Курсоваробота
«Патронатнад дітьми»
Вступ
Актуальність теми дослідження. Виховання дітей-сиріт в сім'їпрактикувалося здавна. На початку XIX століття було зареєстровано більше 45тисяч дітей, які залишилися без батьківського піклування, за що їмвиплачувалась винагорода зі скарбниці. Надалі влаштування дітей-сиріт в сім'юна виховання існувало в різних формах (патронаж, патронат) як в дореволюційнийперіод, так і після 1917 року на теренах колишнього СРСР. У післявоєнний періодпередача дітей на виховання в сім'ї стала нечастим явищем із-за відсутності удержави можливості надавати матеріальну допомогу потронатній сім'ї і патронатпочали ідентифікувати з опікою (піклуванням). КпШС вже не передбачав патронат,як спосіб влаштування у сім'ю дітей, які залишилися без піклування батьків.
На протязі останнього десятиліття практика передачі дітей, якізалишилися без батьківського піклування, на виховання в сім'ю сталавідроджуватись попередньо у вигляді дитячих будинків сімейного типу. Положенняпро прийомну сім'ю було затверджено постановою Кабміну України.
Патронатом у сімейному праві називається передача за договоромдитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування,на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягненнядитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття «патронат» з'явилось узв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так іназивається «Патронат над дітьми». Вона містить 5 статей (ст. ст. 252–256).
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інститутувиявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, ане на підставі адміністративно-правового акта – рішення органу опіки чипіклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою,яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідженнякурсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.
Предмет дослідження – патронат над дітьми.
Метою курсової роботи є дослідження патронату на дітьми.
Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:
– дослідити поняття патронату у сімейному законодавстві;
– охарактеризувати основні елементи договору про патронат;
– дослідити процес забезпечення прав дитини згідно сімейногозаконодавства.
1. Поняття патронат у сімейному законодавстві України
Охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональнимпріоритетом і здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини нажиття, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток.Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленоїмети є: Конституція України, Закон України «Про охорону дитинства», Сімейнийкодекс України, Правила опіки та піклування (далі – Правила).
У світлі зазначеного пріоритету особливої турботи потребують:
– діти-сироти; діти, в яких померли чи загинули батьки;
– діти, позбавлені батьківського піклування; діти, які залишилисябез піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібраніу батьків без позбавлення батьківських прав;
– діти, батьки яких визнані безвісно відсутніми або недієздатними,оголошені померлими, відбувають покарання у місцях позбавлення волі абоперебувають під вартою на час слідства, або в розшуку в зв'язку з ухиленням відсплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; діти,батькам яких тривала хвороба перешкоджає виконувати свої батьківські обов'язки;а також підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі;
– діти, від яких відмовились батьки та безпритульні діти [13,273].
Безпритульні діти – це діти, які були покинуті батьками, самізалишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певногомісця проживання.
Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей,які залишились без батьківського піклування. Це – опіка і піклування,усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), убудинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типуна повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх переліченихзакладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного ігармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці.
Патронатом у сімейному праві називається передача за договоромдитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування,на виховання у сім'ю іншої особи (патронажного вихователя) до досягненнядитиною повноліття.
У сімейному законодавстві України поняття «патронат» з'явилось узв'язку з прийняттям нового СК України. Глава 20 нового Кодексу так іназивається «Патронат над дітьми». Вона містить 5 статей (ст. ст. 252–256).
Специфіка патронату в сімейному праві як правового інститутувиявляється в тому, що така передача здійснюється за договором про патронат, ане на підставі адміністративно-правового акта – рішення органу опіки чипіклування. Цей договір укладається між органом опіки і піклування та особою,яка дала згоду взяти дитину на виховання (патронатним вихователем).
2. Договір про патронат
2.1 Поняття суть і специфіка договорупро патронат
Відповідно до ст. 252 Сімейного кодексу України за договоромпро патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або зінших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншоїособи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату [3].
Відновлення у нашому законодавстві інституту патронату невикликало спротиву.
У радянський період нашої історії інститут патронату бувзапочаткований постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок та умови переданнявихованців дитячих будинків у селянські сім'ї» від 5 квітня 1926 р., атакож постановою ЦВК і РНК РСФРР «Про порядок і умови передання вихованцівдитячих будинків та інших неповнолітніх трудящим в містах та робітничих селищах»від 28 травня 1928 р.
Інститут патронату в УРСР будувався на тих же засадах. ПостановоюРНК УРСР від 11 червня 1940 р. було затверджене Положення про порядокпатронування дітей в колгоспах і сім'ях трудящих. На патронат бралися діти відп'яти місяців до шістнадцяти років на підставі договору. Договори укладалися звідділом охорони здоров'я, якщо дитина ще не досягла чотирьох років, а щодостарших за віком дітей – із відділом освіти [10, 475].
Патронат запроваджується не для приниження ролі інституту такзваної «прийомної сім'ї» чи дитячих будинків сімейного типу. Патронат єальтернативною формою забезпечення сімейним вихованням дитини, позбавленоїбатьківського піклування. Життя дасть змогу перевірити соціальну цінність цихправових інститутів.
Патронат має подібні риси з опікою та піклуванням, але все жпатронат це не опіка і не піклування. Відносини по опіці та піклуваннювиникають на підставі рішення суду або рішення органу державної виконавчоївлади, а відносини патронату – на підставі договору. Тому патронатнийвихователь виконує свої договірні обов'язки, в той час як опікун чипіклувальник виконує повноваження, покладені на нього від імені держави, навиконання конституційного обов'язку держави, сформульованого у частині третійстатті 51 Конституції України.
Опікун є законним представником дитини у всіх правовідносинах.Патронатний вихователь є таким лише у сфері процесуальних відносин. Міжназваними правовими інститутами є чимало спільних рис, зумовлених спільноюметою, – врятувати дитину від безпритульності, забезпечити її сімейнимоточенням.
Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонамидоговору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого– патронатний вихователь.
Стаття 252 СК не містить вимог щодо особи патронатного вихователята переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Ця прогалина можебути заповнена за допомогою аналогії закону: не може бути патронатнимвихователем, як і опікуном та піклувальником, той, хто зловживає спиртниминапоями, наркотичними засобами, позбавлений батьківських прав, а також особа,інтереси якої суперечать інтересам дитини.
Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов'язанийобстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитиніумов для виховання та розвитку.
Якщо хтось із членів сім'ї страждає на тяжку інфекційну хворобу чисім'я потерпає від матеріальної скрути, передання їй дитини не відповідало биїї інтересам.
Права члена сім'ї, відповідно до частини третьої статті 3 СК, маєодинока особа. У зв'язку з цим особа, яка бажає взяти дитину на виховання, можебути одинокою. У цій ситуації «взяти дитину у свою сім'ю» означає спільнопроживати з нею.
Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини ізабезпечення її сімейним вихованням.
Кінцевим строком дії договору є досягнення дитиною повноліття.Дитина, звичайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатноговихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бутиукладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини.
Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб відобов'язку надавати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена(стаття 214 СК).
Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У своючергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.
Аналізуючи зміст ст. ст. 252–256 СК, можна дати наступневизначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат наддітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з іншихпричин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згодисамої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний виховательзобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її правата інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.
За термінологією договір про патронат над дітьми має багатоспільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуютьсяцивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо.Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього неможуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:
– по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана звихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;
– по-друге, за невиконання умов договору не встановленацивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи іншихмайнових санкцій;
– по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусомприрівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановленоне умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства[14].
Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Передукладанням договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повиненпереконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя будедосягнуто основної мети договору – одержання дитиною належного виховання,утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших їїінтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежитипобутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчитиморальний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтвердженаактом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя, довідкамилікувальної установи про відсутність у сім'ї майбутнього патронатноговихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, якапотребує патронатного виховання (п. 3.3 Правил) [7].
Таким чином, патронат є однією з форм влаштування дітей,позбавлених батьківського піклування, у чужу сім'ю на виховання. Відповідно дост. 252 СК за договором про патронат орган опіки та піклування передаєдитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування,на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення неюповноліття.
Договір про патронат укладається між органом опіки та піклування йособою, яка виявила бажання взяти дитину на виховання (патронатнимвихователем). Як зазначено в літературі, за своєю природою він не є цивільно-правовим.Адже його предмет становить належне виховання дітей. А відносини, спрямовані назабезпечення сімейного виховання дітей – це предмет сімейного права (ст. 2СК). Тому зазначений договір є сімейно-правовим.
Між договором про патронат і угодами про організацію діяльностідитячого будинку сімейного типу та про влаштування дітей на виховання і спільнепроживання у прийомну сім'ю є деякі спільні риси. Метою передачі дітей додитячого будинку сімейного типу і у прийомну сім'ю, як і укладення договору пропатронат над ними, є забезпечення сімейного виховання дітей до досягнення нимиповноліття.
У всіх зазначених вище випадках не припиняються правовідносини міждитиною та її родичами. Батьки-вихователі, прийомні батьки і патронатнівихователі виконують функції опікуна щодо дитини у віці до 14 років іпіклувальника щодо дитини у віці від 14 до 18 років. Проте дитячий будиноксімейного типу – це окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя абоособи, яка не перебуває у шлюбі, які повинні брати на виховання і спільнепроживання не менше п'яти дітей (ст. 2 Положення про дитячий будиноксімейного типу). Прийомними батьками можуть бути лише особи, які перебувають ушлюбі між собою (ст. 14 Положення про прийомну сім'ю). При передачі дитинина виховання у сім'ю патронатного вихователя додержувати ці вимоги не потрібно.
2.2 Сторони і форма договору пропатронат
Сторонами договору про патронат є орган опіки та піклування іпатронатний вихователь. Водночас згідно зі ст. 253 СК на передачу дитини усім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такоговіку, що може її висловити. Це положення відповідає ч. 1 ст. 171 СК,відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншимичленами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а такожпитань сім'ї.
Патронатний вихователь, як зазначено в літературі, є опікуном абопіклувальником дитини. Тому доцільним є законодавче закріплення положення проте, що патронатними вихователями не можуть бути особи, які зловживаютьспиртними напоями, наркотичними засобами, особи, позбавлені батьківських прав,а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто особи, якізгідно з законом не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини (ст. 244СК). Варто було б також, як це передбачено ст. 153 СК РФ, встановити, щопатронатними вихователями не можуть бути особи, усунені від виконанняповноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на нихобов'язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасоване з їх вини; особи,які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки, пов'язані з вихованнямдітей.
Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпеченняналежного виховання дитини, яка передається в його сім'ю, треба було бпередбачити, що перед укладенням договору про патронат орган опіки тапіклування має обстежувати умови життя майбутнього патронатного вихователя йодержувати від лікувального закладу довідку про відсутність у нього та членівйого сім'ї захворювань, що можуть перешкоджати передачі дитини, яка має потребуу патронатному вихованні, у нову сім'ю, тобто йдеться про застосування положеньп. 3.3 Правил опіки та піклування [7].
Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору.Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін тавідповідної печатки органу опіки та піклування.
Якщо договір укладається у письмовій формі, то до ньогозастосовуються вимоги Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 207 ЦК:
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщойого зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах,якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщоволя сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншоготехнічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщовін підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами,уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом абоіншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворенняпідпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання,електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підписудопускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільногозаконодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразкивідповідного аналога їхніх власноручних підписів [4].
Отже, ця стаття встановлює, що письмовою формою вважаєтьсяфіксація змісту правочину в одному або кількох документах. Це може бути єдинийписьмовий документ (договір), підписаний усіма учасниками правочину. Це можебути кілька документів, що складаються окремо, але відображають узгодження волісторін – листи, телеграми тощо. Крім того, правочин вважається вчиненим уписьмовій формі, якщо воля сторін вчинена за допомогою телетайпного,електронного або інших технічних засобів зв'язку.
Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручновчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину [18, 139].
Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенніправочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічногоабо іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналогавласноручного підпису. Але допускається це лише тоді, коли такий порядокпідпису або передбачений законом; або сторонами заздалегідь досягнута згода,яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.
2.3 Зміст договору про патронат
Патронатна сім'я утворюється на підставі договору, орган опіки тапіклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавленабатьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягненнядитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладається між органомопіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатного вихователя.Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які виявили бажання взятидитину на виховання, з проханням передати їм на виховання конкретну дитину, якаподається в орган опіки та піклування за місцем проживання дитини. Для передачідитини в сім'ю патронатного вихователя необхідна згода цієї дитини, якщо вона взмозі її висловити (ст. 253 СК) [3].
Відповідно до ст. 255:
1. Патронатний вихователь зобов'язаний:
1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовногорозвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник,без спеціальних на те повноважень [3].
Із самої назви сторони за договором «патронатний вихователь» випливає,що основний його обов'язок – виховувати дитину, хоча про це окремо не записаноу цій статті. Про передачу дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователязазначено у статті 252 СК.
Патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом,виділивши у її користування частину свого помешкання.
У договорі має бути чітко визначено, де буде проживати дитина, якачастина помешкання буде їй виділена особисто чи дитина буде користуватисяпомешканням разом з іншими членами сім'ї.
Прийняття у свою сім'ю може проявитися і у тому, що виховательжитиме у помешканні дитини, позбавленої батьківського піклування. Томуобов'язок забезпечити дитину житлом для такої ситуації буде нечинним.
Вихователь зобов'язаний забезпечити дитину одягом, харчуванням,шкільним приладдям, книгами, всім тим, що необхідне їй для навчання, фізичногота духовного розвитку.
Але за рахунок яких коштів?
Якщо дитина є сиротою, вона має одержувати пенсію абовідшкодування у зв'язку із втратою годувальника. Їй можуть бути призначені іншісоціальні виплати. Дитина може мати дохід від використання належного їй майна.На її утримання можуть бути присуджені аліменти з матері, батька, діда, баби,брата, сестри, вітчима, мачухи.
Патронатний вихователь, як і опікун чи піклувальник, незобов'язаний утримувати дитину за рахунок своїх, власних коштів. Вінзобов'язаний забезпечити дитину всім необхідним за рахунок її майна чи інших,спеціально виділених для цієї мети коштів [10, 478].
Як уже зазначалося, патронатний вихователь не є ні опікуном, ніпіклувальником. Але немає законодавчих перешкод для того, щоб він бувпризначений опікуном чи піклувальником у зв'язку з встановленням над дитиноюопіки чи піклування.
У пункті 3 статті 255 СК вихователеві надано право процесуальногопредставництва, відповідно до чого він має право звертатися до різних органів звідповідними заявами (наприклад, про призначення пенсії). Він має правозвернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, про поверненняїї майна, відшкодування завданої шкоди тощо.
Згідно зі ст. 247 СК дитина, над якою встановлено опіку абопіклування, має право на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника. Цьомуправу кореспондується обов'язок опікуна (піклувальника) проживати разом зпідопічним. Враховуючи, що згідно з п. 3 ст. 3 СК права члена сім'їмає одинока особа – опікун (піклувальник) має право вибору – поселити дитину воселю, де він проживає, або поселитись на житлову площу підопічного. Цей вибірзалежить від багатьох чинників – наявності в опікуна (піклувальника) іншихчленів сім'ї, рівня забезпеченості його сім'ї житлом, наявності житла впідопічного тощо. Роздільне проживання опікуна й підопічного орган опіки і піклуванняможе допустити лише як виняток, коли воно не може негативно позначитись навихованні дитини. При вирішенні спорів про місце проживання підопічногонеобхідно враховувати правило, зазначене в п. 3 ст. 160 СК про вибірнеповнолітнім місця свого проживання.
Підопічний має право на піклування з боку опікуна (піклувальника).Здійснюючи це право підопічного, опікун (піклувальник) зобов'язаний не тількистворювати належні побутові умови підопічному, але й забезпечувати догляд заним з тим, щоб він не вчиняв дій на шкоду собі й іншим, дбати про стан йогоздоров'я [14].
Підопічний має право на забезпечення йому умов для всебічногорозвитку, освіти, виховання і на повагу до його людської гідності. Забезпечуючице право опікуни (піклувальники) повинні піклуватися про фізичний розвитокпідопічного, дбати про його навчання в школі та інших навчальних закладах, пропідготовку його до суспільне корисної праці.
Опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати підопічного в дусілюбові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитись зповагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійновизначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендаційоргану опіки та піклування.
За підопічним зберігається право користування житлом, в якому вінпроживав до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житлапідопічний має право на його отримання позачергово. Це право підопічногозабезпечується органами опіки і піклування в порядку, передбаченому п. 6.1–6.5Правил. Суть цього права в наступному:
– при поверненні дитини, позбавленої батьківського піклування, відопікуна у разі відсутності у неї житла житлове приміщення надається їйпозачергово. До надання їй житлового приміщення для постійного проживаннядитина повинна бути влаштована у гуртожиток або забезпечена іншим упорядкованимжитлом;
– квартири, у яких мешкають тільки неповнолітні, позбавленібатьківського піклування, можуть бути передані їм у власність;
– приватизоване житлове приміщення може бути передане опікуном(піклувальником) з дозволу органу опіки і піклування в оренду на підставівідповідного договору [13, 267].
Опікуни (піклувальники) несуть відповідальність за порушення праві обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовнийрозвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання опікунськихобов'язків відповідно до закону.
2.4 Згода дитини на приживання у сім'їпатронатного вихователя та плата за виховання дитини
Згідно ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатноговихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може їївисловити [3].
У статті 253 СК конкретизована норма частини другої статті 12Конвенції про права дитини та частини першої статті 171 СК, за якою дитина маєправо на те, щоби бути вислуха-ною посадовими особами з питань, які стосуютьсяїї особисто.
Якщо дитина відповідно до віку та розумового розвитку усвідомлюєфакт її передання у сім'ю патронатного вихователя, вона має дати на це згоду.
Відповідно до ст. 171 СК:
1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншимичленами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а такожпитань сім'ї.
2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана привирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місцяпроживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав,поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщоцього вимагають її інтереси [3].
Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасницізабезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільновисловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам маєприділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю.
Стаття 12 Конвенції про права дитини звучить:
1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювативласні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, щоторкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно зїї віком і зрілістю.
2. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бутизаслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, щоторкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган упорядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під часбудь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини,безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальниминормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 Європейськоїконвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) суднадає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу.
За статтею 69 КпШС при вирішенні спору між батьками про місцепроживання дитини суд повинен був з'ясувати у дитини, якій виповнилося десятьроків, при кому з батьків вона бажає залишитися. Якщо дитина була молодшою,заслуховувати її думку було необов'язково.
За статтею 104 КпШС на усиновлення вимагалася згода дитини, якатакож досягла десятирічного віку. Отже, усиновлення дев'ятирічної дитини могловідбутися навіть у разі її заперечення.
З моменту набрання чинності для України Конвенції про права дитиниці норми мали би вважатися нечинними [10, 348].
Дитина має бути вислухана при розгляді будь-якого питання, щостосується не лише її особисто, а й всієї сім'ї. Вона має бути вислухана судомі при розгляді справ про розірвання шлюбу між батьками, про поділ майна як завласною ініціативою, так і за ініціативою одного із батьків.
У частині другій статті 171 СК перечисленні категорії спорів міжбатьками щодо дитини, при розгляді яких має бути вислухана її думка. Ними єспори про виховання дитини, визначення (зміна) місця її проживання, пропозбавлення батьківських прав, про поновлення батьківських прав, а також спорищодо управління майном дитини.
На вимогу одного з батьків або самої дитини вона має бутивислухана й при розгляді інших спорів, які стосуються її інтересів.
Необхідність згоди дитини на усиновлення передбачена статтею 218СК. За ініціативою суду, заявника або самої дитини вона може бути вислухана іпри розгляді заяви про усиновлення. Думка дитини має бути вислухана батькамипри вчиненні ними дій щодо управління її майном (стаття 174 СК).
Вислухати (заслухати) дитину та врахувати її думку – це різніречі. Сімейний кодекс зобов'язує посадову особу вислухати дитину. Із правадитини на повагу випливає висновок про те, що думка дитини має бути вислухана зповагою і врахована настільки, наскільки це відповідає її найвищим інтересам.
За ст. 254 СК за виховання дитини патронатному вихователювстановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органомопіки та піклування [3].
Договір про патронат – це відплатний сімейний договір. Плата завиконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, якправило, щомісячною.
Розмір плати має визначитися у договорі з урахуванням віку, стануздоров'я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата завиховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, ікошти на утримання дитини – це різні речі.
2.5 Припинення договору про патронат
Згідно ст. 256 СК:
1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від ньоговихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншійособі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціальногозахисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися продитину.
2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін абоза рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо міжним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків задоговором [3].
Таким чином, у разі досягнення дитиною повноліття договір пропатронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку зйого виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батькаі повернення їм дитини.
Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя.Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він маєособистий характер, тому правонаступництво тут неможливе.
Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лишедружина, а фактично обов'язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком,смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловіковідоведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше вінможе зіткнутися з цілою низкою проблем [10, 479].
У частині першій статті 256 СК передбачена можливість відмови віддоговору вихователя або дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, беззазначення наявних для цього причин. Отже, небажання когось із них – достатняпідстава для припинення договору.
Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору маютьвиконуватися до влаштування дитини.
Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися віддоговору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята усім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування.
У частині другій статті 256 СК сторонам надано право розірватидоговір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний запозовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконаннявихователем своїх обов'язків.
Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору,якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків або якщо уйого сім'ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпекудля здоров'я дитини.
За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірваноі тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключаютьможливість спільного проживання та належного виховання дитини.
3. Забезпечення реалізації прав дитини
За ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитинамає право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною закритеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатнукваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорониздоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвиткудитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
З цією метою держава вживає заходів щодо:
– зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
– забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;
– боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом наданнядітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистоїпитної води;
– створення безпечних і здорових умов праці;
– надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовийі післяпологовий періоди;
– забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків ідітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваггрудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей тазапобігання нещасним випадкам;
– розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'їта охорони репродуктивного здоров'я;
– пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку,встановленому законодавством [6].
Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я тагромадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини визначаютьсясімейним законодавством, реєстрацію актів цивільного стану, а підстави іпорядок набуття та зміни громадянства визначаються Законом України «Прогромадянство України», іншими нормативно-правовими актами (ст. 7).
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для їїфізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціальногорозвитку (ст. 8).
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність застворення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно дозаконів України.
За ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитинамає право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів,розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає їївіку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати,поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, задопомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобівзв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибірдитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різнихнаціональних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровомуфізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральномублагополуччю [6].
Діти мають право звертатися до органів державної влади, органівмісцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масовоїінформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньоїдіяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законнихінтересів та скаргами про їх порушення.
З метою реалізації цього права держава сприяє:
– поширенню засобами масової інформації матеріалів, корисних длярозвитку дитини;
– виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручниківшляхом створення пільгових умов для їх видання;
– міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширенняінформації та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнароднихджерел;
– діяльності засобів масової інформації, спрямованій на задоволеннямовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.
Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отриманняінформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобіганнязаворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутаціїабо прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаноїконфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя[6].
Кожній дитині гарантується право на свободу, особистунедоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних таінших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються навзаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини(ст. 10).
Держава здійснює захист дитини від:
– усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого іжорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, утому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;
– втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю,наркотичних засобів і психотропних речовин;
– залучення до екстремістських релігійних психокультовихугруповань та течій, використання її для створення та розповсюдженняпорнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва,бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.
Держава через органи опіки і піклування, служби у справахнеповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у порядку,встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї,необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження здитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповіднихуповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходівщодо припинення насильства [6].
Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування,служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей тамолоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законнихінтересів.
Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, щоможе заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.
Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод,жорстоке поводження, насильство і знущання над ними в сім'ї та поза її межамивстановлюється законодавством.
Реалізація прав дитини здійснюється через обов'язки патронатноговихователя, на які розповсюджується дія Правил опіки і піклування.
Згідно зі ст. 255 СК України основними обов'язкамипатронатного вихователя є:
1) Забезпечення дитини житлом, харчуванням тощо. При перевірцівиконання цього обов'язку необхідно виходити із загальних правил забезпеченняжитлом громадян (особи різної статі старше 9 років не повинні проживати в однійкімнаті). Одягом і харчуванням діти повинні бути забезпечені принаймні негірше, ніж вони були б забезпечені в дитячих будинках чи інших державнихзакладах подібного типу;
2) Створення дитині умов для навчання, фізичного та духовногорозвитку. Ці умови повинні відповідати вимогам Закону України «Про охоронудитинства»;
3) Захист дитини, її прав та інтересів так само як опікун абопіклувальник без спеціальних на те повноважень [14].
У зв'язку з тим, що патронатний вихователь виконує функціїопікуна, піклувальника, йому на підставі ч. 4 ст. 249 СК,застосовуваної за аналогією, належать закріплені у ЦК цивільні права таобов'язки, пов'язані з вихованням дитини, переданої в його сім'ю. Як опікунпатронатний вихователь вчиняє правочини від імені та в інтересах дитини, взятоїна виховання (ч. 3 ст. 67 ЦК) та здійснює управління її майном (ст. 72ЦК). Він, його дружина, чоловік і близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри)не мають права укладати з дитиною, взятою на виховання, договорів, крімпередачі їй майна у власність за договором дарування або у безоплатнекористування за договором позички (ч. 1 ст. 68 ЦК). Патронатнийвихователь не має права від імені дитини, взятої на виховання, без дозволуоргану опіки та піклування вчиняти правочини, передбачені ч. 1 ст. 71ЦК [4].
Як піклувальник патронатний вихователь дає згоду на вчиненнядитиною правочинів, передбачених ч. 2 ст. 32 ЦК. Він не може даватизгоду на укладення договорів між дитиною, взятою на виховання, та своєюдружиною, чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі дитині майна увласність за договором дарування або у безоплатне користування на підставідоговору позички (ст. 70 ЦК). На вчинення правочинів, передбачених ч. 1ст. 71 ЦК, патронатний вихователь може давати згоду лише з дозволу органуопіки та піклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).
Згідно ст. 68 ЦК:
1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти,брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майнапідопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування задоговором позички.
2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, атакож зобов'язуватися від його імені порукою [4].
З метою виключити можливість зловживання з боку опікунів, належнимїм правам і забезпечити інтереси підопічного, закон забороняє опікунам укладатиправочини з підопічним. Такі правочини з підопічним не вправі укладати нетільки опікун, а й його чоловік (дружина), батьки, діти, брати і сестри.Опікун, його чоловік (дружина), його батьки, діти, брати і сестри можутьукладати з підопічним договір дарування на користь підопічного і договір пропередачу підопічному в безкоштовне користування майна (ч. 1 ст. 68ЦК).
Опікун не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, атакож зобов'язуватися від імені підопічного договором поруки (ч. 2 ст. 68ЦК) П. 31 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусамиУкраїни, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 червня 1994 р.зі змінами від 31 березня 1997 р. забороняє нотаріусам засвідчуватизазначені правочини [18].
Відповідно до ст. 70 ЦК піклувальник не може давати згоду наукладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) абосвоїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власністьдоговором дарування або в безоплатне користування на підставі договору позички[4].
Ст. 70 ЦК також, як і ст. 68 ЦК, з метою не допуститиможливості зловживання з боку піклувальників належними їм правами і забезпечитиінтереси підопічного, передбачає, що піклувальник не може давати згоду наукладення договорів між підопічними і своїм чоловіком (дружиною), чи своїмиблизькими родичами, крім передачі майна підопічному за договором дарування абодоговором про передачу підопічному майна в безоплатне користування на підставідоговору позички.
За ст. 71 ЦК:
1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1) відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;
3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та(або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обмінужитлового будинку, квартири;
4) укладати договори щодо іншого цінного майна.
2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів,передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки тапіклування [4].
Опікун і піклувальники діють під контролем органів опіки іпіклування. Тому ч. 1 ст. 71 ЦК передбачає, що опікун не має правабез дозволу органа опіки і піклування відмовлятися від майнових правпідопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладатидоговори, що підлягають нотаріальному посвідченню і (або) державної реєстрації,у тому числі договори про чи поділ, обмін житлового будинку, квартири; укладатидоговори стосовно іншого цінного майна. Піклувальник має право давати згоду наздійснення зазначених правочинів тільки при наявності дозволу органу опіки іпіклування (ч. 2 ст. 71 ЦК).
Згідно ст. 72 ЦК:
1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майнапідопічного в його інтересах.
2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби таінтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати їїбажання.
3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволенняпотреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічноготощо.
4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, якепотребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки тапіклування управляти цим майном або передати його за договором в управлінняіншій особі [4].
Опікун зобов'язаний не тільки піклуватися про особистістьпідопічного, його здоров'я, виховання підопічного, якщо він є дитиною, а йздійснювати захист його прав і інтересів. Тому опікун зобов'язаний піклуватисяпро збереження і використання майна в інтересах підопічного. Разом із тим,закон передбачає необхідність урахування інтересів підопічного і встановлює, щоякщо малолітній може самостійно визначати свої потреби і інтереси, опікун, щоздійснює управління майном, повинен враховувати його бажання (ч. 2 ст. 72ЦК).
На відміну від батьків і усиновлювачів, опікуни і піклувальники незобов'язані утримувати підопічних. Між підопічним і опікуном або піклувальникомне виникає аліментних зобов'язань. Разом з тим, враховуючи, що для виконанняопікунами і піклувальниками їх задач щодо опіки і піклування необхідніматеріальні кошти, ч. З ст. 72 ЦК передбачає, що опікун самостійноздійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок йогопенсії, аліментів, інших доходів від його майна тощо. Аналогічне положенняпередбачене в п. 4.9 і 4.10 Правил опіки і піклування. З цією ж метою, ч. 4ст. 72 ЦК установлює, що якщо підопічний є власником нерухомого майна, щовимагає постійного керування, опікун може з дозволу органа опіки і піклуваннякерувати цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.
Висновки
Отже, патронатна сім'я утворюється на підставі договору, органопіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавленабатьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) додосягнення дитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладаєтьсяміж органом опіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатноговихователя. Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які виявилибажання взяти дитину на виховання, з проханням передати їм на вихованняконкретну дитину, яка подається в орган опіки та піклування за місцемпроживання дитини. Для передачі дитини в сім'ю патронатного вихователянеобхідна згода цієї дитини, якщо вона в змозі її висловити (ст. 253 СК).
Патронатним вихователем можуть бути повнолітні громадяни, якібажають взяти на виховання дитину, яка залишилася без піклування батьків. Патронатнийвихователь, на відміну від опікунів (піклувальників), знаходиться в договірнихвідносинах з органом опіки і піклування і отримує винагороду за виконання своїхобов'язків (ст. 254 СК).
Договір на передачу дитини на виховання в сім'ю патронатного вихователяукладається між органом опіки і піклування і вихователем за місцем проживаннядитини. В договорі зазначається строк його дії і оговорюється порядок йогопродовження.
В договорі про передачу дитини на виховання передбачені наступніосновні обов'язки патронатного вихователя:
1) забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, тощо;
2) створення дитині умов для навчання, фізичного та духовногорозвитку;
3) захищати дитину, її права та інтереси, як опікун абопіклувальник, без особливих на те повноважень (ст. 255 СК України).
Договір про передачу дитину на виховання патронатному вихователюукладається на певний строк, зазвичай, до досягнення дитиною повноліття.Незважаючи на це. Сімейним кодексом передбачається дострокове припиненнядоговору. Підстави дострокового припинення договору як за ініціативоюпатронатного вихователя, так і за ініціативою органу опіки та піклування,передбачені ст. 256 СК України. Договір про патронат припиняється у разівідмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. На проханняпатронатного вихователя договір може бути припинено при наявності наступнихпідстав (хвороба вихователя, відсутність взаєморозуміння з дитиною, конфліктнівідносини між дітьми).
Підставами для припинення договору за ініціативою органу опіки тапіклування можуть бути такі обставини як виникнення у сім'ї неналежних умов дляутримання, виховання і навчання дитини, а також повернення дитини батькам абоусиновителям.
Усі питання, які виникають в результаті дострокового припиненнядоговору вирішується за згодою сторін, а при виникненні спору – в судовомупорядку.
Список використаних джерел
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. –№30. – ст. 141.
2. Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20.06.69 // ВідомостіВерховної Ради. – 1969. – №26. – ст. 204.
3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року.
4. Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року.
5. Цивільно-процесуальний кодекс України.
6. Закон України «Про охорону дитинства» // ВідомостіВерховної Ради. – 2001. – №30. – ст. 142.
7. Правила опіки та піклування, затв. наказом Державного комітетуу справах сім'ї та молоді України, Міністерства освіти України, МОЗ України,Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 р. //Офіційний вісник України. – 1999. – №26. – Ст. 1252.
8. Бошко В.Й. Очерки советского семейного права.Перераб. и доп. д.ю.н., проф. В.А. Рясенцевым. – К., 1952. – С. 80.
9. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М., 1985.
10. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичнийкоментар. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 532 с.
11. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє //Право України. – 2001. – №2. – С. 66–67.
12. Рясенцев В.А. Семейное право. – М., 1971.
13. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В.С.– К.: Істина, 2002. – 304 с.
14. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного.– К.: Істина, 2004. – 400 с.
15. Советское гражданское право. – Ч.I. – М., 1986.
16. Советское семейное право / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.,1982.
17. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін.Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник / За ред. Є.О. Харитонова,A.I. Дрішлюка – X.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 640 с.
18. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова,О.М. Лапітенко. – Х.: Одісей, 2003. – 856 с.
19. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства обраке и семье: Теоретические проблемы соотношения гражданского и семейногозаконодательства. – К., 1986. – С. 7–8.
20. Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Застосування судаминового сімейного законодавства // Вісник Верховного Суду України. – 2003.– №1. – Вкладка: На допомогу судді. – С. 2.