Патентознавство та авторське право

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З КУРСУ
«ПАТЕНТОЗНАВСТВОТА АВТОРСЬКЕ ПРАВО»

1. Система інтелектуальної власності
Звичайно, про інтелектуальну власність пишуть ґрунтуючись наабстрактній логіці норм закону. В лекціях оглянуті процеси створення правовоїохорони і комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Значнаувага приділяється захисту прав інтелектуальної власності від недобросовісноїконкуренції, а також даються поради, як запобігти порушенню прав інтелектуальноївласності. У той же час показана можливість удосконалення винаходів, щоохороняються, без порушення прав патентовласників, використання суспільнодоступних творів, які не мають правової охорони, а також використання об'єктівправа інтелектуальної власності, що перейшли в суспільне надбання. Викладенівідомості про систему правової охорони інтелектуальної власності, що включаєоб'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, структуру державної системиправової охорони інтелектуальної власності, законодавче поле у цій сфері.
Основний акцент зроблено на об'єктах права промислової власностіі, зокрема, на винаходах, корисних моделях, промислових зразках, торговельнихмарках тощо, що знаходять найбільше застосування у підприємницькій діяльності. Алеостаннім часом об'єкти авторського права та суміжних прав також набувають усебільшого економічного значення. Саме з ними пов'язані питання недобросовісноїконкуренції, тому питання, що стосуються об'єктів авторського права і суміжнихправ, знайшли також належне відображення у конспекті.
Матеріал ґрунтується на чинній законодавчій базі. Але треба матина увазі, що з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, Книгачетверта якого має назву «Право інтелектуальної власності». Тому усі спеціальнізакони з інтелектуальної власності, а також ті, що містять норми стосовно праваінтелектуальної власності, будуть найближчим часом приведені у відповідність доцього фундаментального законодавчого акта.
Інтелектуальна власність, яка вже давно визнана у промисловорозвинутих країнах, сьогодні використовується як важливий інструмент духовного,технологічного та економічного розвитку і в країнах, що розвиваються.Талановиті вчені, музиканти, інженери, бізнесмени, фотографи та художники – усіпрагнуть продавати на ринку свої продукти і послуги та захистити результатисвоєї праці. Забезпечення на законодавчому рівні права інтелектуальноївласності є саме тим шляхом, завдяки якому це може бути досягнено. Відповіднодо ст. 54 Конституції України: громадянам гарантується свободалітературної, художньої, наукової та технічної творчості, захистінтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальнихінтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної,творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без йогозгоди, за винятком випадків, встановлених законом.
У сучасному світі об'єкти права інтелектуальної власності, такіяк: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічнізазначення, комерційна таємниця, комп'ютерні програми, бази даних, творилітератури і мистецтва, фонограми та відеограми тощо – відіграють значну роль узабезпеченні конкурентоздатності товарів та послуг і стають, таким чином,вирішальним фактором економічного розвитку. Будучи введеними у цивільнийоборот, вони приносять підприємству додатковий прибуток.
Права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть виступатитакож як самостійний товар. Так, обсяг світової торгівлі ними у 2002 роціперевищив $120 млрд., що більш ніж удвічі перевищило аналогічний показник 1990року. Поставлені на бухгалтерський облік як нематеріальні активи, ці об'єктисуттєво збільшують вартість активів підприємства. Але якщо в розвинених країнахблизько 50% активів підприємств складають права на об'єкти інтелектуальноївласності, то в Україні цей показник менше 1%. Тому в підприємців України євеликий і ще не використаний резерв для завоювання ринку, отримання значного прибутку,розвитку інноваційних процесів. Це стосується не тільки великих, а й малих ісередніх підприємств.
Оскільки у підґрунті будь-якої інновації лежать об'єкти праваінтелектуальної власності, то це визначає комерційну зацікавленість підприємству питаннях використання та правової охорони об'єктів права інтелектуальноївласності.
Малі і середні підприємства, на відміну від великих фірм, мають,як правило, недостатнє фінансування для самостійного створення та доведення допромислового використання об'єктів права інтелектуальної власності, а також длянадбання прав на них. Вони не мають спеціальних структурних підрозділів – патентно-ліцензійнихвідділів, що опікуються питаннями створення, правової охорони, комерціалізаціїоб'єктів права інтелектуальної власності, формування інноваційного портфеляпідприємства та вивчення інноваційної стратегії конкурентів. Тому використанняінтелектуальної власності в МСП здійснюється в умовах недостатньої обізнаності.Це не дозволяє в повній мірі використати великі переваги, що дає інтелектуальнавласність у бізнесі. Є й інша сторона медалі. Незнання законів, що регулюютьправовідносини у сфері інтелектуальної власності, може призвести до порушенняпідприємством чужих прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що тягнеза собою адміністративну, цивільну або навіть кримінальну відповідальність.
1.1Поняття інтелектуальної власності: виникнення, становлення і розвиток
Однієюз найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей.сучасна цивілізація тримається на трьох «китах» – освіта, наука, культура.Світовий досвід переконує, що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цихтрьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країназалучається до числа держав із високорозвинутою економікою. Саме це зумовлює тавизначає рівень цивілізованості того чи іншого суспільства. Вони ж є упереважній більшості саме результатами творчої діяльності людини, оскільки стані освіти і культури зумовлюється рівнем розвитку науки. Наукова діяльність –це, безсумнівно, творчий процес.
Щотаке творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якоїє щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю, ісуспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна людині, оскілкипередбачає творця – суб’єкт творчої діяльності, яким може бути тільки людина.
Частотворчість визначають як інтелектуальну. Інтелект у перекладі з латинськоїозначає пізнання, розуміння, розум. Інтелект є здатність до мислення,раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість – це і є розумовадіяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо творитиздатна тільки людина, наділена розумом. Проте вислів «інтелектуальна творчість»часто зустрічається в широкому вжитку.
Творчістьвластива будь-якій діяльності людини, але далеко не будь-яка творчістьзавершується досягненням певного об’єктивного результату. За кінцевимирезультатами розрізняється творчість технічна, художня, літературна, наукова,виробнича тощо.
Зацілеспрямованістю творчість можна умовно розподілити на два основних види:духовна творчість і науково-технічна творчість.
Стаття5 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р.дає перелік результатів художньої творчості, на які поширюється авторськеправо: це твори літератури, мистецтва, науки.
Виникненнятерміна «інтелектуальна власність» приходиться накінець XVII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві на ґрунтітеорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме впрацях французьких філософів-просвітителів. Відповідно до цієї теорії правотворця будь-якого творчого результату є його невід'ємним природним правом, щовиникає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визнання цьогоправа державною владою».
14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організаціяінтелектуальної власності, яка з грудня 1976 р. набула статусуспеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичнезапочаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промисловоївласності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію проохорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створеннясекретаріату, який називався «Міжнародне бюро». У 1893 р. ці секретаріатибули об'єднані в один, який діяв під різними назвами.
Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняттяінтелектуальної власності включає:
– промислову власність, що головним чином охоплює винаходи,товарні знаки і промислові зразки;
– авторське право, яке стосується літературних, музичних,художніх, фотографічнихі аудіовізуальних творів.
Інтелектуальна власність у звичайному розумінні – це права нарезультати творчої праці. Права неможливо сприймати на дотик, томуінтелектуальна власність є нематеріальною.
1.2 Право інтелектуальної власності
Цивільний кодекс України дає таке визначення права інтелектуальноївласності:
«Право інтелектуальної власності – це право особи на результатінтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальноївласності, визначений цим Кодексом та іншим законом».
Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воноскладається з двох гілок: особистого немайнового права творця на створений нимконкретний результат інтелектуальної праці та майнового права на цей результат.
Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичнійособі. До нього відносяться: право на визнання людини творцем об'єкта праваінтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на правоінтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творцяоб'єкта права інтелектуальної власності; інші особисті немайнові праваінтелектуальної власності, встановлені законом стосовно певного об'єкта праваінтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід'ємне від автора і дієбез обмежень у часі.
До майнового права відносяться: право на використання об'єктаправа інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єктаправа інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірномувикористанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі заборонятитаке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановленізаконом. На відміну від особистого немайнового права, майнове право моженалежати як творцю, так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно євід'ємним як від людини, так і від підприємства. Крім того, воно має часові татериторіальні обмеження.
Наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років,а на торговельну марку -10 років з правом подовження кожного разу ще на 10років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70років після його смерті тощо. Наприклад, патент на винахід діє тільки натериторії тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, щовидано в Україні, не діє на території Польщі або Німеччини.
Слід відзначити, що право власності, як і будь-яке інше цивільнеправо, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні – це сукупністьправових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення івикористання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупністьцивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.
1.3 Об'єкти права інтелектуальної власності
У Книзі IV «Право інтелектуальної власності» Цивільного Кодексувизначені об'єкти права інтелектуальної власності, які залежно від сферизастосування умовно можна розділити на три групи. До першої групи відносятьсяоб'єкти промислової власності. Вони мають таку назву тому, що застосовуються,головним чином, у промисловості. До другої групи відносяться штучно виділені,так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуютьсяне тільки у промисловості. Нарешті третю групу складають об'єкти авторськогоправа і суміжних прав. Ця група має значні відмінності від об'єктів промисловоївласності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відмінувід об'єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм іаудіограм, а також організацій мовлення – відносяться до суміжних прав, тобтоправ, суміжних з авторськими правами.
/>
Рис. 1.3.1. Класифікація об'єктів права інтелектуальноївласності

Винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє напрактиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для того, щоб така ідеястала об'єктом правової охорони, вона має відповідати певним вимогам: бутиновою, тобто ще ніде не опублікованою, і не використовуватися. Ідея має бутинеочевидною, тобто вона не повинна бути звичайним інженерним рішенням фахівцявідповідної галузі господарювання. І нарешті, ідея має стосуватися рішенняпроблеми, придатного для застосування в промисловості, тобто це рішення можебути використане промисловим шляхом.
Патент – цетехніко-юридичний документ, що містить опис винаходу, на підставі якогофахівець може це рішення використати. Патент видається урядовим органом тієїдержави, куди подана заявка, і має чинність у межах цієї держави. Патентвстановлює такий правовий режим, відповідно до якого запатентований винахідможе бути використаний тільки патентовласником або з його дозволу.
Промисловим зразком є орнаментальний аспект корисного виробу.Орнаментальний аспект може складатися із тримірних елементів або двомірнихелементів. Проте він не повинен обумовлюватися лише призначенням корисноговиробу.
Охороноспроможність промислового зразка зумовлюється його оригінальністюабо новизною і має бути зареєстрована в державному відомстві. Охоронапромислового зразка означає, що крім власника ніхто інший не можевикористовувати зареєстрований промисловий зразок.
Знаки – це позначення,які мають своєю метою розрізнення товарів і послуг одного промислового читоргового підприємства від таких самих товарів і послуг іншого підприємства.Знак може складатися із одного або кількох характерних слів, букв, цифр,малюнків або зображень, монограм або підписів, кольорів або комбінаціїкольорів, емблем.
Суттєвим є включення до переліку об'єктів інтелектуальноївласності наукового відкриття.
Наукове відкриття як явище чисто наукове є свідченням високогорівня науково-дослідної діяльності в суспільстві, високого рівня науки вцілому. Наукове відкриття є найвищим досягненням будь-якої науки. Правовуохорону наукові відкриття дістали не так давно, її започатковано в колишньомуСРСР. У 1959 р., не тільки в СРСР, а й в усьому світі вперше було введенодержавну реєстрацію наукових відкриттів, але з датою пріоритету від 1947 р.За час існування державної реєстрації відкриттів їх зареєстровано понад 350.
За наполяганням колишнього Радянського Союзу наукові відкриттябули включені до об'єктів правової охорони Конвенції про створення Всесвітньоїорганізації інтелектуальної власності. В Україні державної реєстрації науковихвідкриттів за радянських часів не було, в незалежна Україна державноїреєстрації наукових відкриттів не розпочала.
Новий Цивільний кодекс України включив наукові відкриття допереліку об'єктів правової охорони. Стаття 457 ЦК містить визначення поняття«наукове відкриття». Це визначення відрізняється від відомих тим, що до терміна«відкриття», який вживався раніше, додали слово «наукове», отже, тепер це найвищедосягнення науково-дослідної діяльності називається «наукове відкриття»:
«Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, алеоб'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу,які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».
Автор наукового відкриття має право надавати науковому відкриттюсвоє ім'я або спеціальну назву.
Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняєтьсяу порядку, встановленому законом.
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що наведений нарис. 1, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й іншірезультати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічнірегламенти, результати наукових досліджень тощо.

1.4 Суб'єкти права інтелектуальної власності
Суб'єктами права інтелектуальної власності є творці об'єкта праваінтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та майновіправа інтелектуальної власності. Серед суб'єктів права інтелектуальноївласності особливе місце належить творцям: автору, виконавцю, винахіднику,раціоналізатору. Саме від творців це право може передаватися юридичній особі.Якщо охоронний документ на об'єкт права інтелектуальної власності втративюридичну силу, то цим об'єктом може скористатися будь-яка фізична чи юридичнаособа, тобто він стає суспільним надбанням.
1.5Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності
За роки незалежності в Україні розбудовано Державну системуправової охорони інтелектуальної власності.
/>
Рис. 1.5.1. Структура державної системи охорони

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Українівідповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій уцій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності.Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноваженийреєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, кориснімоделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення тощо, атакож здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки,літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів.Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав наоб'єкти права інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленнюнормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в ційсфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності,забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарськогообігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців зінтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, якіопікуються інтелектуальною власносте.
До сфери управління Держдепартаменту включено державніпідприємства: «Український інститут промислової власності», «Українськеагентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист», а також вищийнавчальний заклад – Інститут інтелектуальної власності і права. Останнійвходить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утвореноДержавним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутомпромислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.
Головною функцією Українського інституту промислової власності єздійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме йогоексперти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предметвідповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок. Укрпатентмає філію, що надає патентно-інформаційні послуги з питань набуття тареалізації прав на об'єкти промислової власності.
Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжнихправ є колективне управління правами авторів. УААСП, за бажанням автора,здійснює державну реєстрацію об'єктів авторського права і суміжних прав тавидає автору охоронний документ – свідоцтво. Важливою функцією УААСП'у єнадання допомоги щодо захисту прав авторів у разі їх порушення.
Інститут інтелектуальної власності і права виконує функціюпідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальноївласності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інтелектуальнавласність», кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав наоб'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікаціюпатентознавців, судців, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальнихзакладів, фахівців силових відомств тощо.
Державне підприємство «Інтелзахист» створене з метою удосконаленняорганізації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальнихтворів та фонограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також посилення захиступрав інтелектуальної власності та попередження правопорушень у цій сфері.
На рис. 1.5.1 також представлені громадські організації, щобезпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності та з якими тісноспівпрацює Держдепартамент. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальноївласності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем,що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої тавиконавчої гілок влади.
Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повіренихУкраїни. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентуваннявітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають такожкваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони,використання та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Товариство винахідників і раціоналізаторів України займаєтьсяпопуляризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторампевну допомогу в їх діяльності.
Українська асоціація власників товарних знаків опікуєтьсяінтересами правовласників торговельних марок.
Також слід згадати наступне:
У структурі Верховної Ради України, у складі Комітету з питаньнауки і освіти створений Підкомітет з питань інноваційної діяльності і захистуінтелектуальної власності.
У структурі судової влади у 2001 р. створена спеціалізованаколегія суддів Вищого господарського суду України з розгляду справ, пов'язанихіз захистом прав інтелектуальної власності. Подібні колегії також створені ускладі господарських судів Автономної республіки Крим, областей, міст Києва іСевастополя та Апеляційних господарських судів.
З 1 березня 2003 р. у Вищому господарському суді України та вапеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати зрозгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом прав на об'єктиінтелектуальної власності. Запроваджено також відповідну спеціалізацію суддів умісцевих господарських судах.
Інші міністерства та відомства України, діяльність яких так чиінакше стосується охорони прав інтелектуальної власності;
– Антимонопольний комітет України – центральний орган, щозабезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірнимвикористанням об'єктів інтелектуальної власності.
– Міністерство юстиції України – бере участь у розробцізаконодавчих актів з питань інтелектуальної власності, координує законотворчудіяльність у цій сфері та відповідає за його адаптацію до законодавстваЄвропейського Союзу;
Міністерство внутрішніх справ України – здійснює заходи зпопередження та розкриття злочинів, пов'язаних з порушенням прав інтелектуальноївласності, бере участь у створенні та вдосконаленні необхідної для протидії цимпорушенням законодавчої бази.
Особливу увагу міністерство приділяє попередженню та викриттюфактів розмноження і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції,неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також фактіввиробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконнимвикористанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників.
У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з економічноюзлочинністю були створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сферіінтелектуальної власності – як у центральному апараті, так і на регіональномурівні. Вони проводять в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарюваннястосовно дотримання вимог нормативно-правових актів, що регламентують оптову тароздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів і фонограм. Ця роботакоординується міжвідомчими робочими групами, до складу яких входятьпредставники Міністерства економіки та з питань європейської інтеграціїУкраїни. Державної податкової адміністрації України, Державного комітетустандартизації, метрології та сертифікації України;
– Державна податкова адміністрація України – здійснюєконтроль за нарахуванням і платою податків при ввезенні та виробництві аудіо –та відеопродукції на території України. На підставі чинного законодавстваздійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє:захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудіо – тавідеопродукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільноговиробництва;
– Державна митна служба України забезпечує реєстраціюпереміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальноївласності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів знедопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених зпорушенням прав інтелектуальної власності.
– Державний комітет стандартизації, метрології тасертифікації України – здійснює державний контроль за Дотриманням законодавстваУкраїни про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері;
– Служба безпеки України – бере участь у розробці таздійсненні заходів із захисту державних таємниць України; сприяє підприємствам,установам, організаціям, підприємцям у збереженнікомерційної таємниці,розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.
Відповідно до указів Президента України створені спеціальніпідрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. СБУнесе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів ідокументів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.
1.6Законодавча база України у сфері інтелектуальної власності
Законодавчубазу складають:
– КонституціяУкраїни;
– КодексиУкраїни:
1)Цивільний кодекс;
2)Цивільний процесуальний кодекс; Господарський кодекс;
3)Господарський процесуальний кодекс;
4)Кримінальний кодекс;
5)Кримінальний процесуальний кодекс;
6)Кодекс про адміністративні правопорушення;
7)Митний кодекс;
– Спеціальнізакони України:
1) «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
2) «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав назнаки для товарів і послуг»;
3) «Про охорону прав на сорти рослин»;
4) «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
5) «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
6) «Про авторське право і суміжні права»;
7) «Про захист від недобросовісної конкуренції,
8) «Про захист від економічної конкуренції;
9) «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів тафонограм»;
10) «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктівгосподарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків длялазерних систем зчитування».
Окремінорми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох іншихзаконах України.
У разі коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти праваінтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України таіноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнароднідоговори, до яких приєдналася Україна.
У цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося двасамостійних правових інститути – авторське право і патентне право.
Відзначимо спільні ознаки:
1. Об'єктами авторських і патентних прав є саме результати творчоїдіяльності людини. Характерна риса і особливість їх – регулювання відносин, якіскладаються у зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що немає творчою характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Томуі в авторському, і в патентному законодавстві акцентується, що творцем можебути тільки людина. Але суб'єктами авторських і патентних відносин можуть бутияк громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом авторських прав може бути, наприклад,кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб'єктом патентнихправ можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та іншіюридичні особи.
2. Спільною ознакою цих двох видів творчої діяльності є те, щовони мають завершитися певним результатом, втіленим у певну матеріальну формуабо зафіксованим у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук незавершився певним результатом, то немає об'єкта правової охорони – нічогоохороняти.
При цьому результати науково-технічної творчості мають бутиреалізовані не просто у певній матеріальній формі, а й в установленому порядкувизнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якогобув спрямований творчий пошук.
Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях.Але для надання йому правової охорони цього замало – він має бутикваліфікований Українським інститутом промислової власності саме як винахід.Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція невважається винаходом і їй не надається правова охорона.
Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом,спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують.
3. Простір дії авторських і патентних прав – це територія України.
4. Однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Тобтотворцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітнігромадяни, так і неповнолітні.
5. П'яту спільність у регулюванні зазначених відносин складаєправо авторства і право на ім'я. Воно виникає як у автора будь-якого творулітератури, науки і мистецтва, так і у автора винаходу чи будь-якого іншогооб'єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якогорезультату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншоготвору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світпід власним іменем або під псевдонімом чи анонімно. Творець об'єкта промисловоївласності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім'я абопевна спеціальна назва.
6. Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльностіє право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно дочинного законодавства є лише факт використання цього результату.
Проте різняться між собою способи і методи обчислення винагородиза використання творів літератури, науки і мистецтва та об'єктівпромисловоївласності. Кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розмірувинагороди за використання її результатів. Але у всіх випадках право навинагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності задоговором.
7. Суб'єктом авторських і патентних прав може стати у випадках,визначених законодавством, держава. Так, за впливом строку дії авторськогоправа твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне правона використання винаходу державі.
Відмінності в правовому регулюванні відносин:
1. Істотною відмінністю є передусім різні об'єкти цих відносин.Об'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфериабо духовної діяльності. Зокрема це – твори літератури, науки, мистецтва тощо.У свою чергу, ці види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів.Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися різними підвидами своїхрезультатів – стаття, монографія, дисертація, брошура тощо. Мистецтво, як видтворчої діяльності, в свою чергу, об'єднує цілий комплекс окремих підвидів цієїтворчості – музика, скульптура, пластика, художня література, виконавськамайстерність артистів, диригентів тощо.
Другу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відносинскладають об'єкти, які ми називаємо об'єктами промислової власності. Цівідносини регулюються патентним законодавством і стосуються сферинауково-технічної творчості. Але слід зазначити що науково-технічна інформаціяяк результат науково-технічної творчості є об'єктом права власності, проте нанеї не видаються правоохоронні документи. Патентне законодавство охоплюєвідносини по створенню і використанню винаходів, корисних моделей, промисловихзразків, раціоналізаторських пропозицій знаків для товарів і послуг тощо.
2. Друга відмінність об'єктів означених цивільно-правових відносинзумовлена особливостями правової охорони цих об'єктів. Чинне законодавствопередбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності їхпопередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише післявиконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у форміпатентів або свідоцтв.
Отже для одержання правової охорони об'єкта промислової власностінеобхідно подати заявку до Установи. Заявка має пройти належну експертизу і,нарешті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без здійснення цихоперацій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Зауважимо,що це досить складна і дорога процедура.
Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правовоїохорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи ідержавної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності правоохороннідокументи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів доситьнадання їм об'єктивної матеріальної форми.
3. Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатівдуховної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського іпатентного права.
Зазначимо, що право авторства, право на ім'я, право нанедоторканість твору не обмежуються будь-яким строком. Автор будь-якого творунауки, літератури і мистецтва чи будь-якого об'єкта промислової власностізалишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який іншийрезультат науково-технічної творчості. Право авторства охороняється довічно.Право на ім'я також ніяким строком на обмежено. Воно діє безстроково, як іправо авторства. Різниця полягає лише в тому, що за авторським правом авторможе випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом абоанонімно.
Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має правона присвоєння свого імені створеному ним винаходу, новому сорту рослин тощо.
Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так,Цивільний кодекс України передбачає, що авторське право діє протягом усьогожиття автора і 70 років після його смерті відлічуючи з 1 січня року, якийнастає за роком смерті автора.
Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певністроки його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чибудь-якого іншого об'єкта промислової власності. Автори результатів творчоїдіяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будутьвикористані протягом строку дії авторського права. Письменник чи йогоспадкоємці мають право на винагороду, якщо твір використовується за життя йогоавтора або в межах 70 років після його смерті. Винагорода за використаннявинаходу чи іншого об'єкта промислової власності виплачується за умови, щовикористання мало місце в межах строку дії патенту.
1.7 Захист права інтелектуальної власності
Будь-яка власність потребує охорони. Інтелектуальна власність не євинятком. Однак способи правової охорони інтелектуальної власності значновідрізняються від таких для матеріальних об'єктів власності. Навіть якщо доінтелектуальної власності приставити озброєного охоронця, то це не допоможе,тому що працівник підприємства може за його межами, наприклад, розповістиконкуренту про винаходи або про технологічні секрети. Він може, навіть невиходячи за межі підприємства, передати ці або інші відомості про ОІВ черезмережу Інтернет. Тому основним способом охорони прав є видача заявнику охоронногодокумента – патенту чи свідоцтва на об'єктправа інтелектуальноївласності.
Суть правової охорони ОІВ полягає у тому, що автор ОІВ отримує віддержави виключні права на ОІВ, як правило, на визначений термін. Обсяг цих праврегламентується охоронним документом, що видається власнику прав на ОІВ. Власник,отримавши охоронний документ, відчуває себе впевнено, тому що його праваохороняються законом, тобто державою. Тепер він може розкрити зміст свого ОІВдля всіх, щоб вони мали змогу використовувати його на законних умовах, тобтовиключно за дозволом власника прав з обов'язковим відрахуванням йому винагородиза такий дозвіл.
Якби не було правової охорони, то власник замість додатковогоприбутку від використання ОІВ мав би тільки збитки. Справа в тому, що нарозроблення ОІВ, супровід набуття прав на ОІВ і підтримання їх у силі необхіднівитрати. Ще більші витрати необхідні для постановки продукції, в якійвикористовується ОІВ, наприклад, винахід, на виробництво. І тільки після тогояк ця продукція буде вироблена і продана, повернуться кошти, що були витраченіна попередніх етапах. Тепер уявімо собі таку картину. Недобросовісний конкурент«перехопив» ідею на стадії, коли вона вже готова до промислового використання.Він не витрачав коштів на етапах створення, набуття прав на ОІВ та постановкина виробництво. Тому його продукція буде дешевшою і, як наслідок, більшконкурентоспроможною.
Мета правової охорони – створити правовий механізм законногозапобігання можливості актів «паразитування», тобто безоплатного використанняправ на ОІВ третіми особами з комерційною метою.
1.7.1 Дії, що визнаються порушенням прав
Перераховані нижче дії, що вчинені без дозволу власника патенту,визнаються порушенням його прав:
Винаходи
– виготовлення продукту із застосуванням запатентованоговинаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числічерез Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот абозберігання такого продукту в зазначених цілях;
– застосування процесу, що охороняється патентом, абопропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цейпроцес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власникапатенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованоговинаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежногопункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщовикористано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, абоознаку, еквівалентну їй.
Будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняєтьсяпатентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим іззастосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог:
– продукт, виготовлений із застосуванням процесу, щоохороняється патентом, є новим;
– існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовленоіз застосуванням даного процесу і власник патенту не в змозі шляхом прийнятнихзусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту.
У такому разі обов'язок доведення того, що процес виготовленняпродукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, якийохороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу щодоякої є достатні підстави вважати, що вона порушує права власника патенту.
Промислові зразки
Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуваннямзапатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонуваннядля пролажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення йогов цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованогопромислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промисловогозразка.
Географічне зазначення
Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва прореєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначенняпоходження товару, визнаються порушенням його прав:
– нанесення його на товар або на етикетку;
– нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
– запис на бланках, рахунках та інших документах, щосупроводжують товар.
Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використаннязареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначенняпоходження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
– використання зареєстрованого зазначення географічногопоходження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цьогозазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товаруабо географічне зазначення його походження використовується у перекладі абосупроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначенняпоходження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаниху Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачівщодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик,а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутаціїзареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
– використання зареєстрованого кваліфікованого зазначенняпоходження товару як видової назви.
Торговельні марки
Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва,визнаються порушенням його прав:
– нанесення знака на будь-який товар, для якого знакзареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану зним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет,зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонуваннядля продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт та експорт;
– застосування його під час пропонування та надання будь-якоїпослуги, для якої знак зареєстровано;
– застосування його в діловій документації чи в рекламі та вмережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формізареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованогознака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.
Авторське право та суміжні права
Неправомірне використання творів є порушенням прав автора.
Порушенням особистих немайнових прав автора оприлюднення твору беззазначення імені автора, ілюстрування твору, спотворення твору, зміна творутощо.
Будь-яке відтворення чи використання твору без дозволу автора безвиплати йому винагороди є порушенням його виключних майнових прав.
Законом України «Про авторське право і суміжні права» встановленідеякі обмеження майнових прав автора, тобто використання творів без згодиавтора і без виплати йому винагороди. Але при цьому таке використання неповинно завдавати шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватибезпідставно законних інтересів автора.
Використання виконань творів шляхом публічного повідомленнявиконань, фіксації їх на матеріальному носії та розповсюдження зафіксованихвиконань без дозволу виконавця є порушенням його прав. Це також стосується праввиробників фонограм та організацій мовлення.
Для досягнення спільних інтересів суб'єктів авторського права ісуміжних прав, а також захисту їх прав створені та діють організаціїколективного управління. Однією з основних економічних функцій зазначенихорганізацій є здійснення збору, розподілу і виплати винагороди за використаннятворів, виконань, фонограм чи відеограм суб'єктам авторського права і суміжнихправ, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно дозаконодавства.
1.7.2 Права власника охоронного документав разі виявлення порушення його прав
Власник патенту може вимагати:
– припинення дій, що порушують або створюють загрозупорушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;
– стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;відшкодування моральної шкоди;
– вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів,пов'язаних із захистом прав власника патенту.
Власник свідоцтва на право використання зазначення походження маєправо вимагати від порушника:
– припинення дій, що порушують право або створюють загрозупорушення;
– вилучення з обігу товару з неправомірним використаннямзазначення походження;
– вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеногозазначення походження, а при неможливості цього – знищення товару;
– відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
– відшкодування збитків у розмірі не більшому за отриманийпорушником прибуток;
– вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних іззахистом прав на зазначення походження товару.
Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом проприпинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Власник свідоцтва на торговельну марку може вимагати усунення зтовару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого зним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знакаабо позначення, схожого з ним настільки, що к можна сплутати.
На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено,а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Будь-які посягання на права власника патенту на корисну модель,передбачені ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»,вважаються порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальністьзгідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту такепорушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникупатенту заподіяні збитки.
1.7.3 Вирішення спорів в адміністративному порядку
Останнім часом значно посилено державний контроль за захистом правінтелектуальної власності Міністерством внутрішніх справ, МОН України, Службоюбезпеки України, Державною митною службою, Державною податковою адміністрацієюУкраїни, Антимонопольним комітетом України та Державним комітетом України зпитань технічного регулювання та споживчої політики. Результати таких заходівможна вважати достатньо ефективними.
Міністерством внутрішніх справ України постійно вживаються заходи,спрямовані на попередження та викриття злочинів, пов'язаних із порушеннями правінтелектуальної власності, на створення та вдосконалення правової бази,необхідної для протидії цим правопорушенням. Підрозділи Міністерства внутрішніхсправ проводять перевірки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність усфері інтелектуальної власності.
Ефективний захист прав інтелектуальної власності здійснюєтьсятакож у рамках антимонопольного законодавства України. Згідно з нормами ЗаконуУкраїни «Про захист від недобросовісної конкуренції' Антимонопольний комітетУкраїни, який має розгалужену систему регіональних представництв, здійснюєзахист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку.
Контроль за незаконним виробництвом та реалізацією контрафактноїпродукції на території України здійснюється також Державною податковою службоюУкраїни, а також державними інспекторами з питань інтелектуальної власностіДержавного департаменту інтелектуальної власності.
Підсумовуючи все сказане, можна констатувати, що сьогодні в Українівже сформована організаційна структура державних органів, які прямо абоопосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності.
1.7.4 Захист прав ІВ в іншими галузями законодавства
У Кримінальному кодексі України міститься, принаймні, дві статті,присвячені захисту права інтелектуальної власності.
Суб'єктом злочину може бути як службова, так і приватна особа, утому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство іншої особи.
Стаття 136 «Порушення авторських прав» проголошує: «Випуск підсвоїм ім’ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури тамистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору – караютьсявиправними роботами на строк до двох років або штрафом у розмірі від п’ятдесятидо ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати».
Якщо ж привласнення авторства пов'язане з крадіжкою самого твору,відповідальність настає за статтями 136 і 140 КК України.
Кримінальний кодекс України передбачає також кримінальнувідповідальність за порушення прав промислової власності. Стаття 137 КК Українипроголошує: «Привласнення авторства на чужі відкриття, винахід, корисну модель,промисловий зразок чи раціоналізаторську пропозицію або розголошення без згодиавтора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до їх офіційноїпублікації карається виправними роботами строком до двох років або штрафом дотридцяти мінімальних розмірів заробітної плати».
Адміністративна відповідальність встановлена за неправомірневикористання фірмового найменування, знака для товарів і послуг або будь-якогоіншого маркірування товару, неправомірне копіювання форми, упаковки,зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтвореннятовару іншого підприємця, самовільне використання його імені.
За зазначені порушення така сама відповідальність встановлена іЗаконом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності».
Більш широке тлумачення порушення прав інтелектуальної власностідає Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня1996 р. Стаття 4 цього Закону визнає неправомірним використання бездозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаківдля товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковкитоварів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місцьпоходження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншогосуб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Відповідно до цьогоЗакону не дозволяється копіювання зовнішнього вигляду виробу.
Заходи проти недобросовісної конкуренції передбачені також іЗаконом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Абзац 3 ч. 1 ст. 31цього Закону встановлює відповідальність за незаконне використання або підробкуфірмових назв, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків длятоварів і послуг.
Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня1996 р. будь-які об'єкти права інтелектуальної власності визнає видом іноземногоінвестування. Для цього Закон встановлює такі дві умови:
1) вартість прав на інтелектуальну власність підтвердженавідповідно до законів країни-інвестора в конвертованій валюті або міжнароднимиторговими звичаями;
2) зазначені права легалізовані на території України іпідтверджені експертною оцінкою, включаючи авторські права, права на винаходи,корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.
1.7.5 Органи, до яких слід звертатися в разі виявленняпорушника прав на об'єкт права інтелектуальної власності
Основною проблемою в сфері інтелектуальної власності е забезпеченняефективного функціонування механізмів захисту прав.
Чинне законодавство України надає власникам прав інтелектуальноївласності декілька можливих шляхів захисту своїх прав.
У першу чергу – це судовий захист, право на який гарантованоКонституцією України. Власник прав може звернутися за захистом своїх порушенихправ до суду.
Також чинне законодавство України надає можливість звернутися доМіністерства внутрішніх справ України, Державним департаментом інтелектуальноївласності Міністерства освіти і науки України, Державної митної служби України,Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України,Антимонопольного комітету України тощо.
У складі Державного департаменту інтелектуальної власностістворений підрозділ державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.Робота цього підрозділу спрямована на забезпечення систематичного державногоконтролю за дотриманням суб'єктами господарювання законодавства у сферіінтелектуальної власності. Функції захисту прав інтелектуальної власностіздійснює також Державна митна служба України. Конкретні заходи по захисту правінтелектуальної власності на митному кордоні України були введені в дію постановоюКабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реєстраціїта переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єктиінтелектуальної власності» від 28 квітня 2001 р. №412. Згідно з нормамиМитного кодексу України та положеннями зазначеної постанови запроваджено дієвиймеханізм контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, щомістять об'єкти інтелектуальної власності. Заходи щодо захисту правінтелектуальної власності застосовуються на кінцевому етапі митного оформлення.
Державні інспектори діють у всіх регіонах України, вони маютьповноваження здійснювати планові і раптові перевірки суб'єктів господарювання,діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів інтелектуальної власності.При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних таконтролюючих органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податковоїадміністрації та Державної митної служби України.

1.7.6 Пільги суб'єктів інтелектуальної власності при захистіїх прав
При захисті своїх суб'єктивних прав автори та інші особи, якимналежать права на інтелектуальну власність, користуються певними пільгами.
Так, відповідно до Цивільного процесуального кодексу Українипозивачі – автори об'єктів права інтелектуальної власності, які не є власникамиохоронних документів на ці об'єкти – за позовами, що випливають із авторськогоправа, права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок тараціоналізаторську пропозицію звільняються від сплати судових витрат у доходдержави повністю.
Частина 1 ст. 126 цього Кодексу надає позивачам за позовами,що випливають із авторського права, права на відкриття, винахід, кориснумодель, промисловий зразок та раціоналізаторську пропозицію, право звертатисьдо суду за місцем проживання.
Суд, постановляючи рішення, може допустити його негайне виконанняу випадку присудження винагороди авторам за використання творів у галузі науки,літератури і мистецтва, а також інших об'єктів права інтелектуальної власності,на які видано охоронні документи.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України при недостатності стягненоїз боржника суми для задоволення усіх вимог за виконавчими документами у першучергу задовольняються вимоги про виплату винагороди за використання творів угалузі науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів інтелектуальноївласності, на які видано охоронні документи.
Певні пільги для захисту інтересів суб'єктів права на промисловувласність передбачає трудове законодавство. Так, відповідно до ст. 42Кодексу законів про працю України переважне право на залишення на роботі прививільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і працімають за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації автори винаходів,корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій.
За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловийзразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних нормі розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від датипочатку їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, колиавтор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботу,норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведенийна цю роботу після їх впровадження.
За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровадженнівинаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторськоїпропозиції, попередні розцінки зберігаються протягом трьох місяців.
Трудове законодавство України передбачає гарантії для працівників –авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторськихпропозицій. Стаття 126 КЗпП України проголошує: за працівниками – авторамивинаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторськихпропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботидля участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чираціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразкаабо раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, в установі,організації, робота з такого впровадження оплачується за погодженням сторін урозмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи.
Чинне законодавство України містить ряд пільг щодо сплати мита ізборів, які надаються суб'єктам прав на інтелектуальну власність. Так,відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21січня 1993 р. від сплати державного мита звільняються інваліди ВеликоїВітчизняної війни та сім'ї воїнів, які загинули чи пропали безвісти, іприрівняні до них у встановленому порядку.
Звільняються від сплати мита автори, які передали виключне правона використання винаходу державі, за дії, пов'язані з експертизою заявки на винахід.Від сплати будь-яких зборів за вчинення дій, пов'язаних з оформленням прав наоб'єкти промислової власності, звільняється Фонд винаходів України.
Не сплачують мита також пенсіонери, учні та студенти навчальнихзакладів, інші малозабезпечені громадяни за дії, пов'язані і поданням заявки навидачу патенту на новий сорт рослин, проведення експертизи заявки, видачею,переоформленням і підтриманням чинності патенту. Якщо подається колективназаявка чи колективом, то розмір мита зменшується на частку пропорційнукількості громадян, звільнених від сплати мита.
Проте мито за оформлення своїх суб'єктивних прав на інтелектуальнувласність сплачують не всі суб'єкти зазначених дій. За дії, пов'язані зодержанням патентів на сорти рослин і підтримання їх чинності, мито сплачуютьтільки автори нових сортів рослин та їх правонаступники. Мито сплачується заподання заявки на видачу патенту України на сорт рослин, за видачу абопереоформлення на прохання заявника патенту на сорт, за подання клопотання проподовження строку дії патенту.
Крім того, щорічно, починаючи з дати надходження заявки про видачупатенту, сплачується мито за підтримання його чинності. Розмір митавизначається згідно з «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані зохороною прав на об'єкти інтелектуальної власності», яке затверджено постановоюКабміну України від 16 червня 2003 р.
За підтримання чинності патенту, за яким опубліковано заяву йоговласника про надання будь-кому відкритої ліцензії, розмір вищезгаданогощорічного мита зменшується на 50 відсотків.
Інші суб'єкти права інтелектуальної власності за дії, пов'язані зоформленням чи переоформленням своїх суб'єктивних прав, мита не сплачують. Вонивідповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власністьсплачують встановлені збори. Дії, за які стягується збір, а також їх розміривизначаються «Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороноюправ на об'єкти інтелектуальної власності».
Відповідно до Положення пільгами щодо сплати встановлених зборівкористуються ветерани війни, громадяни, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи і віднесені до І-IV категорій. Вони звільняються відсплати зборів за перетворення заявки на винахід у заявку на корисну модель; заперетворення заявки на корисну модель у заявку на винахід; за перетвореннязаявки на корисну модель у заявку на групу винаходів; за ознайомлення зматеріалами заявки; за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловийзразок; за реєстрацію ліцензійного договору стосовно одного патенту на винахід,корисну модель, промисловий зразок.
Інваліди, учні та вихованці навчально-виховних закладів, студентивищих навчальних закладів за вищенаведені дії, а також за підтримання чинностіпатенту з третього по п'ятий рік його дії, сплачують встановлений збір уполовинному розмірі.
Передбачені пільги надаються також колективу авторів – володільцівпатенту, кожен із яких є ветераном війни або громадянином, який постраждаввнаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пільги, наведені вище, надаються за клопотанням заявника, власникапатенту. Підставою для надання пільг є копія посвідчення ветерана війни,довідки медико-соціальної експертної комісії, документ, виданий навчальнимзакладом, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи.
Власники патентів України на винаходи, корисні моделі, якіпередають право власності на винахід, корисну модель Фонду винаходів України,звільняються від сплати зборів за видачу патенту на винахід без проведенняекспертизи по суті, в тому числі за підтримання чинності патенту протягом п'ятироків дії.
Автори винаходів, захищених авторським свідоцтвом СРСР, якіпередають право на одержання патенту Фонду винаходів України, звільняються відсплати зборів за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Збори сплачуються відповідно до додатка до Положення про порядоксплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі,промислові зразки та знаки для товарів і послуг.
Водночас чинне законодавство України накладає на користувачівоб'єктів інтелектуальної власності досить серйозні обов'язки. Так, відповіднодо Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється використаннявідкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків,раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки, імпортнихустаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають встановленим вУкраїні вимогам щодо охорони атмосферного повітря. У разі порушеннявстановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державнимиорганами, а винні особи притягаються до відповідальності за чиннимзаконодавством.

2. Міжнародна система права інтелектуальноївласності
Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди,16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 – у сферіавторського права і суміжних прав.
Найбільш важливими з них є:
– Паризька Конвенція про охорону промислової власності;
– Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
– Договір про патентну кооперацію;
– Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародну реєстрацію;
– Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
– Договір ВОІВ по авторському праву;
– Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробниківфонограм та організацій мовлення тощо.
Адмініструє ці договори Всесвітня організація інтелектуальноївласності, що була заснована у 1967 р. на Дипломатичній конференції уСтокгольмі. У 1974 р. ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованихорганізацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 179 держав, у тому числі і Україна.Штаб-квартира ВОІВ знаходиться у Швейцарії.
Україна ратифікувала 18 угод з двадцяти двох.
2.1 Міжнародна охорона промислової власності
Промислова власність має своєю метою охорону винаходів, знаків,промислових зразків і боротьбу з недобросовісною конкуренцією.
Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні риси,оскільки охорона винаходів, знаків і промислових зразків надається у виглядівиключних прав на використання. Боротьба з недобросовісною конкуренцією не маєвідношення до виключних прав, але вона спрямована проти таких методівконкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торгових справах,наприклад, у зв'язку з конфіденційною інформацією.
У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює такожохорону географічних вказівок.
Патент. Патентна охорона винаходу в більшості країнобмежена терміном 20 років. У деяких країнах цей термін коротший.
На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько 4 млн.патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.
Промисловий зразок. Правова охорона промислового зразканадається на 10–15 років.
У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько 200 тис.промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької угоди було зареєстрованоще 5 198 промислових зразків. На кінець 1993 р. були чинними близько 1,1млн. реєстрацій промислових зразків.
Знаки. У деяких країнах знаки одержують правову охоронуне на підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного використання.Проте для більшої ефективності охорони знака все ж краще його зареєструвати упатентному відомстві. Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якоюособою, крім володільця свідоцтва на знак.
Не допускається також використання подібного іншому позначення,яке здатне ввести споживача в оману.
У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн. знаків.Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано ще 20762міжнародних знаки, що відповідає приблизно 220 тис. національних реєстрацій. Накінець 1993 р. у світі налічувалось понад 8 млн. чинних реєстрацій знаків.Сюди не входить 295 тис. міжнародних реєстрацій, здійснених на підставіМадридської угоди, що відповідає приблизно 3 млн. національних реєстрацій.
Недобросовісна конкуренція. Припиненнянедобросовісної конкуренції має своєю метою зупинити такі дії чи практику щоздійснюються в ході торгової чи промислової діяльності, які суперечать чеснійпрактиці, зокрема щодо:
– дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чипослугами або промисловою чи торговою діяльністю підприємства;
– неправдивих відомостей, здатних дискредитувати продукцію чипослуги або промислову чи торгову діяльність підприємства;
– вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодохарактеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або кількостіпродукції чи послуг;
– дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття абовикористання комерційної таємниці;
– дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності абозавдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спрямованих на неправомірневикористання нематеріальних активів чи репутації іншого підприємства.
Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретноїкраїни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент, реєстрація знака чипромислового зразка мають чинність тільки у певній країні. Якщо ж власникпатенту, товарного знака чи промислового зразка бажає одержати правову охоронув кількох країнах, він має її одержати в кожній із цих країн окремо.
У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію проохорону промислової власності, якою утворили Міжнародний союз з охоронипромислової власності. Мета цього Союзу – забезпечити одержання правовоїохорони своїм громадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.
Охорона промислової власності – не самоціль, вона є засобомзаохочення творчої діяльності, індустріалізації, капіталовкладень і чесноїторгівлі. Усе це покликане сприяти підвищенню безпеки і комфорту, боротьбі збідністю і поліпшенню життя.
Паризька конвенція про охорону промислової власності.
За етапом на 6 червня 1995 р. учасницями Конвенції була 131країна.
Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Пояснювальнимпротоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р.,у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Лісабоні в 1958 р., уСтокгольмі в 1967 р., а 1979 р. до неї були внесені поправки.
Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти або актипро приєднання мають подаватися на охорону Генеральному директору ВОІВ.
Визначальні положення Конвенції можна поділити на три основні категорії:національний режим, право пріоритету, загальні правила.
Правила про національний режим полягають у тому, що країна –учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадянам іншої країни – учасниціКонвенції таку ж саму охорону, яку вона надає власним громадянам. Правоваохорона, що надається Конвенцією, має поширюватися також і на громадян держав,які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають місце проживання або неефективнепромислове чи торгове підприємство в країні, що є членом Конвенції.
Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на винаходи,корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо. Воно полягає в тому, щоправильно оформлена заявка, подана в одній із країн – членів Конвенції протягомпевного строку, передбачає при поданні цієї ж заявки в іншій країні – членіПаризького союзу визнання за такою заявкою пріоритету за першою поданоюзаявкою. Якщо заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку на цейже винахід чи інший об'єкт промислової власності в кілька країн – членівПаризького союзу, то він має право просити визнати за ним пріоритет в усіхкраїнах за першою поданою ним заявкою в першій країні – члені Паризького союзу.Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет стосовно тих заявок, якімогли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід, корисну модель,промисловий зразок, товарний знак тощо іншими особами. Однією з важливихпереваг цього положення є те, що коли заявник забажає одержати охорону вкількох країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно, оскільки вйого розпорядженні є 12 чи 6 місяців.
Конвенція встановила ряд загальних правил, яких маютьдотримуватися всі її учасники.
Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними, тобтопатент, виданий однією із країн – учасниць Конвенції, має чинність лише в межахтієї країни, яка його видала. Видача патенту певною країною ніякою мірою незобов'язує інші країни – учасниці Конвенції видавати такий само патент на такийсамо винахід. Для одержання правової охорони винаходу в певній конкретнійкраїні необхідно подати заявку і одержати патент у цій країні. Проте якщо водній із країн – учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено абовиданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний факт сам по собі незумовлює таких само дій в іншій країні – учасниці Конвенції. Винахідник маєправо бути названим як автор винаходу в патенті.
Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у видачі патентуне може бути відмовлено чи виданий патент бути визнано недійсним на тійпідставі, що продаж запатентованого виробу або виробу, виробленогозапатентованим способом, підпадає під заборону або обмеження, встановленінаціональним законодавством.
У разі невикористання запатентованого об'єкта промисловоївласності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожнакраїна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачівстановлюються національним законодавством.
Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки такожвизначаються національним законодавством кожної країни учасниці Конвенції. Томуне може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною віншій країні – учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований вкраїні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в однійіз країн – учасниць Конвенції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знакаабо припинення його чинності на цій підставі в інших країнах – учасницяхКонвенції.
Якщо національним законодавством країни – учасниці Конвенції передбачаєтьсяобов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстраціяможе бути анульована лише за впливом розумного строку.
Країни – учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації ізабороняти використання позначення, яке є відтворенням, імітацією абоперекладом іншого знака, що може і спричинити обман споживачів стосовно іншихзнаків.
Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації ізабороняти використання таких знаків, які містять без відповідного на тедозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гаранти. Цеположення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повнінайменування певних міжурядових організацій.
Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожнійкраїні – учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробляється виріб в тійкраїні, де використано промисловий зразок.
Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні –учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.
Кожна країна – учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповіднихзаходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походженняпродукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідаютьдійсності, вводять споживача в оману.
Країна – учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективнийзахист від недобросовісноїконкуренції.
2.1.1 Патентування винаходу в іноземних державах
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземнихдержавах за умови попереднього подання заявки на винахід до Установи таненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеноїзаявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці.
За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодоможливості патентування винаходу в іноземних державах раніше зазначеногостроку. За подання клопотання сплачується збір.
Для того, щоб запатентувати винахід в іноземній державі необхідновизначити доцільність патентування винаходу та в яких саме державах Ви можетеодержати патент.
Крім традиційної процедури, патентування винаходів в іноземнихдержавах можна здійснити і за такими процедурами:
– згідно з договором про патентну кооперацію;
– згідно з вимогами Європейської патентної конвенції;
– згідно з Євразійською патентною конвенцією.
Відповідно до вибраної процедури необхідно здійснювати дії щодо:
– підготовки та подання заявок на видачу патентів увідповідні патентні відомства;
– сплати зборів за дії, пов'язані з діловодством заявок таодержанням патентів, а також оплати послуг патентних повірених;
– листування з адміністративними та судовими органами привиникненні спорів.
Патентування винаходу в іноземних державах за процедурою договорупро патентну кооперацію
Процедура патентування винаходів згідно з Договором РСТскладається з двох етапів: міжнародної фази та національної фази.
Міжнародна фаза включає: подання міжнародної заявки, проведенняпошуку, міжнародну публікацію та міжнародну попередню експертизу.
Національна фаза – це процедура розгляду міжнародних заявок упатентних відомствах тих держав, які були вказані та відібрані з урахуваннямрезультатів міжнародного пошуку та міжнародної попередньої експертизи.
Міжнародна заявка складається відповідно до вимог, передбаченихДоговором РСТ та Інструкцією до нього. Вона повинна містити: заяву, описвинаходу, один або декілька пунктів формули, креслення та реферат. ЗаявникиУкраїни можуть складати заявку російською або англійською мовою. Це залежитьвід виборузаявником міжнародного пошукового органу, яким є Федеральнийінститут промислової власності або ЄІІВ. Подається заявка в відомство. Українськізаявники подають заявки до Установи.
Пріоритет міжнародної заявки встановлюється за датою поданняміжнародної або за датою подання попередньої заявки.
Подання міжнародної заявки супроводжується сплатою мита на користьМіжнародного бюро ВОІВ, міжнародного пошукового органу та відомства.
Патентування винаходу за процедурою РСТ має ряд переваг:
– заявка подається українським заявником до Установи однієюмовою;
– за результатами міжнародного пошуку можна вирішити питаннястосовно доцільності подальшого патентування винаходу у визначенихдержавах-учасницях, і тільки після одержання позитивного результату пошукуподавати заявки з їх перекладом до національних патентних відомств.
Недолік цієї процедури полягає у порівняно високій вартості, томупатентувати за процедурою РСТ доцільно лише тоді, коли патенти необхідноодержати не менш, ніж у чотирьох – п'яти державах. За цієї умови загальнавартість патентування буде меншою, ніж подання заявки в кожну окрему державу затрадиційною процедурою.
До відома: На 1 травня 1998 р. учасниками Договору РСТ було96 держав. Україна є учасницею Договору РСТ і в міжнародних заявках може бутияк вказаною, так і вибраною державою.
Процедура одержання європейського патенту
Європейське патентне відомство приймає заявки, проводитьекспертизу та видає європейський патент на винахід, який має силу національногопатенту на території кожної зазначеної у заяві держави. У заявці наєвропейський патент можуть вказуватись не всі, а лише деякі держави – учасниціКонвенції.
За вибором заявника заявка складається англійською, французькою абонімецькою мовою. За заявкою проводиться експертиза за формальними ознаками,перевіряється сплата мита та дотримання вимог до оформлення заявки,призначається європейський патентний повірений, проводиться патентний пошук.Через 18 місяців заявка публікується разом із звітом про пошук. Заявникунадається тимчасова правова охорона від дати публікації відомостей про заявку вдержавах-учасницях ЄПК, що зазначені в опублікованій заявці.
Протягом шести місяців необхідно сплатити мито за експертизузаявки по суті. Якщо приймається рішення про видачу патенту, після сплативідповідного мита публікуються відомості про видачу європейського патенту.
Строк дії європейського патенту – 20 років від дати поданнязаявки.
Заявка на європейський патент може бути подана до ЄПВ в Мюнхеніабо до його філії в Гаазі, а також в національне патентне відомство. Податизаявку можна безпосередньо до ЄПВ або переслати поштою без участі патентногоповіреного. Всі інші дії здійснюються тільки через європейського патентногоповіреного.
Процедура патентування в ЄПВ коштує дорого, і її можна порівняти звартістю традиційної процедури одержання 4 – 5 окремих національних патентів удержавах-учасницях.
Проте ця процедура має і відповідні переваги у порівнянні зтрадиційною процедурою патентування – підготовка та подання однієї заявки наодній мові в одне патентне відомство через одного патентного повіреного зодержанням патенту на винахід, що діє одночасно в усіх або декількох зазначенихдержавах-учасницях Європейської патентної конвенції.
Процедура ЄВРО-РСТ
Всі учасники Європейської патентної конвенції є учасникамиДоговору РСТ, тому європейський патент для будь-якої держави-учасниці може бутиодержаний за процедурою РСТ. Надається можливість використати систему поширеннядії європейського патенту, вказавши у міжнародній заявці держави-учасниціДоговору РСТ, на які буде поширено його дію.
У той же час необхідно пам'ятати, що деякі європейські держави неможна вказувати за процедурою РСТ окремо, а лише як державу – учасницю ЄПК.Тобто до таких держав можна застосовувати лише процедуру Євро-РСТ, вказавшиЄПВ.
Патентування винаходів за процедурою євразійської патентноїконвенції
Євразійська патентна конвенція надає охорону винаходам натериторії всіх держав – учасниць цієї конвенції єдиним охоронним документом – євразійськимпатентом.
Експертиза за формальними ознаками заявки проводиться протягомдвох місяців від дати її подання та за умови сплати мита. За заявкоюпроводиться патентний пошук. Експертиза заявки по суті проводиться заклопотанням заявника та за умови сплати відповідного мита. Якщо за результатамиекспертизи встановлено, що винахід відповідає умовам патентоздатності,приймається рішення про видачу євразійського патенту. В іншому випадку виноситьсярішення про відмову у видачі патенту. Євразійський патент видається післясплати мита за його видачу та публікацію.
2.2 Міжнародна охорона літературної і художньої власності
Твори, що охороняються. Об'єктами охорониавторського права є «літературні і художні твори», тобто оригінали витворів угалузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можутьбути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм. Національнізаконодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:
– літературні твори; романи, новели, вірші, драматичні твориі будь-які інші твори незалежно від їх змісту, обсягу, мсти, форми,опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерніпрограми та «усні твори», тобто твори, не зафіксовані в письмовому вигляді;
– музичні твори: класична або легкамузика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальнамузика чи то для одного інструмента, чи кількох інструментів або для багатьохінструментів;
– хореографічні твори;
– художні твори; двомірні або тримірні незалежно від змісту іпри значення;
– карти і технічні креслення;
– фотографічні твори: незалежно від теми і мети, з якою вонизроблені;
– аудіовізуальні твори – чи то німі, чи звукові незалежно відїх мети, жанру, тривалості, методу зйомки чи технологічного процесу.
Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охоронупохідних творів і збірників творів, які за результатами добору і розташування єінтелектуальною творчістю.
Деякі законодавства передбачають охорону «програмного забезпеченняЕОМ» і «творів прикладного мистецтва».
Законодавством охороняються також так звані суміжні права.
Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн. книг і близько 5тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.
За загальним правилом твір може бути використаний третіми особамилише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіюватиабо іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати звуковийзапис виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори,зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічнийпоказ таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню або іншимизасобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право напрокат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютернихпрограм; право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати на їхоснові аудіовізуальні твори.
Власник авторського права може передавати своє право іншим особамабо видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові прававідчуженню не підлягають.
Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають авторськеправо передусім за його творцем. Проте цивільно-правове законодавство деякихкраїн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення творуавтор був службовцем або працював, або був найнятий спеціально для створенняпевного твору.
Охорона авторського права за законодавством всіх країн надаєтьсянезалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського правапочинається з моменту виникнення твору.
Строки охорони. Охорона авторського права обмежена часом. Убільшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і50 років по його смерті, а за законодавством деяких країн – протягом життяавтора і 70 років по його смерті.
Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підлягають охороніза винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або колипевна країна є учасницею відповідних конвенцій.
2.3 Всесвітня організація інтелектуальної власності
Національне законодавство про охорону права інтелектуальноївласності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. Замежами цієї держави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності ненадається. Там виникає можливість використовувати зазначені результати бездозволу їх власника чи володільця і без виплати належної винагороди. Такий станне міг задовольнити суб'єктів прав інтелектуальної власності. Тому вже з кінцяминулого століття починають укладатися міжнародні угоди, якими передбачаєтьсяохорона прав на результати творчої діяльності, і за межами країни їхвиникнення. Такі угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, протевиявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними і виправданими. Томуїх розвиток і удосконалення тривають. Так склалася міжнародна система охорониінтелектуальної власності.
На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Всесвітняорганізація інтелектуальної власності. Фактично вона була започаткована ще в1883–1886 рр., коли були прийняті відповідно Паризька конвенція про охоронупромислової власності і Бернська конвенція про охорону літературних і художніхтворів.
14 липня 1967 р. у Стокгольмі була підписана конвенція, якоюутворювалася Всесвітня організація інтелектуальної власності. Вона набралачинності в 1970 р.
У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установиОрганізації Об'єднаних Націй.
Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:
– сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світішляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії збудь-якою іншою міжнародною організацією;
– забезпечувати адміністративне співробітництво міжствореними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.
Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВзаохочує укладання нових міжнародних договорів і удосконалення національнихзаконодавств, важливою ділянкою її діяльності є надання технічної допомогикраїнам, що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і розповсюдженняінформації, організація роботи відповідних служб, які займаються забезпеченнямохорони винаходів, знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажаютьодержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку інших видівадміністративного співробітництва між державами-членами.
У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ централізуєадміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке єсекретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через своїоргани.
На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функціїмайже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднанихНацій ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, передбачених Конвенцією,якою вона була утворена, а також договорами і угодами, адміністративні функціїяких вона виконує. ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальноїдіяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності,країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального ікультурного розвитку.
При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародногоспівробітництва з метою розвитку; повною мірою використовуючи досягненняінтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальноївласності для заохочення національної творчої діяльності.
Органи ВОІВ.
ВОІВ має три керівні органи, які засновані в межах Конвенції:
1. Генеральна Асамблея.
2. Конференція.
3. Координаційний комітет. На 1 січня 1995 р. членамиКомітету були 58 країн).
Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний для всіхСоюзів. Конференція приймає дворічний бюджет Конвенції.
Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові сесії одинраз на два роки. Координаційний комітет збирається на чергову сесію один раз нарік.
Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який обираєтьсяГенеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що може бути подовжений.
За станом на 9 квітня 1995 р. членами ВОІВ були 152 держави,точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції, якою була заснована Всесвітняорганізація інтелектуальної власності. Україна є членом ВОІВ.
Будь-яка держава може стати членом ВОІВ за таких умов:
– держава є членом Паризького або Бернського союзу;
– держава є членом ООН або будь-якої спеціалізованоїустанови, пов'язаної з ООН.
– держави – члени Міжнародного агентства з атомної енергіїабо такі, що є стороною Міжнародного Суду, чи запрошені Генеральною АсамблеєюВОІВ стати учасником Конвенції.
Членство ВОІВ оформляється здачею на охорону ратифікаційноїграмоти або акта про приєднання Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держави,які є членами Паризького або Бернського союзів, можуть стати членами ВОІВ тількиу тому випадку, коли вони уже пов'язані, принаймні, адміністративнимиположеннями Стокгольмського акта Паризької конвенції або Паризького акта Бернськоїконвенції. Вони можуть стати членами ВОІВ шляхом одночасної ратифікації абоприєднання до адміністративних положень одного із них.

3. Авторське право і суміжні права
У зв'язку із створенням творів науки, літератури і мистецтвавиникають певні суспільні відносини, пов'язані з їх використанням. Ці відносинипотребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.
Завдання авторського права – створити найсприятливішіправовіумови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієїдіяльності всьому суспільству. Авторське право проголошує і забезпечує широкийзахист особистих немайнових і майнових прав авторів.
3.1 Об'єкти авторського права
Об'єктом авторського права е твір науки, літератури і мистецтва,виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір – це результат творчої праціавтора, комплекс ідей образів, поглядів тощо. Закон дає перелік об'єктівавторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори, письмові,музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Законне дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвиткуможе породжувати нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.
Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, алише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки, а саме:
– творчий характер;
– вираження в об'єктивній формі.
Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатомтворчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічнаробота.
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але так,щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма може бутинайрізноманітнішою – ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітнуплівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи композитора, який усвідомості автора уже склався в закінчену форму, образ, певне сполученнязвуків, але ще не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктомавторського права. Об'єктами авторського права визнаються не тільки твори, щовтілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошенівиступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні творишляхом їх виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що набулиоб'єктивної форми.
До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творівіз текстом і без тексту. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктамиавторського права стають із моменту їх першого опублікування. До цієї групиможна віднести пантоміми, хореографічніта інші подібного роду твори длясценічного показу, а також сценічні обробки літературних художніх творів, обробкифольклору, придатні для сценічного показу.
Самостійнимиоб'єктами авторського права є так звані похіднітвори – переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичніаранжування та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробкифольклору – незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, наоснові яких створені похідні твори.
Авторським правом охороняються комп'ютерні програми усіх видів,включаючи прикладні програми і операційні системи. Комп'ютерніпрограмиохороняються як літературні твори.
Авторське право визнається за будь-яким твором незалежно від йогоформи, готовності і художньої цінності, у тому числі й за такими, які непризначалися автором для публікації, наприклад, листи, щоденники, особисті записи,враження.
Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідоквикористання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичнітвори. Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створювати складні твори,в яких поєднується кілька форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми. Об'єктомавторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктамиавторського права у складному творі можуть бути й окремі складові частини – сценарії,музика, пояснювальний текст, робота головного оператора,художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору.
Певна категорія творів не визнається об'єктами авторськогоправа. Це передусім офіційні документи та акти органів державної влади, а такожїх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначенихофіційних документів мають право авторства.
Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи і знаки,а також повідомлення про поточні події, що мають характер звичайноїпрес-конференції.
Не визнаються об'єктами авторського права витвори народноїтворчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів,призначених для виробництва певного роду – без здійснення творчої діяльності,безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору.
Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси,системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто факти.
3.2 Суб'єкти авторських відносин
Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Право на твірналежить його справжньому автору – тому, хто написав книгу, картину, створивмузику, виліпив скульптуру.
Автором наукового, літературного або мистецького твору може бутигромадянин України, іноземець або особа без громадянства. Але поняття «автортвору» і поняття «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і зазначенням. Автором твору завжди буде його творець. Творити може лише людина.Отже автором твору може бути тільки фізична особа, причому незалежно відвіку.
Авторське право автора прийнято називати первісним, авторськеправо правонаступників– похідним. На твори, вперше випущені у світ натериторії України або які не випущені, але знаходяться на території України вбудь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхнімиспадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Законвизнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори,які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній форміна території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України абоавтори мають постійне місце проживання на території України.
Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких впершеопубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані вУкраїні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. Заіншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ абоперебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави,визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участьУкраїна.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизнянихавторів може бути визнане на території України у випадках передачі їм цьогоправа у порядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передачі українським автором права на використання йоготвору на території іноземної держави також встановлюється законодавствомУкраїни і може бути здійснене через Державне агентство України з авторських ісуміжних прав.
27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднанняколишнього СРСР до Всесвітньої конвенції з охорони авторських прав. ОскількиУкраїна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то вона також взяла насебе зобов'язання за цією Конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава –учасниця Конвенції надає громадянам інших країн – учасниць Конвенції таку самуохорону авторських прав, як і власним громадянам.
Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів,закладає правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітняконвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні ікінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.
У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтвастворюються однією особою, але іноді двома або кількома, тобто спільною творчоюпрацею кількох співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працеюстворюють твір, відносини між ними називаються співавторством.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належитьспівавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривнеціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що мас: самостійнезначення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин твору.Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частинутвору, яка має самостійне значення.
Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:
– коли неможливо виділити працю кожного співавтора – нероздільне співавторство;
– коли складові частини чітко визначені і відомо, хто ізспівавторів написав ту чи іншу частину – роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для йоговизнання необхідні певні умови:
1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, має бутиєдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле.Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну чи кількаглав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері,опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту – не опера, танок безмузики – не балет. Проте можливе і таке поєднання двох форм творчості, колижодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не будеспівавторства.
2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо одинрозповідає сюжет, свої погляди, а інший записує – це не співавторство.
3. Має бути угода про спільну працю над твором.
При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігаєавторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому.Співавторство має бути добровільним.
При нероздільному співавторстві твір може використовуватися лишеза спільною згодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншоговикористання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор неможе без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, іншевикористання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського правакожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разівідсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всімаспівавторами спільно.
Винагорода за використання твору належить співавторамурівних частинах, якщо угодою не передбачається інше.
Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за якогокілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певноїорганізації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору,створеного співавторами. Авторське право на колективний твір належить юридичнійособі.
Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського праватакож той, хто надав автору технічну допомогу.
Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а також іншіфізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати в силу закону,договору або спадкування. Так, відповідно до Закону суб'єктами авторськогоправа можуть бути інші фізичні і юридичні особи. Зокрема, авторське право назбірники та інші складові твори належить їх упорядникам. Вони мають авторськеправо на здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є результатомтворчої праці. Проте упорядники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторівкожного із творів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів,включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежновід складового твору, якщо інше не передбачено договором.
Автори похідних творів мають самостійне авторське право наздійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад,аранжування або переробка твору не повинні завдавати шкоди авторським правамавтора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Переклади чипереробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.
Авторське право може перейти від автора до інших осіб – правонаступників.Так, за ст. 25 Закону авторське право померлого автора переходить до йогоспадкоємців. Але в усіх випадках за автором зберігаються його особистінемайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав – не автори – не можуть матиправ, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними.
Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ,підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконанняслужбових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайновіправа належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використаннятвору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах, якщо іншене передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усімайнові прана автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:
– автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем на підставідоговору найму;
– договір найму визначає коло службових обов'язків автора, до числаяких входить створення певного роду творів;
– твір створено автором під час дії договору найму;
– у договорі найму не передбачено інше.
У договорі найму автора з роботодавцем має бути встановлено розміравторської винагороди за кожний вид використання твору, створеного за договоромнайму, та порядок її виплати.
При будь-якому використанні твору, створеного за договором найму,роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такогозазначення.
Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізичначи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угодивідповідно до ст. 27 Закону. Крім того, авторське право може перейти відавтора чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних чи юридичнихосіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищатиавторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору,а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі тарепутації автора.
Суб'єктами авторського права визнаються також видавці енциклопедій,енциклопедичних словників, періодичних збірниківі збірників, щопродовжуються, колективних наукових праць, газет, журналів та інших періодичнихвидань. Зазначеним суб'єктам авторського права належать виключні права навикористання таких видань у цілому. Видавець мас право при будь-якомувикористанні такого видання зазначати своє найменування або вимагати такогозазначення. Такі видання прийнято називати колективними творами, які складаютьсяз окремих творів різних авторів.
Самі видавці авторами творів, що включені до колективного твору,не визнаються. Автори творів, що включені до таких колективних видань,зберігають і своє авторство, і виключні права на використання своїх творівнезалежно від видання в цілому. Проте авторський договір може передбачати інше.
Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв'ю.Прийнято вважати, що інтерв'ю – це спільний твір особи, що дала його, і особи,що взяла інтерв'ю. Авторське право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщоінше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускаєтьсялише зі згоди особи, що дала його.
До колективних і складових творів можна віднести й аудіовізуальнітвори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального творувважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створенихдля певного аудіовізуального твору, режисери-постановники, оператори тощо. Ваудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори,перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творівтакож визнаються співавторами аудіовізуального твору.
Відповідно до Закону авторське право діє протягом усього життяавтора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила встановленовинятки:
– строк охорони творів, створених співавторами, діє протягомусього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
– строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів дієпротягом 70 років після їх реабілітації;
– строк охорони твору, який уперше було опубліковано післясмерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 70 років віддати опублікування твору;
– для творів, які були обнародувані анонімно або підпсевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародуваннятвору.
Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню,спотворенню чи іншій зміні твору, що може завдати шкоди честі та репутаціїавтора, охороняються безстроково.
Твори, на які термін авторського права скінчився, або які ніколиним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільновикористовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди.
3.3 Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі
Особисті немайнові права авторів
Авторське право виникає з моменту створення твору.
Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові і майновіправа, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого творунауки, літератури або мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав невимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право,для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права,який розміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літериС у колі – ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікаціїтвору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочністьна твір, може їх зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строкуохорони авторського права.
Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України завторських і суміжних прав у встановленому порядку.
Факт державної реєстрації прав автора засвідчується свідоцтвом.
Особисті немайнові права автора – це право на:
– авторство;
– авторське ім’я;
– недоторканність твору;
– обнародування твору.
Право авторства полягає в тому, що тільки справжнійтворець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовуютьтвір, зобов'язані зазначати його ім'я. Право авторства закріплює факт створенняпевного твору конкретною особою.
Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіхвипадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва абофотографічний твір використовується у промисловості. У цьому випадку ім'яавтора не згадується з суто технічних причин.
Право автора па ім'я дає можливість випустити свій твір підвласним іменем, умовним або взагалі без зазначення імені. У більшості випадківавтор публікує свої твори під власним іменем, тобто вказує своє прізвище таініціали.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриттяпсевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор усвоєму творі порушив чиїсь права, на вимогу слідчих органів або судувидавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можутьрозкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність твору визначається в Законі якправо протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору абобудь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутаціїавтора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншомувикористанні твору забороняєтьсябез дозволу автора та йогоправонаступників вносити будь-які зміни, перекручення, спотворення як до самоготвору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також бездозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами,післямовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати абоскорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть коліробкладинки можна робити лише зі згоди автора.
Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторканності творуздійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав.
Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, щопереклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допускається лише зі згодиавтора або його правонаступників і на підставі договору.
Переклад може здійснюватися лише за умови збереженняцілісностій змісту твору.
Право на обнародування твору. Закон містить визначення поняттяобнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди автора, яка робить твірдоступним для загального відома шляхом його опублікування, публічного показу,передачі в ефір або в інший спосіб.
Зазначене право є особистим немайновим правом. Відповідно доЗакону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний,публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чиномповідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути обнародуваний різними способами, але істотним є те,що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає вознайомленні з ним громадськості в будь-який спосіб, що залежить від його формита характеру. Письмові твори випускаються у світ шляхом видання; твориобразотворчого мистецтва – шляхом показу на виставках, у музеях для загальногоогляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятнихмісцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання,передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.
Не вважається обнародуванням інформація про твір з викладом йогокороткого змісту або повідомлення обмеженому колу осіб.
Право першого обнародування твору належить лише автору. Тільки вінможе вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього правадає автору підстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданихзбитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випускуйого в світ.
Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право
а) Передусім автору чи іншій особі, що має авторське правоналежить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-якийспосіб. Закон містить визначення поняття «виключне право» – право, коли жоднаособа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не можевикористовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу.
Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право,виключне право дозволяти або забороняти:
1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більшепримірників твору або фонограми у будь-якій матеріальній формі, в тому числі узвуко- і відеозапису. Примірник – це результат будь-якого відтворення твору.
2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Публічне виконання – це подання творів, виконань, фонограм,передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та в іншийспосіб як безпосередньо, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів умісцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до коласім'ї або близьких знайомих. Публічне виконання аудіовізуального твору означаєдемонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.
Публічне сповіщення – така передача в ефір чи по проводахзображень і звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення,коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, що неналежать до кола сім'ї чи близьких знайомих.
3. Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу абопримірників творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або наекрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадра тощо.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вжепереданих в ефір творів за умови, що воно здійснюється іншою організацією.
Мається на увазі, що жодна організація мовлення не можездійснювати публічне сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу йогоавтора.
5. Переклад творів.
Ніхто без дозволу автора не може перекласти його твір іншою мовою.Автор оригіналу може сам здійснити переклад свого твору іншою мовою. Занаявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твірна ту ж саму мову. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизованіпереклади, тобто переклади, схвалені автором.
Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні перекладачі.Кожен із них зберігає авторське право на свій переклад.
Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьомуперекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу ненесе відповідальності за якість перекладу.
Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного перекладу.Наприклад, твір французького автора перекладений російською мовою. Якщопередбачається цей твір перекласти на українську, але не з французької мови, аз російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад українською мовоюзазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так іавтора російського перекладу.
6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни.
Переробки творів можуть здійснюватися і різними способами, і врізних формах. Наприклад, на основі одного твору створюється інший – драматичнийчи сценарій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними.
Похідний твір – продукт інтелектуальної творчості, заснованої наіншому наявному творі.
Адаптація твору – це пристосування або полегшення твору длясприйняття малопідготовленимичитачами або пристосуваннялітературно-художнього тексту для осіб, що починають вивчати іноземну мову.
Аранжування – перекладення музичного твору, написаного для одногомузичного інструменту чи складу інструментів, стосовно іншого інструменту абоіншого складу – розшитого чи звуженого.
7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способомабо шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажупримірників твору.
Здача в найом – передача права володіння і користування оригіналомчи примірником твору або фонограми на певний строк із метою одержання прямої чиопосередкованої комерційної вигоди.
Прокат – передача твору іншим особам у тимчасове користування заобумовлену плату.
8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів,комп'ютерних програм, музичних творів у нотній формі, а також творів,зафіксованих на фонограмі.
Здача в найом означає передачу права володіння оригіналом чипримірником твору або фонограми на певний строк з метою одержання прямої чиопосередкованої комерційної вигоди.
9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження, включаючипримірники, виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторськеправо.
Імпорт, – ввезення в Україну творів із-за кордону. Такийімпорт може бути здійснений лише з дозволу автора твору.
б) Використання творів іншими особами дає автору чи іншій особі, щомає авторське право, право вимагати виплати винагороди. Конкретними юридичнимифактами, що породжують у автора чи іншої особи, що має авторське право, правона винагороду, можуть бути:
1) авторський ліцензійний договір;
2) факт позадоговірного використання твору, коли за Законом невимагається згода авторів, але передбачена виплата авторської винагороди;
3) неправомірне використання твору.
Як бачимо, право на одержання винагороди породжується, як правило,лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивнійформі права на винагороду не породжує.
Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має авторськеправо, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона можебути у формі заробітної плати або авторського гонорару. Можливе поєднання цихформ оплати.
Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу, уформі відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору абоскладатися із змішаних платежів.
Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення івикористання твору визначається в авторському договорі.
При цьому слід мати на увазі: якщо примірники правомірноопублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх продажу, тодопускається їх подальше розповсюдження без згоди суб'єкта авторського права ібез виплати авторської винагороди.
в)Важливим нововведенням є право доступу автора до творуобразотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого творуобразотворчого мистецтва, який знаходиться у власності іншої особи. Такий доступможе мати на меті використання твору для його відтворення – виготовленняпримірників, слайдів, карток тощо. Власник не може відмовити автору в доступідо твору без поважних для цього підстав.
Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певнихумов:
– автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва увласність іншій особі не поступився своїми майновими правами;
– доступ автора до твору необґрунтованоне зачіпаєзаконних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва.
г) Ще одним істотним нововведенням є так зване право слідування. Вонополягає в тому, що автор за життя, а після його смерті спадкоємці мають правона одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу носія творуобразотворчого мистецтва. Це право не відчужене, але воно належить не тількиавтору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає чинність протягом чинностісамого авторського права, а набуває її після першого відчуження твору,здійсненого автором.
3.4 Вільне використання творів
Закон певною мірою обмежує виключне право автора на використаннятвору. Використання твору без згоди автора Закон називає «вільнимвикористанням». Дозволяєтьсяв окремих, зазначених у Законі, випадкахвільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторськоївинагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йомуавторської винагороди.
Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але зобов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:
1) використання цитат з опублікованих творів;
2) використання літературних і художніх творів як ілюстрації увиданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчальногохарактеру;
3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічнеповідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із поточнихекономічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого жхарактеру, коли це спеціально заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобамифотографії або кінематографії, передача в ефір або інше повідомлення творів,побачених або почутих під час перебігу таких подій;
5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом длясліпих;
6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;
7) публічне виконання музичних творів під час офіційних ірелігійних церемоній, а також похорон;
8) відтворення з інформаційною метою у газетах та іншихперіодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічновиголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.
В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюютьсяв обсязі, виправданому поставленою метою;
9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбаченихстаттями 16–19 Закону.
Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або іншоїособи, що має авторське право, але з виплатою винагороди допускається лише водному випадку. Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону допускаєтьсявідтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- івідеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але звиплатою авторської винагороди.
Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі відрахувань виробникамиабо імпортерами обладнання та матеріальних носіїв, які використовуються длятакого відтворення.
Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією ізорганізацій, що управляє майновими правами авторів, виконавців і виробниківфонограм на колективній основі, відповідно до угоди між цими організаціями.Зазначена винагорода розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків – авторам,тридцять відсотків – виконавцям, тридцять відсотків – виробникам фонограм, якщоінше не передбачено угодою.
3.5 Суміжні права
Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, саметому вони називаються суміжними і охороняються одним законом. Особливістюсуміжних прав є те, що вони ґрунтуються на використанні, як правило, чужихавторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації,використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поетнаписав слова пісні, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня можебути донесена до слухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчістьспівака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчоїдіяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назвусуміжного права.
Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучаснітехнічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якоговиконавця і в такий спосіб вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щобцьому запобігти, і запроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжними правами закон розуміє три групи прав:
а) права виконавців;
б) права виробників фонограм;
в) права організацій мовлення.
Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання, наінтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм і прав організаціймовлення на їх програми передач.
Отже, суміжні права можна визначити як права на результати творчоїдіяльності виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення звикористанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належатьіншим особам.
Об'єкти суміжних прав
а)  виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження задопомогою технічних засобів;
б)  записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;
в)  програми організацій мовлення.
Зазначені результати творчої діяльностіможуть одержатиправову охорону лише за певних умов, визначених законом.
Права виконавців охороняються, якщо:
– виконання вперше мало місце на території України:
– виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняєтьсявідповідно до закону;
– виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачуорганізації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1. Виробник є громадянином України або юридичною особою зофіційним місцезнаходженням на території України;
2. Фонограму вперше опубліковано на території України абоопубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації віншій державі;
3. Перша фіксація фонограми мала місце в Україні. Праваорганізацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження натериторії України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих натериторії України.
Суб'єкти суміжних прав
Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробникфонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
Виконавцями визнаються актори, співаки, музиканти, диригенти,танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають,декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосібвиконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобтовиконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співакамитощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, якіздійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові,естрадні, лялькові номери.
Виконавцямиможуть бути громадяни України, іноземні громадяниі особи без громадянства незалежно від віку.
Виробниками фонограм можуть бути фізичні і юридичні особи, яківперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.Проте щодо юридичних осіб закон робить застереження. Вони одержують захистсвоїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження – натериторії України.
Фонограми – виключно звуковий запис будь-якого виконаннячи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носіїзаписів визнаються примірниками фонограми.
До суб'єктів суміжних прав закон відносить також організаціїмовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації радіо і телебачення, яківикористовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як вефір, так і по проводах.
Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організаціїмовлення як державні, так і приватні чи інших форм власності.
Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі
1. Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати своїсуб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї творивикористовуються.
2. Закон не передбачає процедури закріплення виникнення іздійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформуванняпро належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми,можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжнихправ. Цей знак містить латинську літеру R у колі – ® та ім'я особи, що маєсуміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.
Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. Доособистих немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїхвиступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з використаннямвиконання там, де це можливо.
Виконавцю належить виключне право на використання виконання убудь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний видвикористання.
Виключне право на використання виконання означає право дозволятиабо забороняти здійснення таких дій:
1. Записувати раніше не записане виконання;
2. Відтворювати запис виконання;
3. Сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати іншепублічне сповіщення виконання;
4. Здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання заучастю виконавця.
Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщовиконання здійснювалось колективом виконавців – керівник такого колективушляхом укладання письмового договору з користувачем.
Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, товідповідним договором між виконавцем і постановником аудіовізуального творупередбачається передача виконавцем постановнику прав, викладених вище. Прицьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірниківтакого аудіовізуального твору.
Виключне право на використання виконання, створеного за договоромнайму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудових відносинах, якщодоговором не передбачено інше.
Виробнику фонограми належить виключне право на використанняфонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за такевикористання.
Строки чинності суміжних майнових прав
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років післяпершої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діютьпротягом 50 років після першого опублікування фонограм, а якщо публікаціїфонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису.Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефірабо по проводах.
Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строкичинності суміжних прав.
До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм іорганізацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використаннявиконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержаннявинагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися.
Особисті немайнові права виконавця у спадщину не переходять. Протеспадкоємці мають право захищати авторство на об'єкт суміжних прав і протидіятибудь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми іпрограми мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може зашкодити честі ірепутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.
3.6 Захист авторського права і суміжних прав
Захист майнових і особистих немайнових прав авторів, виконавців,виробників фонограм і організацій мовлення здійснюється нормами різних галузейправа кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Але найчастішезастосовуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і суміжних прав.Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майновихінтересів або тільки особистих прав. Випуску світ твору без зазначенняімені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановкадраматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору – все цепорушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправівимагати задоволення його порушених інтересів.
Порушення майнових прав зумовлює обов'язок порушника відшкодуватиавтору завдані збитки.
Захист інтересів автора та його правонаступника в Україні і закордоном здійснює Державний департамент інтелектуальної власності України. Віннаділений широкими повноваженнями і здійснює представництво та захист інтересівусіх авторів, у тому числі й іноземних. На прохання авторів ДДІВ Українизахищає їхні інтереси у взаємовідносинах із видавництвами, збирає від усіхвидовищних підприємств винагороду за публічне виконання творів на територіїУкраїни і за кордоном та виплачує її авторам чи їх правонаступникам. ДДІВУкраїни одержує і виплачує українським та іноземним авторам, їхнімправонаступникам потиражну винагороду за кінофільми, телефільми, використаннятворів образотворчого мистецтва тощо. Представники ДДІВ України виступають усуді від імені авторів та їхніх правонаступників у позовах, що випливають завторського права.
Закон докладно визначає, що є порушенням авторського права ісуміжних прав. Зокрема, порушенням авторського права і суміжних прав є:
- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а такожввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжніправа, примірників творів, фонограм, програм мовлення;
- ввезення на територію України примірників творів і фонограм, які вУкраїні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.
Примірники творів і фонограм, виготовлених і розповсюджених ізпорушенням авторського права і суміжних прав, є контрафактними, тобтонезаконно виготовленими.
Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть вимагати:
– відновлення положення, що існувало до порушення прав, іприпинення дій, що порушують авторське право чи суміжні права або створюютьзагрозу його порушення;
– визнання авторського права чи суміжних прав;
– відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;
– стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушенняавторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;
– виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, встановлених законодавством України, що визначаєтьсясудом замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
– вжиття інших, передбачених законодавчими актами, заходів,пов'язаних із захистом авторського і суміжних прав.
Зазначені в пунктах 3–5 заходи вживаються за вибором особи, що маєавторське право чи суміжні права.
У разі відмови порушника виконати рішення суду про припинення дій,що порушують право або створюють загрозу його порушення, на нього може бутинакладений штраф у розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користьпозивача.
Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали іобладнання, що використовувались для їх відтворення, судом можуть бути конфіскованіПроте контрафактні примірники творів чи фонограм можуть бути переданіпозивачеві на його прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірникитвору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовувались для їхвідтворення, за рішенням суду підлягають знищенню.
Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники творів чифонограм, добросовісно придбані третіми особами.
3.7 Авторські договори
Основною правовою формою використання творів науки, літератури імистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських.
Використання твору автора іншими особами здійснюється відповіднодо ст. 29 Закону України «Про авторське право і суміжні правові напідставі авторського договору».
За таким договором автор зобов'язаний створити і передатизамовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувачзобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договоромспособом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити авторувстановлену договором винагороду.
Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаютьсяпевними особливостями:
1. Передусім суб'єктамивказаних договорів, з одного боку,завжди є автор або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, – певнаорганізація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим удоговорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, якимавтор передав право використання твору.
2. Якщо з боку автора виступають дві або більше особи, то дляукладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, якачастка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можнавикористовувати. Означені особи можуть доручити ведення переговорів, підписаннядоговору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному, але такедоручення має бути оформлено в письмовому вигляді, воно становить частину авторськогодоговору.
3. При укладанні авторського договору з кількома співавторами слідз'ясувати характер співавторства – подільне чи неподільне. У першому випадку вдоговорі може бути відзначено авторство окремих співавторів. Проте в усіхвипадках колективного твору укладається один авторський договір.
4. У випадку використання кількох колективних творів на кожний ізних укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слівпісні – один договір, із співавторами музики – іншій. У такому випадку це – окремівиди творів, а не співавторство.
5. Автор може передати право на використання свого твору як натериторії України, так і за її межами будь-яким громадянам і юридичним особам,у тому числі іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів, як правило,є юридичні особи – державні, громадські, кооперативні та інші організаціїбудь-якої форми власності, які можуть використовувати твір у той чи іншийспосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути ігромадяни, наприклад замовник у договорі художнього замовлення. Будь-якийгромадянин може укласти договір із художником або скульптором про створенняпевного твору. Але у видавничих, постановочних, сценарних та деяких іншихавторських договорах контрагентами авторів є, як правило, юридичні особи.
Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участюДержавного агентства України з авторських і суміжних прав.
6. Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами їхє нематеріальні блага – твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стаютьоб'єктом договору за однієї умови якщо виражені в такій об'єктивній формі, якадозволяє відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можутьбути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які авторзобов'язуються створити і передати для використання.
Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є новизнатвору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і у формі викладу новогозмісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.
Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщозаконодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорівпро опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.
Види авторських договорів:
– авторський договір;
– видавничий договір;
– договір на депонування рукопису;
– постановочний договір;
– сценарний договір;
– договір художнього замовлення;
– договірпро використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладногомистецтва.
Авторський договір– це консенсуальна угода, за якою авторабо правонаступники передають готовий твір певній особі для використання, або жавтор бере на себе створити певний твір і передати його для використанняобумовленим у договорі способом.
Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певнимиправами і обов'язками.
Існують конкретні види авторських договорів про передачу твору длявикористання:
– договір про видання або перевидання твору в оригіналі;договір про депонування рукопису;
– договір про публічне виконання твору; договір провикористання твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі, у радіо-, телевізійнійпередачі;
– договір про створення твору образотворчого мистецтва зметою публічного виставлення;
– договір про використання у промисловості творудекоративно-прикладного мистецтва тощо.
Видавничий договіряк один із видів авторських договорівхарактеризується специфічним способом використання твору – виданням ірозповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничідоговори розрізняються за своїм предметом: договори на видання літературнихтворів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на виданнялітературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на виданнятворів у перекладі як вітчизняних, так і зарубіжних авторів.
Останнім часом все більшого поширення набувають комерційнівидавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюєтьсявидавництвом на кошти самого автора. На автора також покладається обов'язокрозповсюдження твору. Імовірно, що в умовах ринкової економіки ці договоринабудуть поширення.
Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в чомуспівпадають, але вони й істотно відрізняються один від одного характером свогопредмета. Так, при виданні літературних творів предмет договору визнаєтьсявидом літератури, її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідатипогодженій заявці, плану, навчальній програмі, обумовленому обсягу. Предметвидавничого договору на видання творів образотворчого мистецтва визначаєтьсяназвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром, технікою виконання тощо.Видання музичних творів здійснюється шляхом передачі видавництву нот у виглядіклавіру, партитури.
Видавничий договір може бути укладений як на готовий твір, так іна твір, що буде створено в майбутньому. Останній називається ще договоромзамовлення.
Договір на депонування рукопису.Депонування означаєпередачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціалізованийхарактер і необхідно швидко одержати інформацію про нього, вдаються додепонування. За цим договором організація за погодженням з автором передаєналежним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційномуоргану, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал і надавати інформаціюпро нього шляхом публікації реферату, Крім того, цей орган зобов'язаний назамовлення всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або частковоі видавати їм. Частіше за все на депонування передають оригінали рефератівстатей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів,нарад і симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які видавати друкарськимспособом немає можливості.
Постановочнийдоговір.Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищномузакладі. Контрагентами договору є, з одного боку, автор – творець сценічноготвору або його правонаступники, а з іншого – видовищний заклад. За цимдоговором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищномузакладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний абопантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити в межахобумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання творута сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин:одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.
Сценарнийдоговір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передатикіно-, теле – або радіостудії сценарій фільму або теле – чи радіопередачі вобумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити авторувинагороду. Предметом договору може бути твір – літературний сценарій, який маєвідповідати творчій заявці, що додається до договору. У заявці викладаєтьсяосновна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.
Договір художнього замовлення. За цим договором авторзобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твіробразотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погодженувинагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, у якому контрагентомавтора може бути не тільки юридична особа, а й громадянин. Особливістьвказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір усвіт, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника – вінможе це зробити, а може і не робити.
Предметом договору художнього замовлення є твір образотворчогомистецтва. Це – твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва,фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографуванню.Перелік творів образотворчого мистецтва не є вичерпним, оскільки досягненнянауково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права,а отже, і нових об'єктів художнього замовлення.
Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчогомистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо іншене передбачено договором.
Договір про використання в промисловості неопублікованого творудекоративно-прикладного мистецтва. Законодавство не визначає, що слід розумітипід творами декоративно-прикладного мистецтва. Практика виробила тількиприблизний перелік творів, які можуть бути предметом зазначеного договору. Це,наприклад, твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення івирізняються оригінальним художньо-естетичним виконанням. Це можуть бутихудожні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, атакож є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії практика відноситьсерветки, килими, хустки, одяг, взуття, вироби із шкіри, кістки, пластмаси,іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу, ювелірні ігалантерейні вироби тощо.
Особливістю означеного договору є те, що контрагентом авторазавжди виступає промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світтвір на промисловій основі. Отже, за цим договором автор передає абозобов'язується створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтвапідприємству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій основі.Твір має бути придатним для використання в промисловості і відповідати певнимхудожньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладногомистецтва, і отже, його придатності для використання в промисловості,здійснюють спеціалісти.
Зміст авторських договорів. Як і будь-який цивільно-правовийдоговір, авторський договір має відповідати вимогам закону і містити усінеобхідні умови та реквізити, без яких договір є недійсним. Сторонами вавторських договорах, з одного боку, завжди є громадянин – автор або його правонаступники,а з іншого, як правило, – юридична особа, яка за родом своєї діяльності маєзмогу випустити твір у світ. Це можуть бути державні, колективні, акціонерні таінші організації будь-яких форм власності. Із цього загального правила є лишедва винятки: у договорі художнього замовлення замовником може бути ігромадянин, а в договорах про депонування рукописів з обох сторін виступаютьорганізації.
Об'єктом договору, як уже зазначалось, є результат творчої праці –твір, втілений у таку об'єктивну форму, яка робить його придатним длясприйняття іншими способами, відтворення і розповсюдження.
Використання твору допускається виключно на основі авторськогодоговору з автором або іншою особою, яка має авторське право. Форма авторськогодоговору письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Недодержанняпростої письмової форми, що вимагається законом, у разі виникнення спорупозбавляє сторони змоги посилатися для підтвердження угоди на показаннясвідків. Однак недодержання письмової форми не спричинює недійсностіавторського договору. Більш того, закон допускає в окремих випадках можливістьукладати авторський договір в усній формі, наприклад, про опублікування творіву періодичних виданнях та енциклопедіях.
Строки в авторських договорах мають суттєве значення. Для різнихавторських договорів вони неоднакові. У видавничому договорі слід розрізнятистрок його дії, строк випуску твору у світ, строк подання роботи до видавництваза договором замовлення, строки для розгляду і оцінки твору та інші. Відповіднодо чинного законодавства видавничий договір діє протягом встановленого строку.Безстрокові договори не допускаються.
Строк для випуску твору в світ менший від строку дії видавничогодоговору. Цей строк конкретизується в Типових видавничих договорах. Так, твір обсягомдо 10 авторських аркушів має бути випущений у світ протягом одного року, понад10 авторських аркушів – протягом двох років.
Типові видавничі договори передбачають також конкретні строки дляподання твору до видавництва. Строк, протягом якого автор зобов'язаний створитиі передати видавництву обумовлений договором твір, визначається тільки угодоюсторін, він не підлягає нормуванню.
Строки розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть змінюватисяугодою сторін ні в більший, ні її менший бік.
Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вважаєтьсятаким, що надійшов до видавництва, якщо він поданий комплектно, належним чиномоформлений і протягом 10 днів після його одержання видавництво не пред'явилоавторові претензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.
Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний авторськийаркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий у належному вигляді рукопис іповідомити автора або про схвалення твору, або про його відхилення напідставах, передбачених договором, або про внесення до твору необхіднихпоправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором рукопис видавництвомас розглянути протягом 15 днів і додатково по два дні на кожний авторськийаркуш. Якщо авторові протягом зазначеного строку не було надісланоповідомлення, твір вважається схваленим. Для інших видів авторських договоріввідповідними типовими договорами також встановлені конкретні строки длястворення і передачі твору організації, для його розгляду і опрацювання, алеіншої тривалості.
Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін наділенапевними правами та обов'язками.
Обов'язки автора твору. За авторським договором автор передає абозобов'язується створити і в обумовлений договором строк передати організації оформленийвідповідно до встановлених вимог твір.
Автор твору зобов'язаний вносити за вказівкою організації зміни іпоправки, якщо вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає необхідністьвнести відповідні зміни, поправки або доповнення навіть після схвалення твору.У таких випадках автор зобов'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни,поправки чи доповнення.
Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додатковоївинагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певнийстрок.
Обов'язки особи, яка використовує твір. Організація, з якоюукладено авторський договір про створення і передачу для використання твору,зобов'язана прийняти обумовлений договором твір, розглянути його в усталеністроки і відповідно оцінити його. Власне прийняти твір – означає схвалитиякість його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, автору видаєтьсярозписка про те, що твір прийнято. В усталені строки видавництво має розглянутитвір і прийняти рішення про схвалення твору, його доопрацювання або відхилення.Якщо доопрацювання твору з об'єктивних причин неможливе або після доопрацюваннябуло визнано його непридатність для використання, авторський договір підлягаєрозірванню.
Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для використання, євипуск його у світ в усталені строки. Відповідно до Закону України «Проавторське право і суміжні права» твір вважається випущеним у світ, якщовипущено в обіг примірники твору або твір публічно виконаний, публічнопоказаний, переданий по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосібповідомлений невизначеному колу осіб.
Якщо ж організація протягом визначеного договором строку нездійснила або не почала використання схваленого нею твору, вона зобов'язана навимогу автора сплатити йому обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, щовикористати твір не змогла через обставини, які залежать від автора.

4. Промислова власність
Промислову власність можна визначити як результатинауково-технічної творчості, які можуть бути використані для потреб суспільствав будь-якій доцільній діяльності людей. Промислова власність – один із видівінтелектуальної власності, її складова частина.
Винахідництво – це одна з об'єктивно необхідних стадій у процесіперетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. Тому пошуки нових рішеньмають всебічно стимулюватися з боку держави. Вони потребують докладногоправового забезпечення. Відносини між авторами пропозицій, їхніми володільцямита особами, що їх використовують регулюються правом промислової власності абопатентним правом, оскільки основним правоохоронним документом, яким захищаютьсяоб'єкти промислової власності, є патент.
В об'єктивному розумінні право промислової власності – цесукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються упроцесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічноїтворчості.
У суб'єктивному значенні право промислової власності – це право,яким наділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результатунауково-технічної діяльності.
Отже, об'єктом права промислової власності може бути будь-якийрезультат науково-технічної діяльності незалежно від того, чи відповідає цейрезультат встановленим вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до ДДІВУкраїни. Пропозиція вирізняється високою ефективністю, але її новизна втрачена.Пропозиція ознакам винаходу не відповідає і тому таким не може бути визнана.Але, незважаючи на це, пропозиція не перестала бути об'єктом права власності їїавтора-винахідника. Інша справа, що держава не зможе забезпечити надійнуправову охорону цієї пропозиції. Вона може одержати захист лише якраціоналізаторська пропозиція.

4.1 Об'єкти промислової власності
Основними об'єктами промислової власності, як уже зазначалось, єрезультати винахідництва та промислові зразки.
Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідативинахід, корисна модель і промисловий зразок. На підставі цих вимог можна дативизначення цих об'єктів.
Винахід– це результат інтелектуальної діяльності людини вбудь-якій сфері технології.
Об'єктом винаходу може бути:
– продукт;
– процес за допомогою матеріальних об'єктів), а також новезастосування відомого продукту чи процесу;
Винахід може бути секретний і службовий.
Секретний винахід – це винахід, що містить інформацію, віднесенудо державної таємниці.
Службовий винахід – це винахід, створений працівником:
– по-перше, у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи
дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором на передбачено інше;
– по-друге, з використанням досвіду, виробничих знань,секретів виробництва і обладнання роботодавця.
Пріоритет, авторство і право власності на винахід охороняютьсядержавою і засвідчуються патентом.
Пріоритет, авторство і право власності на корисну модельзасвідчуються деклараційним патентом.
Всі питання, пов'язані з одержанням та використанням прававласності на винаходи, регулюються – Законом України «Про охорону прав навинаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. із змінами, внесенимивідповідними законами.
Умови надання правової охорони винаходу
Правова охорона надається винаходу, що, по-перше, не суперечитьпублічному порядку, принципам гуманності і моралі і по-друге, відповідає умовампатентоздатності.
Відповідно до закону, винахід відповідає умовам патентоздатності,якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона єновою і промислово придатною.
Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки.Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повиннівраховуватися лише окремо.
Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступнимиу світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, додати її пріоритету.
Якщо сам винахідник чи особа, яка одержала інформацію про винахідвід винахідника прямо чи опосередковано, розкриють цю інформацію, але не ранішеяк за 12 місяців до дати подання заявки до Установи, то таке розкриттяінформації про винахід не впливає на визнання його патентоздатним. Тобтоновизна пропозиції не втрачається.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не єочевидним, тобто його сутність не випливає явно з рівня техніки. Винахідницькийрівень свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Винахід – цевинайдення, відшукання рішення, якого фахівець не знає. Це рішення1істотно відрізняється від подібних відомих рішень такими ознаками чиперевагами, що роблять доцільним його використання. Проте одного творчогохарактеру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще не достатньо.Може мати місце творчість, а підстав для визнання її результатів винаходом небуде. Пропозиція має творчий характер, але не відповідає вимогампатентоздатності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень, якщопорівняно з рішеннями, відомими у науці й техніці на дату пріоритету,пропозиція характеризується новою якістю, перевагами, які позитивно відрізняютьїї від відомих рішень. Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема,пропозиції, які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у суспільномувиробництві, у медицині, сільському господарстві або створюють нові види ціннихматеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаютьсяпропозиції, які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також самупродукцію, вироблену на основі пропозиції.
Винахід визнається промислово придатним, якщо він може бутивикористаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.
Основне значення вимоги промислової придатності полягає вможливості реалізації рішення, що заявляється про два аспекти поняття «промисловапридатність»:
а) галузі застосування винаходу;
б) технічна можливість використання винаходу.
Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрамивідповідають вимогам патентоздатності, але вони і в сучасних умовах, наприклад,ще не можуть бути використані в суспільному виробництві – немає відповідногоустаткування, матеріалів тощо.
Із закону випливає, що пропозиція може бути використана убудь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, незабороненій чинним законодавством. Це може бути діяльність наукова ігосподарська, культурно-освітня і лікувальна тощо. Не обмежується використаннявинаходу формами власності і господарювання.
У законі наголошується й така ознака винаходу, як технічнаможливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатноюдля відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому.Отже, винаходом визнається і пропозиція, яка може бути використана лише заумови появи технічної можливості у майбутньому.
Крім того, ця вимога передбачає ще одну якісну ознаку винаходу – йогопозитивний ефект. Явно некорисні пропозиції в принципі можуть бути винаходами,але розумна людина їх просто не використовуватиме.
Корисність пропозиції може виявитись у найрізноманітніших формах іспособах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови ібезпеку праці, якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів,негативнийвплив на навколишнє середовище тощо.
Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, щовизначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом,тобто це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.
Суспільні відносини, що складаються у процесі створення івикористання промислового зразка, регулюються Законом України «Про охорону правна промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. Відповідно до цього Закону об'єктомпромислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання,що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволенняестетичних та ергономічних потреб.
Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечитьсуспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовампатентоздатності.
Промисловий зразок відповідає умовам патентоздатності, якщо він новийі промислово придатний.
Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвихознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до Установи. Протена новизну промислового зразка не впливає розкриття інформації про ньогоавтором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано такуінформацію, протягом 6 місяців до дати подання заявки до Установи.
Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можебути використано в промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності.
Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.
Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністюсуттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу.
Відповідно до закону про промислові зразки його дія не поширюєтьсяна:
– об'єкти архітектури, промислові, гідротехнічні та іншістаціонарні споруди;
– друковану продукцію як таку;
– об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібнихїм речовин тощо.
власність авторський право промисловий
4.2 Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі і промисловізразки
1. Автором результату творчої праці може бути громадянин України,громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завждибуде фізична особа.
2. Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чипромислового зразка незалежно від віку.
3. Поняття «суб'єкти права на винахід, корисну модель чи промисловийзразок» стосується як автора результату, так і його правонаступників – будь-якихфізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право нарезультати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці абоінші особи.
Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чиюридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором абоза заповітом. Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначенихзаконом випадках.
4. Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразокможуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількохспівавторів. У такому разі складаються відносини, які називають співавторством.Але співавторство має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру. Зазаконодавством про промислову власність відносини між співавторами визначаютьсяугодою між ними. Склад співавторів може бути змінений Установою на підставіподаної співавторами заяви.
5. Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно піднялороль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця,з яким автор знаходиться в трудових відносинах за договором найму. Закони провинаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до якихправо на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чипромисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чидоручення роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше.Роботодавець має укласти письмовий договір з автором і за його умовами видативинагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделічи промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використаннязазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник або авторкорисної моделі чи промислового зразка має подати роботодавцеві письмовеповідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриваєсутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно іясно, що робить можливим його використання. При цьому треба мати на увазі, щоінколи сам автор результату не в змозі скласти докладного і всебічного описувинаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому випадку він змушенийвдатися до допомоги самого роботодавця.
Проте якщо роботодавець протягом 4 місяців від дати одержаннятакого повідомлення не подасть заявки до Установи, то право па одержання заявкипереходить до винахідника чи автора промислового зразка. Із цієї норми випливаєвисновок, що в разі створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразкау зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця право наодержання патенту має роботодавець, і лише коли він цим правом нескористається, воно переходить до винахідника чи автора промислового зразка.
Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки упереважній більшості випадків належить саме роботодавцеві, оскільки застатистикою минулих років близько 90% авторів працюють за наймом.
6. Як уже зазначалось, суб'єктом права на винаходи, корисні моделіможе бути Фонд винаходів України. Це юридична особа, яка має правокористуватись і розпоряджатися переданими йому об'єктами на власний розсуд накомерційних засадах.

Перелікпосилань
1. Сусліков Л.М., Дьордяй В.С. Патентознавство.Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с.
2. Андрощук Г.А., Работягова Л.И. Патентноеправо: правовая охрана изобретений: Учеб. Пособие. – 2-е изд., перераб. Идоп. – К.: МАУП, 2001. -232 с.
3. Патентоведение:Учебник для вузов За ред. к.е.н. Паладія М.В. – К.: ТОВ «Альфа-ПІК», 2004. – 56 с.