Основні аспекти аналізу демократії

Зміст
Вступ
1. Розвиток в історії людствазмісту демократії
2. Основні аспекти аналізудемократії
3. Форми демократії в Україні таїх втілення у Конституції
         3.1. Вибори в Україні
         3.2. Референдум вУкраїні як форма безпосередньої демократії
Висновки
Перелік посилань
Перелік використаної літератури

Вступ
Історичний досвід багатьох країн свідчить, що всі намагання кардинальнообновити суспільне життя були приречені не невдачу, якщо вони непідкріплювались активним залученням різних категорій громадян до виробленнярішень та втілення їх у життя. Тільки створюючи сприятливі умови для розкриттятворчого потенціалу громадян і подолання їх соціальної інертності, суспільствоодержує могутній імпульс саморозвитку шляхом залучення до демократичногопроцесу головної діючої сили історії – народу.
В ХХ ст. слово“демократія” стало мабуть, найбільш популярним у народів і політиків всьогосвіту. Сьогодні немає жодного значного політичного руху, який би не прагнув наздійснення демократії, не використовував цей термін у своїх, часто далеких відсправжньої демократії цілей.
Поки демократію чекають, про неї говорять, щовона безперечно настане, коли ж вона настала, про неї кажуть, що вона можезникнути. Перш за все, її нерідко вважали вищою і кінцевою формою, яказабезпечує впевнене і благополучне існування. Тепер ясно відчувається, щозовсім не створюючи міцну основу врівноваженого життя вона більш, ніж будь-якаінша форма пробуджує дух пошуку. В країнах, які спробували цю форму напрактиці, вона вже давно перестала бути предметом страху, але також пересталабути предметом поклоніння. Її противники розуміють, що при ній все ж можливоіснувати, її прихильники – погоджуються, що їй характерно багато недоліків, щобїї незмірно звеличувати.
По суті, лише політична думка початку ХХ ст.найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнув його,побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до“роздоріжжя”. Замість того, щоб бути рішенням суспільних задач, демократія самастала задачою. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублений,песимісти приречено констатують початок занепаду.
Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, якаґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненнізабезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певнудержаву.
Життя розвінчало міф про «соціалістичну демократію», яка нібито булавищим типом демократичного устрою суспільства. За часів «тоталітарногосоціалізму» сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки –різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свободта ін.). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоча пропагандай нав’язала значній частині населення ілюзію народовладдя. Розпочатий у рокихрущовської «відлиги» процес демократії суспільного життя було спершузагальмовано, а потім і взагалі згорнуто. Значною мірою труднощі переходу додемократичних форм організації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних іавторитарних традицій.
Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичнихтипів державно-політичного устрою, а й на значення політичного процесу звідповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управліннідержавою, всіма суспільними справами вживається воно і стосовно організації тадіяльності окремих політичних та соціальних структур у різних сферахсуспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінськадемократія)
Для утвердження демократії необхідна висока політична культура населення,і саме в процесі демократизації така культура формується. Утвердитись пвністю йвідразу вона не може. Для цього необхідно змінити існуючі соціально-політичніструктури, сформувати демократичний тип політичної культури.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження даноїконтрольної роботи.
Об’єктом дослідження даної контрольної роботи є засади конституційноголаду в Україні та світі.
Предметом дослідження є поняття та форми демократії в Україні та світі.
Метою даної роботи є дослідження поняття та форм демократії в Україні тасвіті.
Мета даної роботи зумовлює виконання таких завдань:
— охарактеризувати теоретичні засади дослідження поняття та формдемократії;
— дослідити форми демократії згідно Конституції України.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників якКолодій А.М., Олійник А.Ю., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М., Скакун О.Ф., ЖуравськийВ.С. тощо.
Після розпаду СРСР утворилисянові незалежні держави. Живучи в новій незалежній Україні, нам важливо створитидержаву демократичного типу. А одним з найважливіших показників зрілостібудь-якого суспільства є ступінь його демократичності (рівень демократії). Алечи будь-яка країна готова до демократії і, що вона в змозі дати суспільству іокремим людям — зруйнування державності, хаос і анархію, чи свободу, порядок іпроцвітання?
Відповідь на це питанняособливо актуальне для України, яка стала на шлях демократизації суспільства.За нинішніх умов демократизація суспільства в Україні є вирішальним засобомоновлення всіх сфер суспільного життя. У соціальному розвитку демократія постаєспособом реалізації суперечностей, вдосконалення і гармонізації суспільства.Демократія є ціллю, і умовою, і ефективним засобом радикальної трансформаціїполітичної системи та всього суспільства, гарантією незворотності цього процесу.
Що ж представляєсобою демократія, яка історія її розвитку, в чому причини її популярності?
 

1. Розвиток в історії людства змісту демократії.
Поняттю «демократія» і її предметній сфері випала щаслива доля: данепоняття сучасної політології без особливих суперечок зайняло своє місце як однез ключових у політичній семантиці. Цей термін широко використовують ізастосовують у своєму лексиконі навіть супротивники демократії; їхні критичнівипади проти демократії висловлюються у форму неприяйняття лише конкретних формїї реалізації.
Дотепер учені невиробили загальноприйнятних уявлень, на базі яких можна було б сформулюватиєдине визначення демократії. Водночас існує множина спроб її дефініцій, що невідповідають тим або іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають уякості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть(партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею,толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділвлади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій,плюралізм і т.д.
Для більш продуктивного розуміння основних уявлень про демократію,безсумнівно, корисні етимологічна й історична ретроспективи концепту. Самийтермін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos — народ і cratia — владарювання, отже, це «влада народу». Більш розгорнуте визначення «демократії»було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражаєрізноманітні аспекти й істотні ознаки демократії: демократія виходить з самогонароду, вона здійснюється народом і в інтересах народу [1].
Остання характеристика демократії, як влади «для народу»-не простовербальне визначення, оскільки вказується перспектива, у якій демократіярозуміється як ціль держави, досяжна за допомогою політичного і соціальногопрямування. У ранні історичні періоди (від Древньої Греції і до Французькоїреволюції) «демократія» зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота(у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона,Аристотеля, Цицерона, Сенеки й інших класичних авторів демократія означала неякійсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державноївлади — нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо,тиранії) або група людей (приміром, при аристократії і її різновидах, начебтоолігархії або плутократії), а всі. Аристотель першим у своїй типологіїтрьох «кращих» форм держави (тиранія, олігархія, демократія або охлократія),поряд із кількісним критерієм розподілу («хто панує?»), вказує також накритерії якісні («які засоби панування?»), причому у нього відношення до«демократії» скоріше немилостиве, як до однієї з форм виродження державногожиття. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двохтисячоріч, «демократія» виявилася в числі закритих, заборонних понять. Проте,незважаючи на систематичне ігнорування її як поняття, сама демократія, вже вякості соціальної реальності, не вважалася знеціненої.
Чому демократія виявилася «в немилості» у Аристотеля? Мабуть тому, щовін не проводив розходження між «демократією» і «охлократією». Аристотель,звичайно, розумів істотну різницю між зазначеними двома формами влади, алеусвідомлював й інше — що «демос» (тобто народ у власному змісті) правителіможуть за допомогою митецької «демагогії» довести до рівня «охлоса» — «черні»,використовувати його у своїх цілях, називаючи це «демократією»,«народовладдям». Дійсно, було багато випадків таких перетворень в історіїпрактично всіх народів, нашої вітчизняної в тому числі. Водночас авторитетАристотеля й у старожитності, і в середньовіччі був настільки великий, що його«вердикт» дійсно відтіснив на тривалий час, поняття демократії на периферіюсоціального і політичного знання [2].
Дослідники найчастіше не помічають тієї важливої обставини, що визнана ісхвалювана Аристотелем «політія» містить цілий ряд елементів, що зближаються збільш пізними, позитивними поглядами на демократію. Політія означала встарогрецькій політичній думці (Платон, Ксенофонт, Аристотель і більш пізнімислителі) «державне життя», «державний устрій», а також навчання про неї,погляд на них. Саме слово походить від терміна «поліс», тобто «місце», «місто»,у якому живе компактне співтовариство вільних людей (греків) — у створених нимиструктурах визначеного соціального і політичного єднання, під захистомвироблених для цієї цілі законів, релігійних і моральних норм.
Переоцінка концепту демократії, а також відзначене вище семантичне йогорозширення відбуваються в період Французької революції. Демократія стаєпоняттям, що відбиває, спочатку, визначений напрямок думки, а пізніше вже напрямокі зміст визначеного соціального руху, його політичні і суспільні цілі. З цьогочасу демократія означає вже не тільки якусь суспільну структуру, щоальтернативно протистоїть монархії й аристократії, але стає одночасно іфілолофсько-історичним шифром у соціології влади, кодом як для цілого рядуліберально-буржуазних вимог автономії і співучасті в прийнятті рішень, так ідля ідей і упрямувань до соціальної рівності. Концепція демократіїперетворюється в головну рушійну силу, сутнісний елемент, іманентний всьомусучасному розвитку соціальних структур [3]. Піддемократизацією припускається процес, що, беручи свій початок у ранньомуконституціоналізмі Англії і США, сприяв виникненню теперішніх формдемократичного державного устрою, але не завершений і в наші дні. Сучаснаконституційна держава не втілює в собі якусь «закінчену» структуру, або«готову» для застосування концепцію державного устрою, але є лише результатомбагатоступеневого, що продовжується, історичного процесу.
Сучасна конституційна держава почалася з приборкання і роззброюванняконфесійних партій — учасниць цивільної війни, із встановлення суверенноїдержавності за допомогою монополізації засобів «узаконеного фізичногонасильства» (М. Вебер) і зосередження їх у руках держави. На цій першій стадії- встановлення внутрішнього миру і формулювання проблеми суверенітету — ібудується держава саме як держава. Це, проте, ще нічого не говорить про якістьсамої організації влади. Держава стає конституційним лише на другій стадії,коли цей «Левиафан» (Гобс) створює умови миру і виживання, здійснює поділ владиі гарантує невідчуджуваність основних прав і свобод людини; і тільки на третійстадії розвитку, з проведенням у життя принципу суверенітету народу і ззавоюванням загального виборчого права вона стає демократичною конституційноюдержавою, що згодом (четверта стадія) доповнюється деякими компонентами держависоціальної, держави загального благоденства. Весь наведений ланцюг складається,таким чином, із гарантії загального права на виживання (забезпечення умовжиття) і соціальної безпеки (мир) — через визнання прав на особисту свободу(свобода), через невідчужувані основні права і свободи людини, через гарантіюправ на політичну співучасть і співробітництво (рівність), аж до утвердженняцивільних прав, наданих державою загального благоденства. Цим, проте, невичерпується динаміка розвитку демократичної конституційної держави, їїполітичної структури.
 
Стадії Головна вимога Домінантний тип права Побоювання… Прагнення до… Політично-інституційні висновки І «Мир» загальні права на виживання і на безпеку насильницької смерті, загальної ненадійності, терору, цивільної війни, внутрішньої роз'єднаності внутрішньому світу, безпеки, прогнозованості ясності владних відношень державний суверенітет, монополізація державою законних засобів фізичного насильства
ІІ «Свобода» права особистої свободи державного терору, насильства над совістю, дріб'язкової опіки з боку державних органів Свободи особи і ринку, самовизначення, сфер позадержавного втручання конституційна держава, невідчужувані основні права і свободи людини, поділ влади, принцип парламентської більшості
ІІІ «Рівність» право політичної співучасті, сприяння рабства, безправ'я, ущемленно-сти, нераспростра ненности цивільних свобод на всіх рівноправністі, рівної для усіх свободі, співучасті в політичних рішеннях правова держава, політична демократія, право на загальні і рівні вибори, парламентське представництво, суверенітет народу, співробітництво партій
IV «Братерство» соціальні цивільні) права соціальної і матеріальної ущем-ленности, злидни матеріальному статку, забезпеченню рівності шансів соціальна держава, сучасна   держава загального благоденства
V «Навколишнє середовище» право на екологічне выживанж (екзистенціальні права людини і права самої природи) загальної руйнації природи і життя, атомної й екологічної катастроф, небезпеки для природних умов життя нормальному існуванню в умовах світу, екологічній рівновазі, «природному», адаптивному способові життя захист тваринного світу, середовище обитания і життя як конституційні права, комісії з етики, заснування технічних академій

2. Основні аспекти аналізу демократії.
Поняттядемократії як народовладдя (і інші похідні від цього визначення демократії) єнормативними, оскільки базуються на нормативному підході до цього феномену.Демократія характеризується в цьому випадку як ідеал, заснований на такихцінностях, як свобода, рівність, повага людської гідності, солідарність. В першучергу тільки своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такою популярністюв сучасному світі.
Виявленняелементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям демократії іреальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком емпіричного підходу доаналізу демократії. Такий підхід абстрагується від ідеалів і апріорнихоцінюючих міркувань і потребує дослідження демократії, такою яка вона єнасправді. У відповідності з виявленими у емпіричних дослідженнях властивостями, уточнюється і переглядається поняття демократії і її теорія [4].
Враховуючивзаємозв’язок нормативних і емпіричних означень демократії як форми державногоправління, можна виділити її слідуючі характерні риси:
1.   Юридичне визначення іінституаційне вираження суверенітету, верховної влади народу. Тільки народ, ане монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційнимджерелом влади. Суверенітет народу виражається в тому, що тільки йому належитьзасновницька, конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїхпредставників і може періодично приймати участь в розробці і прийнятті законівза допомогою народних ініціатив і референдумів.
2.   Періодична виборністьосновних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава,громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються наобмежений строк.
3.   Рівність прав громадян научасть в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчихправ.
4.   Прийняття рішень за більшістюі підкорення меншості більшості при їх здійсненні.
Ці вимоги ємінімальними умовами, які дозволяють говорити про наявність демократії в тій чиіншій країні.
Однак реальніполітичні системи, засновані на загальних принципах демократії, вельми значновідрізняються одна від одної, наприклад‚ антична і сучасна демократія,американська і щвейцарська політичні системи і т.д. Названі загальні принципидемократії дають можливість виділити основні критерії, які дозволяютьрозрізняти і класифікувати багаточисленні теорії і практичні демократичнімоделі і, якби вимірювати їх.
При оцінці увідповідності з їх першим, найважливішим принципом — суверенітетом народу, — демократія класифікується в залежності від того, як розуміється народ, і якздійснюється суверенітет [5].
Обмеження народудеякими класовими або демографічними рамками дає підставу характеризуватидержави, які піддають політичній дискримінізації деякі групи населення ізокрема, не надаваючи їм виборчих прав, як соціально обмеженні демократії івідрізняти іх від всезагальних демократій — держав з рівними політичнимиправами для всього дорослого населення.
Народ, являючисьскладною спільністю людей, має певну структуру, складається із конкретних осіб.В залежності від того, розглядається він  як сукупність самостійних, вільнихіндивідів, чи як взаємодія різноманітних груп, котрі переслідують в політицісвої особові, специфічні інтереси, або як єдине, гомогенне ціле, суб’єкт, вякому домінують загальні інтереси і воля, концепції і реальні моделі демократіїділяться відповідно на індивідуалістичні, плюралістичні (групові)і колективістські.
В першому випадку безпосереднім джерелом владивважається особа, в другому — група, в третьому – весь народ (нація, клас).
Суверенітетнароду — найвжливіша конституційована ознака демократії, яка служить підставоюїї оцінки не тільки з точки зору розуміння самого цього суб’єкту, але також заформою здійснення ним влади.
В залежності відтого, як народ приймає участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконуєвладні функції, демократія ділиться на пряму, плебісцитну іпредставницьку (колективну).
В прямих формахнародовладдя громадяни самі безпосередньо приймають участь в підготовці,обговоренні і прийняті рішень.
Важливим (другим) каналом участі громадян у здійсненні влади є плебісцитна демократія.Відмінності між нею і прямою демократією проводиться не завжди, оскільки ці двіформи участі включають безпосереднє волевиявлення народу, однак вона існує. Приплебісцитній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені.Їм надається право за допомогою голосування ухвалити той чи інший проект законучи іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією абоінціативною групою. Можливості впливу основної маси населення у підготовцітаких проектів дуже невеликі.
Третя, ведуча усучасних державних формах політичного устрою є представницька демократія. Їїсуть — у виборі громадянами в органи влади своїх представників, які будутьвиражати їх інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження.
В залежності відхарактеру рівності, яку забезпечує держава, демократія ділиться на політичну,яка передбачає лише формальну рівність, рівність прав, і соціальну,яка заснована на рівності фактичних можливостей участі громадян в управліннідержавою [6].
Важливі відмінніякості різноманітних демократій дозволяють виявити аналіз четвертої загальноїознаки демократії — підкорення меньшості більшості при прийняті і здійсненірішень. Таке підкорення може немати меж і розповсюджуватись на будь-які сторонидіяльності людини. В цьому випадку має місце деспотичнадемократія. Вона представляє собою абсолютну, нічим і ніким не обмежену владубільшості, пов’язану з настроєм мас і свавіллям. Якщо ж влада більшостіпотребує повного підкорення особистості і прямує до встановлення над неюпостійного загального контролю, то демократія стає тоталітарною.
Антиподом такихформ управління є конституційна демократія. Вона ставить владубільшості у визначені границі, обмежує її повноваження і функції за допомогоюконституції і розподілу влади і забезпечує тим самим автономію і свободуменьшості, в тому числі і окремй особі.
 

3.Форми демократії в Україні та їх втілення у Конституції
 
3.1. Вибори
Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які навідміну від інших його форм — референдумів,плебісцитів, постійно і періодично застосовуються убільшості країн світу. Шляхом виборів фор/>муютьсярізні органи публічної влади, як державніінституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судовіоргани, так і представницькі органи місцевогосамоврядування.
У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїттяточок зору з приводу визначення виборів. 3 дослідженнями суспільних відносиностанніх років пов'язане визначення професора М.I.Корнієнка, який слушно визначає вибори як актсамоврядування народу. Професор В. В. Маклаков визначаєвибори як процедуру формування державного органу або надання повноваженьпосадовій особі, що здійснюється шляхом голосуванняуповноважених осіб при умові, що на кожнийотриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чибільше кандидати. Французький державознавець М.Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридично вольових людей задля ціліпровести призначення". Є й інші визначенняінституту виборів, проте найбільш повне і точневизначення виборів може скластись тільки за умов відображення ознак цьогосуспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення [7].              
У загальному виглядівибори можна визначити як волевиявлення народу з метоюформування органів державної влади або місцевогосамоврядування шляхом голосування.
За умов демократичного суспільства вибори засвоєюсуттю — цепрояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі.Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оп/>тимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися.Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійнийнапрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, якіб задовольняли інтереси й прагнення кожного членасуспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом.Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) іполітичний характер інституту виборів.
Зміст виборів як політичного суспільно-правового інститутуполягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворенняорганів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підставихарактеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя.
За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну,врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану наформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати якпроцес, найважливішою стадією якого є голосування.
Отже, вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами Україниформа прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємногоголосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складупредставницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В сучасному політичному процесі вибори маютьбагатоманітне соціальнепризначення, яке виражаєтьсячерез наступні суспільні функції: по-перше, вибори єважливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації владивзагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах йогозаконодавчої компетенції; по-друге, вибори виступають водночас однією з формздійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути ЗаконУкраїни «Про особливості участі громадян України з числа депортованих зКриму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим», якийпередбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадянкримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецькоїнаціональностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим);по-третє, через вибори як демократичну форму обранняпредставників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступністьіснування влади; по-четверте, через вибори як форму відносно якісноговідбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечуєтьсяоснова для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевогосамоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хтоскомпрометував себе, політиків; по-п'яте, вибори єодниміз найважливіших способів формування і вираження суспільної думки [8].
У ст. 71 Конституції України визначається, що вибори до органівдержавної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основізагального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування [9].
Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Принципи вільних виборівє загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакамдемократичних режимів. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робитьїх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи можливість порушеннябудь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно.
Поряд із цими загальними принципами в кожному із базових виборчих законівУкраїни встановлюються додаткові принципи виборчого процесу. Виборчий процесздійснюється, зокрема, на засадах: вільного і рівноправного висуваннякандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів упроведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державнихорганів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободиагітації.
Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємномуголосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів вУкраїні.
Принцип загальності виборчого права означає, щоактивне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70Конституції України мають усі громадяни України, які на день голосуваннядосягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійсненнявиборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцяхпозбавлення волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів вУкраїні.
На відміну від нього пасивне виборче право громадян, тобто правобути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 КонституціїУкраїни та ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України”, народнимдепутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досягдвадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’ятироків. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість завчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята увстановленому законом порядку.
Депутатом сільської, селищної, міської рад можебути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідноїадміністративно-територіальної одиниці.
Принцип рівності виборчого права передбачає, щовсі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, щовсі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу,тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково.
Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утвореннямвиборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто заєданими нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створеннярівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями,при проведенні передвиборної агітації тощо.
При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обранимине залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та іншихпереконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місцяпроживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завждимали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становищезмінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборецьмає два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатномузагальнодержавному виборчих округах [10].
Принцип прямого виборчогоправа визначає право громадян обирати кандидатів на виборахбезпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатівУкраїни, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних умістах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів.
Принцип таємностіголосування означає, що контроль за волевиявленням виборців недопускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. Врамках виборчого законодавства це досягається тим що кожний виборець голосуєособисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетеньзаповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. Призаповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого.Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити вкабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членіввиборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а такожуповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що берутьучасть у виборах.
Отже, в Українііснують принципи прямого народовладдя, які є волевиявленням народу шляхомтаємного голосування щодо якісного формування представницьких органів державноївлади та місцевого самоврядування [11].  
Основні принципи виборів — це засади, на основі яких здійснюються вибориі відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленнямнароду, формою прямого народовладдя.Шляхом виборів громадяни обирають тих людей та ті політичнісили, які, на їхню думку, провадитимуть державну політику максимальноефективно.
 
3.2. Референдумв Україні як форма безпосередньої демократії
Особливимінститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управліннядержавними справами.
Референдум (лат.— те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосуваннякардинальних проблем за­гальнонаціонального і місцевого значення (прийняттяконсти­туції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також іншихрішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутівбезпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя —безпосередньої участі гро­мадян в управлінні державою і місцевими справами [12].
Референдуми запредметом проведення:
• конституційний— на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційніпоправки;
• законодавчі —на всенародне голосування виносяться про­ект закону або чинний закон;
• консультативний— проводиться з метою виявлення гро­мадської думки щодо принципового питаннюдержавного життя.
Референдуми заступенем обов'язковості проведення:
• обов'язковий —предметом референдуму є питання, відне­сені Конституцією до виключноговирішення в результаті все­народного опитування (наприклад, відповідно до ст.73 Консти­туції України виключно всеукраїнським референдумом вирішу­ютьсяпитання про зміну території України) [13];
— факультативний— проводиться з метою виявлення громад­ської думки щодо конкретного питання,яке цікавить певну ча­стину населення регіону (наприклад, про встановленнявільної економічної зони у Харківській області).
Предметомреферендуму можуть бути питання:
— що маютьістотне значення для визначення політики дер­жави
ззовні(міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавнихструктур, співтовариства, наприклад, про членство країни в ЄвропейськомуСпівтоваристві;
— що маютьістотне значення для вдосконалення системи управ­ління
усередині(адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру,наприклад, зміна адміністра­тивно-територіального поділу.
Юридичні наслідкизазначених референдумів — різні:
1. Результатиконституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, непотребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів,слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяль­ності.
2. Результатиконсультативного референдуму не є обов'язкови­ми для винесення адекватногорішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються івраховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
За територієюпроведення референдум може бути:
(1)Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводитиперед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, щовирішуються рефе­рендумом.
Відповідно доКонституції України (ст. 72) загальнонаціона­льний, усеукраїнський референдумпризначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнськогорефере­ндуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимо­гою не меншяк 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписищодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і неменш як по 100 тисяч підписів у кожній області.
Референдум вУкраїні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету таамністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуютьсяпитання про зміну території України.
(2) Місцевим —проводиться в межах окремих суб'єктів фе­дерації (у федеративній державі) абоадміністративно-територі­альних одиниць (в унітарній та федеративній державах)із ме­тою вирішення найважливіших питань місцевого значення.
Прийняті рішенняна місцевому референдумі (наприклад, пе­рейменування сіл, міст або достроковеприпинення повнова­жень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодорішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Новийусеукраїнський референдум з питань, що раніше ви­носилися на референдум, можебути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дняпроведення попе­реднього референдуму з цих самих питань.
У виборах іреферендумах мають право брати участь грома­дяни України, які досягли на день їхпроведення 18 років. Гаран­тується вільне волевиявлення. Голосування під часвиборів і ре­ферендумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян недопускається [14].
У Швейцарії, крімреферендуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народназаконодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчоюіні­ціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в1789 p. почали практикуватися плебісцити — все­народні опитування, якірозглядаються як синоніми референ­думів.
Висновки:
Дослідивши поняття та форми демократії в Україні та світі, можна зробитинаступні висновки:
1.        Демократія – форма державно-політичного устроюсуспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, напрагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, щонаселяють певну державу.
2.        У суспільній свідомості демократія ототожнюється знародовладдям. Ця форма державного устрою з точки зору механізму виявународного суверенітету виступає як пряма і як представницька демократія. Першапередбачає безпосереднє волевиявлення асоціації індивідів – суб’єкта влади – зтих або інших питань життєдіяльності цієї асоціації, наприклад, проведенняреферендуму. Апаратові влади відводиться роль організатора волевиявлення народувлада приймає політичні рішення, конкретизуючи й охороняючи громадську волю.Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаютьсяповноважними зборами народних представників (парламентами, національнимизборами, конгресом), яких обирають суб’єкти влади. При цьому представницькіустанови, їхня діяльність контролюється асоціаціями.
3.        Поняттю «демократія» два з половиною тисячоліття. В мірурозвитку і ускладнення політичного життя, появи різноманітних доктрин, щоапелювали до демократії, її розуміння різко змінилося. Вже в античному світі цепоняття тлумачилося по-різному, що зумовлювалося його природою.
4.        Демократії, які існують нині у західному світі, тією чиіншою мірою ґрунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, щосформувалася у ХVІІІ ст… Шляхом тривалого пошуку політична думка знайшла в нійформу організації влади, яка найкраще покликана поєднати свободу, народовладдяі закон. І це відображено в її принципах.
5.        У західному світі нині поширені численні концепціїдемократії. Всі вони тією чи іншою мірою враховують характер суспільства якпостіндустріального. Більшість політологів виходить з того, що основноюхарактеристикою демократії є відкритий характер прийняття рішень черезпредставницькі органи влади, тобто процес цей на будь-якому рівні здійснюєтьсяза участю обраних представників народу.
6.        Функції демократії реалізуються через її форми таінститути. Форма демократії – це її зовнішнє вираження. Форм демократії можнаназвати чимало, але основні з них такі:
Участь народу в управлінні державними та суспільними справами(народовладдя) – здійснюється у двох формах: прямій та непрямій.\
Формування та функціонування систем органів держави на основідемократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділікомпетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільнимавторитетом.
Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод іобов’язків людини і громадянина, охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.
7.     Основою виборчої системи України є загальне, рівне,пряме, вільне виборче право, яке здійснюється особисто, таємно. Джереламивиборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про виборинародних депутатів України» від 18 жовтня 2001р., Закон України «Про виборинародних депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон«Про вибори Президента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономноїреспубліки Крим». Депутати в України обираються громадянами України на основізагального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
8.     Закон України «Про всеукраїнський та місцевийреферендуми» від 03 липня 1991 року визначає референдум як спосіб прийняттягромадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливихпитань загальнодержавного та місцевого значення.
9.     Основні права людини в Україні:
-          особисті (громадянські)
-          політичні
-          економічні
-          культурні
-          екологічні
10.        Основні обов’язки людини в Україні:
— особисті (громадянські)
— політичні
— економічні
— культурні
— екологічні
Як бачимо ізприведенного вище аналізу демократичних доктрин і форм, кожна з них має якпереваги, так і недоліки. Реально існуюча демократія в індустріально розвиненихкраїнах світу прагне поєднувати ідеї самоуправління і партисипітації (головнимчиним на місцевому рівні, а частково і на виробництві) з представництвом вмасштабі всієї держави. В цілому ж це пріорітетна репрезентативна плюралістичнадемократія, яка базується на ліберальних цінностях і яка враховує в більшій чименшій степені деякі християнські і соціалістичні ідеї.
Своїмишироченними можливостями і перспективами демократія немовби звільнилаочікування, які вона не в силах задовільнити. А своїм духом поблажливості ісприйняття всіх поглядів вона відкрила простір у тому числі і для напрямків,які хочуть її знищити. Іншою вона бути не може, так як це – її природа, їїперевага. Але цим вона може задовільнити лише деяких, але ніяк не всіх. У людейзавжди залишається потреба продовжувати удосконалення до нескінченостіпримарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовільнити.Тому питання про те, може демократія змінитися на інші форми, має чіткувідповідь: це траплялось і раніше, проходить зараз, і може відбутися вмайбутньому.
Демократія завждиє “роздоріжжя”, так як вона це система свободи, система для якої нема нічогоабсолютного. Демократія є пустий простір, в якому можуть розвинутисянайрізноманітніші політичні прагнення. Незадоволення демократією, в принципі,можна трактувати, як втому людей від невизначенності, бажання вибратиконкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну відповідь на питання “а чине повернемось ми в кінці шляху знову на теж саме місце, звідки починали?”.Найкращу відповідь на це запитання дав У.Черчіль, виступаючи в Британськімпарламенті 11 листопада 1947р.: “демократія – сама погана форма правління, якщоне враховувати інші…”.
Стосовно України,то тут, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процесутвердження принципів демократії – з урахуванням національних традицій –тривалий і непростий. Те, що зроблено в грудні 1991р.- тільки початок.

Перелік використаної літератури:
1.              КолодійА.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.:Хрінком Інтер, 2003.
2.              Конституційно-правовіформи безпосередньої демократії в Україні – проблеми теорії та практики/ Заред. Проф. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
3.              ЛавріновичО. Проблема надійності виборів // Право України. – 2000. — №6.
4.              МедведчукВ. Конституційні основи становлення парламентаризму у незалежній Україні //Право України. – 2001. — №3.
5.              Політологія.За редакцією О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. Київ: Академія, 1998.
6.              ДашковськаО.Р. Принцип поділу влади як гарантія політичної свободи людини та громадянина// Проблеми законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відпов. ред. В.Я.Тацій. – Х.:Нац. юрид. акад. України,1998. – Вип. 36.
7.              ЖуравськийВ. Козацький конституціоналізм і його роль в еволюції вітчизняногопарламентаризмі // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №2 (25).
8.              УнпелевА.Г. Политология: власть, демократия, личность. Учебное пособие. М., 1994.
9.              КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. — №30. – ст. 141
10.           Конституційно-правовіформи безпосередньої демократії в Україні – проблеми теорії та практики/ Заред. Проф. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
11.           Політологічнийенцеклопедичний словник. Навчальний посібник для студентів вищих навчальнихзакладів. К.: Генеза, 1997.
12.           КолодійА.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.:Хрінком Інтер, 2003.
13.           КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. — №30. – ст. 141
14.           ЖуравськийВ. Козацький конституціоналізм і його роль в еволюції вітчизняногопарламентаризмі // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – №2 (25).
 
Переліквикористаної літератури:
Дашковська О.Р. Принцип поділу владияк гарантія політичної свободи людини та громадянина // Проблеми законності:Респ. міжвід. наук. зб. / Відпов. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад.України,1998. – Вип. 36.
Журавський В. Козацькийконституціоналізм і його роль в еволюції вітчизняного парламентаризмі // ВісникАкадемії правових наук України. – 2001. – №2 (25).
Колодій А.М., Олійник А.Ю. Правалюдини і громадянина в Україні: Навч. посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2003.
Конституційно-правові формибезпосередньої демократії в Україні – проблеми теорії та практики/ За ред.Проф. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.
Конституція України // ВідомостіВерховної Ради (ВВР). – 1996. — №30. – ст. 141
Лаврінович О. Проблема надійностівиборів // Право України. – 2000. — №6.
Медведчук В. Конституційні основистановлення парламентаризму у незалежній Україні // Право України. – 2001. — №3.
Політологія. За редакцієюО.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. Київ: Академія, 1998.
Політологічний енцеклопедичнийсловник. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.:Генеза, 1997.
Унпелев А.Г. Политология: власть,демократия, личность. Учебное пособие. М., 1994.