ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Правоверегулювання використання земель, що особливо охороняються: природно-заповідногота іншого природоохоронного призначення
1.1 Поняття та використанняземель природно-заповідного призначення
1.2 Склад земель природно-заповідногопризначення
1.3 Землі іншогоприродоохоронного призначення та їх використання
Розділ 2.Правова охороназемель природно-заповідного призначення
2.1 Поняття і змістправової охорони земель
2.2 Суб'єкти та об'єктиправової охорони земель
2.3 Відповідальність запорушення земельного законодавства
Висновок
Списоквикористаних джерел
ВСТУП
Нині йде дискусія про розширення мережі природно-заповіднихтериторій з метою збереження генофонду рослинного та тваринного світу, типовихі рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Це зумовлено,в першу чергу, тим, що суспільство все більше усвідомлює важливість ізначущість охорони природних ресурсів. Аналіз показує, що в умовах новихземельних відносин існуюча мережа природно-заповідного фонду неповністюзабезпечує вирішення актуальних завдань охорони довкілля і тому потребуєудосконалення управління.
Землі природно-заповідного фонду займають 4 % площі земельногофонду України і розподіляються так: національні природні парки — 1 %, природнізаповідники — 0,3 %, біосферні заповідники — 0,3 %, заказники — 1,7 %,регіональні ландшафтні парки — 0,68 %, інші об’єкти — 0,02 %.
Відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фондУкраїни” на природно-заповідні території покладається виконання таких завдань:
· збереження цінних природних та історико-культурних комплексів іоб’єктів;
· створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видіврекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охоронизаповідних природних комплексів і об’єктів;
· сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Актуальністьохорони земель в Україні обумовило вибір теми курсової роботи.
Розділ1. Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються:природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
1.1Поняття, склад природно-заповідного призначення
Земліприродно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природнимикомплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну,наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законунадано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Вони є однією зкатегорій, що входить до складу земель України (ст. 19 ЗК).[2]
Земліприродно-заповідного фонду за своїм цільовим призначенням складаються з двох видів:
а)земель природних заповідників, національних природних парків, біосфернихзаповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи,заповідних урочищ;
б)земель, на яких людиною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні тазоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Застаном на вересень 2005 p. природно-заповідний фонд України включає біосферніта природні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'яткиприроди, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічніпарки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4млн га, або 4% території країни. З цих земель надано в користування установамприродно-заповідного фонду майже 0,5 млн га.
Відповіднодо Земельного кодексу (глава 7) правовий режим цих земель складається з трьохвидів: а) правового режиму земель природно-заповідного фонду; б) правовогорежиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водногофондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні об'єкти, що маютьособливу наукову цінність. [2]
Загальноправовийрежим усіх земель цього фонду передбачено у ст. 7 Закону України «Проприродно-заповідний фонд України», згідно з якою на цих землях забороняєтьсябудь-яка діяльність, що негативно впливає або може вплинути на стан природнихкомплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.[3]
Завдання,науковий профіль, особливості природоохоронного і земельного режиму тахарактеру функціонування природних і біосферних заповідників, національнихприродних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічнихсадів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у положеннях про них,які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються: Міністерствомекології та природних ресурсів України:
—щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавногозначення;
— щодотериторій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення – органамивиконавчої влади цього центрального органу. Аналогічні параметри щодо пам'ятокприроди та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньов їх первинних облікових документах.
Природніта біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтніпарки, а також ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні паркизагальнодержавного значення є юридичними особами.
ПостановаВерховної Ради України «Про Програму перспективного розвитку заповідної справив Україні» від 22 вересня 1994 p. передбачає подальше розширення мережітериторій та об'єктів природно-заповідного фонду та надання їм у користуванняземель, а також завершити оформлення прав як юридичних осіб природних табіосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічнихта зоологічних парків загальнодержавного значення, а в разі потреби іншихоб'єктів природно-заповідного фонду.
Ботанічнісади, дендрологічні та зоологічні парки місцевого значення, а такожпарки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичнимиособами.
Рішенняпро створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам,національним природним паркам, а також Інших територій та об'єктівприродно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються ПрезидентомУкраїни. Створення біосферних заповідників здійснюється з додержанням вимогміжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна.
Рішенняпро створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фондумісцевого значення та встановлення охоронних зон земельних територій таоб'єктів природно-заповідного фонду приймають обласні. Київська таСевастопольська міські ради.
Порядоквідведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам,національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а такожботанічним садам, дендрологічним та зоологічним паркам і порядок видачі їмдокументів на право користування землею визначаються статтями 20, 122, 123,125, 126, 149-151 і 208 ЗК України.
Заказники,пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтвай інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються безвилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охоронупідприємствам, установам, організаціям та громадянам органами Міністерстваекології та природних ресурсів України з оформленням охоронного зобов'язання.
Землі,на яких розташовані природні заповідники, заповідні зони біосфернихзаповідників та національні природні парки, перебувають у державній власності.
Земліта розташовані на них регіональні ландшафтні парки, зони – буферна,антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосфернихзаповідників, землі та інші природні ресурси, що включені до складу, але ненадані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідніурочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'яткисадово-паркового мистецтва можуть перебувати як у державній, так і в іншихформах власності (комунальній або приватній).
Земліз розташованими на них ботанічними садами, дендрологічними та зоологічнимипарками, створеними до прийняття Закону України «Про природно-заповідний фондУкраїни», не підлягають приватизації і можуть перебувати лише у державній абокомунальній власності. [3]
Уразі зміни форм власності на землю, на якій розташовані заказники, пам'яткиприроди, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва,землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження звідповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання. Штучно створені об'єкти(ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'яткисадово-паркового мистецтва) на приватизованих землях можуть бути об'єктамиприватної власності.
Підставоюдля набуття права комунальної власності на землі природно-заповідного фонду єпередача їх державою іншим суб'єктам права власності, а також придбання їхорганами місцевого самоврядування в порядку, встановленому її. 2 ст. 60 ЗаконуУкраїни «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. [5]
Земліприродно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених Земельнимкодексом. Законом України «Про природно-заповідний фонд» та іншими актамизаконодавства України, можуть використовуватися у природоохоронних,науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а такождля потреб моніторингу навколишнього середовища. Ці основні види використанняземель та об'єктів природно-заповідного фонду, а також використання їх длязаготівлі деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна,випасання худоби, мисливства, рибальства та ін. можуть здійснюватися лише заумови, що таке використання не суперечить цільовому призначенню земель таоб'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони земель,відтворення та використання природних комплексів, розташованих на цих землях.
Вимогищодо використання земель природно-заповідного фонду встановлені законодавствомзалежно від їх виду та статусу, тобто стосовно конкретних територій та об'єктівприродно-заповідного фонду відповідно до статей 16, 21, 24, 26, 28, 30, 32, 34,36, 38 і 40 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». [3]
Основноюметою Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережіУкраїни на 2000- 2015 роки, затвердженої Верховною Радою України 21 вересня2000 p. є збільшення площі земель природно-заповідного фонду країни длязбереження природних екосистем відповідно до вимог щодо функціонуваннянаціональної екологічної системи у Всеєвропейській екологічній мережі.
1.2Склад земель природно-заповідного призначення
Земліприродних заповідників. Ділянки землі та водного простору з усімаприродними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання інадаються заповідникам у порядку, встановленому Законом України «Про природно-заповіднийфонд України» та статтями 20, 122, 123, 125, 126. 149-1511208 ЗК України. [3]
Наземлях природних заповідників забороняється будь-яка господарська та іншадіяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природнийрозвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на йогоприродні комплекси та об'єкти. Перелік заборонених видів діяльності передбаченост. 16 цього Закону.
Земліприродних заповідників згідно зі ст. 150 ЗК України віднесено до особливоцінних. Погодження питань, пов'язаних з вилученням особливо цінних земель,належить до повноважень Верховної Ради України (ст. 6 ЗК) у порядку,передбаченому ст. 151 ЗК України.
Землібіосферних заповідників. Біосферні заповідники створюються на базіприродних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складутериторій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та іншихземель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Прицьому Закон передбачає функціональне зонування:
заповідназона – її правовий режим збігається з режимом природних заповідників; буферназона – її режим такий, як і у охоронних зон цих заповідників; зонаантропогенних ландшафтів – включає території традиційного користування;
зонарегульованого заповідного режиму, до складу якої входять регіональні ландшафтніпарки, заказники, заповідні урочища, включені до складу біосферногозаповідника.
Землінаціональних природних парків. Ділянки землі та водного простору з усімаприродними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання інадаються цим паркам у порядку, встановленому Законом України «Проприродно-заповідний фонд України» та статтями 20, 122,123,125, 126, 149-151 і208 ЗК України. До складу території національних природних парків можутьвключатися ділянки землі та водного простору інших землевласників іземлекористувачів.
Натериторії національних природних парків встановлюється диференційований режимщодо охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональнимзонуванням.
Землірегіональних ландшафтних парків. Регіональні ландшафтні парки організовуються, якправило, без вилучення земельних ділянок у їх власників або користувачів. Уразі необхідності вилучення земельних ділянок для потреб регіональнихландшафтних парків провадиться у порядку, встановленому статтями 149-151 ЗКУкраїни На землях цих парків запроваджується функціональне зонування у такомусамому порядку, як і на землях національних природних парків.
Землізаказників. Найбільшу частину земель природно-заповідного фонду займаютьзаказники. Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок уїх власників або користувачів. На їх території обмежується або забороняєтьсядіяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим Положенням прозаказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що суперечить цілям ізавданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охоронидовкілля. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених заказником,беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Земліпам'яток природи та заповідних урочищ. Оголошення пам'ятокприроди та заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок у їхвласників або користувачів. На території цих об'єктів забороняється будь-якадіяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їхпервісного стану, а також порушує природні процеси, які відбуваються уприродних комплексах. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошенихпам'ятками природи чи заповідними урочищами, беруть на себе зобов'язання щодозабезпечення режиму їх охорони та збереження.
Земліботанічних садів. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються згосподарського використання і надаються ботанічним садам у порядку,встановленому Законом України «Про природно-заповідний фонд України» тастаттями 20, 122, 123, 125, 126, 149-151 і 208 ЗК України. Зонування територіїботанічних садів проводиться відповідно до Положення про ботанічний сад таПроекту організації території ботанічного саду.
Землідендрологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсамивилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам утому самому порядку, як і ботанічним садам. На їх землях забороняєтьсядіяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожуєзбереженню дендрологічних колекцій.
Землізоологічних парків. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються згосподарського використання і надаються зоологічним паркам у тому самомупорядку, як і для інших природно-заповідних територій. Правовий режим цихземель регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України»,Земельним кодексом України, а також Положенням про зоологічний паркзагальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки і Мінкультуривід 20 лютого 1998 р. № 21/461. На землях зоологічних парків забороняєтьсядіяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожуєзбереженню сприятливих умов для життя тварин парків.
Земліпарків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Оголошення їхпроводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельнихділянок у їх власників або користувачів, які беруть на себе зобов'язання щодозабезпечення режиму їх охорони та збереження. На землях цих парківзабороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених наних завдань і загрожує їх збереженню. Разом з тим, забезпечується проведенняекскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями,включаючи санітарні рубки та рубки догляду з підсадкою дерев та чагарників і т.ін.
1.3Землі іншого природоохоронного призначення то їх використання
Доземель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянкиводно-болотних угідь. Що не віднесені до земель лісового і водного фонду, атакож земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливунаукову цінність (ст. 46 ЗК).
Прицьому згідно з ч.1 ст. 164 ЗК України до охорони земель включено збереженняприродних водно-болотних угідь. Таким чином, законодавство України передбачаєособливий правовий режим для деяких видів земель водно-болотних угідь, згідно зяким вони не віднесені ні до земель лісового або водного фондів, ні до земельприродно-заповідного фонду. Цей особливий правовий режим земель природнихводно-болотних угідь регулюється також міжнародними конвенціями, учасницею якихє Україна.
Підводно-болотними угіддями розуміються райони маршів боліт, драговин, торфовищабо водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих абопроточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії,глибина яких під час відпливу не перевищує 6м.
Відповіднодо постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереженняекологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391 передбачаєтьсяпроведення інвентаризації земель водно-болотних угідь національного,регіонального та місцевого значення, розробка і прийняття заходів щодо їхохорони та відтворення. [8]
ЗакономУкраїни «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17січня 2002 p. визначено заходи щодо відтворення та збереження водно-болотнихугідь. Загальнодержавною програмою охорони та відтворення довкілля Азовського іЧорного морів, затвердженою Законом України від 22 березня 2001 р., тапередбачено подальший розвиток законодавства, що регулює правовий режим земельводно-болотних угідь міжнародного значення. [6]
Навиконання положень міжнародних конвенцій постановою Кабінету Міністрів України«Про заходи по охороні водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення» від23 листопада 1995 р. № 935 визначено перелік таких водно-болотних угідьУкраїни.
ПостановоюКабінету Міністрів «Про порядок надання водно-болотним угіддям статусуводно-болотних угідь міжнародного значення» України від 29 серпня 2002 р. №1287 встановлено також правовий режим земель цих угідь. Відповідно до цьогоПорядку статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути наданоцінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також воднихоб'єктів -природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих абопроточних, прісних чи солонкуватих, у тому числі морським акваторіям, щознаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земельводного та лісового фонду України.
Визначенняводно-болотних угідь такими, що можуть бути заявлені для надання їмміжнародного статусу, здійснюється Мінекоресурсів за поданням наукових установта інших заінтересованих організацій і громадян.
Земліводно-болотних угідь можуть бути як у державній, так і комунальній абоприватній власності. Якщо на території водно-болотного угіддя створюєтьсяоб'єкт природно-заповідного фонду, режим охорони такого угіддя і використанняйого земель передбачається такий самий, як і для земель цього фонду. Якщо натериторії водно-болотних угідь міжнародного значення не створено об'єктприродно-заповідного фонду, то на них поширюється особливий режим охорони.
Навсі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення якихпокладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах якихрозташовані ці угіддя, а у разі розміщення їх за межами територій природнихзаповідників, біосферних заповідників і національних природних парків – натериторіальні органи Мінекоресурсів за погодженням з користувачами (власниками)земельних ділянок та інших природних ресурсів.
Відповіднодо ч. 3 ст. 46 ЗК України до земель іншого природоохоронного призначенняналежать земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливунаукову цінність. Охорона цих земель відбувається згідно зі ст. 6 ЗаконуУкраїни «Про природно-заповідний фонд України», яка передбачає, що території таоб'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні,порядок здійснення якої визначається Положенням щодо кожної з таких територійчи об'єктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів.
Уданому разі згідно зі ст. 7 цього Закону слід розрізняти земліприродно-заповідного фонду і земельні ділянки, передбачені ст. 46 ЗК України.Положення цієї статті слід розуміти таким чином, що землі, можуть бутивіднесені до цінних не лише тоді, коли на них розташовані природні об'єкти, щомають особливу наукову цінність, а й коли самі ці землі мають особливу науковуцінність. [12, ст.202]
Розділ2. Правова охорона земельприродно-заповідного призначення
2.1 Поняття і зміст правової охорони земель
Згіднозі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, щоперебуває під особливою охороною держави. Це положення Основного Закону країнивідображено і деталізовано у Земельному кодексі України, Законі України «Проохорону земель» від 19 червня 2003 року і та інших актах земельногозаконодавства.
Правоваохорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних,економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональноговикористання земельного фонду країни, запобігання необґрунтованому вилученнюземель із сільськогосподарського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливихантропогенних впливів, а також щодо відтворення та підвищення родючостіґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливогоправового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного таісторико-культурного призначення, її основне завдання полягає в забезпеченнізбереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних інабутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинникомзабезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль уздійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконанняряду своїх функцій. [10, ст.219]
Упроцесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основніфункції – регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.
Регулюючафункція правової охорони земель зводиться до встановлення правилраціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можутьвстановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачівземельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимоїексплуатації земель, нормативів їх якісного стану та допустимого антропогенногонавантаження на земельні ресурси.
Стимулюючафункція правової охорони земель полягає в запровадженні економічнихстимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів, якіпередбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.
Контрольнафункція правової охорони земель зводиться до здійснення відповіднимиорганами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю завикористанням та охороною земель.
Каральнафункція правової охорони земель виявляється у встановленні санкцій запорушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуваннідо порушників земельного законодавства. Такі санкції застосовують суди, а такождержавні інспектори з контролю за використанням і охороною земель та деякі іншіпосадові особи.
Важливимнапрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування угалузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів істандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, допустимогоантропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, а також щододопустимого сільськогосподарського освоєння земельного фонду країни. В Українізастосовуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношення земельнихугідь; якісного стану ґрунтів; гранично допустимого забруднення ґрунтів;деградації земель та ґрунтів.
Охороназемельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, щовключає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів,спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану тапродуктивності порушених земель.
Згідноз Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушеннямповерхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок і землекористувачі повиннізабезпечувати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту тананесення його на ділянку, з якої він був знятий. або на іншу земельну ділянкудля підвищення її продуктивності та інших якостей. Нарешті деградовані імалопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечнимта економічно неефективним, підлягають консервації, яка становить окремийнапрям охорони земель.
Важливезначення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність запорушення земельного законодавства. Особи, винні в недодержанні передбаченихзаконодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті доадміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальноївідповідальності. [10, ст.226]
2.2Суб'єкти та об'єкти правової охорони земель
Наданняземлі на законодавчому рівні статусу основного національного багатства, щоперебуває під особливою охороною держави, покладає на органи державної влади, атакож на органи місцевого самоврядування загальний обов'язок забезпечитираціональне використання та охорону земельних ресурсів країни. Виконання цьогообов'язку забезпечується здійсненням названими органами низки функційуправління землями, які спрямовані на охорону земельних ресурсів.
Важливуроль у сфері правової охорони земель країни відіграє Верховна Рада України, якавизначає засади державної політики в галузі використання та охорони земель,приймає закони у галузі регулювання земельних відносин та затверджуєзагальнодержавні програми щодо використання та охорони земель (ст. 6 ЗК).
ПрийнятіВерховною Радою закони України «Про охорону земель» і «Про державний контрольза використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. та інші документи усфері охорони земель реалізуються через діяльність органів державної виконавчоївлади, яку очолює Кабінет Міністрів України. Згідно зі ст. 13 ЗК України зметою забезпечення охорони земель цей орган здійснює: 1) реалізацію державноїполітики у галузі використання та охорони земель; 2) розробку і забезпеченнявиконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; 3)організацію ведення державного земельного кадастру, державного контролю завикористанням і охороною земель та здійснення землеустрою; 4) встановленняпорядку проведення моніторингу земель та деякі інші функції.
Суб'єктамиправової охорони земель є також місцеві державні адміністрації. Так, відповіднодо ст. 17 ЗК України до їх повноважень належать: участь у розробці тазабезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських)програм з питань використання та охорони земель; координація здійсненняземлеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель;координація діяльності державних органів з питань земельних ресурсів та деякіінші.
Досуб'єктів правової охорони земель належать і органи місцевого самоврядування.Так, обласні та районні ради здійснюють: забезпечення реалізації державноїполітики в галузі використання та охорони земель; погодження загальнодержавнихпрограм використання та охорони земель, беруть участь у їх реалізації навідповідній території; затверджують та беруть участь у реалізації регіональнихпрограм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель;координацію діяльності місцевих органів земельних ресурсів; організаціюземлеустрою; розпорядження землями, що перебувають у спільній власностітериторіальних громад тощо (статті 8 і 10 ЗК).
Доповноважень сільських, селищних, міських рад у галузі охорони земельнихресурсів на відповідній території належать: розпорядження землямитериторіальних громад; організація землеустрою; координація діяльності місцевихорганів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороноюземель комунальної власності, додержанням земельного та екологічногозаконодавства; викуп земельних ділянок для суспільних потреб, пов'язаних зохороною земель та Інших природних ресурсів, з земель приватної власності умежах сіл, селищ, міст; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використанняземель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельногозаконодавства (ст. 12 ЗК). [10, ст.229]
Кріморганів державної влади загальної компетенції та органів місцевогосамоврядування, важливу роль у забезпеченні правової охорони земель відіграютьгалузеві органи державної виконавчої влади. Серед них слід виділити Державнийкомітет України по земельних ресурсах та Міністерство охорони навколишньогоприродного середовища України, їх повноваження щодо охорони земель визначені устаттях 14 і 15 ЗК України, а також у Законі України «Про охоронуземель».
Обов'язокзабезпечення охорони земель у процесі їх використання закон покладає і навласників та користувачів земельних ділянок. Тому суб'єктами правової охорониземель є і громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки належать на правівласності, праві постійного користування чи праві оренди. Так, згідно зістаттями 91 і 96 ЗК України власники та користувачі земельних ділянокзобов'язані: додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;додержуватися обмежень, пов'язаних із встановленням охоронних зон; зберігатигеодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальнихсистем; забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовимпризначенням тощо. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» вдоговорах оренди земельних ділянок як їх обов'язкова умова мають визначатисяцільове призначення орендованої земельної ділянки, умови її використання тазбереження якості землі.
Згідноз законодавством України охороні підлягають усі землі в межах територіїдержави. Отже,об'єктом, правової охорони земель є всі землі, на якіпоширюється суверенітет України. Однак суб'єкти правової охорони земель маютьрізний правовий статус і, відповідно, різну компетенцію у сфері охорони земель.Крім того, землі України поділяються на дев'ять категорій, кожна з яких маєособливий правовий режим і потребує вжиття різних за змістом заходів щодо їхохорони. Тому землі як об'єкт правової охорони за суб'єктами та специфікою їхохорони можна поділити на дві групи.
Засуб'єктами правової охорони можна виділити землі, охорона яких є обов'язкомтого чи іншого суб'єкта. Так, власники та користувачі земельних ділянокохороняють ділянки, що перебувають у їх власності чи користуванні. Об'єктомохорони земель, яку здійснюють сільські, селищні та міські ради, є землі вмежах відповідних населених пунктів. Об'єктом охорони земель, здійснення якоїпокладено на районні та обласні органи влади (районні ради, районні державніадміністрації, обласні ради, обласні державні адміністрації), є землі,відповідно, в межах району чи області. Нарешті, об'єктом охорони земель, якуздійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерствоохорони навколишнього природного середовища України, Держкомзем України, є всіземлі держави.
Заспецифікою об'єкта охорони землі класифікують за їх категорійною належністю тацільовим призначенням. Так, відповідно до ст. 19 ЗК у складі земель Українивиділяють дев'ять категорій земель. Використання та охорона кожної з нихрегулюються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, яківраховують соціально-економічну та екологічну специфіку земель кожноїкатегорії. Окремими об'єктами охорони земель слід вважати землі, віднесені докожної з передбачених Земельним кодексом України категорій земель.
Класифікаціяземель як об'єкта правової охорони має не лише теоретичне чи дидактичне(навчальне) значення, а й має прикладний характер. Внаслідок проведення такоїкласифікації виявляють землі, охорона яких належить до компетенції відповідногосуб'єкта.
2.3Відповідальність за порушення земельного законодавства
Відповідальністьза порушення земельного законодавства – важлива складова правового забезпеченняраціонального використання та охорони земель. Вона здійснюється у межахправовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, зодного боку, і державою в особі її органів – з другого. Юридичнавідповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм,відновлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельнихправопорушень.
Юридичнийзміст відповідальності полягає в безумовному обов'язку правопорушника зазнаватинесприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Виді міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.
Відповідальністьза порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовиминаслідками як результатом неправомірних дій винної особи. У тих випадках, коли,наприклад, при вилученні (викупі) земельних ділянок для державних абосуспільних потреб власникам земельних ділянок або землекористувачам завдаютьсязбитки, питання про відповідальність не виникає. Тут мають місце гарантіїзахисту порушених прав суб'єктів правомірними діями уповноважених державнихорганів. [11, ст.312]
Неправомірнаповедінка можлива як з боку самих носіїв земельних прав, так і з боку сторонніхосіб. У зв'язку з цим серед негативних правових наслідків самостійне місцепосідає примусове припинення земельних прав суб'єктів (право власності наземельну ділянку і право землекористування), яке іноді називаютьземельно-правовою відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинилиземельне правопорушення, можуть бути застосовані заходи адміністративного,дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди – їївідшкодування.
Відповідальністьза порушення земельного законодавства виконує низку важливих функцій. По-перше,вона виступає як засіб забезпечення виконання вимог земельного законодавства.
По-друге,відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантійземельних прав суб'єктів.
По-третє,норми цього інституту стимулюють додержання приписів земельного законодавства.
По-четверте,в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин зростає ролькомпенсаційної функції юридичної відповідальності.
Усучасних умовах земельних перетворень важливого значення набувають охоронна,превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення.Вони є засобом охорони та забезпечення встановленого в державі земельногоправопорядку.
Нарешті,у деяких випадках юридична відповідальність за порушення земельногозаконодавства виконує каральну функцію, коли вона є наслідком вчинення кримінальнихчи адміністративних правопорушень.
Юридичнавідповідальність за порушення земельного законодавства залежно відзастосовуваних санкцій поділяється на адміністративну, кримінальну,цивільно-правову та дисциплінарну.
Управовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд ізтрадиційними видами відповідальності, ще й спеціальної відповідальності запорушення земельного законодавства. Спеціальною вважається відповідальність,яку становлять заходи правового впливу на порушників земельного законодавства,передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює.Так, до спеціальної земельно-правової відповідальності у зазначеній сферіпропонують віднести примусове припинення права користування земельною ділянкою,обов'язок знести власником земельної ділянки чи землекористувачем самовільнозведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту земельну ділянку та ін. Такаточка зору дискусійна. Заходи впливу на правопорушників, які самовільно зайнялиземельну ділянку чи вчинили інше порушення, дійсно передбачені чинним земельнимзаконодавством. Але за своєю сутністю вони є специфічними санкціями, які вадміністративному порядку застосовуються судовими та Іншими органами доправопорушників. Ці санкції можуть стосуватися як носіїв земельних прав, так іінших осіб – правопорушників. Введення в обіг поряд з традиційними видамивідповідальності, інших її видів навряд чи доцільне. [11, ст.315]
Відповідальністьза порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізуєтьсяз використанням різних за характером заходів впливу на правопорушників.Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеруправопорушення та конкретних обставин.
Відповідальністьза порушення земельного законодавства настає лише за наявності відповіднихпідстав. Підставами такої відповідальності є необхідна єдність її фактичних іправових передумов, без яких вона не може бути реалізована.
Підставоююридичної відповідальності у вузькому розумінні є склад правопорушення, тобтонаявність усіх елементів, які становлять акт правопорушення. Вони виступають унерозривній єдності як єдине ціле. Це фактична підстава відповідальності. їїсутність зводиться до протиправного діяння (дії чи бездіяльності). В ній маютьбути наявні всі елементи складу правопорушення.
Наявністьфактичної підстави юридичної відповідальності, тобто самого правопорушення,зумовлює формування правовідносин відповідальності. Але виникнення цих відносинпов'язане з необхідністю того, щоб модель конкретного правопорушення була передбаченау правовій нормі.
Юридичноюпідставою відповідальності у зазначеній сфері виступають відповідні нормативніприписи. Саме вони чітко фіксують елементи складу правопорушення і містять йогоюридичні ознаки. Крім того, необхідним є правозастосовний акт, в якому даєтьсяне лише об'єктивна і всебічна оцінка обставин та особи, що вчинила земельнеправопорушення, а й міститься юридична кваліфікація її діяння та мотивованеюридичне рішення. Цей акт конкретизує загальні приписи охоронюваної норми правата визначає вид і міру юридичної відповідальності.
Отже,необхідною підставою для застосування заходів примусового впливу та притягненняособи до юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства євчинення нею земельного правопорушення.
Земельнеправопорушення – це суспільне шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечитьнормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несеюридичну відповідальність.
Земельніправопорушення як негативні соціальні явища характеризуються такими загальнимирисами. Вони завжди соціальне шкідливі, оскільки спричинюють чи можутьспричинити шкоду суспільним земельним відносинам. Ця шкода залежно віднаслідків протиправного діяння та його соціальної оцінки може бути різною(значною і незначною, матеріальною і моральною та ін.), але вона завждистосуватиметься земельних прав та законних інтересів суб'єктів.
Зточки зору психологічних ознак земельне правопорушення завжди здійснюється підконтролем волі і свідомості суб'єкта. До земельних правопорушень належать лишеті діяння, які є не тільки результатом прояву усвідомленої волі особи, але йобов'язково вчиняються за наявності вини особи. Дія може бути об'єктивнопротиправною, але за відсутності вини її не можна віднести до земельнихправопорушень.
Юридичнаознака земельного правопорушення полягає в його протиправності. Воно суперечитьправовим приписам щодо раціонального використання та охорони земельнихресурсів, перешкоджає реалізації земельної реформи, здійсненню прав і законнихінтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державоюпорядок управління землями України як її національним багатством.
Об'єктивнахарактеристика земельного правопорушення полягає в тому, що воно завждивиступає як конкретне діяння деліктоздатної особи. Таке діяння суб'єкта, зюридичної точки зору, можу бути виражене:
1) уневиконанні ним своїх обов'язків, які закріплені земельним законодавством чивипливають, наприклад, з договору оренди земельної ділянки;
2) внедодержанні заборон, встановлених земельно-правовими нормами (наприклад, ч. Зст. 125 ЗК забороняє приступати до використання земельної ділянки довстановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчуєправо на неї, та його державної реєстрації);
3) узловживанні суб'єкта своїми земельними правами та створенні перешкод уреалізації своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власниказемельної ділянки щодо володіння, користування та розпорядження нею) і т. ін.[13, ст.110]
Земельніправопорушення, за вчинення яких настає юридична відповідальність,характеризуються такими специфічними ознаками.
По-перше,земельні правопорушення завжди пов'язані з землею (наприклад, розміщення,проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають настан земель).
По-друге,такий зв'язок може виявлятися у різних формах. Йдеться, скажімо, провикористання земель не за їх цільовим призначенням, псування та забрудненнясільськогосподарських та інших земель, несвоєчасне повернення тимчасовозайманих земель та ін.
По-третє,до земельних правопорушень можна віднести лише ті, зв'язок з землею яких єбезпосереднім.
Доскладу земельного правопорушення входять чотири основні елементи: об'єкт,об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення. Вони, у своючергу, характеризуються складним змістом.
Загальнимоб'єктом земельного правопорушення виступають суспільні земельні відносини, щорегулюються та охороняються правом. Безпосереднім об'єктом цього правопорушенняє суспільні відносини у сфері використання та охорони земель, а також земельніправа та законні інтереси власників земельних ділянок та землекористувачів,інших суб'єктів земельних правовідносин.
Об'єктивнусторону земельного правопорушення становлять конкретні діяння правопорушника,який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин.
Земельнеправопорушення може бути вчинене як шляхом активних дій (наприклад, зайняттяземельної ділянки), так і в результаті бездіяльності суб'єкта (наприклад,невиконання заходів щодо охорони земель). Водночас земельні правопорушенняможуть виступати як результат неправомірної дії та бездіяльності.
Самостійнимелементом земельного правопорушення є суб'єкт, тобто особа, яка його вчинила іповинна за це нести відповідальність. Порушниками земельного законодавства можутьбути як фізичні, так і юридичні особи.
Необхіднаознака суб'єкта земельного правопорушення – його деліктоздатність, тобтоможливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушеннямвизнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку ікерувати ним.
Суб'єктивнасторона земельного правопорушення характеризується обов'язковою наявністю вини,тобто психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діяння тайого шкідливих наслідків.
Переліквидів порушень земельного законодавства закріплений у ст. 211 ЗК України. Вінвключає: укладення угод з порушенням земельного законодавства; самовільнезайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та іншихземель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічнимиводами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення,проектування, будівництво, введення дію об'єктів, що негативно впливають настан земель; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконанняобов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання запризначенням; знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації таперекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; непроведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодженняпротиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умовзнімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхиленнявід проектів землеустрою;
ухиленнявід державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформаціїщодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
Наведенийперелік видів правопорушень не є вичерпним. У зв'язку з цим ч. 2 ст. 211 ЗКУкраїни передбачено, що законом може бути встановлено відповідальність і заінші порушення земельного законодавства. [10, ст.240]
Допереліку видів порушень земельного законодавства включено різні за характером ізмістом порушення. Сутність деяких з них визначена в спеціальних законах. Так,відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням таохороною земель» від 19 червня 2003 р. забрудненням земель вважаєтьсянакопичення в ґрунтових водах внаслідок антропогенного впливу пестицидів іагрохімікатів, важких металів, радіонуклідів та інших речовин, вміст якихперевищує природний фон що призводить до їх кількісних або якісних змін, азнищення межових знаків являє собою дії громадян, які призвели до втрати в натурі(на місцевості) меж земельної ділянки, внаслідок чого виникає потреба упроведенні додаткових геодезичних робіт з їх відновлення та ін. [7]
Самостійнемісце серед порушень земельного законодавства посідає укладення угод щодоземельних ділянок з порушенням земельного законодавства.
Ранішечинне законодавство відносило укладення угод щодо земельних ділянок, самовільнезайняття земельних ділянок та деякі інші земельні правопорушення до суспільненебезпечних правопорушень, тобто злочинів. В сучасних умовах, враховуючитенденцію до декриміналізації окремих складів злочинів щодо землі, деякі з нихвіднесено до адміністративних проступків (наприклад, самовільне зайняттяземельних ділянок), а окремі, на думку законодавця, втратили суспільнунебезпеку для держави та суспільства. До останніх належать угоди про придбанняабо відчуження земельних ділянок, яке здійснюється з порушенням земельногозаконодавства.
Особливостісуб'єктивних і об'єктивних ознак порушень земельного законодавства та їхюридичних характеристик дають можливість класифікувати їх за різнимипідставами.
Так,усі земельні правопорушення залежно від конкретного виду об'єктів прийнятоумовно поділяти на дві групи: власне земельні правопорушення та земельніправопорушення екологічної спрямованості.
Правопорушенняпершої групи порушують вимоги раціонального використання та охорони земель,законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, утому числі й орендарів. До них відносять невиконання вимог щодо використанняземель за цільовим призначенням; самовільне зайняття земельних ділянок;знищення межових знаків; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок таподання недостовірної інформації щодо них та деякі інші.
Середцих правопорушень можна виділити земельні правопорушення майнового характеру(наприклад, самовільне зайняття земельних ділянок) та земельні правопорушення усфері управління (наприклад, приховування від обліку і реєстрації таперекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок).
До земельнихправопорушень екологічної спрямованості належать ті порушення земельногозаконодавства, вчинення яких пов'язане з заподіянням шкоди землі. Вони єводночас і екологічними правопорушеннями, їх об'єктом виступає земля якневід'ємний елемент екосистеми. Це такі земельні правопорушення: псуваннясільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними тарадіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими,побутовими та іншими відходами; невиконання умов знімання, збереження інанесення родючого шару ґрунту та ін.
Наведенакласифікація порушень земельного законодавства певною мірою є умовною, оскількидеякі правопорушення не тільки характеризуються екологічним забарвленням, а йналежать до правопорушень майнового характеру. [10, ст.232]
Поділпорушень земельного законодавства можливий і за Іншими ознаками. Так, зурахуванням ступеня суспільної шкоди серед земельних правопорушень можнарозрізняти злочини і проступки. До злочинів у галузі земельного правопорядкувідносять суспільне небезпечні діяння, за вчинення яких передбачено кримінальнувідповідальність. Серед них: забруднення або псування земель (ст. 239Кримінального кодексу); безгосподарське використання земель (ст. 254Кримінального кодексу); порушення правил екологічної безпеки (ст. 236Кримінального кодексу) та деякі інші.
Усіінші неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок,належать до проступків, які у свою чергу за галузевою належністю поділяються надисциплінарні, адміністративні та цивільно-правові.
Земельніправопорушення можуть бути класифіковані за суб'єктами – вчинені деліктоздатноюфізичною особою і вчинені юридичною особою. Якщо взяти до уваги суб'єктивнусторону земельних правопорушень, то можна розрізняти умисне і необережне діянняпорушника. За формою зовнішнього виразу земельні правопорушення можутьвиступати як протиправні дії і протиправна бездіяльність. Можливий і іншийподіл земельних правопорушень. Він залежатиме від того, що буде покладено воснову класифікації.
Висновок
Неможливо уявити собі людство поза природою, земними умовами йогоіснування. Життя людини тісно вплітається в систему взаємозв'язків явищприроди, що створюють основу людського буття. Навіть незначні зміни природнихумов: температури, вологості, атмосферного тиску, хімічного складу повітря,води тощо) впливають на людину.
Сьогодні людство не може відмовитися від використання природнихресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може й миритися здеградацією навколишнього природного середовища внаслідок інтенсивноїексплуатації землі, її надр, водних об'єктів, лісів, тваринного і рослинногосвіту. Тому важливим напрямом сучасного соціального регулювання відносин всфері взаємодії природи і суспільства є забезпечення раціональногоприродокористування. Його метою є задоволення матеріальних потреб суспільстваза рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільшефективного, економічно вигідного їх використання без заподіяння шкоди дляжиттєво важливих екологічних інтересів людей.
Отже, природно-заповідний фонд — це ділянки суші і водної опростору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну,наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереженняприродного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтриманнязагального екологічного балансу та екологічної безпеки України.
До природно-заповідного фонду належать:
1) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповідники,національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки,зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників,національні парки є власністю народу України. Усі інші об'єктиприродно-заповідного фонду можуть перебувати і в інших формах власності.Охорона об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом встановленнязаповідного режиму; організації систематичних спостережень і досліджень;здійснення державного і громадського контролю; встановлення підвищеноївідповідальності та ін. Крім того, ці об'єкти можуть використовуватися лишедля: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховнихцілей. Управління у сфері охорони природно-заповідного фонду здійснює Міністерствоохорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях.Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідного фондуздійснюється спеціальними адміністраціями, до складу яких входять відповіднінаукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування. ЗаЗаконом, право участі в управлінні названими об'єктами належить і відповіднимоб'єднанням громадян.
Список використаних джерел
1. Конституція України, К.,1996
2. Земельний кодекс України від 25. 10. 2001.
3. Закон України ”Про природно-заповідний фонд України // Відом.Верхов. Ради України. — 1992. — №34. – С.502.
4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формуваннянаціональної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000р. / Голос України. – 2000. – 14 листопада.
5. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня1997 р.
6. Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку водногогосподарства» від 17 січня 2002 p., Відомості Верховної Ради України. – 2002. –№ 25. – Ст. 172.
7. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороноюземель» від 19 червня 2003 р.
8. Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепціїзбереження екологічного різноманіття України» від 12 травня 1997 р. № 4391
9. Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишньогосередовища». – 1998. -Т. 4. – С. 163.
10. Земельне право України:Підручник / За ред. М.В. Шульги. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
11. Земельне правоУкраїни: Підручник / За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша – К.: Істина, 2003.– 448с.
12. Єрофеев Б.В.Земельное право: Учебник для вузов / Под ред. академика Г. В. Чубукова. – М.:Новый Юрист – 1998. – С. 347.
13. Управлінняземельними ресурсами. / За ред д. е. н., проф. В.Г. В’юна. – Миколаїв: МФНаУКМА, 2002. – 316 с.