Міністерствоосвіти і науки України
Національнаюридична академія України імені Ярослава Мудрого
Кафедраміжнародного права
Індивідуальнароботаз права Європейського Союзуна тему:Прецедентисуду як джерела права Європейського Союзу
Виконав:
Студент V курсу
IV факультету
16 групи
Гусак Ігор Степанович
Перевірила:
Фоміна Світлана Валеріївна
Харків– 2010
Судовийпрецедент у праві ЄС є результатом діяльності Суду ЄС, який був утворенийРимським договором про заснування Європейського Економічного Співтовариства яксуд з обмеженою міжнародною юрисдикцією, призначення якого полягало утлумаченні та застосуванні договору. З самого початку існування Суду ЄС йогоповноваження мало чим відрізнялися від повноважень Суду ООН. Однак невдовзізавдяки постійній практиці Суду первинне та вторинне законодавство ЄСперетворилося на право, що має пряме застосування в національних правовихсистемах.
Успіх Суду ЄС уреалізації своєї місії був закладений достатньо активістською позицією Судущодо тлумачення доволі нечіткого положення ст.117 ( зараз ст. 234 Договору проЄС.), яка дозволяла всім національним судам і вимагала від судів останньоїінстанції звертатися до Суду ЄС у справах, які стосувалися права ЄС запопередніми ( преюдиційними ) висновками. Метою цього положення булозабезпечення одноманітності тлумачення Договору та законодавства ЄС на теренахвсього Співтовариства з метою єдності практики застосування актів права ЄС.Відповідно у судовій практиці були розвинуті доктрини прямої дії, принципверховенства права ЄС, принцип « прихованих » повноважень Співтовариства,принцип відповідальності держав перед приватними особами за порушення права ЄСтощо.
Суд ЄС,якийприймає попередні висновки за ст. 177 (234), забезпечує єдність тлумаченняпервинного та вторинного законодавства ЄС, яке стосується: 1) тлумаченняположень установчих договорів ЄС; 2) юридичної сили актів інститутів ЄС; 3)тлумачення актів, що видаються цими інститутами, та актів Європейськогоцентрального Банку; 4) тлумачення статутів що безпосередньо регулюютьдіяльність органів, що створюються Радою ЄС. З метою ефективності цього процесута для забезпечення належного функціонування інституцій ЄС у їх взаємодіїдержавами-членами ЄС необхідно, щоб тлумачення мали «невичерпний» характер тазагальнообов`язкове значення, тобто мали ознаки прецедентного права. [1 ]
Це визнає нетільки Суд ЄС, а й Суди країн-членів ЄС. Так, Конституційний Суд ФРН прямовказав, що рішення Суду ЄС, які прийняті відповідно до ст. 177, мають однаковусилу та обов`язковість для всіх судів держав-членів, що розглядають аналогічніпитання. Це є результатом розвитку доктрини та судової практики, оскільки жоднез положень ст.177 не вказує на таку обов`язковість. Суди держав-членів ЄСрозвинули спеціальну доктрину acte clair, яка полягає у тому, що правильнезастосування права Співтовариства є настільки очевидним та виключає жоднісумніви, що одне і те ж саме положення буде застосовуватися однаково різниминаціональними судами різних правових систем, незалежно від термінології,розуміння права, технік перекладу та тлумачення. [ 1 ]
Сьогодні і внауці, і на практиці розгорнулися гарячі дебати довкола можливостейбезпосередньої реалізації рішень Європейського суду. Зрозуміло, питання щодозастосування рішень Суду не виникло зненацька. Так наприклад, щодо прав тасвобод людини, воно пов`язане зі спробами прямого застосування норм Європейськоїконвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенції).
Переважнабільшість норм Конвенції характеризується особливою абстрактністю. Такий вкрайузагальнений виклад багатьох її норм зумовлює той факт, що у переважній їхбільшості відсутні формально-визначені моделі поведінки учасниківправовідносин, що виникають на їх грунті, — людини та держави. А це значить, щоу конвенційну матерію іманентно закладена невизначена множинність формповедінки, в яких можуть виявлятись права і свободи особи чи зобов`язаннядержави. [ 2 ]
Це дозволилонаціональним судам засновувати свої рішення на раніше прийнятих рішеннях СудуЄС, де надається відповідне тлумачення законодавства ЄС без звернення до СудуЄС за відповідним преюдиційним висновком згідно зі ст. 177. Отже, у даномувипадку національні суди сприймають рішення Суду ЄС як переконливий, а незобов`язуючий прецедент.
Доктрина acteeclair була сформульована Судом ЄС у справі Da Costa, суть якої полягає у тому,що національний суд останньої інстанції не зобов`язаний звертатися зароз`ясненням питання, якщо воно вже було вирішено Судом ЄС, хоча він можезвернутися, якщо бажає.
Пізніше у справіCilfit Суд ЄС остаточно сформулював 3 підстави, за наявності яких національний судможе не звертатися за преюдиційним висновком: 1) відповідь на питання, якийставить національний суд перед Судом ЄС, не буде впливати на остаточне рішенняу справі; 2) перед зверненням національному суду необхідно використатиможливості, що надаються доктриною acte clair; 3) те ж саме стосується доктриниacte clair. Отже, встановлення цих критеріїв зменшує навантаження на Суд ЄС,прискорює процес національного судочинства щодо питань європейського права, та, по суті, знімає питання щодо прецедентності рішень Суду ЄС, оскільки вони єобов`язковими для держав-членів ЄС фактично, «заохочує національні суди вивчатипрецедент не право Суду ЄС». [ 3 ]
Таким чином,вивчення юридичної природи попередніх висновків Суду ЄС дозволяє дійтиоднозначного висновку про їх обов`язкову силу для всіх суб`єктів права ЄС, атлумачення, що міститься у цих висновках, є, по суті, судовою правотворчістю.Це ж саме стосується й інших питань, що віднесені до компетенції Суду ЄС.Особливо це стосується тих галузей права ЄС, де законодавець залишив величезніпрогалини, й прецедент не право Суду ЄС перетворилось на єдине джерело праваЄС, що дозволяє назвати Суд ЄС « повзучим законодавцем».
Питання діїпрецеденту у праві ЄС має ще два важливих аспекти: перший стосуєтьсяобов’язковості усіх прецедентів Суду ЄС для національних судів держав-членів.
Що стосуєтьсяпершого питання, то відразу слід зазначити, що ані Договір про ЄС, ані СтатутСуду ЄС не містять жодної вказівки щодо обов’язкової сили рішень ЄС. Упершомуз рішень Суду, де постало питання щодо дії попереднього преюдиціальноговисновку Суду, Суд висловився за обмежену дію своїх рішень виключно міжсторонами справи. Однак, незважаючи на таку думку, практика Суду виявиласябільш схильною слідувати доктрині фактичного прецеденту. Це викликало тривалудискусію в доктрині європейського права. Так, можна навести принаймні всімдоктрин дії прецеденту у праві ЄС. [ 5 ]
1. Практика СудуЄС не становить формально обов’язкового прецеденту в тому сенсі, в якому церозуміється в англосаксонському праві. Суднапрактиці слідує прямо чи опосередковано своїй попередній практиці, але безвизнання обов’язковості прецеденту. Це не в останню чергу обумовлено намаганнямСуду уникати всього, що може обмежити його поле розсуду при обранні відповідноїправової політики у майбутньому.
2. За виняткомпринципу res judicata (остаточне рішення суду, що не підлягає переглядуз того ж самого предмета, між тими самими сторонами та за тими самимифактичними обставинами), Суд ЄС не зв’язаний своїми раніше прийнятимирішеннями, однак така попередня судова практика не може ігноруватися. Іншимисловами, слід визнати особливу роль Суду ЄС у тлумаченні та формулюванніпринципів права Співтовариства без необхідності визнання за судовими рішеннямисили джерела права у формальному значенні.
3. Практика СудуЄС не може формально вважатися джерелом права, оскільки прецедент у праві ЄСмає тільки переконливу, але не обов’язкову силу поза межами принципу resjudicata. Однак, це зовсім не означає, що рішення Суду можуть мати дію позарамками res judicata (конкретного рішення). Так, у деяких випадках Суд,здійснюючи свої повноваження щодо тлумачення права ЄС, приймав на себе, посуті, квазізаконодавчу функцію. Незважаючи на винятковість таких випадків, та зогляду на узгодженість усталеної практики Суду та його авторитет, рішення Судуотримали силу та значення, що наближаються до обов’язкових. В такому сенсіпрактику Суду можна визнати «квазіджерелом» права ЄС.
4. Відповідно доцього підходу, вважається, що основний законодавчий орган ЄС — Рада ЄС— дієнедостатньо активно, а в Комісії недостатньо повноважень, щоб заповнюватипрогалини у правовому регулюванні. Це визначає особливе значення практики СудуЄС і, відповідно, хоча і не є формально обов’язковою, тим не менш становитьважливе джерело права ЄС. Відповідно, обов’язковість прецеденту в практиці Судувизнається питанням факту.
5. У правовомупорядку Співтовариства Суд ЄС також здійснює законодавчу функцію, адже вінчасто змушених заповнювати прогалини в праві, що виникають внаслідокбездіяльності Ради ЄС. Відповідно, рішення Суду становлять джерело права ЄС, асам хоча і не зв’язаний своїми попередньо прийнятими рішеннями, але поважає їхавторитет.
6. Коли Судзвертається до своїх попередніх рішень, він розглядає їх як обов’язкові длясебе. І хоча спосіб формулювання принципів або загальних положень права врішеннях ЄС дуже подібний до методів, що використовує французька Державна Рада(conseil d’Etat),техніка Суду щодо використання попередніх рішень та визначення ratio desidendiнагадує методи, притаманні англійським судам. У той же час Суд намагаєтьсянав’язати свою юридичну методологію національним судам. Тому фактична практиката методологія Суду ЄС виявляється сприятливою для еволюції принципу staredecisis. [ 4 ]
Якщо звернутисядо власної практики Суду, то слід зробити висновок, що Суд хоча і покладаєтьсяпри вирішенні справ на свою попередню практику, тим не менш він не дотримуєтьсякласичної доктрини stare decisis. З цієї перспективи можна зробити висновок проподібність доктрини прецеденту у практиці ЄС до французької доктрини «усталеноїсудової практики» (jurisprudence constante). Як вказав з цього приводуГенеральний адвокат Лагранж у справі Da Costa: «Незалежно від того, наскількиважливим може бути окреме рішення Суду, незалежно від того, наскількиабстрактним може бути тлумачення певного положення Договору, … сліддотримуватися золотого правила res judicata: Суд має виходити саме зморального авторитету своїх рішень, а не з юридичної сили res judicatа. Звичайно,ніхто не очікує, що, прийнявши важливе рішення, … Суд відійде від нього віншому провадженні без вагомих причин, але він має зберігати юридичне право таквчинити».
Що стосуєтьсядругого аспекту питання доктрини прецеденту в праві ЄС, тобто чи зобов’язанінаціональні суди слідувати практиці Суду ЄС, то у справі Manzoni Генеральнийадвокат Ворнер вказав на необхідність розрізнення, у контексті преюдиціальноговисновку, між дією res judicata та stare decisis. Визнаючи, що в силу першогопринципу дія рішення обмежена конкретною справою, в рамках якої воноприймається, він, тим не менше, вказав на можливість застосування доктриниstare decisis, яка, на його думку, в праві ЄС означає, що «всі суди вСпівтоваристві, за винятком Суду ЄС, пов’язані ratio decidendi рішення СудуЄС. …Якщо відкинути такий висновок, то необхідно визнати, що нижчі суди татрибунали в держава-членах можуть розглядати рішення Суду ЄС тільки якпереконливий авторитет і ігнорувати їх, якщо вважатимуть за потрібне, в той часяк вищі суди… цього не можуть. Прийняття такого висновку, з іншого боку,означає, що всі суди в державах-членах у цьому аспекті знаходяться в однаковомустановищі. На думку Генерального адвоката, юридичну силу рішень Суду ЄС слідпорівнювати з рішенням Палати лордів, адже «рішення Палати лордів пов’язує,згідно з доктриною stare decisis, всі інші суди в Сполученому Королівстві, якіповинні йому слідувати… але сама Палата лордів, і тільки вона одна, можепереглянути та відійти від такого рішення в наступній справі». Такі ж міркування,на думку Генерального адвоката, повинні стосуватись і рішень Суду ЄС. [ 4 ]
Отже, незважаючина той факт, що в установчих договорах ЄС прямо не вказується на обов’язковістьдля ЄС своїх попередніх рішень та за умов відсутності доктрини stare decisis,практика суду ЄС розвивається відверто за прецедентним принципом, рішення СудуЄС є джерелом права та частиною правової системи ЄС, тобто Суд ЄС займаєтьсяправотворчістю. Особливо це стосується актів тлумачення та судового контролю заправовими актами держав-членів ЄС на предмет відповідностізагальноєвропейському законодавству.
Звичайно, судоваправотворчість, що здійснюється Судом ЄС, відрізняється від «класичного»прецедентного права, але залишається такою, що пов’язано з юридичною природоюсудової влади у будь-якій країні, а також зі специфікою діяльності міжнароднихсудових органів (Суд ООН, Європейський Суд з прав людини тощо), а такожвідображує загальноєвропейську тенденцію. Вона, на думку дослідників діяльностіСуду ЄС, полягає у тому, що судді не можутьподолатисвої попередні правові позиції без вагомих на те причин, й тому важко провестирозрізнення між суддями та законодавцем, оскількибудь-яке застосування передбачаєтлумачення,що означатиме взосконелення та конкретизацію норм права.[ 1 ]
Я думаю, що цяспецифіка дії прецедентного права Суду ЄС повинна враховуватися і у правовійсистемі України.
Списоквикористаної літератури
1. Шевчук С. В. Судовий прецедент у правіЄС. // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2007. — № 6. — с. 78-85
2. Кононенко В. Рішення Європейського Судуз прав людини як прецедент тлумачення Конвенції про захист прав людини таосновних свобод // Право України. — 2008. — № 3. — с. 131-134
3. Анакіна Т. М. Співвідношенняпрецедентної практики Судів Європейського Союзу та Європейського Суду з правлюдини // Підприємство, господарство, право. — 2008. — № 8. — с. 145-148
4. Шевчук С. Судовий прецедент як джереломіжнародного права // Вісник Академії правових наук України. — 2007. — № 1(48). — Х.: Право, 2007. — с. 42-55
5. Абдрашитова В. З. Прецедентный характеррешений Европейского Суда по правам человека // Российская Юстиція. — 2006. — №11.— с. 62-63