнями,займає центральне місце в оновленні організаційно-правового механізму контролюза нотаріальною діяльністю. Особливої актуальності воно набуває за умовостаточного переходу до не бюджетної форми організації нотаріальної діяльності,запровадження по суті латинської системи нотаріату, що передбачає статуснотаріуса як представника незалежної професійної діяльності (так звані особивільної професії). Як свідчить проаналізований нами історичний та зарубіжнийдосвід, за цих умов необхідним елементом функціонування такої системи єпрофесійне самоврядування та підвищена роль корпоративного контролю, тобтоконтролю, який здійснюються на підставі делегованих від держави повноваженьорганами професійного самоврядування із закріпленням обов’язкового членства утаких організаціях (структурованих у єдину ієрархічно побудовану організаційно-правовусистему) усіх представників нотаріальної професії. Такий підхід сприйнято іперспективним законодавством у сфері нотаріату. Удосконалення законодавчоговрегулювання питань державного контролю за нотаріальною діяльністю повинно бутикомплексним і охоплювати напрями, що, в цілому відповідають таким видам, якспеціалізований контроль (за організацією нотаріальної діяльності, контроль зазаконністю вчинення нотаріальних дій (здійснення професійних обов’язків), судовийконтроль, податковий контроль.
Аналізуючиостанні публікації з досліджуваної тематики, потрібно відзначити тенденціюзростання ролі та значення судового контролю в сфері нотаріальної діяльності.В. Комаров та В. Баранкова навіть висловлюють припущення, що “на органи юстиціїможе бути покладено лише контроль за організацією нотаріальної діяльності, тодіяк функції контролю за законністю вчинюваних нотаріальних дій може виконуватилише суд, що може визнати нотаріальну дію незаконною у результаті розгляду абоскарги на дії нотаріуса, або справи що виникла з нотаріальної дії, у порядкупозовного провадження” [28, с.63].
На цьому етапіважливим елементом позасудової цивільної юрисдикції та судової реформи маєстати створення єдиного професійного та відповідального нотаріату з урахуваннямнайдосконаліших зразків світового досвіду та основоположних принципівМіжнародного Союзу Нотаріату.
Існуючазаконодавча база щодо організації та діяльності нотаріату не завжди вчасновідповідає змінам, що відбуваються у правовій, економічній і соціальній сферах.
На сьогоднізалишається непритаманний розвиненим суспільствам поділ нотаріусів на державнихі приватних нотаріусів та відмінності в оплаті їх послуг. Потребуєзаконодавчого уточнення визначення нотаріату як публічно-правового інституту,закріплення принципів нотаріальної діяльності, врегулювання порядку оплатинотаріальних дій та інших послуг нотаріусів, визначення основних засад допускугромадян до здійснення нотаріальної діяльності та забезпечення прозорості цихмеханізмів, визначення статусу та повноважень професійної самоврядноїорганізації нотаріусів.
Потребуютьвдосконалення положення щодо нотаріальної таємниці, гарантій нотаріальноїдіяльності, державного контролю за законністю нотаріальної діяльності, статусупомічника і стажиста нотаріуса, підстави й порядку зупинення і припиненнянотаріальної діяльності тощо.
Одночасно ізстворенням єдиного нотаріату підлягає законодавчому врегулюванню питанняпрофесійного самоврядування нотаріусів, встановлення нотаріальних округів,граничної чисельності нотаріусів, заміщення нотаріуса тощо.
Зазначені вищепитання організації та діяльності нотаріату в Україні передбачається вирішитишляхом прийняття Закону України про внесення змін до Закону України “Пронотаріат” (нова редакція), що поєднує позитивні напрацювання за періодіснування нотаріату в нових умовах незалежної держави та міжнародний досвід.
Тому пропонуємо: — створенняєдиного нотаріату в Україні, що діє на єдиних принципах, здійснюєтьсянотаріусами, наділеними однаковими правами, обов’язками та гарантіями їхдіяльності; — створення нового для вітчизняного законодавства інститутупрофесійного самоврядування нотаріусів, що функціонуватиме на засадахзаконності, незалежності, демократичності, обов’язковості членства тазагальнообов’язковості рішень органів професійного самоврядування, рівностіможливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні;
- прийнятиПроект Нотаріального процесуального кодексу розроблений задля правовогозабезпечення процесу реформування нотаріату в Україні як інституту попереджувальногоправосуддя та розвитку нотаріальної діяльності за стандартами європейськогонотаріату;
Прийняття та реалізація Нотаріального процесуальногокодексу в якості своїх наслідків передбачає зменшення навантаження на судовусистему України, забезпечення стабільності та безконфліктностіцивільно-правових правочинів, підвищення престижу нотаріату і нотаріальноїдіяльності у суспільстві, запобігання можливих правопорушень і зловживань усфері нотаріальної діяльності.
- визначеннянотаріату як публічно-правового інституту та принципів його діяльності, поняттянотаріальної діяльності;
- уточненнявизначення нотаріуса, змісту його прав та обов’язків;
- вдосконаленнямеханізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, зокрема, шляхом чіткоговизначення пов’язаних з допуском процедур на законодавчому рівні, посиленнявимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальноюдіяльність (помічника та стажиста нотаріуса);
- встановленнябільш вимогливого та виваженого підходу до організаційно-правових засаддіяльності нотаріусів, посилення контролю за діяльністю нотаріусів, розширеннякола підстав для зупинення або припинення нотаріальної діяльності,
врегулюванняпитання оплати за вчинення нотаріусами нотаріальних дій та надання інших послуг,нові підходи до забезпечення страхування відповідальності нотаріуса тазбільшення розміру страхової суми; — пропонується передати функціюкваліфікаційних комісій нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерстваюстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції вобластях, містах Києві та Севастополі Вищій кваліфікаційній комісії нотаріатупри Міністерстві юстиції України (далі — ВККН).
За ВККН закріпитинаступні повноваження:
- проведення кваліфікаційного(та повторного) іспиту на право зайняття нотаріальною діяльністю;
- розгляду питання і прийняттярішення про анулювання свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю;
- прийняття рішення про видачуМіністерством юстиції України свідоцтва на право зайняття нотаріальноюдіяльністю.
Прийняттязазначених пропозицій дозволить завершити процес реформування нотаріату шляхомстворення єдиного нотаріату та самоврядної професійної організації нотаріусівіз значним колом повноважень щодо внутрішнього регулювання нотаріату, представництваі захисту інтересів спільноти нотаріусів у відносинах із державою, фізичними таюридичними особами. Реалізація пропозицій забезпечить поступове та плановездійснення заходів, спрямованих на реалізацію його положень, що дозволитьдосягти максимальної ефективності при його реалізації, підвищення якостінотаріального обслуговування та належний захист інтересів фізичних і юридичнихосіб, у тому числі нотаріуса.
Висновки
Проведене на підставі аналізу наявнихнаукових, науково-публіцистичних і нормативно-правових джерел, дослідженняпроблематики державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні,дозволило отримати відповідно до поставленої мети та завдань основні результатидослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальністьобраної теми, зокрема:
Державний контроль за нотаріальноюдіяльністю є різновидом державного контролю, який поєднує як ознаки загальногохарактеру (оперативність, повсякденність, спрощеність, здійснення державнимиорганами або службовими особами, багатоаспектність спрямованості, яка включаєпрофілактичну та каральну складові), так і специфічні властивості, а саме: 1)об’єкт – нотаріальну діяльність, що характеризується особливою публічно-правовоюприродою та є ускладненим, змішаним, оскільки поєднує, як складові, діяльністьдержавних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, державних нотаріальнихархівів, а також квазінотаріальних органів (діяльність останніх поширюється натериторію України і за її межами, що також свідчить про певну специфічність територіальногорозповсюдження державного контролю за нотаріальною діяльністю); 2) наявністьцілої системи суб’єктів державного контролю за нотаріальною діяльністю(Міністерство юстиції України, органи державної податкової служби України, судита ін.), які взаємодоповнюють контрольні повноваження один одного за рахуноквнутрішніх горизонтальних, вертикальних і зовнішніх зв’язків, 3) специфічнаметодологічна спрямованість, яка передбачає: по-перше, надання допомогинотаріусам у разі потреби, усунення прогалин, помилок у їхній роботі, у разі жсистематичних грубих порушень ними законодавства – притягнення до юридичноївідповідальності, по-друге, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних іюридичних осіб, щодо яких суб’єкти нотаріальної діяльності реалізують своїповноваження; 4) регламентація правових засад у численних нормативно-правовихактах різної юридичної сили, переважно підзаконного характеру, положення яких інколимають дещо узагальнений, а інколи й суперечливий характер, що істотно ускладнюєпрактичну реалізацію відповідного різновиду державного контролю.
Державнийконтроль за нотаріальною діяльністю має багатоаспектний, самостійний,поліструктурний характер, що дозволяє розглядати його як окремий правовийінститут із суттєвим превалюванням адміністративно-правової складової тавизначити і закріпити на законодавчому рівні його поняття як „сукупність дійуповноважених державних органів (Міністерства юстиції України, органівдержавної податкової служби України, судів тощо) по спостереженню за нотаріальноюдіяльністю, що здійснюється державними нотаріальними конторами, державниминотаріальними архівами, приватними нотаріусами, “квазінотаріальними” органами зметою отримання об’єктивної та достовірної інформації про стан справ увідповідній діяльності, надання допомоги суб’єктам нотаріальної діяльності,усунення прогалин, помилок у їхній діяльності, виявлення причин та умов, щосприяють порушенню ними вимог правових норм, а у разі систематичних порушень зїхнього боку – притягнення винних осіб до юридичної відповідальності,забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичнихосіб, щодо яких здійснюється нотаріальна діяльність”.
З метоюузагальненої характеристики генезису державного контролю за нотаріальноюдіяльністю в Україні, визначення повторюваності певних його процесів, а такожрівня впливу на нього соціальних, економічних і політичних факторів, доцільновиділити шість етапів відповідного процесу його історичного розвитку, а саме:перший (“початковий” з сер. ХІV ст. до судової реформи ХІХ ст.) із номінальнимдержавним контролем за нотаріальною діяльністю; другий (“реформаторський” з1866 року до 1917 року), який характеризується формуванням змістовної правовоїбази державного контролю за нотаріальною діяльністю, посиленням контролю з бокудержави на початковій стадії нотаріальної діяльності та формуванням системисуб’єктів відповідного контролю за рахунок судових та адміністративних органів;третій (“радянський” 1917 – 1941 р.р.) із стрибкоподібністю розвитку державногоконтролю за нотаріальною діяльністю – від його скасування у період “воєнногокомунізму” й до поступового відновлення за часів НЕПу, посиленням вимог щодопроцедури вчинення нотаріальних дій, остаточним формуванням системиадміністративно-судових органів контролю, розподілом між ними відповіднихповноважень, уніфікацією та нормативною регламентацією засад державногоконтролю за всіма суб’єктами нотаріальної діяльності; четвертий (“воєнний” 1941– 1945 р.р.) із новим перерозподілом контрольних повноважень у системідержавних органів із наданням пріоритетного становища судам; п’ятий(“стабільного розвитку” 60 – 90 р.р. ХХ ст.) із посиленням відомчого контролю вособі Міністерства юстиції, істотною зміною джерельно-правової бази, а саме:переходом від підзаконного до законодавчого регулювання засад здійсненнявідповідної діяльності, остаточним визначенням елементів організаційно-правовогомеханізму державного контролю; шостий (“новітній”), який поділяється на двапідетапи: перший (з 1993 року до початку ХХІ ст.) із поширенням державногоконтролю не тільки на діяльність державних нотаріальних контор, державнихнотаріальних архівів, а також приватних нотаріусів, посиленням засад відомчогодержавного контролю з боку Міністерства юстиції України та його органів намісцях, активізацією державного контролю на різних етапах здійсненнянотаріальної діяльності й другий (з початку ХХІ ст.) із активізацією роботищодо розробки перспективного законодавства, акумулюванням засад учених-юристіву напрямі формування ґрунтовної наукової бази для нормотворчого процесу.
Загальнимоб’єктом державного контролю за нотаріальною діяльністю потрібно вважатибезпосередньо нотаріальну діяльність як публічно-правовий інститут, особливостіякої як об’єкта державного контролю проявляються, в тому, що вона за своєюправовою природою є: а) публічно-правовою, оскільки виконує делеговану віддержави функцію контролю в сфері цивільно-правових відносин та забезпечення ефективнихумов для розвитку цивільного обігу; б) правозахисною та правоохоронною; в) процесуальноюіз чітко регламентованою процедурою, недотримання якої призводить донедійсності нотаріального акта; здійснюється в формі державної та приватної діяльності.
Безпосередньо ж об’єктом контролю будуть конкретні діїпідконтрольних суб’єктів, пов’язані з їхньою нотаріальною діяльністю. Такимисуб’єктами можна визнати: 1) державні нотаріальні контори, приватнихнотаріусів, державні нотаріальні архіви та так звані квазінотаріальні органи(консульські установи України, посадові особи виконавчих комітетів сільських,селищних і міських рад та інші посадові особи, які посвідчують дії, прирівнянідо нотаріальних, лише в певних випадках виключного характеру та встановленихзаконом; 2) особи що мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю (яких можнарозподілити на осіб, що мають намір пройти стажування; стажистів державних таприватних нотаріусів; осіб, що мають намір отримати свідоцтво про право назаняття нотаріальною діяльністю, осіб, що мають намір зареєструвати приватнунотаріальну діяльність тощо). Предметом державного контролю занотаріальною діяльністю будуть окремі прояви такої діяльності матеріального чинематеріального характеру, що в цілому характеризують її ефективність. Отже,предмет контролю може мати як матеріальне втілення, зокрема документальне(свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, нотаріально-процесуальнідокументи, спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерстваюстиції, кошториси, декларації, квитанції, звіти тощо) та недокументальне(відповідність приміщення вимогам до робочого місця нотаріуса, забезпеченняоргтехнікою тощо), так і нематеріальне − рівень знань відповідногозаконодавства, рівень оволодіння практичними навичками, дотримання режимуроботи, культура обслуговування відвідувачів нотаріальних контор, відповідністьвимогам складеної присяги нотаріуса тощо.
Фундаментальним елементом організаційно-правовогомеханізму державного контролю постають принципи його здійснення, серед яких: законність,об’єктивність, дотримання професійної етики, гласність, плановість,систематичність і регулярність, дієвість та оперативність, компетентність, методологічнаспрямованість, результативність та ефективність. Метою державного контролю занотаріальної діяльністю можна визнати забезпечення дотримання всіма суб’єктаминотаріальної діяльності вимог чинного законодавства і встановленого порядкуорганізації та здійснення такої діяльності, забезпечення найбільш ефективноїреалізації основного призначення нотаріальної діяльності − захисту таохорони прав, свобод та законних інтересів людини у сфері цивільного обігу,створення оптимальних умов для розпорядження власністю.
Зазначені вищепитання організації та діяльності нотаріату в Україні передбачається вирішитишляхом прийняття Закону України про внесення змін до Закону України “Пронотаріат” (нова редакція), що поєднує позитивні напрацювання за періодіснування нотаріату в нових умовах незалежної держави та міжнародний досвід.
Тому пропонуємо: — створенняєдиного нотаріату в Україні, що діє на єдиних принципах, здійснюєтьсянотаріусами, наділеними однаковими правами, обов’язками та гарантіями їхдіяльності; — створення нового для вітчизняного законодавства інститутупрофесійного самоврядування нотаріусів, що функціонуватиме на засадахзаконності, незалежності, демократичності, обов’язковості членства тазагальнообов’язковості рішень органів професійного самоврядування, рівностіможливостей доступу нотаріусів до участі у професійному самоврядуванні;
- прийнятиПроект Нотаріального процесуального кодексу розроблений задля правовогозабезпечення процесу реформування нотаріату в Україні як інститутупопереджувального правосуддя та розвитку нотаріальної діяльності за стандартамиєвропейського нотаріату;
Прийняття та реалізація Нотаріального процесуальногокодексу в якості своїх наслідків передбачає зменшення навантаження на судовусистему України, забезпечення стабільності та безконфліктностіцивільно-правових правочинів, підвищення престижу нотаріату і нотаріальноїдіяльності у суспільстві, запобігання можливих правопорушень і зловживань усфері нотаріальної діяльності.
- визначеннянотаріату як публічно-правового інституту та принципів його діяльності, поняттянотаріальної діяльності;
- уточненнявизначення нотаріуса, змісту його прав та обов’язків;
- вдосконаленнямеханізму допуску громадян до нотаріальної діяльності, зокрема, шляхом чіткоговизначення пов’язаних з допуском процедур на законодавчому рівні, посиленнявимог до рівня кваліфікації осіб, що мають намір займатися нотаріальноюдіяльність (помічника та стажиста нотаріуса);
- встановленнябільш вимогливого та виваженого підходу до організаційно-правових засаддіяльності нотаріусів, посилення контролю за діяльністю нотаріусів, розширеннякола підстав для зупинення або припинення нотаріальної діяльності, врегулюванняпитання оплати за вчинення нотаріусами нотаріальних дій та надання іншихпослуг, нові підходи до забезпечення страхування відповідальності нотаріуса тазбільшення розміру страхової суми; — пропонується передати функціюкваліфікаційних комісій нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерстваюстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції вобластях, містах Києві та Севастополі Вищій кваліфікаційній комісії нотаріатупри Міністерстві юстиції України (далі — ВККН).
За ВККН закріпитинаступні повноваження:
- проведення кваліфікаційного(та повторного) іспиту на право зайняття нотаріальною діяльністю;
- розгляду питання і прийняттярішення про анулювання свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю;
- прийняття рішення про видачуМіністерством юстиції України свідоцтва на право зайняття нотаріальноюдіяльністю.
Прийняттязазначених пропозицій дозволить завершити процес реформування нотаріату шляхомстворення єдиного нотаріату та самоврядної професійної організації нотаріусів іззначним колом повноважень щодо внутрішнього регулювання нотаріату,представництва і захисту інтересів спільноти нотаріусів у відносинах іздержавою, фізичними та юридичними особами. Реалізація пропозицій забезпечитьпоступове та планове здійснення заходів, спрямованих на реалізацію йогоположень, що дозволить досягти максимальної ефективності при його реалізації,підвищення якості нотаріального обслуговування та належний захист інтересівфізичних і юридичних осіб, у тому числі нотаріуса.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// ВідомостіВерховної Ради України.−1996.− № 30.− Ст.141( із наступнимизмінами)
2. Кодексадміністративного судочинства від 06 липня 2005 р.// Голос України.−2005.−№158
3. Цивільнийпроцесуальний кодекс від 18 березня 2004 р.// Голос України.−2004.−№89
4. Пронотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної РадиУкраїни. − 1993.− № 39.− Ст. 383 (з наступними змінами тадоповненнями).
5. ПроДержавну податкову службу України: Закон України від 04 грудня 1990 року //Відомості Верховної Ради України. − 1991. − № 6. – Ст. 37 (знаступними змінами та доповненнями).
6. Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні: УказПрезидента України від 23 серпня 1998 р. № 932 // Офіційний вісник України.−1998.−№ 34.− Ст. 3 Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальнихдій: Указ Президента України під 10 липня 1998 р. № 762/98 // Офіційний вісникУкраїни.−1998.−№28.− Ст.2 Про затвердження Положення про Вищукваліфікаційну комісію нотаріату: Постанова Кабінету Міністрів України від08.12.2006 року № 1689 // Всесвітня мережа Інтернет www.rada.gov.ua Прозатвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусамиУкраїни: Наказ Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року за № 20/5// Офіційний вісник України.− 2004.−№10.−Ст.315. Прозатвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовимиособами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народнихдепутатів України: Наказ Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 р. №22/5 // Єрух А.М. Круковес Н.В Козьяков Ю.М. Довідник нотаріуса. − Вип. 3:.Нормативнідокументи.− К.: Видавництво „Істина”,2001. – 448 с. Про затвердження Порядку проходження стажування громадянамиУкраїни в державних нотаріальних конторах або в нотаріусів, що займаютьсяприватною нотаріальною практикою, Порядку проведення кваліфікаційного іспитуособами, які пройшли стажування в державній нотаріальній конторі або внотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою: Наказ Міністерстваюстиції України від 07.12.2006р. № 89/5 // Всесвітня мережа Інтернет.− www.minjust.gov.ua
(із наступними змінами та доповненнями) Про затвердження Положення прокваліфікаційну комісію нотаріату: Наказ Міністерства юстиції України від01.12.2006 р. № 87/5 // Офіційний вісник України.−2006.− № 49.−Ст.67 Порядок проведення кваліфікаційного іспиту особами, які пройшлистажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватноюнотаріальною практикою: Наказ Міністерства юстиції України від 07.12.2006 р. N89/5 // Офіційний вісник України.−2006.− № 49.− Ст.71 Прозатвердження Інструкції про порядок ведення Єдиного реєстру нотаріусів: НаказМіністерства юстиції України від 27 травня 1999 р. № 26/5 // Офіційний вісникУкраїни.− 1999. − № 24. − Ст.199.
7. Авер’яновВ. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід длятеоретичної дискусії // Право України. − 2003. − № 5. − С.117− 120 Авер'янов В.Б. Нова доктрина адміністративного права: концептуальніпозиції // Право України. − 2006.− № 5.−С.11−17. Административноеправо и административный процесс: актуальные проблемы / Отв. ред. Л.П.Попов иМ.С. Студеникина. – М.: Юристъ, 2004. – 302с. Административное право Украины. –2−е изд., перераб. и доп.: Учебник для студентов высших учебных заведенийюрид. спец. / Ю.П.Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н.Гаращук и др.; Под ред. проф. Ю.П.Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с. Административное право Украины:Учебник/ Под общ. ред. С.В. Кивалова. – Х.: «Одиссей», 2004. – 880 с.
8. БаранковаВ. О правовом статусе частнопрактикующего нотариуса // Підприємництво,господарство та право. – 2008. – №11.− С. 22−26. Баранкова В.Правова природа нотаріальної діяльності // Вісник Академії правових наук.−2008. − № 3 (14).− С.137−142. Бондаренко Г. Діяльністьнотаріуса // Урядовий кур’єр. − 1999. − 2 груд. − С. 7. Гулєвська Г.Ю. Генезисінституту нотаріату в сфері адміністративно−правового регулювання вУкраїні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. − № 8. – С. 65 –68.
9. Єфименко Л.В. Правове регулювання нотаріальноїдіяльності має зазнати змін // Бюлетень Міністерства юстиції України. −2003. − № 1. − С. 74−79.
10. КалінюкО. Нотаріус не податковий агент з нарахування, утримання та сплати податку здоходів фізичних осіб // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005.− № 2. −С. 7.
11. КозьяковЮ.М. Нотаріат: історія та сучасність (короткий огляд) // Нотаріат для вас. −1997.− № 3.− С. 11−15.
12. Комаров В.В., Баранкова В. В.Законодавство про нотаріат: очікувані зміни // Право України. − 2003. −№ 11. − С. 60−64.
13. Комаров В.В., Баранкова В. В.Нотариат и нотариальный процесс.− Х.: Консум, − 1999.−240 с.
14. КонинН.М. Административное право России. Общая и Особенная части: Курс лекций. – М.:Юристъ, 2004. – 560 с.
15. Коренев А.П. Административное правоРоссии: Учебник. – М.: Теис, 1996.− 538 с.
16. КосанякВ. Законні нотатки про нотаріальні податки // Нотар.− 2001.− №5.−С.13−15.
17. КруковесН. Сучасні тенденціїї розвитку нотаріату в Україні // Юридичний вісник України.−2004.− № 16 .− С. 6.
18. ЛукашевО. Проблеми виконання нотаріусами функцій податкового агента // Малаенциклопедія нотаріуса. − 2004.− № 1.− С. 107−110.
19. МедвідьФ.М., Усенко В.Ф., Медвідь Я.Ф. Нотаріальний процес в Україні: Навчальнийпосібник / За ред. Ф.М. Медвідя.−К.: Атіка, 2008.−324 с.
20. МирскийК. Перспективы нотариата на Украине // Юридическая практика.− 2008.−№ 25.− С. 4.
21. МілораваМ. Нотаріат та нотаріальна діяльність у Сполучених Штатах Америки// Всесвітнямережа Інтернет.− www.fursa.org.ua
22. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В.В. Комарова.−К.: Юрінком Інтер, 2009.− 320 с.
23. Нотариат России: Курс лекцій: Учебное пособие длявузов/.В Ефимова, А.М. Гатин.− М.: Издательство «Екзамен»,2007.− 222 с.
24. Нотаріат// Нотаріат для вас. – 2006.− № 5.− С. 46.
25. Нотаріаті державно−правові інституції: проблеми, наука, практика // Нотаріат длявас.− 2004.− № 6.− С. 6−7.
26. Орлюк О.Щодо можливості приватним нотаріусам обирати спрощену систему оподаткування //Мала енциклопедія нотаріуса. – 2009.− № 2.− С. 5−6.
27. ПетришинО. Сульженко Ж. Реформування нотаріату в Україні: проблеми і рішення // Малаенциклопедія нотаріуса. − 2009.−№ 1.− С. 93−94.
28. Правилапрофесійної етики нотаріуса. Проект // Нотаріат для вас.− 2006.− №7−8.− с. 2−4.
29. РадзієвськаЛ. К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч.пос.− К.: Юрінком Інтер,2005.−528 с.
30. СидоровІ. Нотаріус – не податковий агент Мала енциклопедія нотаріуса. – 2010.− №2.− С. 18 −23.
31. ТрофанчукГ. Історико−правові аспекти зародження та поширення нотаріальної справи вУкраїні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: МатеріалиІХ регіональної науково−практичної конференції. 13 – 14 лютого 2008 р. –Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені ІванаФранка, 2008. – С. 105 − 107.
32. Фурса Є.Розвиток законодавства України про нотаріат // Юридичний журнал.− 2008.−№ 3.− С. 25.
33. Фурса Е.Вопросы к законопроекту о нотариате // Юридическая практика.− 2010.−№ 32.− С.16.
34. Фурса С.Правова концепція нотаріальної діяльності щодо охорони прав громадян // ПравоУкраїни.− 2009. − № 6.− С. 100−104.
35. Фурса С.Я. Проблеми формуванняпринципів організації та діяльності нотаріату в Україні // Часопис Київськогоуніверситету права.− 2009.− № 1.− С. 59−65.
36. Фурса С.Теоретичні передумови створення правил етики нотаріусів // Всесвітня мережаІнтернет.− www.fursa.org.ua
37. ЯсінськаЛ.Е. Виникнення та розвиток інституту нотаріату// Проблеми державотворення ізахисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичноїконференції (13–14 лютого 2010 р.). – Львів: Юридичний факультет Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка, 2010. – С. 113 – 114.
Додаток 1
Стратегічнакарта.
Конституційнезабезпечення Конституція України — ст 124.
Законодавчезабезпечення
1. ЦивільнийКодекс України – ст… 1166, 1221, 18, 78
2. ЗаконУкраїни «Про нотаріат» ст… 13,18,33,21,27;
3. ПостановаКабінету Міністрів України від 8 грудня 2006 року № 1689 «Про затвердженняПоложення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату»;
4. НаказомМіністерства юстиції України від 19 листопада 1998 року № 63/5 «Прозатвердження Положення про Комісію з розгляду питань щодо анулювання свідоцтвпро право на заняття нотаріальною діяльністю»;
5. НаказомМіністерства юстиції України від 27 червня 2008 року № 1094/5 «Про затвердженняПорядку проходження стажування в державній нотаріальній конторі або уприватного нотаріуса та підготовки стажиста до нотаріальної діяльності»;
6. НаказомМіністерства юстиції України від 10 липня 2008 року № 1168/5 «Про затвердженняПорядку проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, які пройшли стажування вдержавній нотаріальній конторі або в приватного нотаріуса»;
7. НаказомМіністерства юстиції України від 7 лютого 2009 року № 224/5 «Про затвердженняПорядку проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, якими протягом трьох роківпісля отримання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю нездійснювалась нотаріальна діяльність»;
Додаток 2
Господарськийсуд харківської області
Рішення іменемукраїни
17 жовтня 2008 р.Справа № 2-2648/06/11-51/125-08
вх. № 2915/6-51
Колегія суддівгосподарського суду в складі:
Головуючий суддя:Бринцев О. В.,
суддя: ПрисяжнюкО. О.,
суддя: Інте Т.В.,
при секретарісудового засідання: Макаренко К. М.,
за участюпредставників сторін:
– позивача –ОСОБА 1 відповідача 1: не з’явився;
– відповідача 2 –не з’явився;
– відповідача 3:Мануйло С. М. дов. від 27.12.2005 р. ВСО № 044116,
розглянувшисправу за позовом фізичної особи – ОСОБА 1, м. Харків,
до
– відповідача 1 –приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу – ОСОБА 3, м. Харків;
– відповідача 2 –фізичної особи ОСОБА 2, м. Харків;
– відповідача 3:Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Багачанка», смт Високий,
про
– визнаннявчинених нотаріальних дій неправомірними,
– визнанняпротоколу загальних зборів та статуту такими, що не мають нотаріальногопосвідчення,
– визнаннязагальних зборів такими, що не відбулися,
– визнанняпротоколу загальних зборів та статуту товариства недійсними,
Встановила:
У провадженнігосподарського суду Харківської області перебуває справа за позовом фізичноїособи – ОСОБА 1 до приватного нотаріуса ХМНО – ОСОБА 3, фізичної особи – ОСОБА2, ТОВ фірма «Багачанка». Згідно із заявою про зміну позовних вимог (вх. №10159 від 24.06.2008 р.) позивач просить визнати дії приватного нотаріуса ХМНО– ОСОБА 3, якими був посвідчений підпис ОСОБИ 2 на протоколі зборів від01.11.2005 р. та на Статуті ТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року, –неправомірними; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. та СтатутТОВ фірми «Багачанка» в редакції 2005 року такими, що не мають нотаріальногопосвідчення; визнати загальні збори ТОВ фірма «Багачанка» від 01.11.2005 р.такими, що не відбулися; визнати протокол загальних зборів від 01.11.2005 р. таСтатут ТОВ фірма «Багачанка» в редакції 2005 року недійсними. В обґрунтуванняпозовних вимог позивач посилається на порушення нотаріусом вимог статей 34, 36,54, 49, 78 Закону України «Про нотаріат», а також на порушення 2 м та 3 м відповідачами вимог пунктів 6.4, 6.8, 6.9 Статуту ТОВ фірма «Багачанка» та ст. 64 ЗаконуУкраїни «Про господарські товариства». Так, позивач стверджує, що оскаржуваніпротокол загальних зборів і статут є недійсними, а збори, на яких вонизатверджені, є такими, що не відбулися. Це випливає з того, що позивач не бравучасті у зборах, а без нього збори відбутися не могли, оскільки він володіє 50відсотками голосів учасників товариства.
Ухвалоюзаступника голови господарського суду Харківської області Черленяка М. І. від08.07.2008 р. призначено склад колегії по справі № 51/125-08 у складі:головуючий суддя – Бринцев О. В., судді: Інте Т. В. та Присяжнюк О. О.