Найдавніші державні утворення і право на сучасних українських землях

Міністерство освіти на науки України
           Донецький національний університет
                КОНТРОЛЬНА РОБОТА
      по дисципліні «Історія держави та права України»
                                                     Студентка _________________
         Викладач  доц. ____________
                        Оцінка ___________
                                       Донецьк — 2006
 
                                                   Варіант 1
1. Найдавніші державні утворення і право насучасних українських землях. Скіфія. Грецькі міста-держави. Боспорське царство.Висновки.
        Історія державно-правового розвитку натериторії сучасної України бере свій початок від середини І тис. до н.е., колиу народів і племен Північного Причорномор’я з’являються  перші державніутворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинноголаду й встановлення класового суспільства.
Скіфія. У VІІ-ІІІ до н.е. у степових районах Північного Причорномор’я, натериторії сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Кримупанували скіфські племена. Вони займали значну територію від низин Дунаю догирла Дону і Приазов’я.
         У VІІ ст. дон.е. у скіфів утворюється могутній племінний союз. Відомості про основніплемена, які входили у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст… дон.е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфицарські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березінижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також устеповому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, міжІнгулом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-землероби. У басейні ПівденногоБугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. На північ відцарських скіфів (мабуть, у межах степової смуги України) розташувалися скіфи-хлібороби(орачі). Геродот вважав скіфів одним народом, але спосіб життя, господарюваннядоводить протилежне. На думку деяких вчених, більш імовірно, що скіфів-орачівможна вважати прапращурами українського народу.
    У VІІ-VІ ст. до н.е. більшість скіфськихплемен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщинного ладу.
     Родові зв’язки все ще були сильні. Рід,родова община володіли землею, виділяючи кожній патріархальній сім‘ї ділянку земліза жеребом. Приватної власності на землю в цей час не існувало. У скіфськомусуспільстві VІІ-VІ ст. до н.е. вже можна виявити ознаки, що свідчать пророзклад родового ладу. З’являються у скіфів і раби, яких вони захоплювали підчас численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії буланезначною.
     Досягнутий скіфами сходинці розвитку відповідалай організація управління у формі військової демократії. Найважливіші питаннярозглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися радиродових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзіналежала військовим вождям – „царям”, які очолювали скіфське військо під часпоходів. Влада царів передавалась у спадщину, але кандидатури „царя” та його спадкоємцявсе ще затверджувалися  народними зборами.
     Розвиток виробництва, зростаюча майнова йсоціальна диференціація, процес класоутворення, що розпочався, сприялипосиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадковоїзнаті та дійсної царської влади. Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфськомусуспільстві, війна скіфів з військами перського царя Дарія І у 514-513 рр дон.е. Боротьба з Дарієм І, що закінчилась перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфськогосоюзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії.
       На рубежі VІ-ІV ст… до н.е. скіфськийцар  Атей усунув інших „царів” і узурпував усю владу. Атей прожив довге життя ів 40 р. VІ ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну – відАзовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр державиАтея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст… до н.е. виникло великеукріплене поселення – Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н.е.з македонським царем Філіпом ІІ закінчилася поразкою і смертю Атея. Незважаючина смерть Атея. Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значнозменшилися. Скіфія залишилася все ще сильною в економічному і воєнному відношеннях.Як свідчать писемні й археологічні джерела. Царство, створене Антеєм, існувалоз VІ до ІІІ ст. до н.е.
      Більш міцною була Скіфська держава зцентром у Криму, що склалася близько ІІІ ст. до н.е. Столицею нової державистало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) – з міцнимимурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Воно проіснувало аж додругої половини ІІІ ст. н.е. і було знищено готами.
     Рівень господарського життя населення Скіфіїна той час був досить високими. Панівне становище в економіці займало орнеземлеробство і скотарство. Скіфи орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб,а й на продаж. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники.Значних успіхів набувало у скіфському суспільстві також виробництво шкіри,ткацтво та ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами.Успіхи в економічному розвитку стали основою для зростання майнової нерівностій соціальної диференціації.
      Нижню сходинку соціальної градації скіфськогосуспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів – військовий полон,підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальноїролі, хоча кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вонивикористовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби та ін. Часто вонивиступали як товар у торгівлі з грецькими містами.
     Скіфське царство може бути віднесено додержав рабовласницького типу. За формою правління це була одна з різновидіврабовласницької монархії. Главою Скіфської держави був цар. Влада йогопередавалася у спадщину. Цар також здійснював судові функції. Навколо скіфськогоцаря утворювався апарат державного управління. Як і у багатьох інших народів, вінскладався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових.За свідченням грецького історика і географа Стратона (63 р. до н.е.-23 р.н.е.), у ІІ ст… до н.е. скіфи у Криму знаходилися „під владою Скілура і йогосинів з Палаком на чолі”. А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят,за іншими – вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі  царя. Цим тежпояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільшвпливові помічники правителя входили до складу царської  ради.
Проте виникнення державного апарату не знищилоповністю колишню родову організацію. Її пережитки ще тривалий час давалисьвзнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.Перші паростки державності на території сучасної України з’явилися саме у скіфськічаси.
Основним джерелом права у скіфів був звичай,перетворений згідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Поряд іззвичаєм досить рано з’являється й інше джерело права – правила, встановленіцарською владою. На великий території Скіфської держави зберігалися групинаселення, які жили за своїми законами. Норми скіфського права захищалиприватну власність на худобу, візки з пересувними жителями, домашні речі, рабів.Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становилизброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належалацарю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.Зобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажута ін. Звичайно договори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад,при укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. На практиці відмовавід сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, якісупроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених знаступним перетворенням їх у рабів. Шлюбно-сімейне право базувалося напринципах патріархату. Відлік родоводу провадився по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша жінка займала привілейованестановище.
Грецькі міста-держави. Перше поселення грецьких колоністів з’явилося  ще у VІІ ст. До н.е. наневеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману.
У VІ ст… до н.е. вже було засновано ряд міст:на березі Бузького лиману – Ольвія, у східному Криму – Феодосія, Пантікапей (намісті сучасної Керчі). Пізніше ( в останній чверті  І ст… до н.е.) виникаютьХерсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших.
Свого розквіту грецькі міста-держави досягаютьу V-ІV ст… до н.е., після чого починається їх занепад. Він був зумовленийрядом факторів: появою у Причорномор’ї  нових великих племінних об’єднань,пересуванням кочових племен, загостренням внутрішніх класових суперечностей у містах-колоніяхта ін. Залежність від Римської імперії, що розпочалася з І ст. н.е., не могла істотнозмінити це становище, оскільки римляни розглядали ці міста лише як джерелоодержання продуктів і рабів, як передаточні пункти у торгових і дипломатичнихзносинах з „варварським світом”, а тому процес романізації незначною міроюзачепив грецьке населення античних міст-держав Північного Причорномор’я.
У ІІІ ст… н.е. міста-колонії на території ПівнічногоПричорномор’я виступають у період загального економічного та соціально-політичногорозкладу, що призвів через сто з лишнім років до остаточної загибелі. Найсильнішогоудару міста зазнали від навали готських і гунських племен. У ІV ст… припиняєсвоє існування як місто-держава Ольвія. Херсонес, хоч і вцілів, але потрапив підвладу Візантійської імперії. Відомий як місто Корсунь, він був знищенийзолотоординськими завойовниками в середині XV ст… Така ж  участь спіткала Пантікапейі Феодосію.
Державний лад грецьких міст Причорномор’ябудувався на тих же засадах, що і політичний устрій античних полісів Греції. Заформою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками.Причому, якщо у V-ІІ ст… до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальнароль у політичному житті належала демосу, то, починаючи з І ст. до н.е., основніпосади і фактичне опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей,влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіказамінюється аристократичною.
Вищим органом державної впади у містах ПівнічногоПричо­рномор’я були народні збори, які, наприклад у Ольвії, скороченоназивалися «Народ». У роботі цих зборів брали участь лише повноправнігромадяни міста (як правило, греки), які досягли 25 років. Раби, чужоземці, жінкибули усунуті від управління. Прак­тично це були збори міської общиниповноправних вільних грома­дян. Саме такими були збори ольвіополітів — екклесія.
Народні збори, яким були надані законодавчіфункції, прий­мали декрети і постанови. В Ольвії ці документи висікали на каменіі виставляли на горі — громадському центрі міста. На зборах вирішувалися всі найважливішіпитання внутрішньої та зовнішньої політики: регулювання морської торгівлі,прийняття у громадянст­во, нормування грошової системи, укладання зовнішньополітичнихугод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагороджен­ня грамотамигромадян, які мали відповідні заслуги перед містом, та ін. До компетенціїнародних зборів входили також вибори поса­дових ocі6 і контроль за їхньою діяльністю.
Значну роль в управлінні відігравала такожРада міста, яка була постійно діючим органом влади. Обиралася вона народнимизборами і являла собою виконавчу владу. Рада міста готувала рішен­ня народнихзборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльністьвиборних посадових осіб. Керував роботою цього органу голова Ради, великимвпливом користувався її секретар. Обиралися вони на один рік.
У Херсонесі законодавчий процес мав такийвигляд. Проект декрету розробляла спеціальна комісія, до складу якої входилитри номофілаки і дюйкет («той, хто стояв на чолі управління»). Підго­товленийтаким чином декрет передавався до Ради, а потім надхо­див до народних зборів.Характерно, що на розгляд Ради і народних зборів пропонувалося вже готове рішення,яке приймалося без будь-яких змін і доповнень. У результаті декрет видавався відімені «Ради і народу».
Третьою ланкою міського управління були виборніколегії — магістратури а6о окремі посадові особи-магістрати. Обрані з числа повноправнихгромадян магістрати очолювали окремі галузі управ­ління. Вони займалися фінансами,роботою судових уставів, війсь­ковими справами. Найбільш впливовою серед міськихмагістратур була колегія архонтів. Вона складалася з п'яти-шести чоловік,очолював її перший архонт. Колегія архонтів керувала усіма інши­ми колегіями,могла скликати у разі необхідності народні збори. Магістратом з справ культубув базілевс, ім'ям якого позначався рік. Питаннями оборони відала авторитетнаколегія з шести стра­тегів. Щоправда, військами міста командував перший архонт.Пра­вовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних радників.
          Агораноми таастіноми наглядали за порядком в місті, станом шляхів і громадських будівель,перевіряли правильність мір і ваги у Херсонесі вони, крім цього, контролюваликерамічне виробниц­тво, ставили тавро на всі вироби з кераміки. Доекстраординарних магістратів можна віднести епімелетів, які стежили за вжиттямтермінових заходів, виконували спеціальні державні завдання".
Особлива увага приділялася фінансовим справам,у тому числі регулюванню грошового обігу. Наприклад, у Херсонест така впли­вовапосадова особа, як діойкет, була найвищим фінансовим магістратом, що контролювавдержавні доходи і витрати. Крім того, існували нижчестоящі фінансові магістрати- скарбники.
Основу державного бюджету Ольвії становили єдинасистема ввізних і вивізних мит на товари, а також різні види податків. Збиранняїх звичайно віддавалося на відкуп. Всіма грошовими надходженнями у міську казнузаймалися спеціальні колегії «семи» і «дев'яти». Значноюстаттею доходів у містах Північного Причор­номор'я, особливо в останні століттядо нової ери, були пожертву­вання багатих громадян, які вносили гроші у міськуказну, безплат­но забезпечували місто хлібом у неврожайні роки. Народні збори іРада міста нагороджували таких громадян почесним декретом, зо­лотим вінком абостатуєю. Подібних почестей міг удостоїтися й іноземець, який зробив містувелику послугу. Йому надавалися торгові привілеї та права громадянства.
В античних містах-державах функціонував суд.Так, в Ольвії суд складався з декількох відділів, кожний з яких відав певнимколом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.
         У перших століттяхнашої ери міста-держави Північного Причорномор'я змогли зберегти колишню поміснуструктуру управління.  
Спроби вчинити державний переворот, як цебуло, наприклад у Херсонесі в ІV ст. до н.е. і І ст. н.е., закінчилися невдачею.І все ж певні зміни відбувалися: здійснювалася аристократизація міського управління,вищі адміністративні посади передавалися невеликгй групі аристократичних сімейтощо. Так, у Херсонесі під тиском римських властей відбувалося скорочення кількостімагістратур, заміщення вищих магістратур римськими громадянами з числа місцевихжителів, зосередження влади в руках першого архонта.
Про посилання аристократизації державного ладусвідчить і така немаловажна обставина: в Ольвії приблизно до середини ІІІст.до н.е. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропону­валисяприватними особами. Псефісми поділялися на дві категорії ­проксенічні та почесні.Починаючи з середини ІІІ ст. до н.е., усі проксенії висуваютьсяприватними особами, а почесні декрети — ­різними коленями магістратів, окремимичи їх сукупністю: архонта­ми, архонтами і колегією «семи», комісією сінедрів.Таким чином, приблизно з середини Ш ст. до н.е. прерогатива вносити у Раду тадалі в народні збори проекти відповідних постанов (почесних декретів, законівта ін.) відбирається ольвійськими колегіями магістратів у приватних осіб, заостанніми ж резервується лише право виступати ініціаторами пропозицій зі скромнихпроксенічних псефісмів.
В основу права міст Північного Причорномор'ябуло покладе­но правову систему афінської рабовласницької демократії. Разом зтим на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї і традиції місцевих племен,які перебували у сфері впливу цих міст­-держав або проживали по сусідству зними.
Основними джерелами права у зв'язку у цим булизакон и народних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій посадо­вих осіб,а також місцеві звичаї.
Правовій регламентації підлягали майнові відносиниіснувала приватна власність на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Землямогла знаходитися як у приватній власності, так і в держав­ній. У Херсонесі,наприклад. Клери належали приватним особам, але могли бути і власністю держави.Про не свідчить херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельнихділянок. Поряд з приватними рабами були також й міські раби. У Херсонесіпрактикувався відпуск на волю у формі посвяти раба якомусь божеству. Причомухрам або релігійна громада ставали ніби покро­вителями вільновідпущеника. ВОльвії у 331 р. до н.е., коли місто
було оточене військами Запріона, одного звоєначальників Олек­сандра Македонського, міська влада була змушена піти натакий надзвичайний захід, як відпуск рабів на волю.
Розвинутим було зобов'язальне право. Жвавазовнішня торгів­ля, роль купецтва в економічному житті міст — зумовили появутаких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополітПротоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі сумигрошей, коли місто перебувало у важкому становищі. Як правило, більшістьважливих угод купівлі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах,у присутності чиновників, відку­пщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі,наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або навулиці, продавець заявляв про це агораномам, вказував розмір одер­жаної суми іразом з покупцем сплачував податок.
Відома була і оренда землі. Поширеною вонабула в Херсонесі, де громадяни легко здавали в оренду свої земельні ділянки.Прак­тикувалася тут і наймана праця.
Щодо злочинів і покарань, то згідно з такою епіграфічноюпам'яткою як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стоялизлочини державного характеру. До них можна віднести: змову, спроби поваленнядемократичного ладу, розголо­шення державної таємниці. Суворому покаранню піддававсякож­ний, хто зраджував ворогам місто або його володіння, замишляв щось протиХерсонеса або його громадян. Захищалася, зрозуміло, і приватна власність.
До вільних людей застосовувалися такіпокарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація майна. Фізичне знищенняповсталих рабів свідчило про те, що панування рабовласницького ладу обері­галосятут, як і в метрополії, найжорстокішими покараннями.
Боспорське царство.У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полісів, котрі булирозташовані по обох берегах Керченської протоки. Ви­никло Боспорське царство,яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. У серединіІV ст. до н.е. після об’єднання ще кількох грецьких міст Боспор перетворився узначну за своїми розмірами державу, шо займала весь Керченський півострів,Таманський півострів з береговою смугою до Новоросійська, а також прилеглу до Таманітериторію низу Кубані і східний берег Азовського моря. До її складу увійшливеликі міста-держави Північного Причорномор'я (Фанагорія, Гермонасса. Феодосія),невеличкі міські центри (Мір­мекій, Німфей, Kіммepік та ін.), а. крім того,-землі, заселені численними племенами синдів, торетів, дандарієв і псесів, якіне мали ще своєї державності. Процес становлення держави у скіфсь­ких племен — основної частини населення Керченського півост­рова, тільки починався. Центромцієї території було місто Панті­капей (сучасна Керч), яке займало дуже вигідне місцев економіч­ному і воєнному відношеннях. Воно й стало столицею Боспорськогоцарства.
        Свого розквітуБоспорське царство досягає у ІV-ІІІ ст. до н.е. Саме  до цього часу відноситьсяспроба Боспору поширити свою владу і вплив на все узбережжя Чорного моря. Алевже з ІІІст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового занепаду:спостерігається економічне ослаблення царства, країна зазнає важку фінансовукризу, загострюються класові суперечності, спалахують, повстання рабів. Хоча фінансовітруднощі й були подолані, а повстання рабів і Підкорених скіфських племен, щоспалахнуло у Пантікапеї у 107 р. до н.е., жорстоко придушено, колишнього процвітанняБос­пору повернути не вдалося.
На початку І ст. до н.е. понтійський цар МітрідатVІ Євпатор о6'єднав під своєю владою 6ільшість держав Північного  Причорно­мор’яу тому числі і Боспорське царство. Шоправда, Боспор знахо­дився у складі Понтійськоїдсржави недовго. Після поразки і загибелі Мітрідата VІ у боротьбі з Римом усередині І ст. до н.е. він опинився під владою римлян. Поступово залежність відРиму стала слабшати Боспорське царство накопичувало сили. Однак у середині ІІІст. н.е. на нього нападають готські племена. Наслідком цього стала загибельзначної кількості дрібних боспорських поселень розорення і занепад великих міст.Останній удар по царству був завданий гуннами. Кочові орди гуннів і підвладнихїм племен вторглися сюди в останній чверті ІV ст. і учинили жахливий погром.Боспорське царство було зруйно­вано. 3 VІ ст. Боспор увійшов як безпосереднєволодіння до складу Візантії. На цьому його існування припинилося.
Соціально-економічні відносини у Боспорськомуцарстві були такими ж, як і в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племіннихсоюзах, котрі входили до його складу.
Економічну основу Боспору становило розвинутеземлеробст­во, яке не тільки давало продукти харчування для власного населен­ня,а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогос­подарських продуктів.Густа мережа сільських населень покривала його територію. Родючий грунт сприявведенню зернового госпо­дарства, садів і городів. Жителі Боспору до ІІІст.до н.е. перетво­рили виноградарство в одну з основних галузей господарства, авиноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивало­ся такожтваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства булорибальство.
У містах процвітало ремісниче виробництво, щодосягало у багатьох галузях високого рівня. Одним з провідних ремесел сталокерамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які оброб­ляли залізо ібронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій.Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробни­цтво. Ніде в античному світі нематакої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у ПівнічномуПричорномор’ї.
3 ІV ст. до н.е. Боспор стає основнимпостачальником антич­них товарів у північночорноморські степи.
Широка зовнішня й внутрішня торгівля, яку вівБоспор, ви­магала створення власної монетної системи. Пантікапей почавкарбувати срібну монету вже в VІ ст. до н.е., інші боспорські міста — у V ст.до н.е. Надалі право власного карбування було закріплено тільки за Пантікапеєм,срібна та золота монети якого стали загаль­нодержавними.
Основним класовим поділом в Боспорськомуцарстві був роз­кол на рабовласників і рабів, вільних і невільників.
Пануючий клас складався з правителів з їxоточенням, чинов­ників державного апарату, купців, власників кораблів,земельних ділянок, ремісничих майстерень-ергастерій. Серед експлуататорів булочимало із скіфської та меотсъкої знаті, які засвоїли грецьку культуру іперетворилися у таких же рабовласників, як і грецькі аристократи Саме цярабовласницько-купецька знать, як грецька, так і місцева, відігравала вирішальнуроль у житті Боспорського царства.
Основною формою соціальної залежності уБоспорській дер­жаві було античне рабство. Рабами ставали полонені, яких захоп­лювалиу сутичках із сусідніми племенами. Боспорські купці купу­вали рабів у кочівників.Рабська праця використовувалась у реміс­ничих майстернях, у виноробстві, на різнихпромислах, будівельних роботах. Багато рабів було зайнято у домашньомугосподарстві. Працювали вони і у сільському господарстві, але тут їх кількістьбула незначною.
Раби становили основну продуктивну силубоспорського сус­пільства. Однак у землеробстві були й інші форми залежності іексплуатації. Поряд з рабською тут використовувалася праця залеж­ногонаселення. Звичайно — із залежного сільськогосподарського населення збираласяподать натурою за право обробки земель, власниками яких були боспорськіправителі та великі землевласни­ки. і все ж основною соціальною суперечністюБоспорського цар­ства було протистояння рабів і рабовласників. Найяскравіший ви­развоно одержало у повстанні в Панпкапеї у 107 р. до н.е., коли прапор повстанцівпідняв «раб, якого вигодували у палаці Періса­да», Савмак — скіф запоходженням.
Державний устрій Боспорського царства нелишався незмін­ним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів,кожний з яких збігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характервлади перших правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Уcі вонивважалися архонтами Панпкапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецькихдержавах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона малахарактер спадкової впади. У 438 р. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів,засновником якої став Спарток. Коли його наступникам у ІV ст. до н.е. вборотьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великийторговий центр, як Феодосія, вони стали називатися «архонтами Боспору і Феодосії».Відомим був тут інститут співправителів, Так, у середині ІV ст. до н.е. набоспорсь­кий престол вступили одночасно Спарток ІІ і Перісад І. Знову відбулисядеякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися «архонтами Боспору іФеодосії і царями підвладних племен». Под­війний титул зберігався допочатку ІІІст. до н.е., доки Спарток ІІІ(304-284 рр. до н.е.)не відмовився від нього і не став іменувати себе «царем Боспору», якназивалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися деякі формисамоврядування й демок­ратичні установи, що виникли у ранній період існуваннягрецьких міст у Причорномор'ї Боспорська держава перероджувалась у мо­нархію.
У перших століттях нашої ери цар Боспору стаєнеобмеженим главою держави, розпоряджається всіма матеріальними та людськи­миресурсами царства. В його руках зосереджується верховна влада, командування військом,судові і навіть жрецькі функції. Прави­телів оточує пишна шана, вони стаютьволодарями великих земель­них угідь, найбагатішими торговцями, власникамимайстерень і промислів. Опинившись у залежності від Риму, вони стали носити офіційнийтитул «друга кесаря (римського імператора) і друга рим­лян», Привступі на престол боспорський цар обов'язково здобував затвердження відримського імператора і регалії своєї влади — курульне крісло, скіпетр та ін. 3початку ІІІст. н.е., коли царі підкорили скіфські володіння у Криму,правитель Рискупорид ІІІбув названий в одному і з написів не тількицарем Боспору, а й царем тавро-скіфів.
Центром державного апарату був палац боспорськогоцаря, де вирішувалися всі питання управління. Палац охоплював найближчеоточення правителя — військову і цивільну знать. Особливу роль при цьому відігравалиглава палацу (дворецький) і особистий цар­ський секретар.
Існувало багато усякого роду управителів:охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворнічини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державамизабезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомітакті військові посади: стратег грома­дян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін.Одним з вищих воєначальників був лохаг.
До складу Боспорського царства входили якгрецькі міста, так і землі, заселені скіфськими та меотськими племенами.Спочатку деякою автономією користувалися міста: у них зберігалися традиції помісногосамоврядування у вигляді народних зборів, ради, вибор­них посад. Певна автономіябула у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Так, у деяких ізплемен, що визнали впаду боспорського царя, залишалися свої власні царки абовожді. Вони були зобов’язані платити боспорським правителям данину хлібом та іншимипродуктами, але у внутрішньому житті зберігали свій племінний устрій і звичаї,свій спосіб життя, родовий побут.
Однак поступово і міста, і місцеві племенастали втрачати свою колишню владу і елементи автономії. У перших століттяхнашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатисяцарським намісникам. Органи міського самовря­дування ліквідуються. Відбуваєтьсябюрократизація і аристократи­зація державного апарату.
Військова організація Боспорського царствамала таку струк­туру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, булинайманці, головним чином греки і фракійці. У складі боспорських військ булитакож воїни з підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалосяополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовийфлот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші наутримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усьогорабовласницького світу проти «варварських» племен на крайньому північномусході цього регіону.
Збереглося надто мало відомостей проБоспорське право. Його джерела,  крім законодавчої діяльності царів Боспору,були право грецьких міст-полісів, що входили до складу Боспорського царства, ізвичаї місцевих племен. Певний вплив мали також інститути римського права.
У Боспорському царстві існувала як державна,так і приватна власність на землю, худобу, рухоме майно. Здебільшого власникамиземлі були боспорські правителі. Так само розрізнялися палацові й приватніраби.
Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішняторгівля, наявність власної монетної системи стимулювали розвиток договір­них відносин:купівлі-продажу, дарування, позики тощо. Найбільш небезпечними злочинамивважалися: повстання, змова проти царської влади, зрада та ін. Відомі були злочинипроти власності, проти особи. Як покарання практикувалися: смертна кара, конфіскаціямайна, штрафи.
Висновки. У І тис.до н.е. на землях сучасної України відбувалися важливі події. Її територіюзаселяли різноманітні етнічні спільності, народи, племена, хвилями просувалисячисленні кочівники. Всівони зали­шали свій слід в історії, вступаючи вконтакти між собою, виливали на економічний, соціальний, культурний розвиток, утому числі і ранньослов’янського населення Середнього Подніпров'я. Важливу рольу цьому процесі взаємного впливу і збагачення відігравали державні утворення,які сформувалися у цей час: на теренах України: Скіфська держава, грецькі міста-державиПівніч­ного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали і розвивались сталіекономічні і політичні взаємовідносини між цими державни­ми центрами івойовничими степовиками, а також землеробами українського Полісся та Лісостепу.Так, Скіфська держава склада­лася з значної кількості місцевого населення, відомогопід назвою скіфів-орачів. Постійні зв'язки з населенням Подніпров'я, носіями Черняхівськоїкультури, різними етнічними групами Таври підтри­мували грецькі міста-держави ПівнічногоПричорномор'я. Завдяки цьому місцеве населення — східні слов'яни — знайомилосьз пере­довим для тих часів грецьким та римським технічним і культурнимнадбанням, а також політичними та правовими інститутами.
Скіфи, греки, римляни — всі вони на різних етапахчерез свої державні утворення впливали на розвиток місцевого населення, напевний час або назавжди стаючи його частиною.
ЛІТЕРАТУРА
1.        Хрестоматія з історії держави і права України — Том1. З найдавніших часів до початку XX ст..: Навчальний посібник для юрид. вищих іфак.: У 2 т./В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондентаАкадемії правових наук україни В.Д. Гончаренка.- К.; Ін Юре.-1997.
2.        Історія держави і права України. Частина 1: Підруч.для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов,В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й.Рогожина.- К.; Ін Юре, – 1996.
3.        Історія держави і права України. Частина 1: Підруч.для юрид. вищих навч. закладів і фак. / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д.Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина.-Х.: Основа, – 1996.