Поняття підстави та умови матеріальноївідповідальності за трудовим правом.
ПЛАН
Вступ… 3
1. Загальна характеристика матеріальної відповідальності… 5
1.1 Поняття матеріальної відповідальності… 5
1.2 Складові матеріальної відповідальності… 7
1.3 Підстава та умови матеріальної відповідальності… 9
2. Диференціація матеріальної відповідальності працівників… 12
2.1 Види матеріальної відповідальності… 12
2.2 Колективна (бригадна) матеріальна відповідальністьпрацівників… 20
3. Підходи до відшкодування заподіяного збитку… 22
3.1 Визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування… 22
3.2 Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіянупрацівникові 24
Висновок… 32
Список використаної літератури… 33
Вступ
Основу будь-якогосуспільства складає трудова діяльність людей. Праця є незалежним від будь-яких суспільнихформ умовою існування людини, і складає його вічну природну необхідність.
Громадськаорганізація праці, що поєднує матеріальні (об'єктивні) і вольові (суб'єктивні)відносини, з одного боку, випробує на собі вплив технічних засобів праці, а зіншого боку — знаходиться під впливом різних форм суспільної свідомості(політики, моралі, права, естетики й ін.).
Необхідність управовому регулюванні організації праці обумовлена потребами суспільноговиробництва і всім ходом його історичного розвитку. Нормативне регулювання єнайбільш ефективним і технічним способом організації численних і різноманітнихсуспільних зв'язків, забезпечення їхньої стабільності і виконання, подоланнясваволі у відносинах між людьми.
Призначення праватакож полягає в тому, щоб шляхом регламентації міри праці і міри винагороди запрацю забезпечити справедливий розподіл між членами суспільства, як самоїпраці, так і його результатів.
Динамічністьтрудового права визначається не тільки економічними факторами, але ітехнологічними, організаційними і соціальними змінами в сфері праці, що мають уданий час глобальний характер.
Ці змінивикликали появу нових видів праці і нових форм її організації, нових видівзайнятості і соціально-трудових відносин. Усі перераховані обставини обумовилинеобхідність нового етапу реформування трудового права.
Потрібно сказати,суб'єкти трудового правовідносини знаходяться в нерівному положенні повідношенню один до одного. Працівник — економічно більш слабка сторона трудовихправовідносин. Він знаходиться в більш залежному положенні від роботодавця, ніжроботодавець від нього. Працівник зобов'язаний підкорятися хазяйській владіроботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудової діяльності, прагнутидо забезпечення схоронності майна, довіреного в зв'язку з виконанням своїхтрудових обов'язків. У свою чергу роботодавець зобов'язаний не тільки правильноорганізувати трудовий процес, але і вживати заходів по недопущенню виникненнямайнового збитку.
Така нерівністьсуб'єктів трудового правовідносини обумовлює істотні розходження в правовомурегулюванні матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником іпрацівника перед роботодавцем. Вони стосуються визначення розміру збитку, щовідшкодовується, порядку і меж відшкодування, характеру правових норм, щорегламентують матеріальну відповідальність.
1. Загальнахарактеристика матеріальної відповідальності1.1 Поняття матеріальноївідповідальності
Матеріальнавідповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собоюобов'язок однієї сторони трудового договору — працівника або власника(уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіянувнаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудовихобов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.
Матеріальнійвідповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Так,матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус довиконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різному. Так, уцивільному та трудовому законодавстві передбачена можливість добровільноговиконання обов'язку (добровільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіхвипадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умовидодержання певного процедурно-процесуального порядку.
Підставоююридичної відповідальності являється правопорушення, яке вказує на моментвиникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини івідповідну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.
Працівник повинендбайливо ставитися до майна власника підприємства, установи, організації. Усвою чергу власник (або уповноважений ним орган) повинен створити працівникамумови, що забезпечують повне збереження дорученого їм майна, забезпечитиздорові та нешкідливі умови праці. Невиконання чи неналежне виконання такихобов'язків, покладених на сторони трудового договору, якщо внаслідок цьогозаподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і єпідставою для матеріальної відповідальності. Не являються правопорушеннями дії,які хоч і схожі з правопорушенням, але не визнаються такими внаслідок обставин,при яких вони були вчинені: при необхідній обороні, крайній необхідності тавиробничо-господарському ризику.
Суб'єктамиматеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник іроботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ниморган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.
Матеріальнувідповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності,передбаченої нормами цивільного права. Матеріальна відповідальність сторінтрудового договору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконаннямабо неналежним виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуваннюпідлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі — небільше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Цявідповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, завинятком випадків, передбачених законодавством; нестримані доходи або упущенавигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають. Уцивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межіматеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від формивини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, якувиконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового правапрацівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка можебути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Тягардоведення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності працівникалежить на власникові або уповноваженому ним органі[1], тобто діє презумпціяневинності працівника, в той час як у цивільному праві встановлена презумпціявини заподіювана шкоди. Матеріальна відповідальність може бути покладенанезалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальноївідповідальності.1.2 Складові матеріальноївідповідальності
Матеріальнавідповідальність у трудовому праві носить двосторонній, взаємний характер.Складовими частинами її є: матеріальна відповідальність працівників іматеріальна відповідальність роботодавця — власника підприємства, установи,організації або уповноваженого ним органу чи фізичної особи. Працівник, котрийзаподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконанняобов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду.Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальністьперед працівником за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок невиконання обов'язківщодо забезпечення здорових і безпечних умов праці; за незабезпечення збереженняособистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушенняправа працівника на працю: при необґрунтованій відмові в прийомі на роботу,незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу,при незаконному звільненні з роботи, у разі неправильного або не відповідногочинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, щоперешкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затримкою трудової книжкипри звільненні, у разі затримки виконання рішення про поновлення працівника нароботі.
Матеріальнавідповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП «Гарантії припокладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації». Велике значення при розгляді питаньпро матеріальну відповідальність працівників мають керівні постанови ПленумуВерховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодуванняшкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»від 29 грудня 1992 р. №14 із змінами і доповненнями, внесеними постановоюПленуму Верховного Суду України від 29 березня 1997 р. №3, «Про практикузастосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31березня 1989 р.[2].
Матеріальнавідповідальність власника перед працівником за шкоду, заподіяну здоров'ю, регулюється:Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р.; Правиламивідшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноваженимним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним звиконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями, внесенимипостановами Кабінету Міністрів України).
У сучасний періодне всі випадки матеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіянупрацівникові, врегульовані нормами трудового права, наприклад, у випадкуматеріальної відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну незабезпеченнямзбереження особистих речей працівника під час роботи. У таких випадках напрактиці застосовуються норми цивільного законодавства, що пояснюєтьсявідсутністю відповідних норм у трудовому праві. У КЗпП взагалі відсутнізагальні норми про відповідальність роботодавця за шкоду, заподіянупрацівникові. З таким положенням справ не можна погодитися. Матеріальнавідповідальність роботодавця, так само як і матеріальна відповідальністьпрацівників, має трудово-правову природу і, отже, повинна бути врегульованатрудовим законодавством. У науці трудового права професором П.Р. Ставиським бувобґрунтований саме двосторонній характер матеріальної відповідальності сторінтрудового договору і необхідність врегулювання цих відносин єдиною галуззюправа — трудовим правом[3].
1.3 Підстава та умовиматеріальної відповідальності
Підставоювиникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення,тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, щопризвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Власник або уповноваженийним орган у відповідності до статей 131, 153 КЗпП України зобов'язаний створитиумови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереженнядорученого працівникам майна, створити безпечні й нешкідливі умови праці.Працівники повинні дбайливо ставитися до майна підприємства, установи,організації і вживати заходів для запобігання шкоди. Невиконання сторонамитрудового договору цих обов'язків може привести до заподіяння шкоди іпритягнення до матеріальної відповідальності.
Елементитрудового майнового правопорушення є одночасно умовами матеріальної відповідальностісторін трудового договору. Такими умовами є:
· наявністьпрямої дійсної шкоди, під якою потрібно розуміти втрату, погіршення абопониження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організаціїзробити витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробитизайві виплати. До прямої дійсної шкоди відносяться, наприклад, нестача,ушкодження цінностей, витрати на ремонт зіпсованого майна, штрафні санкції заневиконання господарських зобов'язань. Згідно зі ст.130 КЗнП не підлягаютьвідшкодуванню нестримані доходи (упущена вигода), під якими розуміютьсяприбутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нормальноговиробничо-господарського ризику, а також шкода, заподіяна працівником, якийперебуває у стані крайньої необхідності. До нормального виробничого ризикувідноситься шкода, яка заподіяна, наприклад, при випробуванні нових технічнихзасобів виробництва, коли неможливо було досягти бажаного результату іншимшляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди. Щодо прямої дійсноїшкоди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльністю) власника чиуповноваженого ним органу, то під нею слід розуміти втрачений працівникомзаробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, переведенні,затримці видачі трудової книжки при звільненні; витрати, пов'язані зушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби(втрачений заробіток, додаткове харчування, придбання ліків, санаторно-курортнелікування, відшкодування моральної шкоди та ін.); вартість особистих речейпрацівника, які зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслідок незабезпечення їхзбереження власником;
· протиправністьдії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання абоненалежне виконання трудових обов'язків). Коло обов'язків сторін трудовогодоговору, встановлених нормами трудового права, досить багатоманітне, і дії,які порушують ці норми, є неправомірними або протиправними. Протиправною єповедінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки,передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку,посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власникаабо уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника (уповноваженого ниморгану) можна віднести такі, як незабезпечення здорових і безпечних умов праці,умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна,незаконні звільнення, переведення, відсторонення від роботи тощо;
· причиннийзв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язкуі майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю випливає іззаподіяного особою діяння. Відповідальність не може наступити за випадковінаслідки діяння. Слід зазначити при цьому, що п. 2 ст. 133 КЗпП встановлюєматеріальну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій,керівників структурних підрозділів та їх заступників у випадках, коли майновашкода виникла у зв'язку з неправильною постановкою обліку і зберігання грошовихцінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускунедоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чигрошових цінностей. У цих випадках дії (бездіяльність) названих осіб були лишеумовою в розвитку причинно-наслідкового зв'язку, і притягти їх до матеріальноївідповідальності можна тоді, коли безпосередній заподіювач шкоди не відшкодувавзаподіяну шкоду в повному розмірі. Коли шкода відшкодована повністю, вказанихкерівників підприємств, структурних підрозділів (їх заступників) можна притягтидо дисциплінарної відповідальності;
· винапрацівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношенняпрацівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. Потрібнозвернути увагу на те, що на відміну від цивільно-правової майновоївідповідальності, коли передбачаються випадки майнової відповідальності безвини, матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наступити безвини. При покладанні на працівника матеріальної відповідальності вина повиннабути обов'язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальноївідповідальності, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собоюповну матеріальну відповідальність. Як уже відмічалося, тягар доведення винилежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодуванняшкоди працівниками, які несуть повну матеріальну відповідальність заспеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відповідальністьабо отримали матеріальні цінності за разовим дорученням. Такі працівникивважаються винними, доки самі не доведуть свою невинність у виникненні шкоди.
Для притягненнядо матеріальної відповідальності необхідні всі вказані умови у сукупності.2. Диференціація матеріальноївідповідальності працівників2.1 Види матеріальноївідповідальності
Як ужезазначалося, у трудовому праві межі матеріальної відповідальності працівниківдиференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного нимпорушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, щовиконується працівником.
Трудовезаконодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмеженуі повну.
Основний видматеріальної відповідальності працівника — обмежена матеріальнавідповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого булозаподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійснушкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.
За правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконаннітрудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несутьматеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більшесвого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вонапередбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальнавідповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовуєтьсязавжди, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідно звернути увагу намежі матеріальної відповідальності, передбаченої за контрактом між працівникомі роботодавцем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено середінших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальністьсторін контракту. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29грудня 1992 р. №14 вказано, що якщо межі матеріальної відповідальності буливизначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на ньоговідповідно до умов контракту. Проте змін у КЗпП щодо розширення випадків повноїматеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, узаконодавстві залишилося чинне раніше положення, за яким працівника не можнапритягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбаченихст. 134 КЗпП, а серед них немає такої підстави, як умови встановленіконтрактом. Згідно з нормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 19 березня 1994 р. №170 та затвердженого нею Положення про порядокукладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, умовиконтракту, що погіршують становище працівника порівняно з чиннимзаконодавством, вважаються недійсними. Більше того, вказаним Положеннямвстановлено, що не можуть бути змінені контрактом імперативні нормизаконодавства, зокрема про порядок розгляду трудових спорів та випадки повноїматеріальної відповідальності[4].Таким чином, положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14суперечать чинному законодавству і не можуть застосовуватись як такі.
У відповідностідо ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1. працівники — за псування абознищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції),інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів,виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;
2. керівники підприємств,установ, організацій і їхні заступники, керівники структурних підрозділів таїхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організаціїзайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберіганняматеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів длязапобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищеннюі псуванню матеріальних чи грошових цінностей[5].
Зазначеніслужбові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди, яка невідшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, щопідлягає стягненню, не повинна перевищувати суми, на яку заподіяно шкоду. Слідзвернути особливу увагу на те, що на керівників та відповідних службових осібпокладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягненняматеріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкресливПленум Верховного Суду України у своїй постанові №14, на таких службових осібпокладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини небуло своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачівїї й таку можливість підприємство втратило.
При матеріальнімвідповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначаєтьсявідповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого1995 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (із змін. і доп.), асаме виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передуютьвирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьованийчас, якщо працівник пропрацював менше 2 місяців, а в разі, коли працівникостанні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішуєтьсяпісля його звільнення, — виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи наданому підприємстві[6].
Повна матеріальнавідповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником,передбачена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальноївідповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним.
До таких підставвідносяться:
1. Укладення між. працівником івласником письмового договору про повну матеріальну відповідальність[7]. За таким договоромпрацівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпеченнязбереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або іншихцілей. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність у доповнення дотрудового договору конкретизує обов'язки власника або уповноваженого ним органуі працівника щодо забезпечення збереження матеріальних цінностей. Договори проповну матеріальну відповідальність укладаються при умові, що працівник досяг 18років, тобто є повнолітнім і займає посаду (або виконує роботу), передбаченуспеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і СекретаріатуВЦРПС від 28 грудня 1977 р. №447/24 «Про затвердження переліку посад іробіт, що заміщуються або що виконуються працівниками, з якими підприємством,установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повнуматеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їмдля зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування впроцесі виробництва», а також Типовим договором про повну індивідуальнуматеріальну відповідальність (із змін. та доповненнями)[8]. У переліку за основупритягнення працівників до матеріальної відповідальності покладений зміст їхтрудових обов'язків, виконання функцій, пов'язаних з обслуговуваннямматеріальних цінностей. Цей перелік не підлягає розширювальному тлумаченню. Узв'язку з цим треба відмітити, що на практиці керівники підприємств відчуваютьпотребу укладати договори про повну матеріальну відповідальність зпрацівниками, чиї посади (виконувана робота) в зазначеному переліку не вказані.Так, наприклад, такі договори укладаються з лаборантами кафедр вищих навчальнихзакладів, з майстрами дільниць у будівельних організаціях тощо, хоча правовихнаслідків такий договір не має. Працівник не може бути притягнений до повноїматеріальної відповідальності на підставі укладеного договору про повнуматеріальну відповідальність, якщо його посада не міститься у переліку. Такийдоговір має не більш ніж моральне значення. Таким чином, назріла необхідність урозробці та прийнятті нового переліку посад (виконуваних робіт), зайняття(виконування) яких передбачає укладання договору про повну матеріальнувідповідальність.
Недійсними єдоговори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, котрі недосягли 18-літнього віку. Укладення договору про повну матеріальнувідповідальність є обов'язковим, якщо працівник виконує обов'язки щодообслуговування матеріальних цінностей і це складає його основну трудовуфункцію. Відмова від укладення такого договору є перешкодою до прийомугромадянина на роботу, що передбачає обов'язкове укладення письмового договорупро повну матеріальну відповідальність. Така відмова без поважної причини вжеприйнятого на роботу працівника є порушенням трудової дисципліни з усімавитікаючими звідси наслідками. При відмові від укладення договору про повнуматеріальну відповідальність внаслідок поважних причин, власник зобов'язанийнадати працівнику іншу роботу, а при її відсутності або відмові працівника відпереведення останній може бути звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП.
2. Одержання майна та іншихцінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовимидокументами[9].Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники,для яких обслуговування матеріальних цінностей не складає основної трудовоїфункції і їх посади не містяться в названому вище переліку. У таких випадкахвласник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, зпорядком приймання, транспортування, збереження цінностей. Разове доручення наотримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтерупідприємства; особам, яким за вироком суду заборонено займатиматеріально-відповідальні посади протягом певного часу; особам, що маютьсудимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимістьне знята і не погашена.
3. Шкоди завдано діямипрацівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку[10]. До позовних заяв проматеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином,повинні додаватися докази, що підтверджують здійснення працівником таких дій,встановлених в порядку кримінального судочинства. Якщо працівник звільнений відкримінальної відповідальності у зв'язку зі закінченням терміну давності, актомамністії, притягненням до адміністративної відповідальності або у зв'язку зпередачею винного на поруки, це не виключає застосування матеріальноївідповідальності. У разі оголошення виправдувального вироку, припиненнякримінальної справи за відсутністю складу або події скоєння злочину працівникне притягується до матеріальної відповідальності за п. 3 ст. 134 КЗпП.
4. Шкоди завдано працівником,який був у нетверезому стані[11].Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудовоїдисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду наступаєнезалежно від того, умисно або з необережності заподіяна шкода. Працівник, якийу нетверезому стані заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, несеповну матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, в тому числі запсування по недбалості сировини, матеріалів при виготовленні продукції, а такожіншого майна. Повна матеріальна відповідальність покладається на працівника, щознаходився в нетверезому стані, якщо з його вини підприємство своєчасно невиконало господарські зобов'язання і в зв'язку з цим понесло збитки. Власникзобов'язаний довести, що шкоду заподіяно працівником в нетверезому стані.Доказами може бути медичний висновок, акти, свідчення свідків тощо. Вониповинні бути відповідно оцінені судом при вирішенні питання про притягненняпрацівника до повної матеріальної відповідальності. Пленум Верховного СудуУкраїни в п. 10 постанови від 29 грудня 1992 р. №14 указав на те, що зменшеннярозміру відшкодування за шкоду, заподіяну в нетверезому стані, як правило, недопускається.
5. Шкоди завдано недостачею,умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів(продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів,вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданихпрацівникові в користування підприємством, установою, організацією[12]. Наведений перелікзбігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, який передбачаєобмежену відповідальність в межах середнього місячного заробітку, а різницяполягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає заумисне заподіяння такої шкоди. Якщо недостача, псування або знищення вказаногомайна сталися з необережності (недбалості), наступає матеріальна відповідальністьу межах середнього місячного заробітку.
6. Відповідно до законодавствана працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіянупідприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків[13], Відповідно доспеціальних нормативно-правових актів така відповідальність може бутипокладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального наавтомобільному транспорті; отриманням посадовою особою премій внаслідокдопущених з його вини викривлень даних про виконання робіт; розкраданням,знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів,дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витратами підприємства, установи,організації на навчання у вищому навчальному закладі молодого фахівця в разійого звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу запорушення трудової дисципліни або за власним бажанням без поважних причинпротягом 3 років з часу прийняття на роботу за направленням[14]. Видається, востанньому випадку відшкодування має проводитися за нормами цивільногозаконодавства, оскільки відсутня підстава матеріальної відповідальності — трудове майнове правопорушення.
7. Шкода завдана не привиконанні трудових обов'язків[15].Наголосимо, що у такому випадку шкода заподіюється не будь-якою особоюпідприємству, а саме працівником, який перебуває з таким підприємством утрудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконаннітрудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після йогозакінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди євикористання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні(приладах, автотранспорті) підприємства роботи, що не відноситься до трудовоїфункції працівника.
Пленум ВерховногоСуду України роз'яснив, що при визначенні розміру матеріальної шкоди,заподіяної працівниками самовільним використанням з особистою метою технічнихзасобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. ін.), належних підприємствам,установам, організаціям, потрібно виходити з того, що така шкода, заподіяна непри виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню іззастосуванням норм цивільного законодавства[16].У таких випадках шкода відшкодовується в повному розмірі, включаючи інестримані підприємством, установою, організацією доходи від використаннявказаних технічних засобів
8. Службова особа, винна внезаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу[17] несе матеріальнувідповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальнувідповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП,потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов'язок відшкодуватишкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в зв'язку з оплатоюнезаконно звільненому або переведеному працівнику часу вимушеного прогулу абочасу виконання нижчеоплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказомабо розпорядженням яких звільнення або переведення здійснено з порушеннямзакону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.Відповідальність у таких випадках покладається на службову особу незалежно відформи вини.2.2 Колективна (бригадна)матеріальна відповідальність працівників
Поряд здоговорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівниківчинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договорупро колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанніпрацівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем(відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їмцінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожногопрацівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальнувідповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріальна відповідальністьвласником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковимкомітетом. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальністьукладається між підприємством, установою, організацією і всіма членамиколективу (бригади)[18].Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється зазгодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади новихчленів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективубригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну)матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника(уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право братиучасть у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль зароботою по зберіганню, обробці (відпуску), перевезенню або застосуванню впроцесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, щопередаються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації,заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, на його думку, неможуть забезпечити збереження ввірених бригаді цінностей тощо.
Перелік робіт,при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальнавідповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну(бригадну) матеріальну відповідальність затверджений наказом Міністерства праціта соціальної політики України від 12 травня 1996 р. №43 (із змінами, внесениминаказом Мінпраці України від 15 листопада 1996 р. №87)[19]. У Перелік включенітакі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів,прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправнихстанціях, продаж товарів тощо.
Укладеннядоговору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах іроботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.
Шкода, щопідлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади)пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактичновідпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявленняшкоди. При встановленні безпосереднього винуватця — члена бригади, що заподіявшкоду, обов'язок його відшкодування покладається на цього конкретногопрацівника, тобто у такому випадку відшкодування провадиться за правиламиіндивідуальної матеріальної відповідальності. Пленум Верховного Суду України вп. 14 постанови від 29 грудня 1992 р. №14 (в редакції постанови Пленуму від 28березні 1997 р. №3) указав, що якщо в незабезпеченні збереження матеріальнихцінностей, крім членів колективу (бригади), з якими укладено договір, винніпосадові особи, суд обговорює питання про залучення їх до участі в справі якспіввідповідачів і визначає розмір збитку, який відповідає ступеню вини кожногоз них, і розмір збитку, належного відшкодуванню з урахуванням виду і межматеріальної відповідальності, яка на них покладається. Інша шкодарозподіляється між членами бригади відповідно до Типового договору проколективну (бригадну) матеріальну відповідальність.3. Підходи довідшкодування заподіяного збитку3.1 Визначення розмірушкоди та порядок її відшкодування
Визначеннярозміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить відступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.
Розмір шкоди,заподіяної підприємству, установі, організації, визначається у відповідності дост. 135-3 КЗпП за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерськогообліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей зурахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди,а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення провідшкодування.
Ст. 135-3 КЗпПУкраїни передбачає можливість кратного обчислення розміру шкоди, заподіяноїпідприємству розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремихвидів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкодиперевищує її номінальний розмір. Кратний розмір обчислення застосовується приспричиненні шкоди при роботах з дорогоцінними металами, іноземною валютою,крадіжкою і недостачею м'яса та м'ясопродуктів, втратою бібліотечних книг,музейних експонатів, інших цінностей згідно з Законом України «Провизначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організаціїрозкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоціннихметалів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р.і затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р.Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення(псування) матеріальних цінностей (із змінами, внесеними постановами КабінетуМіністрів України від 27 серпня 1996 р. №1009, від 20 січня 1997 р. №34 і від15 грудня 1997 р. №1402)[20].
Відшкодуванняшкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку,провадиться за розпорядженням власника або уповноваженим ним органом,керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками — зарозпорядженням вищестоячого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування іззаробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше 2тижнів від дня виявлення шкоди і звернено до виконання не раніше 7 днів від дняповідомлення про це працівника. Якщо працівник не згодний з відрахуванням абойого розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а у разінезгоди з рішенням КТС — в суді. Працівник має право відразу звернутися досуду.
У інших випадкахвідшкодування шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного(міського) суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з днявиявлення заподіяної шкоди, а днем виявлення шкоди слід вважати день, коливласникові стало відомо про наявність шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленоїв результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірціфінансово-господарської діяльності підприємства є день підписання відповідного актаабо висновку.
Суд привизначенні розміру відшкодування враховує форму вини і конкретні обставини, заяких було заподіяно шкоду. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29грудня 1992 р. №14 передбачено, що зменшення розміру шкоди допустиме лише увиняткових випадках, коли підтверджено наявність конкретних обставин, якіперешкоджали працівникові належним чином виконувати покладені на ньогообов'язки (наприклад, відсутність нормальних умов зберігання матеріальнихцінностей, неналежна організація праці).
Зниження розмірувідшкодування не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діямипрацівника, скоєними з корисливою метою. Розмір шкоди, заподіяної з винидекількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступенявини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальнавідповідальність застосовується лише за умови встановлення судом, що шкодапідприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діямидекількох працівників або працівника та інших осіб.3.2 Матеріальнавідповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові
Власникзобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанніним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:
· припорушенні права працівника на працю (у випадках порушення правил прийому нароботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відстороненнявід роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільненняпрацівника);
· занезабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодженняздоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смертіпрацівника);
· припорушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачідокументів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення,оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітнуплату);
· принезабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (у випадкахїх зіпсуття, знищення, крадіжки).
Трудовезаконодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійсненнягромадянами свого права на працю. Серед них — передбачений ст. 5-1 КЗпПправовий захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконногозвільнення, а також сприяння в збереженні роботи. У літературі було висловленудумку, що в законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальністьвласника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках,коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівкизакону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботувагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при прибутті молодогофахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова вприйомі на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке він можеоскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогулі втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконностідій власника або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівниказаробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства доматеріальної відповідальності. Враховуючи ту обставину, що визначити середнійзаробіток працівника на даному підприємстві за час вимушеного прогулунеможливо, на користь працівника, на думку П.Р. Стависького, доцільно стягнутитарифну ставку або оклад за тією роботою (посадою), на яку він направлений абоповинен був бути прийнятий[21].
Слід враховувати,що в сучасних умовах підходи, висловлені професором П.Р. Ставиським, можутьбути суттєво розширені. Створено цілу низку правових гарантій щодо забезпеченняправа людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції Українивстановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та родутрудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав ісвобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови вприйнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмовиу прийнятті на роботу. Таким чином, необґрунтована відмова роботодавця уприйнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якоїособи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричиниламайнову шкоду особі, є підстави порушувати питання про притягнення винного вцьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою.Щоправда, залишається дискусійним питання, про який саме вид майновоївідповідальності у такому випадку може йти мова: про матеріальну за трудовимправом чи майнову за цивільним правом, адже трудові відносини ще не виникли? Вусякому випадку це питання заслуговує на прискіпливе наукове обговорення.
Матеріальнавідповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпеченняздорових і безпечних умов праці Значна кількість трудових спорів виникає зприводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві.Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється ЗакономУкраїни «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, атакож Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації абоуповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я,пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змін. ідоп.).
Власникзобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, атакож моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічноговпливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється відвідшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умовипраці не були причиною матеріальної шкоди.
Доказом винивласника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійнезахворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і наглядза охороною праці, відносно причин пошкодження здоров'я; медичний висновок пропрофесійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновокорганів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративноїабо дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту провідшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасовоїнепрацездатності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та іншідокази.
Відшкодуванняшкоди потерпілому складається з виплати втраченого заробітку (або його частини)залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати вустановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї таутриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу(посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
За наявностіфакту моральної шкоди потерпілому відшкодовується також і моральна шкода.
Ступінь втратипрацездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) увідсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодженняздоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину,час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а такожвизначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.
У разі смертіпотерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченогозаробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали додня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитинапомерлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно дочинного законодавства утриманцями є: діти, котрі не досягли 18 років, ідіти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінченнянавчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина — старша за 55років, чоловік — старший за 60 років; члени сім'ї — інваліди на часінвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший членсім'ї, якщо він не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онукамипомерлого, які не досягли віку 18 років.
Розмірвідшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступенявтрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівникмав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців,що передували ушкодженню здоров'я. До заробітку для обчислення розмірувідшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуютьсявнески на соціальне страхування.
Утраченийзаробіток (або відповідна його частина) відшкодовується працівникові власникому повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів,якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України«Про охорону праці» (з 24 листопада 1992 р.), а за попередній період- відповідно до чинного на той час законодавства — з урахуванням розміру пенсіїта інших доходів (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовамипро відшкодування шкоди» (із змінами і доповненнями, внесеними постановамивід 8 липня 1994 р. №7; від 30 вересня 1994 р. №11; від 25 травня 1998 р. №15[22]. Обчислений розмірвтраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втратипотерпілим професійної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.
Розмір одноразовоїдопомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовимдоговором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмірдопомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячногозаробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.
У разі смертіпотерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожногоутриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Якщо комісією зрозслідування нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимогнормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бутизменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власниката профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявностівини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.
Згідно зі ст. 12Закону України «Про охорону праці» відшкодування моральної шкодипровадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели доморальної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків,вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Підморальною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівниковівнаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення абопозбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршеннявідносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру.
Відшкодуванняморальної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.
Моральна шкодавідшкодовується за заявою потерпілого або висновком медичних органів у виглядіодноразової грошової виплати, розмір якої визначається в кожному конкретномувипадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу іпотерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмірвідшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат[23].
Власниквідшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу (додатковехарчування, придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд, побутовеобслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбанняспеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розміру витрат на медичнуі соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в такихвиплатах визначається висновками МСЕК.
Розмір витрат надогляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — на спеціальний медичний догляд(масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — назвичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — напобутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо). У разі смертіпотерпілого від нещасного випадку витрати на його похорони несе власник.
Виплата суми відшкодуванняшкоди проводиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідокнещасного випадку, професійного захворювання.
При виїздіпотерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місцепроживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньоюадресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.
Власникзобов'язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди й ухвалити відповіднерішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням)власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.
Спори міжпотерпілим або іншими зацікавленими особами і власником про право навідшкодування шкоди розглядаються в порядку, встановленому для розглядутрудових спорів (КТС, суд).
Матеріальнавідповідальність власника або уповноваженого ним органу при порушенніобов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату
Власник(уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформлятитрудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення дляпрацівників (трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, вустанові, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо)[24].
Матеріальнашкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку,виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки,в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудовезаконодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальнувідповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується всубсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальністьорганізації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.
Матеріальнавідповідальність підприємства за незабезпечення збереження особистих речейпрацівника під час роботи
Згідно зі ст. 153КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах повинністворюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нормальноїроботи. До таких умов відноситься створення на підприємствах, в установах,організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишитисвої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особистихречей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речейтощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконаннязазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкраданняособистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язоквідшкодування заподіяної шкоди.
Потрібновідмітити, що питання матеріальної відповідальності за ушкодження здоров'япрацівника врегульовано чинним трудовим законодавством, у той час як іншівипадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органузначною мірою потребують регламентації нормами трудового законодавства.
Висновок
В якості висновку резюмуємоосновні положення курсової роботи. Працівники несуть матеріальнувідповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організаціївнаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенніматеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуютьсяшляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межахі порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіянапідприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю)працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиноюзаробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяноїшкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявностізазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладенанезалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чикримінальної відповідальності.
На працівників неможе бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категоріїнормального виробничо-господарського риску, а також за не одержаніпідприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіянупрацівником, що перебував у стані крайньої необхідності.
Працівник, якийзаподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодоювласника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриттязаподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Список використаноїлітератури
1. Кодекс законів про працюУкраїни з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичноїпрактики України. — 1997. — Х9І1-12. — С. 535-538
2. Закон України «Проохорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (з наступними змінами тадоповненнями)
3. Правилами відшкодуваннявласником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органомшкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконаннямним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів Українивід 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями, внесеними постановамиКабінету Міністрів України).
4. Берлач А.Л., Карпенко Д.О.,Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О.; За ред. В.В.Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: Юрінком Інтер, 2004, 752 с.
5. Болотіна Н.Б. Трудове правоУкраїни. Київ: Вікар, 2002, 147 с.
6. Варфоломеєва Т.В., ПастуховВ.П., Пеньківський В.Ф., Піцан О.М. Правознавство. Київ: Знання-Прес, 2001,327 с.
7. Відшкодування матеріальної іморальної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення,коментарі. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 317- 334; Вісник Верховного СудуУкраїни. — 1998. — №3
8. Збірник постанов ПленумуВерховного Суду України (1963-1997роки). — Сімферополь, 1998
9. Котюк В.О. Основи держави іправа. Київ: Вентурі, 1998, 320 с.
10. ПрокопенкоВ.І. Трудове право України. Харків: Консум, 2000, 480 с.
11. СтависскийП.Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях. — Киев-Одесса: Вища школа, 1987
12. СтависскийП.Р. Проблемы материальной ответственности в советском трудовом праве. ~Киев-Одесса: Вища школа, 1982.