Зміст
Вступ
І. Сутність і функції правовогорегулювання економічних відносин
1.1Співвідношення права і економіки
1.2 Ринкові економічні відносинияк предмет правового регулювання. Визначенняправового регулювання економічних відносин
1.3Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічнихвідносин
ІІ. Особливості правовогорегулювання економічних відносин
2.1 Місцегалузей права у правовому регулюванні ринковихекономічних відносин
2.2 Місце і роль законів управовому регулюванні економічних відносин
2.3Визначення економічного законодавства. Напрями удосконалення економічногозаконодавства України
Висновки
Cписоквикористаних джерелВступ
Актуальність теми дослідження. Здійснення в Україні ринкових перетворень обумовлює якісно нове ставленнядо права як головного регулятора суспільних відносин. У сучасних умовах право набуваєособливого змісту, оскільки має забезпечувати реформування суспільних відносин наринковій основі. Забезпечення оптимального правового регулювання суспільних відносин,у тому числі економічних — дуже актуальна проблема не лише сучасного соціально-економічного,а й суспільно-політичного життя держави. Це зумовлено якісно новими явищами, структурнимизрушеннями в економіці. України, його розвитком у напрямку до формування в Українісоціально орієнтованої ринкової економіки, це вказує на потребу вивчення ролі правав регулюванні економічних відносин, удосконалення методів їх правового регулювання.
Визначаючи сутність правового регулювання економічнихвідносин, слід звернути увагу на те, що “мірилом цього процесу є певний рівень упорядкованості,а одним з важливих засобів — право та закон як юридична форма його втілення”.
Регулятивні можливості права залежать від багатьохфакторів пізнавально-правового процесу: соціально-політичних, психологічних, аксіологічних,логічних та ін., правового мислення, що загалом утворює цілісну картину функціонуванняправа як пізнання. Водночас право не варто ставити в залежність від соціальних факторів.Щоб бути ефективним регулятором суспільних відносин право має враховувати стан розвиткусуспільних відносин, а отже, сутність і зміст економічних процесів, які відбуваютьсяв державі.
З іншого боку, право за допомогою притаманних йомумеханізмів впливу на економіку, може забезпечити її розвиток в певному напрямку,і бути гарантом становлення України як демократичної, соціальної та правової держави.
Ці проблеми, окрім своєї теоретичної актуальності,мають ще й важливе практичне значення, оскільки на сучасному етапі ринкових перетвореньв економічній сфері, ключового значення набувають проблеми їх правового забезпечення,відшукання оптимального співвідношення державного регулювання економічних відносині використання ринкових механізмів у цій сфері. Не менш важливе практичне значеннянабуває проблема ефективності і вибору методів правового регулювання економічнихвідносин, враховуючи їх ринковий характер та сутність.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є правове регулювання сучасних економічних відносинУкраїни.
Предметом дослідження є особливості правового регулюванняекономічних відносин, що формуються в процесі ринкових перетворень, перспектививдосконалення економічного законодавства.
Мета і завдання. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування особливостей правового регулюванняекономічних відносин, що формуються під впливом ринкових перетворень, виробленнянауково — обґрунтованих висновків щодо їх удосконалення, а також напрями та перспективиудосконалення економічного законодавства.
Для досягнення цієї мети у процесі дослідженняставились такі завдання:
· розкрити зміст зв’язку економіки і права та показатинапрями впливу права на економічні процеси;
· виявити сутність ринкових економічних відносин, як предметуправового регулювання;
· визначити сутність правового регулювання економічнихвідносин;
· виявити співвідношення державного регулювання економічнихвідносин і ринкових механізмів впливу на економічні відносини і їх правове забезпечення;
правове регулювання економічний україна
· виявити особливості правового регулювання економічнихвідносин за допомогою норм права, договорів, законів;
· внести пропозиції по удосконаленню економічного законодавстваі перспективи його розвитку.
Методи дослідження. Методологічними основами дослідження виступають, перш за все, філософськіконцепції соціального детермінізму та конкретно-історичний підхід до предмета дослідження.Мета і завдання дисертації зумовили використання таких загально-наукових методівдослідження, як історичний, системний, функціональний, порівняльний, логічний. Зіспеціальних методів використовувались тлумачення нормативних та інших актів з питань,що торкаються правового регулювання економічних відносин, контент-аналіз документів;узагальнення відповідної юридичної практики.
За допомогою структурно-функціонального, системно-логічногота формально-логічного методів з’ясовані сутність, функції і механізм правовогорегулювання економічних відносин України. Завдяки використання історико-порівняльногометоду простежено розвиток досліджень проблеми особливостей правового регулюванняекономічних відносин за допомогою норм права, договорів, законів. Крім того використанняконкретно-соціологічного та статистичного методів дало змогу отримати кількісні,,а разом з тим і якісні результати процесу удосконалення економічного законодавствата його розвитку. Філософські методи забезпечили органічну єдність соціально-правового,та гносеологічного аналізу, об’єктивності та конкретності істини.
Основні положення та висновки роботи ґрунтуютьсяна аналізі актів економічного законодавства, досягнень науки цивільного, господарськогоправа, інших споріднених наук.
Нормативна та емпірична база дослідження.Нормативну базу проведеного дослідження складає чиннезаконодавство України.
В дисертації використовувались роботи з загальноїтеорії, історії держави і права, цивільного, господарського права, інших спеціальнихюридичних наук.
Наукова новизна отриманих результатів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що воназа характером, сутністю і змістом в Україні є однією із перших, в якій у загальнотеоретичнійта практичних площинах комплексно досліджується проблема сутності, функцій і особливостейправового регулювання сучасних економічних відносин України.
У дисертації на основі встановленої мети та визначенихзавдань висвітлені певні теоретичні, правові, організаційно-методичні питання, викладенішляхи їх вирішення, що відповідно має забезпечити ефективність правового регулюванняекономічних відносин, а саме:
1. Уточнено характер взаємозв’язків права і економіки,зокрема, визначено, що право впливає на економіку, по-перше, як чинник упорядкуванняекономічних відносин та економічних процесів; по-друге, як інструмент здійсненняекономічної політики, як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів; по-третє,право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність;по-четверте, право стимулює формування нових економічних відносин; по-п’яте, правопідтримує і охороняє економічні відносини, а, отже праву належить провідна рольу становленні соціально орієнтованої ринкової економіки.
2. На основі аналізу особливостей економічних відносинсформульовано висновок, що під правовим регулюванням економічних відносин слід розглядатидію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільних та іншихміжгалузевих методів правового регулювання, через призму яких і забезпечується становленняв Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
3. Обґрунтовано необхідність оптимального поєднання законівїх регулювання та дерегулювання, розширення сфери застосування загальнодозвільних,диспозитивних методів, а особливо методів рекомендацій та заохочень.
4. Обґрунтовано положення про те, що лише збалансованезастосування міжгалузевих методів правового регулювання економічних відносин можевирішити проблему його достатності, необхідності та повноти.
5. Додатково обґрунтовано залежність ефективності правовогорегулювання ринкових економічних відносин від меж і обсягу державного регулювання.
6. Доведено, що оптимальне співвідношення між державнимрегулювання економічних відносин і саморегулюванням має враховувати такі головнічинники, як забезпечення механізму реалізації та захисту прав і свобод особи, принципверховенства права; принцип верховенства норм Конституції України; врахування соціально-економічнихумов розвитку нашого суспільства і держави; подальшої європейської інтеграції нашоїдержави та входження її до світової спільноти, використання світового досвіду врозбудові України, як демократичної, соціальної та правової держави.
І. Сутність і функції правовогорегулювання економічних відносин
1.1 Співвідношення права і економіки
Відомо, що право є одним з найбільш важливих ідієвих існуючих важелів регулювання суспільних відносин. Як зазначає А.А. Козловський,право як соціальне явище, безперечно, зумовлене специфікою функціонування і розвиткомсамого соціуму [10].
Свого часу Б.О. Кистяківський писав, що “немаєбільш загальноприйнятого положення, ніж те, що право є соціальним явищем[11]. Натомість,слід врахувати, що право як елемент надбудови не є ізольованим соціальним явищем,а перебуває весь час у русі і є невід’ємною складовою суспільних процесів[12].
У зв’язку з цим, варто зауважити, що право тіснопов’язане з станом суспільного розвитку і в силу змін, які відбуваються в суспільстві,потребує відповідного реформування. В принципі право навряд чи можна розглядатияк автономне, самодостатнє соціальне явище, оскільки його виникнення і функціонуванняобумовлюється в кінцевому підсумку певними потребами суспільного розвитку, станомсоціально-економічних, політичних та інших відносин, що ставить право в певні обмежувальнірамки [13].
Водночас, будучи відбитком соціально-економічноїполітики держави, яка спрямована у майбутнє, право здатне сприяти формуванню новихсуспільних (політичних та економічних) [14]відносин, які ще перебувають у зародковому стані.
Отже, визначаючи місце права в суспільній системіта співвідношення системи права з іншими системними суспільними явищами, слід виходитиз визнання провідної ролі політичної системи, яка задає загальні параметри і напрямокрозвитку економічної і правової системи через механізми економічної і правової політики.
Саме внаслідок нерозвинутості політичної системиУкраїни, відсутності належно сформованого громадянського суспільства, а отже, йправової держави право не здатне повною мірою виявити свій конструктивно-творчийпотенціал, що в свою чергу негативно позначається на розвитку економічної системи.
Досвід впровадження в Україні ринкових реформ,переконливо вказує на неможливість і неспроможність здійснення кардинального реформуванняекономіки без істотних змін в інших сферах суспільного життя. У першу чергу це стосуєтьсязмін у правовій сфері.
В цьому випадку йдеться про створення такого правовогомеханізму, який зміг би адекватно відображати ринкові перетворення у суспільнихвідносинах, а також забезпечувати їх демократичну спрямованість та законність, гарантуватиправа та свободи людини, вільний і всебічний розвиток її особистості.
В той же час, реформування права і створення національноїправової системи для забезпечення ринкових перетворень матиме позитивні наслідки,за умови, коли ці процеси будуть спиратись на економічні відносини, що склалисьу суспільстві.
Суспільні відносини, основу яких складають відносинивиробництва та споживання, тобто мають економічний характер, є головним джереломправа, як соціального регулятора.
Не вдаючись до детального аналізу існуючих теорійпоходження права, які можуть бути предметом окремого наукового дослідження, слідвідзначити, що в літературі не має однозначного його трактування.
В юридичній літературі виникнення права в суспільствіпов‘язується з виробничою економікою [15].
Свого часу, видатний російський правник Б.М. Чичерін,розглядав право як свободу, що визначається законом[16].
Інший російський правник С.С. Алєксєєв, розглядаючипоняття «права» виходить з принципу загального визначення: «Правоу найширшому його розумінні, — зазначає учений, — полягає в тому, що надає визнанув цьому суспільстві, його практичному житті обґрунтованість, виправдання певноїповедінки людей, свободи (можливості) такої поведінки[17].
Харт Х.Л. розглядає право як об‘єднання первиннихі вторинних правил [18],Фуллер Лон Л. вказує на те, що право — це цілеспрямована діяльність, прояв силисуспільства [19].Разом з тим, варто вказати, що значна частина вчених розглядає право через призмуматеріалістичної доктрини [20].
Досить важливе значення має точка зору, згідноякої право можна розглядати у об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні[21].
В юридичному енциклопедичному словнику (видання2001 року), право розглядається як система загальнообов‘язкових соціальних норм,що охороняються силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію суспільнихвідносин [22].
Сучасне визначення поняття права дає українськийнауковець-правник А.П. Заєць. З пізнавально-реалістичної точки зору, зазначає він,- це свобода, обумовлена рівністю, рівне мірило свободи (правомірний порядок). Однакце визначення доповнюється регулятивним визначенням права, як легітимованих у суспільствінорм, детермінованих досягнутим суспільством рівнем моралі і етики, які спираютьсяна владні засоби охорони» [23].
Таке трактування права є досить важливим і актуальним,оскільки розкриває найбільш важливі його риси на сучасному етапі правотворення.
Аналіз вище приведених та інших визначень поняттяправа, дозволяє зробити висновок про його складну і багатоаспектну природу, як соціальногоявища.
Саме на цьому наголошує і П.М. Рабінович. На думкувченого, можливість неоднозначного праворозуміння породжується, взагалі кажучи,багатоаспектністю, багатоякісністю того явища, яке відображають поняттям права.
Але це тільки гносеологічна передумова плюралізаціїправорозуміння. Дійсністю ж вона стає тоді, коли у процесі інтерпретації поняттяправа включаються нерідко досить опосередковано, неявно, буває й неусвідомлено- певні індивідуальні та групові інтереси, які зумовлюють акцентування (аж до спотворення)того чи іншого аспекту, «зрізу» цього явища" [24].
Отже, право існує в оточенні різних соціальнихявищ, які впливають на нього і відповідно формуються під його впливом.
В контексті розглядуваної теми, важливим питаннямє співвідношення права і економіки.
В принципі право за своєю суттю, як вже зазначалось,не є автономним, незалежним соціальним явищем. У першу чергу слід, відзначити, щоправо є явищем, що динамічно розвивається під впливом інших соціальних, політичних,ідеологічних та інших чинників та відповідно до стану соціально-економічних та іншихвідносин, потреб суспільного розвитку. Взаємодія цих та інших чинників створює основуформування права. Право їх не лише уособлює, а й відображає. До таких чинників належитьі економіка.
Варто нагадати, що в літературі немає однозначноготрактування терміну «економіка». Так, термін “економіка” (походить відгрецького oiconomike — мистецтво ведення господарства) розглядається вченими в трьохаспектах:
по-перше, як народне господарство, що включає галузіматеріального виробництва і невиробничої сфери;
по-друге, наукова дисципліна, що займається вивченнямсекторів (промисловість, сільське господарство, послуги) і галузей господарствакраїни чи окремих її регіонів, а також деякі умови та елементи виробництва[25].
Разом з тим, на думку інших науковців, що досліджувалипитання визначення терміну «економіка», під ним слід розглядати найважливішусферу суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюєтьсявиробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формуєтьсяі постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляютьрізні типи економічних законів [26].
Таке визначення видається більш чітким, і дозволяєзробити висновок, що економіка є багатоаспектним соціальним явищем і має складнуструктуру. Немає потреби доводити, що економіка будь-якої держави повинна бути основоюзабезпечення її суверенітету і незалежності, міжнародного авторитету, а головне- надійною базою зростання добробуту людини і суспільства в цілому. Економіка державизабезпечує матеріальну основу реалізації соціально-економічних прав та свобод особи.
Сьогодні в країнах з високим рівнем економічногорозвитку спостерігається високий рівень правової культури, створені і функціонуютьдієві і ефективні механізми реалізації та захисту прав та свобод особи.
Одну з найбільш важливих підсистем економіки складаютьвиробничі відносини або відносини економічної власності, які являють собою відносиниміж різними суб’єктами власності (державою, юридичними та фізичними особами тощо)з приводу привласнення різноманітних об’єктів власності (засобів праці, предметівпраці, робочої сили тощо). Саме виборничі відносини, як невід’ємний елемент цієїсистеми складають об’єктивну основу права.
За своєю сутністю економіка являє собою одну ізсторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття. Інша його сторона- соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування та відтворення фізичногожиття людини.
З огляду на такі чинники, О.Ф. Скакун робить вцілому досить важливий висновок, що взаємодія цих сторін є об’єктивною основою формуванняправа [27].Науковець у приклад приводить таке соціально-економічне явище як власність.
Так, сама по собі належність особі певного майнавказує лише на зв’язок суб’єкта власності з об’єктом.
Як економічна категорія «власність» насампередтеоретично відображає історичні, відповідні певному ступеню розвитку матеріальноговиробництва виробничі відносини є їх наявним узагальненням[28]. І лише наявністьпевних правових норм, що визначають правове відношення суб’єкта і об’єкта власності,тобто юридичного зв’язку між ними, переводить соціально-економічне явище «власність»у правову площину. Так виникає якісно нова категорія «право власності».
З юридичної точки зору, власність означає загальнуумову виробництва, його передумову, виявлення загальної волі економічнопануючихсоціальних класів, прошарків, груп і правове оформлення цієї волі у законодавчихта інших нормативно-правових актах, у праві власності[28].
Право власності — це врегульовані нормами прававідносини власності, тобто відносини щодо володіння, користування та розпорядження.Звідси слідує, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, що їхзакріплює.
Таким чином, економіка впливає на право безпосередньоабо опосередковано через державу, правосвідомість, політику та інші чинники.
Якщо вести мову про безпосередній вплив, то, якприклад, можна привести закріплене в правових нормах, право держави на розпорядженнямайном казенних підприємств. Ці підприємства є об’єктом права державної власності,а тому уповноважені державою органи здійснюють управління ним та інші дії щодо нього,і тим самим вправі визначати його правову «долю».
Отже, варто відзначити, що економіка впливає направо через виробничі відносини, як один з невід’ємних елементів структури економіки,який створює необхідну основу формування права. Важливий вплив на право справляютьекономічні закони. І залежно від того, наскільки право їх враховує, залежить наскількиправо або стимулюватиме або гальмуватиме розвиток економіки[29].
В той же час, право здійснює також вплив на економікуі економічні процеси.
В юридичній літературі акцентується увага на трьохосновних напрямах впливу права на економіку: по-перше, право закріплює економічнівідносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність; по-друге, право стимулюєформування нових економічних відносин; по-третє, право підтримує і охороняє економічнівідносини [27].
Зазначені вище напрями впливу права на економічнівідносини обумовлюють визначення місця і ролі права в забезпеченні ринкових перетвореньв економічній сфері. Розкриваючи зміст першого напрямку, слід виходити з того, щонеобхідність отримання правового закріплення об’єктивно породжується економічнимипотребами суспільства.
Право закріплює реально існуючі економічні відносини,забезпечуючи їх стабільність. Відповідність права реально існуючим економічним відносинамдозволяє зробити висновок щодо його ефективності.
Право ефективне тоді, коли відповідає сутностіі змісту процесів, що відбуваються в економіці. Коли ж право виходить за ці межі,воно є неефективним. Так, якщо український законодавець закріпить в чинному законодавствісоціально-економічні гарантії, наприклад, щодо мінімальної заробітної плати, допомогипо безробіттю, які існують в ФРН, то вони не знайдуть практичної реалізації, оскількине мають відповідного економічного підґрунтя.
І навпаки, якщо визначені соціально-економічнігарантії матимуть реальну економічну основу, то вони знайдуть практичну реалізацію.
В умовах ринкових перетворень в економічній сферіособливого значення набуває роль права як стимулятора в формуванні ринкових економічнихвідносин. Право має не просто насаджувати ринкові відносини, а стимулювати їх формуванняі розвиток.
На сучасному етапі варто акцентувати увагу на тому,що право має скасувати усі перепони на шляху України до ринку, створити економічністимули, закріпити економічні основи ринкової динаміки, визначити коло ринковихвідносин тощо. Так, право має стимулювати через відповідні механізми утвердженнярівних умов для розвитку усіх форм власності, захист господарюючих суб’єктів віднедобросовісної конкуренції тощо.
Зрештою, варто вказати, що особливого значенняв сучасних умовах набуває охоронна функція права. Право охороняє і тим самим забезпечуєстабільність економіки, економічних відносин.
Фактично право, з однієї сторони стимулює розвитокринкових економічних відносин, а з іншої забезпечує їх стабільність через встановленнявідповідного порядку розгляду спорів, що виникають між учасниками ринкових економічнихвідносин, санкцій та інших засобів юридичної, і зокрема майнової, адміністративноївідповідальності за порушення господарюючими суб’єктами встановлених правил поведінки.
Таким чином, формуючись під впливом економіки,право має вплив і на економіку через вищезазначені механізми та важелі. При цьомуварто вказати, що право стимулює розвиток економіки лише в тому випадку, коли правовіддзеркалює реальні економічні процеси, що відбуваються в суспільстві [30].
Досить чіткою, з точки зору взаємовідносин праваі економіки, є думка Ю. Тихомирова, що право є одним з найбільш важливих регуляторівекономіки і питання стоїть лише в тому, як і яким чином міняються об’єкти та методивпливу права, а також наскільки позитивно такий вплив відображається на діяльностігосподарюючих суб’єктів [31].
В функціональному розумінні, вказує вчений, виправдановести мову про правове забезпечення економіки. Воно включає в себе сукупність правовихактів з широким спектром засобів впливу і юридичний захист законних інтересів іправ господарюючих суб’єктів. Саме їм належить провідна роль у формуванні ринковоїекономіки, оскільки від діяльності господарюючих суб’єктів як виробників товарів,робіт та послуг в значній мірі залежать стабільність і ріст економіки.
Правове забезпечення підприємств складається ізсистеми законів, що регулюють різні сторони їх діяльності та підзаконних актів.Для формування ринкової економіки важливого значення набувають такі інструментиправового забезпечення як статути господарюючих суб’єктів, інші установчі документи,локальні акти, договори та угоди.
Правове забезпечення господарюючих суб’єктів полягає:
по-перше, у визначенні юридичного режиму економічногофункціонування;
по-друге, у визначенні статусу керівників та спеціалістівта працівників господарюючих суб’єктів;
по-третє, у визначенні механізму взаємовідносингосподарюючих суб’єктів з зовнішнім середовищем і державними органами; по-четверте,у створенні механізму юридичного захисту їх прав і законних інтересів[31].
При цьому варто зауважити, що недооцінювання чиігнорування такого інструменту як правове забезпечення господарюючих суб’єктів єоднією з головних причин економічних і управлінських помилок, послаблення господарськихзв’язків, а зрештою послаблення процесів формування ринкової економіки. Тому правобезпосередньо впливає на економіку через правове забезпечення господарюючих суб’єктів,які є рушійною силою ринкових перетворень в економічній сфері.
Таким чином, слід відзначити, що право взаємодієз економікою через визначення правового статусу підприємств та інших господарюючихсуб’єктів, які виступають рушійною силою економічних перетворень.
У зв’язку з зазначеним, слід вказати, що правочерез правове забезпечення економіки сприяє формуванню нових економічних відносин.
Проте дієвість і ефективність права обумовлюєтьсяїх відповідністю стану реально існуючим економічним відносинам. Стан останніх визначаєреальні можливості права впливати на соціальні процеси та регулювати суспільні відносини,включаючи і ті, що виникають в економічній сфері.
На сучасному етапі ринкових перетворень відбувається,процес ідеологічного взаємопроникнення економіки та права.
На думку проф. А. Мовсесяна, С. Огнівцева, багатовчених намагається розширити сферу застосування ринкових концепцій і підходів доохоплення усіх соціальних і гуманітарних проблем, втручаючись в традиційні сферивпливу політології, етики, соціології та права [31].
На такому підході базується концепція економічногоімперіалізму. Головний принцип цієї концепції проявляється в застосуванні ринковихпринципів не лише до економічних ресурсів, а до таких нових ресурсів розвитку якправа, політології, етики, соціології, вплив тощо.
Отже, згідно згаданої концепції: все продаєтьсяі має ринкову ціну. Реальна дійсність підтверджує актуальність постулатів концепціїекономічного імперіалізму на сучасному етапі.
Враховуючи ідеї цієї концепції, сьогодні доволіуспішно досліджуються проблеми громадського вибору, демократичної організації суспільства,парламентської діяльності, законотворчості тощо [32].
Таким чином ринкові перетворення в економіці обумовлюютьпотребу адекватних змін у праві, які забезпечували б їх ефективне правове регулювання.
Разом з тим, правова культура і правові концепціївпливають на економіку та розвиток економічної теорії. Слід вказати, що інституціональнаекономічна теорія передбачає, що правила ринкової поведінки, які містяться в законахінших нормативно-правових актах визначаються факторами економічного розвитку [31].
Варто також відзначити, що еволюція права, якамає багатовікову історію і склалась задовго до нашої ери, має під собою ринковуекономічну основу.
В Стародавньому Римі була вже досить розвиненаринкова економіка, яка закріплювалась цілою низкою законодавчих Кодексів і твердими,освяченими часом звичаями ділового обороту [31].Саме, як загальновідомо, в Римському праві були закріплені вимоги чесної конкуренції,справедливості і вільного підприємництва, які базувались на праві приватної власності.
Коли ж Рим втратив свою велич, а ринок відповідноскоротився, такий важливий і тонкий інструмент як римське право втратив свою актуальність.
Римське право стало практично не потрібне у варварськихдержавах, що утворились на розвалинах імперії. Це ще раз вказує на тісний зв’язокекономіки та права, якщо враховувати, що саме ринок впливав на тогочасну економіку.
Протягом значного проміжку часу римське право неотримувало практичної реалізації, і лише з розвитком середньовічного ринку і ростомміст, а відповідно і економічних відносин, сутність римського права почала відроджуватись.
Як справедливо вказується в літературі «Произошлачудесная и парадоксальная метаморфоза — древнее право, сложившееся пятнадцать — двадцать веков назад на основе обычаев древнего рынка и закрепленное законом ужепосле его практического исчезновения, пролежав тысячу лет в монастырях, вдруг воскреслов европейском рынке Нового времени [31].
З цього часу, коли економічний розвиток суспільстванабув нової якості, право почало відроджуватись. Положення римського права знайшлизастосування в різних державах світу.
Безумовно, значний досвід судової практики і новізаконодавчі акти, що відображали зміни в економічному житті провідних, на той час,держав світу вимагали певного узагальнення та кодифікації. Так, у Франції з'явивсявідомий Цивільний кодекс Наполеона.
Важливість і значимість Кодексу обумовлена тим,що стержнем його норм став захист прав і інтересів власника. Власник отримав найбільшіпріоритети в конфліктних ситуаціях. Закріпивши, і законодавчо оформивши відносинивласності саме таким чином, Кодекс став вагомим стимулом розвитку ринкових економічнихвідносин.
Звичаї ділового обороту та засади доброї совістілежали в основі прийнятого на основі римського права в 1896 році Цивільного уложенняНімеччини [31].
Аналогічну роль в стимулюванні розвитку економічнихвідносин відіграли Вестмістерські Статути (1285-1290 років), які, головним чином,забезпечили правове оформлення права приватної власності на землю[31], проблема врегулюванняякого є, до речі, наріжним каменем українського суспільства.
Безумовно, на сучасному етапі розвитку цивілізаціїпроблема співіснування і взаємозалежності права і економіки не втратила своєї актуальності.
Право і на даний час залишається вагомим регуляторомі стимулюючим фактором в розвитку економічних процесів. Для економіки важливу рольвідіграє приватне, а точніше цивільне право.
Cлід відзначити, що предмет цивільного права складаютьмайнові відносини, які є невід’ємною частиною економіки, одним з головних її елементів.
Норми цивільного права закріплюють правовий статусучасників економічних відносин, тобто фізичних та юридичних осіб та держави. У цивільномуправі знаходять правове оформлення права учасників економічних відносин.
Норми цивільного права вирішують питання правовогозв'язку товарів, предметів, що виступають об'єктами цивільного обороту й учасниківекономічних відносин. Особливе значення для становлення економічних відносин таздійснення ринкових перетворень набувають норми, що регулюють відносини власності.Адже як відомо саме власність є основою ринкових економічних відносин. Свого часув Цивільному кодексі Наполеона було відзначено, що власність є правом володіти ірозпоряджатися мовами найбільш абсолютним чином, не використовуючи її способом протизаконним.
У Конституції США життя, воля і власність визначеніяк рівнозначні права особи.
Варто зауважити також, що норми цивільного правазакріплюють правила переходу товарів, предметів та послуг від одного учасника економічнихвідносин до інших.
У контексті вказаного слід додати, що цивільнеправо визначає статус договору, його сторін, а отже визначає механізм переходу товаріввід виробника до споживача. Рівноправний та добровільний договір — головна умовафункціонування ринкових економічних відносин.
Визначення учасників економічних відносин, праввласності та розділів договору є основою приватного тобто цивільного права.
Проте, з розвитком ринку проблеми визначення правовогостатусу учасників економічних відносин, прав власності, розвитку договірних засаднабувають нового значення.
Поява нових об’єктів власності (наприклад, винахід,інформація, торгова марка тощо) виникнення яких обумовлено саме інтелектуальнимта економічним розвитком, ступенем розвитку економічних відносин, вказує на необхідністьїх закріплення у нормах права, а отже, правовому оформленні.
Нові об'єкти власності відрізняються високою мобільністюі транснаціональністю. Дійсно, винахід, інформація, торгова репутація не знаютькордонів. Їх потрібно захищати у всесвітньому масштабі. Саме це штовхає до зближеннянаціональних законодавств, до вироблення того, що дещо перебільшено названо загальнопланетарнимправом [31].
Безпосередній зв’язок права і економіки реалізуєтьсятакож через функції права, які обумовлюють службове призначення права в суспільстві.Серед функцій права важливе місце посідає так звана компенсаційна функція черезяку можна прослідкувати взаємодію економіки та права.
Норми права, регулюючи економічні відносини, маютьна меті забезпечити досягнення певного ефекту. Проте, інтереси учасників економічнихвідносини не завжди співпадають, і це досить часто веде до порушення їх прав тазаконних інтересів, а отже до виникнення спору.
Юридичний момент, на думку відомого дослідникаЕ.Б. Пашуканіса, починається там, де є протилежність інтересів[33]. І якщо, наприклад,одна сторона договірних відносин порушує права іншої сторони, то роль органу, щовирішуватиме такий спір, полягатиме у поновленні рівноваги інтересів учасників спору.
Одним з дієвих способів поновлення відповідностіміж різновекторними інтересами, і в першу чергу економічними є компенсація заподіянихзбитків в межах цивільно-правової відповідальності. Саме механізм компенсації забезпечуєвстановлення початку економічної еквівалентності, а, зрештою, певних відносин[34].
Крім того, право виконує і власне економічну функцію.Так, норми права, регулюючи трудову діяльність громадян, активно впливають на виробництвоі тим самим виконують економічну функцію.
Економічна функція характерна, зокрема, трудовомуправу [35].Ця функція трудового права проявляється в тому, що його норми впливають на економічнівідносини, встановлюючи міру праці та міру споживання, проводячи диференціацію працізалежно від її складності, стимулюючи економічними засобами високопродуктивну працюнайманих працівників.
Таким чином, право, виконуючи в суспільстві економічнуфункцію, впливає на формування ринкової економіки, захист прав і законних інтересівнайманих працівників.
Тісний зв’язок права і економіки проявляється привизначенні і законодавчому закріпленні статусу фінансів. На думку багатьох вченихфінанси являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються фондикоштів, які необхідні державі для забезпечення її життєдіяльності, тому державаза допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі,розподілі і використанні коштів фондів [36].
Фінансові ресурси необхідні державі завжди длязабезпечення всіх сторін її діяльності, причому чим більше розвивається держава,тим більше їй потрібно коштів, зокрема на фінансування соціальних, економічних програмтощо, і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогоюнорм права.
Безумовний вплив права на економіку і економічніпроцеси проявляється через призму норм Основного Закону України. Конституція Українизакріпила правові основи економічного ладу України.
Особливого значення норми Основного Закону набуваютьу зв’язку з тим, що саме ці норми, згідно частини 3 статті 8 Конституції Україниє нормами прямої дії, а отже вони підлягають практичному застосуванню, зокрема,на їх підставі можуть вирішуватись спори, що виникають між учасниками економічнихвідносин, провадитись захист прав і свобод громадян і господарюючих суб’єктів.
Конституція України містить основні принципи формуванняекономічного ладу в Україні. Вони, зокрема ґрунтуються:
по-перше, на визнанні статусу землі, її надр, атмосферногоповітря, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України,природних ресурсів її континентального шельфу, виключної (морської) економічноїзони об'єктами права власності Українського народу;
по-друге, на праві кожного громадянина користуватисяприродними об'єктами права власності народу відповідно до закону;
по-третє, на забороні використання власності нашкоду людині і суспільству;
по-четверте, забезпечення зі сторони держави рівностіусіх суб’єктів права власності перед законом;
по-п’яте, на забезпеченні захисту прав усіх суб'єктівправа власності і господарювання, соціальній спрямованості економіки.
Ці та інші правові принципи забезпечують формуванняі розвиток економіки України, її соціальну спрямованість.
Саме тому на сучасному етапі розвитку ринковихперетворень можна говорити про те, що стратегічним напрямом економічного розвиткунашої держави є побудова соціально-орієнтованої ринкової економіки. Тобто такогоекономічного устрою, який базуватиметься на визнанні верховенства прав і свободлюдини та забезпеченні економічного добробуту Українського народу.
При цьому слід врахувати, що формування соціальноспрямованої змішаної економіки можливе при умові, що поряд з її державним сектороммає функціонувати розвинутий приватний сектор народного господарства, де мають взаємодіятидержавні та ринкові регулятори економічних відносин, оптимальне співвідношення якихповинно сприяти зростанню продуктивності суспільної праці, ефективності національногонародного господарства, забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її матеріальногота духовного буття [37].
Варто, нагадати, що свого часу в основі розвиткуекономіки післявоєнної Німеччини лежала, як відомо, теоретична концепція „соціальногоринкового господарства“ [38].
Тому можна зробити висновок, що право впливає наекономіку, по-перше, як чинник упорядкування економічних відносин та економічнихпроцесів; по-друге, як інструмент здійснення економічної політики, як зі сторонидержави, так і зі сторони господарюючих суб’єктів.
З огляду на зазначене, досить актуальною є теза,що право виступає фактором впливу на економіку, як закономірність її власного розвитку[39]. При цьомуйдеться, головним чином про соціальну сторону такого зв’язку, пов’язану з організацієювиробничого процесу, відносинами власності тощо.
Поряд з цим, вплив права на економіку проявляєтьсячерез віднесення права до засобів формування в нашій державі соціально орієнтованоїринкової економіки. Саме за допомогою правових норм держава спрямовує розвиток економічнихвідносин в певному напрямі. І основна роль права в цьому процесі цілком очевидна.
Правові засоби здатні відіграти ключову роль вздійсненні ринкових перетворень в економіці завдяки притаманній їм специфіці — обов’язковостіправових приписів і забезпечуваності належного їх виконання усіма учасниками економічнихвідносин.
Теоретичні дослідження складних і суперечливихпроцесів, що відбуваються в економіці України, вказують на необхідність розробкиі прийняття нормативно-правової бази економічних реформ, які б були зорієнтованіна становлення, формування сучасної ринкової соціально орієнтованої економіки, і,в першу чергу, визначення правового становища її суб’єктів, створення дієвих механізмівреалізації та захисту їх прав.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Економіка впливає на право через виробничі відносини,як один з невід’ємних елементів її структури, які створюють необхідну основу формуванняправа.
2. Право взаємодіє з економікою через визначенняправового статусу підприємств та інших господарюючих суб’єктів, які виступають рушійноюсилою економічних перетворень в економічній сфері. В той же час, господарюючі суб’єкти,використовуючи ринкові засади впливають на право через механізм договірного регулювання.
3. Право через правове забезпечення економіки сприяєформуванню нових економічних відносин.
4. Право, виконуючи у суспільстві економічну функціювпливає на формування ринкової економіки через захист прав і законних інтересівнайманих працівників.
5. Право впливає на економіку, зокрема,
як чинник упорядкування економічних відносин таекономічних процесів;
як інструмент здійснення економічної політики,як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів;
право закріплює економічні відносини, що складаютьсяв державі, гарантує їх стабільність;
право стимулює формування нових економічних відносин;право підтримує і охороняє економічні відносини.
6. Конституція України, як головне джерело праваУкраїни, містить основні принципи формування економічного ладу України. ОсновнийЗакон України визначив головним пріоритетом економічного розвитку України побудовусоціально-орієнтованої ринкової економіки. Тобто такого економічного устрою, якийбазується на визнанні верховенства прав і свобод людини та забезпеченні економічногодобробуду Українського народу.
Отже, можна зробити висновок, що право є однимз найбільш важливих чинників в створенні основ для формування в Україні сучасноїринкової економіки. При цьому варто також підкреслити, що право і економіка, яксоціальні явища, перебувають в постійному взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежностіодин від одного.
1.2 Ринкові економічні відносини як предметправового регулювання. Визначення правового регулювання економічних відносин
З проголошенням в Декларації про державний суверенітетУкраїни економічної самоcтійності Української РСР, Верховна Рада Української РСРвизнала за Україною право самостійно будувати свою економічну систему, визначатиїї структуру, напрями розвитку. Адже наявність економічної самостійності, власноїекономічної системи є необхідною передумовою державного суверенітету країни, формуваннязасад загальновизнаної у світовій практиці ринкової економіки.
В той же час, існуюча на момент набуття Україноюнезалежності її економічна система функціонувала в адміністративно-плановому режиміі, як виявилося з часом, не технологічною і непридатною для функціонування у вільноринковомурежимі.
Як доречно підкреслюється в літературі, Українав історичному вимірі лише стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень,і багато об’єктивних та суб’єктивних чинників минулого, серед яких найголовнішимє людський фактор, залишаються в тій самій якості, що була успадкована від колишньоїадміністративно-командної системи господарювання і управління[40].
Тому серед найважливіших перешкод на шляху трансформаційнихпроцесів є не стільки зовнішні діяння і загрози, скільки внутрішні обмеження успадкованогостану суспільної свідомості як окремої „радянської людини“, так і тієїуспадкованої соціальної структури суспільних відносин взагалі, основною складовоюякої є та ж сама людина.
В посттоталітарному суспільстві, на всіх його шаблях,і на рівні правлячої державної верхівки, і на рівні пересічних громадян, не сформована,та й не могла бути за такий нетривалий час незалежності України сформована демократичнаправова і політична культура.
Слід усвідомлювати, що на процес організації іздійснення соціально-економічних перетворень в Україні продовжують впливати існуючікультурно-правові домінанти і, в першу чергу, успадкований від колишнього СРСР такзваний соціогенетичний код абсолютизації значення і ролі держави, партійно-політичноївлади, яка, по суті, була спотворенням суверенної державної влади, крайнього антиетатизмуі антиюридизму, узурпацією громадянського суспільства.
Саме тому не можна прямо, без урахування особливостейісторичного перехідного стану України, переносити в нашу дійсність досвід країн,які вже десятиліттями, більш-менш стало, розвиваються шляхом політичної і економічноїдемократії, де принцип верховенства права став органічним підгрунтям законотворчоїі законозастосовчої діяльності держави, що знаходиться під соціальним контролемінституцій громадянського суспільства.
Наразі, слід відзначити, що формування в економіцінезалежної України ринкових засад, як це було визначено ще Законом Української РСРвід 03.08.1990 року №142-XII „Про економічну самостійність Української РСР[41] значною міроюзалежить від правового забезпечення економічних реформ, а також від створення належноїінфраструктури, яка має сприяти формуванню якісно нових економічних відносин черезстимулювання ділової активності, добросовісної конкуренції, прогресивних ринковихтехнологій, процесу залучення інвестицій.
Натомість, вирішення цих завдань вимагає створеннявідповідної правової основи, а отже переорієнтацію принципів і засад правового регулюваннясуспільних відносин [42].
І це цілком очевидно, якщо взяти до уваги ту обставину,що в адміністративно-командній економіці воно будується на засадах організаційноїсубординації та координації, в той час як учасники ринкового економічного середовищав першу чергу намагаються задовільнити власні потреби.
Саме тому формування ринкових засад в економіцігрунтується на розширенні економічної свободи господарюючих суб’єктів та повноваженьпо регулюванню своєї діяльності, заохочення їх підприємницької активності, рівновагиміж прагненням до задоволення особистих інтересів і інтересів суспільства в цілому.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок,що економічні відносини, які прийшли на заміну планово-організаційному господарюваннюв умовах командно-адміністративної системи, потребують правового регулювання напринципово інших засадах, які б відповідали ринковому середовищу.
Як справедливо підкреслюється у юридичній літературі,основи будь-якої сучасної ринкової економіки — це, по-перше визначення правовогостановища учасників цивільного обороту; по-друге, досконало розроблене договірнеправо, яке дозволяє контрагентам досягти власну мету; по-третє, чіткі поняття яктитулу власника, так і суб’єктивних прав власника, можливості їх відчуження в інтересахїх володільця, що забезпечуватиме передусім відповідну основу для одержання кредиту;по-четверте, надійний механізм, здатний забезпечити об’єктивне і швидке вирішенняспорів і виконання судових і арбітражних рішень[43].
Вирішення цих завдань лежить в площині переосмисленняпідходів і засад правового регулювання економічних відносин.
Варто нагадати, що термін “регулювання»походить від латинського слова regula (норма, мірило) і означає процес свідомогоупорядкування, встановлення певного порядку, обов'язків.
В юридичній літературі, під правовим регулюваннямрозглядається, процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичнихнорм (норм права) [44].
Таким чином, головним інструментом здійснення правовогорегулювання є правові норми. Головна роль норм права в правовому регулюванні суспільнихвідносин наголошується і іншими вченими юристами. Так, в підручнику по загальнійтеорії держави і права за редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук,професора В.В. Копейчикова, під правовим регулюванням розглядається вплив правана суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права[45].
Отже, мірилом такої дії є досягнення певного рівняпорядку, упорядкованості. Разом з тим, слід відмітити, що метою правового регулюванняє не тільки створення умов упорядкованості суспільних відносин, які були б всебічнозабезпечені, як юридично, так і економічно, і дозволяли б особі реалізувати своїприродні права та захистити у випадку їх порушення, а й сприяння формуванню суспільноїправосвідомості гуманістичного характеру.
Це означає встановлення гармонійного характерувідносин особи, суспільства і держави, де людина, її права і свободи визнаватимутьсянайвищою соціальною цінністю, головним системоутворюючим чинником суспільства, забезпеченняфункціонування суспільного і особистого життя, при дотриманні порядку і норм поведінкиу відповідності з морально виваженими юридичними засобами.
Варто зауважити також, що важливим завданням державина сучасному етапі є забезпечення трансформації позитивних макроекономічних показників,досягнутих в економіці нашої держави у поліпшенні соціально-економічного добробутуукраїнського народу, підвищенні платоспроможності населення[46], і у першучергу, через правові механізми.
Необхідність правового регулювання суспільних відносинзумовлена, зокрема, рівнем сталості та стабільності суспільних відносин, рівнемвизначеності предмета, засобів та методів правового регулювання тощо. Разом з тим,серед них одне з важливих місць посідає рівень економічного розвитку суспільства,який здійснює визначний вплив на формування суспільних відносин та їх зміст, тобтопредмет правового регулювання.
Правове регулювання має також враховувати і специфікувласної економіки, особливості функціонування стратегічних для неї об’єктів, враховуватиі інші чинники, які мають форсувати ринкові перетворення в економічній сфері, ане гальмувати їх [47].
Регулюючий вплив права на суспільні відносини,головним чином, проявляється в конструюванні за допомогою його норм моделей обов’язковоїабо дозволеної поведінки суб’єктів цих відносин.
Правове регулювання суспільних відносин здійснюєтьсявиключно за допомогою юридичних засобів, що обумовлюються специфікою методу правовогорегулювання суспільних відносин.
Сучасний стан наукових розробок стосовно методуправового регулювання в теорії права і в галузевих правничих науках вимагає уточненняпозицій в частині самого розуміння методів правового регулювання, їх елементів такритеріїв класифікації.
Так, у відношенні розуміння і трактування терміну«методу правового регулювання» вчені в цілому відстоюють єдину позицію.Під методом правового регулювання прийнято розглядати сукупність прийомів та засобівправового впливу, направлених на регулювання правом суспільних відносин.
Таку позицію, зокрема, відстоюють С. Алєксєєв[48] та Л. Явич[49]. Вчені цілкомобгрунтовано вказують на те, що зміст методу правового регулювання являє собою системуприйомів та засобів правового впливу на суспільні відносини.
В цьому проявляється одна з особливостей правовогорегулювання.
Отже, правове регулювання суспільних відносин обумовлюєтьсяособливостями його методу. Саме метод правового регулювання дозволяє найбільш повноохарактеризувати зміст і сутність регулюючого впливу норм права на суспільні відносини,а зрештою відповісти на питання в чому проявляються особливості правового регулюваннясуспільних відносин.
Слід відзначити, що оскільки метод правового регулюванняявляє собою сукупність прийомів, способів і засобів впливу за допомогою права наволю і свідомість людей, їх поведінку в правовідносинах, а зрештою є способом досягненнябажаного результату, то, безумовно, не можна не відзначити, що методи правовогорегулювання за своїм змістом можуть бути різні.
До головних способів та прийомів, за допомогоюяких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, у вітчизняній юридичнійнауці відносять: дозвіл, зобов’язання та заборону[45].
Таким чином, в літературі виділяється два рівніправових засобів, що охоплюються методом правового регулювання: вольовий і матеріальнийабо змістовний [39].Так, вольовий спосіб (рівень) реалізується за допомогою різних засобів впливу наповедінку людей. Йдеться, зокрема, про такі засоби, як зобов’язання до здійсненняпевних дій, надання суб’єкту певної можливості діяти певним чином, заохочення запевні дії, рекомендація щодо певних дій або заборону діяти певним чином.
Змістовний рівень методу проявляється через фактори,які обумовлюють можливості поведінки шляхом визначення статусу суб’єктів права,визначення відповідальності за порушення правових приписів. При цьому варто підкреслити,що ці чинники знаходять свій правовий вираз через вольові елементи методу. Томуварто зупинитись на визначенні саме вольових елементів методу правового регулювання.
Акцентуючи увагу на такому юридичному засобі правовогорегулювання, як дозвіл, необхідно вказати, що його особливість проявляється в наданнісуб’єкту суспільних відносин права на здійснення певних юридичних дій.
Прикладом цього виду юридичного засобу є наданнясуб’єктам підприємницької діяльності права визначати напрями їх господарської діяльності.На відміну від дозволу, зобов’язання, полягає в закріпленні в нормах права необхідностіпевної поведінки суб’єкта суспільних відносин в тих чи інших обставинах.
Особливість заборони проявляється в юридично закріпленійнеобхідності утримуватись суб’єктам суспільних відносин від певних дій. Прикладомзаборони є недопустимість необґрунтованої відмови у прийнятті особи на роботу.
Визначені юридичні засоби правового регулюваннясуспільних відносин досить тісно взаємозв’язані між собою, тому, що лише за такоїумови вони є ефективні і досягають своєї мети. Так, наданий суб’єкту суспільнихвідносин дозвіл на здійснення певної поведінки буде реальним та ефективним, колина іншого суб’єкта буде покладено зобов’язання задовільнити вимоги, які у зв’язкуз цим, виражені уповноваженим суб’єктом.
Найбільш повно такі методи проявляються на рівнігалузей права, де вони складають внутрішній комплекс прийомів, визначених законодавцемз урахуванням особливостей предмету правового регулювання, а зрештою — необхідностідосягнення максимального соціально-економічного ефекту правового регулювання.
Найбільш повно метод правового регулювання, якдоречно зазначається в літературі, можна дослідити через призму їх класифікації.
В основу класифікації методів правового регулюванняможуть бути покладені різні критерії (наприклад, зміст методів, соціальне призначенняправа тощо) [50].Проте дослідження методів в такому ракурсі можливе, коли йдеться про специфіку методівправового регулювання окремих галузей права.
Вказані особливості правового регулювання суспільнихвідносин є необхідною умовою визначення особливостей правового регулювання економічнихвідносин. Натомість для дослідження методів правового регулювання економічних відносиннайбільш принципове значення мають саме міжгалузеві методи.
Вчені, зокрема, виділяють декілька критеріїв длякласифікації міжгалузевих методів правового регулювання. По-перше, за типами правовогорегулювання виділяють загальнодозвільні та дозвільні методи; по-друге, за способамивпливу на поведінку людей виділяють метод заборони, зобов‘язуючий, уповноважуючий,рекомендуючий метод та метод заохочень; по-третє, за характером взаємовідносин учасниківправовідносин, виділяють централізований та децентралізований методи правового регулювання[39].
Безумовно наявність різних методів правового регулюванняобумовлена, насамперед, тим, що економічні відносини регулюються нормами різнихгалузей права.
Практична реалізація та співвідношення цих методівє однією з найскладніших проблем правової науки. Це пояснюється вченими складністюпроцесів пізнання і відображення в актах законодавства об’єктивних взаємовідносинправа і економіки, предмету і методу правового регулювання, складністю суспільнихпроцесів [39].
Однак, перш ніж розглянути це питання, видаєтьсянеобхідним певну увагу приділити сутності економічних відносин, що виступають предметом(об’єктом) правового регулювання.
На думку Т.Р. Орєхової визначити об’єкт правовогорегулювання — означає, насамперед, встановити внутрішню будову (структуру, складі спосіб взаємозв’язків між структурними елементами тощо) об’єкта регулювання, принципийого функціонування і трансформації [51].
В якості об’єкта правового регулювання можна виділитисуспільні відносини. Як правило, в літературі акцентується увага на трьох основнихгрупах суспільних відносин, які окреслюють сферу правового регулювання[51].
Першу групу складають відносини людей з обмінуцінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільш яскраво виявляєтьсяможливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, оскільки у взаємоприйнятномуобміні майном заінтересовано і усе суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносинибудуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виявлення цінностімайна у грошовому еквіваленті).
Другу групу утворюють відносини з владного управліннясуспільством. Управління здійснюється для задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальнихінтересів. Зрозуміло, що провідну роль тут відіграють органи державної влади і управління.
Третя група включає відносини із забезпечення правопорядку,що мають забезпечити нормальний хід процесів життттєдіяльності і управління в суспільстві.Ці відносини спрямовані на забезпечення належної поведінки людей у двох зазначенихсферах.
На думку Р.З. Лівшиця, суспільні відносини, яківходять до цих груп, і складатимуть предмет правового регулювання [52].
Таким чином, виходячи з зазначеного можна зробитивисновок, що об'єктом правового регулювання виступає соціальна сфера, яку складаютьщонайменше три компоненти:
а) люди (без них не було б ніяких суспільних відносин);
б) суспільні відносини (соціальні зв'язки, залежностірозмежування);
в) поведінка людей.
Право регулює поведінку через впровадження у соціальнуструктуру особливих суспільних відносин — правових, котрі у взаємодії з іншими суспільнимивідносинами формують фактичну поведінку суб'єкта: усякий конкретний акт поведінкилюдини є результатом впливу на нього усього комплексу соціальних зв'язків, у якихвін знаходиться.
У певних ситуаціях переважаюче значення для виборусуб'єктом варіанта поведінки має правове відношення, що зумовлюється нормами права.Право регулює різні соціальні сфери, і кожна сфера вимагає для себе різних комбінацій,різних сполучень юридичних прийомів впливу.
Зрозуміло, що відносини з еквівалентного обмінуцінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способіврегулювання, ніж ті, які застосовуються для регламентації управлінських рішень.
Безумовно, визначальний вплив на економічні відносиниздійснюють ринкові перетворення. Становлення ринкових відносин в економічній сферіобумовлює формування економічних відносин на якісно новій основі та принципах.
В літературі визначенню «ринок» приділяєтьсявелика увага [53].Свого часу першу спробу трактування терміну «ринок» зробив французькийекономіст Круно, на думку якого він означає «будь-який район на якому взаємовідношенняпокупців та продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті ж товари мають тенденціюлегко і швидко вирівнюватись» [54].
З того часу увага до ринку та відповідно до економічнихвідносин, що формуються в ринковому середовищі, не спадає. Вчені по-різному оцінюютьта характеризують ці важливі елементи світової цивілізації. Англійський економістА. Марлаш, акцентуючи увагу на характеристиці «ринку», зауважив, що«чим більш досконалий ринок, тим сильніша тенденція до того, щоб у всіх йогопунктах в один і той же час платили за одну і ту ж річ одинакову ціну» [53].Серед інших визначень «ринку» певний інтерес представляють такі трактування,що характеризують ринок як “пункт, де здійснюється перехід товару з рук в руки.” [55];.“будь-яку взаємодію, в яку вступають люди для торгівлі одне з одним" [56];“один з ефективних способів регулювання відтворювального процесу, роздержавленнявласності та реалізації економічної самостійності підприємств з метою отриманняприбутку та задоволення потреб суб’єктів цього ринку" [57].
Отже, ринок розглядається не лише як місце, девідбувається зустріч продавців з покупцями товару, а систему складних зв’язків,відносин, пов‘язаних з виробництвом та розподілом товарів, засіб регулювання тавпливу та такі процеси.
У відомій книзі “Економікс”, ринок розглядаєтьсяяк “інститут або механізм, який зводить покупців з продавцями окремих товарів іпослуг” [53].
Більш виважений підхід до визначення змісту ринкуробить Д.В. Валовой, на думку якого, ринок можна розглядати принаймі у трьох аспектах:
по-перше, дослідник вказує, що ринок можна розглядати,як базар, тобто місце торгівлі та обміну товарами;
по-друге, ринок, розглядається ним як особливийсектор суспільного відтворення, тобто сфера, що поєднує виробників з споживачамиі характерне для періоду становлення товарного виробництва;
по-третє, ринок, як пише автор, — це абстрактнатеоретична економічна категорія.
На сучасному етапі перехід до ринку, на думку Д.В.Валового, означає заміну планових методів управління економікою, її стихійним регулюванням[57]. Зазначенапозиція підкреслює безпосередній зв’язок ринку і економічних відносин. Формуванняринку та ринкової інфраструктури є необхідною передумовою становлення ринкової економіки.
Отже, ринок являє собою сукупність економічнихвідносин між різними типами фірм (промисловими, торгівельними, індивідуальними,корпораціями, державними фірмами та іншими) та індивідами стосовно відчуження товарівта послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Подібна точка зору щодо сутності ринку даєтьсяв юридичній літературі. Так, в юридичній енциклопедії під редакцією Ю.М. Тихомирова,ринок розглядається як сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну,за допомогою яких здійснюється реалізація товарів та остаточно визнається суспільнийхарактер закладеної в них праці.
При цьому, авторами даного визначення підкреслюється,що ринок є формою зв’язку між товаровиробниками, а тому в його основі лежать економічнівідносини породжені розподілом праці та форм власності на засоби виробництва [21].
Виходячи з цього, ринок слід розглядати як визначенусукупність економічних відносин між різними типами фірм і індивідів стосовно купівлі-продажутоварів та послуг, де відбувається остаточне визначення їх вартості та реалізації,завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зменшення витрат виробництваі підвищення суспільної користі товарів, покращуються пропорції розвитку народногогосподарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення та формуванняцілісної економічної системи, а також здійснюється безпосередній контроль споживачівза виробництвом.
Отже, можна зробити висновок, що ринок, за своєюсутністю являє собою сукупність економічних відносин між різними видами суб’єктівстосовно купівлі-продажу різних товарів, робіт, послуг, в межах яких визначаєтьсяостаточна вартість їх реалізації.
Таким чином, ринок справляє вагомий вплив на економічнівідносини, їх форму і забезпечує розвиток. Під впливом ринку економічні відносининабувають якісно нової сутності і розуміння. Економічні відносини уособлюють і віддзеркалюютьпритаманні ринку риси та особливості. Саме тому економічні відносини, що формуютьсяв умовах ринку має сенс розглядати як ринкові.
Багатоаспектність та багатогранність «ринку»як системи економічних відносин вказує і на багатогранність ринкових економічнихвідносин.
Щоб уявити комплексне (або системне) визначеннясутності ринкових економічних відносин, необхідно з’ясувати їх основні функції.Ними є:
1) здійснення остаточного визначення вартості товарів тапослуг і їх реалізація, перетворення продукту праці в товар;
2) забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення(зокрема, зв’язку між виробником і споживачем), формування цілісної національноїекономічної системи та її зв’язку з іншими національними економіками в масштабісвітового ринку;
3) змушення виробників товарів та послуг знижувати індивідуальнівитрати в порівнянні з суспільно необхідними і підвищення суспільної користі товарівта послуг, їх якості і споживчих якостей;
4) регулюючий вплив на економіку взагалі, на співвідношенняміж різними сферами і галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможногопопиту і пропозиції, накопичення і попиту та інших пропорцій;
5) посилення конкуренції між виробниками товарів і послугу межах як окремих країн, так і світового господарювання.
Таким чином, під ринковими економічними відносинамислід вважати такі відносини, що виникають з приводу виробництва та розподілу матеріальнихблаг.
До ринкових економічних відносин належать і майновівідносини, учасники яких перебувають по відношенню один до одного в однаковому правовомустановищі і податкові — учасники яких перебувають у нерівних правових умовах.
Слід відзначити, що ринкові економічні відносини,за своїм змістом, це також, по-перше, система товарно-грошових відносин; по-друге,система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільного підприємництва.Безумовно такі чинники мають безпосередній вплив не лише на економічні відносини,а й на методи їх правового регулювання.
Отже, економічні відносини, що формуються на сучасномуетапі мають ринковий характер. І головна їх мета забезпечити соціальну спрямованістьекономічного розвитку держави, поліпшення якісних показників життя наших людей[58], а, отже, забезпечитипрактичну реалізацію прав та свобод особи. В цьому проявляється їх головна особливість,що відрізняє їх від планово-командних, що будувались у радянські часи.
Для правового регулювання економічних відносинхарактерно використання усіх юридичних засобів, зокрема, дозволу, зобов’язання тазаборони.
Усі юридичні засоби, за допомогою яких поведінкасуб’єктів економічних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів,які містяться в правових нормах, об’єднуються в механізм правового регулювання економічнихвідносин.
Основою правового регулювання економічних відносинє правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на усі суспільні відносини.
Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльністьуповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні.В той же час, слід врахувати, що якісна сторона правового регулювання, значною міроюзалежить від того, наскільки правові норми враховують закономірності суспільнихвідносин, які підлягають правовій регламентації.
До речі, в літературі сформована теорія щодо безпосередньоїзалежності економічних відносин від правових норм. Її прибічники пов’язують вирішенняекономічних проблем, а зрештою — накопичення національного багатства виключно взалежність від законодавчої діяльності держави.
Так, досліджуючи залежність норм права на економічніпроцеси Р. Барр вказував, що економіка є штучним механізмом, багаточисельні деталіякого можуть підтримуватися в рівновазі лише цілим набором постанов та указів[59].
Важливим елементом правового регулювання економічнихвідносин є правові відносини, тобто суспільні відносини, що врегульовані правовиминормами. Регулюючи економічні відносини, правові норми надають їм певної юридичноїформи, а його учасникам статусу суб’єктів права, які наділяються суб’єктивними правамита юридичними обов’язками.
Відтак, як справедливо, підкреслюється Р. Барром,правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормімодель поведінки суб’єктів набуває реального буття[45].
Серед інших елементів механізму правового регулюванняекономічних відносин варто також виділити акти реалізації прав та обов’язків, якдії суб’єктів щодо здійснення приписів правових норм. Як правило, реалізація правта обов’язків може провадитись в межах певних правовідносин, наприклад через укладеннядоговору тощо.
Ефективність правового регулювання головним чиномзалежить від оптимального поєднання механізмів державного регулювання і ринковоїсаморегуляції. Тобто визначення меж і ролі держави та державного регулювання ринковихекономічних процесів та ролі і місця господарюючих суб’єктів та інших учасниківекономічних відносин у процесах ринкових перетворень.
У зв’язку з цим, на сучасному етапі ринкових перетвореньв Україні є необхідність переосмислення ролі держави в правовому регулюванні економічнихвідносин. Адже включення ринкових механізмів в регулювання економічних відносинведе до звуження ролі держави як регулюючого суб’єкта.
В той же час держава має забезпечувати виконаннясоціально-економічних завдань, зокрема, зниження масштабів бідності, зниження заборгованостіз соціальних виплат, підвищення мінімальної заробітної плати тощо[60].
З огляду на зазначене, можна зробити такі висновки:
1. Правове регулювання економічних відносин обумовлюєтьсянизкою різних чинників, серед яких центральне місце посідає специфіка методу правовогорегулювання та ринок, як механізм моделювання економічних відносин в нашому суспільстві.
2. Ринкові економічні відносини складають предмет правовогорегулювання і характеризуються як: по-перше, система товарно-грошових відносин;по-друге, система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільногопідприємництва.
3. Під правовим регулюванням економічних відносин, слідрозглядати дію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільнихта інших міжгалузевих методів правового регулювання через призму яких і забезпечуєтьсястановлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
4. Основою правового регулювання економічних відносин єправові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на економічні відносини.Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави,що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні.
1.3 Співвідношення державного регулюванняі саморегулювання ринкових економічних відносин
Історичний досвід свідчить, що держава завжди виконувалапевні економічні функції. Вона в нормативно-правовому порядку встановлювала правилаповедінки учасників економічних відносин. В державних судових органах розглядалисьне тільки кримінальні чи адміністративні справи, а й майнові, господарські конфлікти.Держава збирала податки, і встановлювала відносини між органами держави та платникамиподатків.
Однак у цілому економічна роль держави ще на початкуXX сторіччя була гранично обмежена [61].В той же час, слід вказати, що наслідки економічної кризи 30 — х років минулогосторіччя, яка охопила світову економічну систему, сприяла переоцінці ролі ринковогосаморегулювання та переходу до активного державного регулювання економіки.
Актуальність такого досвіду важлива, якщо взятидо уваги те, що економічні відносини, формування яких на сучасному етапі обумовленопобудовою ринкової економіки, являють собою модель економічного розвитку.
Державне регулювання відіграє важливу роль у всіхкраїнах, у тому числі і країнах із високорозвинутою ринковою економікою. Державаі ринок поділяють між собою функції і сфери управління. Однак різні економічні системисуттєво відрізняються одна від одної по співвідношенню ролей держави і ринку в регулюванніекономічних процесів. Як свідчить практика багатьох країн і наш вітчизняний досвід,сучасне суспільство вимагає з’єднання ринкового саморегулювання з державним, адміністративнимі законодавчим механізмом за допомогою, насамперед, фінансово-економічних важелів.
У зв’язку з цим виникає питання про припустимімежі втручання держави, а отже використання нею наявних правових інструментів, уфункціонуванні економіки. Це питання є надзвичайно актуальним для України, де довгийчас домінувала практика понадмірного державного контролю, і зрештою адміністративно-правовоговпливу, за діяльністю усіх суспільних інститутів і кожної окремої людини.
В Україні ж сьогодні існує наявність певних обмежуючихрозвиток ринкових відносин факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Йдеться передусім про обмеження ресурсного характеру(недостатність обігових коштів, енергоносіїв, обумовлена переважанням в структуріекономіки енергоємних підприємств тощо), нерозвинену ринкову інфраструктуру (фінансово-банківськасистема, фондовий ринок та ін.).
Це також подекуди надмірний державний контрольнад економічними процесами, що призводить до надмірного правового забезпечення відносину сфері підприємницької діяльності, а отже, до обмеження свободи підприємництва.
З іншого боку, формування ринкового механізму безцілеспрямованої політики ефективно діючої влади, озброєної надійними джерелами інформаціїй науковим інструментарієм, приховує небезпеку утворення колоніальної, потворноїза своїм характером структури національної економіки.
Яскравим прикладом є сучасний розвиток господарськогокомплексу України, в структурі експорту якого дедалі більшу питому вагу займає сировината напівфабрикати і набули явно непропорційної ваги металургія та інші енергоємніта матеріаловитратні виробництва.
У той же час мають стійку тенденцію до регресувисокотехнологічні галузі економіки (електроніка, точне машинобудування тощо). Подолатиці негативні тенденції можливо лише виваженим, науково-обгрунтованим державно-правовимрегулюванням макроекономічних процесів.
Сьогодні в Україні спостерігається парадоксальнеявище: з одного боку, існує надмірний державний контроль над економічними процесами,а з другого — недостатність ефективного державного управління господарським комплексом.
Виходячи з цього можна зробити висновок про те,що здійснювана нині в Україні адміністративна реформа не повинна зводитись лишедо скорочення апарату органів виконавчої влади, а мати за мету якісне покращенняй підвищення ефективності його роботи по здійсненню ринкових перетворень в економічнійсфері. Причому перетворення в економічній сфері слід розглядати через призму вирішеннясоціальних проблем, оскільки саме тут закладається і зміцнюється підґрунтя для реалізаціїконцепції соціальної держави, якою Україна проголошена у статті 1 Основного ЗаконуУкраїни [62].
У літературі висловлюється думка, що в сучаснійринковій системі держава, як правило, покладає на себе функції, які ринок не здатнийвиконувати сам по собі або може їх виконувати недостатньо ефективно[63]. До числа такихфункцій відносять:
1) утворення правової основи, яка сприяє ефективномуфункціонуванню ринкової економіки;
2) коригування розподілу економічних ресурсів узв’язку з існуванням «зовнішніх ефектів» і «суспільних сил»;
3) здійснення значних структурних змін в економіці,обумовлених НТР;
4) пом’якшення періодичних криз і стимулюванняекономічного росту;
5) вирішення екологічних проблем;
6) соціальний захист населення.
Характерною рисою всіх ринкових перетворень у постсоціалістичнихкраїнах є зведення до мінімуму директивно-адміністративного впливу держави на економікуз метою надання простору для самостійного розвитку.
Держава виконує вказані функції за допомогою права.Через правові механізми держава регулює економічні відносини, надаючи їм певноїправової форми [64].
У цих умовах основним завданням держави стає контрольза станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних та інших економічнихважелів.
Тому відмова від централізованої системи керуванняне означає, що взагалі відпала необхідність у централізованому регулюванні, змінюютьсялише функції, методи і форми цього регулювання. Однак роль макрорегулювання в перехіднийперіод не слабшає, а посилюється.
Отже, економіка цивілізованих країн є державно-регульованою.
Державне регулювання, як зазначають дослідникипитання щодо визначення ролі держави в ринковій економіці, переслідує три мети:
мінімізація неминучих негативних наслідків ринковихпроцесів;
створення правових, фінансових і соціальних передумовефективного функціонування ринкової економіки;
забезпечення соціального захисту тих шарів«ринкового суспільства», стан яких у конкретній ситуації стає більш защемленим"[65].
У реальному житті ніяка теоретична модель організаціїринкової економіки не функціонує у чистому вигляді. Ринок завжди якоюсь мірою доповнюєтьсяй обмежується втручанням (регулюванням) державної влади. У сучасній економіці переплітаються,у різних пропорціях, елементи і механізми ринкової системи і державного регулювання.
Є.Л. Стрельцов з цього приводу наводить три основнихвзамопов‘язаних блоки.
Так, перший блок представлений власно ринковимивідносинами, для яких характерний вільний пошук взаємовигідних продавців і покупців,конкуренція, відповідна динаміка цін, нові види господарської діяльності і т.п.
Другий блок — це відношення, пов’язані з державнимрегулюванням економічних процесів. Інша справа, за допомогою яких засобів це можездійснюватuся: прямих чи непрямих. Але навіть у розвинутих в економічному планікраїнах існує могутня система регулювання на основі банківської системи, кредитно-фінансовоїполітики, податків, прийняття необхідного законодавства, боротьби з різними правопорушеннямита злочинами в економіці тощо.
Третій блок такої моделі — система соціальногозахисту тих прошарків населення, які потребують цього[66]. Такий підхідґрунтується на поєднанні державного регулювання економічних відносин та наданняправа їх учасникам самостійно визначати свій статус.
З огляду на зазначене, слід вказати, що основнимзавданням держави стає контроль над станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових,кредитних і інших економічних важелів.
Щодо прямих адміністративних важелів впливу, товони мають застосовуватися лише у разі порушення суб’єктами господарювання вимогзаконодавства або виникнення надзвичайної економічної ситуації.
За нормальних умов головну роль має відіграватимакрорегулювання економічних процесів. Зокрема, важливого значення набуває створенняефективної і надійної податкової системи. Наприклад, швидке просування по шляхуринкових перетворень Польщі, Чехії, Угорщини, а також Словаччини, було обумовленотим, що ці держави без затягувань реформували вже на самому початку 1990-х роківподаткове законодавство, забезпечили його стабільність і надійність, максимальнонаблизили його до європейських країн [67].
Разом з тим, слід відмітити, що в літературі немає одностайної думки щодо місця держави ринкових економічних відносин і саморегулюванняринку. В економічній теорії сформовано ціну низку вчень позицій щодо ролі державив ринкових відносинах [68].Безумовно, питання щодо моделей державного регулювання економічних відносин цілкомзаслуговує на окреме наукове дослідження.
В той же час, особливої уваги, з точки зору перспективипрактичної реалізації, заслуговує так звана «змішана економіка». Самеїї успішно втілює в життя більшість держав, які останнім часом досягли успіхів векономічній сфері.
На думку С. Мочерного, саме змішана економіка єоднією з найкращих моделей ринкової економіки [69].
За своєю суттю змішана економіка являє собою такумодель соціального і економічного розвитку, яка передбачає:
по-перше, співіснування приватної і державної формвласності;
по-друге, поєднання планування і застосування ринковихметодів регулювання економічних відносин. При цьому необхідною умовою провадженняринкових засад є соціальна злагода в суспільстві і державі.
Як справедливо вказується в літературі, злагодазавжди була однією з найважливіших ознак цивілізованого суспільства[70].
Отже, змішана економіка поєднує в собі регулюванняекономічних відносин, як суто ринковими методами так і втручанням держави в економічніпроцеси.
Розбудова ринкової економіки змішаного типу найбільшповно відповідає тенденціям економічних перетворень, які закладені в КонституціїУкраїни. В роботі вже акцентувалась увага на тому, що Основний Закон України визначаєстратегічну мету економічного розвитку України — побудову соціально орієнтованоїекономіки ринкового типу. Саме така передумова є необхідною для становлення Українияк соціальної, правової держави.
При цьому, необхідно відзначити, що прибічникизмішаної економіки не мають єдиного бачення щодо допустимих меж державного регулювання.
Окремі дослідники виступають за пряме втручаннядержави в економіку, розвиток саме державного сектору в економіці в суспільних інтересах.Дж. Кейнс розробив механізм активного державного регулювання економікою з використаннямринкових важелів [71].
В той же час, інші прибічники змішаної економіки,зокрема М. Фрідмен, вбачають перспективу її реалізації через обмеження втручаннядержави в макроекономічні процеси і створення, на цій основі, сприятливих умов[72].
Досвід держав з розвинутою ринковою економікоювказує, що в реальному житті ніяка теоретична модель організації ринкової економікине існує в чистому вигляді. Як правило, ринок доповнюється й обмежується втручаннямдержави.
Сучасне суспільство вимагає поєднання ринковогосаморегулювання з державним механізмом регулювання економічних процесів. І, головнимчином, це стосується використання фінансово-економічних важелів впливу (наприклад,податкові, кредитні та інші економічні важелі).
В той же час, запровадження імперативного втручаннядержави можливе лише у виняткових випадках, коли, наприклад, йдеться про притягненнясуб’єктів господарювання до юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства.
У зв’язку з зазначеним, варто вказати, що центральнимважелем в регулюванні економічних відносин є податки. За допомогою податкового механізмудержава не лише впливає на формування бюджету, а й на суспільне виробництво, йогоструктуру, динаміку. Свого часу відомий англійський економіст Дж. Кейнс, який розробивконцепцію державного втручання в економіку, відмічав, що податки існують в суспільствівиключно для регулювання економічних відносин [73].
Важливість правильного вибору юридичної моделіподаткової системи обумовлена тим, що податки складають невід'ємний елемент ринковихекономічних відносин, за їх допомогою можна стимулювати ефективну діяльність господарськихсуб'єктів, формувати сучасну структуру економіки.
У зв’язку з цим, саме через податковий механізмдержавою провадиться:
по-перше, стимулювання ділової активності, а отже,розвитку усіх сфер підприємницької діяльності;
по-друге, зменшення витрат виробництва;
по-третє, підвищення конкурентоздатності суб’єктівгосподарювання на внутрішньому та світовому ринку.
Серед інших фінансово-економічних важелів (інструментів)державного регулювання, професор Г. Волинський, виходячи з досвіду країн, які маютьдосить розвинену ринкову економіку, називає:
по-перше, регулювання податкових ставок та їх диференціація(вчений, зокрема, коментуючи вітчизняну політику високих ставок, яка в умовах глибокогоспаду виробництва була підпорядкована фіскальним інтересам, не тільки не мала достатніхпідстав, а пригнічувала виробників і змушувала їх приховувати свої доходи);
по-друге, регулювання процентних ставок по кредитамкомерційних банків (вчений, зокрема, вказує, що в період економічного спаду зниженняпроцентних ставок веде до збільшення підприємницького доходу і в цілому сприяє зростаннювиробництва);
по-третє, стимулювання інвестицій у виробничу тасоціальну сферу, розширення державного замовлення (закупівлі);
по-четверте, регулювання грошової маси (на думкувченого, механізмом реалізації цього інструменту є наділення центрального банкуфункцією регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів іпідтримання тим самим, твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є необхідноюумовою функціонування ринкових економічних відносин) [61].
Безумовно, зазначені фінансово-економічні важеліє важливим і необхідним елементом в становленні і розбудові змішаної ринкової економіки,яка матиме соціально орієнтоване спрямування.
Отже, вирішення питання щодо допустимих меж втручаннядержави в економічні процеси припускає наступний підхід: держава обумовлює правилаповедінки учасників економічних відносин через систему економічно обґрунтованихзаконів і забезпечує їх виконання.
Загальновідомо, що відсутність належного обґрунтуванняпри складанні проектів законів економічного спрямування, аналізу практики застосуваннята дії діючих законів веде до ускладнення функціонування всіх елементів ринковоїінфраструктури, а зрештою і процесу регулювання державою їх діяльності.
Проте, ефективне здійснення зазначених умов можливечерез відповідне конституювання механізму державної (публічної) влади, тобто практичнуреалізацію норм Основного Закону України, який покликаний встановити параметри,в межах яких здійснюватиметься законодавче регулювання відносин державного владарювання[74].
Не вдаючись до детального аналізу усіх чинниківреформування економіки на ринкових засадах, зазначено, що перехід до ринкової економікизавжди і повсюди передбачає певний стандартний набір заходів.
По-перше, фінансова стабілізація, зменшення бюджетногодефіциту і скорочення грошової емісії Центральним банком. Податкова реформа (перехідвід податку на прибутки до податку на додаткову вартість, жорсткий контроль надвитратами, зокрема, скорочення субсидій).
По-друге, дерегулювання, скорочення неймовірногочисла державних регуляторів і спорудження фундаменту для вільних договірних відносин,зменшення ролі центрального планування та надання більшої свободи для власної ініціативита підприємництва.
По-третє, реформування і приватизація великих державнихконцернів. Реформа банківської системи та зміна планових критеріїв банківської діяльностікомерційними. Будь-яка життєдіяльна правова і регулююча інфраструктура, що лежитьв основі ринкової економіки, базується на недоторканності приватної власності, виконанніконтрактів та відповідальності за нанесений збиток.
Серед зазначених чинників реформування економікиособливе місце займає дерегулювання процесів управління економікою шляхом впровадженнярегуляторної реформи.
Дерегулювання економіки передбачає, в першу чергу,дерегулювання підприємницької діяльності, яке слід розуміти як сукупність заходів,спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність,усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвиткупідприємництва.
Як важливий елемент (механізм) взаємовідносин державита економічної системи дерегулювання застосовується для зменшення і, в окремих випадках,для посилення впливу держави. Введення в економіку підойм дерегулювання викликаненеобхідністю її реформування, в результаті чого мають бути досягнуті зрушення впроцесах подолання економічної кризи, зниження втрат від некерованості процесівперебудови економіки.
Реалізація зазначених заходів можлива лише за умовусунення адміністративних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємницькоїдіяльності, скорочення масштабів прямого державного втручання у механізм суспільноговиробництва.
Для цього необхідно вжити заходів щодо здійсненняглибокої приватизації з метою скорочення частки державної власності, що забезпечитьзменшення державних витрат на утримання державного сектора економіки; фінансуваннярозвитку державного підприємництва лише у тих сферах, де застосування інших формвласності є неефективним або може призвести до негативних наслідків; поступовогозменшення прямої державної підтримки окремих підприємств, що здійснюється черезнадання їм товарів та послуг за низькими цінами або державних субсидій, виділенняцентралізованих інвестицій (капіталовкладень) тощо.
Особливого значення для реалізації політики дерегулювання,як видається, набуває послідовне проведення у життя адміністративної реформи, якамає забезпечити створення ефективної системи державної виконавчої влади. В зв’язкуз цим слід зазначити, що ефективність є однією з центральних проблем людської діяльності.Вона торкається усіх сфер, видів, форм, методів, організації життєзабезпечення людини.Як підвищити соціальну життєдіяльність суспільства, ефективність усіх його інституційнихструктур — першочергової важливості проблема [75].
Відомо, що в доктрині поділу влади закладена одназ основних цілей — більш ефективне функціонування державного механізму і кожноїгілки влади зокрема.
Розподіл та спеціалізація праці завжди ефективні.Найбільш повно це відобразилось у сфері виконавчої влади, де ієрархія водночас іздецентралізацією управління дали суспільству найбільший економічний і соціальнийефект. Критерій ефективності у соціальній практиці надто великий, щоб недооцінюватицю проблему і наслідки управлінських рішень, особливо нормативного характеру, усфері державного управління.
На сучасному етапі розвитку науки управління слідзвернути увагу на наукові методи пізнання, припинити практику пристосування до політичнихрішень, які не ґрунтуються на наукових дослідженнях. Треба шукати нові підходи додосконалішої управлінської організації майбутньої України. Інтенсифікація, підвищенняякості діяльності органів державної влади, переведення їх системи управління у відповідністьз рівнем розвитку соціальних відносин, досягненнями науки, з вимогами економічноїдоцільності не можуть бути успішно здійснені лише на основі інтуїції та набутогодосвіду. Зміни у механізмі державного управління слід починати з удосконалення основоположнихджерел, з принципів державного управління.
Поліпшення рівня управління є наслідком побудовисильної правової держави, а це можливо тоді, коли сильні гілки влади — законодавча,виконавча, судова [76].
В Україні проводиться інтенсивна робота по створеннюнового апарату державного управління, підвищенню ефективності його діяльності. Їйпотрібно надавати планомірний, цілеспрямований і конкретний характер. При цьомуважлива не стільки організаційна перебудова існуючого апарату управління, хоча іце передбачається, скільки підвищення якості й ефективності повсякденної управлінськоїпраці, що головним чином зводиться до більш чіткого визначення нових завдань і методівїх вирішення, до підвищення культури роботи, організованості та дисципліни.
Нині стає все більш очевидним, що соціально-економічнийрозвиток країни можна забезпечити лише при зростаючому використанні управлінськихресурсів. У протилежному випадку не можна реалізувати об’єктивні можливості новогосуспільства.
Шлях до досягнення високої якості і ефективностібудь-якого виду соціальної діяльності людини лежить через підвищення ефективностіта поліпшення якості управління. Ось чому різке підвищення якості і ефективностіуправлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апаратустало важливим політичним, економічним і організаційним завданням сучасного періоду[77].
В контексті проблематики, що розглядається в данійроботі, питання забезпечення ефективної роботи державного апарату набуває особливогозначення, оскільки насамперед органи виконавчої влади мають здійснювати на практицідержавну економічну політику, керуючись настановами щодо дотримання в управлінніекономічними процесами певного, відповідного наявному стану розвитку суспільства,співвідношення директивних методів державного регулювання і дерегулювання.
В той же час, формування регуляторних відносин,як і регулювання економіки державою, на думку А. Бейкун, має виходити з єдиних теоретичнихі методологічних положень, що базуються на використанні об’єктивних економічнихзаконів у практиці державного впливу. При цьому акцентується увага на необхідності,при визначенні меж втручання держави в економічну сферу, окреслити співвідношеннядержавного управління та державного регулювання, межі їх взаємодії [78].
В контексті вказаного, слід відзначити, що в літературівисловлюються різні думки щодо предмету і меж державного регулювання економічнихпроцесів залежно від особливостей секторів економіки. Так, на думку вчених, в аграрномусекторі економіки концептуальні засади формування регуляторної політики державиповинні мати такі елементи як:
створення багатоукладної економіки, застосованоїна різних формах власності;
проведення галузевої законодавчої реформи;
визначення найбільш ефективних форм організаціїдержавного регулювання відповідним сектором економіки або відповідними галузевимиправовідносинами [79].
Така точка зору є досить важливою, оскільки дозволяєокреслити межі державного регулювання залежно від особливостей, які притаманні окремимсекторам економіки. І, до певної міри, видається користною позиція про включеннядо державного регулювання економічних відносин елементів державного управління,особливо, коли йдеться про ті сфери, де участь держави є необхідною (наприклад,щодо казенних підприємств, природніх монополій тощо) [78].
З огляду на зазначене, досить актуальною залишаєтьсяточка зору В. Авер’янова, який акцентував увагу на взаємозв’язку органів, які здійснюютьвплив на суспільні процеси, на підставі яких моделювались відносини конкретних суб’єктівта об’єктів тощо [80].
В той же час, природа и обсяг державного регулюваннядосить неоднозначно трактуються в літературі.
Як зазначає Ю. Тихомиров, обсяг державного регулюваннярозглядається, з однієї сторони як визначення і забезпечення державою загальнихправил поведінки суб’єктів суспільних відносин і їх коригування[81], з іншого боку,обсяг державного регулювання розглядається через призму імперативних, переважноадміністративно-правових способів регулювання [82].
Становлення так званої змішаної форми ринковоїекономіки вказує на необхідність поряд з державним регулюванням, як його елемент,впроваджувати державну підтримку окремих галузей, видів діяльності чи господарюючихсуб’єктів.
Призначення, цього елементу державного регулювання,на думку Ю. Тихомирова — цільове та ситуативне і покликане сприяти підтримці тихсфер і господарюючих суб’єктів, які мають важливе значення[83]. У першу чергуце стосується нормативно-правової бази, фінансово-кредитних засобів, інформаційногозабезпечення [84].
Державне регулювання економіки має забезпечитипропорційний розвиток усіх сфер економіки, сприяти досягненню балансу інтересівміж різними соціальними прошарками суспільства, справедливому розподілу національногодоходу, а також підтримці секторів економіки, які в силу своєї специфіки є збитковими.
Безумовно, розвиток економіки залежить від ефективногоїї державного регулювання.
Головним «представником» держави в ринковійсоціально-економічній системі є інститут адміністративно-правового регулювання,проте, варто погодитися з тим, що в межах адміністративно-правового регулюваннявиконавча влада не вправі втручатись в господарську діяльність господарюючих суб’єктів,натомість зобов’язана регулювати та контролювати основні аспекти їх діяльності,а також захищати права та законні інтереси учасників економічних відносин[85]. Такі передумовиє необхідними при формуванні соціально-орієнтованої ринкової економіки.
Держава через механізми правового регулювання створюєправову основу для формування і розвитку економічних відносин.
Досвід свідчить, що, наприклад, регулювання заробітноїплати на основі договорів передбачає існування розвинутої законодавчої основи, відпрацьованогомеханізму виявлення і узгодження інтересів, відповідних навичок ведення переговорів,а передусім необхідною є наявність двох сторін — профспілок і роботодавців[86].
У зв’язку з цим, необхідно також звернути увагуна особливості державного регулювання економічних відносин. Японія, Франція, Німеччина,Тайвань, Корея й інші країни досить широко користуються плановими основами в регулюваннісвоєї економіки. При цьому необхідно відзначити, що ті країни, які користуютьсяплановими началами, за останні десятиліття досягли найбільш істотних результатіву економічному розвитку.
Практика розвинутих країн свідчить про те, що обов'язковепланування ставить державу і підприємства в рамки рівності сторін, де кожна сторонаобов'язково враховує інтереси іншої сторони, а при їхньому порушенні — несе відповідальністьза свої дії.
Обов'язкове планування — це планування на основіконтракту між державою і суб'єктом підприємницької діяльності. У плановому контрактікожна із сторін бере на себе зобов'язання по виконанню планових показників — державастворює умови для їхнього виконання, аж до фінансування. А підприємство — своїмидіями досягає результатів планового контракту.
Невиконання сторонами своїх зобов'язань означаєне тільки можливість розірвати контракт в односторонньому порядку, але й можливістьпритягти винну сторону до майнової відповідальності за свої дії. Можливо, такийваріант державного регулювання економічних процесів у пострадянський період є найбільшефективним у становленні істинних ринкових відносин і може сприяти з'єднанню ринковогосаморегулювання з державним. До речі, такий варіант знаходить і відображення у чиннійКонституції України, яка закріплює соціальну спрямованість економіки України.
Основний Закон України не тільки закріпив основнізасади державного і суспільного устрою в нашій державі, а став політико-правовоюбазою подальшої розбудови Української державності, визначив правові основи функціонуванняекономічних відносин.
В Конституції України закладена ідеологія державотворення,сутність якої полягає в побудові суверенної, незалежної, демократичної, соціальноїі правової держави, в якій людина, її життя, честь і гідність, недоторканність ібезпека визнаються найвищою суспільною цінністю. [87]
Свого часу, цитуючи ці положення, Президент УкраїниЛеонід Кучма зазначав, що тепер українське суспільство одержало чітку і вичерпнувідповідь на питання, що ми будуємо і куди ми йдемо[88].
Приклади успішного соціально-економічного відродженняі розвитку можна знайти у тих країнах, котрі пережили другу світову війну і вийшлиз неї з демократичними ринковими структурами. Реконструкція Європи в післявоєннийперіод базувалася на ринкових силах, але не всі вищезгадані компоненти перетвореньбули реалізовані там одразу, а поступово, протягом приблизно 40 років.
Процес реконструкції базувався на розвинутій системіконтрольно-регулюючих заходів, стримуючих ріст інфляції і заробітної платні, вонидопускають управління курсами валют і відсотковими ставками, рівно як і цінами наосновні товари, а також на наявності державної власності. Ця система повільно демонтуваласяпротягом кількох десятиліть по мірі того, як ринкові сили довели свою здатністьвирішувати існуючи проблеми.
Разом з тим, аналіз практики державного регулюваннявказує на наявність певних недоліків в використанні механізму державного регулювання.Ю. Тихомиров зауважує, що така ситуація пов’язана з одностороннім застосуваннямокремих методів державного регулювання, в той час, як державне регулювання вимагаєпоєднання та комплексного їх використання. Вчений досить слушно виділяє шість головнихгруп способів державного регулювання [83].Дещо конкретизуючи і деталізуючи його позицію, державне регулювання можна окреслитичерез виділення шести головних груп регулювання.
Використання та поєднання таких способів державногорегулювання є необхідною передумовою становлення в нашій державі соціально орієнтованоїринкової економіки змішаного типу. При цьому варто підкреслити, що виділення тавстановлення саме зазначеного обсягу державного регулювання обумовлюється потребамиформування в Україні демократичної, соціальної та правової держави. Соціально орієнтованаринкова економіка має створити для цього економічну основу.
Соціальна спрямованість ринкової економіки вказуєна особливе місце в цьому процесі людини, її прав та свобод. Варто нагадати, щозгідно статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Крім того, права і свободи людини та їх гарантіївизначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиноюза свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язкомдержави. Тому саме вони мають стати головним критерієм оцінки ефективності державногорегулювання ринкових перетворень в економічній сфері.
Питання полягає, передусім в тому, наскільки станекономічного розвитку, ринкової економіки забезпечує реалізацію та захист прав тасвобод людини. Тому стратегічним напрямом становлення в Україні ринкової економікисоціальної спрямованості є створення дієвих та ефективних механізмів реалізаціїта захисту прав та свобод людини в нашій державі.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок,що добре продуманий механізм використання економічних важелів може сприяти з’єднаннюринкового саморегулювання з державним впливом в умовах ринку.
Саме, у зв’язку з цим, найбільш прийнятною, в умовахтрансформації економічних відносин з планового режиму функціонування до ринковогоє змішана економіка в якій саморегулювання ринкових відносин поєднується цілеспрямованимкорегуванням зі сторони держави.
Становлення соціально орієнтованої ринкової економікимає базуватися на принципі верховенства норм Конституції України — Основного ЗаконуУкраїни, який має найвищу юридичну силу і верховенства права. Варто нагадати, щозгідно статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенстваправа.
На сучасному етапі розвитку нашої держави особливуцінність має міжнародний досвід застосування і поєднання ролі держави і саморегулюючихпроцесів у становленні соціально орієнтованої ринкової економіки. При цьому вартоврахувати, що саме це передбачає започаткований Україною процес інтеграції до світовоїспільноти. Україна як один з учасників міжнародно-правових економічних відносинмає відігравати важливу роль у функціонуванні міжнародних економічних відносин.
Проведений в даній роботі аналіз проблем виборуі формування оптимальної моделі економічних відносин через застосування механізміврегулювання і саморегулювання в контексті національного і світового досвіду дозволяєзробити узагальнюючий висновок про те, що формування ефективного механізму правовогорегулювання економічних відносин потребує врахування і гармонійного поєднання діїтаких головних чинників: забезпечення механізму реалізації та захисту прав і свободособи, верховенства права; верховенства норм Конституції України; врахування соціально-економічнихумов розвитку нашого суспільства і держави; подальша інтеграція нашої держави досвітової спільноти, використання світового досвіду в розбудові України, як демократичної,соціальної та правової держави.
З огляду на зазначене можна зробити наступні висновки:
1. Ефективність правового регулювання ринковихекономічних відносин залежить від меж і обсягу державного регулювання. Державнерегулювання ринкової економіки має провадитись через:
по-перше, встановлення загальних правил поведінкиучасників економічних відносин; встановлення порядку їх створення, реорганізаціїта ліквідації; визначення порядку їх діяльності;
по-друге, використання програмно-установочних засобів(наприклад, цільові програми економічного розвитку; земельні кадастри тощо);
по-третє використання легалізуючих засобів (наприклад,ліцензування, акредитація та сертифікація діяльності господарюючих суб’єктів);
по-четверте, використання засобів нормативно-кількісноговиміру (наприклад, стандарти, квоти, ціни, тарифи тощо); по-п’яте, засоби підтримкидіяльності господарюючих суб’єктів її стимулювання (наприклад, кредитування господарюючихсуб’єктів, їх заохочення тощо);
по-шосте, контрольні та заборонні засоби (наприклад,статистична звітність господарюючих суб’єктів; встановлення заборон, обмежень; вставленняюридичної відповідальності за правопорушення тощо).
2. Змішана форма ринкової економіки є найбільшоптимальною формою, що забезпечує соціальну спрямованість ринкової економіки.
3. Дерегулювання економіки передбачає в першу чергудерегулювання підприємницької діяльності, яке слід розуміти як сукупність заходів,спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність,усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвиткупідприємництва.
4. Визначення оптимального співвідношення між державнимрегулюванням економічних відносин і соморегулюванням має забезпечувати становленняУкраїни як демократичної, соціальної та правової держави, і враховувати такі головнічинники: забезпечення механізму реалізації та захисту прав і свобод особи, принципуверховенства права; принципу верховенства норм Конституції України; врахування соціально-економічнихумов розвитку нашого суспільства і держави; подальшу інтеграцію нашої держави досвітової спільноти, використання світового досвіду в розбудові України, як демократичної,соціальної та правової держави.
ІІ. Особливості правового регулюванняекономічних відносин
2.1 Місце галузей права у правовому регулюванніринкових економічних відносин
Особлива роль у забезпеченні правового регулюванняекономічних відносин належить окремим галузям права. Це обумовлено багатогранністюі складністю економічних відносин, оскільки до них належить ціла низка відносин,зв’язків, що виникають з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ [72].
Різний характер і правова природа зв’язків, відносин,що об’єднуються в комплексну категорію «економічних відносин», вказуєна необхідність регулювання цих відносин шляхом поєднання норм різних галузей права,що відповідають змісту кожного виду суспільних відносин, які за своєю суттю можнавіднести до економічних.
У зв’язку з цим, виникає досить важлива теоретичнапроблема: відшукання ефективного співвідношення норм, що відносяться до різних галузейправа в регулюванні відносин, що виникають в процесі становлення ринкової економіки.
Таким чином, правове регулювання економічних відносинзабезпечується участю у цьому процесі різних галузей права, виходячи із змісту їхпредмету правового регулювання. Саме предмет правового регулювання, тобто коло суспільнихвідносин, які регулюються нормами окремих галузей права вказують на специфіку засобіві прийомів правового регулювання економічних відносин, визначають їх, а, у підсумку,визначають особливості правового регулювання.
Тобто особливості правового регулювання економічнихвідносин залежать від змісту певного виду економічних відносин на які спрямованийрегулюючий вплив норм права. Так, наприклад, оренда нерухомого майна здійснюєтьсяна підставі договору оренди. В такому випадку сторони цієї угоди мають рівний правовийстатус [89].
Разом з тим, варто вказати, що умови договору оренди,зокрема розмір плати за оренди, залежить від статусу майна. Так, Кабінетом МіністрівУкраїни встановлено методику розрахунку орендної плати за користування державногомайна [90].
Отже, методика оцінки орендної плати здійснюєтьсяу централізованому порядку, який є обов‘язковим, при укладенні відповідного договору.Договірний характер мають також відносини щодо здійснення інвестицій[91]. І якщо в цьомупроцесі знаходять свій вираз елементи, зв’язки різних суспільних відносин, що засвоїм змістом належать до економічних, то правове регулювання повинно враховуватиі відображати особливості кожного виду відносин. В цьому проявляється одна з особливостейправового регулювання економічних відносин.
Враховуючи сутність ринкових економічних відносин,до них можна віднести, зокрема, майнові, господарські, податкові, фінансові, трудовіта інші суспільні відносини, що виникають в процесі розподілу матеріальних благ.
Отже, виходячи із змісту та сутності економічнихвідносин, можна зробити висновок, що їх правове регулювання провадиться за участюнорм різних галузей права. Головним критерієм участі норм окремих галузей правав правовому регулюванні економічних відносин є їх предмет. Йдеться саме про предметправового регулювання.
Разом з тим, варто вказати, що характер і змістправового регулювання економічних відносин проявляється через метод. Тому дослідженняметодів правового регулювання є необхідною умовою визначення особливостей правовогорегулювання економічних відносин. Враховуючи те, що економічні відносини регулюютьсярізними галузями права, то можна зробити висновок, що головну роль у правовому регулюванніекономічних відносин відіграють методи, що мають міжгалузевий характер.
В літературі, дослідженню саме міжгалузевих методівправового регулювання приділяється певна увага. В цій роботі вже зверталась увагана класифікацію методів правового регулювання, що мають міжгалузевий характер. Багатогранністьекономічних відносин вказує на актуальність і важливість використання таких методіву правовому регулюванні економічних відносин.
Визначальну роль у визначенні методів правовогорегулювання економічних відносин відіграють об’єктивні закони економіки.
Свого часу Л.І. Загайнов відзначав, що головнароль держави по використанню права в якості регулятора господарського життя полягаєв тому, щоб втілити вимоги, які містяться в правових нормах, в економічний процесі забезпечити його розвиток в напрямку, що відповідатиме об’єктивним законам економіки[92].
Висловлена ще за радянських часів, така думка єактуальною і на сучасному етапі. Адже саме об’єктивні закони економіки відображаютьсутність виробничих відносин, які відіграють провідну роль в становленні ринковихекономічних відносин.
В той же час, варто зауважити, що віддзеркаленняекономічних законів в правових нормах несе в собі певний суб’єктивний елемент, оскількиїх нормативно-правове оформлення відбувається з урахуванням волевиявлення суб’єктанормотворчості. Саме через призму попереднього аналізу і оцінки економічних законівздійснюється їх правове закріплення.
На сучасному етапі формування ринкових економічнихвідносин перевага загальнодозвільних методів очевидна. Нагадаємо, що цей метод проявляєтьсяв реалізації принципу «що не заборонено, то дозволено».
Такий підхід, обумовлений розширенням прав господарюючихсуб’єктів в сфері підприємницької діяльності, створює умови по розширенню ініціативигосподарюючих суб’єктів з прийняттям рішень щодо здійснюваної ними господарськоїдіяльності, а зрештою для розвитку в Україні підприємництва, як одного з головнихчинників пришвидшення ринкових перетворень в нашій державі.
Варто нагадати, що згідно статті 1 Закону України«Про підприємництво» під підприємництвом слід розглядати безпосереднюсамостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції,виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичнимита юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності упорядку, встановленому законодавством [93].
Здійснення і практичне застосування вказаного методузабезпечує реалізацію принципу свободи підприємницької діяльності. Як відомо, цейпринцип реалізується в статті 3 Закону України «Про підприємництво», згідноякої підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійнобудь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Варто також відзначити, що за допомогою загальнодозвільнихметодів реалізуються головні принципи розвитку підприємництва в Україні.
Законодавець, зокрема, до таких принципів відносить:вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійсненняпідприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійнеформування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваноїпродукції, становлення цін відповідно до законодавства; вільний найм працівників;залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природнихта інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установленихзаконодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічноїдіяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручкина свій розсуд. Крім того, загальнодозвільні методи знаходять свою практичну реалізаціюв статті 6 Закону України «Про підприємництво» згідно якої підприємництвов Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України,на вибір підприємця.
В той же час, використання лише цього методу невирішить усіх питань, що виникають в процесі ринкових перетворень в економічнійсфері.
Варто зауважити, що на сучасному етапі для правовогорегулювання економічних відносин є надмірне використання дозвільного методу. Яквідомо цей метод полягає в наданні суб’єктам економічних відносин діяти лише певнимчином, тобто в межах, які визначені законом.
Становлення соціально спрямованої ринкової економікивимагає, як вже зазначалось в роботі, використання і інших методів правового регулювання.Законодавець, наприклад, закріплюючи певні правила поведінки за господарюючими суб’єктамив окремих сферах забезпечує реалізацію дозвільних методів, які реалізуються через«принцип дозволено те, що передбачено законом».
Безперечно, його застосування має певні переваги,оскільки дозволяє державі здійснювати контроль за усіма сегментами економіки. Так,практичний вияв доцільності застосування певних обмежень в окремих сферах економічноїдіяльності, а зрештою і встановлення належного контролю за господарюючими суб’єктами,які її проводять, створив необхідність визначення законодавчих обмежень у здійсненніпідприємницької діяльності. Згідно статті 4 Закону України «Про підприємництво»діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасівдо неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів правадержавної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних,судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацієюракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватисятільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій- також і повними товариствами.
Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуваннямта експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонногозв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонногозв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спостереженняна території України та створюються або розгортаються за допомогою національнихракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій,грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державнимипідприємствами і об'єднаннями зв'язку.
Таким чином, найбільш прийнятні сфери застосуваннятакого методу ті, на які держава справляє значний вплив. Це стосується передусімоб'єктів державної власності, які управляються уповноваженими органами держави,а також ті, які забезпечують функціонування держави (наприклад, транспорт, енергетика,зв’язок тощо) або ж з забезпеченням контролю держави щодо певних відносин. Це стосуєтьсятакож відносин, пов‘язаних з застосуванням радіоактивних відходів, пестицидів чиагрохімікатів, де головне місце посідає проблема безпеки їх використання[94], [95].
З іншого боку, дозвільні методи знаходять свійпрояв в визначенні меж впливу держави на поведінку учасників економічних відносин.
В той же час, слід мати на увазі, що застосуваннядозвільних методів неминуче веде до збільшення кількості нормативно-правових актів,особливо підзаконних, регулюючих господарську діяльність, що в окремих випадкахє неоправданим.
Головний недолік застосування виключно дозвільнихметодів полягає у тому, що він не завжди відповідає ринковим принципам, оскількизвужує ініціативу, можливість учасників економічних відносин вибирати модель своєїповедінки.
В свій час, застосування виключно дозвільних методівпризвели до значних негативних психологічних недоліків. Так, постійна орієнтаціяв своїй діяльності на правові норми актів державних органів, здійснення поведінкина основі виписаних в нормативно-правових актах правил, що характерно для командно-плановогорежиму функціонування економіки, призвела до пасивної діяльності в тих випадках,коли необхідно було б застосувати ініціативу, творчий пошук, прийняття рішень зурахуванням місцевих умов для досягнення максимального господарського результатуі економічного ефекту.
В таких умовах недоліки нормативного регулюванняставали підставою для звільнення господарюючих суб’єктів від відповідальності занизькі результати господарської діяльності. Тому переваги і недоліки дозвільногометоду цілком очевидні.
На сучасному етапі є потреба в переорієнтації методівправового регулювання, з урахуванням способів впливу правових норм на поведінкусуб’єктів права. Адже, на відміну від планово-адміністративного режиму функціонуваннягосподарюючих суб’єктів, коли вони були фактично пасивним елементом економічнихвідносин, ринкові перетворення зумовлюють перехід господарюючих суб’єктів в станголовної рушійної сили економічного розвитку.
Разом з тим варто вказати, що переорієнтація інадання певних переваг загальнодозвільним методам, з огляду на зазначене, цілкомочевидні. Проте, безумовно, розширення сфери використання таких методів не вирішуєусіх завдань щодо створення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
Переорієнтація на загальнодозвільні методи правовогорегулювання економічних відносин потребує в свою чергу уточнення, а в окремих випадкахзміни співвідношення централізованих і децентралізованих методів регулювання такихвідносин. Річ йде про те, що на сучасному етапі економічного розвитку увага до централізованогорегулювання має бути сконцентрована на забезпеченні реалізації прав та свобод людини[96], забезпеченнясоціальної спрямованості економічного розвитку держави.
Регулююча функція держави по регулюванню економічнихвідносин визначена в статті 15 Закону України «Про підприємництво». Вцій статті передбачено, що органи державного управління будують свої відносини зпідприємцями, використовуючи: податкову та фінансово-кредитну політику, включаючивстановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг;цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічнихсанкцій; державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні,екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальніреспубліканські й регіональні програми; договори на виконання робіт і поставок длядержавних потреб. Так, держава, здійснюючи регулювання захисту права інтелектуальноївласності встановлює у статті 44 Закону України «Про авторське право і суміжніправа» відповідні економічні санкції щодо порушників[97].
Саме в цьому сегменті, видається необхідним посилитироль децентралізованих методів правового регулювання. Відомо, що лише за допомогоюзастосування таких методів, можна врахувати особливості виробничого процесу підприємств,умов, в яких вони працюють, створення додаткових заходів заохочення найманих працівниківчерез систему преміювання, покращення соціально-економічних умов проживання тощо.
Як відомо, практика централізованого регулюванняпитань щодо стимулювання ролі господарюючих суб’єктів та найманих працівників зарадянських часів не дала своїх позитивних результатів.
Свого часу Р.З. Лівшиць звертав увагу на те, врадянські часи вищестоящі органи «определяют не только те суммы, которые могутистратить предприятие на оплату труда, но и то, каким работникам, в каких пределахи на каких основаниях могут быть выплачены те или иные суммы» [98].
Варто зауважити, що свого часу зміщення акцентівв сторони децентралізації у правовому регулюванні економічних відносин було започаткованоще в 80 — ті роки минулого сторіччя [99].Радою Міністрів СРСР було прийнято низку рішень, якими було значно розширено правапідприємств в питаннях планування, використання фондів розвитку виробництва, розвиткунауки і техніки, розпорядження коштами матеріального заохочення і кредитування,практичне втілення яких дало позитивний результат[100].
Сучасний етап ринкових перетворень в економічнійсфері вказує на необхідність використання вказаного позитивного досвіду і необхідністьподальшого розширення прав господарюючих суб’єктів.
Верховною Радою України було прийнято низку базовихзаконів спрямованих на розширення прав суб’єктів економічних відносин.
До найбільш важливих можна віднести Закони України:«Про власність» [101],«Про підприємства в Україні» [102],«Про банки і банківську діяльність» [103],«Про цінні папери та фондову біржу» [104],тощо, які заклали правові основи для практичної реалізації загальнодозвільних методів.
Вже саме визначення поняття підприємства у статті1 Закону України «Про підприємства в Україні», як самостійного, господарюючогостатутного суб'єкта, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницькуі комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу), дозволяєзробити висновок, що законодавець забезпечує підприємство певною економічною тагосподарською самостійністю у прийнятті рішень щодо своєї діяльності.
Такий підхід логічно розвинений у пункті 2 статті1 Закону України «Про підприємства в Україні», згідно якого підприємствоздійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавствомУкраїни і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.
Варто зауважити, що свого часу академік В.В. Лаптєв,вказував, що традиції господарського законодавства періоду планової економіки неможуть бути використані в сучасних умовах і повинні бути докорінно переглянуті[105]. Причому всторону розширення їх прав. Розширення можливостей підприємства самостійно регулюватипитання економічного розвитку, господарської діяльності, визначати мету та предметсвоєї діяльності ґрунтується на підставі статті 9 Закону України «Про підприємствав Україні».
У цій статті передбачено, що статутом підприємстварегулюються питання щодо найменування підприємства, його місцезнаходження, предметі цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція таповноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майнапідприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. При цьомудо статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства:про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядокстворення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.
Закон України «Про господарські товариства»окреслив нові організаційно-правові форми здійснення учасниками економічних відносингосподарської діяльності [106].
Варто нагадати, що правова особливість господарськихтовариств полягає в тому, що під ними законодавець розглядає підприємства, установи,організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднанняїх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонернітовариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,повні товариства, командитні товариства, які є юридичними особами.
Конструкція правосуб’єктності господарських товариствпобудована через використання загальнодозвільного методу, яка полягає в тому, щотовариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечитьзаконодавству України.
Органічно доповнюють розглянуті методи правовогорегулювання дозвільні методи. Такі методи характерні для регулювання відносин працевлаштуванняіноземців на території України. Як відомо однією з умов застосування їх праці вУкраїні є наявність відповідного дозволу [107].
На сучасному етапі формування ринкових економічнихвідносин йде процес удосконалення правового регулювання статусу учасників, на щопевна увага приділяється в юридичній літературі[108].
Проте в процесі удосконалення нормативно-правовогорегулювання економічних відносин видається необхідним законодавчо закріпити компетенціюорганів державної виконавчої влади по регулюванню економічних відносин і прийняттярішень в сфері економіки, та набрання чинності такими рішеннями. Це відноситьсяі до статусу Кабінету Міністрів України та інших центральних органів державної виконавчоївлади.
Сьогодні вкрай потрібне прийняття Законів України«Про Кабінет Міністрів України» та Закону України «Про міністерствата інші центральні органи державної виконавчої влади». У першу чергу це викликанонеобхідністю визначення як статусу відповідних органів, їх компетенції, так і особливостатусу правових актів, які вони ухвалюють.
Як правило, на практиці значна частина нормативно-правовихактів які ухвалюють органи державної виконавчої влади в повній мірі не відповідаютьвимогам та нормам Конституції та законів України.
Цю складну проблему можна вирішити через ухваленняЗакону України «Про нормативно-правові акти», де доцільно передбачитипитання щодо статусу нормативно-правових актів, які ухвалюються органами державноївиконавчої влади, їх юридичну силу, правовий статус, правові наслідки їх невідповідностізаконам України та міжнародним договорам, які мають чинність на території України.Оновлення системи актів законодавства України є важливим і необхідним напрямом удосконаленняправового регулювання економічних відносин. Як справедливо відзначається в літературі,прийняття Конституції України започаткувало новий етап реформування законодавства[109], головною метоюякого є його удосконалення.
Важливе місце в правовому регулюванні економічнихвідносин, на сучасному етапі ринкових перетворень в економічній сфері посідаютьметоди правового регулювання економічних відносин, які об’єднує такий критерій як«спосіб впливу на поведінку учасників права та правовідносин», зокрема,які поєднують зобов’язання і заборони. Практична реалізація його елементів доситьяскраво виражена в нормах права.
Поєднання методів зобов’язання, заборон можна знайтив більшості нормативно-правових актів. Так, у статті 14 Закону України «Прогосподарські товариства», передбачено, що у товаристві створюється резервний(страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством Україниабо установчими документами товариства.
Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового)фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотківсуми чистого прибутку. Отже, норма, що передбачена у статті 14 Закону України«Про господарські товариства», зобов’язує учасників товариства створюватирезервний (страховий) фонд.
Стаття 25 цього Закону, яка визначає види акціонернихтовариств містить норму, в якій передбачено, що до акціонерних товариств належать:відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритоїпідписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якогорозподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватисята продаватися на біржі.
Отже, законодавець, використовуючи метод заборонне допускає розповсюджувати акції закритих акціонерних товариств шляхом підписки,купувати та продавати на біржі.
Можна приводити і інші приклади практичного застосуванняметодів правового регулювання економічних відносин, які характеризуються особливостямиспособів впливу на поведінку учасників права та правовідносин.
Подібні підходи мають використовуватись у правовомурегулюванні процесу приватизації. У 1992 році Верховною Радою України було ухваленочотири законодавчі акти про здійснення приватизації державного майна. Серед нихцентральне місце посідає Закон України від 04 березня 1992 року «Про приватизаціюдержавного майна» [110].
Цей Закон визначив перелік об’єктів та суб’єктів,що можуть брати участь в приватизації, порядок та способи приватизації, фінансовіта соціальні відносини при здійсненнї приватизації, порядок укладення договору купівлі-продажуоб‘єктів державної власності, а також відповідальність за порушення вимог законодавстваУкраїни про приватизацію. Однак, слід відмітити, що закріплені у зазначеному Законігарантії виконання фінансових, інвестиційних зобов‘язань нового власника щодо підвищенняефективності діяльності переданого йому у власність майна (див. статтю 27 ЗаконуУкраїни «Про приватизацію державного майна») до певної міри залишаютьсядекларативними.
На це, зокрема вказують дослідження ефективностідіяльності підприємств базових галузей промисловості Донецької області. Так, частканизькоефективних підприємств після приватизації 1996 року зросла в 1.5 рази, а післяприватизації 1998 року досягла 73,9 відсотків (для порівняння зазначимо, що питомавага низькоефективних державних підприємств у 1998 році становила 49.6 відсотка.Крім того, звертає на себе увагу також і той факт, що більше половини підприємств,діяльність яких до приватизації 1998 р. відзначалась високою ефективністю, післяприватизації перетворилась на низькоефективні [111].
Така тенденція засвідчує потребу в удосконаленніправового забезпечення приватизаційних процесів, зокрема, видається необхідним посилитигарантії громадян — акціонерів акціонерних товариств, що створюються на базі підприємствдержавної форми власності, застосування реприватизації державного майна.
Отже, правове регулювання економічних відносинв сфері здійснення приватизації доцільно провадити використовуючи не лише такі важливіюридичні засоби як дозвіл та зобов’язання, а й заборони, особливо якщо взяти доуваги питання встановлення переліку підприємств державної форми власності, що непідлягають приватизації.
Норми антимонопольного законодавства, головнимчином, мають зобов’язуючий та заборонний характер, тобто визначають, які дії немають проводити господарюючі суб’єкти на ринку України з тим, щоб не допустити порушеньумов добросовісної конкуренції.
Практика правового регулювання економічних відносинзасвідчує, що потенційні можливості і особливості зазначених вище методів правовогорегулювання використовуються не в повній мірі. Їх застосування здійснюється безврахування виду та особливостей відносин, що регламентуються за допомогою тих чиінших методів, особливостей юридичного інструментарію і правових норм тієї чи іншоїгалузі права, за допомогою яких здійснюється регулювання економічних відносин.
З одного боку, така позиція, начебто, суперечитьролі способів правового впливу в механізмі правового регулювання, яке проявляєтьсячерез певне співвідношення дозволу, заборонів, уповноважень, а також стимулюваннядо певної поведінки і стримування від певних дій.
На сучасному етапі ринкових перетворень в Україніє нагальна необхідність переорієнтації методів правового регулювання економічнихвідносин з урахуванням способів впливу норм права на їх учасників.
Безумовно, своє місце у забезпеченні правовогорегулювання економічних відносин мають відіграти методи заборон і зобов’язань. Використанняцих методів є необхідним у випадках, коли йдеться про притягнення господарюючихсуб’єктів до юридичної відповідальності за вчинення правопорушень.
Варто відзначити, що досить принципового значеннянабуває проблема відповідності чинних правових приписів в яких реалізуються методиправового регулювання цілям забезпечення становлення в Україні соціально орієнтованоїринкової економіки.
Значного посилення, з точки зору розширення сферизастосування, потребують методи рекомендацій та заохочень. В цьому контексті вартоговорити про необхідність стимулювання позитивної поведінки господарюючих суб’єктів,і у першу чергу економічного. Йдеться про надання господарюючим суб’єктам пільговихкредитів, субсидій тощо.
Поєднання норм різних галузей права в правовомузабезпеченні економічних відносин може сприяти найбільш повному вияву ефективностікожній з них. В літературі розглядається думка, що ефективності норм може сприятимотиваційна сила норм окремих галузей права [112].
Співвідношення різних методів правового регулюванняекономічних відносин проявляється через використання, на думку І. Бондаренка, обов‘язковихприписів, автономних рішень (метод узгодження) та рекомендацій[113].
В умовах формування ринкових економічних відносинмежі застосування таких методів є дуже актуальним питанням. Насамперед, це обумовленоформуванням в Україні багатоукладної економіки, заснованої на різних формах власності,що виключає можливість регулювання економічних процесів тільки за допомогою імперативних(обов’язкових) приписів.
Як відомо, такий метод був характерний для планово-адміністративноїекономіки радянських часів. З переходом до ринкової економіки і розвитком підприємництваважливого значення набуває метод автономних рішень, тобто, коли учасники економічнихвідносин самостійно вирішують питання щодо своєї діяльності.
Отже, йдеться про диспозитивний метод регулюванняекономічних відносин, який характерний методу цивільного права. Використовуючи його,сторони (учасники економічних відносин за власним розсудом встановлюють свої правата беруть на себе певні зобов’язання. З іншого боку, сторони використання методуімперативних приписів, який характерний в адміністративному праві, є необхідниму податкових правовідносинах, де припис податкових органів є обов’язковим платникомподатків, а права і обов’язки сторін цих правовідносин чітко регламентовані нормамизакону.
Таким чином, особливістю правового регулюванняекономічних відносин є використання різних юридичних засобів. І саме відшуканняоптимального варіанту співвідношення різних методів правового регулювання економічнихвідносин є необхідною умовою становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.
Цілком очевидно, що врахування змін, що проходятьв економічній сфері, зрушення в правовій регламентації економічних відносин безумовно,мають вплинути на зміни і в галузях права.
На сучасному етапі певної переоцінки потребує обсягсуспільних відносин, які регламентуються нормами адміністративного права, за допомогоюімперативних приписів в сторону предмету правового регулювання тих галузей права,для яких відносини між суб’єктами права характеризуються відносинами рівності такоординації. Саме це може забезпечити процес удосконалення правового регулюванняринкових економічних відносин.
Так, наприклад, правове регулювання економічнихвідносин за допомогою норм аграрного, господарського права вказує на необхідністьудосконалення договору як одного з найбільш важливих правових інструментів реалізаціїнорм цих галузей права, прав та обов’язків учасників економічних відносин.
Розвиток в Україні підприємництва, як однієї зважливих моделей економічного розвитку, створює підґрунтя для посилення ролі і місцядоговору в регулюванні ринкових економічних відносин. Варто надати, що роль і місцедоговірної форми регламентації відносин сучасної економіки обумовлені історичноюприродою даного правового явища.
Розширення сфери застосування диспозитивних методіву правовому регулюванні економічних відносин можна дослідити на прикладі договору.
Свого часу договори були основною правовою формою,в якій здійснювався надзвичайно великий товарообіг і забезпечувалось господарськежиття в Стародавньому Римі. Саме римляни створили досить розгорнуту систему договорів,яка забезпечувала надійну правову основу для ділових відносин[114].
В умовах ринкових перетворень увага до договоруяк правового інструменту регулювання економічних відносин є цілком очевидною.
На сучасному етапі договірна форма створює якіснонові можливості суб’єктам господарювання, які самостійно планують свою діяльністьі визначають напрями її розвитку, в повній мірі задовольняти їх інтереси.
Реформи, що відбуваються в суспільному житті Українизумовили розвиток її господарського механізму на нових засадах.
Тотальне планування, відсутність приватної власностіна засоби виробництва, вільного підприємництва, нехтування об’єктивно необхіднимиреаліями та принципами, і зокрема, принципом свободи договору, залишається в минулому.Регулювання ринку відбувається за допомогою економічних законів і стимулів.
Керування цими процесами, безумовно, специфічначастина єдиної сфери державного управління, що здійснюється, як правило, на публічно-правовихзасадах. В таких випадках стороною договірних відносин виступає держава.
Вирішення соціально-економічних проблем, питаньобороноздатності країни, виконання цільових програм, забезпечення функціонуванняадміністративного апарату — ось далеко не повний перелік проблем, вирішення якихпотребує такого підходу.
Одним з правових інструментів впливу з боку державина інших суб’єктів господарювання для розв’язання вказаних питань в сучасних умовахвиступає державне замовлення, яке розміщується на договірній основі.
Для зобов’язальних відносин, що виникають на цьомупідґрунті, характерними ознаками є відсутність підпорядкованості між учасникамивідносин, рівноправність та в цілому єдиний правовий рівень для них, хоча тут єсвої особливості, що зумовлені специфікою правовідносин, де одна з сторін договору- держава [115].
Застосування договорів, в яких орган державноївлади виступає самостійною стороною поряд з суб’єктами господарювання з метою виконанняекономічних функцій, в процесі управління відбувається в багатьох ринково розвиненихдержавах. Здебільшого для них встановлений спеціальний режим, відмінний від сутоцивільно-правового. Для прикладу, можна привести досвід США, де такі відносини будуютьсяна основі урядових контрактів. Його сторонами, з одного боку, виступає адміністративнийорган, а з іншого — приватні особи чи компанії.
В Україні спеціальним нормативно-правовим актом,що регулює питання поставки (закупівлі) товарів, виконання робіт, надання послуг,для задоволення економічних інтересів держави є Закон України «Про поставкипродукції для державних потреб» [116].
Чинне законодавство України забезпечує право підприємстваяк самостійного господарюючого суб’єкта будувати відносини з іншими підприємствами,організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів.Законодавець також, реалізуючи принцип договірної свободи у діяльності підприємства,наділяє їх правом вільно обирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-якихінших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Тому цілком очевидно, що в умовах сьогодення договірстає основною формою регулювання економічних відносин між різними учасниками цивільногообороту, за допомогою якої вони узгоджують і реалізують свої можливості і досягаютьспільної мети.
В юридичній літературі договір розглядається якзгода про права та обов‘язки, що регулює взаємну підприємницьку діяльність йогоучасників [117].У зв’язку з чим, він являє собою комплекс дій по створенню і здійсненню прав і обов’язків,що регламентують діяльність контрагентів.
В літературі термін договір розглядається як багатозначнесуспільне явище. Найбільш важливе розуміння договору — підстава виникнення правовідносин(цивільних прав і обов’язків). Це дозволяє охарактеризувати найбільш важливі рисидоговору. Характерними рисами договору як юридичного акту є те, що в ньому відображаєтьсявзаємна воля його сторін, спрямована на досягнення цивільно-правових наслідків[118].
Сутність, а також значення договору проявляєтьсячерез його функції. Серед функцій договору варто виділити так звану ініціативнуфункцію, яка полягає в тому, що договір є актом виявлення ініціативи учасників економічнихвідносин і реалізації диспозитивної поведінки його сторін.
З іншого боку, договір можна розглядати як засіб,що дисциплінує цивільний оборот. При цьому слід підкреслити, що договірна дисципліна,тобто суворе виконання договірних зобов’язань є важливим елементом економіко-правовогомеханізму, що покликаний забезпечити реалізацію диспозитивних методів регулюванняекономічних відносин, стабільність ринкової економіки, захист законних прав та інтересівучасників економічних правових відносин.
На сучасному етапі ринкових перетворень однієюз особливостей правового регулювання економічних відносин є розширення ролі договору.Саме договір має стати досить важливим інструментом правового регулювання економічнихвідносин.
В контексті зазначеного, варто зауважити, що впроекті Цивільного кодексу України мова йде не про вичерпний, а про примірний перелікможливих видів договорів. Така передумова дозволятиме застосовувати будь-які типидоговорів, укладення яких не суперечить законодавству України.
В сфері підприємницької діяльності в сучасних умовахактивно застосовується так званий господарський договір як різновид цивільно-правовогодоговору.
По суті господарський договір можна розглядатияк основний інститут господарського права, що регулює, як відомо, значну частинусаме економічних відносин, включаючи відносини по керівництву економікою та відносини,що випливають з господарської діяльності суб’єктів економічних відносин. Частиноюекономічних відносин, як свого часу зазначалось в літературі, є внутрігосподарськівідносини [119].Значна частина вчених дослідників проблем статусу господарських договорів виходитьз того, що він має визначатись нормами цивільного права[120].
Дещо іншу позицію займають представники школи господарськогоправа. Так, на думку В.В. Лаптєва подібність господарських та цивільних договорівє тільки зовнішня і спеціальне законодавство про господарські договори регулює договірнівідносини державних організацій без застосування норм цивільного законодавства[121].
Особливу позицію щодо сутності господарських договоріввисловлює Брагінський М.І. З одного боку, він допускає застосування до господарськихдоговорів норм, що утворюють в своїй сукупності загальний договірний режим, а зіншої — виключний режим, що характерний виключно господарським договорам[122].
До господарських договорів відносили також і позаплановідоговори, якщо вони були однотипні з плановими і підкорялись тому ж правовому режиму,тобто, який був характерний плановим договорам [122].
В сучасних умовах роль і місце господарських договоріву правовому регулюванні економічних відносин потребує певної переоцінки. В умовахрозширення прав учасників економічних відносин, значно змінилось значення плановихдоговорів [123].
В юридичній літературі під господарським договоромприйнято розглядати цивільно-правовий договір, в якому беруть участь суб’єкти підприємницькоїдіяльності і які за договором передають товари, виконують роботи чи надають послугидля здійснення підприємницької діяльності [124].У підприємницькій діяльності договір забезпечується свободою волевиявлення сторін,визначення суб’єктивних прав та обов’язків.
Таким чином, саме за допомогою договорів забезпечуєтьсяпрактична реалізація диспозитивних методів правового регулювання економічних відносин.
Аналіз практики встановлення різного роду економічнихвідносин свідчить, що договірні засади можливі не лише між суб’єктами підприємницькоїдіяльності, а також між ними і державою на добровільних, тобто договірних засадах,що свідчить про домінуючу тенденцію до розширення договірних засад у правовому регулюванніекономічних відносин.
З огляду на це видається досить цікавою точка зорувисловлена А. Пушкіним та В. Селівановим щодо необхідності розроблення Кодексу Українипро підприємництво, в якому серед відносин, які складатимуть предмет правового регулюванняйого норм, провідне місце посідатимуть ті, що виникають з договорів[125]. Проте, враховуючиту обставину, що на даний час в Україні здійснюються процеси кодифікації цивільногозаконодавства, доцільно приділити значну увагу регулюванню договірних відносин вЦивільному кодексі України.
Цивільний кодекс України має посилити роль договорув правовому регулюванні економічних відносин.
На основі викладеного можна зробити наступні висновки:
1. Виходячи із змісту та сутності багатогранності і багатоаспектностіекономічних відносин, варто відзначити, що їх правове регулювання провадиться заучастю норм різних галузей права. Головним критерієм участі норм окремих галузейправа в правовому регулюванні економічних відносин є їх предмет.
2. Участь норм різних галузей права у правовому регулюванніекономічних відносин вказує на можливість використання у їх правовому регулюваннірізних юридичних прийомів та засобів, а отже методів правового регулювання.
3. Головну роль у правовому регулюванні економічних відносинвідіграють ті методи правового регулювання, які мають міжгалузевий характер.
4. Стратегічним напрямком удосконалення правового регулюванняекономічних відносин має стати розширення сфери застосування методів рекомендаційта заохочень.
5. Розвиток договору як правового інструменту є неодмінноюособливістю правового регулювання економічних відносин на сучасному етапі.
6. Особливістю правового регулювання економічних відносинє розширення сфери договірно-правового регулювання економічних відносин, що є цілкомвиправданим наслідком розширення правосуб’єктності господарюючих суб’єктів.
2.2 Місце і роль законів у правовому регулюванніекономічних відносин
Правове регулювання економічних відносин, середінших органів державної влади, здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчиморганом нашої держави. Головним чином правове регулювання здійснюється цим органомза допомогою низки законодавчих актів України, зокрема Конституції — Основного ЗаконуУкраїни, законів та інших правових актів, що є чинними на території України.
При цьому, варто зауважити, що статус значної кількостіправових актів, прийняття яких належить до компетенції Верховної Ради України, чіткоу законодавчому порядку не визначено, а це вказує на те, що місце останніх у законодавчомурегулюванні економічних відносин заслуговує на окреме наукове дослідження.
Чинне законодавство не містить вичерпного перелікуправових актів, які ухвалюються Верховною Радою України.
Тому головна увага в роботі буде приділена законодавчомурегулюванню економічних відносин, виходячи з провідної ролі законів України в цьомупроцесі і необхідності їх удосконалення, виходячи: по-перше, із змісту норм КонституціїУкраїни та міжнародно-правових актів, що мають чинність на території України; по-друге,необхідності відповідності норм законів України стану і змісту майнових відносин,що формуються в Україні на сучасному етапі.
Варто нагадати, що в юридичній літературі законрозглядають в декількох значеннях [127].
Зокрема, з одного боку, під ним розуміють встановленідержавою загальнообов`язкові правила, тобто, у широкому розумінні. З іншого боку,під цим терміном розуміють власне закони, як акти, які ухвалює парламент. Сюди слідвіднести також Конституцію, кодекси, та деякі інші акти.
У власне юридичному значенні закон розглядаєтьсяяк нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади,що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системізаконодавства України.
Подібне визначення закону, дає П.М. Рабінович.Вчений розглядає закон, як нормативно — правовий акт вищого представницького органудержавної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини,виражає волю та інтереси більшості, втілює основні права людини й інші загальнолюдськіцінності і має вищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів[128].
Таке трактування закону, як зрозуміло з зазначеного,дещо більше розкриває зміст цього терміну і дозволяє застосувати його для характеристикиролі закону в законодавчому регулюванні економічних відносин. В Україні нині нараховуєтьсябіля 80 тис. нормативно-правових актів, які регулюють увесь комплекс суспільнихвідносин, у тому числі 1 тис.565 законів (2,5 % загальної чисельності нормативно-правовихактів). Серед них досить велика частка тих, які покликані регулювати суспільні відносинив економічній сфері. Таких нормативно-правових актів майже 27 тис. (45 % загальноїїх кількості), у тому числі 605 законів (38,6 % чинних в Україні).
Звертаємо увагу, що питома вага «економічних»законів у нормативно-правовому масиві незначна і становить лише 2,2 %. Безумовно,цього мало, враховуючи стан економіки і рівень правового регулювання в даній сфері.Аналіз зазначених та інших норм Основного Закону України дає можливість зробитивисновок, що він визначає досить широкий спектр суспільних відносин економічноїсфери, які підлягають законодавчому врегулюванню.
Якщо спробувати дослідити, які питання економікинайбільше врегульовані законодавчими актами, то побачимо, що це загальні засадиекономічного розвитку та діяльності різних галузей промисловості, сільського господарствата агропромислового комплексу. Їм присвячено понад 500 законів (27 % загальної їхкількості). Причому абсолютно нових законів було прийнято біля 200, а 300 законівстосувались питань внесення змін та доповнень до чинних.
Звертає на себе увагу те, що 110 — це закони проратифікацію міжнародних договорів щодо економічного співробітництва.
Більшість (понад 2/3) законів, що регулюють нинісуспільні відносини в економічній сфері, прийнято Верховною Радою України на основіКонституції України 1996 р. Проте, як уже йшлося, велика кількість законів, що регулюютьвідносини в економічній сфері, з моменту свого прийняття зазнала значних змін. Причиноюцього, насамперед, є нестабільність економічної ситуації в країні[129].
Щоб визначити роль законів у правовому регулюваннімайнових відносин, видається необхідним звернути увагу на зміст окремих законівУкраїни, що регулюють економічні відносини.
Так, норми Закону України «Про власність»визначили правову основу для формування відносин власності, які є основою виникненняі розвитку економічних відносин.
Цей акт закріплює головні постулати функціонуванняправа власності в Україні на етапі реформування майнових відносин на ринкових засадах.В ньому, зокрема, встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна,колективна, державна. При цьому законодавець передбачив, що всі форми власностіє рівноправними.
На державу покладено обов’язок створювати рівніумови для розвитку всіх форм власності та їх захисту, а отже, усунення примату державноїформи власності, який було визначено законодавством України.
Неодмінною умовою розвитку відносин власності вринкових умовах є закріплення за власником права на свій розсуд володіти, користуватисяі розпоряджатися належним йому майном. Нормами Закону України «Про власність»визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечатьзакону, зокрема, він може використовувати майно для здійснення господарської таіншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно абоза плату у володіння і користування іншим особам.
У зв’язку з цим, особливого значення набуває ЗаконУкраїни «Про підприємництво», норми якого який створюють правову основудля вільного використання суб’єктами права власності належного їм майна для цілейпідприємницької діяльності на засадах державної підтримки, створення сприятливихорганізаційних на економічних умов для розвитку підприємництва.
Стаття 3 Закону гарантує свободу підприємницькоїдіяльності, що полягає в наданні підприємцям права без обмежень приймати рішенняі здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить актам законодавства України.
Базовим, з точки зору забезпечення формування ринковихперетворень є Закон України «Про підприємства в України», який визначаєстатус підприємства, як одного з основних учасників майнових відносин. Норми цьогоЗакону визначають підприємство як основну організаційну ланку економіки Українита активного учасника економічних відносин.
Законодавець визначає, що майно підприємства становлятьосновні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображаєтьсяв самостійному балансі підприємства.
Досить важливе значення для здійснення підприємствомправ та обов’язків як учасника економічних відносин має можливість реалізації щодойого майна прав власника. Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про підприємствав Україні» майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємствата укладених угод належить йому на праві власності повного господарського віданняабо оперативного управління. Певні особливості має статус казенного підприємстваяк учасника економічних відносин. Обсяг його правосуб‘єктності визначаються у статуті.
Як учасника економічних відносин підприємство характеризуєта обставина, що підприємство бере участь у випуску та торгівлі цінними паперами.
Згідно статті 12 Закону України «Про підприємствав Україні» підприємство:
по-перше, має право на випуск власних цінних паперівта реалізацію їх юридичним особам і громадянам України;
по-друге, може бути співзасновником фондових біржУкраїни та учасником фондових бірж України;
по-третє, підприємство має право на придбання ціннихпаперів юридичних осіб України, іноземних держав;
по-четверте, випускає, реалізує та купує цінніпапери відповідно до законодавства України.
Таким чином, Закон стимулює розвитку ринку ціннихпаперів в Україні, сприяє формуванню і розвитку договірних відносин в цій сфері[130].
Варто зауважити, законодавець забезпечує низкугарантій щодо реалізації визначених законом прав підприємства. По-перше, державагарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. По-друге, підприємствопри здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативиприймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. По-третє, втручанняв господарську та іншу діяльність підприємств з боку держави допускається лише зпідстав і у порядку, визначеному законом.
Прийняття значної кількості актів законодавствавідбувалося на фоні глибокого падіння економіки, кризи влади, непростими колізіяминавколо конституційного процесу. Ці та інші чинники негативно вплинули на наслідкипрактичної реалізації актів економічного законодавства, особливо тих, які були ухваленів перші роки незалежності України. На це вказує також і та обставина, що великакількість актів законодавства, що регулюють відносини в економічній сфері, з моментуїх прийняття зазнала значних змін.
Чи не найбільше змін зазнали норми Закону України«Про підприємництво». Так, за час дії цього акту, Верховною Радою Українибуло прийнято сорок три закони про внесення змін та доповнень до нього. При цьомулише редакція статті 4 Закону, яка визначає обмеження щодо здійснення підприємницькоїдіяльності змінювалась понад тридцять разів.
Це, до речі, стосується і базового економічногозакону — Цивільного кодексу Української РСР, який було увалено Верховною Радою УкраїнськоїРСР 18 липня 1963 року [131].І хоча, починаючи з 1991 року Верховна Рада України намагалась пристосувати йогодо регулювання ринкових економічних відносин, внісши до нього понад п’ятнадцятьпоправок, все ж подальший розвиток ринкових відносин в Україні потребував створенняцілком ринкового Цивільного кодексу України [126].
Аналіз законів та інших актів, що покликані регулюватиекономічні відносини засвідчує, що майже в кожен з них після прийняття вносилисьзміни.
Особливість законодавчого регулювання економічнихвідносин проявляється в тому, що, з одного боку, ці відносини регламентуються задопомогою законів, ухвалених ще за радянських часів, які несуть відбиток командно-адміністративноїсистеми радянського періоду, і законодавчими актами, які були ухвалені ВерховноюРадою вже незалежної України, а, отже, які спрямовані на регулювання економічнихвідносин з використанням ринкових принципів. Це одна з головних проблем правовогорегулювання економічних відносин.
З огляду на це видається вкрай необхідним прискоренняпроцесу здійснення законодавчого регулювання економічних відносин виключно на основіринкових принципів.
У зв’язку з цим, як доречно зазначається в літературі,особливого значення має прийнята Верховною Радою України Конституція України[132].
Основний Закон України визначив, по-перше, основніпринципи правового регулювання ринкових економічних відносин; по-друге, засади становленнята подальшого розвитку економічного законодавства, а також закріпив найважливішіпринципи — норми регулювання економічних відносин.
Так, статтею 8 Конституції України визнано принципверховенства права і норм Конституції як Основного Закону, що має найвищу юридичнусилу, а тому закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КонституціїУкраїни і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянинабезпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України згідно зі статті 8Основного Закону має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, необхіднооцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зоруйого відповідності Основному Закону і в необхідних випадках застосовувати КонституціюУкраїни як акт прямої дії.
Згідно статті 58 Основного Закону закони не маютьзворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальністьособи.
Забезпечення принципу незворотності дії законівє необхідною умовою забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників економічнихвідносин, оскільки не допускається застосування норм законів до правовідносин, щовиникли до набрання ними чинності.
Це дозволяє зробити висновок про головну роль Конституціїу законодавчому регулюванні економічних відносин.
Слід підкреслити, що норми Конституції Українияк норми прямої дії є головним регулятором економічних відносин. З точки зору регулюванняекономічних відносин важливе місце посідають положення статті 13 Основного ЗаконуУкраїни, на що вже акцентувалась увага в цій роботі. Варто нагадати, що норми цієїстатті закріпили положення щодо державної підтримки і захисту прав усіх суб'єктівправа власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Так, стаття 41 Конституції України регулює відносинивласності, які, як відомо, є основою для розвитку економічних відносин.
Згідно цієї статті кожен має право володіти, користуватисяі розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.При цьому, норми цієї статті визначають, що ніхто не може бути протиправно позбавленийправа власності, а тому право приватної власності є непорушним.
Принцип непорушності права власності полягає втому, що по-перше, примусове відчуження об'єктів права приватної власності можебути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставіі в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодуванняїх вартості; по-друге, примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуваннямїх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; по-третє,конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязіта порядку, встановлених законом.
Стаття 42 Конституції України в розвиток норм,які регулюють питання власності передбачає, що кожен має право на підприємницькудіяльність, яка не заборонена законом. При цьому держава забезпечує захист конкуренціїу підприємницькій діяльності. Також норми цієї статті не допускаються зловживаннямонопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовіснаконкуренція.
Центральне місце в Конституції України займаютьправа та свободи особи. В Основному Законі України вони містяться в другому розділі.І становлення в Україні соціально орієнтованої економіки означає ніщо інше як створенняекономічної основи для забезпечення їх реалізації та захисту. У першу чергу, цестосується таких конституційних прав, як право на працю, право на соціальний захист,право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї тощо.
Поряд з цим, варто підкреслити, що КонституціяУкраїни значно посилила роль законів України в правовому регулюванні економічнихвідносин. Так, згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються:права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язкигромадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіббез громадянства; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва;правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин,зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади цивільно-правової відповідальності.
Крім того, виключно законами України встановлюютьсязасади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційногоринків тощо.
Аналіз зазначених та інших норм Основного ЗаконуУкраїни дає можливість зробити висновок, що він визначає досить широке коло економічнихвідносин, правове регулювання яких здійснюється Верховною Радою України, як єдинимзаконодавчим органом нашої держави.
Стержнем законодавчого регулювання майнових відносинявляються Конституція та закони України, прийняття яких є виключною прерогативоюпарламенту. Це обумовлено тим, що усі інші акти законодавства України приймаютьсяв розвиток і на виконання саме законів України. Такий висновок, наприклад випливаєз статті 106 та 113 Конституції України, які відповідно визначають статус рішеньПрезидента та Кабінету Міністрів України.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок,що Конституції та законам України належить провідна роль у законодавчому регулюванніекономічних відносин.
Норми цих законодавчих актів створюють правовіоснови і визначають напрями розвитку економічного законодавства і правового регулюванняекономічних відносин. Разом з тим, слід відзначити, що на сучасному етапі законодавчогорегулювання економічних відносин нагальною залишається проблема приведення положеньзаконів України, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України, до вимогвизначених її нормами. При цьому варто врахувати, що законодавче регулювання економічнихвідносин має базуватись на законодавчих актах ринкового типу, тобто, які б враховувалипроцеси ринкових відносин.
Немає сумніву, що вони мають покращити і посилитироль Верховної Ради України, а відповідно і актів, що вона ухвалює, у правовомурегулюванні економічних відносин. Проте, на даний час необхідно чітко законодавчовизначити статус правових актів, що ухвалює парламент нашої держави.
Такі передумови вказують на необхідність удосконаленнязаконодавчого регулювання економічних відносин, у першу чергу виходячи з принципівправового регулювання, які закладені в нормах Конституції України.
Отже, з огляду на зазначене можна зробити наступнівисновки:
1. Важливу роль у правовому регулюванні економічних відносинвідіграють закони України.
2. Особливістю правового регулювання економічних відносинна сучасному етапі є посилення ролі законів у цьому процесі і відповідно звуженняролі підзаконного нормативно-правового регулювання.
3. Посилення ролі законів у правовому регулюванні економічнихвідносин має сприяти створенню гарантій у забезпеченні і реалізації прав та свободособи, посиленню соціального впливу на ринкові реформи.
4. Норми Конституції України є основою правового регулюванняекономічних відносин, визначаючи принципи та засади розвитку в Україні соціальноорієнтованої ринкової економіки.
2.3 Визначення економічного законодавства.Напрями удосконалення економічного законодавства України
Констатуючи головну роль правових норм у регулюванніекономічних відносин, варто зауважити, що основною формою відображення правовихнорм є акти економічного законодавства України. За своїм змістом акти економічногозаконодавства є зовнішньою формою існування та виразу правових норм.
У зв’язку з цим, варто відзначити, що термін«економічне законодавство» є комплексною категорією, оскільки об’єднуєнизку актів цивільного, фінансового, податкового, банківського, трудового, господарськогозаконодавства, норми яких покликані здійснювати правове регулювання суспільних відносин,які за своїм змістом можна віднести до «економічних відносин». Тому економічномузаконодавству належить провідна роль не лише в регулюванні економічних відносин,а й визначенні особливостей їх правового регулювання.
Чинне законодавство України не містить чіткоговизначення терміну «економічне законодавство». В той же час, необхідновказати, що у пункті 1 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року,за наслідками розгляду справи за конституційним зверненням Київської міської радипрофесійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексузаконів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»),Конституційний Суд України вирішив, що терміном «законодавство», охоплюютьсязакони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість якихнадана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, указиПрезидента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межахїх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України[133].
Безумовно, поширювати таке визначення на сферуекономічного законодавства, видається не зовсім обґрунтованим, оскільки економічнезаконодавство охоплює не лише акти трудового, а й інших галузей законодавства.
Слід зауважити, що в літературі не має одностайноготрактування терміну “законодавство” на що справедливо акцентує увагу Д. Лилак[134]. Дослідниквказує, що в його зміст вкладається сукупність законів та інших нормативно-правовихактів, які регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин.
У законах, залежно від важливості і специфіки суспільнихвідносин, що ними регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в однихмаються на увазі тільки закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття “законодавства”включаються не лише закони, інші акти Верховної Ради України, а й акти ПрезидентаУкраїни та Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — також і нормативно-правовіакти центральних органів виконавчої влади.
Більш повно трактування терміну “законодавство”розглядає Ю.С. Шемшученко, на думку якого термін “законодавство”, враховуючи йогобагатогранність, варто включати не лише нормативно-правові акти міністерств та відомств,а й нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування і місцевих державнихадміністрацій [135].
Врегулюванні економічних відносин важливу рольвідіграють акти Національного банку України, Державної податкової адміністраціїУкраїни, Фонду державного майна України, інших міністерств та відомств.
За своєю правовою суттю ці акти, як, до речі, ірішення Президента України та Кабінету Міністрів України, які в силу положень статей106, 113 Конституції України, мають підзаконний характер, оскільки спрямовуютьсяна виконання норм Конституції та законів України та мають відповідати їм.
Так, наприклад, відповідно до статті 56 ЗаконуУкраїни від 20 травня 1999 року №679-XIV «Про Національний банк України»[136]Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесенихдо його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевогосамоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності,а також для фізичних осіб. При цьому рішення Національного банку України не можутьсуперечити законам України та іншим законодавчим актам України, що вказує на їхпідзаконний характер.
Отже, до масиву нормативно-правових актів економічногохарактеру відноситься ціла система нормативно-правових актів, норми яких покликанірегулювати економічні відносини.
Метою правового регулювання економічних відносинє досягнення певного позитивного результату, а тому суспільство зацікавлено, щобакти, які регулюють економічні відносини, через правові норми яких головним чиномздійснюється правове регулювання суспільних відносин, досягали мети, що була визначенапри їх ухваленні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правовогорегулювання економічних відносин і перспектив розвитку економічного законодавства.Значну роль у забезпеченні правового регулювання економічних відносин відіграютьтакож декрети Кабінету Міністрів України.
Варто нагадати, що свого часу Законом України 18листопада 1992р. № 2796-XII «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів Україниповноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання » [137].
Верховною Радою України, з метою оперативного вирішенняпитань, пов'язаних із здійсненням ринкової реформи, було делеговано Кабінету МіністрівУкраїни тимчасово, строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декретив сфері законодавчого регулювання економічних відносин: відносин власності, підприємницькоїдіяльності, державної митної, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державноїполітики оплати праці і ціноутворення.
На виконання покладених повноважень Кабінет МіністрівУкраїни постановив понад вісімдесят декретів. За допомогою їх було врегульованокомплекс економічних відносин, пов‘язаних, зокрема: з оподаткуванням товарообміннихоперацій в зовнішньоекономічній діяльності; управлінням майном, що перебуває у загальнодержавнійвласності.
Кабінетом Міністрів України також було видано декретипро акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податокз громадян, податок на додану вартість, податок на промисел, про державне мито,а також про стягнення невнесених у строк податків і неподаткових платежів.
Оскільки, на даний час, ціла низка відносин, якірегламентувались на підставі декретів, вже законодавчо врегульована Верховною РадоюУкраїни, то чинними залишається лише незначна частина декретів. До них, належить,Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковийподаток з громадян», яким встановлено порядок оподаткування доходів громадянУкраїни та інших фізичних осіб [138].
Режим здійснення валютних операцій на територіїУкраїни, а також загальні принципи валютного регулювання, повноваження державнихорганів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюваннівалютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійсненнявалютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначеніДекретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 " Про системувалютного регулювання і валютного контролю" [139].
Делегування Кабінету Міністрів України повноваженьщодо законодавчого регулювання економічних відносин стало важливим етапом у формуванніекономічного законодавства, своєрідним експериментом у пошуках дієвих шляхів правовогорегулювання економічних відносин.
Аналіз практичної дії декретів, інших актів, щорегламентують економічні відносини, дозволяє зробити досить важливий висновок пронеобхідність запровадження правової, економічної експертизи проектів нормативно-правовихактів з точки зору можливих практичних наслідків їх дії.
В умовах подальших ринкових економічних перетворень,важливого значення набуває проблема становлення в Україні ефективного економічногозаконодавства.
Ефективність дії норм економічного законодавства- ключовий напрям його розвитку. Ефективність економічного законодавства Українизабезпечується відповідністю його нормам Конституції України. Реалізація і забезпеченняконституційних норм та принципів є головним стратегічним напрямом його удосконалення.
Насамперед, економічне законодавство має створюватиправову основу для забезпечення конституційних прав та свобод особи. І у першу чергумає забезпечувати їх відповідні гарантії. Адже проблема гарантій прав та свободособи залишається найбільш важливою [140].
Безумовно в економічному законодавстві мають знайтивіддзеркалення і інші положення Основного Закону. Адже, варто не забувати, що КонституціяУкраїни, як справедливо відзначає В. Костицький, є моделлю Української держави[141], а, отже, івітчизняного законодавства, яке формується під впливом її органів. Крім того, питанняефективності економічного законодавства, варто розглядати з точки зору, по-перше,відповідності норм актів економічного законодавства рівню економічного розвиткусуспільства, змісту економічних відносин; по-друге, рівня досконалості економічногозаконодавства; по-третє, рівня правової культури громадян та інших учасників економічнихправовідносин.
Ґрунтовне пізнання цілісної системи економічногозаконодавства, найважливіших тенденцій становлення, подальшого розвитку та вдосконаленнягосподарського механізму — важливе завдання науки економічного права і неодміннаумова розвитку економічного законодавства [142].
Центральним питанням розвитку економічного законодавстває його систематизація.
Головним чином, вона спричинена потребою його вдосконалення,звільнення від застарілих і суперечливих правових норм та усунення правових прогалин.У зв’язку з цим, особливого значення набуває проблема кодифікації економічного законодавства.На відміну від інкорпорації, яка передбачає лише зовнішнє упорядкування нормативно-правовихактів, кодифікація означає зміну їх змісту [45].
Разом з тим, варто зауважити, що відкидати ідеюпроведення систематизації економічного законодавства видається необґрунтованим.Не слід ігнорувати і такий вид систематизації нормативно-правових актів, якщо взятидо уваги такий вид систематизації актів законодавства, як консолідація, який полягаєв об'єднанні (поєднанні) декількох актів, що діють в одній і тій же галузі суспільнихвідносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни його змісту.
Результатом консолідації нормативного матеріалуможна вважати Звід законів Юстініана. Вітчизняна юридична практика знає спроби систематизаціїнормативно-правових актів у вигляді Зібрання місцевих законів західних губерній(Україна, XIX ст.), Зводу законів Російської імперії в 16-ти томах, Зводу законівСРСР. Такі зібрання законів стали популярними в наш час: прийнято Звід законів уРосії, Зібрання федерального права ФРН та ін. [143]
Кодифікація, як справедливо підкреслює Я. Шевченко,передбачає якісно новий рівень законодавства, що досягається завдяки корінному переробленнюдіючих нормативних положень на базі нової стратегії правотворчості, звільнення відзастарілих норм, єдину цілеспрямованість і внутрішню узгодженість норм, що входятьв єдиний нормативний акт, позбавляє їх суперечності і викладу в єдиній системі,яка відповідала б певним конкретним цілям правового розвитку, розрахованим на тривалийчас [144].
В умовах безсистемного регулювання економічнихвідносин, на думку проф.Я. Шевченко, варто звернути увагу на світову правову культуру,яка має глобальну правотворчу орієнтацію на загальнолюдські цінності і наближенняміжнародної і національної правових систем [144].
На сучасному етапі в Україні окреслено два напрямисистематизації економічного законодавства кодифікаційного типу. По-перше, систематизаціяна основі ухваленого Цивільного кодексу. По-друге, — це систематизація на основіухваленого Господарського (Комерційного) кодексу.
Головними передумовами прийняття Верховною Радоюцих кодексів є формування в Україні якісно нових за своїм змістом економічних відносинвнаслідок здійснення ринкових перетворень, правове регулювання яких здійснюєтьсявеликою кількістю нормативно-правових актів, більшість з яких не завжди достатньообґрунтовані.
Тому їх значення полягатиме у сприянні інтеграціїнайважливіших положень економічного законодавства, у визначені принципів правовогорегулювання ринкових економічних відносин. Крім того, якщо прийняття Верховною РадоюЦивільного кодексу України, обумовлено закріпленням в ньому інститутів приватногоправа, то головне завдання Господарського (Комерційного) кодексу — надання ринковимперетворенням соціальної спрямованості, що проявляється у здійсненні державноговпливу на процеси господарювання, гармонізацію приватних і суспільних інтересіві на основі норм про порядок та межі впливу держави на регулювання економічних відносинв суспільних інтересах [145].
У зв’язку з цим, варто зауважити, що в юридичнійлітературі висловлювались неоднозначні думки щодо необхідності прийняття Господарськогокодексу. На думку проф. Я.М. Шевченко Господарський (Комерційний) кодекс не є таким,що відповідає потребам економіки. Я.М. Шевченко вказує на те, що цей акт за своєюсутністю і структурою не є кодифікацією законодавства, яке має предметом певну сферусуспільних відносин, а є кодифікацією порядку управління певною діяльністю певноговиду, а саме — господарською [144].
Небезпека ухвалення Господарського (Комерційного)кодексу, як вказала Н.С. Кузнєцова, не тільки в тому, що об’єктивно виникає можливістьі досить висока вірогідність, як прогалин, так і дублювання в регулюванні відносин,а звідси — і наявність численних суперечностей [43].
Крім того, ще одна небезпека, як зазначила Н.С.Кузнєцова, криється у тому, що в межах кодифікованого акту мають сполучатися нормиприватно-правового і публічного характеру, якими регулюються відносини, що маютьрізногалузеву природу.
Безумовно, викладені аргументи варті уваги і заслуговуютьна окреме наукове дослідження та вивчення.
В той же час, слід зазначити, що можливість співіснуванняЦивільного і Господарського кодексів має бути апробована на практиці.
Дискусія навколо цих двох кодексів сколихнула питаннядерегулювання економіки, яке досить грунтовно розглядається в літературі[146]. У зв‘язкуз цим, викликає як науково-теоретичний і практичний інтерес розроблена Л. Мінінимта Г. Білоусом Концепція дерегулювання економіки, а тому її розгляду варто приділитипевну увагу у цій роботі.
Дослідники розглядають дерегулювання економікияк сукупність заходів державного впливу на механізм суспільного репродукування тазменшення адміністративно-правового регулювання економічних відносин. Дерегулювнняпередбачає поступовий відхід від прямої регулюючої ролі держави. Методи, якими воновпроваджується, збігаються з регулюючими функціями держави.
До таких напрямів, погоджуючись з дослідникамипроблем дерегулювання економіки, можна віднести:
здійснення регулятивної реформи, спрямованої назменшення впливу адміністративно-правового регулювання на розвиток економічних відносині вибір його найоптимальніших форм. Дерегулювання підприємницької діяльності є складовимелементом регулятивної реформи;
скорочення масштабів прямого державного втручанняв механізм суспільного репродукування [146].
Отже, дерегулювання економіки має забезпечити створеннягнучкої та ефективної системи втручання держави в економічні процеси, зменшеннядержавного впливу на механізм суспільного репродукування і адміністративно-правовогорегулювання економічних відносин.
Дерегулювання має здійснюватися на основі принципів:системності і комплексності, цілеспрямованості у відборі напрямів дерегулювання,послідовності і передбачуваності його заходів, уникнення кроків, що можуть різкозмінити господарські відносини в державі.
В процесі здійснення дерегулювання економіки слідвраховувати дію факторів, пов’язаних з трансформацією національної системи права.Цей період характеризується співіснуванням старого і нового права, яке тільки формується,старого законодавства і нового, що створюється, природним наслідком чого можутьбути суперечності в системі правового регулювання, які зумовлені як об’єктивними,так і суб’єктивними факторами; можливість переходу від одного правопорядку як якісносталого стану певної правової системи до іншого лише через правовий хаос, котрийможна розуміти як надлишок норм, процедур, інституцій, концепцій тощо, які, з одногобоку, відтворюють цінності старої правової культури, успадковані правове мисленняі правосвідомість, а з іншого — формують нову правову культуру, правове мисленняі правосвідомість як певні духовні засади суспільного буття та інструменти перетвореннясоціальної дійсності [147].За цих умов, зрозуміло, здійснювати заходи щодо дерегулювання економіки дуже складно,що потребує задіяння значного адміністративного ресурсу.
У зв’язку з цим, особливого значення для реалізаціїполітики дерегулювання, як видається, набуває послідовне проведення у життя адміністративноїреформи, яка має забезпечити створення ефективної системи державної виконавчої влади[148].
В той же час, удосконалення економічного законодавствамає провадитись через вирішення проблеми підвищення соціальної життєдіяльності суспільства,ефективності усіх його інституційних структур — це є проблема першочергової важливості.
Реалізація заходів дерегуляції можлива лише заумов усунення адміністративних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємницькоїдіяльності, скорочення масштабів прямого державного втручання у механізм суспільноговиробництва. Для цього пропонується вжити заходів щодо здійснення глибокої приватизаціїз метою скорочення частки державної власності, що забезпечить зменшення державнихвитрат на утримання державного сектора економіки; фінансування розвитку державногопідприємництва лише у тих сферах, де застосування інших форм власності є неефективнимабо може призвести до негативних наслідків; поступового зменшення прямої державноїпідтримки окремих підприємств, що здійснюється через надання їм товарів та послугза низькими цінами або державних субсидій, виділення централізованих інвестицій(капіталовкладень) тощо.
Виходячи з реальної ситуації, що сформувалася вкраїні, та необхідності впровадження процесів дерегулювання, автори пропонують вжитипершочергових заходів у сфері адміністративної реформи, реформи фінансової сфери,інвестиційної, зовнішньоекономічної і торговельної діяльності, системи створення(реєстрації) підприємницьких структур та ліцензування.
При цьому варто вказати, що удосконалення економічногозаконодавства має провадитись через забезпечення законності як ключового елементув державно-правовому регулюванні суспільних відносин[149]. Це також стосуєтьсяі державно-правового регулювання економічних відносин.
Варто відзначити, що свого часу П.М. Рабінович,акцентував увагу на тому, що призначення законності — слугувати засобом забезпеченняправового регулювання [150].
У зв‘язку з вказаним, певного реформування вимагаєфінансова сфера, яка має бути спрямована на створення стабільної стимулюючої системиоподаткування, організацію фінансової підтримки малих і середніх підприємств шляхомзастосування прямих і непрямих методів підтримки.
Щодо підтримки суб’єктів малого підприємства вартобуло б, як видається, більш послідовно втілювати у практику господарського життяположення Закону України «Про державну підтримку малого підприємства»від 19 жовтня 2000 р. щодо спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського облікута звітності, створення регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва[151].
Кардинального реформування потребує і сфера інвестиційноїдіяльності. На сучасному етапі є потреба у низці заходів щодо покращення інвестиційногоклімату в Україні. Щодо цього слід було б, як на мене, окремо виділити блок питаньщодо стимулювання іноземного інвестування. Ця болюча для України проблема потребуєособливої уваги і має вирішуватись відповідно до апробованих міжнародною практикоюпринципів інвестування.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок,що розробка і прийняття Концепції дерегуляції економіки є важливим і стратегічнимнапрямком удосконалення як правового регулювання економіки, так і економічного законодавства.Безумовно, сучасний стан економічного законодавства вказує на необхідність більшчіткого визначення статусу нормативно — правових документів, зокрема, програм, концепцій,засад тощо.
В юридичні літературі, удосконалення, наприклад,правового регулюванні лізингових операцій пов’язують в контексті прийняття Цивільногота Господарських кодексів [152].
На сучасному етапі виникає низка і інших проблем,які доводять нагальну потребу в удосконаленні економічного законодавства. Так, необхідностіприведення в єдину систему законодавства про інтелектуальну власність. Лише з питаньпатентного регулювання протягом останніх 5 років прийнято 56 нормативно-правовихактів. Існує гостра потреба удосконалення чинних законів, зокрема, стосовно визначенняпорядку реалізації захисту права інтелектуальної власності.
Не вирішена у чинному законодавстві проблема державноїреєстрації права власності на певні види майна (передусім, нерухомість), що є однієюз умов реалізації гарантій прав на майно.
Тому для створення належних умов функціонуванняв державі цивілізованого ринку нерухомого майна, вдосконалення системи оподаткуванняслід розробити і запровадити єдині правила реєстрації прав на таке майно.
Важливою гарантією реалізації права власності єйого надійний захист, але норми про захист права власності розпорошені по різнихзаконодавчих актах. У них не повністю вирішені, зокрема, питання про визнання прававласності, захист права власності у випадку аварій та за інших обставин надзвичайногохарактеру, при втручанні державних органів у здійснення власником правомочностейтощо.
Не врегульована у законодавчому порядку і проблемапогашення заборгованості приватизованих підприємств, зокрема щодо виплати заробітноїплати їх працівникам. Тому слід передбачити в законі обов'язкове спрямування частиникоштів, одержаних від продажу державного майна, на цільове кредитування приватизованихпідприємств для погашення їх боргів.
Особливості діяльності підприємств, що створюютьсявнаслідок приватизації державних підприємств, потребують належного правового врегулювання,для чого слід внести доповнення, наприклад, до Закону України «Про господарськітовариства». Актуальним у зв'язку з цим є і прийняття спеціального закону«Про акціонерні товариства».
З огляду на вказане видається необхідним прийнятизакон про принципи та основні засади управління економікою, де визначити можливістьі порядок контролю за функціонуванням економіки з боку держави, уникаючи загальнихформулювань, які дають змогу довільного їх тлумачення, чітко розмежувати сфери державноговтручання у господарську діяльність підприємств з недержавною формою власності.
Норми про адміністративну відповідальність за порушеннязаконодавства, яке регулює господарську діяльність, розпорошені по окремих нормативно-правовихактах, тому доцільно було б зосередити їх у Кодексі України про адміністративніправопорушення, внісши до нього відповідні доповнення.
Поглиблення ринкових економічних процесів на становленняринкових економічних відносин на сучасному етапі неможливе без кардинального поліпшеннязаконотворчої практики, прийняття таких атів, які б відповідали сучасним реаліям,так і перспективам розвитку економіки. Законодавство у сфері регулювання підприємницькоїта господарської діяльності вимагає якісно нових підходів.
Ринковий механізм ніколи не був системою, що непотребувала державного регулювання, однак у чинному законодавстві немає однозначногопідходу до вирішення питань щодо меж втручання держави у господарську діяльність.Нагальним є прийняття закону, який би визначав такі межі та принципи державногорегулювання економіки (індикативне регулювання, квотування або визначення контрольнихцифр).
Не вирішені чинним законодавством (зокрема, ЗакономУкраїни «Про підприємства в Україні») всі проблеми, пов'язані з діяльністюдержавних підприємств. З цього випливає необхідність прийняття закону про державніпідприємства, де було б встановлено їх правовий статус, види, принципи функціонування,управління майном та були б розв'язані інші питання.
Окремі галузі економіки також не знаходять належногоправового врегулювання. Це стосується аграрного сектору, зокрема удосконалення правовогостатусу селянських (фермерських) господарств [153].Питанням розвитку промисловості, наприклад, присвячено лише три закони («Простимулювання виробництва автомобілів в Україні [154]»,«Про державне регулювання видобутку, виробництва і використаннядорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними[155]», «Провидобування і переробку уранових руд [156]»). Поза увагою залишаються такі важливі галузі, як енергетична,вугільна, металургійна, хімічна, металообробна, оборонна та ін. Не досить визначенітакож відносини, що виникають при поставці товарів народного споживання та продукціївиробничого призначення.
Значне місце в структурі економіки України посідаєпромислове, житлове, соціальне будівництво тощо. Однак законів, які б чітко регламентувалицю сферу з урахуванням нинішніх реалій, поки що немає. Суспільні відносини регулюютьсяв основному підзаконними нормативно-правовими актами. Тому необхідно прийняти закони«Про промислове будівництво» та «Про житлове будівництво».
Невирішеним залишається ряд проблем агропромисловогокомплексу, що зумовлює потребу розробити Аграрний (сільськогосподарський) кодекс,де, зокрема, визначити загальні правові межі державного регулювання в сільськомугосподарстві; правові основи діяльності сільськогосподарських підприємств та сільськогосподарськоївласності; структуру ринку, заходи щодо підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарськоїпродукції, збільшення її експортної здатності, поліпшення умов для землевласниківшляхом стимулювання розвитку сімейних господарств; встановити принципи кредитуваннята ін. Також слід прийняти закон про закупівлю та поставку сільськогосподарськоїпродукції, сировини та продовольства для державних потреб.
Правове регулювання фінансових відносин в останніроки було спрямоване на визначення і забезпечення функціонування податкової, бюджетної,грошово-кредитної та банківської систем. Сьогодні в даній сфері правового регулюваннянакопичилась значна кількість законодавчих актів, які покликані вирішувати значнеколо питань, щоб забезпечувати просування України по шляху ринкових реформ.
Низку важливих проблем, які виникають у процесінарахування та сплати податкових платежів вирішує Закон України “Про порядок погашеннязобов‘язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"[157],який упорядковує порядок погашення зобов‘язань юридичних та фізичних осіб передбюджетами та державними цільовими фондами по сплаті податків та інших обов‘язковихзборів, забезпечує більш чітку процедуру застосування до платників податків пеніта штрафних санкцій, визначає порядок оскарження дій органів стягнення.
Але процес розвитку фінансового законодавства всеще не задовольняє потреби практики. Насамперед, це стосується його податкової сфери.Досі всупереч вимогам Закону України «Про систему оподаткування» не прийнятізакони про податок на нерухоме майно, про рентні платежі, про збір до державногофонду.
Тому нагальним є питання впровадження Податковогокодексу України. Його норми мають усунути наявні суперечності норм податкового законодавства,забезпечувати його розвиток на основі положень чинної Конституції України (в ційгалузі діє приблизно 30 законів, декретів Кабінету Міністрів України), а також уніфікувати,спростити чинну податкову систему.
В бюджетній сфері головним є Бюджетний кодекс України[158], який регулюєбюджетний устрій та бюджетний процес. Сьогодні має бути посилений процес приведенняу відповідність його нормам бюджетного законодавства.
Багатьма нормативно-правовими актами регулюютьсяв Україні грошові відносини. Проте роль законів серед них мала. Для підвищення рівнязаконодавчого регулювання грошових відносин необхідно прийняти Закон України«Про грошову систему України», де визначити правові засади функціонуваннягрошової системи України, порядок емісії грошей, організації та регулювання грошовогообороту тощо. Слід також прийняти закон «Про валютне регулювання», якиймає замінити Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулюванняі валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. і впорядкувати валютне законодавство,яке складається з 350 нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України,Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України.
Цілісна, науково обгрунтована система законодавства,забезпечення логічної і комплексної послідовності підготовки, розгляду та прийняттяактів законодавства, ведуть до підвищення ефективності законодавчого регулюваннявсіх сфер нашого життя, зокрема економічної. А це, в свою чергу, сприятиме розбудовіУкраїни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави,якою вона повинна бути за своєю Конституцією.
Важливим напрямком розвитку економічного законодавстває запровадження такого порядку, за яким прийняття нових нормативно-правових актівбуло б можливе при умові їх відповідності нормативно-правовим актам, що мають вищуюридичну силу (наприклад, Конституція, міжнародні договори, закони України тощо),а також вивчення ефективності у досягненні поставлених цілей.
На сучасному етапі потребує вдосконалення нормотворчаробота державних органів, яка головним чином спрямована на формування окремих елементівринкового економічного механізму та відповідного правового забезпечення функціонуванняекономічних відносин.
Впровадження ринкових засад в економічні процесиздійснюється сьогодні переважно за допомогою відповідних відомчих інструкцій, положень,правил, які не завжди відповідають вимогам закону, що безумовно веде до ускладненняпроцесу ринкових перетворень, а також роботи господарюючих суб‘єктів по їх застосуванню.
Ці та низка інших причин вказують на необхідністьпереходу від регулювання окремих аспектів економічних відносин на підставі підзаконнихактів до врегулювання їх виключно законами.
Така тенденція сприятиме, по-перше, стабільностіу правовому регулюванні економічних відносин, по-друге, усуненню наявних протирічу нормах економічного законодавства.
З огляду на зазначене, можна визначити наступніперспективи розвитку і удосконалення економічного законодавства.
1. Легалізація сутності терміну економічного законодавстваз метою його подальшого однозначного трактування
2. Стратегічним напрямком у розвитку економічного законодавстває його розбудова на основі принципів та норм визначених Конституцією України, розвитокекономічного законодавства в сторону правового забезпечення процесів становленняв Україні соціально орієнтованої економіки.
3. Необхідне посилення процесів систематизації та кодифікаціїекономічного законодавства.
4. Потребує посилення роль наукової, економічної та правовоїекспертизи проектів актів економічного законодавства на предмет їх відповідностічинному законодавству України, відповідності їх тенденціям розвитку економічнихвідносин, цілям, які мають бути досягнуті в разі набрання чинності зазначених документів.
5. Має бути посилена роль ринкових законів у правовомурегулюванні економічних відносин, тобто таких, які б враховували особливості функціонуванняринкових економічних відносин.
6. Необхідне прийняття Закону України «Про нормативно-правовіакти», який би чітко визначив правовий статус та юридичну силу актів законодавстваУкраїни. Це стосується також статусу правових актів Верховної Ради України. Томунеобхідним є також прийняття Закону України “Про закони та законодавчу діяльність”.
7. Потрибують приведення акти економічного законодавства,що були ухвалені до 28 червня 1996 року, у відповідність до вимог Конституції України.
8. Прийняття закону про принципи, методи регулювання економічнихвідносин та управління ринковою економікою, який має окреслити сутність економічногозаконодавства, розкрити основні елементи цього правового явища, межі та форми управліннята регулювання державою економічних процесів.
Висновки
Проблема правового регулювання економічних відносин,перспектив розвитку економічного законодавства є однією з найбільш важливих і складниху вітчизняній правовій науці.
В умовах побудови в Україні соціально орієнтованоїринкової економіки, розвитку підприємництва та недержавних форм власності особливоїактуальності набули питання визначення співвідношення права і економіки, сутностіправового регулювання економічних відносин, з’ясування ролі права у ринкових перетвореннях,зокрема, вдосконалення методів правового регулювання економічних відносин.
Слід вказати, що методи правового регулювання посідаютьцентральне місце у визначенні моделей функціонування ринкових економічних відносин,визначення та окреслення напрямів удосконалення і перспектив розвитку економічногозаконодавства. Така увага саме до методів правового регулювання економічних відносинзумовлена недостатнім рівнем дослідження їх у правовій літературі.
Дослідження правового регулювання економічних відносинта перспектив розвитку економічного законодавства дало можливість:
1) визначити співвідношення права і економіки та напрямиїх взаємодії, встановити, що право впливає на економіку,
по-перше, як чинник упорядкування економічних відносинта економічних процесів;
по-друге, як інструмент здійснення економічноїполітики, як зі сторони держави, так і зі сторони господарюючих суб’єктів;
по-третє, право закріплює економічні відносини,що складаються в державі, гарантує їх стабільність;
по-четверте, право стимулює формування нових економічнихвідносин;
по-п’яте, право підтримує і охороняє економічнівідносини, а, отже праву належить провідна роль у становленні соціально орієнтованоїринкової економіки.
2) охарактеризувати сутність економічних відносин, як предметаправового регулювання та визначити, у зв‘язку з цим, зміст правового регулюваннята механізм його впливу на суспільні, включаючи і економічні, відносини;
3) відзначити, що правове регулювання економічних відносинмає забезпечувати становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки;
4) визначити співвідношення державного регулювання економічнихвідносин та регулювання економічних відносин за допомогою ринкових механізмів;
5) запропонувати систему фінансово-економічних важеліврегулювання економічних відносин, а також підкреслити, що держава, здійснюючи нормативно-правоверегулювання економічних відносин, має діяти відповідно до повноважень визначенихКонституцією та законами України;
6) охарактеризувати основні методи правового регулюванняекономічних відносин, показати важливу роль у регулюванні економічних відносин методів,які мають міжгалузевий характер, зважаючи на багатогранність та багатоаспектністьекономічних відносин;
7) запропонувати розширення сфери застосування договоріву правовому регулюванні економічних відносин;
8) запропонувати необхідність посилення ролі законів унормативно-правовому регулюванні економічних відносин;
9) охарактеризувати основні перспективи удосконалення економічнихвідносин, вказавши, що головним напрямом удосконалення економічного законодавствамає стати подальший розвиток економічного законодавства на основі прийнятого Цивільногокодексу та низки законів України, які мають забезпечити становлення в Україні соціальноорієнтованої ринкової економіки.
Особливості правового регулювання економічних відносинта тенденції їх вдосконалення полягають у наступному:
1. Розширення застосування міжгалузевих методів у правовомурегулюванні економічних відносин, що є необхідною умовою здійснення ринкових перетвореньв економічній сфері, забезпечення їх соціальної спрямованості.
2. Посилення ролі і значимості загальнодозвільних методівправового регулювання економічних відносин.
3. Стимулювання господарюючих суб‘єктів до більш активноїучасті у здійсненні ринкових перетворень в нашому суспільстві через використанняметодів рекомендацій та заохочень у правовому регулюванні економічних відносин.
4. Особливістю правового регулювання економічних відносинє розширення сфери договірно-правового регулювання економічних відносин, що є цілкомвиправданим наслідком розширення правосуб’єктності господарюючих суб’єктів.
5. Відшукання збалансованого застосування різних міжгалузевихметодів правового регулювання економічних відносин, а отже вирішення проблеми достатності,необхідності та повноти правового регулювання в економічній сфері.
6. Посилення ролі законів в правовому регулюванні економічнихвідносин.
Розгляд перспектив удосконалення економічного законодавствадав можливість зробити висновки щодо:
1. Визначення сутності економічного законодавства, як системногоправового явища і його складових елементів, виходячи з загальнотеоретичного розуміннятерміну “законодавство” та особливостей правового регулювання економічних відносинна сучасному етапі.
2. Подальшого посилення ролі законів у правовому регулюванніекономічних відносин, посилення ролі та значення процесів систематизації та кодифікаціїекономічного законодавства.
3. Забезпечення розвитку економічного законодавства Українина основі принципів та норм, які визначені Конституцією України та міжнароднимидоговорами України, згода на обов‘язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Посилення ролі наукової, економічної та правової експертизипроектів актів економічного законодавства на предмет їх відповідності чинному законодавствуУкраїни, тенденціям розвитку економічних відносин, цілям, які мають бути досягнутів разі набрання чинності зазначених документів.
5. Прийняття Законів України “Про нормативно-правові акти”,“Про Кабінет Міністрів України”, які б чітко визначили правовий статус та юридичнусилу актів законодавства України. Це стосується також статусу правових актів ВерховноїРади України. Тому необхідним є прийняття Закону України «Про закони та законодавчудіяльність”.
6. Прийняття закону про принципи, методи регулювання економічнихвідносин та управління ринковою економікою, який має окреслити сутність економічногозаконодавства, розкрити основні елементи цього правового явища, межі та форми управліннята регулювання державою економічних процесів.
Cписок використаних джерел
1. Декларація про державний суверенітет України. — ПостановаВерховної Ради Української РСР від 16 липня 1990 року №55 — ХІІ. — Відомості ВерховноїРади Української РСР. — 1990. — №31. — Ст.429.
2. Акт проголошення незалежності України. — Постанова ВерховноїРади Української РСР від 24 серпня 1991 року №1427 — ХІІ. — Відомості ВерховноїРади України. — 1991. — №38. — Ст.502.
3. Конституція України. — Закон України від 28 червня 1996року №254/96. — Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст.141.
4. Cеліванов В., Діденко.Н. Правова природа регулюваннясуспільних відносин. — Право України. — 2000. — №10 — С.15-17.
5. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько- правовий аналіз): Автореф. на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук.- Київ. — 2000 — 40с.
6. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание.- К. Наукова думка. — 1979 — 207с.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права. — Курс лекций в2 — х т. — Свердловск: Сверл, юрид. ин — т. — 1972. — Т.1. — 396 с.
8. Мамутов В. Економіко — правові важелі проти тіньовоїекономіки. — Вісник національної Академії наук України. — 2001. — №1 — С.24-32.
9. Общая теория государства и права: Акад. курс. В.2 — х т. — М., 1998. — Т.2 — 275с.
10. Козловський А.А. Соціально-історичні константи правовогопізнання. — Науковий вісник Чернівецького університету. — Збірник наук. праць. Вип.55.- Правознавство. — Чернівці: ЧДУ. — 1999. — С.5 — 12.
11. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. — Очеркипо методологии социальных наук и общей теории права. — М: Из — е М. и С. Сабашниковы.- 1916. — 704 с.
12. Спекторский Е.В. Юриспруденция и философия. — Юридическийвесник. — 1913. — Кн. ІІ. — 158с.
13. Нерсесянц В.С. Философия права. — М., 1997. — С.629- 635.
14. див. Алексеев С.С. Общая теория права. — В 2 — х т.Т.- ІМ. — Юрид. лит. — 1982. — 360 с.
15. Черданцев А.В. Теория государства и права: Учебник длявузов. — М. — Юрайт. — 1999. — 432 с.
16. Чичерин Б.М. Философия права. — М.: тип. Кушнерева.- 1900. — 336 с.
17. Алексеев С.С. Философия права. — М.: Изд-во НОРМА.- 1997. — 7 — 336 с.
18. Харт Х.Л. Концепція права. — Пер з англ.Н. Комарова.- Наукове видання. — К.: Сфера. — 1998. — 231 с.
19. Фуллер Лон Л. Мораль права. — Пер. з англ.Н. Комарова.- Наукове видання. — К.: Сфера. — 1999. — 232 с.
20. Петрова Л.В. Методологія правознавства: філософськийдискурс // Третій Міжнародний конгрес україністів 26 — 29 серпня 1996. — Правознавство.- Доповіді і повідомлення. — К. — 1996 — С.23-29.
21. Тихомиров Л.В. Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия.- Под ред.М. Тихомирова. — М. — 1999. — 525 с.
22. Юридический энциклопедический словарь. — Под общ.ред.В.Е. Крутских. — М. ИНФРА — М. — 2001 — 357с.
23. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українськогодосвіду. — К. — 1999. — 238 с.
24. Рабінович П.М. Питання філософії права. — Вісник Академіїправових наук України. — 1997. — №1 (8) — С.38-40.
25. Большой экономический словарь. — Под. ред.А.Н. Азрилияна- 4 изд. перераб. и доп. — М. — Институт новой экономики. — 1999. — 1244 с.
26. Економічна енциклопедія. — Том I. — К., 2001 — 387с.
27. Скакун О.Ф. Теория государства и права. — Учебник.- Х. — Ун — т внутр. Дел. — 2000. — 704 с.
28. Трансформація відносин власності. — Право України.- Право України. — 1997. — №2 — С.7-9.
29. Витушко В.А. Правовое обеспечение экономических реформв словянских государствах. — Журнал российского права. — М. — 2000. — №12 — С.150-156.
30. Урядовий кур‘єр. — 2000. — №122. — 8 липня. — С.2-3.
31. Совершенствовать правовой статус хозяйствующих субъектов.- Право, политика, экономика. — М. — 2000. — №6. — С.3-5.
32. Дж. Бьюкенен, Г. Таллол. Расчет согласия, логическиеоснования конституционой демократии. — М. — ТАУРУС АЛЬФА, 1997. — 287с.
33. Пашуканис Е.Б. Избранные произведения по теории права.- М. — Наука. — 1980. — 271 с.
34. Лаптев В.В. Экономика и право: Теория и практика правовогорегулирования хозяйственных отношений. — М.: Экономика. — 1981. — 215 с.
35. Прокопенко В.І. Трудове право України. — Х. —. Фірма“Консум”, 1998. — 479 с.
36. Фінансове право. — Підручник. — /Алісов Є.О., ВороноваЛ.К., Кадькаленко С.Т. /. — Керівник авт. колективу і відп. ред.Л.К. Воронова.- Видання друге, виправлене та доповнене. — Х. Фірма: „Консум“, 1999.- 495 с.
37. Кучма Л.Д. Шляхом радикальних економічних реформ. — К.: Поліграфкнига, — 1994. — 95 с.
38. Государственное регулирование экономики и социальныйкомплекс. — М., 1997.
39. Право и общественный прогрес в социалистическом обществе/Н.И.Козюбра, Е.В. Бурлай, В.В. Головченко и др.; Отв. ред.Н.И. Козюбра; АН УССР. — Ин- т государства и права. — Киев; Наук. думка. 1988. — 351 с.
40. Селіванов В.М., Устименко С.В. Систематизація законодавствапро підприємництво — важливий напрям удосконалення правового регулювання підприємницькихвідносин в Україні — Закон і підприємець. — Київ — Донецьк: Інститут приватногоправа і підприємництва. — 1998. — 187 с.
41. Про економічну самостійність Української РСР. — ЗаконУкраїнської РСР від 03 серпня 1990 року №142 — XII. — Відомості Верховної Ради УкраїнськоїРСР. — 1990. — №34. — Ст.499.
42. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Теория государства и правана рубеже веков: проблемы и перспективы. — Правоведение. — 2000. — №3. — С.246-254.
43. Н.С. Кузнєцова. — Шляхи розвитку законодавства Українипро підприємницьку діяльність. — Концепція розвитку законодавства України. — Матеріалинауково — практичної конференції. — 1996. — Київ. — С.26-28.
44. Сорокин В.Д. Правовое регулирование: предмет, метод,процесс. — Правоведение. — 2000. — №4 — С.41-47.
45. Загальна теорія держави і права. — К.: Навч. посібн.- / А.М. Колядій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенко та ін. / Нац. пед. ун-т ім. Драгоманова;за ред.В. В. Копейчикова. — Юринкомінтер, 1998. — 317 с.
46. Урядовий курєр. — 2001. — №142. — С.1 — 2
47. Голос України. — 2001. — №34. — С.2-4.
48. Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х томах.- Юрид. лит. — Т.2. — М. — 1982. — 359 с.
49. Явич С.Л. — Проблемы правового регулирования советскихобщественных отношений. — М.: Госгориздат, — 1961. — 172 с.
50. Витченко А.М. — Метод правового регулирования социалистическихобщественных отношений. — под. ред. д. ю. н.М.И. Байтина. — Саратов. — изд-во Саратовскогоун-та. — 1974. — 161 с.
51. Орехова Т.Р. Правовое воздействие на экономику: понятиеи формы. — Вестн. Моск. ун — та. Сер.11. Право. — 2000. — № 1. — С.24-27.
52. Лившиц Р.З. Теория права: новые идеи: [Сборник] / АНСССР, Ин-т государства и права; под. ред. Лившица Р.З. и др. — М., 1991. — 183 с.
53. Чупров А.И. Ученые труды в издании императорского Московскогоуниверситета. Курс политической экономии. — М, 1911. — Ч. ІІ. — Вып.2; Долан Э.Дж. Линсей. Рынок: микроэкономическая модель. — СПб., 1992. — 496с.
54. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. / Колективавторів. За редакцією д. е. н. проф. Покритана А.К., д. е. н., проф. ЗбарськогоМ.І. — Одеса АТЗТ ІРЕНТТ, 1999. — 497 с.
55. Внукова Н.Н. Методологические проблемы развития системырыночной инфраструктуры. — Харьков: СВНЦ НАН Украины.А.О. „НТН ТТД“, 1998.- 15 с.
56. Основи економічної теорії /С.В. Мочерний, С.А. Єрохін,Л.О. Каніщенко та ін. — за ред. С.В. Мочерного. — К.: Вид. центр. „Академія“,1998. — 464 с.
57. Валовой Д.В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюцияи сущность. — М.: ИНФРА — 1997. — 400 с.
58. Тихомиров Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энцикопедия./ под. ред.М.Ю. Тихомирова — М., 1999. — 556 с.
59. Барр Р. Политическая экономия. М.: Международние отношения.- 1995. — Т.1. — 347с.
60. Урядовий кур’єр. — 2001. — №151 — 152. — С.2-5.
61. Г. Волинський. Державне регулювання ринкової економіки.- Економіка України. — №11. — 1996. — С.69-71.
62. Урядовий кур'єр. — 2001. — №153 — С.7
63. Майкл УоттС. Ринкова економіка. Яка вона? ІнформаційнаАгенція США. Вашингтон, 1992. — 187с.
64. Черданцев А.В. Право и экономика. — Теория государстваи права. — М. — Юрайт. — 1999. — 432с.
65. Ростальний Г. Роль державного регулювання економікив перехідний період. — Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. — Одеса:Юридична література, 2000. — Вип.8. — С.104-108.
66. Стрельцов Є.Л. Економічна злочинність в Україні: курслекцій. Передмова проф. М. Фінке (ФРН). — Одеса: ОА БАХВА, 1997. — 572с.
67. Становление рыночной экономики в странах Восточной Европы.- Пер. с англ. общ. Ред. — И предисловие Н.А. Макашевой. — М. — Российский ГуманитарныйУніверситет, 1994. — 208с.
68. Государственное регулирование: мировой опыт и реформав России (теория и практика). — Ин — т экономики РАН. — М., 1996. — 258с. Роль государствав становлении и регулировании рыночной экономики. — Ин — т экономики РАН. — Л.И.Абалкин — М., 1997. — 208с.
69. Мочерний С. Моделі трансформаційних процесів економіки.- Економіка України. — 2000. — №2. — С.16-22.
70. Медведчук В. Соціальна злагода у суспільстві і державнавлада. — Право України. — 1997. — №1. — С.35-37.
71. Основи економічної теорії. // Під редакцією С.В. Мочерного.- К., 1998. — 147с.
72. Экономика и право. — учебн. пособие для вузов. — А.М.Никитин, Ю.А. Цыпкин, Н.Д. Эриашвили и др.М. — ЮНИТИ — ДАНА. — Закон и право, 1999.- 292с.
73. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег.- М.: Прогресс. — 1987. — 385с.
74. Шаповал В. Конституційний механізм державної влади внезалежній Україні: політико — правові проблеми організації виконавчої влади. — Право України. — 1997. — №1. — С.30-34.
75. Цвєтков В.В. Поняття ефективності управлінської діяльності.- Правова держава. — К. — 1995. — вип.6. С.98-103.
76. А. Полешко. — Сучасне бачення ідеології державотворення.- Право України. — 1997. — №1. — С.40-44.
77. Stillman R. J. Preface of Public Аdministration. — NewYork, 1991. — 235p.
78. Бейкун А. — Правові проблеми теорії державного регулюванняв Україні. — Право України. — 2001. — №8. — С.42-47.
79. Семчик В.І. Особливості права власності у сільськомугосподарстві. — Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві.- К., 2001. — С.7-39.
80. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органагосударственного управления. — К. — Наукова думка. — 1979. — 150 с.
81. Теория государства и права. — Курс лекций. — Подред. М.Н. Марченко. — 2-е изд.М. — Зерцало — Теис. — 1996. — 257с.
82. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса.- М. — Юринформцентр, 1998. — 407с.
83. Тихомиров Ю. Юридические режимы государственного регулированияэкономики. — Право и экономика. — М. — 2000.
84. Конкуренция и антимонопольное регулирование. — Подред.А.Г. Цыганова. — М. — ЛогоС. — 1999. — 297с.
85. А.Ф. Ноздрачев. — Содержание института административно- правового регулирования экономических отношений. — Государство и право. — 1999.- №10. — С.14-18.
86. Павленко Ю.І. Трансформація суспільства і проблеми соціальноїполітики. — Монографія. — К. —: НІСД. — 1997. — 207с.
87. Ю. Шемшученко. Проблеми розбудови української державності.- Право України. — 1997. — №1. — С.24-27.
88. Доповідь Президента України Леоніда Кучми на урочистихзборах з нагоди 5 — ї річниці незалежності України 23 серпня 1996 року. — ГолосУкраїни. — 1996. — 28 серп.
89. Про оренду державного і комунального майна. — ЗаконУкраїни від 10 квітня 1992. — №. — 2269 — ХІІ. — Відомості Верховної Ради України- 1992. — №30. — Ст.416
90. Збірник Постанов Уряду України. — 1996. — №2. — Ст.57.
91. О. Святоцький, Т. Захарченко, І. Борисенко. Окремі питанняправового регулювання іноземних інвестицій. — Право України. — 1997. — №3. — С.21-24.
92. Загайнов Л.И. Социалистическое государство и законыэкономики. — М. “Юрид. Лит., — 1975. — 318с.
93. Про підприємництво. — Закон України від 07 лютого 1991р.№698 — ХІІ. — Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №14. — Ст.169
94. Про поводження з радіоактивними відходами. — Закон Українивід 30 червня 1995. — Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №14. — Ст.91.
95. Про пестициди і агрохімікати. — Закон України від 02березня 1995. — Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №27. — Ст. 198.
96. Синюкова Т.В. — Юрдические гарантии реализации прави обязаностей советских граждан (Вопросы теории). — Автореф. диссер. канд. юр. наук.- Свердловск. — 1986. — 20с.
97. Бачун О. Черкашин В. — Захист права інтелектуальноївласності. — Право України. — 1997. — №1. — С.61-64.
98. Лившиц Р.З. Совершенствование хозяйственного механизмаи вопросы трудового права. — Советское государство и право. — 1981. — №10. — С.48-51.
99. CП СССР. — 1983. — №20. — Ст.109; СП СССР. — 1983.- №23. — Ст.115.
100. Недашковский Д. Новый етап совершенствования хозяйственного механизма.- Экономика Советской Украины. — 1985. — №11. — С.5 — 8.
101. Про власність. — Закон України від 07 лютого 1991р. №697 — XII. — ВідомостіВерховної Ради України. — 1991. — №20. — Ст.249.
102. Про підприємства в Україні. — Закон України від 27 березня 1991р. №887- XII. — Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №24. — Ст.272.
103. Про банки і банківську дільність. — Закон України від 20 березня 1991р.№872 — XII. — Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №25. — Ст.281.
104. Про цінні папери і фондову біржу. — Закон України від 18 червня 1991р. №1201- XII. — Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №38 — Ст.508.
105. Лаптев В.В. Проблемы совершенствования предпренимательского законодательства// Правовое регулирование предпренимательской деятельности. — Москва. — 1995. — С.3-8.
106. Про господарські товариства. — Закон України від 19 вересня 1991 року №.1576- ХІІ. — Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №49. — Ст.682.
107. Заржицький О., Сидоренко О., Башмаков В. Правове регулювання працевлаштуванняіноземних громадян в Україні. — Право України. — 1997. — №2. — С.55 — 57.
108. Феденяк Г., Феденяк Л. Відшкодування шкоди працівникові за нормами міжнароднихугод України. — Право України. — 1997. — №3. — С.58 — 59.
109. Бойко В. Нова Конституція і судова влада. — Право України. — 1997. — №8.- С.15-17.
110. Про приватизацію майна державних підприємств. — Закон України від 04 березня1992 року №2163 — XII. — Відомості Верховної Ради України — 1992. — №24. — 348.
111. В. Бондик. — Трансформація власності в процесі банкрутства. — Право України.- 2001. — №7.
112. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и паталогия. — М. Наука. — 1982.- 287с.
113. Бондаренко І. — Формування господарських відносин: деякі правові питання.- Право України. — 2000. — №4. — С.32-34.
114. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. — К. — 1997. — 336с.
115. Олюха В.Г. Цивільно — правовий договір як засіб державного регулювання економікив Україні. — Економіка, фінанси, право. — М. — 2000. — №2. — С.6-8.
116. Про поставки продукції для державних потреб. — Закон України від 12 грудня1995 №.493/95 — ВР. — Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №3. — Ст.9.
117. Грузинський І. Роль договору у формуванні підприємницьких відносин. — ПравоУкраїни. — 2000. — №2. — С.35-37.
118. Харитонов Е. О, Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика.Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров.Авторское право. Представительство. — Учебное пособие. — К. — А. С.К. — 2001. — 832с.
119. Теоретические проблемы хозяйственного права. — М. — Наука. — 1975. — 413с.
120. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К. — Юрінком Інтер,1999. — 560с.
121. Лаптев В.В. Предмет и система советского хозяйственного права. — М. — “Юрид.лит. ” — 1969. — 126 с.
122. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. — Минск, “Наукаи техника» — 1967. — 259 с.
123. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть. — М.: Экономика.- 1990. — 123 с.
124. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юридичнихВУЗів і факультетів університетів. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгері. / заред. О.В. Дзери: Київський нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. — К. — Юринкомінтер. — 1998.- 310 с.
125. Пушкін А., Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий статус суб'єктів.- Право України. — 1994. — №5 — 6. — С.12-14.
126. Цивільне право України. — К.: Вен турі, 1995. — 416с.
127. Конституційне право України. — За ред. В.Ф. Погорілка. — Київ. — Науковадумка, 1999. — 733с.
128. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. — К., 1995. — 377с.
129. Опришко В.Ф. Проблеми вдосконалення законодавчого регулювання економікиУкраїни. — Правове регулювання економіки України. — Збірник наукових праць. — К.,2000. — С.4-9.
130. Телятник Л. Правовий аналіз цінних паперів як засобів грошового обігу, обігупозичкового капіталу. — Право України. — 1997. — №3. — С.23-26.
131. Цивільний кодекс Української РСР, Цивільний процесуальний кодекс України.- К.: Атіка, 2000. — 256с.
132. Погорілко В. Нова Конституція України — втілення національної ідеологіїдержавотворення. — Право України. — 1997. — №1. — С.45-47.
133. Рішення Конституційного Суду України у справі за зверненням Київської міськоїради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини 3 статті 21 Кодексу законівпро працю України. — Офіційний вісник України. — 1998. — №32. — С.59-60.
134. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття “законодавство” і практичнунеобхідність його нормативної легалізації. — Право України. — 1999. — №8. — С.48-50.
135. Шемшученко Ю.С. Законодавство. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.:Ю.С. Шемшученко (голова редк.) та ін. — К., 1998. — Т.2. — С.499.
136. Про Національний банк України. — Закон України від 20 травня 1999 року №679- XIV. — Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №29. — Ст.238.
137. Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видаватидекрети в сфері законодавчого регулювання — Закон України 18 листопада 1992р. №2796 — XII. — Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №2. — Ст.6.
138. Про прибутковий податок з громадян. — Декрет Кабінету Міністрів Українивід 26 грудня 1992 року №13 — 92 — Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №10.- Ст.77.
139. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. — Декрет КабінетуМіністрів України від 19 лютого 1993 року №15 — 93. — Відомості Верховної Ради України.- 1993. — №17. — Ст.184.
140. Шемшученко Ю. Конституція України і права людини. — Право України. — 2001.- №8. — С.13-15.
141. Костицький В. Конституція України 1996 року — модель Української держави.- Право України. — 2001. — №8. — С.16-18.
142. Паламарчук В. Господарський механізм — підсистема державного регулюванняекономікою. — Право України. — 2001. — №10. — С.25 — 29.
143. Правове регулювання економіки. — Збірник наукових праць. — К. — КНЕУ, 2000.- 220 с.
144. Шевченко Я. Розвиток і перспективи кодифікації цивільного законодавстваУкраїни. — Право України. — 2000. — №2. — С.66-68.
145. Притика Д. Роль арбітражних судів у забезпеченні законності в економічнихправовідносинах і протидії економічним правопорушенням. — Право України. — 2001.- №1. — С.9-11.
146. Мінін Л., Білоус Г. Про дерегулювання економіки. — Економіка України. — 1999. — № 3. — С.4 — 9.
147. Селіванов В. Проблема методологічної обґрунтованості вітчизняного правознавствата юридичної практики. — Право України. — 1999, №1. — С.25-27.
148. Строгович М.С. Изб. труды: В 3 — х т. — Т.1: Проблемы общей теории права.- М.: Наука. — 1989. — 304с.
149. Пархоменко Н.М. Методологічні підходи щодо визначення змісту законностіяк елемента державно — правового регулювання суспільних відносин. — Держава і право:Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. — Випуск.4. — К. — Інститутдержави і права імені В.М. Корецького НАН України. Спілка юристів України; ВидавничийДім “Юридична книга”. — 1999. — С.10 — 15.
150. Рабинович П.М. Упрочнение законности — закономерность социализма. — М.,1975. — 203с.
151. Про державну підтримку малого підприємництва. — Закон України від 19 жовтня2000 року №2058 — ІІІ. — Відомості Верховної Ради України. — 2000. — №.51 — 52- Ст.447.
152. Барабаш А. Лізинг: поняття, особливості законодавчого визначення кола суб‘єктів.- Право України. — 2001. — №2. С.77-78.
153. Про селянське (фермерське) господарство. — Закон України від 20 грудня 1991року №2009 — ХІІ. — Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №14. — Ст.186.
154. Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні. — Закон України від19 вересня 1997 року №535/97 — ВР. — Відомості Верховної Ради України. — 1997.- №47. — Ст.294.
155. Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоціннихметалів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними. — Закон Українивід 18 листопада 1997 року №637/97 — ВР. — Відомості Верховної Ради України. — 1998.- №9. — Ст.34.
156. Про видобування і переробку уранових руд. — Закон України від 19 листопада1997 року №645/97 — ВР. — Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №11 — 12.- Ст.39.
157. Про порядок погашення зобов‘язань платників податків перед бюджетами тадержавними цільовими фондами. — Закон України від 21 грудня 2000 року №2181 — ІІІ.- Урядовий кур'єр. — 2001. — №33. — 21 лютого. — Л.5-12.
158. Бюджетний кодекс України. Урядовий кур'єр. — 2001. — №131. — 25 липня.- Л.5-12.
159. Лисаковский Г. К вопросу о коллизиях норм права // Юрист, 2002. — №1. — С.32-33.
160. Skinner Q. Liberty Before Liberalism. Cambridge, 1998. — P.44-45.
161. Brownlie Ian, editor. Basic Documents on Human Rights. — 3-d ed. — New York:Oxford University Press, 1993. — P.5-7.