Курсова робота
З міжнародного приватногоправа України
На тему:
Міжнародні перевезенняпасажирів, вантажу та багажу
Київ 2011 р.
План
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристикаміжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
1.1 Поняття міжнароднихперевезень
1.2 Особливості колізійногорегулювання міжнародних перевезень
Розділ 2. Окремі види міжнароднихперевезень
2.1 Міжнародні морськіперевезення
2.2 Міжнародні повітряні перевезення
2.3 Міжнародні залізничні перевезення
2.4 Міжнародні автомобільні перевезення
2.5 Міжнародне перевезенняводними шляхами
2.6 Міжнародні змішані перевезення
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільноговиробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільноговиробництва в перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюєтьсявідповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягненьнауково-технічного прогресу і забезпечується державою(Ст. 1 ЗаконуУкраїни “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р.)[1].
Згідно зі ст. 21зазначеного Закону єдина транспортна система України охоплює: транспортзагального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний,а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловийзалізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхисполучення загального користування.
Транспорт має обслуговувати усі галузі суспільноговиробництва. За допомогою транспортних засобів суб’єкти господарювання надаютьдва різновиди послуг: перевезення вантажу, пасажирів та їх багажу, такожтранспортування нафти, природного газу, електроенергії тощо.
Розділ 1.Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
1.1 Поняття міжнародних перевезень
Міжнародним перевезенням вважаєтьсяперевезення вантажів і пасажирів між двома чи кількома державами, щовиконується на умовах, встановлених міжнародними угодами (транспортнимиконвенціями), укладеними цими державами.
Російський правник О.М. Садіков відмічає, щодоставка вантажів та пасажирів на територію іноземної країни може мати місце удвох різних за своїми юридичними умовами ситуаціях:
а) при відсутності угоди щодо міжнародногосполучення та
б) при наявності двосторонньої абобагатосторонньої угоди щодо даного питання.
Від цих обставин залежить правовий режимперевезень між сторонами. На залізничному транспорті при відсутності угодивідносно міжнародного сполучення, перевезення за кордон повинні здійснюватисяза допомогою укладення декількох договорів перевезення за правиламизаконодавства країн – учасниць перевезень. На інших видах транспорту(автомобільному, морському, повітряному) транспортні засоби однієї країниможуть пересікати державний кордон лише при наявності відповідного дозволукомпетентних органів іншої держави. Для усунення як названих так й іншихускладнень практика пішла шляхом укладення міжнародних угод для міжнароднихперевезень вищевказаними різновидами транспорту. Вчений дійшов висновку, що дляміжнародних перевезень (міжнародного сполучення) властива не одна, а двіознаки: це перевезення, які, по-перше, здійснюються між двома та більшекраїнами, по-друге, виконуються на умовах, встановлених міжнародними угодами.При цьому, однак, слід мати на увазі й ту обставину, що сполучення між країнамиможуть практично здійснюватися й без укладення міжнародних угод, а на підставінорм внутрішнього права[2].
На нормативному (національному) рівні не маєзагального визначення міжнародного перевезення, ми можемо зустріти в окремихконвенціях лише визначення міжнародних перевезень, що здійснюються тими чиіншими різновидами транспорту. Спробу їх узагальнення було зроблено упідручнику з міжнародного приватного права Ю.Г. Федосєєвої. Авторка пропонуєпід міжнародними перевезеннями розуміти переміщення вантажів або пасажирів, якездійснюється за допомогою будь-якого виду транспорту, якщо таке переміщення маєміжнародний характер: місце відправлення та місце призначення знаходяться натериторії різних країн або саме переміщення здійснюється на території іноземноїкраїни, а також інші аналогічні ситуації.
Ю.Г. Федосєєва підкреслює й ту обставину, щодля визнання перевезення міжнародним не має юридичного значення фактичнездійснення перевезення, оскільки за різними причинами, остання взагалі може невідбутися — достатньо факту укладення договору перевезення[3].
Нарешті, хотілося б сконцентрувати увагу наспіввідношенні таких понять як “договір міжнародного перевезення” та“зовнішньоекономічний договір. Так, лише ті договори міжнародного перевезенняза своєю правовою природою є зовнішньоекономічними, за якими надаютьсятранспортно-експедиційні послуги. У деяких транспортних конвенціях, якіприсвячено міжнародному перевезенню вантажу тим чи іншим видом транспорту,відмічено, що їх норми не розповсюджуються на відносини, які випливають зукладення договорів перевезення обладнання, меблі з метою переїзду і т. ін.
Крім того, навіть договори міжнародногохарактеру на надання транспортно-експедиційних послуг мають істотну відмінністьвід інших зовнішньоекономічних договорів. Як з нормативного, так із науковихвизначень зовнішньоекономічного договору, випливає, що його суб’єктами(сторонами) є комерційні підприємства, які знаходяться у різних країнах. Деяківчені, моделюючи визначення тих чи інших різновидів договорів міжнародногоперевезення, які мають зовнішньоекономічну природу, використовують саме цейкритерій. Так, наприклад, Діковська І А. при визначенні договору повітряногочартеру у міжнародному приватному праві, зазначила, що показниками міжнародногохарактеру договору повітряного чартеру може бути різна національна належністьсторін договору або розташування на території різних країн пункту відправленнята пункту призначення чартерного перевезення чи, якщо пункт відправлення тапункт призначання знаходяться на території однієї країни, узгоджена зупинка натериторії іншої країни[4].
Ми вважаємо, що ознака національної належностісторін договору, як для зовнішньоекономічних договорів на транспортнеекспедирування, так і для договорів щодо міжнародного перевезення пасажирів, немає ніякого значення. Вирішальним у даній ситуації є факт укладення договоруперевезення, який передбачає перетинання кордонів не менше ніж двох країн та,відповідно до положень якого пункт відправлення та пункт призначеннязнаходяться на території різних країн або (та) передбачається транзитна зупинкана території іншої країни. Отже, на нашу думку, лише юридичний факт — укладеннядоговору відповідного змісту (без альтернативно) у даному випадку виступає уякості “іноземного елемента”.
1.2 Особливості колізійного регулюванняміжнародних перевезень
Особливістю регулювання відносин, пов’язанихзі здійсненням міжнародних перевезень є те, що для їх регулюваннявикористовують в основному конвенції та двосторонні угоди щодо міжнародногосполучення, які містять уніфіковані матеріальні та колізійні норми. Разом з тимслід відмітити, що питома вага матеріальних норм як в міжнародних, так івнутрішніх актах, присвячених врегулюванню проблем міжнародних перевезень, єнабагато більшою ніж колізійних. Отже, у даному випадку головним методомправового регулювання виступає матеріально-правовий; за допомогою колізійногометоду вирішуються окремі питання, які не можливо вирішити шляхом уніфікаціїматеріальних норм.
В цілому у сфері міжнародних перевезеньвикористовуються такі види колізійних прив’язок: закон місця відправленняпасажирів (вантажу), закон прапора, закон місця реєстрації судна (транспортногозасобу), закон країни призначення, транзиту, закон країни перевізника, а такожпринцип автономії волі.
Усі міжнародні акти, які тим чи іншим чиномторкаються питань міжнародної транспортної політики, можна поділити на двамасиви: по-перше, це міжнародні акти загального характеру, у яких передбаченозагальні напрямки щодо співробітництва у галузі транспортної політики,закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульовано правиларуху тощо, по-друге, це міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані нагармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезеньпасажирів, їх багажу та вантажів за допомогою різних видів транспорту:морського, повітряного, залізничного, автомобільного, водного, а також змішанихперевезень.
Окрімвищеназваних видів міжнародного сполучення (за різновидами транспорту тапредметом транспортних операцій) у законодавстві та науковій літературівикористано також інші критерії, за якими виділено такі різновиди:
- взалежності від періодичності транспортних операцій – регулярні перевезення(лінійні) та нерегулярні;
- зурахуванням порядку проходження вантажами та пасажирами прикордонних пунктів –перевезення безперевантажні (безпересадочні) та перевезення вантажні (пересадочні);
- в залежностівід того, завершується чи ні перевезення на території країни – сусідки –перевезення сусідні, транзитні та прохідні (кільцеві);
- взалежності від того, здійснюється сповіщення на підставі одного або декількохдоговорів перевезення, — перевезення прямого сполучення, непрямого (ламаного)сполучення[5].
Одним з міжнародних актів загального характеру у сфері міжнародноїтранспортної політики, який має безпосереднє значення для України, є Угода пропринципи формування спільного транспортного простору і взаємодії держав-учасницьСпівдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики, (9 жовтня 1997р.) Угоду ратифіковано Законом України від 6 жовтня 1999 р. Її метою єстворення умов для функціонування спільного транспортного простору тавироблення скоординованої транспортної політики.
Держави – сторони Угоди погодилися проводити політику державної підтримкитранспортного комплексу, визначати пріоритетні проекти з узгодженого інвестування,а також щодо створення інтегрованих транспортних систем на рівні міжнароднихстандартів.
Головною метою усіх конвенцій та договорів, які стосуються міжнародноготранспортного сповіщення є створення безпеки перевезень та спрощенняформальностей, а також захист державних інтересів та інтересів осіб, якібезпосередньо приймають участь у транспортній операції.
Розділ 2. Окремівиди міжнародних перевезень
2.1 Міжнародніморські перевезення
Традиційноперевезення товарів морем здійснюється двома засобами в залежності від характерутоварів. По-перше, йдеться про фрахтування усього судна за договором морськогочартеру (у такій засіб, як правило, перевозиться зерно, вугілля або нафта). Якщовиникає необхідність перевезення окремих партій вантажів, товар, як правило,вкладається у трюм або на палубу судна та перевозиться на підставіконосаментів. Якщо товари не перевозяться у контейнерах, коносаменти маютьназву “бортові”. Контейнерні коносаменти видаються контейнерними лініями дляперевезення вантажів в контейнерах, та мають характеристики, яких немає у іншихвидах коносаментів. Окрім названих, існують й інші різновиди коносаментів.Зупинимося стисло лише на наступних трьох:
1) чистийконосамент та коносамент із застереженням. Чистий коносамент є документом, щоне містить додаткових застережень, які прямо констатують дефектний стан товаруабо упаковки;
2) оборотні та напред’явника. Коносаменти як і векселі можуть виписуватися як на пред’явника такі на конкретну особу або по її наказу (ордерні);
3) наскрізнийконосамент. Якщо морське перевезення складає лише частину загальногоперевезення, у зв’язку із чим відправнику зручніше отримати наскрізнийконосамент, ніж укладати договори з декількома перевізниками, які повинніперевозити вантаж на наступних стадіях перевезення[6].
Серед найбільшвідомих конвенцій, які присвячено врегулюванню міжнародного перевезення морем,зупинимося на:
1) Міжнароднійконвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент. ЇЇ було розроблено підегідою Міжнародного морського комітету 25 серпня 1924 р. При цьому самаКонвенція не містить визначення коносаменту, його ми можемо знайти в іншихактах міжнародного характеру, насамперед у Конвенції ООН щодо морськогоперевезення вантажів 1978 р., про яку мова піде далі.
ПоложенняКонвенції містять перелік заходів, які перевізник зобов’язаний здійснити дляприведення судна у необхідний для перевезення вантажів стан. Капітан абоперевізник чи його агент зобов’язані видати відправнику вантажу коносамент,який повинен містити перелік відомостей, зазначений у статтях Конвенції. Саметакий коносамент буде створювати презумпцію прийому перевізником вантажу. Вконвенції передбачено межі відповідальності перевізника за втрату або пошкодженнявантажу, а також обставини, які виключають його відповідальність. У числі такихобставин зазначені: непереборна сила, дії антисуспільних елементів, арешт абозатримання владою, карантинні обмеження, спасіння життя або майна на морі тощо.В Конвенції приділено увагу також процедурним питанням, що пов’язані із формоюта строками повідомлення перевізником про втрату або пошкодження багажу, тапорядку визначення вартості багажу, якщо відомості про неї не були внесені уконосамент тощо.
2) Конвенції про полегшенняміжнародного морського судноплавства, 5 квітня 1965 р. ЇЇ було прийнятоУкраїною з поправками 1975 р. до неї, та з поправками 1969, 1977, 1986, 1990 р.до її додатків (Постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. №755 про прийняття Україною Конвенції про полегшення міжнародного морськогосудноплавства 1965 р.). Конвенція передбачає полегшення морського судноплавствашляхом спрощення та скорочення до мінімуму формальностей, вимог у відношеннідокументів та процедур при прибутті, стоянці та відправленні судів закордонногоплавання. Конвенція містить 16 статей організаційного характеру, а додатокскладено із 5 розділів, які містять “стандарти” та “рекомендовану практику”.
Під “стандартами” Конвенціяпропонує розуміти ті заходи, однакове застосування яких урядами країн (учасницьКонвенції) у відповідності з Конвенцією є необхідним з метою полегшенняміжнародного морського судноплавства. Під “рекомендованою практикою” Конвенціяпропонує розуміти ті заходи, однакове застосування яких урядами країн (учасницьКонвенції) у відповідності з Конвенцією є бажаним з метою полегшенняміжнародного морського судноплавства.
Так, наприклад, один із стандартівпередбачає, що державна влада не має права вимагати при прибутті тавідправленні судів будь-яких інших документів, окрім: загальної декларації,декларації про вантаж, декларації про судові припаси, декларації про особистіречі екіпажа судна, судової ролі, списку пасажирів, документу, щодо якого єрозпорядження Всесвітньої поштової конвенції та морської санітарної декларації.Положення додатку розкривають змістове навантаження перелічених документів,тобто перелік відомостей які вони повинні містити та кількість їх необхіднихекземплярів.
Відповідно до“рекомендованої практики” після індивідуального пред’явлення паспортів, абоінших офіційних документів, які посвідчують особистість, державній владі сліднегайно повертати пасажирам зазначені документи, а не затримувати їх дододаткового контролю, якщо немає ніяких перешкод до допуску пасажирів натериторію цієї країни.
3) Афінськійконвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу, 13 грудня 1974 р., якає чинною для України на підставі Закону України “Про приєднання України доКонвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р. і Протоколу 1976р. до неї ” від 15 липня 1994 р.[7]. Зазначена Конвенціязастосовується до будь-якого міжнародного перевезення, якщо: судно плаває підпрапором Держави, яка є Стороною цієї Конвенції, або зареєстроване в такійДержаві, або сам договір перевезення укладено в Державі, яка є Стороною за цієюКонвенцією, або відповідно до договору перевезення місце відправлення або місцепризначення знаходяться в такій Державі. Разам з тим, Конвенція незастосовується, якщо перевезення підпадає під режим цивільної відповідальності,передбаченої положеннями будь-якої іншої міжнародної конвенції про перевезенняпасажирів та їх багажу іншим видом транспорту, у випадку застосування цихположень до перевезення морем.
Перевізник відповідаєза шкоду, завдану в результаті смерті пасажира або заподіяння йому тілесногоушкодження, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія,внаслідок якої було завдано шкоду, сталася під час перевезення і була наслідкомвини або недбалості перевізника, його службовців або агентів, які діяли в межахсвоїх службових обов’язків.
Обов’язокдоказування того, що подія, внаслідок якої було завдано шкоду, сталася під часперевезення, а також обов’язок доказування розміру шкоди покладається напозивача. Перевізник не відповідає за втрати і пошкодження грошей, цінних паперів,золота, виробів із срібла, коштовних речей, прикрас, творів мистецтва чи іншихцінностей, за винятком випадку, коли такі цінності було здано на зберіганняперевізникові, який погодився їх зберігати в безпеці.
Конвенціяврегульовує низку інших питань, зокрема, порядок перерахування грошовоїодиниці, групу додаткових положень про межі відповідальності, порядокзастосування меж відповідальності, передумови об’єднання позивних вимог доперевізників випадки втрати права перевізником на обмеження відповідальності,порядок повідомлення пасажиром про втрату чи пошкодження багажу, строк позовноїдавності та питання підсудності тощо.
4) Конвенції ООНщодо морського перевезення вантажів, 1 січня 1978 р., яка є чинною для України(див. www.nau.kiev.ua). Названа Конвенція застосовується до договорів морськогоперевезення, якщо порт навантаження чи порт розвантаження знаходиться натериторії однієї з Договірних країн або коносамент чи інший документ, щопідтверджує договір морського перевезення, виданий в одній з договірних країн,а також в інших випадках, які зазначені у Конвенції.
Конвенція надаєвизначення коносаменту, відповідно до її положень останній є документом, щопідтверджує договір морського перевезення та прийом вантажу перевізником. Увідповідності з яким перевізник є зобов’язаним здати вантаж проти цьогодокументу. У змісті Конвенції значну увагу приділено питанням, які пов’язані ізвідповідальністю перевізника за втрату та пошкодження вантажу, серед яких євстановлення періоду, на протязі якого перевізник несе відповідальність,перелік підстав відповідальності та її межі. Перевізник несе відповідальністьза збиток, що є результатом втрати чи пошкодження вантажу, за затримкууйого отриманні, якщо обставини, що призвели до цього, мали місце у тойчас, коли вантаж знаходився у його веденні, якщо тільки перевізник не докаже,що він, його службовці або агенти вжили усіх заходів, для того, щоб уникнутитаких обставин.
Відносно живих тваринперевізник не несе відповідальності за втрату, пошкодження чи затримку у здачі,які є результатом будь-яких ризиків, що властиві такому різновиду перевезень.
ПоложенняКонвенції також містять спеціальні правила щодо небезпечного вантажу. Так,наприклад, відправник вантажу зобов’язаний замаскувати вантаж або іншимвідповідним засобом позначити вантаж як небезпечний. Коли відправник вантажупередає небезпечний вантаж перевізнику, в залежності від обставин справи,перший повинен повідомити другому про небезпечний характер вантажу, та, якщо ценеобхідно, про застережні заходи, які необхідно вжити. Якщо це не будезроблено, відправник вантажу повинен буде нести відповідальність передперевізником за збитки, що мали місце внаслідок відвантажування такого вантажу.
ПоложенняКонвенції також врегульовують порядок видачі коносамента, визначають осіб, якімають право підписувати такий документ, відомості, які він повинен містити таінші питання, що можуть виникнути у результаті морського перевезення вантажу.
2.2 Міжнародніповітряні перевезення
Як і перевезенняморем міжнародні повітряні перевезення можуть здійснюється двома способами:шляхом фрахтування місткості усього повітряного судна чи укладення договору(якщо йдеться не про усю місткість судна, а про її окрему частину) наперевезення вантажів, який укладається, як правило, на підставі авіанакладної.З метою уніфікації правил міжнародних повітряних перевезень прийнято цілу низкудоговорів (конвенцій).
1) Варшавськаконвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітрянихперевезень, 12 жовтня 1929 р., застосовується до будь-якого міжнародногоперевезення людей, багажу чи вантажу, що здійснюється за винагороду задопомогою повітряного судна. Вона застосовується до безкоштовних перевезень, щоздійснюються за допомогою повітряного судна авіатранспортного підприємства, атакож до перевезень, що здійснюються державою або іншими юридичними особамипублічного права, та у інших випадках, які зазначені у Конвенції. У конвенціїзазначені документи, які є посвідченням договору повітряного перевезення: дляпасажирів таким договором є проїзний білет, для багажу – багажна квитанція, якаможе бути включена у проїзний квиток. Відповідно до положень Конвенції коженперевізник має право вимагати від відправника повітряно-перевізний документ.Однак відсутність, неправильність або втрата такого документу не впливає надійсність договору перевезення.
Низку статейКонвенції присвячено питанням відповідальності перевізника, її межам тапідставам звільнення від неї, а також положенням щодо позивної давності тощо.Крім того, главу 5 Конвенції складають положення щодо комбінованих перевезень.
Протоколом пропоправки до конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнароднихповітряних перевезень, 28 вересня 1955 р., змінено та доповнено низку положеньКонвенції 1929 р.
2) Конвенція,додаткова до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуютьсяміжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не єперевізниками за договором, 18 вересня 1961 р., містить низку додатковихположень, що спочатку не знайшли своє висвітлення у Варшавській конвенції.Насамперед, вона розмежовує поняття “перевізника за договором” та “фактичногоперевізника”: “перевізник за договором” означає особу, яка уклала у якостіДоговірної Сторони, що підпадає під дію Варшавської конвенції, договір проперевезення з пасажиром або відправником; “фактичний перевізник” — особа, якане є перевізником за договором, а уповноважена перевізником, та здійснює усеперевезення або його частину. Відповідно до Положень Конвенції перший з них –підпадає під дію правил Варшавської конвенції відносно усього перевезення,передбаченого у договорі; другий – лише відносно того перевезення, яке вінздійснює; проведено розмежування їх відповідальності як за дії так і забездіяльність.
3) Конвенціядля Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, 28 травня 1999р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Названа Конвенція модернізуєвищезазначені міжнародні акти. Її сфера застосування є майже ідентичної ізсферою, передбаченою у Конвенції 1929 р. Однак, на відміну від останньої, у їїзмісті відзначено, що при перевезенні поштових відправлень, перевізник несевідповідальність лише перед відповідною поштовою організацією.
В модернізованомуакті значну увагу приділено організаційним заходам, які є необхідними дляздійснення повітряних перевезень, насамперед підготовці документації, яка дещовідрізняється як за назвою так і за змістом від тієї, що передбачена УКонвенції 1929 р. Зокрема, йдеться про індивідуальний або груповий документ,який потрібний для перевезення пасажирів, та відомості, які він потрібенмістити.
Низку статейКонвенції 1999 р., так і як Конвенції 1929 р. присвячено питаннямвідповідальності перевізника, її межам та підставам звільнення від неї, а такожположенням щодо позивної давності тощо.
4) Конвенція проміжнародну цивільну авіацію, 7 грудня 1944 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua).Її положення застосовуються лише до цивільних повітряних суден, нерозповсюджуються на судна, які використовуються військовою, митною таполіцейською службами. Кожна з Договірних Сторін зобов’язується невикористовувати цивільну авіацію з метою, яка є несумісною із даною Конвенцією.Вона встановлює низку положень щодо регулярних (нерегулярних) міжнароднихсполучень, каботажу, заборонних зон, спрощення формальностей для прискореннянавігації повітряних суден, а також правила про повітряний рух, митні,імміграційні процедури та порядок розслідування повітряних пригод.
У відповідностііз даною Конвенцією кожне повітряне судно, що приймає участь у міжнароднійнавігації, забезпечується посвідченням щодо придатності до польотів, яке виданоабо якому надана сила країною, в якій таке судно зареєстроване. Пілот та інші члениекіпажа такого судна також забезпечуються посвідченнями про кваліфікацію тасвідоцтвами, які видані або якому надана сила країною, в якій таке суднозареєстроване. Конвенцією також врегульовано порядок ведення бортових журналів,використання фотографічної апаратури, обмеження щодо вантажів і т.і. Країни –учасниці Конвенції зобов’язуються співпрацювати у даній сфері з метоюдосягнення можливого ступеня однаковості правил, стандартів, процедур, тастворюють задля цього Міжнародну організацію цивільної авіації, яка складаєтьсяз Асамблеї, Ради та інших органів, у яких може виникнути необхідність. Данийакт містить перелік завдань, вирішення яких покладено на Організацію, серед нихперше місце займає забезпечення безпеки та впорядкований розвиток міжнародноїцивільної авіації.
Уряди країнукладають двосторонні договори про міжнародне повітряне сполучення. За деякимидоговорами Україна є правонаступницею СРСР, а низку договорів вона уклала вже вперіод своєї незалежності (між урядом України та урядом Латвії, Лівану,Бразилії, Угорщини, Австрії, Кореї, Лівії та з ін.). Зазначені договори, хочане є ідентичними у цілому, передбачають однакове врегулювання відносин у данійсфері. Так, відповідно до положень таких угод, кожна Договірна Сторона надаєіншій Договірній Стороні права, перелік яких міститься в Угоді (угодах), зметою встановлення регулярних міжнародних повітряних перевезень за маршрутами,зазначеними у додатках.
Кожна ДоговірнаСторона має право призначити одне або декілька авіапідприємств з метою експлуатаціїдоговірних ліній за встановленими маршрутами або відкликати чи замінювати такіпризначення, повідомивши про це іншу Договірну Сторону. Законодавство однієїДоговірної Сторони, що врегульовує вхід на її територію, перебування в її межахта вихід з неї повітряних суден, зайнятих у міжнародній аеронавігації, абоексплуатацію і навігацію таких повітряних суден під час їх перебування в межахїї території, застосовується до повітряних суден будь-якого авіапідприємства,призначеного іншою Договірною Стороною.
В угодах такогохарактеру знайшли своє відображення також принципи, що регулюють експлуатаціюдоговірних ліній, питання авіаційної безпеки, порядок встановлення тарифів, атакож розслідування авіаційної події тощо.
5) Угода протранзит при міжнародних повітряних сполученнях, 7 грудня 1944 р., діє дляУкраїни відповідно до указу Президента України “Про приєднання до Угоди протранзит при міжнародних повітряних сполученнях” від 4 червня 1997 р. № 490/97.Відповідно до даної Угоди кожна країна (Договірна Сторона) надає іншим країнам(Договірним Сторонам) такі свободи повітря відносно регулярних міжнароднихповітряних ліній: переважне право пролітати над її територією, переважне правоприземлятися з некомерційними цілями. Кожна країна (Договірна Сторона) за умовидотримання положень Угоди може визначати у межах своєї території маршрут длябудь-якої міжнародної повітряної лінії та аеропорти, що можутьвикористовуватися на таких лініях і т. ін.
2.3 Міжнароднізалізничні перевезення
Залізничнеперевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших різновидівтранспорту, за своєю вартістю та безпекою, є найбільш привабливе як длягромадян та суб’єктів господарювання. На сьогоднішній час розроблено значнукількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правилміжнародного залізничного перевезення.1) Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ),9 травня 1980 р., для України діє на підставі Закону України “Про приєднанняУкраїни до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)” від 5червня 2003 р. № 943-IV із застереженнями. На підставі Конвенції(державами-учасницями) утворено Міжурядову організацію міжнародних залізничнихперевезень (ОТІФ). Основною метою ОТІФ є встановлення єдиного правопорядку дляперевезень пасажирів, багажу і вантажів у прямому міжнародному залізничномусполученні між державами-учасницями, а також сприяння застосуванню і розвиткуцього правопорядку.
Перевезення у прямомуміжнародному сполученні підпорядковуються “Єдиним правилам до договору про міжнароднезалізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ)”, що становлять Додаток A доКонвенції; “Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезеннявантажів (ЦІМ)”, що становлять Додаток B до Конвенції. Єдині правила ЦІВ і ЦІМ разомзі своїми Додатками є невід’ємною частиною Конвенції.
Додаток А доКонвенції про міжнародні залізничні перевезення (ЦІВ) насамперед встановлюєсферу його застосування та винятки із неї. Він складається з 62 статей, яківирішують низку питань, що виникають у результаті здійснення міжнародного залізничногоперевезення пасажирів та їх багажу. Так, залізниця зобов’язана здійснювати відповіднодо Єдиних правил будь-яке перевезення пасажирів та багажу, якщо тільки:
a) пасажирдотримується Єдиних правил, додаткових положень і міжнародних тарифів;
b) перевезення єможливим за наявності регулярного персоналу і транспортних засобів, які задовольняютьвимогам звичайного сполучення;
c) перевезенню неперешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути і які вона не в змозіусунути. Умови міжнародних тарифів не можуть відрізнятися від Єдиних правил,крім випадків, коли останні це виразно передбачають.
Відповідно доположень додатка А залізниця повинна відповідним чином доводити до відоманаселення розклади поїздів. У розкладах або тарифах повинні зазначатися обмеженняу користуванні певними поїздами бо певними класами вагонів. У його статтяхвстановлено можливі випадки відмови в перевезенні, порядок займання, надання і резервуваннямісць у поїздах регулюється приписами, які застосовує залізниця. Відповідно доположень зазначеного додатку пасажир має право без додаткової оплати брати з собоюв пасажирський вагон легкі для перенесення предмети (ручну поклажу),встановлено перелік речей, що заборонено брати в пасажирські вагони. Забороняєтьсябрати:
a) речовини і предмети,не допущені до перевезень в якості багажу на підставі статті 18 e), якщо додатковіположення або тарифи не передбачають винятків;
b) предмети, щоможуть заважати або створювати незручності пасажирам або заподіяти шкоду;
c) предмети,заборонені для розміщення в пасажирських вагонах приписами митниць або іншихадміністративних органів;
d) живих тварин, якщододаткові положення або тарифи не передбачають винятків.
У змісті додаткуА передбачено порядок оформлення і перевезення багажу, а також його видача приприбутті, встановлено випадки повернення плати за квиток на перевезення,можливість компенсації і доплати.
Відповідальністьзалізниці у разі смерті або поранення пасажирів (встановлено суму відшкодуваннязбитків у разі смерті, у разі поранення), а також відшкодування за простроченнядоставки, передбачені випадки звільнення залізниці від відповідальності.
У Додатку B доКонвенції (ЦІМ) насамперед встановлено сферу його застосування та винятки ізнеї. Він складається зі 66 статей, які вирішують низку питань, що виникають урезультаті здійснення міжнародного залізничного перевезення вантажів. Вінвстановлює предмети, що не допускаються до перевезення, а також предмети, щодопускаються до перевезення за певних умов. У нормах Додатку можна знайти якспеціальні положення для певних перевезень, так і загальні правила щодоукладання договору перевезення. Серед питань, що пов’язані з перевезеннямвантажу за допомогою міжнародного залізничного транспорту, врегульовані наступні:положення щодо пакування і позначення вантажу, порядок надання вантажу для перевезеннята порядок його перевірки залізницею, зміст накладної на вантаж, яку відправникповинен надати для перевезення кожного виду багажу, а також визначено обставини,за яких залізниця повинна визначати масу вантажу або кількість місць тафактичну власну вагу вагону.
Згідно з ДодаткомВ відправник повинен долучити до накладної документи, необхідні для виконанняперед видачею вантажу формальностей, які вимагаються митницями або іншими адміністративнимиорганами. Ці документи можуть стосуватися тільки вантажів, що обіймаютьсяоднією і тією самою накладною, якщо інше не передбачено приписами митниць абоінших адміністративних органів або тарифів.
Терміни доставки встановлюютьсяабо угодами між залізницями, що беруть участь у перевезенні, або міжнароднимитарифами, що застосовуються від станції відправлення до станції призначення. Дляпевних спеціальних перевезень і на певних маршрутах ці терміни можуть такожвстановлюватися на підставі планів перевезення, що застосовуються між заінтересованимизалізницями. У цьому разі вони повинні бути включені до міжнародних тарифів абоспеціальних угод. Його нормами врегульовано також порядок видачі вантажу. Так,залізниця повинна вручити накладну і видати вантаж одержувачу на станціїпризначення після отримання від одержувача квитанції і оплати ним покладених нанього залізницею витрат.
Нарешті, у змістідодатку В передбачено відшкодування у разі втрати вантажу (повної, часткової)та прострочення його доставки, встановлено межі відповідальності залізниці тощо
Обидва додаткимістять положення щодо строку позивної давності для позовів, що ґрунтуються надоговорі перевезення залізницею пасажирів та їх багажу, а також вантажів,тягаря доказування (покладено на залізницю). За допомогою їх положеньврегульовуються також стосунки між залізницями, зокрема розрахунки між ними, атакож можливість регресних вимог та їх процедури та деякі інші питання.
Конвенція має чотиридодатка – регламенти: додаток I – регламент міжнародних залізничних перевезеньнебезпечних вантажів (РІД); додаток II — регламент міжнародних залізничнихперевезень приватних вагонів (РІП); додаток III- регламент міжнароднихзалізничних перевезень контейнерів (РІКо); додаток IV — регламент міжнароднихзалізничних перевезень вантажобагажу (РІЕкс).
2) Угода проміжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1 листопада 1951 р.(нова редакція з 1 січня 1998 р.), є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua).Угода застосовується до усіх перевезень вантажів у прямому міжнародномузалізничному сповіщенні між вказаними у другому параграфі ст. 3 станціями, занакладними УМВС та лише по мережі залізниць – учасниць цієї Угоди. Даний актмає обов’язкову силу для залізниць, відправників та одержувачів вантажів.Згідно із ним кожна залізниця, що приймає участь в Угоді зобов’язана перевозитиусі вантажі, окрім тих, що зазначені у ст. 4 Угоді. Так, до перевезення уміжнародному залізничному вантажному сповіщенні не допускаються: предмети, перевезенняяких заборонено хоча б однією із країн, залізниці яких повинні були б прийматиучасть у перевезенні; предмети, що утворюють монополію поштового відомства(Додаток 1) хоча б однією із країн, залізниці яких повинні були б прийматиучасть у перевезенні; огнестрільні та бойові припаси, вибухові речовини тощо.За вказівкою відповідних урядових органів залізниця може тимчасово зупинити рухповністю або частково; тимчасово зупинити приймання деяких вантажів абодопускати їх приймання тільки на відповідних умовах; тимчасово приймати доперевезення переважно визначені вантажі. Крім того, залізниця має правоприйняти указані заходи у зв’язку із форс-мажорними обставинами. Разом з тим,угода покладає на залізницю, яка прийняла зазначені заходи, обов’язок негайно сповіститипро це зацікавлені залізниці, які приймають участь у даній Угоді.
Небезпечні вантажі допускаються доперевезення лише при дотриманні умов, передбачених у Додатку 2. При перевезеннілокомотивів, тендерів, вагонів метро, залізничних кранів відправникзобов’язаний забезпечити їх супровід у відповідності до Додатка 3. Живністьперевозиться лише при провідниках, за виключенням мілких тварин та птиці, якіперевозяться у міцно закритих клітках, ящиках, корзинах і т. ін., вбезперевантажному сповіщенні. Продукти, що швидко псуються допускаються доперевезення лише на підставі Додатку 4.
Угода встановлюєперелік умов, лише за дотримання яких можливе перевезення покійників. Їїположення також регулюють порядок пред’явлення до перевезення автомобілів,тракторів, зокрема правила щодо їх пломбування та інші спеціальні положення длявідповідних перевезень. Значну увагу в змісті Угоди приділено укладеннюдоговору перевезення, насамперед складенню належним чином накладної, прийманнювантажів до перевезення, його упаковці пломбуванню вагонів тощо.
3) Угода міжзалізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки,Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосуванняокремих норм Угоди про міжнародне залізничне вантажне сповіщення, 1 жовтня 1997р.
4) Угода проміжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1 листопада 1951 р. (новаредакція з 6 січня 1998 р.), є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Угодавстановлює пряме міжнародне залізничне та змішане залізнично-морське сповіщеннядля перевезень пасажирів, багажу та товаровантажу між країнами – учасницямицієї Угоди та покладає обов’язок на залізниці, які приймають участь у ній,організовувати міжнародні пасажирські перевезення з комфортом та найбільшсприятливими умовами для останніх. Низка положень цієї угоди є схожими зположеннями, що передбачені в Угоді про міжнародне залізничне вантажнесповіщення, зокрема положення, що стосуються заходів, які може прийнятизалізниця у випадку відповідних вказівок урядових органі чи форс-мажору. Відповіднодо її положень документом, що засвідчує право проїзду в міжнародному сповіщенніу межах УМПС є пасажирський білет. Останній повинен бути оформлений ручним абоелектронним засобом та містити перелік відомостей, що зазначений в Угоді. Усповіщенні між станціями окремих залізниць при наявності домовленості такожможуть застосовуватися картонні білети. Білети не повинні мати змін, окрім тих,які допускаються даною Угодою. Білети, які є зміненими у незаконному порядкуповинні розглядатися як незаконні.
Для перевезенняорганізованих груп пасажирів може бути видана одна купонна книжка з бланковимбілетом-купоном, на групу у складі не менше 10 дорослих пасажирів. Кожномупасажиру, який є учасником такої групи видається окремий контрольний купон, щоє дійсним лише при наявності купонної книжки, що видана на групу. Купоннакнижка може видаватися як для проїзду в одному направленні, так і для проїздутуди й назад. Для проїзду у спальних вагонах з місцями для лежання Угодоюпередбачено обов’язкова наявність, окрім білету, плацкарту на зайняттявідповідного місця; перелічено відомості, які вона повинна містити,врегульовано порядок її видачі та умови заміни. Положення угоди встановлюютьумови придатності білетів, купонних книжок. У її змісті знайшли відображенняумови проїзду дітей, провозу ручної кладі та тварин (встановлено перелікпредметів, які заборонено до перевезення у вигляді ручної кладі), перевозудипломатичної пошти, а також положення щодо відповідальності пасажирів зазбитки, що спричиненні залізниці. Розділ III Угоди повністю присвячено питання,що пов’язані із перевезенням. Низка статей Угоди містить положення щобезпосередньо стосуються відповідальності залізниці тощо.
5) Угода міжзалізничними адміністраціями держав-учасниць СНД, Латвійської Республіки,Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосуванняокремих норм Угоди про міжнародне пасажирське сповіщення, 28 травня 1997 р.
6) Європейськаугода про міжнародні магістральні залізничні лінії, 31 травня 1985 р., є чинноюдля України є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Відповідно до положеньданої Угоди країни — Договірні сторони приймають пропонований план залізничноїмережі, що іменується Міжнародна залізнична мережа “Е “, опис якої наводиться вдодатку I до цієї Угоди, як координований план будівництва й обладнання залізничнихліній, що мають велике міжнародне значення, який вони мають намір виконувати врамках своїх внутрішніх програм відповідно до свого законодавства.
2.4 Міжнародніавтомобільні перевезення
З метоюполегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогахшляхом прийняття однакових правил руху, та дорожніх знаків й сигналів, 8листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція продорожній рух, з поправками від 3 березня 1993 р., та Конвенція про дорожнізнаки та сигнали. Вони обидві є чинними для України (див. www.nau.kiev.ua).
Крім них,основними документами, які регулюють автомобільні перевезення, вважаються:
1) ЄвропейськаУгода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), 30березня 1957 р., діє для України на підставі Закону України “Про приєднанняУкраїни до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечнихвантажів” (ДОПНВ) від 2 березня 2000 р. № 1511-III[8].У цій Угоді йдеться про “транспортні засоби” — автомобілі, тягачі знапівпричепами, причепи і напівпричепи, що відповідають визначенням, наведеним устаттях Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року, за винятком транспортнихзасобів, що належать збройним силам однієї з Договірних Сторін або перебуваютьу підпорядкуванні цих збройних сил. У свою чергу, термін “небезпечні вантажі”означає речовини і предмети, що не допускаються до міжнародного дорожнього перевезеннявідповідно до положень додатків A і B або допускаються до неї з дотриманнямвизначених умов. Додатки до цієї Угоди є її невід’ємною частиною. Конвенціяпередбачає також можливість збереження кожної Договірної Сторони за собою праворегламентувати або забороняти з причин, інших, ніж безпека в дорозі, ввезенняна свою територію небезпечних вантажів.
2) Конвенція продоговір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, 19 травня 1956 р., зізмінами внесеними Протоколом від 5 липня 1978 р. СРСР приєдналася до Конвенції1 серпня 1983 р., вона є чинною для України як правонаступниці СРСР. ДанаКонвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажівза винагороду за допомогою транспортних засобів, коли місце навантаження та місцедоставки вантажу, зазначені у контракті знаходяться на території двох різнихкраїн, з яких хоча б одна повинна бути учасницею Конвенції. Остання незастосовується до перевезень, що відбуваються у відповідності з міжнароднимипоштовими конвенціями, до перевезень покійників, до перевезень обстановки тамеблів при переїздах. Згідно з положеннями Конвенції договір перевезеннявстановлюється накладною. Відсутність, неправильність або втрата накладної ніна існуванні, ні на дійсність договору перевезення, до якого і в такому випадкузастосовуються положення Конвенції. У її статтях врегульовано порядок складеннянакладної, її зміст, необхідні дії перевізника щодо перевірки відомостізазначеної у накладній, та дії й документи, що повинен надати відправник переднавантаженням. Положення Конвенції, головним чином, стосуються права таобов’язків сторін договору перевезення та їх відповідальності.
3) Європейськаугода про міжнародні автомагістралі, 15 листопада 1975 р., є чинною для Українина підставі Постанови Уряду “Про приєднанняУкраїнської РСР до Європейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15листопада 1975 року” від 9 листопада 1982 р. № 537. Країни – Договірні Сторониприймають план автодорожньої мережі, яка в Угоді отримала назву міжнародноїмережі “Е”, опис якої приведено у її додатку (I) у якості координованогоплану будівництва та реконструкції доріг, що мають міжнародне значення, якийвони мають намір виконувати у межах своїх національних програм. Міжнароднамережа “Е” відповідно до угоди являє собою мережу основних доріг загальнимпрямуванням північ-південь, захід-схід, вона включає також проміжні дороги, якірозташовані між основними дорогами, а також з’єднувальні дороги. Дорогиміжнародної мережі “Е” повинні ідентифікуватися та позначатися дорожнім знаком,опис якого наводиться у додатку III даної Угоди.
4) Конвенція продоговір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня1973 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Дана Конвенціязастосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів, а увідповідних випадках, їх багажу транспортними засобами, якщо у договорізазначено, що перевезення здійснюється на території не менше ніж двох країн, тащо пункт відправлення або пункт призначення, або вони обидва знаходяться натериторії однієї з Договірних країн.
Якщо автомобільнеперевезення переривається та використовується інший вид транспорту, данаКонвенція застосовується до тих частин перевезення, які здійснюютьсяавтомобільним транспортом, навіть якщо вони не є міжнародними у відповідності зКонвенцією, за умовою, що вони не є допоміжними по відношенню до іншого видутранспорту. Якщо транспортний засіб сам по собі перевозиться на одному ізділянок шляху іншими видами транспорту, дана Конвенція застосовується у випадкуспричинення шкоди та нанесення збитків у результаті пригоди, яка пов’язана ізперевезенням у транспортному засобі, або під час його посадки чи висадки, або узв’язку із знаходженням багажу на транспортному засобі, або у зв’язку з його навантажуваннямчи розвантажуванням. Окремий розділ Конвенції присвячено транспортнимдокументам, його положення багато у чому є ідентичними положенням іншихконвенцій про договори міжнародного перевезення, однак є і свої особливості.Так, наприклад, пасажирській білет (індивідуальний), якщо на ньому не зазначеноінше, можливо (якщо він не є іменним) передати іншій особі до початкуперевезення. Значну увагу приділено права та обов’язкам сторін договору,відповідальності перевізника, положенням щодо позивної давності тощо.
З метоюполегшення міжнародних перевезень вантажів автомобільними шляхами прийнято цілунизку митних конвенцій, серед яких, найбільш відомими є: Митна конвенція проперевезення вантажів із застосуванням книжки МДП[9], 1975 р. є чинноюдля України на підставі Закону України “Про участь України у Митній конвенціїпро перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 15 липня 1994 р. №117/94- ВР[10].
— Конвенція про КарнетА.Т.А. для тимчасового ввезення товарів (06.12.1961 р.) вступила у силу 15.12.1957,є чинною для України. (див. www.nau.kiev.ua).
— Конвенція, щостосується контейнерів (18.05.1956 р.) вступила у силу 4.08.1959 р., ніУкраїна, ні Росія не приймають участі.
Існує також ціланизка двосторонніх урядових договорів про міжнародне автомобільне сполучення. Уряді випадків Україна є правонаступницею СРСР (договори між урядом СРСР таурядом Італії, Іспанії, Норвегії тощо), більшість договорів вона уклала вже вперіод своєї незалежності (договори між урядом України та урядом Латвії,Естонії, Бєларусі, Литви, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Узбекистану, Росії,Угорщини, Бельгії тощо).
Зазначенідоговори хоча не є ідентичними, у цілому передбачають однакове врегулюваннявідносин у даній сфері. Так, згідно з такими угодами будуть здійснюватися регулярніі нерегулярні перевезення пасажирів автобусами, поїздки на легкових автомобіляхі перевезення вантажів автотранспортними засобами (вантажними автомобілями зпричепами і напівпричепами або без них) між обома країнами і транзитом по їхтериторіям в треті країни.
Регулярні перевезенняпасажирів автобусами організуються за погодженням між компетентними органамиДоговірних Сторін. Перевезення вантажів між обома країнами або транзитом по їхтериторіях в треті країни, за винятком перевезень, передбачених безпосередньо устаттях таких угод, повинні здійснюватися здійснюються вантажними автомобілямиз причепами або напівпричепами або без них на основі дозволів, які видаютьсякомпетентними органами Договірних Сторін. Згідно з положеннями угод, дозволів непотрібно в таких, найбільш типових випадках: на виконання перевезень рухомогомайна при переселенні; експонатів, обладнання і матеріалів, призначених дляярмарків та виставок; транспортних засобів, тварин, а також різного інвентарю,та майна призначених для проведення спортивних заходів; театральних декорацій іреквізиту, музичних інструментів, обладнання і приладдя для кінозйомок, радіо-і телевізійних передач; тіл і праху померлих; несправних або пошкодженихавтотранспортних засобів; гуманітарної допомоги та у інших випадках,передбачених в угодах.
Перевезення, передбаченів урядових угодах про міжнародне автомобільне сполучення, можуть виконуватисьтільки тими перевізниками, які згідно з внутрішнім законодавством своєї країнидопущені до здійснення міжнародних перевезень. Автотранспортні засоби, що здійснюютьміжнародні перевезення повинні мати національний реєстраційний ірозпізнавальний знаки. Перевезення вантажів, передбачені цією Угодою, здійснюєтьсяпо документах, форма яких повинна відповідати загальноприйнятим міжнароднимзразкам. У угодах вирішується питання щодо законодавства, яке повиннозастосовуватися у тих чи інших випадках. Так, у відношенні прикордонного, митногоі санітарного контролю будуть застосовуватися положення міжнародних угод,учасниками яких є обидві Договірні Сторони, а при вирішенні питань, що неурегульовані цими угодами, буде застосовуватися внутрішнє законодавство кожноїз Договірних Сторін.
2.5 Міжнароднеперевезення водними шляхамиДо перевезень, що здійснюютьсявнутрішніми водними шляхами (змішаними шляхами: ріка — море) застосовується якКодекс торгівельного мореплавства, так і ціла низка конвенцій.
1) Конвенція прообмеження відповідальності власників суден внутрішнього плавання, 1 березня1973 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Згідно із її положеннямивласник судна внутрішнього плавання може обмежити свою відповідальність щодопретензій, зазначених у ній, за допомогою утворення лімітованого фонду увідповідності з названим актом. Положення даної Конвенції також розповсюджуютьсяна осіб, які експлуатують судно, орендарів, володільців суден, а такожфрахтівників. Обмеження відповідальності виключається, якщо доказано, що випадок,внаслідок якого було пред’явлено претензію, є наслідком особистої провиниособи, яка посилається на обмеження.
Відповідальність може бути обмежена як за договірними, так іпозадоговірними претензіями, зокрема, при відшкодуваннях у випадку смерті,поранень або іншого пошкодження фізичного або психічного здоров’я будь-якоїособи, яка знаходиться на борту судна; відшкодування за втрату або пошкодженнявантажу або будь-якого іншого майна, що знаходиться на борту судна та в іншихвипадках зазначених у Конвенції. Разом з тим, не підлягають обмеженню претензіївід осіб, які перевозяться на підставі договору перевезення пасажирів;претензії до власника судна, що випливають з договору про наїм капітана тачленів екіпажа або будь-яких агентів власника судна, які знаходяться на бортусудна; претензії за здійснену допомогу, врятування а також внесок за спільнуаварію.
2) Конвенція продоговір міжнародного перевезення пасажирів та багажу внутрішніми воднимишляхами, 1 травня 1976 р., для України є чинною (див. www.nau.kiev.ua). Конвенціязастосовується до будь-якого договору перевезення та, у відповідних випадках,їх багажу по внутрішнім водним шляхам, коли у договорі передбачено, щоперевезення буде здійснюватися по водним шляхам не менше двох країн, і що,місце посадки або місце висадки, або і перше і друге, знаходяться на територіїоднієї з Договірних країн. Разом з тим, вона не застосовується, якщо на договірперевезення розповсюджуються положення морського права, у силу того, щоперевезення частково здійснюється морем; положення залізничного права в силубудь-якої конвенції. Як і в інших конвенціях, що присвячені договорамміжнародного перевезення, у даній Конвенції значну увагу приділено транспортнимдокументам (порядку їх оформлення та змісту) та положенням відповідальностіперевізника (сума відшкодування і т. і.). При перевезення пасажирів, перевізник,згідно із статями Конвенції, повинен видати індивідуальний або колективнийбілет. Відсутність, неправильність оформлення або втрата білету не зачіплюєіснування та дійсність договору перевезення, якій продовжує підпадати під діюположень Конвенції. Якщо пасажир бажає здати перевізнику багаж, останній можевиписати у відповідних випадках в поєднанні з білетом багажну квитанцію абоінший аналогічний документ, в якому зазначається кількість та характер багажу.При наявності прохання пасажира оформлення такої багажної квитанції єобов’язковим.
Конвенція міститьнизку інших важливих питань, які виникають як при укладенні так і в процесіреалізації договірних зобов’язань щодо міжнародного перевезення пасажирів тавантажу внутрішніми водними шляхами.
3) Європейськаугода щодо найважливіших внутрішніх водних шляхів міжнародного значення, 19січня 1996 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Країни – ДоговірніСторони прийняли положення даної Угоди у якості узгодженого плану розвитку табудівництва мережі внутрішніх водних шляхів, що має назву мережа водних шляхівкатегорії “Е”. Зазначена мережа включає у свій склад внутрішні водні шляхи тапорти міжнародного значення, перелік яких міститься у додатках I та II до даноїУгоди.
4) Європейськаугода про міжнародне перевезення небезпечних вантажів внутрішніми воднимишляхами, 26 травня 2000 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Під“внутрішніми водними шляхами” Конвенція розуміє усі внутрішні судноплавнішляхи, включаючи морські судноплавні шляхи, на території країни – ДоговірноїСторони, які є відкритими для плавання судів у відповідності з національнимправом. У свою чергу, “небезпечними вантажами” є речовини та вироби, міжнароднеперевезення яких, відповідно до Правил, що додаються, заборонене або дозволяєтьсяна відповідних умовах. До Конвенції додаються Правила, які складають разом ізнею невід’ємну частину. Зазначені правила включають: приписи, що стосуютьсяміжнародних перевезень небезпечних вантажів внутрішніми водними шляхами;приписи та процедури, що стосуються огляду, видачі свідоцтв про допуск,спеціальних дозволів, контролю, а також положення щодо підготовки та складенняіспитів експертами тощо.
5) Будапештськаконвенція про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами, 22червня 2001 р., застосовується добудь-якого договору перевезення вантажів, увідповідності з яким порт навантаження або місце приймання вантажу та портрозвантаження або порт здачі вантажу розташовані на території двох різнихкраїн, хоча одна з яких є учасницею Конвенції. Остання, насамперед, врегульовуєправа та обов’язки сторін договору: перевізника та відправника вантажу, тапорядок розірвання договору. Як і більшість інших міжнародних актів, щопросвічено міжнародному перевезенню пасажирів та вантажів, дана Конвенціяпередбачає можливість здійснення такого перевезення фактичним перевізником.Відповідно до її положень, за умови здійснення міжнародного перевезеннявантажів внутрішніми водними шляхами, перевізник залишається відповідальним завсе перевезення у відповідності з положеннями даної Конвенції. У тих випадках іу тій мірі, у якій перевізник та фактичний перевізник несуть відповідальність,їх відповідальність є солідарною. Зазначений акт також містить положення щодонебезпечного вантажу та вантажу, що забруднює навколишнє середовище. Низкустатей присвячено транспортним документам, їх змісту та порядку складення. Так,перевізник для кожного перевезення вантажу, що врегульовується даноюКонвенцією, транспортний документ (передбачено застереження, які він можемістити); перевізник повинен видати коносамент лише за проханням відправникавантажу або, якщо про це було застереження до навантаження вантажу чи доприйняття його до перевезення. Відсутність транспортного документу або йогонеповне оформлення не впливають на дійсність договору перевезення.
В Конвенції такожотримали своє закріплення положення відносно: права розпорядження вантажем таумови його здійснення; відповідальності перевізника, та характеру йоговзаємовідносин з агентами та службовцями; суми відшкодування, максимальних межвідповідальності, можливості її обмеження та втрати права на таке обмеження;порядку повідомлення про збиток; претензійного строку, позивної давності тощо.
2.6 Міжнароднізмішані перевезення
Положення щодозмішаних (або комбінованих) перевезень, як вже відзначалася, містяться вокремих розділах конвенцій, що присвячено перевезенню за допомогою того чиіншого виду транспорту. Разом з тим, слід обов’язково згадати про конвенції таугоди, які повністю присвячено саме такому виду перевезень.
1) Конвенція ООНпро міжнародні змішані перевезення вантажу, 24 травня 1980 р., є чинною дляУкраїни (див. www.nau.kiev.ua). Відповідно до її положень “міжнародним змішанимперевезенням” є перевезення вантажів двома різними видами транспорту на підставідоговору змішаного перевезення з місця в одній країні, в якій вантажіпоступають у ведення оператора змішаного перевезення, до обумовленого місцядоставки в іншій країні. Оператором змішаного перевезення є особа, яка відвласного імені або діючих від її імені осіб укладає договір змішаногоперевезення, виступає як сторона договору та приймає на себе відповідальністьза виконання договору. При прийняті вантажів оператором змішаного перевезення,останній, відповідно до положень Конвенції, повинен видати документ змішаногоперевезення, який за вибором відправника вантажу може бути як оборотним так йнеоборотним. Конвенція містить низку положень щодо форми та змісту, а такожможливих застережень в зазначеному документі (двох вищевказаних його різновидів),відповідальності за вмисне внесення невірних відомостей чи за приховуванняпотрібних відомостей тощо. В Конвенції врегульовані питання, пов’язані звідповідальністю (як договірною так і позадоговірною) оператора змішаногоперевезення, агентів та інших осіб, а також підстави їх відповідальності та їїмежі; передбачено як право оператора на обмеження відповідальності, так іпідстави втрати такого права. Частину IV конвенції присвячено питанням,пов’язаним з відповідальністю відправника вантажу, вона містить як загальніправила, так і спеціальні правила щодо небезпечних вантажів (зокрема, йдетьсяпро неналежне позначення вантажу як небезпечного. Окрему частину (V) присвяченоположення щодо вимог та позовів, насамперед питанням вирішення юрисдикції,позивної давності, арбітражного розгляду. У даному акті урегульовано митні тадеякі інші питання, що можуть виникнути при здійсненні міжнародних змішанихперевезень.
2) Угода проміжнародне пряме змішане залізнично-водне вантажне сполучення), 14 грудня 1959р., для СРСР вступила у силу 2 серпня 1960 р., є чинною для України якправонаступниці СРСР. Даною Угодою встановлюється міжнародне пряме змішанезалізнично-водне вантажне сполучення по залізницям країн – Договірних Сторін тапо річці Дунаю у межах цих країн. Відповідно до неї умови перевезення вантажіву міжнародному прямому змішаному залізнично-водному сповіщенні, та права, яківипливають з них, відповідальність, взаємовідносини між залізницями,дунайськими портами та судноплавними підприємствами, з одного боку, тавідправниками й одержувачами вантажів, з іншого боку, а також тарифні та іншіпитання, що передбачено в Угоді, повинні регулюватися правилами таінструкціями, які узгоджуються між транспортними міністерствами таміністерствами зовнішньої торгівлі Договірних Сторін.
3) Європейськаугода про найважливіші лінії міжнародних комбінованих перевезень та відповідніоб’єкти, 1 лютого 1991 р., є чинною для України (див. www.nau.kiev.ua). Відповіднодо неї термін “комбіноване перевезення” означає перевезення вантажів на одній ітій же транспортній одиниці з використанням декількох видів транспорту. Країни– Договірні сторони приймають положення даної Угоди у якості узгодженогоміжнародного плану розвитку та функціонування мережі найважливіших лінійміжнародних комбінованих перевезень, який вони мають намір здійснювати у межахнаціональних програм. Мережа міжнародних комбінованих перевезень включаєзалізничні лінії, що зазначені У додатку I до названої Угоди, залізнично — паромні переплави / порти, які мають важливе значення для міжнароднихкомбінованих перевезень, та які наводяться у додатку II до названої Угоди тощо.З метою полегшення міжнародних комбінованих перевезень, що здійснюються задопомогою мережі міжнародних комбінованих перевезень, країни – учасниці Угодидомовилися про вжиття необхідних заходів для досягнення необхідних стандартів взазначеній сфері.
міжнароднийперевезення договір безпека
Висновки
Таким чином напідставі викладеного вище можемо зробити висновки, що у сучасних умовах гнучка,надійна, недорога транспортна система, яка дозволяє здійснювати міжнародніперевезення, набуває вирішального значення. Оскільки, ефективність економічногоспівробітництва між країнами багато в чому залежить і від рівня розвиткуміжнародного перевезення, яке покликане забезпечувати перевезення вантажів іпасажирів з однієї країни в іншу.
По-друге, незважаючи на те, що в міжнародно-правовій літературі довгий час точиласьдискусія щодо визначення поняття міжнародних перевезень. Всі вони зводили дотого, що під міжнародними перевезеннями слід розуміти переміщення вантажів абопасажирів, що здійснюються з допомогою будь-якого виду транспорту, якщо такепереміщення має міжнародний характер: місце відправлення та місце призначеннязнаходяться на території різних країн. На мою думку, саме це розумінняміжнародного перевезення відповідає сучасним напрямам розвиткуміжнародно-правової науки у галузі міжнародних перевезень.
По-третє,з'ясуванню змісту міжнародних перевезень значною мірою сприяє аналіз йоговидів. Міжнародні перевезення, залежності від виду транспорту, можутьздійснюватися залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковимтранспортом. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видомтранспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язуєтьсядоставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі,видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажирзобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення,здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договоруміжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставіколізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національнимзаконодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійнимиприв'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавствапри відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі вкінцевому пункті — закон країни призначення. Застосовують також законперевізника та закон країни суду.
По-четверте,правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнароднихперевезень, має специфіку.
По-перше, їхнайважливіші умови визначені у міжнародних угодах — транспортних конвенціях, щоє основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфікованіматеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастішевиникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайноуніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізноїдокументації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пунктіпризначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявлення претензійі позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до якихзвертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм.Переважно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства.
По-друге, нормиконвенцій про міжнародні перевезення є імперативними.
По-третє,специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображеннінорм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньоїратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвоюрецепційного ефекту міжнародного договору. Воно є достатньо поширеним.
По-п’яте,міжнародне перевезення має широке коло джерел правового регулювання якміжнародному рівні, так і на національному рівні.
Списоквикористаної літератури
1. Садиков О.Н. Правовое регулированиемеждународных перевозок.- М.: Юрид. лит., 1981.- С. 6, 7
2. Федосеева Г.Ю. Международное частноеправо: Учебник.- М.: Острожье, 1999.- С. 173 – 175.
3. Діковська І.А. Договір повітряногочартеру у міжнародному приватному праві: Автореф. дис. к. ю.- К., 2002.- С.3
4. Міжнародні автомобільні перевезення.Ч. I. Організаційні та правові аспекти: Учеб. посібник/Зад ред. Ю.С. Сухіна,В.С. Лукинський. — СПб.: СПбГІЕА, 2000. — 170 с.
5. Зайцев Є.І. Все для перевезеньвантажів. — СПб.: Закон і бізнес, 1998 — 94с.
6. Короткий автомобільний довідник. Підредакцією Понізовкіна А.Н. — М.: АТ «Трансконсалдінг», 1994 — 779 с.
7. Ануфриева Л.П. Международное частноеправо: В 3-х т. Особенная часть: Учебник. — М.: Изд-во БЕК...
8. Дахно І.І. Міжнародне економічнеправо. — К.: Центр учбової літератури...
9. Дахно І.І. Міжнародне приватне право.— К.: МАУП.
10. Додонов В.Н., Каминская Е.В.,Румянцев О.Г. Словарь гражданского права / Под ред. В.В.Залесского. — М.:ИНФРА-М...
11. Європейська угода про міжнароднімагістральні залізничні лінії, 31 травня 1985 p. // Зеркалов Д.В. Транспортноеобеспечение международной торговли. Справочник. — К.
12. Закон України «Про приєднання Українидо Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)» від 5 червня 2003p. №943-IV // Відомості верховної Ради.
13. Звеков В.П. Международное частноеправо. — М.: НОРМА.
14. Зеркалов Д.В. Транспортноеобеспечение международной торговли. Справочник. — К.: Дакор, КНТ.
15. Кибенко Е.Р. Международное частноеправо. — Х. Михеев С.А. Международное экономическое право. — Х...
16. Міжнародні перевезення: опорнийконспект лекцій / Уклад. О.О.Донченко. — К.
17. Опришко В.Ф. Міжнародне економічнеправо. — К.: КНЕУ.
18. Опришко В.Ф. Міжнародне економічнеправо. — К.: Либідь.
19. Попов А.А. Международное частноеправо. — Х.: РА.
20. Угода про міжнародне залізничневантажне сповіщення (УМВС)
21. Угода про міжнародні залізничніперевезення (КОТІФ)
22. Фединяк Г.О., Фединяк Л.С. Міжнароднеприватне право. — К.
23. Фомішин С.В., Шутак І.Д. Правовіоснови міжнародної економічної діяльності. — К.
24. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічнеправо. — К.: Юрінком Інтер.
25. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватнеправо. — К.: Ін Юре… Міжнародні перевезення: питання і відповіді. — М.: АСМАП,1994 -71 с.
26. Миколаїв Д.С. Міжнародні торговельніперевезення. — М.: МДІМВ-Прес, 1995 -190 с.
27. Таблиці найкоротших відстаней поіноземній території. — М.: АСМАП, 1994.123с.
28. Савін В.І. Перевезення вантажівавтомобільним транспортом: Довідковий посібник. — М.: Видавництво «Дело ІСервіс», 2002. — 544 с.
29. Міжнародне приватне право: Навч.посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана — К.: Юрінком Інтер,2007. — 368 с.
30. Книжка МДП – книжка Міжнародногодорожнього перевезення. Цей документ видає Асоціація, яка входить до складуміжнародного Союзу автомобільного транспорту, а в Україні – уповноважені на цемитні органи.
31. Шмиттгофф К.М. Экспорт и практикамеждународной торговли.- М.: Юрид. лит., 1993.- С. 281-303.