Поняття, види та форми договорів

Контрольна робота
з дисципліни
Цивільне та сімейне право.
Поняття, види та форми договорів

Зміст
1. Договір довічного утримання. 3
2. Поняття, види та форми лізингу. 8
3. Правова характеристика і значення притримання. 18
4. Задача. 24
Список використаних джерел. 26
1. Договір довічного утримання
Відносини за договором довічного утримання (догляду) регулюються главою 57 Цивільного кодексу України, який вступив в дію 1січня 2004 року. За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передаєдругій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їхчастину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамінчого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядомдовічно.
Слід зазначити, що з прийняттям нового ЦК предмет договору значнорозширився, оскільки тепер, крім житлового будинку, квартири або їх частини,надаватись у власність може й інше рухоме або нерухоме майно. Однак загальною вимогою до відчужуваного за договором довічногоутримання (догляду) майна є його оборотоздатність.
Передаючи у власність майно, відчужувач, насамперед, має за метуотримання матеріального забезпечення, догляду та послуг, яких він потребує.При цьому слід зазначити, що законодавцем не встановлено чіткогорозмежування між утриманням і доглядом, тому це не впливає на обсяг прав іобов`язків сторін.
Утримання (догляд) може полягати як уматеріальному (натуральному чи грошовому) забезпеченні,так і у наданні догляду. Сторони вправі самостійновизначити в договорі розмір, обсяг та періодичність надання матеріальногозабезпечення, види і зміст догляду (наприклад, надання житла, придбанняпродуктів харчування, одягу, побутових товарів, виплата грошових сум, медичнеобслуговування тощо). Матеріальне забезпечення, якещомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій одиниці. Така оцінка підлягає індексації в порядку, встановленому законом.Насамперед це необхідно для встановлення вартості переданого задоговором довічного утримання (догляду) майна. Причому матеріальне забезпечення являє собою не тільки грошові суми, ай вартість продуктів, одягу та інших предметів, наданих набувачем під часвиконання своїх обов’язків за договором довічного утримання (догляду). Обсяг таких предметів має відповідати умовам договору та проведениміндексаціям, не погіршуючи становище відчужувача.
Крім того, законодавством на набувача покладено зобов’язаннязабезпечити відчужувача житлом у будинку (квартирі),переданому за договором довічного утримання (догляду). Втакому разі у договорі конкретно вказується частина помешкання, в якійвідчужувач має право проживати.
Набувач не може за життя відчужувача продавати, обмінювати, дарувати,укладати договір застави чи передавати у власність іншій особі майно, переданейому за договором довічного утримання (догляду).
Протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за договоромдовічного утримання, не може бути звернене стягнення за зобов’язаннями набувача.
Істотні розбіжності між ЦК УРСР та новим ЦК України є й у визначенністорін договору. Якщо раніше відчужувачем могла бути лише непрацездатна завіком або станом здоров`я особа, то відповідно до частини першої статті 746 ЦКвідчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) можебути фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я. Набувачему договорі довічного утримання (догляду) може бутиповнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Обмеженьщодо юридичних осіб в договорі довічного утримання (догляду) ЦК не встановлено, тому такими можуть бути також юридичні особи, якізаймаються підприємницькою діяльністю.
Відчужувач має право укладати договір довічного утримання (догляду)з декількома особами. Набувачами в такомувипадку можуть бути лише фізичні особи, які стають співвласниками майна.Їхній обов`язок перед власником є солідарним. Договір довічного утримання може укладатися відчужувачем на користьтретьої особи. Метою такого договору є створення належнихжиттєвих умов для третьої особи у вигляді довічного утримання та догляду.
Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності,зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставідоговору довічного утримання (догляду) після визначення частки одного ізспіввласників майна або визначення між співвласниками порядку користування ними.При цьому у разі смерті одного із співвласників майна обсяг зобов’язаньнабувача відповідно зменшується залежно від умов договору і розподілуобов’язків.
У разі смерті відчужувача набувач зобов’язаний поховати його, навітьякщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати найого поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем (стаття749 ЦК).
У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов’язківнабувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотнезначення, обов’язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача членусім`ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача щодо переданняобов’язків набувача може бути оскаржена до суду.
Договір довічного утримання припиняється у разі смерті відчужувача (завинятком обов`язка набувача поховати відчужувача).
У разі смерті набувача його права та обов’язки переходять до йогоспадкоємців. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився відприйняття майна, що було передано відчужувачем, право власності на це майноможе перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувачанемає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданоговідчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.
У разі припинення юридичної особи – набувача з визначеннямправонаступників до них переходять права та обов’язки за договором довічногоутримання (догляду).
Якщо юридична особа ліквідується, договір припиняє свою дію, а майно,передане за договором, переходить до відчужувача.
Якщо у разі ліквідації юридичної особи – набувача майно перейшло до їїзасновника (учасника), то права і обов’язки за договоромпереходять до нього.
У разі ліквідації юридичної особи – набувача право власності на майно,передане за договором довічного утримання (догляду), переходитьдо відчужувача. У разі ліквідації юридичної особи –набувача без виникнення правонаступництва у відчужувача виникає право власностіна передане за договором майно. Якщо це майно переходитьдо його засновника (учасника), то вважається, що до цієїособи перейшли всі права та обов’язки набувача.
Цей договір може бути припинено за домовленістю сторін, також у випадкупоєднання набувача та відчужувача в одній особі (наприклад у разі спадкування),звільнення відчужувачем набувача від його обов’язків за договором, тобтопрощення боргу.
Договір довічного утримання (догляду) може бутирозірваний за рішенням суду, як на вимогу відчужувача (у разі невиконання абоненалежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини), так і на вимогу набувача (наприклад, у разі неможливості виконуватиобов’язки за договором). Слід зазначити, що закон невстановлює ніяких умов, причин або випадків для розірвання договору довічногоутримання (догляду) на вимогу набувача.
Договір довічного утримання укладається в письмовій формі і підлягаєнотаріальному посвідченню. При укладанні договору, за якимнабувачеві у власність передається нерухоме майно, необхідна державнареєстрація. Вимога щодо державної реєстрації є такожоднією з відмінностей нового ЦК, завданням якої є надання договору довічногоутримання (догляду) публічного характеру.
Для нотаріального посвідчення договору довічного утримання (догляду) необхідноподати документи, що підтверджують право власності відчужувача на майно, іншідокументи (паспорт громадянина України, інші документи, що посвідчують особу,для юридичних осіб — установчі документи; ідентифікаційний код; посвідченняінвалідів або «чорнобильське», що надають пільги по сплаті державногомита; витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно; документ провідсутність податкової застави; технічний паспорт чи свідоцтво про реєстраціюна автомобіль; державний акт на земельну ділянку; договори відчуження тадокументальне право власності на житловий будинок чи квартиру; довідки звідділу земельних ресурсів про грошову оцінку землі та наявність абовідсутність зареєстрованих договорів про земельні сервітути (обмеженнявикористання та відчуження даної земельної ділянки); експертна оцінкаавтомобіля, що відчужується (для договору автомобіль знімається з обліку в МРЕВДАІ).
Порядок вчинення нотаріальних дій, вимоги до документів, необхідних длянотаріального посвідчення договору довічного утримання (догляду),встановлюються Законом України «Про нотаріат», "Інструкцією пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженоюнаказом Міністерства юстиції України від 03.03. 2004 р.№ 20/5, та іншими документами.
Договір довічного утримання (догляду) посвідчуєтьсяза місцем знаходження нерухомого майна (будинку, квартири чи її частини, земельноїділянки, гаража, дачі). Якщо по договору передаютьсяавтотранспорт, цінні папери та інше рухоме майно, то документ може бутипосвідчено в будь-якого нотаріуса України.
Разом з правом власності до набувача переходить і ризик випадковоїзагибелі та пошкодження майна, а отже, це не є підставою для припинення чизменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем.
Договір довічного утримання (догляду) є безстроковим, тобто укладаєтьсяна невизначений термін, оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувачадовічно. 2. Поняття, види та форми лізингу
Згідно статті 292 Господарського Кодексу від 16.01. 2003 р. №436-ІУдається поняття лізингу у сфері господарювання
Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власнихчи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингуоднією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні(лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю абонабувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженнямлізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умовисплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг можебути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг можебути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене длявикористання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринкуі щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною(комунальною) власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням зорганом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону.
Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, інші природніоб'єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємствта їх структурних підрозділів.
Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставоюдля розірвання договору лізингу.
Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК та іншихзаконів.
Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки середекономістів. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному.Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитуванняпідприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють йогоз довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться донайманих чи підрядних відносин; треті вважають лізингзавуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи правакористування чужим майном; а четверті визначають лізинг якдії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.
В законі України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 року N723/97-ВР зі змінами та доповненнями, дано таке визначення цьому поняттю: лізинг- це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чизалучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключнекористування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністюлізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням ізлізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплатилізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можнарозглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний методматеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як однуіз форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.
Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципівРимського права про розмежування понять «власник» і«користувач» майна. Виникнення і саме існуванняйого в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділеннякомпонентів власності на дві важливі правочинності — користуванняріччю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати прибуток таінші вигоди, і саме право власності як правове панування особи над об’єктомвласності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство вкінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а уефективному її використанні.
Звідси передусім випливає, що лізинг — це спосіб реалізації відносинвласності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, зякими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Особливість лізинговоїдіяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватноївласності на засоби виробництва, а з іншого — веде до її подолання, змінівласника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвитокдержавної власності, а при певних умовах — і перетворенняїї загальну, спільну чи пайову.
Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницькоїдіяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак,як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власнийзміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності.
Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил тавиробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу тасоціально-економічну форму.
Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власностіі спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником,суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовийбік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва,наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності,купівлею-продажем майна та умовами кредитування.
Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня,в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає івимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення увиробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потребклієнтів та особливостей оренди.
Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічнихвідносин: орендні, кредитні та торговельні.
Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливіфункції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничоїдіяльності.
Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову,виробничу, постачальницьку та використання податкових пільг.
Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника відодноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би внаданні йому довгострокового кредиту.
Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничихзадач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та моральностаріючих машин. Це ефективний спосібматеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки,до результатів науково-технічного прогресу. При повномулізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочоюсилою тощо.
Постачальницька функція — це розширення коласпоживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хтоне може відразу купити те чи інше майно.
Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякіособливості:
а) взяте за лізингом майно відображається набалансі користувача або лізингодавця по узгодженню між ними;
б) орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), щовиробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;
в) застосування прискореної амортизації, якаобчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшує оподаткований прибутокта прискорює оновлення матеріально-технічної бази. Врезультаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об’єкти досвоєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобіввиробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.
Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чивихідних положень, правил, які визначають єдність та зв’язки загальних, окремихта особливих її якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати впрактичній діяльності. Давно помічено, що знання основних принципів відшкодовуєнезнання багатьох факторів, в тому числі і в лізингових відносинах.
Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу,моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізинговіоперації.
Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їхкласифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, типфінансування лізингової операції, тип лізингового майна, склад учасниківлізингової угоди, ступінь окупності лізингового майна, сектор ринку, депроводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційнихпільг та преференцій, порядок лізингових платежів.
У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування)лізинг поділяється на:
Чистий (net leasing), коли всі витрати пообслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. Прицьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі.Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування єчистими.
Повний, або, як його ще називають «мокрий» лізинг (wetleasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуваннюмайна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування. За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавцязбільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованимперсоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробівтощо
Частковий (з частковим набором послуг), коли налізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.
За типом фінансування лізинг поділяється на:
Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.
Поновлюваний (револьверний), при якому післязакінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об’єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та забажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки. Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування.Кількість об’єктів лізингу і строки їх використання припоновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.
Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяєлізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладаннянових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервнимвиробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається терміновапоставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідногона опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу увипадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманнідодаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставкупотрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахуноклізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця іукладається нова угода.
В залежності від складу учасників (суб’єктів) угодирозрізняють наступні види лізингу:
Прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою,оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.
Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається черезпосередника. Угода такого роду схожа на класичну лізинговуоперацію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець ілізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.
Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) — leveragedleasing. Цей вид лізингу розповсюджений як форма фінансування складнихвеликомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна,залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим,або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників,лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а такожстрахуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогоюстрахових пулів. Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йомувластиве багатоканальне фінансування. Специфічноюособливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частинусуми, необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці коштизалучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх середлізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частинаконтрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами(банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьомукредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість покредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах черезвелику кількість учасників присутні: повірений кредиторів- для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців- для управління спільними діями контрагентів. Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця іотримує титул власника устаткування. Він же розподіляєприбуток між акціонерами.
Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leasebackarrangement). Зворотний лізинг являє собою системувзаємопов’язаних угод, за якої фірма – власник землі, будівель, споруд чиустаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховійкомпанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізинговіоперації) з одночасним оформленням угоди про довгостроковуоренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.
Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставнійоперації, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає їїорендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгодженусуму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції,але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тихгосподарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.
Важливою перевагою зворотного лізингу являється використанняустаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансуваннянових об’єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг,що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливістьрефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученнібанківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставитьсякредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між йогоуставним капіталом та позиченими фондами.
При зворотному лізингу орендна плата встановлюється за такою схемою:сума платежів повинна бути достатньою для повного відшкодуванняінвестору всієї суми, яка була виплачена ним при купівлі, і на додачу забезпечуватисередню норму прибутку на інвестований капітал.
За типом майна розрізняють:
Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, судна, літакитощо), в тому числі нового і такого, що використовувалося.
Лізинг нерухомості (будівлі, споруди).
За ступенем окупності майна лізинг розподіляється на:
Лізинг з повною окупністю (чи близькою до повної), коли протягом діїодного лізингового договору відбувається повна чи близька до повної амортизаціїмайна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.
Лізинг з неповною окупністю, при якому протягом дії одного лізинговогодоговору відбувається часткова амортизація майна і окупається лише частина його.
Відповідно до ознак окупності (умов амортизації майна) розрізняють фінансовий та оперативний лізинг.
Фінансовий (капітальний, прямий) лізинг — financial, capital leases –являє собою договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач насвоє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингуна строк, не менший від строку, за який амортизується 60% вартості об’єкталізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартостіоб’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансовоголізингу має включати не менш як 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в деньукладення договору. Даний вид лізингу характеризується наступними рисами:
участь крім лізингодавця і лізингоодержувача третьої сторони (виробникачи постачальника об’єкту угоди);
неможливість розірвання договору на протязі основного строку оренди,тобто строку, необхідного для відшкодування витрат орендодавця;
тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку службиоб’єкту угоди).
Після завершення строку лізингової угоди (договору) лізингоодержувач може придбати об’єкт угоди за залишковою (а не заринковою) вартістю; укласти договірна менший строк і за пільговою ставкою; повернути об’єктугоди лізинговій компанії.
Про свій вибір лізингоодержувач має проінформувати лізингодавця. Якщо вдоговорі передбачається погодження (опціон) на купівлюпредмета угоди, сторони заздалегідь визначають залишкову вартість об’єкта, якийздається в лізинг.
Оперативний (сервісний) лізинг — service, operating leases — являєсобою орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням іутриманням предметів, що здаються в оренду, не покриваються орендними платежамина протязі одного лізингового контракту. Укладається він, як правило, на 2 – 5років. При оперативному лізингу ризик псування чи втратиоб’єкту лежить в основному на лізингодавці. Ставкалізингових платежів зазвичай вища, ніж при фінансовому лізингу, черезвідсутність гарантії окупності витрат. По закінченніоперативного лізингового договору лізингоодержувач має право: продовжити строк договору на більш вигідних умовах; повернути устаткування лізингодавцю; купитиустаткування у лізингодавця за наявності погодження (опціона) на придбання за ринковою вартістю.
В залежності від сектора ринку, де проводяться лізингові операції,розрізняють:
Внутрішній лізинг, коли всі учасники угоди представляють одну країну.
Зовнішній (міжнародний) лізинг — до нього відносяться угоди, в яких хоча б одна із сторін належить іншійкраїні. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, якіукладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча бодна із сторін веде свою діяльність та має капітал спільно з іноземною фірмою.
Зовнішній лізинг, в свою чергу, поділяється на імпортний, колиіноземною стороною є лізингодавець, і експортний, коли іноземною стороною є лізингоодержувач.
За характером лізингових платежів здійснюється розподіл лізингу повидах в залежності від:
Виду лізингу (фінансовий, оперативний);
Форми розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем:
а) грошові, коли всі платежі здійснюються в грошовійформі;
б) компенсаційні, коли платежі здійснюються в формі поставки товарів,вироблених на зданому у лізинг устаткуванні (по суті, це бартер), чи шляхомзарахування послуг, які надають один одному лізингоодержувач і лізингодавець;
в) змішані, коли застосовуються обидві вказаніформи платежів.
Складу врахованих елементів платежу (амортизація, додаткові послуги,лізингова маржа, страхування тощо);
Методу начислення:
а) з фіксованою загальною сумою;
б) з авансом (депозитом);
в) з урахуванням викупу майна за залишковоювартістю;
г) з урахуванням періодичності внесення (щорічні, щопіврічні,щоквартальні, щомісячні);
д) з урахуванням терміновості внесення (напочатку, в середині чи в кінці періоду платежу);
е) з урахуванням способу виплати: рівномірними частками; з розмірами,які зменшуються або збільшуються (в залежності від фінансового станулізингоодержувача і умов договору). 3. Правова характеристика і значення притримання
Притримання є новим у порівнянні із ЦК 1963 р. видом забезпеченнявиконання зобов'язання, причому такий, що виникає безпосередньо із закону.
Сутність притримання полягає у праві кредитора, який правомірно володієріччю, що підлягає передачі боржнику або іншій визначеній боржником особі(наприклад, у відносинах перевезення вантажу такою особою будевантажовідправник — ст.916), притримати цю річ у себе. Підставами виникненняправа притримання є такі юридичні факти, як:
1) невиконання боржником у встановлений строкобов'язку по оплаті цієї речі;
2) невиконання боржником обов'язку по відшкодуванню пов'язаних із річчювитрат та інших збитків.
Правом притримання наділений кредитор по будь-якому договірномузобов'язанню, хоча в самому ЦК щодо окремих видів договорів визначено правокредитора на притримання.
Обов'язковою умовою виникнення права притримання є те, що річзнаходиться у володінні кредитора і він є законним володільцем речі. Така особа може бути власником майна, а може, з урахуванням положеньГКУ про право господарського відання та право оперативного управління, і небути ним.
Вибуття речі із фактичного володіння кредитора припиняє правопритримання, і кредитор не наділений правом витребовування речі, що нимутримувалася, від третіх осіб.
Право притримання має такі риси:
1) має похідний характер, оскільки існуєзобов'язання і це зобов'язання боржником не виконується;
2) неподільність предмету утримання: річ утримується в цілому (хоча кредитор має можливість утримувати насвій розсуд тільки частину, передавши кредитору іншу частину речі);
3) незамінюваність предмету утримання (поширюєтьсяна те майно, що знаходиться у кредитора, а не на таке, що передане йому з метоюзабезпечення виконання зобов'язання);
4) право слідування: кредиторзберігає право притримання і у тому випадку, коли права на річ, що виниклипісля передачі речі у володіння, набула третя особа. Крімтого, за правилами статті 514 ЦКУ при переході прав до нового кредитора донього переходить і право притримання, яке існувало на момент переходу цих прав.
Притримання є забезпечувальним заходом в зобов'язальнихправовідносинах, хоча воно не призводить до появи акцесорного зобов'язання.Притримання раніше в цивілістичній літературі визнавалося заходомоперативного впливу на боржника.
Включення притримання до глави «Забезпечення виконаннязобов'язання» певною мірою зумовлюється тим, що в цивілізованих країнах«так прийнято». Але суттєвішим є те, щонаділивши кредитора правом притримувати майно боржника у випадку йогонесправності, законодавець мав вирішити питання про правовий режим такого майната його долю, якщо боржник все ж таки не виконує свого обов'язку. Розумно задовольнити вимоги за рахунок цього майна. І на такий випадок законодавець пропонує використати правила щодостатті 591 щодо реалізації предмета застави.
Щодо предмета притримання, то в статті 594 ЦКУ йдеться про речі безконкретизації видів цих речей та без будь-яких обмежень, пов'язаних ізнерухомими речами. З огляду на главу 13 ЦК «Речі.Майно» предметом притримання не можуть бути майнові права.Складніше визначити, чи може предметом притримання нерухомість.
Якщо брати до уваги тільки норми параграфу 7 глави 49 ЦКУ, то перешкоддля притримання нерухомості немає (і в окремих коментарях до ЦК РФзазначається, що притримувати можна будь-яку річ, що не вилучена із цивільногообороту). В дореволюційний період цивілістична думкавизначилася із цим питанням: в якості предмету притриманнямогло виступати тільки рухоме визначене майно. Але насьогодні в літературі немає однозначного підходу до вирішення цього питання.(Проти висловлюються такі аргументи. Реалізаціяправа кредитора на притримання із наступною реалізацію предмета притримання єцивільно-правовою угодою. Правочини ж із нерухомістюпідлягають обов'язковій державній реєстрації, що суперечить сутностіправовідносин, що виникають при реалізації кредитором права на притримання.Із змісту статті 182 ЦКУ не витікає обов'язковість реєстраціїправа притримання. Разом з тим навряд чи можна описатиправо на притримання як речове право на чуже майно, оскільки право притриманняяк вид забезпечення стимулює боржника до належного виконання свого обов'язку.Але якщо реєстрація такого права не обов'язкова, то ніщо незаважає реєструвати угоду із нерухомістю). Так самонеоднозначно вирішується в теорії і питання про можливість притримання грошей(в тому числі безготівкових).
З огляду на функціональну спрямованість навряд чи можна назватипритримання односторонньою угодою кредитора, оскільки дії кредитора попритриманню не зумовлюють модифікацію правового зв'язку кредитора та боржника (нез'являються нові права та обов'язки, не припиняються існуючі, не змінюється їхзміст).
За своєю природою право притримання відрізняється від застави, зокрема:
1) за підставами виникнення (для застави — договір, закон або рішення суду, для притримання — закон і факт знаходження майна боржника у кредитора);
2) за предметом застави (яким може бути і річ, іцінні папери, і майнові права), який може набуватисязаставодавцем після виникнення застави (майбутній урожай, приплід тощо).Крім того, предмет застави залишається у заставодавця (кредитора), якщо інше не передбачено договором або законом.
Як вже було сказано раніше, ЦК України містить новий вид забезпеченнявиконання зобов’язань – притримання речі, яке поширюється і на зобов’язання закомісійними договорами.
Згідно із ст.1019 ЦК України “комісіонер має право длязабезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бутипередана комітентові”. Як бачимо, таке право є у комісіонера при угоді комісіїна придбання. Оскільки глава 69 ЦК України, яка регулює договори комісії,не містить, крім сказаного, ніякої додаткової інформації з цього приводу, слідкеруватися загальною характеристикою притримання речі як виду забезпеченнявиконання зобов’язань, викладеної в главі 49 ЦК України.
Так, відповідно до ст.594 ЦК України кредитор притримує річ у разіневиконання боржником свого зобов’язання щодо оплати цієї речі абовідшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат. З огляду на це загальневизначення при виконанні комісійних угод притримання може мати місце, якщокомітент не перераховує у встановлений договором комісії строк вартостіпридбаної для нього речі, комісійної винагороди, винагороди за делькредере (занаявності), не відшкодовує транспортних та інших витрат, пов’язаних ізпридбанням цієї речі. У цьому випадку комісіонер вправі тимчасово не передаватиріч комітенту. Таке притриманим можна здійснюватися до виконання боржником (вданому випадку – комітентом) своїх грошових зобов’язань. Конкретних термінівпритримання (ні мінімальних, ні максимальних) законодавець не встановлює. Прицьому до комісіонера, який притримує річ, право власності на цю річ непереходить. Притримання у себе речі комітента покладає на комісіонера низкузобов’язань і тягне за собою певні наслідки:
він не має права користуватися цією річчю;
він несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодженняпритриманої речі;
він відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку притримуєу себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;
він зобов’язаний негайно повідомити комітента про притримання його речі.
За нормами ЦК України право притримувати річ у комісіонера виникаєвідповідно до закону, тому фіксувати в договорі комісії його не обов’язково. Алез погляду реалізації цього права і уникнення непорозумінь між сторонами кращевказати це право в договорі. При цьому бажано максимально конкретизувати цеправо: зазначити, яким саме чином (листом, факсом, телеграмою) треба здійснитинегайне повідомлення про притримання; вказати термін, протягом якого може матимісце притримання речі, після чого здійснюватиметься реалізація майна; вказати,яким шляхом буде реалізовуватися річ, що притримувалася, та інші питання.
Пункт 2 ст.596 ЦК України надає право комітенту як власнику речі,що притримується, розпорядитися нею (продати, подарувати, поміняти тощо), алеза обов’язкової умови: новому власнику речі повинно бути повідомлено про те, щона момент укладення договору відчуження ця річ притримується комісіонером і щоу зв’язку з цим комісіонер має відповідні права. Таке попередження доцільнозафіксувати в письмовому договорі про відчуження, який підписують обидвісторони і, таким чином, погоджуються на цю умову про притримання.
У разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважаєтьсязаставодержателем притриманої ним речі. Це є суттєвим для комісіонера, позаяк упроцесі банкрутства вимоги, забезпечені заставою, задовольняються раніше ніжінші вимоги кредиторів. 4. Задача
Договором підряду на капітальне будівництво адміністративного будинкубуло передбачено, що у випадку прострочення закінчення будівництва об'єктабільш ніж на 6 місяців підрядчик сплачує неустойку в розмірі 50 відсотківкошторисної вартості об'єкта. У зв'язку з пропуском цього терміну замовникпред'явив позов про стягнення об підрядчика неустойки в сумі 1200000 грн. Заперечуючипроти позову, підрядчик у засіданні господарського суду представив докази того,що в результаті повені була знищена значна частина будівельних матеріалів,заготовлених для своєчасного закінчення будівництва. Позивач наполягав назадоволенні позовних вимог. Він звернув увагу на те, що договором передбаченезвільнення сторін від відповідальності тільки в тому випадку, якщо обов'язокненалежно виконаний або невиконана з вини іншої сторони. Відповідач думав, щоця умова не виключає дії загального правила: «немає провини — немаєвідповідальності».
Як вирішити спір?
Відповідь:
Основний нормативно-правовий акт, що регулює договірні відносини єЦивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV. Відповідно до положеньЦКУ для забезпечення належного виконання зобов’язань за договором сторониможуть передбачити в умовах договору сплату неустойки стороною винною уненалежному виконанні умов договору іншій стороні.
Оскільки в ЦКУ правовідносини неустойки включено до Кн.5 Розд. I «Загальніположення про зобов’язання» Гл.49«Забезпечення виконання зобов’язання», то неустойка, як і всі інші способи забезпечення зобов’язань, носитьзобов’язально-правовий характер (тобто неустойка — забезпечувальнезобов’язання).
Згідно п.1 ст.547 ЦКУ угодащодо забезпечення виконання зобов’язань здійснюється в письмовій формі. На практиці це виражається в тому, що угода про неустойку фіксуєтьсяабо в самому договорі, що встановлює основне зобов’язання (на забезпеченняякого направлена неустойка), або в додатковій до нього(або навіть спеціальній) угоді сторін.
В нашому прикладі було складено договір в якому оговорено всі умовисплачення неустойки. Об’єкт будівництва завершено вчасноне було, тому вся провина лягає на виконавця і він повинен сплатити неустойку.Щоб цього не було підрядчик повинен був заподіяти додатковізаходи, наприклад оговорити в договорі загрозу повені, або застрахувати об’єкті матеріали і, нарешті, за 6 місяців можна було б завезти пошкоджені матеріали і завершити будівництво.
Список використаних джерел
1.        Господарське законодавство: Практикум. — К.: ЮрінкомІнтер, 2001.
2.        Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. //http: // zakon. rada. gov. ua
3.        Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Господарськеправо: Навчальний посібник Київ, 2003
4.        Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВРУкраїни. — 1996. — №30.
5.        Хозяйственное право: Учебник / под ред. Мамутова В.К.- К.: Юринком Интер, 2002.
6.        Про лізинг: закон України від 16 грудня 1997 року N723/97-ВР, // http: // zakon. rada. gov. ua
7.        Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузівта факультетів. Частина перша – К.: Вентурі., 1997. – 544 с.
8.        Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузівта факультетів. Частина друга – К.: Вентурі., 1996. – 480 с.
9.        Цивільній кодекс України від 16 січня 2003р. // http:// zakon. rada. gov. ua
10.     Щербина З.С, Господарське право України: Навчальнийпосібник. — К., 1999.
11.     http: // lawbook. by. ru.
12.     http: // pravo. biz. ua.
13.     http: // www. pravoznavec. com. ua
14.     http: // zakon. rada. gov. ua