Охорона авторського права та суміжних прав в Україні

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА
Здисципліни: Право інтелектуальної власності
Затемою ( варіант):  5 Загальна характеристика законодавства України у сферіохорони авторського права та суміжних прав.

Київ2004 р.
 
ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………..….....3
I. Авторське право…………………………………………………….…...6
I.1 Поняття і видирезультатів, що охороняються авторськими правами………………………………………………………………….6
I.2 Об’єкти авторськогоправа…………………………….…….……..9
I.3 Суб’єкти авторського права………………………….…….……..15
I.4 Особисті немайнові праваавторів………………………..………16
I.5 Майнові права авторів таіншої особи, що має авторське право……………………………………………………………….…..20
II. Суміжніправа……………………………………………………….....25
       2.1. Поняття суміжнихправ…………………………………….…....25
      2.2. Суб’єкти суміжних прав…………………………………..……..26
      2.3. Суб’єктивнісуміжні права………………………………..…..…31
III. Захист авторського права і суміжних прав……………………….....36
Висновок…………..………………………………………………………19
Література……………...…………………………………………………..20

ВСТУП
 
Двадцять перше століття стане століттямекономіки, заснованої на знаннях, у якій інтелектуальнавласність буде основною рушій­ною силою.
Світло вільної наукової, технічної іхудожньої творчості з давніх часів наполегливопробивається до світового визнання. Завдяки бурхливомурозвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналі­заціїгосподарських зв’язків, комп’ютеризації виробництва інфор­маціястала таким же об’єктом права власності, як і засоби вироб­ництва. Досвідрозвинених країн показав, що саме по собі вироб­ництвовже не є визначальним чинником зростання економічних показників, вонопоступово поступається місцем науці, розвитку но­вих технологій. У зв’язкуз цим питома значимість інтелектуальної власності в життілюдей зростає вже не щодня, а щогодини.
Охорона прав на результати інтелектуальноїдіяльності введена порівняно недавно — дещо більше 200 років тому, — термін, з істо­ричної точки зору, мізерно малий. Івідносилася вона тільки до дея­ких видів інтелектуальних продуктів, що єрезультатами творчої діяльності, які вийшлина той час на ринок, — творівлітератури і ми­стецтва, а також винаходів.
Відповідно до Конституції України, що гарантує кожному грома­дянинусвободу літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості, наша незалежна держава послідовно створюєсвої власні ме­ханізми захисту авторських прав, прав промислової власності, мо­ральнихі матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видамиінтелектуальної діяльності.
Країни приймають закони з охорониінтелектуальної власності через такі основні причини:
  по-перше, вони прагнуть законодавчооформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільствана доступ до цих творів;
   по-друге, уряди свідомо прагнутьзаохочувти творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, атакож сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціальногорозвитку.
У цілому законодавство у сферіінтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших творцівінтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначень, обмежениху часі прав, що дозволяють їм контролювати використання їхньої творчоїдіяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, у якому може бути втілений результат творчої праці, а продуктудіяльності людського розуму як такого.
Питання охорони і використання інтелектуальноївласності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравативсе важливішу роль у комерційній і виробничій діяльності підприємств та установУкраїни усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається абоготується до подібного роду діяльності, необхідно досить чітко уявляти собі, щотаке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняєтьсяв сучасному світі і до яких серйозних матеріальних витрат може привести їїправа.
Інтелектуальна власність, яка охороняєтьсязараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутнішихстимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчаютьїї як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, що вивчаютьтворчу діяльність (фахвці з евристики), розглядають механізм діяльності людини,розкривають закономірності створення новацій. Соціологи встановлюютьвзаємозв’язок між  розвитком творчої діяльності, соціальним і науковимпрогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як засіб підвищенняефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об’єкт права  у зв’язку їзсуспільною цінністю та пов’язані з нею правовідносини.

I.    Авторське право
 
1.1.    Поняття і види результатів творчості, що охороняються авторським правом
Духовна творчість народу є показником йогомудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіхланок нашого суспільного життя значення духовноїтворчості зростає як ніколи. Саме наука, література імистецтво як результати ду­ховної творчості формуютьсвітогляд народу, збагачують його культуру, визначаютьморальні засади суспільства. Водночас вони самі євідображенням суспільних процесів, що відбу­ваютьсяв країні.
Форми, прийоми, методи наукової і художньоїтворчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є резуль­татом творчого процесу, об’єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духов­ноїтворчості народу є наукова діяльність, література і мистец­тво. Об’єктивнірезультати цих видів творчої діяльності люди­ни іє предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльностіне є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються новіформи, прийоми, виникають но­ві способи об'єктивноговираження духовного багатства люди­ни. Художня творчість щільнопов’язана з науково-технічним прогресом. У зв’язку ізстворенням творів літератури, мистец­тва й науки виникаютьпевні суспільні відносини, пов’язані з їх використанням.Відносини ці потребують правового регу­лювання, яке бере насебе авторське право. В об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм,які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і викорис­тання творів науки, літератури, мистецтва.
У суб’єктивному розумінні авторське право єсукупніс­тю прав, які належать автору або йогоправонаступником у зв’язку зі створенням і використаннямтворів науки, літератури, мистецтва.
Завданняавторського права — створити найсприятливіші правові умови для творчоїдіяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьомусуспільству. Його основним принципом єпоєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, ЗаконУкраїни “Про авторське право і суміж­ні права” дозволяє вільне використаннявипущених у світ творів без дозволу автора,але в межах Закону. Авторське право проголошує ізабезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прававторів.
Джерела авторського права представлені нормативними актами,до яких, перш за все, належать конституційні законо­давчі акти, що визначають основнізасади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносинивласнос­ті, зазначає, що громадянин маєвиключне право розпоряд­жатися своїми здібностями до продуктивної і творчоїпраці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує, щооб'єктами права власності громадян є твори науки, літе­ратури та мистецтва, відкриття, винаходи, кориснімоделі, промислові зразки,раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.
1.2.Об'єкти авторського права
  Об'єктом авторськогоправа є твір науки, літератури і мис­тецтва, виражений убудь-якій 'об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. Стаття 8 Закону України “Проавторське право і суміжні права” (далі — Закон)дає перелік об’єктів авторсь­когоправа та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови,лекції, доповіді, проповіді, виступи), письмові (літературні,наукові), музичні твори, переклади, сце­нарії, твориобразотворчого мистецтва. Закон не дає пов­ногопереліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своємурозвитку може породжувати нові й нові форми об’єк­тивноговираження творчої діяльності людей, але він значно розширивколо об’єктів, що охороняються авторським правом, надавши,зокрема, правову охорону так званим суміжним пра­вам,до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і організаціймовлення.
  Проте об’єктом авторського права може бутине будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:
а)творчий характер;
б)вираження в об'єктивній формі.
Об’єктомавторського права може бути лише твір, який є результатомтворчої праці автора. Не вважається об’єктом ав­торського права суто технічнаробота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть йоголіте­ратурна обробка — редагування, коректура).
Твір може бути виражений у будь-якійоб’єктивній формі, але так, щоб Його можна буловідтворювати, сприймати. Сама об’єктивна форма може бутинайрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти,креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку,фотографії. Але задум письменника чи композитора, який усвідомості автора уже склався у закін­чену форму, образ,певне сполучення звуків, але ще не вира­жений зовні у будь-якій формі, невизнається об'єктом ав­торського права. Об’єктами авторськогоправа визнаються не/>тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх виголошення вважаютьсяопублікованими, тобто такими, що набули об'єктивної форми.
До об’єктів авторського права відносять різнівиди музичних творів із текстом і без тексту (інструментальні— симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси, а також музично-драматичні — опери, оперети, балети). Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктами авторського права стають із моменту першого опублікування. До цієї групи варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні для сценічного показу.
Самостійними об’єктами авторського права єпереклади, обробки, анотації, реферати, резюме,інсценізації, музичні аранжування та інші переробки творівнауки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похіднітвори) незалежно від того, чи є об’єктами авторського права твори, на основі яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.
Авторське право визнається за будь-якимтвором незалеж­но від його форми, готовності і художньої цінності. Це поло­женнямає важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети,у тому числі й такі, які не призна­чалися автором для публікації (наприклад,листи, щоденники, особисті записи, враження).
Зміст художнього чи наукового твору можебути вираже­ний у тій чи іншій формі. Так, наукові твориможуть бути втілені у словесну форму — науково-літературну або іншу — карти(географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи, пластичнітвори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими єформи художніх творів — література, музика, живопис,архі­тектура, графіка. Інколи художній твір як єдине цілез’явля­ється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (музикаі текст або музика і танці).
Сучасний рівень науки і техніки даєможливість створю­вати   складні   твори,   в   яких   поєднуються   кілька  форм, наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми таінші відео- і радіотвори (літературний текст, музика,декорації). Об’єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права ускладному творі можуть бути й окреміскладові частини — сценарії, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, яка увійшла складовою частиною до складного твору.
Певна категорія творів не визнаєтьсяоб’єктами авторського права. Це передусім офіційні документи(закони, постанови, рішення), а також їх офіційні переклади.Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначенихофіційних доку­ментів мають право авторства.
Не визнаються об’єктами авторського праваофіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени,грошові знаки), а також повідомлення про новини дня або повідомленняпро поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції. Не визнаютьсяоб’єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати,одержані з допомогою техніч­них засобів, призначених длявиробництва певного роду — без здійсненнятворчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створенняіндивідуального твору.
Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси,системи, способи, концепції, принципи, відкриття абопросто факти.
1.3.Суб'єкти авторського права
Право на твір належить його дійсномутворцеві, справжньо­му автору — тому, хто написав книгу, картину, створив музику,виліпив скульптуру.
Автором наукового, літературного абомистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без гро­мадянства.Але поняття автор твору і поняття суб’єкт авторського права не тотожні як за змістом, так і зазначенням. Авто­ром твору,як уже наголошувалося, завжди буде його творець. Творитиможе лише людина. Отже, авто­ромтвору може бути тільки фізична особа, причому незалеж­новід віку.
  Авторське право автора заведено називатипервісним, ав­торське правоправонаступників — похідним.
На твори, вперше випущені у світ натериторії України або які не випущені, але знаходяться натериторії України в будь-якій об’єктивній формі, авторське право визнається за авто­рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не­залежно від громадянства. Закон визнає ав­торськеправо за авторами та їхніми правонаступниками такожна твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу­ваютьу будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави,але їхніми авторами є громадяни України або автори маютьпостійне місце проживання на території України.
  Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні, але протягом30 днів після цього опубліковані вУкраїні незалежно від громадянства і постійногомісця проживання автора.
За іншими особами авторське право на твори,які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній фор­мі натериторії іноземної держави, визнається відповідно до міжнароднихдоговорів або угод, в яких бере участь Україна.
Авторське право за іноземнимиправонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане натериторії України у випадках передачі їм цього права упорядку, передбаченому законодавчими та іншими нормативнимиактами.
   У більшості випадків твори науки,літератури, мистецтва створюються однією особою, але інодідвома або кількома, тобто спільною творчою працею кількохспівавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працеюстворюють твір, відно­сини між ними називаютьсяспівавторством. Цивільно-правова теорія виробила два видиспівавторства:
а)коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільнеспівавторство;
б)коли складові частини чітко визначені і відомо, хто із співавторів написав тучи іншу частину — роздільне співавторство.
Співавторство можливе при створеннібудь-яких творів. Для його визнання необхідні певні умови:
    1. Твір, створений спільноютворчою працею співавторів, має бути єдиним цілим,таким, що не може існувати без скла­дових частин як ціле.
    2. Спільна праця співавторів творумає бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, свої погляди, аінший записує — це не співавторство.
    3.  Має бути угода про спільнупрацю над твором.
При роздільному співавторстві кожен ізспівавторів зберігає авторське право на свою частину.Одночасно він є співавтором твору в цілому.Співавторство має бути добровільним.
  При нероздільному співавторстві твір можевикористову­ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте правоопублікування та іншого використання твору належить одна­ковою мірою всімспівавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим удозволі на опублікуван­ня, інше використання або зміну твору.В разі порушення спільного авторського права кожний співавторможе доводити своє право в судовому порядку.
Винагорода за використання твору належить співавторам урівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 13 Закону).
Відспівавторства співавторстваслід відрізняти співробітництво, за якого кілька авторів беруть участь у створенніколективної праці за завданням
/>/>певноїорганізації. Ця колективна праця не є єдиним цілим, що вимагається від твору,створеного спів­авторами. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.
Не визнається співавтором, а отже, ісуб’єктом авторського права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру­карки,креслярі, стенонграфісти).
Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також іншіфізичні і юридичні особи, для яких авторське правоможе виникати у силу закону, договору або спадкуван­ня. Зокрема,авторське право на збірники та інші складові твори належить їх упорядникам.Вони мають авторське право на здійсненийними добір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці. Протеупоряд­ники зобов’язані сувородотримуватись прав авторів кожного ізтворів, включених до складового твору. У свою чергу автори творів, включених до складового твору, мають право використовувати свої твори незалежновід складового твору, якщо інше непередбачено ав­торським договором.
Авторське право упорядника не перешкоджаєіншим осо­бам здійснювати самостійний добір аборозташування тих само матеріалів для створення власних творів.
Автори похідних творів мають самостійнеавторське право на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере­клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома різними особами.
В інших випадках авторське право може перейтивід автора до інших осіб— правонаступників. Отже, суб’єктиавторських прав — не автори — не можуть мати прав, які мають автори творів.Особисті немайнові права автора є невід’ємними.
Працівники вищих навчальних закладів,науково-дослідних установ, підприємств та іншихорганізацій часто створюють твори упорядку виконання службових обов’язків чи службо­вого завдання. У цих випадках особисті немайновіправа на­лежать тількиавторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою авторперебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче­но договором. Виключне право навикористання твору охоплюєусі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю за таких умов:
 - автор перебуває у трудових відносинах ізроботодавцем на підставі договору найму;
 - договір найму визначає коло службовихобов’язків автора, до числа яких входить створення певногороду творів;
 - твір створено автором під час дії договору найму;
 - у договорі найму не передбачено інше.
  У договорі найму автора з роботодавцем маєбути встанов­лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан­ня твору, створеного за договором найму, та порядок виплати.
При будь-якому використанні твору,створеного за догово­ром найму, роботодавець має правозазначати своє наймену­вання або вимагати такого зазначення.
Суб’єктом похідного авторського права можестати будь-яка фізична чи юридична особа, до якоїавторське право перейшло на підставі цивільної угоди. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, щомає авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб абодо держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають правозахищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганнюна твір, що може завдати шкоди честіта репутації автора.
Суб’єктами авторського права визнаються такожвидавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір­ників ізбірників, що продовжуються, колективних наукових праць,газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна­ченим cуб’єктам авторського права належать виключні права на використання таких виданьу цілому. Видавець має право при будь-якому використанні такого виданнязазначати своє найменування або вимагати такого зазначення. Такі виданняприйнято називати колективними творами, які складаються з окремихтворів різних авторів.
Самі видавці, безумовно, авторами творів, щовключені до колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю­чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство, />івиключні права на використання своїх творів незалежно від виданняв цілому. Проте авторський договір може передба­чати інше.
/>Нове законодавство про авторське право визнало право на інтерв’ю. Прийнято вважати, що інтерв’ю — це спільний твір особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв’ю. Авторське право на запис інтерв’ю належить їм обом, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Опублікування запису інтерв’ю допускаєтьсялише зі згоди особи, що дала його.
До колективних і складових творів можнавіднести і аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена­ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера­тори. В аудіовізуальному творі можуть бути використані також раніше створені твори, перероблені або включені до аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також визнаютьсяспівавторами аудіовізуального твору.
Однак договором авторів з організацією, щоздійснює ви­робництво аудіовізуального твору, абодоговором з постанов­ником аудіовізуального твору може бутипередбачено інше.
За загальним правилом співавториаудіовізуального твору (як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов’язалисязробити внесок у створення такого твору) свої майновіправа переда­ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере­чувати протибудь-якого використання твору в цілому — від­творення,розпоряджання, публічного сповіщення і виконан­ня,передачі в ефір і по проводах для загального відома або протибудь-якого іншого публічного сповіщення твору. Авторине можуть також заперечувати проти субтитрування і дублюванняаудіовізуального твору.
Постановник аудіовізуального твору має правопри будь-якому використанні твору вказувати ім’я абонайменування автора чи вимагати такого зазначення.
Проте автори музичних творів, включених доаудіовізуаль­ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен­ня їх музичних творів.
При публічному показі фільму автор музичноготвору (з текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб­лічне виконання свого твору.
Автори творів, що увійшли складовою частиноюдо аудіо­візуального твору, незалежно від того, буливони створені у процесі роботи над аудіовізуальним твором чираніше, збе­рігають за собою права:
      — авторства на свій твір;
      - використовувати цей свій твірбудь-яким чином само­ стійно на власний розсуд, але за умови,що договором з орга­нізацією, яка здійснює виробництвоаудіовізуального твору, чи з постановником цьоготвору не передбачено інше.
Без згоди авторів чи інших володільцівмайнових прав на фільм забороняється знищення остаточноговаріанту фільму (негативів, оригінального запису).
Відповідно до ст. 28 Законуавторське право дієпротягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але з цього загального правила цією ж статтеювстановлено винятки:
1.Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторськогоправа закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщовзятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщоавторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається непізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.
2.Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життяспівавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
3.У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовноу часі томами, частинами, випусками, серіями, строк дії авторського прававизначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
4.Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 роківпісля їх реабілітації.
5.Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смертіавтора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.
6.Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права повідношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користуєтьсязахистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих правстановить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
7. Строк дії авторськогоправа після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою — сьомою цієїстатті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачениху зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за рокомсмерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.
8.Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону,охороняються безстроково.  
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекру­ченню, спотворенню чи іншійзміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, щоможе завдати шкоди честі та репутації автора,охороняються безстроково.
Твори, на які термін авторського праваскінчився, або які ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням,можуть вільно використовуватися будь-якою особою безвиплати авторської винагороди. Проте таке використання можездійснюватися лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані право авторства, право на ім’я, право протидіятибудь-якому перекрученню, спотвореннючи іншій зміні твору, а також будь-якомуіншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.
1.4.Особистінемайнові права авторів
  Автору відповідно до Закону належатьособисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і вико­ристанням будь-якого твору науки, літературиабо мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських правне вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь­ке право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який розміщується на кож­ному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, іроку першоїпублікації твору.
              Особа, яка має авторське правоабо будь-яку виключну правомочність на твір, може їхзареєструвати в офіційних дер­жавних реєстрах протягом строку охорониавторського права. Державній реєстрації можуть бути підданісвідчення про ав­торство на обнародуваний чи необнародуваниЙтвір, факт і дата опублікування твору та договори, якістосуються права автора на твір.
  Державну реєстрацію здійснює Державнеагентство з ав­торських ісуміжних нравв усталеному порядку.
Факт державної реєстрації прав авторазасвідчується свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто авторствовважається дійсним, якщо в судовому порядку не будедоведено інше.
Особисті немайнові права автора — це право на:
а)автор­ство;
б)авторське ім’я;
в)недоторканність твору;
г)обнароду­вання твору.
Право авторстваполягає втому, що тільки справжній творець вправі називати себеавтором твору, а всі інші особи, що використовують твір,зобов'язані зазначати його ім’я (ст. 14 Закону). Правоавторства закріплює факт створення певного твору конкретноюособою, а це має значення для суспільної оцінки як твору,так і особи автора.
  Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо­вується у промисловості. У цьому випадку ім’я автора не згадується зсуто технічних причин.
Право автора на ім’ядаєможливість випустити свій твір під власним іменем, умовним(псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно) (ст. 14 Закону). Убільшості випадків автор публікує своїтвори під власним іменем, тобто вказуєсвоє прізвище та ініціали.
Право на вибір способу зазначення імені, а такожна розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правомавтора. Лише у випадку, коли автор у своєму творіпорушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогуслідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкритийого псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність творувизначаєтьсяв Законі як право протидіяти будь-якому перекрученню,спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.Це означає, що при виданні,публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни,перекручення, спотворення як досамого твору, так і його назви, позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп­роводжуватитвір при його виданні ілюстраціями, передмо­вами, післямовами, коментарями ібудь-якими іншими пояс­неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть коліробкладинки можна робити лише зі згодиавтора.
Право автора на недоторканність творуполягає і втому, що переклад твору на іншу мовуз метою випуску у світ допус­кається лише зі згоди автора або йогоправонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності й змісту твору.
Право на обнародування твору.Законмістить визначення поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди авто/>ра,яка робить твір доступним для загального відома шляхом йогоопублікування, публічного показу, передачі в ефір або в іншийспосіб.
Зазначене право є особистим немайновим правом.Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, пере­даний по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином повідомлений невизначеному колу осіб.
Твір може бути обнародуваний різнимиспособами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні зним гро­мадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми, характеру.Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо)випускаються у світ шляхом видання; твориобразотворчого мистецтва — шляхомпоказу на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних міс­цях. Музичні твори можна випустити у світшляхом публічного виконання, передачі по радіо чителебаченню або шляхом видання.
Не вважається обнародуванням інфор­мація про твір з викладом його короткого змісту або пові­домлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сона­ту на сімейному вечорі).
Право першого обнародування твору належитьлише авто­ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до випуску в світ. Порушення цього права дас авторупідстави вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збит­ків, а такожвжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.
1.5.Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право
 Передусім автору чи іншій особі, що маєавторське право, належить виключне право на використання творув будь-якій формі і будь-який спосіб ( ст. 15 Закону).Закон містить визначення поняття “виключне право” — право, коли жодна особа, крім тієї, якійналежить авторське право або суміжні права, не можевикористовувати твір, не маючи на те відпо­відного дозволу. Отже, крім суб’єкта авторського праваніхто і в будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон передбачає ряд винятків із цього загального правила.
Закон надає автору чи іншій особі, що маєавторське право, виключне право дозволяти або забороняти:
1./>Відтвореннятворів, тобто  виготовлення  одного або більшепримірників твору або фонограми у будь-якій мате­ріальній формі, в тому числі узвуко- і відеозапису, а також запису твору або фонограми для тимчасового чипостійного зберігання в електронній(включаючи цифрову), оптичній або іншійформі, яку читає машина.
2.Публічне виконання  і публічне сповіщеннятворів.Публічне виконання – це подання творів, виконань, фоно­грам, передачорганізацій мовлення шляхом декламації, гри, співу,танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому виконанні),так і за допомогою будь-яких пристроїв і у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї абоблизьких знайомих, незалежно від того, чи присутнівони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічне виконанняаудіовізуального твору означаєдемонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору в їх послідовності.
Публічне сповіщення – така передача в ефір чи по проводах зображень і звуківтворів, виконань, фонограм, передач організацій мов­лення,коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйнятіособами, що не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих.При цьому така передача здійснюється з місць, віддаленість яких від місцяпочатку передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звук не можутьбути сприйняті у вказаному місці або місцях.Не має значення чи можуть зазначені особи приймати зображення чи звук в одно­мумісці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.
3.        Публічний показ– будь-яка демонстрація оригіналу або примірниківтворів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньоабо на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійногокадра.
Публічним є також показ за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’їчи близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони водному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіові-
/>/>зуальноготвору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуальноготвору без дотримання їх послідовності.
4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірчи по проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно здійснюється іншоюорганізацією.  Мається на увазі,  що жодна організаціямовлення не може здійснювати публічне сповіщеннявефір чи по проводах твору без дозволу його автора.
5. Переклад творів. Ніхто без дозволу автора неможе перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу можесам здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей само твір на ту ж само мову. Від ав­торського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.
Тойсамий твір однією мовою можутьперекладати різні перекладачі. Кожен із них зберігаєавторське право на свій переклад.
Автор твору і його перекладач не єспівавторами твору. При цьому перекладач не несевідповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу ненесе відповідальності за якість перекладу.
6.        Переробки, адаптації,аранжування та інші подібні зміни творів. Переробкитворів можуть здійснюватися і різними спосо­бами, і в різних формах. Наприклад,на основі одного твору (розповідного) створюється інший –драматичний чи сцена­рій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними. Похідний твір — продукт інтелектуальної творчості, заснова­ної на іншому наявному творі.
Адаптація твору – це пристосування або полегшення твору длясприйняття малопідготовленими читачами або пристосу­ваннялітературно-художнього тексту для осіб, що починають вивчатиіноземну мову.
Аранжування – перекладення музичного твору, написаного дляодного музичного інтрументу чи складу інструментів, стосовно до іншогоінструменту або іншого скла­ду – розширеного чи звуженого.
    7.    Розповсюдження творів шляхомпродажу, відчужен­ня іншим способом або шляхом здачі внайом чи у прокат та іншої передані до першого продажупримірників твору.
Здача в найом – передача права володіння і користування оригіналомчи примірником твору або фонограми на певний строкіз метою одержання прямої чи опосередкованої комер­ційноївигоди.
Прокат – передача твору іншим особам у тимчасове користуванняза обумовлену плату.
8. Здача в найом оригіналу або примірниківаудіовізуаль­ них творів, комп’ютерних програм, музичнихтворів у нотній формі, а також творів, зафіксованих нафоног­рамі.Здача в найом означає передачу прававолодіння оригі­налом чи примірником твору або фонограми напевний строк
зметою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.
9. Імпорт примірників творів з метоюрозповсюдження, включаючи примірники,виготовлені з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право.Імпорт –ввезенняв Україну творів із-за кордону.
  Важливим нововведенням є право доступуавтора до твору образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який зна­ходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на метівикористання твору для його відтворення – виготовлен­ня примірників, слайдів, карток. Власник не може від­мовити автору в доступі до твору без поважних для цього підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати місце за певних умов:
—автор при передачі носія творуобразотворчого мистецтва у власність іншій особі непоступився своїми майновими пра­вами;
—доступ автора до твору необгрунтовано незачіпає за­конних  прав  та  інтересів  власника твору  образотворчого мистецтва.

II. Суміжні права
 
2.1. Поняття суміжних прав
             
Суміжні правабезпосередньо пов’язані з авторськими правами,саме тому вони називаються суміжними і охороняються одним Законом. Особливістюсуміжних прав є те, що вони  грунтуються на використанні чужих авторських прав.Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вжеобнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова,композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена дослухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчість співака є суміжноютворчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливаєправо співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.
Суміжні праваостаннім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надаютьможливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця і в такийспосіб  вилучати доход із чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти ізапроваджено охорону суміжних прав.
Під суміжнимиправами Закон розуміє права виконавців, виробників фонограм і організаціїмовлення. Отже, цим поняттям охоплюється три групи права: а) прававиконавців; б) права виробників фонограм; в) права організаціїмовлення.
Суміжні праваможно визначити як права на рещультати творчої діяльності виконавців,виробників фонограм та організацій мовлення, пов’язані з використанням творівлітератури і мистецтва, авторські права, які належать іншим особам.
Об’єктами суміжних прав є:
  а) виконання літературних, драматичних, музичних,музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
б) фонограми, відеограми;
  в) передачі (програми) організаціймовлення.
Зазначені результати творчої діяльностіможуть одержати правову охорону лише за певних умов,визначених Законом. Права виконавців охороняються, якщо:
1)виконання вперше мало місце на територіїУкраїни;
2)виконання зафіксоване на фонограмі, щоохороняється відповідно до Закону;
3)виконання, не зафіксоване на фонограмі,включено у передачу організації мовлення, щоохороняється відповідно до Закону.
Права виробників фонограм охороняються, якщо:
1)  виробник є громадянином України або юридичноюосо­ бою з офіційним місцезнаходженням на території України;
2)фонограму вперше опубліковано на територіїУкраїни або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;
3) перша фіксація фонограмимала місце в Україні. Права   організацій  мовлення  охороняються,  якщо   вони маютьофіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих натериторії України.
2.2.Суб'єкти суміжних прав
До суб’єктівсуміжних прав Закон відносить виконавців, виробників фонограм та організаціїмовлення.
Виконавцями визнаються актори (театру, кінотощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають,декламують, грають на музичних інструментахчи у будь-який інший спосібвиконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються такожособи, які хоча і не є офіційноартистами, співаками тощо, але виконуютьїх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчудіяльність, у тому числі виконуютьциркові, естрадні, лялькові номери.
Виконавцями можуть бути громадяни України,іноземні громадяни і особи без громадянства незалежновід віку.
Виробниками фонограм можуть бути ті саміфізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснилизапис будь-якого виконання або інших звуків нафонограмі. Проте щодо юридичних осіб Закон робитьзастереження. Вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їхпостійне місцезнаходження – на території України. При цьому не має значення,так би мовити, “громадянство” цієї юридичної особи.Вона може бути українською або іноземною.
Фонограми – виключнозвуковий запис будь-якого вико­нання чи інших звуків.Грамофонні платівки, диски, магніто­фонні касети та інші носії записіввизнаються примірниками фонограми.
  До суб’єктівсуміжних прав Закон відносить також органі­зації мовлення, тобто тількиюридичних осіб. Це організації радіо- і телебачення, які використовують творилітератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по про­водах.
Безумовно, до суб’єктів суміжних правналежать організації мовлення як державні, так і приватні чиінших форм влас­ності.
 2.3. Суб'єктивні суміжні права
Передусім всі суб’єкти суміжних прав маютьвикористову­вати свої суб’єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прававторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права заумови дотримання прав авторів, чиї творивиконують. Виробники фонограм і органі­зації мовлення зобов’язані дотримуватисьправ авторів і вико­навців.Організації мовлення – прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійсненнясуміжних прав. Проте виробники фонограм і вико­навці з метоюінформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесістворення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковкахвикористовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинськулітеру Р у коліта ім’я (найменування) особи, що має суміжні права,і зазначення року першої публікації фонограми.
Права виконавців.Виконавцям належить ряд особистих немайновихі майнових прав. До особистих немайнових прав виконавцівналежать право на ім’я, на охорону своїх виступів від спотворення і назгадування свого імені у зв’язку з вико­ристаннямвиконання там, де це можливо.
Виконавцю належить виключне право на використання виконання убудь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди закожний вид використання.
/>/>/> Виключне правона використання виконання означає право дозволяти або заборонятиздійснення таких дій:
 1) записувати раніше не записане виконання;
2) відтворювати запис виконання,за винятком випадків, коли  відтворюєтьсязапис виконання, зроблений за згоди виконавця,в тих же цілях, для яких було одержано згоду виконавця щодо такого запису;
3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати іншепублічне сповіщення виконання, за винятком випадків, коли  для  сповіщення використовується  запис  виконання, раніше зробленого за згодою виконавця, абовиконання, рані­ше переданого в ефір;
4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включаєвиконання за участю виконавця.
Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщовиконання здійснювалось колективом виконавців – керівник такогоколективу шляхом укладання письмового до­говору з користувачем.
Якщо виконаннявикористовується в аудіовізуальному творі,то відповідним договором між виконавцем і постанов­ником аудіовізуального твору передбачаєтьсяпередача вико­навцем постановнику прав, викладених вище. При цьому виконавецьзберігає право на винагороду за здачу в найом примірників такогоаудіовізуального твору. Проте викорис­танняправ виконавця обмежується лише аудіовізуальним тво­ром і не виключає права виконавця на окремевикористання звуку і зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі,якщо інше не передбачено договором.
  Якщо запис виконання використовується у фонограмі на підставівідповідного договору, то виконавець разом із дозво­лом на використання виконання передаєтакож право здавати в найом опубліковануфонограму. При цьому виконавець зберігаєправо на винагороду за здачу в найом примірників фонограми.
Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацієюмовлення для сповіщення в ефір або покабелю. Цим договором передбачається передача виконав­цем організаціїмовлення також права здійснення запису і йоговідтворення, якщо це прямо передбачено договором виконавця з організацією мовлення.
Розмір винагородивиконавцю за таке використання вста­новлюється в зазначеному договорі.
Виключне право на використання виконання, створеного за договором найму, належитьособі, з якою виконавець перебуває втрудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не передбачено інше. Особистінемайнові права на виконання належатьвиконавцю.
Виключні права, що належать виконавцю, можуть переда­ватися за договором іншимособам.
Права виробника фонограми.Виробнику фонограми нале­житьвиключне право на використання фонограми у будь-якій формі,включаючи право на одержання винагороди за таке використання.
Виключне право на використання фонограми означає право дозволятиабо забороняти вчинення таких дій:
1)       відтворюватифонограму;
2)       розповсюджувати  примірники  фонограми  будь-яким чином: продавати, здавати внайом;
3)       імпортуватипримірники фонограми з метою розповсюд­ження, включаючи примірники, виготовлені з дозволувироб­ника фонограми;
4)       переробляти абобудь-яким іншим чином змінювати фонограму.
Без згоди виробника фонограми і без виплати йому вина­городиможуть розповсюджуватись правомірно опубліковані примірникифонограми за умови, що вони уже введені в цивільний оборот шляхом їх продажу.При цьому незалежно від права власності напримірники фонограми за виробником фонограми зберігається право на розповсюдженняпримірни­ків фонограми шляхом здачі внайом.
Виключні права виробника фонограми можуть передавати­ся за договором іншим особам.
  Права організації мовлення.Організації мовленнянале­жить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі,включаючи право на одержання винагороди за таке використання.Виключне право на використання передачі мовлення означає право організаціїефірного або кабельного мовлення дозволяти або заборонятивчинення таких дій:
1) записувати передачу;
2) відтворювати запис передачі, за винятком випадків, коли записпередачі було здійснено зі згоди організації ефірного мовлення івідтворення передачі здійснюється з тією ж метою, для якої булозроблено її запис;
 3)одночасно сповіщати в ефір передачу іншій організації ефірного (кабельного)мовлення;
4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);
5) публічно сповіщати передачу змісця з платним входом.
/> Обмеження прав виконавців,виробників фонограм і організацій мовлення.Вільне використання виконань, фоног­рам і програм мовлення, їхфіксація, відтворення, передача в ефір і попроводах, доведення до загального відома іншим способом без згодивиконавців, виробників фонограм і організацій мовлення та без виплативинагороди можливе лише у випадках,передбачених чинним законодавством сто­совнообмежень майнових прав авторів творів науки, літератури і мистецтва.
Вільне використання виконання, фонограм і програм мов­леннядопускається за умови, що таке використання не за­подіє їм шкоди,не обмежить необгрунтованим способом за­конних інтересів виконавців,виробників фонограм і органі­зацій мовлення.
Використання фонограм, опублікованих із комерційною метою.Беззгоди виробників фонограм, опублікованих із комерційною метою, і виконавців,записаних на таких фоно­грамах, але з виплатою винагороди допускається:
1) публічне виконання фонограм;
2) передача фонограм в ефір;
3) передача фонограм попроводах.
Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із організацій, що управляємайновими правами виробників фонограм івиконавців на колективній основі на підставі до­говору між цими організаціями. Винагорода розподіляється між виробником фонограми і виконавцем порівну,якщо дого­вором не передбачено інше.
Договором між користувачем фонограми або об’єднанням таких користувачів,з одного боку, і організаціями, що управ­ляють майновими правами виробників фонограм і виконав­ців – з другого, встановлюється розмір      винагороди і порядок її виплати.
Запис організаціями ефірного мовлення виконань або передач із метоюкороткострокового використання. Без згодивиконавця, виробника фонограми і організації мовлення інші організаціїмовлення мають право здійснювати записи виконання або передачі і відтворюватитакі записи з метою короткострокового використання за таких умов:
1) попередньогоодержання організацією ефірного мовлен­ня дозволу на сповіщення в ефірвиконання або передачі, щодо яких здійснено короткостроковекористування або від­творення такого запису;
2) виготовлення запису і йоговідтворення здійснюється організацією  ефірного   мовлення   за   допомогою   власного обладнання і для власної передачі;
3) знищення такого запису на умовах, передбачених щодо короткостроковоговикористання творів.
Строки чинності суміжних прав.Майнові права вико­навцівохороняються протягом 50 років після першої фіксації виконанняабо постановки. Права виробників фонограм діють протягом 50 роківпісля першого опублікування фонограм, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звуковогозапису. Права організацій мовлення діютьпротягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.
Початок перебігузазначених строків починається 1 січня року, що наступає за роком першого виконання,запису фоно­грами чи першої передачів ефір чи по проводах.
До спадкоємців виконавцяі правонаступників виробників фонограм іорганізацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір іпо проводах, а також право на одержання винагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися.
Особисті немайнові права виконавця у спадщину не пере­ходять.Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об’єкт суміжнихправ і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чиіншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню наоб'єкт, що може за­шкодити честі ірепутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.

III. Захист авторського права і суміжних прав
Захист майнових і особистих немайнових прававторів, виконавців, виробників фонограм іорганізацій мовлення здій­снюється нормами різнихгалузей права – кримінального, адміністративного,цивільного. Але найчастіше застосо­вуються цивільно-правовізасоби захисту авторського права і суміжних прав. Порушенняправ автора можуть бути пов’язані зпорушенням йогомайнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світтвору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільноздійсненими видавництвом, постановка драматичного творузі змінами без схвалення автора, перекру­чення твору – все це порушення особистих прав без мате­ріальноїшкоди. У таких випадках автор вправі вимагати за­доволенняйого порушених інтересів.
При захисті прав авторів значну роль відіграєспеціальний орган виконавчої влади – установа у сфері інтелектуальної власності. Ця установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права ісуміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, щопередбачені законом, і виконує такі функції:
—реалізує моніторингзастосування і додержання національного законодавстваі міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;
—/>веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації,здійс­нює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;
—здійснює, посередництво у переговорах іпри розв’язанні конфліктів між організаціямиколективного управління, а також між цими організаціями і суб’­єктами авторського права і (або) суміжних прав;
—організуєрозробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винаго­роди і її розподілу між авторами та іншими суб’єктами авторського праваі (або) суміжних прав і подає їхдля затвердження Кабінетові Міністрів України;
—забезпечує відтворювачів,імпортерів і експортерів примірників аудіовізуальних творів, фонограм(відеограм) контрольними марками;
—організує приймання ірозгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури імистецтва, а також на реєстрацію договорів, які сто­суютьсяправ авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;
—забезпечує складання і періодичневидання каталогів усіх державних ре­єстрацій авторського права;
—організує публікацію офіційного бюлетеняз питань охорони авторського праваі суміжних прав;
—забезпечує розробку і реалізаціюосвітніх програм у сфері охорони автор­ського права ісуміжних прав;
—представляє інтереси України з питань охорони авторськогоправа і су­міжних прав у міжнароднихорганізаціях відповідно до чинного законодавства та інші;
Державна реєстрація авторського права ідоговорів, які стосуються права ав­тора на твір, здійснюєтьсяустановою у сфері інтелектуальної власності відповід­но до затвердженогоКабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодичновидає каталоги всіх державних реєстрацій.
Види порушень авторського права ісуміжних прав. Законом передбаченовипадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і су­міжних прав:
1) вчинення будь-якою особою дій, якіпорушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав;
2) піратство у сфері авторського права ісуміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територіюУкраїни, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактнихпримірників творів (у тому числі ком­п’ютерних програм ібаз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мов­лення;
3) плагіат – оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є авторомцього твору;
4) ввезення на митну територію України бездозволу осіб, які мають автор­ське право і суміжні права, примірниківтворів (у тому числі комп’ютерних про­грам і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права ісу­міжних прав;
6) будь-які дії для свідомого обходу технічнихзасобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема виготовлення,розповсюдження, ввезення з ме­тою розповсюдження і застосування засобів длятакого обходу;
7) підроблення, зміна чи вилучення інформації,зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктівавторського права і (або) суміж­них прав чи особи, яка здійснює такеуправління;
     8) розповсюдження, ввезення на митну територіюУкраїни з метою розпов­сюдження,  публічне сповіщення об’єктівавторського права і (або)  суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторськогоправа і (або) суміжних прав ви­лучена чи змінена інформація про управлінняправами, зокрема в електронній формі.
 Способи цивільно-правового захисту. Особи, авторськіта суміжні права яких порушені, можуть:вимагати від порушника визнання та поновлення своїх прав; звертатися до суду зпозовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушуютьавторське право та (або) суміжні права чи ство­рюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральноїшкоди; подавати позови провідшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення нимавтор­ського права і (або) суміжнихправ, або виплату компенсацій; вимагати припи­нення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжнихправ; вимагати, в тому числі усудовому порядку, публікації в засобах масової інфор­мації даних про допущені порушення авторськогоправа і (або) суміжних прав та судовірішення щодо цих порушень; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, наданняінформації про третіх осіб, задія-ниху виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єк­тівсуміжних прав; вимагати прийняття інших передбачених законодавством за­ходів,пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
Суд має право постановити рішення чи ухвалупро:
—відшкодування моральної (немайнової)шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, звизначенням розміру відшкодування;
—відшкодування збитків, завданих порушенням авторського праваі (або) суміжних прав;
—стягнення з порушника авторського праваі (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідокпорушення;
—виплату компенсації, що визначаєтьсясудом, у розмірі від 10 до 50000мі­німальних заробітних плат, замість відшкодуваннязбитків або стягнення доходу;
—заборону опублікування творів, їхвиконань чи постановок, випуску при­мірників фонограм, відеограм, їх сповіщення,припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію)контрафактних примірників творів, фонограм, відеог­рам чи програм мовленнята обладнання і матеріалів, призначених для їх виго­товлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущенепорушення тощо, якщо у ході судовогорозгляду буде доведено факт порушення авторського права і суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозупорушення цих прав;
—вимагати від осіб, які порушуютьавторське право і суміжні права позива­ча, інформацію протретіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контр­афактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходутехніч­них засобів та про канали розповсюдження.
При визначенні розмірів збитків, які мають бутивідшкодовані особі, права якої порушено, а також длявідшкодування моральної шкоди суд зобов’язаний виходитиіз суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і суміжні права, а також із можливого доходу, якиймогла б одержати ця особа. У розмір збитків,завданих особі, права якої порушено, до­датково можуть бутивключені судові витрати, понесені цією особою, а також ви­трати,пов’язані з оплатою допомоги адвоката.

ВИСНОВОК
Авторське право і суміжні права охороняють права авторатвору, створеного в результаті творчої інтелектуальної праці. Вони стосуютьсяособливих форм творчості, що мають відношення головним чином до засобів масовихкомунікацій – не тільки до друкованих публікацій, а йдо радіо- та телепередач,прокаиу фільмів, комп’ютерних систем збереження та відтворення інформації.
Авторське право охороняє форму вираженя ідеї, а не саміідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає правова охоронаформи твору– розташування слів, нот, знаків. В об’єктивному змісті авторськеправо являє собою сукупність правових норм, що регулюютьвідношення з приводустворення і використання творів, літератури, мистецтва. У суб’єктивному змісті авторське право – це особисті немайнові та майновіправа, що належать особам, котрі створили твори науки, літератури, мистецтва.
Права, які стосуються виконавців, виробників фонограм,відеограм і організацій мовлення прийнято називати “сміжними правами” тобтоправами в галузях, суміжних з авторським правом.
Для того, щоб навчитися вчасно виявляти усвоїй продукції, роз­робках створювані при цьому об'єкти інтелектуальноївласності, не­обхідно набути певних знань узазначеній сфері. Це дасть можливість одержатине тільки право на охорону інтелектуальної власності в країні та за кордоном, а й перетворити її уособливо конкуренто­спроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий івисокоприбут­ковий, в разіправильного його використання.

       ЛІТЕРАТУРА
 
1.   КонституціяУкраїни. – К., — 1996р.
2.   Цивільнийкодекс України.
3.   ЗаконУкраїни “Про авторське право і суміжні права”