ВСТУП
Актуальністьтемисьогодні сфера правозастосовчої практики переживає значні зміни, пов’язанітакож з наявністю нового законодавчого масиву, що регулює правовідносини вбазових галузях права. Зокрема,це стосується прийняття нових кодексів, що регулюють відносини в цивільному йадміністративному процесах, що тягнуть, у свою чергу, значні зміни в цивільномупроцесі. Вступ у чинність нових кодексів істотно змінює роль і значення судовоїпрактики. На жаль, при всіх позитивних моментах, пов’язаних з реформуваннямвітчизняного законодавства й спрямованих на приведення його у відповідність ізсьогоднішніми державними, економічними, політичними й соціальними реаліями,нові кодекси виявилися наповнені посиланнями на оцінні поняття й категорії,зміст яких недостатньо або взагалі не визначений чинним законодавством або вчерговий раз являє собою правові пробіли або колізії.
Крім того, однією зістотних проблем стала підсудність справ, розглянутих судами загальноїюрисдикції, господарськими й новими адміністративними, і, відповідно,спеціалізація судів.
Підсудність – цевідношення між юридичною справою та судом, в силу якого в залежності відсукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому суді і в якомускладі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції. Інститутпідсудності має подвійну правову природу, що проявляється в його одночасномузакріплені як в процесуальному праві, так і в судоустрої.
Правила підсудностівизначають стійкий юридичний зв’язок між юридичною справою та судом на основізбалансування публічних інтересів правосуддя з правами приватного інтересу всфері юстиції. Правила підсудності дозволяють визначити конкретний суд та йогосклад, які повинні розглянути справу по першій інстанції; лежать в основі праваособи на законного суддю; сприяють досягненню завдань кримінальногосудочинства; підвищують виховну та попереджувальну роль правосуддя; єпроцесуальною гарантією забезпечення прав і свобод людини; забезпечуютьреалізацію принципів правосуддя, зокрема, принципу незалежності суддів таможуть виступати елементом регулювання міжнародних відносин. Правилапідсудності чітко окреслюють суверенне право держави на здійснення правосуддя вмежах своєї території.
До наукової розробкитеоретичних питань сутності та видів підсудності цивільних справ, порядкувизначення підсудності у цивільному процесі у законодавстві України та наміжнародному рівні свого часу звертались такі науковці як: Гнєздов О.С.,Кравчук В.М., Оверчук С.В., Радченко П.І., Стефан М.Й., Білоусов Ю.В., ОсокінаГ.Л. та інші.
Мета курсової роботи полягає у визначенні підсудності якоснови побудови судів цивільної юрисдикції, дослідження поняття, видівпідсудності цивільних справ та з’ясування порядку визначення підсудностіцивільних справ у законодавстві України та міжнародних договорах.
Відповідно до зазначеноїмети в курсовій поставлено і послідовно вирішуються такі завдання:
з’ясувати теоретичнізасади поняття підсудності та її ролі у здійсненні цивільного судочинства навсіх стадіях цивільного процесу;
визначити видипідсудності цивільних справ, зокрема їх загальну характеристику, підсудністьцивільних справ Верховному суду України як окремий вид підсудності тапідсудність цивільних справ з іноземним елементом;
дослідити порядок визначенняпідсудності цивільних справ за національним законодавством України та згідноукладених між Україною та іншими країнами договорів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникаютьу процесі здійснення правосуддя при визначенні підсудності цивільних справ.
Предметом дослідження є методологічні, теоретичні таприкладні проблеми вивчення підсудності цивільних справ.
Методи дослідження. Длядосягнення мети та завдань курсової роботи використані такі методи дослідження:системного аналізу та аналогії – для поглиблення соціально-економічного зміступоняття підсудності та його окремих видів; класифікаційно-аналітичний метод –для оцінки впливу підсудності на здійснення правосуддя в Україні;статистично-аналітичні методи (порівняння, динамічних рядів, індексний) – дляоцінки стану становлення окремих видів підсудності цивільних справ в Україні тапорівняння підсудності та підвідомчості при здійсненні цивільногосудочинства.Курсова робота складається з трьох розділів восьми підрозділів, висновку та спискувикористаних джерел, що налічують 28 найменувань.Загальна кількість курсовоїроботи складає 38 сторінки.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ПІДСУДНОСТІ
1.1 Загальні положення про цивільнуюрисдикцію
цивільнаюрисдикцію підсудність законодавство
У законодавствізакріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу тасудову. Серед них є органи, які своїм призначенням мають розгляд певнихправових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силуособливого характеру деяких прав або особливого положення, яке займаютьсуб’єкти права і т.д., держава залишає частину функцій по захисту права увіданні адміністративних органів або засновує для захисту окремих правспеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорівта інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називаютьпідвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певнувластивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати підвідання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ,вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного абогромадського органу.
Зважаючи на положення ст.124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється на усіправовідносини, які виникають у державі, постає питання про розмежуваннякомпетенції щодо вирішення цивільних справ, адже це безпосередньо пов’язано ізправом на судовий захист. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації,слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою слід розуміти нормативневизначення компетенції суду щодо вирішення справ у порядку цивільногосудочинства, адже як вже згадувалось суд може захистити цивільні права упорядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).
Відповідно до ст. 15 ЦПКдо справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають ізцивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з іншихправовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правиламиіншого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справза правилами цивільного судочинства.
Формою розгляду справ цивільноїюрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремовіднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законамиУкраїни.
Залежно від того, чивідносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів,чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заінтересованої особи, зазгодою сторін і недопущення такого, цивільна юрисдикція поділяється на види:
виключну; альтернативну;договірну; імперативну (умовну); а зв’язком справ.
Виключна – юрисдикція, заякою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенціїсуду. Так, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавленнябатьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чинедієздатною і т.д.
Альтернативна –юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу. Така юрисдикціявизначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить правовибору до якого органу звернутися за вирішенням спору. Так, наприклад,заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхомвчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду ізвідповідним позовом.
Договірна – юрисдикція,яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції євинятком, а не правилом. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спірможе бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановленихЗаконом України «Про третейські суди». У випадках, передбачених законом абоміжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, зазгодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційногоарбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловійпалаті України (ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).
Доволі небезспірноювиступає наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часупід нею розумілось те, що ряд спорів можуть стати предметом судового розглядута вирішення тільки при дотриманні «досудового вирішення спору». Однак,Конституція України визнала можливість судового захисту без додержанняпопередньої судової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа.Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненніправосуддя». У рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки ДзюбиГ. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особипроголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, щораніше прийнятим законом був встановлений попередній розгляд справи вдосудового порядку.
Такий вид юрисдикції можевизнаватися, однак в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду(а відповідно можливість судового розгляду справи) пов’язане із певними умовамичи дотриманням певного порядку. Так, у разі відмови в позові про поновленнябатьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківськихправ можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішеннясуду про таку відмову.
Позов про розірванняшлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одногороку після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинивпротиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя абодитини. І у разі подання такої заяви до суду, суд своєю ухвалою повертає такузаяву, що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, якаслугувала підставою для повернення.
Ця норма не означає, щоособа позбавлена права на судовий захист, лише законом встановлюється окремий,спеціальний, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізаціїтакого права.
Особливим видом цивільноїюрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв’язком справ. Її засади містяться уст. 16 ЦПК. Так, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в однепровадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, які до різнихюрисдикцій. Однак, законом може визначатися такі винятки. Це, наприклад, можебути вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органівАРК, органів місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги,які входять до різних судових юрисдикцій – про визнання неправомірним рішення,дії чи бездіяльності владного органу чи особи (адміністративно-правова вимога),а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справаможе розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об’єднаннявимог, а також у порядку цивільного судочинства.
В основу загальних правилвизначення цивільної юрисдикції суду покладено: глобальність цивільноїюрисдикції суду; наявність та характер спірних правовідносин; необхідністьзахисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Глобальністьцивільної юрисдикції суду випливає із положень ст. 124 Конституції України,відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, яківиникають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку цивільногосудочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повиненпроводитись за правилами іншого судочинства. Такі правила визначеніКонституцією України, законодавством про судоустрій, зокрема Законом України„Про Конституційний Суд України”, актами кримінально-процесуального,господарського процесуального, адміністративного процесуального законодавства.Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилисяпевні правовідносини, які виникають у державі.
Наявність та характерспірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають зцивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносини.
У порядку цивільноїюрисдикції вирішуються у справи, які не носять такого характеру, але в силувказівки закону належать до цивільною юрисдикції суду (наприклад, щодо контролюза виконанням рішень у цивільних справах (ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження»), вирішення питання про визнання тавиконання рішень іноземних судів та ін. До сформування системи адміністративнихсудів справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи, пов’язані зправовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування)розглядаються загальними територіальними судами шляхом запровадженняспеціалізації суддів з розгляду справ адміністративної юрисдикції.
Спір про правохарактеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжностіз приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов’язків, здійснення яких є неможливимбез судового втручання.
Необхідність захиступрава. Спір про право частіше всього виникає у зв’язку з правопорушенням, алеможе виникнути і при відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивачпретендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З другоїсторони, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду усуді. Якщо за правопорушенням порушник добровільно усуває допущене порушення ненабуває характеру спірного відношення. Правопорушення переростає у спір, колипорушник добровільно не поновлює порушене право, а уповноважена особа приймаєзаходи щодо поновлення порушеного права.
У судовій практицінерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінцябуло б безцільним, оскільки процес не здатен виявити який-небудь вплив на правовеположення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі,якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщоарешт знятий, і т.п.
Слід визнати правильноюсудову практику, яка вважає наявність названих обставин перешкодою для судовогорозгляду справи у зв’язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсноу даному випадку відпав сам предмет спору, однак заявник (заінтересована особа)не позбавлені можливості захистити свої порушені права у зв’язку із заподіянняммайнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.
Таким чином, принаявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характерспірних правовідносин, необхідність захисту суб’єктивного права та інтересу)справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.
Справи, де відсутній спірпро право, законодавець виключає із судової підвідомчості чи встановленийспрощений порядок розгляду. Наприклад, віднесення до ведення органів реєстраціїактів цивільного стану справ про розірвання шлюбу. І напроти, є ряд категорійсправ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішуються у порядкуцивільного судочинства. Наприклад, усиновлення дітей, надання особіпсихіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які маютьюридичне значення і т.д. Ці справи становлять окремий вид провадження уцивільному процесі – окреме.
Питання про юрисдикціюсуддя вирішує при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Привстановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільногосудочинства суддя за загальним правилом заяву або відмовляє у відкриттіпровадження у справі, постановляючи про це ухвалу. При прийнятті справи, яка неналежить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю. Ітільки у разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку,встановленого СК, суд постановляє ухвалу про повернення заяви .
У випадку відмовиу відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв’язку з тим, що заяване підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільноїюрисдикції) суд (суддя) зобов’язаний вказати заявнику, до якого органу йомуслід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можутьбути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не єправовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобтозакон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягаєвирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання проюрисдикцію у цій справі. Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі,про закриття провадження у справі та про повернення заяви можуть бутиоскаржені.
1.2 Поняття та видипідсудності цивільних справ
Підсудність як історичнеявище слід розглядати в нерозривному зв’язку із тими конкретно-історичнимиумовами, в яких вона функціонує, враховуючи економічні, соціально-політичнізміни в суспільстві та обумовлених ними зміни в організації судової системи. Вісторії людства інститут підсудності нерідко використовувався в суто політичнихцілях для обґрунтування введення надзвичайних судів та розширення юрисдикціївійськових судів.
У теоріїцивільного процесуального права підсудність визначають, передусім, як інститутцивільного процесуального права, норми якого регулюють належність підвідомчимсудам цивільних справ до відання конкретного суду єдиної системи судівзагальної юрисдикції для розгляду в першій інстанції як сукупність цивільнихпроцесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судівзагальної юрисдикції [25, с.177].
У процесуальнійцивілістичній літературі підсудність визначають і як розмежування компетенціїміж окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки з розглядупідвідомчих їм цивільних справ, і як належність підвідомчої судом цивільноїсправи до відання конкретного суду в межах єдиної судової системи або якповноваження судів загальної юрисдикції з розгляду й вирішення підвідомчих їмюридичних справ, які розмежовуються на підставі загальних правил, передбаченихзаконодавством [9, с.153].
З юридичної природиправил підсудності випливають такі основні положення, що складають змістпринципу законного судді.
Ніхто не може бутипозбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, допідсудності якого вона віднесена законом.
Кожна людина заздалегідьмає право знати, який суд і в якому складі у відповідності із законом можерозглядати справу, якщо така виникне.
Суд не тільки вправі, а йзобов’язаний ухилитися від розв’язання справ, йому не підсудних, і навпаки судне вправі ухилитися від розв’язання підсудних йому справ і зобов’язанийприйняти їх до свого провадження; тільки при наявності законних підстав,відкривається шлях до переносу справи до іншого суду.
Цьому праву та обов’язкусуду відповідає обов’язок сторін підкоритися вимогам “належного” суду, тобтокомпетентного суду, а також право вимагати суду незалежного і неупередженого.
Питання про підсудністьможуть бути порушені не тільки сторонами, а й судом.
Вказані питання можутьбути порушені в будь-який момент провадження.
Взаємна згода сторін назміну законної підсудності справи, як загальне правило, не може мати ніякогопроцесуального значення. Publicum jus pactis privatorum mutari non potest.
Закони, що визначаютьмежи (обсяг) влади суду, не повинні тлумачитись розширено. Суд може прийняти досвого розгляду лише ті справи, до розгляду яких він уповноважений законом.Підсудність повинна бути точно встановлена в законі, а не визначатися стосовноконкретної справи, наприклад, за ознакою її “особливої складності”,“виняткового громадського значення” або “доцільності”. Lex simper cera est.
Суд сам повиненвирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, незвертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знатизакони (jura novit curia).
В основі рішення суду пропідсудність повинен бути той акт, який визнається законним приводом до початкусправи. До перевірки цього акту по суті, як і обставин, що в ньому викладені,суд може приступити тільки попередньо, отже до визнання справи підсудної самецьому суду, він сприймає на віру викладенні обставини, не розпочинаючи їхдослідження на достовірність.
Підсудність справи можебути змінена тільки на підставі об’єктивних чинників, встановлених впроцесуальному законі і не повинна залежати від суб’єктивного погляду суду [7, с.201].
З огляду на значенняпринципу законності рішення судді доцільно закріпити його в Конституції Українита Цивільному процесуальному кодексі України. Зокрема, норму, згідно якої ніхтоне може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею,до підсудності якого вона віднесена законом, має сенс включити до статті 55Основного Закону [1].
При порушенні цивільнихсправ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільноїсправи суду важливим є питання щодо того, який суд її буде розглядати. Дляцього в цивільному процесі розглядається питання підсудності. Система судівУкраїни, яка зараз знаходиться в стані реформування, закріплена в ЗаконіУкраїни «Про судоустрій» від 7 лютого 2002 р. Судова система судів загальноїюрисдикції складається з чотирьох ланок: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди,Апеляційний суд України; 3) Касаційний суд України та вищі спеціалізовані судиУкраїни; 4) Верховний суд України [15, с.6].
Підсудність — цесукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в данійконкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки.Перелік цих справ визначається, з одного боку, нормами права, які визначаютьповноваження конкретного суду, а з іншого — характером і властивостями кожноїокремо взятої цивільної справи. На відміну від підвідомчості, яка розмежовуєкомпетенцію між державними органами та громадськими організаціями щодовирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішенняцивільних справ між судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називаєтьсяколо цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду [17, с.290].
При порушенні цивільнихсправ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільноїсправи суду важливим є питання щодо того, який суд її буде розглядати. Дляцього в цивільному процесі розглядається питання підсудності.
На відміну відпідвідомчості, яка розмежовує компетенцію між державними органами ігромадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудністьрозмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але міжрізними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішенняяких віднесено до компетенції певного суду [13, с.334].
Визначення компетенціїрізних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду(предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території),на яку поширюється діяльність певного суду. В зв'язку з цим підсудністьподіляється на функціональну, родову, територіальну.
Функціональна підсудністьвключає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставівиконуваних ними функцій. Районні, районні в містах, міські, міжрайонні суди,військові суди гарнізонів виступають судами першої інстанції, виконуючи функціюрозгляду і вирішення по суті справ, підвідомчих цивільному судочинству.
Родова підсудність — церозподіл підвідомчих судам цивільних справ між судами різних ланок, які входятьдо системи судів загальної юрисдикції, що діють як суди першої інстанції.Критеріями такого розподілу є 1) вид (категорія) справи, 2) особливістьсуб'єктного складу сторін у спорі, 3) наявність процесуальної ініціатививищестоящого суду, 4) вказівки вищестоящого суду. Правило про родовупідсудність викладено перш за все в ст.123 Цивільного процесуального кодексуУкраїни [2].
Місцевим судам підсудні:1) позовні справи, що випливають з цивільних, трудових, кооперативних ісімейних правовідносин, у яких хоча б однією стороною є громадянин; 2) окремісправи, що виникають з адміністративних правовідносин; 3) справи окремогопровадження; 4) справи за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземнихпідприємств та організацій і деякі інші справи. До ланки місцевих судів входятьспеціалізовані військові суди, які згідно п.1 ст.19 Закону України «Просудоустрій», здійснюють правосуддя в Збройних силах України й інших військовихформуваннях, передбачених законодавством України.
У нашій державі діютьвійськові суди гарнізонів як місцеві суди, військові суди напрямків іВійськово-Морських сил як апеляційні суди. Військовим судам гарнізонів,відповідно до ч.2 ст. 123 Цивільного процесуального кодексу України, підсудніяк судам першої інстанції цивільні справи за скаргами військовослужбовців нанеправомірні дії і рішення посадових осіб та органів військового управліннякрім тих, які підсудні військовим судам регіонів і Військово-Морських сил;справи щодо захисту честі й гідності сторонами в яких є військовослужбовці івійськові організації; інші справи, пов'язані з захистом прав і свободвійськовослужбовців та інших громадян, прав і законних інтересів військовихчастин, установ та організацій. Військовим апеляційним судам регіонів,апеляційному суду Військово-Морських сил на підставі п.2 ст. 18 Закову України«Про судоустрій» як судам першої інстанції підсудні справи за скаргами нанезаконні дії і рішення військових посадових осіб та органів військовогокерівництва на рівні військових з'єднань і вище.
Основним суб'єктнимкритерієм для визначення юрисдикції військових судів є належність довійськовослужбовців, військовозобов'язаних, які скликані на військові збори,окремих працівників оборонних підприємств [28, с.54].
За суб'єктним критеріємпереважну більшість справ, де позивачами чи відповідачами є фізичні та юридичніособи, державні органи й установи, розглядають місцеві суди.
Відповідно до третьогокритерію — наявності процесуальної ініціативи вищестоящого суду — ГоловаВерховного суду України, його заступники, а також Голова Верховного суду АРК,обласних, Київського і Севастопольського міських судів, військових судіврегіонів, ВМС в рамках своєї компетенції вправі витребувати будь-яку цивільнусправу, яка знаходиться в провадженні того чи іншого суду в рамках їхкомпетенції, і прийняти її до власного провадження.
Відповідно до четвертогокритерію — вказівки вищестоящого суду — апеляційний суд може виступати як судпершої інстанції в тому випадку, коли Верховний суд України чи Касаційний судУкраїни скасує в касаційному порядку все рішення і вкаже на необхідністьвирішення цієї справи по суті апеляційним судом.
За п'ятим критерієм,місцевий суд чи будь-який інший суд, у провадженні якого знаходиться справа,може передати її на розгляд іншого суду, якщо суд визнає, що даний позовзручніше розглянути в суді за місцем проведення найголовніших дій, якіпідлягають перевірці та коли прохання відповідача, місце перебування якого булоневідоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнанетаким, то заслуговує задоволення [21,с.174].
Територіальнапідсудність необхідна в цивільному судочинстві для того, щоб розділитипідвідомчі суду цивільні справи між окремими судами усередині кожної ланкисудової системі в залежності від території, на яку поширюється юрисдикціякожного з цих судів. Визначититериторіальну підсудність — це значить установити, в якому конкретному судіповинна бути розглянута і вирішена дана цивільна справа. Ця підсудністьвизначає територіальну компетенцію кожного суду з вирішення цивільних справ.
Цивільне процесуальнезаконодавство виділяє кілька видів територіальної підсудності, у залежності відмісця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін,наявності зв'язку між справами. До них відносяться:
загальна територіальнапідсудність;
альтернативнапідсудність;
договірна підсудність;
виключна підсудність;
підсудність кількохпов'язаних між собою справ.
Встановлення різних видівтериторіальної підсудності передбачає в одних випадках надання визначенійстороні пільг для захисту своїх суб'єктивних прав і захищених закономінтересів, а в іншій — створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.
Правила загальноїтериторіальної підсудності полягають у тому, що за загальним правилом, позовипред'являються в суді за місцем проживання відповідача [11; с.105].
Відповідно до ст. 109Цивільного процесуального кодексу України України позови до фізичної особипред’являються в суд за місцем її проживання. Позови до юридичних осібпред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Правила про загальнутериторіальну підсудність спрямовані на те, щоб попередити пред'явленнянеобгрунтованих позовів і захистити від зайвих витрат відповідачів, оскільки поданняпозову не за місцем їх проживання чи знаходження пов'язане з певнимиматеріальними витратами.
Альтернативною єпідсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явитипозов в одному з кількох судів, — або за місцем проживання відповідача, або замісцем свого проживання, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцемвиконання угоди. Так, позови щодо стягнення коштів на утримання (аліменти) іпро встановлення батьківства, позови робітників і службовців, які випливають зтрудових правовідносин можуть пред'являтися також за місцем проживанняпозивача. Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншимушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, можуть пред'являтисяпозивачем за його місцем проживання або за місцем заподіяння шкоди. Позови пророзірвання шлюбу можуть пред’являтися за місцем проживання позивача також уразі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він неможе за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживаннявідповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцемпроживання будь-кого з них. Позови, що виникають з соціальних, пенсійних іжитлових правовідносин, позови про повернення майна або його вартості, провідшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чибездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду,можуть пред’являтися також за місцем проживання позивача. Позови про захистправ споживачів можуть пред’являтися також за місцем проживання споживача абоза місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Позови про відшкодуванняшкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися такожза місцем завдання шкоди. Позови, що виникають з діяльності філії абопредставництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їхмісцезнаходженням. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місцевиконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці,можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів. Позови довідповідача, місце проживання якого невідоме, пред’являються замісцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування або заостаннім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття(роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можутьпред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцемйого проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнєвідоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожномувипадку достовірно встановлені. Позови про відшкодування збитків, завданихзіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на моріможуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстраціїсудна [17, с.290].
Договірна підсудністьзгідно ст.112 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що сторонамнадається право договором встановлювати підсудність конкретної справи. Доданого правила відноситься і можливість для подружжя за їх бажанням пред'явитипозов про розірвання шлюбу за місцем проживання одного з них. Але у всіхвипадках договором не можна змінити родову і виняткову підсудність та післяйого підписання надалі скористатися правилами загальної чи альтернативної підсудності,так як виконання договору про встановлення підсудності для сторін єобов'язковим. [2]
Встановлення договірноїпідсудності спрямоване на забезпечення сторонам можливості самим визначити суд,де з максимальною зручністю може бути розглянута їх справа. Однак, коли судомбуде встановлено, що договірна підсудність порушує інтереси одної із сторін аботретіх осіб, такий договір визнається недійсним і тоді застосовуються загальнівимоги підсудності [6, с.45].
Виключною підсудністюназивається встановлена законом підсудність окремих категорій справ одномустрого визначеному суду, виключаючи можливість її розгляду будь-яким іншимсудом. Стаття 114 Цивільного процесуального кодексу України встановлює чотиривипадки виняткової підсудності[2]:
1) позови, що виникають зприводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна абоосновної його частини;
2) позови про виключеннямайна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної йогочастини;
3) позови кредиторівспадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються замісцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;
4) позови доперевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу,пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.
За правилами винятковоїпідсудності розглядається ряд непозовних справ. Підсудність за зв'язком справвстановлюється для кількох пов'язаних між собою справ, які підсудні різнимсудам однієї ланки судової системи. Доцільність цього виду територіальноїпідсудності диктується можливістю зекономити час та більш повно з'ясуватидійсні обставини справи в результаті зосередження фактичного і доказовогоматеріалу в одному суді. За зв'язком справ розглядаються позови до кількохвідповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях. У такому випадкупозов буде пред'явлений за місцем знаходження або місцем проживання одного звідповідачів за вибором позивача. Позови третіх осіб, незалежно від виду справиі предмета спору, розглядаються у тому ж суді, в якому заявлений позов позивачадо відповідача [23; с.103].
У той же час цивільнийпозов у кримінальному процесі зберігає підсудність кримінальної справи, якщо невиділяється у самостійне провадження.
Таким чином, поділпідсудності на види має важливе значення для вирішення судами різних категорійцивільних справ.
1.3 Передача цивільноїсправи до іншого суду
Підсудність справивстановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — підчас порушення справи в суді. Якщо справа даному судові не підсудна, суддяповертає її позивачеві для передачі до належного суду зі своєю мотивованоюухвалою про неприйняття. Така ухвала може бути оскаржена і на неї може бутивнесено подання.
При надісланні позовноїзаяви до суду поштою або якщо її непідсудність даному судові була виявлена непри прийнятті, суддя повинен негайно повідомити про це позивача та переслати заявуразом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку наоскарження цієї ухвали, а в разі подання скарги, внесення подання — післяпостановлення ухвали судом касаційної інстанції про залишення скарги, поданнябез задоволення.
Подана до суду позовназаява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свогопровадження і розглянута по суті. Справи, розпочаті розглядом по суті,забороняється передавати до іншого суду (тобто змінювати підсудність) занезначними винятками. Зміна підсудності можлива судом, в провадженні якогоперебуває справа, і керівниками вищестоящих судів.
Передача справи судом, впровадженні якого вона перебуває, до іншого суду України можлива у випадках: 1)якщо суд визнає, що справу за змістом і характером обставин можна зручнішевирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, абовзагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, іншою правомочноюособою, яка порушила справу в інтересах інших осіб;2) якщо відповідач, місцепроживання якого не було відоме, подасть заяву про передачу справи за місцемйого дійсного проживання і таке прохання буде визнане судом таким, щозаслуговує задоволення. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншогосуду, постановляє про це мотивовану ухвалу і повідомляє позивача.
Після закінчення строкуна оскарження такої ухвали, а в разі пред'явлення скарги, внесення подання —після постановлення касаційною інстанцією ухвали про залишення скарги, подання беззадоволення заява разом з ухвалою пересилається до належного суду України.
Відповідно до ст. 125Конституції України [1], найвищим судовим органом у системі судів загальноїюрисдикції є Верховний Суд України. В процесі підготовки ряду законопроектів,спрямованих на реалізацію Концепції судової реформи, досить активнообговорювалась можливість різних підходів до визначення повноважень ВерховногоСуду України. Своє вирішення дане питання отримало у ст. 47 Закону України „Просудоустрій України”, яка конкретизувала місце і роль цього суду в новостворенійсистемі. Разом з тим, питання чи може Верховний Суд розглядати справи по першійінстанції залишається актуальним і нині.
Аналіз науковихдосліджень свідчить про постійну увагу до питання компетенції вищого судовогооргану протягом останніх десятиліть [27, с. 39]. За радянських часів фактично Верховний Суд мав право прийняти досвого провадження будь-яку справу, підсудну нижчому суду, керуючись лишесуб’єктивними критеріями. Наслідком такої практики були численні порушенняправа особи на законний судовий розгляд. У 1934 р. у зв’язку з 10 річницеюВерховного Суду СРСР Сталін надіслав цьому органу таке привітання: «Да будетон карающей рукой пролетариата, направленной против врагов советскойвласти» [9, С. 20]. Ці слова яскраводемонструють, яке місце було відведено не тільки Верховному, а й іншим судам управовій системі.
До кодифікації, якавідбулася у 1960-х роках, питання про предметну підсудність цивільних справВерховному Суду союзної республіки вирішувалось по-різному. Верховному Суду яксуду першої інстанції були підсудні справи виключної важливості, передані нарозгляд судової колегії постановою Президії Всеросійського ЦентральногоВиконавчого комітету або Пленуму Верховного суду, а також справи, запропонованідо розгляду прокурором союзної республіки [8, с. 74].
Україна має йти власнимшляхом, а не копіювати законодавство інших країн без урахування позитивних інегативних аспектів законодавчого вирішення будь-якого питання. Кожна країнамає свої політичні, культурні та правові особливості, хоча й керуєтьсязагальносвітовими стандартами. Усунення суб’єктивних критеріїв та встановленнячітких правил визначення підсудності справ заслуговує на схвалення та увагу збоку українських науковців. Однак сама можливість розгляду справ ВерховнимСудом викликає критичні зауваження.
Найвища судова установане має процесуальних або інших суттєвих переваг при вирішенні справи по сутіпорівняно з нижчими судами, адже всі вони керуються єдиним законом. Щодоаргументів про неупередженість і незалежність цього суду, то, як свідчитьісторичний досвід, саме на найвищий судовий орган політика завжди впливаланайбільше. Нижчі суди, зокрема на рівні області, наділені не меншими гарантіяминезалежності, що дозволяє їм бути об’єктивними й неупередженими.
Що ж стосуєтьсяаргументів про значно більшу досвідченість суддів Верховного Суду, внаслідокчого їхні рішення будуть більш кваліфікованими, то вони також викликають певнийсумнів. Багаторічний досвід роботи суддів апеляційних та місцевих судів зрозгляду справ по першій інстанції дозволяє стверджувати про безглуздістьопосередкованого звинувачення їх у некомпетентності. Слід також враховувати, щодля більшості з них вирішення справ по суті є основною, постійною роботою, навідміну від суддів Верховного Суду.
Враховуючи викладене,було б некоректно на законодавчому рівні визнати, що тільки Верховний СудУкраїни здатний винести правильне та об’єктивне рішення у справі, тим самимвказавши на нездатність нижчих судів повноцінно здійснювати правосуддя [13, с. 335].
Слід також вказати, щовнаслідок визнання Конституційним судом України утворення Касаційного судуУкраїни неконституційним (рішення від 11 грудня 2003 р. № 20-рп/2003), значнопідвищиться навантаження на Верховний Суд України з перегляду справ укасаційному порядку. Повноцінний розгляд складних справ по першій інстанціїпотребує значних затрат сил і часу, а Верховний Суд, не маючи можливостіповністю зосередитись на розгляді справ по суті, фактично створює передумовидля винесення помилкового вироку. В цьому аспекті потрібно виходити з правилапро те, що кожна судова ланка створена і пристосована для виконання власнихповноважень, які не повинні дублюватися судами інших ланок. Така позиція даєможливість говорити про побудову саме такої системи судів, де кожен суд займає„своє” місце, обмежене повноваженнями інших судів [17, с. 291].
Підвідомчі суду цивільнісправи вирішуються Верховним Судом України, Верховним судом АвтономноїРеспубліки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними(міськими) судами, військовими судами гарнізонів, регіонів, Військово-МорськихСил. Цивільні справи, в яких однією із сторін є Верховний суд АвтономноїРеспубліки Крим, обласний суд, Київський чи Севастопольський міський суд,підсудність по першій інстанції визначає Верховний Суд України. Він же визначаєпідсудність справ на особливо режимних об'єктах.
Верховному Суду Українипо першій інстанції підсудні такі справи, які виникають з державних іадміністративних правовідносин: а) по скаргах на рішення, дії або бездіяльністьЦентральної виборчої комісії, а також заяви Центральної виборчої комісії проскасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України; б)по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; в)по скаргах на рішення державного органу України у справах релігій, прийнятестосовно релігійних організацій.
Родова підсудність уконкретних справах може бути змінена Головою Верховного Суду України, йогозаступниками, головами Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних,Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону,Військово-Морських Сил, які мають право в межах своєї компетенції витребуватибудь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати їїна розгляд до іншого суду України [11, с. 110].
Таким чином, ВерховнийСуд України, як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції немає бути наділений повноваженнями щодо розгляду справ по першій інстанції.
У теорії міжнародногоцивільного процесу категорія „підсудність” застосовується для визначеннярозподілу компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільнихсправ, а також компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом,тобто міжнародної підсудності. У такому розумінні підсудність визначаєтьсячерез зміст підсудності та підвідомчості, встановлених у внутрішньомузаконодавстві України. У міжнародних договорах ця юридична категорія заміненакатегорією „компетенція” [15, с. 213].
В Україні підсудністьсудам цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземні громадяни, особибез громадянства, іноземні підприємства та організації, а також у спорах, вяких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавствомУкраїни, тобто за принципом закону суду (locus regit actum). Отже, стосовноцивільних справ з іноземним елементом діють правила загальної територіальноїпідсудності, за якими позов може бути пред'явлений до суду за місцем проживаннягромадянина або знаходження органу управління юридичної особи. Позови довідповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються замісцем знаходження його майна, або за місцем його тимчасового проживання чиперебування, або за останнім відомим місцем постійного проживання чи постійногозаняття відповідача. Позови до відповідача, який не має в Україні місцяпроживання, можуть бути пред'явлені за місцем знаходження його майна або заостаннім відомим місцем його проживання в Україні. Позови про відшкодуванняшкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, можуть пред'являтися такожза місцем заподіяння шкоди. Правила альтернативної підсудності діють й в іншихкатегоріях справ, визначених ст. 126 ЦПК [4, с. 315].
На цивільні справи зіноземним елементом поширюються правила підсудності справ за місцем виконаннядоговору, за місцем, визначеним угодою сторін, пов'язаних між собою справ. Досправ з участю іноземців застосовуються правила виключної підсудності, згідно зякими компетентними судами у справах по спорах про право на будівлі, виключеннямайна з опису є суди за місцем знаходження цього майна або його основноїчастини; про порядок користування земельними ділянками — суди за місцемзнаходження ділянки, за позовами кредиторів спадкодавця, пред'явлюваними доприйняття спадщини спадкоємцями, — суди за місцем знаходження спадкового майнаабо його основної частини; за позовами до перевізників, що випливають здоговорів перевозки вантажів, пасажирів або багажу, — суди за місцемзнаходження управління транспортної організації, до якого у встановленомупорядку була подана претензія.
Норми про розмежуваннякомпетенції судів у справах з участю іноземних громадян передбачені уміжнародних конвенціях і двосторонніх договорах України. Загальні правиламіжнародної підсудності широко визначені в Конвенції держав — членів СНД, асаме: 1) позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї здоговірних сторін, пред'являються, незалежно від їх громадянства, до судів цієїдоговірної сторони, а позови до юридичних осіб — до судів договірної сторони,на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, йогопредставництво або філіал. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів,які мають місце проживання (місцезнаходження) на території різних договірнихсторін, спір розглядається за місцем проживання (місцезнаходженням) будь-якоговідповідача на вибір позивача; 2) суди договірної сторони компетентні також увипадках, коли на її території: здійснюється торгівля, промислова або іншагосподарська діяльність підприємства (філіала) відповідача; виконано абоповинно бути повністю чи частково виконано зобов'язання, що виникає з договору,що є предметом спору; має постійне місце проживання або місцезнаходженняпозивач за позовом про захист честі, гідності і ділової репутації; 3) запозовами про право власності та інших майнових прав на нерухоме майно виключнокомпетентні суди за місцем знаходження майна. Позови до перевізників, які виникаютьз договорів перевозки вантажів, пасажирів і багажу, пред'являються за місцемзнаходження управління транспортної організації, до якої у встановленомупорядку була пред'явлена претензія [21, с. 178].
Правило Конвенції провизначення підсудності за місцем держави проживання громадянина, до якогопред'являється позов, не поширюється на деякі інші справи, пов'язані зі зміноюособистого статусу громадянина, розірванням шлюбу тощо. У справах про визнанняособи обмежено дієздатною або недієздатною компетентним є суд договірноїсторони, громадянином якої є ця особа. Суд держави проживання іноземцякомпетентний розглянути справу, якщо на його повідомлення суд держави,громадянином якої є така особа, не порушить про це справу або не повідомитьсвою думку. Це правило застосовується і при визначенні підсудності у справахпро поновлення дієздатності. У справах про визнання особи безвісно відсутньоюабо про оголошення її померлою, а також про встановлення факту смертікомпетентні установи юстиції договірної сторони, громадянином якої особа була втой час, коли вона за останніми даними була жива, а стосовно інших осіб —установи юстиції за останнім місцем їх проживання. Установи юстиції кожної здоговірних сторін можуть визнати громадянина другої договірної сторони та іншуособу, яка проживає на її території, безвісно відсутньою чи померлою, а такожвстановити факт її смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживаютьна її території, права та інтереси яких ґрунтуються на законодавстві цієїдоговірної сторони [15, с.215].
Таким чином, зазаконодавством України та укладеними нею міжнародними договорами компетентнимиу справах з іноземним елементом визнаються: суди держави за місцем пред'явленняпозову (за місцем проживання чи місцезнаходження відповідача); суди держави,громадянином якої є сторона; суди держави, на території якої знаходиться спірнемайно; суди держави, на території якої здійснюється торговельна, промислова чиінша господарська діяльність відповідача. Колізійні питання, які виникають всудах України при визначенні підсудності справ з іноземним елементом,вирішуються відповідно до правила ст. 428 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, яка надає перевагу нормам міжнародного договору [28. c. 61].
РОЗДІЛ 2.ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ СУДОВИМ ОРГАНАМ
2.1 Поняття підвідомчостіта відмінність її від підсудності
Підвідомчість – церозмежування компетенції між органами держави (синонім – юрисдикція).Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі.Цивільна юрисдикція визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено досудових органів. ЦК визначає, яким чином здійснюється захист цивільних прав…Для можливості з‘ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції): 1)наявність спірних правовідносин; 2) суб‘єктивний склад; 3) відсутність виняткуу віднесені таких спорів до компетенції інших органів. Судам загальноїюрисдикції не підвідомчі справи, які виникають із конституційних, фінансових,адміністративних правовідносин, за винятком справ, що зазначені в ЦПК –визначено підвідомчість судових справ окремого провадження. Суди розглядаютьсправи, в яких беруть участь іноземні громадяни або особи без громадянства.Питання про підвідомчість вирішується суддею одноособово в стадії прийняттязаяви для розгляду. Якщо встановлено, що справа не підвідомча суду, то про цевиноситься мотивована ухвала. В такій ухвалі суддя повинен роз‘яснити особі, доякого юрисдикційного органу вона має звернутися. Така ухвала про підвідомчістьпідлягає оскарженню.
Підвідомчість судовіпевної категорії справ встановлюється, як правило, нормами матеріального права,якими врегульовуються спірні правовідносини. Норми цивільного процесуальногоправа визначають загальні правила підвідомчості судові цивільних справпозовного провадження та наводять перелік підвідомчих судові справ, щовиникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження.
Судам підвідомчі справипо спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативнихправовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, за виняткомвипадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання іншихорганів. Отже, в основу загальних правил визначення підвідомчості судамцивільних справ, покладено: 1) наявність і характер спірних правовідносин —цивільних, сімейних, трудових, кооперативних; 2) належність громадянина досуб'єктного складу спірних правовідносин — якщо однією із сторін у спорі єгромадянин; 3) відсутність винятку у віднесенні таких спорів до компетенціїінших органів. Такі винятки мають місце — частина спорів з цивільних, сімейних,трудових, кооперативних відносин вилучена з підвідомчості суду.
2.2 Правила визначенняпідвідомчості
Судам підвідомчісправи по спорах, що виникають з майнових і особистих немайнових відносин (якщохоча б однією з сторін у спорі є громадянин), урегульованих цивільним правом,зокрема:
І. По спорах, пов'язанихз правом захисту честі, гідності та ділової репутації. Суб'єктивний склад справцієї категорії не впливає на визначення їх підвідомчості суду. ЦК передбачено,що громадяни або організації вправі вимагати по суду спростування відомостей,що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь,гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хтопоширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (засобимасової інформації — друкованої або аудіовізуальної — телерадіоорганізації:редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації тагромадські об'єднання; організації, які видали документ, що містить відомості,які порочать честь, гідність та ділову репутацію).
Цивільному судочинству непідвідомчі справи про спростування відомостей, які містяться у вироках та іншихсудових рішеннях, а також у постановах слідчих та інших відповідних органів,для оскарження яких законом встановлено інший порядок.
Громадяни або організаціївправі вимагати поряд із спростуванням відомостей, що не відповідають дійсностіі завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації,відшкодування майнової і моральної шкоди, заподіяної їх поширенням.
Відповідно до роз'ясненняПленуму Верховного Суду України громадян або організацій про спростуванняопублікованих засобами масової інформації відомостей, що не відповідаютьдійсності й порочать честь і гідність особи, згідно з ч. 2 ст. 124 Конституціїрозглядаються судами й у тому разі, коли ця особа попередньо не зверталася доорганів масової інформації про спростування зазначених відомостей.
II. По спорах, пов'язанихз правом власності, судам підвідомчі справи: 1) власників за вимогами проусунення будь-яких порушень їх права, хоч би ці порушення і не були поєднані зпозбавленням володіння, і відшкодуванням завданих цим збитків; 2) осіб, які неє власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання,оперативного управління, діючого успадкованого володіння або на іншій підставі,передбаченій законом або договором; цих осіб про захист свого володіння такожвід власника; 3) власників про повернення (віндикацію) свого майна з чужогонезаконного володіння; 4) про позбавлення громадян права власності на землю; 5)про припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадженняу зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій розташоване це майно; 7)власників майна про відшкодування його вартості у разі технологічних таекологічних катастроф й інших обставин надзвичайного характеру.
З метою забезпеченняправильного та однакового застосування зазначених та» Пленум Верховного СудуУкраїни в постанові «Про судову практику у справах за позовами про захист праваприватної власності», роз'яснив, що судовий захист права приватної власностіздійснюється шляхом розгляду підвідомчих йому справ, зокрема:
а) про визнання прававласності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а впередбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодуванняйого вартості, про усунення інших порушень права власника;
б) про визначення порядкуволодіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю;
в) про поділ спільногомайна або виділ з нього частки;
г) про визнаннянедійсними угод про відчуження майна та дійсними — у випадках, передбачених вЦК, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевогосамоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностейщодо володіння, користування і розпорядження своїм майном;
д) про переведення прав іобов'язків покупця за договором купівлі-про-дажу, укладеним учасником спільноїчасткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даноїспільної власності на привілеєву купівлю цієї частки;
є) про передачу вприватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину(зокрема: відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державногожитлового фонду» підлягають передачі сім'ям наймачів квартири (будинки) таналежні до них господарські споруди і приміщення; згідно з п. 12 ст. 20, п. 1ст. 21, п. 10 ст. 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідним категоріям цихгромадян передаються у власність жилі приміщення тощо);
ж) про визнання недійсноюугоди про відчуження квартири (будинку) з громадського житлового фонду зпорушенням передбаченого ст. 15 Закону «Про власність» права наймача цьогоприміщення на придбання його у власність або про переведення на наймача прав іобов'язків набувача за цією угодою;
з) про відшкодуванняшкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника(включаючи й неодержані доходи);
і) про виключення майна зопису.
Судами розглядаються йінші позови, пов'язані з охороною права приватної власності2.
III. По спорах,пов'язаних з правом власності на жилий будинок, судам підвідомчі справи: 1) провизнання права власності на будинок або його частину (частку), витребуванняцього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушеньзазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленнямволодіння і відшкодуванням заподіяних цим збитків; 2) про виділ частки з будинку(поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною); 3) пронадбудову, прибудову або перебудову будинку і підсобних будівель, якщо є дозвілвиконкому місцевої ради, але проти цього заперечують інші учасники спільноїчасткової власності; 4) про визначення порядку користування жилим будинком; 5)про зміну розміру часток будинку, що є спільною частковою власністю; 6) проправо привілеєвої купівлі частки в спільній частковій власності на будинок; 7)про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинкутощо; 8) про компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, що викликанодіяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела дозниження рівня шумової та екологічної захищеності території; 9) про стягненнявартості будинку, будівель, споруд, які підлягають знесенню у зв'язку звилученням земельних ділянок для державних і громадських потреб, а такожвідшкодування всіх інших збитків (витрат, яких зазнав власник при перенесеннібудинку, перевезенні речей, про надання жилої площі на час проведення робіт поперенесенню будинку).
Судам не підвідомчі спорипро поділ будинку, незакінченого будівництвом, але за позовом дружини, членівсім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправірозглянути такі справи і провести поділ незакінченого будівництвом будинку, абовизнати право за цими особами на будівельні матеріали і елементи абоконструкції, залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошовукомпенсацію3.
До підвідомчості суду віднесеніспори про виселення осіб з будинків, що загрожують обвалом, та осіб, якісамоправне зайняли жилі приміщення, а також із самовільно споруджених будинків,що підлягають знесенню за рішенням виконкому відповідної ради. В судовомупорядку розглядаються спори, які виникають з договору найму жилого приміщення вбудинку, який належить громадянину на праві власності, але відмова власникабудинку дати згоду наймачеві на обмін жилого приміщення не може бути оспорена всудовому порядку.Суду не підвідомчі також вимоги провизнання права власності на самовільно збудовані жилі будинки (прибудови) ігосподарські та побутові будівлі (споруди) або про їх знесення. Разом з тим досуду можуть бути оскаржені рішення виконкомів місцевих рад у порядку,встановленому для оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльностідержавних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності
IV. По спорах, щовиникають із зобов'язального права, — з договорів ку-півлі-продажу, міни,дарування, поставки, майнового найму, підряду, перевезення, позики, доручення,комісії, схову, довічного утримання тощо, а також з недоговірних зобов'язань —внаслідок заподіяння шкоди, публічного обіцяння винагороди, рятуваннядержавного і громадського майна
V. По спорах, щовиникають щодо застосування законодавства про захист прав споживачів з питань:безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправленняспоживачем чи третьою особою; заміни на аналогічний товар належної якості;відповідного зменшення купівельної ціни товару; заміни на такий же товар іншоїмоделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору тавідшкодування збитків, яких зазнав споживач (матеріальних і моральних).
Судам підвідомчі іншісправи про захист прав споживачів, зокрема, що виникають з побутового прокату,безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовленнячи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їхвантажу, комісії, схову, страхування, з фінансово-кредитних послуг длязадоволення власних побутових потреб громадян.
VI. По спорах, щовиникають з договору оренди. Захист прав орендарів на майно, одержане ними задоговором оренди, здійснюється нарівні із захистом, установленим цивільнимзаконодавством щодо права власності. Судам підвідомчі справи за вимогоюорендаря (громадянина) про повернення орендного майна з будь-якого незаконноговолодіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди,заподіяної майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця, йінші справи.
VII. По спорах, щовиникають з приватизації майна державних підприємств; державного житловогофонду — квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень(підвалів, сараїв тощо) на користь громадян6, спори про відмову у видачіприватизаційних паперів та їх прийнятті у рахунок платежу за придбанігромадянами об'єкти приватизації7.
VIII. По спорах, щовиникають щодо застосування положень законодавства про зовнішньоекономічнудіяльність, зокрема, про стягнення матеріального відшкодування прямих, побічнихзбитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, якщоодна із сторін у справі фізична особа або держава.
Міждержавні спори, якіможуть виникнути внаслідок дій України при застосуванні законодавства прозовнішньоекономічну діяльність, вирішуються сторонами у погодженому порядкузгідно з нормами міжнародного права8.
IХ. По спорах міжіноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземнихінвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, які підлягаютьрозглядові в судах України, якщо інше не передбачено міжнародними договорамиУкраїни про захист іноземних інвестицій. Інші спори, не зазначені вище,підлягають розглядові в судах або господарських судах України або за домовленістюсторін — у третейських судах, в тому числі за кордоном.
2.3 Компетенція судівщодо розгляду цивільних справ
Відповідно до ст. 15 ЦПКУкраїни:
1.Суди розглядають впорядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюванихправ, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних,сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, колирозгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
2.Законом може бути передбаченорозгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
3.Суди розглядаютьсправи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказногота окремого провадження.
1. Основним змістомЦивільної юрисдикції є компетенція судів щодо розгляду цивільних справ, тобтозаконодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями.
2. Компетенція судіввизначається колом питань, які вони мають право і зобов'язані вирішувати.Частиною судової компетенції є цивільна юрисдикція. Захист цивільних правздійснюється у встановленому порядку судом, господарським чи третейським судом,а також профспілковими або іншими громадськими організаціями. Для того, щобвідмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ відкомпетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції,що
визначає коло цивільнихсправ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді.
Особливі труднощі звизначенням підвідомчості виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124Конституції України, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всіправовідносини, що виникають у державі. Деякі рекомендації у цьому плані давВерховний Суд України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосуванняКонституції України при здійсненні правосуддя», вказавши на підвідомчість судускарг на обмеження в праві на збори, мітинги, походи і демонстрації; провизнання страйку незаконним; про виселення осіб, що самовільно зайняли жиліприміщення, чи проживаючих у будинках, що загрожують обвалом. Верховний Суд вважає,що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільнесудочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видівсудочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язкузвертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і незнімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистомправ та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельноїділянки для фермерського господарства — у сільську, селищну, міську районнураду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій — у комісіюрад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін.3.В науці цивільного процесуального права і особливо в постановах Пленуму ВерховногоСуду України прийнято найчастіше перелічувати підвідомчі суду категоріїцивільних справ. Як видається, з урахуванням ст. 124 Конституції України,необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаютьсяіз цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальнимикритеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів мивважаємо, що значення цих критеріїв зросло, а не знизилося. Дана статтявстановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.
Частина перша статті 15ЦПК зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних абооспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження,оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні).Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про правоцивільне. Однак частина 3 статті містить правило про три види проваджень, вяких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції:позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір проправо цивільне, але потенціальний, а окремого — інтереси, як вважається.Останні також можуть оспорюватися.
5. За загальним правилом,хоча це і не вказано прямо у коментованій статті, у загальних судах розглядаютьсясправи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознакацивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною успорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено тіцивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридичнаособа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так,відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України вгосподарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюютьпідприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленомупорядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. В окремихвипадках, передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можутьзвертатися громадяни, які і не є суб'єктами підприємницької діяльності. Так,відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чивизнання його банкрутом» кредитором може бути і громадянин. Отже, підставоюпорушення справи про банкрутство може бути його заява в господарський суд.6.Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до частини 1цієї статті суди розглядають справи, що виникають з цивільних, житлових,земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крімвипадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Можуть встановлюватисявинятки із зазначених у даній статті груп правовідносин. Так, хоча трудовіспори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однакспори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановоюпрокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства,а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Ілише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку.
РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ПІДСУДНОСТІ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
3.1 Цивільно-процесуальна підсудністьяк чинник об’єктивного розгляду справ
Питання про підсудністьсправи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а вокремих випадках, — колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заявивстановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такоїзаяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причининеприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, кудиможе звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви)з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскількивона перешкоджає розгляду справи в суді.
Якщо позовна заява(заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована після прийняття,суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строку наоскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддязобов'язаний негайно повідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді,то справа з підсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційнимсудом ухвали про залишення скарги без задоволення [6, с .48].
За загальним правиломзабороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати.Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи доіншого суду і тоді, коли в момент пред'явлення позову (подачі заяви) правилапро підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можнарозділити на дві групи. По-перше, передачу справи з одного до іншого судуУкраїни можуть здійснювати Голова Верховного суду, його заступники, а такожголови Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського іСевастопольського міських судів, військових судів регіонів, Військово Морськихсил за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявоюпрокурора, а також за власною ініціативою. У цьому випадку можлива зміна нетільки територіальної, але й родової підсудності, наприклад, передача справи зпровадження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду.Передачу справи здійснює обласний (чи інший апеляційний суд) і тоді, коли післявідсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.
По-друге, передачу справиіншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якогознаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справиможе бути з більшою зручністю вирішений за місцем провадження найголовнішихдій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраномупозивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в момент пред'явленняпозову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсного проживаннябуде визнане таким, що заслуговує задоволення [25; с.184].
Якщо суддя, вирішуючипитання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсуднацьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про щопостановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неїнадсилаються позивачеві.
Відповідно до ст. 116 ЦПКсуд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) задоволено клопотаннявідповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справиза місцем його проживання або місцезнаходженням;
2) після відкриттяпровадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву булоприйнято з порушенням правил підсудності;
3) після задоволеннявідводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розглядусправи;
4) ліквідовано суд, якийрозглядав справу.
Ухвала про передачусправи до іншого суду приймається у відкритому судовому засіданні зповідомленням сторін про день розгляду справи. Суперечки щодо підсудності міжсудами згідно ст.117 ЦПК не допускаються. Це означає, що суд не можевідмовитися прийняти направлену йому справу. Якщо суд вважає, що справанаправлена йому в порушення закону чи необґрунтовано, він може сповістити проце вищестоящому суду. Спори між судами про підсудність не допускаються [13, с. 338].
3.2 Правоверегулювання підсудності цивільних справ
Питання про підсудністьсправи вирішується, як правило, суддею одноособово при прийнятті заяви, а вокремих випадках, — колегіальним судом. Якщо суддя у момент прийняття заявивстановить, що вона не підсудна даному суду, він відмовляє в прийнятті такоїзаяви і повертає її позивачу (заявнику) разом з мотивованою ухвалою про причининеприйняття позовної заяви (заяви). В ухвалі необхідно вказати і той суд, кудиможе звернутися заявник. Ухвала про відмову в прийнятті позовної заяви (заяви)з мотивів непідсудності може бути оскаржена позивачем (заявником), оскількивона перешкоджає розгляду справи в суді.
Якщо позовназаява (заява) надійшла до суду поштою чи її непідсудність з'ясована післяприйняття, суддя пересилає заяву з мотивованою ухвалою після закінчення строкуна оскарження належному суду. Про непідсудність заяви в цих випадках суддя зобов'язаний негайноповідомити заявники. Якщо заявник оскаржить ухвалу судді, то справа зпідсудності пересилається тільки у випадку постанови апеляційним судом ухвалипро залишення скарги без задоволення [6, с. 48].
За загальним правиломзабороняється передавати до іншого суду справи, які суд розпочав розглядати.Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи доіншого суду і тоді, коли в момент пред'явлення позову (подачі заяви) правилапро підсудність не були порушені. Усі ці випадки за суб'єктивною ознакою можнарозділити на дві групи. По-перше, передачу справи з одного до іншого судуУкраїни можуть здійснювати Голова Верховного суду, його заступники, а такожголови Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського іСевастопольського міських судів, військових судів регіонів, Військово Морськихсил за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявоюпрокурора, а також за власною ініціативою. У цьому випадку можлива зміна не тількитериторіальної, але й родової підсудності, наприклад, передача справи зпровадження районного (чи іншого місцевого) суду до провадження обласного суду.Передачу справи здійснює обласний (чи інший апеляційний суд) і тоді, коли післявідсторонення судді в районному (міському) суді замінити його неможливо.
По-друге, передачу справиіншому суду може здійснювати в двох випадках і суд, у провадженні якогознаходиться дана справа: 1) якщо суд визнає, що даний позов з обставин справиможе бути з більшою зручністю вирішений за місцем провадження найголовнішихдій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраномупозивачем; 2) якщо прохання відповідача, місце проживання якого в моментпред'явлення позову не було відоме, про передачу справи за місцем його дійсногопроживання буде визнане таким, що заслуговує задоволення [25, с.184].
Якщо суддя, вирішуючипитання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсуднацьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про щопостановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неїнадсилаються позивачеві.
Відповідно до ст. 116 ЦПКсуд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) задоволено клопотаннявідповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справиза місцем його проживання або місцезнаходженням;
2) після відкриттяпровадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву булоприйнято з порушенням правил підсудності;
3) після задоволення відводів(самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
4) ліквідовано суд, якийрозглядав справу.
Ухвала про передачусправи до іншого суду приймається у відкритому судовому засіданні зповідомленням сторін про день розгляду справи. Суперечки щодо підсудності міжсудами згідно ст.117 ЦПК не допускаються. Це означає, що суд не можевідмовитися прийняти направлену йому справу. Якщо суд вважає, що справанаправлена йому в порушення закону чи необґрунтовано, він може сповістити проце вищестоящому суду. Спори між судами про підсудність не допускаються [13, с. 338].
Визначення підсудності вміжнародних договорах України не виключає можливості порушення тотожної справив судах обох договірних сторін. Так, згідно з Договором між Україною і РеспублікоюПольща, якщо один з подружжя має місце проживання на території однієїдоговірної сторони, а другий — на території іншої договірної сторони,компетентними є суди, інші органи обох договірних сторін. Вони такожкомпетентні у винесенні рішення про батьківські права та аліменти на користьмалолітніх дітей. Аналогічна норма передбачена й іншими міжнародними угодамиУкраїни.
У зв'язку з цим маєзначення, чи повинен суд застосовувати правило, що передбачає залишенняпозовної заяви без розгляду, якщо у провадженні суду іншої держави є справа,пов'язана зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих жепідстав. В аспекті міжнародного цивільного процесу ця проблема називається lisalibi pendes [6, с.46]. У законодавстві України вонавирішена п. 5 ст. 229 ЦПК, згідно з яким суд залишає позовну заяву безрозгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підставзнаходиться на розгляді в іншому суді. Однак ця норма поширюється лише на судиУкраїни, які розглядають і справи з іноземним елементом. Водночас аналізміжнародних договорів України свідчить про те, що застосування цього правиламожливе тоді, коли справа порушена в суді такої іноземної держави, з якоюУкраїна має угоду про взаємне виконання судових рішень, тобто тоді, колирішення іноземного суду набувають національного режиму, визнаються івиконуються на території України. Так, відповідно до договору між Україною іКНР у визнанні й виконанні судового рішення може бути відмовлено, якщо по томуж правовому спору між тими ж сторонами судом запитуваної договірної сторони вжевинесено рішення, яке набрало чинності, або ж він перебуває там на розгляді чивже визнано рішення третьої сторони у цій справі, що набуло чинності .
Чітке вирішення цяпроблема дістала у ст. 22 Конвенції держав — членів СНД, згідно з якою у разіпорушення провадження у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тихже підстав у судах двох договірних сторін, компетентних відповідно до цієїКонвенції, суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження. Однакнаявність провадження у цивільній справі в іноземному суді і його рішення, щонабрало законної сили, не перешкоджає суду цієї держави розглянути справу, якщовона належить до його виключної компетенції. Статтею 22 Конвенції вирішенотакож і друге важливе питання про підсудність зустрічного позову. Згідно з неюостанній і вимога про залік, які випливають з тих же правовідносин, що йосновний позов, підлягають розгляду в суді, який розглядає основний позов [6, с. 48].
Правило lis alibi pendesмає застосування у ФРН, якщо рішення іноземного суду може бути примусововиконане за правилами німецького цивільного процесуального законодавства, а уФранції, коли воно передбачене міжнародною угодою з її участю. В Англії та СШАсправа, провадження у якій здійснюється в іноземному суді, може бути закрита,якщо суд дійде висновку, що паралельне порушення справи в англійському(американському) суді буде несправедливим щодо відповідача. Конвенцією країнЄЕС від 27 вересня 1963 р. встановлено, що суд однієї з країн — учасницьповинен оголосити себе некомпетентним, якщо у провадженні суду другої сторони —учасниці є тотожна справа. По-іншому вирішено це питання болгарським тапольським законодавством. Суд не зупиняє провадження і не закриває справу,розпочату в ньому, якщо виявиться, що справа по цьому спору або у зв'язку з нимперебуває у провадженні іноземного суду, навіть якщо іноземне рішення підлягалоб виконанню в Польщі [9, с. 165].
До проблем міжнародноїпідсудності належить правило perpetuatio juris-dictionis (perpetuatio fori), заяким справа, прийнята судом до свого провадження, повинна бути вирішена посуті, незважаючи на те, що у подальшому вона стала підсудна іншому суду. ВУкраїні воно вирішено ч. 4 ст. 132 ЦПК, за якою забороняється передавати до іншогосуду справи, розпочаті розглядом по суті, за винятком випадків, передбаченихст. 133 ЦПК [17, с. 291].
Усі цивільні справи, втому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства,іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставіКонституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнароднихдоговорів у порядку, передбаченому ЦПК. А у випадках, передбачених законом, судзастосовує норми права інших держав. Отже, іноземне законодавство у справах зіноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретнавказівка закону України або норми укладеного нею міжнародного договору [4, с. 317].
Договором між Україною таРеспублікою Грузія передбачено, що при виконанні доручення про надання правовоїдопомоги установа юстиції, до якої звернене доручення, застосовує законодавствосвоєї держави. Однак на прохання установи, від якої виходить доручення, вонаможе застосовувати процесуальні норми договірної сторони, від якої виходитьдоручення, оскільки вони не суперечать законодавству її держави. Аналогічновирішено це питання у договорах між Україною і Литовською Республікою, міжУкраїною і Республікою Молдова, між Україною і Республікою Польща, між Україноюта Естонською Республікою [6, с. 50].
ВИСНОВКИ
Підсудність слідрозглядати як один з інститутів цивільного процесуального права, норми якогозакріплені в Цивільному процесуальному кодексі України, і як компетенцію(повноваження) певних загальних судів однієї ланки або окремих ланок системизагальних судів з розгляду й вирішення підвідомчих їм цивільних справ як судівпершої інстанції. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішенняяких віднесено законом до компетенції конкретного суду.
Правову категоріюпідсудності треба відрізняти від категорії юрисдикції (підвідомчості) цивільнихсправ. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), норми щодо якої регулюютьрозмежування компетенції між загальними судами і спеціалізованими судамизагальної юрисдикції, а також іншими державними та недержавними органами зрозгляду й вирішення спорів про право та інших юридичних питань, норми праващодо підсудності розмежовують юрисдикційні повноваження конкретних судіввсередині системи загальних судів з розгляду й вирішення підвідомчих їм цивільнихсправ.
Тому в зв’язку ізвчиненням суддею процесуальних дій, спрямованих на відкриття провадження уцивільній справі, виникають два питання: як правильно вирішити питання про юрисдикцію(підвідомчість) справи суду і як правильно визначити її підсудність. Умовоювідкриття судового провадження у конкретній цивільній справі передусім євирішення суддею питань: чи підпадає вирішення спору про право чи іншогопитання під юрисдикцію (підвідомчість) суду і, якщо підпадає, то який суд маєрозглядати означений спір про право чи інше питання (підсудність).
Cписок використаних джерел
1. Конституція України: Прийнята на п”ятій сесії ВРУ28.06.96. // ВВРУ. – 1996.- №30.- ст.141.
2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р.// ВВР — 2004. — № 40-41. — ст. 492.
3. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково –практичний коментар // за ред. Комарова В.В. – Х: Одіссей. – 2001. – 816 с.
5. Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян //Право України. — 2006.- № 4.- С.44-46.
6. Білоусов Ю.В. Судовий захист цивільних прав: окреміпитання процесуальної юрисдикції // Вісник Хмельницького університетууправління та права. – Хмельницький, 2006. -№ 3 (11).- С.45 – 50.
7. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Под ред.В А Томсинова. — М., 2003. – 432с.
8. Гнєздов О. Спеціальна і персональна підсудність цивільнихсправ //Право України. — 2005.- № 11.- С.73-74.
9. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова — М 2006. – 356 с.
10. Гусаров К.В. Загальні та третейські суди в системіцивільної юрисдикції // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — Донецьк, 2006. — №-3. – С.289-295.
11. Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу.Практичний посібник. — К.: Атіка, 2002. — 352 с.
12. Кройтор В.А. Гражданский процес: Учебное пособие. – Х:Эспада. – 2002. 288 с.
13. Оверчук С.В. Проблеми визначення поняття підсудності//Держава і право. — К., 2006.- Вип.14: Юридичні і політичні науки. — С.334-340.
14. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. — М.,2003. — С. 357-358.
15. Осокина Г.Л. Подведомственность и подсудность делгражданского судопроизводства: Учебное пособие. — Томск, 2005. – 356 с..
16. Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2006: Офіційневидання / за загальною редакцією голови Верховного суду України В.Т.Маляренка.- К.: Видавництво А.С.К., 2006.- 489с.
17. Радченко П.І. Цивільна юрисдикція як наукова проблема //Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування вУкраїні. – Х., 2006. – С.290-293.
18. Тертішников В.И. Гражданский процес: Курс лекций. – Х:”Консум”. – 2005. – 240 с.
19. Фурса С.Я., Щербак С.В. Євтушенко О.І. Цивільний процесУкраїни: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. — К., 2006. – 368с.
20. Чорнооченко С.І Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. тадоп.: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.- 472с.
21. Чудиновских К.А. Подведомственность в системегражданского и арбитражного процессуального права. — СПб., 2004. – 345 с.
22. Цивільний процесуальний кодекс України. — К.: «ПАЛИВОДА»,2005. — 156с.
23. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник/ За заг.ред. С. С. Бичкової. –К.: Атіка, 2006. – 384 с.
24. Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю.В.Білоусова. — К., 2005. – 347 с.
25. Цивільний процес України: Підручник / За ред.Ю.С.Червоного. – К.: Істина, 2007. – 397 с.
26. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України:Підручник. — К.: Ін Юре, 2005 – 456 с.
28. Ярошенко І.С. Цивільне процесуальне право: Навч. — метод.Посібник для самост. вивч. дисц. -К.: КНЕУ, 2003. -159с.