Міністерствовнутрішніх справ України
Запорізькийюридичний інститут ДДУВС
Кафедратеорії та історії держави і права
Контрольнаробота
з Конституційногоправа України
Варіант№ 3
Виконала:студентка навчальної
групи№ Г 651
ПоляковаЮ. В.
Перевірив:к.і.н., доцент кафедри,
ЧайченкоА.П.
Запоріжжя– 2007
Зміст
1. Конституційнеправо: три визначення терміну, їх зміст та співвідношення понять «Конституційнеправо» і «Державне право»
2. Предмет іметод конституційного права як галузі права
3. Джерелаконституційного права, їх види та юридична сила
4. Суб’єктита об’єкти конституційно-правових відносин
Список використаних джерел талітератури
Практичне завдання
1. Конституційне право: три визначеннятерміну, їх зміст. Співвідношення понять «Конституційне право» і «Державне право»
Традиційноконституційне право розглядається у правознавстві як галузь національногоправа, як наука і як навчальна дисципліна. Спочаткурозглянемо конституційне право як галузь національного права.
Отже,Конституційне право України — основна галузь національного права. Воно являєсобою сукупність конституційних норм, якірегулюють політико-правові суспільні відносини, пов 'язані з взаємовідносинамиособи з Українською державою, реалізацією народноговолевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевогосамоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також: з визначенням територіальної організації Українськоїдержави,
Приступаючидо вивчення нового суспільного явища звичайно з'ясовується,що саме досліджується і як, яким чином це дослідження здійснюєтьсястосовно правових явищ, зокрема для з'ясування питання щодо критеріїв виділеннявідповідних норм права у відповідну галузь.Відповідь на перше питання становить предмет правового регулювання, а надруге — метод правового регулювання. Саме предмет і метод правового регулюваннястановлять зміст конституційногоправа як галузі права (докладніше у розділі № 2).
Теперрозглянемо конституційне право як науку. Наука конституційного права є складовою частиною наук взагалі, під якою розуміютьсукупність ідей, концепцій, теорій про якесь суспільне явище.
Усвою чергу складовою суспільних наук є юридична наука, завдання якої — вивченняправових явищ. У кожної з галузей цієї науки є свій особливий предмет. Для будьякої з гілок юридичної науки характернийвласний підхід до об'єкта дослідження.
Отже,наука конституційного права являє собою систему ідей, концепцій, теорій проконституційне право як галузь національного права України.
Яквідомо зміст науки розкривається через її функції, які визначаються її предметом.Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна,ідеологічна, евриститично-прогностична,комунікативна, інтегративна і прикладна.
Інарешті роглянемо конституційне право як навчальну дисципліну. Як навчальна дисципліна конституційне право України є певною сукупністю знань, які випливають із системинауки цієї галузі, а також: практики реалізації наукових досягнень.
Конституційне право України як нормативний курс,навчальна дисциплінавивчається у всіх юридичних закладах, а також майже у всіх інших вищих і середніх навчальних закладах. До її змісту входить комплекс знань пропоняття, предмет, методи, норми цієї галузі, правовідносини,джерела, систему конституційного права.
Існує багато підходів щодо термінів „конституційне право"і „державне право". Історично відмінність між цими термінами була обумовлена різнимиконцептуальними підходами у ХУШ-ХІХ ст., згідноз якими у якості вихідних ідей визначалися, з одного боку, ідеї, щоабсолютизували роль держави (Німеччина), а з другого — ідеї демократії, законності та конституціоналізму(Велика Британія, США, Франція).
Незважаючина те, що за радянських часів у вузах країни викладався курс державного права,дискусії щодо термінів „конституційне право" і „державне право" булипроведені у 1970 та 1972 рр. Більшістьучених мотивувала неможливість запровадження терміна „конституційне право" замість „державне право" не лишетим, що введення категорії„конституційне право" обмежувало б межі державного права лишенормами Конституції, а й тим, що це ліквідувалоб розподіл між нормами Конституції та іншими нормами.
Вдискусії, яка відбулася у 1992 році, висловлювалися різні пропозиції. Однівчені вважали, що конституційне і державне право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти неможна включати до конституційного права, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційнізакони. Інші виходили з того, щоконституційне регулювання є органічною складовою державно-правовогорегулювання.
Розв'язання цієї проблеми слід шукати уфілософсько-правовому відношенні до тих категорій, які пов'язані з двома основними напрямкамиюридичної думки — природно-правовим і позитивістським. Перший виходить з того,що першоосновою конституції є людина та їїправа, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційнеправо (США, Франція, Росія, Угорщина,Україна та ін.). У тих крінах, що визнають позитивістський напрям, першоосновоюконституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Тому уцих країнах існує державне право (Австрія,Німеччина, Швейцарія). Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієїпроблеми.
Взагаліу сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменуваннявідповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційнимипідходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів„конституційне право” і „державне право”.
Вцьому розділі я дала визначення термінам конституційного права з точки зорунауки, галузі національного права, навчальної дисципліни. Зокрема з’ясувала, щопредмет і метод правового регулювання становлять зміст конституційного права якгалузі національного права. Також дізналася, що в сучасний період не маєсуттєвої різниці між поняттями „конституційне право” і „державне право”,оскільки найменування цієї галузі права в умовах конкретної країни визначаєтьсятрадиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці.
2. Предмет і метод конституційного праваяк галузі права
Предметправового регулювання є основним знаряддям поділу системи права на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно визначений вид суспільнихвідносин, які вимагають правовогорегулювання, з другого — відповідно суспільні відносини є тієюоб'єктивною основою, яка викликає до життя право і вносить у ньогосистемоутворюючи ознаки.
Допредмета конституційного права України слід віднести: суспільні відносини, пов'язані зі взаємовідносинами особи і держави; суспільнівідносини, що виникають з приводу та у зв'язку з закріпленням у конституціївлади, а також у процесі її організації і здійснення; суспільні відносини, щовиникають з приводу та у зв'язку зформуванням на підставі основних форм народного волевиявлення державноївлади; суспільні відносини з приводу визнання і гарантування Україною місцевогосамоврядування; комплекс суспільнихвідносин, які визначають основні засади суспільного, політичного,економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відносини. Нарешті, складовою суспільнихвідносин, що регулюються нормами конституційного права, є державно-територіальна організація України.
Такимчином, предмет конституційного права України — це сукупністьполітико-правових суспільних відносин, пов'язаних з взаємовідносинами держави іособи в Україні, народним волевиявленням, організаі{ією та здійсненнямдержавної влади і місцевого самоврядування,закріпленням соціально-економічних умов владування, а також: здержавно-територіальною організацією України,які регулюються нормами цієї галузі національного права.
Дляповного з'ясування змісту конституційного права важливе значення має метод правового регулювання. Відповідно до загальної теоріїправа метод правового регулювання — це спецефічний спосіб владноговпливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичнихзасобів.
Специфікаконституційного методу правового регулювання полягає в тому, що він єсукупністю способів регулювання політико-правових суспільних відносин, якістановлять предмет конституційного права.
Протеслід врахувати ту обставину, що внаслідок свого призначення, місця і роліконституційного права в системі національного права України, необхіднорозрізняти методи, які притаманні виключно конституційному праву, і методи, яківластиві як усім галузям, так і певною міроюгалузі конституційного права.
Таким чином, до методів, властивих лише конституційному праву належатьнаступні:
· метод владного впливу, якийзастосовується щодо суб'єктів правовідносин у конституційному праві;
· метод загального (конституційного) нормування, який єхарактерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах таобсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту;
· методконкретного регулювання, притаманний для регулюваннябільшості конституційно-правових відносин.
Ці методи можуть бути визначені як основні.
Що стосується інших видів методів, то вони здійснюються уконституційномуправі у формі додержання, виконання, використання і застосовуння.
Крімтого метод конституційного регулювання має свої особливості порівняно зметодами правового регулювання, притаманнимиіншим галузям права. Конституційне регулювання, як різновид політичного,здійснюється спеціальними юридичними засобами.
Разомз тим у конституційному праві України застосовуються такі типові для інших галузей права прийоми, як дозвіл, заборона, покладенняобов'язків.
Діалектичнийвзаємозв'язок і взаємозумовленість усіх цих способів і прийомів, форм впливу насуспільні відносини характеризує методконституційного права України в цілому.
В цій частині своєї роботи я докладніше розглянулапредмет і метод конституційного права як галузі права. З’ясувала, що таке методі що таке предмет. Визначила види методів, які властиві лише конституційномуправу, а також дізналась як вони діють і коли застосовуються. З’ясувала, якісуспільні відносини відносяться до предмету конституційного права.
3. Джерела конституційного права, їхвиди та юридична сила
У конституційному праві спостерігається неоднозначнийпідхід щодозагального поняття джерел цієї галузі.
Зокрема, існує точка зору, згідно з якою джерела прававзагалі розуміються як матеріальні умови життя суспільства,тобто джерела розглядаютьсяу матеріальному значенні1. Іноді цей термін трактується у формальному, тобто суто юридичному значенні як засіб висловлення державної волі у виглядізагальнообов'язкових правил поведінки2.
На мій погляд, при визначенні поняття джерелконституційного права слід виходити з такого. Джерела права взагалі іконституційного зокрема необхідно розглядати з таких вихідних позицій.
Для того, щоб норми конституційного права виконували своєпризначення,вони повинні бути виражені в певних формах. При цьому слід виходити зфілософського розуміння єдності форми і змісту, згідно з яким форма — цепродовження змісту, в даному випадку — певної норми конституційного права.
Отже,форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державногоправа України.
Вимоги,які пред'являють до джерел конституційного права, зводяться до того, що останніповинні мати: визначеність, загальнообов'язковість,загальновідомість, системність, нормативність, надійну державну забезпеченість.
Треба зазначити, що світова практика знає чимало джерелправа.
Це — акти-документи, традиції, правові звичаї, правовіпрецеденти. У більшостівипадків вони складають систему джерел права. Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.
У своїй сукупності джерела конституційного праваутворюють складнуяк за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми.
Треба зазначити, що у цій системі виявляютьсясубординаційні зв'язки,які грунтуються на засадах: верховенства Конституції України,конституційності законів, підзаконності всіх інших правових актів.
Основнимджерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон). ВерховенствоКонституції виявляється у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-якіправові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти:політичні, корпоративні, акти місцевогосамоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духуКонституції, що є основою законності.
Формоювираження норм конституційного права є акти всеукраїнського референдуму. Вони володіють імунітетом, статусом „недоторканності": їхможна змінити чи скасувати лише референдумом. Акти, прийняті референдумом,мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливіознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правовихактів1.
Джерелом конституційного права є закони, якіподіляються на З види: конституційні, органічні і звичайні (або „ ординарні").
Конституційні закони — це такізакони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому,ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й Конституція.
Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінномувід процедури прийняття як конституційних,так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними.
Звичайні ординарні закони, якщо вних містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що йінші нормативно-правові акти парламенту.
До джерел та форм вираження норм конституційног права належать або можутьвідноситись:окремі акти Конституційного Суду України; ряд постанов ВРУ;окремі загально-нормативні укази Президента України;деякі постанови Кабінету Міністрів України; окремі рішення,прийняті місцевим референдумом; правовізвичаї; конституційні звичаї, атакож конституційний прецедент.
Джерелом конституційного права можуть бути й договори(конституційно-правові, які мають бутизабезпечені силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством; міжнародні,згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, оскільки вони згідно з ч. 1ст. 9 Конституції України — частинанаціонального законодавства України).
Істотною характеристикою джерел конституційного права єїхня юридичнаприрода, елементами якої виступають: 1) нормативністьактів; 2) юридична сила; 3) форма і структура; 4) дія актів у часі, просторі та за колом осіб;5) забезпечення реалізації актів.
Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їхюридична сила, під якою розуміють, звичайно,співвідношення правових актів, їх місце в 'ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чимвище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищуюридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином,визначити юридичну силу акта — значить встановити його місце в системіджерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоячих органів. Інколи безпідставновважають, що юридична сила — це міра (ступінь) обов'язковості правовогоакта, тобто чим вище його місце в системі актів, тим він обов'яковіший. Однактаке уявлення хибне, юридично некоректне: всі правові акти, незалежно від їх„рангу", однаково обов'язкові. З огляду цього Конституція України ірішення сільської ради обов'язкові однаково. Іншими словами, юридична сила джерел конституційного права визначається не територією і колом осіб, на які поширюється діяцього акта, не важливістю і міроюобов'язковості, а місцем у системі джерел конституційного права. Це — зіставлювальна, релятивна властивість актів.Юридична сила джерел конституційного права тісно пов'язана з проблемою законності і правопорядку, забезпеченнямверховенства закону в усіх сферахжиттєдіяльності республіки на шляху її поступу до правової держави.
Отже,існує багато різноманітних джерел конституційного права. Зокрема такими є всіакти, що містять конституційно-правові норми. Основним же джерелом конституційногоправа є Конституія України (Основний Закон). Крім того джерелами є такожзакони, окремі постанови, рішення, укази, акти та ін. З’ясувала, що такеюридична сила і що Конституція України має найвищу юридичну силу в ієрархіїконституційно-правових актів.
4. Суб'єкти і об'єктиконституційно-правових відносин
Норми конституційного права діють у тому разі, коли вониреалізуються.Під реалізацією норм конституційного права розуміється здійснення учасникамиконституційного-правових відносин встановлених у них приписів. Урезультаті реалізації цих норм виникаютьконституційно-правові відносини. Отже політико-правові суспільнівідносини, врегульовані нормами Конституції України,становлять конституційно-правові відносини.
Таким чином, конституційно-правові відносини — цеполітико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких,є юридичний зв 'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків,передбачених відповідною конституційно-правовою нормою.
Суб'єктиі об'єкти конституційно-правових відносин є елементами, які входять до складуцих відносин.
Під суб'єктом конституційно-правових відносин розуміють володаря конституційно-правової правоздатності,який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.
Суб'єкти,тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, щообумовлено багатством змісту таких відносин.Вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідноюправодієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.
Доних належать: Український народ — носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, національні меншини, що населяютьУкраїну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадкахіноземці і особи без громадянства; політичніпартії і громадські організації; державні органи та органи державної влади;виборці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії ВРУ;депутати; службові особи ' державних органів і громадських об'єднань; адмінистративно-територіальні одиниці; територіальнігромади та інші елементи системи місцевого самоврядування.
Цейперелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціюватитощо. Суб'єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважативиборчі комісії (Центральну виборчу комісіюта виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцемпроживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.
Суб'єктиконституційно-правових відносин з наданими їм юридичнимиправа і обов'язками здійснюють певні дії, завдяки яким виникають відповідні конституційно-правовівідносини, тобто об'єкти таких правовідносин.
Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії,особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб 'єктів цихвідносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини іздійснюють свої суб 'єктивні конституційні права та обов 'язки.
Згадані блага можуть бути матеріальними інематеріальними.
Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-правових відносинпровідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це:
·конституційний лад в Україні (ч.З ст. 5 КонституціїУкраїни),
·влада,влада народу, державна влада (ст. ст. 5, 6 Конституції України),
·суверенітеті територіальна цілісність Украіни (ст. ст. 1, 2, 17 Конституції України),
·економічната інформаційна безпека України (ч.І ст. 17 конституції України).
Середдругої групи видів об'єктів (нематеріальні об'єкти) конституційно-правових відносин перш за все слідвиділити особисті нематеріальні блага людей.
Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є:
·життялюдини, захист його є обов'язком держави (ч. 2 ст. 27 Конституції України),
· охорона здоров'я людини (ч. 1 ст. 49 КонституціїУкраїни).
Таким чином, я з’ясувала визначення понять:„конституційно-правові відносини”, „суб’єкти” і „об’єкти”конституційно-правових відносин. Визначила, хто належить до суб’єктів цихвідносин. Навела види об’єктів конституційно-правових відносин та деякі їхприклади. Проте наведений список не є вичерпаним, його можна продовжувати йпродовжувати.
Список використаних джерел талітератури
1. Конституція України. Закон України „Про внесення змін доКонституції України” № 2222-ΙV від 8 грудня 2004 року. – Харків: Парус,2005. – 60 с.
2. Закон „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від03.07.1991.
3. Конституційне право України / За ред. доктора юр. наук,професора В.Ф. Погорілка, 2-ге допрацьоване видання. – К.: Наукова думка, 2000р. – 736 с.
4. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовійсистемі. – К., 1999 р. – с.49.
5. Теория государства и права. – М.: Юридическая литература,1973 г. – с. 81.
6. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
7. Явич Л.С. Общая теория права. – Л., 1976 г. – с. 131.
Практичне завдання
Умова: Сільська рада прийняла рішення про проведення референдуму щодоперейменування села. Група громадян вирішила бойкотувати референдум. Оскількиагітація здійснювалась і в день референдуму, члени дільничної комісії робилиспроби запобігти діям його противників. Водночас прихильники референдумувиступили в день його проедення по місцевому радіо із закликами підтриматиперейменування.
Питання: Дайте оцінку діям учасників місцевого референдуму. Чи відповідають цідії вимогам чинного законодавства?
Відповідь: Згідно п. 1 ст. 8 Закону України „Про всеукраїнський та місцевий референдуми” громадянам надаєтьсяправо безперешкодної агітації за прийняття рішення, що виноситься нареферендум, а також проти прийняття рішення. Для реалізації цього правазаінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів,забезпечується можливість використання засобів масової інформації.
Згідноп. 5 ст. 8 цього ж закону будь-яка агітація в деньпроведення референдуму забороняється.
Аоскільки агітація проводилась і в день проведення референдуму, то дії учасників суперечать вимогам чинногозаконодавства.