Поняття та ознаки судової влади.
Суд і правосуддя
План
1. Поняття судової влади і їїспіввідношення з іншими гілками влади
2. Основні ознаки (риси)судової влади
3. Суд як орган судової владита його ознаки
4. Поняття та ознакиправосуддя
1.Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади
Ідеяподілу влади і виділення судової влади в самостійну гілку влади, що знайшласвоє втілення в законодавстві України лише наприкінці XX століття, виникла у юристів,політиків, державних діячів, вчених ще за давніх часі. Зокрема в свій час ще великімислителі античності (Арістотель, Платон) вказували на необхідність виділеннясудової влади в самостійну і незалежну гілку влади та доводили існуваннявідносно самостійних елементів держави, що виконують визначені функції.
Укласичному вигляді теорія поділу влади була розроблена мислителями кінця XVII — початку XVIII ст. Нині саме вона одержала втілення вконституційному законодавстві і державному будівництві практично всіх країнсвіту.
Біляджерел теорії поділу влади (у класичному розумінні цього вчення) стояв,безумовно, Джон Локк. Однак у своїх працях, неодноразово звертаючись до питанняпро суд, Дж. Локк все ж не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілкудержавної влади. На його думку у державі повинні були функціонуватизаконодавча, виконавча та федеративна гілки влади (1690р.) У своєму розуміннітеорії поділу влади він зупинявся лише на характері взаємин законодавчої владиіз судами, вважаючи, що законодавець зобов’язаний визначити права підданих задопомогою проголошуваних постійних законів, на сторожі яких і повинні стоятиуповноважені на те судді.
Найбільшістотні аспекти доктрини поділу влади й обґрунтування ролі судової влади середінших галузей влади містяться в працях французьких політичних мислителів Ш.Л.Монтеск’є і Ж.-Ж. Руссо.
Усвоєму основному творі “Про дух законів” (1748р.) Монтеск’є робить основний висновок: “У кожнійдержаві є три роди влади: влада законодавча, влада виконавча і та що відаєпитаннями цивільного права”. Ця влада карає за злочини і вирішує спори призіткненні приватних осіб, її можна назвати судовою владою. Виділення даноївлади в самостійну гілку державної влади являє собою істотний внесок Ш.Л.Монтеск’є в розвиток теорії поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову,завдяки чому ця доктрина знайшла стрункість і завершеність. За своїмпризначенням судова влада є регулюючою, вона необхідна для того, щоб утримувативід крайностей законодавчу і виконавчу.
Навідміну від Ш.Л. Монтеск’є, що розглядав судову владу як засіб стримування законодавчоїі виконавчої влади від крайностей, Ж.Ж.Руссо у своїй основній праці “Просуспільний договір...” (1762 р.) значно повніше представляв спектр їх взаємин.Зокрема, Руссо одним із перших визначив функціональну роль суду як гарантанедоторканності свободи людини. Він писав про право арештованого на оскарженняв суд застосованого до нього арешту, про повноваження суду перевіритиобґрунтованість обмеження свободи людини.
Уцілому можна сказати, що Руссо критично розвив погляди Локка і Монтеск’є. Урезультаті була створена основа стрункої теорії поділу влади в сучаснійдержаві. Праці цих трьох великих мислителів у сукупності складають концепціюподілу влади, названу класичною.
Теоріяподілу влади одержала реальне втілення в багатьох країнах світу. У її основілежить загальнодемократична концепція, що у тій чи іншій мірі можевикористовуватися в країнах з різним державним устроєм.
Необхіднозвернути увагу на ту обставину, що, акцентуючи увагу необхідності поділудержавної влади на складові частини (гілки), що виключає узурпацію влади водних руках (одному державному органі), варто враховувати, що ці галузіналежать одному дереву – державі, і тому неправильними є думки проабсолютизацію окремих гілок влади. Кожна з гілок влади характеризує, а точніше,уособлює певну, визначену сферу владних повноважень. Визнання наявності трьохгілок влади — це визнання правомірності, необхідності спеціалізації владистосовно до провідних напрямків державного будівництва. Коли мова заходить проподіл влади, необхідно говорити про самостійність окремих гілок влади, але ніякне про їхню автономність.
Принципподілу влади передбачає створення в механізмі держави такого механізмустримувань і противаг, при якому кожна з гілок влади, свободо діючи відносноюсамостійністю, має можливість контролювати і впливати на діяльність інших гілоквлади. Однак при цьому варто пам’ятати, що забезпечення інтересів державидосягається не відособленістю гілок влади, не їхнім протистоянням, і тим більшене їхньою відкритою конфронтацією, а тісним взаємним співробітництвом, точнимвиконанням кожною своїх функцій. Тому в сучасній державі говорять не стількипро поділ влади, скільки про досягнення балансу між різними гілками влади, якийполягає в тому, що, з одного боку, не можна допускати узурпацію влади, з іншого,– послаблення єдиної влади держави в цілому.
Взаємодіясудової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі вжезгадуваного вище ”механізму стримувань і противаг”, що на практиці виглядає втакий спосіб.
Организаконодавчої влади впливають на суди, створюючи для них нормативно-правовубазу. Вона охоплює організацію судової системи і визначає порядок діяльностісудів (процесуальне право). Крім того, орган законодавчої влади (Верховна РадаУкраїни) разом із Президентом України беруть участь у формуванні судовоїсистеми — призначенні суддів. Але, будучи призначені на посаду органамизаконодавчої влади, судді їм не підлеглі, і зазначені органи не вправіконтролювати законність вироків і інших судових рішень. Разом з тим, бюджетсудів приймає Верховна Рада України.
Усвою чергу, судді Конституційного Суду України наглядають за конституційністюзаконів, прийнятих Верховною Радою, що згодом можуть застосовуватися прирозгляді справи.
Щож стосується взаємин з органами виконавчої влади, то суд може скасовувати такі,що суперечать Конституції і законам акти органів державного управління;незаконні рішення адміністрацій підприємств, установ і організацій, розглядатискарги громадян на незаконні дії органів державного управління. Зокрема вУкраїні діють адміністративні суди, які розглядають адміністративні справи,пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління і місцевогосамоврядування (справи адміністративної юрисдикції), тобто вирішують питаннязаконності дій і розпоряджень органів виконавчої влади на місцях і органівмісцевого самоврядування.
Утой же час, виконавча гілка влади має можливість впливати на судову владу. Так,суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України заподанням Міністра юстиції України, узгодженим з головою відповідного вищогоспеціалізованого суду (ч.1 ст. 19 Закону України “Про судоустрій і статуссуддів”). Міністерство юстиції, що належить до органів виконавчої влади іпідпорядковане Кабінету Міністрів України, здійснює організацію виконаннясудових рішень за допомогою державної виконавчої служби.
ВУкраїні судова влада перебуває в процесі реформування, однак вона вже маєдостатню самостійність і незалежність в механізмі держави, зайняла міцніпозиції серед інших гілок влади. Такому становищу судової влади в Україні насучасному етапі її розвитку багато в чому сприяло прийняття Верховною РадоюУкраїни Конституції України (у якій глава VIII закріплює правові основи організаціїправосуддя, а глава XII —Конституційного Суду України), а також цілого ряду законодавчих актів, щостосуються реорганізації судоустрою, статусу суддів, незалежності судовоївлади, приведення її у відповідність до європейських стандартів. До них,зокрема, належать Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня2010р., “Про Вищу раду юстиції” від 15 січня 1998 р. з відповідними змінами таряд інших.
Підводячипідсумок викладеному й аналізуючи положення названих законодавчих актів, можнадати наступне визначення поняттю “судова влада”.
Судовавлада – це самостійна і незалежна гілка державної влади, що створена длявирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою і громадянами,самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів;захисту прав громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади іпосадовими особами; контролю за дотриманням прав громадян при розслідуваннізлочинів і проведенні оперативно-розшукової діяльності; встановлення найбільшзначимих юридичних фактів.
Судовавлада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя. Судочинствоздійснюється Конституційним судом і судами загальної юрисдикції. Юрисдикціясудів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
2.Основні ознаки (риси) судової влади
Судовавлада, будучи самостійною і незалежною гілкою державної влади, володіє цілимрядом ознак, що розкривають її суть, дозволяють відмежувати її від інших гілокдержавної влади.
Доосновних ознак судової влади належать:
1.Судова влада здійснюється винятково спеціальними державними органами — судами. Делегування функцій судів, атакож присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами недопускаються (ст. 124 Конституції України). Для успішного здійснення судовоївлади закон наділяє суди всіма необхідними і достатніми повноваженнями. Судовірішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими до виконання навсій території України.
Особливестановище судів у державному механізмі визначається завданнями, які стоятьперед ними, характером діяльності, яка стосується прав і свобод громадян, правта законних інтересів підприємств, установ, організацій, держави в цілому. Саметому вимоги, що пред’являються до кандидатів на посаду судді, надзвичайновисокі — вони повинні мати вищу юридичну освіту, бути компетентними в питанняхюриспруденції і мати достатній досвід практичної роботи. Судді виконують своїфункції на професійній основі.
Складсуду формується строго на законних підставах. Законно утворений склад суду —обов’язкова умова винесення правового рішення.
2.Судова влада в Україні належить судам, що становлять єдину судову систему. Судова система України,відповідно до положень Конституції України і Закону України “Про судоустрій істатус суддів” представлена судами загальної юрисдикції і Конституційним СудомУкраїни. Судову владу повноважні здійснювати тільки суди, що входять до судовоїсистеми України. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається.
3.Суди є правозастосовчими органами. Розгляд судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права(кримінального, цивільного, адміністративного й ін.) до конкретнихправовідносин, що були предметом розгляду в судовому засіданні і виносить на їхпідставі мотивоване рішення (вирок). В той же час у випадку прийняттяКонституційним Судом рішення щодо неконституційності закону, він втрачаєюридичну силу, що дає підстави говорити про “негативну” правотворчість суду.
4.Судова влада здійснюється на основі і у відповідності з вимогами процесуальногозакону. Саме процесуальний закон детальнорегламентує процедуру розгляду справ у суді, гарантуючи дотримання прав ізаконних інтересів всіх учасників судового розгляду, недопущення порушеньзакону і суб’єктивізму. Порушення процесуальних норм є підставою для скасуваннярішень суду.
5.Участь представників народу в здійсненні правосуддя. Ця ознака є важливою рисою судовоївлади. Відповідно до положень, закріплених в ст. 124 Конституції України і ст.5 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, народ безпосередньо береучасть у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участьнародних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їх громадянськимобов’язком.
6.Владний характер повноважень суду. Це виявляється в тому, що вимоги і розпорядження суддів при здійсненніними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів,організацій, інших юридичних осіб, громадян. Винесені судом вирок, рішення,постанова є актами застосування права і після набуття законної сили підлягаютьвиконанню на всій території України, є обов’язковими для всіх осіб, що берутьучасть у судовому процесі: державних органів і громадських об’єднань,підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.
7.Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. У разі потреби відповідні органи іпосадові особи можуть застосувати відповідні заходи для реалізації рішень івимог суду. У державному механізмі функціонують спеціальні органи і посадовіособи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень; державні виконавці(по вироках і рішенням судів у частині майнових стягнень), установи виконанняпокарань та кримінально-виконавчі інспекції територіальних управлінь Державногодепартаменту України з питань виконання покарань, органи міліції (приздійсненні приводу, доставлення в суд підсудних, які знаходяться під вартою)тощо.
8.Самостійність і незалежність судової влади..
Піднезалежністю судової влади варто розуміти те, що суди здійснюють свої функції,не визнаючи будь-якого впливу. При здійсненні правосуддя вони не залежать відорганів законодавчої і виконавчої влади; інших органів, організацій, партій ірухів, посадових осіб; думок і позицій сторін у судовому процесі; висновківорганів досудового слідства і прокурора; від вищестоящих судів; від будь-якихінших осіб. Самостійність означає відсутність будь-якого підпорядкування судівта потреби затверджувати їх рішення.
Судизаймають особливе становище в державному механізмі, що обумовлено особливостямивиконуваних їм функцій, специфікою умов і порядку їх діяльності. Вони невходять до будь-якої іншої системи державних органів.
3.Суд як орган судової влади та його ознаки
Судяк орган судової влади є базовим, основним органом судової влади, який,здійснюючи у відповідності зі своїми повноваженнями правосуддя є самостійним інезалежним від інших гілок влади, займає особливе становище в системі іншихдержавних органів, складається із суддів що обираються (призначаються) узаконному порядку, які діють на професійній основі.
КонституціяУкраїни (ст. 125) закріплює, що система судів загальної юрисдикції в Українібудується на принципах територіальності і спеціалізації. Проте у ч.1 ст.17 ЗаконуУкраїни “Про судоустрій і статус суддів”, законодавець поряд з названими вищепринципами закріпив і такий принцип побудови системи судів загальної юрисдикціїяк інстанційність. Це означає, що місцезнаходження, територіальна юрисдикція істатус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності(адміністративно-територіального розподілу), спеціалізації та інстанційності(розгляд справи по суті, перегляд в порядку апеляції чи касації). Підставамидля створення чи ліквідації суду як правило є зміниадміністративно-територіального устрою держави або зміни у визначеній закономсистемі судів.
Суд— це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється на визначенеадміністративно-територіальне утворення (район, область і т.д.); спори ісправи, що підлягають судовій юрисдикції даного суду відповідно до йогоспеціалізації (система спеціалізованих судів).
Судизагальної юрисдикції створюються і ліквідуються Президентом України за поданнямМіністра юстиції України, узгодженим з головою відповідного вищогоспеціалізованого суду (ч.1 ст. 19 Закону України “Про судоустрій і статуссуддів”).
Кількістьсуддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України за поданнямМіністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищогоспеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків,затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів. Істотниммоментом, що характеризує становище суду як органу державної влади, є забезпеченняйого незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так іусередині (з боку вищих інстанцій і керівництва судів). Ця обставина докорінновідрізняє суд від органів виконавчої влади, де субординація, підпорядкуваннянижчестоящих органів вищестоящим, обов’язковість вказівок керівництва є одним зосновних принципів діяльності. Суттєвою ознакою суду, як органу судової влади єте, що його діяльність здійснюється за особливими правилами, процедурами, яківстановлюють і жорстко регламентують можливі межі дій усіх учасників судовогорозгляду. Основна мета даних правил і процедур — забезпечити об’єктивний,повний і всебічний розгляд всіх обставин, що мають юридичне значення і, яккінцевий результат — забезпечити винесення законного, обґрунтованого ісправедливого рішення.
Насьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених відповіднимипроцесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, які ще прийнятоіменувати формами судочинства. До них належать: цивільне, господарське,адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство. Кожна зперерахованих форм судочинства відрізняється специфікою, яка залежить від коласуспільних відносин, характеру виникаючих спорів, ступеня суспільної небезпекиправопорушень, по яких повинен дати свій мотивований висновок суд як органдержавної влади. Тому кожна форма судочинства регламентується досить докладносамостійним законодавчим актом — Законом ”Про Конституційний Суд України”,Цивільним процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексомУкраїни, Господарським процесуальним кодексом України і Кодексом адміністративногосудочинства.
4.Поняття та ознаки правосуддя
Правосуддяє одним із напрямків правоохоронної діяльності, одним із найважливішихповноважень, здійснення яких зв’язане з функціонуванням судової влади. Суд,здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право насправедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією ізаконами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України. (ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статуссуддів”).
Правосуддя характеризуєтьсярядом ознак, до яких можна віднести наступні:
1. Розгляд справи відбуваєтьсяу формі судових засідань, в яких беруть участь склад суду та інші учасникипроцесу, що проводяться у відкритій і усній формі. Провідне місце в судовомузасіданні приділяється головуючому .— професійному судді. На нього покладаєтьсяобов’язок забезпечення законного розгляду справи.
2.Судові засідання проходять за участю сторін (обвинувачення і захисту вкримінальному процесі, позивача і відповідача в цивільному і господарськомупроцесі і т.д.). Сторони наділені рівними правами й обов’язками для захистусвоїх законних інтересів. Судовий процес носить змагальний характер, щодозволяє суду всебічно, повно й об’єктивно розглянути справу і винестиправильне рішення.
3.Розгляд справ та прийняття рішень здійснюється в суворій відповідності зпорядком, визначеним процесуальним законом. Недотримання процедурних форм,закріплених у процесуальних законах, може стати предметом нового судовогорозгляду і навіть привести до скасування винесеного судового рішення.
Дотриманняпроцесуальної форми має принципове значення, адже громадяни можуть звертаютьсячи мають інші відносини з судом не з будь-якого приводу, а тільки в зв’язку: а)з порушенням їх законних прав та охоронюваних законом інтересів (порушеннясудового процесу шляхом оформлення позовної заяви); б) із залученням до суду яксвідка, потерпілого, підозрюваного, підсудного, обвинувачуваного (укримінальному процесі) та відповідача у цивільному процесі.
Процесуальніформи повинні суворо дотримуватися й у ході самого розгляду, адже в цимформуються необхідні умови правильності розслідування і розгляду справи у суді.Процедурний аспект діяльності по розгляду спірних питань служить однією зважливих гарантій ефективності і неупередженості, хоча часом ця обставина стаєпричиною затягування розгляду справи, а іноді і джерелом значних матеріальнихвитрат. В той же час держава свідомо іде на це, аби захистить права громадян.
4.В основі всіх судових рішень лежать докази. Це ставить за обов’язок судуретельно досліджувати всі обставини справи, необхідні для її правильноговирішення. При розгляді спору будь-яке право, інтерес, та чи інша юридичнаситуація, чи домагання, правомочність повинні бути доведені. У суді розгляд таоцінка доказів у справі набувають першочергового і вирішального значення длярезультату розгляду спору.
5.Суди мають особливу повноту юрисдикції і ніякі інші органи влади не вправі ставити підсумнів обов’язковість виконання судових рішень. Ставши остаточним, судоверішення здобуває незворотного характеру і ніхто, навіть суддя, що його виніс,не може його змінити. Після набуття ним чинності воно є обов’язковим для усіх без винятку державнихорганів та посадових осіб і у разі потреби його виконання забезпечуєтьсяпримусово. Цим досягається гарантованість захисту прав і законних інтересівгромадян, юридичних осіб, громадських організацій і державних органів.
6.Відправлення правосуддя передбачає пошук істини, достовірне встановлення фактів, щомають юридичне значення по розглянутій судом справі, та необхідність точноїправової оцінки встановлених фактичних обставин, в якому важливу роль відіграєособисте переконання судді.
Правосуддя– це діяльність суду, здійснювана у формі цивільного, адміністративного,кримінального, господарського та конституційного судочинства, яка проходить увстановлених законом процесуальних формах в судових засіданнях, за участюсторін і інших учасників процесу і полягає у встановленні фактичних обставинсправи та з'ясуванні істини по розглянутій справі шляхом дослідження доказів тазакінчується ухваленням рішення в справі із застосуванням норм відповідногоматеріального закону.
Длябільш глибокого розуміння суті судової діяльності важливо виокремлювати поняття“судова влада”, “правосуддя” і “судочинство”.
Підправосуддям розуміється діяльність судів по розгляду і вирішенню судових справ.
Навідміну від правосуддя, судова влада — це право судових органів, яким вонинаділені за законом, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження;правовий статус судів, як органів державної влади. Поняття судової влади значноширше правосуддя, тому що судова влада виявляється в багатьох інших діях суду.Так, наприклад, усі суди і судові структури зобов’язані узагальнювати судовупрактику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень пленумивищих спеціалізованих судів приймають керівні роз’яснення з питань застосуваннязаконодавства, обов’язкові для виконання судами відповідної юрисдикції. Головивсіх судів вносять у державні органи, установи, організації, посадовим особамподання про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли скоєннюправопорушень. Ці акти зобов’язують тих, кому вони спрямовані, вживатинеобхідних заходів по усуненню зазначених порушень. Суддя також вирішує скаргипідозрюваного, підсудного, їхніх захисників щодо законності й обґрунтованостівзяття під варту органами досудового розслідування. Усі зазначені вище і багатоінших повноважень судів і суддів є проявом судової влади, але виходять за рамкиправосуддя.
Поняття“судочинство”, включає в себе діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ,віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізуютьсвої права й обов’язки, вступають у процесуальні відносини із судом та міжсобою. Це може бути наприклад процесуальна діяльність слідчого по порушенню ірозслідуванню кримінальної справи, діяльність прокурора по здійсненню наглядуза дотриманням законності при розслідуванні кримінальних справ тощо.Потерпілий, підсудний, свідок можуть брати участь у проведенні слідчих дій;будь-який громадянин чи юридична особа вправі звернутися до суду із заявою(позовом) про відшкодування заподіяної їм матеріальної шкоди. На підставівикладеного можна зробити висновок, що поняття “судочинство” є більш широким,ніж “правосуддя”.
Література
1. Конституція України. – Харків:”Одісей”, 2008.– 48с.
2. Про судоустрій і статус суддів:Закон України від 7 липня 2010р. № 2453-VІ //Голос України. – 2010. – 3серпня. – №142.
3. Бараннік Р.В. Судові,правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. – К.: Дакор,КНТ, 2008. – 348С.
4. Гель А.П. Судові та правоохоронніоргани України: Навч. посіб. /А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. –Київ.: МАУП, 2004. – 272с…
5. Тимченко С.М. Судові таправоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: ”Центр навчальноїлітератури”, 2004. – 304с.