Правове становище фермерського господарства в Україні

Міністерство аграрної політики України
Львівський національний університет ветеринарноїмедицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького

Кафедра правознавства
Курсова робота
з курсу „Аграрне право”
на тему:
„Правове становище фермерського господарства в Україні”
Виконала:
студенткаІІІкурсу
ф-ту ДО та ПМС
спец. „Правознавство”
МакарчукА.А.
Перевірила:
Гаєцька-Колотило Я.З.
Львів 2007

План
 
Вступ
1.Правове становище фермерськогогосподарства
1.1. Загальна характеристиказаконодавство, яке регулює фермерське господарство1.2 Поняття фермерського господарства
2. Умови і порядок створенняфермерського господарства та припинення його діяльності2.1 Порядок проведення професійного відбору з питань створенняфермерських господарств2.2Порядок надання (передачі) земельних ділянок для веденняфермерського господарства2.3 Державна реєстрація фермерського господарства
2.4 Припиненнядіяльності фермерського господарства
3. Правові основи діяльностіфермерського господарства
3.1. Земельні правовідносиниу фермерському господарстві
3.2. Майнові правовідносиниу фермерському господарстві
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
 
Актуальність теми.Україна — велика аграрна держава. Її сільське господарство — одна з основних галузейматеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродженняукраїнського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежноїдержави. Важливим елементом цього відродження є створення фермерських господарств,які є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства.При підготовці курсової роботи використовувались нормативні джерела і публікаціїпо даному питанню. Серед нормативних джерел і зокрема серед законів, одним з найважливішихє Закон України " Про фермерське господарство". У цьому законодавчомуакті було підкреслено, що ним визначаються економічні, соціальні та правові основистворення і діяльності фермерських господарств в Україні, гарантується право їїгромадян на добровільне створення цих господарств, самостійність останніх, їх рівністьз іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а також рівноправністьїх членів із особами, зайнятими в інших сферах народного господарства. Фундаментзаконодавства, яке стосується фермерських господарств, становить Закон України «Провласність». Саме в ньому закріплено право на колективну і приватну власністьна майно і землю.
Основою для діяльності всіх сільськогосподарськихвиробників і зокрема фермерських господарств є земля і відносини пов'язані з нею.Деякі відносини регулюються цілою низкою нормативних актів. Найважливішими з нихє Земельний кодекс, (Закон України «Про плату за землю» і Закон України«Про форми власності на землю».)
Земельний кодекс визначає правовий режимземлі, порядок способи і цілі її використання, охорону землі, її оцінку, а такожрозв'язання земельних спорів. Регулюються Земельним кодексом і інші питання, пов'язаніз землею.
Серед нормативних актів виконавчої влади,найголовнішим щодо теми фермерських господарств є Постанова Кабінету міністрів України«Про розвиток фермерських господарств». В ній наведені ті заходи виконавчоївлади, які сприяють розвитку фермерських господарств, допомога їм матеріальнимиресурсами, технікою, будівництва житла для їх працівників і забезпечення цих працівниківналежними умовами проживання і праці.
Метою даної роботи є висвітлити поняття фермерськогогосподарства, порядок створення та припинення його діяльності, розкрити основніпринципи та особливості правового регулювання його діяльності.

1.Правове становище фермерськогогосподарства
 
1.1. Загальна характеристиказаконодавство, яке регулює фермерське господарство
 
 Правову базу для створення та припиненняіснування фермерського господарства створює законодавство, яке можна поділити натри групи:
1) загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;
2) галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і торкається фермерського господарства ;
3) фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке присвячено лише фермерському господарству .
Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства.
У зв'язку з тим, що виникнення пов'язано насамперед з земельними
відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». І хоч у самій статті немає терміну «приватна» власність, він, на нашу думку, резюмується оскільки у статті 14 говориться про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою «виключно відповідно до закону». Для земельних відносин таким основним законом є Земельний кодекс України, який передбачає право громадян України одержати у приватну власність земельну ділянку перш за все для «ведення фермерського господарства».
Підтвердження зазначеної думки ми знаходимо і в Статті 41-й Конституції України, яка закріплює норму про те, що «право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом». І хоч не зовсім досконало (особливо в частині земель запасу), але такий порядок у законодавстві встановлений (зокрема, щодо паювання земель).
Важливе значення для визначення правового становища фермерського господарства мають конституційні норми щодо підприємництва (стаття 42). Адже, фермерство є одним з найяскравіших проявів аграрної підприємницької діяльності, і вона згідно з Конституцією, повинна бути під державним захистом (якого дуже потребує).
Стаття 42 Конституції України цілком слушно говорить про те, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Для фермерів це повинно означати створення знову ж таки певних пільгових державних умов цієї конкурентної підприємницької діяльності, адже ж стартові її умови, для великого давно існуючого КСГП і маленького щойно створеного фермерського господарства є дуже різними. Практично це могло б знайти втілення у наданні фермерам пільгових цільових кредитів, звільнені на більш тривалий термін (на п'ять років) не лише від сплати земельного, а й інших податків та державних зборів.
 Закон же України «Про пріоритетність соціального розвитку села». Важливе значення для правової регламентації відносин у фермерському господарстві має Закон України від 7 лютого 1991 року «Про власність». Закон України «Про підприємництво», закони України про банкрутство, податки, пенсійне забезпечення тощо.
Набуття частиною земель товарного характеру (у зв'язку з виникненням інституту приватної власності на землі) створює підстави для регламентації їх правового режиму цивільним (а не лише земельним) законодавством. Проте, землі не є майном у типово цивілістичному аспекті: вони не створюються працею людини, не мають бухгалтерської балансової вартості (хоч мають унікальну економічну і екологічну цінність), а тому Цивільний кодекс мав би виділити їх правовий режим у відокремлений від типового майна розділ (підрозділ). Цінність земель сільськогосподарського призначення зумовлює необхідність встановлення в цивільному, земельному та екологічному законодавстві спеціального правового режиму використання та охорони цих земель (навіть з певним обмеженням правомочностей власника в інтересах суспільства).[1]
У другій групі (галузевого) законодавства домінуючу роль для фермерського господарства має земельне законодавство. Саме воно створює безпосередні правові умови для створення фермерського господарства і для його функціонування як землевикористувача. Тому особливе значення тут відіграє Земельний кодекс України 25 жовтня 2001 р. В якому зазначено право приватної власності громадян України на землю, перш за все говорить про те, що це їх право може бути реалізовано для створення фермерського господарства. Порівняно з іншими суб'єктами земельних відносин ЗК України найбільш детально регламентує ці відносини саме щодо фермерського господарства. Ст. 50-55 регулюють умови і порядок надання земель, розміри земельних ділянок для фермерського господарства, інші земельні питання щодо них. Цим підкреслюється значення фермерства в умовах реформування земельних відносин.
Після одержання земельної ділянки для голови і членів фермерського господарства важливим є питання про організацію їх праці, а також праці найманих працівників. З огляду на це їм треба знати деякі положення законодавства про працю. Звідси випливає значення статутів фермерського господарства, у яких члени господарства повинні врегулювати як членскі трудові відносини, так і трудові відносини з найманими працівниками. Всім працюючим на фермерському господарстві повинні бути забезпечені гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, інвалідів відповідно до норм законодавства про працю.
На фермерське господарство та його членів поширюються певні положення адміністративного, фінансового, житлового та інших галузей законодавства.
З окремих галузей законодавства найбільшу причетність до фермерського господарства має аграрне законодавство. Це комплексна інтегрована галузь законодавства, яка складає органічну сукупність взаємопов'язаних спеціалізованих до умов сільського господарства елементів різних галузей законодавства (земельного, адміністративного, цивільного, трудового, екологічного, фінансового тощо).
Аграрне законодавство регламентує правове становище всіх суб'єктів аграрних відносин, які функціонують на різних формах власності.
 Закон України «Про фермерське господарство» поширюється виключно на фермерського господарства. Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства. Повинні бути ліквідовані деякі суперечності і в самому законі «Про фермерське господарство».
 1.2 Поняття фермерського господарства
 Фермерське господарство— одна з перспективних організаційно-правових форм ведення сільського господарства,яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи.Існування фермерства в Україні пов'язане передусім із виникненням інституту приватноївласності на землю, а відповідно — зі зміною юридичної природи майнових відносинна селі. Тобто воно стосується найважливіших положень аграрної реформи в Україній формує нового та перспективного суб'єкта аграрно-правових відносин.[2]
За даними Державного комітету статистикиУкраїни, загальна кількість зареєстрованих фермерських господарств на 1 липня 2003р. становила 43042 юридичні особи (на 1 липня 2002 р. — 42774 юридичні особи).
Незважаючи на це практика засвідчує, що процесстановлення й розвитку фермерських господарств в Україні здійснюється повільно.Більшість із них господарює неефективно, деякі — низькорентабельні. Приблизно 2тис. фермерських господарств щороку припиняють свою діяльність. За даними Міністерствааграрної політики це, ймовірно, пов'язано також і з тим, що для ефективного товарногогосподарювання фермерам треба мати не менше 350-400 га земельних угідь. Але такірозміри площ потребують і належного комплексного технічного забезпечення, якогобільшість фермерських господарств не має. Чинне законодавствоУкраїни дає визначення поняття фермерське господарство.
Фермерськегосподарство є формоюпідприємницькоїдіяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізаціюз метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерськогогосподарства. Фермерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створенеодним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї ( Закон України від 19 червня 2003 р. «Про фермерськегосподарство” ст. 1)
Фермерське господарство має своє найменування,печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства,його місцезнаходження, адреса, предмет і мета ді/>яльності,порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняттяними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення,що не суперечать чинному законодавству( ЗаконУкраїни від 19 червня 2003 р. „Про фермерське господарство” ст. 1)[3]
Членами фермерського господарства можутьбути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї,родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнаютьі дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерськогогосподарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).(ст. 3 ЗУ “Про фермерське господарство»)
 Якщо фермерське господарство створене одноособово,тобто одним із членів сім'ї, інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членамицього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. Склад членівфермерського господарства не має кількісних обмежень. Нові родичі можуть вступатидо цього господарства за згодою всіх його членів. Кожний член господарства самостійновирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно.Зміст правового інституту членства у фермерському господарстві полягає в обов'язковостіособистої трудової участі всіх його членів упроцесі господарювання, в їхньому праві на участь в управлінні справами даногогосподарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх йогочленів тощо.
Головою фермерського господарства є йогозасновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства репрезентуєйого у відносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціямита окремими громадянами чи їх об'єднаннями, а також укладає від імені господарстваугоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконаннясвоїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом(ст.4 ЗУ «Про фермерське господарство»)
 Виробничо-економічні відносини фермерськогогосподарства з підприємствами і організаціями всіх форм власності, господарськимитовариствами та фізичними особами будуються на основі договорів.
Держава гарантує додержання і захист майновихта інших прав і Законних інтересів фермерського господарства, забезпечує пільговіумови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпеченняостаннього в період його становлення. Втручання в господарську або іншу діяльністьгосподарства з боку державних або інших органів, а також посадових осіб не допускається.Збитки, завдані господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягаютьвідшкодування за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судамизагальної компетенції, господарськими та третейськими судами.[4]
Фермерське господарство є рівноправним учасникомаграрного ринку. Воно має право бути засновником або членом асоціацій,
консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств,інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки і реалізаціїсільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а такожнесільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземнихпартнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.
На основі аналізу правового статусу фермерськогогосподарства можна виокремити такі притаманні йому ознаки: фермерське господарствоскладається з трьох компонентів — майнового комплексу, земельної ділянки та громадян,які об'єдналися для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва; воноє юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак; воно є суб'єктомпідприємницької діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва,тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку[5].

2. Умови і порядок створенняфермерського господарства та припинення його діяльності
 2.1 Порядокпроведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств
Право на створення фермерського господарствамає кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповіднебажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і витримав професійний відбір.Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають відповіднукваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві[6]
Громадяни, що створили фермерське господарство,мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для веденняфермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступдо всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членівфермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони маютьправо на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса(ст.5 ЗУ «Про фермерське господарство»)
 Для облаштування відокремленої садибифермерському господарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під’їзнихшляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальнихсистем.
Переселенцям,які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелікяких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомогаза рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Фермерське господарство створюється виключнона добровільних засадах. Професійний відбір осіб, які виявили бажання створити такегосподарство, здійснює районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерськихгосподарств, склад якої формує і затверджує районна (міська). До складу професійноїкомісії входять представники органів державної влади, органів місцевого самоврядуваннятериторії, на якій передбачається відведення земельної ділянки для створення фермерськихгосподарств, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадськихорганізацій.[7]
Висновок професійної комісії з питань створенняфермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи усільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є умовоюдля державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянинуу власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства ізземель державної і комунальної власності відповідно до чинного ЗК(ст. 6 ЗУ «Профермерське господарство»)2.2Порядокнадання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства
 Для отримання (придбання) у власністьабо в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерськогогосподарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власностіз метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві слід зазначити: бажаний розмір імісце розташування земельної ділянки; кількість членів створюваного фермерськогогосподарства (їхні родинні зв'язки); наявність у них прав на безоплатне одержанняземельної ділянки у власність (тих ділянок, які знаходяться в їхньому користуванніу розмірі земельної частки (паю) або одержання ділянок внаслідок приватизації державнихі комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.[8]
До заяви слід додати рішення професійноїкомісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадяниназаявника достатнього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сільськогосподарськоїкваліфікації (освіти).
 Заявугромадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міськадержавні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячнийстрок і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацієюпроекту відведення земельної ділянки.
Проект відведенняземельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримкифермерських господарств.
Проект відведенняземельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.
 Земельні ділянкидля ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власністьі надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
 У разі відмовиорганів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельноїділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішеннясуду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі(на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договоруоренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться післязбирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.[9]
 Громадянам Україничленам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користуванняземельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства,розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян,які раніше набули права на земельну частку (пай).[10]
 Земельні ділянки,розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаютьсягромадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставіцивільно-правових угод.
Земельні ділянкинадаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованимина них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро-і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерноїінфраструктури.
 Землі лісовогоі водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватисяу приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих— до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих— до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарствомає право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельнійділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватноївласності.[11]
 Відповідно до ст. 121 ЗК,безоплатно у приватну власність фермерського господарства передаються земельні ділянкив розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств,розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерськегосподарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декількасільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається яксередній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємствна території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середнійпо району. Така передача здійснюється один раз, про що рада, котра передає земельнуділянку, робить відмітку в паспорті або документі, який його заміняє. Земельні ділянки,розмір яких перевищує розмір, встановлений у ч. 1 ст. 121 ЗК, передаються громадянаму приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правовихугод.2.3 Державна реєстрація фермерського господарства
Фермерське господарствопідлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної у місті радиабо в районній, районних міст Києва і Севастополя державнихадміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки.Спеціальний порядок державної реєстрації фермерськихгосподарств визначається ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство».
Для державноїреєстрації фермерського господарства голова фермерського господарства або уповноваженаним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державноїреєстрації:
а) засновницькідокументи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статутфермерського господарства);
б) реєстраційнукартку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;
в) копію документа,що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянкисільськогосподарського призначення;
г) документ, що посвідчує внесення платиза державну реєстрацію фермерського господарства(ст. 6 ЗУ «Про фермерське господарство»)
 Для реєстрації фермерського господарствазабороняється вимагати інші документи або відомості, ніж перелічені у цій частині.
Підписи громадянна установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються нотаріусом.
 Державна реєстраціяфермерського господарства здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягомне більше 5 робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані в межах цьоготерміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницькоїдіяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття господарства на облік у державномуподатковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках Українита інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банківу порядку, що встановлюється Національним банком України.[12]
Після відведення земельної ділянки в натурі(на місцевості), отримання Державного акту на право власності на землю або укладеннядоговору оренди земельної ділянки й державної реєстрації фермерське господарствоодержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні)рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами таорганізаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядуванняяк самостійний товаровиробник, плануючи економічний і соціальний розвиток регіону.
2.4 Припиненнядіяльності фермерського господарства
 
Рішення про припинення діяльності фермерськогогосподарства приймається:
—власникому разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства;
—якщоне лишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажаєпродовжити діяльність господарства, виконавчим комітетом міської, районної у містіради або районною, районними міст Києва і Севастополя державними адміністраціямиза місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки;
—уразі банкрутства фермерського господарства господарським судом.
Спори про припинення діяльності фермерськогогосподарства та розподілу його майна вирішуються судом.
Процедура банкрутства фермерського господарствамає певні особливості.[13]Відповідно до ст. 50 Закону України від 14 травня 1992 р. «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом»1 (в редакціїЗакону від 30 червня 1999 р.) підставою для визнання фермерського господарства банкрутомє його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідногоперіоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннямита (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів.
Голова фермерського господарства, за наявностіписьмової згоди всіх його членів, подає до господарського суду заяву про порушеннясправи про банкрутство. Заява має містити: найменування господарського суду, доякого подається заява; найменування (прізвище, ім'я та по батькові голови господарства)господарства, його поштову адресу; найменування кредитора, його поштову адресу,якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор — фізична особа, в заяві зазначаютьсяпрізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання; номер (код), що ідентифікуєкредитора як платника податків і зборів; виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможністьгосподарства, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання,розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списаннякоштів з банківського або кореспондентського рахунку господарства та дату його прийняттябанківською установою боржника до виконання; перелік документів, що додаються дозаяви.[14]
До заяви додаються документи,які містять відомості: про склад і вартість майна фермерського господарства; просклад і вартість майна, яке належить членам господарства на праві власності; пророзмір доходів, які можутьбути одержані господарством по завершенню відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Зазначені документидодаються також головою фермерського господарства до відзиву на заявупро порушення справи про банкрутство, подану кредитором.
Голова фермерського господарства у 2-місячнийстрок з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство господарства може подати до господарськогосуду план відновлення платоспроможності фермерського господарства. У разі, якщоздійснення заходів, передбачених цим планом, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за рахунок доходів,які можуть бути ним одержані після закінченнявідповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовимизобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів, господарський судзатверджує процедуру розпорядження майном господарства.
Процедура розпорядження майном фермерськогогосподарства запроваджується на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарськихробіт із врахуванням часу, потрібного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленоїта переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати15 місяців. У разі, якщо після застосування процедури розпорядження майном погіршилосяфінансове становище фермерського господарства у зв'язку зі стихійним лихом, епізоотіямита іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бутипродовжено на 1 рік.
Процедура розпорядження майном фермерськогогосподарства може бути достроково припинена господарським судом за заявою розпорядникамайна чи будь-кого з кредиторів у разі: невиконання заходів, передбачених планомвідновлення платоспроможності господарства; наявності інших обставин, які засвідчуютьнеможливість відновлення платоспроможності господарства. Після дострокового припиненняпроцедури розпорядження його майном фермерське господарство визнається господарськимсудом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура[15].
Для здійснення процедури розпорядження майномфермерського господарства господарським судом призначається розпорядник майна. Йогоповноваження можуть здійснюватися і головою фермерського господарства за погодженнямз призначеним розпорядником майна.
У разі визнання господарським судом фермерськогогосподарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційноїмаси господарства включаються: нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів господарства, в тому числі — насадження,господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна й робочахудоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби,інвентар та інше майно, придбані для фермерського господарства на спільні коштийого членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належатьгосподарству і мають грошову оцінку[16].
Звернення стягнення за вимогами кредиторівна земельні ділянки, надані у власність фермерському господарству, допускаєтьсятоді, коли у господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.
Майно, що належить голові та членам фермерськогогосподарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено,що воно було придбане на доходи, які не є в спільній власності членів фермерськогогосподарства, не включаються до складу ліквідаційної маси. Нерухоме майно, а такожмайнові права щодо нерухомого майна, які належать до складу ліквідаційної маси фермерськогогосподарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якогоє збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються[17].
З дня прийняття постанови про визнання фермерськогогосподарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його діяльність припиняється.Господарський суд направляє копію постанови провизнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстраціюгосподарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерськогогосподарства.
Кошти, одержані від продажу майна фермерськогогосподарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленомуЗаконом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом».
Майно, що залишилося після задоволення вимогкредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до йогоСтатуту.
У разі припинення діяльності фермерськогогосподарства до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період своєї діяльностісуму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства,крім випадків, коли не лишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця,який бажає продовжити діяльність господарства, а також у разі викупу земельної ділянкидля суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.

3. Правові основи діяльностіфермерського господарства
 
3.1. Земельні правовідносиниу фермерському господарстві
 
Відповідно до ст. 31 ЗК та ч. 1 ст. 12 ЗаконуУкраїни «Про фермерське господарство» землі фермерського господарстваможуть складатися із:
—земельноїділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
—земельнихділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватноївласності;
—земельноїділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельнимиділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснюєфермерське господарство.
Приватизація земельних ділянок членами фермерськихгосподарств
 Члени фермерського господарства маютьправо на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власностіземельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
 Членам фермерськихгосподарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користуванняземельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства,розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташованіжитлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаютьсябезоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
 Дія частин першоїта другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельнучастку (пай).
 Громадяни України,які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянкидля ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп)земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числідо 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Чинне законодавство не обмежує кількостіземель, що їх може придбати фермерське господарство та його члени у власність табрати в користування на умовах оренди. Однак слід зауважити, що відповідно до частин13 та 15 Перехідних положень ЗК було запроваджено мораторії на: відчуження земельнихділянок (крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні для суспільних потреб)для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарськоговиробництва на термін до 1 січня 2005 p.; набуття права власності на землі сільськогосподарськогопризначення загальною площею понад 100 га — до 1 січня 2010 р.[18]
Відповідно до ст. 92 ЗК в постійне користуваннядля ведення фермерського господарства земельні ділянки передаватися не можуть. Якщоправо на постійне користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерськогогосподарства переоформлюють на довгострокову оренду (не більше 50 років — ст. 93ЗК), термін оренди визначається самим господарством відповідно до чинного законодавства.При цьому, згідно з ч. 6 Перехідних положень ЗК, розмір орендної плати за земельніділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.
Фермерське господарство може користуватисяземельними ділянками на умовах короткострокової або довгострокової оренди. Еродованій дефляційно-небезпечні (від пізньолат. deflatio — здування, розвіювання, руйнуванняґрунтів під дією вітру) землі можуть надаватися фермерському господарству без зміниїх цільового призначення і за умови дотримання вимог ґрунтозахисного землеробства.[19]
Члени фермерського господарства мають правона одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власностіземельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарськогопідприємства, розташованого на території відповідної ради, або в такому самому розмірііз земельних ділянок, раніше наданих їм у користування1. Земельні ділянки,на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерськогогосподарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки(паю).[20]
Члени фермерських господарств, які до 1 січня2002 р. (до моменту набрання чинності ЗК) отримали в постійне користування або в оренду земельні ділянки для ведення фермерськогогосподарства, мають переважне право на придбання (викуп) цих земельних ділянокрозміром до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 га ріллі, у власністьз розстрочкою платежу до 20 років.
З метою забезпечення цілісності фермерськогогосподарства встановлено: якщо фермерське господарство успадковується двома абобільше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо внаслідок її поділуутвориться хоча б одна земельна ділянка, менша мінімального розміру, встановленогодля даного регіону. Науково обгрунтовані регіональні мінімальні розміри земельнихділянок визначаються Міністерством аграрної політики України та Українською академієюаграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Фермерське господарствота його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі;право власності на посіви й насадженнясільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;на відшкодування збитків; споруджуватижитлові будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарськупродукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт;інші права.[21]
Обов'язками фермерського господарства тайого членів є: забезпечення використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;додержання вимог законодавства про охорону довкілля; сплата податків та зборів;не порушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; недопущеннязниження родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; наданнявідповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування інформаціїпро стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання санітарних,екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримання правил добросусідствата встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; збереженнягеодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.
Громадяни, що створили фермерське господарство,мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої їм для веденняфермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступдо всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членівфермерського господарства розташоване за межами населених пунктів, ці громадянимають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштоваадреса.
На землях фермерських господарств особи маютьправо вільно проходити, проїжджати всіма видами транспорту по дорогах, пересуватисяна човнах, купатися у водоймах на належних фермерським господарствам на праві власностіабо на праві оренди земельних ділянках, розміщувати намети і проживати в них, розводитибагаття та вчиняти інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім випадківвстановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природнихкомпонентів в екологічно чистому вигляді (ст. 17 ЗУ «Про фермерське господарство»).
 Юридичні особи — власники об'єктів (газо-,нафтопроводів, ліній електропередач, зв'язку та ін.), що проходять через земельніділянки фермерських господарств, мають право доступу до таких об'єктів на підставіугоди, укладеної з відповідним фермерським господарством,відповідно до затвердженої документації із землеустрою або встановленогоземельного сервітуту. Фермерське господарство має право використовувати для потребгосподарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо),лісові угіддя, водні об’єкти та прісні підземні води, що знаходяться на земельнійділянці, відповідно до законодавства України (ст. 17 ЗУ «Про фермерське господарство»)
3.2. Майнові правовідносиниу фермерському господарстві
 
До майна фермерського господарства (складеногокапіталу) можуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності,цінні папери, продукція, вироблена господарством внаслідок господарської діяльності,одержані доходи, інше майно, право користуватися землею, водою та іншими природнимиресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в томучислі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які члени господарства передаютьдо його складеного капіталу.[22]
Майно фермерського господарства належитьйому на праві власності. Водночас, як зауважує Н. І. Титова, це майно належить направі спільної сумісної власності всім членам господарства, якщо інше не передбаченоугодою між ними. Спільна сумісна власність є переважним різновидом власності у такихгосподарствах1. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерськогогосподарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.[23] У власності фермерськогогосподарства може перебувати будь-яке майно, зокрема земельні ділянки, житлові будинки,господарські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для веденнятоварного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не забороненезаконом.
 Фермерське господарство має право здійснювативідчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння,користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповіднодо його Статуту, якщо інше не передбачене угодою між членами господарства та законом.[24]
Член фермерського господарства має правона отримання частки майна фермерського господарства в разі ліквідації або припиненнячленства в господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначається Статутомгосподарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуютьсясудом.
Фермерське господарство несе відповідальністьза своїми зобов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського господарства.Голова фермерського господарства відповідає за порушення господарством кредитно-розрахунковоїі податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якостіпродукції та інших нормативно-правових актів, котрі регулюють здійснення господарськоїдіяльності.[25]
Фермерському господарству як цілісному майновомукомплексу належать майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток,майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів господарства відповідно до законуфермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставіцивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерськогогосподарства, або юридичним особам України для здійснення товарного сільськогосподарськоговиробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісногомайнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленомупорядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію. Успадкування фермерськогогосподарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповіднодо вимог Книги VI Цивільного кодексу України.

Висновки
Як відомо, Україна є великою аграрною державою.В наш час економічних перетворень і реформ розвиток сільського господарства є однимз першочергових завдань молодої держави. Головна мета — перейти від державного монополізмув сільському господарстві до колективного і приватного виробництва. Одну з провіднихролей в цьому завданні відіграють фермерські господарства.
Законодавчі органи нашої держави, прийнявшиЗакон «Про власність», «Про підприємництво», підготували нормативнийфундамент для утворення фермерських господарств, але основою для їх діяльності сталоприйняття Закону «Про селянське (фермерське) господарство». Ним були врегульовані всі основні питання створення, діяльностіі припинення діяльності селянських (фермерських) господарств.
 Цей Закон дав змогу працівникамсільського господарства відчути себе підприємцями, що в свою чергу сприяло удосконаленнювиробництва, збільшення доходів, а отже і загальному покращенню економіки. На основіаналізу правового статусу фермерського господарства можна відокремити такі притаманнійому ознаки: фермерське господарство складається з трьох компонентів — майновогокомплексу, земельної ділянки та громадян, які об'єдналися для здійснення товарногосільськогосподарського виробництва; воно є юридичною особою з наявністю всіх притаманнихюридичній особі ознак; воно є суб'єктом підприємницької діяльності у сфері товарногосільськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отриманняприбутку. Звичайно, не все проходить в ідеальному варіанті. Сільськогосподарськівідносини часто змінюються і ці зміни потребують законодавчого закріплення. З цихпричин вже були внесені зміни до Закону «Про фермерське господарство»і інших нормативних актів, пов'язаних з діяльністю цих господарств. Про те, такізміни є обов'язковим наслідком динамічності реформ.
Отже, в нашій державі створена достатня нормативнабаза для розвитку фермерських господарств, які можна надіятись, в майбутньому складутьоснову приватного сектора сільського господарства і піднесуть наше аграрне виробництво на рівень розвинутих держав Європи.

Список використаної літератури
 
1) Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України -1996- N30, ст.141.
2)Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р//Відомості Верховної Ради України -2003- NN40-44, ст.356
3)Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001р.// Відомості Верховної Ради України -2001- N3-4, ст.27
 4)Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.//Відомості Верховної ради України -2003- N 973-IV
6)Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996р// Відомості Верховної Ради України -1996- N45, ст. 238
7) Закон України «Про порядок виділенняв натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»від 5 червня 2003 р. // Відомості ВерховноїРади України -2003- N 38, ст.314
8) Аграрне право України Підручник / За ред. О.О.Погрібного — Київ.-2004.
9) Фермерство в Україні: основні правові засади Підручник / За ред. Титова Н. І. — Львів, 1998.
10) Аграрне право України Підручник / За ред. В.З.Янчука.-К.,2003.
11) Аграрне право України Підручник / За ред. Г.Е.Бистрова М.Н.Козиря- М.,1998р.
12) Аграрне законодавство України Підручник / За ред. В.І. Семчика — К.,2005.
13)Офіційнийвісник України-2003р. — № 31.