Тема:Організаційно-правові форми малого бізнесу. Контракти
План
Вступ
Розділ1. Організаційно-правові форми малого бізнесу
1.1 Фізична особа-підприємець
1.2 Малі підприємства, як основнийінструмент підприємницької діяльності
Розділ2. Поняття, види і умови дійсності контрактів
2.1Співвідношення поняття правочину і договору
2.2Види договорів (контрактів)
2.3Зміст зовнішньоторговельного контракту
2.3.1Обов'язкові умови зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу
2.3.2Додаткові (можливі) умови зовнішньоторговельного контракту
2.4Типові помилки при складанні зовнішньоторговельного контракту
Висновки
Списоквикористаних джерел
Вступ
Слово «Бізнес»в повсякденному житті можна почути, так само часто, як «гроші, робота,сім'я». Так що ж насправді ховається під цимсловом?Однез найпоширеніших визначень бізнесу говорить нам з вами, що «бізнес» — це будь-яка діяльність, направлена на отримання прибуткушляхомнадання іншим необхідних товарів і послуг. Важливою частиноюструктурибізнесу, є «малий бізнес».
Підприємствомалого бізнесу — це незалежнокерована, не домінуюча в області своєї діяльностіфірма,що відповідає певним стандартам розмірів в плані кількостіпрацівниківі річного об'єму надходжень. Існує і інше визначеннябільшадаптоване до українських умов: «малий бізнес» – цепідприємницькадіяльність, здійснювана суб'єктами ринковоїекономікипри певних встановлених законами, державнимиорганамиабо іншими представницькими організаціями критеріях.
Світовий досвіді практика переконують, що важливим елементом ринковоїекономікиє існування і взаємодія великих, середніх і малихпідприємств.При цьому мале підприємництво розглядається не тільки,якдоповнення до великого виробництва, а як самостійна формафункціонуванняі розвитку сучасних продуктивних сил — гнучкажиттєздатна,ефективна, прогресивна.
Особливезначення малого бізнесу проступає в структурній перебудові економіки, прискореннінаучно-технічногопроцесу, формуванні нового соціального шару.
Малепідприємництво – один з провідних секторів, якийвизначаєтемпи економічного зростання, стан зайнятості населення, структуру і якість валовогонаціонального продукту.
Спершу трохистатистики. В Україні розвиток малого підприємництва почавсящев умовах соціалістичної економіки і свого найбільшого розмахудосягв період ринкової трансформації. Так, за період з 1991 до 2001рокизагальна кількість підприємств які можна віднести до сфери малогопідприємництва,виросла у декілька разів. У цьому секторі економікипрацюєбільше 12% загальної кількості працівників, він формує біля8%валового внутрішнього продукту країни.
УЄвросоюзі більше половини загального обороту прибутку і доданій вартості даютьякраз підприємства малого і середнього бізнесу, яких там налічується близько 20мільйонів. У країнах блоку більше 70 % населення зайняті в невеликих компаніяхмалого бізнесу, з чисельністю персоналу, що не перевищує 250 чоловік. Найбільшпопулярний бізнес за кордоном на європейському континенті — у сфері торгівлі,харчової промисловості, будівництва, саме в них створюється максимальнакількість малих підприємств.
Успішнадіяльність середнього і малого бізнесу гарантує стабільність розвитку економікиЄС, її ефективність. Вона стимулює розвиток здорової конкуренції, буквальнопримушує крупні компанії покращувати своє виробництво, упроваджувати новітехнології. Актуальність теми. Особливо актуальнапроблема впровадження на ринок малих підприємств всвітліостанніх змін в економіці наший країни. В умовах виходу зекономічноїкризи не можна не згадати про підтримку малого бізнесу.Появавеликого числа фірм приведе до появи нових робочих місць,малимпідприємством легше управляти в умовах нестабільного курсунаціональноївалюти. Все це принесе реальні гроші до бюджету не тількицентру,але і регіонів, що важливо. Об'єктомдослідження даного звіту є суспільні відносини, які виникають в зв'язку зстворенням малих підприємств, а також виконанням зобов’язань по укладенимконтрактам.
Предметомроботи є чинне законодавство України, арбітражна практика по вирішенню спорів,які виникають між сторонами при здійсненні підприємницької діяльності.
Розділ1. Організаційно правові форми малого бізнесу
1.1Фізична особа-підприємець
Як правило,підприємець-початківець стоїть перед вибором організаційно-правової формимайбутньої діяльності — чи стати приватним підприємцем або створити юридичнуособу, і якщо юридичну особу — то яку? Часто таке найважливіше рішенняухвалюється навмання, без серйозного вибору і без розуміння його наслідків.
Зрозуміло, щонеможливо дати універсальну пораду з такого вибору — найбільш відповідний крокповинен зробити сам майбутній підприємець.
Для виборуорганізаційно-правової форми підприємництва треба мати уявлення про всі форми івибрати оптимальний варіант.
Фізична особа — це, простіше кажучи, людина. А людина може бути громадянином України, іноземнимгромадянином і взагалі не мати громадянства жодної з країн (бути особою безгромадянства).
Громадянин маєправо займатися підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи змоменту його державної реєстрації як приватного підприємця. До цього виду діяльностізастосовуються правила, які регулюють діяльність комерційних організацій, якщоінше не витікає із закону, інших правових актів або сутності правовідносин.
Підприємницькадіяльність громадян, яка здійснюється без створення юридичної особи,регулюється правилами і нормами Цивільного кодексу України. Фізичні особи, таксамо як і організації, мають право займатися будь-якими видами підприємницькоїдіяльності, які не заборонені законом і здійснювати від свого імені будь-якіоперації, дозволені законом, а також використовувати найману працю.
Відмінніособливості підприємницької діяльності без створення юридичної особи від іншихорганізаційно-правових форм власності:
· відносна проста і коротка процедурареєстрації;
· відсутність Статутного Капіталу;
· не потрібна юридична адреса (державнареєстрація ПП здійснюється по місцю постійного проживання);
· ПП не зобов'язані (але мають право)відкривати поточні рахунки в банках;
· спрощена форма обліку господарськихоперацій і звільнення від ряду податків, якими обкладаються юридичні особи
· спрощена система оподаткування.
Не дивлячись назовнішню простоту організації і оформлення підприємницької діяльності без створенняюридичної особи, приватний підприємець є повноважним суб'єктом господарювання.Він має право укладати з іншими юридичними і фізичними особами договорицивільно-правового характеру, тобто виступати в якості не тільки виконавця, алеі замовника робіт і послуг.
На відміну відфізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю, відповідальність приватнихпідприємців по прийнятих зобов'язаннях наступає незалежно від обставин. Як іюридичні особи, вони звільняються від відповідальності тільки в тому випадку,якщо невиконання зобов'язань мало місце під впливом непереборної сили(форс-мажорних обставин), до яких не відносяться порушення зобов'язань іншимисуб'єктами господарювання, недолік фінансових або матеріальних ресурсів.
В цьому сенсізасновники ЗАТ або ТОВ знаходяться в набагато сприятливіших умовах. Засновникинесуть майнову відповідальність по зобов'язаннях товариства тільки в межах своїхвнесків в статутній капітал, тоді як приватний підприємець відповідає по прийнятихзобов'язаннях всім своїм майном.
1.2Малі підприємства, як основний інструмент підприємницької діяльності
Інструментомпідприємницької діяльності є перш за все підприємство. З правової точки зору,під підприємством розуміється самостійний господарський суб'єкт з правамиюридичної особи, який на основі використання закріпленого за ним майнапроводить і реалізує продукцію, виконує роботи і надає послуги.
«Правоваформа» на відміну від самого підприємства як самостійної, майнововідособленої господарської одиниці — це комплекс правових норм, які визначаютьвідносини учасників підприємства із навколишнім світом. В правовій практиці західнихкраїн не існує самого поняття «підприємство». Закон там має справутільки з «товариством» («компанією»), тобто з об'єднаннямосіб, пов'язаних одним з визнаних видів договору. Таким чином, не можназмішувати поняття підприємства з його правовою формою.
Усвітовій практиці використовуються різні організаційно-правові формипідприємств, які визначаються національним законодавством окремих країн. Законидодають їм статус юридичної особи, яка володіє відособленим майном і відповідаєпо своїх зобов'язаннях цим майном, має самостійний баланс, виступає вцивільному обороті, в суді, господарському і третейському судах від свогоімені.
Зачинним українським законодавством, на теперішній час існують наступніорганізаційно-правові форми підприємств:
— державне підприємство;
— приватне підприємство (індивідуальне);
— товариство, в т.ч.
зповною відповідальністю (повне товариство);
іззмішаною відповідальністю (змішане товариство);
зобмеженою відповідальністю (обмежене товариство);
— акціонерне товариство, в т.ч.
— відкритого типу;
— закритого типу.
Тепердетальніше зупинимося на характеристиці організаційно-правових форм підприємствмалогобізнесу.
Індивідуальнепідприємство — підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи ісуто його праці.
Сімейнепідприємство – це підприємство, засноване на власності і праці членів однієїсім'ї, які проживають разом.
Приватнепідприємство — підприємство, засноване на власності окремого громадянинаУкраїни, з правом найму робочої сили.
Колективнепідприємство — підприємство, засноване на власності трудового колективупідприємства, кооперативу, громадської і релігійної організації.
Корпорація- це фірма, яка має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власникаобмежена його внеском в дане підприємство. Корпорація — суспільство, заснованена паях. Купуючи цінні папери (акції і облігації), індивіди (домогосподарства) становлятьсявласниками корпорації. Через ринок цінних паперів можливе швидке залученняфінансових коштів величезного числа людей. Утримувачі акцій отримують частинудоходу (дивіденд) і ризикують тільки тією сумою, яку вони заплатили при покупціакцій (облігацій). Кредитори пред'являють позов до корпорації в цілому, але недо акціонерів як приватних осіб (право обмеженої відповідальності).
Спільнепідприємство – це підприємство, засноване на базі об'єднання майна різнихвласників (змішана форма власності). В числі засновників спільного підприємстваможуть бути як юридичні особи, так і громадяни України або інших держав.
Відповіднодо об'ємів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників(незалежно від форм власності), підприємство може бути віднесено до категоріїмалих підприємств (МП). До МП відносяться такі підприємства:
· у промисловості і будівництві — зчисельністю працівників до 200 осіб;
· у інших галузях виробничої сфери — до 50осіб;
· у науці і науковому обслуговуванні — до100 осіб;
· у галузях невиробничої сфери — до 25осіб;
· у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.
ЗаконодавствоУкраїни передбачає деякі особливості діяльності МП (держава може надавати їмпільги при оподаткуванні, отриманні державних кредитів, створювати фондирозвитку МП та ін.).
Згідноз Цивільним кодексом України, господарськими товариствами, визнаютьсяпідприємства, установи, організації, створені на підставі договору юридичнимиособами і громадянами шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності зметою отримання прибутку. До господарських товариств відносяться:
· акціонерні товариства;
· товариства з обмеженою відповідальністю;
· товариства з додатковоювідповідальністю;
· повні товариства;
· командитнітовариства.
Акціонернимтовариством (АТ) називається товариство, статутний фонд якого поділений напевну кількість акцій рівної номінальної вартості і яке відповідає по своїхзобов'язаннях тільки майном товариства. Акціонери відповідають по зобов'язанняхтовариства тільки в межах акцій, що їм належать. Акціонерні товариства буваютьдвох видів:
відкрите(акції якого можуть розповсюджуватися методом відкритої підписки ікупівлі-продажу на біржах) і закрите (акції якого розподіляються міжзасновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися іпродаватися на біржі).
Товариствомз обмеженою відповідальністю (ТОВ) є товариство, статутний фонд якого поділенийна частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товаристванесуть відповідальність в межах їх внесків.
Товариствомз додатковою відповідальністю називається товариство, статутний фонд якого(аналогічно суспільству з обмеженою відповідальністю) поділений на частини,розмір яких визначений засновницькими документами. Проте учасники такого товариствавідповідають по його боргах не тільки своїм внеском до статутного фонду, а (уразі потреби) і майном, що належить їм (у рівному для всіх учасників кратномурозмірі до внеску кожного учасника).
Повнимтовариством називається таке товариство, всі учасники якого займаютьсязагальною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність позобов'язаннях товариства всім своїм майном.
Командитнимтовариством є товариство, яке включає як учасників, які відповідають позобов'язаннях суспільства всім своїм майном, так і учасників, відповідальністьяких обмежується внеском в майно товариства (вкладників). Якщо в командитному товариствіберуть участь двоє або більше учасників з повною відповідальністю, вони несутьсолідарну відповідальність по боргах товариства.
Переважнабільшість компаній малого бізнесу в світі – це товариства з обмеженоювідповідальністю. Так в Великій Британії це LimitedLiability Partnership(LLP), в Сполучених Штатах- Limited LiabilityCompany (LLC).В країнах Британської Співдружності, а також Ірландії і на Кіпрі, назва ТОВ маєна кінці приписку Ltd.Серед країн ЄС найбільша концентрація малих підприємств в Італії.Найбільш поширеною організаційно-правовою формою компанії, є «sоsieta'а responsabilita'limitata(S.r.l.) – це також товариство з обмеженою відповідальністю.
Найбільшпоширеними організаційно-правовими формами господарської діяльності в сферімалого бізнесу в Німеччині є:
· Повне товариство (offeneHandelsgesellschaft),в якому всі його учасники несуть повну і солідарну відповідальність передкредиторами. Повне товариство не є юридичною особою, хоч і користується правамиі пільгами останнього: може набувати майно, подавати позови до суду, виступатив ролі відповідача. Воно не зобов'язане публікувати свої рахунки іреєструватися.
Членамитовариства можуть бути громадяни будь-якої держави, в т.ч. і юридичні особи(окрім тих, які є власниками або учасниками іншої фірми, в Німеччині, яка діє втій же сфері, що і дане товариство). Розміри внесків і число членів необмежуються.
· Командитне товариство (Kommanditgesellschaft(CоKG),за яким не признаються властивості юридичної особи. Воно не зобов'язанепублікувати свою звітність. Відповідальність одного або декількох учасниківтакого товариства (вкладники) обмежена перед кредиторами розмірами внеску, авідповідальність інших засновників не обмежена (повністю відповідальні учасники).
Накомандитне товариство розповсюджуються положення, встановлені для повноготовариства, якщо не вказано інше. Командитисти беруть участь в прибутках ізбитках командитного суспільства, але не уповноважені його представляти (навідміну від повних товаришів), зазвичай вони не можуть приймати участі вправлінні, їх імена не можуть фігурувати в назві фірми.
· Існує форма, яка суміщає товариство зобмеженою відповідальністю і командитне товариство (GmbHСо.). Від командитного товариства ця форма відрізняється тим, щов ній жодна фізична особа не несе майнової відповідальності.
Маліпідприємста, які діють сьогодні в Україні, — це в основному також товариства зобмеженою відповідальністю, або ТОВ. Реєстрація акціонерних товариств набагатоскладніше і недоцільна для організації малого бізнесу.
Основнізаконодавчі норми створення і функціонування підприємств в Україні регулюютьсяЗаконами України:
»Цивільнийкодекс України" із змінами від 07.07.2010р №435-15;
«Прогосподарські товариства» із змінами від 30.2004.2010р. №1576-12;
«Пропідприємництво» із змінами від 19.06.2009р. №698-12.
ВВеликій Британіі LLPстворюється на підставі LimitedLiability PartnershipAct 2000 и LimitedLiability PartnershipsRegulations 2001, а такожокремих положень CompaniesAct 1985, в Німеччині — напідставі рішення Торгівельного суду (Amtsgericht).
Державнерегулювання діяльності малого підприємництва є системою економічного,правового, соціального і організаційного забезпечення державою середовища дляефективного стійкого розвитку малого підприємництва. Причому ця системабазується на ряді принципів, початковим і загальним з яких є протекціонізм.Він, як показує практика, характерний для всіх країн розвиненої ринковоїекономіки. Наприклад, в США ще в 1953р. був прийнятий закон, по якому урядунаказано подавати підтримку підприємцям малого бізнесу, консультувати,допомагати і захищати їх інтереси з тим, щоб зберегти вільне конкурентнепідприємництво.
НаУкраїні цей принцип також знаходить своє віддзеркалення, але на жаль не вповному об'ємі. Прийнята програма «Про державну підтримку малогопідприємництва на Україні» і утворений Державний комітет з підтримки ірозвитку малого підприємництва.
Щеодин принцип державного регулювання малого підприємництва — диференцированістьпідтримки: на державному рівні слід підтримувати не будь-яких підприємців, адійсних суб'єктів малого підприємництва і лише тих з них, які беруть участь вреалізації державних програм або функціонують в регіонах із стійким бюджетнимдефіцитом.
Тіснопов'язаний з попереднім принцип — мотиваційна спрямованість. На Україні, як ніде, потрібний могутній стимулюючий механізм залучення інвестицій в сферу непросто малого бізнесу, а саме малого підприємництва, яке здійснює інноваційневідтворення. Ясно, що держпідтримка повинна носити селективно — стимулюючийхарактер.
Наступнийпринцип — обумовленій гарантованості і відповідальності. Підтримка повинназдійснюватися на певних умовах, яка юридично закріплюються в договорах міждержавою і суб'єктами малого підприємництва з взаємною відповідальністюдоговірних сторін. Держава і підприємець зобов'язані виконувати визначенізобов'язання.
Черговийпринцип — облік динамічності і суперечності процесу становлення шару малихпідприємців. Власники малих підприємств перестають бути підприємцями, якщоприпиняють організовувати інноваційні процеси у сфері виробництва або обміну,припиняють займатися ризиковою діяльністю і отримувати підприємницький дохід;підприємництво виключає рутинні методи господарювання, неконкурентневідтворення. Ці обставини важливо враховувати при відборі підприємницьких проектівдля державної підтримки.
Такимчином, необхідний системний підхід до формування організаційно-господарськогомеханізму малого підприємництва. Формуючи цей механізм і визначаючи напрями іінструменти державного регулювання і підтримки малого підприємництва, слідкомплексно враховувати всі охарактеризовані вище принципи.
Доелементів системи державного регулювання і підтримки розвитку малогопідприємництва відносяться: правове забезпечення, фінансова підтримка,інформаційне забезпечення, техніко-технологічна підтримка, підготовка іпідвищення кваліфікації підприємців, менеджерів і працівників, сприяннязовнішньоекономічній діяльності підприємців.
Розділ 2. Поняття,види і умови дійсності контрактів
2.1 Співвідношенняпоняття правочину і договору
Договір — одна з найбільш стародавніх правових конструкцій. Раніше договору в історії зобов'язального права виникали тільки делікти. Тенденція до підвищення ролі договору, яка характерна для всього сучасного цивільного права, почала з'являтися у все зростаючому об'ємі і в Україні. Пункт 1 ст. 626 ЦКУ розглядає договір як домовленість двох або більше сторін про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Вказане визначення явно має на увазі договір-правочин (п. 2 ст. 202 ЦКУ).
Правочин- один з найбільш поширених видів юридичних фактів. У статті 202 ЦКУвизначається поняття правочину — це дія особи, спрямована на набуття, зміну абоприпинення цивільних прав та обов'язків.
Такимчином, правочин характеризують наступні признаки:
· правочин — це завжди вольовий акт, тобтодія осіб;
· це правомірні дії;
· правочин спеціально направлений навиникнення, припинення або зміну цивільних правовідносин;
· правочин породжує цивільніправовідносини, оскільки саме цивільним законом визначаються ті правові наслідки,які наступають в результаті здійснення правочину.
Договірслужитьідеальною формою активності учасників цивільного обороту. Погляд, який існувавв римському праві на договори, дозволив розглядати їх з трьох точок зору: якпідстава виникнення правовідношення, як само правовідношення і як форму, якувідповідне правовідношення приймає.
Вказанебагатозначне уявлення про договір з певними змінами практично реалізоване в ЦКУ.О. С. Іоффе, визнаючи договір угодою двох або декількох осіб про виникнення, змінуабо припинення цивільних правовідносин, разом з тим відзначав: "Іноді піддоговором розуміється саме зобов'язання, яке виникає з такої угоди, а в деякихвипадках цей термін позначає документ, який фіксує акт виникнення зобов'язанняпо волі його учасників".
Можнапривести і інший приклад висловлюваних в літературі поглядів: «Договір якюридичний факт служить підставою виникнення договору як правовідношення абодоговірного правовідношення. Договір як юридичний факт і як правовідношення — це самостійні аспекти договору, різні сторони в його розвитку».
Такимчином, узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок про те, що договір вйого першому значенні — підстава виникнення прав і обов'язків — складає ступінькласифікації юридичних фактів. Відповідно він повинен відповідатиосновоположним ознакам цих останніх (мається на увазіздатністьпороджувати права і обов'язки). З вказаної точки зору договір може бутипоставлений в один ряд з односторонніми правочинами, з деліктами,адміністративними актами, юридичними вчинками і ін.
Договоривідносяться до того різновиду юридичних фактів, який іменується правочинами, тобтоє діями осіб, направлених на набуття, зміну і припинення цивільних прав іобов'язків (ст. 202 ЦКУ).
Середінших правочинів договір виділяється тільки одною ознакою: він є дво- абобагатобічний правочин, тобто угода двох або більше осіб. У цій якості договірпротистоїть одностороннім правочинам, прикладами яких можуть бути емісія ціннихпаперів, довіреність, заповіт.
2.2 Видидоговорів (контрактів)
Класифікаціядоговорів має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Так,виявлення загальних типових ознак договорів і відмінностей між ними полегшуєдля суб'єктів цивільного права правильний вибір виду договору, забезпечує йоговідповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація договорівсприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, служить цілямкращого вивчення договорів, як категорії цивільного права.
Класифікаціядоговорів здійснюється по різних підставах, які обираються залежно відпереслідуваних цілей.
1)Зокрема, залежно від моменту виникнення прав і зобов'язань у сторін договорурозрізняють договори консенсусні і реальні.
Консенсуснідоговори — це договори, які вважаються укладенимиз моменту досягнення угоди за всіма істотними умовами у формі, яку потребуєзакон. До них відносяться: купівля-продаж, наймання, доручення, комісія,спільна діяльність та ін.
Реальниминазиваютьсядоговори, в яких для виникнення прав і зобов'язань недостатньо угоди, а необхіднаще і передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не змоменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть надані в борг, а змоменту передачі їх позичальникові.
Практичнезначення такого ділення полягає в тому, що в консенсусних договорах спор провиконання зобов'язань і відповідальності за їх невиконання виникає вже післядосягнення сторонами угоди. Наприклад, можлива вимога про передачу купленоїречі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку і тому подібне.
Проте,як наголошувалося вище, для деяких договорів потрібне не тільки досягненняугоди, але ще і оформлення угоди належним чином, без чого договір не вважаєтьсяукладеним. Наприклад, згідно ст. 657 ЦКУ, договір купівлі-продажу земельноїділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, іншої нерухомості,повинен бути обов'язково нотаріально засвідчений і підлягає державнійреєстрації під загрозою недійсності такого договору.
2)Залежно від характеру розподілу прав і зобов'язань між учасниками угодидоговори діляться на односторонні і взаємні або ж синалагматичні (у ст. 626 ЦКУвони іменуються «двосторонніми» і «багатосторонніми»).
Уодносторонньому договорі одна із сторін має тільки право, а інша — тількиобов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у кредитора виникає лишеправо вимагати повернення боргу, а у позичальника — тільки обов'язок виконативказану вимогу.
Взаємні(синалагматичні)договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників.Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передатипродану річ, але має право вимагати сплати її ціни; у свою чергу покупецьзобов'язаний сплатити вартість речі, але має право вимагати передачі йомукупленій речі.
3)З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договорипідрозділяються на відшкодувальні і безвідплатні.
Такеділення залежить від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони договору щосьзробити або передати, обов'язок іншої сторони надати зустрічне задоволення вгрошовій або іншій матеріальній формі.
Якщозустрічне задоволення є, це відшкодувальний договір.
Якщоодна із сторін договору виконує свої обов'язки, нічого не отримуючи взамін,то такий договір безвідплатний.
Таких договорів,де дії виконуються на відшкодувальних початках, в цивільному праві більшість.Вони встановлюються у вигляді загального правила (частина 5 ст. 626 ЦКУ). Цедоговори купівлі-продажу, найму, підряду та ін.
4)По ступеню юридичної завершеності розрізняють договори остаточні і попередні.
Переважнечисло договорів носить остаточний характер, оскільки безпосередньо з нихвиникають обов'язки по виконанню певних робіт, надання послуг, передачі майна таін.
Попереднійдоговір таких обов'язків безпосередньо сам непороджує. Він лише створює обов'язок після закінчення певного часу скластипередбачений їм новий договір (ст. 635 ЦКУ). Іншими словами, попередній договір- це угода про укладення договору в майбутньому. Як приклад попередньогодоговору можна назвати відомий у практиці минулих років договір запродажу житловогобудинку.
ЦКУкраїни розмежовує попередній договір і договір про наміри. Договірпро наміри (протокол про наміри), якщо в нім не виражена прямо воля сторін надатийому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків(частина 4 ст. 636 ЦКУ).
5)За змістом регульованої діяльності всі договори діляться на майнові іорганізаційні.
Майновимиєдоговори, направлені на регулювання поведінки осіб щодо певного блага. Їхвідмінною рисою служить спрямованість на отримання майна або блага, що досягаєтьсявиконанням зобов'язання.
Специфікоюорганізаційних договорів є те, що вони призначені створювати передумови,передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншій діяльності. Підтакою точкою зору организаційнимдоговором може бути визнаний засновницький договір, яким створюєтьсягосподарське товариство.
6)Залежно від значущості договору для задоволення приватних або суспільнихінтересів розрізняють звичайні (приватноправові ) договори і договори публічні.
Допублічних відносять договори, де одна сторона – підприємець взяла на себеобов'язок з продажу товарів, виконання робіт і надання послуг кожному, хто доних звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загальногокористування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельнеобслуговування і ін.).
Режимпублічних договорів є виключенням із загального правила, яке спирається напринцип свободи договорів (ст. 633 ЦКУ). Вказане виключення є одним з випадківдії публічного начала в цивільному праві. Режим публічних договорів прямопротилежний режиму «свободи договорів», що найповніше виражає приватноправовіначала, які складають основу цивільного права.
7)З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняютьосновні договори і договори приєднання.
Основнідоговори є первинною підставою виникнення певнихправ і обов'язків у учасників цивільних відносин.
Сенсдоговору приєднання полягає в тому, що його умови визначені одній із сторіндоговору у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийнятідругою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору вцілому (ст. 634 ЦКУ). Це означає: «або погоджуєшся із усім, що я пропоную,або договору не буде». Тому, можливо, точнішою, ніж «приєднання»,може вважатися термін «продиктований договір». Він дозволяєпідкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася доосновного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вонавимушена була внаслідок якихось причин поступити саме таким чином.
Юридичнапрактика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовуєдоговори приєднання, що і зумовило введення такого виду договорів до ЦКУкраїни.
8)Залежно від суб'єкта, який набуває право за договором, розрізняють договори на користькредитора і договори на користь третьої особи.
Договірна користь кредитора — це типовий цивільно-правовийдоговір, який заснований на врахуванні інтересів учасників майбутньогозобов'язання.
Договоромна користь третьої особи є договір, в якому боржникзобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, встановленої абоне встановленої в договорі (ст. 160 ГК України). Наприклад, таким є договірстрахування життя і деякі інші цивільно-правові договори.
9)Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:
· договори про передачу майна у власністьабо для встановлення іншого речового права (купівля-продаж, постачання,контрактація, позика, міна, дарування, застава, постачання енергоресурсів і ін.);
· договори про передачу майна в тимчасовекористування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат,безвідплатне користування майном, лізинг і ін.);
· договори про виконання робіт (побутовийпідряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних ірозвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);
· договори про передачу результатівтворчій діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачунауково технічної продукції і тому подібне);
· договори про надання послуг(перевезення, страхування, доручення, комісія, збереження, про посередницькіпослуги, довічне утримання, кредитний договір і ін.);
· договори про спільну діяльність(засновницький договір, угоди про науково-технічну співпрацю).
Прицьому слід звернути увагу на ту обставину, що пропонований перелік не євичерпним, оскільки принцип свободи договору припускає можливість укладеннябудь-якого договору, прямо не забороненого законом.
10)Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів з врахуванням приналежностіїх до певного типу або різновиду.
Так,договори купівлі-продажу і міни розрізняються як певні договірні типи;роздрібна купівля-продаж — це різновид того договірного типу, який іменуєтьсякупівлею-продажем; договір, по якому одна річ обмінюється на іншу з певноюгрошовою доплатою, є змішаним договором, який з'єднує в собі елементи двохдоговірних типів, — міни і купівлі-продажу.
2.3 Змістзовнішньоторговельного контракту
В господарськійдіяльності малих підприємств, фізичних осіб-підприємців доводиться частоукладати договори або контракти купівлі-продажу. Як різновид письмовогодоговору зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу має певну структуру ізміст, які розроблялися впродовж тривалого часу в ході розвитку і вдосконаленняміжнародної комерційної практики, для забезпечення якої такий вид контракт ібув створений.
В результаті зовнішньоторговельний контрактпридбав певною мірою стандартний, уніфікований вигляд, в якому вінзастосовується і в даний час. З цієї ж причини, контрактом є достатньотрадиційний, консервативний документ, який не слід «виправляти» і «спрощувати»,якщо якесь формулювання здається надмірно «довгим» або застарілим.
Структура зовнішньоторговельного контракту,(як і будь-якого іншого письмового договору) є розташовані в певнійпослідовності один за одним і пронумеровані контрактні умови (положення), кожнеїх яких є самостійним (окремим) розділом, який регулює конкретне питання,пов'язане з виконанням зовнішньоторговельної операції. Таких контрактних умов –розділів в тексті зовнішньоторговельного контракту зазвичай буває від 11 до 15.
Послідовність розташування контрактних умовв класичному варіанті повинна відповідати принципу «від загального доприватного», коли спочатку розглядаються умови, які містять загальні,початкові відомості і дані (що, скільки, якої якості, за якою ціною, на яких умовах/базисі/продається),а потім, умови, які відповідають на питання, як практично здійснити операцію (передача-прийманнятовару, умови платежу/розрахункові операції/, транспортні умови, штрафи іпретензії, арбітраж/суд/та ін.).
Контрактні умови, перш за всепідрозділяються на умови обов'язкові і додаткові, з яких найбільше значеннямають перші.
Обов'язкові контрактні умови – це мінімальнонеобхідний набір умов (положень), які регулюють найбільш важливі, принциповіпитання, пов'язані з виконанням правочину, і тому завжди обов'язково містятьсяв тексті контракту, оскільки відсутність (або неточний, некоректний виклад) хочби одного з них приводить до того, що операція стає важко здійснимою, а іноді,нездійснимою взагалі.
Іншими словами, це та база, основа, без якоїконтракт не може вважатися зовнішньоторговельним контрактом купівлі-продажу взагальновизнаному сенсі цього слова. При цьому слід мати наувазі, що нормальний зовнішньоторговельний контракт не повинен обмежуватися іне обмежується набором тільки обов'язкових умов. У нім традиційно містяться таксамо й додаткові умови, тобто «надмінімум», який покликаний вмаксимальному ступені полегшити виконання правочину, передбачивши, по можливості,всі нюанси, які можуть зустрітися в ході її виконання.
2.3.1 Обов'язкові умовизовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу
Зовнішньоторговельний контракт починається зввідної частини, передуючої основному тексту і має зазвичай наступний зміст:
1. Найменування контракту повинне бутиідентичним назві правочину, закріпленій в законі, якому сторони підпорядкувалисвій договір.
2. Дата і місце укладення (підписання)контракту.
3. Найменування сторін. У преамбуліуказується повне фірмове (офіційне) найменування сторін – те, під яким вонизареєстровані в торговому реєстрі своєї країни. Арбітражній практиці відомівипадки, коли недобросовісний учасник правочину, використовуючи неточності уформулюванні свого найменування, намагався відмовитись від відповідальності запорушення договору, посилаючись на те, що він не є стороною правочину. Даліпозначається правовий статус (організаційно-правова форма) і місцезнаходження(країна, місто) сторін.
4. Особи, що підписали контракт. Особливоважливо вказати повноваження осіб, виступаючих як сторони договору і підписуютьконтракт, оскільки надалі можливе заперечування правочину, укладеного особою, якадіяла з перевищенням своїх повноважень.
5. Предмет контракту (позначення товару іпослуг, що є предметом купівлі-продажу, плюс посилання на його якість –звичайна вказівка відповідного стандарту – національного або міжнародного,оскільки якість, як така, невіддільна від поняття «товар» і так же єобов'язковою умовою контракту).
6. Кількість і терміни постачання.
7. Ціна (причому, ціна може бути яквизначеною, так і визначною, у другому випадку, в контракті повинен бути,принаймні, передбачений порядок визначення ціни, що дозволяє точно встановитиїї на дату, обумовлену в контракті).
8. Базисні умови поставки згідно ІНКОТЕРМС2000. (FOB, СIF, CFR, FAS і ін.).
9. Умови платежу (порядок здійсненнярозрахунків за поставлений товар).
10. Гарантії (наприклад, для контрактів намашини і устаткування, ремонтні, монтажні і будівельні роботи).
11. Санкції і рекламації (порядок пред'явленняпретензій і штрафів).
12. Арбітраж (умова про судовий розгляд спорів).
13. Підписи сторін (умова необхідна длятого, щоб контракт набув чинності і придбав статус юридично дійсногодокумента).
В свою чергу, ключовими і особливо важливимиумовами з вище перелічених є базисні умови постачання і умови платежу,(регулюють найбільш важливі питання правочину – рівень цін, умовитранспортування товару, схема і порядок розрахунків), які слід оформлятиособливо ретельно, оскільки будь-яка неточність або неповнота викладу вжеточно, неминуче, приведе до того, що виконання контракту виявиться скрутним абонавіть неможливим. Необхідно відзначити, що спеціальногозаконодавчого акту, регулюючого питання про обов'язкові умовизовнішньоторговельного контракту, — не дивлячись на велику потребу в документітакого роду — в нашому законодавстві до цих пір немає. Перелік окремих умовдоговору купівлі-продажу що міститься в ЦКУ, ніяк не можна вважати достатнім,оскільки зовнішньоторговельний контракт, як вже наголошувалося, — документособливий, специфічний, і тому вимагає окремого (спеціального) законодавчого регулирования.
2.3.2 Додаткові (можливі) умовизовнішньоторговельного контракту
1. Якість товару (умова, яка розшифровує,деталізує відомості про якість, вказані в «Предметі контракту»);
2. Упаковка і маркіровка;
3. Передача-приймання товару;
4. Транспортні умови (регламентують технічніпитання, пов'язані з транспортуванням товару);
5. Форс-мажор, або обставини непереборноїсили;
6. Інші умови (набір підсумкових, завершальнихформулювань, що регламентують питання, пов'язані з виконання контракту і пост — контрактними відносинами).
Всі контрактні умови, крім того, можнарозділити на умови типові і індивідуальні, з яких перші носять універсальнийхарактер і є набором загальноприйнятих, стандартних формулювань, переносимих зконтракту в контракт без якихось істотних змін або взагалі без змін, а другівластиві тільки даному конкретному правочину, даному конкретному контракту(найменування Продавця і Покупця, предмет контракту, його кількість і якість,терміни постачання, ціна, і ін.).
2.4 Типовіпомилки при складанні зовнішньоторговельного контракту
Контрактміжнародної купівлі-продажу товарів є найбільш зовнішньоекономічною операцією, якачастіше зустрічається, застосовується в практиці діяльності українського малогобізнесу. Його складання вимагає спеціальних знань і навиків, обліку спеціальнихособливостей зовнішнього ринку, який істотно відрізняється відвнутрідержавного. При укладенні контракту і визначенні його змісту необхідновраховувати ряд моментів.
Вступаючи впереговори з міжнародним партнером про укладення контракту, українськіпідприємці нерідко не перевіряють ні правового статусу партнера (що юридичновін собою представляє, де зареєстрований, який об'єм його правоздатності), нійого фінансового положення і комерційної репутації, ні повноважень йогопредставника на укладення контракту. В ряді випадків це приводить донеможливості отримати оплату за поставлені експортні товари або добитисяповернення виплачених сум за імпортні товари, які або взагалі не булипоставлені, або поставлені не в повному об'ємі або з істотними недоліками.Зустрічаються і випадки, коли безуспішними виявляються спроби знайтизарубіжного партнера для вручення йому позовних матеріалів і повістки провиклик його в арбітраж або господарський суд. В контракті або взагалі не вказувалисяюридичні адреси сторін, або містилася фіктивна юридична адреса зарубіжногопартнера, або замість нього була поштова адреса для напряму кореспонденції дозапитання.
При аналізітексту контракту, представленого позивачем в Арбітраж по одному із спорів,з'ясувалося, що в преамбулі контракту найменування зарубіжного партнеравідрізняється від вказаного в розділі «Юридичні адреси сторін». Яквиявилось, фірма під найменуванням, вказаним в преамбулі контракту, незареєстрована в торговому реєстрі і відповідно не визнається юридичною особоюкраїни, названої як її місцезнаходження. Та ж фірма, юридична адреса якоївказана в контракті, категорично заперечувала, що нею укладений контракт з позивачем.
При складанніконтракту нерідко не враховується, що відносини сторін визначаються не тількиумовами контракту, але і нормами застосовного права. Невідповідність контрактуабо якої-небудь його умови імперативним розпорядженням закону нерідко приводитьдо визнання контракту в цілому, або окремих його частин недійсними (наприклад,при недотриманні форми контракту або змін чи доповнень до нього). Інодівиявляється неможливим використовувати передбачену контрактом умову. Наприклад,право, яке діє у Великій Британії і США, не допускає реалізації за допомогоюсуду або арбітражу договірної умови про сплату штрафу. Для українськогопідприємця часто несподіваним виявляється, що пропуск у контракті відновлюєтьсяза допомогою норм застосовного права, коли в контракті відсутня умова зякого-небудь питання. При розгляді одного спору, український покупець,заперечуючи проти вимог зарубіжного продавця про відшкодування йому збитків,викликаних порушенням контрактних умов покупцем, заявив, що він повинен бутизвільнений від відповідальності, оскільки контракт передбачає лише положенняпро відповідальність продавця.
При складанніконтракту не завжди береться до уваги те, що є істотні розбіжності у вирішенніодних і тих же питань в праві різних держав, а тому необхідно знати, правомякого з них регулюватимуться відносини по конкретному контракту. Так, зокрема,відповідно до російського, німецького і болгарського права включення в контрактумови про штраф за загальним правилом не позбавляє права вимагати відшкодуваннязбитків в частині, не покритій штрафом. В той же час, право Польщі і Чехіївиходить з того, що договірний штраф визнається винятковою неустойкою, тобтозбитки, які перевищують штраф, не можуть бути за загальним правилом стягнуті. Управі Франції неустойка також визнається винятковою, але судді надано правозмінити суму неустойки, якщо вона дуже висока або низка. Як наголошувалосявище, у Великій Британії і США умова про договірний штраф взагалі не може бутиреалізована в судовому або арбітражному порядку.
Вельми частодопускаються неточності при застосуванні в контрактах торгових термінів, якісклалися в практиці міжнародної торгівлі, які визначають базисні умовипостачання. Так, призначений для водних перевезень торговий термін «CIF»нерідко застосовується при використанні сухопутних видів транспорту (залізничного,автомобільного). За відсутності в контракті положень, які роз'яснюють, щосторони в даному випадку мали на увазі, виникають труднощі при вирішенні спорів,зокрема з питання про момент, в який товар вважається поставленим, і про моментпереходу ризику з продавця на покупця.
При формулюванніумови про обставини, що звільняють від відповідальності (так званих «форс-мажорнихобставин»), нерідко не враховуються наслідки того або іншого формулювання,що призводить до зниження або підвищення майнової відповідальності відповідноїсторони контракту. Мають місце і випадки, коли в контракті недостатньо чіткоформулюється умова про порядок вирішення спорів.
Висновки
На жаль, багато підприємцівпри веденні малого бізнесу не замислюються про закон, свої права і обов'язки.Не знають, як захистити і відстояти своє право на що-небудь, як застосовуватизакон в своїх інтересах. Не звертаються за допомогою в юридичні консультації,вважаючи, небезпідставно, що це їм не доступно.
Підписаннянеграмотно складеного договору загрожує його учасникам наступними проблемами:
· Договір може бути визнаний недійсним.
· Договір може бути визнаний непоміщеним.
· Договір може привести до неможливостіотримання від контрагента очікуваного результату, не передбаченого абопередбаченого договором недостатньо повно.
· Договір може обтяжити сторониневиправданим податковим навантаженням.
Хотілося б матичітко сформульоване законодавство, щоб Закон працював реально і недосконалістьзакону не змогли використовувати неохайні люди в своїх корисливих цілях.
Світогляд –погляд на світ, суспільство, його розвиток – повинен спиратися на об'єктивнуреальність. У розвитку суспільства об'єктивною реальністю є, перш за все, –Закон.
Списоквикористаних джерел
1. «Цивільний кодекс України» іззмінами від 07.07.2010р №435-15;
2. Закон України «Про господарськітовариства» із змінами від 30.2004.2010р. №1576-12;
3. Закон України «Про підприємництво»із змінами від 19.06.2009р. №698-12
4. Цивільне право України: Підручник: У 2т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова І. В. та ін.;За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. — К.:Юрінком Інтер, 2004. — Т. 2. — 552 с.
5. Інтернет www.miripravo.ru/forms/china/0.htm
6. Інтернет forms.findlaw.com/llc_forms.html
7. Інтернет www.ubsjournal.com/lowbusiness/1169-small-business
8. Інтернетhttp://advokat-miller.ru/germ.htm?id=477.