Контрольна робота
з дисципліни: “Фінансове право”
Тема“Правові засади фінансової діяльності держави”
План
1. Поняттяфінансової діяльності держави
2. Фінансовасистема України
3. Державніфінансові органи України9
Тести
Задача
Література
1. Поняттяфінансової діяльності держави.
Будь-яка державає постійно діючим механізмом, у якому внаслідок розподілу суспільної працівикористовується товарне виробництво. Існування товарно-грошових відносин і діяоб'єктивного закону вартості, панування системи виробничих відносин тавикористання механізму економічних відносин у процесі розподілу і перерозподілувнутрішнього валового продукту і національного доходу визначають об'єктивнунеобхідність існування державних фінансів. Державні фінанси — це системагрошових відносин, що виникла разом з державою і нерозривно пов'язана з їїіснуванням та функціонуванням.
Фінанси державибезпосередньо зв'язані з функціонуванням коштів, завжди мають грошовийхарактер, але це — не кошти, а відносини людей з приводу мобілізації, розподілуі витрачання фондів коштів. Фонди коштів — централізовані і децентралізовані —є матеріальним змістом фінансів. Усі фінансові відносини є грошовими, однак невсі грошові відносини є фінансовими. Наприклад, відносини з приводукупівлі-продажу є цивільно-правовими, поставок — господарсько-правовими,штрафів за нанесення шкоди природі — адміністративно-правовими. До фінансовихналежать розподільні грошові відносини. Вони виникають з приводу планомірногоутворення і використання централізованих (наприклад, державний бюджет) ідецентралізованих (наприклад, фонди виробничого і соціального розвитку окремогопідприємства) фондів коштів. Виходячи з цього, фінанси держави поділяються нацентралізованіі децентралізовані.
Централізованіфінанси відбивають відносини, що зв'язані з мобілізацією, розподілом і використаннямцентралізованих фондів коштів, Централізовані фонди коштів надходять урозпорядження держави як суб'єкта влади. За рахунок централізованих фондівфінансуються видатки держави на нові будови, реконструкцію існуючихпідприємств, утримуються установи невиробничої сфери — освіта, охороназдоров'я, фізична культура і спорт, оборона країни, управління, прокуратура,судові органи, здійснюється соціальне забезпечення громадян, виділяютьсявсілякі допомоги.
Децентралізованіфонди коштів утворюються в усіх галузях народного господарства. Підприємства,організації усіх форм власності утворюють фонди коштів за рахунок своїхприбутків. Правда, держава зацікавлена в розвитку сільськогосподарськоговиробництва, тому з бюджету кошти направляються на фінансування розвиткуагропромислового комплексу, будівництво зрошувальних і осушувальних систем,дорогих виробничих об'єктів, покращення культурно-побутових умов на селі.
Поділ державнихфінансів на централізовані й децентралізовані пов'язаний з особливою роллюдержави у розподілі національного доходу, наявністю різних форм власності ігоспрозрахунковою організацією господарства.
Українськадержава, керуючи фінансами і виступаючи у фінансових відносинах як суб'єктвлади і як власник засобів виробництва, встановлює порядок мобілізації івикористання грошових фондів, особливо централізованих. Від імені держави у цихвідносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів угалузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованихфондів коштів має назву фінансової діяльності.
Основнимзавданням фінансової діяльності держави є максимальне забезпечення свогофункціонування і виконання завдань, які стоять перед нею на різних етапахрозвитку.
Відносини, щовиникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. Задопомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правоверегулювання фінансової діяльності є однією з форм державного керівництваекономікою.
Основи правовоїрегламентації фінансової діяльності даються у Конституції будь-якої держави,яка закріплює за найвищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництводержавними фінансами. Далі ці основи розвиваються і деталізуються у фінансовомузаконодавстві.
У правовомувідношенні чітко розмежовується фінансова діяльність, яка здійснюється державоюбезпосередньо і через органи господарського управління підприємств, установ таорганізацій. В галузі загальнодержавних фінансів держава в особі уповноваженихфінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє й витрачає кошти,фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону,охорону порядка в країні, управління, створення матеріальних і фінансовихрезервів.
Щодо другоїчастини державних коштів, то держава надає повноваження на утвореннявідповідних грошових фондів та їх витрачання державним підприємствам,об'єднанням та міністерствам. Ці грошові фонди є фінансами галузей народногогосподарства. З централізованими фондами вони тісно пов'язані податковимиплатежами і при потребі — фінансуванням з них.
Співвідношенняміж фінансовою діяльністю, що здійснюється державою безпосередньо і черезгосподарські організації останнім часом значно змінилося, оскільки підприємствав бюджет сплачують обов'язкові (податкові і неподаткові) платежі, фінансуючисвої витрати тільки за рахунок своїх прибутків.
Визначну роль ускеруванні і здійсненні фінансової діяльності відіграють органи законодавчоївлади. Найбільш важливі питання фінансової діяльності вирішують саме вони:затверджують бюджети, приймають акти про податки, розмежовують доходи і видаткиміж бюджетами і т.д. Разом з тим, за змістом, методами і формами фінансовадіяльність є різновидом управлінської діяльності. Функція фінансування єскладовою частиною управління, а мобілізація доходів державою проводиться самез метою фінансування своїх видатків. Тому фінансова діяльність будується напідставі єдиних принципів державного управління: планування, рівноправностінацій і народних меншин; обліку і контролю; участі трудящих в управлінні; законностіі фінансової дисципліни.
Фінансовадіяльність є видом управлінської діяльності держави і базується на тих жепринципах, але здійснюється специфічними методами у певних правових формах.Метод фінансової діяльності — це засіб, прийом, за допомогою якого уповноваженийдержавою орган від її імені мобілізує, розподіляє і використовує фонди коштів.
Функціонуваннядержави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні завжди. Длязабезпечення свого функціонування необхідними фінансовими ресурсами держава примобілізації коштів вступає у фінансові відносини з різними власниками:державними підприємствами, різного виду комерційними структурами, приватнимипідприємцями, кооперативно-колгоспними організаціями, громадянами. Длястворення основного централізованого фонду коштів — державного бюджету —держава стягує з усіх власників обов'язкові платежі, застосовуючи обов'язковийметод мобілізації, що полягає в установленні: а) виду платежу; б) точного йогорозміру; в) строку внесення; г) обов'язкової санкції за порушення строку увигляді пені, штрафів за приховування і т.п. До таких обов'язкових платежівналежать податки, збори (державне мито, збори митниць, автомобільної інспекціїі т.д.), штрафи, платня за використання природних ресурсів і т.д.
Для формуванняосновного централізованого фонду коштів застосовується і добровільний методмобілізації коштів у юридичних осіб і населення (грошово-речові лотереї, позикирізних видів, акції і т.д.). Держава встановлює обов'язкові страхові платежідля створення Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Для створенняцентралізованого фонду державного страхування держава проводить майнове іособисте страхування.
Держава залучаєвсі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на рахунках підприємств,організацій, установ, з метою використання їх при кредитуванні.
Розподіляючи івикористовуючи зібрані кошти, держава застосовує методи фінансування, тобтобезвідплатного, безповоротного, цільового, планового відпуску коштів зцентралізованого фонду (державного бюджету). За рахунок централізованих (угосподарській системі) і децентралізованих (окремих госпорганів) фондів коштівтакож фінансуються витрати; кредитування — відпуск коштів кредитними установамина принципах повернення, строковості і відплатності. Кредити одержують як юридичніособи, так і громадяни.
Держава,позичаючи кошти у населення і юридичних осіб, з настанням строку розраховуєтьсязі своїми кредиторами, а при настанні страхових випадків сплачує страховевідшкодування.
Фінансовадіяльність є особливою галуззю управління, спеціальним завданням якої ємобілізація коштів для усіх інших галузей управління. Всі прояви фінансовоїдіяльності, як і явища інших галузей управління, одягаються у правові форми.Всі дії органів держави в галузі фінансів і всі відносини, що виникають міжними при мобілізації, розподілі та використанні фондів коштів, одержуютьхарактер правових дій та правових відносин, тобто фінанси держави відбиваютьсяв її фінансовому праві як сукупності норм, що регулюють її фінансовегосподарство. Фінансове право належить до галузі публічного права і складаєтьсяз норм, що регулюють мобілізацію, розподіл і витрачання коштів, а такожпокликані сприяти рівновазі доходів і видатків держави.
За допомогоюдержавних фінансів забезпечується її функціонування. Фінансові ресурси — це нетільки майно держави, але й спеціальний інструмент, яким розпоряджаютьсядержавні органи, що постійно функціонують. Оскільки фінансові ресурси завждиобмежені, держава їх мобілізацію, розподіл і витрачання регламентуєспеціальними юридичними нормами. Фінансово-правові норми дають можливістьдержаві збирати фінансові ресурси, необхідні для її функціонування(законодавство про доходи, податки), вести облік руху коштів (приписи в галузіказначейства), витрачати їх у відповідності з волею представницьких органівзаконодавчої влади (акти про бюджети). Сукупність норм, які регламентуютьдержавні фінанси, і являє собою фінансове право.
2. Фінансовасистема України.
Фінансову системуУкраїни створюють: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджетУкраїни); фінанси державного соціального страхування у вигляді Пенсійного фондуі Фонду соціального страхування; Фонд для здійснення заходів по ліквідаціїнаслідків Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення тощо;децентралізовані фонди (фінанси галузей народного господарства, підприємстврізних форм власності та установ і організацій); різні форми кредиту(банківський і державний); місцеві бюджети (централізовані фонди для окремихтериторій, мета яких задоволення інтересів населення); страхування.
Провідне місце уфінансовій системі України посідає державний бюджет України і місцеві бюджетиРад народних депутатів.
Державний бюджет— це економічні відносини між державою та суб'єктами всіх форм власності іокремими громадянами з приводу формування централізованого фонду коштів, щоспрямовуються на виконання загальнодержавних завдань і функцій.
Місцеві бюджети —це економічні відносини між представницькими органами, органами місцевогосамоврядування, що репрезентують інтереси населення, та суб'єктами всіх формвласності І окремими громадянами з приводу формування централізованого фондукоштів даної місцевої Ради, які спрямовуються на розвиток місцевогогосподарства, соціальної сфери, життєзабезпечення на даній території, утриманняапарату влади й управління.
Фінанси галузейнародного господарства, підприємств різних видів власності, установ таорганізацій — це система економічних відносин, скерованих на утвореннядецентралізованих фондів коштів, кожний з яких тісно пов'язаний з основним централізованимфондом держави — бюджетом. Ці фонди не є власністю держави, але входять уфінансову систему України через систему податків, обов'язкових платежів чиотримання коштів методом фінансування або бюджетного кредитування.
Фінансидержавного соціального страхування — це сукупність економічних відносин,завдяки яким формуються фінансові ресурси державного соціального страхування увигляді Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування, що перебуваєв розпорядженні профспілок і які направлені на виконання функцій, передбаченихположеннями про ці фонди.
Незалежно відформ власності і видів діяльності та галузевої приналежності усі підприємства,об'єднання громадян, особи, які використовують найману працю громадян заугодами цивільно-правового характеру, громадяни-підприємці і працюючі громадянизобов'язані щомісяця сплачувати внески на соціальне страхування.
Тарифи внесків надержавне соціальне страхування встановлені Верховною Радою України.
Страхові внескина соціальне страхування нараховуються на всі види заробітку (доходу), крімнаступних: компенсації за невикористану відпустку; вихідної допомоги призвільненні; компенсаційних виплат (добових за відрядженнями і виплат замістьдобових); вартості безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир,комунальних послуг, палива, проїзних квитків або суми коштів для їївідшкодування; вартості виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобівіндивідуального захисту, мила, змиваючих та знешкоджуючих засобів, молока ілікувально-профілактичного харчування; сум відшкодування витрат та іншихкомпенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням робітників іслужбовців на роботу в іншу місцевість; доплат і надбавок до заробітної платизамість добових у випадках, коли постійна робота проходить у дорозі чи маєроз'їзний характер або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуванихдільниць; заробітної плати за дні роботи без винагороди за працю, якаперераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі; сум длявідшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженнямздоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; стипендій, щовиплачуються підприємствами і організаціями слухачам підготовчих відділень,студентам,
аспірантам,направленим на навчання з відривом від виробництва; допомоги, яка виплачуєтьсяза рахунок підприємства молодим спеціалістам під час відпустки після закінченнявищого або середнього спеціального навчального закладу та ін.
Суми, сплачені надержавне соціальне страхування, відносять на собівартість продукції.
Окремою ланкоюфінансової системи України поки що є Фонд по здійсненню заходів по ліквідаціїнаслідків Чорнобильської катастрофи й соціальному захисту населення.
Фонд утворюєтьсяза рахунок внесків підприємств, господарських організацій незалежно від їхпідпорядкованості і форм власності.
У фінансовусистему України включається Державний фонд сприяння зайнятості населення, якийутворюється на державному і місцевому рівнях за рахунок внесків підприємств таорганізацій незалежно від форм власності та господарювання, які ведутькомерційну або виробничо-господарську діяльність.
Мета створеногофонду — сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття,створенню нових робочих місць та ін.
Фінансова системаУкраїни включає також Державний дорожній фонд, кошти якого витрачаються напокриття витрат, пов'язаних з будівництвом, ремонтом і утриманням автомобільнихдоріг загального користування.
Державнийдорожній фонд формується з відрахувань підприємств і організацій в залежностівід обсягів виробництва продукції та виконаних робіт за нормами, встановленимиобласними Радами народних депутатів (у межах 0,4-0,8%),постачальницько-збутових організацій в межах 0,03-0,06% від товарообороту(обігу), а від продажу бензину, дизельного палива, зрідженого газу — 7% відобсягу реалізації, від доходів по експлуатації автотранспорту — 1%, В цей фондзараховується і збір за проїзд дорогами України з транспортних засобівіноземних власників у ВКВ. Стягує збір з іноземців «Укрінтеравтосервіс»безпосередньо на контрольно-пропускних пунктах державного кордону. Підприємства«Укрінтеравтосервісу» 5% зборів залишають собі для покращаннядорожнього сервісу.
У фінансовусистему України, відповідно до Закону України «Про охорону праці», включаютьсяДержавний, галузеві та регіональні фонди охорони праці. Для їх формуванняпідприємства усіх форм власності вносять кошти на утворення фондів охоронипраці усіх рівнів у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції(робіт, послуг), за винятком сум податків, з віднесенням цих сум до витратвиробництва і обігу. Від загальної суми відрахувань підприємства направляють:60% — до фонду охорони праці підприємств, 10% — до регіональних фондів, 30% —до галузевого фонду охорони праці. Галузевий фонд 50% одержаних сум перераховуєдо державного фонду.
У фінансовусистему України включається ще кілька державних централізованих цільовихфондів.
Фінансова системаУкраїни включає також Фонд соціального захисту інвалідів, створений відповіднодо Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від21 березня 1991 року (із змінами від 14 жовтня 1994 р.).
Підприємства, якіне створили (або створили менше, ніж передбачено нормативами) місць дляпрацевлаштування інвалідів, щорічно зобов'язані відраховувати до фонду цільовікошти.
Норматив робочихмісць для працевлаштування інвалідів — не менше 4% від загальної чисельностіпрацюючих на підприємстві. Якщо кількість працюючих не більше 25 чоловік,норматив встановлюється в розмірі 1 робоче місце.
Розмірвідрахувань до фонду — середня річна заробітна плата на відповідномупідприємстві за кожне не створене або не зайняте робоче місце для інваліда.
Ланкою фінансовоїсистеми України є Державний фонд сприяння конверсії, кошти в який перераховуютьпідприємства оборонного комплексу. Вони вносять у фонд кошти у розмірі 3% відвартості товарної продукції щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступногоза звітним кварталом.
У фінансовусистему України включається і Державний інноваційний фонд. Розмір платежів — 1% від обсягу реалізації продукції з віднесенням їх на собівартість продукції.
Посередницькі,оптові, постачальницько-збутові і торговельні підприємства суми відрахуваньвизначають, виходячи із розміру валового доходу, одержаного ними від реалізаціїтоварів, виконання робіт та послуг.
Зібрані коштирозподіляються між Державним інноваційним фондом та спеціальними фондамипозабюджетних коштів цільового призначення міністерств, відомств, концернів,корпорацій: відповідно 30 і 70%. ЦІ фонди створюються для фінансуваннягалузевих і міжгалузевих науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тазаходів по освоєнню нових технологій і виробництва нових видів продукції. Увипадках, коли підприємство не має визначеного підпорядкування, відрахування здійснюютьсялише до Державного інноваційного фонду, а кошти, передбачені для відрахуваннядо спеціального фонду позабюджетних коштів, залишає у своєму розпорядженні івикористовує на розробку нових технологій і продукції.
Ланкою фінансовоїсистеми є кредит.
Основними формамикредиту є:
Державний кредит— фонд коштів, що утворюється шляхом випуску державних позик. У цих відносинахпозичальником виступає держава, а кредиторами — громадяни, які купують цінніпапери. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, складають їїборг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахуватися зкредиторами.
Банківськийкредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунокстатутних та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігута міжбанківських розрахунках, коштів, переданих за платню Ощадному банкові, зутворених за рахунок внесків населення коштів державного бюджету, якіпередаються Міністерством фінансів України на умовах платності.
З фондівбанківського кредитування видається цільова короткотермінова і довготерміновапозичка на умовах повороткості і відплатності підприємствам, об'єднанням,організаціям усіх форм власності та населенню.
Майнове таособисте страхування — це економічні відносини, скеровані на утворення фондівкоштів для захисту майнових Інтересів громадян та юридичних осіб у разінастання певних подій (страхових випадків). Грошові фонди, що формуються шляхомсплати страхових платежів страхувальниками, знаходяться у розпорядженністраховиків — юридичних осіб, які створені у формі акціонерних, повних,командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.
Страхування можебути добровільним і обов'язковим.
Кредитна системаУкраїни є дворівнева. Перший рівень — Національний банк України, створений увідповідності до Закону України «Про банки і банківську діяльність» ідіє на основі законодавства України, свого Статуту, а також договорів та іншихугод України з іншими державами у галузі кредитно-грошових відносин.
Національний банкУкраїни є юридичною особою, центральним банком України, її емісійним центром, євласністю держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчоїініціативи.
Національний банкпроводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системив цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власноївалюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримуємонопольне право на випуск грошей в обіг, установлює курс грошової одиницівідносно валют інших країн, створює та забезпечує діяльність державноїскарбниці України.
ДіяльністьНаціонального банку скерована на забезпечення єдиної державної політики вгалузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народномугосподарстві.
Майно Національногобанку складається із фондів, основних і оборотних коштів, а також іншихцінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі Національногобанку України.
Джереломформування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку,доходи, одержувані від банківської діяльності у відповідності з Законом України«Про банки і банківську діяльність».
ДоходиНаціонального банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій,дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав. ВитратиНаціонального банку здійснюються в зв'язку з одержанням позичок і гарантій,купівлею цінних паперів, валюти, інших операцій. Основним показникомгоспрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банкі його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплатиподатків, зборів і державного мита.
Верховна РадаУкраїни щорічно за поданням Національного банку затверджує розподіл йогоприбутків. Національний банк утворює статутний і резервний фонди, фонд основнихкоштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань та інші.
Статутний фондНаціонального банку утворюється за рахунок коштів держави.
Резервний фондпризначається для покриття можливих збитків по операціях Національного банку.Відрахування в резервний фонд проводиться за рахунок прибутку Національногобанку до досягнення ним розмірів статутного фонду. Якщо резервний фонд частковоабо повністю буде використано на покриття збитків, то відрахування в цей фондпоновлюються і проводяться до досягнення ним установленого розміру.
Для виконаннязавдань, покладених на Національний банк Статутом, за ним закріплені такіфункції і надані права:
а) братиучасть у розробці основних напрямів і тенденцій економічного і соціальногорозвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозугрошових доходів і витрат населення;
б) розроблятиосновні напрямки єдиної грошово-кредитної політики, у відповідності з якимиНаціональний банк здійснює регулювання грошового обігу;
в) концентрувати кредитні ресурси,створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштівреспубліканського бюджету, коштів на депозитних рахунках і коштів в обігу та вміжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів,які формуються за рахунок вкладів населення;
г) на договірних засадах продавати ікупувати кредитні ресурси;
д) утворювати фонд регулювання кредитнихресурсів банківської системи республіки за рахунок частини залучених банкамиресурсів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;
є) організовуватиі здійснювати інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;
є) проводитиєдину кредитну політику в республіці, встановлювати правила розрахунків іведення касових операцій, порядок ведення обліку і звітності у банках;визначати розмір плати за залучені із інших банків ресурси, виходячи іззагальної процентної політики;
ж) здійснювати регулювання рівнябанківських процентних ставок;
з) організовувати касове виконаннядержавного бюджету і обслуговування державного боргу;
і) давати дозвілна утворення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб і громадян,реєструвати комерційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.
3. Державніфінансові органи України
Фінансова політикадержави безпосередньо виробляється і реалізується органами управліннядержавними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частинафінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскількичастина фінансових ресурсів формується та використовується тут їх власниками увідповідності з їх же інтересами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільнихвідносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку,формування амортизаційного фонду і систему державної підтримки приватногобізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбуваєтьсяне управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси — реалізаціяфінансової політики. В залежності від концептуальних передумов держава топосилює, то послаблює своє втручання в регулювання тих або інших сторінекономічних і соціальних процесів.
В сферубезпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносинипо формуванню лише тієї частини фінансових ресурсів, яка мобілізується державоюв державний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державніпідприємства. Управління цими фінансами здійснюється насамперед вищим органомзаконодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, прийняттядержавного бюджету та звіту про його виконання, коректування податковоїсистеми, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансовихпараметрів.
В залежності відісторичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органамипублічної влади є, наприклад, Парламент у Великобританії, Національні збори уФранції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в РосійськійФедерації, Верховна Рада в Україні.
У зв'язку з тим,що виконання завдань держави вимагає від кожного її органу певної роботи,пов'язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності берутьучасть всі державні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масштаби їхфінансової діяльності і міра участі з ній неоднакові в силу відмінностей узавданнях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.
Державні организаконодавчої влади (Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної РеспублікиКрим, органи місцевого самоврядування) і державні органи виконавчої владизагальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні вмістах державні адміністрації) управляють фінансовою діяльністю поряд ізздійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах — України вцілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальноїодиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, щозабезпечують комплексний економічний і соціальний розвиток, формуваннязбалансованого ринкового господарства на відповідній території, її основизакріплені в Конституції України, в Законі України «Про місцеве самоврядуванняв Україні».
До повноваженьВерховної Ради України у відповідності зі статтею 85 Конституції Україниналежить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звітупро його виконання; затвердження рішень про надання Україною позик іекономічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а такожпро одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансовихорганізацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійсненняконтролю за їх використанням.
Згідно зі статтею102 Конституції України главою держави є Президент України. В силу свогоособливого правового статусу в державі Президент здійснює керівництвофінансовою діяльністю, призначає міністра фінансів, представляє на затвердженняВерховної Ради кандидатуру голови Національного банку України, призначаєполовину складу Ради Національного банку України. Президент України, відповіднодо ст. 106 Конституції України, може скасовувати акти Кабінету МіністрівУкраїни та акти Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим. Він наділенийправом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступнимповерненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Президент Українистворює в межах коштів, передбачених у державному бюджеті України, дляздійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи іслужби.
Великимиповноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділенийКабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади.Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України тапідконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених устаттях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїйдіяльності керується Конституцією і законами України, актами ПрезидентаУкраїни.
Конституція Україниу статті 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництвафінансовою діяльністю наступне: 1) забезпечення проведення фінансової, цінової,інвестиційної та податкової політики; 2) розробку проекту закону про Державнийбюджет України; 3) забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою УкраїниДержавного бюджету України; 4) подання Верховній Раді України звіту про йоговиконання. Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чиопосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами.
Всі функціївищеназваних державних органів законодавчої і виконавчої влади Українизабезпечують стратегічне, загальне керівництво й управління державнимифінансами.
Організаціяоперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державніоргани виконавчої влади, насамперед через її фінансовий апарат, склад іструктура якого також зумовлені історично у відповідності з державним устроємкраїни.
В управлінніфінансами беруть участь Верховна Рада і Рада Міністрів Автономної РеспублікиКрим, органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють свої повноваження увідповідності з Конституцією України та законами України.
Органи виконавчоївлади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можнаподілити на дві групи:
— органивиконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконаннямсвоїх основних функцій та завдань (це насамперед міністерства, крімМіністерства фінансів, відомства й інші органи виконавчої влади);
— органи виконавчої влади, для якихсама фінансова діяльність є основною. Ціоргани створені спеціально для здійснення управління фінансами та кредитом і складають в сукупностісистему фінансово-кредитних органів.
Системафінансових органів України очолюється Міністерством фінансів України. Крімнього, в цю систему входять також Міністерство фінансів Автономної РеспублікиКрим, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міськихдержавних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних вмістах державних адміністрацій. Вони діють на основі відповідних Положень проних.
Міністерствофінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчоївлади по управлінню фінансами, який діє на основі Конституції України, законівУкраїни, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень ПрезидентаУкраїни, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також Положенняпро Міністерство фінансів України, затвердженого Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 27 лютого 1993 року.
Головнимизавданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами державиє: вироблення основних напрямків державної фінансової політики; складання тазабезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансовихресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки; фінансове забезпеченнядержавних гарантій з питань соціального захисту населення; створення державнихфінансових резервів та ряд інших.
Міністерствофінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:
- береучасть у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;
- організовуєроботу по підготовці і складанню Державного бюджету України: за дорученнямКабінету Міністрів України визначає порядок і строки подання центральнимиорганами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим,обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціямиматеріалів для підготовки проекту Державного бюджету України та прогнознихрозрахунків для визначення частки загальнодержавних податків, зборів іплатежів, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, містКиєва і Севастополя;
- складаєпроект Державного бюджету України;
- поквартальнорозписує доходи і видатки державного бюджету, забезпечує його виконання,здійснює контроль за його виконанням, складає звіт про виконання Державногобюджету України;
- розробляєпроект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюджетів і подає йогона затвердження Кабінету Міністрів України;
- розробляєпропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямованої назміцнення державних фінансів;
- спільно зДержавною податковою адміністрацією України і її регіональними підрозділамирозробляє методику діяльності з питань формування і виконання доходної частинибюджету;
- спільно зНаціональним банком України і Міністерством економіки України здійснює заходи,спрямовані на зміцнення грошового обігу, контролює випуск і обіг ціннихпаперів, видає дозволи на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском і обігомцінних паперів;
- бере участьу роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за діяльністюінвестиційних компаній (спільно з Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку) і т.п.
- Міністерство фінансів Українинаділене правом:
- одержувативід центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної РеспублікиКрим, обласних і районних державних адміністрацій матеріали для складанняпроекту Державного бюджету України, вироблення бюджетних нормативів іздійснення контролю за виконанням державного бюджету;
- обмежувати,а в необхідних випадках призупиняти фінансування з Державного бюджету Українипідприємств, установ і організацій до з'ясування фактів незаконноговикористання ними коштів, а також за умови неподання звітів про використанняраніше відпущених коштів або втрати встановленої звітності, з повідомленням проце керівників відповідних міністерств і відомств, а також в межах наданоїкомпетенції застосовувати Інші санкції, передбачені чинним законодавством.
Чиннимзаконодавством України Міністерство фінансів України наділене також багатьмаіншими повноваженнями.
ОчолюєМіністерство фінансів України міністр. Міністр фінансів України в межах своїхповноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання. Наказамиміністра затверджуються інструкції Міністерства фінансів. Вони відіграютьвелику роль в управлінні фінансами держави. Міністр несе персональнувідповідальність за виконання покладених на Міністерство фінансів завдань іздійснення ним своїх функцій. Міністр фінансів вносить в Кабінет МіністрівУкраїни пропозиції про призначення його заступників, а після їх призначеннявстановлює коло їх обов'язків і ступінь відповідальності, а також призначаєкерівників підрозділів Міністерства фінансів України, встановлює межі їхкомпетенції і відповідальності.
Міністерствофінансів Автономної Республіки Крим складає проект республіканського бюджету,розглядає звіти про його виконання, контролює роботу і стан фінансів державнихпідприємств, установ і організацій, що розташовані на підвідомчій території,здійснює інші функції, передбачені чинним законодавством.
Місцеві державніадміністрації в особі їх фінансових органів:
— розробляютьпроекти відповідно обласного, Київського і Севастопольського міських, районних,районних, в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;
— організовуютьвиконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державноїподаткової адміністрації надходження визначених законом бюджетних коштів і їхцільове використання;
— вносять вході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах і видатках, складають звітипро виконання місцевих бюджетів і подають їх на затвердження відповідної ради;
— забезпечуютьнадходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне використанняїх;
— встановлюютьна основі рішення ради розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільніпозики.
Особливимпідрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконаннямДержавного бюджету України, є Державне казначейство України. Воно було утворенеУказом Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 і входить в системуорганів державної виконавчої влади. Щоб уявити собі хоч приблизно обсяг роботиКазначейства, достатньо сказати, що в Україні в даний час існує понад 11,5тисячі бюджетів різних рівнів, через які розподіляється більше половинифінансових ресурсів країни.
До складуДержавного казначейства України входять Головне управління казначейства і йоготериторіальні органи — управління Державного казначейства в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з відділеннями в районах,містах і в районах міст; Державне казначейство у своїй діяльності керуєтьсяКонституцією України, законами України, указами Президента України, постановамиі розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра фінансів таПоложенням про Державне казначейство України.
Головнеуправління Державного казначейства очолює заступник Міністра фінансів —начальник Головного управління Державного казначейства, який призначається увідповідності з чинним законодавством. Він має заступників, яких на пропозиціюміністра фінансів призначає Кабінет Міністрів України.
Начальникиуправлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві і Севастополі призначаються начальником Головного управлінняДержавного казначейства, а начальники відділень Державного казначейства врайонах, містах і міських районах — начальниками вищестоячих органів Державногоказначейства.
Державнеказначейство здійснює такі функції:
— організовуєвиконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням;
— здійснюєуправління коштами Державного бюджету України, в тому числі й в іноземнійвалюті, і коштами державних позабюджетних фондів в межах видатків, передбаченихна відповідний період;
— фінансуєвидатки Державного бюджету України;
— ведеоблік виконання Державного бюджету, складає звіт про стан виконання Державногоі Зведеного бюджетів;
— управляєдержавним внутрішнім і зовнішнім боргом;
— розподіляєміж Державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, містКиєва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів іобов'язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
— контролюєнадходження і витрачання коштів державних позабюджетних фондів;
— розробляєі затверджує нормативно-методичні документи з питань бухгалтерського обліку,звітності і організації виконання бюджетів всіх рівнів.
Загальні функціїДержавного казначейства конкретизовані державою відповідно до їх завданькожному рівню органів казначейства.
Для практичногозабезпечення цих численних і складних функцій органи Державного казначействанаділені правом:
— відкриватив установах банків рахунки по доходах і видатках Державного бюджету;
— одержуватив банківській системі України на договірних началах внутрішньорічний кредит вмежах, встановлених законодавчим актом про Державний бюджет на відповідний рікдля покриття часових касових розривів Державного бюджету;
— проводитиоперації по розміщенню державних цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходівпо них;
— перевірятив міністерствах, інших центральних і місцевих органах виконавчої влади, напідприємствах, в установах, організаціях, банках незалежно від форм власностіфінансово-бухгалтерські документи про зарахування, перерахування і використаннябюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки та іншівідомості з питань, що виникають в ході перевірок;
— одержувативід установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахунків підприємств,установ і організацій, що використовують кошти Державного бюджету і державнихпозабюджетних фондів, незалежно від форми власності;
— вимагативід посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень передбаченогочинним законодавством порядку виконання Державного бюджету;
— призупинятифінансування з Державного бюджету підприємств, установ і організацій у випадкуз'ясування фактів порушень чинного порядку його виконання з повідомленням проце керівників відповідних міністерств і відомств.
До органівбезпосереднього управління державними фінансами України відносяться такожДержавна податкова адміністрація України, створена на підставі Указу ПрезидентаУкраїни вія 22 серпня 1996 року. Державна податкова адміністрація України єцентральним органом виконавчої влади, що забезпечує регулярне надходженнякоштів у державні фонди фінансових ресурсів. Вона утворена на базі Головноїподаткової інспекції України.
ВищеназванимУказом Президента України податкові органи держави підняті на значно вищийщабель державної ієрархічної драбини. По-перше, нині глава державної податковоїадміністрації є міністром. По-друге, глави державних податкових адміністрацій вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, не кажучи вжепро главу Державної податкової адміністрації України, призначаються ПрезидентомУкраїни. Державні податкові адміністрації в областях, районах, містах і районахв містах не входять до складу місцевих державних адміністрацій, а глава державноїподаткової адміністрації в Автономній Республіці Крим не входить до складу РадиМіністрів Автономної Республіки Крим.
Глави державнихподаткових адміністрацій в районах, містах і районах в містах призначаються напосаду та звільняються з неї відповідно главами вищестоячих податковихадміністрацій.
Головнимизавданнями Державної податкової адміністрації України є:
— здійсненняконтролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування,повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, інших платежів, передбаченихчинним законодавством;
— прийняттярішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів допорушників фінансового законодавства і забезпечення їх стягнення, захистінтересів держави в судових органах по справах, що стосуються сплати податків,зборів і інших обов'язкових платежів.
Державнаподаткова адміністрація наділена повноваженнями на прийняття нормативних актіві методичних документів з питань оподаткування, бухгалтерського обліку ізвітності у відповідності із законодавчими актами та на їх виконання.
Державнійподатковій адміністрації підпорядковані підрозділи Міністерства внутрішніхсправ України по боротьбі з кримінальним приховуванням прибутків відоподаткування.
Постійно діючимвищим органом державного фінансово-економічного контролю, утвореним ВерховноюРадою України, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює своюдіяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.
Рахункова палатаУкраїни наділена широкими повноваженнями в галузі контролю за фінансовоюдіяльністю: організовує та здійснює контроль за вчасним та повноціннимвиконанням прибуткової і видаткової частин Державного бюджету, державнимицільовими фондами, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішньогодержавного боргу, законністю надання позик, економічної допомоги іноземнимдержавам, міжнародним організаціям і одержанням кредитів від іноземних держав,міжнародних фінансових організацій і позик, які не передбачаються Державнимбюджетом.
Законом України«Про Рахункову палату Верховної Ради України» встановлені принципи здійсненняконтролю Рахунковою палатою: законність, плановість, об'єктивність,незалежність і гласність. Рахунковій палаті надані найширші повноваження дляздійснення контролю за всією фінансовою діяльністю держави, їй надано правоздійснювати фінансові перевірки, ревізії у всіх органах держави, починаючи запарату Верховної Ради України до окремих підприємств та організацій, щопрацюють з державними фінансами, включно, незалежно від форми власності. Вонамає право перевіряти в органах влади, управління та на всіх іншихпідконтрольних об'єктах грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани,кошториси видатків і інші документи, пов'язані з фінансово-господарськоюдіяльністю, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою, ціннимипаперами, матеріальними цінностями, їх обліком, зберіганням та витрачанням.
В Законі України«Про Рахункову палату Верховної Ради України» передбачено також правоРахункової палати одержувати від Національного банку України, уповноваженихбанків та інших кредитних установ необхідні відомості про виконання нимиоперацій, стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, — довідки,копії документів по операціях і рахунках цих підприємств і організацій.
До складуРахункової палати України входять Голова, перший заступник, заступник Голови ісекретар Рахункової палати, її робочий апарат складається звисококваліфікованих фахівців.
Тести
2.1.На які групиподіляються доходи бюджету від загальнодержавних податків і зборів у процесі їхрозподілу між окремими ланками бюджетної системи?
А) Податкові інеподаткові надходження.
Б) Податкові інеподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти.
В) Закріплені ірегулюючі доходи.
Г) Загальнодержавніподатки та місцеві податки і збори.
Відповідь:
ПунктГ) – Зврахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланкамибюджетної системи всі вони поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативнимиактами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк урозмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі(нормативі).
Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Державний бюджетабо в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічноперерозподіляються між різними ланками бюджетів.
2.2. Кошторис –це:
А) бюджетніасигнування, розподілені поквартально і постатейно;
Б) плановийдокумент, в якому встановлюються обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний іпоквартальний розподіл;
В) розпис доходіві видатків, збалансованих у часі з поквартальним розподілом;
Г) плановийдокумент з переліком бажаних витрат і можливих надходжень певної бюджетноїустанови, їх постатейний і поквартальний розподіли.
Відповідь:
Пункт Б) — Згідно зі статтею 51 Бюджетногокодексу України — Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державногобюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердженнякошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, якийнадає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсягі спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій тадосягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетнихпризначень.
2.3. Захарактером виплати доходу державні позики поділяються на:
А) виплати покредитах урядам інших країн, міжнародним організаціям та фінансовим інститутам;
Б)короткострокові, середньострокові та довгострокові;
В) фіксовані таплаваючі;
Г) дисконтні,виграшні та процентні;
Д) знеособлені тацільові.
Відповідь:
ПунктГ) — Завидами доходності державні позики поділяють на:
— відсоткові позики: власники цінних паперів отримують доход з розрахунку певних,як правило, фіксованих, відсотків річних;
— безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папериреалізуються за ціною, що нижча за їх номінальну вартість; різниця між ціноюпридбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власниковіпід час погашення, становить доход з цінних паперів; в Україні безвідсоткові(дисконтні) облігації внутрішньої державної позики випускаються, починаючи з1996 р.
— виграшні позики: державні цінні папери реалізуються безвстановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включенняданогономераоблігації у виграшний тираж погашення.
Задача
Під час проведення ревізії, при перевірці приміщення каси, усейфі, де зберігаються готівка, цінні папери та інші бланки суворої звітностібуло виявлено грошей на суму, яка перевищувала суму, вказану у залишку,виведеному у касовій книзі на момент проведення перевірки. Які дії ревізора вцьому випадку повинні мати місце, в тому числі і щодо грошей?
Відповідь: Згідно з п.1.1. Інструкції про організацію роботиз готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановоюПравління Національного банку України від 19.02.2001, положення цієї Інструкціїпоширюються на юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і формвласності, їх відокремлені підрозділи, постійні представництва юридичнихосіб-нерезидентів, що здійснюють підприємницьку діяльність, а також назареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктамипідприємницької діяльності без створення юридичної особи, які використовують уроботі готівку в національній валюті та мають поточні рахунки в установахбанків.
У розширення вимог вищезазначеної Інструкції постановою ПравлінняНаціонального банку України від 19.02.2001 №72 прийнято Положення про веденнякасових операцій у національній валюті в Україні, у п.1.1 якого чітко окресленоколо суб`єктів (тотожне тому, що зазначено у п.1.1 Інструкції про організаціюроботи з готівкового обігу установами банків України), на яких поширюється діяцього положення і вимоги якого є обов'язковими для цих суб`єктів.
Відповідно до п. 2.17 цього положення неоприбуткування (неповнеоприбуткування) у касах готівки визнається порушенням правил ведення касовихоперацій, за що до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкціїзгідно з чинним законодавством України.
Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій запорушення норм з регулювання обігу готівки" (зі змінами) від 12.06.1995№436 за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касахготівки встановлено накладання штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованоїсуми (зміни до цієї статті внесено Указом Президента N 802/2001 від07.09.2001). Штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються доюридичних осіб органами державної податкової служби на підставі матеріалівпроведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби,фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України вустановленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірокабо на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань.
Крім того ст. 164-2 Кодексу України про адміністративніправопорушення за порушення правил ведення касових операцій встановлено сумуштрафу, яка може бути накладена на керівника підприємства: від восьми доп'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.3.29 Інструкції про порядок проведення ревізій іперевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні(затверджена наказом Головного контрольно-ревізійного управління від 03.10.1997№121) при виявленні фактів порушень фінансової дисципліни перевіряючі повинніотримати письмові пояснення від посадових та інших причетних до цього осіб,стисло навести суть в акті ревізії (перевірки), а також встановити розміршкоди, причини і обставини їх виникнення, осіб, з вини яких вони допущені. Уразі відмови посадових та інших осіб, причетних до виявлених порушень, віднадання письмових пояснень, ревізори фіксують цей факт в акті ревізії(перевірки).
Також, у випадках, передбачених законодавчими актами, складати протоколипро адміністративні правопорушення та накладати, на керівників та іншихслужбових осіб підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення.Від імені державної контрольно-ревізійної служби в Україні — розглядати справи проадміністративні
правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають правоначальник Головного контрольно-ревізійного управління України та йогозаступники, начальники контрольно-ревізійних управлінь в Автономній РеспубліціКрим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники (п.3.33.9Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок органами державноїконтрольно-ревізійної служби в Україні).
Відповідно до п.5.3.8 Положення про ведення касових операцій унаціональній валюті в Україні під час перевірки контролюючі органи мають братидо уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтвердженаприбутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі тазараховується в дохід підприємства.
Література
1. Бюджетний кодекс України: закон, засади, коментар / За редакцієюО.В.Турчинова і Ц.Г.Огня. — К: Парламентське вид-во, 2002.
2. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособиедля студентов юридических вузов и факультетов. — Харьков: Легас, 2003.
3. Закон України «Про місцевіРади народних депутатів та місцеве самоврядування».
4. Закон України «Про Державну контрольно-ревізійнуслужбу
України».
5. Закон України «Про аудиторськудіяльність».
6. Закон України «Про Державнуподаткову службу України».
7. Закон України «Про Рахунковупалату».
8. Конституція України.
9. Лагутін В.Д. „Кредитування: теорія і практика: Навчальнийпосібник. — К.: Товариство „Знання"; 2000.
10. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівникапідприємства. Спеціальний випуск. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998.
11. Науково-практичний коментарБюджетного кодексу України.
12. Фінансове право: Курс лекцій /В.А.Предборський (наук. Керівникавт. Колективу, Жук Л.А., Зюнькін А.Г. та ін. — К.: Правові джерела, — 1998. — 319с.
13. Фінансове право: Підручник/(АлісовЄ.О., Воронова Л.К.,
Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп.ред. Л.К.Воронова. — X.: Фірма «Консум», 1998. — 496с.
14. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Фінансове право України. Загальна частина: Навч. посібник. — Суми:Університетська книга, 2003. — 213 с.