План
Вступ
1. Участь представника вцивільному судочинстві
2. Повноваженняпредставника в суді
3. Суб’єкти цивільногопредставництва
3.1 Особи, які можутьбути представниками
3.2 Особи, які не можутьбути представниками
4. Представництво зазаконом
4.1 Призначення, абозаміна законного представника
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Представництво– врегульована законом діяльність однієї особи від імені й в інтересах іншоїособи в цивільному судочинстві. Правове регулювання представництва в цивільномупроцесі країн СНД, в яких прийняті нові ЦПК, характеризується спільнимиположеннями, властивими для ЦПК України, за окремими винятками.
КонституціяУкраїни закріплює право громадян і юридичних осіб на отримання правовоїдопомоги при реалізації Конституційного права на судовий захист [1.C.23]
У цивільномусудочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав і інтересів громадян,що охороняються законом і юридичних осіб реалізовується, зокрема, в формісудового представництва. Таким чином, інститут представництва в цивільномупроцесуальному праві є одним з передбачених законом способів реалізації правана судовий захист.
Отже,актуальність теми дослідження насамперед полягає в тому, що необхідністьвивчення цивільного законодавства є особливо важливою в наш час, коли в країніпроходить становлення правової системи, створюється нова законодавча база іособливого значення набуває необхідність відповідних знань.
Об’єктомдослідження даної курсової роботи є законодавство України, зокрема та йогочастина, яка регламентує цивільно-процесуальні правові відносини.
Предметомдослідження даної курсової роботи є загальна характеристика інститутупредставництва в цивільному процесі України.
Метадослідження полягає у теоретичному вивченні інституту представництва вцивільному процесі України.
Мета роботипередбачає виконання таких завдань:
– визначенняпоняття та значення процесуального представництва;
– вивченнявидів процесуального представництва;
– визначенняповноважень процесуального представника.
Згідно з нормами ЦПК громадяни можуть вестисвої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи юридичнихосіб ведуть в суді їх органи, діючі в межах повноважень, наданих їм законом,статутом або положенням, або їх представники.
Необхідністьв судовому представництві зумовлена різними обставинами: неможливістюдотримання змагального начала судочинства при розгляді цивільних справ, в якихберуть участь недієздатні особи (по віковому критерію – неповнолітні; помедичному критерію – громадяни, визнані недієздатними в судовому порядку);неможливістю юридичних осіб, очолюваних колегіальними органами (наприклад,правліннями), безпосередньо брати участь в розгляді справи; бажаннямзацікавлених осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді справив суді і т.д.
Уроботі були застосовані наступні методи: метод діалектичної логіки (привиділенні ознак за результатами визначення понять); порівняльний метод; методформально-юридичного аналізу; описовий метод.
1.Участь представника в цивільному процесі
Представництво– це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді відімені та в інтересах іншої особи (представлюваний) [16.C. 3].
Частина 1статті 38 ЦПК говорить про те, що сторона, третя особа, особа, яка відповіднодо закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники таінші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ проусиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або черезпредставника [4.C.20].
Представництвопередбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою наданняюридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенніцивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги судув установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які берутьучасть у справі.
Представництвоу суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидомзагальноцивільного, як іноді вважають у судовій практиці та літературі.
Відзагальноцивільного воно відрізняється тим, що:
а)представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силупроцесуального – тільки у суді;
б) метоюзагальноцивільного представництва є надання допомоги довірителю, апроцесуального – і суду;
в) призагальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва,
у процесізаконний представник може доручити ведення справи договірному;
г) призагальноцивільному представництві в юридичній дії бере участь тількипредставник, а в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді йповинен, представлюваний;
д) призагальноцивільному представництві повноваження представника визначаютьсядорученням, а у процесі – в основному законом.
Тому за ЦПКУкраїни представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, а,отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальноюфігурою [15].
Стаття 38 ЦПКзакріплює право сторін, третіх осіб, осіб, які відповідно до закону захищаютьправа, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересованіособи у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можутьскористатися допомогою представника. У такий спосіб новий ЦПК розширив колоосіб, які можуть мати представника у суді, практично до кола осіб, які берутьучасть у справі. Дана стаття частково вирішує питання про види представництва[20.C.150].
Якщо більшдетально розглядати ст. ст. 38 – 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України, то ценам дозволяє відзначити наявність чотирьох видів представництва:
а) добровільного;
б) законного;
в) запризначенням суду;
г) громадського.
За ступенемобов'язковості представництво може бути обов'язковим, коли на представництво непотрібно волевиявлення представлюваного (у справах за участю недієздатних,наприклад), і факультативним, коли волевиявлення представлюваного напредставництво є необхідним.
Регулюючипитання про добровільне (договірне) представництво, стаття 38 ЦПКнеобгрунтовано відносить до представництва участь у цивільному судочинствіорганів юридичних осіб та органів державної влади. Безумовно, участь зазначенихорганів не є представництвом, оскільки є участю юридичних осіб та держави черезуповноважені органи [7.C.24].
В основі добровільного(договірного) представництва лежить договір. Перший підвид – представництвоінтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою такого представництва єдоговір доручення на ведення справи у суді.
Другий підвид– юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установив силу трудового договору.
Третій підвид– окремі громадяни представляють у суді інтереси сторін і третіх осіб задоговором доручення. Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і несвідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень.Тому дуже спірною є думка деяких авторів про те, що і юрисконсульти виступаютьу суді за договором доручення.
Громадськепредставництво полягає у тому, що в силу статуту, положення про громадську організаціювона може представляти у суді інтереси членів цієї організації (наприклад,профспілки) [12.C.22].
Наприклад представництвов цивільному процесі Франції здійснюється: на підставі договору – адвокатами іповіреними; на підставі закону – батьками, опікунами і піклувальниками стосовнонеповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням.Батьки, які здійснюють сумісно батьківську владу, визнаються законнимипредставниками, а якщо батьківську владу здійснює один з них, то він і визнаєтьсязаконним представником. Неповнолітній, який одружився або якому виповнилося 16років, може бути звільнений за заявою батьків, одного з них чи сімейної радивід батьківської влади суддею по опіці (статті 389, 476 Цивільного кодексуФранції). Звільнений від батьківської влади неповнолітній стає здатний, подібноповнолітньому, до всіх дій громадянського життя (статті 481, 488 ЦК), а, отже,і особисто вести справу в суді. А в цивільному процесі Польщі представництвосторін і третіх осіб можуть здійснювати: адвокат, співучасник у справі, особа,яка управляє майном або інтересами сторони, а також особа, пов'язана зістороною правовідносинами доручення, якщо предмет спору входить в обсяг цьогодоручення; батьки, подружжя, брати, сестри та інші особи [18].
2.Повноваження представника в суді
Згідно ст. 44ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчинятивід імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має правовчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певноїпроцесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності [4.C.21]. Згідно з ЦПК 1963 р;повноваження представників підтверджувалися відповідно загальним абоспеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, топредставник від імені особи, яку він представляє, міг вчинити всі процесуальнідії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмовивід позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову(матеріально-правової вимоги), укладення мирової угоди, передоручення,оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержанняприсудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляється, або третяособа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вищеповноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому цеспеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називатиспеціальним [12.C.144].
Новий ЦПКнавпаки визначає, що загальне доручення означає наявність у представника прававчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх маєправо вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов,і укласти мирову угоду і інше. А якщо особа, що представляється, не довіряєвчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробитивідповідні застереження у довіреності[15]. Необхідність такої різкої змінипорядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цьогопотрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і,можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнутиможливих зловживань.
Цивільнийпроцесуальний кодекс України передбачає також можливість припинення договірногопредставництва, обмеження повноважень представника та відмову представника відповноважень.
Підставамиприпинення представництва є такі ж підстави, що і для припиненнязагальноцивільного представництва: закінчення строку довіреності; скасуваннядовіреності особою, що представляється; відмова представника від вчинення дій,що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видаладовіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка видаладовіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісновідсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій виданадовіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісновідсутньою, обмеження її цивільної дієздатності[15].
Проприпинення представництва або обмеження повноважень представника відповіднаособа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною заявою у судовомузасіданні.
3.Суб’єкти цивільного представництва
3.1Особи, які можуть бути представниками
Згідностатті 40 ЦПК представником у суді може бути адвокат або інша особа, якадосягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належнопосвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Також в цієї статтізазначено що, одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншоїсторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору абоберуть участь у справі на другій стороні [4.C.21]
Ця нормависовує головні вимоги до осіб, які можуть виступати представниками в суді.Перша вимога є професійною – представниками можуть бути адвокати. Вониволодіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичнимизнаннями. Тому не випадково ст. 59 Конституції України передбачає, що длязабезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги привирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура [5].
Представникамиу суді можуть бути й інші особи, до яких висувається наступні вимоги:
а) вониповинні бути повнолітніми;
б) матицивільну процесуальну дієздатність;
в) матиналежно посвідчені повноваження на здійснення представництва; г) не належати докола осіб, які не можуть бути представниками в суді. Наприклад в цивільномупроцесі Англії функції процесуального представника, надання юридичної допомогиі захист прав й інтересів сторін здійснюється адвокатами – соліситорами ібаристерами.
Баристериздійснюють правозаступництво і наділені правом виступати у всіх цивільнихсправах в судах всіх інстанцій, а в Палаті лордів, в Апеляційному і Високомусудах це право належить виключно їм.
Вони ведутьконсультативну роботу, пов'язану з підготовкою справи до розгляду, даютьвисновки з приводу повноти процесуальних паперів, обргунтовують необхідністьвнесення до них змін і доповнень, а також вчиняють інші дії, виходячи звстановленого ними предмета доказування і сукупності доказів, які вони маютьдоводити в судовому засіданні. Також вирішують питання про те, як будездійснюватися доказування. При використанні показань свідків баристерзнайомиться з їх змістом, а якщо свідок не може прибути до суду, він порушуєпитання про допит такого свідка за місцем проживання.
Соліситориперебувають при судах і представляють сторін в процесі. Вони беруть участь вцивільному процесі не у всіх судах, а в розгляді цивільних справ судамиграфств, магістратськими судами, у деяких справах, що розглядаються СудомКорони, та у справах про банкрутство у Високому суді. Соліситори проводятьпідготовку справи до розгляду, для чого спілкуються із сторонами, опитуютьсвідків, збирають докази, складають процесуальні папери, надсилають баристерукопії всіх матеріалів у справі й готують підсумкову записку про проведеніпідготовчі дії у справі. Проте вони мають обмежене право на публічні виступи всудах.
Повноваженнясоліситора в цивільному процесі визначається дорученням заінтересованої особи,на підставі якого виникають договірні відносини між ними (довірителем іпредставником), які регулюються нормами договірного права.
Повноваженняна ведення цивільної справи баристер одержує не на підставі договору здовірителем, вони передаються йому соліситором шляхом короткого викладеннязмісту справи. Прийняття баристером доручення означає перехід до нього всіхповноважень сторони на вчинення всіх процесуальних дій, визначених законом длятаких осіб і їх процесуальних представників. За виконання доручення баристеродержує гонорар від фірми соліситорів.
Баристери ненесуть відповідальність за допущену ними недбалість, оскільки позови такоговиду можуть грунтуватись лише на договорі, баристер же укладати його з клієнтомне може. З цих причин баристер не може допитувати свідка, а такожконсультуватися з ним у відсутності соліситора.
Представництвонедієздатних осіб в цивільному процесі Англії має свої особливості. Вонопоширюється на неповнолітніх (віком до 13 років) і психічно хворих осіб, які застаном здоров'я не можуть здійснювати управління своїми справами ірозпоряджатись своїм майном. Оскільки недієздатні особи не можуть особистопредставляти свої інтереси, їх в цивільному процесі захищає «найближчий друг»таких осіб – батьки, опікуни, а психічно хворих – адміністратори їх майна. Колиж такі особи відсутні або не бажають вести справу в інтересах недієздатноїособи, дані обов'язки виконує державний соліситор.
Батьки,опікуни, адміністратори не є стороною у справі недієздатних. Але якщо вониможуть бути такою особою (співвиконавцем), то особисте ведення ними справинедієздатних не допускається, а можливе лише через соліситорів. Для цьогоостанній подає до суду виражену в письмовій формі згоду батька, опікуна чиадміністратора на свою участь в процесі у справі і документ (сертифікат), якийпідтверджує, що такі особи (батько, опікун, адміністратор) не мають в судовомупроцесі інтересу, який би суперечив інтересу недієздатної особи.
Представникинедієздатних можуть реалізовувати їх права. Але будь-які угоди стосовно позовувід імені недієздатного без схвалення суду недійсні. Розпорядження сумами,стягнутими в інтересах недієздатних, можливе лише у відповідності з тимивказівками, які дав суд. Твердження, наявні в позовній чи зустрічній позовнійзаяві, не вважаються прийнятими недієздатними з тієї підстави, що на них ненадійшло заперечення. Проти недієздатної особи не може бути постановлене заочнерішення. Зазначені гарантії передбачені для захисту прав та інтересівнедієздатних осіб в цивільному процесі Англії.
Представництвов цивільному процесі США в основному побудоване на положеннях, властивихпредставництву Англії, і здійснюється: стосовно недієздатних осіб – батьками,опікунами, іншими особами, які наглядають за неповнолітніми І психічно хворимилюдьми (законне представництво), стосовно Інших осіб за договором доручення – адвокатами,поділ яких залежно від виконуваних функцій, що має місце в Англії, в СШАвідсутній
Адвокатиможуть здійснювати всі види юридичної допомоги і представництво вцивільному процесі через юридичні контори або юридичні відділи в державнихустановах І приватних структурах.
Наявність у СШАфедеральної судової системи і судової системи в штатах, самостійне функціонування кожноїсистеми з істотнимивідмінностями в правовому регулюванні визначили неоднозначність правовогостановища адвоката в судочинстві в цивільних справах як в однотипних судахокремих штатів, так і у федеральних.
Загальним дляних є те, що повноваження адвокатів в цивільному процесі визначається договоромдоручення, укладеним з довірителем на ведення цивільної справи в суді. В ньому встановлюєтьсяобсяг і характер повноважень дляпредставника, іншіправа і обов'язки сторіндоговору.
Наявністьдоговору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від імені довірителя всіпроцесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона, яка бере участь вконкретній цивільній справі [19.C.125–126].
3.2Особи, які не можуть бути представниками
Стаття 41 ЦПК визначає неможливість іншого суміщення процесуальнихролей представника та осіб, які входять згідно ЦПК до інших учасників процесу(секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок),оскільки ті й інші належать до різних груп суб'єктів процесуальнихправовідносин, з яких одні юридично заінтересовані, а інші – ні [4.C.21].
Частина 2 статті 41 ЦПК встановлює обмеження запрофесіональною ознакою деяким категоріям юристів: суддям, слідчим, прокурорам.Це обмеження має етичний характер: у інших учасників справи не повинно виникатисумніву в неупередженості суду у зв'язку з участю зазначених осіб у якостіпредставників. Однак з цього правила є два винятки: судді, слідчі, прокурориможуть представляти у суді відповідні органи, в яких вони працюють, якщо вони єстороною або третьою особою у справі, і якщо зазначені особи виступають усправі.
Згідно ст 57Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бутипредставниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судовогозасідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок. Судді, прокурори, слідчіне можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють якпредставники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чияк законні представники сторони чи третьої особи [13].
Відповідно доч. 1 ст. 57 КАСУ ці обмеження зумовлені принципом неможливості процесуального сумісництва, який полягає в тому,що суб'єкт цивільно-процесуальних відносин не може в одній і тій самій справі перебуватибільше, ніж в одному процесуальному стані, тобто секретар судового засідання, експерт, спеціаліст,перекладач та свідок не можуть бути представником. Хоча цей принцип не закріпленийбезпосередньо в окремій нормі Кодексу адміністративного судочинства України, якнаприклад, принцип верховенства права, законності, диспозитивності (ст. 7 Кодексуадміністративного судочинства України), але положення ч. 1 ст. 57цього Кодексу свідчать саме про наявність такого принципу и адміністративномусудочинстві. Ці положення стасуються лише однієї і тієї самої справи. Отже,неспроможність виконувати функції представника в суді може мати абсолютний чивідносний характер. Так, щодо абсолютної неспроможності, то вона стосуєтьсяосіб, яким заборонено бути представниками.
Відповідно доч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України судді, прокурори,слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьоюособою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи. Це означає, що в даному випадку йдеться про те,що у встановлених чиннимзаконодавствомвипадкахвони можуть виконувати такі функції, як суддя, прокурор, слідчий. Тобто такіобмеження щодо зазначених суб'єктів зумовленістатусом цих службових осіб.
Судді,слідчі, прокурори можуть бути представниками в суді, коли вони діють якпредставники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чияк законні представники сторони чи третьої особи. Отже, з огляду на положенняч. 2 ст. 57 цього Кодексу зазначені в ній суб'єкти можуть бути такожзаконними представниками.
Зазначенісуб'єкти можуть бути також законними представниками, тобто здійснюватипредставництво своїх неповнолітніх дітей або усиновлених, а також інтересиосіб, що перебувають під їх опікою чи піклуванням [13].
4.Представництво за законом
Стаття39 ЦПК закріплює норми, коли представництво здійснюється за законом, а саме:
а) права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком дочотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідноїхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом;
б) права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком відчотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність якихобмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі,піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в такихсправах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежен;.
в) права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою,захищає опікун, призначений для опіки над її майном;
г) права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла абооголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавецьзаповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна [4.C.19–20]
Згідно статті 31 Цивільного кодексу України особи, які не досягли14 років, мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини [3.C.43].
Під дрібними побутовими правочинами ст. 31 ЦК має на увазіправочини, що задовольняють побутові потреби особи, стосуються предмета, що маєневисоку вартість і відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвиткумалолітнього, вносити кошти в банківські (кредитні) установи і розпоряджатисяними. Частина2 ст. 31 ЦК, також передбачає, що малолітні не відповідають за заподіянуними шкоду. Ст. 1178 ЦК передбачає, що за шкоду, заподіяну особами, які недосягли 14 років, відповідають їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні,виховні та інші установи, якщо вони не доведуть відсутність своєї провини увиникненні шкоди [14].
Фізична особаможе бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому цивільним процесуальнимзаконодавством за наявності підстав, що встановлені в цивільному законодавстві.
Оскількитакими підставами є психічний розлад, внаслідок чого фізична особа нездатнаусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то у неї відсутні такіпсихічні якості, як воля і вина. Тому фізична особа, яка визнана недієздатною,втрачає деліктоздатність, тобто здатність відповідати за завдану шкоду.
Згідно зі ст. 41 ЦК правочинивід імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун [3.C.45]. Тому обов'язоквідшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, покладається закономна його опікуна або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею. Опікунта такий заклад відповідають за завдану шкоду за наявності своєї вини, щопередбачається. Тобто за неналежне виконання своїх обов'язків щодо здійсненнянагляду за недієздатним, що спричинило завдання шкоди [6]. Тому, особи, яківідшкодували шкоду, завдану недієздатним, не мають права звернутися ізрегресною вимогою до безпосереднього заподіювача шкоди. Якщо зобов'язання ізвідшкодування шкоди мають тривалий характер, то поновлення цивільноїдієздатності фізичної особи не є підставою для заміни боржника в деліктномузобов'язанні, оскільки шкоди було завдано в момент, коли особа буланедієздатною [14].
Для захистуінтересів потерпілого суд може постановити рішення про відшкодування шкоди зарахунок недієздатного заподіювача шкоди за наявності наступних обставин:
а) смертьопікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшкодування шкоди;
б) наявністьтакого майна у недієздатної особи;
в)відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди не погіршує йогомайнового становища, проте покриває нужду потерпілого.
Більший обсягдієздатності мають неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років. Особи у віцівід 14 до 18 років крім правочинів, що можуть вчиняти особи, які не досягли 14років, можуть також самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чиіншими доходами; самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свійзаробіток, стипендію чи доход, за винятком нерухомих речей і транспортнихзасобів. Право неповнолітніх, розпоряджатися своїм заробітком тісно пов'язане з їхнімправом по трудовому законодавству. Неповнолітні з 16‑річного віку, а увиняткових випадках з 15‑річного віку, мають право влаштуватися нароботу. У трудових правовідносинах вони прирівнюються в правах до повнолітнього[2.C.150]. Особи у віці від14 до 18 років можуть також самостійно здійснювати права автора творів науки,літератури, мистецтва, права на об'єкти промислової власності чи іншірезультати своєї творчої діяльності, що охороняються законом.
Особи у віцівід 14 до 18 років можуть також самостійно вчиняти правочини, спрямовані набезкоштовне одержання майна у власність, за винятком транспортних засобів інерухомого майна. Інші правочини особи у віці від 14 до 18 років можуть вчинятиза згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальників.
На здійсненнянеповнолітніми правочинів у відношенні транспортних засобів або нерухомогомайна повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів),піклувальників.
Неповнолітніособи за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників можуть розпоряджатисякоштами, що внесли інші особи на їхнє ім'я в банківські (кредитні) установи.Разом із тим ч. 5 ст. 32 ЦК установлює, що за наявності достатніхпідстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки іпіклування може обмежити або позбавити неповнолітніх права самостійнорозпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Суд можескасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпалиобставини, які були основою для прийняття такого рішення.
Частина 7 ст. 32ЦК також передбачає, що особи у віці від 14 до 18 років можуть бути обмеженісудом у дієздатності в порядку, передбаченому ЦПК України [12.C.58]
Згіднозі ст. 44 ЦК України, на підставі рішення суду про визнання фізичної особибезвісно відсутньою, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належнеїй майно та встановлює над ним опіку. Опікун, призначений для опіки над майном, захищаєправа, свободи та інтереси зазначеної особи і в суді.
Визнанняособи безвісно відсутньою спричиняє певні правові наслідки. Над її майномвстановлюється опіка (ч. 1 ст. 44 ЦК). З цього майна видаєтьсяутримання особам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати, іпогашається заборгованість по інших зобов'язаннях (ч. З і 4 ст. 44 ЦК). Напідставі заяви зацікавлених осіб чи органу опіки і піклування нотаріус можепризначити опікуна над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме,до прийняття судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (ч. 2 ст. 44)[14].
Утриманцібезвісно відсутньої особи отримують право на одержання пенсії. Припиняютьсядоговір доручення, учасникомякого був безвісно відсутній, а також дія довіреності, виданої ним чи йому.
Охоронаспадкового майна здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини вінтересах спадкоємців як за законом так і за заповітом, відказополучателя такредиторів спадкоємця, які замовляють свої права на майно. Охорона майназдійснюється на підставі заяви спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів, атакож за місцем органів місцевого самоврядування, житлових органів, а увипадку, коли до кола спадкоємців входять неповнолітні або визнані увстановленім законом порядку недієздатними, то за листом органів опіки іпіклування [9.C.58].
Нотаріусвимагає в особи, що звернулась до нього з такою заявою, свідоцтво про смертьспадкодавця та довідку про місце мешкання спадкодавця, для встановлення місцявідкриття спадщини. Після цього нотаріус, а в населених пунктах, де немаєнотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування, виїжджають на місцезнаходження майна і проводять опис майна у присутності зацікавлених осіб тадвох понятих. Опис майна може провадитись також за місцем знаходження майна, щоможе не співпадати з місцем відкриття спадщини. В такому разі нотаріуснаправляє лист про опис майна нотаріусу за місцем знаходження майна з проханнямпровести опис майна та навпаки, якщо опис провадиться за місцем знаходженнямайна, нотаріус за місцем знаходження майна повідомляє про це нотаріуса замісцем відкриття спадщини, в любому разі свідоцтво про право на спадщину будевидаватися за місцем її відкриття. У опису спадкового майна нотаріус вказує усемайно, яке він знайшов на місці відкриття спадщини, вказує докладнухарактеристику предметів та відсоток їх зносу, а також вартість, якщоспадкоємці не згодні з оцінкою нотаріуса, вони вправі запроситиексперта-оцінщика. Витрати, пов'язані з оплатою експерта, спадкоємці беруть насебе.
Опис майнапроводиться у строк до шести місяців, тобто у строк, встановлений для прийняттяспадщини. Охорона майна триває протягом шести місяців до закінчення строку дляприйняття спадщини усіма спадкоємцями. Спадкоємці зобов'язані нести витрати поопису майна, а також по його охороні. Охорона спадкового майна, що признанавідумерлою, тривається протягом одного року, до того моменту, як суд визнаєтаке спадкове майно відумерлим. Спадкове майно протягом шести місяців не можнанікуди перевозити, перекладати або продавати, якщо такі дії значно погіршатьстан та ціну спадкового майна.
Якщо виникаєпотреба у покритті видатків, пов'язаних з охороною спадкового майна,(наприклад, оплата податків та зборів на земельну дільницю, або на житловийбудинок) витрати приймають на себе спадкоємці, що призиваються до спадщинивідповідно до їхньої частки у спадщині. До майна, що було описано тазнаходиться під охороною, спадкоємці, закликані до спадщини, повинні ставитисяяк до своєї власності [10.C.89–90].
Якщонотаріусу стало відомо про відкриття спадщини, він зобов'язаний сповістити проце усіх відомих йому спадкоємців, коли такими відомостями володіють інші органиабо особи, вони повинні сповістити про це нотаріуса або органи місцевогосамоврядування, коли нотаріуса немає.
Коливстановлено наявність у спадкодавця майна, що перейде до спадкоємців, спадкоємці,або інші особи – представники органів місцевого самоврядування, органівміліції, прокуратури, органів опіки та піклування та інші) вимагають проведенняопису майна, нотаріус здійснює такий опис та приймає заходи до охорониспадкового майна, нотаріус або відповідальна особа органів місцевогосамоврядування назначають відповідальну особу для охорони спадкового майна – охоронцяспадкового майна.
Відповідальнуособу, якщо вона дала на це згоду, призначають охоронцем успадкованого майна, інотаріус попереджує її про кримінальну відповідальність за використання цьогомайна у корисливих цілях. Охоронець майна, якщо він не спадкоємець, вправівимагати винагороди за охорону спадкового майна, а також одержувати відспадкоємців гроші за усі свої витрати, які пов'язані з охороною спадковогомайна. Ризик випадкової загибелі майна, що було передано до охорони, якщо небуде доказана вина охоронця, лежить на спадкоємцях цього майна, які приймаютьна себе усі зобов'язання по оплаті видатків по охороні спадкового майна, атакож приймають на себе усі збитки, що можуть виникнути у зв'язку з охороноюцього майна [17].
Колиспадкодавець призначив виконавця заповіту, він може звернутися до нотаріуса абодо відповідних органів місцевого самоврядування з заявою щодо прийняття засобівпо охороні спадкового майна. При проведенні опису спадкового майна, нотаріусмає право призначити виконавця заповіту за його згодою охоронцем спадковогомайна або призначити іншу людину за згодою виконавця заповіту та спадкоємця.
Якщовідкривається спадщина за заповітом та за законом, спадкоємці за законом, що незгодні, щоб особа, яка була призначена виконавцем заповіту, була призначенаохоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована за законом, вони мають правовимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується зазаконом іншої особи.
Ця особапризначається охоронцем майна, що спадкується, за законом. В цьому випадкунотаріус, що проводить опис спадкового майна, вказує в опису, що спадкове майнобуде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен з них будеохороняти.
Стаття 1287ЦК передбачає випадки, коли спадкоємці мають право змінити волю спадкодавцящодо призначення виконавця заповіту. Якщо виконавець нездатний забезпечитивиконання волі спадкодавця з будь-яких причин, спадкоємцям надається право усудовому порядку усунути такого виконавця від виконання. Але в суді вониповинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем [14].
Нездатністьвиконавця забезпечити виконання волі спадкодавця може бути викликанаоб'єктивними причинами, що позбавляють виконавця фактично здійснити волюзаповідача. Наприклад, це тяжка хвороба особи, яка призначена заповідачем,втрата нею дієздатності, позбавлення волі за вироком суду, що позбавляють їїможливості здійснювати певні дії щодо вжиття заходів для охорони спадщини,управління нею тощо.
Частина 2 ст. 1287 ЦК встановлює випадки, колиспадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначитивиконавцем заповіту іншу особу, що не входить до кола спадкоємців [14].
Це може бутипри наявності таких причин:
1)якщо спадкодавець не призначив виконавця заповіту;
2)якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, відмовилася від виконаннязаповіту;
3)якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, була усунена від виконаннязаповіту (наприклад, у випадку зловживання своїми повноваженнями, як виконавцязаповіту).
Частина 3 ст. 1287 ЦК уточнює положення ч. 2ст. 1287 про те, що у разі, коли спадкоємці не можуть дійти згоди щодотого, хто буде виконувати волю спадкодавця, то на вимогу одного із спадкоємців,суд сам призначає виконавця заповіту. Особа, яку призначають або обираютьвиконавцем заповітом, не може бути зобов'язана до виконання, вона повиннапогодитись виконувати покладені на неї повноваження [14].
4.1Призначення, або заміна законного представника
Згідностатті 43 ЦПК України у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаноїнедієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника судза поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна абопіклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників [4.C.20].
Якщопри розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа,позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалоювстановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки тапіклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі усправі як законних представників.
У разі якщозаконний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановленихзаконом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законногопредставника.
Звільненняопікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення нимиінших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 ЦПК [15].
Стаття 60 ЦКпередбачає 4 випадки встановлення опіки і піклування судом, які є підставамиособливого виду судового представництва – по призначенню суду:
а) суд встановлює опіку надфізичною особою у разі визнання її недієздатною;
б)суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільноїдієздатності (зазначені підстави застосовуються судом при розгляді відповіднихцивільних справ);
в) якщо при розгляді справибуде встановлено, що малолітній позбавлений батьківського піклування;
г)якщо при розгляді справи буде встановлено, що неповнолітній позбавленийбатьківського піклування [4.C.25]
У цихвипадках, якщо при розгляді цивільної справи буде встановлено, відсутністьбатьківського піклування, та відсутність законного представника, суд своєюухвалою встановлює над малолітньою чи неповнолітньою особою відповідно опіку чипіклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна чипіклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.
Якщопри розгляді цивільної справи буде виявлена відсутність у сторони чи третьоїособи визнаної недієздатною чи обмеженою в цивільній дієздатності, законногопредставника суд за поданням органу опіки і піклування своєю ухвалою призначаєопікуна чи піклувальника і залучає їх до участі у справі як законнихпредставників.
Частина 3 ст. 43 ЦПК передбачає можливість заподанням органу опіки і піклування заміни законного представника післявідкриття справи. Підставами такої заміни є заборона з боку закону певнимособам бути представниками.
Частина4 ст. 43 ЦПК передбачає також право суду звільнити опікуна чипіклувальника в разі якщо їх призначив суд, і призначити опікунами чипіклувальниками інших осіб [15].
Висновки
Представниквчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від іменіякої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низкиподібних відносин.
Однією з формздійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав таобов'язків є представництво.
Представництво– це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставінабутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє,створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права таобов'язки.
Представництвохарактеризується наступними ознаками:
– цивільніправа та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;
– представниквчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дійпредставництвом не охоплюється);
– представникдіє не від свого імені, а від імені іншої особи;
– представникдіє виключно в межах наданих йому повноважень;
– правовінаслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Якщо укладенапредставником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороноюбуде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієїугоди.
Значенняпредставництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особимають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси всуді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів.
Завдякипредставництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами,малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалоївідсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставингромадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому закономможливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортнимизасобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме вцих випадках йому на допомогу приходить представник.
Представництвоза законом має місце тоді, коли особа-представник, коло її повноважень і самівипадки такого представництва визначаються певними нормативними актами. Допризначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякоговідношення не має.
Представництвов цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правовихінститутів, наприклад, від представництва судового або процесуального.
Гадаю, що вданій роботі мені вдалося у певній мірі розкрити питання про представництво вцивільному праві. Однак і на майбутнє дане питання потребує подальшоговивчення.
Списоквикористаної літератури
1. Конституція України. –Харків: Фактор, 2008. – 144 с.
2. Кодекс законів про працюУкраїни. –Харків: Консум, 2008. – 112 с.
3. Цивільний кодексУкраїни. – Харків: Консум, 2008. – 400 с.
4. Цивільнийпроцесуальний кодекс України. – Харків: Консум, 2008. – 200 с.
5. Закон України «Про адвокатуру» від 19грудня 1992 p.[електронний ресурс] // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?
nreg=2887–12
6. Закон України «Пропсихіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. [електронний ресурс] //
zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?
nreg=1489–14
7. Антонюк О. Заходисамозахисту цивільних прав та інтересів. // Підприємництво, господарство іправо. -2003. – №6. – С. 23–27.
8. Викут М.А. Оправовой природе участия судебных представителей по гражданским делам //Основы гражданского законодательства и Основы гражданского судопроизводстваСоюза ССР и союзных республик. – Саратов, 1980. – С. 144–145.
9. Гом’єн Д. Короткийпутівник Європейською конвенцією з прав людини / Пер. з англ. Т. Іваненкота О. Павличенка. – Львів: Кальварія, 2000. – 182 с.
10. Губенко М.М. Теоретико-правовіпроблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина: Монографія. – Київ: 2001.– 218 с.
11. Котюк В.О.Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів. – Київ:Вентурі, 2006. – 238 с.
12. Луць В.В. Цивільнеправо. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2003. – 122 с.
13. Науково-практичнийкоментар Кодексу адміністративного судочинства України Матвійчука В.К [електронний ресурс] //http://apelyacia.org.ua/node/8025
14. Науково – практичнийкоментар Цивільного кодексу України Коссака В.М. [електронний ресурс] //http://apelyacia.org.ua/node/4692
15. Науково-практичнийкоментар Цивільного процесуального кодексу України Тертишнікова В.І. [електронний ресурс] //http://apelyacia.org.ua/node/9654
16. Павлуник І.А. Представництвов цивільному процесі. // Автореферат дисертації на здобуття науковогоступеня кандидата юрид. наук. К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2002. – 20 с.
17. Представництво в цивільномупроцесі. // Коментар Головного спеціаліста Департаменту представництваінтересів держави в судах України та закордонних юрисдикційних органахМіністерства юстиції України Л.В. Ковтуна. Матеріали офіційного серверуМіністерства юстиції України – www.minjust.gov.ua/? do=dr&did=1037&sid=comments
18. Светлична Г.О Новели інститутупредставництва в цивільному судочинстві: проблеми теорії та правозастосування. [електронний ресурс] // www.yurpayintel.com.ua/2007/1/article06/
19. Штефан М.Й. Представництвоадвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. – Київ, 1993. – С 124–127.
20. Штефан М.Й.Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладівосвіти. – Вид. 2‑ге, перероб. та доп. – Київ: Видавничий Дім «ІнЮре», 2001. – 696 с.