План
1. Вступ
2. Поняття помилки в кримінальному праві таїї значення
3. Юридична помилка, її види та вплив накваліфікацію злочину
4. Фактична помилка, її види та вплив накваліфікації злочину
5. Висновки
6. Список використаних джерел
1. Вступ
Актуальністьтеми. Кримінальне право Польщі ще у ХІІ ст. не розрізняло намірувід необережності, допускало і широко застосовувало відповідальність без вини.Сім’я відповідала за зраду одного із своїх членів, село – за труп, знайдений найого території. У юриспруденції пізньої римської імперії невідворотністьпокарання трактувалось саме у сенсі необхідності забезпечення публічногоправопорядку, а не абстрактної правової справедливості, що виступає як відплатаза вчинений злочин — «Іноді покарання підсилюється в інтересах громади...».Крім того, покарання іноді могло накладатись і винятково з міркувань правовоїдоцільності. Тобто, як видно із наведених положень до кримінальноївідповідальності в той час могла притягуватися не винна у скоєнні злочинуособа.
На сьогодні ж, вина — цецентральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якогоскладу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складузлочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторонуі тим самим склад злочину.
Вина визначається яквнутрішнє ставлення особи до вчинюваного нею діяння. Іноді трапляються випадки,коли особа сумлінно вважає, що діє правомірно, але в реальності її дії єкримінально-караними, тобто, вона помиляється щодо характеру свого діяння. Вкримінальному праві такий випадок дістав назву помилки. Остання має великезначення для визначення винності особи, а отже і для криміналізації діяння.
Спершу помилку розглядали узагально-філософському значенні. І лише через багато століть вона сталапредметом окремого дослідження юридичних наук.Детальне дослідження помилки як суто юридичного явища булозапочатковане у Давньому Римі в межах римського приватного права.
На сьогодні, проблематикапомилки є достатньо дослідженою в доктрині кримінального права. Над їїдослідженням працювали такі вчені як: С.Баршев,Ю.А Вапєва,Є.В. Ворошилін, Л.Д. Гаухман, П.С. Дагель, В.Ф. Кириченко, О.Ф.Кістяківський, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський,ФаткуллинаМ.Б, та інші.
Однак, незважаючи на ці дослідження, актуальність цього питання для України невтрачається і зараз, це пов’язано із відсутністю законодавчого закріпленняпомилки та, у зв’язку із цим, проблемами кваліфікації на практиці.
Мета курсовоїроботи – з’ясувати сутність помилки та її значення для кримінального праваУкраїни.
Завдання:
- визначити поняття помилки та з’ясуватиїї значення;
- проаналізувати основні види помилок укримінальному праві;
- дослідити законодавство держав, уяких помилка у кримінальному праві закріплена на законодавчому рівні;
Для виконання поставленихзавдань у ході роботи будуть використані праці авторитетних вчених, чинненаціональне законодавство України, законодавство інших держав, матеріали лекційі підручники відомих авторів.
2. Поняття помилки в кримінальному праві таїї значення
Інститут помилкив кримінальному праві України має давню історію, яка починається з ХVIIІстоліття. Положення, які мають певний стосунок до помилок, можна знайти і вАртикулі воїнському Петра І, прийнятому 26 квітня 1715 р. Зокрема, арт. 37даного нормативно-правового акта передбачав застосування смертної кари до тихосіб, які після виставлення караулу і після бою тапти або ж вночі безпідставнопідняв бойову тривогу. Проте у тлумаченні до цього артикула було зазначено, щосуддя повинен з’ясувати, чи така тривога була піднята зі злим наміром, ненавмисно,чи з інших причин (однією з яких гіпотетично можна вважати і помилковеприпущення щодо наявності загрози з боку ворога – Б.М.) і, в разі потреби, незастосовувати до винної особи смертної кари, а покарати його на власний розсуд.Ще більш показовим є положення арт. 41 Артикула воїнського, де закріплено нормупро юридичну помилку, зумовлену незнанням наявних в армії правил. Відповідно доцього положення солдат або офіцер, який заснув під час перебування на караулі,напився до такого стану, що не був у змозі виконувати обов’язки караульного абож передчасно самовільно залишив свій пост до того, як був замінений іншим, підлягавсмертній карі через розстріл. Однак, як було зазначено у роз’ясненні до даногоартикула, якщо солдат перебував на службі короткий час і не був ознайомлений ізАртикулом воїнським та з наслідками, які чекають на порушника відповіднихправил, то суд повинен врахувати ці причини і замінити смертну карушпіцрутенами.
Після Першоїсвітової війни на території Галичини, Волині та Західного Полісся діялопольське кримінальне законодавство, а саме – Карний кодекс від 11 липня 1932р., який містив низку положень, що стосувалися помилки особи, яка вчиниласуспільно небезпечне діяння. По-перше, ст. 15 кодексу закріплювала правило,згідно з яким обставини, від яких залежить вища караність, беруться до увагитільки тоді, коли особа про них знала або повинна була знати (§ 1). Це саместосується і наслідків вчинку, від яких залежить вища караність (§ 2).По-друге, відповідно до § 1 ст. 20 цього кодексу, не допускався провини той,хто діяв під впливом помилки щодо обставини, яка належить до суті вчинку, окрімвипадку, коли провина була ненавмисною, а помилка стала наслідком необережностічи недбальства. По-третє, суд міг узяти до уваги виправдане незнанняпротиправності вчинку як підставу для надзвичайного полегшення кари (§ 2 ст.20). Фактична помилка, яка стосується істотних ознак вчиненого діяння, усуваєзлочинність такого діяння і перетворює його в нейтральне з правого погляду.Кодекс 1932 р. відрізняв фактичну помилку, яка унеможливлює злочинність діяння,від такої, яка виключає тільки злий намір. [1, с 348.]. Як бачимо, паросткизародження помилки сягають давнини, і мали уже в той час важливе значення,деякі положення тих часів застосовуються і актуальні і зараз.
Відсутність визначенняпоняття помилки в законодавстві України зумовлює різнобічність підходів до йоговизначення серед наукових кіл.
/>Укримінально-правовій літературі помилка визначалася по-різному, як неправильнеуявлення особи про фактичні й юридичні ознаки вчиненого діяння; як неправильнеуявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяннята його наслідків; як неправильна оцінка особою своєї поведінки; як неправильнеуявлення особи про об'єктивні та суб'єктивні ознаки суспільно небезпечногодіяння, що характеризують це діяння як злочин; як неправильне уявлення особипро характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння і йогокримінальної протиправності; як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичнезначення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, щопередбачені як обов'язкові ознаки у відповідному складі злочину[2, c.123].
Ґрунтовним, на мою думку, єпідхід Т. М. Марітчака, він зазначав, що поняття помилки в кримінальному правірозуміють у декількох значення. Коли говорять про помилку, то мають на увазі,по-перше, помилки, які допускають самі злочинці при вчиненні посягань(наприклад, помилки в об'єкті посягання), і, по-друге, — помилки, якідопускають суб'єкти кримінально-правової кваліфікації при встановленнікримінально-правової норми, яка підлягає застосуванню в конкретному випадку [3,с 8].
Я вважаю, що ці два значення,які виділив Марітчак мають право на самостійне існування, вони взаємопов’язані,одна помилка зумовлює виникнення іншої. Обгрунтовуючи свою думку, хочу навестиприклад. По факту вбивства, після порушення кримінальної справи вдалосязатримати підозрюваного А., під час його допиту, він зізнався, що керуючисьмотивом помсти за неприйнятне для нього рішення, він, вночі з метою вбивстватричі вистрелив у чоловіка, якого вважав своїм сусідом – суддею, після чогоскинув тіло в річку. Після допиту слідчий перекваліфікував злочин за ст. 379,який попередньо кваліфікував за ст. 115. Через деякий час вияснилося, що А.вбив не суддю – сусіда, а іншого чоловіка з сусідньої вулиці, прийнявши йоговночі за служителя феміди, а сам суддя деякий час перебував у зв’язку звідрядженням у іншому місті. Отже, помилка винного в особі потерпілоговикликала помилку слідчого в кваліфікації діяння.
Кваліфікаційні помилки — ценеправильне встановлення наявності або відсутності складу злочину, а також йоговідповідності нормам Загальної та Особливої частин КК України. Таки помилки, навідміну від кримінально-процесуальних, носять кримінально-правовий характер.Основні джерела кваліфікаційних помилок — недоліки законодавства та вадиправозастосування. До кваліфікаційних помилок не належать неправильніпокарання. Вчинення злочину або незакінчення його з незалежних від особиобставин (замах і готування) — межа кваліфікації злочинів. При цьому,кваліфікаційні помилки узагальнено можна класифікувати на три групи:1.Невизнання наявності складу злочину у діяннях, в яких він міститься; 2.Встановлення наявності складу злочину у діяннях, де він відсутній; 3.Неправильне обрання норми КК України для кваліфікації злочинів. Перша ізназваних помилок є найбільш розповсюдженою. Деякі вчені цю помилку називаютьнекваліфікацією, тобто невизнання правозастосовним органом складу злочину у тихвипадках, де в дійсності він існує. Це породжує штучну латентність злочинів.При цьому, аналіз судової практики свідчить про те, що в деяких випадках маємісце приховування злочинів з боку тих осіб, які зобов’язані їх розкривати.Також, «некваліфікація злочинів» може мати місце у зв’язку із неправомірноювідмовою правозастосовних органів у кримінальному переслідуванні і порушенні кримінальноїсправи, перебільшеним уявленням про диспозитивність в матеріальному тапроцесуальному кримінальному праві. Чинний КПК України визнає декількакатегорій справ, справами приватного і приватно-публічного обвинувачення.
Друга кваліфікаційна помилка —це встановлення правоохоронними органами наявності у вчиненому складівзлочинів, яких в дійсності немає. Виправлення цієї помилки судами(виправдовувальні вироки по кожній десятій справі) — показник здебільшогопрофесійності судової влади. Однак таке виправлення на практиці частообумовлюється певними труднощами. Оскільки, відповідно до законодавства ісудові органи, і органи, що підтримують у суді державне обвинувачення(прокуратури) є окремими складовими єдиної системи державних правозастосовнихорганів. Мабуть, саме тому, у переважній більшості обвинувальних вироків судівмотивувальна частина на 80—100 відсотків відтворює зміст державногообвинувачення по справі.
Помилкова юридична оцінкавчиненого у зв’язку із неправильним обранням норми КК України за розповсюдженнямвизначається таким чином: 1. Кваліфікація оціночних ознак злочину; 2.Кваліфікація єдиних складних і сукупних злочинів; 3. Кваліфікація суспільнонебезпечних наслідків; 4. Кваліфікація малозначних діянь і злочинів, що межуютьз проступками. Враховуючи викладене вище, можна виділити дві основні причиникваліфікаційних помилок: 1. Законодавча; 2. Правозастосовна. Перша полягає упроблемності КК України, неточності його норм або в їх застарілості. Зазначенням і об’ємом впливу на кваліфікацію злочинів, основним в даному разі, євідсутність в КК України складів необережного заподіяння середньої тяжкостітілесного ушкодження.
Не менш значущою причиноюкваліфікаційних помилок є недоліки в діяльності правоохоронних і судовихорганів. Ця помилка може полягати у неправильному обранні норми КК України дляідентифікації скоєного із складом злочину[4, c. 164,166].
Заслуговує на увагу думка В.А. Якушина щодо визначення поняття помилки в її першому значенні: «помилка — цеомана особи відносно об'єктивних якостей суспільно небезпечного діяння, якіхарактеризують його як злочин. Інакше кажучи, це помилка особи відноснохарактеру та ступеню суспільної небезпеки вчинюваного діяння та йогопротиправності [5,с 35]. На мою думку, дане визначення є дещо неповним, оскільки стосуєтьсябільше визначення юридичної помилки.
Оскільки, помилка входить досуб’єктивної сторони злочину, її можна вважатиособливим станом психіки суб'єкта злочину, що може виходити за межісуб'єктивної сторони останнього (коли діяння особи не визнають злочинним).
Деякі вченіототожнюють поняття «помилки» та «омани». Зокрема Л.С. Білогриць-Котляревський,розглядаючи серед причин, які виключають злочинність діяння, невідання тапомилку, писав: «невідання — незнання умов і обставин дії: помилка — оманливонеправильне уявлення про них. Обидва ці поняття в суті своїй якісно тотожні, бопомилка — це також незнання умов й обставин дії; відмінність між нимикількісна: невідання є повним незнанням, а помилка — незнання деталей,подробиць факту». Аналогічну позицію займають С. Баршев, О.Ф.Кістяківський, які розглядали невідання й оману, що скасовують свободусамовизначення, як підставу до виключення ставлення за вину, а також В.Спасович, який, однак, додав, що виключення кримінальної відповідальності не требавизначати категорично як невід'ємну ознаку невідання й омани. Що єнеправильним, тому, що істина й омана — філософські категорії іншого, ніжпомилка, порядку. За результатами науково-теоретичних спостережень, вонислугують методологічними підставами пізнання та пояснення юридичного значенняпомилки, але не є нею. Проти ототожнення помилки з оманою також застерігають іфілософи, деякі правники (Ю.А. Вапєва). Вони вказують на те, що омана — цеілюзорне усвідомлення дійсності, неадекватне відображення предмета суб'єктом,помилки ж виникають унаслідок хибних дій індивіда. Отож у стані помилки особане лише неадекватно уявляє, тобто відтворює у вигляді образу певний об'єкт,подію, явище (свідомий аспект), а таке уявлення знаходить логічний (тобто такожнеадекватний, але вже не щодо об'єктивної дійсності, а стосовно передбачуваногорезультату) зовнішній прояв у акті (актах) конкретної цілеспрямованої вольовоїсоціальної поведінки[6, c.3-4].
Найбільшправильним і обґрунтованим, на мою думку, є визначення поняття помилки дане ШульгоюА.М., Павликівським В.І. Помилка —це невірне уявлення особи про юридичні та фактичні властивості вчинюваногосуспільно небезпечного діяння. Воно охоплює в собі два види помилок: фактичну іюридичну, що є найбільш поширеним у науці кримінального права.
Невідповідністьфактичних обставин вчиненого із суб'єктивним уявленням про нього самимзлочинцем потребує додаткового обґрунтування його відповідальності. Наприклад,особа, викрадаючи чуже майно, може помилятись щодо вартості викраденого. Вцьому випадку виникає питання щодо відповідальності особи — чи вважати такевикрадення дрібним (адміністративна відповідальність) чи кримінально караним.Це питання необхідно вирішувати в залежності від спрямованості умислу — що самебажав вчинити винний.
Значенняпомилки проявляється у тому, що вона здатна впливати на вину особи, тобтофункціонує винятково в рамках даного інституту.
Кримінально-правовезначення помилки полягає у наступному:
—/>по-першенаявність помилки у діях особи впливає на визнання діяння злочином. Невиннеспричинення шкоди виключає кримінальну відповідальність;
—по-друге,помилка особи при вчиненні злочину впливає на кваліфікацію. Дії винного принаявності фактичної помилки кваліфікуються в залежності від уявлення особи профактичні обставини вчинюваного суспільно небезпечного діяння.
—по-третє,помилка особи щодо вчинюваного злочинного діяння впливає на вид та розмірпокарання[7, c.68-69].
Кримінально-правовезначення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільнонебезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме – йогопротиправність, є об’єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину,закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можнаговорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певнихсуспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з’ясувати, якпротиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки.Кримінально-правове значення юридичної помилки найкраще аналізувати,користуючись її поділом на помилку щодо злочинності, щодо кваліфікації та щодокараності вчиненого діяння[8, c.300-301].
3. Юридична помилка, її види та вплив накваліфікацію злочину
Поділпомилок в науці кримінального права здійснюється за різноманітними ознаками, щозумовлює цінність такого поділу як для теорії, так і для практики. />Так,класифікація за джерелом її виникнення є цінною лише для теорії кримінальногоправа, визначити ж чи підлягає особа кримінальній відповідальності, уявляєтьсядуже проблематичним. Підставами розподілу помилок у цьому випадку виступаютьзовнішні (об'єктивні) та внутрішні (суб'єктивні) фактори. М.С. Таганцев виділявпомилки через незнання та через неправильний висновок. На думку В.О.Якушина,існують помилки на рівні раціонального відображення об'єктивної дійсності та нарівні чуттєвого відображення дійсності. Ця класифікація потрібна для з'ясуваннямеханізму формування помилки.
ЗапропонованаП.С.Дагелем класифікація передбачає розподіл помилок на суттєві і несуттєві. Цякласифікація має більшу значимість при визначенні практичної цінності, оскількивизначає рамки кримінально-правового впливу. Суттєва помилка стосується тількитих обставин, які є ознаками відповідного складу злочину або ж обставин, яківиключають суспільну небезпеку діяння, тобто виключають можливість ставленняобставин, які є предметом помилки, в вину суб'єкту, Несуттєва помилка взагаліне впливає на вину.
Розподілпомилок на юридичні та фактичні найбільш доцільний для кримінального права.Така класифікація дає достатньо повну характеристику проблеми помилки вкримінальному праві та особливостей кваліфікації діяння при наявностінеправильного уявлення про обставини злочину[9, c.180-181].
Назаконодавчому рівні поняття юридичної помилки не визначено, а в наукових працяхтрапляються досить різні підходи. Зокрема, В.Ф. Кириченко визначав її якнеправильне уявлення особи щодо протиправності діяння, тобто його належності дозлочинів, кваліфікації та розміру покарання, що загрожує особі, яка вчинитьвідповідне протиправне діяння [10, с. 35]. О.І. Рарог писав, що юридичнапомилка — це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваногодіяння [11,с. 135]. Ю.А. Вапєва зазначає, що під юридичною помилкою потрібно розумітинеправильне уявлення особи щодо юридичного характеру діяння та його наслідків.А.А. Музика в коментарі до ст. 25 КК України засвідчує, що це хибне уявленняособи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння [12,с. 77]. На противагу цим науковцям М.Б. Фаткулліна розглядає юридичну помилкуне як неправильне уявлення, а як неправильне знання, отримане особою підвпливом омани відносно юридичних обставин вчиненого нею діяння.
/>Отже,юридична помилка — це неправильне уявлення особи проправову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературітакий вид помилки інколи називають «помилкою в праві» [13, с. 30].
Юридичнапомилка підрозділяється на такі підвиди: 1) уявний злочин (особа вважає своєдіяння злочином, кримінальний же закон такого складу не передбачає); 2) помилкапротилежна першій (особа має неправильне уявлення про те, що скоєне діяннянезлочинне); 3) неправильне уявлення особи про кваліфікацію, вид та розмірпокарання.
Кримінально-правовезначення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільнонебезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме — йогопротиправність, є об'єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину,закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говоритипро злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певнихсуспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з'ясувати, якпротиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки.Що стосується помилок щодо злочинності діяння, то в літературізагальноприйнятим є їх поділ залежно від правової природи вчиненого на такіпідвиди:
а)помилкаособи, яка вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно таким не є;
б)помилка особи, яка не вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно єзлочином.
Упершому випадку йдеться про так звану позитивну юридичну помилку або«уявний злочин». У такій ситуації особа неправильно оцінює вчинюваненею діяння як злочинне, помиляючись в його суспільній небезпеці та кримінальнійпротиправності, оскільки воно не спричиняє і не може спричинити істотної шкодисуспільним відносинам, які поставлені під охорону кримінального закону і законне вважає відповідне діяння злочином, тобто КК України або взагалі не міститьнорми, яка передбачала б учинене особою діяння (через що діяння не може бутивизнано кримінально протиправним), або містить норму, яка передбачає умови,відповідно до яких діяння визнається правомірним.
Такедіяння вважається злочинним лише з погляду самого «уявного злочинця».Як слушно відзначає В.Ф. Кириченко, наявності лише цього факту ще не достатньодля того, щоб зробити діяння злочинним. Відсутність хоча б однієї з ознакскладу злочину свідчить про відсутність складу злочину в цілому. «Уявнийзлочин» не тягне кримінальної відповідальності, хоча не є імовірноюможливістю порушення особою норм інших галузей права та притягнення її до іншихвидів юридичної відповідальності.
Наприклад,дружина злочинця приховує сліди злочину, знаючи про кримінальнувідповідальність за такі дії (ст. 396 КК України). Однак незнання того, щокримінальний закон унеможливлює кримінальну відповідальність членів сім'ї чиблизьких родичів, не може слугувати підставою для визнання її дій злочинними. Утаких випадках кримінальної відповідальності не виключається, оскільки дляцього відсутні об'єктивні підстави: не було вчинено злочинного діяння.
Отже,«уявний злочин» не змінює загалом незлочинного характеру вчиненогодіяння, тому подібна помилка не тягне кримінальної відповідальності особи.Такий різновид юридичної помилки може мати лише кримінологічне значення дляхарактеристики особи, яка її допустила.
Складнішимє питання про кримінально-правове значення негативної юридичної помилки, сутьякої полягає у тому, що особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння якнезлочинне, хоча воно передбачене у кримінальному законі як злочин. М.Б.Фаткулліна виділяє такі ознаки такої юридичної помилки:
1) урезультаті негативної юридичної помилки особа неправильно оцінює юридичнусторону вчинюваного діяння, помиляючись щодо його суспільної небезпеки ікримінальної протиправності;
2) неправильнаоцінка стосується того, що особа не вважає вчинюване нею діяння суспільнонебезпечним і кримінально протиправним;
3) кримінальнийзакон зачислює вчинюване особою діяння до злочинів;
4) особасправді не знає про існування кримінально-правової заборони, помиляючисьдобросовісно;
5) особане могла знати про існування кримінально-правової заборони, підставою для чогомогли стати такі обставини: а) особливі психофізіологічні, соціальні та іншіознаки особи (наприклад, відставання у психічному розвитку, проживання вмісцевості, віддаленій від великих культурних та промислових центрів або коли іноземнийгромадянин недавно приїхав у країну тощо); б) кримінальний закон, який набувзаконної сили, не був опублікований або не був доведений до відома громадян іншимспособом; в) помилкове тлумачення кримінального закону; г) криміналізація діяннявідбулася незадовго до його вчинення; д) було змінено нормативні акти іншихгалузей права (з'явилися нові правила, норми, інструкції), порушення яких формуєоснову злочинів з бланкетними диспозиціями, при цьому суб'єкт не ознайомлений іне мав змоги ознайомитися з новими правилами (нормами, інструкціями), котрізмінили зміст кримінально-правової заборони[8, c.302].
УКонституції України(ч. 2 ст. 68) зазначено, що незнання законів не звільняє відюридичної відповідальності. Тобто, особа, не знаючи, що за певне діянняпередбачена кримінальна відповідальність, вчиняє його і за це буде нестипокарання. Але ж як бути у випадках, коли особа діяла, не маючи злого наміру,добросовісно, при чому, якби знала, що закон забороняє – не вчиняла б цих дій.Позитивний досвід в цьому питанні має законодавство деяких країн.
В§ 9 КК Австрії предбачено: “Хто не усвідомлює протиправність діяння у зв’язку зпомилкою в праві, діє невинувато, якщо ця помилка вважається вибачливою.Помилка вважається невибачливою, якщо протиправність діяння була очевидною імогла бути встановлена будь-якою особою або якщо суб’єкт не ознайомився зіснуючими приписами… Якщо помилка невибачлива, то суб’єкт несе відповідальністьза умисний злочин, якщо він діяв свідомо, або за необережне діяння, якщо віндіяв несвідомо”. У ст. 14 КК Іспанії зазначається, що непереборна помилкастосовно протиправності діяння, яке утворює кримінальне правопорушення,виключає кримінальну відповідальність особи. Якщо помилка була переборною,застосовується покарання на 1 або 2 ступені нижче, передбаченого законом.Ст.135 КК Румунії передбачає: “Ніхто не може бути звільнений від відповідальностіз посиланням на незнання або помилкове тлумачення кримінального закону”.ККУгорщини (§ 24) визначає: “Не підлягає покаранню особа, що вчинила діяння узв’язку із помилковим уявленням, тобто діяння не є небезпечним для суспільства,якщо для такого уявлення воно мало обґрунтовану причину”.ККПольщі передбачає, що незнання про протиправність діяння не виключаєвідповідальності, якщо особа могла уникнути помилки.
Отже,переважна більшість статей КК зарубіжних держав стосовно помилки містятьвиключення з загального правила. Так, зазначається, що суб’єкт діє невинувато,якщо він припустився вибачливої помилки. При цьому необхідно зазначити, що якщоособа підлягає кримінальній відповідальності за наявності помилки, то покараннясуб’єкту передбачається більш м’яке, ніж передбачено законом (ближче домінімальної межі санкції статті кримінального закону)[14, с. 280].
Явважаю, що і для кримінального законодавства України потрібна норма, якаміститиме виключення щодо кримінально-караності цього підвиду помилки, запевних додаткових обставин.
Помилкау кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Невірнеуявлення особи про юридичну кваліфікацію діяння не входить у зміст умислу тапредмет доказування по справі. Кваліфікація дій винного є обов'язком державнихорганів, які повинні встановити відповідність дій винного певнійкримінально-правовій нормі. А тому і помилка особи щодо кваліфікації своїх дійна кримінальну відповідальність не впливає. Так, якщо особа відкрито заволоділачужим майном (грабіж), але помилково вважає, що її дії повинні кваліфікуватисяяк крадіжка (таємне викрадення чужого майна), то це не виключає обов'язкуслідчого та суду керуватися законом, а не уявленням особи.
Помилкау мірі покарання, передбаченого за вчинення суспільно небезпечного діяння.Призначення покарання за вчинений злочин, його виду та розміру, як ікваліфікація злочину, є прерогативою суду. Встановлення міри покарання завчинений злочин визначається законом, а тому і помилка щодо виду та розмірупокарання на кримінальну відповідальність не впливає.
Такимчином, за загальним правилом, юридична помилка, тобто невірне уявлення особипро юридичні властивості вчинюваного діяння на кримінальну відповідальність невпливає. Особа підлягає відповідальності за вчинений злочин не відповідно довласних оцінок, а на підставі юридичного аналізу вчиненого злочину відповіднимиорганами (досудового слідства та суду), що ґрунтується на законі[7,c. 73-74].
Деяківчені виділяють підвиди помилки щодо кваліфікації діяння. Так, З.Г. Алієввиділяє такі підвиди:
а)помилка, за якої особа вважає, що діяння слід кваліфікувати за декількомастаттями, тоді як воно підлягає кваліфікації лише за однією статтеюкримінального закону (цей різновид можна ще назвати «уявною множинністю злочинів».Найчастіше він може мати вигляд «уявної ідеальної сукупності». Однакце також може бути «уявна реальна сукупність» (наприклад, при складенихзлочинах, злочинах, які ускладнені додатковими тяжкими наслідками тощо) та«уявна повторність» злочинів (наприклад, вчиняючи продовжуваний злочин,особа вважає, що вчиняє декілька самостійних злочинів) — Б.М.);
б)помилка, за якої особа вважає, що діяння варто кваліфікувати за однією статтеюкримінального закону, тоді як воно підлягає кваліфікації за декількома (“уявнийодиничний злочин" — Б.М.);
в)помилка при розмежуванні суміжних складів злочинів [15].
Отже,за загальним правилом, юридична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір тавид покарання, що визначаються судом.
4. Фактична помилка, її види та вплив накваліфікації злочину
Фактична помилка— це невірне уявлення особи про характер або фактичнінаслідки своєї діяльності[16, c.31].
Утеорії кримінального права існують різні точки зору щодо поділу фактичноїпомилки на підвиди. П. Матишевським виділяє наступні: помилка щодо об'єктазлочину; помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать дооб'єктивної сторони складу злочину; помилка щодо розвитку причинного зв'язкуміж злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка упричинності); помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину[17, c.150]. Шульга А.М і ПавликівськийВ.І. Розрізняють наступні види фактичної помилки:
— помилка в об'єкті посягання;
— помилка в особі потерпілого;
— помилка у предметі злочину;
— помилка у характері суспільнонебезпечного діяння;
— помилка відносно суспільно небезпечнихнаслідків діяння;
— помилка у розвитку причинного зв'язку[7,c. 70].
Вважаюза доцільне виділити і охарактеризувати наступні підвиди фактичної помилки:помилка в об’єкті посягання, помилка в особі потерпілого, помилка в ознакахоб’єктивної сторони злочину.
Помилкав об'єкті (erorruinuobjecto))—це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про соціально-правову суть об'єктапосягання, а саме:
а)підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає нанамічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту.Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, яквін вважав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, якийохоплюється поняттям «здоров'я населення». Фактично ж через плутанинуз маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкодазавдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичнихзасобів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження зазагальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).
Уцьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно відспрямованості умислу, скоєне належить кваліфікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт,на який було спрямоване діяннявинного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна однійобставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єктув даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяннякваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (вданому разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК).Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки приконкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які лікивкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачаєвідповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);
б)незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого ізавдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливаєна кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючихобставин, але в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як вчиненийбез їх наявності. Скажімо, винний вбиває вагітну жінку, але за обставинамисправи він не знав і не повинен був знати про вагітність. Його дії будутькваліфікуватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки, яка завідомодля винного перебувала у стані вагітності), а за ч. 1 ст. 115 КК (умисневбивство). Якщо ж винний походить з помилкової уяви про наявність відповідноїкваліфікуючої обставини, то діяння повинно кваліфікуватися як замах на злочин зцією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт вважає, що вбиває вагітнужінку, а фактично це не так, його дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п.2 ч. 2 ст. 115 КК, а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115КК, якщо для цього є підстави)[18, c.131].
/>Припомилці в предметі злочину кваліфікація вчиненогозалежить від того, яким елементом складу злочину є предмет в кожномуконкретному випадку: обов'язковим чи факультативним. Помилка в предметі, що єобов'язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого.Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, накваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предметупритаманні особливі властивості, наприклад зброя, наркотичні засоби, вибуховіречовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістюумислу[2,c. 124-125].
Помилкав особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочину,бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншійособі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосуєтьсяобставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадківполягає у тому, що особа несе відповідальність, як і при помилці в об'єкті, заспрямованістю умислу.
Фактичнапомилка може стосуватися ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину.Це, перш за все, помилка в характері вчинюваної дії або бездіяльності. Такогороду помилки можуть бути двох видів. Особа не вважає свої дії (бездіяльність)небезпечними і кримінально-караними, хоча Кримінальним кодексом вони визнаютьсязлочином. Наприклад, молоді люди 17 і 18 років в стані алкогольного сп’яніння вприсутності великої кількості людей зірвали і розмалювали Державний ПрапорУкраїни, не підозрюючи, що за це передбачена кримінальна відповідальність. Вданому випадку підлітки об’єктивно вчиняють злочин, передбачений ст. 338 КК.Але відповідальність по ст. 186 УК настає лише за наявності умислу. Відсутністьйого виключає і кримінальну відповідальність. Якщо ж особа помиляється відноснонебезпечності своїх дій (бездіяльності), то відповідальність за таку поведінкупередбачена лише за наявності вини (умислу або необережності).
Іншимвипадком є такий, коли особа вважає свої дії (бездіяльність) суспільнонебезпечними, але насправді вони такими не є. У цих випадках відповідальністьнастає за замах на злочин, оскільки винний реалізує свій умисел на скоєнняконкретного злочину. Так, бажаючи отруїти свого конкурента в бізнесі, суб'єктпідсипає йому в келих порошок, який він вважав отрутою. Проте порошок бувнешкідливий. У такому разі дії кваліфікуватимуться по ст. 15 і відповіднійчастині ст. 115 КК.
Помилка відносно ознак, що характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці відносно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків. Помилка особи відносно кількісної характеристики на кваліфікацію скоєного не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, в примітці 3 ст. 158 КК визначається: «У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Будь-який розмір шкоди, що перевищує цю суму, розглядається як великий і на кваліфікацію не впливає. Проте якщо намір винного був направлений на розкрадання в крупному розмірі, а він фактично виявився меншим, скоєне повинне кваліфікуватися як замах на розкрадання в крупному розмірі, оскільки здійснити це винному не удалося по обставинах, не залежних від його волі. Помилка в якісній характеристиці наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати в непередбаченні шкоди, яка фактично настала, і, навпаки, в передбаченні шкоди, яка не настала. У першому випадку виключається відповідальність за умисний злочин, але можлива відповідальність за необережне спричинення шкоди, якщо особа повинна і могло його передбачати. У другому випадку відповідальність може настати за замах на злочин (за наявності прямого умислу). Так, зіштовхуючи свою жертву з балкона п'ятого поверху, суб'єкт вважав, що таким чином позбавить її життя. Однак, «успішне приземлення» потерпілого в яму потягло за собою настання лише невеликих ушкоджень здоров’я.
Помилка в розвитку причинного зв'язку полягає в неправильному розумінні особою причинно-наслідкової залежності між здійснюваною ним дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками, які настали. Помилка в розвитку причинного зв'язку не впливає на кваліфікацію, якщо в результаті дій (бездіяльності) злочинця настає такий суспільно небезпечний наслідок, який охоплювався наміром винного. Різновидом помилки в розвитку причинного зв'язку є відхилення дії (відхилення у дії), коли по причинах, не залежних від волі винного, шкода заподіюється не тому, на кого направлено посягання. В такому разі дії винного будуть кваліфікуватися як сукупність злочинів: замах на один злочин і як закінчений необережний злочин.
Багатокримінальних законів зарубіжних країн закріплюють положення про фактичнупомилку. Так, кримінальне законодавство ФРН (§ 16) передбачає: “Хто привчиненні злочину не знає обставин які стосуються складу злочину передбаченогозаконом, той діє неумисно. Хто при вчиненні злочину помилково передбачаєіснування обставин, які утворюють склад злочину, передбаченого більш м’якимзаконом, той може бути засуджений за умисне вчинення злочину лише на підставібільш м’якого закону”. Аналогічними за змістом є також ст. 47 (фактичнапомилка) КК Італії, ст. 19 (помилка в фактах) КК Швейцарії, які сформульовані зменшим ступенем деталізації. У ст. 14 КК Іспанії стосовно фактичної помилкизазначено: “Непереборна помилка стосовно дії, яка утворює кримінальнеправопорушення, виключає кримінальні відносини особи. Якщо стосовно обставинвчинення діяння і особистості винуватого помилка була переборною,правопорушення в даному випадку карається, як скоєне з необережності. Помилкастосовно дії, що кваліфікує правопорушення, посилює відповідальність”.
Яквидно із вищезазначених положень у деяких державах фактична помилка також можестосуватися суб’єктивної сторони злочину, оскільки законодавець вказує наобставини, що визначаються помилкою щодо всього складу злочину при необережнійформі вини. У певних випадках фактична помилка може виступати обтяжуючоюобставиною.
Окрімрозглянутих в теорії кримінального права виділяються і інші види помилок. Цепомилки в кваліфікуючих ознаках злочину і помилки в засобах скоєння злочину.Помилка першого виду полягає в помилковому уявленні винного про відсутністькваліфікуючих ознак здійснюваного діяння, коли вони є, або, навпаки, про їхнаявність, коли вони фактично відсутні. У таких випадках відповідальністьвизначається змістом і спрямованістю умислу.
Автори,що пропонують виділяти як підвид фактичної помилки помилку в кваліфікуючихознаках діяння, вважають, що помилка особи відносно відсутності кваліфікуючихознак, тоді як вони є, повинна виключати кваліфікацію скоєного яккваліфікованого складу злочину, оскільки ці ознаки не охоплюються свідомістювинного, і тягнуть відповідальність за закінчений злочин без кваліфікуючихознак. У тих же випадках, коли особа помилково вважає, що скоює злочин зкваліфікуючими ознаками, а вони фактично відсутні, діяння, на думку цих учених,повинне кваліфікуватися або як замах на злочин з кваліфікуючими ознаками, абояк такий же закінчений злочин, залежно від співвідношенняі кваліфікуючих ознакі специфіки їх усвідомленняі винним.
Помилкадругого виду полягає у використанні іншого, ніж був визначений, засобу скоєннязлочину. Ці помилки можуть полягати: 1) у використанні засобу, що викликавтяжчі наслідки, ніж передбачав винний; 2) у використанні засобу, який виявивсянепридатним в даних конкретних обставинах; 3) використання абсолютнонепридатного засобу.
Упершому випадку відповідальність повинна наставати за необережне спричиненняшкоди, що фактично настала, в другому — за замах на той злочин, який мав намірзробити винен. У третьому випадку відповідальність виключається, оскількидіяння об'єктивно не є суспільно-небезпечним.
Представляється,що помилка в засобах скоєння злочину впливає на кваліфікацію скоєного, якщостосується таких засобів здійснення злочину, які віднесені законодавцем дообов'язкових елементів складу злочину.
5. Висновки
помилкакримінальний право злочин
Отже, не зважаючи навідсутність закріплення в законодавстві визначення помилки в кримінальномуправі, дане поняття є досить дослідженим в доктрині кримінального права, якавичерпно дає відповіді майже на всі питання, які виникають у процесізастосування даного поняття на практиці.
Помилка як неправильне уявленняособи про фактичні і юридичні ознаки діяння є складовою суб’єктивної сторонизлочину і досліджується в цих рамках.
Як свідчить практика,юридична і фактична помилки, поряд із іншими видами помилки є найважливішими.
Помилка в кримінальному маєважливе значення для практики правозастосування кримінального закону, оскількимає значний вплив на кваліфікацію злочинів.
Але відсутність законодавчогорегулювання цього питання все ж є негативним фактором, оскільки погляди вченихі практиків не є джерелом права в Україні.
Закріплюючи інститут помилкив кримінальному законодавстві,необхідно визначити його місце серед обставин, що виключають злочинність діянняі обставин, що пом’якшують покарання.
6. Список використанихджерел:
Нормативно правові акти:
1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131
Спеціальна наукова література:
3. АлиевЗ.Г. Ошибка как особое обстоятельство оценки поведения субъекта преступления, иее уголовно-правовое значение. Автореф. дисс .… канд. юрид. наук: 12.00.08:Москва, 2007. Електронний ресурс: www.iile.ru/library/autoreferat/ar019.rtf
4. Б. Мелих ПОМИЛКАЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ: ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ // Вісник Львівськогонаціонального університету імені Івана Франка. Серія юрид. 2011. — Випуск 52. — С. 342–350
5. Б. Мелих Кримінально-правове значенняюридичної помилки // Вісник Львівського національного університету імені ІванаФранка. Серія юрид. 2010. – Випуск 50. с. 299-306
6. Вереша Р. /> Помилкав кримінальному праві: поняття та основні види // Підприємництво, господарствоі право. -2005.- №5. –с.123-126
7. Вапєва Ю.А. Помилка у змістісуб'єктивної сторони складу злочину: Автореф. дис .…. кканд.юрид. наук:12.00.08 / Ун-т внутрішніх cправ. — Х., 2000. -19 с.
8. Вапєва Ю.А. Класифікація помилок вкримінальному праві: проблеми та значення // Вісник Університету внутрішніхсправ -1999.- №5. – с.179-182
9. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскомууголовному праву. — М.: Изд-во АН СССР, 1952.-96 с.
10. Марітчак Т. М. Помилки у кваліфікаціїзлочинів. Монографія.- К.: Атіка, 2004.- 188 с.
11. Рарог А.И. Вина в советском уголовномправе. — Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987.-187 с.
12. Оробець К.М. Розуміння помилки укримінальному праві України // Митна справа.- 2004.- №2.- с.79-82
13. Р.В. Вереша Кваліфікаційні помилки //Вісник Академії адвокатури України, 2010. № 1(17). – 164-166 с.
14. Р.В.Вереша Помилка в кримінальному законодавстві зарубіжних держав // ВісникАкадемії адвокатури України, № 1(14), 2009, — 280-282.
15. Якушин В. А. Ошибка и ееуголовно-правовое значение — Издательство Казанского университета, 1988.- 128с.
Підручники з кримінального права
16. Kурсуголовногоправа. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой,И. М. Тяжковой. — М, 2002. — С. 353.
17. Кримінальнеправо України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О.Кузнєцов,М.П.Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005.- 380с.
18. Кримінальне право України: Заг. частина:Підруч. для студ. Для вищ. Навч. Закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.:МАУП, 2004. – 328 с.
19. МатишевськийП. С. Кримінальне прано України: Загальна частина. — К.,2001.
20. Шульга А.М., ПавликівськийВ.І.Кримінальне право України: основні питання та відповіді. – Х.: ПП«Берека-Нова», 2007. – 304с.