План
Вступ
I. Попередній розгляд справи суддею. 2
1. Поняття і значення підсудності. 3
2. Видипідсудності. 5
3.Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею. 10
II. Судовий розгляд кримінальної справи.
1. Загальніположення судового розгляду. 17
2. Підготовчачастина судового засідання. 24
3. Судове слідство. 26
4. Судові дебатита останнє слово підсудного. 37
5.Постановлення вироку. 41
Висновок 53
Вступ
Найголовнішацінність у нашому сучасному суспільстві – людина, її честь, гідність, свобода інедоторканість. Недоторканістьособи охороняється державою, її Конституцією, законами і іншиминормативно-правовими актами.
Правосуддя вУкраїні здійснюється виключно судами(ст.124 Конституції України). Протевсебічність, повнота і об’єктивність розгляду кримінальної справи в суді та їївирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Отже темамоєї курсової роботи актуальна в якій я розгляну важливі питання такі як: 1.попереднійрозгляд справи суддею, розгляну поняття і значення підсудності а також її види, процесуальний порядок розгляду справи суддею, загальні положення судовогорозгляду, підготовчої частини, судового засідання і слідства, судових дебатівта наданні підсудному останнього слова, постановлення вироку .
I. Попередній розгляд справи суддею.
1. Поняття ізначення підсудності. Правосуддя вУкраїні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласненняцих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи, якінезаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену закономвідповідальність. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя черезнародних засідателів і присяжних, участь яких у здійсненні правосуддя є їхнімгромадянським обов'язком.1 Але який конкретно суд повинен розглядати тучи іншу кримінальну справу, залежить від інституту підсудності. Тому виникаєнеобхідність розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а такожокремих судів кожної ланки щодо здійснення правосуддя в конкретних кримінальнихсправах. Таке розмежування проводиться за допомогою правил про підсудність. Унауці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупністьюридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі якихкримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов'язанийрозглянути її і вирішити по суті пред'явленого обвинувачення.2
Визначитипідсудність означає встановити суд, який згідно із законом повинен здійснюватиправосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи суддею, а такожпровадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає таканеобхідність.
Правилапро підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтованерозмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судіводнієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечуєправильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неїзавдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя.
1. Закон України «Про судоустрійУкраїни».- К.,2002.- с.4.
2. М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П.Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь, 1999,- 536.
Додержанняправил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розглядукримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшимизатратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян передзаконом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізаціюправа обвинуваченого на компетентний суд.1
Згідноіз Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. всім суб'єктамправовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересівнезалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не можебути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вонавіднесена процесуальним законом. Угоди про відмову в зверненні за захистом досуду є недійсними.
Ніхтоне може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеномупроцесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи безгромадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом насудовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.2
1. М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко.Зазнач.праця.- с.309.
2. ЗаконУкраїни «Про судоустрій України».- К.,2002.
2. Видипідсудності.
Вюридичній літературі є різні думки щодо видів підсудності. М. М. Маршунов розрізняєтри види підсудності:
1)предметну (родову);
2)спеціальну (персональну);
3)територіальну (місцеву).1
Є йінші погляди, зокрема, такий поділ:
а)родова, або предметна;
б)територіальна, або місцева;
в)предметна;
г)персональна;
ґ)альтернативна;
д)за зв'язком справ (М. М. Михеєнко, В. П. Шибіко, О. Я. Дубинський).2
КПКзалежно від ознак самого злочину (роду, характеру), суб'єкта злочину, місцяйого вчинення та зв'язку кримінальних справ між собою, якщо їх кілька,встановлює такі види підсудності:
1)родову (предметну);
2)спеціальну (персональну);
3)територіальну (місцеву);
4)за зв'язком справ.
Родова (предметна)підсудність визначається характером вчиненого злочину й обумовлюється йогокваліфікацією. За цією ознакою розмежовуються повноваження кожної ланки судовоїсистеми як суду першої інстанції.
1. МаршуновМ.М. Советский уголовный процесс. – Ленинград,1989.
2. Науково-практичнийкоментар Кримінально-процесуального кодексу України.
Родовапідсудність визначається прямою вказівкою закону про віднесення певнихкатегорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх
судомокремої ланки. Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду — основній ланці в системі судів загальної юрисдикції — підсудні всі кримінальнісправи, за винятком справ, що підсудні судам вищого рівня івійськовим судам.
Апеляційномусуду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва іСевастополя за родовою (предметною) ознакою підсудні кримінальні справи:
1)про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114КК України: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційноголаду або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальнуцілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК);посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст.113 КК); шпигунство (ст. 114 КК);
2)про злочини, за вчинення яких КК України передбачено покарання у виглядідовічного позбавлення волі: умисне вбивство (ст. 115 КК); порушення законів тазвичаїв війни (ст. 438 КК); посягання на життя представника іноземної держави(ст. 443 КК) тощо.
Увипадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду,апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, містКиєва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК).
Спеціальна(персональна) підсудність визначається суб'єктом злочину. Цей вид підсудностістосується кримінальних справ, що підсудні військовим судам, а також прозлочини, вчинені суддями та народними депутатами України, тощо. Спеціальнапідсудність — це перш за все підсудність, як правило, апеляційним судам, щодіють як суди першої інстанції. Військовим судам підсудні всі справи прозлочини, які вчинені військовослужбовцями незалежно від звання.
Військовимсудам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, щомають військове звання до підполковника, капітана II рангу включно, крім тихсправ, що підсудні військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів,Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:
1)справи про злочини осіб, що мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;
2)справи про злочини осіб, що обіймають посади від командира полку, командиракорабля І рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;
3)справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбаченоможливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36КПК).
Кримінальнісправи про злочини, вчинені суддями Конституційного Суду України, будь-якогомісцевого чи Вищого спеціалізованого суду (Вищого господарського суду України)розглядаються по суті відповідно апеляційним судом Автономної Республіки Крим,апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, а також військовимисудами регіонів, Військово-Морських Сил. При цьому конкретний суд затериторіальними ознаками визначається Головою Верховного Суду України або йогозаступником, однак справа не може розглядатись тим судом, у якому працювавобвинувачений.
Територіальна(місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. Це найбільшпоширений різновид підсудності, за допомогою якої визначають, якому конкретноіз вищеназваних судів підсудна справа. За загальним правилом, кримінальнасправа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин.Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справа повиннарозглядатись судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудовеслідство (ст. 37 КПК).
Підсудністьза зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженнікримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненніодного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною, родовоючи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається затакими правилами:
1) уразі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення двохі більше осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом чикільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якогопорушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК). Привизначенні підсудності у цій ситуації повинні враховуватися такі обставини:місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпеченнянайбільшої повноти та об'єктивності дослідження обставин справи; забезпеченнямаксимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи;
2)якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів,справи про які підсудні різним судам, то справа розглядається судом вищогорівня (ч. 1 ст. 40 КПК);
3)якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів ісправа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовомусуду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК);
4)при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не євійськовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудназагальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом(ч. З ст. 40 КПК).*
Зметою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а такожнайкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадкахсправу може бути передано на розгляд суду за місцем
проживаннячи роботи обвинуваченого або за місцем перебування більшості свідків.
Передачав цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку їїрозгляду в судовому засіданні.
Питанняпро передачу справи з одного районного (міського) суду до іншого чи з одноговійськового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієїобласті, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чиВійськово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду
------------------------------------------
* Коваленко Є.Г.,Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2006.
АвтономноїРеспубліки Крим, обласного Київського і Севастопольського міських судів,головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.
Питанняпро передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласногосуду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного СудуУкраїни чи його заступником (ст. 38 КПК). Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна певномусуду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову. Якщо підсудність справи іншомуоднойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи,якщо це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставинсправи. Якщо ж не можна цього забезпечити, суд надсилає справу за підсудністюпро що виносить ухвалу.
Суд,виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна суду вищого рівня абовійськовому суду, надсилає її за підсудністю.
Передачадо суду нижчого рівня справи, розгляд якої почався у судовому засіданні судувищого рівня, не допускається.
Спорипро підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана зодного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 КПК, повинна бутиприйнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищуєтьсякомпетенція суду (статті 41-42 КПК).
3.Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею.
Післянадходження від прокурора кримінальної справи з обвинувальним висновком до судув порядку ст. 233 КПК починається третя стадія кримінального процесу — попереднійрозгляд справи суддею (за старим законом — віддання обвинуваченого до суду).
Суддяодноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальнимвисновком, з'ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:
1) чипідсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
2) чинемає підстав для закриття справи або її зупинення;
3) чискладено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;
4) чинемає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;
5) чине було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудовогослідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначенадо судового розгляду;
6) заклопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника,потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення докримінальної відповідальності інших осіб;
7) заклопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує такожпитання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтеюКК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явленняйому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ст. 237 КПК).
Питання,що з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов'язані з перевіркоюматеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство;
Розглянемозміст цих питань.
1. Чипідсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла (п. 1 ст. 237 КПК)?
Якщопісля одержання справи суддя дійде висновку, що вона не підсудна даному суду,або з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, атакож виховного впливу судового розгляду її доцільно передати на розгляд судуза місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходженнябільшості свідків, то він приймає рішення (постанову) про направлення її запідсудністю відповідно до вимог статей 38, 41 та ч. З ст. 249 КПК.
3. Чи немаєпідстав для закриття справи або її зупинення (п. 2 ст. 237 КПК)?
Занаявності обставин, передбачених статтями 6-10 і 11і КПК, суддя своєюмотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходизабезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання проречові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, набуті злочиннимшляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилаєтьсясторонам.
Напостанову протягом семи діб від дня її винесення сторони можуть подати апеляціїдо апеляційного суду, а якщо справа розглядається в першій інстанціїапеляційним судом — касаційні подання чи скарги до касаційного СУДУ (ст. 248КПК).
Встановивши,що підстав для закриття справи немає, суддя має з'ясувати, чи на моментпризначення справи на Розгляд у судовому засіданні немає підстав для зупиненняпровадження по кримінальній справі. Якщо є такі підстави, наприклад,обвинувачений зник і місцеперебування його ні слідчому, ні судді невідомо,суддя повинен винести постанову про зупинення провадження в справі до розшукуобвинуваченого. Крім того, у разі захворювання обвинуваченого на хворобу, якатриває довгий час, що виключає можливість його участі в судовому розглядісправи, суддя також своєю постановою зупиняє провадження в справі до одужанняобвинуваченого.
3. Чискладено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК (ч. З ст. 237 КПК).
Відповіднодо ст. 223 КПК обвинувальний висновок повинен складатись з описової тарезолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як їхвстановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідкизлочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано всправі; відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по сутіпред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, ірезультати їх перевірки; обставини, що обтяжують та пом'якшують його покарання.
Припосиланні на докази в обвинувальному висновку обов'язково повинна зазначатисьнумерація аркушів справи.
Урезолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротковикладається суть пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті КК, щопередбачає даний злочин. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володієобвинувачений, його має бути перекладено рідною мовою обвинуваченого або іншоюмовою, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку додається до справи.Крім того, обвинувальний висновок повинен бути підписаний слідчим із зазначенняммісця і часу його складання. Якщо вимоги закону щодо змісту обвинувального висновку не будутьвиконані, суддя повертає справу прокурору на її дооформлення.
4. Чинемає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу (ч. 4 ст.237 КПК)?
Перевірказаконності й обґрунтованості застосування до обвинуваченого запобіжного заходуздійснюється відповідно до вимог статей 148-1653, 434, 436 КПК. При цьому суддяможе змінити запобіжний захід як на менш, так на більш суворий, обрати його,якщо він раніше не обирався чи був скасований, або скасувати його.
5.Чине було допущено під час порушення справи, провадження дізнання і досудовогослідства таких порушень вимог закону, без усунення яких справу не може бутипризначено до судового розгляду (п. 5 ст. 237 КПК)?
Припопередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотаннямпрокурора, обвинуваченого його захисника чи законного представника,потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановоюповертає справу на додаткове розслідування у випадках, якщо під час порушеннясправи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такіпорушення вимог закону, без усунення яких справа не може бути призначена досудового розгляду.
З'ясовуючице питання, суддя має встановити, чи не було допущено під час порушеннякримінальної справи та її досудового розслідування відхилень від вимогкримінально-процесуального закону, а якщо вони мали місце, то який характер(істотний чи неістотний) вони мали.
Занаявності істотних процесуальних порушень, тобто таких, що призвели дообмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше можутьперешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винестизаконний і обґрунтований вирок, попередній розгляд справи суддею не можевідбутись. Постановою судді справа у такому разі має бути повернута надодаткове розслідування. Встановлення ж неістотних процесуальних порушень, щоне потягли і не могли потягти за собою загальних неправильних висновків органівдосудового слідства і прокурора, не є перешкодою для попереднього розглядусправи суддею. Питання про істотність допущеного порушеннякримінально-процесуальної форми і про вплив його на загальні висновки слідчогоі прокурора вирішується у кожному конкретному випадку відповідно до вимог ст.370 КПК, якщо, наприклад, порушено право обвинуваченого користуватися рідноюмовою чи мовою, якою він володіє, з допомогою перекладача, розслідування справипровадила особа, яка підлягала відводу, тощо. В разі виявлення порушенькримінально-процесуального закону з боку органів досудового слідства чипрокурора суддя під час попереднього розгляду справи має право винести на їхадресу окрему постанову відповідно до вимог ч. 1 ст. 246 КПК.
6. Чинемає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб (заклопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законногопредставника, потерпілого, чи його представника) (ч. 2 ст. 237КПК)?
Принципвсебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи (ст. 22 КПК)вимагає від органів досудового слідства і суду встановити всіх осіб, винних увчиненні злочину. Тому, в разі встановлення, що не всі особи, які викриті увчиненні злочину, притягнуті до участі у справі як обвинувачені, суддя маєправо прийняти таке рішення: повернути всю справу прокуророві для проведеннядодаткового розслідування, якщо окремий розгляд справи щодо інших осібнеможливий, оскільки негативно позначиться на всебічності, повноті йоб'єктивності дослідження обставин справи та її вирішенні.
7. Чинемає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, якапередбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йомуобвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ч. З ст. 237 КПК)?
Прицьому на практиці можуть виникнути різні ситуації. Наприклад, діїобвинуваченого, на думку судді, слід перекваліфікувати на статтю кримінальногозакону з більш суворою санкцією, або на статтю, яка передбачає інші істотніфактичні обставини порівняно з пред'явленим обвинуваченням, або на статтю зменш суворою санкцією без зміни при цьому формулювання обвинувачення. У такихситуаціях, переконавшись у необхідності змінити кваліфікацію дійобвинуваченого, суддя повертає кримінальну справу за клопотанням прокурора,потерпілого чи його представника на додаткове розслідування.
Попереднійрозгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора.Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу,однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Попереднійрозгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначеннясправи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасникисудового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, розглянутих вище,та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань,заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься внарадчій кімнаті.
Припопередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол.
Справаповинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб,а у разі складності справи — не пізніше тридцяти діб з дня надходження її досуду (статті 240-241 КПК).
Зарезультатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне зтаких рішень:
1)про призначення справи до судового розгляду;
2)про зупинення провадження в справі;
3)про повернення справи прокуророві;
4)про направлення справи за підсудністю;
5)про закриття справи;
6)про повернення справи на додаткове розслідування (ст. 244 КПК).
Занаявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, невирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначеннясправи до судового розгляду.
Упостанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвищесудді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справидо розгляду, стаття КК, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з іншихпитань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.
Постановасудді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.
Отжеможно сказати що питання які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді справи – цепитання пов’язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій проводилось досудовеслідство:
1.Питанняпро підсудність.
2.Чиє підстави для закриття справи або або зупинення.
3.Визначаєтьсяправильність обвинувального висновка до вимог КПК.
4.Чи є підставидля зміни, скасування, або обрання запобіжного заходу.
5. Чи немаєпідстав для кваліфікації дій обвинувального за статтею КК України, якапередбачає відповідальність за більш тяжкий злочин .
І як результатсуддя виносить постанову про призначення справи до судового розгляду занаявністю достатніх підстав, не вирішуючи наперед питання про винуватість.
II. Судовий розгляд кримінальної справи.
1. Загальніположення судового розгляду.
Протягом останнього часу однією з найбільш небезпечних загроз національнимінтересам України залишається проблема криміналізації суспільства, зростаннязлочинності у різноманітних її проявах.
Криміногеннаситуація в Україні останніми роками істотно змінилася щодо динаміки і структуризлочинності. За умов соціально-економічної нестабільності,зниження правосвідомості населення та девальвації моральних цінностей, окремі форми протиправної поведінки сталирозглядатися в масовій свідомості як соціально допустимі й навіть повсякденні.Засилля неякісної продукції у галузі мистецтва, послаблення виховної роботисеред молоді призводить до того, що рівень злочинності в Українській державіутримується на досить небезпечній позначці. Хоча кількість осіб, засуджених допозбавлення волі дещо зменшилася (у 1993 р. питома вага позбавлення волі вструктурі кримінальних покарань становила 35,3%) судова практика України все щеорієнтується на застосування покарання у вигляді позбавлення волі. Хоча занаявності у КК альтернативних санкцій судді зобов'язані насамперед обговорюватипитання про можливість призначення покарання, не пов'язаного з позбавленнямволі.
Попереднійаналіз вчинених злочинів свідчить, що частина засуджених не становить значноїсуспільної небезпеки і могла б відбувати інші, альтернативні, або нетю-ремнівиди покарань без позбавлення волі, що вже існують у чинному Кримінальномукодексі. Проте судипродовжують суворо карати тисячі осіб навіть за незначні корисливі злочини,причиною вчинення яких є жахливий економічний стан багатьох громадян України.*
* ШинальськийО.І. Покарання та його місце у сфері боротьби із злочинністю// Держава і право.– Вип.16.- К.,2002.
Про такий антидемократичний тапереважно каральний характер судової практики зазначив і Президент України Л.Кучма у своєму виступі на IV з'їзді суддів України 15 грудня 1999 р., що, найого думку, свідчить про
недостатньовисоку кваліфікацію багатьох суддів. Більшість з них «ще перебувають у полонірізних міфологій кримінального права тоталітарного режиму, переоцінюючи ефективністькарних санкцій і більше хвилюючись не про дотримання прав людини і забезпеченнясправедливого та демократичного, виваженого розгляду справи в суді, а про своєреноме та оцінку своєї діяльності з боку суспільства»*. Отже, не всі судді виконують основне завдання кримінальногопроцесу із забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб за вчиненийзлочин винні понесли справедливе покарання.
Встановлюючи,що правосуддя здійснюється виключно судами, законодавець виходить із того, щоправовий статус суду, його функції та суворо визначений порядок діяльностістворюють такі переваги в забезпеченні правильного застосування правових норм ізакріплення законності в країні, які не може мати жодна форма державноїдіяльності. Приклад цього — кримінальнийпроцес і його одна з основних стадій — провадженнясправ у суді першої інстанції.
Необхідністьточного і правильного додержання кримінально-процесуального законодавства прирозгляді судом справ спрямовано на додержання встановлених закономпроцесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду. Це необхідно длязабезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи,виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, поста-новлення законногота обґрунтованого судового рішення. Іншими словами, чим більше суд і учасникисудового розгляду звертатимуться до форми (тобто до встановленого закономпорядку судового розгляду), тим менше можливість допустити судову помилку ібільше гарантій для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства,що закріплені в ст. 2 КПК.
Судовийрозгляд — це одна з основних стадійкримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточнодосліджує всі істотні
обставини,перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, тапостановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання абобез призначення покарання.
_____________________________________________________
*Соціально-економічні аспекти демократизації судово-правової та пенітенціарноїсистем в контексті національної безпеки України.- К.,2001.
Кримінальнісправи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє відімені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання увигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справирозглядаються колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявивклопотання про такий розгляд.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливістьпризначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судому складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненніправосуддя користуються всіма правами судді (ст. 17 КПК).
Керує судовимзасіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам судового розглядусправи здійснення їх законних прав і обов'язків згідно з нормами КПК, а такожналежний порядок судового процесу.
Учасникисудового розгляду, а також присутні в залі судового засідання особи зобов'язанівиконувати розпорядження головуючого. Якщо хтось з учасників судового розглядузаперечує проти дій головуючого, що обмежують або порушують їхні права, такізаперечення заносяться до протоколу (ч. 2 ст. 260 КПК). Важливу роль головуючого в судовомузасіданні підкреслив і Пленум Верховного Суду України в постанові «Про додержаннясудами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розглядкримінальних справ» від 27 грудня 1985 р… Покладений на головуючого обов'язок керувати судовим засіданням таусувати із судового слідства все те, що не стосується справи, дає йому правознімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з'ясованіабо явно виходять за межі цієї справи, однак запитання і мотиви його зняттяобов'язково заносяться до протоколу судового засідання. Разом із тим, виходячиз принципу рівності суддів у судовому засіданні, головуючий не має права знятизапитання, поставлене допитуваній особі іншим суддею або народним засідателем.*
___________________________________________________________
* ПостановиПленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 – 1998). – К.,1998.
Кримінально-процесуальнийзакон виділяє кілька структурних елементів (частин) судового розгляду, щооб'єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом:
1) підготовчачастина судового розгляду;
2) судове слідство;
3) судовідебати;
4) останнєслово підсудного;
5)постановлення і проголошення вироку.
Кожназ цих частин має свої конкретні завдання, завдяки яким обґрунтовано і законновирішуються ті чи інші кримінальні справи (статті 283-341 КПК). Однак поряд 3цими спеціальними нормами, що регулюють процесуальну діяльність всіх частинсудового розгляду кримінальної справи, кримінально-процесуальний законпередбачає і загальні норми, що об'єднані в главу 24 КПК «Загальні положеннясудового розгляду».
Загальні положеннясудового розгляду — це сукупність(система) процесуальних дій, що спрямовані на виконання основних завдань(принципів) кримінального судочинства: безпосередність, усність судовогорозгляду, незмінність складу суду при розгляді справи, рівність прав учасниківсудового розгляду та ін.
Безпосередність,усність судового розгляду полягає в тому, що суд першої інстанції при розглядісправи повинен безпосередньо дослідити, перевірити всі докази по кримінальнійсправі, зібрані органами дізнання і досудо-вого слідства; допитати підсудного(підсудних), потерпілих, свідків, заслухати висновки спеціалістів чи експертів,оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих (процесуальних) дій та іншідокументи (ч. 1 ст. 257 КПК). Завдяки цій нормі закону судді, прокурор,захисник та інші учасники процесу мають можливість одержати інформацію проподії справи шляхом особистого, безпосереднього сприйняття всіх доказів усудовому засіданні, одержаних із перших джерел. Таке дослідження доказів дозволяє уникнути неповнотита перекручування під час передачі відомостей, необхідних для правильноговирішення справи. Вимога про безпосереднє дослідження доказів не дозволяє судузамість безпосереднього їх сприйняття обмежитися вивченням та оголошеннямматеріалів справи, в яких докази були закріплені під час проведення досудо-вогослідства. Проте законодавець не може не рахуватися з тим, що можуть виникнутиобставини, що зумовлять необхідність зробити винятки з цього правила і замість безпосереднього одержання інформації з її першоджереладослідити відомості, що були закріплені у матеріалах справи, шляхом їх оголошення.* Закон, як виняток, дозволяєоголосити в судовому засіданні показання підсудного, потерпілого та свідка(статті 301, 306 і 308 КПК), що вони дали їх під час проведення допитів припровадженні дізнання чи досудового слідства, в таких випадках:
1)занаявності істотних суперечностей між показаннями підсудного, свідка іпотерпілого, які вони дали на суді та під час дізнання або досудового слідства;
2) уразі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві та якщо справарозглядається у його відсутності;
3) уразі неявки в судове засідання свідка або потерпілого, явка яких з тих чи іншихпричин неможлива;
4) якщосправа розглядається у відсутності свідка, щодо якого здійснюються заходибезпеки;
5) уразі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи, суд може допитатисвідків, потерпілих та інших учасників судового розгляду, які з'явилися. Повторний виклик зазначених осіб усудове засідання провадиться лише в необхідних випадках. В таких ситуаціях, якправило, допитані у
першомусудовому засіданні особиповторно не викликаютьсядля дачі показань, а за необхідності їх показання оголошуються в судовомузасіданні за клопотанням потерпілого, прокурора, захисника та інших учасниківпроцесу.
Судовезасідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеногодля відпочинку (ч. 2 ст. 257 КПК).
Ізпринципом безпосередності нерозривно пов'язана засада усності судового
_________________________________________________________-
*М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник.К.: Либідь, 1999,- с. 357-358.
розгляду,яка полягає в тому, що судовий розгляд кримінальної справи, всі докази по справі,заявлені клопотання тощо підлягають усному обговоренню, але вся ця діяльність,яка проводиться усно, обов'язково фіксується в письмовій формі у протоколісудового засідання.
Незмінністьскладу суду при розгляді справи означає, що кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому самому складісуддів. Якщо справа розглядалась колегіальним складом суду і один із суддів(народний засідатель), наприклад, через хворобу, позбавлений можливостіпродовжувати розгляд справи по суті, він обо-в язково замінюється іншим суддею,чи народним засідателем, якщо неможливо відкласти розгляд справи на інший час.
В такихвипадках розгляд справи повинен розпочатись самого початку, тобто з підготовчоїчастини судового засідання.
У справі, якарозглядалась за участі народного засідателя, для розгляду якої необхіднийзначний час, може бути викликаний запасний народний засідатель, який перебуваєв залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народногозасідателя зі складу суду замінює його. Якщо запасний засідатель при цьому невимагає відновлення судових дій із самого початку, розгляд справи можепродовжуватись (ст. 259 КПК).
Рівність правучасників судового розгляд як один із принципів кримінального процесузакріплений не тільки в кримінально-процесуальному законодавстві, а й уКонституції України (п. 2 ч. З ст. 129). Згідно зі ст. 261 КПК учасникисудового розгляду поділяються на дві групи:
Ø сторона обвинувачення;
Ø сторона захисту.
До сторониобвинувачення закон відносить прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їхпредставників. До сторони захисту — підсудного, захисника, законного представника підсудного, цивільноговідповідача, представника цивільного відповідача.
У судовомурозгляді справи кожний із перерахованих учасників процесу наділенийпроцесуальними правами, що закріплені в КПК, з допомогою яких вони маютьможливість успішно захищати свої власні інтереси або інтереси тих, представникамияких виступають в процесі.
Учасниківсудового розгляду, які мають протилежні процесуальні інтереси по справі,прийнято іменувати сторонами в судовому засіданні. Наприклад, прокурор — сторона обвинувачення, захисник — сторона захисту.
Кожна ізсторін у судовому розгляді справи користується рівними правами на заявленнявідводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їхпереконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
2. Підготовчачастина судового засідання
Судовийрозгляд кримінальної справи починається з підготовчої частини. У призначенийдля розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто ізучасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився і повідомляє про причининеявки відсутніх (ст. 284 ). У Разі необхідності суд чи суддя, який одноособоворозглядає справу, вживає заходів до з'ясування причин неявки викликаної особичи осіб, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх явки до суду, якщонеможливо далі розглядати справу без їх участі. Якщо в судове засіданнявикликався перекладач, то головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робитипотрібний переклад і попереджає його про відповідальність за ст. 383 КК зазавідомо неправдивий переклад, про що відбирається підписка.
Судвстановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові,місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний станта інші потрібні дані, що стосуються його особи.
Після цьогоголовуючий запитує підсудного, чи вручено йому і коли саме копію обвинувальноговисновку, а в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, — копію скарги, копію постанови про порушення справи таповістку.
У разіневручення підсудному зазначених документів або вручення їх у строк менший ніжтри дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи належитьвідкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному цих документів дляознайомлення.
Занесвоєчасного вручення підсудному зазначених документів справа може бутирозглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний (ст.286 КПК).
Післявиконання зазначених вище дій головуючий оголошує учасникам судового розглядусклад суду по даній справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо вінє, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта та інших учасниківсудового засідання і роз'яснює кожному учаснику їх право на відвід складу суду.Питання про відвід вирішується судом згідно зі ст. 57 КПК.
Якщоучасники судового розгляду відводів не заявили, суд вирішує питання проможливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судовогорозгляду або інших викликаних у судове засідання осіб.
Якщосуд визнає можливим почати слухання справи, головуючий видаляє свідків із залисудового засідання, Роз яснює права й обов'язки учасникам судового розгляду ірозглядає заявлені клопотання про виклик нових свідків і експертів, провитребування і приєднання до справи нових доказів.
Особа, яказаявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вонапросить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи новідокази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки,повинно мати місце у відсутності цих свідків.
При заявленніклопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розглядуі розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя — постановою.
Відхиленняклопотань не позбавляє права заявляти ті самі клопотання протягом усьогосудового слідства (статті 293-296КПК).
3. Судове слідство
Судовеслідство — це основна частина судовогорозгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточнедослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства укримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінальногосудочинства -про винуватість чи невинуватістьособи, притягнутої до кримінальної відповідальності.
Підсумоксудового розгляду повинен підвести законний і обґрунтований вирок, що єнайважливішим актом правосуддя.1
Судовеслідство починається з читання обвинувального висновку.
У справахприватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву може зачитувати сампотерпілий, а позовну заяву — цивільний позивач або його представник.
Обвинувальнийвисновок оголошує прокурор, за згодою сторін — тільки резолютивну частину обвинувального висновку.
Вюридичній літературі з цього питання існують й інші думки. Наприклад, М. С. Строгович вважає задоцільне, щоб обвинувальний висновок зачитував не головуючий і не народнийзасідатель, а секретар, щоб у присутніх не склалося враження, що головуючий чизасідатель висловлює свою точку зору про винність підсудного, приєднується дообвинувального висновку.2
Інші авторипропонують, щоб державний обвинувач оголошував тільки резолютивну частинуобвинувального висновку, а якщо його немає, то щоб це робив секретар судовогозасідання. Якщо є клопотання однієї зі сторін, то обвинувальний висновокоголошується повністю.3
В. Т.Маляренко та І. В. Вернидубов висловлюються за те, щоб обвинувальний висновокоголошував перед судом державний обвинувач.4
____________________________________________________________
1. Білоусенко В. Питаннясудового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановахПленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальнихсправ. – К., 1997.- № 6. – с. 89.
2. Строгович М.С. Курссоветского уголовного процеса.- М., 1970.- Т.2. – с. 271.
3. Ларин А.М. Теоритическаямодель уголовно-процесуального законодаткльства. – М., 1985. – с. 241.
4. МаляренкоВ.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві.- К., 2001. – с.140.
Післяоголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК, головуючий роз'яснює підсудному,а якщо підсудних кілька — кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чизрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають даватипоказання. Якщо в справізаявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільноговідповідача, чи визнають вони заявлений позов.
Обвинуваченняповинно бути роз'яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне іточне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінкийого діяння є обов'язковою передумовою здійснення ним свого права на захист усудовому розгляді справи. Тому головуючий повинен не тільки роз'яснити сутьформули обвинувачення з урахуванням віку, інтелектуального розвитку підсудного,а й пересвідчитися в тому, що підсудний зрозумів, у чому конкретно йогообвинувачують, шляхом постановки запитань у певній послідовності:
— чи зрозуміле йому обвинувачення;
— чи визнає він себе винним;
— чи бажає давати показання.
Підсудномуроз'яснюється його право давати показання.
У разіповного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право вбудь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи (п. 5 ст.263 КПК), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставленнядо обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань посуті справи.
Мотивованавідповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним і чи даватимепоказання, може бути врахована судом чи суддею, який одноособово розглядаєсправу, при визначенні недоцільним
дослідженнядоказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти цього незаперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказівщодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким неоспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та іншіучасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів удобровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому разівони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмірцивільного позову в апеляційному порядку.
Якщо длявирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхіднодопитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.
Допитпідсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводитьсяобов'язково (ст. 299 КПК).
Якщопідсудних по справі кілька, то головуючий повинен роз'яснити суть обвинуваченняі роль кожного з них у вчиненні злочину чи злочинів за цим обвинуваченням.
Сутьобвинувачення роз'яснюється підсудному належним чином незалежно від того, чи маєвін захисника.
Звичайнимпорядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитуєтьсяпідсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта,оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються документи. Причомуостанні дві процесуальні дії можуть проводитись одразу після допиту певноїособи, якщо вони пов'язані з показаннями тієї особи.
Встановлюючичерговість дослідження доказів, суд враховує ставлення підсудного дообвинувачення, його бажання давати показання, повноту показань свідків, яківони робили на досудовому слідстві, кількість злочинних епізодів та ін.
Якщопідсудний визнає себе винним у пред'явленому бвинуваченні й бажає даватипоказання, його допит доцільно передбачити першим.
У разі, якщопідсудний не визнає свою вину повністю або частково, але
можебути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метоюдослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так івиправдовують його.
Заява підсудного провідмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособово розглядаєсправу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливебез участі в них підсудного.
Якщоу справі кілька підсудних, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який одноособоворозглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також послідовністьдослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно починати з тогопідсудного, який визнає себе винним, якщо кілька потерпілих чи свідків — з тих,хто був очевидцем вчинення злочину і дає найбільш повні показання.
Допитпідсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, післячого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільнийвідповідач, їх представники, захисник. Після цього підсудному можуть задатипитання інші підсудні.
Потімпідсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всьогодопиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання дляуточнення і доповнення його відповідей.
Допитпідсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалоюсуду тільки у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи абобезпека підсудного.
Післяповернення підсудного до зали суду головуючий ознайомлює його з показаннями, щобули дані у його відсутності, та надає йому можливість задавати питання підсудному,що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цихпоказань.
У судовому засіданні підсудниймає право користуватися нотатками (ст. 300 КПК).
Визнання підсудним своєї винності упред'явленому об-инуваченні не є підставою для спрощеного порядку дослідженнядоказів. Воно не є вирішальним доказом у кримінальній справі та може становитиоснову обвинувального вироку лише при підтвердженні цього визнання сукупністюдоказів, досліджених у даній справі (ст. 74 КПК).
Якщопідсудний, який раніше відмовився давати показання, змінив своє попереднєрішення і заявив про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособоворозглядає справу, зобов'язаний допитати його, і внести своїм рішенням зміни довстановленого ним порядку судового слідства.
Встановленийзаконом порядок допиту підсудного передбачає:
Ø надання підсудному можливостівисловитися з приводу пред'явленого йому обвинувачення та доказів, на яких воноґрунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвинувачення повністю абочастково;
Ø постановку запитань з боку учасниківсудового розгляду і суддів про обставини, що мають значення для правильноговирішення справи.
Допитпідсудного є не тільки процесуальним способом перевірки правдивості показань,що він давав на досудовому слідстві, а й самостійною процесуальною дією вцентральній стадії кримінального процесу, в ході якої можуть бути одержані показання,що відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початкудопиту із запитанням, чи підтверджує він показання, які дав на досудовомуслідстві.
Розповідьпідсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може перерватилише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, що не стосуєтьсясправи, або ж вживає нецензурні слова.
Ізметою забезпечення об'єктивності суддів і народних засідателів законодавецьнадав їм право допитувати підсудного останніми про ті обставини, що залишилисьще неповністю з'ясованими, що не позбавляє їх права ставити йому запитання дляуточнення і доповнення відповідей протягом усього допиту підсудного учасникамисудового розгляду.
Головуючийможе зняти запитання учасника судового розгляду, якщо воно достатньо з'ясованеабо явно виходить за межі цієї справи, або сформульоване таким чином, щонаштовхує підсудного на певну, підказану запитанням відповідь. Однак і знятезапитання належить записати до протоколу судового засідання, як і запереченняУчасника судового розгляду проти дій головуючого.
Головуючий немає права зняти запитання іншого судді
народного засідателя, оскільки вони мають рівні з ним права. Проте, якщозапитання народного засідателя є навідними, не зовсім зрозумілими, він може їхуточнити.
Закондозволяє оголошувати показання підсудного, які він давав під час досудового абосудового слідства.
Стаття 301КПК визначає, що оголошення показань підсудного дозволяється:
1) за наявності істотних суперечностей між його показаннями;
2) у разі відмови підсудного давати показання на судовомуслідстві;
3) якщо справа розглядається за відсутності підсудного. Прицьому суд зобов'язаний оцінити показання, зроблені підсудним у суді та надосудовому слідстві, в сукупності з іншими дослідженими доказами і не повиненви ходити з необґрунтованої переваги одних показань перед іншими. Суд такожзобов'язаний встановити причини зміни підсудним показань у суді та перевіритийого заяву про незаконні методи, що були застосовані до нього у ході досудовогослідства, якщо така надійшла.
Оголосившипоказання підсудного, суд може відтворити їх звукозапис для прослуховуванняучасниками судового слідства.
Уразі, якщо суд (головуючий) обмежив дослідження фактичних обставин справидопитом підсудного (ч. З ст. 299 КПК), він після допиту останнього оголошуєсудове слідство закінченим і переходить до судових дебатів (ст. 301і КПК).
Після допитупідсудного суд переходить до допиту свідків, потерпілих та інших учасниківпроцесу.
Порядокдопиту свідків і потерпілих при провадженні судового слідства встановленийстаттями 302-308 КПК. Перед дачею кожним свідкомчи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідковійого права та обов'язок повідомляти все, що він знає в справі, та попереджає йогопро кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КК за дачу суду завідомонеправдивих показань і за відмову давати показання.
Свідок- це особа, яка за першою вимогою органів розслідування, прокуратури і судузобов'язана з'явитися у призначені час і місце і дати в процесі допиту правдивіІ свідчення щодо відомих йому і таких, що мають значення для справи, обставин.*Кожний свідок повиненмати певне джерело інформованості щодо фактів, про які він повідомляє надопиті. Не можуть бути доказами фактичні дані, як повідомляє свідок, якщо вінне може вказати джерело своєї поінформованості. Таким джерелом для свідка можеслугувати передусім особисте, безпосереднє сприйняття ним певних обставин, щомають значення для справи.
Потерпілогоголовуючий попереджає про кримінальну відповідальність тільки за ст. 384 КК, зазавідомо неправдиві показання, оскільки давати показання — це право потерпілого.
Свідкидопитуються по одному за відсутності інших, ще не допитаних свідків.
Кожномусвідкові перед допитом задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки зпідсудним і потерпілим, та пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.
Післятого, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор,потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддята народні засідателі.
Якщосвідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або іншихучасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку тойучасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано.
Суд протягомусього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йомузапитання для уточнення і доповнення відповідей. Для забезпечення безпекисвідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотаннямпрокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведеннядопиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у томучислі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухатийого показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.
___________________________________________________________
*Смыслов В.И. Свидетель всоветском уголовном процесе. – М., 1973. – с. 12.
У разі, якщоіснує загроза ідентифікації голосу свідка, попит може супроводжуватися створеннямакустичних перешкод.
Якщо допитатисвідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його завідсутності підсудного.
Допитанийсвідок видаляється із зали судового засідання. Після повернення підсудного дозали суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йомуможливість дати пояснення з цього приводу.
Підсудний іучасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові. Свідоквідповідає на запитання у відсутності підсудного.
Допитанісвідки залишаються в залі судового засідання і не можуть залишити її дозакінчення судового розгляду без дозволу головуючого (ст. 303 КПК).
Допит усудовому засіданні має свої певні особливості. Зокрема, тут може бутизастосований так званий перехресний допит. Але на сьогодні у практиці такий виддопиту застосовується, на жаль, дуже рідко. А. Ф. Коні з цього приводупідкреслював, що із горнила перехресного допиту виходять показання зовсім інші,набувають різних відтінків, про яких раніше навіть згадки не було.*
Кожнийучасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання дляз'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.
Кожногосвідка можна додатково допитати в присутності інших уже допитаних свідків абона очній ставці.
Допитнеповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду — до шістнадцяти років проводиться всуді за правилами, зазначеними в ст. 168 КПК. По закінченні допитунеповнолітній свідок видаляється із зали суду, крім випадків, коли суд звласної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судовогорозгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.
__________________________________________________
* Кони А.Ф. Нажизненном пути. – М.,1959. – Т.1. – с.129.
У винятковихвипадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка а Ухвалою судуможе бути проведений за відсутності підсудного. Після повернення підсудного дозали суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йомуможливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показаньсвідка (ст. 307 КПК).
Потерпілийдопитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться переддопитом свідків (ст. 308 КПК).
Припровадженні судового слідства може бути призначено і проведено судовуекспертизу.
Експертиза усудовому слідстві може призначатися як за клопотанням учасників процесу, так із ініціативи суду.
Занеобхідності призначення експертизи у судовому розгляді суд з'ясовує можливістьпроведення її в судовому засіданні та викликає експерта,
який проводивекспертизу на досудовому слідстві, а якщо експертиза не проводилась — іншу особу, яка має необхідніспеціальні знання.
Відповідно донорм КПК експертиза в судовому засіданні проводиться у кілька етапів:
1) поданняучасниками судового розгляду суду чи судді, який одноособово розглядає справу,на його пропозицію, письмових запитань, які вони бажають поставити щодо рішенняексперта;
2) голошенняголовуючим поданих запитань;
3) заслуховуваннядумки учасників судового розгляду (здозволу судді, суду) та щодо запитань, поданих учасниками судового розгляду ідодатково запропонованих судом чи суддею, на які повинен відповісти експерт;
4) остаточневизначення судом чи суддею кола запитань, на які повинен відповісти експерт, зусуненням за питань, що не стосуються справи або виходять за межі компетенціїексперта;
5) винесенняу нарадчій кімнаті судом чи суддею ухвали чи постанови про призначенняекспертизи та оголошення її в судовому засіданні;
6) передачасудом чи суддею експерту ухвали чи постанови про призначення експертизи, атакож інших матеріалів, що необхідні експерту для дачі висновку, передусімматеріалів справи, речових доказів, зразків для порівняльного дослідження;
7) проведенняекспертного дослідження і складання експертом висновку;
8) оголошенняекспертом висновку в судовому засіданні і приєднання його судом до справи;
9) допитексперта для роз'яснення і доповнення його висновку.*
Придопиті експерта в суді питання йому спочатку задає прокурор, потім потерпілий,цивільний позивач і відповідач, їх представники, захисник,
підсудний,суддя та народні засідателі. Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться допротоколу судового засідання (ст. 311 КПК).
Зазначенийпорядок призначення проведення експертизи має певні особливості, якщоекспертизу проводить в суді особа, яка дала висновок на досудовому слідстві.Якщо експерт проводив експертизу і на досудовому слідстві, то він має правобрати участь у дослідженні доказів з початку судового слідства (рішення пропризначення експертизи не виноситься), а новий експерт — лише після винесення судом ухвали чи суддею, який одноособоворозглядає справу, постанови про призначення експертизи. Пленум Верховного СудуУкраїни роз'яснив, що рішення про призначення експертизи виноситься у разі,якщо в стадії досудового слідства вона не проводилась або якщо для їїпроведення у судове засідання викликано експерта, який не був таким під часдізнання та досудового слідства, а також за необхідності проведення додатковоїчи повторної експертизи.*
___________________________________________________________
* КоваленкоЄ.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: ЮрінкомІнтер, 2006. – с.491.
Після того,як суд чи суддя з'ясували в експерта час, необхідний для проведення експертизи,робиться перерва У судовому засіданні або відкладається розгляд справи, залежновід обсягу експертного дослідження, до одержання висновку експерта, якщо іншідокази вже досліджено. У судовому засіданні за необхідності проводиться оглядречових доказів (ст. 313 КПК); огляд і оголошення Документів (ст. 314 КПК);огляд місця події (ст. 315 КПК). З метою перевірки й уточнення фактичних даних,одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою мають право доручитиоргану, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії.
В ухвалі(постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі діїнеобхідно провести та встановлюється строк виконання доручення.
Особа, якавиконує доручення, проводить відповідну слідчу дію з додержанням вимог, передбаченихглавами 11-18 КПК.
Протоколслідчої дії та інші докази, що надійшли від органу, який виконував доручення,досліджуються в судовому засіданні та приєднуються до справи (ст. 315і КПК).
Післярозгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасниківсудового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У разізаявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, асудя — постанову. Після розв'язанняклопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідствозакінченим, що означає повне припинення дослідження доказів у справі.
____________________________________________________________
* Постанова«Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентуєсудовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р.// Постанови ПленумуВерховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995. –с.222.
4. Судові дебатита останнє слово підсудного
По закінченнісудового слідства суд переходить до судових дебатів. Це промови прокурора,потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідачаабо їх представників, захисника, підсудного.
Учасникисудового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази,що були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникнепотреба надати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінченнявідновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати щодо додатковогодослідження обставин.
Суд не маєправа обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняєучасників судових дебатів лише в тих випадках, якщо вони в промовах виходять замежі справи, що розглядається.
Післязакінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.Право останньої репліки належить підсудному.
У разі, якщоу справі бере участь прокурор, судові дебати відкриваються його промовою.Промова державного обвинувача стосується таких питань: громадсько-політичнаоцінка злочину й особи підсудного; характеристика складу злочину, що, на йогодумку, знайшло своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіззібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обґрунтування ними своєїпозиції щодо вини підсудного, кваліфікації його пій та міри покарання. Крімтого, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільнимпозивачем цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадськихінтересів та інтересів громадян, що не можуть їх належним чином захистити (ч. 2ст. 29, ч. 5 ст. 264 КПК), а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіхінших питань, що належить вирішити суду під час постановлення вироку (ст. 324КПК).
Підтримуючиобвинувачення в суді, прокурор керується законом і своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. Якщо вінпереконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленогопідсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення та у своїйпостанові викласти мотиви відмови. В цьому разі суд роз'яснює потерпілому тайого представникові їх право вимагати продовжити розгляд справи і підтримуватиобвинувачення (ч. З ст. 264 КПК).
Змістпромови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представниківстановлять питання, що стосуються відшкодування завданої злочином майновоїшкоди: доведення чи недоведення факту вчинення злочину, наявність чивідсутність підстав для пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розмірувідшкодування. Питаннявини підсудного та обрання йому міри покарання ними не обговорюється, оскількивони не пов'язані з цивільним позовом.
Промовазахисника зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту законних інтересів свого підзахисного(підсудного). За структурою вона, як правило, є аналогічною промові державногообвинувача: громадсько-політична оцінка злочину; фактичні обставини справи таїх правова суть; доведення чи недоведення ини підсудного у вчиненні злочину;характеристика підсудного; питання його кримінальної відповідальності, караннята матеріальних наслідків вчиненого злочину.
Захисник можевідмовитися від виконання своїх обов'язків при судовому розгляді справи, якщо єобставини, в згідно зі ст. 61 КПК виключають його участь у справі.
Після промовизахисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надаєпідсудному останнє слово.
Не має праваобмежувати тривалість останнього слова.Проте за своєю спрямованістю вонаістотно відрізняється від промови прокурора.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КПК, захисник у своїй промові всі факти та доказирозглядає під кутом зору інтересів підсудного, тлумачить їх так, щобспростувати обвинувачення, а якщо воно доведено, — пом'якшити його вину івідповідальність.
Залежновід обставин конкретної справи та результатів судового слідства захисник може:
1)спростовувати обвинувачення в цілому і просити суд виправдати підсудного абозаперечувати окремі пункти обвинувачення;
2) незаперечуючи обвинувачення в цілому, якщо воно повністю підтвердилося насудовому слідстві, під іншим кутом зору, ніж обвинувач, дати пояснення діяннюпідсудного, доказуючи його меншу суспільну небезпеку;
3)заперечувати кваліфікацію злочину, пропонуючи іншу, менш тяжку;
4)висловлювати свою думку про обставини, що пом'якшують відповідальністьпідсудного;
5)сперечатися щодо підстав та розміру цивільного позову.
У своїйзахисній промові захисник має право посилатися, так само, як і інші учасникидебатів, тільки на докази, що були досліджені в судовому засіданні. Він єсамостійним, незалежним від свого підзахисного учасником судового розгляду і неможе бути повністю зв'язаний волею і позицією останнього. Захисник можевідступити від необґрунтованої позиції підзахисного, використовуючи при цьомутакі форми і методи, що не зашкодять підсудному й не ослаблять його захист.
Уразі, якщо у підсудного немає захисника, право на проголошення захисної промовинадається підсудному.* Захисник не має права розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язкуз виконанням його обов'язків.
_____________________________________________________________
*М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник.К.: Либідь, 1999,- 394-395.
Захисникзобов'язаний не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій,спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показаньабо до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачівисновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікуватидокази у справі або затягнути судовий розгляд справи.
Якщопідсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотнезначення для правильного вирішення справи, суд зі своєї ініціативи, а також заклопотанням прокурора чи інших учасників судового
розглядувідновлює судове слідство. По закінченні відновленого судового слідства судвідкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин і надає останнєслово підсудному (ст. 319 КПК).
5.Постановлення вироку.
Післяреалізації підсудним свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчоїкімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданніоголошує присутнім у залі судового засідання.
Вирок — це акт правосуддя, якийпостановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бутизаконним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянутів судовому засіданні.
Деякі автори вважають,що законність вироку — це додержаннякримінально-процесуальних і кримінально-правових законів тільки припостановленні вироку.1Таке твердження, принаймні, не точне. Вирок — це підсумок не тільки судової, а й досудової діяльності, йтому істотне порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, Щопередувала постановленню вироку, виключає можливість визнання його законним.
Тількизаконний і обґрунтований вирок забезпечує виховний результат судовоїдіяльності. Як вираження правосвідомості суддів, такий вирок формує іправосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їмКонституцією України прав і законних інтересів.
Поняттяобґрунтованості вироку пов'язане з достовір. ним вирішенням питань, щопідлягають встановленню у кримінальній справі.
_____________________________________________________________
1. СтроговичМ.С. Проверка законности и обоснованности приговоров. – М.,1956. – с.65.ПерловМ.Д. Приговор в советском уголовном процес се.- М.,1960. – с. 195.
2. ГрошевойЮ.М., Хотенець В.М. Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000. –с. 379.
Обґрунтованістьвироку — це така його властивість, за якої висновки суду про подію злочину, провинність або невинність підсудного у вчиненні злочину, про призначення йомуміри покарання, про задоволення цивільного позову або відмову в ньому, а такожвирішення всіх інших питань, що виникають у кримінальній справі, здостовірністю випливають з повністю зібраних і правильно оцінених судомдоказів.2
Згіднозі ст. 324 КІШ, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі
питання:
1) чимало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чимає це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону вінпередбачений;
3) чивинен підсудний у вчиненні цього злочину;
4) чипідлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
5) чиє обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;
6) якасаме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він їївідбувати;
7) чипідлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якомурозмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а такожкошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщоцивільний позов не був заявлений;
8) щозробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливоїконфіскації майна;
9) щозробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами,нажитими злочинним шляхом;
10) накого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
11)який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;
12) числід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до підсудного примусовелікування;
13) чинеобхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.
Якщопідсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання,зазначені в пунктах 1- 6 ст. 324 КПК, окремо по кожномузлочину.
Якщо увчиненні злочину обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання окремо щодокожного з підсудних.
Примусовелікування, передбачене п. 12 ст. 324 КПК,може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальноїустанови.
Вирок можебути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буваєдвох видів:
o з призначенням покарання;
o без призначення покарання.
Обвинувальний вирок не можеґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судовогорозгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.
Виправдувальнийвирок постановляється у разі:
· якщо невстановлено подію злочину;
· якщо в діянніпідсудного немає складу злочину;
· якщо не доведеноучасті підсудного у вчиненні злочину.
Виправданняпідсудного за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу — підсуднийвизнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.
Виправдувальнийвирок за відсутністю події злочину постановляється у разі, якщо судовимрозглядом встановлено, Що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний,взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між Діянням підсудного ішкідливими наслідками, що настали.
Виправдувальнийвирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину виноситься у разі, якщовстановлено. Що діяння, яке ставилось у вину підсудному, вчинено не даноюособою, а іншою або ж воно не передбачене чи не Розцінюється кримінальнимзаконом як злочин, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, алеРез малозначність не становить суспільної небезпеки; яння вчинені в станінеобхідної оборони чи крайньої необхідності тощо.
Занедоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину виправдувальний вирок постановляється лише тоді, кола фактсуспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом доказивиключають або не підтверджують вчинення його підсудним (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Провиконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду Україниз питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29червня 1990 р.).*
Як свідчить практика,при складанні вироку — найважливішогоакта правосуддя — ще зустрічаютьсянедоліки, незважаючи на те, що в законі (статті 333 — 341 КПК) досить повно викладено вимоги щодо форми ізмісту вироку, а в постановах Пленуму Верховного Суду України містяться чіткіроз'яснення з цього приводу, судді відчувають певні труднощі при складанні текстуцього судового документа.
Вступначастина вироку — як обвинувального, так івиправдувального- згідно зі ст. 333 КПКповинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу йогомотивувальної частини.
Перш за все увступній частині повинно бути зазначено, що вирок постановлено іменем України.Це надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянамиі самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого діяння. Далізазначається повна назва суду, який постановив вирок (будь-які скорочення єнедопустимими). Трапляються випадки неправильного зазначення у вироку місця йчасу його постановлення. Зокрема, як місце постановлення вироку інодівказується назва приміщення, в якому відбувався судовий розгляд справи (палацкультури тощо). Як дату постановлення вироку деякі суди помилково вказують весьпроміжок часу, протягом якого проходила нарада суддів у нарадчій кімнаті іскладався текст вироку, наприклад, 5-20травня, 7-10 червня тощо. Суди повиннікеруватись положенням, що датою постановлення вироку є день його підписання складомсуду» & місцем його постановлення — місто чи інший населений пункт, де фактично відбулося судове засідання.
Крім прізвищосіб, що входять до складу суду, і секре-аря судового засідання, у вступнійчастині вироку необхідно вказати їх ініціали. Тут само вказуються прізвища йініціали всіх учасників судового розгляду, зокрема,
____________________________________________________________
* ПостановаПленуму Верховного Суду України. 1972-2002. – К., 2003. – с. 503-504.
прокурора,потерпілого, його представника, законного представника підсудного, цивільнихпозивача і відповідача та їх представників, а також перекладача (якщо він бравучасть у судовому засіданні).
У складнихкримінальних справах зі значною кількістю учасників судового розгляду вступнучастину вироку слід викладати не на бланку (де обмаль місця), а на аркушіпаперу — з тим, щоб у вироку був зазначенийкожен учасник судового розгляду і перекладач. Експерти та спеціалісти до них неналежать, тому їх прізвища у вступній частині вироку зазначати не треба.
Даніпро особу кожного з підсудних викладаються у вступній частині вироку в томусамому порядку, що й у ст. 333 КПК, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік,місяць і день народження, місце народження й місце проживання, заняття (місцероботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші даніпро особу підсудного, що мають значення для справи. Пленум Верховного СудуУкраїни в п. 14 постанови «Про виконання судами України законодавства іпостанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розглядукримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 (зізмінами, внесеними постановою від 4 червня 1993 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. №12) роз'яснив, що до відомостей про особу підсудного, які мають значення Длясправи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що прямопередбачені ст. 333 КПК, належать, зокрема, й такі: громадянство, участь уВеликій Вітчизняній війні, інвалідність, наявність державних наго-Р°Д, дані пронепогашену й незняту судимість тощо.
Викладаючидані про незняті й непогашені судимості, слід указати точну дату попередньоговироку, назву суду, який його постановив, кримінальний закон, за яким підсудногобуло раніше засуджено (статтю та її частину пункт), міру покарання, дату і підставузвільнення (за відбуттям покарання чи з інших підстав), види брання (штраф,позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,громадські робти, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічнепозбавлення волі тощо).
Дані пропогашені чи зняті судимості до вступної частини вироку заноситись не повинні. Уцих випадках, як і тоді, коли підсудний раніше не засуджувався, у вирокузазначається, що він несудимий.
Якщоза попереднім вироком, судимість за яким знята чи погашена, підсудного булозасуджено до позбавлення волі й він його відбув, то достатньо вказати це вмотивувальній частині вироку, обґрунтовуючи обрання підсудному покарання увигляді позбавлення волі.
Оскількист. 333 КПК прямо вимагає зазначити у вступній частині вироку місце проживанняпідсудного, його заняття і сімейний стан, тут слід вказувати й те, що підсуднийне має певного місця проживання, не працює (з якого часу) і не вчиться, що вінне одружений. У разі,якщо підсудний раніше перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано,деякі суди у вступній частині вироку зазначають, що підсудний розлучений. Протеця обставина не має жодного значення для справи, тому у вироку досить вказати,що підсудний неодружений. Якщо ж неодружений підсудний має утриманців (батьки,діти від розірваного шлюбу, інші близькі родичі), суд повинен зазначити це увступній частині вироку.
Однак не слідзахаращувати вступну частину вироку такими даними про особу підсудного, що немають значення для справи. Деякі суди без будь-якої потреби зазначають тут, щопідсудний не є військовозобов'язаним, не має утриманців, не є депутатом тощо.Адже відомості, що не стосуються особи підсудного, можна перераховувати безкінця, проте це не матиме жодного значення для правильного вирішення справи.
У вступнійчастині вироку не слід зазначати, який запобіжний захід було обрано підсудномуна досудовому слідстві, оскільки це призведе до непотрібних повторень: врезолютивній частині вироку суд обов'язково має викласти рішення прозастосування щодо підсудного певного запобіжного заходу до набрання вирокомзаконної сили, а також про зарахування попереднього тримання під вартою до часувідбування покарання.
Післявикладення даних про особу підсудного необхідно послатись на кримінальнийзакон, що передбачає відпідальність за злочин, за вчинення якого підсудноговіддано до суду» вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю(її частину або пункт). Якщо у справі притягнуто до відповідальності кількохосіб, які віддані до суду за один і той самий злочин, з метою уникнутиповторень доцільно після викладення даних про особу кожного з підсуднихвказати, що всіх їх віддано до суду за одним і тим самим законом, і зазначитичастину чи пункт відповідної статті.
Як випливаєзі ст. 333, цим вступна частина вироку закінчується і далі, після слова«Встановив», починається виклад мотивувальної частини.
Однак деякісуди після зазначення кримінального закону, за яким при попередньому розглядісправи суддею віддано підсудного до суду, іноді посилаються у вступній частинівироку на те, що в судовому засіданні було допитано підсудного, потерпілого,свідків, досліджено висновки експертиз, заслухано судові дебати, останнє словопідсудного тощо. В такому переліку судово-слідчих дій та досліджених судомджерел доказів немає необхідності, це, знову ж таки, тільки призведе донепотрібного повторення, оскільки в мотивувальній частині вироку судзобов'язаний буде знову згадати про виконані ним судово-слідчі дії, назватиджерела доказів, розкрити їх зміст, проаналізувати одержані фактичні дані йдати їм правову оцінку.*
Мотивувальначастина обвинувального вироку (ст. 334 КПК) повинна містити формулюванняобвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способувчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частинівироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочинута докази, на яких
ґрунтуєтьсявисновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких судвідкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотивизміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою — підставидля цього.
_____________________________________________________________
* БілоусенкоВ.Складання вступної частини вироку // Коментар судової практики з кримінальнихсправ. – К., 1997. — № 6. – с.122-125.
Якщоу вчиненні злочину брали участь кілька осіб, обвинувачення слід формулюватитаким чином, щоб булла зрозуміла роль кожного із співучасників, форма йогоспівучасті (організатор, підмовник, пособник, виконавець), які дії він вчинив,а також щоб були наведені обставини, що виключають ступінь винуватості кожногоіз співучасників. Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто кількохосіб, які визнаються винними в багатьох епізодах злочинної діяльності,формулювання доведеного обвинувачення слід викладати не окремо щодо кожного зпідсудних, а за епізодами злочинної діяльності, зазначаючи за кожним із нихроль усіх співучасників.*
Припризначенні підсудному покарання суди повинні враховувати постанову ПленумуВерховного Суду України «Про практику призначенням судами кримінальногопокарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, тяжкість вчиненого злочину, суди повиннівиходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретногозлочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадіявчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного ізспівучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкостінаслідків, що настали, тощо).
Відповіднодо п. 18 Прикінцевих та перехідних положень КК при вирішенні питання провіднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набраннячинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкихабо особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшуєкримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину,вчиненого до
набраннячинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідніположення КК 1960 р.
Досліджуючидані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я,поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання,його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей,адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осібпохилого віку), його матеріальний стан тощо.
____________________________________________________________
* БілоусенкоВ.Виклад мотивувальної частини обвинувального вироку // Коментар судовоїпрактики з кримінальних справ. – К., 1997. — № 6.
Судзобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі,якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані зпозбавленням волі; звільнення від відбування покарання з випробуванням;призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статтіОсобливої частини КК України, або перехід до іншого більш м'якого основноговиду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення відвідбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітейвіком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконанняобвинувального вироку.
Якщо судвідповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до підсудного примусовелікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.
ПленумВерховного Суду України у зазначеній постанові (п. 8) роз'яснив судам, щопризначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченоїзаконом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основногопокарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (с. 69 КК)може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, щопом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особливотяжкого, тяжкого злочинів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особивинного.
Укожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вирокузазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного він визнає такими,що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають напом'якшення покарання, а в резолютивній — послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати нетільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її рольсеред співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо. Зпідстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може це: призначати додатковогопокарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК як обов'язкове.
Щодо особи,винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначати більш м'якепокарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за одиніз них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосуванняположень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового),призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.
Призначеннюпокарання, нижчого за найнижчу межу, передбачену санкцією статті Особливої частини КК, не перешкоджаєнаявність у цій самій санкції альтернативних, більш м'яких покарань.
Суд не вправіперейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, заяким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на їївік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, занаявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу ізвільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальнийвирок і звільнити засудженого від покарання.
Мотивувальначастина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, якепред'явлено підсудному і визнано судом недоведеним, а також підстави длявиправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає доказиобвинувачення. Недопускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнівневинуватість виправданого.
Умотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення абовідхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальнихзбитків у випадках, передбачених ч. З ст. 29 КПК (ст. 334 КПК).
Урезолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище,ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнановинним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнанісудом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строкувідбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнен — від відбування покарання звипробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судовівитрати — рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про побіжний захід до набраннявироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
У випадках,передбачених ст. 54 КК, у резолютивній частині обвинувального вирокувикладається рішення про позбавлення військового, спеціального звання, рангу,чину або кваліфікаційного класу особам, засудженим за тяжкий чи особливо тяжкийзлочин.
У випадках,передбачених ст. 96 КК, у резолютивній частині вироку зазначається рішення судузастосувати до підсудного примусове лікування. Міра покарання повинна бутивизначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодовиду і розміру покарання, призначеного судом.
Якщопідсудному було пред'явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені,то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких із нихпідсудний виправданий, а по яких — засуджений.
Якщопідсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, судзазначає про це в резолютивній частині вироку.
Якщопризначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за даний злочин, урезолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 КК і зазначаєтьсяобране судом покарання.
Уразі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей75-79 і 104 КК, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалістьіспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовийколектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладаєобов'язок з нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.
Урезолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та побатькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченнівизнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжногозаходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливоїконфіскації ина, про речові докази, судові витрати і про порядок та строкоскарження вироку (ст. 335 КПК).
Післяпідписання вироку судді повертаються до зали засідання, де головуючий або одиніз суддів проголошує вирок.
Всі присутнів залі судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.
Головуючийроз'яснює засудженому, його законному представникові, а також потерпілому,цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміствироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання пропомилування.
Якщопідсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошенняперекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою вінволодіє (ст. 341 КПК).
Отжеможно сказати що судовий розгляд – це одна з основних стадій кримінальногопроцесу, в якій суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотніобставини, превіряє докази, зібранні при провадженні дізнання і досудовогослідства, та постановляє виправдувальний чии обвинувальний вирок зпризначенням покарання, або без призначення покарання.
Висновок
Темамоєї курсової роботи дуже актуальна. В ній за допомогою рекомендованоїлітератури я розкрив важливі питання які з’ясовуються при попередньому розгляді справи. Окрему увагу приділивпринципам судового розгляду, учасникам судового розгляду, порядку винесенняухвал у судовому засіданні, межах судового розгляду, відкладенню і зупиненнюрозгляду справи. Поставив акцент на питанні судового слідства, допитіпідсудного і роз’ясненні свідкові і потерпілому їх прав і обов’язків, закінченню судового слідства та переходу до судових дебатів також наданніпідсудному останнього слова, і як закінчення – проголошення вироку .
Література
1. Білоусенко В. Питаннясудового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановахПленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальнихсправ. – К., 1997.- № 6.
2. Білоусенко В.Складаннявступної частини вироку // Коментар судової практики з кримінальних справ. –К., 1997. — № 6.
3. Грошевий Ю.М. Правові властивості вироку – акта правосуддя. Харків, 1999.
4. Грошевий Ю.М. Сущность судебных решений в советскомуголовном кодексе. Харьков, 1979.
5. Грошевой Ю.М., Хотенець В.М.Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
6. Закон України «Про судоустрійУкраїни».- К.,2002..
7. Кони А.Ф. На жизненном пути.– М.,1959. – Т.1.
8. Конституція України.
9. Кримінально-процесуальнийкодекс України.
10. ЛаринА.М. Теоритическая модель уголовно-процесуального законодаткльства. – М., 1985.
11. ЛуженскаяП.А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизодствеюМ.,1972.
12. М.М.Михеєнко,В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь,1999,- 536.
13. МаликовМ.Ф. Проблемы судебного приговора. Уфа,1987.
14. МаляренкоВ.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві.- К., 2001.
15. МартынчикЕ.Г. Особое мнение судьи по уголовному делу.Кишинёв,1982.
16. Маршунов М.М.Советский уголовный процесс. – Ленинград,1989.
17. МирецкийС.Г.Приговор суда. М.,1989.
18. Науково-практичнийкоментар Кримінально-процесуального кодексу України.
19. ПерловМ.Д. Приговор в советском уголовном процес се.- М.,1960.
20. Постанова«Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентуєсудовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р.// Постанови ПленумуВерховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995.
21. ПостановаПленуму Верховного Суду України. 1972-2002. – К., 2003.
22. ПостановиПленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 – 1998). – К.,1998.
23. РіжаковА.П. Уголовный процесс: Ученик для вузов.- М.:»Издательство ПРИОР»,1999.
24. СмісловВ.И. Свидетель в советском уголовном процесе. – М., 1973.
25. Соціально-економічніаспекти демократизації судово-правової та пенітенціарної систем в контекстінаціональної безпеки України.- К.,2001.
26. СтроговичМ.С. Курс советского уголовного процеса.- М., 1970.- Т.2.
27. СтроговичМ.С. Проверка законности и обоснованности приговоров. – М.,1956.
28. ТолочкоО.М. Судовий вирок і його мотивування.К.,1991.
29. ШинальськийО.І. Покарання та його місце у сфері боротьби із злочинністю// Держава і право.– Вип.16.- К.,2002.