ПРОКУРОРСЬКИЙНАГЛЯД ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГОСУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛI. ЗМІСТ ГАРАНТІЙ ЗАБЕзПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГОСУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
1.1Процесуальний статус учасників кримінального судочинства та засоби забезпеченняїх конституційних прав при проведенні досудового слідства
1.2Відомчий та судовий контроль при проведенні досудового слідства, як гарантіязабезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства
РОЗДІЛII. СУТНІСТЬ НАГЛЯДУ ПРОКУРОРА ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГОСЛІДСТВА
2.1Прокурорський нагляд за додержанням прав учасників кримінального судочинствапри порушенні та розслідуванні кримінальної справи
2.2Забезпечення прокурором додержання прав учасників під час закінченнірозслідування злочинів
2.3Прокурорський нагляд за додержанням прав учасників кримінального судочинствапід час судового розгляду кримінальної справи
РОЗДІЛІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДОСУДОВОГОСЛІДСТВА
3.1Напрями подальшого розвитку кримінально-процесуального законодавства тавдосконалення регламентації досудового слідства
3.2.Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасниківкримінального судочинства при проведенні досудового слідства
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Судово-правова реформапередбачає вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, щопов’язано з прийняттям найближчим часом нового кримінально-процесуальногокодексу України, який безперечно повинен врахувати в своїх правових нормахдосягнення світової цивілізації, вітчизняних вчених-процесуалістів, практиків зпитань теорії та практики застосування кримінально-процесуальногозаконодавства. Цей кодекс повинен базуватися на нормах Конституції України таміжнародно-правових актів. З метою забезпечення прав, свобод і законнихінтересів фізичних, юридичних осіб і держави інститут прокурорського нагляду,як гарантія забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинстваповинен бути чітко регламентованим. Це дозволить уникнути беззаконня і свавілляз тим, щоб особи, винуваті у вчинені злочинів, були викриті і понесли законнувідповідальність, а жодна невинувата особа не була незаконно і безпідставнопритягнута до кримінальної відповідальності.
ЧиннийКримінально-процесуальний кодекс України у багатьох принципових концептуальнихпитаннях не відповідає приписам Конституції України та європейським стандартам,зокрема: існують неузгодженості та протиріччя в нормах кодексу, потребуєвдосконалення система процесуального контролю та нагляду під час проведеннядосудового слідства. Це викликає необхідність приведення норм кодексу увідповідність із Конституцією та міжнародно-правовими нормами.
Реформуваннясудово-правової системи, вимагає нового підходу до багатьох питань пов’язанихіз регламентуванням кримінально-процесуальної діяльності в стадіях досудовогорозслідування, судового розгляду кримінальних справ. З урахуванням внесенихзмін до чинного кримінально-процесуального законодавства, а також тенденційподальшого розвитку кримінально-процесуальних інститутів під час застосуваннякримінально-процесуальних норм актуальним є завдання дослідити тапроаналізувати нормативно-правове регулювання та теоретичні питанняпрокурорського нагляду під час проведення досудового слідства в генезисі йогоподальшого розвитку, визначення шляхів вдосконалення процесуального порядкупроведення окремих процесуальних дій та забезпечення гарантій процесуальнихправ учасників кримінального судочинства при проведені досудового слідства.
Здійснюванав Україні судово-правова реформа спрямована на створення системи правовихгарантій, які б забезпечувало людині максимум правових засобів для захисту їїправ. Проте значна кількість порушень стосується порушень прав особи під часпроведення досудового слідства. Це обумовлює потребу переосмисленнякримінально-процесуальних гарантій, зокрема місця прокурорського нагляду, якодної із ключових гарантій забезпечення процесуальних прав учасниківкримінального судочинства.
За радянськоїдоби питаннями пов’язаними із дослідженням прокурорського нагляду укримінальному судочинстві приділяли увагу такі науковці, як Н.С. Алексеев, В.С.Афанасьєв, В.І. Батищев, Ю.Н. Белозеров, С.В. Бородін, В.Л. Будніков, Е.Д.Ваулін, І.І. Велікошин, А.К. Гаврилов, Н.А. Гельфанд, К.Б. Гранкін, Н.В.Григорьєв, А.П. Гуляєв, Н.В. Жогін, Д.С. Карев, В.І. Летучих, О.Р. Михайленко,В.З. Лукашевич, Е.К. Острога, І.Д. Перлов, Г.Г. Полупаров, В.І. Ремнев, А.П.Рижаков, П.В. Смирнов, Н.І.Сотніков, В.Т. Томін, А.А. Усачев, Ф.Н. Фаткуллин,А.Л. Ципкін, А.А. Чувілев, В.В. Шимановський, Н.Г. Шурухнов, Р.Х. Якупов таінші.
Дана проблемадосліджувалась різними науковцями і в Україні. Їх розробки знайшли певневтілення у науці кримінально-процесуального права. Зокрема, вчені-процесуалістиА.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, Л.М.Лобойко, В.В.Лисенко,П.В.Мельник, І.А. Малютін, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Маляренко, Р.І.Назаренко, Д.П. Письменний, С.М. Стахівський, Л.І. Шаповалова, Г.І. Юркова таінші досліджували окремі питання щодо гарантій прав особи у кримінальномусудочинстві.
Протебільшість праць зазначених учених стосується минулих періодів розвиткукримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві таузагальненнях тодішньої судової та слідчої практики. У той же час здійснювана вУкраїні судова і правова реформа, а також вступ України в Раду Європиспричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положенькримінально-процесуального права, але й появу нових інститутів, які маютьбезпосереднє практичне значення.
Метою дослідження є аналіз розвитку взаконодавстві і теорії кримінального процесу положень, які стосуються гарантійзабезпечення прав учасників кримінального судочинства, дослідження проблемсучасного кримінально-процесуального законодавства, виявленню істотнихнедоліків та прогалин, а також теоретичному обґрунтуванню змін докримінально-процесуального законодавства держави. Розробка науково-обґрунтованихположень і рекомендацій законодавчого врегулювання прокурорського нагляду, якодної із гарантій забезпечення процесуальних прав учасників кримінальногосудочинства.
Длядосягнення поставленої мети необхідним є розв’язання наступних основних завдань:
1) дослідитипроцесуальний статус учасників кримінального судочинства та засоби забезпеченняїх конституційних прав при проведенні досудового слідства;
2) проаналізуватинормативно-правову регламентацію відомчого та судового контролю при проведеннідосудового слідства, як гарантії забезпечення процесуальних прав учасниківкримінального судочинства;
3) з’ясуватисутність прокурорського нагляду за додержанням прав учасників кримінальногосудочинства при порушенні та розслідуванні кримінальної справи;
4) визначитиособливості прокурорського нагляду під час судового розгляду кримінальноїсправи;
5) виробитиосновні напрями подальшого розвитку кримінально-процесуального законодавства тавдосконалення регламентації досудового слідства;
6) обґрунтувативдосконалення нормативно-правового поля прокурорського нагляду як гарантіїзабезпечення прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудовогослідства.
Об’єктом дослідження є закономірності розвиткупрокурорського нагляду за правами учасників кримінального судочинства припроведенні досудового слідства, шляхи можливої перебудови кримінального процесу України вчастині реформування інститутів процесуального контролю та прокурорськогонагляду за правами учасників кримінального судочинства при проведеннідосудового слідства.
Предметом дослідження є сучасний станнормативно-правової бази кримінального процесу України та прокурорськогонагляду, положення науки кримінального процесу, що визначають змістпрокурорського нагляду як гарантії забезпечення процесуальних прав учасниківкримінального судочинства при проведенні досудового слідства.
Методи дослідження. Методологічною основоюдослідження стала сукупність загальнонаукових і спеціальних методівдослідження. Для досягнення поставленої мети обрано діалектичний підхідпізнання та комплекс сучасних загальнонаукових та соціальних методів, щозастосовуються в юридичній науці. Так, діалектичний метод використаний впроцесі дослідження розвитку кримінально-процесуального регулюванняпроцесуальних засобів контролю та прокурорського нагляду за правами учасниківкримінального судочинства.
Взалежності від змісту питань, які досліджувалися в межах теми дослідження,методи дослідження використовувалися в їх взаємозв’язку, завдяки чомудосягалася належна повнота висвітлення відповідних питань.
Науково-теоретичнубазу дослідження становлять наукові праці з філософії, теорії держави і права,історії, логіки, криміналістики, конституційного права, кримінального такримінально-процесуального права.
Нормативноюосновою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі танормативно-правові акти України та проекти кримінально-процесуальних норм, яківизначають гарантії забезпечення процесуальних прав учасників досудовогослідства.
Структурароботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дослідження складається зівступу, трьох розділів, що мають дев’ять підрозділів, висновку, спискувикористаних джерел. Загальний обсяг дослідження складає 102 сторінки, із нихосновного тексту — 94 сторінок, список використаних джерел — 7 сторінок.
РОЗДІЛI. ЗМІСТ ГАРАНТІЙ ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГОСУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА 1.1 Процесуальний статус учасниківкримінального судочинства та засоби забезпечення їх конституційних прав припроведенні досудового слідства
Суб’єктикримінального процесу — це особи, які вступають у кримінально-процесуальніправовідносини у зв’язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов’язкирегламентуються чинним законодавством.
Усіособи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підставобсягу їх прав, повноважень чи обов’язків, стадії кримінального процесу, вкотрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб’єктами(учасниками) кримінального процесу.
Усісуб’єкти (учасники) процесу характеризуються тім, що вони:
а)беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбаченихкримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за якихзакон виключає можливість їх участі у справі;
б)мають визначені в законі права та обов’язки (закон визначає порядок їхреалізації);
в)діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов’язків увстановленому порядку;
г)зобов’язані дотримуватись чинного законодавства;
д)мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасниківпроцесу;
є)мають право на забезпечення особистої безпеки;
є)вступають у процесуальні правовідносини;
ж)несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення правінших учасників [35, c.133].
Захарактером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу вониможуть бути поділені на чотири групи. Джерело Слід зазначити, що терміни“суб’єкти кримінального процесу” та “учасники кримінального процесу” ідентичніі вживаються як рівнозначні. Спроби дати окреме визначення кожному з нихнауково безперспективні і недоцільні.
1.Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюютькримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу,орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор,обвинувач. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконанняфункцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділенівладно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані врезультатах справи. Закон гарантує державний захист названих осіб та встановлюєвідповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу зметою перешкодити їх юридичній діяльності.
2.Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний,обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів,цивільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених А.П.Григорьєва, В.З. Лукашевича сюди слід відносити і жертву злочину — особу, якапостраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнанапотерпілим.
3.Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»:захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача.Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають своїінтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їму зв’язку з виконуваною ними функцією.
4.Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин,поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання,заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяютькримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на нихзаконом.
Врамках даного дослідження більш детально дамо характеристику процесуальномустатусу учасників кримінального судочинства, які мають та відстоюють укримінальному процесі свої інтереси. Цю категорію учасників (суб’єктів)кримінального процесу становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний,потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та правопорушник у справахпротокольної форми досудової підготовки матеріалів.
Обвинувачений- це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову пропритягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України).
Притягненняяк обвинуваченого відбувається у стадії досудового розслідування, коли зібранідостатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою. Після відданнядо суду обвинувачений стає підсудним. Обвинувачений не вважається винним, докийого винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановленавироком суду, що набрав законної сили [28, c.32].
Відстоюючисвої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в чому його обвинувачують;давати показання за пред’явленим йому обвинуваченням або відмовитися даватипоказання та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним допершого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи;подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора,судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства абодізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в судіпершої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Обвинувачуваниймає право на повагу до його честі і гідності, захист його життя і здоров’я, наповодження з ним як невинним по набрання обвинувальним вироком законної сили,давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогоюперекладача.
Реалізаціяправ обвинуваченого пов’язана зі вступом його у правовідносини із слідчим таіншими учасниками процесу і здійснюється в передбаченому законом порядку.Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показаньабо за давання хибних показань. Давання показань — його право, а не обов’язок[35, c.102].
Погодившисьна давання показань, обвинувачений має знати, що його показання можуть бутивикористані для доказування його винності. Допит обвинуваченого провадитьсянегайно і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення. Напочатку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себевинним у пред’явленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому датипоказання по суті обвинувачення. Обвинувачений має право викласти своїпоказання власноручно, а також скористатися послугами перекладача. Доводиобвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.
Правообвинуваченого мати захисника та побачення з ним до першого допиту. Захисникдопускається до участі на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участьзахисника в справі обов’язкова, незважаючи на наявність клопотання особи проце. В цих випадках, а також в разі заяви клопотань затриманим, арештованим чиобвинуваченим щонайменше захисник має бути допущений до справи з моментупред’явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, яка підозрюється увчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття підварту — з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови прозастосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин змоменту затримання.
Якзахисники допускаються фахівці у галузі права (тобто особи з юридичноюосвітою), які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чиза дорученням, а також особи, які мають свідоцтво про право на заняттяадвокатською діяльністю в Україні. З моменту пред’явлення обвинуваченому дляознайомлення матеріалів досудового слідства та при розгляді справи в суді якзахисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого,виправданого, його опікуни або піклувальники.
Продопуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий,прокурор, суддя виносять постанову, а суд-ухвалу. Це правило введено в КПКЗаконом України № 2533-ІН від 2І.07.2001. Пропозиція про необхідність наданняможливості виконувати функцію захисту не тільки особам, що мають посвідченняпро право на заняття адвокатською діяльністю, а й іншим особам з юридичноюосвітою, стосовно яких немає підстав для відводу, якщо про це заявленоклопотання обвинуваченим, викладена автором ще в перших виданнях підручника.
Відповіднодо приписів ст. 47 КПК України захисника запрошують сам обвинувачений чипідозрюваний, його законні представники, родичі або інші особи за дорученнямабо на прохання обвинуваченого чи підозрюваного. У тих випадках, коли з’явленняДля участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72годин, особа, яка провадить дізнання, або слідчий відповідно мають правозапропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або забезпечують йомузахисника.
Обвинувачениймає право на побачення з захисником наодинці до першого допиту, а після першогодопиту — без обмеження кількості та тривалості. Замінити одного захисника іншимможна тільки за клопотанням або за згодою обвинуваченого.
Привиконанні даних приписів виникає низка проблем. Наприклад, на підставі ч. 5 ст.47 КПК України в тих випадках, коли з явлення для участі у справі захисника,обраного обвинуваченим, неможливе протягом 72 годин, слідчий, суд мають правозапропонувати обвинуваченому запросити іншого захисника або призначають йомузахисника своїм рішенням.
Займатисязапрошеннями у слідчого просто немає процесуального часу, оскільки на підставіст. 133 КПК України він зобов’язаний вже протягом 48 годин пред’явитиобвинувачення, а згідно зі ст. 140 КПК України присутність захисника припред’явленні обвинувачення обов’язкова. Вихід один: суворо додержувати строкипред’явлення обвинувачення та забезпечувати присутність при пред’явленніобвинувачення захисника, який виконуватиме свої повноваження до прибуттязахисника, обраного обвинуваченим [46, c.102].
Протеі тут не без проблем — держава покладає на адвокатуру завдання забезпеченняобвинувачуваному права на захист. Але адвокатура є добровільним професійнимоб’єднанням, яке не підпорядковане державним органам влади, об’єднанням, якимдержава фактично не керує, закон відносить адвокатуру до громадських об’єднань,що працюють на принципах самоврядування.
Слідчомупропонується розв’язати дуже складне завдання: забезпечити участь захисника всправі за призначенням, наприклад, при небажанні його мати самим обвинуваченимі відсутності зацікавленості в здійсненні захисту малозабезпеченихобвинувачуваних з боку адвокатів, відсутності можливості вплинути наадвокатські об’єднання, які працюють на засадах самоврядування і по суті“некеровані” [41, c.112].
Цедає підстави для внесення пропозиції про необхідність створення державноїслужби захисту, створення так званої муніципальної адвокатури, яка бфінансувалась з місцевих бюджетів і виконувала б функцію надання юридичноїдопомоги малозабезпеченим громадянам.
Обвинувачений(підсудний) має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися відзахисника. Така відмова, пускається тільки за ініціативою обвинуваченого абопідсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурораабо громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних,обвинувачених або підсудних.
Привідмові від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складаєпротокол, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову. Слідчий може звільнитиобвинуваченого від оплати послуг захисника, якщо останній брав участь у справіза призначенням та в разі малозабезпеченості обвинуваченого.
Участьзахисника в судовому розгляді обов’язкова також у справах, в яких бере участьдержавний або громадський обвинувач, а також у справах осіб, між інтересамияких є протиріччя, та якщо хоч одна з них має захисника. Ці положення логічновипливають зі ст. 261 КПК України, що проголошує рівність прав та можливостейучасників судового розгляду щодо надання та дослідження доказів [39, c.68].
Зауважимо,що порушення права обвинуваченого на захист не тільки може мати процесуальнінаслідки — повернення справи на податкове розслідування тощо, а й тягти більшнегативні наслідки, навіть притягнення винних до кримінальної відповідальності.Згідно зі ст. 374 КК України “недопущення чи ненадання своєчасно захисника, атакож інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного назахист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором абосуддею,- карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом настрок до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, якіпризвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені запопередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,-караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленнямправа обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьохроків”.
Усніклопотання підлягають занесенню до протоколів відповідних слідчих, судових абоінших процесуальних дій. Клопотання або задовольняються, або ні. У разі відмовиу задоволенні клопотання слідчий виносить про це мотивовану постанову (ст. 129КПК України), з якою ознайомлює обвинуваченого.
Обвинувачениймає право заявити відвід слідчому, особі, яка провадить дізнання, прокурору,судді, присяжному засідателю, захиснику та секретарю судового засідання, якщоза будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результаті справи,Заявлений відвід розглядається та розв’язується в порядку ст. 54-62 КПКУкраїни,
Правообвинуваченого подавати скарги. Дії слідчого оскаржуються прокурору, а вокремих випадках — до суду. Постанова про закриття справи оскаржуєтьсяпрокурору протягом семи днів з дня отримання письмового повідомлення або копіїпостанови про закриття справи. Поряд з цим рішення як слідчого, так і прокурораможе бути оскаржене обвинуваченим до суду.
Згіднозі ст. 110 КПК України дії та постанови органів дізнання оскаржуються прокурорута розглядаються ним протягом десяти днів. Скарга, що подана на слідчого,розглядається прокурором протягом трьох днів (ст. 235 КПК України).
Вироксуду оскаржується в апеляційному порядку протягом п’ятнадцяти діб з моментупроголошення вироку, а якщо засуджений тримається під вартою,- протягомп’ятнадцяти діб з моменту вручення йому копії вироку.
Правообвинуваченого на ознайомлення з матеріалами справи. Слідчий зобов’язанийпояснити обвинуваченому його право знайомитися з усіма матеріалами справи якособисто, так і з допомогою захисника, Обмежувати час для ознайомлення зісправою не можна, за винятком випадків, коли обвинувачений явно намагається цимшляхом затягувати закінчення розслідування.
Ознайомленняз усіма матеріалами справи — право обвинуваченого, відмова його скористатисяцим правом не означає, що у справі допущено порушення процесуального закону, іне тягне за собою затримки подальшого провадження у справі.
Непред’явленняобвинуваченому всіх матеріалів справи повинно розглядатися ж суттєве порушенняправ обвинуваченого на захист. Право обвинуваченого брати участь у розглядісправи в суді. Після закінчення досудового слідства обвинуваченому вручаєтьсякопія обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справив суді.
Розглядсправи в суді першої інстанції проходить за участю підсудного, За відсутностіпідсудного розгляд справи допускається лише в тому разі, якщо він перебуває замежами держави і ухиляється від з’явлення до суду або просить розглянути справуза якою не передбачається покарання у вигляді позбавлення волі, за йоговідсутності (ст. 262 КПК України).
Беручиучасть у розгляді справи в суді, обвинувачений (підсудний) використовує всісвої права, що передбачаються ст. 43 КПК України, Крім того, він має право:просити про оголошення доказів, що є у справі, а суд зобов’язаний проханнязадовольнити; ставити запитання іншим підсудним, свідкам, потерпілому,експерту, спеціалісту, перекладачу, цивільному позивачу та цивільному відповідачу;брати участь у судових дебатах сторін; звертатися до суду з останнім словом(ст. 263 КПК України).
Правона забезпечення безпеки реалізується за наявності відповідних підставвідповідно до ст. 52-1 КПК України шляхом переведення арештованого в іншукамеру, тимчасове переведення із слідчого ізолятора в ізолятор тимчасовогоутримання і навпаки, зміни місця роботи і проживання та інших заходів,передбачених Законом України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участьу кримінальному судочинства”.
Законпокладає на обвинуваченого низку обов’язків. Обвинувачений зобов’язанийз’являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду(у разі нез’явлення щодо нього можуть бути застосовані встановлені закономпримусові заходи — привід, запобіжний захід), не перешкоджати встановленнюістини незаконними засобами. Обвинувачений повинен виконувати вимоги слідчогощодо проведення огляду, надання зразків для порівняльного дослідження, участі вогляді та відтворенні обстановки й обставин події; дотримуватися порядку всудовому засіданні [27, c.203].
Відповіднодо вимоги ст. 53 КПК України суд, слідчий, прокурор, особа, яка провадитьдізнання, зобов’язані пояснити обвинуваченому та всім іншим особам, які берутьучасть у справі, їх права та забезпечити можливість здійснення цих прав.
Підозрюванимвизнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа,до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення їїяк обвинуваченого.
Підозрюваниймас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитисядавати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційнепобачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання івідводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подаватискарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії тадізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безплатноюдопомогою перекладача, а за наявності відповідних підстав — на забезпеченнябезпеки.
Відповіднодо принципу презумпції невинуватості підозрюваний має право на поводження з нимяк невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності. Пророз’яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або постановоюпро застосування запобіжного заходу. Реалізація підозрюваним своїх правздійснюється в тому самому порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Правопідозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що впротоколі затримання обов’язково вказуються підстави та мотиви затримання,наводяться пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; упостанові про застосування запобіжного заходу має бути вказано на злочин, увчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюваному має бутиоголошено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається впротоколі допиту.
Даванняпідозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов’язок. Уцьому аспекті підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит йогоповинен вестися відповідно до правил допиту обвинуваченого. Підозрюваний ненесе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань та задавання завідомо неправдивих показань.
Підозрюваномузакон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваномуабо допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затриманняабо постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцятичотирьох годин з моменту затримання. Захисник підозрюваного має ті самі права,що й захисних обвинуваченого.
Допитпідозрюваного про обставини справи та про обставини, пов’язані з йогозатриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не пізніше двадцятичотирьох годин з моменту затримання. При допиті присутність захисника єобов’язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється відзахисника (ч. 1 ст. 46 КПК України).
Переддопитом підозрюваному повинні оголосити, у вчиненні якого злочину вінпідозрюється, а також роз’яснити його права.
Підозрюванийзобов’язаний:
1)з’являтися за викликом органів дізнання та досудового слідства. У разінез’явлення без поважних" причин він може бути доставлений у порядкуприводу;
2)не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. Уразі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосованібільш суворі запобіжні заходи [39, c.67].
Потерпілий- це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди іяка визнана потерпілою мотивованим рішенням особи, в провадженні якоїзнаходиться справа. Надання особі правового статусу потерпілого є способомкримінально-процесуального захисту його прав.
Потерпілийвправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи іклопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідноюмовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача. Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди такомпенсації матеріальної шкоди.
Увипадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь усправі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст.49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина,діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимопринагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст.34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. Доучасті у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один із них,про що особа, яка провадить розслідування, виносить постанову, а суд — ухвалу.
Праводавати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а необов’язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несекримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань по ст.384Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 19 КПК України потерпілий маєправо давати показання на рідній мові або користуватися послугами перекладача.Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави [37, c.60].
Потерпілиймає право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказовіматеріали (документи відеозапису, матеріали звукозапису або кінознімання,речові докази тощо). Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа,зобов’язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надаєтьсяпотерпілому. Якщо докази подані в ході судового розгляду, то цей фактвідзначається в протоколі судового розгляду. Право заявляти клопотанняпотерпілий може реалізувати на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілимклопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхньогорозгляду потерпілий повинен бути своєчасно повідомлений.
Відвідможе бути заявлений потерпілим слідчому, дізнавачу, прокурору, судді,присяжному засідателю, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарюсудового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих,хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому,дізнавачу, прокурору, судді, присяжному засідателю, захиснику, експерту,спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання брати участь у справі заумови їхньої об’єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони незацікавлені у розв’язанні справи. Стосовно експерта важливою вимогою є йогокомпетентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогампотерпілий має право заявити їм відвід. Відвід розглядається в порядку ст.54-62 КПК України.
Діїі рішення вказаних вище осіб можуть бути оскаржені потерпілим: дії і рішенняслідчого та органу дізнання — прокурору і суду, а дії і рішення слідчого, крімтого, — начальнику слідчого відділу; дії і рішення прокурора — вищому прокуроруабо в суд; дії і рішення суду — у вищу судову інстанцію. Будь-які дії і рішенняможуть бути оскаржені в суді. Поряд із цим потерплий, як і будь-який іншийгромадянин України, може оскаржити здійснювані дії, або прийняті рішення, щостосуються його інтересів, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини[20, c.392].
Забезпеченняправ потерпілого здійснюється покладанням на осіб, що ведуть процес, обов’язкуповідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати права, що виникаютьз цього, потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.Наприклад, у випадку закриття справи потерпілому, відповідно до вимоги ст.215КПК України, повинна бути надана копія постанови про закриття справи абонаправлено повідомлення з роз’ясненням процедури оскарження прийнятого рішення.Вирок оскаржується в апеляційну інстанцію. Право на ознайомлення з кримінальноюсправою по закінченні досудового слідства реалізується пред’явленням слідчимпотерпілому всіх матеріалів справи в підшитому і пронумерованому вигляді разоміз речовими доказами і матеріалами технічного документування. Про ознайомленняпотерпілого зі справою складається протокол, у якому відмічаються всі зробленіним заяви і клопотання.
Правобрати участь у судовому розгляді служить основною гарантією захисту прав ісвобод потерпілого. Тут, в умовах гласності судового процесу, він може братиучасть у судовому слідстві і досліджувати всі докази в справі, заявлятиклопотання, брати участь у допитах свідків і здійснювати інші дії відповідно дозакону і встановленого судом порядку.
Правоособисто або через свого представника підтримувати обвинувачення потерпілий маєпо справах приватного обвинувачення. Більше того, коли в результаті судовогорозгляду прокурор дійде переконання, що дані судового слідства не підтверджуютьпред’явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обвинувачення, судроз’яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розглядусправи. У цьому випадку потерпілий самостійно підтримує обвинувачення.
Потерпілийвправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи іклопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідноюмовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.
Потерпілийвправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсаціїматеріальної шкоди, а також вимагати забезпечення його безпеки передбаченимизаконом засобами. Потерпілий має право брати участь у судових дебатах, тобтопісля закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатисьправом репліки щодо виступів інших учасників’. Це право надане потерпілому,виходячи з необхідності забезпечення принципів рівності т змагальності сторін.Воно є абсолютним і не може бути звужене.
Беручиучасть у судових дебатах, потерпілий може піддати докази аналізу з точки зоруїх належності до справи, допустимості і достовірності, дати їм оцінку, звернутиувагу на прогалини, неповноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, нанеобхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхіввирішення цього питання.
Забезпеченняправ потерпілого здійснюється покладанням на суд обов’язку повідомлятипотерпілого про прийняті рішення, роз’яснювати права потерпілого, що виникаютьз цього, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.
Першочерговимзавданням, що стоїть сьогодні перед кримінально-процесуальною наукою, єрозробка системи надійних гарантій встановлення об’єктивної істини, захиступрав та законних інтересів громадян. У цьому зв’язку потребує вдосконаленняправовий статус потерпілого.
Згіднозі ст. 49 та 52 КПК України потерпілий може мати представників, у тому числі із числа адвокатів, з часу визнання його потерпілим. Зауважимо, що згідно зі ст.59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» і«кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Оскільки правовудопомогу кваліфіковано може надати фахівець у галузі права, потерпілий,реалізуючи своє право на правову допомогу, має право звернутись До такогофахівця, укласти угоду про допомогу, а суд в таких випадках має надатиможливість брати фахівцю участь у справі на боці потерпілого.
Фахівецьу галузі права, як правило, бере участь у справі на боці потерпілого напідставі положень ст. 52 КПК України, як його представник, керуючись при цьомуправами самого потерпілого. Тобто представник потерпілого має ті самі права, що йсам потерпілий Але з огляду на змагальність судового процесу та рівність сторінвиникає питання: чи не може потерпілий мати не представника, а захисника своїхправ? На наш погляд, правових перепон для цього нині не існує, а положенняКонституції України відкривають шлях для забезпечення участі в справі захисникане тільки обвинуваченого, а й потерпілого. Що не заборонено — то можна. Цейпідхід стосовно даних учасників процесу доречний.
Тому,по-перше, бажано, реалізуючи принцип змагальності та рівності сторін, надатипредставнику потерпілого всі ті права, які має захисник обвинувачуваного, апо-друге, передбачити безпосередньо в кримінально-процесуальному правіможливість участі в справі захисника потерпілого. Захисником потерпілого можутьбути будь-які фахівці в галузі права, які не підлягають відстороненню відсправи в передбачених законом випадках.
Потерпіломумає бути надана можливість знайомитися з постановою про призначення експертизи,реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всімакатегоріями справ знайомитися по закінченні досудового слідства з матеріаламисправи. Так само, як і підсудному, йому до початку судового засідання необхідновручати копію обвинувального висновку, а після його закінчення — копію вирокучи іншого рішення [34, c.92].
Потерпілиймає стати однією з повноправних сторін у змагальному кримінальному процесі.Після дебатів сторін до надання останнього слова підсудному потерпілому масбути надане право зробити свої заяви.
Реалізуючипринцип публічності, держава повинна взяти на себе обов’язок частковоговідшкодування шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після того розкривати злочинта, шляхом регресного позову, відшкодовувати свої витрати за рахунокзасудженого. Дня цього необхідно створити відповідний фонд.
Будь-якомугромадянину, який постраждав від злочину, так або інакше заподіяно моральноїшкоди. Вона має відшкодовуватися в порядку позовної вимоги. В кримінальномупроцесі мають бути відрегульовані механізми відшкодування моральної шкоди,передбачені заходи забезпечення відповідної позовної вимоги. Позовна вимога провідшкодування моральної шкоди має задовольнятися в першочерговому порядку зарахунок вилучених цінностей та майна, на яке накладено арешт.
Цивільнийпозивач — це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпілиматеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування упорядку кримінального судочинства.
Заявапро цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуваєсправа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявністьпідстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи. Про визнання цивільнимпозивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання,слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу.
Післятого як цю особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу танабуває прав, передбачених ст. 50 КПК України. Цивільний позивач має право:подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; проситиоргани дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів щодо забезпеченнязаявленого позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріаламисправи з моменту закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подаватискарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, атакож подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільногопозову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Цивільнийпозивач зобов’язаний за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора і судунадавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов’язані з заявленимпозовом, У разі, коли цивільний позивач не з’явиться у судове засідання, позовне розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутностіцивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, зазацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільногосудочинства [54, c.59].
Майновувідповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несеособа, яка вчинила злочин,- обвинувачений. Проте у деяких випадках цявідповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, якійменуються цивільними відповідачами. Як цивільні відповідачі можуть бутипритягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства,установи й організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальністьза шкоду, завдану діями обвинуваченого.
Отже,на підставі викладеного, слід зазначити, що у кримінально-процесуальнівідносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту,стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші — в силунеобхідності захищати свої права і законні інтереси; другі — в силу своїхпосадових обов’язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя; треті- за дорученням чи угодою; четверті — притягаються до участі в процесі впримусовому порядку. 1.2. Відомчий та судовий контрольпри проведенні досудового слідства, як гарантія забезпечення процесуальних правучасників кримінального судочинства
Відомчийконтроль здійснюється міністерствами і відомствами усередині відповідноїструктури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем). Такий контрольтісно пов’язаний із завданнями, що стоять перед міністерствами і відомствами.Загальні питання його організації та проведення регулюються Положенням провідомчий контроль у системі міністерств, інших центральних органів виконавчоївлади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій,що належать до сфери управління [14, с.20].
АналізКонституції України та чинного кримінально-процесуального законодавства даєпідставу стверджувати, що в той час, коли кримінальна справа знаходиться упровадженні слідчого, крім названих посадових осіб, ніхто інший, в тому числісуд чи суддя, не вправі давати йому вказівки про проведення тих чи іншихслідчих дій та прийняття слідчих рішень, зобов’язувати його прийняти рішенняпро визнання чи невизнання певної особи учасником процесу, призначати чи непризначати проведення експертиз, ексгумації трупа, провадити чи не провадитидопит певних осіб, пред’являти чи не пред’являти обвинувачення, складати чи нескладати обвинувальний висновок тощо. Конституцією і вказаним законодавствомсуд не наділений правом нагляду за додержанням законів органами, що провадятьдосудове слідство, і тому він може зобов’язати слідчого провести певні слідчідії та прийняти процесуальні рішення лише після надходження справи до йогопровадження при скасуванні постанови про відмову в порушенні справи абопостанови про її закриття, а також при направленні її на додаткове чи новерозслідування [15, с.22].
Зточки зору визначення сутності відомчого контролю за порушенням кримінальноїсправи щодо особи важливим є порівняння цього процесуального засобу ізпрокурорським наглядом. П.Мінюков та А.Мінюков обґрунтовано звертають увагу нате, що проблема співвідношення відомчого контролю і прокурорського нагляду зарозслідуванням кримінальних справ слідчими органів внутрішніх справ не доситьдосліджена в науці. А вчені, які досліджували її, свою позицію висловлюють назахист того відомства, де вони працювали, — прокуратури, органів внутрішніхсправ [41, с.112].Тож якщо співставити наглядові повноваженняпрокурора і контрольні повноваження начальника слідчого відділу, передбачені ст.227КПК та ст.114-1 КПК, очевидним є таке.
По-перше,і прокурор, і начальник слідчого відділу органів внутрішніх справ є учасникамикримінально-процесуальної діяльності. Їх правове становище і повноваженнявизначені законодавством України — Конституцією України,Кримінально-процесуальним кодексом, а прокурора — також і Законом “Пропрокуратуру”. Обидва вони наділені владними процесуальними повноваженнями щодослідчого, який на підставі ст.114 КПК має процесуальну самостійність, та іншихучасників кримінального процесу. Доручення і вказівки в кримінальних справах якпрокурора, так і начальника відділу, є обов’язковими для виконання слідчим,крім випадків, передбачених ч.2 ст.114 КПК України. При здійсненні нагляду іконтролю їх процесуальні повноваження збігаються, проте повноваження начальникаслідчого відділу значно вужчі, ніж прокурора.
По-друге,повноваження начальника слідчого відділу спрямовані виключно на забезпеченнякримінального переслідування (контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттюзлочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного, всебічного іоб’єктивного провадження досудового слідства у кримінальних справах — і жодногослова про забезпечення виконання ст.2 КПК — щодо охорони прав та законнихінтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві).В той же час саме наглядові повноваження прокурора забезпечують охорону прав тазаконних інтересів фізичних та юридичних осіб, які потрапили в орбітукримінального судочинства.
Нарешті,при здійсненні прокурорського нагляду і відомчого процесуального контролю у більшостівипадків застосовуються майже тотожні методи діяльності — проведення перевірок,дача вказівок, передавання справи від одного слідчого іншому.
О.Р.Михайленкослушно звертає увагу на те, що відомчий контроль ближчий ніж інші добезпосереднього виконавця [42, с.235].В цьому є перевага відомчогопроцесуального контролю. Звідси можна зробити висновок, що начальник слідчоговідділу здійснює попередній, упереджувальний (забезпечувальний) контроль засвоєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, а такожпоточний контроль за виконанням законів щодо повного, всебічного таоб’єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах. Протефігура начальника слідчого відділу, з огляду на кримінально-процесуальний законне є необов’язковою під час провадження попереднього розслідування. Немає такихпроцесуальних документів по кримінальним справам, які б в обов’язковому порядкуприймалися за участю названого начальника, в цьому плані без нього можна в повніймірі обійтися.
До1963 р. слідчий апарат існував тільки в органах прокуратури колишнього СРСР.Після створення слідчого апарату в системі МВС до його підслідності сталивідносити все нові й нові склади злочинів, і в теперішній час в Україні вінрозслідує до 90% кримінальних справ. Крім того, функціонують слідчі апарати СБУта податковій міліції. З метою належної організації діяльності слідчого апаратуу 1966 р. й було введено посаду начальника слідчого відділу, який несеперсональну відповідальність за організацію роботи відділу і її результати.З огляду на це при визначенні повноважень начальника слідчого відділуособлива увага була приділена саме наділенню його повноваженнями організаційно-розпорядчогохарактеру, що відображено у відомчих наказах МВС України.
Такийухил у бік організаційно-розпорядчих повноважень начальника слідчого відділудозволив деяким науковцям навіть стверджувати про те, що начальник слідчоговідділу повинен виступати лише в якості організатора роботи слідчих, якийздійснює ресурсне та методичне забезпечення розслідування [51, с.57].
Міжтим, якщо звернутися до положень ч.1 ст.1141 КПК, то бачимо, щоначальник слідчого відділу повинен здійснювати процесуальний контроль засвоєчасністю дій слідчих щодо розкриття та попередження злочинів, вжиттюзаходів щодо найбільш повного, всебічного та об’єктивного провадженняпопереднього розслідування.
Контрольза своєчасністю дій слідчих означає постійне спостереження за ними з тим, щобвиконувані ними дії (процесуальні, організаційні) забезпечували б розкриттязлочину, який розслідується, вживалися б заходи до найбільш повного, всебічногота об’єктивного дослідження усіх його обставин. Адже термін “найбільш”, якийвикористовується у контексті завдань начальників слідчих підрозділів,однозначно вказує на постійність та стабільність їх діяльності по створеннювідповідного режиму попереднього розслідування по кожній справі. Звідсивипливає, що начальник слідчого відділу за змістом закону по кожній справізобов’язаний попереджувати і не допускати прийняття слідчим незаконних танеобґрунтованих рішень.
Яксвідчить практика, начальники слідчих відділів ОВС перетворилися у своєріднихдиспетчерів з розподілу справ між слідчими та обліку їх руху з метою досягненнякількісних показників на кінець звітного періоду. На крайній випадок вониздійснюють матеріальне та технічне забезпечення слідчих. Це призвело до того,що у непоодиноких випадках відбувається занадто “щільний” прокурорський наглядза досудовим слідством, що може перетворити цей нагляд прокуратури на так званепроцесуальне керівництво досудовим розслідуванням з боку прокурора [57, с.252].
Отже,якщо відомчий контроль начальника слідчого відділу є по суті формоюпроцесуального керівництва досудовим слідством, то наявність другого процесуальногокерівника в особі прокурора, очевидно є юридичним нонсенсом, веде донівелювання прокурорського нагляду, принижує його значення і фактично єпідміною прокурором начальника слідчого відділу. Окремі практичні працівники інауковці вважають, що начальнику слідчого відділу треба надати повноваження скасовуватинезаконні та необґрунтовані постанови слідчих [60б с.320].
Зазначимо,що така пропозиція не була сприйнята одностайно. Зокрема, у даному випадку мовайде не про управлінську діяльність, а про процесуальну діяльність. В той же часпроцесуальний нагляд в стадіях порушення кримінальної справи та провадженнярозслідування є відповідно до закону виключною прерогативою прокурора[67, с.62].
Задослідженням О.Р.Михайленка пропозиції щодо наділення начальника слідчоговідділу правом скасовувати постанови слідчого не підтримало 69% слідчих, більшніж 69% прокурорів та 54% суддів. На його думку, прийняття такої пропозиції напрактиці означало б передачу наглядових функцій самим органам внутрішніх справ,що не відповідало б конституційним положенням про те, що нагляд за діяльністюорганів слідства та дізнання покладається на прокуратуру [45, с. 527]. До тогож надання зазначених повноважень начальнику слідчого відділу на практиці зведепрокурорський нагляд за додержанням законів органами досудового слідства донагляду за начальником слідчого відділу.
Длявжиття відповідних заходів КПК наділяє начальника певним обсягом повноважень.Зокрема, з метою контролю та надання кваліфікованої допомоги, він має правоперевіряти кримінальні справи, так само, як і матеріали перевірок, заяв,повідомлень про злочини, які є у провадженні слідчих; виконання окремихдоручень, отриманих від інших слідчих у порядку ст.118 КПК України, тощо.Начальник слідчого відділу з урахуванням інформації, отриманої внаслідок такоїперевірки, дає слідчому вказівки, обов`язкові для виконання з таких питань: пропровадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, прокваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, пропровадження окремих слідчих дій. Начальник слідчого відділу також має правопередавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декількомслідчим, брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадитидосудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
О.Р.Михайленкозазначені права начальника слідчого відділу умовно поділяє на три групи: 1)організаційно-розпорядчого характеру; 2) по виявленню та запобіганню можливихпорушень законності; 3) по реагуванню на виявлені порушення. Причому усімповноваженням начальника слідчого відділу притаманне організаційно-розпорядче спрямування.
Авторипроекту нового КПК України у ст.40 повністю відтворили зазначені повноваженняначальника слідчого відділу, проте про здійснення ним контролю не йдеться, умежах своєї компетенції він “здійснює організаційне забезпечення діяльностіпідлеглих йому слідчих і вживає всіх передбачених законом заходів до найбільшповного, всебічного і об`єктивного дослідження обставин у кожній кримінальнійсправі, що перебуває у їх провадженні.” [26].
Метакримінально-процесуальної діяльності при розслідуванні кримінальної справи можебути досягнута лише у разі дотримання конфіденційності інформації, яку отримуєслідчий. Важко сподіватись на те, що істина у справі буде встановлена, якщообвинувачений, наприклад, до пред’явлення йому матеріалів справи знатиме провсе, що в ній міститься. Саме у зв’язку з цим, відповідно до ст. 121 КПК, даніпопереднього слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора, ів тому обсягу, в якому вони визнають можливим. Статтею 181 КК Українипередбачено кримінальне покарання за розголошення без дозволу прокурора,слідчого або особи, що провадила дізнання, даних попереднього слідства абодізнання.
Згідноз кримінально-процесуальним законодавством справа завжди повинна знаходитися врозпорядженні тієї посадової особи чи того органу, в провадженні яких вонаперебуває. Всі винятки з цього правила обумовлені в законі — кримінальна справаможе бути оглянута (вивчена, перевірена) судом лише тоді, коли вона надійшла досуду з постановою про її закриття, з обвинувальним висновком, з постановою прозастосування примусових заходів виховного або медичного характеру. Статтями 2362і 2364 КПК передбачені випадки, коли предметом судового дослідженняможуть бути матеріали, на підставі яких відмовлено у порушенні справи, таматеріали, на підставі яких дано санкцію на арешт.
Особливостіправовідносин слідчого і начальника слідчого відділу обумовлюються тим, щослідчий перебуває в процесуальному й адміністративному підпорядкуванніначальника слідчого підрозділу, який, до того ж, може здійснювати розслідуванняу справі і самостійно.
Начальникслідчого відділу має право здійснювати функції: процесуального,адміністративного керівництва і розслідування конкретних кримінальних справ,користуючись при цьому правами слідчого [35, с.98]. У зв’язку з чим, міжслідчим та начальником слідчого відділу складаються як кримінально-процесуальніправовідносини, що регулюються кримінально-процесуальним законом (статті 114,1141 КПК України), так і адміністративні, що регулюються відомчиминормативно-правовими актами.
Повноваженняначальника слідчого відділу щодо адміністративного керівництва підпорядкованимийому слідчими, у тому числі і при розподілі обов’язків з розслідуваннякримінальних справ, регламентуються відомчими нормативними актами. Такіправовідносини слідчого і начальника слідчого відділу є адміністративними.
Рядадміністративних повноважень начальників слідчих підрозділів, пов’язаних ізрозслідуванням кримінальних справ щодо особи, встановлені пунктами 4.1. — 4.3.31 Положення про органи досудового слідства в системі Міністерствавнутрішніх справ України, зокрема: начальник здійснює контроль за: дотриманнямплану-графіка розслідування кримінальних справ; станом розслідування кримінальнихсправ, у яких закінчився двомісячний термін, вживає заходів щодо їх вирішення вмаксимально стислі строки; кількістю, своєчасністю і обґрунтованістю прийнятихрішень про зупинення слідства у кримінальних справах; обґрунтованістю порушеннякримінальних справ; своєчасністю здачі до архіву підрозділів інформаційнихтехнологій закритих кримінальних справ; обґрунтованістю і достовірністю данихпро розслідування злочинів і кримінальних справ та об’єктивністю відображеннявідомостей в облікових документах і статистичних звітах; звітує про участьслідчих у розкритті злочинів; про кількість складених протоколів щодокорупційних діянь; про випадки порушення норм кримінально-процесуальногозаконодавства під час прийняття рішень за матеріалами; заслуховує слідчих зпитань розслідування кримінальних справ, виконання планів роботи і підвищенняїх професійної майстерності, а також взаємодії з працівниками оперативнихслужб; щомісяця складає узгоджений з прокурором статистичний звіт про слідчуроботу. Забезпечує об’єктивність документів первинного обліку злочинів, осіб,які їх вчинили, і кримінальних справ.
Нажаль, у кримінально-процесуальному законодавстві України немає такої чіткоїрегламентації процесуальної діяльності начальника слідчого відділу зкерівництва досудовим слідством. На практиці це не виключає, з одного боку, неспричиненого об’єктивною необхідністю втручання в процесуальну діяльністьслідчого, а з іншого — необґрунтованої безвідповідальності і волюнтаризму, що вкінцевому результаті негативно впливає на стан законності під час провадженнядосудового слідства. У рівній мірі це зауваження стосується і повноваженьначальника слідчого відділу щодо слідчих, які працюють у складі слідчої(слідчо-оперативної) групи.
Відповіднодо ст. 1141 КПК України, начальник слідчого відділу здійснюєпроцесуальний контроль за своєчасністю дій слідчих щодо розкриття злочинів ізапобігання їм, вживає заходів щодо найбільш повного, всебічного й об’єктивногопровадження досудового слідства в кримінальних справах.
Яксамостійний суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності, начальник слідчоговідділу здійснює не лише процесуальний контроль, але й при необхідності,управлінський вплив, тобто дає слідчим письмові вказівки, обов’язкові длявиконання. Він має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівкислідчому про провадження досудового слідства, про притягнення якобвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направленнясправи про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одногослідчого до іншого, доручати розслідування справи декільком слідчим, а такожбрати участь у провадженні досудового слідства й особисто провадити досудовеслідство, керуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Процесуальнафункція контролю повинна здійснюватися лише процесуальним способом, тобтошляхом перевірки кримінальних справ і особистої участі у провадженні слідчихдій. Іншими способами і засобами процесуальний контроль здійснюватися не може.Тільки після вивчення кримінальної справи й особистої участі у провадженніслідчих дій начальник слідчого відділу з’ясовує своєчасність і правомірністьдій слідчого з розкриття та попередження злочинів і оцінює дії слідчого зпогляду відповідності їх закону.
Якщоне обмежити процесуальні повноваження начальника слідчого відділу щодо слідчихгрупи, то у керуванні групою виникне двовладдя. Це породить ситуацію, за якоюначальник слідчого підрозділу в будь-який час зможе безпідставно втручатися вдіяльність слідчих групи. Оскільки, з одного боку, є керівник групи, який керуєта координує діями слідчих цієї групи, дає їм доручення та вказівки щодопровадження окремих слідчих дій і, приймаючи рішення по справі в цілому, несеповну та особисту відповідальність за прийняття таких рішень. А з іншого боку — є начальник слідчого підрозділу з повноваженнями, що надають йому право (і беззалучення до складу групи) теж керувати її діяльністю: давати слідчим групивказівки, на свій розсуд виконувати різні слідчі дії у цій справі, і не нестиособистої відповідальності за керування слідчими групи та виконання ними йоговказівок.
Такимчином, виникає ситуація фактично безвідповідального втручання начальникаслідчого підрозділу в діяльність групи, а таке втручання може породитиплутанину в її діяльності, зайву заорганізованість та тяганину у роботі під часпровадження розслідування. Наслідком чого (за принципом ланцюжкової реакції)стане різке погіршення ефективності діяльності групи в цілому.
Слушноює пропозиція про обмеження процесуальних прав начальника слідчого підрозділущодо давання обов’язкових для виконання вказівок слідчому [51б с.32]. Алене можна погодитись з тим, що слідчого взагалі необхідно звільнити відпроцесуального підпорядкування начальника слідчого підрозділу.
Більшвиваженими здаються нам думки тих учених, які вважають, що одним із засобівзабезпечення процесуальної незалежності слідчого є прийняття законодавчогорішення про процесуальне обмеження повноважень прокурора та начальника слідчогопідрозділу щодо здійснення процесуального керівництва досудовим слідством [64,с.18].
Керуватирозслідуванням, яке проводить група слідчих, та одночасно на свій розсудпроводити слідчі дії у цій справі повинна одна особа — це керівник слідчої(слідчо-оперативної) групи і ніхто інший. Здійснювати ж нагляд та контроль зазаконністю прийнятих рішень як керівником групи, так і “рядовим” її слідчимповинен відповідно прокурор та суд.
Правона надання вказівок слідчим групи про провадження слідчих дій (відповідно доплану розслідування та з урахуванням коректив, що внесені учасниками групи)повинно належати лише керівнику групи. Начальник слідчого відділу давати таківказівки не вправі. Питання ж організації та планування розслідування у справікерівник слідчої групи в необхідних випадках може сумісно організовувати тапланувати за участю начальника слідчого підрозділу. Але безпосереднєкерівництво слідчими слідчої (слідчо-оперативної) групи у ході розслідуванняповинно здійснюватись лише керівником групи.
Здійсненняпроцесуального керівництва розслідування групою, слідчим, якого призначенокерівником такої групи, з автоматичним наданням йому (з моменту призначення)процесуальних повноважень, що відповідають повноваженням начальника слідчоговідділу, дозволить своєчасно вживати заходів щодо виправлення слідчих помилок,усунення порушень закону, допущених слідчими групи, і забезпечення повноти,всебічності та об’єктивності розслідування кожної конкретної кримінальноїсправи, шляхом активного впливу на хід розслідування. За це він згідно ззаконом і несе повну та персональну відповідальність. До речі, про необхідністьнаділення керівника слідчої групи правами начальника слідчого підрозділунаголошується і в пункті 4.4 Положення про органи досудового слідства в системіМіністерства внутрішніх справ України, затвердженому наказом МВС України № 1600від 25.12.2003 року.
Начальникслідчого відділу повинен мати право доручати провадження у справі групіслідчих, обирати учасників під час її створення, звільняти їх від розслідуванняінших справ, призначати керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи. І він жеповинен розглядати скарги й заявлені відводи щодо слідчого — керівника групи,робити його заміну, якщо для цього є законні підстави. Ознайомлюватись зматеріалами справи, приймати рішення про розформування слідчої групи, але напідставі постанови про припинення діяльності групи, винесеної її керівником, зприводу якої мати право надавати письмові вказівки керівнику групи пропоновлення її діяльності та провадження окремих слідчих дій у цій справі. Акерівник слідчої (слідчо-оперативної) групи — виконувати такі вказівки, якщовін з ними згодний або оскаржити їх прокурору чи вищестоящому прокурору, якщоне згодний.
Чиннезаконодавство повноваження суду з контролю за попереднім розслідуваннямкримінальної справи обмежує двома напрямами: 1) суд здійснює контроль за тимипроцесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого,прокурора, якими обмежуються чи ущемляються найбільш значимі конституційніправа та свободи людини і громадянина (право: на свободу та особистунедоторканність, на недоторканність житла чи іншого володіння особи, натаємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції);2) суд здійснює контроль за тими рішеннями органу дізнання, слідчого,прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудовихстадіях кримінального процесу. В рамках існуючої концепції кримінальногопроцесу визначення саме цих напрямів є принципово правильним.
Впровадженнязмагальних начал у стадію досудового слідства, передумови яких були закладені уКонституції України, громадянина передбачають розширення інституту судовогоконтролю в цій стадії. Прихильники радикальних змін досудового слідствадотримуються принципу “необмеженості” судового контролю в цій стадії. Вони несхильні обмежувати судове втручання в діяльність органів досудового слідства іпрокуратури рішеннями, що дають дозвіл на виконання дій, які обмежуютьконституційні права і свободи.
Одниміз найбільш суттєвих недоліків кримінально-процесуального законодавства євідсутність чітко визначеної процедури судового контролю за стадією досудовогослідства, що неодноразово слугувало підставою для критичних зауважень та статейнауковців та практиків.
Важливиметапом розвитку інституту судового контролю за порушенням кримінальної справищодо особи стало прийняття 18 січня 2007 року Закону України від 14.12.2006 р.№ 462-V “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодооскарження постанови про порушення кримінальної справи”. Відповідно довказаного Закону постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушеннякримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину можебути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботипосадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Досі неправомірнепорушення кримінальних справ не можна було оскаржувати або не було процедуритакого оскарження. Хоча вже існувало рішення Конституційного Суду України усправі № 3-рп/2003 і Постанова Верховного Суду № 1 від 11.02.2005 «Продеякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постановиорганів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи».Вказаним рішенням Конституційного Суду України від 30.01.03 р. у справі законституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності КонституціїУкраїни (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостоїстатті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) буловизнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236Кримінально-процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом настадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовноприводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.
Прийняттявказаних змін до КПК України дало можливість громадянам України оскаржуватипостанови про порушення кримінальної справи до суду. Практика скасування судамитаких постанов зайвий раз підкреслила, що навіть на стадії порушеннякримінальної справи здійснюється систематичне порушення конституційних правгромадян.
Вітчизняномузаконодавству відомий порядок тотального оскарження дій і рішень на досудовомуслідстві, який існував до 1917 р. Судовий контроль здійснювався не тільки впорядку розгляду скарг учасників кримінального процесу окружним судом (такапроцедура визнавалася винятковою), але й у ревізійному порядку, бо судовий слідчийважливі рішення про рух справи приймав за згодою суду, а наступна формасудового контролю вважалася нормальною і більш кращою [66, с.205]. Аналогічнийпорядок був відомим і першому радянському КПК. Вирішуючи всі скарги учасниківпроцесу, окружний суд виконував функцію відомчого контролю, а слідчіорганізаційно входили до системи органів судової влади. Зараз органи досудовогослідства і слідчі підрозділи прокуратури не є складовою структур судової влади.Сьогодні відродження інституту судових слідчих повинно бути закладеним в основуреформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства.
Відповіднодо Конституції існують наступні форми судового контролю за процесуальними діямипід час порушення кримінальної справи щодо: тільки за рішенням судудопускається арешт або тримання під вартою особи (ст. 29), проникнення дожитла, проведення в ньому огляду чи обшуку (ст. 30), встановлення винятків зправа на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншоїкореспонденції (ст. 31). Передбачається, що кожний затриманий має право вбудь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29). Крім того, вКонституції закріплюється, що юрисдикція судів поширюється на всіправовідносини, які виникають в державі (статті 55 і 124).
Ізприйняттям Конституції до судів почали надходити скарги на постанови: пропорушення кримінальних справ, про відмову в задоволенні тих чи інших клопотань,на інші рішення і дії посадових осіб, які провадять попереднє розслідуваннясправ. Окремі судді приймали до провадження названі скарги та розглядали їх посуті. Скаржники посилались на конституційні положення про те, що кожен маєправо на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб і щоюрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі.При цьому спостерігались два підходи до даної проблеми: в одних випадках такіскарги розглядались на підставі і в порядку, передбаченихкримінально-процесуальним законодавством (як правило, за аналогією зпроцедурами, визначеними у статтях 2361-2366 (КПК), в інших — на підставівказаних норм, але в порядку, який був раніше встановлений гл. 31-АЦивільно-процесуального кодексу України.
Такнаприклад, старшим слідчим Н. МВ УМВС України у В. області 12 березня 2004 рокупорушено кримінальну справу щодо К.Н.О. та К.В.В. за ознаками злочину,передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України, заподіяння майнової шкоди шляхом обману,внаслідок незаконного отримання ними субсидій на відшкодування витрат по оплатіпослуг за житло протягом червня 2000 р. -травня 2003 р.
Приводомдо порушення кримінальної справи послужило повідомлення управління праці тасоціального захисту населення міської Ради від 03 березня 2004 року, із якоговбачається, що особами, щодо яких порушено кримінальну справу у відділ субсидійбули подані неправдиві відомості щодо наявності у володінні цих осіб іншогожитла, що призвело до незаконної виплати субсидій у розмірі 1037, 83 грн.Дізнавач, працівник ДСБЕЗ Н. УМВС указане повідомлення не перевірив і матеріалинаправив у слідчий відділ для прийняття рішення по суті.
Скаржниціу суді стверджували, що кримінальна справа щодо них порушена незаконно,субсидії ними оформлялися тільки щодо їх матері М. Н.Л., яка до 1997 року малажитловий будинок і проживала у с. О Л-го р-ну, а в зв’язку з тим, що він ставветхим і непридатним для проживання, вона з цього часу проживає з ними ікористується пільгами на законних підставах.
Місцевийсуд 10 червня 2004 року відмовив К.Н.О. та К.В.В. у задоволенні скарги напостанову слідчого про порушення кримінальної справи, вказавши, що постановавинесена з дотриманням вимог статей 94-98 КПК, а апеляційний суд В. області 23липня 2004 року — в задоволенні апеляції, з тих же підстав.
18серпня 2004 року їх касаційна скарга на судові рішення була направлена доВерховного Суду України, а 16 вересня 2004 року ст. слідчим Н. УМВС кримінальнусправу щодо них було закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК [37].
Доприйняття Закону України від 14.12.2006 р. № 462-V “Про внесення змін доКримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови пропорушення кримінальної справи” і перший, і другий підходи слід було вважатихибними. В умовах неврегульованості законом, зокрема КПК України, порядкузастосування конституційних норм застосування цих норм кожним суддею на свійрозсуд, страх і ризик, в порядку, що ґрунтувався не на законі, а на особистихуявленнях, завдавав удару по законності в державі, та призводив досуб’єктивізму, порушень прав і свобод людини, негативних наслідків у боротьбізі злочинністю, підриву авторитету правосуддя.
Судовийконтроль має багато переваг, але він не є панацеєю від усіх проблем збудь-якого приводу.
Основнимпризначенням судового контролю повинно бути:
— питання про обмеження конституційних прав громадян, якщо таке обмеженняприпустиме не інакше як на підставі судового рішення, в тому числі сюди слідвіднести і позбавлення спеціальних звань, відсторонення від посади, дача згодина накладення арешту на майно і рахунки;
— застосування незаконних методів проведення слідчих дій: допитів, слідчихекспериментів, впізнання, ставок віч-на-віч, перевірок показань на місці,отримання екземплярів для експертних досліджень, якщо такими діями порушуютьсяконституційні принципи недоторканості особи, житла, завдаються збитки честі йгідності громадян.
— розгляд скарг усіх зацікавлених учасників процесу, коли органами досудовогослідства, прокурором винесене рішення, яке перешкоджає руху справи (відмова вприйнятті заяви про злочин; постанови про відмову в порушенні кримінальноїсправи, про призупинення, припинення справи, про продовження термінівдосудового слідства);
— порушення чи умисне перешкоджання реалізації прав учасниками процесу, якізакріплено в спеціальних нормах КПК.
Напідставі викладеного слід зазначити, що з метою законодавчого закріпленняправового положення начальника слідчого підрозділу, щодо контролю за законністюта обгрунтованністю порушення кримінальних справ відносно осіб, бажано у новомуКПК України передбачити статтю яка визначить правовий статус начальникаслідчого підрозділу.
Судовийконтроль, будучи дійсно зв’язаним з посиленням змагальних начал, забезпечуєдоступ до правосуддя і гарантії реалізації принципу змагальності на стадіїдосудового слідства. Тільки суд має право розглядати матеріали і прийматирішення, коли йдеться про обмеження конституційних прав громадян. У зв’язку ізчим доцільним було б введення інституту процесуальної фігури слідчого судді.
РОЗДІЛII. СУТНІСТЬ НАГЛЯДУ ПРОКУРОРА ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГОСЛІДСТВА 2.1 Прокурорський нагляд задодержанням прав учасників кримінального судочинства при порушенні тарозслідуванні кримінальної справи
Прокурорськийнагляд у кримінальному судочинстві має важливе значення та пов’язаний іззабезпечення одностайного виконання законів органами досудового слідства йдізнання при вирішенні ними визначених кримінально-процесуальним законодавствомзавдань, зокрема законності та обгрунтованності порушення кримінальних справщодо особи.
Кримінально-процесуальнийКодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальнимиповноваженнями. Так, відповідно до ст.227 КПК України, здійснюючи нагляд завиконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
Загальновизнаноює класифікація наглядових повноважень прокурора на досудовому слідстві у рамкахтрьох груп: 1) спрямовані на виявлення можливих порушень закону; 2) спрямованіна усунення порушень закону (реагування на порушення); 3) спрямовані напопередження порушень закону [7, c.62].
Аналізположень ч.1 ст.227 КПК України дозволяє зробити висновок, що зазначена в нійгрупа повноважень прокурора спрямована на забезпечення швидкого, повногорозкриття злочину, якісне наступне його розслідування і відшкодування завданоїшкоди (тобто забезпечення здійснення прокурором функції кримінальногопереслідування — п.4 — доручає органам дізнання виконання постанов...,виконання інших слідчих дій..., дає вказівки про вжиття необхідних заходів длярозкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебуваютьу провадженні прокурора або слідчого прокуратури; п.5 — в необхідних випадкахособисто провадить слідчі дії; п.11 — затверджує обвинувальні висновки (постанови);направляє кримінальні справи до суду). Інша група повноважень має суто наглядовийхарактер, а саме: спрямовані на виявлення порушень закону — передбачені п.п.1,5 (крім проведення розслідування в повному обсязі по будь-якій справі) ч.1ст.227 КПК; спрямовані на усунення порушень закону — передбачені п.2,8,9,10 ч.1ст.227 КПК.
Порядз цим значна частина повноважень прокурора, передбачених ч.1 ст.227 КПКУкраїни, мають універсальний характер, тобто в залежності від поставленої мети,можуть бути спрямовані як на вирішення кожного із зазначених завдань (п.3 ч.1ст.227 КПК — право прокурора давати письмові вказівки — може бути спрямовано якна виявлення порушень закону, так і на їх усунення, а також на запобігання їм),так і на забезпечення функції кримінального переслідування чи нагляду (п.5 — бере участь у провадженні дізнання та досудового слідства і в необхіднихвипадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повномуобсязі по будь-якій справі; п.6 — санкціонує проведення обшуку,...; п.7 — продовжує строк розслідування; п.71 — дає згоду або подає до суду поданняпро обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; п.11 — порушуєкримінальні справи або відмовляє в їх порушення тощо).
Стаття30 Закону України „Про прокуратуру” зобов’язує прокурора вживати заходи дотого, щоб органи дізнання і досудового слідства: додержувалися передбаченогозаконом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містятьознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосуваннятехнічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строківпровадження слідства та тримання під вартою; при розслідуванні злочинівнеухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне і об’єктивне дослідженнявсіх обставин справи, з’ясовували обставини, які викривають чи виправдовуютьобвинуваченого, а також пом’якшують і обтяжують його відповідальність; виявлялипричини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їхусунення [4, c.309].
Слідзазначити, що існуюча редакція ч.2 ст.29 Закону про прокуратуру суперечить ст.2КПК, яка визначає, що першочерговим завданням кримінального судочинства єохорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть вньому участь, а наступними завданнями є швидке і повне розкриття злочинів, викриттявинних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хтовчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не бувпокараний.
Такимчином, в першу чергу, прокурорський нагляд має забезпечити права та законніінтереси осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, з огляду на те,що “від того, наскільки точно додержуються права цих осіб і наскільки повновиконуються ними свої обов`язки, залежить законність кримінально-процесуальноїдіяльності” [70, c. 97].
Принципзаконності в кримінальному судочинстві є одним з основних принципів ворганізації і діяльності органів дізнання і досудового слідства. Правильнезастосування закону забезпечує успішне провадження в справі і разом з тимзахищає виконавців від помилок, що потім обертаються грубими порушеннямизаконності і призводять до обмеження прав і законних інтересів учасниківпроцесу. Практиці відомі не одиничні випадки, коли через зневажливе відношенняслідчих органів внутрішніх справ і прокуратури до закону по кримінальнихсправах про убивства, зґвалтування й вінілі небезпечні злочини залучалисяневинні особи, а винні в цей час без наказано робили нові тяжкі злочини. Цевідбувалося насамперед через прагнення будь-якими засобами розкрити злочин,коли підозрюваними й обвинувачуваними заявлялися клопотання про виконанняпроцесуальних дій, які б підтверджували їхню непричетність до вчиненогозлочину, цілком ігнорувалися, порушувалися вимоги закону про повноту,всебічність й об’єктивність розслідування злочину.
Такимчином, універсальним повноваженням прокурора є його право давати письмовівказівки, що можуть бути спрямовані як на виявлення порушень законів,реагування на ці порушення та запобігання їм, а також на успішне розслідуваннязлочинів у цілому. Здійснення своїх повноважень прокурор повинен узгоджувати зпроцесуальною самостійністю слідчого, уникати дріб’язкової опіки над ним і надособою, яка провадить дізнання, заохочувати їхню творчу ініціативу івинахідливість, цінувати їхню принциповість, допомагати їм рішуче і наполегливовикривати злочинців, охороняти права та законні інтереси осіб, які булизалучені до кримінального процесу.
Незважаючина те, що діяльність органів слідства і прокурорського нагляду з рокамиудосконалюється, якісно підвищується кадровий склад прокурорів і слідчих (зрісїхній освітній ценз, відтепер усі прокурори і слідчі мають вищу юридичнуосвіту, переважна більшість з них мають великий стаж роботи за обраноюспеціальністю), проте в діяльності правоохоронних органів допускається чималопорушень законності. Найважливішими критеріями оцінки роботи кожного слідчого йу цілому слідчого апарату є обґрунтованість порушення кримінальних справ,дотримання вимог закону про всебічність, повноту й об’єктивність розслідування,забезпечення конституційних гарантій недоторканості особи. Якщо дати в ціломуоцінку діяльності органів дізнання і досудового слідства, то треба відзначити,що за останні роки значно знижується якість провадження дізнання і досудовогослідства. Найбільш яскравим показником якості розслідування злочинів єкількість повернутих прокурорами і судами кримінальних справ на додатковерозслідування. Порядок розслідування злочинів визначається КПК України. Крімцього працівники органів дізнання і досудового слідства керуються наказами івказівками Генерального прокурора України з питань слідчої роботи,обов’язковими для виконання всіма слідчими органами.
Повноваження прокурора у застосуванні досудового провадженнявизначаються кримінально-процесуальним законодавством та більш детальнорегламентуються відомчими нормативними актами: Наказом Генерального прокурораУкраїни № 4гн від 19 вересня 2005 року “Про організацію прокурорського наглядуза додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство”;Наказом Генерального прокурора України №1 від 19 січня 2004 року “Проорганізацію роботи та контроль виконання в органах прокуратури України ”;Наказом Генерального прокурора України №10гн від 07 квітня 2004 року “Проорганізацію прокурорського нагляду за додержанням законодавства у сферіборотьби з корупцією ” [68].
Від рівня прокурорського нагляду за додержанням правпотерпілого та підозрюваного при порушенні кримінальної справи залежить успішневиконання завданьщодо розкриття злочинів, доведення вини злочинців, повне, об’єктивне розслідуваннякримінальних справ та попередження правопорушень.
Виконуючи свою конституційну функцію нагляду за виконаннямзаконів органами дізнання і слідства, погоджуємося з думкою М.А. Маркуш про те,що прокурор не повинен мати менше прав, ніж піднаглядовий орган [37, с.67]. Участині 3 статті 31 проекту нового КПК України (2003 р.) вказано, що своїповноваження прокурор здійснює незалежно від будь-яких інших органів іслужбових осіб, керуючись лише Конституцією, законами України, міжнародними договорамиУкраїни, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України [25,с.60]. Те ж саме зазначається і в пізніших варіантах цього проекту.
Уцілому, у процесі нагляду за провадженням досудового слідства прокурорскасовує, змінює процесуальні рішення і приймає нові, виконує окреміпроцесуальні дії, а також такі дії, які свідчать про те, що він фактично керуєрозслідуванням кожної кримінальної справи, тобто є суб’єктом розслідування.
Іхоча слідчий процес неможливий без окремих дій та процесуальних рішеньпрокурора, а нагляд прокурора за провадженням досудового слідства і самедосудове слідство — це невід’ємні та взаємопов’язані між собою елементи одногоцілого.
Закон(ч.3 ст.132 КПК) зобов’язує слідчого негайно надсилати прокурору копіюпостанови про притягнення як обвинуваченого. Це означає, що законність таобґрунтованість пред’явленого обвинувачення перевіряється не за відповіднимискаргами від обвинуваченого, його захисника та родичів, а за копією зазначеноїпостанови, яка надійшла до прокурора. Вивчення цієї постанови у необхіднихвипадках тягне витребування кримінальної справи для перевірки законності таобґрунтованості притягнення особи як обвинуваченого. Особливо це стосуєтьсяпочаткових стадій досудового слідства. У багатьох випадках постанови пропорушення кримінальних справ і основні процесуальні документи органами дізнаннята слідчими направляються наглядовим прокурорам несвоєчасно, з порушеннямпередбачених процесуальних термінів, у зв’язку з чим прокурори не завжди маютьможливість своєчасно перевірити законність того чи іншого рішення.
Непоодинокимиє порушення вимог ст. 97 КПК України, коли грубо ігноруються визначені закономтерміни прийняття рішень про відмову або порушення кримінальних справ.
Здійснюючинагляд за виконанням законів при притягненні як обвинуваченого, прокурор, першза все, з’ясовує, чи є достатні докази, які вказують на вчинення злочину певноюособою. Розглянемо це докладніше.
Влітературі звертається увага на те, що під достатністю доказів, що є підставоюдля пред’явлення обвинувачення, треба розуміти узгоджену, взаємопов’язану, безвнутрішніх протиріч систему доказів, оцінка яких за правилами, встановленими взаконі, формує у слідчого внутрішнє переконання про наявність події злочину тайого вчинення конкретною особою, а також впевненість у тому, що сформульованеобвинувачення підтвердиться у ході подальшого розслідування, а потім буде безсумнівнодоведене в суді.Тому прокурор має оцінити законність зазначеноїпостанови з огляду на наявність достатніх підстав для пред’явленняобвинувачення та її вмотивованість.
Вирішуючипитання про законність та обґрунтованість пред’явленого обвинувачення, прокурорвиходить з того, що всі діяння, які інкримінуються обвинуваченому, мають бути підтвердженідоказами, зібраними по справі. При цьому прокурор повинен враховувати, що формулаобвинувачення в постанові має бути конкретною, а дії обвинуваченого — максимально індивідуалізовані.
Визнаючинеобхідну для пред’явлення обвинувачення достатність зібраних доказів,прокурору треба враховувати, що на їх основі буде ґрунтуватися висновок проподію злочину та участь у ньому особи. Отже, зрозуміло, що обсяг початковогообвинувачення може бути неповним, проте постанова має містити тільки факти, якідоведені. Очевидно, що після пред’явлення такого обвинувачення, дослідженняобставин справи продовжується. В той же час обвинувачення, яке пред’явленеособі при завершенні розслідування справи, повинно містити в собі всі доведеніслідчим злочини особи, а також містити усі пункти обвинувачення, які будуть інкримінуватисяособі у обвинувальному висновку. Зазначене має враховувати прокурор.
Надумку О.В. Мельник, оцінка доказів — це розумова діяльність, здійснювана упевних логічних формах згідно з правосвідомістю суб’єкта оцінки його завнутрішнім переконанням, основаним на повному й об’єктивному розгляді всіхобставин справи у сукупності; вона спрямована на встановлення вірогідності,відносності та допустимості доказів, їх взаємозв’язку і значення для вирішенняпитань, які складають предмет доказування, і має на меті встановлення істини посправі [39, с.69].
Цінним,на нашу думку, є те, що в означеному визначенні сконцентрована програмадіяльності прокурора з нагляду за додержанням законів на досудовому слідстві пооцінці доказів і виведена мета цієї діяльності..
Нажаль, із діяльності слідчих не викоренені випадки, коли обвинуваченняформулюється з порушенням положень ст.131 КПК України, тобто без достатньоїсукупності доказів по справі. На практиці таке обвинувачення навіть називають“первинним». Воно, як правило, пред’являється на ранніх етапах досудовогослідства, а по закінченні розслідування справи (нерідко в день ознайомлення зматеріалами) обвинувачення перепред’являється. Як правило, остаточнеобвинувачення відрізняється від первинного і за обсягом, і за змістом. Тожочевидно, що у таких випадках право обвинуваченого на захист певним чиномзачіпається. Таке положеннями нами фіксувалося майне по кожній вивченій справі.В значній мірі подібна практика існує через відсутність належногопрокурорського нагляду. Не можна тут не відзначити і недостатність правовогорегулювання етапу притягнення як обвинуваченого. На нашу думку, треба у КПКзакріпити правило, в силу якого остаточно сформульоване обвинувачення має бути пред’явленообвинуваченому не менше ніж за 15 днів до закінчення строку розслідуваннясправи.
Особливопрокурору треба зосередити увагу на питанні обґрунтованості кваліфікаціїзлочину. Тут мається на увазі розповсюдженість такого явища, як кваліфікація“із запасом”. Зокрема, по 11% вивчених нами кримінальних справах, розглянутихсудом, виключалися окремі епізоди обвинувачення, змінювалася кваліфікація збільш тяжкого на менш тяжкий злочин. З матеріалів вбачалося, що прокурори уцьому випадку при направленні справи до суду погоджувалися із позицією слідчогоз питань кваліфікації злочинів та формули обвинувачення.
Длязабезпечення прав осіб, яких взято під варту, особливе значення має перевіркапрокурором строків пред’явлення їм обвинувачення. Так, ч.4 ст.148 КПК визначає,що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного, обвинувачення йому маєбути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжногозаходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний західскасовується.
Вінших випадках обвинувачення повинно бути пред’явлено не пізніше двох днів змоменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи якобвинуваченого і, в усякому разі, не пізніше дня явки обвинуваченого або йогоприводу (ст.133 КПК). Все це також важливо для реалізації обвинуваченим наданихйому прав.
Проте,по значній кількості кримінальних справ, незважаючи на додержання зазначених вимог,обвинувачені були позбавлені можливості в повному обсязі реалізувати своїправа, оскільки надто пізно набували відповідний процесуальний статус черезнеобґрунтоване віднесення моменту пред’явлення обвинувачення на завершальнийетап розслідування. Лише у половині вивчених нами справ обвинувачення пред’являлосяза десять і більше днів до закінчення розслідування, а по кожній четвертій — до5 днів до зазначеного моменту; по решті справ за 1-2 дні, і, навіть, в деньзакінчення слідства. В той же час підстави для пред’явлення обвинувачення у більшранні строки існували, і як наслідок таких порушень — відсутність уобвинуваченого часу, необхідного для надання доказів, заяву клопотань,оскарження відмов у їх задоволенні тощо.
Зазначимо,що хоча КПК України не визначає строки винесення постанови про притягнення вякості обвинуваченого, це не означає, що слідчий може скласти цей процесуальнийакт у будь-який час: із змісту ст.131 КПК вбачається, що він має це зробити,коли по справі зібрані докази, достатні для пред’явлення обвинувачення. Такими вимогамизакону повинен керуватися і прокурор при здійсненні нагляду за додержанням правобвинуваченого.
Проте,як свідчить практика, у непоодиноких випадках спостерігається передчасневиконання зазначеної процесуальної дії, коли по справі ще не зібрано необхідноїсукупності доказів, які викривають особу, не усунуті суттєві суперечності міжними, не перевірені захисні версії. Є й інша крайність — штучне затягуваннячасу пред’явлення обвинувачення, його наближення до моменту закінченнярозслідування. Це свідчить про відсутність належного прокурорського нагляду задодержанням вимог закону при розслідуванні кримінальних справ.
Прокурортакож перевіряє :
— чи відповідає постанова про притягнення як обвинуваченого вимогам ст.132 КПК;чи додержані слідчим вимоги закону про порядок виклику та приводуобвинуваченого; чи роз’яснені обвинуваченому при пред’явленні обвинуваченняйого права і чи зроблено про це відмітку на постанові про притягнення якобвинуваченого; чи додержані вимоги ст.143 КПК про час та порядок допитуобвинуваченого; чи забезпечено обвинуваченому право на захист: мати захисника змоменту, вказаному у ст.43 КПК, одержувати з ним побачення на одинці тощо; чибрав участь у необхідних випадках при пред’явленні обвинувачення та допитіобвинуваченого перекладач і чи додержано порядок його участі у справі; чироз’яснено обвинуваченому право на відвід запрошеного слідчим перекладача; чизаявляли обвинувачений та його захисник будь-які клопотання, чи подавалискарги, кому, чи додержаний порядок їх розгляду, які наслідки розгляду; чизабезпечені в процесі розслідування інші права обвинуваченого та йогозахисника.
Особливоїпрокурорської уваги, на нашу думку, потребують справи, у яких обвинувачений невизнає себе винним у вчиненні злочину, який йому ставиться у вину, і висуваєконкретні доводи у своє справдовування. Кожен такий випадок має піддаватисяретельному аналізу з боку прокурора та прискіпливій перевірці з огляду надоведеність пред’явленого обвинувачення, повноту та об’єктивність дослідження,а також містити оцінку результатів перевірки доводів обвинуваченого ізахисника. Викриттю прокурором можливої самообмови сприяє ретельній аналізспівставлюваних доказів, виявлення суперечностей у свідченнях та їхвикористання при допиті обвинуваченого.
Виявившипорушення або невиконання вимог закону, прокурор вживає заходів до усуненнятаких фактів і поновлення порушених прав учасників кримінального процесу.Зокрема, він скасовує незаконну постанову слідчого, дає вказівки пропритягнення особи як обвинуваченого, про правильну кримінально-правовукваліфікацію діяння. використовує свої повноваження для забезпечення прав,наданих законом обвинуваченому та іншим учасникам кримінального процесу.
Увипадку незгоди із вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, прокваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, слідчий має право передати справувищестоящому прокурору із письмовим викладенням своїх заперечень. Останній абоскасовує вказівки, або доручає подальше провадження розслідування по справііншому слідчому.
Зметою попередження незаконного та необґрунтованого притягнення громадян докримінальної відповідальності, а також ущемлення прав обвинувачених шляхомневиправданого зволікання із пред’явленням обвинувачення, прокурору доцільнобуло б періодично, на усіх етапах досудового слідства, аналізувати за участюслідчого зібрані по кримінальній справі докази, з огляду на їх достатність для пред’явленняобвинувачення.
Середпроблем, з якими прокурор стикається на цьому етапі наглядової діяльності,виступає важливіша — надання обвинуваченому можливості заявляти клопотання продопит свідків тощо (п.2 ч.1 ст.142 КПК України); надавати докази (п.1 ч.1ст.142 КПК України). Прокурор має чітко з’ясувати, чи у повному обсязі булироз’яснені ці права і як вирішувалися слідчим клопотання обвинуваченого (якщовони були заявлені). Як свідчать матеріали практики, у непоодиноких випадкахзаявлені клопотання обвинуваченого без мотивно відхилялися (близько 61%),задовольнялися частково (7%).
Важливовраховувати, що притягнення особи як обвинуваченого, у разі коли йдеться прообвинувачення посадової особи у посадовому злочині, а так само якщо ця особа притягаєтьсядо відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудовогочи судового слідства, вірогідно тягне застосування такогопревентивно-забезпечувального засобу процесуального примусу, як відстороненнявід посади. Стаття 147 КПК передбачає, що відсторонення особи від посадипровадиться за мотивованою постановою слідчого, санкціонованою прокурором абойого заступником. Одержавши відповідну постанову, прокурор має перевіритинаявність загальних підстав, визначених законом, для застосування зазначеногозаходу. Хоча ст.149 КПК не передбачає відсторонення від посади, як видзапобіжного заходу, вважаємо, що йому притаманні мета і підстави застосування запобіжнихзаходів, визначені ст.148 КПК. Це враховують і автори проекту нового КПК України,передбачивши відсторонення від посади у главі 20 “Запобіжні заходи”.
Отже,спеціальними умовами відсторонення від посади є: винесення постанови пропритягнення в якості обвинуваченого; наявність у обвинуваченого статусупосадової особи; незастосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виглядітримання під вартою. Особливими підставами відсторонення обвинуваченого відпосади виступають: обґрунтоване припущення слідчого, що у разі виконання особоюсвоїх трудових обов’язків, вона може вчинити нове суспільно-небезпечне діяння,використати своє посадове становище з метою перешкодити встановленню істини усправі.
Дляз’ясування наявності загальних та спеціальних умов та підстав для можливості відстороненняобвинуваченого від посади, прокурор має вивчити кримінальну справу і зробитивідповідний висновок. В той же час вважаємо, що оскільки відстороненняобвинуваченого від посади обмежує конституційне право особи на обрання професійноїдіяльності (ч.1 ст.43 Конституції України), воно має застосовуватися лише засудовим рішенням. Це враховують і автори нового проекту КПК України.
Існуючав КПК України модель пред’явлення обвинувачення не зорієнтована наупереджувальний прокурорський нагляд. Для того, щоб забезпечити такий нагляд,доцільно передбачити у законодавстві наступне: постанова про притягнення якобвинуваченого може бути пред’явлена особі слідчим не раніше доби післяотримання прокурором її копії. В цьому ми вбачаємо необхідність наданняпрокурору часу для ознайомлення з постановою, а також для перевірки їїзаконності та обґрунтованості. Встановивши, що така постанова винесена завідсутності належної сукупності доказів, що дають підстави зробити висновок провчинення злочину особою, яку слідчий має намір притягти як обвинуваченого,прокурор зобов’язаний скасувати постанову і надати слідчому письмові вказівкищодо провадження необхідних слідчих дій для подолання прогалин у обвинуваченні.Отже, метою надання прокурорському нагляду упереджувального характеру вважаємоза доцільне внести зазначені доповнення до ст.133 КПК України.
Оскількискасування прокурором постанови про притягнення як обвинуваченого може потягти засобою повторне пред’явлення слідчим постанови про притягнення якобвинуваченого, вважаємо за необхідне доповнити главу 12 КПК відповідною нормою.Це дозволить притягти особу як обвинуваченого у разі, коли така процесуальнадія вже виконувалася слідчим, але при цьому було порушено вимоги закону іпрокурор дав вказівку слідчому про повторне пред’явлення обвинувачення.Виходячи із міркувань забезпечення обвинуваченому права на захист, вважаємо, щов такому випадку мають бути знову виконані всі необхідні процесуальні дії,незалежно від обсягу та характеру порушень, яких припустився слідчий припервинному пред’явленні обвинувачення.
Такимчином, серед переваг прокурорського нагляду за порушенням кримінальної справищодо особи слід відзначити наступне. Це повністю незалежний від суду контроль.Рішення суду в порядку контролю не завжди виноситься оперативно, тоді якпрокурор може і не доводити ситуацію до звертання до суду і відразу скасуватинезаконне рішення органу дізнання чи слідчого. Немає тієї галузі, куди б він неміг втрутитися на стадії досудового слідства як за скаргами, так і за власноюініціативою, а суд вже обмежений тільки подачею офіційної скарги. Розширитиперевірку поза межами скарги суд не може, а прокурор може прийняти будь-якускаргу, в тому числі не тільки на відповідність діянь органів досудовогослідства закону, але й щодо тактики розслідування, доцільності проведення тих,чи інших слідчих дій, комбінування слідчих і оперативних заходів і т. ін.Судовий контроль обмежений випадками заподіяння шкоди конституційним правам таінтересам учасників процесу або виникненням труднощів доступу до правосуддя.Крім того, прокурорський нагляд здійснюється як відносно органів досудовогорозслідування і їх діяльності, так і відносно учасників кримінального процесу.Судовий контроль проводиться тільки відносно учасників кримінальногосудочинства, коли цією діяльністю можуть бути завдані реальні збиткиконституційним правам і свободам учасників кримінального процесу.
Отже,підсумовуючи, зазначимо, що українська модель устрою і компетенції прокуратурищодо забезпечення прав потерпілого та підозрюваного при порушенні кримінальноїсправи укладається в сучасні уявлення європейців про функції та місцеправоохоронних органів у системі державної влади, а тому, в питанняхправомірності обмеження прав людини, подвійний контроль зовсім неперешкоджатиме. Ця система гарантій дозволить більш повно захистити права громадянина.
Досудовеслідство визнається закінченим, якщо немає необхідності у проведенні будь-якихслідчих або інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку ідослідження доказів, коли жодна із версій, які виникли, не залишиласьнеперевіреною. Тобто мова йде про виконання вимог ст.64 КПК щодо встановленняобставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, та вимог ст.22 КПКпро всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх доказів у справі.
Наетапі закінчення досудового слідства органами досудового слідства приймаєтьсяостаточне рішення про долю справи, достатність зібраних доказів, доведеністьвини особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, і можливенаправлення справи до суду, чи наявність підстав до закриття справи.
Такимчином, об’єктом прокурорського нагляду на етапі закінчення досудового слідстває додержання слідчим вимог кримінально-процесуального закону щодо всебічності,повноти та об’єктивності дослідження обставин злочину, з огляду на забезпеченняправ обвинуваченого.
Основноюформою закінчення досудового слідства є направлення слідчим кримінальної справиз обвинувальним висновком через прокурора в суд для розгляду її по суті, колипри розслідуванні зібрано достатньо доказів для призначення справи до судовогорозгляду і немає підстав для її закриття.
Якслушно зазначала М.К. Якимчук, характеризуючи закінчення попереднього слідстваіз направленням справи до суду, якщо у процесі розслідування добуті докази, напідставі яких слідчий дійшов висновку, що злочин розкрито, винні викриті,характер та розмір збитків визначені, заходи щодо їх відшкодування вжиті, аумови та причини, які сприяли його вчиненню, встановлені, то з’являється іпідстава для визначення розслідування закінченим” [70, с.98].
Отже,дійшовши висновку, що в процесі розслідування використані всі засоби доведенняі з’ясовані всі обставини справи, слідчий підводить підсумки, аналізує таоцінює усю сукупність матеріалів справи і приймає рішення про припиненняподальшого збирання доказів, про завершення розслідування по справі інаправлення її на судовий розгляд. Він систематизує матеріали справи (ухронологічному та тематичному порядку); технічно оформлює кримінальну справу;оголошує обвинуваченому про закінчення розслідування і роз’яснює йому право на ознайомленняз усіма матеріалами кримінальної справи як особисто, так і за допомогоюзахисника, а також заявлення клопотання про доповнення досудового слідства.Слідчий також зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому право заявити клопотанняпро розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово суддею чиколегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом (ч.1ст.218 КПК). Про це складається відповідний протокол.
Виходячиіз положень п.3 ч.2 ст.48, ч.4 ст.216 КПК, слідчий має повідомити прозакінчення слідства і захисника, який бере участь у справі. Ящо обвинуваченийне виявив бажання знайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йомупред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні зматеріалами справи обвинувачений може робити виписки з матеріалів справи іпорушувати клопотання (ч.2 ст.218 КПК).
Зазначимо,що ці положення кримінально-процесуального закону не відповідають вимогамсучасності, зокрема, з огляду на технічні досягнення. Більш вдало, на нашпогляд, викладені положення ч.2 ст.217 КПК РФ щодо права обвинуваченого та йогозахисника в процесі ознайомлення з матеріалами кримінальної справи виписуватибудь-які відомості і в будь-якому обсязі, копіювати документи, в тому числі іза допомогою технічних засобів. Виключення зроблено для документів і виписок ізкримінальної справи, в якій містяться відомості, що становлять державну абоіншу охоронювану законом таємницю: вони зберігаються при кримінальній справі інадаються обвинуваченому чи його захиснику під час судового розгляду справи.
Зазагальним правилом ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами справиздійснюється спільно, оскільки захисник надає при цьому обвинуваченому юридичнудопомогу. Їх роздільне ознайомлення із справою допускається лише за клопотаннямабо обвинуваченого, або захисника (при відсутності заперечень з бокуобвинуваченого).
Уцьому випадку складаються окремі протоколи, відповідно до вимог ч.4 ст.218 КПК.Пред’явлення матеріалів справи може бути відкладене до явки захисника, але небільше як на 3 дні (за ч.4 ст.215 КПК РФ — 5 днів). У разі неможливостізахисника, обраного обвинуваченим, з’явитися в цей строк, слідчий вживаєзаходів, передбачених частинами 4 та 6 ст.47 КПК.
Якщообвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, матеріали справипред’являються йому для ознайомлення у відповідності з вимогами ст.19 КПК зучастю перекладача.
Кримінально-процесуальнийзакон України визначає, що у протоколі про оголошення обвинуваченому прозакінчення досудового слідства і про пред’явлення йому матеріалів справи, маєзазначатися, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явленідля ознайомлення.
Окремимивченими слушно звертається увага на те, що слідчий зобов’язаний пред’явитиобвинуваченому і його захиснику всі матеріали справи без винятку, в тому числіматеріали звукозапису, відеозапису і кінозйомки, які зберігаються окремо відсправи [68, с.15]. Проте, чи підлягають пред’явленню зазначеним особам інші речовідокази, закон це питання обминає.
Найбільшвідповідають міжнародним стандартам щодо забезпечення прав обвинуваченогоположення, які містяться у ч.1 ст.217 КПК РФ, відповідно до якої крімматеріалів кримінальної справи обвинуваченому і захиснику пред’являються такожречові докази, і на їх прохання — фотознімки, матеріали аудіо-та (або)відеозапису, кінозйомки та інші додатки до протоколів слідчих дій.
Законзабороняє обмежувати обвинуваченого і захисника в часі, потрібному їм, щобознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисникявно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованоюпостановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Такапостанова підлягає затвердженню прокурором (ч.6 ст.218 КПК).
Зрозуміліспроби законодавця у проекті нового КПК (ч.9 ст.300) якимось чином впливати настроки ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи.Зокрема, передбачено, що обвинуваченому, взятому під варту, та йогозахисникові, матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повиннібути пред’явлені за десять діб до закінчення строку тримання під вартою, а якщострок тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 18 місяців — за місяцьдо закінчення цього строку. Проте, такий підхід багато в чому є формальним,оскільки не враховує обсяг кримінальної справи. Так само, як і положення ч.7ст.300 КПК про те, що у випадку сплину встановленого постановою слідчого строкуознайомлення обвинуваченого із матеріалами справи, обвинувачений вважаєтьсяознайомленим із матеріалами справи.
Заклопотанням обвинуваченого, за наявності поважних причин, прокурор своєюпостановою має вирішувати питання про продовження строку ознайомленняобвинуваченого із матеріалами кримінальної справи. Адже слідчий, як особазацікавлена у скорішому направленні справи до суду, з огляду на додержаннястроків тримання під вартою та строків розслідування справи, не завждиоб’єктивно підходить до визначення строку ознайомлення обвинуваченого зматеріалами справи.
Увсякому разі прокурор, який вирішує питання про затвердження постанови слідчогопро визначення певного строку для ознайомлення з матеріалами справи в порядкуч.6 ст.218 КПК, має з’ясувати у обвинуваченого та його захисника причини“затягування” ознайомлення з матеріалами справи, і тільки встановивши їхнавмисний (очевидний) характер, дати згоду на обмеження в часі обвинуваченогота його захисника, шляхом визначення певного строку. Більш того, зазначені діїслідчого та прокурора підлягають оскарженню в суді.
Позакінченні ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріаламикримінальної справи, слідчий зобов’язаний з’ясувати, які вони мають клопотаннята заяви про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину ізакриття справи.
Законзобов’язує слідчого задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника,якщо обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення посправі ( ч.3 ст.221 КПК). При цьому очевидно, що мова йде про виклик свідків,які раніше не опитувалися, про витребовування нових документів і проведенняекспертних досліджень, які раніше не проводилися тощо. Отже, у такому випадкуйдеться про наявну неповноту розслідування, яку слідчий має усунути шляхомпроведення додаткових слідчих дій.
Післязакінчення розслідування і виконання вимог ст.217-222 КПК. слідчий складаєобвинувальний висновок і направляє справу прокурору. Обвинувальний висновок — підсумковий процесуальний акт досудового слідства, в якому на основі аналізузібраних у справі доказів формується обвинувачення і дається юридична кваліфікаціядій обвинуваченого, визначається коло обставин, що підлягають дослідженню усудовому засіданні.
Такимчином, значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальнимзасобом додаткового контролю за ходом розслідування; підставою для прийняттяпрокурором процесуального рішення; процесуальною гарантією забезпечення правобвинуваченого.
Вимоги,які закон пред’являє до обвинувального висновку (ст.223-224 КПК), дозволяютьпрокурору оцінити відповідність викладених в ньому висновків, які маютьбазуватися на зібраних та досліджених в процесі розслідування кримінальноїсправи доказах, фактичним обставинам справи, з огляду на наявність тверджень тааргументів, які обґрунтовують встановлення фактичних обставин і є підставамидля правових оцінок правових оцінок діяння обвинуваченого.
Діяльністьпрокурора по справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком,спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка єпроцесуальною формою його нагляду за провадженням досудового слідства з метоюз’ясування додержання вимог закону про об’єктивність, всебічність та повнотудосудового слідства, а також відсутності порушень процесуального закону під часйого проведення.
Розглянемоці питання ретельніше. Об’єктивність дослідження обставин справи означаєвідсутність будь-якої особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявленняобставин, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а так самотих, які як пом’якшують, так і обтяжують його відповідальність; неупередженийпідхід до оцінки зібраних доказів і прийнятті рішень по кримінальній справі.Це, перш за все, вимога до оцінки зібраних доказів [39, с.69].
Повнотурозслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів, яка є необхідноюі достатньою для достовірного встановлення тієї чи іншої обставини, якапідлягає доказуванню по кримінальній справі.
Нарешті,під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які підлягають доказуванню(ст.64 КПК), через вичерпну перевірку усіх об’єктивно можливих версій. В своючергу, однобічність досудового слідства — це захоплення однією з версій,недостатнє дослідження з огляду на об’єктивно можливі версії обставин даноїсправи.
Придослідженні кримінальних справ із слідчими помилками, з’ясувалося, що убільшості випадків однобічність поєднувалася із неповнотою розслідування іпроявлялася у недоведеності тієї чи іншої обставини, викликаної тим, щослідчий, правильно визначивши предмет доказування, не зібрав необхідноїсукупності доказів [4, с.215]. Отже, прокурорська перевірка здійснюється шляхомвивчення матеріалів справи, розгляду заявлених обвинуваченим та іншимиучасниками процесу клопотань, заяв.
Загальнапрограма прокурорської перевірки справи з обвинувальним висновком викладена уст.228 КПК і складається із з’ясування таких питань:
1)чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у винуобвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадженнядізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваногоі обвинуваченого на захист; 3)чи немає в справі обставин, що тягнуть за собоюзакриття справи згідно із статтею 213 КПК; 4) чи пред’явлено обвинувачення повсіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті якобвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильнокваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чидодержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильнообрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодуваннязбитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявленопричини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їхусунення; 11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх іншихвимог КПК. Одночасно прокурор перевіряє, чи відсутні у справі обставини, якітягнуть закриття справи.
Такимчином, в основі наглядових дій прокурора лежить перевірка обставин, щопідлягають доказуванню в кримінальній справі (ст.64, 23, 93-1, 433 КПК).
Вивчаючикримінальну справу, прокурор враховує, що пізнання об’єктивної істини слідчимздійснюється по мірі руху кримінальної справи, причому процесуальні акти, якіслідують одне за одним, відображають певні етапи досягнення об’єктивної істини.Тому прокурор не повинен обмежуватися тими знаннями кримінальної справи, яківін отримав при здійсненні нагляду за досудовим слідством, а має вивчити всіматеріали справи в їх сукупності. Особливу увагу прокурор звертає на розгляд тавирішення слідчим клопотань, які заявляли обвинувачений та його захисник, і маєз’ясувати, чи обґрунтовано вони були відхилені, чи не було підстав до їхзадоволення. Як свідчить дослідження нами кримінальних справ, розглянутихсудами Харківської, Донецької та Полтавської областей, у непоодиноких випадкахслідчі формально підходили до вирішення обґрунтованих клопотань обвинуваченихта їх захисників, в тому числі і щодо доповнення досудового слідства. Вподальшому прокурор не реагував на такі порушення закону, а суд задовольняваналогічні клопотання( за нашими підрахунками — понад 50% із числа відхиленихна попередньому слідстві). Між тим, вважаємо, що прокурор має бути зацікавленийу задоволенні на досудовому слідстві якомога більше обґрунтованих клопотаньобвинуваченого та його захисника про доповнення матеріалів кримінальної справи,що дозволить йому відповідним чином побудувати свою позицію обвинувача при судовомурозгляді справи.
Неповинні залишатися поза увагою прокурора і питання про допустимість доказів,оскільки в подальшому вони мають використовуватися державним обвинувачем усудовому засіданні. Затвердження обвинувального висновку і направлення справидо суду в порядку п.11 ч.1 с.227 КПК здійснюється, коли прокурор визнаєпроваджене розслідування якісним та достатнім для підтримання обвинувачення всуді, а справу — підготовленою для цього. Прокурор має переконатися, щовинуватість обвинуваченого повністю доведена і у разі доведеності у судінаведених слідчим доказів буде винесений обвинувальний вирок. Одночасно з цимпрокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. Занедостатністю доведеної винуватості прокурор зобов’язаний прийняти інше рішення( ст.229 КПК).
В.Т.Маляренкота І.В.Вернидубов пропонують надати прокурору повноваження самому складатиобвинувальний висновок державного обвинувачення, вручати його копію обвинуваченомуі роз’яснювати йому право заявляти клопотання [36, с.48].
Зазначимо,що пропозиції щодо вручення прокурором, який затвердив обвинувальний висновок,його копії обвинуваченому, сприйняті авторами проекту нового КПК (ч.1 ст.315).Такий же порядок передбачений і ч.2 ст.222 КПК РФ. Що стосується пропозиції Є.О.Шевченко покласти на прокурора обов’язок складати висновок державногообвинувача, то вважаємо, що це не наглядова функція прокурора, а функціякримінального переслідування, і покладання її на прокурора на стадії досудовогослідства суперечить концепції діяльності прокурора щодо неприпустимостірозширення функції кримінального переслідування на досудовому слідстві. [68,c.12]
Посиленоїпрокурорської уваги потребує нагляд за додержанням прав обвинуваченого приприйнятті слідчим рішення про закриття справи. Винесення такої постановисвідчить про відмову сторони обвинувачення від продовження процесуальноїдіяльності по викриттю підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину занаявності підстав, передбачених законом.
Закриттякримінальної справи є етапом, заключною частиною розслідування, який охоплює:а)аналіз та оцінку зібраних по справі доказів у їх сукупності з огляду на їхдостатність для достовірного висновку про неможливість продовжуватирозслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом в якостіпідстави для закриття справи; б)систематизацію та належне оформлення матеріалівкримінальної справи; в)складання постанови про закриття справи; г)вирішенняусіх питань, які випливають з рішення про закриття справи: скасуваннязапобіжного заходу щодо обвинуваченого (підозрюваного), зняття арешту з майна,на яке його було накладено, повернення вилучених у обвинуваченого предметівтощо; д)повідомлення про закриття справи обвинуваченого, інших зацікавлених усправі осіб, вирішення їх клопотань тощо [6, с.88].
Стаття213 КПК визначає, що кримінальна справа закривається: 1) при наявностіпідстав, зазначених у ст.6 КПК; 2) при недоведеності участі обвинуваченого увчиненні злочину. При нагляді за законністю закриття справи прокурор має, порядіз перевіркою повноти, всебічності та об’єктивності розслідування кримінальноїсправи, ретельно дослідити питання обґрунтованості закриття справи,відповідність прийнятого рішення закону, і, особливо, тим підставам, на якіпосилається слідчий. Між тим, при прийнятті рішення про закриття кримінальноїсправи у непоодиноких випадках допускаються порушення прав учасниківкримінального судочинства, в тому числі і тих осіб, які притягалися докримінальної відповідальності.
Стаття214 КПК визначає, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій,крім загальних даних, передбачених ст.130 КПК, зазначає: відомості про особуобвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасуваннязапобіжного заходу і заході по забезпеченню цивільного позову та можливоїконфіскації майна, а також вирішення питання про речові докази відповідно дост.81 КПК. Вважаємо, що зазначений перелік питань є неповним і потребуєдоповнення вказівкою на роз’яснення порядку оскарження даної постанови.
Щеодна новела, яку варто запозичити. В якості додатків до КПК РФ наведеніуніфіковані зразки процесуальних документів. О.Р.Михайленко, який багато увагиприділяє теорії, методики складання процесуальних актів у кримінальних справах,їх уніфікації, слушно вказує: “Впровадження уніфікованих форм, якщо вонивиконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів,сприяє дотриманню законності, підвищує культуру праці [42, с.113].”
Законзазначає, що копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві,особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якоїбула порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. Виходячи ізположень ч.2 ст.43 КПК, ч.3 ст.48 КПК, вважаємо, що обвинувачений та йогозахисник мають право на ознайомлення з усіма матеріалами справи у разі їїзакриття, що повинно бути відображено у ст.214 КПК, і буде сприяти реалізаціїправ зазначених осіб у досудовому слідстві. Зазначена конструкція ст.214 КПКспрямована на подальший прокурорський нагляд, оскільки вирішити питання провідповідність закону постанови слідчого прокурор може лише шляхомвитребовування справи, тобто мова йде про можливу констатацію порушення законуі вжиття відповідних заходів з боку прокурора.
Втой же час забезпечення прав обвинуваченого, інших учасників кримінальногопроцесу потребує, на наш погляд, зміни законодавства. Мова йде про дачу згодипрокурора на закриття кримінальної справи з підстав, визначених ст.213 КПК. Вподальшому така постанова може бути безпосередньо оскаржена в суді, бездодержання порядку, встановленого ст.215.236-5 КПК.
Вважаємо,що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ч.2 ст.213 КПК — принедоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину суперечить вимогам ч.3ст.62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності виниособи тлумачаться на її користь. Зазначене положення сприйнято і авторамипроекту нового КПК. Так, ч.2 ст.183 проекту визначає, що при недоведеностіучасті підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всіможливості доказування, порушена справа підлягає закриттю через відсутність подіїзлочину або відсутність складу злочину.
Актуальнимє запровадження у вітчизняному КПК механізму реалізації положень ст.56Конституції України, яка передбачає право кожного громадянина на відшкодуваннядержавою матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями(бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових осіб, тобто мова йдепро реабілітацію, зокрема, підозрюваного, обвинуваченого, кримінальнепереслідування відносно яких закрито з підстав, передбачених п.1 та 2 ст.6 КПК. 2.3 Прокурорський нагляд задодержанням прав учасників кримінального судочинства під час судового розглядукримінальної справи
Принцип змагальності, втілений у процесуальне законодавство,звільнення суду від обвинувальних функцій, покладають на прокурора всювідповідальність за доказування обвинувачення. Саме тому наказ Генеральногопрокурора України від 19.03.2005 № 5 гн “Про організацію участі прокурорів усудовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення”спрямовує роботу прокурорів у цій галузі на “ефективну реалізацію повноваженьщодо всебічного, повного, об’єктивного та неупередженого дослідження обставинкожної справи”.
Разом з виконанням правоохоронної функції, що реалізується уйого обвинувальній діяльності, прокурор виконує в суді й правозахисну функцію,яку не можна розглядати як наглядову.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК, яка по суті після 28.06.2001залишилася без змін, він “зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинствасвоєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушеньзакону, від кого б ці порушення не виходили”.
Дійсно, за українською Конституцією гарантією захисту прав ісвобод людини є суд (ст. 55), юрисдикція якого поширена на всі правовідносини,що виникають у державі (ст. 124). До того ж, у подальших рішенняхКонституційного Суду України про неконституційність деяких законів юрисдикціясудів значно поширена на правовідносини у досудовому слідстві, учасником яких єпрокурор. Так, рішенням від 23.05.2001 №6-рн/2001 визнана підвідомчість судамскарг на акти та дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства іпрокуратури, навіть якщо законодавством встановлений виключно позасудовийпорядок оскарження. Можливість оскарження їх дій у суді передбачені ст.ст. 110,234, 236 КПК, але з розглядом, в основному, під час попереднього або судовогорозгляду справи, за винятком випадків, прямо передбачених КПК, коли скаргирозглядаються негайно під час досудового слідства. Але навіть такий порядокрозгляду скарг на дії прокурора (дізнавача або слідчого) Конституційний Судвизнав частково неконституційним (рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003), оскількивін унеможливлює розгляд судом скарг на постанови цих службових осіб “стосовноприводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи”[28, c.392].
Таким чином законом суд поставлений в такі умови, коли нетільки при розгляді кримінальної справи, а взагалі у кримінальному судочинствівін сам повною мірою відповідає за додержання закону.
І все ж прокурор не приватна особа, а, як і суд, єпредставником держави, спрямованість діяльності якої — захист прав і свободлюдини та забезпечення їх гарантій (ст.3 Конституції). Тому він повиненздійснювати процесуальну функцію обвинувачення так, щоб вона сприялаутвердженню закону, охороні прав всіх учасників процесу. Справа не тільки втому, щоб прокурор здійснював заходи для попередження порушень закону з бокусуду, їх своєчасного запобігання та усунення. Необхідно, щоб він виконував своїобов’язки державного обвинувача: застосовував усі заходи для всебічногодослідження обставин справи, правильного її рішення. При цьому діяв би усуворій відповідності із законом та виступав проти порушень з будь-якоїсторони. І не тому, що він здійснює нагляд за виконанням закону судом, а узв’язку з тим, що підтримання державного обвинувачення в умовах порушеннязакону, обмеження прав будь-якого з учасників процесу протирічило б ідеїбезумовної законності діяльності державного обвинувача.
Наприклад, адвокат може не звернути увагу на допущене судомпорушення закону, яке є законною підставою скасування майбутнього вироку, частонавіть з метою використати цей привід у апеляції при постановленнінесприятливого для підзахисного вироку. Прокурор зобов’язаний звернути увагусуду на порушення будь-якого закону навіть при умові ускладнення обвинувальноїдіяльності при його усуненні. Зазначене завдання прокурор в суді виконуєреагуванням у межах наданих йому повноважень у формі заперечень, наприклад,щодо некоректних або навідних питань захисника або порушень з боку судді. Закону ч.2 ст.260 КПК надає таке право щодо дій головуючого всім учасникам процесу,якщо обмежуються або порушуються їхні власні права. На відміну від них прокурорзобов’язаний заперечувати проти порушень головуючого і щодо інших осіб.
У боротьбі за “благополучні” статистичні дані деякі прокуроринамагаються уникнути можливого розходження із судом будь-якими засобами, щоробить їхню позицію несамостійною і безпринципною та знеособлює взагалі фігурудержавного обвинувача у суді.
Причини розходжень позиції із судом можуть бути різні. Зточки зору оцінки діяльності прокурора зовсім не байдуже, чи пояснюються цірозходження складністю питання, відсутністю єдиної судової практики, чиобвинувач просто не розібрався в обставинах, погано орієнтується у законі тароз’ясненнях Верховного Суду України.
Якщо позиція прокурора обґрунтовувалася конкретними доказами,які досліджені у судовому засіданні, якщо він враховував не тільки дані, щопідтверджують вину підсудного, а й ті, що його виправдовують, переконливодовів, чому він опирається на одні докази і спростовує інші, то обвинувача немав чому докоряти, навіть якщо суд прийняв інше рішення. Судове слідство — цесамостійне, творче дослідження доказів у нових процесуальних умовах, що можепривести до висновків, відмінних від висновків досудового слідства, тому неможна вимагати, щоб висновки прокурора в усіх без винятку випадках співпадали зрішенням, яке виносить суд, що керується власною оцінкою доказів [39, c.68].
Можна зробити єдиний висновок: суд і прокуратура не можутьзнаходитися у відношеннях підлеглості або піднаглядності. Їх відношення скорішеможна характеризувати як систему взаємодії, стримань і противаг, які усукупності забезпечують законність, охорону прав фізичних юридичних осіб.
У згаданих рекомендаціях КМ РЄ стосунки між державнимипрокурорами та суддями регламентовані наступним чином: “Державні прокурориповинні суворо шанувати незалежність і безсторонність суддів. Вони, зокрема, неповинні ставити під сумнів судові рішення, ані чинити перешкод їх виконанню, завинятком тих випадків, коли вони здійснюють своє право на оскарження абовдаються до якоїсь іншої декларативної процедури”. У міжнародному документізазначено, що прокурори “повинні подбати про те, аби в розпорядження суду булинадані всі важливі факти та юридичні доводи, необхідні для справедливоговідправлення правосуддя” (с.7-8).
Делікатність проблеми процесуальних взаємовідносин судді тапрокурора при тому, що вони обоє представляють державу, потребує внесенняуточнень у ст. 25 КПК щодо ролі прокурора у кримінальному судочинстві. Оскількизаконодавством України на прокуратуру покладений обов’язок здійснюватинаціональну політику щодо злочинності (діяльність органів прокуратури зкоординації таких зусиль правоохоронних органів) завданням прокурора у суді єусунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, на що звертає увагу іГенеральний прокурор України в п.п. 5.5 наказу від 19.09.2005 № 5 гн.
Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 ЗаконуУкраїни “Про прокуратуру” вважається сприяння у постановленні судових рішень,що ґрунтуються на законі, шляхом:
— пред’явлення суду доказів, що підтверджують винуватістьособи, їх систематизація та аналіз;
— спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч удоказовому матеріалі;
— об’єктивної та неупередженої оцінки кожного доказу та їхсукупності;
правильної юридичної кваліфікації дій підсудного, об’єктивноїй обґрунтованої думки щодо виду і міри покарання;
— аргументованих пропозицій щодо вирішення цивільного позову,інших питань, які буде вирішувати суд;
— здійснення права на внесення апеляції, касаційного поданнячи ініціювання перегляду справи у виключному провадженні;
— участі прокурора у роботі апеляційної, касаційної інстанціїта при розгляді справи судом у виключному провадженні та в порядку виконаннявироку [35, c.102].
Конституцією та внесеними до КПК змінами чітко визначено, якуроль виконує прокурор у суді з огляду на ту функцію, яку він при цьомуздійснює. У зв’язку з цим функцію підтримання державного обвинувачення можнарозглядати у вузькому і широкому розумінні.
У вузькому розумінні підтриманням державного обвинуваченняможна вважати лише реалізацію прокурором обвинувальної діяльності в суді першоїінстанції, а також при відновленні судового слідства апеляційною інстанцією(ст. 363 КПК) та при скасуванні апеляційною інстанцією вироку місцевого суду тапостановленні свого вироку, якщо саме з цього приводу внесена апеляціяпрокурором (ст. 378 КПК).
В інших випадках перегляду судових рішень, постановленихсудами першої інстанції, прокурор висловлюється щодо їх законності,безпосередньо не підтримує обвинувачення, хоча в широкому розумінні відстоюєпозицію державного обвинувача або змінює її у касаційному розгляді чивиключному провадженні.
Під час розслідування справи розгляд судами скарг на діїпрокурора, дізнавача чи слідчого у випадках, передбачених ч. 5 ст. 97, 1652,1653, 177, 178, 190, 205, 2365 КПК, а також в іншихвипадках судового розгляду передбачених законом питань на цій стадіїкримінального судочинства, проводиться за участю прокурорів, які дали згоду навнесення чи самі внесли подання або здійснюють нагляд за досудовим слідством.До судового розгляду таких скарг у справах, які розслідуються прокуратурамиобласного рівня та Генеральною прокуратурою України залучаються такожпрацівники підрозділів, на які покладено обов’язок щодо підтримання державногообвинувачення.
Саме таке визначення цієї роботи надане в наказі Генеральногопрокурора України від 19.09.2005 № 5 гн “Про організацію участі прокурорів усудовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення”(п. 1.2 ст. 2).
Цим наказом участь у розгляді справ, направлених до суду длявирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та їїзакриття з нереабілітуючих підстав, а також у розгляді справ в апеляційному,касаційному порядках беруть працівники прокуратури, на яких покладено обов’язокщодо підтримання державного обвинувачення в суді (ч. 3 ст. 2).
Так само необхідно розцінювати статус прокурора у судовихрозглядах кримінальних справ у порядку виконання судових рішень. На цій стадіїпрокурор виконує свою конституційну функцію нагляду за додержанням законів привиконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні іншихзаходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободигромадян. Галузевим наказом (ст. 10) участь у розгляді судом справ прозастосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру тазастосування примусових заходів виховного характеру, вирішення питань,пов’язаних з виконанням судових рішень у кримінальних справах, про застосуванняамністії доручено забезпечувати прокурорам усіх рівнів [35, c.73].
Внесені у кримінально-процесуальний закон зміни та доповненняобмежили суд розглядом справ тільки обсягом пред’явленого обвинувачення (ст.275 КПК) і надали більш широких повноважень державному обвинувачеві в процесі,чим значно обтяжили наслідки його помилки у судовому засіданні.
Вказані зміни закону щодо розмежування функцій прокурора ісуду на практиці вбачаються у наступному.
1. Суд, розглядаючи справу, при виявленні даних про скоєнняпідсудним ще й іншого злочину або необхідності притягнення інших осіб довідповідальності за вчинений злочин, за клопотанням учасників процесу направляєпостанову (ухвалу) прокурору для вирішення питання про порушення кримінальноїсправи. Самому суду порушити кримінальну справу процесуальним законодавствомдозволяється лише при одержанні заяви, що подається у порядку приватногообвинувачення;
2. Як правило, на додаткове розслідування справа може бутиповернута судом лише за клопотанням сторін. Виключення складають випадки, колипід час порушення справи, провадження дізнання та досудового слідства булидопущені порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу, без усунення якихсправа не може бути призначена до судового розгляду (ст. 246 КПК). Такіпорушення надають право суду під час попереднього розгляду справи за власноюініціативою повернути справу прокуророві. Які саме “такі порушення” — закон невизначає. Судова практика користується поняттям “істотні порушення вимог КПК”(ст. 370), що є підставою для скасування вироку.
Спірним є питання повернення справи на додатковерозслідування у стадії судового розгляду за ініціативою суду з мотивівнеповноти або неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунені усудовому засіданні. Стаття 281 КПК, що передбачає цю підставу, не регламентує,з чиєї ініціативи може бути повернута прокурору така справа. Однак постановаПленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 № 2 „Про практикузастосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальнихсправ на додаткове розслідування” зміст ст. 281 КПК України щодо суб’єктівініціативи цієї процесуальної процедури ототожнює зі ст… 246 КПК України. Томусудам надане роз’яснення, що повернення справи на додаткове розслідування у стадіїсудового розгляду здійснюється як за клопотанням учасників процесу, так і зініціативи суду. З власної ініціативи суд не може повернути справу на додатковерозслідування:
— якщо неповнота або неправильність досудового слідства можебути усунута в судовому засіданні;
— коли під час судового розгляду справи встановлено підставидля притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;
— при наявності підстав, встановлених у судовому засіданні,для притягнення підсудного за інший злочин;
— для збільшення обсягу обвинувачення.
На відміну від суду державному обвинувачеві у судовомузасіданні надане право змінювати обвинувачення за певних обставин у бікпом’якшення або погіршення його становища, а також заявляти клопотання проповернення справи на додаткове розслідування з метою пред’явлення більш тяжкихобвинувачень.
Тобто закон чітко розмежовує функції суду та прокурора узмагальному процесі: завдання суду — виносити рішення за зібраними досудовимслідством і представленими доказами обвинувачення особи, яке остаточно формулюєдержавний обвинувач у судовому засіданні.
На сучасному етапі прокуратура знаходиться на шляхустановлення відповідно до конституційної моделі. Сьогодні виконується у повномуобсязі перша конституційна функція підтримання державного обвинувачення у судіфактично у всіх кримінальних справах, що збільшило навантаження у декількаразів. В умовах реформування судової та прокурорської систем, значногозбільшення навантаженості, неможливості іноді ефективно забезпечити судовіпроцеси наявною кількістю прокурорських працівників страждає якість виконанняпрокурором функції кримінального переслідування винних осіб у суді. І все ж нетреба поспішати пояснювати неякісність виконання цих обов’язків тількивказаними проблемами. Необхідно і в таких умовах, у межах своїх повноваженьобрати правильні пріоритети, мобілізувати потенційні резерви.
Перш за все, це стосується організації підготовки до участі усудовому розгляді кримінальної справи, що складає основне підгрунтя ефективногопідтримання державного обвинувачення у суді.
Стадія підготовки — це не просто ознайомлення з матеріаламикримінальної справи, вона складається з наступних частин:
а) забезпечення ефективності підтримання державногообвинувачення ще під час досудового слідства;
б) врахування низки критеріїв при призначенні державногообвинувача у конкретній справі;
в)застосування ефективної методики підготовкипрокурора до участі у судовому засіданні.
Конституція, зміни, внесені у кримінально-процесуальнийзакон, повністю звільнили суд від обвинувальної функції, а всю відповідальністьза доказування обвинувачення переклали на прокурора. Визначені Конституцієюпріоритети змінили погляд на всі стадії кримінального судочинства. Сьогоднівони мають одну мету: повноий всебічний і об’єктивний розгляд справи у суді. Уцих умовах життя диктує суттєву істину: дізнання та досудове слідство — несамоціль, а лише допоміжна стадія. Діяльність органів, що виконуютьоперативно-розшукові дії, дізнання та досудове слідство, не закінчуєтьсявстановленням винної у злочині особи, зібранням доказів і їх фіксуванням,пред’явленням обвинувачення та складенням обвинувального висновку. Головний їхобов’язок — забезпечити прокурору можливість представити ці докази суду уповному обсязі [35, c.62].
По-перше, слідчі органи повинні не тільки встановити,допитати свідків, потерпілих, але й здійснити всі можливі заходи дозабезпечення їх явки до суду. Саме з метою досягнення такого результату всучасних умовах специфічності злочинів та можливостей злочинців протидіятирозслідуванню вводяться і діють в багатьох демократичних країнах програмизахисту свідків. На жаль, в нашій країні ця робота лише на початковому етапі.
По-друге, забезпечити майбутнього державного обвинувачанайбільш важливими матеріалами, які той з певних причин не зможе детальнозаконспектувати.
У багатьох розвинутих країнах світу із змагальним принципомсудочинства справа під час судового процесу знаходиться у прокурора, іобвинувальний вирок виноситься, якщо прокурор професійно й повно представитьіснуючі в ній докази суду або присяжним. На відміну від такого порядку нашекримінально-процесуальне законодавство передбачає направлення всієї справи досуду задовго до процесу, у зв’язку з чим оперувати оригіналами доказівдержавний обвинувач у суді не може, а користується лише записами і конспектами,що ускладнює його можливості у змагальному процесі. Тому дуже важливо, щоб унаглядове провадження у справі слідчий для державного обвинувача поклавнайбільш важливий доказовий матеріал.
За ст. 6 галузевого наказу Генерального прокурора України від19.09.2005 № 5 гн під час досудового слідства у наглядовому провадженні сліднакопичувати:
— копії опису матеріалів кримінальної справи;
— процесуальні рішення, прийняті під час дізнання ідосудового слідства;
— копії та виписки з документів, що містять основні докази,на яких ґрунтується обвинувачення.
З огляду на важливість виконання цих вимог для належноїпідготовки державних обвинувачів до судового розгляду справи прокурорамдоручено перевіряти наявність вказаних матеріалів перед затвердженням обвинувальноговисновку.
Наприклад, у Борщівському районі Тернопільської областісправу з обвинуваченню О. за ст. 115 ч. 1 КК України розслідував прокуроррайону, який до наглядового провадження, окрім копій процесуальних документів, приєднавфототаблиці з місця події та копію протоколу допита основного свідка К — родички обвинуваченого. У судовому засіданні захисник зробив спробу поставитипід сумнів факт, що потерпілого вбито у кухні будинку, а свідок К. спробувалазмінити свої показання на користь підсудного. Завдяки зваженому підходу доформування наглядового провадження у справі з боку прокурора, державномуобвинувачеві вдалося впевнено спростувати доводи захисника, вміло допитати усуді свідка К. та повернути її до показань, які вона давала на досудовомуслідстві [71].
По-третє, на стадіях затвердження обвинувального висновку,судових розглядів справи необхідно забезпечити тісну взаємодію слідчого здержавним обвинувачем. Необхідність такої співпраці особливо важлива поактуальних справах, розслідування у яких постійно стикається з труднощами,пов’язаними з протидіями слідству, і свого апогею досягає у судовому слідстві.
Прокурор у процесі нагляду за додержанням законів органами,що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство,має можливість та повинен переорієнтувати роботу зазначених органів саме утакому напрямі, підвищити відповідальність слідчого не тільки за якістьрозслідування справи, а й за кінцевий результат, а державного обвинувача — завикористання всіх можливостей у здійсненні обвинувальної діяльності в суді.
Не менш важливе значення в сучасних умовах значногопідвищення ціни помилки державного обвинувача, яку не завжди можна виправити уподальших розглядах справи, має підбір прокурора для слухання конкретних,принаймні складних та специфічних справ. Тому у наказі Генерального прокурораУкраїни від 19.09.2005 № 5 наголошується про необхідність доручати державнимобвинувачам вивчення кримінальної справи, перед затвердженням обвинувальноговисновку. Що стосується справ, розслідуваних органами прокуратури, призначатидержавних обвинувачів „з моменту пред’явлення обвинувачення, а в разіоскарження постанов чи дій слідчого або прокурора на стадії досудового слідства- перед розглядом скарг судом”.
Важливим є впровадження практики, коли в супроводжувальномулисті про направлення справи до суду повідомлялося персонально, який прокурорбуде підтримувати державне обвинувачення. Це надасть можливості: підвищитивідповідальність державного обвинувача щодо вивчення матеріалів справи тавстановити взаємодію із слідчим; внести порядок і дисципліну в організаціюпрокурором цієї роботи з тим, щоб суди поважніше відносилися до державногообвинувача та збулися ще пануючої з їх боку звички вимагати негайно направитибудь-якого прокурора для слухання справи; більш ефективно організувати розглядкримінальної справи.
РОЗДІЛІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ЗАКОННІСТЮ ДОСУДОВОГОСЛІДСТВА 3.1 Напрями подальшого розвиткукримінально-процесуального законодавства та вдосконалення регламентаціїдосудового слідства
Процеспобудови правової держави, розвиток демократичних засад мають бути пов’язані зпереглядом чинних і введенням нових правових норм. Нині, коли процесправотворчої діяльності в Україні набуває швидкого розвитку, спостерігаютьсяпозитивні тенденції у приведенні правової системи України у відповідність ізміжнародними стандартами.
Особливоактуальним стає питання вдосконалення кримінально-процесуального законодавствата ретельного реформування системи органів досудового слідства, що є неминучим,оскільки викликано вимогами Конституції України. Мабуть, найпершою серед країнСНД це питання на законодавчому рівні закріпила у своїй Конституції Україна, вякій передбачено створення єдиної системи досудового слідства.
Відповіднодо ст. 121 Конституції України прокуратуру не наділено правом проводитидосудове слідство, але п. 9 її Перехідних положень передбачає, що прокуратуравідповідно до чинних законів продовжує виконувати функцію досудового слідства –до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, щорегулюють її функціонування. На нашу думку, це є позитивним моментом.Зазначимо, що прокуратура України – не єдиний правоохоронний орган, що має усвоїй структурі слідчі підрозділи. Такі ж підрозділи є в органах внутрішніхсправ, Служби безпеки України, податковій міліції.
Такимчином, на сьогодні система органів досудового слідства України є різноманітноюі складається з багатьох слідчих підрозділів, що створені в різних за своїмпризначенням правоохоронних органах держави. І якщо відокремлення слідства відпрокуратури чітко регламентоване вимогами Конституції Україні, то виокремленняслідчих підрозділів інших правоохоронних органів в єдину систему цілком логічновипливає з вимог Конституції України.
ЧиннийКПК України, як і проект нового КПК України (ст. 32), містить перелікповноважень прокурора лише щодо здійснення нагляду за законністю в діяльностіорганів дізнання і досудового слідства. Що ж стосується нагляду у сфері ОРД, тоці повноваження передбачені у ст. 14 Закону України “Про оперативно-розшуковудіяльність”. Хоча є пропозиції і про позбавлення прокурора права на здійсненняконтролю за оперативно-розшуковою діяльністю, оскільки прокурор не є їїсуб’єктом. А втім, результати вивчення М. Погорецьким (у 2001-2002р.)практики проведення оперативно-розшукових заходів (ОРЗ) за дозволом суду,свідчать, що прокурори при вирішенні зазначених питань частіше, ніж суди,вказували на необхідність та доцільність проведення інших оперативно-розшуковихзаходів, які не втручалися в конституційні права громадян, а також даваливказівки оперативно-розшуковим підрозділам про надання матеріалів щодообґрунтованості проведення таких ОРЗ, оскільки суди цих повноважень не мають[51, c.322].
Томупропозиція про обмеження прав прокурора щодо здійснення контролю заоперативно-розшуковою діяльністю не є бездоганною. Вона принижує роль прокурорау питаннях здійснення прокурорського нагляду за ОРД і йде не на користь ніефективності ОРД, ні захисту прав та законних інтересів осіб, яких вонаторкається.
Обвинуваченнявключає: а) формулювання обвинувачення, тобто стисле викладення фактичнихобставин справи, що містять у собі ознаки того чи іншого складу злочину і б)кваліфікацію злочину, тобто посилання на відповідну статтю кримінальногозакону, яка передбачає ознаки злочину, вказані у сформульованому обвинуваченні[51, с. 80].
Притягненняв якості обвинуваченого за своїм змістом ототожнюється з притягненням докримінальної відповідальності. Саме тому, що обвинувачений має захищатися відобвинувачення, заснованого на достатніх доказах, закон надає йому рівні зістороною обвинувачення можливості щодо відстоювання своїх прав та законнихінтересів. Про це свідчить таке. Перш за все, ст.6 Конвенції про захист прав таосновних свобод людини встановлює наступні обов’язкові мінімальні праваобвинуваченого: бути невідкладно та докладно проінформованим зрозумілою длянього мовою про характер і причину обвинувачення проти неї; мати достатньо часуі можливостей для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чивикористовувати правову допомогу захисника на власний вибір або, якщо вона немає коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безоплатно,коли цього вимагають інтереси правосуддя; допитувати свідків, що свідчать протинеї, або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків зїї сторони на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти неї; e)отримувати безоплатну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляємовою, яка використовується у суді.
Слідзазначити, що з наданням слідчому-керівнику групи повноважень, що відповідаютьповноваженням начальника слідчого відділу, доцільно водночасобмежити повноваження начальника слідчого підрозділу щодо слідчих групи.Оскільки справи, розслідування у яких здійснюється слідчою числідчо-оперативною групою (у складі декількох слідчих), завжди є великими заобсягом роботи, слідчі такої групи, як правило, працюють на самостійнихділянках розслідування, що значно віддалені від основного місця перебуванняскладу групи.
Необхіднимв проекті нового КПК України передбачити, що начальник слідчого відділу припровадженні досудового слідства здійснює контроль за додержанням законних правта інтересів учасників процесу, інших осіб, які втягнуті в кримінальнесудочинство. З метою підвищення персональної відповідальності начальникаслідчого відділу за забезпечення контролю за своєчасністю дій слідчих порозкриттю злочинів і запобіганню їм, вжиття заходів до найбільш повного,всебічного і об’єктивного провадження досудового слідства в кримінальнихсправах надати йому право у випадках виявлення незаконної та необґрунтованоїпостанови слідчого, невідкладно звертатися з мотивованим клопотанням допрокурора про скасування такої постанови. До речі, таке право надано начальникуслідчого відділу за новим КПК Російської Федерації (п.3 ч.1 ст.39). Вважаємо,що таке повноваження начальника слідчого відділу, якщо воно буде передбачено КПКУкраїни, також сприятиме в цілому і ефективності прокурорського нагляду надосудовому слідстві.
Давноназріло питання введення процесуальної фігури слідчого судді, до компетенціїякого слід віднести підготовку справ до розгляду в стадії призначення справи досудового розгляду, збирання матеріалів і порушення справ приватногообвинувачення; вирішення питань обрання, продовження строків і змінизапобіжного заходу; санкціонування огляду чи обшуку житла та іншого володінняособи, службових приміщень; накладення арешту на кореспонденцію та зняттяінформації з каналів зв’язку; вирішення питань, пов’язаних з перевіркоюправомірності обмеження прав людини під час досудового слідства; вчинення дій зпідготовки до розгляду справи в суді та внесення її на судове засідання [15,с.12]; здійснення контролю за процесуальними рішеннями слідчих — розгляд скаргна постанови, заяви про відвід слідчих; скарг на дії, бездіяльність і рішенняслідчих, дізнавачів, прокурорів, розгляд питань про відвід захисника зформальних і неформальних причин; забезпечення цивільного позову; вирішеннявідводів; визначення загального напрямку розслідування; вибір доказів, щопідлягають дослідженню і т. ін.
Слідпередбачити подачу апеляції на рішення слідчого судді, яка буде розглядатисяокремою палатою апеляційного суду. Моделлю для цього може стати Франція, девведено судовий орган, що контролює слідчого суддю — суддя по свободам іув’язненню, якому відійшла частина повноважень слідчого судді та слідчі камери,котрі реформовано у слідчий орган другої інстанції. Це неупереджений посередникміж обвинувачем і захистом на стадії досудового слідства. Така побудовадосудового слідства дозволяє слідчому судді залишатися незалежним відпрокурора, прирівняти у правах сторони обвинувачення і захисту, забезпечитипроцесуальний судовий контроль і встановити процесуальні гарантії в галузізастосування мір примусу. Досвід Франції можна використати для організаціїсудового контролю за досудовим слідством України.3.2.Вдосконалення прокурорського нагляду як гарантії забезпечення прав учасниківкримінального судочинства при проведенні досудового слідства
Кримінально-процесуальнийКодекс України наділяє прокурора владно-розпорядчими кримінально-процесуальнимиповноваженнями. Так, відповідно до ст.227 КПК України, здійснюючи нагляд завиконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор в межахсвоєї компетенції:
1)вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи,документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання,досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не меншяк один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію івирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
2)скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які проводятьдізнання;
3)дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну абоскасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчихдій та розшук осіб, які вчинили злочини;
4)доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття підварту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконанняінших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів длярозкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебуваютьу провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5)бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадкахособисто проводить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі побудь-якій справі;
6)санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та іншідії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК;
7)продовжує строк розслідування у випадках і порядку. встановлених КПК;
71)дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяттяпід варту. а також про продовження строку тримання під вартою в порядку,встановленому КПК;
8)повертаєкримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодопровадження додаткового розслідування;
9)вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справувід одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчогоіншому з метою забезпечення найбільш повного і об`єктивного розслідування;
10)усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого веденнядізнання або досудового слідства. якщо вони допустили порушення закону прирозслідуванні справи;
11)порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняєпровадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справислідчим в тих випадках, коли це передбачено КПК;
12)вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Іншіповноваження, які прокурор на практиці реалізує при здійсненні нагляду задодержанням законів органами досудового слідства, а також процедура їхзастосування містяться в загальних положеннях глави 1 розділу Ш “Нагляд задодержанням і застосуванням законів” Закону “Про прокуратуру”. Це стосуєтьсяповноважень, спрямованих на виявлення порушень закону (п.п.1,4 ч.1 ст.20 Закону“Про прокуратуру” — безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займанупосаду, входити у приміщення державних органів...; мати доступ до документів таматеріалів, необхідних для проведення перевірки; викликати посадових осіб ігромадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону);на усунення порушень закону (п.п.3,5 ч.2 ст.20 Закону “Про прокуратуру” — порушувати у встановленому законом порядку дисциплінарне провадження; вноситиподання до державних органів і посадовим особам про усунення причин та умов, щосприяли порушенням закону ).
Отже,прокурор, наглядаючи за додержанням законів органами досудового слідства,повинен враховувати положення, які містяться у ст.23, 24 Закону “Пропрокуратуру”, а також ст.8 Закону “Про прокуратуру”. Вважаємо такестановище є неприпустимим, оскільки нагляд за додержанням законів органамидізнання та досудового слідства — самостійна функція прокуратури, якареалізується через відповідні прокурорські повноваження, визначені законом.Тому в Законі України “Про прокуратуру” у главі 2 “Нагляд за додержаннямзаконів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудовеслідство” треба визначити прокурорські повноваження, які мають непроцесуальнийнаглядовий (організаційний) характер, і порядок їх застосування. Що стосуєтьсянаказів та вказівок Генерального прокурора України з питань організації наглядуза додержанням законів органами досудового слідства, то в них доцільновідбивати організаційно-методичні питання механізму реалізації зазначенихповноважень прокурора.
Стаття32 КПК України визначає, що термін “прокурор”, який вжито в Кодексі, завідсутності окремих вказівок, має таке значення — Генеральний прокурор України,прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва,районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та іншіпрокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів,їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратури, якідіють у межах своєї компетенції.Аналогічним чином роз`ясненопоняття “прокурор” і в ст.56 Закону України “Про прокуратуру”.
Влітературі зазначається, що в сфері дізнання та попереднього розслідуваннявладні повноваження прокурора спрямовані не тільки на спостереження зазаконністю, а й на процесуальне керівництво дізнанням та слідством.Зокрема,ще автори підручника “Прокурорский надзор в СССР” стверджували, що прокурор устадії попереднього розслідування “наділений правами щодо керівництварозслідуванням” [2, с.117], проте не робили посилань на відповідні нормизакону.
Окреміавтори вважають, що процесуальне керівництво прокурора є методом здійсненнянагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів [63, с.53].Щедалі пішов М.І. Смірнов, який вказує, що нагляд за виконанням законів органамидізнання та попереднього слідства “є по суті справи процесуальне керівництворозслідуванням злочинів, яке передбачає застосування прокурором всього арсеналунаданих йому владних повноважень” [58, с.202].Хоча в подальшому, майжедесять років тому, цей вчений писав дещо інше, а саме: не можна змішувати дварізних, хоча й тісно пов’язаних питання: сутність діяльності прокурора та йогопроцесуальні повноваження на попередньому слідстві.
Г.І.Скаредоврозрізняє процесуальне керівництво слідством, яке регламентоване нормамикримінально-процесуального законодавства, і організаційне керівництво, якдіяльність керівника, регламентовану нормами адміністративного права тавідомчими нормативними актами [39, с.68].
Зазначеніконцептуальні положення щодо вивільнення прокурора від багатьох дій укримінальному судочинстві підтримав В.С.Зеленецький [9, с.69].
Аналізуючисутність повноважень прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законіворганами дізнання та досудового слідства, А.М.Балашов дійшов висновку, що вониє процесуально-розпорядчими, оскільки прокурор має право давати зазначениморганам обов`язкові для виконання вказівки, безпосередньо скасувати їхнезаконні та необґрунтовані постанови, усувати та попереджати допущеніпорушення закону.Такі владно-розпорядчі повноваження прокурораобмежені, з одного боку, процесуальною самостійністю слідчого, а з іншого — кримінально-процесуальним законом. Визначення прокурорського нагляду задодержанням законів органами дізнання та досудового слідства як такого, що має процесуально-розпорядчийхарактер, є своєрідним компромісом при вирішенні питання про співвідношення двохфункцій, які покладені на прокуратуру в цій сфері — нагляду за додержанням законіві кримінального переслідування. Про це свідчать і положення ст.227 КПК “Повноваженняпрокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання ідосудового слідства”, де, як вже зазначалося, фактично міститься 3 групиповноважень: поряд із суто наглядовими повноваженнями, є повноваженнякомплексні, які можуть застосовуватися як при здійсненні нагляду так і приздійсненні кримінального переслідування, а також повноваження, спрямовані наздійснення суто кримінального переслідування.
Втой же час проект нового КПК України, незважаючи на те, що Конституція України(ст.121) не покладає на органи прокуратури здійснення функції кримінальногопереслідування на етапі досудового слідства, концептуально збігається із нинідіючим КПК і у ст.32 знову наділяє прокурора на досудовому слідствіповноваженнями по здійсненню кримінального переслідування. При цьомуконституційна функція нагляду за додержанням законів органами, які здійснюютьдізнання та досудове слідство, взагалі не згадується, і наглядові повноваженняне відокремлюються від інших.
Цесвідчить про те, що концепція проекту нового КПК України щодо функції та повноваженьпрокурора на досудовому слідстві не відповідає положенням Конституції України іне може бути прийнятною, оскільки невирішеним залишається питання щодовідокремлення функції кримінального переслідування від функції нагляду зазаконністю. Очевидно, що розв’язання цього питання буде повністю відповідати вимогамСтандартів професійної відповідальності і викладення (затвердження) основнихправ та обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною асоціацією прокурорів21.04.99 р. (ст.4.2., п.b): “здійснюючи нагляд за розслідуванням злочинів, вониповинні гарантувати те, щоб слідчі служби поважали приписи (правові норми) тафундаментальні права людини”.
ВИСНОВКИ
Удослідженні, виконаному на основі аналізу чинного законодавства таправозастосовчої практики, теоретичного осмислення положень, концепцій, точокзору відомих вчених сформульовано пропозиції та рекомендації щодо забезпеченняпроцесуальних прав учасників кримінального судочинства при проведеннідосудового слідства. Основними висновками цього дослідження є такі.
Вюридичному механізмі забезпечення прав людини у кримінальному процесі особливемісце займає прокуратура, на яку Конституцією України покладається нагляд задодержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,дізнання та досудове слідство. У зв’язку із чим процесуальні повноваженняорганів прокуратури, суду та керівників слідчих відділів відносно порушеннякримінальних справ щодо особи потребують збалансування.
Особа,щодо якої порушено справу, в тому числі й та, щодо якої справу порушено знедодержанням процесуального закону, не позбавляється такого права, вона маєперспективу судового захисту, рано чи пізно справа буде розглянута судом і,якщо вона порушена безпідставно чи з недодержанням відповідних процедур, судпоновить її порушене право. Повною мірою це стосується і більшості іншихпроцесуальних дій та рішень, які приймаються органом дізнання, слідчим чипрокурором в стадії попереднього розслідування справи. Обвинувачений чипотерпілий, які не погоджуються з тим чи іншим рішенням органу дізнання,слідчого чи прокурора або з їх процесуальними діями, завжди (крім випадкузакриття справи) мають можливість захистити свої права та інтереси під чассудового розгляду справи. При цьому суд згідно з чинним законодавством маєширокі можливості у поновленні цих прав та інтересів — від задоволення їхклопотань безпосередньо в суді до направлення справи на додаткове розслідуванняабо виправдання особи.
Правильноорганізоване досудове слідство і дізнання, а також здійснюваний прокурорськийнагляд за виконанням законів при їхньому провадженні, являють собою одну зістотних гарантій швидкого розкриття злочину, його повного, об'єктивного івсебічного розслідування, а в остаточному підсумку постанови судом законного,обґрунтованого і справедливого вироку. Ніякі інші порушення законів незаподіюють людям таких моральних і фізичних страждань як порушення, пов'язані знезаконними затриманнями й арештами, необґрунтованими притягненнями довідповідальності й засудження невинних.
Запропонованодоповнити КПК України положеннями, які визначають процесуальні засобивстановлення підстав для порушення кримінальної справи щодо особи. У зв’язку ізчим є необхідним законодавчо регламентувати можливість до порушеннякримінальної справи щодо особи, крім проведення огляду місця події, проведенняй такої слідчої дії, як призначення експертизи. Пропонується визначити в КПКУкраїни, що дана слідча дія до порушення кримінальної справи повинназдійснюватися лише у випадках, коли без неї неможливо встановити наявність абовідсутність підстави для ухвалення рішення в початковій стадії кримінальногопроцесу.
Удослідженні визначено, що ознаками інституту процесуального контролю тапрокурорського нагляду як гарантії забезпечення процесуальних прав учасниківкримінального судочинства при проведенні досудового слідства є: регламентованаКонституцією та КПК України кримінально-процесуальна діяльність уповноваженихдержавних органів, сутність якої є контроль та нагляд за законністю таобґрунтованістю визначених у законі дій та рішень органів розслідування під часпорушення кримінальної справи щодо особи.
Длязлагодженої роботи правоохоронної системи та забезпечення прав і свободнеобхідно упорядкувати систему питань процесуального контролю та прокурорськогонагляду за порушенням кримінальної справи щодо особи і насамперед предметпроцесуального контролю та нагляду уповноважених державних органів. З цієюметою необхідно підсилення процесуальних засобів забезпечення законності таконтролю за обґрунтованості рішень органів розслідування. Ці рішення органіврозслідування мають відповідати вимогам законності, своєчасності, правильності,повноти, всебічності, об’єктивності, грамотності.
Запропоновано,перегляд функцій прокуратури і визначення їх пріоритетності, виходячи ізможливості забезпечення прав особи та досудовому слідстві з огляду на те, щосаме на цій стадії кримінального судочинства існує великий ризик незаконногообмеження прав і свобод громадян.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Барабаш Т.М., Данченко Т.В. ЦимбалКримінальний процес України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.; Держ.податк. адмін. України, Нац. акад. Держ. податк. служби України. — Ірпінь,2007. — 339 с.
2. Басков В.И. Прокурорский надзор в СССР.- М. 1991. -С.117;
3. Благута Р.І., Гуцуляк Ю.В. Кримінальнийпроцес: порушення кримінальної справи.: Досудове розслідування: (альбом схем):навч.-метод посіб.; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Львів, 2006. — 123 с.
4. Бояров В.І., Варфоломеєва Т.В.Кримінально-процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар: станом на 1берез. 2007 р.; за заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка; Верхов. СудУкраїни. — Вид. 4-е, переробл. та доповн. — К.: Юрисконсульт: КНТ, 2007. — 896с.
5. Бородін І. Л. Проорганізаційно-контрольну та наглядову діяльність прокуратури України // Вісник.- Х., 2003. — Вип.21, ч.1. — С.48-54.
6. Бринцев В. Прокурорський нагляд усистемі контрольної влади: конституційні засади та проблеми здійснення вУкраїні: // Право України. — 2008. — № 11. — С.87-91.
7. Горбачов В. П. Питання прокурорськогонагляду на досудових стадіях кримінального судочинства // Наук. вісн. — Д.,2004. — №1 (16): Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальногозаконодавства. — С.65–70.
8. Гриненко А.В., Каткова Т.В., КожевниковГ.К. Руководство по расследованию преступлений: Научно-практическое пособие. –Х.: Консум, 2001. – С. 73.
9. Грицаєнко Л. Правова природа діяльностіпрокурора на досудовому слідстві: процесуальне керівництво чи прокурорськийнагляд: // Вісн. прокуратури. — 2008. — № 11. — С.68-76.
10. Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкткримінально-процесуального доказування / С.В.Давиденко; за наук. ред. ГрошевогоЮ. М.; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х.: Фінн, 2008. — 295 с.
11. Довідник прокурора: Законодавчі тавідомчі акти з питань прокурорської діяльності. – К.: “Воля”, 2003.
12. Дьомін Ю. Формування прокурорськогонагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшуковоїдіяльності: // Вісн. прокуратури. — 2008. — № 12. — С.56-61.
13. Жиліна Л.С. Прокурорський нагляд задодержанням законів при провадженні слідчих дій: Автореф. дис. на здоб. наук.ступ. канд. юрид. наук. 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. ЯрославаМудрого. — Х., 1999. — 18с.
14. Іляшко О. О. Співвідношенняпрокурорського нагляду з державним позавідомчим контролем за виконанням законів// Вісник. — Запоріжжя, 2006. — N1 (34). — С.19-28.
15. Кирій Л.С. Відомчий, судовий контроль тапрокурорський нагляд за відмовою в порушенні кримінальної справи: автореф.дис… канд. юрид. наук: 12.00.09. / Кирій Леся Миколаївна; Київ. нац. ун-твнутр. справ. — К., 2007. — 15 с.
16. Клочков В. Поняття ефективностіпрокурорського нагляду: // Підприємництво, госп-во і право. — 2008. — № 11. — С.47-49.
17. Копетюк М.І. Особливості прокурорськогонагляду при розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх:автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.10. / Копетюк Микола Іванович; Нац. юрид.акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2008. — 20 c.
18. Копетюк М. І. Правові аспектипопередження правопорушень і злочинів засобами прокурорського нагляду //Актуальні питання реформування правової системи України. — Луцьк, 2006. — Т.2.- С.177–182
19. Клочков В.Г. Прокурорський нагляд зазаконністю і обґрунтованістю обрання та продовження строків тримання під вартою: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 2005. — 62с.
20. Коваленко Є.Г. Кримінальний процесУкраїни: підручник. / Є.Г.Коваленко, В.Т.Маляренко; спец. ред. Т.Н.Роцька — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2008. – 710 с.
21. Коваленко Є.Г. Кримінальний процесУкраїни: Підручник. / Є.Г.Коваленко, В.Т.Маляренко; Спец. ред. Роцька Т.Н. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 703 с.
22. Копетюк М. І. Нагляд прокурора напочаткових стадіях досудового провадження у справах неповнолітніх // Актуальніпитання реформування правової системи України. — Луцьк, 2007. — Т.2. — С.237-240.
23. Копетюк М.І. Особливості прокурорськогонагляду при розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх:автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.10. / Копетюк Микола Іванович; Нац.юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2008. — 20 c.
24. Кримінальний процес України.Підручник//За ред. Ю.М.Грошевого та В.М.Хотенця.- Х: Право.-2000.- 496 с.
25. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни. Науково-практичний коментар // За заг.ред.В.Т.Маляренка,В.Г.Гончаренка.-К: Форум, 2003.
26. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект: редакція, запропонована нар. депутатами України – членами Комітету зпитань законодавчого забезпечення правоохорон. діяльн. для другого читання. — Х.: 2004. — 140 с.
27. Кримінально-процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар: станом на 1 берез. 2008 р. / Бояров В.І., ВарфоломеєваТ.В., Вернидубов І.В. та ін.; за заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка;Верхов. Суд України. — Вид. 5-е, переробл. та допов. — К.: Юрисконсульт: КНТ,2008. — 896 с.
28. Кримінально-процесуальний кодексУкраїни; Коментар основних положень / упоряд. В.М.Тертишник — К.: Літера, 2006.- 270, с.
29. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд задодержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність:Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. Е.О.Дідоренка; Луган. акад.внутр. справ. ім. 10-річчя незалежності України. — Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. — 174 с.
30. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд вУкраїні: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / М.Й.Курочка, П.М.Каркач; Заред. Е.О.Дідоренка; Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежностіУкраїни. — Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. — 423 с.
31. Курочка М.Й. Законність в ОРД тапрокурорський нагляд за її дотриманням / За ред. Е.О.Дідоренка; Луган. ін-твнутр. справ. — Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. – 156 с.
32. Курільчук І. Г. Оскарження постанови пропорушення кримінальної справи: співвідношення судового контролю тапрокурорського нагляду // Наук. вісн. — Д., 2006. — N1 (28): Актуальні питаннярозкриття та розслідування злочинів. — С.107–113.
33. Кучинська О.П. Кримінально-процесуальнезаконодавство України: Посібник. / О.П.Кучинська, О.А.Кучинська, О.Г.Яновська;Акад. адвокатури України. Шк. адвокат. підготовки. — К.: Прецедент, 2006. — 143с.
34. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальнеправо: Навч. посіб. для підготов. до держ. іспиту. / Дніпропетр. держ. ун-твнутр. справ. — К.: Істина, 2006. — 207 с.
35. Ляш А.О. Кримінальний процес (загальначастина): Навч. посіб. для дистанц. навчання. / Відкр. міжнар. ун-т розвиткулюдини «Україна» — К.: Ун-т «Україна», 2006. — 223 с.
36. Маляренко В. Т. Співвідношенняпрокурорського нагляду з правосуддям // Проблеми розвитку прокуратури України вумовах становлення демократичної правової держави. — К., 1996. — С.48-50.
37. Маркуш М.А. Принцип змагальності вкримінальному процесі України / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого.- Х.: Вапнярчук, 2007. — 207 с.
38. Маляренко В., Пилипчук П. Межі судовогоконтролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попередньогорозслідування кримінальної справи // Право України. — 2001. — .№ 4.
39. Мельник О. В. Форми та методипрокурорського нагляду за додержанням законів органами досудового слідства прирозслідуванні справ про вимагання // Вісник. — Х., 2003. — Вип.23. — С.66–70.
40. Мельник О.Л. Проблеми прокурорськогонагляду за додержанням законів при розслідуванні вимагань: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х.,2006. — 20 с.
41. Мінюков П., Мінюков А. Співвідношенняпрокурорського нагляду і відомчого контролю при розслідуванні кримінальнихсправ слідчими // Право України.- 1999.- №1.- С.111-115.
42. Михайленко А.Р. Расследованиепреступлений: законность и обеспечение прав граждан.- К: Юринком.-Интер, 1999.-448 с.
43. Михайленко О. Р. Проблемиконституційного регулювання прокурорського нагляду // Ідеологія державотворенняв Україні: Історія і сучасність. — К., 1997. — С.260-262
44. Михайленко О. Р. Система межпрокурорського нагляду по забезпеченню законності // Проблеми розвиткупрокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. — К.,1996. — С.56-60.
45. Михайленко О. Проблеми розвитку йудосконалення правового регулювання організації та діяльності прокуратуриУкраїни // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. — Львів,2003. — С.526-528.
46. Молдован В.В. Кримінальний процесУкраїни: Практикум: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл./В.В.Молдован, Р.С.Кацавець; Міжгалуз. ін-т упр. — К.: Алерта, 2006. – 295 с.
47. Назаров В.В. Кримінальний процес України: посіб. для підгот. до іспитів. / В. В. Назаров; Київ. міжнар. ун-т. — К.:Магістр-XXI, 2008. – 214 с.
48. Панов О. І. Наглядова функціяпрокуратури в контексті становлення правової держави і захисту прав людини //Держава і право. — К., 2002. — Вип.18: Юридичні і політичні науки. — С.140-148.
49. Півненко В. П. Без прокурорськогонагляду Україна не може стати правовою державою // Збірник наукових праць. — Х., 2007. — Вип. 8. — С. 155–158.
50. Піскун С. М. Прокурорський нагляд задодержанням законності в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю(теоретичний аспект) // Вісник. — Х., 2003. — Вип.21, ч.1. — С.78-82.
51. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальніправовідносини: структура і система: Монографія. – Х: АРСІС, 2002.
52. Полянський Ю. Є. Про деякі проблемипрокурорського нагляду в Україні // Актуальні проблеми політики. — Одеса, 1998.- Вип.3–4. — С.170–173.
53. Проект нового КПК України підготовленийробочою групою Верховної Ради України ( реєстраційний № 3456-1) – К., 2003. –С. 60.
54. Прокуратура України. / В. В. Сухонос, В.П. Лакизюк, Л. Р. Грицаєнко, В. М. Руденко. – Суми: ВТД «Університетськакнига», 2005.
55. Прокурорський нагляд в Україні: Підруч.для студентів юрид. вузів і фак. / Марочкін І.Є., Грошевой Ю.М., Червякова О.Б.та ін.; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого; За ред. Ю.М.Грошевого,І.Є.Марочкіна. — Донецьк: Донеччина, 1997. — 255 с.
56. Прокурорський нагляд в Україні: Курслекцій для студ. вищ. навч. закл. / В.Т.Нор, Я.О.Береський, І.І.Когутич та ін.;За ред. В.Т.Нора]; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка, Каф. кримін. процесу ікриміналістики. — Львів: Тріада плюс, 2002. — 279 с.
57. Руденко В. Ю. Наглядова функція прокуратурияк інструмент реалізації соціально-економічних прав людини і громадянина //Держава і право. — К., 2008. — Вип.41: Юридичні і політичні науки. — С.250-253.
58. Смирнов М.І. Кримінальний процес України: навч.-метод. посіб. / М.І.Смирнов, І.В.Гловюк; відпов. ред. Аленін Ю. П.;М-во освіти та науки України, Одес. нац. юрид. акад. — О.: Фенікс, 2008. — 649с.
59. Соловйов В. М. Судовий контроль тапрокурорський нагляд як спеціальні способи забезпечення законності в державномууправлінні України // Актуальні проблеми державного управління. — Х., 2005. — N2 (25), ч.2. — С.182-187.
60. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальнеправо України: Підручник. — 5-е вид., допов. і перероб. — К.: А.С.К., 2007. — 846 с.
61. Толочко Я.М. Прокурорський нагляд за додержаннямзаконів при розслідуванні злочинів проти довкілля: Автореф. дис… канд. юрид.наук: 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2007. — 20 с.
62. Трагнюк Р.Р. Прокурор як гарантзабезпечення прав обвинуваченого і підозрюваного у процесі здійсненнядосудового слідства // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України, — 2003.- № 1 (22).- С. 262-268.
63. Трагнюк Р.Р. Прокурорський нагляд задодержанням законів, що забезпечують права обвинуваченого — Х.: Факт, 2004. –198 с.
64. Трагнюк Р.Р. Прокурорський нагляд задодержанням законів, що забезпечують права обвинуваченого: Автореф. дис. наздоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. 12.00.10. / Нац. юрид. акад. України ім.Ярослава Мудрого. — Х., 2003. — 19 с.
65. Харченко І. О. Судовий контроль тапрокурорський нагляд у процесі виконання покарань // Держава і право. — К.,2004. — Вип.25. — С.507-512.
66. Чепурний О. Розмежування функційсудового контролю та прокурорського нагляду на досудових стадіях кримінальногопроцесу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — Донецьк,2007. — N3. — С.204–208.
67. Шандула О. О. Деякі аспектипрокурорського нагляду за додержанням законів при прийманні, реєстрації тарозгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомленьпро злочини // Вісник. — Х., 2004. — Вип.28. — С.24–27.
68. Шевченко Є.О. Прокурорський нагляддодержанням законодавства про звернення громадян: автореф. дис… канд. юрид.наук: 12.00.10. / Шевченко Євген Олексійович; Нац. юрид. акад. України ім.Я.Мудрого. — Х., 2008. — 19 с.
69. Шевчук Л. М. Правове регулювання наглядупрокуратури за додержанням законів митними органами у справах про контрабандута порушення митних правил: окремі аспекти // Актуальні питання реформуванняправової системи України. — Луцьк, 2006. — Т.1. — С.234-237.
70. Якимчук М. К. До питання про предмет таоб’єкт прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів// Чернівецький ун-т. Науковий вісник. — Чернівці, 1999. — Вип.48:Правознавство. — С.96–98.
71. Єдиний державний реєстр судових рішень// www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f?p=300:1:3517573844838397