Національна депозитарна система України

Міністерствоосвіти і науки України
Донецькадержавна академія управління
Кафедраправознавства
Курсоваробота
здисципліни: «Господарське право »
на тему:
«Національнадепозитарна система України»
виконала: студентка 4курсу
групи П-03-1
перевірила: к.ю.н.,доцент
Мізіліна Л.Ю.

Зміст
Вступ
Розділ 1.Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи
1.1 Національнадепозитарна система, структура та учасники
1.2 Види депозитарноїдіяльності, загальна характеристика    
1.3 Сучасний станзаконодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи
Розділ 2. Правоверегулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів
2.1 Ліцензуванняпрофесійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів
2.2 Порядок веденняреєстрів власників іменних цінних паперів       
2.3 Особливостіправового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних ціннихпаперів
2.4 Особливостіправового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних ціннихпаперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку
Розділ 3. Перспективиудосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменнихцінних паперів      
3.1 Юридичнавідповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменнихцінних паперів
3.2 Правові питанняконтролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власників іменних цінних паперів
3.3 Перспективнезаконодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки
Висновки
Список використанноїлітератури

/>Вступ
Важливимсегментом інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система, яка, усвою чергу, служить складовою системи гарантування прав власників фондовихактивів. Прямі й непрямі учасники депозитарної системи України знаходяться впроцесі постійного розвитку, при цьому відповідне нормативно-правовезабезпечення залишається недостатньо регламентованим і потребує суттєвоговдосконалення.
Формуванняефективної депозитарної системи є необхідною умовою забезпечення всьогокомплексу законних прав та інтересів інвесторів, а також є засобом стимулюваннянакопичень і трансформації заощаджень в інвестиції. Більшість операцій навітчизняному фондовому ринку укладається поза організованої торгівлі; значнучастину від обсягів операцій на ринку цінних паперів складають операціїперерозподілу, а не інвестування капіталу. При цьому сучасний стан розвиткудепозитарних технологій в Україні не дозволяє забезпечити повний правовийстатус реєстрів депозитарного обслуговування і задовольнити їх потреби повноюмірою. Це знижує довіру потенційних та діючих інвесторів до вітчизняногофондового ринку і призводить до зменшення обсягів коштів, інвестованих векономіку.
Теоретичніта практичні аспекти проблем правового статусу реєстрів депозитарної системипредставлені численними працями вчених-дослідників.
Середних вітчизняні вчені: О. Барановський, С. Бірюк, С. Богачов, М. Бурмака, С.Глущенко, А. Головка, В. Корнєєв, О. Мозговий, С. Москвін, О. Поважний, Г.Терещенко, А. Федоренко, С. Хоружий і закордонні — А. Агеєв, М. Алексєєв, Г.Аксьонова, В. Булатов, Б. Вільямс, А. Кілячков, А. Козлов, К. Лисак, Ф. Лоренс,Ф. Матзенберг, Я. Міркін, А. Рубенчик, Б. Рубцов, А. Семенкова, Ю. Сізов, Л.Чалдаева, Б. Черкаський.
Разомз тим вагомим науковим внеском економістів в питання становлення депозитарнихінститутів і впровадження депозитарних послуг на ринку цінних паперів, увітчизняних економічних дослідженнях не знайшли належного висвітлення проблемиповного забезпечення правового статусу реєстраторів Національну депозитарнусистему України, а саме ролі інституту відповідальності, запобіганнякорупційних і фінансових відносин і т.д.
Недостатністьрозробки цих проблем пояснюється причинами інституційного та дослідницькогохарактеру, — коли інфраструктура фондового ринку розвивається разом з потребамийого учасників і виникає необхідність поглиблення теоретико-методологічногообґрунтування практичних напрацювань.
Такимчином, важливість дослідження проблематики депозитарного обслуговуванняучасників вітчизняного фондового ринку, теоретична і практична значущістьрозробки питань впровадження правового регулювання діяльності реєстратора як учасникаНаціональної депозітарної системи, недостатнє їх висвітлення в економічнійлітературі зумовили актуальність теми диплома.
Метароботи: дослідити правовий статус реєстратора як учасника Національноїдепозитарної системи.
Предметдослідження — механізм правового регулювання діяльності реєстратора як учасникаНаціональної депозитарної системи.
 

/>Розділ 1. Теоретико-правовізасади становлення національної депозитарної системи
/>/> 
1.1 Національнадепозитарна система, структура та учасники
Розвитокінформаційних технологій, поява «електронних цінних паперів» таінтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуваннямнаціональних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних системціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80-90 роках XX століттярозвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг зреєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за ціннимипаперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговуванняукладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунківза поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.
Світовийдосвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучаснихфінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринкунеможливе без налагодження взаємодії системо утворювального комплексувзаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступаєдепозитарна система.
Правовізасади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцієюфункціонування і розвитку фондового ринку в Україні[1]. Склад,структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначеноЗаконом України «Про Національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні».[2]
СтруктураНаціональної депозитарної системи дворівнева.
Нижнійрівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників ціннихпаперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперівведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстріввласників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видамидіяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволудепозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів.Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісієюз цінних паперів та фондового ринку, можуть вести реєстр самостійно.
Верхнійрівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки длязберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки задоговорами щодо цінних паперів.
Обслуговуванняобігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарноїдіяльності, відповідно до Закону України «Про Національну депозитарнусистему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»покладено на Національний банк. Прямими учасниками Національної депозитарноїсистеми законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власниківіменних цінних паперів, кількість яких на кінець 2003 року становила — Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, один недержавнийдепозитарій, 122 зберігачі, що обслуговують 16,7 млн. власників іменних ціннихпаперів, та 364 реєстратори, які на підставі відповідних ліцензій ведутьреєстри 18,4 тис. емітентів цінних паперів. Крім того, на кінець 2003 рокудозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійневедення реєстрів власників цінних паперів мали 736 акціонерних товариств. У2003 році в системі обслуговувалися корпоративні права понад 16 млн.інвесторів. При цьому близько 90 відсотків цінних паперів випущено удокументарній формі. Ідентифікація їх здійснюється відповідно до міжнародногостандарту ISO 6166 (загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущенимдержавним цінним паперам та близько 40 відсоткам корпоративних цінних паперів).[3]
Опосередкованимиучасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі ціннимипаперами — фондові біржі та торговельно-інформаційні системи (на кінець 2003року їх було 10), а також 871 торговець цінними паперами, 128 банків та 34263суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.
Важливимелементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитисядепозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшістьдоговорів на організованих ринках виконуються не в режимі «поставка протиплатежу». Не повною мірою застосовується також механізм централізованогоклірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу нереалізуються на практиці рекомендації «Групи 30» і Міжнародноїасоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство,яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребуєгармонізації із законодавством ЄС.
Пряміучасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринкукапіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі тадепозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, зіншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся іпотребує прискорення.
Сфероюдіяльності Національної депозитарної системи є:
стандартизаціяобліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;
уніфікаціядокументообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів,випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами;
відповідальнезберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах;
реальнапоставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатоюгрошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;
акумулюваннядоходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо ціннихпаперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;
регламентаціята обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що берутьсяна обслуговування системою;
наданняпослуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних ціннихпаперів, що беруться на обслуговування системою;
розробка,впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих системобслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат,пов'язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу нащоденній чи іншій регулярній основі.
Длязабезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формівідкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій.
ФункціїНаціональної депозитарної системи
Національнадепозитарна система має забезпечити виконання таких завдань, як:
стандартизаціюобліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;
уніфікаціюдокументообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерацію цінних паперів,розміщених в Україні згідно з міжнародними стандартами;
відповідальнезберігання всіх видів цінних паперів як у “документарній”, так і в“бездокументарній” формах;
реальнупоставку з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошей відповідно дорозпоряджень клієнтів;
акумулюваннядоходів за цінними паперами та їх розподіл за рахунками;
регламентаціюта обслуговування механізмів позики та застави цінних паперів;
наданняпослуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних ціннихпаперів;
розробку,впровадження, обслуговування і підтримку комп’ютеризованих системобслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат,пов’язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу нащоденній чи іншій регулярній основі.
УчасникиНаціональної депозитарної системи
Згіднозі ст. 1 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні ” учасники НДСУ поділяються напрямих та опосередкованих:
пряміучасники – депозитарії, клірингові депозитарії, зберігачі, реєстраторивласників іменних цінних паперів (далі – реєстратори);
опосередкованіучасники – організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці ціннимипаперами та емітенти.
Дляправильного розуміння цього поділу слід зробити кілька застережень, які, нажаль не відображені в законі. Так, до прямих учасників НДСУ віднесенореєстраторів. Однак реєстри власників іменних цінних паперів ведутьреєстроутримувачі, під якими слід розуміти як реєстраторів, так і емітентів,які ведуть власний реєстр. Тому буде правильніше до прямих учасників НДСУвіднести не реєстраторів, а реєстроутримувачів.
Уточненняпотребують також опосередковані учасники. Так, банки можуть бути як прямимиучасниками НДСУ, виконуючи функції зберігача або реєстроутримувача, так іопосередкованими учасниками НДСУ, виконуючи функції торговця цінними паперами,а акціонерні банки – ще й емітента.
Крімтого, банки виконують свою звичайну функцію – забезпечення грошового обігу привиконанні оплатних договорів щодо цінних паперів. Ця функція має надзвичайновелике значення при розрахунково-кліринговій діяльності, коли банківськасистема та НДСУ повинні працювати як одне ціле, забезпечуючи поставку ціннихпаперів проти їх оплати (за правилом Т+3 або й менше, де Т – день торгів наорганізованому ринку, а 3 – кількість днів для проведення клірингу тарозрахунків).
Нажаль до числа учасників НДСУ не включені інвестори. Таке упущення є доситьсерйозним, враховуючи, що друга сторона зобов’язання за цінним папером –емітент – входить до числа опосередкованих учасників НДСУ. Нижче буде показано,що як емітенти, так і інвестори беруть активну участь в функціонуванні НДСУхоча б тому, що для них, для їх зручності, ця система і створена.
Згідноназваного закону, та уточнень, наведених вище, прямі учасники НДСУ складаютьдва рівні:
нижнійрівень — зберігачі та реєстроутримувачі;
верхнійрівень — Національний депозитарій України (далі – НДУ), депозитарії таклірингові депозитарії.
Порядокздійснення грошових розрахунків за операціями з цінними паперами уНаціональному депозитарії встановлюється Національним банком України запогодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Національнийдепозитарій України є прямим учасником НДСУ верхнього рівня. Він створений уформі відкритого акціонерного товариства у травні 1999 року як центральна ланкаНДСУ, що передбачено Законом України “Про Національну депозитарну систему таособливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. У назву інших депозитаріїв(клірингових депозитаріїв) забороняється включати слова«національний» чи «центральний».
Метоюстворення НДУ є задоволення суспільних інтересів шляхом забезпеченняефективного функціонування учасників НДСУ. НДУ є центральним елементом НДСУ,який має забезпечити її формування та розвиток, функціонування єдиної системидепозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів, інтеграцію НДСУ уміжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують функціонуваннясвітових ринків капіталу.
ЗасновникомНДУ виступила держава в особах ДКЦПФР та НБУ. Крім того, акціонерами НДУ єоб’єднання учасників НДСУ та провідні професійні учасники фондового ринкуУкраїни: Українська фондова біржа, Українська асоціація інвестиційного бізнесу,Перша фондова торговельна система, Професійна асоціація реєстраторів тадепозитаріїв, АППБ “АВАЛЬ”, ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”, Фінансовакомпанія “Укрнафтогаз”, Інвестиційна компанія “ТЕКТ”. Акціонерами НДУ можутьбути виключно держава та юридичні особи, що є учасниками НДСУ. Частка одногоакціонера, крім держави, у статутному фонді (капіталі) НДУ не може перевищуватидесяти відсотків цього фонду.
ЗдійсненняНДУ своїх функцій не потребує отримання ним спеціальних ліцензій на правоздійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів. Цетвердження хоча і міститься в Загальних засадах функціонування Національногодепозитарію України, затверджених указом Президента України № 703/99 від 22червня 1999 р., однак прямо не слідує із Закону України “Про Національнудепозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів вУкраїні”.
Згідностатуту НДУ, узгодженого з міжурядовим українсько-американським Меморандумомпро взаєморозуміння від 25 січня 1999 р., діяльність НДУ на першому етапіобмежена такими функціями, які українське законодавство визначає як виключні, асаме:
стандартизаціядепозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;
стандартизаціядокументообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація)цінних паперів, розміщених в Україні відповідно до міжнародних норм;
встановленнявідносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами іншихкраїн;
укладанняяк двосторонніх, так і багатосторонніх договорів про пряме членство абокореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з ціннимипаперами учасників НДСУ;
контрольза кореспондентськими відносинами учасників НДСУ з депозитарними установамиінших країн.
Джереламиформування майна НДУ є внески засновників та акціонерів; доходи від здійсненняфункцій, виконуваних НДУ; доходи від цінних паперів, що є у власності НДУ;доходи від банківських депозитів НДУ; гроші та майно, що надаються якміжнародна технічна допомога; благодійні внески і пожертвування; бюджетніасигнування; гроші позабюджетного Державного фонду приватизації, передбаченіДержавною програмою приватизації на утримання НДСУ.
ВідносиниНДУ з державою.
ДКЦПФРздійснює державне регулювання діяльності НДУ безпосередньо та через державногопредставника в НДУ відповідно до Закону України «Про державне регулюванняринку цінних паперів в Україні»[4]. Інші державні органи мають право здійснювати контрольдіяльності НДУ в межах, визначених законодавством. На етапі створення НДУдержава, виходячи з фінансових можливостей, вживає заходів щодо його створення,передбачаючи на це відповідні гроші.
Зметою створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринкуцінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, їхефективного обігу, інтеграції в європейський та світовий фондовий ринки державазадекларувала сприяння добровільній реорганізації всіх українських депозитаріїв,включаючи НДУ, в єдиний централізований кліринговий депозитарій, щоперебуватиме переважно у недержавній власності професійних учасників фондовогоринку.
Депозитарійцінних паперів (далі – депозитарій) є прямим учасником НДСУ верхнього рівня.Депозитарієм є юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність іззберігання і обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента щодорозміщених ними цінних паперів. Установчими документами депозитарію депозитарнадіяльність повинна зазначатися як виключна професійна діяльність і можепоєднуватися лише з розрахунково-кліринговою діяльністю.
Депозитаріймає бути створений у організаційно-правовій формі “відкрите акціонернетовариство”, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів. Фондова біржачи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бутизасновниками депозитарію. При цьому частка одного учасника в статутному фонді(капіталі) депозитарію не може перевищувати 25% цього фонду (капіталу).Акціонерами депозитарію не можуть бути держава в особі органів державної влади,органи місцевого самоврядування, громадські організації, крім випадків,передбачених чинним законодавством.
Мінімальнийрозмір статутного фонду (капіталу) депозитарію на момент подання заяви наотримання ліцензії має бути повністю сплачений та становити суму не менше ніж500000 грн.
Депозитаріймає забезпечити надійність та безпечність своєї діяльності шляхом відповідностітехнічних засобів, організації діловодства, підготовки кваліфікованихпрацівників та механізму внутрішнього контролю вимогам чинного законодавстваУкраїни.
Зцією метою депозитарій зобов’язаний:
матив розпорядженні систему обробки інформації, обладнання та програмнезабезпечення, які відповідають специфіці його діяльності, обсягу інформації, щообробляється, та гарантують необхідну швидкість та рівень автоматизаціїпроцесів передачі, збору та обробки інформації;
мативласне або орендоване сховище, обладнане для зберігання цінних паперів ігрошової готівки згідно з вимогами НБУ та МВС України або договір оренди насховище, укладений на строк не менше 3 років.
ДКЦПФРможе встановлювати додаткові вимоги щодо надійності та безпечної діяльностідепозитарію, який буде обслуговувати обіг значних обсягів цінних паперів абобудуть мати особливості у своїй діяльності при обслуговуванні клієнтів щододепонованих ними цінних паперів.
Оплатапослуг депозитарію здійснюється за тарифами, які встановлює сам депозитарій.Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням зАнтимонопольним комітетом України.
Наданий час в Україні не існує таких депозитаріїв. НДУ має інший статус,Депозитарій державних цінних паперів є структурним підрозділом НБУ, адепозитарій ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” має статус кліринговогодепозитарію. Виходячи з норм законодавства, в Україні можуть з’явитися такідепозитарії, і їхня кількість не обмежена.
Зберігачіцінних паперів. Зберігач – комерційний банк або торговець цінними паперами,який має ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності зберігача. Устатутному фонді (капіталі) зберігача частка іншого зберігача або торговцяцінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншогоінституційного інвестора не може перевищувати 5%.
Зберігачіздійснюють зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операційемітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їхвласникам (у тому числі самому зберігачу).
Зберігачамзаборонено:
укладатидоговори щодо цінних паперів, які належать власнику цінних паперів (депонентамзберігача) і зберігаються у них на “рахунках у цінних паперах ”, у власнихінтересах (інтересах зберігача) чи в інтересах третіх осіб без відповідногодоручення;
користуватисяпослугами іншого зберігача для виконання своїх зобов’язань щодо зберіганнясертифікатів цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери власників,що є його депонентами.
Оплатапослуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем.Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням зАнтимонопольним комітетом України.
Зберігач– комерційний банк. Ліцензія на право здійснення професійної діяльностізберігача видається банкам ДКЦПФР лише за наявності попереднього узгодження зНБУ і є підставою для здійснення ними професійної діяльності зі зберігання іобслуговування обігу цінних паперів на “рахунках у цінних паперах ” та операційемітента щодо розміщених ним цінних паперів.
Зберігачамицінних паперів можуть бути тільки ті банки, які мають:
довідку,що підтверджує погодження з НБУ можливості здійснення професійної депозитарноїдіяльності зберігача комерційним банком;
ліцензіюна право здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігуцінних паперів);
керівника,який має кваліфікацію спеціаліста з депозитарної діяльності з цінними паперамита відповідну кількість атестованих фахівців;
власнесховище (при намірі обслуговувати інституційних інвесторів);
відповіднітехнічні засоби, належно організоване діловодство, підготовлених кваліфікованихпрацівників та механізм внутрішнього контролю операцій згідно з вимогамичинного законодавства України.
Підрозділкомерційного банку, який буде здійснювати професійну депозитарну діяльністьзберігача, є організаційно та функціонально відокремленим від інших підрозділівкомерційного банку. Керівник цього підрозділу безпосередньо підпорядкованийголові правління банку або заступнику голови правління. Підрозділ має окремеприміщення та обмежений доступ.
Зберігачемдля інституційних інвесторів не може бути комерційний банк, який виконуєфункцію їх інвестиційного керуючого, якщо він є власником більше ніж п’ятивідсотків голосів цього інституційного інвестора.
Уразі одержання зберігачем – банком ліцензії на право ведення реєстрів власниківіменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції зцінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора задоговором з емітентом. Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента,який є інституційним інвестором.
Більшістьсуб’єктів підприємницької діяльності, що отримали ліцензію на право здійсненнядепозитарної діяльності зберігача, є саме комерційними банками.
Зберігач- торговець цінними паперами. Ліцензія на право здійснення професійноїдіяльності зберігача надається торговцям цінними паперами ДКЦПФР і є підставоюдля провадження ними професійної діяльності із зберігання і обслуговуванняобігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодорозміщених ним цінних паперів.
Зберігачамицінних паперів можуть бути тільки ті торговці цінними паперами, які мають:
мінімальнийрозмір статутного фонду (капіталу) на момент подання заяви на отриманняліцензії має бути повністю сплаченим і складатися із суми не менш ніжеквівалент 100000 євро грошима та 200000 євро грошима, якщо торговець єінвестиційною компанією;
сформованийгарантійний фонд в залежності від обсягу цінних паперів, що знаходяться у ньогона зберіганні у сумі не менше ніж 100000 євро та 200000 євро, якщо торговець єінвестиційною компанією;
керівниката встановлену ДКЦПФР кількість фахівців з кваліфікацією спеціаліста здепозитарної діяльності з цінними паперами, що підтверджується кваліфікаційнимпосвідченням;
належнекомп’ютерне, комунікаційне та програмне забезпечення;
приміщення,обладнане для зберігання цінних паперів і грошової готівки згідно з вимогамиНБУ та МВС України;
власнесховище (якщо активи торговця складають більше ніж 1000000 млн. грн.) або сейф(якщо активи торговця менше ніж 1000000 млн. грн.).
Торговціцінними паперами, які не отримали ліцензії зберігача мають право здійснювативиключно діяльність з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу ціннихпаперів). При укладенні та виконанні правочинів (угод) щодо цінних паперів у“бездокументарній” формі такі торговці виконують функції керуючого рахунком(див. схему № 10).
Наданий час в Україні діють більше 180 зберігачів.
Реєстраторивласників іменних цінних паперів. Реєстратор – господарське товариство, якеодержало у встановленому порядку ліцензію на право ведення реєстрів власниківіменних цінних паперів.
Мінімальнийрозмір сплаченого статутного фонду (капіталу) реєстратора виключно грошима(грошовими коштами) має становити не менше 1250 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян, установлених на дату подачі заяви про видачу ліцензії.
Органидержавної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Емітентне може бути прямо чи опосередковано засновником та учасником реєстратора,реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор. Реєстраторта його учасник не можуть прямо чи опосередковано бути власниками акційемітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор.Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперівабо банк – торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутномуфонді (капіталі) реєстратора не повинна бути більшою 25%. Не можуть бутизасновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів таінших реєстраторів, а також органів державної влади, які здійснюють контроль задіяльністю НДСУ.
Веденняреєстрів власників іменних цінних паперів для реєстратора є виключним видомйого діяльності та складається з виконання таких функцій:
а)формування системи реєстру за результатами розміщення випуску іменних ціннихпаперів або прийняття її від попереднього реєстроутримувача;
б)ведення системи реєстру.
Оплатапослуг реєстратора провадиться за тарифами, встановленими самим реєстратором.Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням зАнтимонопольним комітетом України.
Наданий час в Україні діють більше 366 реєстраторів.
Організаториторгівлі цінними паперами. Організатором торгівлі можуть бути: 1) фондовібіржі; 2) торговельно-інформаційні системи.
Фондовібіржі мають бути створені відповідно до ЦК України, ГК України та ЗаконуУкраїни «Про господарські товариства» як акціонерні товариства неменш як 20 засновниками – торговцями цінними паперами, за умови внесення нимидо статутного фонду (капіталу) не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян. Частка статутного фонду (капіталу) фондової біржі, щоналежить одному акціонеру – торговцю цінними паперами не може перевищувати 5%статутного фонду (капіталу).
Вданий час в Україні створено шість фондових бірж: Українська міжбанківськавалютна біржа (УМВБ); Українська фондова біржа (УФБ); Київська міжнароднафондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа (ДФБ); Придніпровська фондовабіржа (ПФБ); Кримська фондова біржа (КФБ).
Торговельно-інформаційнісистеми можуть бути створені:
а) ворганізаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженоювідповідальністю відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України«Про господарські товариства» не менше ніж 20 торгівцями ціннимипаперами;
б) ворганізаційно-правовій дочірнього підприємства об’єднання торговців ціннимипаперами, що отримало статус саморегулівної організації учасників ринку ціннихпаперів.
Вданий час в Україні є дві торговельно-інформаційні системи: Перша фондоваторгівельна система (ПФТС); Торговельно-інформаційна система «Українськийцентр сертифікатних аукціонів» (ТІС УЦСА).
Торгівціцінними паперами. Діяльність з торгівлі цінними паперами можуть здійснювати:
торгівціцінними паперами – юридичні особи, створені в організаційно-правовій формігосподарських товариств (у тому числі акціонерних, статутний фонд (капітал)яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій);
банки(яких в підзаконних нормативно-правових актах та на офіційній сторінці ДКЦПФР вмережі Інтернет часто також називають торговцями).
Дляторговців цінними паперами (крім банків) відповідно до чинного законодавстваоперації з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності, що повиннобути відображено в установчих документах, які мають відповідати вимогамЦивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Прогосподарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», зурахуванням особливостей, визначених Законом України «Про фінансовіпослуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Торговцямцінними паперами ліцензію на право здійснення всіх або окремих (крімкомісійної) видів діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігуцінних паперів) може бути видано при умові сформованого статутного фонду(капіталу) у розмірі не менше як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, а на здійснення комісійної діяльності – не менш як 200неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статутний фонд (капітал) торговцяцінними паперами при його створенні має бути сплачений виключно за рахунокгрошей (грошових коштів).
Банкамліцензію на право здійснення всіх або окремих видів діяльності з торгівліцінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) може бути видано у разіїх створення у формі господарських товариств, у тому числі акціонерних,статутний фонд (капітал) яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, устатуті яких передбачені операції з цінними паперами.
Ліцензіюна здійснення будь-якого виду діяльності з торгівлі цінними паперами (повипуску та обігу цінних паперів) не може одержати торгівець цінними паперами (утому числі банк):
а)який безпосередньо або побічно є власником майна іншого торгівця ціннимипаперами вартістю понад 10% статутного фонду (капіталу), у тому числібезпосередньо – вартістю понад 5% статутного фонду (капіталу) іншого торгівця.
б)якщо частка будь-якого торгівця цінними паперами (у тому числі й банку) у йогостатутному фонді (капіталі) безпосередньо або побічно перевищує 10%, у томучислі безпосередньо – 5% його статутного фонду (капіталу).
Безпосередньоювласністю на майно визнається власність на частку у статутному фонді (капіталі)будь-якого товариства, побічною – частку в статутному фонді (капіталі) такоготовариства, яке є учасником в іншому товаристві.
ВУкраїні ліцензії на право торгівлі цінними паперами отримали більше 860юридичних осіб, включаючи банки.[5]
/>/> 

1.2 Видидепозитарної діяльності, загальна характеристика
Перелікцінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлюєДержавна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
/>Юридичні особи, які згідно з Законом є учасниками Національної депозитарноїсистеми, здійснюють такі види діяльності:
/>зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у ціннихпаперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;
/>кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
/>ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Зберіганняі обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операційемітента що випущених ним цінних паперів.
Діяльність,пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюєтьсяна підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладаєтьсявласником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору,
якийукладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісіїцінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм. />Договори про відкриття рахунку у цінних паперах, депозитарні договориі договори про обслуговування емісії цінних паперів повинні відповідати вимогамтипових договорів, затверджених Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених удокументарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективнийчи відокремлений).
Іменніцінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках власників узберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов'язковомузанесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я зберігача якномінального утримувача.
Іменніцінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у ціннихпаперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов'язковому занесенню до реєструвласників іменних цінних паперів на ім'я депозитарію як номінальногоутримувача.
Удоговорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахункувласника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок наданняоблікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послугтощо.
/>У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передаватидо депозитарію виключно цінні папери, які знаходяться в колективномузберіганні, порядок здійснення операцій депозитарієм, умови ведення рахунків, порядокпроведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансовоїінформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо.
Депозитаріїта зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депонентуі зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересахтретіх осіб без відповідного доручення.
Укладеннядоговору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору неможе бути обумовлене відмовою депонента від будь-якого з прав, що надає ціннийпапір.
/>У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чийого представником та обраним ним депозитарієм
визначаєтьсяпорядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операційемітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення ціннихпаперів з документарної форми у без документарну тощо.
Уразі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі згідноз договором про обслуговування емісії цінних паперів, передбачається наданняемітентом або зберігачем, що передає даний випуск на зберігання депозитарію, сертифікатаякості цінних паперів у документарній формі. />Зберігач не має правакористуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов'язань щодо зберіганнясертифікатів та обліку прав власності на цінні папери своїх депонентів.
Уразі одержання депозитарієм від зберігача цінних паперів, щодо яких він неукладав з емітентом договору про обслуговування емісії цінних паперів, депозитарійзобов'язаний передати їх тому депозитарію, з яким емітент уклав такий договір, якщоміж депозитаріями не встановлено кореспондентські відносини щодо ціннихпаперів. Для обліку цінних паперів, депонованих власником згідно з договором провідкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на його ім'я рахунок у ціннихпаперах, на якому обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту,а також обмеження щодо цих цінних паперів депонента.
Дляобліку цінних паперів, переданих зберігачем депозитарію на підставідепозитарного договору, депозитарій відкриває на ім'я зберігача рахунок у ціннихпаперах, на якому здійснює облік депонованих цінних паперів. Цінні папери,депоновані емітентом на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів,зараховуються на його рахунок у цінних паперах. Для цінних паперів, депонованихіншими депозитаріями через кореспондентські відносини щодо цінних паперів, оформленіна підставі відповідного договору, кожний депозитарій відкриває спеціальнірахунки у цінних паперах.
Дляобліку цінних паперів, депонованих управителем згідно з договором про відкриттярахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на ім'я управителя рахунок уцінних паперах, вказуючи, що рахунок відкритий для управителя, для облікуцінних паперів, що належать йому на праві довірчої власності, а також обмеженнящодо цих цінних паперів. />Обіг цінних паперів, записаних нарахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговуєтьсявиключно шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії.При виконанні клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів міжзберігачами, а також при проведенні операцій емітента зміни на рахунках уцінних паперах і на грошових рахунках вносяться одночасно. Депозитарії можуть одержувативід емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступногоперерахування їх зберігачам. Зберігач зобов'язаний у встановлений договоромстрок зарахувати зазначені доходи на грошові рахунки власників цінних паперів.Ці доходи не є доходами депозитарію і не підлягають оподаткуванню у складідоходів депозитарію. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов'язанінадавати власникам цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізаціївідповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із ціннимипаперами, якщо інше не передбачено договором. Кліринг та розрахунки за угодами щодопаперів
Клірингта розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями,які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії зодночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингута розрахунків за угодами щодо цінних паперів депозитарій має одержати ліцензію./>
Банки,які є управителями, можуть здійснювати операції з поточного обслуговуваннявідкритих на ім'я управителя рахунків у цінних паперах та здійснювати у грошовійформі розрахунки та кліринг. Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюютьсяна підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно додоговорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації,наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринговийдепозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язанийкористуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідногодоговору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперівта фондового ринку і Національним банком України.
Вимогидо такого розрахункового банку встановлюються у положенні, що затверджуєтьсяДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банкомУкраїни.
Правилата операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперівзатверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Правилата операційні стандарти грошового клірингу та розрахунків за операціями зцінними паперами затверджуються Державною комісією з цінних паперів тафондового ринку за погодженням з Національним банком України і Міністерством фінансівУкраїни.
Веденняреєстрів власників іменних цінних паперів />Діяльність щодо веденняреєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщокількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначенуДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організаціїсамостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєструреєстратору шляхом укладення відповідного договору.
Договірна ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. При цьомутаке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконаннязобов'язань, що випливають із угод щодо цінних паперів. />Рішенняпро передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається наглядовоюрадою акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерноготовариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменнихцінних паперів у порядку, визначеному статутом товариства. У разі не укладення договорупротягом тридцяти календарних днів Державна комісія з цінних паперів та фондовогоринку надсилає товариству розпорядження про необхідність його укладення, а уразі невиконання зазначеного розпорядження протягом п'ятнадцяти календарнихднів притягує посадових осіб товариства до відповідальності відповідно до ЗаконуУкраїни «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».
Рішенняпро передачу ведення тимчасового реєстру акціонерів до проведення першихзагальних зборів приватизованого підприємства і до розміщення не менше 60відсотків акцій для підприємств, що знаходяться в процесі приватизації, приймаєтьсяправлінням підприємства, що приватизується. Державна комісія з цінних паперів тафондового ринку, будь-які інші органи державної влади, а також юридичні тафізичні особи не можуть приймати рішення обов'язкового чи рекомендаційного характерущодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, забезпечення веденнятаких реєстрів чи їх розподілу, що суперечать частині другій цієї статті. />Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облікта зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних ціннихпаперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєструвласників іменних цінних паперів.
Підставоюдля внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідноз якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери.
Реєстраторзобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів упорядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внестизміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивованувідповідь про відмову у внесенні таких змін. Реєстратор зобов'язаний на вимогувласника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувачанадати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або йогопредставник чи номінальний утримувач не мають права вимагати включення довиписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформаціїпро інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать. />Відомостіпро номінального утримувача підлягають внесенню у реєстр власників іменнихцінних паперів на підставі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитаріювиступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахункуу цінних паперах або депозитарним договором.
Внесенняномінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а такожперереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, щоправо власності на цінні папери переходить до номінального утримувача.
Операціїз цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача,не відображаються у реєстрі власників іменних цінних паперів.
Дляскладання реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконаннязобов'язань емітента номінальний утримувач повинен надати реєстратору списокусіх власників. [6]
/>/> 
1.3Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національноїдепозитарної системи
Правовізасади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцієюфункціонування і розвитку фондового ринку в Україні. Склад, структуру тапорядок функціонування Національної депозитарної системи визначено ЗакономУкраїни «Про Національну депозитарну систему та особливості електронногообігу цінних паперів в Україні».
Проблемарозвитку Національної депозитарної системи України (НДСУ) набула значноїактуальності у сучасний період. Зміст проблеми міститься у необхідностісистемної розбудови функціональних елементів НДСУ на основі сучаснихінформаційних та фінансових технологій, спроможних забезпечити обслуговуванняоперацій з цінними паперами та похідними цінними паперами (деривативами) вумовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів.
ПостановоюКабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. № 1707 була затвердженаДержавна програма розвитку Національної депозитарної системи (НДСУ), реалізаціяякої була покладена на Національний депозитарій України.
Програмаспрямована на створення сучасної Національної депозитарної системи, здатноїзабезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції йглобалізації ринків цінних паперів, як на національному, так і на міжнародномурівні.
ВиконанняПрограми передбачається в три етапи.
Іетап (січень 2004 — грудень 2005):
1)завершення формування Національного депозитарію України як центральногоінституту Національної депозитарної системи України, зокрема, створенняпідрозділів Національного депозитарію, які виконуватимуть функції веденняцентрального реєстру власників іменних цінних паперів, центрального сховищадокументарних цінних паперів та архівних документів, центральноїрозрахунково-клірингової палати, створення національної інформаційної мережі тасистеми передачі даних (НІМ СПД) щодо угод з цінними паперами;
2)законодавче впорядкування складу прямих учасників Національної депозитарноїсистеми, зокрема визначення бірж прямими учасниками НДСУ, завершення формуванняпрозорої інфраструктури ринку цінних паперів і деривативів;
3)уніфікація обліку цінних паперів, розміщення цінних паперів, їх обігу тареалізації прав за цінними паперами;
4)створення облікової та клірингової підсистем Національного депозитарію Українидля обслуговування обігу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
ІІетап (січень 2006 — грудень 2007):
1)підвищення ефективності функціонування прямих учасників Національноїдепозитарної системи шляхом приведення депозитарної діяльності у відповідністьдо міжнародних норм;
2)підключення прямих учасників Національної депозитарної системи (депозитаріїв,зберігачів, реєстраторів) та організаторів торгівлі (бірж та позабіржовихторговельних систем) до обслуговування відповідними центральними інститутамиНаціональної депозитарної системи (центральним реєстром, центральним сховищем,центральною розрахунково-кліринговою палатою).
ІІІетап (січень 2008 — грудень 2010):
1)забезпечення доступу учасників ринку капіталу до послуг прямих учасниківНаціональної депозитарної системи;
2)інтеграція Національної депозитарної системи України до регіональних таглобальних ринків капіталу.
Очікуванимирезультатами виконання Програми мають стати:
1)створення централізованої системи депозитарних установ, які забезпечують якіснуреєстрацію та обслуговування корпоративних та інших прав інвесторів та хеджерів,що посвідчуються цінними паперами, деривативами, та забезпечують відповіднірозрахунки, а також інтеграцію національного ринку цінних паперів доміжнародних фінансових ринків;
2)підвищення ефективності та зменшення технологічних ризиків функціонування організованихринків, що забезпечуватиме підприємствам можливість отримання ними на ринковихумовах довгострокових фінансових інвестицій, сировинних, енергетичних та іншихресурсів виробництва, право на отримання яких підтверджено цінними паперами абодеривативами;
3)забезпечення процесу корпоративного управління прозорою та ефективною системоюреєстрації права власності на корпоративні права, посвідчені цінними паперами,і, як наслідок, покращення інвестиційного клімату в Україні, сприяння розвиткуінвестиційної активності населення, розширення асортименту та якості фінансовихпослуг та розвитку фінансових установ, у тому числі системи недержавногопенсійного забезпечення, страхування, хеджування ризиків та інститутівспільного інвестування;
4)інтеграція вітчизняного ринку цінних паперів до регіональних та світових ринківкапіталу.[7]

Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власниківіменних цінних паперів
 
2.1Ліцензування професійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів
Відповіднодо Закону України «Про ліцензування певних видів господарськоїдіяльності»[8], діяльність з ведення реєстру власників іменнихцінних паперів (ІЦБ) підлягає ліцензуванню. Відповідно до Ліцензійних умов,затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринкуУкраїни (ДКЦПФР) № 348 від 26 травня 2006, здійснювати діяльність реєстраторадозволено тільки юридичним особам, створеним відповідно до Закону України«Про господарські товариства». Ведення реєстру власників ІЦБ повиннобути передбачено їх статутними документами; при цьому цей вид діяльностіповинен бути виключним видом діяльності підприємства і може поєднуватися тількиз депозитарною діяльністю. При підготовці документів важливо враховувати вимогиі обмеження, що висуваються до складу учасників, і при необхідності«відкоригувати його». Так, органи державної влади, центрисертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть бути засновниками(учасниками) реєстратора. Якщо засновником або учасником реєстратора виступаєпрофесійний учасник фондового ринку, розмір його частки не може перевищувати10% статутного капіталу. Крім того, реєстратор і його учасники не можуть прямочи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників ІЦБ якого будевести цей реєстратор. Якщо реєстратор заснований у формі акціонерноготовариства, він не має права вести власний реєстр акцій. Що стосується розмірумінімального сплаченого статутного капіталу реєстратора, то на момент подачізаяви про отримання ліцензії він не може бути менше 60 тис. грн, у тому числі30 тис. за рахунок грошових коштів. З цією метою заявник подає аудиторськийвисновок про оплату статутного капіталу. Крім того, на момент подачі заяви,засновники (учасники) також повинні підтвердити наявність коштів для оплативнесків до статутного капіталу, а розмір власного статутного капіталу кожного зних повинен бути не менше розміру зареєстрованого статутного капіталу, щопідтверджується аудиторським висновком. Відповідно до Ліцензійних умовреєстратор повинен здійснювати свою діяльність за адресою, вказаною у йогосвідоцтві про держреєстрацію (крім філії або іншого відокремленого підрозділу),а приміщення, в якому реєстратор планує здійснювати свою діяльність, повинновідповідати певним вимогам. Воно має бути повністю відділене від приміщеньінших осіб (мати окремий вхід) і складатися з: операційного залу, приміщення, вякому здійснюється робота реєстратора зі своїми клієнтами, та архіву.Операційний зал, у якому встановлена комп'ютерна техніка, повинен бути надійнозахищений від несанкціонованого доступу, обладнаний охоронною та протипожежноюсигналізацією. В архіві, де зберігаються дані системи реєстру як вдокументальній формі, так і у формі записів в електронних базах даних, повиннабути забезпечена надійна захист від втрати даних. Для зберігання бланківсертифікатів у будь-якому з вищевказаних приміщень необхідно розмістити сховищеабо сейф. Крім того, у всьому приміщенні повинна бути забезпечена цілодобоваохорона. Для контролю доступу до інформації необхідно розробити внутрішній порядокведення системи власників ІЦБ, який затверджується органом управління іпідписується керівником. Даний порядок має передбачатиорганізаційно-функціональну схему діяльності з ведення реєстру власників ІЦБ,детальний перелік основних операцій, перелік і форми вхідної та вихідноїдокументації, перелік та опис заходів щодо спільної безпеки і зберіганняінформації, порядок інформування зацікавлених осіб про зміни в діяльностіемітента або реєстратора, а також посадові інструкції співробітників з визначеннямкваліфікаційних вимог. Навіть якщо ваше підприємство відповідає всімвищевказаним вимогам, ліцензії вам не бачити, якщо ви не врахували вимоги, щовисуваються до персоналу компанії. Так, керівні посадові особи (керівник,заступник керівника) і співробітники, які безпосередньо здійснюють діяльність зведення реєстру ІЦБ, повинні бути відповідним чином сертифіковані (Положенняпро сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперамина Україні, затверджене рішенням Держкомісії з цінних паперів та фондовогоранку № 93 від 29 липня 1998 року), а сам керівник реєстратора, крім усьогоіншого, повинен мати стаж роботи на ринку цінних паперів не менше трьох років.Крім того, щоб уникнути «продажу сертифікованого персоналу», введенавимога, що співробітники, які здійснюють діяльність з ведення реєстру ІЦБ, неможуть одночасно перебувати в штаті будь-якого іншого професійного учасникаринку цінних паперів. Отже, якщо ваше підприємство відповідає всімперерахованим вище нормам, можна приступити до формування пакета документів наотримання ліцензії. Згідно з Порядком та умовами видачі ліцензій на здійсненняокремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, затвердженого рішеннямДКЦПФР № 345 від 26 травня 2006 року (Порядок), для отримання ліцензії наведення реєстру власників іменних цінних паперів необхідно подати на розгляд взагальне відділення Комісії такі документи: Копію свідоцтва про держреєстрацію;Нотаріально засвідчену копію статутних документів; Аудиторський висновок прооплату статутного капіталу, складене відповідно до вимог ДКЦПФР.
Довідкупро склад власників заявника з виділенням професійних учасників фондового ринку(кожному з них може належати не більше 10% статутного капіталу); Виписку зЄдиного державного реєстру підприємств та організацій України; Якщо засновником(учасником) є юридична особа — аудиторський висновок про фінансовий станзасновника (учасника) та про можливість внести внесок до статутного капіталузаявника; Копію паспорта засновника заявника (якщо засновник (учасник) — фізична особа); Довідку про склад керівних посадових осіб та сертифікованихфахівців заявника, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку здодатком відповідних сертифікатів (їх повинно бути не менше трьох); Довідку проюридичних осіб, у складі яких заявнику належать частки в статутному капіталі; Копіюдокумента, що підтверджує право власності або право користування приміщенням,де буде здійснюватися діяльність; Копію документа, що підтверджує цілодобовуохорону приміщення; Квитанцію про оплату держмита за видачу ліцензії.
Припідготовці пакету документів необхідно звернути увагу не тільки на список ікомплектність документів, але і на вимоги до їх формі. Так, заяву про видачуліцензії має бути складена українською мовою, а всі документи, що подаютьсязаявником, повинні за формою відповідати ліцензійним вимогам, бути підписанікерівником із зазначенням дати підписання та завірені печаткою. Крім того,документи повинні бути «свіженьким», тобто на момент подачі строк віддати підписання або складання не може бути понад два місяці. Документи, щоскладаються з більш ніж однієї сторінки, повинні бути прошиті, пронумеровані іналежним чином посвідчені. Комісія має право повернути заяву і такі, щододаються документи без розгляду в разі, якщо: Заява підписана особою, яка немає на те повноважень; Документи не відповідають вимогам, встановленимПорядком; Наданий неповний пакет документів. Про своє рішення повернути заявубез розгляду Комісія інформує заявника в письмовій формі із зазначенням підставвідмови не пізніше 10 робочих днів з моменту подачі документів. При цьому післяусунення недоліків ви маєте повне право повторно подати заяву в загальномупорядку.
Якщопретензії до заяви та документів за формою відсутні, Комісія їх розглядаєпротягом 30 календарних днів з моменту подачі, паралельно перевіряючидостовірність наданої інформації. За результатами розгляду приймається рішенняабо видати ліцензію на ведення реєстру власників, або відмовити у видачі такоїліцензії. Якщо ліцензія вже у ваших руках, то й це ще не все. Професійнийучасник фондового ринку має право здійснювати діяльність на всій територіїУкраїни тільки після того, як він вступить в члени хоча б однієї саморегулівноїорганізації професійних учасників фондового ринку. Термін, на який видаєтьсяліцензія, встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі подання ДКЦПФРі не може бути менше трьох років. Якщо ж ви хочете продовжити термін діїліцензії, необхідно не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення термінудії ліцензії подати відповідну заяву та пакет документів. У даному випадкусписок необхідних документів для отримання ліцензії трохи ширше і включаєдокументи, в основному підтверджують, що ліцензіат справно виконує ліцензійнівимоги і не порушує чинне законодавство. Необхідно відзначити, що ліцензіявидається тільки на певний вид (види) професійної діяльності на фондовомуринку. Тому якщо у вас є бажання здійснювати й інші види діяльності нафондовому ринку або ви думаєте, що таке бажання може виникнути у вас в майбутньому,то даний факт краще врахувати заздалегідь, оскільки процедура розширенняпереліку видів діяльності рівноцінна отримання нової ліцензії. У будь-якомувипадку спочатку вам необхідно з'ясувати, чи можуть дані види діяльностіпоєднуватися. Так, діяльність з ведення реєстру іменних цінних паперів можепоєднуватись лише з депозитарної (діяльність депозитаріїв та зберігачів ціннихпаперів).
 
2.2Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів
Усвітовій практиці відомі дві основні моделі ведення реєстрів:«англо-американська», за якої ведення реєстрів, незалежно від форми випускуцінних паперів, здійснюють реєстратори (цю модель використовують у Росії); та«німецька», за якої реєстратори відсутні, а всі питання інфраструктурифондового ринку розв’язують банки-зберігачі. В Україні поширена специфічнамодель, за якої реєстратори мають змогу вести реєстри власників документарнихвипусків цінних паперів.
Провіднимнормативним актом, що регулює діяльність реєстраторів в Україні, є «Положенняпро порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів», затвердженерішенням ДКЦПФР 26 травня 1998 р. № 60.
Цимположенням визначено такі основні поняття:
діяльністьз ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність)— це професійна діяльність на ринку цінних паперів, яка передбачає отриманнядозволу Комісії й включає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та наданняданих, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодоіменних цінних паперів, їхніх емітентів та власників, а також виконання іншихфункцій, визначених цим Положенням;
реєстрвласників іменних цінних паперів — перелік за станом на певну дату власників іномінальних утримувачів іменних цінних паперів та іменних цінних паперів, якіобліковуються на їхніх особових рахунках, що є складовою системи реєстру йуможливлює ідентифікацію цих власників, кількість, номінальну вартість та видналежних їм іменних цінних паперів. На дату обліку має складатися паперовакопія реєстру, що містить інформацію про всіх власників іменних цінних паперів,зокрема й тих, які обліковуються в номінальних утримувачів;
реєстратор— юридична особа, що має дозвіл на ведення реєстрів власників іменних ціннихпаперів;
реєстроутримувач— емітент, що має дозвіл на ведення реєстру власників випущених ним іменнихцінних паперів, або реєстратор, зберігач активів інституту спільногоінвестування або компанія з управління активами корпоративного інвестиційногофонду відкритого типу;
системареєстру власників іменних цінних паперів — сукупність даних, зафіксованих упаперовій та/або безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базахданих), що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників,номінальних утримувачів, заставодержателів та емітента, а також іменних ціннихпаперів, зареєстрованих на їхнє ім’я, облік усіх змін інформації щодовищевказаних осіб та цінних паперів, одержання й надання інформації цим особамі складання реєстру власників іменних цінних паперів.
Необхідністьу послугах реєстратора виникає від моменту реєстрації емісії цінних паперів уДКЦПФР (або її регіональних структурах). Договір на ведення реєстру власниківіменних цінних паперів емітент може укласти лише з одним реєстратором. Вибірреєстроутримувача ухвалюють загальні збори емітента. Емітент іменних ціннихпаперів, у разі, якщо кількість власників випущених ним іменних цінних паперівне перевищує п’ятисот осіб, має право самостійно вести систему реєстру цихвласників за наявності у нього дозволу на ведення реєстру власників йогоіменних цінних паперів.
Реєстроутримувачна фондовому ринку виконує такі основні функції:
формуваннясистеми реєстру за результатами розповсюдження випуску іменних цінних паперівабо прийняття її від попереднього реєстроутримувача;
веденнясистеми реєстру, що включає:
—відкриття, ведення та закриття емісійного рахунка, особових рахунків емітентата зареєстрованих осіб;
—ведення облікових журналів, які належать до системи реєстру;
—облік документів, які є підставою для формування та внесення змін до системиреєстру;
—облік осіб, зареєстрованих у системі реєстру;
—ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;
—внесення до системи реєстру змін у зв’язку з переходом права власності наіменні цінні папери, обтяженням цінних паперів зобов’язаннями, переведеннямцінних паперів на(з) рахунки(-ів) номінальних утримувачів, на(з) особовийрахунок емітента;
—внесення змін до системи реєстру на підставі здійснення емітентом корпоративнихоперацій;
—видання, погашення сертифікатів іменних цінних паперів та облік втрачених(згідно із заявами власників);
—видання зареєстрованим особам виписок з реєстру щодо належних їм ціннихпаперів;
—надання інформації, що міститься в системі реєстру;
—інформаційне й організаційне забезпечення проведення загальних зборів;
—облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами;
—складання на підставі письмового запиту емітента переліків осіб, які маютьправо на участь у загальних зборах акціонерів, переліків осіб, які мають правона отримання доходів за цінними паперами, та інші функції.
Дляобліку загальної кількості випущених в обіг іменних цінних паперів та розподілуїх між зареєстрованими особами й емітентом реєстроутримувач відкриває у системіреєстру емісійний рахунок та особові рахунки емітента й зареєстрованих осіб. Нацих рахунках має бути забезпечено відокремлений облік цінних паперів різнихвипусків і категорій іменних цінних паперів, а на особових рахунках — такожвідокремлений облік обтяжених зобов’язаннями або блокованих цінних паперів закожним фактом їх блокування або обтяження зобов’язаннями.
Кожназареєстрована особа може мати в системі реєстру лише один особовий рахунокодного типу (власника, номінального утримувача або заставодержателя). Дляоднієї особи допускається наявність у системі реєстру особових рахунків різнихтипів.
Реєстрвласників іменних цінних паперів веде й складає реєстроутримувач на підставізаписів на особових рахунках зареєстрованих осіб.
Особовийрахунок зареєстрованої особи, на якому не обліковується жодного іменногоцінного папера у зв’язку з переведенням цінних паперів на особові рахунки іншихосіб або емітента, обов’язково закривається, крім випадків, коли в анкетізареєстрованої особи прямо наголошено незакриття такого рахунка.
Емітентовів системі реєстру відкривають два рахунки:
емісійнийрахунок, на якому окремо за кожним випуском та категорією обліковують усірозміщені іменні цінні папери емітента та/або цінні папери, випуск якихзареєстровано;
особовийрахунок емітента, на якому обліковують іменні цінні папери:
—які зареєстровані у випуску, але не розміщені;
— наякі покупці підписалися в процесі первинного розміщення (підписки), але несплатили їхньої вартості;
—які викуплені емітентом іменних цінних паперів з метою анулювання чи подальшогопродажу.
Рахункиемітента відкривають під час формування системи реєстру цього емітента. Особовірахунки власників відкривають у разі реєстрації їх у системі реєстру.
Особовийрахунок номінального утримувача відкривають для обліку іменних цінних паперіввласників, які були передані ними номінальному утримувачу для здійсненняоперацій у Національній депозитарній системі, та іменних цінних паперів, щоналежать номінальному утримувачу на праві власності.
Цінніпапери обліковуються у реєстроутримувача на особовому рахунку номінальногоутримувача після знерухомлення їх відповідною депозитарною установою власникомцього рахунка.
Кожензберігач або депозитарій, зареєстрований у системі реєстру певного емітента якномінальний утримувач, може мати в системі лише один особовий рахунокномінального утримувача, на якому обліковують іменні цінні папери окремо завидами, випусками і категоріями.
Цінніпапери, записані на особовому рахунку номінального утримувача, не обліковують усистемі реєстру на особовому рахунку власника, в інтересах якого дієномінальний утримувач.
Такожу системі реєстру для обліку іменних цінних паперів власників, які булипередані заставодержателю під заставу, відкривають особовий рахунокзаставодержателя. Кожна особа, зареєстрована в системі реєстру як заставодержатель,може мати один особовий рахунок заставодержателя.
Цінніпапери, записані на особовому рахунку заставодержателя, й далі обліковують наособовому рахунку власника. При цьому має бути забезпечений відокремлений обліктаких цінних паперів на особовому рахунку власника.
Обслуговуванняреєстру в процесі обігу цінних паперів на вторинному ринку демонструє рис. 2.2.
/>
Рис.2.2. Обслуговування реєстру в процесі обігу цінних паперів на вторинному ринку
Схематичноможна розглянути два варіанта обігу цінних паперів: безпосередньо міжвласниками цінних паперів та через уповноваженого торговця цінними паперами.
Першийваріант. Безпосередньо між власниками цінних паперів:
1)укладання договору купівлі-продажу між Власником А та його контрагентом —Власником Б;
2)подання реєстроутримувачу передавального розпорядження, складеного від іменізареєстрованої особи; оригіналу або нотаріально засвідченої копіїцивільно-правової угоди, яка підтверджує перехід права власності на цінніпапери; сертифіката цінних паперів власника. У разі передачі цінних паперів, щоє предметом застави, передавальне розпорядження, крім зареєстрованої особи, маєбути підписане зареєстрованим заставодержателем або його уповноваженою особою.Якщо цінні папери перебувають у спільній неподільній власності кількох осіб,передавальне розпорядження має бути підписане кожним співвласником;
3)якщо контрагент операції (Власник Б) на момент отримання реєстроутримувачемпередавального розпорядження не має особового рахунка відповідного типу всистемі реєстру емітента, він подає анкету зареєстрованої особи (та необхіднідокументи);
4)реєстрація переходу прав власності;
5) виданняВласникові Б виписки з реєстру;
6)видання Власникові А виписки з реєстру (у разі, якщо продано не всі цінніпапери).
Другийваріант. Через уповноваженого торговця цінними паперами.
7)надання Власником В реєстраторові розпорядження про блокування цінних паперів,які він бажає продати;
8)надання Власником В замовлення на продаж цінних паперів з позначкою реєстраторапро блокування відповідної кількості цінних паперів торговцеві ціннимипаперами;
9)надання Власником Г торговцеві цінними паперами замовлення на купівлю ціннихпаперів і заповнення анкети зареєстрованої особи (та необхідних документів) длявнесення відомостей до реєстру;
10)виконання торговцем цінних паперів замовлень на купівлю та продаж ціннихпаперів;
11)для підтвердження повноважень на переоформлення прав власності на цінні паперивід імені їхнього власника торговець цінними паперами (уповноважена особа) можевикористати договір-доручення або договір на комісійну діяльність із ціннимипаперами. Торговець цінними паперами також надає реєстроутримувачу оригінал абонотаріально засвідчену копію дозволу на здійснення діяльності з випуску таобігу цінних паперів. У разі, якщо в договорі між торговцем цінними паперами тавласником рахунка не вказано конкретний випуск і кількість цінних паперів,стосовно яких торговцеві надаються повноваження проводити операції із ціннимипаперами власника, для здійснення переоформлення прав власності торговець маєнадати реєстроутримувачу копію доручення (розпорядження) торговцю від власникана продаж або придбання цінних паперів конкретного випуску та їхню кількість;
12)подання органами Антимонопольного комітету згоди на придбання цінних паперіввідповідного виду (ці види цінних паперів передбачені антимонопольнимзаконодавством);
13)розблокування цінних паперів та реєстрація переходу прав власності на іменніцінні папери у системі реєстру;
14)письмова відповідь реєстроутримувача про здійснення операції — видання виписокз реєстру торговцеві цінними паперами (або безпосередньо власникам);
15)передання виписки з реєстру Власникові Г;
16)передання виписки з реєстру Власникові В (у разі продажу не всіх належних йомуцінних паперів).
Дляобох варіантів:
17)надання емітентові інформації про придбання будь-яким власником пакета акцій,що перевищує частку статутного фонду, згідно зі статутом емітента;
18)подання до органів Антимонопольного комітету інформації щодо придбаннябудь-яким власником пакета акцій, що перевищує 10 % статутного фонду емітента.(Також інформацію про осіб, які володіють понад 10 % акцій емітента, надають уДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку.)
2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка якреєстратора власників іменних цінних паперів
Сучаснідослідники розглядають банк як підприємство, установа або інститут, метою якогоє отримання прибутку, виконання контрольної і ряду інших макроекономічнихфункцій.
Однак,аналіз показує, що дані риси притаманні не всім банкам, і, отже, не можутьрозглядатися як сутнісних.
Властивостіорганізації як системи — безперервність функціонування, цілеспрямованість,саморегульованого, ієрархія рангів, поділ праці — належать усім банкам,внаслідок чого банк повинен бути віднесений до класу організаційних систем. Набірорганізаційних систем, що функціонують у сучасній ринкової економіки,різноманітний і банками не вичерпується. Число функцій, що виконуються банкамита іншими фінансово-кредитними посередниками, дозволяє віднести їх до одногокласу — фінансово-кредитних організацій. Перелік та поєднання функцій, здійснюванихбанками, не є унікальним. Розглянемо два основні підходи до сутності банку. — Прихильники першого вважають банк категорією суб'єктивною, що випливає з їхньоївизначень, що базуються на таких ознаках як наявність ліцензії тауніверсальність. — Прихильники другого підходу ставлять в якості сутнісногоознаки банків — об'єктивну особливість — коло виконуваних операцій банків. Цедало можливість визначити мінімальний перелік операцій, без якого банк не можеіснувати: відкриття та ведення рахунків до запитання, і розміщення грошовихкоштів від свого імені і за свій рахунок. На відміну від розповсюдженого векономічній науці підходу можна конкретно сказати про здатність банківстворювати безготівкові гроші не тільки при кредитуванні, але і при інвестуваннів цінні папери, що підтверджено аналізом впливу таких операцій на пасиви іактиви банку, і грошову масу. Діяльність банків може бути розглянута з точкизору виявлення додаткових особливостей, які впливають на організацію функціонування.Основна ознака банку, як фінансово-кредитної організації, полягає в тому, щоколо виконуваних ним операцій з відкриття та ведення рахунків до запитання тарозміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок дозволяє здійснюватибезготівкову емісію як при кредитуванні, так і при інвестуванні в цінні папери.
Наоснові аналізу сутності банку з точки зору процесів організації ісамоорганізації зроблені наступні висновки: Створення банку супроводжуєтьсяорганізацією двох видів операцій: за відкриття та ведення рахунків до запитаннята розміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок; Ліквідація одного з цихнапрямів означає ліквідацію банку;
Будь-якамодель роботи банку повинна включати операції з відкриття та ведення рахунківдо запитання та розміщенню коштів; Сутнісні риси цінного паперу є відрив в нійтитулу власності від реального капіталу, який вона представляє. Власнику цінногопаперу належить титул власності, але розпоряджається цим капіталом підприємець.Відрив титулу власності у фондових інструментах від права розпорядженнякапіталом став можливим тільки завдяки тому, що разом з титулом власностівідбувається перехід права на присвоєння частини доходу, отримуваного звкладеного капіталу. Таким чином, титул власності перетворюється на ціннийпапір тільки в силу того, що право на дохід їм посвідчувані може бути продано(звернено на гроші). При цьому величина грошової суми, яку потенційнопредставляє цінний папір, кількісно не визначена і може коливатися в широкихмежах. Аналіз руху інвестиційних потоків на ринку цінних паперів дозволиввстановити, що банки на фондовому ринку виконують функції інвестора,посередника та розрахункового центру, і в силу цього контролюють основнучастину інвестиційних потоків. Головним чинником, що визначає роль банківськоїсистеми в інвестиційні потоки країни, є можливість поєднання ними операцій зрозміщення коштів та проведення платежів і розрахунків при розвиненій системібезготівкового грошового обігу. Найбільша концентрація вкладень середнайбільших банків спостерігається в сфері інвестування в державні цінні папери.Грунтуючись на висновку, що регулювання є найважливішим чинником, що визначаєособливості організації діяльності банків, в роботі проводиться аналіззаконодавчої і нормативної бази, регламентує їх операції на фондовому ринку. Українськибанки відповідно до законодавства здатні виконувати широке коло операцій нафондовому ринку позбавлені тільки права здійснювати діяльність організатораторгів — біржі. Аналіз законодавчої та нормативної бази дозволив вирішити принциповінедоліки в регулюванні фондової діяльності російських комерційних банків: 1. Узаконодавстві не сформульовано однозначний підхід до поняття цінного папера,заснований на сутності даного інструменту. Фактичне визначення цінних паперів уЦивільному кодексі дається через перерахування їх видів. Віднесення інструментудо цінних паперів повинно здійснюватися за наявності у нього трьохвластивостей: прибутковості, обертаності і ліквідності. 2. При регулюванніоперацій з цінними паперами в комерційних банках не враховується їх здатністьдо безготівкової емісії, у тому числі при проведенні операцій на ринку ціннихпаперів. Це виявляється в тому, що регулювання їхньої діяльності на фондовомуринку майже не відрізняється від регулювання операцій з цінними папераминебанківських кредитних організацій, внаслідок чого пред'являються вимоги добанків занижені.
3.Значна частина встановлених банкам і іншим кредитним організаціям обмежень абоне відповідає своєму призначенню, або легко обходиться даними суб'єктамиекономіки. Так, наприклад, вимога до існуючих більше двох років банкам надаватипокриття на суму перевищення статутного капіталу величиною облігаційної позикимістить дві принципові помилки: — По-перше, замість власних коштів, які єамортизатором ризику, у розрахунку береться статутний капітал; — По-друге,погіршуються шанси повернення грошових коштів у випадку банкрутства банкупільговим категоріям кредиторів (власникам ощадних сертифікатів і вкладникам). Основнийблок проблем у цій галузі законодавства пов'язаний з відсутністю концепціїрегулювання діяльності банків на фондовому ринку, заснованої на розуміннісутності банку як емітента безготівкових грошей. Банківська криза другоїполовини 1998 виявив проблеми організації банківських операцій з ціннимипаперами і змінив вектор їх розвитку. У результаті кризи відбулося звуженнясфери безготівкового грошового обігу, зменшився кредитний потенціал банківськоїсистеми, ринок державних цінних паперів був зруйнований.
Такимчином, криза загострила питання про необхідність створення державної концепціїзаконодавчого регулювання діяльності банків на фондовому ринку. Розгляд впливуцінних паперів, як форми фіктивного капіталу, на виконання банком функціїемітента безготівкових грошей дозволило визначити оптимальну форму участібанків у фондових операціях та розробити концептуальні основи регулювання їхдіяльності. Як було сказано вище, банк є творцем безготівкових грошей у процесікредитування та інвестування в цінні папери. Гроші, що виникають у банківськійсистемі при розміщенні коштів у цінні папери або їх посередництві менш стійкі,ніж при кредитуванні, тому що роль «забезпечення» у цьому випадку граєфіктивний капітал, відірваний від реального капіталу.
Отже,останнім часом українській ринок цінних паперів переживає бурхливий розвиток.Комерційні банки грають на ньому одну з найважливіших ролей. Вони можутьвиступати на ринку цінних паперів як фінансових посередників та професійнихучасників. Найбільш розроблені в методичному відношенні і найбільшрегламентовані операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів.Комерційні банки можуть виступати в якості емітентів власних акцій, облігацій,векселів, депозитних і ощадних сертифікатів та інших цінних паперів. Сьогодні вУкраїні тривають процеси створення нових акціонерних банків (хоча пік створеннянових банків вже пройшов), постійного збільшення статутного капіталу банків, атакож перетворення пайових банків в акціонерні, супроводжувані емісією акційбанків. Остання має найбільш привабливими інвестиційними характеристиками: високоюприбутковістю, надійністю і ліквідністю. Акції банків приносять їх власникамдосить високі дивіденди. Отже, з розвитком ринку цінних паперів і становленнямбанківської системи цінні папери комерційних банків користуються зростаючимдовірою і популярністю в інвесторів і набувають все більшого значення нафінансовому ринку.
2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстраторавласників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності нафондовому ринку
Згідност.26 Закону України « Про цінні папері та фондовий ринок» «Поєднання окремихвидів професійної діяльності на фондовому ринку не допускається, крім випадків,передбачених цим Законом та іншими актами законодавства, які регулюють порядокздійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку.
Організаториторгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності на фондовомуринку, крім діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку, якщо інше непередбачено законом. Організатори торгівлі можуть здійснювати діяльність зпроведення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів),які укладаються на такому організаторі торгівлі. Діяльність торговця ціннимипаперами може поєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів. У разіотримання зберігачем цінних паперів ліцензії на провадження діяльності зведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняєтьсяздійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде,крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Діяльність з веденняреєстрів власників іменних цінних паперів є виключним видом діяльності, що можепоєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів і торговця цінними паперами(з урахуванням вимог частини третьої цієї статті), а також з діяльністюкомпаній з управління активами у випадках, передбачених законом. Поєднаннядіяльності з управління активами інституційних інвесторів з іншими видамипрофесійної діяльності на фондовому ринку забороняється, крім діяльності зведення реєстрів власників іменних цінних паперів інститутів спільногоінвестування у випадках, передбачених законом.
Впункті 1 ст. 26 встановлюється, що поєднання окремих видів професійноїдіяльності не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом та іншимиактами законодавства. Але вже в наступному пункті зазначається, що організаториторгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності, крім діяльностіз організації торгівлі, якщо інше не передбачене законом. Цим Законом у ст. 20передбачене здійснення організатором торгівлі клірингу та розрахунків, проте вчинному законодавстві (ЗУ „Про Національну депозитарну систему та особливостіелектронного обігу цінних паперів в Україні”) така функція бірж не передбачена.Отже, якими іншими (крім цього Закону) актами законодавства маєврегульовуватися кліринго-розрахункова діяльність бірж до моменту прийняттязаконопроекту „Про депозитарний облік в Україні”
Очевидно,відповідь дається в другому абзаці пункту 2 ст. 26, що встановлює здійсненняклірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів).
Алев такому разі треба було зазначити, що біржа це здійснює „також” (крімдоговорів за емісійними цінними паперами) або „тільки” чи „виключно” задеривативами. Якщо ж виключно за деривативами, то це має бути уточнене у пункті1 ст. 20, а саме, що кліринг та розрахунки здійснюються за похідними(деривативами), а не усіма фінансовими інструментами.
Звичайно,біржове лобі сьогодні святкує перемогу, але навряд чи „переможцями” усвідомлюютьсядовготермінові наслідки. Справа в тому, що на світових ринках кліринг тарозрахунки за деривативами вже майже 50 років централізуються, виокремлюючись вдіяльність спеціалізованої установи — так званого центрального контрагента(Central Counterparty). Не будемо зупинятися на причинах цього явища (хоча вонидосить ґрунтовні), але вітчизняні бізнес-кола, вирішуючи злободенні питання,докорінно винищують власну перспективу на майбутнє як учасників ринкуфінансових і товарних деривативів. Щодо розробників, то вони, очевидно, навітьне чули про міжнародні стандарти (зокрема, ISDA).
Упункті 3 ст. 26 встановлюється, що діяльність торговця цінними паперамипоєднується з діяльністю зберігача, а в разі отримання ліцензії зберігача – здіяльністю реєстратора. Тут же, у пункті 4 уточнюється, що діяльністьреєстратора поєднується з діяльністю зберігача (отже, опосередковано, йторговця), але не згадується ще один інститут інфраструктури – депозитарій.Незрозуміло, чому спеціалізована облікова установа (депозитарій) не має правана те, чого може досягти звичайний торговець (число яких в Україні подекудисягає 900). Можна дійти до висновку, що розробники Закону і ринкові лобісти єпротивниками централізації обліку попри усі правопорушення, які дестабілізувалиринок протягом останніх років („подвійні” реєстри і т. ін.).
Погіршуєновий Закон і ситуацію, порівняно зі втративши чинність законом 1991 р.,стосовно можливості здійснення торговцем інвестиційного консультування. Цянормальна, на відміну від ведення реєстру, функція торговця чомусь „випала” ззагального переліку можливих для поєднання професійних видів діяльності.Водночас інвестиційного консультування немає і як окремого виду професійноїдіяльності, хоча б і такого, що не ліцензується (як, до речі, в багатьохкраїнах світу). [9]

Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення дяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів
 
3.1Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власниківіменних цінних паперів
Розвиненийринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючоїнаціональної економіки. Досвід функціонування розвинених ринкових економіквказує на те, що фондовий ринок взагалі є одним з найбільш регульованих тарегламентованих державою на відміну, наприклад, від товарних або валютнихринків.
Праваінвестора, які здобуваються з цінного паперу, до моменту їх реалізаціїзалишаються законодавчою абстракцією. Так як інвестор під час придбання цінногопаперу переслідує ціль здобути у власність не просто документ, а доходи і/абоправа. Тому до моменту появи доходу (прав) можна говорити про те, що будучиабсолютно уповноваженим, інвестор залишається беззахисним перед діями тих, відкого залежить отримання доходу і /або надання прав. Тобто від емітенту чиособи, яка випустила цінний папір.
Поданаспецифіка взаємовідносин привела до поширення на учасників фондового ринку таїх посадових осіб фінансової, адміністративної, кримінальної таграждансько-правової відповідальності. Проте до останнього часу розмірвідповідальності встановлений за правопорушення не був адекватним вигоді,отриманій за їх скоєння відповідав можливому отриманню доходів. Враховуючи це,постала необхідність збалансування цих показників та підвищення рівнявідповідальності за правопорушення на фондовому ринку.
Метоюцього дослідження є огляд і аналіз недавніх змін, що відбулися у законодавствістосовно посилення відповідальності на ринку цінних паперів та узагальненняможливих перспектив розвитку цієї сфери фінансового законодавства.
Державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні відповідно до ст. 5 ЗУ «Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку (далі-ДКЦПФР). У межах повноважень, наданих ЗУ «Продержавне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Указом Президента України«Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з ціннихпаперів та фондового ринку» від 25 вересня 2002 р. № 861/2002, ДКЦПФРвстановлює порядок та видає дозволи (ліцензії) на здійснення певних видівпрофесійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи(ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери (п. 9 ст. 8 ЗУ«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пп. 9 п. 4 Положенняпро Комісію). Основні засади відповідальності за правопорушення на ринку ціннихпаперів передбачені ст.ст. 10-16 ЗУ «Про державне регулювання ринку ціннихпаперів в Україні», КУпАП та КК України. Ці нормативно правові акти розділяютьвідповідальність між юридичними особами та фізичними, до яких віднесено не лишепосадових осіб.
Задляпосилення захисту прав інвесторів, сприянню запобіганню зловживань при купівліабо продажу акцій та запобіганню нанесенню шкоди учасникам ринку цінних паперівчерез маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери 25.12.2008р.Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін додеяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення наринку цінних паперів» вiд 25.12.2008 № 801-VI, що набув чинності 14.01.2009р.
Головноюметою прийняття цього Закону є вдосконалення та введення кримінальної таадміністративної відповідальності за використання інсайдерської інформації приздійсненні операцій з цінними паперами, за шахрайство з цінними паперами та заперешкоджання в отриманні інформації або спотворенні інформації, яку відповіднодо чинного законодавства має право отримати інвестор (в тому числі акціонер).Основним завданням законопроекту є запобігання зловживань при купівлі абопродажу акцій та запобігання нанесення шкоди учасникам ринку цінних паперівчерез маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери.
ЦимЗаконом вносяться зміни до статей 1, 7 та 8 Закону України “Про державнерегулювання ринку цінних паперів в Україні”, частину першу статті 11 цьогоЗакону, якою передбачено застосування Комісією до юридичних осіб фінансовихсанкцій викладено у новій редакції, а також було виключено статтю 13 із цьогоЗакону.
Так,у статті 11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів вУкраїні” було розширено перелік правопорушень, за здійснення яких Комісієюзастосовуються до юридичних осіб фінансові санкції, а саме за:
— ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовийзапит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, абонадання йому недостовірної інформації;
— несвоєчасне надання інформації інвесторам в цінні папери на їх письмовий запит;
— неопублікування, опублікування не в повному обсязі та/або опублікуваннянедостовірної інформації; — нерозміщення, розміщення не в повному обсязі та/аборозміщення недостовірної інформації у загальнодоступній інформаційній базіданих Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок ціннихпаперів;
— неподання, подання не в повному обсязі та/або подання недостовірної інформаціїдо Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
— несвоєчасне опублікування, несвоєчасне розміщення у загальнодоступнійінформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринкупро ринок цінних паперів та/або несвоєчасне подання інформації до Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку інформації;
— порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядкуведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втратисистеми реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення завідомонедостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку;
— порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєструвласників іменних цінних паперів та/або порядку передачі ведення реєструвласників іменних цінних паперів;
— маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами;
— незаконне використання інсайдерської інформації. Також, зазначеним Закономвносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення,Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Зміни до чинногозаконодавства встановлюючи нові вимоги до застосування санкцій заправопорушення на фондовому ринку, насамперед, це стосується розповсюдженихвипадків ненадання інвесторам інформації, а також питань, пов’язаних ізведенням реєстрів власників іменних цінних паперів, маніпулюванням цінами підчас здійснення операцій з цінними паперами, незаконного використанняінсайдерської інформації, порушення порядку розкриття інформації на фондовомуринку, протидіють ошукуванню інвесторів та рейдерству. Крім розширення перелікуправопорушень, необхідно наголосити на тому, що з метою підвищення рівняправової дисципліни з боку учасників фондового ринку Законом України «Провнесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності заправопорушення на ринку цінних паперів» було значно збільшено санкції заправопорушення на ринку цінних паперів. Так за таке правопорушення, якрозміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску передбачений штраф врозмірі від 170000 до 850000 грн. (10000 — 50000 НМДГ) проти до 170000 грн.(10000 НМДГ) у минулому, за діяльність на ринку цінних паперів без спеціальногодозволу (ліцензії), якщо законом передбачено його одержання має накладатисяштраф у розмірі від 85000 до 175000 грн. (5000 – 10000 НМДГ) проти до 5000 НМДГраніше. Такі штрафи є досить суттєвим чинником в умовах фінансової кризи. Прицьому при скоєнні повторного протягом року правопорушення ці суми збільшуються.Крім штрафів, Закон передбачає й позбавлення ліцензії учасників ринку ціннихпаперів. Документ підвищує відповідальність за скоєння правопорушень не лишеюридичних, а й фізичних осіб – сертифікованих фахівців, які працюють нафондовому ринку.
Урезультаті прийняття Закону ДКЦПФР отримала повноваження на підставі конкретнихпорушень зупиняти внесення змін до системи реєстру власників іменних ціннихпаперів або до системи депозитарного обліку щодо цінних паперів певногоемітента або певного власника. Комісія також отримала право зупиняти обігцінних паперів за незнаходження емітента за адресою. Це дозволить обмежити рух«сміттєвих» цінних паперів. У разі неподання звітності протягом 2-хроків, Комісія може звертатися до суду щодо скасування випуску акцій. Ухваленнятакого законодавства є кроком у боротьбі з рейдерськими захопленнями. ДКЦПФРтепер може більше впливати, зокрема, на подвійне ведення реєстру. Поряд із цимдоцільно вдосконалити механізми розгляду справ щодо ведення подвійних реєстріву судових органах.
Цейзакон також дозволяє шляхом введення санкцій зупинення обігу та скасуванняемісії „технічних” акцій, вести боротьба з такою значною та актуальноюпроблемою фондового ринку України, як незаконне виведення валютних коштів закордон через схему повернення портфельних інвестицій.
Алецей Закон має і ряд недоліків. Він не вирішує кількох важливих питань. Зокрема,було б доцільно, щоб фінансові санкції за правопорушення прямо залежали відрозміру доходу, отриманого внаслідок його скоєння, або від розміру збитків,нанесених інвесторам. В Україні треба концептуально змінити підходи дозастосування санкцій за правопорушення не лише на ринку цінних паперів, а й нафінансовому ринку в цілому. Зокрема, кошти, отримані у вигляді штрафів заправопорушення, мають надходити не до держави, а до ошуканих інвесторів як компенсаціяза втрати.
Крімвдосконалення законодавства України з метою недопущення зловживання на ринкуцінних паперів через інсайдерську діяльність та маніпулювання ринком, такожпотребує вдосконалення розподілу відповідальності, процедури правозастосуванняза порушення законодавства на ринку цінних паперів та запровадження адекватнихмеханізмів контролю для забезпечення обов’язковості розкриття інформації Уцілому, прийняття Закону є досить важливим з огляду на те, що наприкінці квітнянабуде чинності новий Закон «Про акціонерні товариства». Багато норм цих двохдокументів пов’язані між собою. Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходятьсяпроект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодопротидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» та проект закону«Про систему депозитарного обліку цінних паперів», які повинні у сукупностізабезпечити розвиток фондового ринку в Україні
/> 
Табл.3.1.Відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперівЗаконодавча норма
/>Сутність порушення
/>Міра відповідальності
/>Примітка
/>1
/>2
/>3
/>4
/>Склад, порядок і строки розкриття на фондовому ринку регулярної, особливої інформації та інформації про іпотечні цінні папери емітентами цінних паперів та подання її до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – Державна комісія) регулюються Положенням про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 р. № 1591, зареєстрованим у Мін'юсті України 05.02.2007 р. за № 97/13364 (за текстом – Положення № 1591).
Фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Державній комісії інформацію про:
перелік торговців цінними паперами, допущених до укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі;
перелік цінних паперів, які пройшли процедуру лістингу;
обсяг торгівлі цінними паперами (кількість цінних паперів, загальну вартість укладених договорів, курс цінних паперів щодо кожного емітента окремо) за період, установлений Державною комісією (ст. 23 Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок», за текстом – Закон № 3480-IV)
/>Неподання, подання не в повному обсязі інформації та/або подання недостовірної інформації до Державної комісії
(п. 7 ст. 11 Закону України від 30.10.96 р. № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», за текстом – Закон № 448/96-ВР)
/>Фінансові санкції у розмірі до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За ті самі дії, вчинені повторно протягом року, – в розмірі від тисячі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/> 
/>Не пізніше ніж за один місяць від дати отримання емітентом у Державній комісії свідоцтва про реєстрацію випуску іменних акцій в документарній формі існування реєстроутримувач за розпорядженням емітента на підставі копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій повинен:
у разі реєстрації першого випуску іменних акцій сформувати систему реєстру власників іменних цінних паперів емітента;
у разі реєстрації випуску іменних акцій, що надають їх власникам права, однакові з правами за раніше випущеними акціями, доповнити існуючу систему з урахуванням останнього випуску та внести до неї інформацію про результати розміщення цього випуску.
Формування системи реєстру власників іменних цінних паперів за іншими видами іменних цінних паперів (не за акціями) здійснюється реєстроутримувачем після реєстрації випуску цінних паперів за розпорядженням емітента на підставі документа про реєстрацію випуску (р. VI Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 р. № 1000, зареєстрованого у Мін'юсті України 22.01.2007 р. за № 49/13316, за текстом – Положення № 1000).
Усі зміни до системи реєстру або надання інформації про її стан реєстроутримувач здійснює на підставі письмових розпоряджень або запитів від імені осіб, які мають на це право:
емітента;
зареєстрованих осіб;
органів державної влади в межах їх повноважень.
Крім письмового розпорядження (запиту) реєстроутримувачу повинні бути подані інші визначені в цьому розділі документи, необхідні для здійснення окремих операцій в системі реєстру (р. VII Положення № 1000)
/>Порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядку ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втрати системи реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення заздалегідь недостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку (п. 9 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Фінансові санкції у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 9 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів – збір, фіксація, опрацювання, зберігання та надання даних, які складають систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників. Реєстр власників іменних цінних паперів (далі – реєстр) – перелік станом на певну дату власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, які обліковуються на їх особових рахунках, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість і вид належних їм іменних цінних паперів;
система реєстру власників іменних цінних паперів (далі – система реєстру) – сукупність даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я, облік усіх змін інформації щодо вищезазначених осіб та цінних паперів, одержання та надання інформації цим особам і складання реєстру (р. I Положення № 1000)
/>Емітент іменних цінних паперів ведення реєстру власників випущених ним цінних паперів має право доручити реєстратору шляхом укладення договору на ведення реєстру. Передача системи реєстру оформлюється актом приймання-передавання. Реєстратор здійснює ведення системи реєстру з моменту підписання сторонами зазначеного акта. Акт приймання-передавання підписується уповноваженою особою емітента, уповноваженою особою реєстроутримувача та містить печатки зазначених юридичних осіб.
Рішення про передачу ведення реєстру приймається загальними зборами емітента. Умови договору на ведення реєстру затверджуються загальними зборами або спостережною (наглядовою) радою у порядку, визначеному статутом емітента. До моменту передачі реєстру відповідному реєстратору емітент і керівник виконавчого органу несуть відповідальність за:
своєчасне формування системи реєстру;
несвоєчасне призначення реєстратора;
передачу йому ведення реєстру від попереднього реєстратора.
Забезпечення ведення реєстру реєстратором здійснюється відповідно до договору між ними за наявності рішення загальних зборів (виписки з протоколу).
Якщо у визначений термін рішення про передачу ведення реєстру новому реєстроутримувачу не може бути прийнято загальними зборами акціонерів, виконавчий орган емітента (правління) за погодженням із спостережною радою (за її наявності) приймає рішення про обрання тимчасового реєстроутримувача та передачу йому ведення реєстру на строк до прийняття рішення про обрання нового реєстроутримувача на найближчих загальних зборах, але не пізніше ніж у двомісячний термін.
Рішення про обрання тимчасового реєстроутримувача та передачу йому ведення реєстру можливе лише в разі:
перевищення максимальної кількості власників іменних цінних паперів для організації самостійного ведення реєстру емітентом;
неможливості ведення реєстру – за рішенням суду; у зв'язку з прийняттям відповідним органом управління реєстратора рішення про припинення діяльності щодо ведення реєстрів, у тому числі при закінченні строку дії ліцензії реєстратора без отримання нової ліцензії; у зв'язку з анулюванням дії ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку – депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів за постановою про накладання санкції за правопорушення на ринку цінних паперів або рішенням Державної комісії;
розірвання в односторонньому порядку з боку реєстратора договору щодо ведення реєстру.
В інших випадках забороняється приймати систему реєстру і здійснювати діяльність з ведення реєстру (п. 2 р. I Положення № 1000)
/>Порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру та/або порядку передачі ведення реєстру (п. 10 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Фінансові санкції у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із зупиненням перереєстрації прав власності на цінні папери такого емітента (п. 10 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Реєстроутримувач – емітент, що має ліцензію на ведення реєстру власників випущених ним іменних цінних паперів, або реєстратор, зберігач активів інституту спільного інвестування, або компанія з управління активами корпоративного інвестиційного фонду відкритого типу;
розміщення цінних паперів – відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником (р. I Положення № 1000)
/>Маніпулювання ринком, використання інсайдерської інформації при здійсненні угод з цінними паперами є недобросовісною практикою ведення бізнесу на фондовому ринку. Метою такого ведення бізнесу може також бути здійснення фінансових операцій, спрямованих на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Так, безпідставне підвищення (зниження) цін з подальшим продажем (купівлею) цінних паперів, укладання договорів купівлі-продажу акцій без перереєстрації прав власності можуть бути використані в кримінальних схемах з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів (Концепція запобігання маніпулюванню ринком цінних паперів, нечесній торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому ринку, затверджена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 14.01.2003 р. № 21, за текстом – Концепція № 21)
/>Маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами (п. 11 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Фінансові санкції у розмірі від десяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 % прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій (п. 11 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Маніпулювання – навмисні або добровільні дії, спрямовані на оману або зловживання довірою (шахрайство) щодо учасників ринку цінних паперів, шляхом установлення контролю за цінами або здійснення штучного впливу на вартість цінних паперів.
Маніпулювання ринком цінних паперів включає купівлю та продаж цінного паперу для створення оманливої уяви активної торгівлі або надання недостовірної інформації про цінні папери емітента, ціни на цінні папери (включаючи інформацію, наведену в рекламі) з метою підвищення або зниження цін, щоб спонукати інших учасників ринку до купівлі або продажу цінного папера, що призводить до цілеспрямованої зміни курсової ціни цінного папера (Концепція № 21)
/>Інсайдерська інформація – будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може суттєво вплинути на вартість цінних паперів.
Інформація щодо оцінки вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на підставі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавством, не є інсайдерською інформацією.
Інсайдеру забороняється:
вчиняти з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочини, спрямовані на придбання або відчуження цінних паперів, яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації; передавати інсайдерську інформацію або надавати доступ до неї іншим особам, крім розкриття інформації в межах виконання професійних, трудових або службових обов'язків та в інших випадках, передбачених законодавством;
давати будь-якій особі рекомендації з придбання або відчуження цінних паперів, щодо яких він володіє інсайдерською інформацією, до моменту оприлюднення такої інформації.
Порядок розкриття інсайдерської інформації встановлюється нормативно-правовими актами Державної комісії.
Професійні учасники ринку цінних паперів повинні повідомити Державну комісію про операції з цінними паперами у разі, коли є підозра про те, що під час здійснення таких операцій використовується або може використовуватись інсайдерська інформація.
Зазначене поширюється також на осіб, які не є інсайдерами, але володіють інсайдерською інформацією і знають чи повинні знати, що ця інформація надійшла від інсайдера.
Відповідальність за протиправне використання інсайдерської інформації встановлюється законом (статті 44, 45 Закону № 3480-IV)
/>Незаконне використання інсайдерської інформації (п. 12 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>У розмірі від десяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 % прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій (п. 12 ст. 11 Закону № 448/96-ВР)
/>Інсайдер – особа, яка має доступ до інсайдерської інформації завдяки тому, що вона є:
власником понад 10 % голосуючих акцій емітента або часток (паїв) у статутному фонді, які мають контроль над емітентом;
посадовою особою емітента;
особою, яка мала доступ до інсайдерської інформації у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків або договірних зобов'язань незалежно від наявності прямих відносин з емітентом, зокрема: юридичною особою, яка перебуває з емітентом у договірних відносинах або прямо чи опосередковано – у відносинах контролю; фізичною особою, яка перебуває з емітентом або юридичною чи фізичною особою, пов'язаними з емітентом договірними відносинами або відносинами контролю, у трудових чи договірних відносинах, або прямо чи опосередковано – у відносинах контролю; державним службовцем; фізичною або юридичною особою, яка перебуває у трудових чи договірних відносинах, або прямо чи опосередковано – у відносинах контролю з особами, які мають намір придбати цінні папери емітента (Концепція № 21)
/>Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у ст. 11 Закону № 448/96-ВР, Державна комісія може зупиняти або анулювати ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, яку було видано такому професійному учаснику фондового ринку. />Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у ст. 11 Закону № 448/96-ВР, Державна комісія може анулювати свідоцтво про реєстрацію об'єднання як саморегулівної організації фондового ринку, яке було видано такому об'єднанню. />Рішення Комісії про накладення штрафу може бути оскаржено в суді. />Штрафи, накладені Державною комісією, стягуються у судовому порядку. />Про накладення штрафів на комерційні банки Комісія інформує Нацбанк України у триденний термін. />Штрафи, передбачені ст. 11 Закону № 448/96-ВР, накладаються головою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, членом Комісії, начальником відповідного територіального органу або за його письмовим дорученням – його заступником після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. />Про вчинення правопорушення, зазначеного у ст. 11, уповноваженою особою цієї Комісії, яка його виявила, складається акт, який разом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи та документами стосовно справи протягом трьох робочих днів передається посадовій особі, яка має право накладати штраф. />Якщо під час проведення перевірки уповноваженою особою Державної комісії було вилучено документи, які підтверджують факт порушення, до акта про правопорушення додаються копії цих документів та копія протоколу про вилучення цих документів. />Вилучення на строк до трьох робочих днів документів, які підтверджують факт правопорушення, проводиться з обов'язковим складанням протоколу, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, повний перелік вилучених документів та день, у який ці документи відповідно до Закону № 448/96-ВР мають бути повернуті. Протокол підписує уповноважена особа Комісії, яка провела вилучення. Представнику юридичної особи, документи якої було вилучено, після закінчення перевірки і вилучення документів надається копія протоколу про вилучення. />Посадова особа Державної комісії приймає рішення про накладення штрафу протягом десяти робочих днів після отримання документів, зазначених у частині другій ст. 11 Закону № 448/96-ВР. Рішення про накладення штрафу оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено штраф, та банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї юридичної особи. [10]
3.2 Правові питання контролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власниківіменних цінних паперів
Історіясучасного фондового ринку України почалась від дня прийняття у 1991 році ЗаконуУкраїни «Про цінні папери і фондову біржу».
Найбільшважливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринкуцінних паперів, державного контролю за випуском та обігом цінних паперів та їхпохідних став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року утвореноДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Було визначено їїзавдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншимидержавними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів.
Основнізавдання Комісії визначені Законом України «Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні», який прийнято у 1996 році.
У1997 році Указом Президента України затверджено Положення про Державну комісію з ціннихпаперів та фондового ринку, в якому, зокрема, зазначено, що Комісія входить доцентральних органів виконавчої влади, підпорядкована Президенту України іпідзвітна Верховній Раді України. У своїй діяльності Комісія керуєтьсяКонституцією і нормативно-правовими актами України.
У2002 році з метою подальшого вдосконалення державного регулювання ринку ціннихпаперів, визначення ефективного механізму реалізації Державною комісією з ціннихпаперів та фондового ринку своїх повноважень та у зв'язку з додатковимифункціями, покладеними Законами України «Про інститути спільногоінвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про обігвекселів в Україні» і «Про фінансові послуги та державне регулюванняринків фінансових послуг» 25.09.02 Президентом України було видано Указ«Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії зцінних паперів та фондового ринку».
Зокрема,Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо вдосконаленнядіяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку»,передбачено:
закріпленнявідповідних повноважень за Комісією з урахуванням прийнятих останнім часомзаконів України;
удосконаленнякерованості системою Комісії;
запровадженнярозподілу повноважень між Комісією як колегіальним органом, її центральнимапаратом та територіальними управліннями.
Комісіяспівпрацює з органами регулювання ринку капіталів інших країн, з міжнароднимиорганізаціями та іноземними інвесторами в рамках чинного законодавствавідповідно до загальнодержавної політики у сфері зовнішніх зносин, яка маєбагатовекторний характер та орієнтована на запровадження в Україні світових стандартіврегулювання економіки.
Протягомусієї діяльності Комісія співробітничає з органами державної влади усіх рівнівнад реалізацією програмних документів загальноекономічого характеру, яківизначають шляхи та пріоритетні напрями прискорення економічних реформ. Середних такі: Послання Президента до Верховної Ради України: «Україна: поступу ХХІ сторіччя. Стратегія соціального та економічного розвитку на 2000-2004роки», Програма економічного і соціального розвитку України у 2002 році,Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, Основні напрямирозвитку фондового ринку на 2001-2005 роки, Заходи щодо детінізації економікита інші.
Комісіяактивно співпрацює з більшістю міжнародних організацій, які діють у галузіринку капіталів та фінансових послуг, включаючи Міжнародну організацію Комісійз цінних паперів (IOSCO), Організацію економічного співробітництва та розвитку(OECD), Міжнародну фінансову корпорацію (IFC), Світовий банк, а також зКомісіями з цінних паперів інших країн та Міжнародними донорськимиорганізаціями, які працюють в Україні.[11]
Середосновних завдань ДКЦПФР ст. 7 Закону України “Про державне регулювання ринкуцінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР визначає і такі, якзахист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припиненняпорушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій запорушення законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку ринкуцінних паперів, що в своїй сукупності, безумовно, передбачає і захист правакціонерів.
Цілямидержавного регулювання ринку цінних паперів відповідно до ст. 2 є в тому числій гарантування прав власності на цінні папери, дотримання учасниками ринкуцінних паперів (до яких, до речі, належать і емітенти) вимог законодавчихактів.
ПрезидентУкраїни своїм Указом від 25 вересня 2002 р. № 861/2002 затвердив Положення проДержавну комісію з цінних паперів та фондового ринку, що сприяло подальшомувдосконаленню ринку цінних паперів, підвищенню ефективності реалізації ДКЦПФРсвоїх повноважень, у тому числі й у галузі захисту прав акціонерів. Отже, які жпереваги ДКЦПФР порівняно з судом як органом захисту прав акціонерів ми можемовиділити? Їх декілька:
–високий професійний рівень представників ДКЦПФ, який дозволяє їм вірноорієнтуватися в ситуації та шукати оптимальні правові шляхи захисту правакціонерів;
–оперативність у роботі. ДКЦПФ не так пов’язана процесуальними строками, як суд.Процес перевірки акціонерного товариства та захисту прав акціонера є коротшимза часом, ніж аналогічна процедура в суді;
–можливість застосування санкцій до фізичних і юридичних осіб за порушення правакціонерів;
–доступність подання заяв та скарг до органів ДКЦПФ;
–наявність широких повноважень у ДКЦПФ та її представників для встановленняфакту порушення права акціонера й відновлення такого права.
Останняскладова є визначальною у виборі акціонером способу захисту своїх прав.Відповідно до законодавства ДКЦПФР здійснює контроль за випуском та обігомцінних паперів, крім приватизаційних; розробляє та організовує виконаннязаходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінніпапери; роз’яснює порядок застосування законодавства про цінні папери; здійснюєметодологічне забезпечення запровадження та розвитку загальноприйнятихпринципів корпоративного управління.
Дляцього ДКЦПФ відповідно до ст. 8 Закону “Про державне регулювання ринку ціннихпаперів України” та п. 5 Положення (затвердженого Указом Президента) наділенадосить широкими повноваженнями. Центральний апарат і територіальні органи ДКЦПФ(управління та відділення) реалізують цілий ряд її прав:
–звертатися до суду й господарського суду з позовами (заявами) в зв’язку зпорушенням законодавства України про цінні папери;
–проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки таревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюютьпрофесійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівнихорганізацій;
–надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринкуцінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов’язкові довиконання розпорядження про усунення порушень вимог законодавства про цінніпапери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинногозаконодавства;
–призначати своїх представників для здійснення контролю за реєстрацієюакціонерів для участі в загальних зборах акціонерів акціонерних товариств;
–надсилати до правоохоронних органів матеріали стосовно фактів правопорушень, заякі передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність, якщо докомпетенції ДКЦПФ не входить накладення адміністративних стягнень за такіправопорушення;
–одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої владиінформацію, документи й матеріали, необхідні для виконання покладених на ДКЦПФзавдань.
Прицьому розподіл повноважень між центральним апаратом ДКЦПФ та її територіальнимиорганами здійснює ДКЦПФ як колегіальний орган з урахуванням вимогзаконодавства.
ДКЦПФпід час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральнимиорганами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим,місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування, щодозволяє їй отримувати різноманітну інформацію про діяльність того чи іншогоакціонерного товариства.
Основноюформою встановлення факту порушення права акціонера є проведення перевіркиповноважними посадовими особами ДКЦПФР. ДКЦПФР своїм рішенням від 17 жовтня1997 р. № 37 затвердила Правила проведення перевірок та ревізій емітентів,осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовихбірж та саморегулівних організацій на дотримання вимог законодавства про цінніпапери. Однією з цілей проведення перевірок є забезпечення захисту інвесторів(акціонерів) на фондовому ринку.
ПрацівникиДКЦПФР та її територіальних органів відповідно до Правил проведення перевірок іревізій у межах повноважень мають право проводити перевірку дотриманняучасником фондового ринку вимог законодавства про цінні папери, вживаючи дляцього всіх передбачених законодавством заходів. До перевірок можуть залучатисяпредставники владних органів, підприємств, організацій тощо.
Правилапередбачають планові та позапланові перевірки ДКЦПФР. У випадку порушення правакціонера він звертається до ДКЦПФР або її територіальних органів із заявою, вякій просить провести перевірку конкретного АТ, вказавши при цьому, які самепорушення законодавства мають місце. Тому в таких випадках найчастішепроводяться позапланові перевірки – перевірки без заздалегідь встановленихтерміну й періодичності, які проводиться в міру необхідності в усіх напрямкахабо з окремих питань за весь або певний період діяльності учасника фондовогоринку. Позапланові перевірки можуть проводитися не лише за заявами й скаргамиПрезидента, народних депутатів та Уряду, й за наявності звичайних скарг надіяльність учасника фондового ринку, в тому числі й емітента цінних паперів –акціонерного товариства. Тому скарги на дії акціонерного товариства маютьнадходити в “масовому” порядку. Чим їх більше, тим більше шансів у акціонерівна взаєморозуміння з ДКЦПФР.
Дляпроведення перевірки створюють контрольно-ревізійну групу, призначають їїкерівника. Крім голови й членів ДКЦПФР, начальників територіальних управліньДКЦПФР, всі інші працівники ДКЦПФР мають право проводити перевірки лише напідставі службового посвідчення та письмового доручення встановленої форми.
Підчас перевірки посадові особи ДКЦПФР, що входять до контрольно-ревізійної групи,мають право:
–безперешкодно входити до підприємства, в установи, організації за службовим посвідченнямі мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведенняперевірки;
–вимагати для перевірки необхідні документи та іншу інформацію в зв’язку зреалізацією своїх повноважень.
Прицьому керівник учасника фондового ринку, що перевіряється, або посадова особа,яка його заміщає, мають забезпечити контрольно-ревізійній групі належні умовидля проведення перевірки, надати місце для роботи, можливість користуватисязв’язком, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру.
Взв’язку з цим акціонерам, права яких порушені, доцільно попередньо детальновказати які саме порушення їхніх прав з боку АТ чи його посадових осібдопущені, які документи це можуть підтвердити, чи є відповідні документи врозпорядженні товариства тощо.
Особливо“небезпечним” правом ДКЦПФР під час проведення перевірок є право вилучати настрок до трьох днів документи, що підтверджують факти правопорушення на ринкуцінних паперів. Контрольно-ревізійна група під час роботи з вилученимидокументами має право робити з них копії, при необхідності залучати до роботи зцими документами інших працівників ДКЦПФР або її територіальних органів,спеціалістів інших установ. Мало того, що ДКЦПФР взагалі може попередньо непопереджати АТ про проведення перевірки, так вона ще й може вилучити документи,які засвідчують правопорушення з боку акціонерного товариства або йогопосадових осіб.
Зарезультатами перевірки контрольно-ревізійна група складає Акт перевірки, якийразом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи йдокументами, що стосуються справи, протягом трьох днів направляється посадовійособі, яка має право накладати штраф.
Вакті про правопорушення юридичної особи мають зазначатися номер, дата, місцейого складання; посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала акт проправопорушення (в разі надання повноважень за дорученням – реквізитидоручення); повну назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ,банківські реквізити, засоби зв’язку; виклад обставин і суть правопорушення; названормативного акта, норми якого було порушено; пояснення особи, щодо якоїскладено акт про правопорушення (її представника); відомості про повторневчинення правопорушень особою, щодо якої складено акт про правопорушення; іншівідомості, необхідні для вирішення справи про правопорушення.
ЕкземплярАкта перевірки під розпис передається учаснику фондового ринку, якогоперевіряла ЄДРПОУ.
Стаття11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”передбачає відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку ціннихпаперів.
Так,ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи за ухилення від виконання абонесвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо ціннихпаперів – у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Застосування цього штрафу є можливим у випадку порушення акціонернимтовариством прав акціонера, передбачених законодавством і статутом, якщотовариство не виконує розпоряджень і рішень про усунення порушень правакціонерів.
Такийштраф накладає Голова ДКЦПФР, член ДКЦПФР чи голова відповідноготериторіального органу після розгляду матеріалів, які засвідчують фактправопорушення. Рішення про накладення штрафу приймається протягом 10 днівпісля отримання документів про правопорушення (акт, пояснення тощо) іоформляються постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладеноштраф, а також банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієїюридичної особи.
Незважаючи на те, що накладені ДКЦПФР штрафи стягуються в судовому порядку, їхрозмір може слугувати певним “стимулом” для акціонерного товариствадотримуватись правомірної поведінки й “не ображати” акціонерів.
НаказомДКЦПФР від 9 січня 1997 р. № 2 (в редакції рішення від 13 лютого 2001 р. № 27)були затверджені Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства наринку цінних паперів та застосування санкцій. Вони визначають порядок і строкирозгляду ДКЦПФР та її територіальними органами справ про порушення громадянами,посадовими особами та юридичними особами вимог законодавства на ринку ціннихпаперів.
Окремимизаходами, спрямованими на відновлення прав акціонерів, є відповідальністьпосадових осіб АТ за адміністративні правопорушення. Так, за ухилення відвиконання або несвоєчасне виконання розпоряджень ДКЦПФР про усунення порушеньправ акціонерів тягне за собою накладення на винних громадян чи посадових осібштрафу в розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Протоколипро вчинення правопорушення складають посадові особи ДКЦПФР у разі виявленняними відповідних правопорушень, а адміністративні стягнення накладає самаДКЦПФР або її територіальні органи. Від імені цих органів право розглядатисправи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення мають ГоловаДКЦПФ, члени ДКЦПФ, голова відповідного територіального органу.
Провадженняв таких справах здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративніправопорушення. При цьому важливим є врахування строків притягнення доадміністративної відповідальності, порядку оскарження рішень про накладенняадміністративного штрафу та інше, оскільки всі ці аспекти визначає саме КпАП, ане законодавство про цінні папери.
Стаття14 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”передбачає застосування кримінальної та майнової відповідальності посадовихосіб за порушення законодавства про цінні папери, куди належать і положення прозахист прав акціонерів.
Якщоговорити про кримінальне законодавство, то передусім слід брати до уваги розділXVII Кримінального кодексу України “Злочини у сфері службової діяльності”, якийпередбачає кримінальну відповідальність службових осіб за зловживання владоюабо службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень(ст. 365), службове підроблення (ст. 366) тощо.
Прицьому службовими особами в розумінні КК України є особи, які постійно читимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно читимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від формивласності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чиадміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки заспеціальним повноваженням.
Прицьому, щоправда, слід зауважити, що заходи із застосування кримінальноївідповідальності до посадових осіб акціонерного товариства, яке порушує праваакціонера, мають більше теоретичний, аніж практичний характер. Притягнутилюдину до кримінальної відповідальності за порушення законодавства про цінніпапери – явище для України поки що екзотичне. Тому захист прав акціонера маєздійснюватись комплексно, тобто з використанням усіх можливих засобів. У такомувипадку значно збільшуються шанси на досягнення необхідного результату –надійного захисту прав акціонера.[12]
 

3.3Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки
Зчасу прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему йособливості електронного обігу цінних паперів в Україні” минуло два з половиноюроки. Розроблено практично всі нормативно — правові акти щодо регулюваннядіяльності Національної депозитарної системи, в яких відтворено міжнароднийдосвід і норми Європейського співтовариства та адаптовано їх з реаліямиукраїнського законодавства. Однак, сподівання на будівництво ринком нормальнодіючої системи обліку прав на ринку цінних паперів, нажаль, не виправдалися.Відсутність достатньої капіталізації учасників ринку та передумов щодо їх консолідаціїдля вирішення стратегічних проблем розбудови в Україні фундаменту фондовогоринку постійно супроводжується конфліктами, байдужістю, “гарячими пресовимикоментарями” і некомпетентністю. Якби в Україні затягнули б з розбудовоювласної платіжної системи важко уявити наслідки цього для фінансової системи івзагалі незалежності країни. При грошовій приватизації відсутність в Українінадійної системи обліку прав за цінними паперами і виконавчої системи щодо угодз цінними паперами може мати не менш фатальні наслідки для безпеки держави. Самеці причини обумовили необхідність відволіктись від нормотворчості і написатиряд статей. Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу.Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, непризводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури,яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальнусфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливостіефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартістьвиробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно упоєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсіввиробництва робить українську продукцію неконкурентною а українськіпідприємства збитковими. З початку реформи у постсоціалістичних країнах СхідноїЄвропи та деяких країнах СНД створення національного фондового ринкувідбувалося водночас з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворійвідповідності до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнароднихфінансових організацій. Як відповідь на глобальні тенденції в Україні булоприйнято Закони “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарськітовариства”. Акцент на біржову торгівлю сприймався як знак ринковихперетворень. При цьому фундаментальні передумови існування біржової торгівлі,які створювались в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якосьсобою. Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовилипояву низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо) інормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону України“Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів в Україні” та Указу Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99“Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України”.
Необхідновизнати, що до сьогоднішнього дня ринкова інфраструктура в Україні формуваласьбезсистемно та контролювалась різними державними установами за принципом “усеми няньок дитина без ока”. За допомогою різних міжнародних організацій вУкраїні намагалися “методом прямого впровадження вживити” ринковіінфраструктури. Кожний з цих інфраструктурних елементів, нажаль, не враховуваву повній мірі українське законодавство і національні особливості. Україна, як іінші постсоціалістичні країни, стала “експериментальним полігоном” щодо“схрещення” континентального і англосаксонського права. Вважалося, щоімплантація ззовні готової системи буде мати користь для країни – реципієнта.Однак “віз і нині там”. Поява цілковито нового фактору на світовому ринку — єдиної платіжної та фондової систем Європи може унеможливити нормальнікореспондентські відносини щодо цінних паперів між фінансовими установамиЄвропи і України та знижує надходження закордонних портфельних інвестицій.
Нажаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної системв Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. Навідміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності булострімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвитокНаціональної депозитарної системи вимагали результати проведення масовоїприватизації. Процеси реформування власності в Україні супроводжувалисьструктурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, якскладової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль,здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало веськомплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвідуінших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдинийшлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Українівикористовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій,а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною формигосподарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних ціннихпаперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обмінуприватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована великакількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не євласниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їмвласністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодостратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр. зазначено:“неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Іїздійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був бизацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва,його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційногопроцесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечитиглибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові таорганізаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічногозміцнення позицій національного капіталу”. Зміна форми управління і неможливістьвласників управляти належною їм власністю призвела до відсутності стимулів дляпокращання показників роботи цих підприємств а навпаки сприяло спадувиробництва. Це призвело до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формоювласності і показниками роботи цих підприємств. Президент України визначивнеобхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошовоїприватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.
Врезультаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:
дієвостіструктури управління виробництвом, які пов’язані із розпорошеністю капіталу;
обігувеликої кількості неліквідних цінних паперів;
облікуправ власності на цінні папери акціонованих підприємств.
Показникирентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвелидо стагнації ринку цінних паперів. Невисока рентабельність капіталовкладень уцінні папери українських корпорацій — одна з причин відтоку капіталу з ринкуцінних паперів, а податки – причина, яка знижує цю рентабельність ще більше.Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованихсфер капіталовкладень. Дрібний або некваліфікований інвестор психологічно ще нестав “господарем” і частіше приймає рішення щодо інвестування за допомогоюспеціалізованих фінансових інститутів. Професійний учасник, який оперує ціннимипаперами у організатора торгівлі цінними паперами, фактично намагаєтьсяобумовити майбутню прибутковість корпорації. Визначення такої ціни — одна зголовних задач професійних учасників ринку цінних паперів, які в Україні маютьневисокий рівень капіталізації.
Стагнаціяукраїнського ринку корпоративних цінних паперів має негативні наслідки дляУкраїни не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власникакорпоративних цінних паперів — держави. Складність визначення справедливої цінина цінні папери поза функціонуючим ринком цінних паперів може призвести дозбитків держави у випадку продажу пакетів цінних паперів. Визначення такої ціни(котирувальної ціни, що формується між попитом і пропозицією, при якомуукладається максимальна кількість угод щодо цінних паперів) можливо дляліквідних цінних паперів у організатора торгівлі цінними паперами. Враховуючице Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодоприскорення приватизації майна в Україні” передбачено вжити заходів длязосередження вторинної торгівлі цінними паперами інвестиційно — привабливихпідприємств виключно на фондових біржах та у ліцензованихторговельно-інформаційних системах.
Відзначаєтьсязагрозлива тенденція зростання кількості правопорушень щодо обліку праввласності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік утричі більше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації праввласності на цінні папери наближається до критичного стану. Указом Президента №1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизаціїмайна в Україні” передбачено пріоритети в діяльності Уряду, серед якихвизначено:
вдосконаленнямеханізму захисту прав дрібних інвесторів
сприяннязалученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленомупорядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємствна внутрішньому і міжнародних фондових ринках;
забезпеченняу процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які маютьстратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольнестановище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), тапродажу акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;
забезпеченняздійснення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі.
Завідсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає прозорістьринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість управильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від ньогоне приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансовудовіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.
Принципцілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонуванняорганізованих ринків на всій території України. Світова практика свідчить, щоринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності,централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин — як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Концентраціякапіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньоїрентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізаціяНаціональної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової іпозабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання таподаткового пресінгу — от далеко не повний, але важливий комплекс мір дляпідйому ринку цінних паперів в Україні.
Національнадепозитарна система повинна для більше половини населення України забезпечуватиоблік їхніх прав власності, а це в грошовому вираженні більше 20 мільярдів гривень.Крім того, для розвитку ринку цінних паперів саме Національна депозитарнасистема забезпечує зниження ризиків інвестиційної діяльності. Указом ПрезидентаУкраїни від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвиткуфондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд головних завдань, якінеобхідно вирішити для розвитку фондового ринку в Україні, серед яких: розбудоваінфраструктури фондового ринку; вдосконалення системи захисту прав інвесторів.
Інфраструктурніелементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системиУкраїни, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національнийдепозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної,облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного,високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цейфундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхіднийрівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій векономіку України. Правові особливості цінного паперу, що перетворюють звичайнізобов'язальні права боржника і кредитора також у майно, підвищують оборотністьцих зобов'язань і, у кінцевому рахунку, роблять фінансові відношення векономіці більш мобільними й ефективними. Однак ця обставина робить цінніпапери відмінними від інших фінансових інструментів (наприклад, грошовихкоштів). Це, у свою чергу, обумовлює необхідність розробки і використанняспеціалізованих способів обігу цінних паперів і обліку прав на цінні папери.Суто кількісні характеристики (35 тисяча емісій цінних паперів і 30 мільйоніввласників цінних паперів) диктують додаткові технологічні вимоги, що визначаютьскладність вирішення всього комплексу проблем, пов'язаного з формуваннямНаціональної депозитарної системи України.
Радянськецивільне законодавство не приділяло багато уваги цінним паперам і розглядало їхяк річ. Наявність в обігу паперових облігацій 3% позики ставили первинниммайнове право на цінний папір. Такий підхід цілком справедливий, якщо ми маємосправу з надрукованими на папері документами – цінними паперами на пред'явника.Саме вони є найбільш яскравим прикладом сполучення зобов'язальних прав, щонадаються емітентом інвестору, і майнових прав на цінний папір. Однак, вУкраїні вся приватизація здійснювалась іменними цінними паперами, за умовипрактично повної відсутності їх правового аналізу. Важливо зауважити, що наданий час обіг (укладання та виконання угод щодо цінних паперів) цінних паперіврегулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, що регулюютьмайнові взаємовідносини. З одного боку загальне законодавство (Цивільний кодексУкраїни, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконнихактів, а з іншого – спеціальне законодавство. Цілком можливо при обігу ціннихпаперів порушити (практично не можливо не порушити) хоча б один з цих актів. Цеможе відбутися незважаючи на Закон України “Про Національну депозитарну системуй особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який також регулює“обіг цінних паперів”. Однак цей закон для багатьох правознавців є чомусьвторинним. І це відбувається незважаючи на п.7 розділу 4 Закону України “ПроНаціональну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперівв Україні” “До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони таінші нормативні акти України, прийняті до набрання чинності Законом України«Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігуцінних паперів в Україні», діють у частині, що не суперечить цьомуЗакону.”
Відсутністьчіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальнихнормативно — правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринкуцінних паперів суб’єктивно.
Українав даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не кажучи продосвід інших країн. Українське загальне законодавство визначає, що обігфінансового інструменту – грошей регулюється спеціальним законодавством ідокументами Національного банку України. Невже у відношенні ще більш специфічногофінансового інструменту –цінних паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тимбільше таке спеціальне законодавство існує а стандарти, встановленіНаціональним депозитарієм України підлягають обов’язковому виконанню всімаучасниками Національної депозитарної системи(Указ Президента України від 22червня 1999 року N 703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеїнеобхідно ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвідінших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення цієїпроблеми.
Створеннячітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання надасть інвесторувпевненість, що в Україні його права власності захищені. У випадку обранняцього шляху вирішення проблем обліку прав, закріплених цінними паперами можливорегулювати спеціальним (чітко визначеним) законодавством.
Відсутністьв Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює необхідністьконцентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо Національногодепозитарію, до компетенції якого відноситься стандартизація депозитарногообліку і стандартизація документообігу. Допомогу у створенні депозитарногообліку в Україні можуть зробити практичні розробки в цьому напрямку іншихкраїнах. Найбільшою проблемою цього напрямку є обмежений доступ українськихфахівців до найкращого практичного досвіду іноземних депозитарних систем, якийє “ноу-хау” і не підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретнихдепозитарних систем може стати за порукою не допущення помилок та підгрунтямдля адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародніринки. При вирішення цієї задачі застосування “під копірку” таких “готовихрецептів” країн із розвинутими ринками цінних паперів повинно враховуватиправові норми України й особливості пост-приватизаційного періоду. Такіпрактичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усьогокомплексу законодавчих і нормативних актів України. Важливу роль у справістворення депозитарного обліку в Україні може зіграти також багатий досвідНаціонального банку України, накопичений при створенні банківської системи, атакож при розробці і впровадженні передових інформаційних банківськихтехнологій (система електронних платежів НБУ — одна з кращих у Європі). ПрезидентУкраїни в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвиткуфондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що розбудова інфраструктурифондового ринку передбачає, зокрема, запровадження стандартів діяльностіпрофесійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінніпапери на основі подальшого розвитку Національного депозитарію України іклірингового депозитарію, запровадження сучасних фінансових та інформаційнихтехнологій.
Стандартизаціяобліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України маєстати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими іЄвропейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного облікубуде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростаннюоперацій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частинибюджету України за рахунок відповідних податків. Стандартизація Національнимдепозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформуватифундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з бокудержавних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. Зметою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієміз залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку іпредставників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандартдепозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалосястворити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як длядержавних так і для корпоративних цінних паперів. Але норми законодавства істандартизація не можуть замінити собою високі технології та програмніпродукти, що мають забезпечити функціонування Національної депозитарноїсистеми. Розбудова Національної депозитарної системи передбачає впровадженнясучасних принципів і технологій, які відповідають тенденціям глобалізаціїринків і в світовому масштабі. Запровадження стандартів має супроводжуватисястворенням системної технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктуриринку цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднанняметодологічної роботи Національного банку зі створенням системи електроннихплатежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій в Україну, вихідцінних паперів українських емітентів на іноземні фондові ринки, буде сприятипрозорості і надійності фондового ринку України.
Постійнаувага Президента України і Уряду до формування фондового ринку в Україні, намій погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових сил для якнайскорішогоподолання проблем на ринку цінних паперів в Україні.

Висновки
Фондовийринок дозволяє зібрати тимчасово вільні кошти і направити їх у найбільш вузькімісця економіки. Причому механізм цей об'єктивний, не залежний від волічиновників. Власник грошей вибирає сферу їх вкладення в залежності від їїінвестиційної привабливості. Перешкодою на шляху такого процесу вільногопереливу капіталів сьогодні в Україні є серйозні недоліки роботи фондовогоринку. Зокрема, незважаючи на урядові рішення, все ще не сформована депозитарнасистема, не відпрацьований механізм роботи зберігачів цінних паперів і т.д. Уцих умовах роль реєстраторів, переоформляти право власності на акції, продовжуєзалишатися досить значною. І в умовах постприватизаційного періоду будезалишатися такою ще досить довго. Дрібним власникам не має сенсу звертатися допослуг депозитаріїв та зберігачів. Таким чином, державне регулювання діяльностіреєстраторів має і ще довго буде мати важливе значення. Антимонопольний комітетУкраїни отримує масу скарг від учасників фондового ринку, яким реєстратористворюють серйозні перешкоди для переоформлення права власності на акції.Описують кричущі факти, коли вартість послуги реєстратора досягає або навітьперевищує ціну пакету акцій, який перереєстровується. Нерідко такі зловживаннязмушують покупця взагалі відмовитися від покупки акцій конкретного емітента.Ніде в світі послуга реєструючої структури не робить впливу на вибір того чиіншого об'єкта інвестування. Покупець орієнтується не на вартість послугиінфраструктури фондового ринку, а на інвестиційну привабливість самогопідприємства-емітента. Реєстратор дозволяє собі зловживання тому, що зазаконодавством емітент може укласти договір на ведення реєстру тільки з однимреєстратором. І якщо я — покупець акцій цього емітента, то я змушенийкористуватися його послугами, вибору у мене немає. Іншими словами, реєстратор ємонополістом на ринку переоформлення права власності на акції конкретногопідприємства. Цей очевидний теза, на жаль, не знаходить одностайної підтримки.Особливо прикро, коли його оскаржують люди, які повинні захищати інтересиучасників фондового ринку. Висловлюється думка про те, що сьогодні на ринкуреєстраторських послуг працює понад 400 реєстраторів. Крім того, ДКЦПФР вжевидала ліцензії на роботу 61 зберігачу, що в певній мірі похитнуло монопольнестановище реєстратора. Однак скільки б господарюючих суб'єктів ні працювало вданій сфері, визначальним критерієм для віднесення цих суб'єктів до числа монополістівє можливість вибору споживачем однієї або кількох структур, які можуть надатийому потрібну послугу. У даному випадку споживач-покупець не може вибиратиодного з 400 реєстраторів: він звертається лише до того з них, з ким емітентуже уклав договір на обслуговування. Теза про монополізм реєстраторівпідтверджується ще і тим, що законом «Про Національну депозитарну систему таособливості електронного обігу цінних паперів в Україні» поставлено вимогу пронеобхідність регулювання цін реєстраторів. Якщо б цей ринок був конкурентним,то така вимога ніколи б не виникло. На конкурентному ринку не може бутирегулювання ціни чиновником, там вона встановлюється в залежності від попиту тапропозиції. На конкурентному ринку підприємець може встановлювати ціну, якайому заманеться. І якщо ця ціна буде непомірно високою, то споживач просто підевід нього до конкурента. Тобто конкуренція просто змусить встановлюватиобгрунтовані ціни. Але якщо ринок монопольний, то споживача треба захищати відзловживань. Є два варіанти такого захисту. Або державне регулювання ціни, аборобота монополіста у вільному режимі без встановлення ціни державою, алереагування на істотні відхилення, зловживання монопольним становищем. Державнерегулювання цін — не кращий метод управління. Не випадково в Україні занаявності 372 монопольних структур на загальнодержавних ринках і 3014 — нарегіональних регулювання цін здійснюється тільки по 7 і, відповідно, 314позицій. На загальнодержавному ринку — це продукція металургійноїпромисловості, на регіональному рівні — це ринки житлово-комунальних послуг,харчової промисловості. Міжнародні фінансові організації в якості одного з умовнадання Україні кредитів висунули вимогу мінімального втручання держави впроцеси регулювання цін. Тому регулюються тільки найбільш проблемні ринки. Такимпроблемним ринком і є одна з послуг реєстраторів. Ціновий свавілля тут бувнастільки болісним для практики, що вилився через тиск виборців на депутатів вухвалення мало не з голосу статті 12 закону України «Про Національнудепозитарну систему...», згідно з якою реєстратор сам встановлює ціну на своїпослуги, але максимальний тариф встановлює ДКЦПФР за погодженням зАнтимонопольним комітетом (проблеми узгодження максимального тарифу описаніавтором в «Української інвестиційної газеті», № 1 від 12.01.99). Позиціякомітету в цьому питанні полягає в тому, що тариф на послуги монополіста засвоєю суттю відрізняється від фіскальних платежів. Це не податок на дохід абомайно, а плата за реальну роботу. Вона не може встановлюватися у відсотках відвартості пакету акцій, право власності на які переоформляє реєстратор.Очевидно, що такий тариф повинен прив'язуватися до собівартості наданої послугиі враховувати розумний рівень рентабельності. ДКЦПФР наполягає на процентному підході,нічим його не обгрунтовуючи. Поки йдуть дискусії про принципи ціноутворення,життя не стоїть на місці. Монополісти продовжують зловживання, про що свідчатьлисти до комітету. Щоб захистити людей, прийнято рішення підійти до цієїпроблеми з іншого боку. Антимонопольний комітет домовився з ДКЦПФР провестиексперимент і на три місяці обмежити тариф на вхід до реєстру номінальногоутримувача величиною не більше ніж 10 грн. Якщо реєстратор непомірно завищуєціну на трансфер, то власник акцій має можливість переходу до зберігачу. Прицьому реєстратор повинен пустити зберігача до реєстру в якості номінальногоутримувача за ціною, що не перевищує 10 грн. У результаті виходить дуже цікаваситуація. Очевидно, що реєстратор, не бажаючи втрачати клієнта, сам погодитьсязнизити свою ціну на трансфер. Моніторинг цього процесу, тобто вивченняповедінки реєстратора в умовах конкуренції з зберігачами, дозволив биекономічно обгрунтувати той максимальний тариф, який необхідно встановитивідповідно до вимог статті 12 зазначеного закону. Метою моєї роботи буловизначення та комплексний науковий аналіз системи нормативно-правових актів, щорегулюють відносини по створенню і функціонуванню правового статусу реєстратораяк учасника Національної депозитарної системи" в Україні, та внесенняпропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства.
Відповіднодо мети дослідження було визначено такі основні завдання, як визначити поняттята ознаки професійних учасників Національної депозитарної системи і здійснитиїх класифікацію; визначити на основі виділених ознак учасників Національної депозитарноїсистеми поняття кожного професійного учасника окремо; систематизуватизаконодавство, що регулює професійну діяльність учасників, визначити тадослідити поняття, принципи та форми державного регулювання професійноїдіяльності, дослідити порядок створення реєстора як учасника Національної депозитарноїсистеми та умови здійснення їх діяльності; здійснити класифікацію і дослідитиобов’язки професійних учасників Національної депозитарної системи, розглянутиїх права; дослідити господарські зобов’язання за участю професійних учасниківНаціональної депозитарної системи виділити та дослідити види відповідальностіпрофесійних учасників Національної депозитарної системи, розробити пропозиціїщодо усунення виявлених прогалин та недоліків регулювання правового становища реєстрівяк учасників Національної депозитарної системи у законодавстві України.

/>Список використанноїлітератури
1.        Закон України «ПроНаціональну депозитарну систему та особливості електронного обігу ціннихпаперів»- Відомості Верховної Ради України (ВВР), -1998,- N 15- ст.67 ЗаконУкраїни «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»- ВідомостіВерховної Ради України – 1996- N 51- ст.292 Положення про порядок отриманнязберігачем, депозитарієм та іноземною депозитарною установою кодівміждепозитарного обліку, затверджене Рішенням Правління Національногодепозитарію України від 08.04.2004 №02/01 (зі змінами та доповненнями).
2.        Порядок прийманняНаціональним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів,затверджений Рішенням ДКЦПФР від 11.01.2002 № 27.
3.        Рішення ДКЦПФР №52 від06.03.2001 «Про Основні напрями розвитку Національної депозитарної системи України».
4.        Рішення ДКЦПФР №64 від11.02.2003 «Щодо захисту прав власників цінних паперів при здійсненнідепозитарного обліку»
5.        Рішення ДКЦПФР від30.06.2005 №351 «Про затвердження Порядку приймання уповноваженим назберігання документів та копій архівів баз даних від зберігача цінних паперівта Порядку взаємодії уповноваженого на зберігання та депозитарію ціннихпаперів»
6.        Стандарт депозитарногообліку №1 «Загальні засади здійснення депозитарного обліку. Балансові рахункидепозитарного обліку», затверджений Рішенням Правління Національногодепозитарію України від 25.10.2000 №25/1.
7.        Концепція розвиткуНаціонального депозитарію України // www.pard.kiev.ua
8.        Сергій Лисенко Про розробкупроекту Державної програми розвитку Національної депозитарної системи Українина 2004-2010 роки // www.ndu.gov.ua
9.        Прес-реліз Національногодепозитарію України Початок здійснення депозитарної діяльності Національнимдепозитарієм України // www.ndu.gov.ua
10.     Прес-реліз відділу зв'язківз громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення таперспективи // www.ndu.gov.ua
11.     Федеральный закон «О рынкеценных бумаг» от 22.04.1996 г. – http//base.consultant.ru Мокогон О. Облігаціїпідприємств // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С. 110-114. Посполітак В.В.Учасники ринку цінних паперів// Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.115-122. ПоповаА.В. Поняття, ознаки та види професійних учасників ринку цінних паперів //Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. С. 348-355. Рішення ДКЦПФР«Про затвердження положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійнудіяльність з цінними паперами в Україні» від 29.07.1998 р. – www.rada.gov.ua. РішенняДКЦПФР «Про визнання такими, що втратили чинність, рішень Державної комісії зцінних паперів та фондового ринку щодо Ліцензійних умов провадження професійноїдіяльності на ринку цінних паперів» від 23.06.2006 р. – http// www.rada.gov.ua. Сітухо О. Деякі проблемні питання правового регулювання організації торгівліцінними паперами // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.125-128. ЛистПрофесійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв «Про отримання інформації зсистеми реєстру» від 14.09.2001 р. – http// www.pard.kiev.ua
12.     Ответственность на рынкеценных бумаг// Сборник систематизированного законодательства – 2006. – №11. –с.69-73. Барановський О.І. Фінансова безпека фондового ринку // ФінансиУкраїни. – 1999. — №1
13.     Гольцберг М.А., Хасан – БекЛ.М. Основы финансового инвестирования. –Киев: МЦПИМ, 1995.
14.     Губський Б.В. Біржовітехнології ринку. – Київ, 1997
15.     Давидов О.І., Зінченко Я.В.Фондові кризи у ринковій економіці //Фінанси України. – 2000. — №3
16.     Жукова Е.Ф. Общая торияденег и кредита. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995г.
17.     «Загальні засадифункціонування Національного депозитарію України», затверджені УказомПрезидента України №703 від 22 червня 1999 року.
18.     Загородній А.Г., Вознюк Г.Л.– Цінні папери. Фондовий ринок. –Термінологічний –словник. – Л.: БаК, 1999г.
19.     Загорський В.С. Цінніпапери. Фондовий ринок. – Наукове видання для студентів економічнихспеціальностей. – Львівська комерційна академія