План
Вступ
Розділ 1. Поняття, характерні риси та види приватного підприємства
1.1 Поняття та характерні риси приватногопідприємництва
1.2 Види приватних підприємств
Розділ 2. Правовіособливості створення приватного підприємства
2.1 Основні етапи створенняприватного підприємства
2.2 Державна реєстрація як спосіблегітимації приватного підприємства
2.2.1 Порядок реєстрації в державномуоргані, отримання свідоцтва про державну реєстрацію
2.2.2 ”Єдиний реєстраційний офіс” — спрощений спосіб реєстрації приватного підприємства
Розділ 3.Правове регулювання та особливості реорганізації приватного підприємства
3.1 Порядок реорганізації приватнихпідприємств
3.2 Державна реєстрація реорганізаціїприватного підприємства
Висновки
Література
ДодатОК 1
ДОДАТОК 2
ВСТУП
СтановленняУкраїнської державності перед усім великою мірою залежить від її економічногобазису. Варто зазначити, що 70 років панування радянсько-комуністичної системиз плановою економікою, монополією державної власності на засоби виробництва маєнегативний вплив і на сьогодення. Перш за все це недосконалість та відсутністьнормативної бази, що регулює правовідносини в сфері господарювання. Відсутністьдосвіду та юридичних і економічних знань у наших підприємців.
Якщо жоптимістично дивитися в майбутнє і припустити, що в країні пануватиместабільність як політична так і економічна, ми маємо можливість в недалекомумайбутньому вирішити проблеми, що гальмують розвиток економіки країни. Успішнийрозвиток країни в умовах існування ринкової економіки залежить від гармонійногопоєднання всіх форм власності, та розвитку підприємницьких ініціатив.
Перші крокиперебудови національного законодавства були зроблені ще в 1991 році зприйняттям Законів України ”Про підприємництво“, ”Про підприємства в Україні”, ”Про власність” [6,7, 8]. Та наособливу увагу заслуговує прийняття Конституції України 28 червня 1996 року вякій закріплено рівноправність всіх суб’єктів права власності і господарювання (ст.13), а також право приватної власності за громадянами (ст. 41) та право напідприємницьку діяльність (ст. 42) [1]. Це дало можливість розвитку підприємницькоїдіяльності в Україні.
В умовах ринковоїекономіки підприємницькі кола складають основу існування господарськогокомплексу країни. Чинне законодавство України визначає такі види існуванняпідприємств, як: приватне підприємство; колективне підприємство; комунальнепідприємство; державне підприємство. Правова природа існування приватногопідприємства, його створення та реорганізація і будуть розглянуті в данійдипломній роботі.
Темою дипломноїроботи є ”правові особливості створення та реорганізації приватногопідприємства”.
Актуальністьобраної теми пояснюється важливістю існування приватного сектору економіки вумовах розвитку ринкових відносин. Успішний розвиток приватного підприємництване можливий без належного правового підґрунтя.
В зв’язку з цимза мету поставлено дослідження чинного законодавства, що регулює створення тафункціонування приватних підприємств. Вивчення наукової літератури тадосліджень українських фахівців з даного питання. Аналіз існуючоїнормативно-правової бази та правозастосувальної діяльності з метою виявленняпрогалин та недоліків чинного законодавства. Заключним же етапом дослідження єрозробка заходів та пропозицій стосовно усунення виявлених проблем.
Метою даноїроботи є, також, встановлення механізму правового впливу на суспільнівідносини, що створюються в сфері приватного підприємництва та виявлення шляхівйого реалізації.
Головнимизавданнями при дослідженні даної теми є:
— встановленнясфери суспільних відносин, в якій виникають та реалізуються правовідносини з приводустворення та функціонування приватного підприємництва. Вивчення структури цієїсфери: визначити види, форми та етапи створення.
— розглядсуб’єктів, що діють в сфері створення, реєстрації та реорганізації приватнихпідприємств.
— вивченняособливостей регулювання здійснення приватного підприємництва на різних етапахйого розвитку. Визначення майнового характеру правовідносин між засновникомприватного підприємства та новоствореним суб’єктом – юридичною особою.
— опис основнихпринципів, форм, видів та етапів створення приватного підприємства.
— показати видиправових відносин, що виникають при розгляді даних питань.
— встановитиголовні проблеми, що виникають при створені, реєстрації та реорганізаціїприватного підприємства.
Об’єктом вивченняє правовідносини, що виникають в процесі створення та діяльності приватногопідприємства, а також його перетворення та механізми регулювання данихпроцесів.
При визначеніпредмету дослідження будемо керуватися конкретизацією об’єкта дослідження, асаме, в якості предметів дослідження розглянемо основні етапи створенняприватного підприємства, характерні риси, що визначають підприємства якприватне; суб’єкти, що приймають участь у створенні приватного підприємства тайого реорганізації, визначення видів приватних підприємств.
Мета та задачіроботи визначаються її структурою. Дипломна робота складається із трьохрозділів, вступу, висновків та додатків. Всі розділи поділені на підпункти, щодозволяє акцентувати увагу на окремих проблемах в межах одного питання. В першомурозділі дипломної роботи розкривається та аналізується зміст інститутупідприємництва та права власності, а саме здійснення приватного підприємництва.При цьому визначається сутність приватного підприємства, види приватнихпідприємств та їх історичний розвиток в новітньому законодавстві України.Цікавим питанням є створення приватного підприємства корпоративного характерута ролі юридичних осіб як засновників даного приватного підприємства. Важливоючастиною дипломної роботи є другий та третій розділи в яких розглянуто питанняпов’язані із особливостями створення та рерганізації приватних підприємств,шляхом дослідження нормативної бази та наукових робіт фахівців, що досліджувалианалогічні чи споріднені теми. Особливу увагу приділено майновим правовідносинамміж засновником (засновниками) та новоствореною юридичною особою в форміприватного підприємства, регулювання майнових прав сімейним законодавством пристворені приватного підприємства фізичною особою, що є одним із подружжя. Ціпитання остаточно не врегульовані законодавством, тому на практиці вонипороджують значну кількість проблем. Деякі шляхи їх вирішення запропоновані вданих розділах.
Варто відзначити,що джерелової бази з питань створення та реорганізації приватних підприємствдосить мало. У зв’язку з цим кожне джерело має особливу цінність. В дипломнійроботі використовуються наступні види джерел: нормативно-правові акти (при чомуяк діюче законодавство так і те, що втратило чинність – для проведення аналізута порівняння) Постанови та роз’яснення Верховного Суду України, коментарі доЦивільного кодексу України та Господарського кодексу України, судова практика,листи та роз’яснення Державного реєстратора, публікації в юридичних табухгалтерських виданнях, а також учбова література. Важливе місце серед джерелзаймають нормативно-правові акти. Це, перш за все, діючі Цивільний кодексУкраїни [5] та Господарський кодекс України [2], Закон України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” [19] та ряд інших.
В дипломнійроботі широко використано аналітичні наукові статті, що присвячені висвітленнювизаначеної проблематики, серед них статті М.Ісакова, Т. Блащук, О. Гула, Є.Рябоконь, Я. Турлуковський [ 36, 41, 42, 43, 57] та інші. Данні роботидозволяють розкрити сутність приватного підприємництва, правові особливостійого здійснення та перетворення приватних підприємств, зробити аналіз чинноїнормативно-правової бази, що регулює дане коло питань, виявити його позитивніта негативні сторони.
Корисним джереломє судова практика, що дозволяє визначити основні проблеми при створені таперетворені приватних підприємств та визначити шляхи їх вирішення.
Таким чином,використовуючи всі вище наведенні джерела, можна провести докладний аналіз тавизначити особливості створення та реорганізації приватних підприємств увідповідності до вимог чинного законодавства України, визначити його плюси тамінуси і шляхи подальшого удосконалення.
Розділ 1.ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ВИДИПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття та характерні рисиприватного підприємництва
Перед тим якперейти безпосередньо до розгляду намічених питань, варто спочатку проаналізуватиісторію правотворення в галузі підприємництва та визначити умови існуванняукраїнського суспільства і розвитку економічних відносин, що обумовили зміни взаконодавстві.
Поява незалежноїкраїни на карті світу та перебудова планової економіки, що базувалася накомандно-адміністративному управлінні союзної держави та монополії державноївласності на засоби виробництва, відповідно до вимог розвитку ринковоїекономіки де перевага надається формам власності відмінним від державної –приватній, колективній. У зв’язку з розвитком різних форм власності тапідприємництва в Україні, а також виходом країни на світовий ринок товарів тапослуг, бажання вступу в різноманітні світові організації постала необхідністьприведення всього чинного законодавства у відповідність до вимог європейськихстандартів в тому числі і стосовно здійснення підприємницької діяльності.
Сучаснезаконодавство України передбачає різноманітні організаційно-правові формигосподарювання, в наслідок чого в Україні існує значна кількість юридичнихосіб, що засновані на різних формах власності. Підприємницькою діяльністюможуть займатися як громадяни України, так і іноземні, у відповідності дозаконів України, фізичні та юридичні особи. Відповідно до законодавства, зокремаЗакону України ”Про власність” [6] 1991 р., такою діяльністю можуть займатисяпідприємства засновані на різних формах власності: приватній, колективній,державній, спільній.
Юридична особа –це підприємство, яке веде самостійний баланс, має поточний рахунок у банку,печатку, зареєстроване в державних органах влади. Підприємництво в Україніздійснюється у будь-якій організаційній формі, що визначені законодавством, навибір підприємця чи засновників підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарськогокодексу України [2] підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання,створений компетентним органом державної влади чи органом місцевогосамоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистихпотреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної,торгівельної, та іншої господарської діяльності в порядку передбаченому ГК таіншими законами.
Підприємстваможуть створюватися для здійснення підприємницької та некомерційноїгосподарської діяльності. Підприємство не має у своєму складі інших юридичнихосіб.
Підприємства вУкраїні здійснюють свою діяльність у відповідності до вимог ст.ст. 62-71Господарського кодексу [2], якщо інше відносно підприємств окремих видів непредбачено цим Кодексом та іншими законодавчими актами, що прийняті увідповідності до нього (ст.72 ГК).
Класифікуватипідприємства можна за різними критеріями. За економічними показниками такількістю працюючих підприємства поділяють на малі, середні та великі; засферою діяльності розрізняють промислові, торгівельні, підприємства в сферіпослуг та інші.
Та відповідно донорм ГК України [2] підприємства класифікують затрьома критеріями:
1. за формою власності;
2. за спосіб утворення таформування статутного фонду;
3. за кількістю працюючих таоб’ємом валового доходу від реалізації продукції за рік.
Відповідно до ч.1 ст.63 Господарського кодексу України [2] в залежності від форм власності в Україні можуть діяти підприємстванаступних видів:
приватнепідприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єктагосподарювання (юридичної особи);
підприємство,що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
комунальнепідприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державнепідприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство,засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних формвласності).
В Україніможуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
Наша задачарозглянути правову природу створення та функціонування приватного підприємства.Визначити сутність терміну ”приватне підприємство” його характерні риси тавиди.
Виходячи з новітньоїісторії розвитку права власності в Україні то поняття приватного підприємництваз’явилося лише на початку 90-х років і своє юридичне закріплення отримало зприйняттям законів ”Про власність” 1991 р., ”Про підприємництво” 1991 р., ”Пропідприємства в Україні” 1991 р. і звісно ж на найвищому законодавчому рівні — зприйняттям Конституції України 1996 року. Саме ці законодавчі акти визначалиправову природу існування приватного підприємства. Зрозуміло, що за пануваннядержавної власності на засоби виробництва за часів існування СРСР мови простворення приватних підприємств та їх легального функціонування на територіїУкраїни не може бути, за виключенням не тривалої практики існування приватноївласності та підприємництва в 20-х роках ХХ сторіччя періоду НЕПу. ПрийняттяГосподарського кодексу України 2003 р. (далі ГК України) та Цивільного кодексуУкраїни 2003 р. (далі ЦК України) суттєво змінило законодавство, що регулювалогосподарські відносини, з прийняттям цих кодексів втратили свою чинність ЗаконУкраїни ”Про підприємництво” 1991 року та Закон України ”Про підприємства вУкраїні” 1991 року. У з’язку з цим певну еволюції пройшло і правове регулюванняфункціонування приватного підприємства. Поняття приватного підприємства містилосяв ст. 2 Закону України ”Про підприємства в Україні”[8] відповідно до якої приватнимвизнається підприємство, засноване на власності фізичної особи. З цьоговизначення випливало багато питань, правильне вирішення яких впливало вподальшому на долю як засновника підприємства, так і власне підприємства якорганізаційно-правової форми.
По-перше,потрібно було визначити, що мав на увазі законодавець під терміном ”фізичнаособа”. Так поняття ”фізична особа” могло означати, що засновником приватногопідприємства може бути лише одна фізична особа. Тоді виникає запитання чи можебути засновником такого підприємства один із подружжя, оскільки майно чи гроші,що є основою для створення приватного підприємства переходять до статутногофонду такого підприємства, є спільною сумісною власністю обох із подружжя. Якщодотримуватися позиції, що приватне підприємство може створити фізична особавикористовуючи майно, що належить йому то для створення приватного підприємстваможливо використати майно, що набуте одним із подружжя до вступу у шлюб або заінших обставин коли майно не є спільною сумісною власністю подружжя [58; c. 25].
Наступнимважливим кроком є можливість тлумачення поняття ”фізична особа” як збірного,тобто кількох фізичних осіб, тим самим відмежовуючи їх від юридичних осіб.Таким чином законодавець визначав, що засновником приватного підприємстваможуть бути лише громадяни, а не юридичні особи, які створювали підприємство набазі приватної власності. До таких осіб відповідно до ст. 11 Закону України”Про власність” [6] віднесено громадян України,іноземних громадян та осіб без громадянства. Що ж стосується права спільноїсумісної власності подружжя то відповідно до ст. 16 Закону України ”Провласність” [6] теж відноситься доприватної власності оскільки дана стаття входить до розділу ”Право приватноївласності”. Більш глибший аналіз даних питань було розглянуто дослідниками внауковій літературі та публікаціях зокрема статтях Кравчука В. ”Зміна власника(засновника) приватного підприємства” [47], Марченко В. ”Как стать собсвенникм частного предприятия?” [51], Ніколаєва Л., Старцева О. ”Приватнепідприємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин” [52], Фрідмо І. ”Про правову природуприватного підприємства”[65] та інші.
Дещо інакшевизначення приватного підприємства, більш розширене, дає стаття 113 ГК України [2], що нині діє, яка розширила поняття”фізична особа” як засновника приватного підприємства, тобто ним може бути якодна особа так і кілька, а також новелою стала можливість заснування приватногопідприємства юридичною особою чого не було в старому законодавстві. Дискусійнимна сьогоднішній день залишається питання чи можуть заснувати приватнепідприємство кілька юридичних осіб та фізичні і юридичні особи. Стосовно цьогопитання існує кілька думок, що будуть розглянуті далі.
Визначенняпоняття приватного підприємства містить в ст. 113 ГК України [2] відповідно доякоїприватним підприємством визнається підприємство, що діє на основіприватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб безгромадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним єтакож підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єктагосподарювання – юридичної особи. ЦК України, хоча і не містить такої форми,проте дає визначення права приватної власності та її об’єктів (ст. 325). Порядок організації та діяльності приватнихпідприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватнепідприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї абокількох фізичних осіб чи юридичної особи. Виходячи з того, що на сьогоднізакон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств,відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно доЦивільного та Господарського кодексів України. Торкаючись правового становищаприватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.
Згідно зістаттею 83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правовіформи юридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства,можуть створюватися у формі товариств, установ та інших формах, встановленихзаконом. У зв’язку з тим, що законодавчі акти не дають чіткого визначеннятерміну «організаційна форма юридичної особи», існує двоякий підхіддо визначення приватного підприємства. По-перше, виходячи зі змісту статті 113Господарського кодексу України [2], приватне підприємство є організаційноюформою підприємства. По-друге, стаття 63 цього Кодексу визначає приватнепідприємство як вид підприємства залежно від форми власності.
Таким чином наособливу увагу заслуговує правовий режим майна закріплений за підприємством дляйого ідентифікації як приватного. Оскільки ГК України визначено, що приватнепідприємство може бути створене як одним засновником так і кількома, торозглянемо ці питання окремо, докладний аналіз якого проводить М. Ісаков устатті ”Деякі проблеми приватних підприємств” [42], яку взято за основу.
Стосовноприватного підприємства створеного кількома засновниками не виникає сумніву, щоостаннє є власником свого майна, а засновники виступають власниками майнових правна частку (пай) у статутному фонді цього підприємства.
Що стосуєтьсяприватного підприємства створеного одним засновником ситуація виглядає дещоскладнішою. Так, по-перше, відповідно до ст.135 ГК України та ч. 3 ст.6 ЗаконуУкраїни ”Про власність”[6] власникмає право заснувати підприємство та закріпити за ним майно на праві власності,праві господарського відання, на праві оперативного управління, таким чиномможе на власний розсуд визначати правовий режим майна заснованого нимпідприємства; по-друге, стосовно державних, комунальних підприємств об’єднаньгромадян та релігійних організацій, тобто всіх різновидів підприємств з однимзасновником, крім приватних, законодавство встановлює як основу правовогорежиму майна – право господарського відання або право оперативного управління.Єдина ж 113 стаття ГК України, що присвячена приватним підприємствам, не даєвизначення правового режиму майна цього підприємства. Проте, так як, приватніпідприємства можуть бути створені як кількома засновниками, тобто корпоративними(а всі корпоративні підприємства є власниками свого майна) так і однимзасновником, тобто унітарним ( а всі унітарні підприємства не є власникамимайна) то однозначного висновку зробити не можна [42; c. 109-110].
Проблему такоїдискусійності вбачаю у відсутності окремого законодавства, що регулювалобстворення та діяльність приватного підприємства, оскільки наявне законодавствобільшою мірою дає узагальнюючі поняття та норми стосовно регулювання діяльностіприватних та державних підприємств. Чинні закони містять загальні положення вяких не завжди вказується які норми можна застосовувати до приватних, а якілише до державних підприємств. Так ряд авторів, зокрема В. Балацька у статті”Щоб не сталося ”НП”, коли купуєш або продаєш ПП” [35; cт.37] висловлюєствердження, що майно приватного підприємства може бути закріплене за ним направі повного господарського відання, але при цьому не враховується правоваприрода повного господарського відання та оперативного управління. Ці режимиможуть бути застосовані лише до державних підприємств оскільки є похідними відправа державної власності, та були розроблені за часів існування СРСР з метоюобгрунтування права власності на державне майно, що закріплювалося засоціалістичними юридичними особами [57; c. 47].
Далі, з історіїУкраїнського правотворення, керуючись ст. 10 Закону України ”Про підприємства вУкраїні”[8] після визначення, щоправовий режим майна юридичної особи визначається її засновником вміщено норми,що зазначають, майно яке перебуває у державній власності і закріплене задержавним підприємтсвом (крім казенного), належить йому на праві повногогосподарського відання, після чого регламенується правовий режим майнаказенного підприємства майно за яким закріплене на праві оперативногоуправління. За способом виключення, це дає можливість зробити висновок, що, незважаючи на недосконалість правового регулювання, законодавцем передбачалосязакріплення майна приватних підприємств на праві власності.
Таким чином,доцільніше булоб законодавчо визначити єдиний режим майна приватногопідприємства і поділяючи думку М. Ісакова, Є. Рябоконь та Я. Турлуковського [41, 42, 57] це режим права васності приватногопідприємства на закріплене за ним його засновниками майно. Нажаль прийняття ГКУкраїни не вирішило цього питання, а далоб можливість уникнути безпідставнихспірних моментів при відносинах купівлі-продажу, розподілі майна подружжя, колиодин із них є засновником приватного підприємства та врегулювання спадковихвідносин після смерті засновника приватного підприємства.
Отже, хтоб не бувзасновником приватного підприємства власником переданого майна виступаєновостворена юридична особа. Тому не можна погодитися з Л. Ніколаєвою та О.Старцевим [52; c. 61-62],які розглядаючи проблематику об’єктів права спільної сумісної власності, стверджують,що власником майна у разі створення приватного підприємства одним із подружжяна основі спільної сумісної власності є обидва з подружжя, а засновникомвиступає один із подружжя, ”своєрідний уповноважений власник”. Найприйнятнішоюі такою, що відповідає чинному законодавству є те, що у засновника приватногопідприємства залишаються корпоративні права: управляти підприємством таотримувати частину прибутку.
Крім того, деякінормативно-правові акти, зокрема Закон України ”Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом”[9], використовуютьпоняття ”приватне підприємство” у розумінні підприємства, заснованого наприватній формі власності, яке є відмінним від державного та комунальногопідприємства, а інші нормативно-правові акти – саме як організаційну формупідприємства.
Аналізуючисутність приватного підприємства можна виділити ряд рис, що виокремлюють саме приватніпідприємства серед усіх інших. Розглянемо як характерні риси приватногопідприємства так і загальні та індивідуальні риси, що визначають функціонуванняпідприємства, в тому числі приватного.
Характернимирисами приватного підприємства є те, що:
1. приватнепідприємство діє на основі приватної власності фізичної (фізичних) абоюридичної особи – суб’єкта господарювання.
Згідно ст. 325 ЦКУкраїни [5] суб’єктами права приватної власностіможуть бути фізичні та юридичні особи. У їх власності може перебувати будь-якемайно, за винятком окремих видів майна, що не може перебувати у приватнійвласності відповідно до законодавства. Фактично у приватній власності можеперебувати будь-яке майно, що не знаходиться у державній або комунальнійвласності.
Саме тому длявизначення правового статусу приватного підприємства найважливішим елементом євстановлення правового статусу належного йому майна, що передається йому яквнесок до статутного фонду підприємства – ним має бути лише майно, що належитьзасновникам на праві приватної власності.
Засновникомприватного підприємства може бути фізична особа або декілька фізичних осіб –при заснування приватного підприємства кількома засновниками — громадянинУкраїни, іноземець, або особа без громадянства або одна юридична особа, що маєстатус суб’єкта господарської діяльності (ст 55 ГК України [2]).
2. приватнепідприємство діє на основі праці його засновника (засновників) та і звикористанням найманої праці. Законодавством України не заборонено засновникусамостійно займатися видами підприємницької діяльності, що визначені у статутіприватного підприємства. Крім того, засновник підприємства може сам керуватиствореним підприємством або найняти відповідну особу. У разі найму працівниківна роботу на умовах трудового договору, їх прийом проводиться у відповідностідо норм трудового законодавства.
3. приватнимпідприємством з двома та більше засновниками визнається підприємство, заснованекількома фізичними особами.
Проводячи аналізст. 113 ГК України [2] можна дійти висновку, щоприватне підприємство з двома та більше засновниками може бути створене лишефізичними особами. Спільного заснування приватного підприємства фізичними іюридичними особами, а також кількома юридичними особами законодавством прямо непередбачено. Однак у своїй статті ”Деякі проблеми приватних підприємств” М.Ісаков висловлює припущення про можливість заснування приватного підприємствакількома юридичними особами. Обґрунтовуючи своє припущення ч. 5 ст. 63 ГКУкраїни [2], яка визначає корпоративні підприємства відносячи до нихгосподарські товариства, кооперативні підприємства та підприємства, заснованіна приватній власності двох або більше осіб. На думку М. Ісакова, це і єкорпоративні приватні підприємства засновані кількома фізичними чи юридичнимиособами. Таким чином відкритим залишається і питання стосовно можливостізаснування приватного підприємства кількома фізичними та юридичними особами –приватними власниками.
4. приватнепідприємство з двома або кількома засновниками функціонує на основі приватноївласності засновників. В противагу господарському товариству, яке може бутизасноване за участю різних форм власності, приватне підприємство створюєтьсялише на базі приватної власності його засновників. Це, перш за все, обумовленосуб’єктивним складом засновників приватного підприємства, тому що фізичні особине можуть здйснювати повноваження власника стосовно державного та комунальногомайна.
5. приватнепідприємство з двома та більше засновниками може обмежуватися працею своїхзасновників або використовувати найману працю.
ГК України незобов’язує засновників приватного підприємства своєю працею брати участь у йогодіяльності; вони можуть як працювати на заснованому ними підприємстві – бутипов’язаними трудовими відносинами з ними, так і найняти персонал [55; c. 65-66].
Інші ознакиприватного підприємтсва співпадають із загальними ознаками підприємства якорганізаційно-правової форми, а саме:
відповідно до ст.62 Господарського кодексу України [2]
1. підприємство(приватне підприємство) - самостійний суб’єктгосподарювання, створений фізичною, юридичною або кількома фізичними особами длязадоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійсненнявиробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності впорядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
2. приватніпідприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і длянекомерційної господарської діяльності.
3. приватне підприємство, якщо законом невстановлено інше, діє на основі статуту.
Законодавчогообмеження стосовно розміру статутного капіталу приватного підприємства невизначено [30]. Таким чином, можнадопустити, що теоретично статутний фонд приватного підприємства можедорівнювати нулю.
4. приватнепідприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс,рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційнимкодом.
5. приватне підприємство не має у своєму складіінших юридичних осіб.
Зазначенепідприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремленіпідрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства звідповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавствомпорядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи ідіють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
Крімцього, визначаючи загальні та індивідуальні ознаки приватних підприємств можнаназвати наступні:
1.назва приватного підприємства, що містить загальну назву визначення видупідприємства ”приватне підприємство” та індивідуальну назву.
2.місцеположенняюридичної особи визначається за місцем проживання одного із засновників, абоякщо на момент реєстрації за приватним підприємством закріплене майно томісцезнаходження юридичної особи визначається за місцезнаходженням майна.
3.печатка та штампи, що виготовляються з дозволу органів внутрішніх справ тамістять повну назву приватного підприємства, його номер.
4.розрахунковий та інші рахунки відкриваються у встановленому законодавствомпорядку в комерційних банках та індивідуальними для кожного приватногопідприємтсва.
5.статут приватного підприємства є його своєрідним паспортом, що максимальнодеталізує ряд його основних рис.
Доіндивідуальних ознак відносять:
1.приватні підприємства як суб’єкти підприємницької діяльності відповідно доЗакону України ”Про охорону знаків для товарів та послуг” [11] можутьзареєструвати товарний знак, знак обслуговування, фірмову назву.
2.приватні підприємства мають ряд спеціальних, індивідуальних ознак, якіприсвоюються їм в процесі легалізації: свій номер в державному реєстрісубєєктів підприємницької діяльності, коди статистичної звітності, код платникаподатків, логотип, електронну адресу та інше.
Наведеневище, дає можливість зробити наступні висновки стосовно функціонуванняприватного підприємства, асаме: як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного зформуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновникамипринципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарськоїдіяльності з використанням найманої праці чи без її використання. А самесамостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватногопідприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.
1.2Види приватного підприємства
Аналізуючи нормичинного законодавства та існуючої підприємницької практики можна провестикласифікацію діючих приватних підприємств. В залежності від критерію, що взятоза основу виділення виду приватного підприємства існують наступні підприємства.
Залежновід кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції зарік можуть бути виділені (ч. 7 ст. 63 ГК України [2]):
1. малі приватніпідприємства;
Малими(незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в якихсередньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищуєп’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт,послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євроза середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
2. середніприватні підприємства підприємства;
Досередніх підприємств законодавець відносить усі інші підприємства, що невідносяться до малих та великих.
3. великіприватні підприємства;
Великимипідприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельністьпрацюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валовогодоходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму,еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банкуУкраїни щодо гривні.
Приватніпідприємства в Україні можуть створюватися для ведення комерційної(підприємництво) та не комерційної діяльності [60; c. 86].
1. Комерційніприватні підприємства створюються з метою ведення самостійної, ініціативної,систематичної, на власний ризик господарської діяльності, для досягненняекономічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України[2]).
Принципамиздійснення такої діяльності для приватного підприємства є:
вільнийвибір видів підприємницької діяльності;
самостійнеформування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції,що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видівресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукціюта послуги відповідно до закону;
вільний найм працівників;
комерційний розрахунк та власний комерційний ризик;
вільне розпорядження прибутком, щозалишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбаченихзаконом;
самостійне здійснення зовнішньоекономічноїдіяльності, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
2. Некомерційні приватні підприємства.
Некомерційнегосподарювання - це самостійна систематичнагосподарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямованана досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержанняприбутку (ст. 52 ГК України [2]).
За галуззюдіяльності:
1. промисловіприватні підприємства;
2. сільськогосподарськіприватні підприємства;
3. торгівельніприватні підприємства;
4. приватніпідприємства в сфері послуг.
В залежності від”національності” капіталу (ч. 2. ст. 63 ГК України [2]):
1. українськепідприємство – це приватне підприємство засноване громадянином України абогрупою громадян, а також українською фізичною особою.
2. приватнепідприємство з іноземними інвестиціями;
Уразі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не меншяк десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями.
3.іноземне приватне підприємство;
Підприємство,в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків,вважається іноземним підприємством.
В залежності відсуб’єктів права приватної власності аналізуючи ст. 113 ГК Ураїни [2] можна виділити наступні видиприватних підприємств:
1. індивідуальнеприватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичноїособи (підприємство однієї особи), серед них законодавством виділено громадянУкраїни, іноземців та осіб без громадянства;
2. сімейнеприватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, щопроживають спільно як члени однієї сім’ї;
3. приватнепідприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власностіокремої особи, або кількох фізичних осіб, що використовують найману працю;
4. приватнепідприємство засноване юридичною особою.
Залежно відспособу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють(чч. 3, 4, 5 ст. 63 ГК України [2]):
1. унітарнеприватне підприємство
Унітарнепідприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для тогомайно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника,який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив назасадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідаціїпідприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства,засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або наприватній власності засновника [60; c. 87].
2. корпоративнеприватне підприємство
Корпоративнепідприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхспільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/абопідприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільногоуправління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи,що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів таризиків підприємства. Корпоративнимиє кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формігосподарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані наприватній власності двох або більше осіб [60; c. 87].
Спираючись на вище викладене, серед усієї наведеної класифікації найбільш цікавою, на мійпогляд, видається розмежування підприємств за способом утворення статутногофонду та кількістю засновників приватного підприємства, тому розгляну ціпоняття детальніше, тим більше, що з прийняттям Цивільного кодексу таГосподарського кодексу України дещо змінилося коло осіб, що можуть бути йогозасновниками.
Відповідно дочинного законодавства, на сьогоднішній день серед приватних підприємстввиділяють унітарні приватні підприємства – засновані на приватній власностіодного засновника та корпоративні приватні підприємства, що засновані наприватній власності двох або більше осіб. Таким чином, якщо раніше (відповіднодо ч.1 ст. 2 Закону України ”Провласність” [6]) приватне підприємство моглазаснувати лише фізична особа використовуючи належне їй майно на умовахприватної власності то на даний час засновником приватного підприємства можутьбути, громадянин України або кілька громадян, іноземні громадяни, особи безгромадянства з використанням їх праці та (або) праці найманих працівників. Крімтого приватним підприємством визнається також підприємство, що діє на основіприватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи (ст. 113 ГКУкраїни [2]). Таким чином, засновниками приватного підприємства можуть бути як одна,так і декілька фізичних осіб, а також юридична особа.
Як ужезазначалось вище новелами нових Господарського та Цивільного кодексів України єподіл приватних підприємств на два види. Так відповідно до ст. 113 ГК України [2] можна дати визначення унітарногоприватного підприємства – це юридична особа заснована на приватній власностіодного засновника юридичної чи фізичної особи – громадянина України, іноземцічи особи без громадянства. Відносно юридичної особи як засновника приватногопідприємства ГК України встановлює певні обмеження. Засновником унітарногоприватного підприємства може бути не будь-яка юридична особа, а відповідно дост. 113 ГК України [2] лише юридична особа –приватний власник, таким чином засновником даного підприємства не може бутиюридична особа власність якого не є приватною (мається на увазі правоколективної власності), а також юридична особа за якою майно закріплене наіншому речовому праві (право господарського відання та оперативногоуправління).
До корпоративнихприватних підприємств можна віднести підприємства, що засновані на приватні власностідвох або більше фізичних осіб – громадян України, іноземців та осіб безгромадянства. Стосовно можливості заснування корпоративних приватнихпідприємств юридичними особами або юридичною та фізичною особою точатьсядискусії. Є думки що за існуючого правового поля в Україні подібне можливо.Зокрема М. Ісаков обґрунтовує це наступним. ”Не зважаючи на те, що ст. 113 ГКУкраїни називає приватним лише підприємство, яке діє на основі приватноївласності юридичної особи, згідно з ч.5 ст. 63 ГК України до корпоративних,крім господарських товариств та кооперативних підприємств, законодавецьвідносить підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.Вважаємо, що це саме корпоративні приватні підприємства, засновані як кількомафізичними особами, так і юридичними особами. У зв’язку з цим відкриттям також єпитання щодо можливості заснування приватного підприємства кількома фізичнимита юридичними особами – приватними власниками, тим більше, що відносногосподарських товариств законодавець все ж зазначає, що останні створюютьсяюридичними особами та/або громадянами (ч.1 ст. 79 ГК України)” [42; c. 109]. Проте аналізуючи наявні статіта законодавство вважаю що дані твердження потребують детального дослідження,наукового обґрунтування та законодавчого закріплення.
На особливуувагу, при заснуванні унітарного приватного підприємства, заслуговує питаннящодо речового права на закріплене за підприємством майно, що вже розглядалосявище.
Отже, аналізуючинаявні нормативно-правові акти та практику застосування законодавства дійшливисновку, що правовий режим майна унітарного приватного підприємстванайдоречніше закріпити на праві власності.
Наступним,не менш важливим, є питання щодо зв’язку засновника з приватним-підприємством зурахуванням організаційно-правових форм приватного підприємства. Безпосереднійвзаємозв’язок засновника і створеної ним юридичної особи є визначальним дляз’ясування сутності такого. До не від’ємних особливостей зазначених осіб можнавіднести те, що вони створюються для реалізації суб’єктивних прав своїхзасновників і мають правоздатність, визначену метою їх створення. Так, щостосується корпоративних підприємств, то згідно зі ч. 5 ст. 63 ГК України [2]корпоративні підприємства діють на основі об’єднання майна та/або підприємницькоїчи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основікорпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участізасновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Такимчином, засновники корпоративного приватного підприємства мають відноснопідприємства корпоративні права, що передбачають право власності на частку(пай) у статутному капіталі юридичної особи, у тому числі права на управління,отримання відповідної частини доходів та частки активів у разі ліквідації. Отжекорпоративні права виникають у зв’язку з участю у формуванні статутного фондупідприємства та передбачають право на управління, отримання частини прибутку таактивів підприємства у разі ліквідації.
Далірозглянемо ситуацію з унітарним підприємством. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК України [2] унітарне підприємство створюєтьсяодним засновником. Його правову природу розглядали вище.
Томуміж засновником та унітарним підприємством виникають певні правовідноси які, насьогоднішній день різними авторами трактуються по різному. Є думка про те, щоприватне підприємство з одним засновником є приватною власністю цьогозасновника, а вразі заснування приватного підприємства одним із подружжявласником майна даного підприємства виступають обидва із подружжя [52; c. 5]. Тут варто розглянути питання стосовно статусу самого приватногопідприємства з одним засновником, а саме: чи являється воно суб’єктом абооб’єктом правовідносин.
Аналізчинного цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що приватнепідприємство є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин. Так у ст. 1 ЗаконуУкраїни ”Про підприємства в Україні” [8] визначено, що підприємство є самостійним господарюючим сттатутнимсуб’єктом, який має права юридичної особи. Дане твердження знайшло своєвідображення і в нормах ГК України 2003 року.
Суб’єктправа взагалі не може бути об’єктом приватної чи будь-якої іншої формивласності. Підприємство, що створене відповідно до волі його засновника зарахунок його майна, в момент реєстрації одержує статус юридичної особи і,відповідно, стає самостійним суб’єктом права, а майно, що було йому перпеданостає власністю юридичної особи. Отже суб’єктами виступають з одного бокуфізична особа (засновник підприємства) з іншого боку приватне підприємство.Юридичним фактом, що породжує взаємовідносини між ними, є участь у формуваністатутного фонду підприємства [57; c. 47].
Внесеннямайна засновника до статутного фонду підприємства не породжує обовєязкуостанього повернути це майно. Майно вноситься безоплатно, засновник втрачає нанього право та ризикує втратити його у разі неефективноїроботи підприємства,але зрозуміло, що засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долюзаснованого ним підприємства, таким чином доречно вважати, що засновник набуваєкорпоративних прав стосовно такого підприємства.
Такимчином, суб’єктивне корпоративне право розглядається як право особи, що виникаєв результаті створення юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльностіабо участі у формувані майна, що визначається організаційно-правовою формою іполягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частинуприбутку від такої діяльності. Таке право може належати засновнику незалежновід того є він фізичною чи юридичною особою.
Конкретнийзміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватногопідприємства. Оскільки права засновників корпоративного приватного підприємстватакі самі як і права засновників господарських товариств, то вони беруть участьв управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатівроботи підприємства та положень статуту, мають право на повернення своговнеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.
Щостосується унітарного приватного підприємства, то перешкод стосовно застосуванняконструкції корпоративних прав з цього приводу не має. Якщо раніше нормативневизначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай)у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що було перешкодою длязастосування даного поняття до приватних підпрриємств, які не мали такихчасток, то після внесення змін до Закону України ”Про оподаткування прибуткупідприємств” [12] відповідно до пунктів1.8 корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал)юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отриманнявідповідної частки прибутку такої юридичної особи, також активів у разі їїліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створенатака юридична особа у формі господарського товариства, підприємства,заснованого на власності однієї юридичної чи фізичної особи, або в іншихорганізаційно-правових формах [43; c.132].
Такимчином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутногофонду юрпидичної особи, так і його частки (паю) відносно господарськихтовариств та підприємств, заснованих на власності однієї юридичної чи фізичноїособи, а до останніх відповідно до ч.4 ст.63 ГК України [2] відносяться такожунітарні приватні підприємства. Це положення дозволяє вирішити питання продажу”свого бізнесу” засновником унітарного приватного підприємства. Проблемаполягала в тому, що законом не було врегульовано процедура зміни власникаприватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власникаприватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договорувизначався не однозначно.
Однідослідники вважали предметом такого договору майно приватного підпроиємства,другі – підприємство як таке, треті – корпоративні права засновника стосовноприватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і данепитання було спірним.
Відноснотого, що предметом договору між засновником приватного підприємства тапотенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити(оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємтсво, тозасновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права йоговідчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити,що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори стосовновідчуження належного йому майна, тобто є суб’єктом, а не об’єктом правовідносині відповідно не може бути предметом договору між засновником та покупцем.Стосовно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватногопідприємтсва, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору зпевним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності начастку (пай) у статутному фонді підприємства. Але на сьогодні законодавецьзастосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділенона частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств),так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичноїособи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, в тому числі іприватні.
Слідзазначити, що ГК України у ч.1 ст. 62 [2] визначає підприємства як самостійнийсуб’єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даноготерміну і закони України, що оперують поняттям ”підприємство” у значені об’єктаправа мають бути приведені у відповідність із ГК України. Таким чином. Правовийзв’язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної формиостанього зумовлюється корпоративними правами засновника стосовно заснованогоним приватного підприємства.
Засновникунітарного приватного підприємства, як і один із засновників корпоративногоприватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованогоним підприємства іншій особі – покупцеві. Відчужуючи належні засновнику направі власності корпоративні права, а підприємство як суб’єкт господарюваннязалишається єдиним власником свого майна.
Дещосхожа ситуація виникає при врегулюванні спадкових відносин після смертізасновника приватного підпариємства. Так зважаючи на всі вище наведеніобгрунтування в спадщину також переходить не саме приватне підприємство чи йогомайно, а корпоративні права засновника: управління підприємством та отриманнячастини прибутку [57; c.48].
Отже,розглянувши правову природу існування приватного підприємства, виділивши йогохарактерні риси, та проаналізувавши всі можливі види існування приватногопідприємства перейдемо безпосередньо до питань, що стосуються особливостействорення та реєстрації такого підприємства, про що йтиметься мова у наступномурозділі.
Розділ 2. ПРАВОВІОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Основніетапи створення приватного підприємства
Право напідприємницьку діяльність може бути реалізоване певними суб’єктами за певнихумов, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних умов належатьті, які необхідні для здійснення підприємництва як самого факту, незалежно відвиду й організаційно-правової форми. Спеціальні – це ті умови, які потрібновиконати для набуття права на певний вид підприємницької діяльності. Єдиноюзагальною умовою реалізації права на підприємництво є державна реєстрація. Даніпитання розглянемо по порядку вмежах пунктів даного розділу. Але для початку визначимо суб’єктів, що можуть заснуватиприватне підприємство.
Відповідно до чинного законодавства, підприємницькоюдіяльністю, зокрема створити приватне підприємство, в Україні мають правозайматися громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а такожюридична особа. Проте законодавством встановлено певні обмеження, як, стосовноздійснення підприємницької діяльності певними категоріями громадян так іобмеження стосовно юридичної особи – засновника приватного підприємства.
Отже, доздійснення підприємницької діяльності не допускаються військовослужбовці, службовіособи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ,державного нотаріату, а також працівники органів державної влади та управління,які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можутьзайматися підприємницькою діяльністю особи, що мають не погашену судимість закрадіжку, хабарі та інші корисливі злочини, а також – недієздатні громадяни[44; c. 13]. Здійсненняпідприємницької діяльності забороняється органам державної влади та місцевогосамоврядування. Підприємницька діяльність посадових осіб органів владиобмежується Конституцією України (ст.69) [1].
Засновникамиприватного підприємства не можуть бути юридичні особи, що користуються належнимїм майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління.
Створенняприватного підприємства повинно відповідати вимогам чинного законодавства, першза все це дотримання до реєстраційної процедури (розробка статуту, підписаннязасновницького договору у разі створення корпоративного приватного підприємства),реєстрація в державному органі, податковій інспекції та органах державногострахування, отримання документів дозвільного характеру для здійснення певнихвидів підприємницької діяльності. Недотримання вище зазначених вимог тягне засобою адміністративну та кримінальну відповідальність.
Законодавствомвстановлено відповідальність за ведення протизаконої підприємницькоїдіяльності. Відповідно до Кримінального кодексу України (2001 р.) [3] за протизаконну підприємницькудіяльність передбачено наступні види покарання (див. Додаток 1.)
Крім того главою12 Кодексу про адміністративні правопорушення [4] передбачено ще рядадміністративних стягнень за адміністративні правопорушення, зокрема з приводуне сплати податків, зборів та загальнообов’язкових платежів (див. Додаток 2.).
Далі розглянемо дореєстраційні процедури засновників, що передують реєстрації приватногопідприємства.
За загальнимправилом створення юридичної особи проводиться в розпорядчому,нормативно-явочному, дозвільному та договірному порядку. В залежності відпорядку і проводиться створення юридичної особи як суб’єкта підприємницькоїдіяльності. Таким чином, порядок визначаєзміст необхідних юридично значущих дій та їх послідовність.
Створенняюридичної особи передбачає ряд послідовних дій, здійснення яких призводить достворення юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, учасникацивільного обігу. До таких дій відносять прояв ініціативи, визначення колазасновників, порядку та напрямів діяльності [68; c.115].
Виникнення новогосуб’єкта підприємницької діяльності залежить від об’єктивних факторів –необхідність заповнення прогалини на ринку товарів та послуг або налагодитивиробництво певної продукції, та суб’єктивних причин – прояв волі(волевиявлення) на заняття підприємництвом. Головна роль відводитьсясуб’єктивній причині, оскільки в її результаті з’являється фігура засновника –особи, яка у відповідності до чинного законодавства має право створити юридичнуособу як суб’єкта підприємницької діяльності та здійснює для цього юридично значущідії.
Створеннясуб’єктів підприємницької діяльності проходить ряд етапів: ініціативну,організаційну та легалізаційну. Можливе і більш детальне подрібнення цихетапів, що отримало назву так званих ”шляхів до підприємництва” [70; c. 112-113].
Ініціативавиходить від власника – фізичної особи, яка вирішила реалізувати своюпідприємницьку правоздатність, або від юридичної особи. На цій стадії необхіднорозробити бізнес-план та обґрунтувати економічні, правові, соціальні та іншіфактори підприємництва. Одночасно варто провести маркетингові дослідження тавиявити потреби потенційних споживачів, найбільш раціональні шляхи виробництвата доведення до споживачів товарі та послуг, дослідження стану ринку, збірвідомостей про наявних та можливих конкурентів, недоліках продукції, щопропонується на ринку, намітити стратегію конкурентної боротьби. Причиноюприпинення підприємницької діяльності багатьох суб’єктів підприємництва є нелише неврівноважена податкова політика та практична відсутність захисту відтиску з боку посадових осіб державних органів та криміналітету, але й допущенняпрорахунків на етапі підприємництва. Більшість не витримали конкуренції,зробили серйозні прорахунки в кадровій політиці, маркетингових планах, якщовони взагалі були, договірній практиці та інше. На цьому етапі проводятьсяпопередні переговори з майбутніми партнерами (співзасновниками), контрагентами,що може проявлятися в протоколах про наміри.
Організаційнастадія має свої відмінності в залежності від способу створення приватного підприємствата його виду. Вона проявляється в ряді юридично значущих актах, що породжуютьправа та обов’язки, які передують підприємницьким.
Для унітарнихпідприємств достатньо волевиявлення власника, що проявляється в затвердженістатуту приватного підприємства, заповнені реєстраційної картки та здачінеобхідних документів для реєстрації.
Волевиявленняфізичної особи на створення приватного підприємства, проявляється в практичнихдіях: виділення необхідних коштів, проведені організаційних питань, підборі штатупрацівників, заключені від свого імені домовленостей для забезпечення роботистворюваного ним підприємства. Та основною метою створення приватногопідприємства є здійснення господарської діяльності. Надання недостовірноїінформації у реєстраційній картці та створення фіктивного підприємництва (тобтостворення приватного підприємства без мети ведення господарської діяльності) єпідставою для скасування реєстрації такого підприємства та визнання недійснимивсіх укладених ним угод з моменту реєстрації такого підприємства. Прикладомтакої ситуації є розгляд справи № 16/250-06 від 15.06 2006 року Господарськимсудом Сумської області[73].
Податковаінспекція подала позов до ПП ОСОБА_1 та ПП ”Верніс” про визнання укладеної міжними угоди недійсною у зв’язку з тим, що ПП ”Верніс” було засноване як фіктивнепідприємство, а укладена між підприємствами угода мала на меті ухилення відсплати податків.
В ході розглядусправи судом було встановлено наступне: Працівниками ДПІ в м. Суми була проведена планова документальнаперевірка Приватного підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податковогозаконодавства. В ході перевірки було встановлено, що перший ПП ОСОБА_1 впроцесі здійснення господарської діяльності в період з березня по липень 2004року, згідно усної угоди, відповідно до накладних …придбав у ПП «Верніс»металоконструкції та будівельні матеріали… ПП «Верніс» було відвантажено наадресу ПП ОСОБА_1 труби алюмінієві, плити залізобетонні, металоконструкції б/в…розрахунки проведені за готівкові кошти, згідно квитанцій до прибутковихкасових ордерів… Вартість товару за вищезазначеними податковими накладними…віднесена ПП ОСОБА_1 до складу валових витрат за 2004р., а також включено доскладу податкового кредиту суми податку на додану вартість. Перший відповідачпроти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, посилаючись на те, щона момент укладення угод та здійснення операцій оприбуткування товару не буласкасована реєстрація ПП «Верніс». ПП «Верніс» зареєстровано Голосіївськоюрайонною у м.Києві державною адміністрацією 24.07.2003р. за № 07441, юридичнаадреса м.Київ, вул.Амурська, 6. Відповідно до установчих документів засновникомпідприємства є ОСОБА_3. Як було встановлено, в ході проведенняоперативно-розшукових заходів, ПП «Верніс» має ознаки фіктивності. Оскількизасновник ОСОБА_3 пояснив, що в 2003 році він загубив паспорт і йому не буловідомо про те, що на нього зареєстровано приватне підприємство«Верніс». Фактично він рахунки в установах банку не відкривав, дофінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не має.Рішення про створення підприємства особисто не приймав, своїх грошових таматеріальних внесків в статутний фонд не вносив, що призвело до здійсненняпідприємницької діяльності ПП «Верніс», яка суперечить законодавству.Відповідно до інформації наданої ДПІ у Голосіївському районі м.Києва заюридичною адресою ПП «Верніс» не знаходиться. Таким чином, установчідокументи ПП «Верніс» не відповідають вимогам діючого законодавства,так як ОСОБА_3 не мав наміру створювати підприємство та займатисяпідприємницькою діяльністю. З цих підстав рішенням Голосіївського районногосуду м.Києва від 02.11.2004 року по справі № 2-4608\5 визнано недійсними змоменту реєстрації Статут ПП «Верніс » та Свідоцтво № 37065570 від29.08.2003р. про реєстрацію підприємства як платника ПДВ, з моменту йоговидачі. …
У зв’язку з цимсудом було визнано укладену угоду недійсною та задоволено позовні вимоги ДПІ вповному обсязі.
Так, приватніпідприємства можуть біти утворені за рішенням власника (власників) майна абоуповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбаченихзаконодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхомзаснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу,перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимогзаконодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
Для створенняприватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчідокументи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками(засновниками).
В установчихдокументах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предметгосподарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядокприйняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків тазбитків, умови його реорганізації та ліквідації.
Установчимидокументами приватного підприємства є рішення про його утворення абозасновницький договір, а також статут (положення) підприємства.
Якщозасновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства єустановчий договір. Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі,тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державноїреєстрації.
Законодавствоне містить переліку обов’язкових реквізитів установчого договору. Тому,вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, господарським судамслід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли між сторонамиу належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для йоговиконання [30]. Щодо установчого договорузастосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди тазобов’язання.
У засновницькомудоговорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначаютьпорядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свогомайна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністюпідприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження новихзасновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок йогореорганізації та ліквідації відповідно до закону.
Статут приватногопідприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предметдіяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядокрозподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їхкомпетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, іншівідомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджуєтьсявласником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами абоіншими суб’єктами відповідно до закону. Найменування приватного підприємствамає містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто міститислова «приватне підприємство».
Законодавство немістить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватногопідприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слідвиходити лише з принципу «достатності для здійснення господарськоїдіяльності».
Майнопідприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності,вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джереламиформування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників;доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарськоїдіяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів;капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктівгосподарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;інші джерела, не заборонені законодавством України.
Управлінняприватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами.Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо абочерез уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи іншихустановчих документів.
Для керівництвагосподарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) абоуповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі наймукерівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якомувизначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умовийого матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умовинайму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від іменіпідприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органахмісцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особамита громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльностіпідприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Недотримання вищевикладених вимог в подальшому може стати причиною до неналежного виконаннязаключених підприємством договорів та підставою для судових позовів.Підтвердженям цього може бути аналіз наступної судової справи [74].
Суть споруполягала в тому, що ПП ”Будпостачоб’єкт”звернувся з позовом до ПП ”Західволиньторг” між якими було заключено договір зприводу поставки пилолісоматеріалів у свою чергу ПП ”Західволиньторг”, отриманіматеріали та висунув зустрічний позов з вимогою визнати договір недійсним узв’язку з тим що між власником приватного підприємства та його директором небуло підприсано контракту, а договір було підписано директором неправомірноперевищуючи його повноваження.
В ході розглядуданих позовів судом було встановлено та проаналізовано наступні обставинисправи: …1.08.2005р.між ПП «Будпостачоб'єкт» та ПП«Західволиньторг» було укладено договір №ДГ-0000009.Зі сторони ПП«Будпостачоб'єкт» договір укладено директором Ларіоновою Л.А., зісторони ПП «Західволиньторг» – директором Ярошуком В.В. Увідповідності із ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав таобов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчихдокументів та закону. Відповідно до ч.6 ст.65 Господарського кодексу України керівникпідприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє йогоінтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, іншихорганізаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формуєадміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах тапорядку, визначених установчими документами. 6.08.2002р. Камінь-Каширськоюрайонною державною адміністрацією зареєстровано Статут ПП«Західволиньторг». Статут затверджено рішенням засновника — протокол№7 від 8.07.2002р. Відповідно до п.п.8.1., 8.2. п.8 Статуту ПП «Західволиньторг»управління підприємством здійснює його власник. До виключної компетенціївласника віднесено призначення та звільнення директора підприємства, визначенняйого повноважень. Ч.2 п.п.8.3. п.8 Статуту передбачає, що директорпідприємства, прийнятий на роботу за контрактом, виконує дії від іменіпідприємства без довіреності в межах повноважень, наданих йому власником івизначених в контракті, має право першого підпису фінансово-господарськихдокументів та розпорядження коштами, а також укладати від імені підприємстварізного роду контракти, угоди, приймати та звільняти з роботи найманихпрацівників підприємства, видавати накази, відкривати та відкривати рахунки убанках та здійснювати інші необхідні дії. Згідно з поясненнями представників ПП«Західволиньторг» контракту із директором ПП “Західволиньторг”укладено не було. З наведеного вбачається, що Статут підприємства надає праводиректору підприємства укладати контракти, угоди і не передбачає обмежень уздійсненні цього права. Та обставина, що наказом власника підприємства за №14від 02.08.2004р. директору Ярошуку В.В. було надано право укладати всі угоди, завинятком угод, загальна сума яких перевищує суму вартості основних фондівпідприємства, які він мав право укладати лише за письмовою згодою власникапідприємства, не може бути підставою для визнання договору №ДГ-0000009 від1.08.2005р. недійсним у зв’язку з перевищення директором ПП“Західволиньторг" повноважень, оскільки із змісту норми ч.6 ст.65Господарського кодексу України випливає, що повноваження керівника підприємствавизначаються установчими документами. Доказів на підтвердження внесення змін доСтатуту ПП «Західволиньторг» в частині повноважень директора неподано…
Судом булозадоволено позовні вимоги первинного позивача визнавши правомірність дійдиректора ПП «Західволиньторг».
Таким чином узадоволені зустрічних позовних вимог судом було відмовлено в повному обсязі узв’язку з відсутністю достатніх підстав.
Як правило,більшість юридичних осіб, в тому числі і приватні підприємства створюються внормативно-явочному порядку, який характеризується тим, що юридичні особивиникають на основі загального дозволу законодавця, правових норм, що містятьсяв нормативно-правових актах, які визначають правове положення того чи іншогосуб’єкта господарювання, порядок його створення та ліквідації. Створюючи такуюридичну особу засновники мають дотримуватися вимог діючого законодавства. Лишеза такої умови юридична особа підлягає реєстрації як суб’єкт підприємництва.
Післяорганізаційного етапу настає легалізаційний. Його зміст визначається багатьмафакторами: видом діяльності, організаційно-правовою формою, місцем здійсненнядіяльності та іншими. Але все розпочинається з державної реєстрації, що будерозглянуто далі. З моменту отримання свідоцтва про державну реєстрацію виникаєпідприємницька правосуб’єктність підприємця.
2.2 Державнареєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства
2.2.1 Порядок реєстрації в державномуоргані, отримання свідоцтва про державну реєстрацію. Взяття на облік вдержавних органах та установах
Однією з основнихумов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобтопідтвердження державою законності входження суб’єкта господарювання (у нашомувипадку приватного підприємства) у господарський оборот. Для позначення даноїпроцедури вживається поняття легітимації. Проте легітимація це не лише державнареєстрація суб’єкта господарювання, а й отримання дозвільних документів направо здійснення окремих видів підприємництва, тобто ліцензування тапатентування.
Законодавством закріпленопроходження певних процедур, таких як, державна реєстрація, отримання ліцензійта патентів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, як умовуздійснення підприємництва.
Відповіднодо п. 1 ст. 4 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб-підприємців” [19] під державною реєстрацією розуміють — засвідченняфакту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття абопозбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення іншихреєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповіднихзаписів до Єдиного державного реєстру. А п. 2 ст. 4 цього ж Закону визначає її порядок,до якого, зокрема, відноситься наступне:
перевіркукомплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повнотивідомостей, що вказані в реєстраційній картці;
перевіркудокументів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав длявідмови у проведенні державної реєстрації;
внесеннявідомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиногодержавного реєстру;
оформлення івидачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державногореєстру.
Державнареєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно увиконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній,районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації замісцезнаходженням юридичної особи (ст.5 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осібта фізичних осіб — підприємців” [19]).
Усвою чергу, державний реєстратор це посадова особа, яка відповідно до законодавства здійснюєдержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Юридичнусутність державної реєстрації можна розкрити через наслідки, які з неюпов’язують, а саме стосовно юридичної особи:
— змоменту реєстрації у них виникає статус юридичної особи (цивільно-правоваправосуб’єктність);
— зцього моменту вони визнаються суб’єктами підприємницької діяльності;
— виникнення підприємницької правосуб’єктності.
Державнареєстрація має свою мету, зміст, функції та принципи. З урахуванням думоквисловлених в літературі [48; c. 62-63] метою державної реєстрації – є превентивний (попередній)контроль за законністю набуття, зміни чи припинення підприємницькоїправосуб’єктності.
Дозмісту державної реєстрації відносять спеціальну фіксацію підприємницькоїправосуб’єктності громадян та організацій. Держава в особі реєструючого органуперевіряє наявність передбачених законом підстав для визнання за особою, яказвернулася, підприємницької правосуб’єктності.
Доосновних ознак державної реєстрації можна віднести наступні:
1. Державний(публічний) характер реєстрації. Процедуру реєстрації підприємств та фізичнихосіб-підприємців проводять спеціально уповноважені на те державні реєстратори.
2. Процесуальнийхарактер реєстрації. Державна реєстрація – це регламентований законодавствомпроцес, що може бути поділений на кілька стадій:
— порушення реєстраційного процесу – заявник подає реєстратору необхідні дляпроведення реєстрації докуманти, а реєстратор, у свою чергу проводить їхперевірку та формує реєстраційну справу.
— розглядреєстраційних матеріалів по суті – реєстратор перевіряє дотримання передбаченихзаконодавством вимог при створені суб’єкта господарювання.
— внесення інформації до Єдиного державного реєстру.
— видача реєстраційних документів.
3. Єдністьреєстрації. Процедура державної реєстрації регламентується Законом і є єдиноюна всій території України.
4. Обов’язковістьреєстрації.
5. Спеціальнафіксація реєстрації. Факт створення (зміни або припинення) суб’єктапідприємництва фіксується в Єдиному державному реєстрі.
Дофункцій які виконує державна реєстрація можна віднести:
1. Контрольну– держава в особі реєстратора здійснює контроль за законністю виникнення, змінита припинення суб’єктів господарювання.
2. Облікову– шляхом ведення Єдиного державного реєстру.
3. Інформаційну– у державного реєстратора зберігається реєстраційна справа суб’єкта зреєстраційними документами.
4. Статистичну- за даними Реєстру можна проводити аналіз динаміки ринку, досліджувати ринковесередовище, здійснювати макроекономічне прогнозування...
5. Охоронну– державна реєстрація є засобом охорони прав та інтересів інших учасниківцивільного обороту.
Допринципів можна віднести: законність, строковість, платність, територіальність,публічність, достовірність.
Вдеяких випадках державна реєстрація підприємства не є достатньою умовою дляздійснення ним господарської діяльності. Певні види діяльності, перелік якихвстановлено Закону України ”Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності” [16], суб’єкт господарювання може здійснювати лише за умовиотримання спеціального документу – ліцензії. Ст. 9 Закону України ”Проліцензування певних видів господарської діяльності” [16] надає перелік видівгосподарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Ліцензіявидається відповідним органом ліцензування за заявою суб’єкта господарювання танаданням копії свідоцтва про державну реєстрацію, копії довідки про внесення доЄдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Крім цього можутьнадаватися й інші документи вичерпний перелік яких визначається Кабінетомміністрів України.
Рішенняпро видачу ліцензії або відмову ліцензуючий орган приймає не пізніше десятиробочих днів з дати отримання заяви.
Терміндії ліцензії визначається Кабінетом міністрів України за поданням ліцензуючогооргану, але не менше трьох років [58; c.135-155].
Деяківиди підприємницької діяльності потребують отримання торгівельного патенту –державного свідоцтва, що підтверджує право суб’єкта підприємництва займатисятаким видом діяльності. Перелік видів підприємництва, що потребуютьпатентування визначаються Законом України ”Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності” [13].
Такимчином розглянувши основні умови здійснення підприємництва та зробивши аналізосновної умови функціонування підприємництва в Україні, в тому числі іприватного підприємства, докладно розглянемо реєстраційну процедуру приватногопідприємства, яка між іншим, включає в себе не лише отримання свідоцтва продержавну реєстрацію у держреєстратора, а й реєстрування в податковому органі,пенсійному фонді та органах соціального страхування.
Як уже зазначалосьвище спеціального законодавства, що регулювало б реєстрацію та реорганізаціюприватних підприємств в Україні не існує, ряд нормативно правових актів містятьокремі положення, що регулюють функціонування приватного підприємства. Щостосується реєстрації приватного підприємства то вона проходить за загальнимиумовами визначеними Законом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб — підприємців” [19].Тому в межах цього підпункту розглянемо загальний порядок реєстраціїпідприємства визначеного Законом з урахуванням специфіки приватногопідприємства.
Однією зіндивідуальних ознак приватного підприємства, що ідентифікує його серед великоїкількості інших суб’єктів господарювання є його назва, що складається зінформації про її організаційно-правову форму та назву. Назву підприємствавизначає його засновник ст. 23 Закону України ”Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” [19] передбачає резервацію назвипідприємства.
Засновник (засновники) юридичноїособи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на двамісяці. У заявіпро резервування найменування юридичної особи вказується повне найменування юридичної особи,під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.
Длярезервування найменування приватного засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особаповинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державномуреєстратору такі документи:
заявувстановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;
документ, щопідтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичноїособи.
Державнийреєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведеннярезервування найменування юридичної особи, якщо:
найменуванняне відповідає вимогам щодо обмежень, які встановлені законодавством;
найменуванняюридичної особи не відповідає вимогам щодо найменування юридичних осіб окремихорганізаційно-правових форм, які встановлені законом;
викладеннянайменування не відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноважениморганом з питань державної реєстрації;
документи невідповідають вимогам, які встановлені законом.
У разівідсутності в Єдиному державному реєстрі найменування юридичної особи тотожноготому, яке зазначено в заяві про резервування найменування приватного підприємства, державний реєстратор протягом трьох робочих днів вносить до Єдиного державногореєстру запис про резервування найменування юридичної особи і видає (надсилаєрекомендованим листом) засновнику підприємства або уповноваженій ним особі довідку з Єдиного державного реєстру прорезервування найменування юридичної особи, яка дійсна протягом строкурезервування.
Якщопротягом строку резервування до Єдиного державного реєстру не буде внесенозапис про державну реєстрацію юридичної особи або про державну реєстрацію зміндо установчих документів, що пов’язані із зміною найменування юридичної особивідповідно до найменування, яке зарезервоване, запис про резервуваннянайменування юридичної особи повинен бути виключений з Єдиного державногореєстру протягом наступного робочого дня після закінчення строку резервування.
У разі наявності в Єдиному державномуреєстрі найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві прорезервування найменування юридичної особи, державний реєстратор видає (надсилаєрекомендованим листом) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особіповідомлення встановленого зразка про відмову в резервуванні найменуванняюридичної особи. Плата за проведення резервування найменування юридичної особив такому випадку не повертається.
За проведеннярезервування найменування юридичної особи справляється плата в розмірі двохнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дляпроведення державної реєстрації приватного підприємства його засновник(засновники) або уповноважена на те особа надає державному реєстратору замісцем знаходження засновників, або майна створюваної юридичної особи документивизначені ст.24 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб — підприємців”, а саме:
заповненуреєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
нотаріальнозавірену копію рішеннязасновників або уповноваженого ними органу про створення корпоративного приватногопідприємства;
двапримірники установчих документів, що підписані усіма засновниками, а їх підписи засвідченінотаріально;
документ, щозасвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстраціїюридичної особи.
У разі, якщопроводилося резервування найменування юридичної особи, крім вище зазначених документів додатково подається чиннадовідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичноїособи.
У випадках,що передбачені законом, додатково подається (надсилається) копія рішенняорганів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України пронадання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.
Для державноїреєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридичнаособа, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатковоподається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні їїмісцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судовогореєстру, який відповідає вимогам частини шостої статті 8 цього Закону.
Державномуреєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державноїреєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені законодавством.
Якщодокументи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженоюним особою особисто, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт тадокумент, що засвідчує його (її) повноваження.
Документи,які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються заописом, копія якого в день надходження документів видається (надсилаєтьсярекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою продату надходження документів.
Датанадходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особивноситься до журналу обліку реєстраційних дій.
Державнийреєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведеннядержавної реєстрації юридичної особи, якщо:
документиподані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
документи невідповідають вимогам, які встановлені частинами першою, другою, четвертою -сьомою статті 8 та частиною п’ятою статті 10 Закону України ”Про державну реєстраціююридичних осб та фізичних осіб — підприємців” [19];
документиподані не в повному обсязі.
Про залишеннядокументів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, безрозгляду засновнику або уповноваженій ним особі не пізніше наступного робочогодня з дати їх надходження державним реєстратором видаються (надсилаєтьсярекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення іззазначенням підстав залишення документів без розгляду та документи, щоподавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно доопису.
Залишеннядокументів, які подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи,без розгляду не перешкоджає засновнику або уповноваженій ним особі повторномузверненню до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин,що були підставою для залишення цих документів без розгляду.
Державнийреєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані дляпроведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов’язанийперевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведеннідержавної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осб та фізичних осіб — підприємців” [19].
Перевіркана відсутність підстав для відмови, які передбачені абзацами п’ятим - восьмим частини першої статті 27 цьогоЗакону, здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру.
Завідсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичноїособи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведеннядержавної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповіднодо вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України тавнести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстраціїюридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.
Дата внесеннядо Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстраціїюридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.
Строкдержавної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих дні з дати надходженнядокументів для проведення державної реєстрації юридичної особи.
Свідоцтво продержавну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надісланорекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особідержавним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державноїреєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстраціююридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилаєтьсярекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів звідміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичноїособи.
Порядокпередачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державногореєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційноїкартки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державноїреєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади усфері статистики(ст. 25 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців” [19]).
Підставамидля відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є ст. 27 Закону України”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” [19]:
невідповідністьвідомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державноїреєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що поданідля проведення державної реєстрації юридичної особи;
невідповідністьустановчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;
порушенняпорядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:
наявністьобмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, якізазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;
невідповідністьвідомостей про засновників (учасників)
юридичної особивідомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;
наявністьобмежень щодо вчинення засновниками (учасниками)
юридичної особиабо уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертимчастини другої статті 35 цього Закону;
наявністьв Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичноїособи, яка має намір зареєструватися;
використанняу найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органудержавної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цихнайменувань, або історичного державного найменування, перелік якихвстановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відмова упроведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав недопускається.
За наявностіпідстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державнийреєстратор зобов’язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходженнядокументів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованимлистом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомленняпро відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такоївідмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстраціїюридичної особи, відповідно до опису.
У разівідмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір неповертається.
Післяусунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державноїреєстрації юридичної особи, засновники (учасники) або уповноважена ними особаможуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичноїособи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведеннядержавної реєстрації юридичної особи.
Відмову впроведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.
Порушеннястроків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику або уповноваженійним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення провідмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишеннядокументів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстраціїюридичної особи і може бути оскаржено в суді.
Крімтого, для здійснення господарської діяльності приватним підприємством його засновнику(засновникам) або уповноваженій на те особі необхідно зареєструватипідприємство в податковій інспекції, пенсійному фонді та фондах соціальногострахування за місцем знаходження такої особи та інших органах, кількість якихвизначається сферою діяльності та інших чинників. Нижче розглянемо процедуруреєстрації в найбільш типових органах.
Так,згідно з положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організаційУкраїни, затвердженого постановою КМ України від 22 січня 1996 р. №118 [22], зметою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіхформ власності суб’єкти господарювання мають бути включені до Єдиногодержавного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Реєстраціяпроводиться на підставі переданих державним реєстратором відомостей зреєстраційної картки. Довідка з ЄДРПОУ видається органом державної статистикина запит суб’кта господарювання у 5-денний термін.
Взяттяна облік в органах державної податкової служби проводиться відповідно доІнструкції про порядок обліку платників податків, затвердженого наказомДержавної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. №80 [23] для взяття на податковий облікзаявником подаються наступні документи:
Заява;
Нотаріальнозасвідчені копії установчих документів з відміткою про проведення державноїреєстрації;
Копіясвідоцтва про державну реєстрацію.
Одночасноз наведеними документами заявник надає їх оригінали.
Узяттяна податковий облік проводиться протягом 2 робочих днів після отримання заявивід платника податків та відповідних документів.
Реєстраціяновоствореного приватного підприємства як платника внесків до Пенсійного фондупроводиться відповідно до Інстукції про порядок обчислення та сплатипідприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов’язковедержавне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження доПенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фондуУкраїни 3 червня 1999 р. № 4-6 [24]. Реєстраціяпроводиться на підставі: заяви, засвідчених копій свідоцтва про державнуреєстрацію та довідки з стат.управління про присвоєння ідентифікаційного кодуЄДРПОУ. Після реєстрації платнику видається повідомлення про взяття на облік тадовідка для пред’явлення в банк для відкриття рахунку.
Для проведенняреєстрації в органах соціального страхування процедура приблизно однакова хочай регламентується різними нормативними актами: Законом України ”Прозагальнообовєязкове страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатностіта витратами, зумовленими народженням та похованням”, Законом України ”Прозагальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництвіта професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Інструкціїпро порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державнесоціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фондузагальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадокбезробіття, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політикиУкраїни від 18 грудня 2000 р. № 339 [18, 24, 25, 26] реєстрація проводиться якправило у десятиденний термін з дня отримання свідоцтва про державну реєстраціюшляхом подання заявником заяви встановленого зразка до відповідних фондів,копії свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки органу статистики проприсвоєння ідентифікаційного номеру ЄДРПОУ. Після реєстрації платниковівидаються відповідні повідомлення.
2.2.2 Єдинийреєстраційний офіс” — спрощений спосіб реєстрації приватного підприємства
Практикареєстрації юридичних осіб в органах державної влади та отримання всіхнеобхідних свідоцтв та дозволів, в тому числі і для приватних підприємств,вимагає досить значної кількості оформлення документів, що затягує процесдержавної реєстрації та початку роботи піжприємства.
З метою сприяннярозвитку підприємництва, на виконання доручення Президента України від 1.06.2005№1-1/114 та доручення КМ України від 17.06.2005 №4888 Держпідприємництвом разомз Міністерством праці та соціальної політики України, Пенсійним Фондом Українита Фондом соціального страхування було проведено відповідну роботу стосовнозапровадження з 1 липня 2005 року спрощеної системи реєстрації підприємницькоїдіяльності шляхом застосування принципу ”організаційної єдності”, а саме створення”єдиних реєстраційних офісів”, коли в одному приміщені працюють представники якорганів реєстрації, так і інших органів, що дозволяє суттєво скоротити термінипостановки на облік та отримання відповідних документів для започаткуваннявласної справи.
Робота ”Єдиногореєстраційного офісу” регламентується положенням про нього. Розглянемо порядокреєстрації приватного підприємства на прикладі типового положення роботи ”Єдиногореєстраційного офісу”.
Отже, дляреєстрації приватного підприємства за спрощеною системою заявник – засновникпідприємства або уповноважена ним особа подає державному реєстраторуреєстраційний пакет – комплект документів, які заявник повинен надати в Офісдля проведення комплексної реєстрації (Додаток 2). Наявність та належність документівперевіряється у присутності заявника. Державна реєстрація підприємстваздійснюється державним реєстратором у відповідності до 27 Закону України ”Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” [19], втриденний термін держреєстратором
- виготовляєтьсясвідоцтво про державну реєстрацію;
- завіряєкопії реєстраційної картки;
- ставитьвідмітки про державну реєстрацію та завіряє печатками примірники установчихдокументів.
Державнийреєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстраціїюридичної особи зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державноїподаткової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхуванняповідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначеннямномера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру тавідомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичноїособи.
Підставоюдля взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податковоїслужби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходженнядо цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державноїреєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки(ст.26 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.”[19]).
Органуправління статистики протягом двох робочих днів після одержання копіїреєстраційної картки виготовляє довідку про внесення підприємства до Єдиногодержавного реєстру підприємств, організацій, установ та її копії.
Державнаподаткова інспекція на протязі одного дня з моменту отримання реєстраційногопакету проводить взяття підприємства на податковий облік, а також за наявностівідповідної заяви реєструє заявника як платника податку ПДВ та/або Єдиногоподатку та виготовляє відповідні свідоцтва.
Післяотримання реєстраційної картки в одноденний термін проводиться реєстраціяприватного підприємства в управлінні Пенсійного фонду, відділені виконавчоїдирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві тапрофесійних захворювань України, районним центром зайнятості, виконавчоюдирекцією обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасовоївтрати працездатності, що підтверджується відповідними свідоцтвами.
Дозвільноюслужбою РВ УМВС України видаються дозволи на оформлення замовлень навиготовлення печаток та штампів.
Післяпроведення реєстраційної процедури заявникові видається кінцевий пакет –комплект документів, які видаються заявникові після проведення комплексноїреєстрації.
Отже,державна реєстрація – є основною умовою здійснення підприємницької діяльності.Реєстрація приватного підприємства проводиться за загальним правилом визначенимЗаконом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” яке передбачено процедурою реєстрації юридичних осіб. Зважаючи надосить просту процедуру створення та реєстрації приватне підприємство, якорганізаційно-правова форма здійснення підприємництва є най поширенішою вУкраїні. За даними Державного комітету статистики [31, 32, 33] станом на 1 липня 2007 р. в Українізареєстровано 265412 приватних підприємств, що складає 22,8% від загальноїкількості юридичних осіб внесених в Єдиний державний реєстр підприємств таорганізацій України.
Протеврезультаті ведення господарської діяльності тарпляються ситуації коли подальшеведення підприємництва потребує кардинальних змін, але яке не пов’язане зповною ліквідацією приватного підприємства.
Внаступному розділі розглянемо правові особливості реорганізації приватногопідприємства.
Розділ 3.ПРАВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІРЕОРГАНІЗАЦІЇ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Порядокреорганізації приватного підприємства
Розглядаючипитання реорганізації підприємства та аналізуючи чинне законодавство вартовідмітити, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України неоперують поняттям ”реорганізація”. Термін ”реорганізація” зустрічається лише вч. 4 ст. 129 ЦК України[5] протеюридичного визначення цього терміну не закріплено.
В літературівідмічено, що розробники ЦК України зробили спробу застосувати до регулюванняреорганізації більш досконалі європейські правові концепції, які не знаютьузагальнюючого поняття для визначення цього інституту. Замість одного терміну”реорганізація” в законодавстві більшості європейських країн при формулюванівідповідних норм використовують назви окремих форм реорганізації.
Та реорганізаціяюридичних осіб є одним з найменш досліджуваних у науці цивільного праванапрямів, незважаючи на те, що за останні роки процес реорганізаціїпідприємницьких юридичних осіб відбувався дуже інтенсивно. Це пов’язано перш завсе з процесами приватизації та корпоратизації, які привели до масовогоперетворення державних та комунальних підприємств у господарські товариства. Процесиреорганізації торкнулися й інших організаційно-правових форм юридичних осіб. Водних випадках це було викликано необхідністю переходу до сучаснихорганізаційно-правових форм підприємництва. В інших випадках – або неможливістю спільного ведення бізнесу, що призводило до виділення чи поділуюридичних осіб, або протилежною необхідністю – прагненням спільного веденнябізнесу і проведення реорганізації шляхом приєднання чи злиття. Крім того проведенняреорганізації можливе й за рішенням органу державної влади (наприклад, рішеннямАнтимонопольного комітету України з метою забезпечення здорового конкурентногосередовища).
Чиннезаконодавство оперує поняттям припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України[5]), припинення діяльності суб’єкта господарювання (ст. 59 ГК України [2]).Які розділяють процедуру припинення на реорганізацію та на ліквідацію юридичноїособи. Основною відмінністю між цими двома поняттями є те, що при реорганізаціївиникає правонаступництво, а при ліквідації його не виникає.
Головне питаннящодо якого точаться суперечки це – чи всі форми реорганізації є припиненнямюридичної особи. Д. Степанов [ ] зазначає, що будь яка реорганізація веде довибуття з цивільного обігу як мінімум однієї особи – суб’єкта права чи суттєвимзмінам майнового положення юридичної особи і в зв’язку з цим постає питання проперехід прав та обов’язків до іншої юридичної особи, при цьому припиненнядіяльності однієї юридичної особи виступає не як ціль реорганізації, а лише яксупутнє реорганізаційне явище. Інші вважають, що не всі форми реорганізації єприпиненням юридичної особи.
Аналізуючистаттю 59 ГК України [2] можна виділити певні прорахунки. Так ч. 1 ст.59 стверджує, що припиненнядіяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації(злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чиуповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників,а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Так законодавцем було упущено такий видреорганізації як виділ. Крім того є певний прорахунок у формулюванні назви таположенях статті. Так назва статті звучить як ”припинення діяльності суб’єктагосподарюванн”, зміст даного поняття не є тотожним понятю ”припинення суб’єктагосподарської діяльності” чи припинення юридичної особи, оскільки припинення діяльностіне завжди веде до припинення існування юридичної особи. Так, наприклад,юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, може прийняти рішення протимчасове припинення своєї діяльності з подальшим її відновленням безпроведення ліквідації чи реорганізації. Крім того, у разі виділу припиненнясуб’єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб’єкт господарюванняпродовжує свою діяльність на рівні з новим, що виділився з нього. Можна зробитивисновок стосовно невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК [2],присвяченої припиненню діяльності суб’єкта господарювання. Підтвердженням томує також відсутність зазначеної норми в Закону України ”Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [19].
Отже,виходячи із норм чинного законодавства в сфері господарювання суб’єктівпідприємництва можна стверджувати, що під терміном «реорганізація» суб’єктапідприємницької діяльності — юридичної особи є припинення його діяльностішляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення з наступнимпереходом до новостворених юридичних осіб усіх майнових прав та обов’язківколишнього суб’єкта підприємницької діяльності. Тобто, в результатіреорганізації суб’ктів господарювання суб’єктивні права та обов’язки, якіналежали йому до цього, переходять до новоствореного суб’єкта, настає повнеправонаступництво. Суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів, що припинили своєіснування, стають правами та обов’язками нових чи оновлених утворень, щопродовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягоммайновій базі.
Формамиреорганізації є злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення суб’єктапідприємницької діяльності.
Оскількинорми ЦК України та ГК України регулюють загальний порядок припиненнядіяльності юридичної особи не виділяючи особливих організаційно-правових формфункціонування останньої, в тому числі і шляхом реорганізації, то розглянемоособливості реорганізації приватного підприємства на підставі норм викладених вст.ст. 106-109 ЦК України [5].
Як ужезазначалося вище, реорганізація приватного підприємства є одним із видівприпинення його існування як суб’єкта господарювання.
Цивільний кодексУкраїни дає визначення окремим видам реорганізації та порядку їх проведення.Тож розглянемо їх по порядку.
Злиття двох абобільше приватних підприємств передбачає перехід усіх майнових прав таобов’язків кожного з учасників до новоствореного суб’єкта господарювання, щоутворився в наслідок злиття, в результаті новостворене підприємство може бутикорпоративним приватним підприємством або товариством з іншоюорганізаційно-правовою формою. Як правило, злиття підприємств проводять з метоюоптимізації зусиль з приводу завоювання певного ринку, збільшення капіталу тавиробничих потужностей, зменшення конкуренції. Тому в певних випадках злиттяпідприємств можливе лише за позитивного висновку Антимонопольного комітетуУкраїни. Ст. 22 Закону України ”Про захист економічної конкуренції” [17] передбачає випадок отриманнявисновку Антимонопольного комітету у разі концентрації суб’єктівгосподарювання. Порядок отримання згоди Антимонопольного комітету міститься в Положенніпро порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднєотримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання. Ця вимогастосується і приєднання.
Приєднанняхарактеризується тим, що одне підприємство приєднується до іншого зі втратоююридичної самостійності і стає частиною іншого підприємства, до якогопереходять права та обов’язки реорганізованого підприємства. Тобто основна відмінністьвід злиття є те, що всі майнові права й обов’язки стають правами й обов’язкамине нового суб’єкта, а того, що вже раніше існував і який продовжує функціонуватив колишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб’єктів, утворенихвнаслідок приєднання. Приєднуватись може як одне приватне підприємство доіншого приватного підприємства так і приватне підприємство до підприємства зіншою організаційно-правовою формою. Стосовно організаційно-правової форминового суб’єкта господарювання, що утворився в результаті приєднання то вономоже залишитися приватним підприємством, якщо це відповідає вимогамзаконодавства або отримати іншу організаційно-правову форму.
Щодозаконодавчого врегулювання порядку проведення злиття і приєднання то стосовнореорганізації приватного підприємства окремих норм законодавства не існує.
При поділіприпиняється один суб’єкт господарювання, та на його майновій базі утворюється двачи кілька нових суб’єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом(балансом) у відповідних частинах усіх майнових прав і обов’язків суб’єкта, щореорганізовується. При поділі діє загальний принцип реорганізації: кожнийновоутворений в результаті поділу суб’єкт господарювання несе відповідальністьза виконання зобов’язань, що перейшли до нього разом з частиною зобов’язань.Обсяг прав та обов’язків кожного з новоутворених суб’єктів фіксується врозподільчому акті. Співвідношення переданих активів і пасивів законодавствомне регламентується та відбувається на власний розсуд засновників.
Поділпідприємства може відбуватися добровільно за рішенням засновника (засновників)приватного підприємства так і за рішенням державних органів, наприклад Антимонопольногокомітету.
ПрийнятіАнтимонопольним комітетом України чи його територіальними відділеннямипостанови про примусовий поділ монопольних утворень є не рішеннями прореорганізацію цих утворень, а підставами для її здійснення на розсуд самогоутворення за умови усунення його монопольного становища на ринку.
У разінезгоди з цією постановою підприємство, об’єднання, господарське товариствовправі відповідно до пункту 1 статті 12 Господарського процесуального КодексуУкраїни звернутися до Господарського суду із заявою про визнання її недійсною[28].
При виділіюридична особа виділяється зі складу іншої; при цьому продовжує існувати і тойсуб’єкт, зі складу якого відбувся виділ. До новоствореного підприємствапереходять права та обов’язки відповідно до розподільчого акту.
Перетворення – цеприпинення суб’єкта господарювання, який у подальшому існує в іншійорганізаційній формі, має інші цілі діяльності, структуру та приймає всімайнові активи та пасиви свого попередника.
Якщо з процесамизлиття, приєднання, виділення приватних підприємств ситуація дещо зрозуміла,хоча й у цих процесах існує ряд особливостей то процес перетворення приватногопідприємства в іншу організаційну форму здається цікавішим. В силу того, щоприватні підприємства можуть бути унітарними та корпоративними розглянемо деякіособливості реорганізації унітарного приватного підприємства.
Розглянемоперетворення приватного підприємства з одним засновником на приватне товариство [41; c.83]. Тут постає питання чи може бутиодна фізична особа засновником товариства? Відповідь на це питання містить ст.114 ЦК України [5] яка закріплює можливість створення господарськоготовариства, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдинимучасником. Виключенням є акціонерні товариства, засновником яких виступаєдержава. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковоювідповідальністю, а також акціонерне товариство можуть бути створені однієюособою, яка стає його єдиним учасником. Встановлюється лише обмеження (141Цивільного кодексу [5]), що товариство з обмеженоювідповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство,учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного товаристваз обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника (відповідно до статті 151Цивільного кодексу [5] до товариства з додатковоювідповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство зобмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства ізаконом). Подібну норму містить також стаття 153, яка встановлює, що акціонернетовариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи уразі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонерне товариство неможе мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого єодна особа.
Така конструкціяназивається «компанія однієї особи». Виділяють два способи створеннягосподарських товариств з одним учасником (акціонером): прямий і непрямий. Упершому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновуватигосподарське товариство. Так, створення господарського товариства однією особоюдозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції, США. Непряме визнаннякомпаній однієї особи полягає в тому, що існує заборона утворення господарськоготовариства одним засновником, але допускається його функціонування, якщо з тихчи інших причин залишився один учасник. Зазначене стосується таких країн, якНорвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія.
Таким чином, вУкраїні можливе створення компаній однієї особи. Проте як компанії однієї особине можна створювати повні і командитні товариства, що пояснюється договірноюприродою їх створення. Адже вони створюються і діють на підставі засновницькогодоговору (ст. 120, 134 Цивільного кодексу [5]), який може бути укладено лише кількома особами. Слід зазначити, щоможливість створення господарських товариств однією особою сприймаєтьсянеоднозначно: хто підтримує, а хто заперечує. На мою думку, така зміна маєбагато позитивних моментів. Зокрема, підприємці матимуть право вибору ще однієїформи організації своєї діяльності, яка забезпечуватиме відокремленість майназасновника і господарського товариства, що ним створюється, тим самим обмежуючиризик втрати власного майна. Крім того, полегшується вступ чи вихід учасниківтовариства, наприклад, у порівнянні з унітарним підприємством, в якому дляцього необхідно провести його реорганізацію.
Крім дозволустворювати господарське товариство однією особою, законодавець передбачаєвстановлення для товариства з обмеженою відповідальністю максимальної кількостіучасників. А саме відповідно до статті 141 Цивільного кодексу [5] максимальна кількість учасниківтовариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенніцієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню наакціонерне товариство протягом одного року, а зі впливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться довстановленої межі. Слід зазначити, що в інших державах ця кількість коливаєтьсявід 30 до 50 членів.
Отже, відповідьна поставлене питання є ствердною – приватне підприємство з одним засновникомможе бути перетворене на товариство.
Законодавствомвстановлені певні обмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст.150 ЦК України [5] товариство з обмеженоювідповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничийкооператив, тобто товариство з обмеженою відповідальністю не може бутиперетворено у приватне підприємство. Стаття 10 Закону України ”Проблагодійництво та благодійні організації” [14] встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована вюридичну особу, метою діяльності якої є одержання прибутку.
Моментом переходуправ та обов’язків до суб’єктів господарювання – правонаступників у результаті реорганізаціївважається дата підписання передавального чи розподільчого балансу, якщо іншене визначено законом або рішенням про реорганізацію.
Ст. 107 ЦКУкраїни [5] регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації(злиття, приєднання, поділу та перетворення). Так, кредитор юридичної особи, щоприпиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконаннязобов’язання. ЦК України не уточнює, які саме зобов’язання повинні за такимивимогами бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, що цестосується виконання як грошових зобов’язань, так і інших договрів.
Кредиторзобов’язаний заявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією зреорганізації у строк, визначений у повідомлені про злиття, приєднання, поділта перетворення. Комісія задовільняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів таскладає передавальний акт (у разі злиття, приєднання та перетворення) аборозподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництвощодо всіх зобов’язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх їїкредиторів та боржників, в тому числі спірні зобов’язання. Даний актзатверджується засновником або іншим органом, що прийняв рішення прореорганізацію.
Нотаріальнопосвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються ворган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстраціїюридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державнуреєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Якщоправонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначитиправонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, що припинилася,неможливо, юридичні особи - правонаступники несутьсолідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.
Уразі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання рішення щодоприпинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особиабо юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи правонаступника (ч. 3.ст.34 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців” [19]).
При вирішеннімайнових спорів, пов’язаних з реорганізацією підприємств, господарським судамнеобхідно враховувати таке.
У разізлиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповіднихправ і обов’язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбаченозаконом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного аборозподільного акта чи балансу (частина друга статті 37 Цивільного кодексуУкраїни, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізаціїпідприємства, тобто виключення його з державного реєстру.
Якщо врозподільному акті (балансі) відображено лише розподіл майна, а дані пророзподіл кредиторської і дебіторської заборгованості відсутні, розподілзаборгованості за наявності спору здійснюється між новоутворенимипідприємствами пропорційно вартості отриманого ними майна.
Новіпідприємства, до яких в результаті реорганізації перейшли майнові зобов’язання,несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте нимимайно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документамипро реорганізацію правопопередника. Перетворення державного підприємства напідприємство, засноване на іншій формі власності, не припиняє його зобов’язань.
Вирішуючипитання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчихдокументах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва.Однак, суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічніперетворення, з якими чинне законодавство пов’язує перехід майнових прав таобов’язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного аборозподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов’язаних зправонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходуправ і обов’язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
Уразі якщо реорганізація підприємства сталася під час вирішення господарськимсудом спору, учасником якого воно є, господарський суд за клопотаннямвідповідного підприємства чи організації або за власною ініціативою здійснюєзаміну сторони у спорі її правонаступником згідно із статтею 25 Господарського процесуальногокодексу України. Процесуальне правонаступництво може мати місце і в тому разі,коли реорганізація відбулася до подання позову, але відповідачем у позовнійзаяві зазначено реорганізоване підприємство.
Правонаступникповинен довести факт правонаступництва, подавши, зокрема, документи, якіпідтверджують припинення існування реорганізованого підприємства і створення узв’язку з цим нового (або нових).
Необхідновраховувати, що правонаступник, який бере участь у судовому процесі, в усіхсвоїх діях зв’язаний попередніми процесуальними діями реорганізованогопідприємствами. Наприклад, здійснена попереднім позивачем зміна підстави абопредмету позову, зміна розміру позовних вимог тощо є обов’язковою дляпозивача-правонаступника.
3.2Державна реєстрація реорганізації приватного підприємства
Юридичнозакінченим факт реорганізації приватного підприємства чи будь-якого іншого єфакт внесення відповідної інформації до державного реєстру.
Дляпроведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття,приєднання, поділу або перетворення (ст. 37 Закону України ”Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” [19]) голова комісіїз припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення,яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікаціїповідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинніподати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державномуреєстратору такі документи:
заповненуреєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення юридичноїособи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення;
свідоцтво продержавну реєстрацію юридичної особи;
оригіналустановчих документів;
нотаріальнопосвідчену копію передавального акта, якщо припинення здійснюється в результатізлиття, приєднання або перетворення, або нотаріально посвідчену копіюрозподільчого балансу, якщо припинення здійснюється в результаті поділу;
довідкуархівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягаютьдовгостроковому зберіганню;
документ проузгодження плану реорганізації з органом державної податкової служби;
довідкувідповідного органу державної податкової служби про зняття юридичної особи зобліку як платника податків;
довідкувідповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
довідкивідповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
У випадках,що встановлені законом, крім вище зазначених документів, додатково подається висновок аудитора щододостовірності та повноти передавального акта або розподільчого балансу.
Передавальнийакт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (учасниками)юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичноїособи. Підписи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бутинотаріально посвідчені.
Державнийреєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведеннядержавної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття,приєднання, поділу або перетворення, якщо:
документиподані за неналежним місцем проведення державної реєстрації;
документиподані не у повному обсязі;
документи невідповідаютьвстановленим вимогам,
передавальнийакт або розподільчий баланс не відповідає встановленим вимогам,
документиподані раніше строку,
Змінидо установчих документів юридичної особи, що не припиняється в результатіприєднання, підлягають державній реєстрації після державної реєстраціїприпинення юридичної особи в результаті приєднання. Приєднання вважаєтьсязавершеним з моменту державної реєстрації таких змін до установчих документівта державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються в результатіприєднання.
Злиттявважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичноїособи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються урезультаті злиття.
Поділвважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутворених юридичнихосіб та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється урезультаті поділу.
Перетвореннявважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичноїособи та державної реєстрації припинення юридичної особи, що припиняється урезультаті перетворення.
Розглянувшиетапи та порядок проведення реорганізації юридичних осіб в тому числі іприватних, проаналізувавши законодавчу базу можна зробити висновок, щопроцедура реорганізації не вивчена науковцями та не врегульованазаконодавством. Оскільки сама реорганізація може мати на меті не лише”благородні” цілі, а й можливість ухилення від кредиторів. Дана можливість мноювбачається в тому, що законодавство не регулює порядок передачі майна тазабезпечення зобов’язань. Передача активів та пасивів, особливо в процесівиділу, та поділу приватного підприємтсва проводиться за розподільчим актом, щоскладається уповноваженими представниками. При цьому законодавець нерегламентує пропорційність розподілу майна між новоствореними суб’єктамигосподарювання та розподілу між ними зобов’язань.
Прицьому, на мій погляд, реорганізація приватного підприємства може проводитися зметою ухилення від виконання договірних зобов’язань підприємства, щореорганізується шляхом домовленостей та укладанням фіктивних угод міжновоствореними підприємствами.
Такимчином, одним зі шляхіввиведення майна боржника з під впливу кредиторів може бути його реорганізація. Оскільки, практично всезаконодавство про юридичних осіб не містить гарантій для кредиторів у випадку реорганізації господарюючих суб’єктів.Аналіз судової практики показує, що багато підприємств у процесі реорганізаціїнамагаються всю заборгованість перед кредиторами передати свідомо збитковимвиділеним структурним підрозділам. Це призводить до банкрутства підприємств, щовиділяються, i до свідомо непоправних збитків кредиторів. Найбільшого розвитку таке явище одержало після прийняттяУказу Президента України від З грудня 1999 р. № 1529/99 ”Про невідкладні заходи щодо прискоренняреформування аграрного сектора економіки” [21], коли колективні сільськогосподарськіпідприємства у масовому порядку реорганізовувалися не піклуючись про долюборгів перед кредиторами.І ЗаконУкраїни ”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом” [9] (у редакції 1999 р.) не дуже захищав права кредиторів, оскільки норми, що передбачала спеціальнупідставу для оспорювання угод, вчинених боржником до порушення справи пробанкрутство, подібної колишній редакції ст. 15 Закону про банкрутство, вже не було. Боржники, використовуючиреорганізацію безкарно йшли від відповідальності перед кредиторами.
Звичайно,процедура санації передбачає можливість оспорювання угод боржника, але колимайна, яке залишилося, свідомо не вистачає на покриття боргів кредиторів, топро фінансове оздоровлення не може бути й мови. Таким чином, існування „дір” управовому регулюванні питань реорганізації і відносин неспроможності тількисприяє розвитку економічних правопорушень. Отже, згідно норм чинногозаконодавства, однією з форм припинення суб’єктів підприємництва є реорганізація.Законодавцем визначено лише форми здійснення реорганізацій до яких віднесено:злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення. З аналізу змісту даних формможна сформулювати визначення, що реорганізація це спосіб припинення юридичноїособи з переходом усіх прав та обов’язків до правонаступників у порядкузагального правонаступництва, де під правонаступником розуміють юридичну особу(юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов’язки реорганізованоїюридичної особи.
ВИСНОВКИ
Становлення ринковоїекономіки в Україні дало поштовх розвиткові підприємницьких ініціатив.Реформування державного сектору економіки країни дало можливість розвитковірізних форм власності на засоби виробництва. Зрозуміло, що ринок не можерозвиватися стихійно йому необхідне правове регулювання. Як відомо попитпороджує пропозицію. Розвиток підприємницьких ініціатив дав поштовх ірозвиткові національного законодавства в галузі підприємництва. Законодавствогарантує гармонійний розвиток всіх форм власності та рівності перед законом.Зокрема це положення здобуло своє закріплення як в законодавчих актах так і вКонституції України [1] 1996 року.
Домінуючою формоюздійснення господарської діяльності є підприємство. Законодавством визначено взалежності від форм власності такі види підприємств як: підприємство заснованена приватній власності, підприємство засноване на комунальній власності,підприємство засноване на колективній власності, підприємство засноване надержавній власності.
Аналізуючистатистичні дані Державного комітету статистики [31-33] близько 23% існуючихпідприємств функціонують у формі приватного підприємства, що складає переважнубільшість у порівняні з частками інших організаційно-правових форм підприємств.Дана обставина викликала зацікавленість стосовно правової природифункціонування приватного підприємства.
В ході вивченняцього питання було досліджено існуючу нормативно-правову базу – кодекси,закони, постанови КМ України, укази Президента України, Постанови тароз’яснення Верховного суду, судову практику, листи та роз’яснення вищихорганів влади, публікації в засобах масової інформації, наукову літературу.Дослідженні даної джерелової бази дало змогу розкрити сутність приватногопідприємства, правові особливості його створення та реорганізації, зробитианаліз чинного законодавства, виявити його позитивні та негативні сторони.
Приватнимпідприємством згідно зі статтею 113 ГК Кодексу [2] визнається підприємство, щодіє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіббез громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єктагосподарювання — юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватнихпідприємств визначається цим Кодексом та іншими законами. Тобто, приватнепідприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї абокількох фізичних осіб чи юридичної особи.
Виходячи з того,що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватнихпідприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставахвідповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.
Так, приватніпідприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна абоуповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбаченихзаконодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхомзаснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу,перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимогзаконодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.
Приватніпідприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і длянекомерційної господарської діяльності.
Для створенняприватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчідокументи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками(засновниками).
Установчимидокументами приватного підприємства є рішення про його утворення абозасновницький договір, а також статут (положення) підприємства.
Законодавство немістить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватногопідприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слідвиходити лише з принципу «достатності для здійснення господарськоїдіяльності», теоретично статутний капітал приватного підприємства можедорівнювати нулю.
Майнопідприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності,вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Джереламиформування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників;доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарськоїдіяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів;капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктівгосподарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;інші джерела, не заборонені законодавством України.
Приватнепідприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному ЗакономУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців».
Приватнепідприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установахбанків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Управлінняприватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами.Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо абочерез уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи іншихустановчих документів.
Припиненнядіяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації(злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішеннямвласника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках,передбачених законами, — за рішенням суду.
Приватнепідприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиногодержавного реєстру запису про його припинення.
Наведене вище,дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, яквідсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного з формуваннямстатутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів імеханізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності звикористанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, навласний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємстваобумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.
Торкаючись питаньправового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.
Згідно зі статтею83 Цивільного кодексу України [5], яка визначає організаційно-правові формиюридичних осіб, юридичні особи, у тому числі і приватні підприємства, можутьстворюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановленихзаконом.
У зв’язку з тим,що законодавчі акти не дають чіткого визначення терміну «організаційнаформа юридичної особи», існує двоякий підхід до визначення приватногопідприємства.
По-перше,виходячи зі змісту статті 113 Господарського кодексу України [2], приватнепідприємство є організаційною формою підприємства.
По-друге, стаття63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно відформи власності.
Відповідно дочастини третьої зазначеної статті залежно від способу утворення (заснування) таформування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні такорпоративні.
Таким чином,враховуючи статтю 63 Господарського кодексу України [2], сьогодні в Українідіють приватні унітарні та приватні корпоративні підприємства.
Крім того, деякінормативно-правові акти, зокрема Закон України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Закон України«Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінкивідповідності», використовують поняття «приватне підприємство» урозумінні підприємства, заснованого на приватній формі власності, яке євідмінним від державного та комунального підприємства, а іншінормативно-правові акти – саме як організаційну форму підприємства.
У зв’язку з тим,що поняття «приватне підприємство» вказує лише на форму власності, ане на особливості у заснуванні чи управлінні підприємством, приватнепідприємство як організаційна форма потребує законодавчого уточнення.
Крім тогозаконодавчого вирішення потребують і інші спірні питання, такі як:
- правовийрежим майна приватного підприємства;
- особливостіздійснення правочинів з приватними підприємствами (купівля-продаж, дарування,спадкування);
- дискусійнимє і питання стосовно можливості заснування приватного підприємства юридичною тафізичною особою або кількома юридичними особами;
- узгодженняміж собою норм ЦК та ГК України та інших нормативно-правових актах.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України: прийнята нап’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості ВерховноїРади України. — 1996. — № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України від16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № № 18 – 22.-Ст.144.
3. Кримінальний кодекс України від 5квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2001. — № 25 – 26. – Ст.131.
4. Кодекс про адміністративніправопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР.– 1984. — № 51. – Ст. 1122.
5. Цивільний кодекс України від 16січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. — №11. – Ст.46.
6. Про власність: Закон України від 7лютого 1991 р. №697-12 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — № 20. ст.249. (втратив чинність)
7. Про підприємництво: Закон Українивід 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. — №14. – Ст. 168. (втратив чинність).
8. Про підприємства в Україні: ЗаконУкраїни від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1991. — № 24. – Ст. 272. (втратив чинність).
9. Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. №2343-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. — № 31. – Ст. 440.
10.Про Антимонопольний комітетУкраїни: Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1993. — № 50. — Ст. 472.
11. Про охорону знаків для товарів тапослуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. //ВідомостіВерховної Ради України. – 1994. — № 3. – Ст. 20.
12. Про оподаткування прибутку підприємств:Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1995. — № 4. – Ст. 28.
13.Про патентування деяких видівгосподарської діяльності: Закон України від 23 березня 1996 р. // ВідомостіВерховної Ради України. – 1996. — № 20. – Ст. 82.
14. Про благодійництво та благодійніорганізації: Закон України від 16 вересня 1997 р. №531/97-ВР // ВідомостіВерховної Ради України. – 1997.-№ 46. – Ст. 292.
15. Про загальнообов’язкове державнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. №1105-ХІV // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1999. — № 46-47. – Ст. 403.
16. Закон України від 1 червня 2000р. ”Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності” // ВідомостіВерховної Ради України. – 2000. — № 36. – Ст. 299.
17. Про захист економічноїконкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. №2210-ІІІ // ВідомостіВерховної Ради України. – 2001. — № 12. Ст. 64.
18. Про загальнообовєязковестрахування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001 р. №2240-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. — № 14. – Ст. 71.
19. Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб – підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. №755-ІV // Відомості Верховної Ради України.– 2003. — № 31-32. – Ст. 263.
20. Про загальнообов’язкове державнепенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV // Відомості Верховної Ради України.– 2003. — № 49 – 51. – Ст. 376.
21. Про невідкладні заходи щодоприскорення реформування аграрного сектора економіки: Указ Президента України від 3 грудня1999 р. №1529/99/
22. Положення про Єдиний державнийреєстр підприємств та організацій України затв. Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 22 січня 1996 р. № 118 (в редакції постанови від 22 червня 2005 р.№ 499) // Офіційний вісник України.- 2005. — № 25. – Ст. 83.
23. Інструкція про порядок облікуплатників податків, затв. наказом Державної податкової адміністрації Українивід 19 лютого 1998 р. № 80 (в редакції наказу від 17 листопада 1998 р. № 552)// Офіційний вісник України. – 1998. — № 50. – С. 260.
24. Тимчасовий порядок узяття наоблік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб тафізичних осіб – підприємців як платників страхових внесків, затв. постановоюправління Пенсійного фонду України від 21 червня 2005 р. № 10-1 // Офіційнийвісник України. – 2005. — № 29. С. 408.
25. Інструкція про порядокперерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціальногострахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворюваньУкраїни, затв. постановою правління Фонду соціального страхування від нещаснихвипадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001р. № 12 // Праця і зарплата. – 2001. — № 24.
26. Інструкція про порядокнадходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування зтимчасової втрати працездатності, затв. постановою правління Фонду соціальногострахування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. № 16 //Бізнес-Бухгалтерія-Право. Податки. Консультації. – 2001. — № 44.
27. Інструкція про порядок обчисленняі сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язковогодержавного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженогонаказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р.№ 339 // Офіційний вісник України. – 2001. — № 4. – Ст. 146.
28. Про деякі питання практикивирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацієюпідприємств: Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12вересня 1996 р. № 02-5/334 // Збірник роз’яснень Вищого арбітражного судуУкраїни. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Ст. 133.
29. Относительно формирования уставногофонда частным предприятием: Письмо Государственного комитета Украины по вопросам регуляторной политики ипредпринимательства от 26 марта 2004 г. № 1858.
30. О предоставлении разъяснений повопросам государственной регистрации изменений к учредительным документамчастного предприятия: Письмо Государственногокомитета Украины повопросам регуляторной политики и предпринимательства от 25 июля 2004 г. № 5764.
31. О предоставлении разъяснений повопросам государственной регистрации частного предприятия: Письмо Государственного комитетаУкраины по вопросамрегуляторной политики и предпринимательства от 21 марта 2005 г. № 1860.
32. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ загалузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на1 липня 2006 р. // Державний комітет статистики України. – Офіційний веб-сайт.
33. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ загалузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на1 січня 2007 р. // Державний комітет статистики України. – Офіційний веб-сайт.
34. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ загалузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на1 липня 2007 р. // Державний комітет статистики України. – Офіційний веб-сайт.
35. Балацька В. ”Щоб не сталося ”НП”,коли купуєш або продаєш ПП”// нотаріальний вісник. – 2000. — № 4. Ст.23.
36. Блащук Т. Особливості правовогостатусу юридичної особи з одним учасником // Підприємництво, господарство іправо. – 2005. — № 12. – с. 3.
37. Віник О.М. Господарське право:курс лекцій. – К., 2005. – 624 с.
38. Вінник О.М. Державна реєстраціясуб’єктів підприємницької діяльності // Вісник Вищого арбітражного судуУкраїни. – 1998. — № 2. — с.242.
39. Воловик О. Перетворення ТОВ у ПП:юридичне оформлення // Все про бугалтерський облік. – 2003. — № 19. – С.39.
40. Господарське право України:Підручн. / За ред В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Харків,2005. – 384 с.
41. Гула О. Перетворення приватногопідприємства на приватне товариство: шляхи вдосконалення організаційноправовоїформи підприємництва // Підприємництво, господарство і право. 2003. — № 4. – С.82.
42. Ісаков М. Деякі проблеми приватнихпідприємств // підприємництво, господарство і право. – 2005. — № 3. – С. 109.
43. Ісаков М. Щодо правового режимумайна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005. — № 2. – С. 130.
44. Карлін М.І. Правові основипідприємництва: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доповн. К.: Кондор, 2006. –386 с.
45. Квасніцька О.О. Інститутдержавної реєстрації суб’єктів підприємництва // Університетські науковізаписки. – 2005. – вип. 1-2.
46. Кібенко О Правові проблеминаділення приватного підприємства майном на праві господарського відання // Всепро бухгалтерський облік. – 2006. — № 34. – С. 23.
47. Кравчук В. Зміна власника (засновника)приватного підприємства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. — №1. – С. 50.
48. Красовська А. Державна реєстраціяяк умова реалізації права на підприємництво в Україні // Підприємництво,господарство і право. – 2002. — № 7. – С. 62.
49. Кучеренко М.І. Правоверегулювання реорганізації підприємницьких юридичних осіб (сучасність і проблемикодифікації) // Держава і право. – 2002. — № 15. – С. 236.
50. Малиш Ю. Починаємо власнийбізнес: відкриваємо приватне підприємство // Все про бухгалтерський облік. –2003. — № 82. – С. 29.
51. Марченко В. Как стать собсвенникмчастного предприятия? // Юридическая практика. – 2001. — № 2. – С. 7.
52. Ніколаєва Л., Старцева О. Приватнепідпариємство в контексті шлюбно-сімейних правовідносин // Предпринимательство,хозяйство и право. – 1999. — № 11. – С.3.
53. Підприємницьке право: Навч. Посіб./Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М. – К.: Істина, 2001 –480 с.
54. Підприємницьке право: Навч.Посіб./ За ред. О.В. Старцева. – К.: Істина, 2006. – 208 с.
55. Підприємницьке право: Підручни./За ред. О.В. Старцева / 3-тє вид., перероб. і допоа. – К.: Істина, 2007 — 846с.
56. Поляков Б., Замойский И. Проблемы реорганизации юридических лиц //Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. — № 5.
57. Рябоконь Є., Турлуковський Я. Проблеми і перспективи правовогорегулювання спадкових відносин після смерті засновника приватного підприємства// Підприємництво, господарство і право. – 2004. — №3. – С. 46.
58. Саніахметова Н.О. Підприємницькеправо: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічнадіяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист віднедобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник, 2-ге вид. – К.: А.С.К.,2002. – 704 с. – (Економіка. Фінанси. Право).
59. Саниахметова Н.А.Предпринимательское (хозяйственное) право Украины: Учебник. Х.: Одиссей, 2005. – 800 с.
60.Саниахметова Н.А.Юридический справочник предпринимателя. Издание седьмое, переработаное идополненое. – Х.: ООО ”Одиссей”, 2005. – 992с.
61. Сидоренко И. Нет учредителя – нетвозвращения долгов? // Закон и бизнес. – 1997. — № 49. – С.7.
62. Соловьева Л. Что хорошего вунитарном предприятии // Юридическая практика. – 2006. — № 1-2. – С.15.
63. Степанов Д. Формы реорганизации коммерческихорганизаций: вопросы законодательной реформы // Хозяйство и право. – 2001. — №3. – С. 64.
64. Теньков С. Приватне підприємство:хто власник? // Юридичний вісник України. – 1998. — № 46. – С. 4.
65. Фрідмо І. Про правову природуприватного підприємства // Юридичний вісник України. – 1998. — № 46. – С. 4.
66. Харитонов Є.О. Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручн. – К.,2003.
67. Хозяйственный кодекс Украины:Комментарий. – Х.: ООО ”Одиссей”, 2004. – 896 с.
68. Хозяйственное(предпринимательское) право Украины: Учебник / Под общ.ред. Р.Б. Шишки и Я.А.Чапичадзе.- Харьков: Эспада, 2007. – 552 с.
69. Цивільне право України: Навч.Посібн. / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К., 2004.
70. Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское правоУкраины: Учебник / Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др. / Под общ. ред.канд. юрид. наук Р.Б. Шишки.- Харьков: Эспада, 2001. – 624 с.
71. Шевченко Я. М. Цивільний кодексУкраїни: Науково-практичний коментар. – К., 2004.
72. Щербина В.С. Господарське право:Підручн. – К., 2005. – 592 с.
73. Постанова Господарського судуВолинської області від 7 червня 2006 р. У справі № 01/21-38// Єдиний державнийреєстр судових рішень.mht.
74. Рішення Господарського судуСумської області від 15 червня 2006 р. у справі № 16/250-06 // Єдиний державнийреєстр судових рішень.mht.
Додаток 1
Види покарання запротизаконну підприємницьку діяльність№ статті Назва статті Зміст Санкція (покарання) 203 Заняття забороненими видами підприємницької діяльності
Заняття видами підприємницької діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Ті ж дії, якщо вони були пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах, а також якщо вони вчинені особою, раніше судимою за заняття забороненими видами підприємницької діяльності.
Штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права займатися певною діяльністю строком до трьох років.
Позбавлення волі на строк до п’яти років із позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п’яти років. 204 Незаконе виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів. Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів шляхом відкриття підпільних цехів. Штраф від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. 205 Фіктивне підприємни-цтво.
Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Ті ж дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди банку, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.
Штраф від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.
Позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. 212 Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів.
Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обовязкових платежів, що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства… або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи..., якщо ці дії призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у зазначених розмірах.
Діяння, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків і зборів, якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи фондів коштів в особливо великих розмірах.
Штраф від трьохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Позбавлення волі на строк віл п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна. 225 Обман покупців та замовників
Умисне обмірювання, обважування, обраховування, або інший обман покупців, замовників під час реалізації товарів, або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах.
Тіж самі діяння, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий же злочин.
Штраф до п’ятдисяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.
Штраф від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Додаток 2
Видиадміністративного стягнення за правопорушення в сфері підприємництва№ статті Назва статті Зміст Санкція 163-1 Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків
Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення,
Тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 163-2 Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів)
Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення,
Тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 163-4 Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи
Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення
Тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян - суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 164 Порушення порядку провадження господарської діяльності
Провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб’єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення
Надання суб’єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства
Тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Тягне за собою накладення штрафу від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 165-1 Порушення законодавства у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
Приховування суми заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; ухилення від реєстрації або несвоєчасна реєстрація платника страхових внесків в органах Пенсійного фонду України, неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду України і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті
Тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 165-3 Порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків
Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті
Тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 165-4 Порушення законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності
Порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, несвоєчасна сплата страхових внесків або несвоєчасне інформування Фонду про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у ч.1 статті
Тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 165-5 Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів
Ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих коштів.
Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті,
Тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян