Контрольнаробота
здисципліни «Конституційне Право України»
тема№ 1
«Права,вільності і зобов’язання
людиниі громадянина»
ЗмістВступ 1. Основи конституційного статусу людини і громадянина на Україні 2. Громадські права і свободи людини і громадянина в Україні 3. Політичні права і свободи громадян України Висновки Література
Вступ
Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим ухарактеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка маєправову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавствата узгоджує з ним свою поведінку.
Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, щомає статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного,економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тихправ і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов’язків,що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявностічи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські йполітичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязінадаються саме громадянам суверенної держави. Отже, громадянство є одним ізвизначальних факторів у характеристиці правового становища особи.
1.Основи конституційного статусу людини і громадянина на
Україні
Громадянином України, як і іншої держави, є не будь-якалюдина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі,користується правами і виконує обов’язки – перебуває в особливих правовихзв’язках з Україною.
На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають натериторії України і становлять демографічну категорію, громадяни утворюють їїнарод, який є правовою категорією. саме український народ відповідно доКонституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади вУкраїні.
Відповідно до загально визначених норм міжнародного права,право на громадянство є невід’ємним правом кожної людини. це визначено уЗагальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15), у Міжнародномупакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та уЗаконі України «Про громадянство України».
Згідно із Законом про громадянство саме громадянство Українивизначає правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свійвияв у їхніх взаємних правах та обов’язках. Отже, громадянство– це стійкий правовий взаємозв’язок між особою і державою, де обидва суб’єктимають взаємні права та обов’язки.
Під конституційними правами і свободами людини ігромадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державоюміру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метоюзадоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній(духовній) та інших сферах суспільного життя.
Взаємні права та обов’язки особи та української державипередбачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод танесуть усі обов’язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадянимають неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати праві законних інтересів інших суб’єктів права, не завдавати шкоди навколишньомуприродному середовищу, захищати суверенітет і територіальний цілісністьУкраїни. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови дляреалізації ними своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадянв усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів їхніх яквсередині країни, так і поза її межами.
Держава відповідальна перед громадянами. Згідно зКонституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головнимобов’язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїмгромадянам, які перебувають за її межами.
Правове становище громадянина суттєво відрізняється відправового статусу інших осіб, що проживають на території держави (іноземців,осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає своїособливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасовопроживає на території іншої держави.
Громадянство як правове становище має певні характеристики:по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожноїлюдини (паспорт, свідоцтво про належність до громадян України або інший,визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянстволюдини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє,двосторонній зв’язок між людиною і державою, що проявляється у певномукомплексі взаємних прав, обов’язків та відповідальності, який базується навизнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте,поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так іпоза її межами.
Громадянство України як специфічний правовий зв’язок особи йукраїнської держави засновано на певних принципах, що визначені в КонституціїУкраїни та Законі України «Про громадянство України».
У законодавстві України відображені й закріплені такі основніпринципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону):
· принципєдиного громадянства;
· принципзапобігання виникненню випадків без громадянства;
· принципнеможливості позбавлення громадянства України;
· принципвизнання права громадянина України на зміну громадянства;
· принципнеможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою безгромадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуттягромадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення шлюбу абоприпинення шлюбу другим із подружжя;
· рівностіперед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуттяними громадянства України;
· збереженнягромадянства незалежно від місця проживання громадянина України.
Одним із перших питань, що виникають в основі громадянстваУкраїни, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які єгромадянами України.
Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України»громадянами України є:
1) усігромадяни колишнього СРСР. які на момент проголошення незалежності України (24серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;
2) особи,незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на моментнабрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи,які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і якиму паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справУкраїни внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, якіприбули разом із батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони недосягли повноліття;
4) особи,які набули громадянство України відповідно до Законів України та міжнароднихдоговорів України.
Згідно з п. 4 ст. 3 Закону «Про громадянство України»громадянами України визнаються особи, які набули громадянство Українивідповідно до нього.
Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах,що визначені у ст. 6 Закону, а саме:
· занародженням;
· затериторіальним походженням;
· внаслідокприйняття громадянства України;
· внаслідокпоновлення громадянства України;
· внаслідокусиновлення;
· внаслідоквстановлення над дитиною опіки або піклування;
· внаслідоквстановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування;
· внаслідокперебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
· внаслідоквстановлення батьківства;
· за іншимипідставами, передбаченими міжнародними договорами.
Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави тазагальновизнаним принципам міжнародного права.
Набувши громадянство України, особа, як правило, перебуває вньому все життя. але об’єктивно можливо й припинення громадянства України.
Підстави припинення громадянства України є:
1) вихід згромадянства України;
2) втратагромадянства України;
3) припиненнягромадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.
Втрата громадянства України відбувається, насамперед, якщогромадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набувгромадянства іншої держави.
Крім того, громадянство України втрачається, якщо:
· іноземецьнабув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому законом,документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову віднього;
· іноземецьнабув громадянства України і скористався правами або виконав обов’язки, якінадає чи покладає на нього іноземне громадянство;
· особанабула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок поданнясвідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
· громадянинУкраїни без згоди державних органів України добровільно вступив на військовуслужбу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції абооргани державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів:Президентом України, Комісією при Президентові України; спеціальноуповноваженими органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерствомзакордонних справ України, дипломатичними та консульськими установами України.
2. Громадські права і свободилюдини і громадянина в Україні
Пріоритетними елементом системи основних прав і свобод людини і громадянина є громадські права і свободи людини і громадянина єгромадянські права і свободи, які іноді називають особистими, в силу того, щовони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини,незалежно від її громадянства і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.
Певним невід’ємним правом людини є її право на життя,що виникає з моменту її народження (ст. 27). Право на життя не може бутискасовано чи обмежено ким-небудь. На вимогу Ради Європи Україна відмовилась відсмертної кари як вищої міри покарання. кримінальний кодекс України 2001 р.скасував смертну кару.
Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, ідержава бере на себе обов’язок захищати це право. Окрім того, кожна людина маєправо захищати своє життя і здоров’я та життя і здоров’я інших людей відпротиправних посягань.
Істотним громадським правом є право кожного на повагу дойого гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід’ємним внутрішнімставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного членасуспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому,що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільноїзгоди не може бути піддана медичним, науковим, та іншим дослідам. Участь утаких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умовнаукового характеру таких досліджень.
Наступним громадським правом, що закріплює КонституціяУкраїни, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканість(ст. 29). це право передбачає, що ніхто не може бути заарештованим аботриматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки напідставах та в порядку, встановлених законами. Тобто кожна особа з моменту їїзатримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свогозатримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичізатриманого чи заарештованого.
Утім, Конституція передбачає, що у разі негайної необхідностізапобігти злочинові чи перепинити його, уповноважені на те законом органиможуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох годинзатримана особа негайно звільняється. Як правило, такі затримання особиздійснюються в разі запобігання особливо тяжких злочинів.
Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного нагарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникненнята інших посягань з боку будь-яких суб’єктів конституційно-правових відносин.Зокрема ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарівабо наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншоговолодіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованимрішенням суду.
У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життялюдей та машин чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються увчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення дожитла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Зокрема,такий порядок установлюється Законом України «Про оперативно-розшуковудіяльність» від 18 лютого 1992 р. та іншими законами України у сферіправоохоронної діяльності.
Спорідненим до права на недоторканість житла є право натаємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції,встановлене ст. 31 Конституції України. Це право гарантується нормамиадміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичнувідповідальність за порушення права на таємницю листування, телефонних розмов,телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише напідставі рішень суду, у порядку, встановленому законом, із метою запобіганнязлочинів чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщоіншим способом одержати інформацію неможливо. Такі випадки регулюютьсяположеннями Закону України «Про оперативно-розшукну діяльність» від 18 лютого1992 р. та Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.
Наступним видом громадських прав людини є її права у сферісімейного й особистого життя, які значною мірою залежать від морально-етичнихнорм, властивих тому чи іншому суспільству. Ст. 32 Основного Закону декларує,що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя,крім випадків. передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускаютьсязабирання, зберігання, використання та поширення конфіденціальної інформаціїпро особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересахнаціональної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До такоїконфіденціальної інформації відноситься інформація про усиновлення, грошовівклади, заповіти. стан здоров’я, особисті стосунки людини тощо.
У разі поширення недостовірної інформації про особу та членівїї сім’ї держава гарантує судовий захист права спростовувати таку інформацію,вилучення її та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданоїзбиранням, зберіганням, і поширенням недостовірної інформації. як правило,йдеться про інформацію, що наносить шкоду особистій і діловій репутації людинита членів її сім’ї.
До того ж, Конституцією закріплюється право громадян наознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування,установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншоюзахищеною законом таємницею.
Іншим громадським правом людини і громадянина є право навільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). Це праводеякі вчені відносять до політичних прав, що не зовсім відповідає дійсності,оскільки останнє не відноситься до політичної сфери суспільних відносин і невпливає на їх стан і якість. Крім того, це право поширюється на всіх осіб, щозаконно перебувають на території України без огляду на їх громадянство чи вік.
Право на вільне пересування, вільне проживання та вільнезалишення території України є новим для вітчизняної конституційної торії тапрактики, оскільки за радянської доби воно не лише не закріплювалося, а йзаборонялося. Одним із позитивних здобутків його закріплення в КонституціїУкраїни 1996 р. стала ліквідація архаїчного інституту прописки.
Належить до громадянських прав і право на свободу думки іслова (ст. 34) та право на свободу світогляду і віросповідання(ст. 35). Хоча існує думка, що право на свободу думки і слова слідвідносити до культурних прав людини і громадянина, оскільки воно визначає міру можливоїповедінки саме в культурній (духовній) сфері суспільних відносин. Це павогарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширюватиінформацію усно, письмово, або в інший спосіб, за винятком інформації, обігякої обмежується чинним законодавством.
Право на свободу думки і слова передбачає, що кожен має правосповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої (бути атеїстом),безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи іритуальні обряди, вести релігійну діяльність, за винятком обмежень,встановлених законом в інтересах громадського порядку, здоров’я і моральностінаселення або захисту прав і свобод інших людей.
При цьому необхідно враховувати, що Україна декларує себесвітською державою, в якій церква відділена від держави, а школа – від церкви.Тож належність особи до певної релігійної організації не звільняє таку особувід виконання її конституційних обов’язків. Винятком є члени релігійнихорганізацій, які в силу релігійних переконань (релігійна заборона брати в рукизброю), здійснюють свій військовий обов’язок шляхом проходження альтернативноївійськової служби.
3. Політичні права і свободигромадян України
Політичні права громадян України, поряд з громадянськимиправами і свободами, є пріоритетними у системі конституційних прав і свободлюдини й громадянина. Політичні права і свободи належать громадянам України івиражають зміст правовідносин між особою і державою. Відповідно, у науковій інавчальній літературі отримав поширення вираз «політичні права і свободигромадян України».
До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційновідносяться право на свободу об’єднання у політичні партії та громадськіорганізації (ст. 36); право громадян України брати участь в управліннідержавними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обиратита бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування(ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори,мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективніписьмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органівмісцевого самоврядування (ст. 40).
Політичні права і свободи громадян України– це конституційно визначенаміра можливої політичної поведінки особи, насамперед, участі у безпосередньомународовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в якихособа виступає, перш за все, як громадянин України, учасник суспільно владнихвідносин.
Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина єте, що за винятком права на об’єднання в неполітичні організації і права наіндивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянамУкраїни, які досягли 18 років і набули повної правосуб’єктності. На відміну відгромадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними,політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в інтересахнаціональної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадянУкраїни, визнаних в судовому порядку недієздатними.
Ще однією особливістю політичних прав і свобод громадянУкраїни є високий ступінь їх гарантованості не лише на національному, а й наміжнародному рівні. Рівень гарантованості політичних прав і свобод постійнопіддається моніторингу з боку міжнародних організацій (ООН, ЄС, Рада Європи,ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.
До того ж. саме реалізація політичних прав громадян України сприялареалізації національного державотворення, що підтвердили події, пов’язані звсеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. та Помаранчевою революцією 2004 р.
Найбільш узагальненим і системоутворюючим щодо іншихполітичних прав і свобод є право громадян України брати участь в управліннісправами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бутиобраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст.38 Конституції України ). По суті це право закріплює гарантовану можливість длягромадян України брати участь у здійсненні безпосереднього народовладдя,державної влади та місцевого самоуправління.
Наступним важливим політичним правом громадян України є правона свободу об’єднань у політичні партії та громадські організації (ст. 36)для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України.
Особливо важливим на сьогодні є право громадян на участь устворенні політичних партій України. У зв’язку з проведенням політичної(конституційно-правової) реформи і Україні (2004-2006 рр.), що позначиласяпереходом до парламентсько-президентської форми державного правління тапропорційної виборчої системи, політичні партії стають головним, пріоритетним суб’єктомконституційно-правових відносин. Порядок їх утворення і діяльність регулюєтьсяЗаконом України «Про політичні партії» 2001 р.
На відміну від права на створення й участь у діяльностіполітичних партій, право засновувати громадські організації мають не лишегромадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що законноперебувають на території України. Це право також поширюється на громадськіорганізації, що відстоюють професійні права людей – профспілки.
Утім, Конституція України у ст. 37 визначає й підстави длязаборони діяльності політичних партій та громадських організацій. До нихвідносяться програмні цілі або дії, спрямовані на ліквідацію незалежностіУкраїни, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушеннясуверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконнезахоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалюванняміждержавної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободилюдини, здоров’я населення. Основний Закон забороняє також утвореннявоєнізованих формувань у складі політичних партій і громадських організацій. Недопускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій ворганах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевогосамоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, унавчальних закладах та інших державних організаціях і установах.
Окрім виборів та референдумів, існують й інші формибезпосередньої реалізації народного суверенітету: мирні збори, мітинги, походи,демонстрації та ін.
Основний Закон в ст. 39 встановлює право громадян Українизбиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації,про проведення яких завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування. Ціформи безпосередньої демократії дозволяють громадянам України вільновисловлювати свої погляди, відстоювати свої політичні переконання таакцентувати увагу громадськості на тих чи інших політичних проблемах.
З метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’янаселення або захисту прав і свобод інших людей допускається обмеженняреалізації права на збори, мітинги, походи та демонстрації на підставі рішеньсуду.
Визначене у ст. 40 Конституції України право направлятиіндивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися доорганів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових іслужбових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і датиобґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, або право на звернення(петиції) є засобом забезпечення інших політичних прав громадян і формоюреалізації права громадян України брати участь в управлінні державними справамита формою громадського контролю за діяльністю органів державної влади, органівмісцевого самоврядування й їх службових і посадових осіб. Але право назвернення поширюється не тільки на громадян України, а й на осіб безгромадянства, що законно перебувають в Україні, і тому дозволяє вирішувати йінші важливі суспільні проблеми, окрім політичних. Порядок реалізації цьогоправа визначається Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996р.
Висновки
Ідея про права людини має давню історію. Її сучасне розуміннязумовлене рівнем та особливостями світової цивілізації й водночас спирається напопередній досвід людства, втілює релігійні, філософські, політичні,економічні, правові погляди багатьох народів різних епох. Протягом усієїісторії людство вело боротьбу за свої права та їх юридичне закріплення взаконах і кодексах, що є дуже важливим для захисту прав людини.
У сучасній політико-правовій теорії є декілька варіантівкласифікації прав і свобод людини, серед них найбільш поширеною є класифікаціяза Міжнародними пактами на такі групи: громадянські (особисті), політичні,економічні, соціальні та культурні. Громадянські права людини ототожнюють зособистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відносини особи вконкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні та культурні групиоб'єднують в одну групу соціально-економічних прав. У науковій літературіпорушувалося питання про винесення в окрему групу так званих «фізичнихправ» (право на життя, фізичну недоторканість, вибір місця проживаннятощо).
Статус громадянина складається не лише з прав і свобод,оскільки до нього входять також і конституційні обов'язки людини й громадянина,закріплені у ст… 65-68 Конституції України. Це обов'язки додержуватисяКонституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь ігідність інших людей, захищати Вітчизну, її незалежність і територіальнуцілісність, шанувати державні символи, сплачувати податки і збори в порядку йрозмірах, встановлених законом, не завдавати шкоди природі, культурній спадщиніта відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов'язки спрямовані на забезпеченняреалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.
Література
1. Конституційнеправо України: Підручник / За заг. ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка;Прецедент, 2006. – 344 с.
2. Конституційно-правовіформи безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики / Заред… проф… В.П. Погорілка. – К., 2001. – 356 с.
3. КонституцияУкраины, принятая на пятой сессии Верховной Рады Украины 28 июня 1996 года сизменениями и дополнениями согласно Закону Украины «О внесении изменений кКонституции Украины» №2222-IV. –Харьков: Весна, 2007. – 48 с.
4. КравченкоВ.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. – К.: Університет«Україна», 2004.-528 с.
5. Правознавство:Навчальний посібник / В.І Бобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій (керівник авт.колективу) та ін.; За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 480с.