ЗмістТеоретичнепитання1. Поняття та види підсудності2. Чим відрізняється процесуальнеправонаступництво від заміни неналежного відповідача?
Практичне завдання
Список використаної літератури
Теоретичні питання
1. Поняттята види підсудності
Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справиміж відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, якийкритерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду всистемі або місце розгляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну.Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня.Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, щомісцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчігосподарським судам. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметнукомпетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст.15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальнапідсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневихгосподарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарськимсудом за місцезнаходженням:
- сторони, зобов’язаної за договором здійснити накористь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, змініта розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними;
- відповідача по спорах, що виникають при виконаннігосподарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнаннянедійсними актів.
Позов до юридичної особи, якийвипливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається зурахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходженнявідособленого підрозділу.
Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказуєтьсяпозивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державноїреєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документахта визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу. Правилаальтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду,де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачіврозглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів завибором позивача. Спеціальні правилатериторіальної підсудності встановлені господарським процесуальнимзаконодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарськимсудом за місцезнаходженням боржника. Підсудністьпо зв’язку справ має місце у випадку їх тісних зв’язків, наявність якихдозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно відтериторіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді,в якому вирішується інша справа, з якою пов’язаний спір. Зустрічний позов подаєтьсяза місцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява третьої особи,яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається за місцем розглядусправи, що виникла між попередніми сторонами — позивачем і відповідачем (ст. 26ГПК). Виключна підсудність — це встановленапідсудність певної категорії справ точно визначеному господарському суду, що виключаєможливість розгляду їх у будь-якому іншому суді. Встановлення виключноїпідсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного таоперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощірозгляду їх в іншому місці. Переліксправ, на які поширюються правила виключної підсудності, у статті 16 ГПК євичерпним:
— справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним ізвідповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом замісцезнаходженням цього органу;
— справи у спорах про право власності на майно або витребування майна зчужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майномрозглядаються за місцезнаходженням майна;
— справи у спорах, у якихвідповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банкУкраїни, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Радаміністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольськаміські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державніадміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю,розглядаються господарським судом міста Києва.
Господарське процесуальне законодавствопередбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарськогоспору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарськийсуд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва таСевастополя, визначає Вищий господарський суд України. Справа, яку прийнявгосподарський суд до свого провадження, повинна бути розглянута ним по суті.Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом,до якого надійшли позовні матеріали або в провадженні якого ця справазнаходиться, господарське процесуальне законодавство встановлює правилапередачі матеріалів справ з одного господарського суду до іншого (ст. 17 ГПК).Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаютьсягосподарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з днянадходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу пропередачу справи за підсудністю може бути оскаржено.
Справа, прийнята господарським судомдо свого провадження за додержанням правил підсудності, повинна бути нимрозглянута по суті й у тому випадку, коли в процесі розгляду вона сталапідсудною іншому господарському суду. У випадку, коли після відводу суддівнеможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого вонавідноситься, то Голова Вищого господарського суду України або його заступникмають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевогогосподарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарськогосуду. Однак передача матеріалів за встановленою підсудністю не допускаєможливості передачі матеріалів за підвідомчістю, тобто передачу матеріалів згосподарського суду до загального суду чи іншого органу. В таких випадкахгосподарський суд або відмовляє у прийнятті позовної заяви (п. 1 ст. 62 ГПК),або припиняє провадження у справі (п. 1 ст. 80 ГПК).
2. Чим відрізняється процесуальнеправонаступництво від заміни неналежного відповідача?
Відповідно до статті 24 ГПК,Господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішеннязалучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справііншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, щопозов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може зазгодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити замінупервісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого відповідачачи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справипочинається заново. Відповідно до статті 25 ГПК, в разі вибуття однієї з сторіну спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношеннівнаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснюєзаміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі.Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для ньогов такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальнеправонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжуєбрати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальнихправ та обов’язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальномуправі універсальним або сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальномуправі мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежноговідповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв’язку між особами,які змінюють один одного. Багатосуб’єктність матеріальних відносин зумовлюєнеобхідність участі третіх осіб у господарському процесі. Господарськепроцесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб, які заявляютьсамостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог напредмет спору.
Предмет спору — матеріальний об’єкт,з приводу якого виникає спір між позивачем і відповідачем. Треті особи ізсамостійними вимогами на предмет спору мають правовий зв’язок зі спірнимматеріальним правовідношенням, з предметом спору. Треті особи без самостійнихвимог на предмет спору мають більш опосередкований зв’язок з позивачем тавідповідачем. Суб’єктами правовідношення, які знаходяться під впливом спірногоматері- ального правовідношення, що є предметом розгляду в господарському суді,потрібна процесуальна гарантія від можливого прямого або побічного обмежуванняйого прав і законних інтересів, вони повинні й мають можливість взяти участь усправі. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можутьвступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов дооднієї або двох сторін за умови вжиття заходів досудового врегулювання спору, увипадках, передбачених законодавством (ст.26 ГПК). З позовної заяви третьоїособи із самостійними вимогами справляється державне мито. Про прийняттяпозовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виноситьухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,користуються всіма правами і несуть усі обов’язки позивача. Третіх осіб із самостійнимивимогами слід відрізняти від співпозивачів, які можуть вступити в процесодночасно з порушенням справи. Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідачаза первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимогами можутьбути звернені як до позивача або відповідача, так і одночасно до обох. До тогож вимоги співпозивачів завжди між собою пов’язані, тоді як вимоги третьої особиіз самостійними вимогами і позивача (співпозивача) обов’язково маютьвзаємовиключний характер.
Різниця між процесуальнимправонаступництвом і заміною неналежного відповідача в тім, що при замініненалежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново,а правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу. Процесуальне правонаступництво завждиє загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесіправопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов’язків,незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальнимабо сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значеннялише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачаєбудь-якого матеріально-правового зв’язку між особами, які змінюють один одного. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судомпершої інстанції.
Практичне завдання
Мале підприємство«Оріон» уклало з кабельним заводом у грудні 2001 р. договір напоставку в II кварталі 2002 р. 16,5 км кабеля.Завод свої зобов'язання не виконав, кабель не поставив. МП «Оріон»звернулося в липні 2004 р. до господарського суду з позовною заявою простягнення з кабельного заводу неустойки за поставку. Суддя господарського судуповернув позовну заяву без розгляду.
Чи правомірні дії судді?
На підставі чого суддя масправо повернути позовну заяву?
Відповідь:
Суддя повернув позовну заяву узв”язку з тим, що вийшов її строк позовної давності. Відповідно до стаття 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давністьвстановлюється тривалістю у три роки.
Але для окремих видів вимог закономможе встановлюватися спеціальна позовна давність. До вимог про стягненнянеустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Підставою повернення суддею позовноїзаяви могло бути те що у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтуєтьсяпозовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини,обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.
Відповідно до статті 63Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документибез розгляду, якщо:
1) позовну заяву підписаноособою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої невказано;
2) у позовній заявіне вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;
3) у позовній заявіне вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, щопідтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чиоспорюваної суми;
4) не подано доказівсплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;
5) порушеноправила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог доодного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатимез'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
6) не подано доказівнадсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;
7) до винесенняухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява проврегулювання спору;
8) не подано доказівсплати витрат на інформаційно-технічне забезпеченнясудового процесу.
Суддя повертає позовну заяву непізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу проповернення позовної заяви може бути оскаржено.
Повернення позовної заяви неперешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальномупорядку після усунення допущеного порушення.
Список використаноїлітератури:
1. Господарський кодексУкраїни від 16.01.2003р. №436-ІV.
2. Господарськийпроцесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII.
3. Цивільнийкодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV.
4. Закон України«Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (зі змінами і доповненнями).
5. Барикин А.Б.Большой юридический энциклопедический словарь. — М., 2005. — С.244.
6. БезлюдькоІ.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право україни: Навчальний посібник / Зазаг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. – С. 105.
7. Біленчук П.Д.,Курко М.Н., Стахівський С.М. Судові експертизи в цивільному, арбітражному ікримінальному процесі. — К., 1998.
8. Гражданский процессУкраины / Отв. ред. Ю.С. Червоний. — Харьков: Одиссей, 2003.- С. 125.