Кримінальне процесуальне право України

Кримінальнепроцесуальне право України
 
Лекції з курсу“Кримінально-процесуальне право України”.
§ 1. Поняття кримінальногопроцесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.
Кримінальний процес – це врегульована нормамикримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого,прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних танедопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають уперебігу цієї діяльності. Вказаних органів один з одним, а також з громадянами,посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями йтрудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальноїдіяльності. Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собоюсистему передбачених законом процесуальний дій і рішень органів попередньогорозслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу.Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини абовиступають їх наслідком. Процесуальні правовідносини можна розглядати якправову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи такихправовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт –поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язкисуб‘єктів. Кримінальний процес і кримінальне судочинство — тотожні терміни.Кримінальний процес і правосуддя в кримінальних справах – слід відрізняти. Правосуддя– це розгляд у судових засідання кримінальних справ і застосування встановленихзаконом заходів покарання до осіб, винних у вчинені злочину, або виправданняневинних (ст.4 ЗУ “про судоустрій”). Т.ч., діяльність судді в стадіях порушеннякримінальної справи, віддання обвинуваченого до суду та виконання вироку і такеінше охоплюється поняттям кримінального процесу. Здійснюючи провадження вкримінальній справі, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд справляютьвиховний вплив не тільки на осіб, які безпосередньо беруть участь укримінальному процесі, а й на інших громадян, на трудові колективи, сприяючітим самим правовому вихованню громадян, залученню населення до боротьби іззлочинністю.
§ 2. Завдання кримінального процесу. Його роль удержавному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини.
Ст.2 КК. Завдання кримінального судочинства.Завданням кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересівфізичних і юридичних осіб, які  беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриттязлочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону зтим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоденневинний не був покараний.
“Кримінально судочинство”, “кримінальний процес”– діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по порушенню,розслідуванню і судовому розгляду кримінальних справ, а також по вирішеннюсуддею питань, пов’язаних з виконанням вироку. Завдання кримінальногосудочинства є загальними для всіх його стадій. Разом з тим кожна стадія маєсвої спеціальні завдання. Крим. судочинство повинно охороняти права  і законніінтереси громадян та юридичних осіб. Ніякі порушення законності, прав, свобод ізаконних інтересів фізичних і юридичних осіб не можуть бути виправданіпосиланням на те, що це необхідно для посилення боротьби зі злочинністю. Розкриття злочину означає встановлення події злочину і винних осіб. Злочинприйнято вважати розкритим, коли розслідування закінчено, а обвинувальнихвисновок затверджено прокурором.  Швидке розкриття – наближення строківпорушення кримінальної справи, встановлення події злочину і винних осібмаксимально наближені до моменту вчинення злочину. Повне розкриття –встановлені всі обставини, які входять до предмета доказування в кримінальнійсправі (ст. 23, 64, 433 КПКУ). Злочин може вважатися повністю розкритим тількипісля набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закриттякримінальної справи за нереабілітуючих обставин (пп. 3, 4, 8, ч.1 ст.6, ст.7-10КПКУ) – після набрання чинності відповідною постановою слідчого, прокурора,судді чи ухвалою суду. Викриття винних означає необхідність встановити осіб,які вчинили злочин. Суворе додержання норм кримінального,кримінально-процесуального та іншого законодавства при провадженні вкримінальній справі є гарантією встановлення істини в справі, застосування довинного справедливого заходу впливу і непритягнення до відповідальностіневинного.
§ 3. Джерела кримінального процесу. КПКУ, йогоструктура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять нормикримінально-процесуального права.
Кримінальне судочинство може бути джереломпідвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно неґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені,але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства вцілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадковонайважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесупроголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальнадекларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичніправа (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод(1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979),конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючихгідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб,які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988),Основні положення про роль адвокатів (1990).
§ 4. Система, стадії та функції кримінального процесу.
Стадії кримінального процесу поряд із загальнимизавданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження.8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3)відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження;6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновленнякримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна заодною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий,прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводий підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивнійвідповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після тогопровадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, якапровадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метоювстановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а такожз‘ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщов результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено,органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і черезпрокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовимоскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ходіякого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, іслідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально врозпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла доних від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справипо суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинуваченийвіддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджуєвсі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішуєпитання про винність підсудного й про застосування або незастосування до ньогопокарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення йпроголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні звироком, мають право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до судудругої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріалисправи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності йобґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бутискасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, неоскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційноюінстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що йогопостановив. Коли з‘ясовується, що вирок, який набрав законної сили, єнезаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особампрокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом (наглядоваінстанція). Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах,досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що маютьважливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі судупри винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з ранішевиявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправданняпідсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленимиобставинами. Не кожна кримінальна справа проходить усі ці стадії. Багато справзакривається у стадії попереднього розслідування, а  іноді в стадіях відданнядо суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільнонебезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їхпорушення суддею одноособово. Не на всі вироки подаються скарги і вносятьсяподання в касаційному порядку. Ще менш переглядаються вироки, які набрализаконної сили.
§ 5. Поняття, значення, класифікація принципівкримінального процесу.
Критерії визначення певного положення принципівкримінального процесу: 1) найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які маютьфундаментальне значення для кримінального процесу, визначають йогоспрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів; 2)принципи виражають панівні в даній державі політичні і правові ідеї, якістосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах; 3)повинні бути закріплені в нормах права; 4) мають повністю діяти у всіх абокількох стадіях кримінального процесу і обов‘язково в стадії судового розгляду;5) порушення будь-якого з принципів означає незаконність рішення в справі іобов‘язково тягне його скасування. Принципи (засади) кримінального процесу – цезакріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань іспособу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначаютьспрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст йогостадій та інститутів, порушення яких обов‘язково тягне за собою скасуваннявироку та інших рішень у справі. Класифікація: 1) організаційні принципи(централізація і єдиноначальність органів прокуратури, виборність суддів); 2)організаційно-функціональні (напр., одноособовість і колегіальність,гласність); 3) кримінально-процесуальні, функціональні (презумпціяневинуватості, права на захист); 4) загальноправові засади (напр., законність);5) конституційні гарантії (недоторканість особи, невтручання в особисте життятощо). Конституційні принципи: 1) законність; 2) державна мовасудочинства; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя; 5)право людини на свободу та особисту недоторканість; 6) недоторканість житла: 7)таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8)з‘ясування істини; 9) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права назахист; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття, викриттячленів сім‘ї чи близьких родичів; 12) здійснення правосуддя виключно судами;13) участь народу у здійсненні правосуддя; 14) незалежність і недоторканістьсуддів, їх підкорення лише закону; 15) змагальність судового розгляду; 16)гласність судового процесу; 17) забезпечення апеляційного та касаційногооскарження судових рішень; 18) обов‘язковість рішень суду; інші принципи:19) публічність; 20) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі,права на захист їхніх законних інтересів; 21) вільна оцінка доказів; 22)безпосередність дослідження доказів; 23) усність процесу. В юридичні літературітакож називають науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальнихрішень, обов‘язок органів судочинства поважати і додержувати права, законніінтереси і гідність громадян, справедливість. Всі принципи пов‘язані між собою,постійно взаємодіють, і утворюють систему принципів кримінального процесу.Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, в системі, у взаємозв‘язку івзаємодії може привести до виконання завдань кримінального судочинства. Одніпринципи сприяють здійсненню інших, жодний принцип не перекреслює інший.Винятки ри цьому не перекреслюють принцип. Напр.: винятки з принципунедоторканості особи й житла, таємниці листування, гласності і усності – арештобвинуваченого, обшук у квартирі, накладення арешту на кореспонденцію і їївиїмка, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення показаньсвідків під час судового розгляду, якщо їх явка не можлива. Ці винятки законзабезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використанняслідчими й судами.
§ 6. Поняття і значення принципу недоторканностіособи.
Ст.14 КПКУ Недоторканність особи. Ніхто не можебути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкціїпрокурора. Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконнопозбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений закономчи судовим вироком.
Принцип недоторканності особи означає, що ніхтоне може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий за підозрою у вчиненізлочину, підданий особистому обшуку або приводу інакше як на підставі і впорядку, передбачених законом.
Стаття 29 КУ. Кожна людина має  право  на свободу  та  особисту  недоторканність. Ніхто не може бути заарештований  або триматися  під  вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки напідставах та в  порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідностізапобігти  злочинові  чи  його  перепинити уповноважені на те законом  органи можуть  застосувати  тримання  особи  під  вартою  як  тимчасовий запобіжний    захід,  обґрунтованість якого  протягом  сімдесяти  двох  годин має  бути  перевірена судом.  Затримана  особа  негайно  звільняється,   якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй  не  вручено
вмотивованого рішення суду про тримання підвартою. Кожному заарештованому чи затриманому  має  бути  невідкладноповідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та наданоможливість з моменту затримання захищати  себе  особисто та користуватисяправовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який часоскаржити в  суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бутинегайно  повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Взяття обвинуваченого під варту як запобіжнийзахід може застосовуватись лише суддею, судом, прокурором, а також слідчим зсанкції прокурора на підставах і в порядку, передбачених ст.148, 150, 155-158КПКУ, Законом про попереднє ув’язнення. Затримання особи, підозрюваної увчиненні злочину, взяття її під варту як запобіжний захід можуть провадитисьорганом дізнання і слідчим тільки на підставах і в порядку, передбаченихст.106, 115, 148 КПКУ. Затримання і видворення в примусовому порядку іноземногогромадянина або особи без громадянства за межі України за наявностіпередбачених законом підстав провадяться лише з санкції Генерального прокурора,його заступників, прокурорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя (ст.27 ЗУпро прокуратура). Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконноперебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавленняволі або в установах для виконання заходів примусового характеру (п.3 ч.2 ст.44ЗУ про прокуратуру).
Обшук особи, якщо він провадиться не при їїзатриманні чи ув’язненні і не включається до процедур обшуку в приміщенні чи віншому місці, здійснюється за постановою органу дізнання або слідчого і тількиз санкції прокурора (ст.177, 184 КПКУ). Поміщення обвинуваченого до медичногозакладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизиздійснюється лише за постановою слідчого і з санкції прокурора чи йогозаступника (ст.205 КПК) або за постановою судді чи за ухвалою суду.
Для забезпечення незалежності від будь-якихорганів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недоторканності ПрезидентаУкраїни (КУ, ЗУ про Президента),, кандидатів у депутати депутатів (ЗУ простатус народного депутату), суддів (ЗУ про статус суддів).
Ст.14-1 Недоторканість житла, охорона особистогожиття громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфнихповідомлень. Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має правабез законної підстави увійти у житло проти волі осіб, які проживають в ньому.Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфнихповідомлень охороняються законом. Обшук майна, виїмка, огляд приміщення у громадян,накладення арешту на кореспонденції і виїмка її в поштово-телеграфних установахможуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим кодексом.
§ 7. Принципи законності і здійснення правосуддя назасадах рівності громадян перед законом і судом.
Ст.16 Здійснення правосуддя на засадах рівностігромадян перед законом і судом. Правосуддя в кримінальних справах здійснюєтьсяна засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження,соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі,освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживаннята інших обставин.
Рівноправність громадян України (ст32Конституції). Рівність громадян означає, що при порушенні, розслідуванні ісудовому розгляді кримінальних справ до всіх застосовується одне й тежкримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, ніхто не при цьому ніякихпереваг і не піддається ніяким обмеженням у правах. Заходи, які застосовуютьсяв межах закону і призначені для захисту прав і особливого статусу жінок(насамперед вагітних жінок і матерів, які годують немовлят), а також дітей,підлітків, старих, хворих чи інвалідів, не розглядаються як дискримінаційні(принцип 5 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню абоув’язненню в будь-якій формі, затвердженого Генеральною Асамблеєю ООН9/12/1988).  Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всікримінальні справи розглядаються і вирішуються судами., які входять до системизагальних судів України. При цьому громадяни не мають ніяких переваг і непіддаються ніяким обмеженням, не передбаченим законом. Наявність правил пропідсудність кримінальних справ не суперечить принципу рівності громадян передзаконом і судом, оскільки вони не дістають ніяких привілеїв (наприклад, колисправа розглядається по першій інстанції обласним, а не районним судом). Хоча вст16 говориться про рівність громадян перед судом, але фактично вони рівні (вмежах, передбачених цією статтею) також перед слідчими органами та прокурором. Яквиняток з принципу рівності громадян перед законом можна розглядати правила пронедоторканність Президента України, кандидатів у Президенти, депутатів,кандидатів у депутати, суддів. Такий виняток необхідний для забезпеченняуспішного виконання зазначеними особами їх функцій незалежно від незаконнихвпливів.
§ 8. Принцип забезпечення права на захистпідозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченомуі підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому  і  підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий,прокурор, суддя і суд зобов'язані  до  першого  допиту  підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника  і  скласти про  це протокол,   а   також   надати   підозрюваному,  обвинуваченому  іпідсудному можливість захищатися  встановленими  законом  засобами від  пред'явленого   обвинувачення   та  забезпечити  охорону  їх особистих імайнових прав.
Право підозрюваного обвинуваченого і підсудногона захист включає як право захищатися від підозри та обвинувачення так і правозахищати свої особисті і майнові інтереси. Кожен із них заінтересований у томущоб він не був: затриманий заарештований притягнутий до кримінальноївідповідальності і засуджений якщо є невинним, або ж за більш тяжкій злочин ніжтой який дійсно вчинив; без передбачених у КПК підстав притягнутий до участі вкримінальній справі як підозрюваний обвинувачений чи підсудний підданий заходампроцесуального примусу і засуджений; підданий несправедливому покаранню тобтотакому яке призначено без врахування характеру і ступеня суспільноїнебезпечності вчиненого злочину особи винного і обставин справи які пом’якшуютьі обтяжують відповідальність; обмежений у правах, наданих йому законом, і вможливостях їх реалізувати Він також заінтересований у тому, щоб булизабезпечені його особисті і майнові права. Це – законні інтереси, на нихпоширюється право на захист і це право повинно бути забезпечено На незаконніінтереси і незаконні засоби й способи захисту від підозри і обвинувачення атакож захисту особистих і майнових прав принцип закріплений у ст.21, непоширюється.
Гарантування підозрюваному, обвинуваченому,підсудному права на захист полягає в тому що закон: а) наділяє його як учасникапроцесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє йомуособисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчиненні злочину обстоюватисвої законні інтереси; б) надає йому право скористатися допомогою захисника а вокремих випадках визнає участь захисника в справі обов’язковою; в) покладає наслідчі органи, прокурора і суд обов’язок роз’яснити обвинуваченому йогопроцесуальні права (ст53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цихправ і захисту від підозри й обвинувачення, а також охорону його особистих імайнових прав.
§ 9. Принцип презумпції невинуватості в кримінальномупроцесі.
Ст.15 ч.2. Ніхто не може бути визнаний винним увчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду івідповідно до закону.
Обвинуваченийвважається невинним, поки його винність у вчинені злочину не буде доведена впередбаченому законом порядку і визнана вироком суду, що набрав законної сили.Юридичний зміст принципи презумпції невинуватості становлять такі правила: а)обов’язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах,прокурорі, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілому або йогопредставнику; б) обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість або меншувину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальнувідповідальність; в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитися накористь обвинуваченого, не доведена вина обвинуваченого у вчинені злочину вюридичному відношенні означає його повну невинуватість; г) висновок про винністьобвинуваченого у вчинені злочину не може ґрунтуватися на припущеннях; д)притягнення особи до участі в справі як підозрюваного або обвинуваченого,застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повиннірозцінюватись як доказ її вини, як покарання винного; е) до остаточноговирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненізлочину, з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, взасобах масової інформації  і в якихось офіційних документах твердити, що він єзлочинцем. Як виняток у випадках, коли слідчі органи, прокурор чи судзвільняють особу від кримінальної відповідальності і закривають справу з такихнереабілітуючих обставин, як закінчення строку давності, наявність актуамністії або помилування, зміна обстановки, смерть особи, а також у зв’язку зпередачею її на поруки (пп.3,4,8 ч.1 ст.6, ст.7,10 КПК), вони фактично визнаютьцю особу винною, оскільки остаточно вирішують справу. При звільненні особи відкримінальної відповідальності за ст.7-2, 8, 9 КПК питання про її вину у вчиненізлочину остаточно вирішується відповідно суддею, товариським судом. У ходівдосконалення кримінально-процесуального законодавства ці норми, як і норму пропередачу особи на поруки, слід змінити, з тим щоб тільки суд (одноособовий чиколегіальний) мав право визнати особу винною у вчиненні злочину і водночасзвільнити її від кримінальної відповідальності.
§ 10. Принцип здійснення правосуддя тільки судом.
Ст.15 Здійснення правосуддя тільки судом.Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бутивизнаний винним у вчинені злочину, а також кримінальному покаранню інакше, якза вироком суду і відповідно до закону.
Під здійснення правосуддя розуміється діяльністьсудів першої, касаційної та наглядової інстанції по розгляду і вирішеннюкримінальних справ у судових засіданнях. Судовими органами, які здійснюютьправосуддя в кримінальних справах, є: ВС України, ВС АРК, обласні, Київський іСевастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні суди, районні(міські) суди, військові суди Центрального, Південного, Західного регіонів,Військово-морських Сил, гарнізонів. Жодні інші органи не вправі здійснюватиправосуддя, тобто розглядати і вирішувати кримінальні справи, засуджуватилюдей. Навіть на території, де введено надзвичайний стан, правосуддяздійснюється тільки судом. На цій території діють усі суди, утворені відповіднодо Конституції України. Утворення будь-яких інших судових або позасудовихорганів забороняється. Судочинство в судах ведеться відповідно до чинних вУкраїні на момент введення надзвичайного стану законів. Запровадження будь-якихскорочених чи прискорених форм судочинства забороняється (ст.37 ЗУ пронадзвичайний стан). Принцип здійснення правосуддя тільки судом означає виключнупрерогативу одноособового або колегіального суду на визнання людини винною увчинені злочину і призначення їй кримінального покарання. Однак визнати особуневинною і повністю реабілітувати її за обставинами, зазначеними в пп.1, 2 ч.1ст.6 та в п.2 ст.213 КПК, можуть не тільки суди своїм вироком, ухвалою чипостановою, а й слідчі органі і прокурор постановою про закриття справи. Норма,закріплена в ч.2 ст.15, ґрунтується на принципі презумпції невинності.
§ 11. Принцип гласності судового розгляду.
Ст.20 КПК. Гласність судового розгляду. Розглядсправ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечитьінтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того,допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочин осіб, які недосягли 16-го віку, а також в інших справах з метою запобігання розголошеннювідомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Слуханнясправ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правилсудочинства. Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. З метоюпідвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди унеобхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або проживанняпідсудних про судові процеси, які мають відбутися, а також після набраннявироком законної сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи.Суди повинні широко практикувати проведення судових процесів  безпосередньо напідприємствах, будовах, в радгоспах, колгоспах з участю в необхідних випадкахгромадських обвинувачів і громадських захисників.
Принцип гласності судового розгляду полягає втому, що розгляд в усіх випадках є відкритим, крім випадків, передбаченихзаконом. Кожний громадянин, який досяг 16 років, має право бути в залі судовогозасідання, де розглядається кримінальна справа судом першої чи касаційноїінстанції. Хід судового розгляду і його результати можуть доводитися донаселення у засобах масової інформації або іншим способом. Це – так званазовнішня гласність. Але навіть коли справа слухається у закритому засіданні,принцип гласності повністю не виключається, оскільки діє так звана внутрішнягласність у вигляді присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого,підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків,експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадкахпроголошуються публічно. Їх зміст може бути доведено до населення і засобамимасової інформації. Однак вироки у справах, які слухалися в закритих судовихзасіданнях, не повинні містити відомостей, що стали підставою для проведеннязакритого судового розгляду. Гласність судового розгляду сприяє посиленнюгромадського контролю за діяльністю судів, слідчих органів і прокурорів.  Дляпідсудного, який вважає себе жертвою сваволі і беззаконня, гласність даєможливість бути почутим навіть світовою громадськістю. Ч.5 ст. 20 дає додатковізасоби реалізації принципу гласності і підвищенню виховної ролі судовихпроцесів та їх профілактичного впливу (виїзні засідання, якими не слід зловживати,і тільки добре розслідувані справи, що становлять громадській інтерес можутьбути так розглянуті). Оскільки відкритий розгляд судами кримінальних справ маєне тільки позитивні, але й негативні наслідки, чч.1 і 2 ст.20 передбачаютьвинятки з принципу гласності, коли гласність суперечить іншим правоохоронюванимдержавним і суспільним інтересам чи інтересам особи, які є більш важливими, ніжцей принцип. Закон передбачає тільки випадок обов’язкового розгляду справи взакритому засіданні – коли відкритий розгляд суперечить інтересам охоронидержавної таємниці В інших випадках питання про необхідність розглянути всюсправу або частину її в закритому порядку вирішується судом за своєюініціативою або за клопотанням учасників судового розгляду Закритий судовийрозгляд у справах про злочини осіб котрі не досягли 16-го віку провадиться зметою створення найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показаньнеповнолітнього та усунення можливого негативного спливу на нього публікиприсутньої в залі судового засідання Якщо досліджувані обставини можутьнегативно вплинути на неповнолітнього підсудного то йог навіть може бутивидалено із залу судового засідання (ст444 КПК) Особи молодші за 16 роківдопускаються до залу суду тільки в тих випадках коли вони є підсуднимипотерпілими або свідками (ч4 ст2712 КПК) Справи про статеві злочини можутьрозглядатися у закритих судових засіданнях з метою охорони суспільної мораліінтересів потерпілого а також створення умов для всебічного повного йоб’єктивного дослідження обставин справи Дія принципу гласності при проведенніпопереднього розслідування значно обмежена оскільки в цій стадії діє правилопро недопустимість розголошення даних розслідування (ст121 КПК). Однак в такомуобсязі в якому вони визнаються за можливе слідчий і прокурор можуть інформуватигромадськість про обставини вчинення злочину (ч2 ст.10 КПК) або дозволити церобити іншим особам (ч1 ст121. КПК). Органи внутрішніх справ у ряді випадківвикористовують засоби масової інформації чи звертаються до населення задопомогою при розшуку підозрюваних обвинувачених і засуджених а також осіб якіпропали без вісті.
§ 12. Принцип національної мови судочинства.
Ст.19 КПК. Мова, якою провадиться судочинство.Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даноїмісцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якоюпровадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання,заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в судірідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цимкодексом. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексомпорядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншумову, якою він володіє.
Принцип національної мови судочинствазастосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Його додержання забезпечуєвстановлення істини в справі, виховну функцію судочинства, реалізацію всімаучасниками кримінально-процесуальної діяльності своїх прав та виконання нимипроцесуальних обов’язків, захист їх законних інтересів, реалізацію принципівкримінального процесу, зокрема рівності громадян перед законом і судом,гласності, усності. Закріплення принципу полягає в тому, що судочинство вУкраїні провадиться державною, українською  мовою або ж, як виняток, мовоюбільшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано взаконі про мови.  У випадках, коли громадяни іншої національності (міста,райони, селища, сільські населенні пункти, їх сукупність), воно можездійснюватись національною мовою більшості населення цієї чи іншої місцевості.У випадках, коли громадяни іншої національності, котрі становлять більшістьнаселення зазначених адмін. територіальних одиниць, населених пунктів, неволодіють у належному обсязі національною мовою або коли в цих межах компактнопроживають люди кількох національностей, жодна з яких не становить більшостінаселення даної місцевості, судочинство може здійснюватися мовою, прийнятноюдля населення даної місцевості (ст.18 Закону). Акти прокурорського наглядискладаються українською мовою (ст.22 Закону), а юридична допомога громадянам іорганізаціям подається українською мовою та мовою, прийнятною для сторін (ст.23Закону). Виходячи із змісту ст.6 Закону, всі особи, які провадять дізнання,слідчі, прокурори, судді, народні засідателі, секретарі судових засідань іадвокати повинні володіти українською і російською мовою, а в разі необхідності– іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання їх обов’язків.Особами, які беруть участь у справі, про яких йдеться в ч.2 ст.19, є:підозрюваний, обвинувачений, його законний представник, захисник, потерпілий,цивільний позивач і відповідач, їх представники, громадські обвинувач ізахисник, поняті, спеціалісти, експерти. Особа вважається такою, що не володіємовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не може добре розуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Письмово перекладатися на рідну мову обвинуваченогоабо на іншу мову, якою він володіє, мають тільки ті документи, які йомувручаються, зокрема, обвинувальний висновок і вирок. Документи, які невручаються обвинуваченому, перекладаються йому усно.
§ 13. Підозрюваний іобвинувачений, їх права і обов‘язки.
Ст.21. Забезпечення підозрюваному обвинуваченомуі підсудному права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому  і  підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий,прокурор, суддя і суд зобов'язані  до  першого  допиту  підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника  і  скласти про  це протокол,   а   також   надати   підозрюваному,  обвинуваченому  іпідсудному можливість захищатися  встановленими  законом  засобами від  пред'явленого   обвинувачення   та  забезпечити  охорону  їх особистих імайнових прав.
Ст.5. Недопустимість притягнення якобвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом. Ніхтоне може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку,встановлених законом.
Ст.43. Обвинувачений і його права. Обвинуваченимє особа, щодо якої в установленим цим кодексом порядку винесена постанова пропритягнення як обвинуваченого. Після віддання до суду обвинувачений називаєтьсяпідсудним. Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; даватипоказання з пред’явленому йому обвинувачення або відмовитися давати показання івідповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту;подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінченняпопереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь усудовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги надії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді тасуду. Підсудний має право на останнє слово.
У вузькому розумінні слова обвинувачений є лишена попередньому слідстві. Але це поняття вживається і в більш широкомурозумінні: щодо підсудного, засудженого і виправданого. Підстави і порядокпритягнення особи як обвинуваченого передбачені ст.131 і 132. З моменту винесенняпостанови про притягнення особи як обвинуваченого до неї можуть бутизастосовані передбачені законом заходи процесуального примусу, зокремазапобіжний захід (ст.148-165, 436), а також оголошено її розшук (ст.138, 139).Однак завжди слід пам’ятати, що притягнення особи як обвинуваченого, відданняїї до суду не означає визнання цієї особи винною. До того часу, поки вустановленому законом порядку вина особи не буде доведена і остання не будевизнана винною у вчинені злочину, її не можна називати злочинцем у публічнихвиступах, у пресі, по радіо і телебаченню, в офіційних документах і поводитисяз нею як з таким. У чч.2 і 3 ст.43 перераховані тільки основні праваобвинуваченого (підсудного). В кожній із стадій кримінального процесу істосовно до кожної процесуальної дії вони конкретизуються (ст.142, 145, 197,218, 263, 287). При цьому з метою забезпечити реалізацію цих прав КПКпередбачає відповідні обов’язки слідчих органів, прокурора і суду. Наприклад,право обвинуваченого знати, в чому його обвинувачують, і давати показання щодопред’явленого обвинувачення забезпечується тим, що: а) слідчий зобов’язанийзазначити у постанові про притягнення як обвинуваченого злочин, у якомуобвинувачується дана особа, час місце та інші обставини його вчинення і статтюкримінального закону, якою цей злочин передбачений (ч.1 ст.132); оголоситиобвинуваченому цю постанову і роз’яснити суть обвинувачення (ч1 ст.140);допитати обвинуваченого не пізніше доби після пред’явлення обвинувачення (ч1ст143); викласти в резолютивний частині обвинувального висновку сутьобвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає данийзлочин (ч4 ст223); б) після віддання обвинуваченого до суду копіяобвинувального висновку, а також копія ухвали розпорядчого засідання суду чи постановисудді (якщо ними змінено обвинувальний висновок) вручаються підсудному підрозписку не пізніше як за три дні до розгляду справи в суді (чч1 і 2 ст254);судове слідство починається з оголошення вказаних документів, а після цьогосуддя (головуючий) роз’яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чизрозуміло воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання, іякщо бажає, то він допитується в суді (ст297, 298, 300); в обвинувальномувироку зазначається, за вчинення якого злочину засуджено підсудного (ст334,335); після проголошення вироку суддя (головуючий) роз’яснює підсудному зміствироку (ст341), і йому в триденний строк вручається копія останнього (ст344).Обвинувачений має не тільки процесуальні права, а й несе процесуальні обов’язки.Він зокрема зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора ісуду, не ухилятися від слідства й суду та виконання вироку, не перешкоджативстановленню істини в кримінальній справі, додержуватися порядку в судовомузасіданні і підкорятися розпорядженням судді (головуючого). В разі невиконанняобвинуваченим своїх обов’язків до нього можуть бути застосовані заходипроцесуального примусу: привід (136), запобіжний захід (ст149, 436),попередження і видалення із залу судового засідання тимчасово або на весь часрозгляду справи (ч1 ст272). А якщо таке невиконання має ознаки злочину(наприклад примушення свідка, потерпілого або експерта до відмови від дачіпоказань або висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищення майна цихосіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять,підкуп свідка, потерпілого чи експерта, погроза вчинити зазначені дії з помстиза раніше дані показання чи висновок), воно тягне кримінальну відповідальність(ст180 КК)
Ст.43 Підозрюваний. Підозрюваним визнається: а)особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якоїзастосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її якобвинуваченого. Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; даватипоказання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; матизахисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявлятиклопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання;подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно розшукові діїта дізнання, слідчого і прокурора. При роз’яснення прав підозрюваномузазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжногозаходу.
Підозрюваний як самостійна процесуальна фігура ізсвоїми правами і обов’язками з’являється тільки в двох випадках (ч1 ст43). У всіх інших випадках особа, запідозрена у вчинення злочину, виступає укримінальному процесі як особа, яка дає пояснення, або ж допитується як свідок,не маючи при цьому процесуальних прав для захисту від підозри. Такий стан не єнормальним. Доцільно розкрити в законі поняття підозрюваного з тим, щоб надатипроцесуальний статус підозрюваного, зокрема, особами, щодо яких порушенокримінальну справу з тих же обставин без пред’явлення обвинувачення чивстановлюються органом дізнання обставини вчинення злочину за протокольноюформою досудової підготовки матеріалів. Або ж взагалі усунути із закону поняттяпідозрюваного, яке дається в ст43-1, і в стадії попереднього розслідуваннянадавати підозрюваним нинішнього обвинуваченого. Підстави й порядок затриманняпідозрюваного містяться в ст106, 115. Право підозрюваного знати, в чому вінпідозрюється, забезпечується тим, що в підписуваному ним протоколі затриманнявказуються підстави й мотиви затримання, наводяться його пояснення (ч3 ст106КПК); в постанові слідчого про затримання підозрюваного (ст115) і в постановіпро застосування запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) вказується злочин, увчиненні якого він підозрюється; а перед допитом йому має бути повідомлено, увчинені якого злочину від підозрюється (ч3 ст107 КПК). Підозрюваний вправідавати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання абозастосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших обставин справи.Підозрюваний вправі заявити відвід особі, яка провадить дізнання, слідчому,прокурору, перекладачу, експерту і спеціалісту. Про заявлену підозрюванимвимогу перевірити правомірність затримання адміністрація міста триманнязобов’язана негайно повідомити прокурора. Про права підозрюваного припризначенні та проведенні експертизи див. ст197, 202 КПК. Якщо підозрюваний єнеповнолітнім, до участі в справі слід залучати йог законного представника.Підозрюваний зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів і прокурора;не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу цих органів, якщо до нього  застосовано як запобіжний захід підпискупро невиїзд; додержувати правил внутрішнього розпорядку в місцях триманнязатриманих.
§ 14. Потерпілий, його права і обов‘язки.
Ст.49 Потерпілий. Потерпілим визнається особа,якій злочином заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду. При визнаннягромадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання,слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Громадянин, визнанийпотерпілим від злочину, справі давати показання у справі. Потерпілий і йогопредставник мають право:  подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися зусіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а усправах, в яких попереднє слідство не провадилося, — після відданняобвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи;подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора ісуду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народногосудді. В справах, передбачених ч1 ст27 цього кодексу, потерпілий має право підчас судового розгляду особисто або через свого представника підтримуватиобвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, вяких не виступає прокурор чи громадський обвинувач. У справах про злочин,внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею,мають його близькі родичі.
У постанові або ухвалі треба зазначити, яку конкретнушкоду (моральну, фізичну чи майнову) заподіяно особі. Лише після визнання особипотерпілим вона стає учасником процесу і набуває передбачених законом прав таобов’язків. Визнання особи потерпілим залежить від її віку, фізичного абопсихічного стану. В разі фактичного заподіяння моральної, фізичної або майновоїшкоди особа має визнаватись потерпілим і в справах про приготування до злочинуабо замах на вчинення злочину. Звільнення хабародавців від кримінальноївідповідальності за мотивами вимагання хабара або добровільної заяви про йогодачу не означає відсутності в діях цих осіб складу злочину. Тому вони не можутьвизнаватися потерпілими і не вправі претендувати на повернення їм цінностей,переданих у вигляді хабара. Для визнання особи потерпілим закон не вимагає їїзаяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будутьзібрані докази, що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчиненняїй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Якщо злочином заподіяну майновушкоду фізичній і вона пред’явила цивільний позов у кримінальній справі, цяособа визнається одночасно і потерпілим і цивільним позивачем (ч1 ст50 КПК).Юридичні особи за чинним законодавством не можуть бути визнані потерпілими. Вразі заподіяння їм майнової шкоди вони визнаються лише цивільними позивачами.Близькі родичі потерпілого, який загинув внаслідок злочину, також визнаютьсяпотерпілими в установленому законом порядку. Вони користуються тими ж правами,що й інші потерпілі. Вичерпний перелік близьких родичів міститься в п11 ст32КПК. Потерпілими можуть бути визнані за їх бажанням усі вони або тільки хтось зних. З моменту визнання її потерпілим особа вправі мати представника, зокрема зчисла адвокатів. Представник потерпілого користується всіма тими правами, що йпотерпілий (крім права давати показання), і може діяти в кримінальному процесіяк поряд з ним, так і замінюючи його. Представник потерпілого не може діяти нашкоду інтересів останнього, повнолітній і дієздатний потерпілий в будь-який часможе відмовитися від представника і продовжити захист своїх інтересівсамостійно. В разі невизнання або несвоєчасного визнання особи потерпілим абонезабезпечення наданих йому законом прав, а також за наявності інших порушень,які потягли істотну неповноту чи неправдивість розслідування і які не можнаусунути в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на податковерозслідування (ст246, 281 КПК). Потерпілий зобов’язаний: з’являтися за викликомслідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання;підкорятись розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під чассудового засідання. За неявку без поважних причин до слідчих органів і судупотерпілий може бути підданий приводу (ч3 ст72 КПК), за злісне ухилення відявки, непідкорення розпорядження головуючого, порушення порядку під чассудового засідання – адміністративному стягненню (ст185-3, 185-4 КпАП), за дачузавідомо неправдивих показань – кримінальній відповідальності (ст78 КК).
§ 15. Захисник, його права і обов‘язки.
Ст.44 Захисник у кримінальному судочинстві. Якзахисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які маютьсвідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудногодопускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускаєтьсядо участі в справі з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затриманняособи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу увигляді взяття під варту – з моменту оголошення їй протоколу про затримання абопостанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин змоменту затримання. У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особамив стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобупісля вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моментутримання доказів про душевне захворювання особи. У разі, коли дізнання абопопереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справіпісля віддання обвинуваченого до суду. По справах про суспільно небезпечнідіяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можливакримінальна відповідальність, захисник допускається до участі з моментуознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, зпостановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщеннянеповнолітнього у приймальник-розподільник – не пізніше двадцяти чотирьох годинз моменту поміщення.
Захисник – це учасник кримінального процесу,уповноважений у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав ізаконних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених тавиправданих  і подавати їм необхідну юридичну допомогу. Участь захисника вкримінальному процесі дозволяє цим особам більш повно реалізувати своє право назахист. На практиці захисниками є переважно адвокати.  Адвокатом може будигромадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністююриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити,одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийнявприсягу адвоката України (ч1 ст2 ЗУ про адвокатуру). Для допуску до участі всправі адвокат повинен пред’явити ордер адвокатського об’єднання абодовіреність на ведення справи, видану йому клієнтом. Близькі родичі (п11 ст32КПК) допускаються до участі в справі після пред’явлення документа, якийпідтверджує, що вони дійсно є родичами підозрюваного, обвинуваченого,підсудного, а опікуни і піклувальники – рішення органу опіки і піклування.Закон не обмежує кількості захисників, які можуть захищати одногопідозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
Стаття 45. Обов'язкова участь захисника. Участьзахисника   при   провадженні  дізнання,  попереднього
слідства і в розгляді кримінальної справи в судіпершої  інстанції є    обов'язковою,    крім    випадків    відмови  підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку,передбаченому частиною другою статті 46 цього Кодексу.
Стаття 46. Відмова від захисника Підозрюваний,обвинувачений   і   підсудний   мають  право  в будь-який момент провадження усправі відмовитися  від  захисника. Така   відмова   допускається  лише  з ініціативи  підозрюваного, обвинуваченого  чи  підсудного  і  не  може  бути перешкодою  для продовження   участі   у   справі   прокурора    або громадського обвинувача,  а також захисників інших підозрюваних,  обвинуваченихчи підсудних.      В разі відмови від захисника особа, яка  провадить дізнання, або слідчий складає протокол,  суд  виносить  ухвалу,  а  суддя  — постанову. Відмова від захисника не може бути прийнята: 1) у  справах  осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцятироків; 2) у справах про злочини осіб,  які через  свої  фізичні  або психічні вади  (німі,  глухі,  сліпі  та  інші)  не  можуть  самі реалізувати своє правона захист; 3) у  справах  осіб,  які  не володіють мовою,  якою ведетьсясудочинство; 4) коли   санкція  статті,  за  якою  кваліфікується  злочин,передбачає смертну кару; 5) при провадженні справи про застосування примусовихзаходів медичного характеру.
Стаття 47. Порядок призначення захисника Захисникз числа осіб,  зазначених у частині першій статті 44 цього   Кодексу,  запрошується   підозрюваним,  обвинуваченим  чи підсудним,  його законними представниками,  родичами  або  іншими особами за дорученням чи на проханняпідозрюваного, обвинуваченого і підсудного.  Якщо  у  випадках,  передбачених частиною  третьою статті  46 цього Кодексу,  захисник не буде запрошенийзазначеними особами,  його призначає особа,  яка провадить дізнання,  слідчий,суд або суддя.
Одна і та ж особа не може бути захисником  двох або  кількох підозрюваних,  обвинувачених  і  підсудних,  коли інтереси захистуодного з них суперечать інтересам захисту іншого. Замінити одного захисникаіншим можна лише за клопотанням або за  згодою  підозрюваного,  обвинуваченого і  підсудного.  В  тих випадках,  коли  явка  для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний,  неможлива  протягом  двадцяти  чотирьох  годин,   азахисника,   обраного   обвинуваченим  чи  підсудним,  -  протягом сімдесятидвох годин,  особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або  суддя відповідно  мають  право  запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному   запросити   іншого   захисника   або
забезпечують їм захисника.  Обов'язок забезпечитиучасть захисника в  такому  випадку   покладається   на   керівника  адвокатського об'єднання за місцем провадження справи. Оплата праці захисника увипадку,  коли  він  брав  участь  у дізнанні,   попередньому   слідстві  або   судовому  розгляді  за призначенням,  та при звільненні підозрюваного, обвинуваченого  і підсудного  від оплати юридичної допомоги черезмалозабезпеченість провадиться за рахунок держави в порядку,  встановленомуКабінетом Міністрів  України.  Відшкодування витрат державі у таких випадкахможе бути покладено на засудженого.
Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисникзобов'язаний  використати  всі  зазначені  в  законі засоби  захисту  з  метою з'ясування  обставин,  що виправдовують підозрюваного,  обвинуваченого і підсудного  або  пом'якшують  чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну  юридичну допомогу.
З моменту допущення до участі у справі захисникмає право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з  нимпобачення віч-на-віч, а після першого допиту -  без  обмеження  їх кількості ітривалості; мати побачення із засудженим і особою,  до якої  застосованопримусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваногоі обвинуваченого,  а також при провадженні інших слідчих дій,  виконуваних зїх  участю або   за   клопотанням   підозрюваного,   обвинуваченого  чи  йогозахисника; з дозволу особи,  яка провадить дізнання,  або слідчого брати участьі в інших слідчих діях;
Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисникзобов'язаний  використати  всі  зазначені  в  законі засоби  захисту  з  метою з'ясування  обставин,  що виправдовують підозрюваного,  обвинуваченого і підсудного  або  пом'якшують  чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну  юридичну допомогу.
З моменту допущення до участі у справі захисникмає право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з  нимпобачення віч-на-віч, а після першого допиту -  без  обмеження  їх кількості ітривалості; мати побачення із засудженим і особою,  до якої  застосованопримусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваногоі обвинуваченого,  а також при провадженні інших слідчих дій,  виконуваних зїх  участю або   за   клопотанням   підозрюваного,   обвинуваченого  чи  йогозахисника; з дозволу особи,  яка провадить дізнання,  або слідчого брати участьі в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні  засоби  при провадженні  тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленніз матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а  у  суді,  якщо  справа  розглядається  у  відкритому судовому засіданні, — здозволу судді чи суду; ознайомлюватися з    матеріалами,    якими   обґрунтовується затримання   підозрюваного   чи  обрання  запобіжного  заходу або пред'явлення  обвинувачення,  а  після   закінчення   попереднього слідства- з усіма матеріалами справи; виписувати з матеріалів  справи,  з  якими  він ознайомився, необхідні відомості; брати участь у судовому розгляді справи;подавати докази і заявляти клопотання і відводи; подавати скарги  на  дії  та рішення  особи,  яка  провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Захисник має право збирати відомості  про факти,  що  можуть бути використані як докази у справі,  зокрема одержуватидокументи або їх копії від підприємств,  установ,  організацій, об'єднань, а
від громадян — за їх згодою;  ознайомлюватися напідприємствах,  в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за  винятком тих,  таємниця яких охороняється законом;  отримувати
письмові висновки фахівців з  питань,  що потребують  спеціальних знань. Особа, яка провадить дізнання,  і слідчий повинні  своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчихдій,  які виконуються  з  участю  підозрюваного  або  обвинуваченого  чи  заклопотанням захисника. Захисник зобов'язаний  своєчасно  з'явитися  для  участі   у провадженні   тих   процесуальних   дій,  в  яких  його  участь  єобов'язковою. В разі  неявки захисника слідчі дії,  в яких участь захисника неє обов'язковою, провадяться без нього. Якщо захисник присутній при провадженніслідчих дій,  він має право ставити запитання особам,  яких допитують, подаватиписьмові зауваження   з  приводу  неправильності  або  неповноти  запису  впротоколі  відомостей  про  слідчі  дії.  Особа,   яка   провадить дізнання,  і   слідчий  можуть  відхилити  запитання,  поставлене захисником, але вонизобов'язані занести його до протоколу Відмова захисника   при  провадженні дізнання,  попереднього слідства  та  в  судовому  засіданні  від  захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається. Захисник не вправірозголошувати відомості,  які  стали  йому відомі у зв'язку з виконаннямпрофесійних обов'язків.      Документи, пов'язані  з  виконанням   захисником  обов'язків захисника   у   кримінальній   справі,   не   підлягають   огляду,розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором,суддею і судом без згоди захисника. Не може  бути  внесено  подання  органу дізнання,  слідчого, прокурора,  а також винесена окрема постанова судді чиухвала суду щодо правової позиції захисника у справі.
Захисник не заміняє підозрюваного,обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ним. Процесуальна самостійністьзахисника не виключає необхідності погодження з обвинуваченим, підсудним лініїзахисту в цілому і позиції з окремих процесуальних питань, зокрема при заявленіклопотань. На відміну від обвинуваченого, підсудного, захисник можевикористовувати не будь-які, а тільки зазначені в законі засоби захисту ізахищати лише їхні законні інтереси. Адвоката не можна притягнути докримінальної, матеріальної чи іншої відповідальності у зв’язку з поданнямюридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Не може бутитакож внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, а такожвинесено окрему ухвалу судом щодо правової позиції адвоката в справі (чч3 і 5ст10 ЗУ про адвокатуру).
§ 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач укримінальній справі, їх права і обов‘язки.
Ст.28 КПКУ Цивільний позов у кримінальній справі.Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні вкримінальній справі пред‘явити до обвинуваченого, або до осіб, що несутьматеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, якийрозглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи з підстав,зазначених у ст.7 і 7-1 КПКУ, не звільняє особу від обов‘язку відшкодувати вустановленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державі, гром.організаціям або громадянам. Цивільний позов може бути пред’явлений як під часпопереднього слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, аледо початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинствапозбавляє позивача права пред’являти той же позов у кримінальній справі. Особа,яка не пред’явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільнийпозов якої залишився без розгляду, має право пред’явити його в порядкуцивільного судочинства. Цивільний позивач і відповідач при розгляді цивільногопозову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків,завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у ст.7 і 7-1КПК, звільняються від сплати державного мита.
Стаття 50. Цивільний позивач Цивільним позивачем визнається   громадянин,   підприємство, установа  чи  організація,  які зазнали  матеріальної  шкоди  від злочину і пред'явили вимогу провідшкодування  збитків  відповідно до  статті  28 цього Кодексу.  Про визнанняцивільним позивачем чи про відмову в цьому особа,  яка провадить дізнання,слідчий, суддя виносять постанову, а суд # ухвалу. Цивільний позивач або йогопредставник мають право:  подавати докази;  заявляти  клопотання;  брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання,  слідчого і  суд  про вжиття  заходів  до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільнийпозов; ознайомлюватися  з  матеріалами  справи   з   моменту   закінченняпопереднього слідства,  а у справах,  в яких попереднє слідство непровадилось,  # після віддання обвинуваченого  до  суду;  заявляти відводи;подавати скарги на дії  особи,  яка  провадить  дізнання, слідчого, прокурора ісуду, а також подавати скарги на  вирок  або ухвали  суду  в  частині,  що стосується  цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — назабезпечення безпеки. Цивільний позивач зобов'язаний  на  вимогу  органу дізнання, слідчого,  прокурора  і  суду пред'являти всі необхідні документи,зв'язані з заявленим позовом.
Підприємство, установа чи організація, якізазнали матеріальної шкоди від злочину і заявили вимогу про її відшкодування,визнаються цивільним позивачем лише в тому разі, якщо вони є юридичнимиособами. Громадян або юридична особа набувають прав, перелічених у ч1 ст50,лише після того, як будуть визнані цивільним позивачем постановою слідчогооргану, судді або ухвалою суду. Цивільний позивач може брати участь у кримінальній справі особисто або уповноважити на це свого представника, який матиме однаковіз ним процесуальні права.  Обов’язок цивільного позивача, передбачений ч3 ст50є засобом забезпечення доказів. Цивільний позивач зобов’язаний такожпідкорятися розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під чассудового засідання. За невиконання цього обов’язку його може бути притягнуто доадміністративної відповідальності за ч1 ст185 КпАП.          
Стаття 51. Цивільний відповідач Як цивільних  відповідачів може  бути  притягнуто   батьків, опікунів,  піклувальників  або  інших осіб, а також підприємства, установи та організації,  які в  силу  закону  несуть матеріальну відповідальність    за    шкоду,    завдану    злочинними    діямиобвинуваченого.  Про притягнення як цивільного відповідача  особа, якапровадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.Цивільний відповідач   або   його   представник   має  право: заперечуватипроти пред'явленого позову;  давати пояснення по суті пред'явленого   позову;  подавати  докази;  заявляти  клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи,  що  стосуються  цивільного позову, з моменту закінчення попередньогослідства, а у справах, в яких  попереднє  слідство  не  провадилося,   -   після  віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявлятивідводи;  подавати скарги на дії особи,  яка  провадить  дізнання, слідчого, прокурора  і  суду,  а також подавати скарги на вирок і ухвали  суду  в частині,  що  стосується  цивільного позову, а за наявності відповідних підстав- на забезпечення безпеки.
За загальним правилом, цивільний позов укримінальній справі пред’являється до обвинуваченого, оскільки він несевідповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чиухвали про притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон невимагає. У випадках, прямо зазначених в законі, матеріальну відповідальність зашкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи – юридичнічи фізичні. Ці особи залучаються до участі у кримінальному процесі як цивільнівідповідачі за ініціативою як цивільного позивача, так і слідчих органів,прокурора, судді і суду. Організації й громадяни, діяльність яких пов’язана зпідвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промисловіпідприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодуватишкоду, заподіяну джерелом такої небезпеки, якщо не доведуть, що ця шкодавиникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст450 ЦК). Якщошкоду заподіяно з вини працівників організацій під час виконання ними своїхтрудових обов’язків, організація зобов’язана відшкодувати її (ст441 ЦК).Фізична або юридична особа набуває прав, передбачених ст51 ч2, тільки післявинесення слідчим, суддею постанови, а судом – ухвали про притягнення особи якеобвинуваченого і встановлення тієї обставини, що за завдану ним матеріальнушкоду повинен нести відповідальність не він сам (або не тільки він), а іншіособи. Цивільний відповідач може здійснювати свої права особисто абоуповноважити на участь у кримінальній справі свого представника. При цьомуостанній має такі ж процесуальні права, як і відповідач, в інтересах якого віндіє. Цивільний відповідач зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів,прокурора і суду, підкорятись розпорядженням судді (головуючого) і непорушувати порядок під час судового засідання. За злісне ухилення його від явкидо суду, а також невиконання інших обов’язків під час судового розгляду йогоможе бути притягнуто до адміністративної відповідальності (ст185 КпАП).
§ 17. Прокурор, його завдання і повноваження укримінальному процесі.
Г л а в а  21 КПК. Нагляд прокурора за виконанням законів органамидізнання і попереднього слідства.
Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконаннямзаконів органами дізнання і попереднього слідства. Здійснюючи нагляд завиконанням законів органами  дізнання  і
попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагаєвід органів дізнання і попереднього  слідства  для перевірки   кримінальні  справи,  документи,  матеріали  та  інші
відомості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства і встановлення  осіб,  які вчинили злочини;  перевіряє не менш як один  раз  на місяць  виконання  вимог  закону   про   приймання, реєстрацію і вирішення заявта повідомлень про вчинені або ті,  що готуються, злочини;  2) скасовує незаконні  і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;3) дає  письмові  вказівки  про  розслідування злочинів,  про обрання,  змінуабо скасування  запобіжного  заходу,  кваліфікацію злочину,  проведення окремих  слідчих  дій  та  розшук осіб,  які вчинили злочини; 4) доручає   органам   дізнання   виконання   постанов   про затримання,  привід,  взяття підварту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб,  які вчинили злочини,  виконанняінших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття  необхідних  заходів  для розкриття злочинів  і  виявлення  осіб,  які  їх  вчинили,  по  справах,  щоперебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5) бере участь у провадженні дізнання і попереднього слідства і внеобхідних випадках особисто провадить окремі слідчі  дії  або розслідування вповному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує  проведення  обшуку,  накладення   арешту   на поштово-телеграфну  кореспонденцію  та  її  виїмку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнанняу випадках, передбачених цим Кодексом; 7) продовжує строк розслідування і тримання  під  вартою  як
запобіжного  заходу  у  випадках  і  порядку,   встановлених   цимКодексом; 8) повертає кримінальні справи органам попереднього  слідства зсвоїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9) вилучає  від органу  дізнання і передає слідчому будь-яку
справу,  передає справу від одного  органу  попереднього  слідстваіншому,  а  також  від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільшповного і об'єктивного розслідування; 10) усуває  особу,  яка провадитьдізнання,  або слідчого від дальшого ведення дізнання  або  попереднього слідства,  якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; 11)порушує кримінальні справи або відмовляє в їх  порушенні; закриває або зупиняєпровадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справислідчим в тих  випадках,  коли  це
передбачено   цим   Кодексом;   затверджує  обвинувальні  висновки(постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує  питання  про допущення  захисника  до  участі в
справі з моменту пред'явлення обвинувачення відповідно до  частини 1статті 44 цього Кодексу.
Прокурор здійснює також інші повноваження,  надані  йому  цим Кодексом.Вказівки прокурора органам дізнання і попереднього слідства у зв'язку  з порушенням  і  розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом,  є  для  цих  органів обов'язковими.   Оскарження   одержаних   вказівок   вищестоящому прокуророві  не  зупиняє  їх виконання,  за  винятком   випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цьогоКодексу.
Відповідно до ст30 ЗУ про прокуратуру прокурор вживає заходів до того,щоб органи дізнання і попереднього слідства: додержували передбаченого закономпорядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознакизлочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічнихзаходів, закриття справ, а також строків проведення слідства та тримання підвартою; при розслідуванні злочинів неухильно виконувати вимоги закону провсебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи, з’ясовуватиобставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом’якшуютьі обтяжують його т відповідальність; виявляли причини здійснення злочинів іумови, що сприяють цьому, вживати заходів для їх усунення. Всі вказівкипрокурора мають бути конкретними і обґрунтованими, даватися у письмовій формі іприєднуватись до кримінальної справи, а їх копії – до спостережного провадженнядля забезпечення контролю за їх виконанням.
Стаття 228. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком.Прокурор, одержавши   від  слідчого  справу  з  обвинувальним висновком,зобов'язаний перевірити: 1) чи мали місце подія злочину; 2) чи має діяння,  якеставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи   були  додержані  під час  провадження  дізнання  і попереднього слідства вимоги цього Кодексу прозабезпечення  права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає всправі обставин,  що тягнуть за собою  закриття справи згідно з статтею 213цього Кодексу; 4) чи  пред'явлено обвинувачення   по   всіх   установленихзлочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені  всі  особи, що  викриті  у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано діїобвинуваченого за  статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону  при  складанні  обвинувального висновку; 8) чи правильно обранозапобіжний захід; 9) чи  вжито  заходів  до забезпечення відшкодування збитків,заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи  виявлено  причини та  умови,  які  сприяли  вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;
11) чи  додержано органами дізнання або попереднього слідства всіхінших вимог цього Кодексу.
З’ясовуючи додержання вимог ст228 КПК прокурор перевіряє, чивстановлені обставини, які входять до предмета доказування в справі (ст64, 23,433 КПК), чи дана їм правильна юридична оцінка і чи додержані при цьому вимогиКПК, які регулюють порядок проведення попереднього слідства. Прокурор такожзобов’язаний перевірити, чи пред’явлений позов про відшкодування витрат закладуохорони здоров’я, пов’язаних із стаціонарним лікуванням особи, яка потерпілавід злочину (ст93 КПК).
Стаття 229. Рішення прокурора в справі з обвинувальним висновком.Перевіривши справу з обвинувальним  висновком,  прокурор  або його заступникприймає одно з таких рішень: 1) затверджує  обвинувальний  висновок  або  складає   новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнанняабо слідчому  із  своїми письмовими вказівками для провадження додатковогорозслідування; 3) закриває справу,  склавши про це постанову  з  додержаннямвимог статті 214 цього Кодексу. Прокурор або його заступник вправі змінитискладений  слідчим список  осіб,  які підлягають виклику в судове засідання,  атакож скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний  захід  або  обратизапобіжний  захід,  якщо його не було обрано. В разі скасування, зміни чиобрання запобіжного заходу у вигляді тримання під  вартою прокурор  або  його заступник керується правилами,  передбаченими частиною 2 статті 157 цього Кодексу.
Прокурор або його заступник затверджує обвинувальний вирок своєюрезолюцією, якщо переконається, що слідство в справі проведено повно, всебічноі об’єктивно, що вимоги, перелічені у ст.228 КПК, повністю додержано, аобвинувальний висновок та додатки до нього складені відповідно до ст223 і 224КПК. Якщо перелічених вимог не дотримано або кваліфікація злочину булапомилковою прокурор (або його заступник) виносить постанову про поверненнясправи слідчому (як правило тому ж) для додаткового розслідування. Прокурор(заступник) може прийняти справу і до свого провадження. Прокурор (заступник)своєю постановою закриває кримінальну справу при виявленні підстав для цього.Якщо справа закривається з нереабілітуючої підстави, прокурор (заступник)зобов’язаний перед цим з’ясувати, чи не заперечує обвинувачений проти закриттясправи з даної підстави. Прокурор (заступник) може включити до складеногосписку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, нових осіб абовиключити когось із тих осіб, хто там вказаний. Прокурор (заступник)зобов’язаний розглянути питання про необхідність обрання, залишення, скасуванняабо зміни обраного запобіжного заходу. За наявності для цього підстав вінприймає відповідне рішення і оформлює його своєю постановою. Якщо буде встановлено,що у справі не вжито заходів до забезпечення цивільного позову і можливоїконфіскації майна, слідчому дається відповідна вказівка.
Стаття 230. Складання прокурором нового обвинувального висновку. Якщопрокурор або його заступник не  згоден  з  обвинувальним висновком,  він вправі скласти новий обвинувальний висновок;  при цьому  раніше   складений  обвинувальний   висновок   із   справи вилучається.
Прокурор (заступник) вправі скласти новий обвинувальний висновок чидоручити це зробити слідчому за даними йому прокурором письмовими вказівками.Раніше складений слідчим обвинувальний висновок прокурор (заступник) можезалишити в спостережному провадженні або повернути слідчому зі своїмизауваженнями, щоб допомогти йому усунути допущені недоліки.
Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення. У разі  необхідностізмінити обвинувачення на більш тяжке або таке,  що істотно змінює пред'явленеобвинувачення  за  фактичними обставинами,  прокурор або його заступникповертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення новогообвинувачення. Якщо зміна   початкового  обвинувачення  не  тягне  за  собою
застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не  зв'язана   з  істотною  зміною  обвинувачення  за  фактичними обставинами,прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни,  щовносяться до обвинувального висновку.
Під більш тяжким слід розуміти обвинувачення в більш тяжкому злочині(тобто за який може бути призначено більш суворе покарання, ніж за той, якийбуло вказано слідчим в обвинувальному висновку), в нових фактах злочинноїдіяльності, які раніше не інкримінувались, в закінченому злочині замістьприготування чи замаху, в безпосередній участі у вчинені злочину замістьпереховування, тощо.  В усіх цих випадках справа направляється слідчому длядодаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення. Прокурор вноситьзміни до обвинувального висновку своєю вмотивованою постановою, копія якоїразом з копією обвинувального висновку вручається обвинуваченому після відданняйого до суду, а також слідчому, що склав обвинувальний висновок, щоб звернутийого увагу на допущені помилки.
Стаття 232. Направлення прокурором справи до суду. Прокурор або  його  заступник,   затвердивши   обвинувальний висновок,  складений  слідчим,  або склавши  новий  обвинувальний висновок,  направляє  справу  до  суду,  якому вона  підсудна,  і повідомляє  суд  про  те,  чи  вважає він за потрібнепідтримувати державне обвинувачення. Одночасно з   цим  прокурор  або  його заступник  повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. У  виняткових  випадках  в  разі  особливої  складності  або важливості справи, щопідсудна районному (міському),  міжрайонному
(окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Республіки Крим,області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурораобласті) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховномусуду Республіки Крим, обласному,  Київському
чи Севастопольському  міським  судам,  військовому  суду  регіону,Військово-морських  Сил.  На цих же підставах Генеральний прокурор України  і його   заступник  можуть  направити  справу,  підсудну нижчестоящому  суду,  нарозгляд Верховного Суду України. Генеральний прокурор   України,  прокурори Республіки  Крим, областей,  міста  Києва  і  прирівняні  до   них  прокурори,   їх заступники,  районні,  міські та прирівняні до них прокуроримають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий  до  суду.
Надсилаючи справу до суду, прокурор керується правилами пропідсудність, які передбачені ст33, 34-37, 39, 40 КПК, а також ч3 ст232 КПК,котра як виняток із загальних правил про предметну підсудність дозволяєнаправити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд вищестоящому суду,враховуючи її особливу складність або важливість. Згідно ст36 ЗУ пропрокуратуру прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежновід характеру і ступеня небезпечності діяння. Повідомлення обвинуваченого проте, до якого суду направлена справа, забезпечує йому можливість вчасно заявитиклопотання про ознайомлення з матеріалами справи в суді (ст255 КПК), а також зінших питань. Якщо в клопотанні або скарзі, які надійшли до прокурораповідомляється про порушення закону з боку слідчого, прокурор повиненперевірити ці повідомлення і вжити всіх можливих наданий час заходів доусунення порушень закону, відкликавши в разі необхідності із суду кримінальнусправу, якщо рішення про віддання обвинуваченого до суду ще не було прийнято.
Стаття 232-1. Дії прокурора по справах про застосування  донеповнолітніх  примусових   заходів  виховного характеру. Одержавши  від слідчого  закриту  кримінальну  справу,    що надійшла  в  порядку, передбаченому  статтями  7-3  або  9  цього Кодексу, прокурор  перевіряє повноту  проведеного  розслідування, законність постанови і приймає одне зтаких рішень: 1) дає письмову  згоду  з  постановою  слідчого  і  направляєсправу до  суду  для  застосування  примусових  заходів  виховного характеру;2) скасовує постанову  слідчого  і  повертає  йому  справу  з письмовимивказівками; 3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.
Стаття 233. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органівдізнання або слідчого.      Одержавши справу  від органу дізнання абослідчого,  прокурор зобов'язаний протягом не більше п'яти  днів  розглянути справу  і дати їй належне спрямування.
Передбачений цією статтею строк обчислюється з моменту надходженнясправи до прокурора і закінчується направленням її слідчому (ч1 ст109 КПК), досуду або прийняттям іншого рішення (ст229 КПК). Він не включається до строкупопереднього слідства (ч1 ст120 КПК). У передбачений ст233 КПК строк прокурорповинен вирішити питання про законність і обґрунтованість постанови слідчого прозакриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності впорядку статей 7-10 КПК.         
§ 18. Роль доказів і доказування у кримінальномупроцесі.
Кримінально-процесуальне доказування – це діяльність правова,врегульована нормами КПК. Елементами процесу доказування є: збирання(формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Доказування – цедіяльність суб‘єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці та оцінцідоказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певнихтез і наведенню аргументів для їх обґрунтування. Кримінально-процесуальнедоказування регулюється нормами доказового права: 1) норми гл.5 КПК “Докази”,які регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінкудоказів і їх процесуальні джерела; 2) норми-принципи кримінального процесу; 3)норми, які передбачають права і обов‘язки суб‘єктів кримінального процесу; 4)норми, які регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню іперевірці доказів; 5) норми, які встановлюють підстави, а також порядокприйняття та обґрунтування процесуальних рішень. Як об‘єктивна істина в цілому,так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами,прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під часякого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаютьсяі обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказування має найбільш питому вагу вусій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієїдіяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідженняпроблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві,найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу,де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). Два види(аспекти) доказування: дослідження фактичних обставин справи (діяльністьвідповідних органів і осіб по збирання, перевірці та оцінці доказів) ідоказування як логічне й процесуальне обґрунтування певної тези, твердження,висновків, рішення в справі.
§ 19. Предмет і межі доказування у кримінальномупроцесі.
Предмет доказування – сукупність передбаченихкримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно длявирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому абосудової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальнихпрофілактичних заходів у справі. При провадженні попереднього слідства,дізнання і розгляді кримінальної справи і суді підлягають доказуванню: 1) подіязлочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винністьобвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливаютьна ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини,що характеризують його особу; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, атакож розмір витрат закладу охорони здоров‘я на стаціонарне лікуванняпотерпілого від злочинного діяння (ст.64); 5 ) причини та умови, які сприяливчиненню злочину (ст.23). Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ прозлочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, якізахворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільнонебезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу(за винятком стадії виконання вироку).
З предметомдоказування тісно пов‘язане поняття меж доказування (дослідження) обставинкримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, якмета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступіньдослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних дляцього. Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел),який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять допредмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальнихзаходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування можепотягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предметдоказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідженняобставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування.,так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цихстадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький,пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК“Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодообвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, — встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осібі діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.
§ 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальномупроцесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язокдоказування.
Обов‘язокдоказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора,слідчого та особу, яка провадить дізнання. Вони зобов‘язані вжити всіхпередбачених законом заходів для всебічного, повного й об‘єктивного дослідженняобставин справи (ч.1 ст.22 КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всюнеобхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне,обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладатисвій обов‘язок доказування на обвинуваченого (ч.2 ст.22 КПК). Звичайно, цязаборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їхзаконних представників, на захисника потерпілого, цивільного позивача,цивільного відповідача та їх представників. Вони теж є суб‘єктами доказування,але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка провадитьдізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу мають право, але не зобов‘язанібрати участь у доказуванні, тобто збиранні, перевірці та оцінці доказів,висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументуватиїх.
Докази – це будь-які фактичні дані, на підставіяких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюютьнаявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, якавчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильноговирішення справи (ч.1 ст.65). Доказ в логіці: доказ – це логічна операціяобґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних іпов‘язаних з ним суджень. Доказ складається з 3 елементів: 1) тези (судження,істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводівабо відстав доказу – це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогоюяких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв‘язок між аргументомі тезою). Докази в розумінні логіки застосовується напр., при обґрунтуванніпроцесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал). Кримінально-процесуальні(судові) докази  — фактичні дані, відомості про факти, обставини справи.Передбачені ч.2 ст.65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного,обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дійта інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості якдокази в справі, вказані в ч.1 ст.65, називають джерелами доказів. Упроцесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони єносіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах,допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази. Неправильновважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених,експертів, авторів процесуальних та інших документів. Доки доказова інформація,яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПКформі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів не має, а отже, іїх джерел, які повинні знаходитись у справі. Перелічених же осіб точніше було бназивати носіями можливої доказової інформації. Належність доказів визначаєтьсяїх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входятьдо предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, атакож обставин, що мають допоміжний характер. Допустимість доказів визначаєтьсязаконністю джерела, умов і способів їх одержання. Належність – придатність длявстановлення обставин, допустимість – додержання процесуальної форми їхзалучення і використання. КПК, зокрема, забороняє домагатися показаньобвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконнихзаходів (ч.3 ст.22), не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком іпотерпілим, джерело яких невідоме (ч.3 ст.68, ч.2 ст.72); забороняється допитуватияк свідків захисників і деяких інших осіб (ч.1 ст.69); учасники судовогорозгляду в судових дебатах, а суд – у вироку мають право посилатися тільки надокази, дослідженні в судовому засіданні (ч.3 ст.318, ч.2 ст.323).
 
§ 21. Класифікація доказів та їх джерел укримінальному процесі.
Докази як фактичні дані, відомості можутьподілятися на прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Докази і джереламожуть бути первинними та похідними. Підставою для поділу доказів на прямі інепрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямідокази прямо вказують на цю обставину або ж на її відсутність. Непрямі(побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватисяними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов‘язані, створювали системудоказів, у якій кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга.Стосовно підозри, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що пом‘якшуютьабо обтяжують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні.Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою,а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин. Виправдувальні ждокази свідчать, що самої події злочину не було або що дана особа до  неїнепричетна, або ж що є пом’якшуючи відповідальність обставини. Напр., алібі єпрямим виправдувальним доказом. За джерелом одержанні відомостей про факти,характером формування джерела доказів докази і їх джерела бувають первинними іпохідними. Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелами. Це,напр., показання свідка-очевидця, оригінал документа. Коли ж свідок даєпоказання з чужих слів, це – похідний доказ, причому закон вказує, що якщопоказання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи мають бутидопитані. Коли ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення зачутками тощо, вони не можуть бути доказом (ч.3 ст.68 КПК). Це ж стосуєтьсяпоказань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похіднимджерелом доказів. Звичайно, при провадженні у кримінальній справі требанамагатися користуватися першоджерелами. Але й похідні докази та джереладоказів можуть бути цінними засобами процесуального пізнання, зокрема приперевірці повноти й правильності першоджерела.
§ 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення іоцінка.
Як потерпілийвикликається і допитується громадянин, якому злочином заподіяно моральну,фізичну або майнову шкоду і який внаслідок цього постановою особи, що провадитьдізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч.1,2 ст.49 КПК). Давати показання – право, а не обов‘язок потерпілого, але коливін погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачунеправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.178 КК,про що попереджається перед допитом. Потерпілий може бути допитаний прообставини, які підлягають встановленню в даній справі, у тому числі про факти,що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, і йоговзаємовідносини з останніми. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілимдані, джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК). Якщо показання потерпілогобазуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності зусіма обставинами, встановленими в справі. Обвинувачення не може бутиобґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншимидоказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли бути наслідком помилковогосприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема якщо він перебував у станісп‘яніння, на підозрах потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосункиз обвинуваченим. Показання малолітньої потерпілої, щодо якої було застосованонеправильний метод допиту, не можуть бути визнані доказом у справі. Потерпілий,підозрюваний і обвинувачений – активні учасники кримінального процесу. Їхпоказання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі.Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого,обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілийі обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справиі з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.
 
§ 23. Показанняпідозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їхпредмет, значення і оцінка.
Як підозрювана можебути допитана тільки  особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, а такожособа, до якої застосовано запобіжний захист до винесення постанови пропритягнення її як обвинуваченої (ч.1 ст.43-1 КПК). Підозрюваний вправі даватипоказання з приводу обставин, які стали підставою для його затримання абозастосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йомуобставин у справі (ч.1 ст.73 КПК). Як обвинувачений і підсудний допитуютьсятільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення нимизлочинів, і винесена постанова особи, яка провадить дізнання, чи слідчого пропритягнення їх як обвинувачених або постанова судді чи ухвала суду про відданняїх до суду (ст.131, ч.1 ст.43, ст.243, ч.1 ст.245, ч.1 ст.251, ч.1, 2 ст.430КПК). Обвинувачений (тут і далі мається на увазі і підсудний) вправі даватипоказання по пред‘явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх іншихвідомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі (ч.1 ст.74 КПК). Даватипоказання і відповідати на запитання – це право, а не обов‘язок підозрюваного іобвинуваченого. За відмову давати показання і відповідати на запитання і задачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їхпоказань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та іншихнезаконних заходів забороняється (ч.3 ст.22 КПК). Такі факти є, і деякі з нихнавіть стають предметом розгляду вищих судових інстанцій. Як різновидностіпоказань підозрюваного і обвинуваченого розрізняються повне або частковевизнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова,обмова та алібі. Самообмовою є такі показання підозрюваного чиобвинуваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого насправді невчиняли, у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності, або ж беруть лише насебе волю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чиперебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тією якою вона єнасправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий збіг обставин, станпригніченості, втрата віри в справедливість і об‘єктивність слідчого і суду,бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно звчиненим, сховатися на деякий час від слідства і суду в місцях позбавленняволі, коли вони розшукуються у зв‘язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкогозлочину, поради “досвідчених людей”, у тому числі співкамерників, погроза йпідкуп з боку справжніх злочинців і співучасників, незаконні засоби веденнярозслідування, юридична необізнаність, бажання “прогулятися” в інших місцях підчас допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридлосидіти в колонії, кругова порука, “солідарність” злочинців, бажаннянеповнолітнього або початкуючого злочинця заслужити схвалення більш досвідченихі сильних злочинців, свого оточення тощо. Обмова – це такі показанняпідозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво)інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненніінкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є, зокрема, бажанняуникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприятирозкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або жнезаконний вплив з їх боку тощо. Алібі – це твердження підозрюваного чиобвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину,бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов‘язок перевірки алібілежить на слідчих органах, прокуророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений їхзахисник мають право, але не зобов‘язані наводити докази на підтвердженняалібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано,кримінальна справа має бути закрита, а суд першої інстанції повинен постановитивиправдувальний вирок. З метою застерегти від некритичного ставлення допоказань показання підозрюваного чи обвинуваченого, надання їм вирішальногозначення КПК спеціально вказує, що вони підлягають перевірці і що визнанняпоказання підозрюваного чи обвинуваченого своєї вини може бути покладене воснову обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявниху справі доказів (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74). Судове слідство провадиться судомуповному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред‘явлених йому обвинувачень(ч.3 ст.299 КПК). При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема,що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких вінвідмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами,  неможуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого,який викриває іншу особу, підлягають ретельній та критичній перевірці. Слідособливо критично ставитися до показань одного обвинуваченого проти іншого, якіспрямовані на усунення чи пом‘якшення власної вини. Обвинувачення не можевважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншогообвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншимвагомими доказами. Це стосується й оцінки показань потерпілого. Потерпілий,підозрюваний і обвинувачений – активні учасники кримінального процесу. Їхпоказання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі;вони виступають як засіб захисту їх прав і законних інтересів. Слід також матина увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого тапідозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачениймали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковимиматеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.
§ 25. Показаннясвідків, їх предмет, значення і оцінка.
Показання свідків –найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК міститьмінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідокможе бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, яківідносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягаютьвстановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особуобвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з  ними(ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК). Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисникпідозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йомувідомі у зв‘язку з виконанням обов‘язків захисника; 2) адвокат, представникпрофспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йомувідомі в зв‘язку з виконанням  ним обов‘язків представника потерпілого,цивільного позивача і цивільного відповідача; 3) особи, які в зв‘язку зі своїмифізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, якімають значення для справи, і давати про них показання; ця нездатністьвстановлюється експертизою (ст.69 КПК) — судово-медичною абосудово-психіатричною. За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозреніі потерпілі – до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядкувизнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільнівідповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого;особи, офіційно визнані обвинуваченими – у тих випадках, коли справа щодо нихбула закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодоінших осіб, причетних до вчинення того ж злочину. До КПК слід включити новунорму, в якій передбачити право свідка відмовитися давати показання,відповідати на запитання, якщо це не пов‘язано з викриттям його у вчиненнізлочину, в причетності до злочину, отже, з можливістю притягнення його докримінальної відповідальності. Враховуючи особливий стан близьких родичівпідозрюваного, обвинуваченого, підсудного, ї необхідно також дозволити даватипоказання, а не ставити це в обов‘язок, бо тут вищі соціальні цінності (психологічнездоров‘я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриттязлочинів. Ст.63 КУ: особа не несе відповідальності за відмову давати показанняабо пояснення щодо себе, членів сім‘ї чи близьких родичів, коло якихвизначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе,членів сім‘ї чи близьких родичів. Якщо такі показанні були одержані судом відвідповідних осіб, вони вважаються одержаними з порушенням закону, що маєнаслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. Такі особи ненесуть відповідальності за відмову від дачі показань, за завідомо неправдивіпоказання (постанова Пленуму ВС 01.11.96, “Про застосування КУ при здійсненняправосуддя”). При оцінці показань свідка слід мати на увазі, що не можуть бутидоказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме (свідчення зачутками). Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ціособи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК). Тут йдеться про похіднідокази. Оцінюючи показання свідка, необхідно враховувати обставини, що даютьпідстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодофактів, про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцемінкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основуобвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх некоректних ісуперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тійпідставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними.Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків,заінтересованих у результатах справи. Необхідно особливо критично ставитися допоказань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або вйого підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їхпомилкового уявлення про повідомлювані факти. Особа, викликана органомдізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов‘язана з‘явитися взазначені час і місце і дати правдиві показання про відомі їй обставини всправі. Якщо свідок не з‘явився без поважних причин, до нього може бутизастосовано привід через органи ВС, а суд вправі також накласти а свідкагрошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питанняпро грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні з викликом цьогосвідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання пронакладення грошового стягнення (ст.70 КПК). За злісне ухилення від явки досуду, за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під чассудового засідання свідок несе відповідальність за ч.1 ст.185-3 КпАП у виглядіштрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухиленнявід явки до органів попереднього слідства або дізнання – за ст.185-4 КпАП увигляді штрафу. Справа про накладення адміністративного стягнення розглядаєтьсясуддею (ст.221 КпАП). За відмову давати показання про відомі йому обставинисправи свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.179КК у вигляді виправних робіт на строк до 6 місяців або штрафу, а за дачузавідомо неправдивих показань – за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі настрок до 5 років або виправних робіт до 1 року. Перешкоджання явці свідка досуду, органів попереднього слідства чи дізнання, примушування його до відмовивід дачі показань, до дачі завідомо неправдивих показань шляхом погрозивбивством, насильством, знищенням майна його чи його близьких родичів аборозголошення відомостей, що його ганьблять, підкуп свідка з тією ж метою, а таксамо погроза вчинити зазначені дії х помсти за раніше дані показання караєтьсяза ст.180 КК позбавленням волі на строк до 4 років або виправними роботами настрок до 2 років.
 
§ 26. Висновокексперта, його зміст, значення і оцінка.
Висновок експерта – це документ, складений урезультаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядкубуло доручено провести експертизу і дати відповідні відповіді на поставленійому запитання. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким(прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посадаексперта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при їїпроведенні, питання, що були поставлені експертові, які матеріали вінвикористав, які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставленізапитання. Коли  при проведенні експертизи експерт виявить факти, які маютьзначення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправіна них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст.200 КПК).Наявні в справі акти чи довідки про результати відомчого дослідження якоїсьобставини, у тому числі й відомчі висновки, що йменуються експертизою (проякість товару, недостачу товарно-матеріальних цінностей тощо), хоча б іодержані на запит органів слідства чи суду, не можуть розглядатись як висновкиексперта і бути підставою для відмови у проведенні судової експертизи. Нерідкопід висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йомуслідчим чи судом питання. На підставі проведених ним досліджень експертвстановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці даніє доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням.Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку. Вступна йдослідницька частина висновку експерта як документа теж мають важливе доказовезначення. Їх аналіз дає змогу слідчому, прокурору, суду, а також потерпілому,обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильнооцінити кваліфікованість, обґрунтованість і повноту відповідей експертів, їхпридатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування всправі. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого,прокурора і суду не є обов‘язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованоюу відповідних постанові, ухвалі. Вироку (ч.4 ст.75 КПК). Необхідно усунутивипадки некритичного ставлення до висновку експерта. Він не має напередустановленої сили, переваги перед іншими доказами і, як всі інші докази,підлягає оцінці за внутрішнім переконанням слідчих, прокурорів, суддів, щоґрунтується на всебічному, повному й об‘єктивному розгляді всіх обставин справив їх сукупності. Пленум ВС постанова №8 від 30.05.97. “Про судову експертизу вкримінальних і цивільних справах”. Висновок дає експерт у результаті проведеноїним експертизи. Судова експертиза – це дослідження експертом на основіспеціальних знань матеріальних об‘єктів, явищ і процесів, які містятьінформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання,попереднього слідства чи суду (ст.1 ЗУ “Про судову експертизу”). Розрізняютьсятакі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додатковаі повторна. Експертиза, які правило, провадиться одним експертом (одноособова).Але в разі необхідності в справі може бути призначено декілька експертів, якідають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з нихскладає окремий висновок (ч.3 ст.75 КПК). Судово-психіатрична експертиза завждиє комісійною: її провадять не менше 3 експертів-психіатрів. Комісійнаекспертиза називається комплексною, коли її провадять спільно спеціалісти зрізних галузей знань. Коли встановлення тієї чи іншої обставини є неможливимшляхом проведення окремих експертиз або це виходить за межі компетенції одногоексперта чи комісії експертів, може бути призначене проведення ряду досліджень,здійснюваних кількома експертами на підставі використання різних спеціальнихзнань. Експерти вправі при цьому складати спільний висновок. У ньому повиннобути вказано, які дослідження провів кожний експерт, які факти фін особистовстановив і яких дійшов висновків. Кожний експерт справі підписати спільнийвисновок або ту частину його, яка відображає хід і результати проведених нимособисто досліджень. Якщо підставою остаточного висновку є факти, встановленііншим експертом, то про це також повинно бути вказано у висновку. Вимога законупро те, що експерт дає висновок від свого імені на підставі досліджень,проведених ним відповідно до його спеціальних знань, і несе за даний висновокособисту відповідальність, повністю поширюється і на осіб, які брали участь упровадженні такої експертизи. Первинною є експертиза, при проведенні якоїоб‘єкт досліджується вперше. Якщо висновок експерта буде визнано неповним чи недосить ясним, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається томусамому або іншому експертові (ч.5 ст.75 КПК). Недостатньо повним може бутивизнано висновок, який ґрунтується на дослідженні не всіх наданих експертуоб‘єктів або не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставленізапитання. Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, щосуперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в йогоправильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншомуекспертові чи експертам (ч.6 ст.75 КПК). При незгоді з висновком експертапризначення повторної експертизи не є обов‘язковим. Підставою для призначенняекспертизи є необхідність наукових, технічних або інших спеціальних знань длявирішення певних питань при провадженні в справі (ч.1 ст.75 КПК). Питання проте, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, упровадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертизапризначається обов‘язково для встановлення: 1) причин смерті; 2) тяжкості йхарактеру тілесних ушкоджень; 3) психічного стану підозрюваного абообвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка недосягла статевої зрілості (ст.120 КК); 5) віку підозрюваного абообвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальнувідповідальність і якщо про це немає відповідних документів і необхідно їходержати (ст.76 КПК). Непризначення в цих випадках експертизи слідчими органамичи судом означає неповноту дізнання, попереднього та судового слідства і тягнеза собою повернення справи на додаткове розслідування. Особа, яка провадитьдізнання, слідчий і суд мають право допитати експерта з метою одержатироз‘яснення або доповнення до його висновку (ст.201, 311 КПК). Показанняексперта не є джерелом доказів. Вони лише роз‘яснюють або доповнюють висновок.
§ 27. Речові докази, їх види, значення та оцінка.
КПК. Стаття 79.  Зберігання речових доказів. Речові докази  повинні бути  уважно оглянуті,  по можливості сфотографовані, докладно описані впротоколі огляду і приєднані до справи  постановою   особи,  яка  провадить дізнання,  слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються присправі, за  винятком  громіздких  предметів,  які  зберігаються  в органахдізнання,  попереднього слідства і  в  суді  або  передаються  для зберіганнявідповідному підприємству, установі чи організації. При передачі   справи  від   одного   органу   дізнання   чи попереднього слідства до іншого,направленні справи прокуророві чи до суду,  а так само при передачі справи зодного суду  до  іншого речові докази передаються разом із справою. В окремихвипадках речові докази  можуть  бути  до  вирішення справи в суді повернуті їхволодільцям,  якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
Стаття 80. Строки зберігання речових доказів. Речові докази зберігаютьсядо набрання вироком законної  сили або  до  закінчення  строку  оскарження постанови  чи  ухвали про закриття справи.     Документи —  речові  докази повинні зберігатися весь час при справі,  а  заінтересованим  особам, підприємствам,  установам  і організаціям за їх клопотанням видаються копії цихдокументів. У тих випадках,  коли виникає спір  про  право  власності  напредмети,  які є речовими доказами,  вони зберігаються поки набере законноїсили рішення суду,  винесене по даному  спору  в  порядку
цивільного судочинства. Речові докази,  які можуть швидко зіпсуватися іякі не можуть бути   повернуті   володільцеві,   негайно   здаються відповідним державним або  кооперативним  організаціям  для  реалізації.  Колипотім  виникне  необхідність  у  поверненні  речових  доказів,  то
організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі абосплачують  їх  вартість  по  державних цінах,  що існують в момент повернення.
Стаття 81. Вирішення питання про речові докази. Питання про речовідокази  вирішується  вироком,  ухвалою  чи постановою   суду   або  постановою  органу  дізнання,  слідчого, прокурора про закриття справи, прицьому: 1) знаряддя     злочину,    що    належать    обвинуваченому,конфіскуються; 2) речі,  вилучені з обігу, передаються відповідним установамабо знищуються;      3) речі,  які  не  мають  ніякої  цінності  і  не можутьбути використані,  знищуються,  а у випадках, коли заінтересовані особи просятьпро це, можуть бути передані їм; 4) гроші,  цінності та інші речі,  нажиті злочинним  шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші,  цінності та іншіречі, які були об'єктом злочинних дій,   повертаються   їх   законним володільцям,  а  якщо  їх  не встановлено, то ці гроші, цінності та речіпереходять у  власність держави. Спір про  належність   речей,   що підлягають   поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
§ 28. Протоколислідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів, їх значення іоцінка.
КПК. Г л а в а  6. ПРОТОКОЛИ. Стаття 84. Обов'язковість веденняпротоколу. При провадженні слідчих дій під час попереднього  слідства  ідізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першоїінстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України  ведуться протоколи.
Складання протоколів є основним засобом фіксації факту проведенняпевної процесуальної дії, її змісту і результатів. Якщо при цьомузастосовувалися й інші допоміжні засоби фіксації – фотографування, кінозйомка,відеозапис, звукозапис, тощо, про це повинно бути зазначено в протоколі слідчоїдії чи судового засідання. В усіх судових засіданнях суду першої інстанціїобов’язково ведуться протоколи. Ведення протоколів при розгляді справ судомкасаційної інстанції, а також судом наглядової інстанції (за винятком пленумуВС України) законом не передбачено.
Стаття 85. Протокол слідчої дії. В протоколі  про  кожну  слідчу  дію повинні бути зазначені:
місце і дата його складання;  посади і прізвища осіб, що проводятьдію;  прізвища  осіб,  які  брали участь у проведенні слідчої дії, адреси  цих осіб;  роз'яснення  їх  прав  і   обов'язків;   зміст
проведеної слідчої дії,  час її початку і закінчення;  всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метоюнерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи
безпеки,  у  протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96,107,  145,  170,  171,  173  та  176  цього  Кодексу,  обмежуються відомостіпро цю особу в порядку, передбаченому статтею 52-3 цього
Кодексу. Протокол зачитується   всім   особам,   що   брали  участь  упроведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені  особи  можуть  ознайомитися  з  протоколом особисто. Вставки іпоправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують:   особа,   яка   провадила  слідчу  дію, допитана особа,  а  також  перекладач,  поняті,  якщо  вони  були присутні,  та  інші особи,  які  були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщохто-небудь з цих осіб через фізичні вади або  з  інших  причин не може особистопідписати протокол,  то для підписання протоколу запрошується  стороння особа.  До  протоколу можуть бути додані фотознімки,  матеріали звукозапису,кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюютьйого зміст. Коли особа,  що  брала  участь  в  проведенні  слідчої   дії,відмовиться  підписати протокол,  то це зазначається в протоколі істверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію. Порушення правилскладання  і засвідчення протоколу слідчої та іншої процесуальної дії викликаєсумнів у вірогідності викладених у ньому відомостей і тягне недопустимістьвикористання їх у справі.
Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні попереднього ісудового слідства. ч5 Протокол слідчої дії, проведеної з застосуваннямзвукозапису, складається  з  додержанням  правил  цього  Кодексу.  В  протоколіповинно  бути  також  зазначено  про  застосування  звукозапису  і повідомленняпро це учасників слідчої дії,  про технічні засоби та умови  звукозапису,  провідтворення звукозапису учасникам слідчої дії  та  їх  заяви  з  приводу застосування   звукозапису.   Якщо звукозапис  застосовувався  під  час судового  розгляду   справи, відповідні відомості повинні бути зазначені у  протоколі судового засідання.
Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенніслідчої дії ч1. Кінозйомка, відеозапис  можуть застосовуватися при проведенніогляду,  обшуку,  відтворенні обстановки і обставин події  та  при проведенніінших слідчих дій.
Додатки до протоколу: фотознимки, матеріали звукозапису, кінозйомок,відеозапису, плани, схеми тощо є лише допоміжною формою фіксації перебігу ірезультатів слідчої дії, пояснюють і збагачують зміст протоколу. За чинним КПКвони не є самостійним джерелом доказів.
Стаття 86. Протокол розпорядчого засідання. В протоколі  розпорядчого  засідання повинні бути зазначені: місце і час засідання суду,  назва  суду,  склад суду,  секретар, прокурор,  справа,  яка  розглядається,  короткий  змістдоповіді, думка прокурора  та  короткий  зміст  його  висновку,  коли  такийдається,  і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання ізаяви осіб, що беруть участь у засіданні. Протокол веде  секретар,  підписують протокол  головуючий  і секретар. Розпорядче засідання суду провадиться лише усправах про злочини, за які мірою покарання може бути призначено смертну кару(ч2 ст237) і тому ведення протоколу є обов’язковим, незважаючи на застереження,що міститься в ст.84. Право учасників розпорядчого засідання ознайомлюватись зпротоколом і подавати на нього зауваження КПК непередбачено.
Стаття 87. Протокол судового засідання. Протокол судового  засідання  веде секретар.   У   протоколі обов'язково  зазначаються:  місце  і  час  початку та  закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, якарозглядається; секретар,   прокурор,  громадський  обвинувач,  підсудний  і його захисник,  громадський захисник,  потерпілий,  цивільний  позивач,цивільний  відповідач  та  їх представники,  експерт,  спеціаліст, перекладач; свідки,  що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина  їх  неявки; докладні дані про особу підсудного,  про час одержання ним обвинувальноговисновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншимособам, які брали участь у справі;  ухвали  суду,  прийняті  на  місці;  всі розпорядження головуючого  і дії суду в тому порядку,  в якому вонивідбувалися; всі заяви,  прохання і клопотання осіб,  що брали участь у справі;докладний  зміст  записаних  у  першій  особі показань підсудного, потерпілогоі свідків;  відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність  ікороткий зміст судових дебатів;  зміст останнього слова підсудного;  вказівкапро проголошення вироку і  роз'яснення порядку   і  строків  його  оскарження, а  у  випадку  засудження підсудного  до  виняткової  міри  покарання  — розстрілу  —   про роз'яснення   засудженому   права   на   подання  клопотання  про помилування. Протокол повинен  бути  складений  і  підписанийголовуючим і секретарем протягом трьох діб. Суд обґрунтовує вирок лише на тихдоказах, які були розглянуті в судовому засіданні (ч2 ст323). Якщо ці докази незафіксовані в протоколі судового засідання, вирок підлягає скасуванню. Практика«підгонки» змісту протоколу під постановлений вирок є незаконною, цефальсифікація протоколу. Вирок у будь-якому разі  належить скасувати, якщо всправі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписанийголовуючим або секретарем (п8 ч2 ст370).
Стаття 88. Зауваження на протокол судового засідання. Обвинувач, підсудний,   потерпілий   і  його    представник, цивільний  позивач,  цивільний  відповідач  або  їх представники, захисник,  які брали участь у судовому засіданні,  протягом трьох діб  з  дня  складення  протоколу мають право ознайомитися з ним і податиписьмові зауваження,  вказавши на його  неправильність  або неповноту. Суддя,який головував у судовому засіданні,  розглядає подані зауваження і в разізгоди з ними посвідчує їх правильність. При незгоді головуючого  з зауваженнями  вони  вносяться  на розгляд судового засідання, як правило, втому ж складі суду, який розглядав справу,  а якщо це неможливо,  зауваження розглядаються судом,  в складі якого повинні бути двоє з суддів,  якірозглядали цю справу.  В судовому засіданні можуть брати  участь  особи,  якіподали  зауваження  на  протокол.  Коли справа розглядалась суддеюодноособово,  він одноособово  розглядає  зауваження  на  протокол судовогозасідання. Розглянувши зауваження,  суд виносить  мотивовану  ухвалу,  а суддя —  постанову,  якою  посвідчує  правильність  зауважень або відхиляє їх.   Зауваження на  протокол  і  ухвала  суду чи постанова судді у всіх випадкахприєднуються до справи. Суддя або головуючий у судовому засіданні при колегіальномурозгляді справи зобов’язані роз’яснити учасникам судового розгляду їх правоознайомитися з протоколом і подати до нього письмові зауваження (ч1 ст88), прощо має бути зазначено у протоколі судового засідання.
§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусовоговпливу.
Для забезпечення виконання такими суб‘єктамикримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані,обвинувачені, експерт тощо, своїх процесуальних обов‘язків, а також длязабезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органидізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують такі передбачені КПК, заходипроцесуального примусу: привід, затримання, зобов‘язання про явку, грошовістягнення, обшук, виїмка, освідування, одержання зразків для експертногодослідження, поміщення до медичного закладу для обстеження, накладення арештуна поштово-телеграфну кореспонденцію чи на майно, відсторонення обвинуваченоговід посади, а також підписку про невиїзд, арешт та інші запобіжні заходи. Середзаходів процесуального примусу запобіжні заходи законодавець виділяє в окремуглаву, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений,перебуваючи на волі, скривається від слідства й суду або перешкоджаютьвстановленню істини у кримінальній справи, або займається  злочинноюдіяльністю, а також для забезпечення виконання вироку орган дізнання слідчий,прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжнихзаходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст.244, ст.274, 343 КПК). Запобіжні заходи – це такасукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органамидізнання, слідчими, прокурорами й судами до обвинувачених, а у винятковихвипадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від слідства й суду,заважати встановленню істини в кримінальній справі, займатися злочинноюдіяльністю, ухилитися від виконання вироку. Взяття під варту та інші заходупроцесуального примусу не є мірами кримінального покарання; їх не можназастосовувати як засіб вимагання покарань від обвинуваченого чи підозрюваного.Водночас законодавець, виходячи із гуманних міркувань, передбачив, що попереднєув‘язнення зараховується судом до строку покарання при засудженні допозбавлення волі і направлення в дисциплінарний батальйон день за день, призасудженні до виправних робіт – день за три. При засудженні до інших видівпокарання суд, враховуючи попереднє ув‘язнення, може пом‘якшити покарання абоповністю звільнити від нього засудженого (ст.47 КК).
§ 30. Підстави,мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Ст.106. ч.1, 2.затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнаннявправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бутипризначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї зтаких підстав: 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньопісля його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажутьна дану особу, що саме вона вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або найого одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. Принаявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину,її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалися втекти, абоколи вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особипідозрюваного.
Ст.106-1. Порядоккороткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Порядоккороткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначаєтьсяПоложенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненнізлочину.
Суть затриманняособи, підозрюваної у вчиненні злочину полягає в тому, що ця особа на короткийстрок поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання,гауптвахта для військовослужбовців) і позбавляється волі. Метою затримання єз‘ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання прозастосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.Затримання підозрюваного, яке регулюється КПК, слід відрізняти від фізичногозатримання підозрюваної особи на місці вчинення злочину або з поличним, якездійснене представниками влади, громадськості або окремими громадянами (п.2 ч.1ст.94 КПК) з метою доставлення цієї особи у відповіді правоохоронні органи, ісамого доставлення, а також від затримання особи, передбаченого законодавствомпро адміністративні правопорушення. Кримінально-процесуальне затримання можутьздійснювати лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, щопровадить дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженнюначальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При затриманніпідозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від органу дізнанняабо доручити йому виконання своєї постанови про затримання підозрюваного (ч.3ст.114 КПК).
Якщо протягом 48годин прокурором не надано санкцію на взяття під варту або на підписку проневиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходу обвинувачення не булопред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бути підозрюваною як процесуальноюфігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Якщо увстановлений строк затримання постанова про звільнення затриманої особи абозастосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою не надійшла,начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомленняпро її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, прощо складає протокол.
Осіб, затриманих запідозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності –дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні взатриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати при собігроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігатив місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні папери, згаданіпредмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол.
§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.
Ст.106 ч.3,4. Прокожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, органдізнання зобов‘язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня,години, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часускладання протоколу про роз‘яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч.2ст.21 КПК, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом 24годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурораподати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затриманняпідписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом 48 годин з моментуодержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов‘язаний датисанкцію на взяття під варту або звільнити затриманого. Про затримання особи,підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім‘ю, якщо місцеїї проживання відоме.
Протокол затриманняє підставою для поміщення підозрюваного в місця тримання затриманих. Строкзатримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в органдізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі постановипро затримання. Винесеної органом дізнання або слідчим, то з моменту фактичногозатримання. Якщо протягом 48 годин прокурором не надано санкцію на взяття підварту або на підписку про невиїзд, або якщо при застосуванні запобіжного заходуобвинувачення не було пред‘явлено протягом 10 діб, особа перестає бутипідозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідностілише як свідок. Якщо у встановлений строк затримання постанова про звільненнязатриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяттяпід вартою не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу інаправляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, якапровадить дізнання, про що складає протокол.
§ 32. Поняття, підстави, мета застосування та видизапобіжних заходів.
КПК. Г л а в а  13. ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ. Стаття 148. Підстави длязастосування запобіжного заходу. При наявності  достатніх  підстав вважати,  щообвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду абоперешкодить встановленню  істини  в  кримінальній  справі,  або  займатиметьсязлочинною діяльністю, а також для  забезпечення  виконання  вироку слідчий,прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого  один  із запобіжних заходів,передбачених статтею 149 цього Кодексу. Про застосування запобіжного заходускладається  постанова  з додержанням   правил   статті   130  цього  Кодексу. В  постанові зазначається прізвище,  ім'я та по батькові, вік, місце народженняобвинуваченого,  вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якоюпередбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його   обрання.  Постанова   про   обрання   запобіжного   заходу оголошується обвинуваченомупід  розписку.  В  разі  його  відмови розписатися слідчий відмічає про це напостанові. Якщо немає підстав для застосування запобіжного  заходу,  відобвинуваченого  відбирається  письмове зобов'язання про те, що він повідомитьпро зміну свого місця перебування,  а також про те,  що він з'явиться дослідчого і суду за їх викликом. У виняткових випадках запобіжний захід можебути застосований щодо особи,  підозрюваної у вчиненні злочину, і допред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бутипред'явлене не  пізніше  десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу.
Якщо в цей строк обвинувачення  не  буде  пред'явлене,  запобіжнийзахід скасовується.  Застосовувати запобіжний захід до обвинуваченого маютьправо слідчий, прокурор, суддя і суд – у справах, які знаходиться в їхпровадження, а прокурор також у справах, що знаходяться в провадженні слідчого,за розслідуванням яких він здійснює нагляд. Із змісту ч1 ст148 КПК випливає, щонавіть за наявності для цього підстав зазначені особи і органи вправі, але незобов’язані застосовувати запобіжний захід. Визнавши за непотрібне обиратизапобіжний захід, а також при відсутності підстав для його застосування, вониобмежуються відібранням від обвинуваченого письмового зобов’язання про явку,передбаченого ч3 ст148 КПК. Воно не є запобіжним заходом і постанови про йоговідібрання виносити не потрібно. При порушення такого зобов’язання дообвинуваченого можуть бути застосовані привід або запобіжний захід. У винятковихвипадках при наявності підстав, передбачених ч1 ст148 КПК, запобіжний західможе бути застосовано і щодо підозрюваного.
Стаття 149. Запобіжні заходи. Запобіжними заходами є: 1) підписка проневиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудовогоколективу; 3-1) застава; 4) взяття під варту; 5) нагляд командування військовоїчастини. Перелік запобіжних заходів, даний в цій статті, не є вичерпним. Донеповнолітнього обвинуваченого може бути також передача його під нагляд батьків,опікунів, піклувальників або ж адміністрації дитячого закладу (ст436). Дообвинуваченого чи підозрюваного може застосовуватись тільки один із зазначениху законі запобіжних заходів, а не декілька одночасно.
Стаття 150. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.Розв'язуючи питання   про  застосування  запобіжного  заходу, належитьвраховувати, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу,  такожтяжкість вчиненого злочину,  особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я,сімейний стан. До неповнолітніх, осіблітнього віку, тяжко хворих, вагітних жінок, матерів, що годують дитину,одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, незастосовується.
§ 33. Взяття під варту: підстави, порядок йогообрання. Строки тримання під вартою.
Стаття 155. Взяття під варту. Взяття під варту як запобіжний західзастосовується в справах про  злочини,  за  які  законом  передбачено покарання  у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік.  У  виняткових випадках
цей  запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, заякі законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі  і на строк небільше одного року. До осіб,  обвинувачених  у  вчиненні  злочинів, передбачених ст. 56, 56-1, 57 — 60, 62, 63, 69, 69-1, 71, 78— 80, ч.4 ст.81, ч.3 і 4 ст.82,  ч.3  ст.83, ч.3  ст.84,  ч.2 ст.86, ст.86-1,  93, ч.2 ст.115-2,ч.3 і 4 ст.117,  ч.2 ст.118, ст.124-1, ч.3 і 4 ст.141, ч.3 ст.142, ч.2 і 3ст.168,  ч.2  ст.169, ч.2 ст.170, ст.190-1, 217-2,  ч.3  ст.217-3, ч.2 ст.229-1,ч.2  і  3  ст.229-2, ст.229-4, ч.2 ст.229-5, п.«в»  ст.234,п.«б» і «г» ст.241, ст.242,  п.«в»  ст.245, ст.257,  260—261  КК, взяття під варту  може  бути  застосовано  з  мотивівсамої тільки небезпечності злочину. Місцями попереднього ув'язнення для триманняосіб,  щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчіізолятори. В окремих  випадках  ці  особи  можуть перебувати в тюрмі або місцяхтримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи,  взяті під варту, можуть перебувати не більше як  три  доби.  Якщо  доставка  ув'язнених  услідчий  ізолятор  у  цей  строк  неможлива через віддаленість або відсутністьналежних шляхів сполучення,  вони можуть перебувати  в місцях триманнязатриманих до десяти діб. Якщо взяття під варту як  запобіжний  захід  обрано відносно осіб,  які  вчинили  злочин  під час відбування покарання в місцяхпозбавлення волі,  вони можуть перебувати  в  штрафному  ізоляторівиправно-трудової   колонії   або   в   дисциплінарному  ізоляторівиховно-трудової колонії. Порядок попереднього  ув'язнення  визначаєтьсяПоложенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодексом.
Під винятковими випадками, про які йдеться в ч.1 ст.155 КПК, слідрозуміти, наприклад, відсутність постійного місця проживання у обвинуваченого,його бродячий спосіб життя, систематичне пиятство і бешкети в сім’ї, порушеннязапобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, вчинення дій,спрямованих на перешкодження встановленню істини в справі, продовженнязлочинної діяльності, ухилення від відбування покарання засудженим, якому бувдозволений короткостроковий виїзд з місця позбавлення волі (ст.183 КК).Наведений в ч.2 ст.155 КПК перелік злочинів, за обвинуваченням у вчиненні якихдо особи може бути застосовано взяття під варту з мотивів самої тількинебезпечності злочину, є вичерпним. До кандидатів в Президенти України,депутатів і кандидатів у депутати, суддів застосовується особливий порядокарешту.  Взяття під варту неповнолітнього ст434 КПК. Підставою для попередньогоув’язнення особи є санкціонована прокурором постанова слідчого, органудізнання, постанова прокурора або вирок, ухвала суду чи постанова судді прообрання як запобіжного заходу взяття під варту. Основними установами длятримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчіізолятори МВС і СБУ, а також тюрми МВС, що виконують також функції слідчихізоляторів. В  окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчихдій, взяті під варту особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового триманняабо на гауптвахті. Якщо особи перебувають в місцях позбавлення волі чидисциплінарних батальйонах, притягаються до кримінальної відповідальності завчинення іншого злочину і щодо них як запобіжний захід обрано взяття під варту,то вони за постановою особи, котра проводить розслідування, можуть перебувати вштрафному ізоляторі ВТК чи на гауптвахті. Чітке і вичерпне визначення в законімісць попереднього ув’язнення для тримання заарештованих осіб, а такожнаявність спеціального законодавчого акта, прийнятого ВР України 30\06\93 –Закону про попереднє ув’язнення, який регулює підстави, порядок, умови і режимтримання таких осіб, створюють додаткові правові гарантії законностізастосування взяття під варту як запобіжного заходу.
Стаття 156. Строки тримання під вартою. Тримання під вартою прирозслідуванні злочинів у кримінальних справах  не може тривати більше двохмісяців.  Цей строк може бути продовжено районним,  міським  прокурором, військовим  прокурором армії,  флотилії,  з'єднання,  гарнізону  та  прирівняним до  них прокурором у разі  неможливості  закінчити  розслідування  та  привідсутності  підстав  для  зміни  запобіжного  заходу  —  до трьох
місяців.  Дальше продовження строку може бути здійснено лише черезособливу  складність  справи прокурором Республіки Крим,  області, прокуроромміста Києва,  військовим  прокурором  округу,  флоту  і прирівняним  до нихпрокурором — до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою  понад  шість  місяців  може  бути продовжений заступником Генеральногопрокурора України  до  одного року і Генеральним прокурором України — допівтора року. Дальше продовження  строку  не  допускається,  обвинувачений,якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливостізакінчити розслідування в повному  обсязі у  наданий  законом  строк  тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральнийпрокурор  України або  його  заступник  дають згоду про направлення справи досуду в частині   доказаного   обвинувачення.   Відносно   нерозслідуванихзлочинів  справа  виділяється  в окреме провадження і закінчується загальнимпорядком. Матеріали закінченої   розслідуванням   кримінальної   справи повиннібути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому  та  його захиснику  не пізніш  як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою,встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення   обвинуваченого   та  його   захисника   з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строкутримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судомна нове розслідування  справи,  по  якій строк   тримання   обвинуваченого  під  вартою  скінчився,  а  за обставинами справи запобіжний захід у виглядітримання під  вартою змінено  бути  не  може,  продовження  строку  триманняпід вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межаходного  місяця  з  моменту  надходження  до  нього справи.  Дальше продовженнязазначеного  строку  провадиться  з  урахуванням  часу перебування обвинуваченого  під  вартою  до направлення справи до суду в порядку і вмежах,  встановлених частинами 1,  2 і  6  цієї статті.
У відповідності з ст156 КПК максимальний строктримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальноїсправи – 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскількицей запобіжний захід пов’язаний з позбавленням волі, він повинен бути поможливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаденеобхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повиннопорушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінченнянаявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованоюпостановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюютьнеобхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основніпроцесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. Коли це питаннявирішується вищестоящим прокурором, клопотання має бути підтримано прокурором,який здійснює безпосередній нагляд за розслідуванням справи. Після одержаннясанкції на продовження строку слідчий зобов’язаний письмово повідомити про цеадміністрацію місця попереднього ув’язнення і надіслати їй примірник постанови.При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на новерозслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у виглядівзяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовженнястроку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд зарозслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжногозаходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця віддня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строкутримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку,є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місцяпопереднього ув’язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строкуписьмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, атакож прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінченнястроку – прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчогозаконодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти.Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартоюпротягом  максимального строку, передбаченого ч2 ст155 КПК, підлягає негайномузвільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку,якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінченняпопереднього слідства і пред’явлення його матеріалів обвинуваченому дляознайомлення. Персональна відповідальність за звільнення ув’язненняпокладається  в цьому разі на начальника місця попереднього ув’язнення.Постанова, вирок або ухвала про звільнення обвинуваченого з-під варти підлягаєвиконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення. Особи,яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попередньогоув’язнення безплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їмвидається грошова допомога і одяг (ст20 закону про попереднє ув’язнення).
§ 34. Підписка проневиїзд як вид запобіжного заходу, її суть, порядок обрання.
Стаття 151.Підписка про невиїзд. Підписка про невиїзд полягає у відібранні  від підозрюваного або  обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися змісця постійного проживання або  з  місця  тимчасового  знаходження  бездозволу слідчого. Якщо підозрюваний  або  обвинувачений   порушить   дану   нимпідписку  про  невиїзд,  то  вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом;  про  це  підозрюваному  або обвинуваченому повинно  бути  оголошено при  відібранні  від нього підписки  про невиїзд.
Підписка про невиїзд є найбільш поширенимзапобіжним заходом. Вона обирається у випадках, коли обставини справи свідчатьпро те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута і приобмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця йогопостійного проживання або тимчасового знаходження. Під місцем постійногопроживання обвинуваченого (підозрюваного) слід розуміти той населений пункт, вякому він за певною адресою має постійне житло, прописаний, проживає разом зсім’єю (якщо вона є). Місце тимчасового знаходження – це місце, в якому вінперебуває у зв’язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчаннямтощо. Закон не передбачає права органу дізнання, слідчого, прокурора, судді ісуду при обранні підписки про невиїзд визначати місце проживання обвинуваченому(підозрюваному) на період провадження в справі. Він надає їм лише правозаборонити обвинуваченому (підозрюваному) залишати місце постійного аботимчасового знаходження без їх дозволу. Дозвіл на залишення місця проживаннянеобхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду до іншого населеногопункту або іншої місцевості. При переїзді в межах місця проживання (в зв’язку зодержанням, наймом, обміном квартири тощо), вказаного в підписці, дозвіл непотрібен, але про зміну адреси обвинувачений (підозрюваний) повинен повідомитиорган, упровадженні якого знаходиться справа. Відсутність обвинуваченого(підозрюваного) протягом тривалого часу за адресою, зазначеної в підписці, безповідомлення про це відповідного органу має розглядатися як порушення підписки.Дозвіл на постійний або тимчасовий виїзд з місця проживання або відмова в ньомуоформлюються мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалоюсуду. Постанова слідчого і прокурора про відмову в задоволенні клопотання можебути оскаржена обвинуваченим у загальному порядку (ст234-236 КПК). Застосуванняпідписки про невиїзд оформлюється двома процесуальними документами: постановою(ухвалою, вироком) про обрання запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) і самою підпискоюпро невиїзд, в якій вказується місце ї дата її відібрання, прізвище, ім’я, побатькові, адреса обвинуваченого (підозрюваного), зміст зобов’язання, оголошенняпро наслідки його порушення. Цей документ підписують обвинувачений(підозрюваний) і особа, котра відібрала підписку. Підписка про невиїзд істотновідрізняється від письмового зобов’язання обвинуваченого повідомити про змінусвого місця перебування і з’являтися за викликом (ч3 ст148 КПК). Вона: а) єзапобіжним заходом; б) може застосовуватись не тільки до обвинуваченого, а й допідозрюваного; в) суттєво обмежує право цих осіб на зміну місця проживання; г)застосовується за відповідною постановою чи ухвалою (вироком); д) може бутизамінена більш суворим запобіжним заходом, тим часом як порушення зазначеногозобов’язання може потягнути лише застосування запобіжного заходу, в тому числіі підписки про невиїзд.
§ 35. Особистапорука і порука громадської організації або трудового колективу як видизапобіжних заходів.
Стаття 152. Особиста порука. Особиста порука   полягає   у  відібранні   від   осіб,   що заслуговують  довір'я,  письмового  зобов'язання про те,  що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і   зобов'язуються   при  необхідності  доставити  його  в  органи дізнання, попереднього слідства чи в суд на першу про те  вимогу. Число  поручителів визначає  слідчий,  але  їх не може бути менше двох. Поручитель повідомляється   про   суть   справи,   по   якій обирається запобіжний захід,а також  попереджається  про  те,  що коли обвинувачений, щодо якого  обраний даний  запобіжний  захід, ухилиться  від  слідства  і  суду,  то  на поручителя  може  бути накладене   грошове   стягнення   до   двохсот  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При відмові  поручителя  від взятого  на  себе  зобов’язання особиста порука заміняється іншим запобіжнимзаходом.
Поручителями можуть бути особи, які заслуговують довіри слідчого ісуду, тобто громадяни, котрі завдяки своїм моральним якостям мають авторитет імають змогу забезпечити належну поведінки і явку обвинуваченого за викликомзазначених органів. При необхідності слідчий і суд можуть витребуватихарактеристики або довідки, які містять дані про поручителів. Ці документидодаються до справи. Особиста порука застосовується тільки за клопотанням абозгодою поручителів. Громадяни, котрі виявили бажанням взяти на себе відповіднезобов’язання, повинні подати про це письмові заяву слідчому або суду, які післяперевірки даних про особу поручителя та їх взаємини з обвинуваченим вирішуютьпитання про можливість застосування цього запобіжного заходу. Застосуванняособистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжногозаходу, яка оголошується обвинуваченому, і зобов’язанням про особисту поруку.Поручителі викликаються до слідчого або суду, їм повідомляють про суть справи(про характер злочину, роль обвинуваченого в його вчиненні, юридичнукваліфікацію, можливу міру покарання тощо) і попереджують про відповідальність,передбачену ч2 ст152 КПК. Зобов’язання підписують поручителі (спільно абокожний окремо) і особа, яка його відібрала. Поручителям повинно бути роз’ясненоправо відмови від поруки. Якщо поручитель або всі поручителі переконаються  втому, що вони не мають змоги гарантувати належну поведінку обвинуваченого тайого явку до слідчого і суду, вони повинні негайно письмово або усно заявитипро відмову від взятого на себе зобов’язання. В разі своєчасного повідомленняпро відмову від поруки з поручителя знімається відповідальність за належнуповедінку і явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим, принеобхідності і наявності до того підстав – більш суворим запобіжним заходом.
Стаття 154. Порука громадської організації або трудового колективу.Порука громадської  організації   або   трудового   колективу полягає  увинесенні зборами громадської організації або трудового колективупідприємства,  установи,  організації,  колгоспу,  цеху, бригади  постанови про  те,  що  дана  організація  або  трудовий колектив  ручається  за належну  поведінку  та   своєчасну   явку обвинуваченого до органу дізнання,слідчого і в суд. Громадська організація або  трудовий  колектив  повинні  бутиознайомлені  з характером обвинувачення,  пред'явленого особі,  що віддаєтьсяна поруки.
Громадська порука як запобіжний захід може бутиобрана тільки в тому разі, якщо постанова про те, що дана організація абоколектив ручаються за належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого завикликом, була винесена повноважними зборами, а не керівним органом організаціїабо адміністрацією разом з таким органом чи керівниками громадськихорганізацій. Ця постанова або протокол зборів мають бути приєднані до справи.Бажано, щоб збори доручили конкретним особам виконання свого рішення. Ставитипитання про поруку громадської організації чи трудового колективу можуть їхкерівні органи, окремі члени організації чи колективу, сам обвинувачений, йогородичі і захисник, а також слідчий, прокурор. Особи, які застосовуютьзапобіжний захід, повинні ознайомити збори або представників організації чиколективу з характером обвинувачення. Якщо обвинувачений вибув з організації чиколективу або виявиться, що вони неспроможні забезпечити належну поведінку іявку обвинуваченого за викликом, організація або колектив зобов’язанівідмовитися від поруки і повідомити про це слідчого. Він повинен негайновирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.Громадську поруку як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи  напоруки громадській організації чи трудовому колективу для перевиховання івиправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності(ст10).
§ 36. Застава як вид запобіжного заходу.
Застава полягає у внесенні на депозит органупопереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним,іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм іншихматеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконаннязобов‘язання не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасовогознаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органурозслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1ст.154 КПК). Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи досуду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію наарешт, а після надходження справи до суду – судом. Розмір заставивстановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цейзахід, але він не може бути меншим: а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненнітяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі настрок понад 10 років – 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто17000 грн.); б) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чираніше судимої – 500 мінімумів (8500 грн.); в) щодо інших осіб – 50 мінімумів(850 грн.). У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміруцивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесенапідозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконаннявироку в частині майнових стягнень (ч.2, 7 ст.154-1 КПК). При внесенні заставипідозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюються його обов‘язки інаслідки їх невиконання, а заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюєтьсячи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава і що в разіневиконання нею своїх обов‘язків застава буде звернення в дохід держави.Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов‘язань до виникненняпідстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явкупідозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду длязаміни йому запобіжного заходу на інший. застава повертається лише післяобрання нового запобіжного заходу. Питання про звернення застави в доходдержави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себезобов‘язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або віншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець длядачі пояснень, але його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядуцього питання. Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судомпри розгляді справи (ч.7 ст.154-1 КПК). Застава є проміжним запобіжним заходомміж підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, івзяттям під варту, коли без цього можна обійтися.
§ 37. Поняття, завдання і значення стадії порушеннякримінальної справи.
Порушення кримінальної справи є першою,початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, щокомпетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбаченихзаконом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення абовідмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливостівстановлюється наявність чи відсутність обставин, які є підставою для відмови впорушенні справи. Своєчасне та обґрунтоване порушення кримінальної справи єнеобхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття йпокарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінальногосудочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальноїсправи (ч.1 ст.113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадкахдозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підставкримінальна справа порушується негайно після огляду (ч.2 ст.190 КПК). Стадіяпорушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідногопроцесуального акта – постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому.Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокремаприйняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходівщодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушеннякримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю таобґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осібзаконності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнанняпро відмову в порушенні кримінальної справи.
§ 38. Підстави і приводи для порушення кримінальноїсправи та їх  характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень прозлочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.
Необхідною передумовою для порушення кримінальноїсправи є наявність законних приводів і підстав. Приводи – це передбаченізаконом джерела, з яких органи, уповноважені порушити справу, одержуютьвідомості про вчинені або підготовлювані злочини. Приводу для порушеннякримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств,  установ,організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремихгромадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремихгромадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину з поличним;3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявленняорганом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч.1 ст.94). Цейперелік є вичерпним. Повідомлення  підприємств, установ, організацій, посадовихосіб мають бути в письмовій формі (ч.3 ст.95). Інші – усні чи письмові. Уснізаяви заносяться до протоколу, особу повідомляють про кримінальнувідповідальність за ст.177 КК. Недонесення про злочин ст.187 КК. Явка зповинною за загальним правилом пом‘якшує відповідальність (п.8 ч.1 ст.40 КК). Увипадках, прямо вказаних в законі (ч.2 ст.56, ч.3 ст.170, ч.2 ст.222 КК), вонає обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушеннякримінальної справи. Анонімні заяви або телефонні повідомлення не є підставоюдля порушення справи (але за необхідністю можуть бути перевірені). Ч.2 ст.94КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказуютьна наявність ознак злочину. Кримінальну справи слід порушувати за фактомвчинення діяння, якщо встановлено особу – справу порушують щодо цієї особи (ч.2ст.98 КПК), прокурор чи суддя можуть прийняти рішення про заборону такій особівиїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судовогорозгляду – мотивована постанова (ст.98-1 КПК). Заява або повідомлення прозлочин повинні бути розглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягомцього строку прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийнятирішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи абонаправлення заяви за належністю (ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальноїсправи не може бути вирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи,беруться пояснення у відповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповіднихорганізацій (ч.1 ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснюватиперевірку оперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2ст.190). Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень шляхом обшуків,допитів, інших слідчих дій. Якщо в заяві або повідомленні дані про злочин,справа по якій порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевіритинаявність законного приводу для порушення справи (ч.1, 2 ст.27 КПК). Занаявності приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і судді виносятьпостанову, а суд – ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в нихприводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінальногозакону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.Прокурор, як правило, направляє порушену справу для провадження попередньогослідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження. Якщо справупорушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження іпочинають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вониповинні направити прокурору копію своєї постанови (ч.2 ст.100 КПК). Суддя абосуд направляють порушену справу прокурору для провадження попереднього слідстваабо дізнання. Винятком є справи про злочини, обставини вчинення якихвстановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів(ст.425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч.2 ст.27 КПК). Визнавшиматеріали про злочини, переліченими в ст.425 КПК, достатніми для розгляду всудовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справиі віддання обвинуваченого до суду (ст.430 КПК). У справах приватногообвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи івіддання обвинуваченого до суду (ч.1 ст.251 КПК). Якщо справа про злочини,перелічені в ч.1 ст.27 і ст.425 КПК, порушується щодо неповнолітнього абоособи, яка через свої психічні вади не може сама здійснювати своє право назахист, ця справа згідно з ст.111 КПК повинна бути направлена прокурору дляпровадження попереднього слідства. Право порушити кримінальну справу маютьтільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст.4, 97, 98 КПК), прицьому кожний з них діє в межах своєї компетенції. Прокурор має право порушитисправу про будь-який злочин. Проти адвоката – тільки Генеральним прокуроромУкраїни, його заступниками, генпрокурором АРК, міст Києва і Севастополя (ч.5ст.10 ЗУ Про адвокатуру), щодо народного депутата, Уповноваженого ВР з правлюдини, Голови розрахункової палати тощо – лише Генпрокурором України (ч.4ст.27 ЗУ про статус нар.депутата, ч.3 ст.20 ЗУ про Уповноваженого ВР з правлюдини, ч.2 ст.37 про розрахункову палату). Військовий прокурор – про злочини,підсудні військовим судам. Слідчі – керуючись правилами про підслідність(ст.112 КПК). Орган дізнання – в межах компетенції (ст.101 КПК). Капітани суден– щодо членів екіпажу та пасажирів у далекому плаванні. Податкова міліція проухилення від сплати податків, обов‘язкових платежів, приховування валютноївиручки. Органи безпеки – про злочини, віднесені до їх відання (ч.2 ст.112КПК). Митні органи – про контрабанду. Начальники ВТУ, ізоляторів тощо –вчиненні в розташування таких установ. Пожежний нагляд – порушенняпротипожежних правил. Прикордонна охорона – порушення кордону.
§ 39. Підстави та порядок відмови в порушеннікримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушеннісправи.
Заява або повідомлення про злочин повинні бутирозглянуті протягом 3 діб з дня їх надходження, протягом цього строку прокурор,слідчий, орган дізнання або суддя зобов‘язані прийняти рішення про порушення чивідмову в порушенні кримінальної справи або направлення заяви за належністю(ч.2 ст.97 КПК). Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бутивирішено на підставі даних заяви, перевіряються документи, беруться пояснення увідповідних осіб (ч.4 ст.97), звертаються до відповідних організацій (ч.1ст.66), при необхідністю органи дізнання можуть здійснювати перевіркуоперативним шляхом. У невідкладних випадках – огляд місця події (ч.2 ст.190).За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, яківиключають порушення кримінальної справи (відсутність події злочину;відсутність у діянні складу злочину; скінчення строків давності притягнення докримінальної відповідальності; наявність акту амністії; помилування особи;недосягнення особою 11-річного віку; примирення потерпілого з обвинуваченим;відсутність скарги потерпілого; смерть особи, яка вчинила злочин; наявністьвироку суду по тому ж обвинуваченню; наявність не скасованої постанови органудізнання, слідчого, прокурора про закриття справи або про відмову в порушеннісправи – п.1-11 ч.1 ст.6 КПК), прокурор, слідчий, орган дізнання, суддявиносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про щоповідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальноїсправи може бути оскаржено особою. Інтересів якої вона стосується, або їїпредставником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящомупрокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурораскасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського)суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винеслапостанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову вскасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесла нерайонним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, авищестоящим, скарга на неї подається до обласного або прирівняного до ньогосуду (ч.2 ст.99-1, ст.236-1 КПК). Скарга розглядається суддею одноособово непізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, напідставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи, повідомляєпрокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу,суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додатковоїперевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копіяпостанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурорута особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядкуне підлягає (ст.236-2 КПК). Постанова судді про відмову в порушеннікримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересівякої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання їїкопії (ч.3 ст.99-1 КПК), а прокурор — принести протест (ч.5 ст.100 КПК) абовнести окреме подання (ч.1 ст.354 КПК). Якщо в результаті перевірки заяви абоповідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальноїсправи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особиадміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушеннягромадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі,відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення нарозгляд громадській організації, товариському суду, службі у справахнеповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства тощо длявжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для адміністративногостягнення (ч.2 ст.99 КПК).
§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.
За законом (ст.111 КПК) переважна більшістькримінальний справ повинна проходити стадію попереднього (досудового)розслідування. Виняток — справи приватного обвинувачення та справи зпротокольною формою досудової підготовки матеріалів (ч.1 ст.27, ст.425 КПК), уяких попереднє розслідування провадить тільки у випадках, коли злочин вчиненонеповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може самаздійснювати права на захист, а також коли це визнає за необхідно прокурор чисуд. Попереднє (досудове) розслідування співвідноситься з основною частиноюсудового розгляду — судовим слідством, бо тільки на основі доказів, розглянутихв ході судового слідства суд вирішує справу (ч.2 ст.323 КПК). Суд може непогодитися з оцінкою органів попереднього слідства зібраних ними матеріалів.Змістом даної стадії є регламентована кримінально-процесуальним закономдіяльність органів дізнання й попереднього слідства по встановленню обставинвчинення злочину (суспільно небезпечного діяння), осіб, причетних до йоговчинення, по припиненню і запобіганню вчинення злочинів. Завдання цей стадіїполягають у: 1) швидкому й повному розкритті злочину та притягненні осіб,винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні віднеобґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжиттізаходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявленні причин вчиненнязлочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст.2, 23,23-1, 29 КПК). При цьому необхідно забезпечити охорону прав та інтересівфізичних і юридичних осіб, які беруть участь у справі. Тільки виконання завданьданої стадії є підставою для винесення органом попереднього розслідуваннярішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінальногопроцесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи (ст.212 КПК).Помилки попереднього розслідування можуть призвести до судової помилки. Етапипопереднього розслідування: 1) провадження після порушення справи невідкладнихта інших слідчих дій для з‘ясування події злочину та участі в ньому конкретноїособи; 2) виконання процесуальних дій, пов‘язаних з притягненнях особи якобвинуваченої, пред‘явленням їй обвинувачення, її допитом, застосуванням до неїзапобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу (відстороненняобвинуваченого від посади тощо); 3) збирання й перевірка всіх інших необхіднихдоказів, які підтверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чипом‘якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого; 4) виконанняпроцесуальних дій, пов‘язаних із закінченням розслідування, із складаннямвідповідного підсумкового процесуального документа й належним спрямуванням справи.
§ 41. Формипопереднього розслідування. Попереднє слідство як основна форма розслідування.
Попереднє розслідування як процесуальнадіяльність має дві форми, поєднані між собою завданнями і процедурою: попереднєслідство, здійснюване слідчим прокуратури, слідчими органів ВС, слідчимиорганів безпеки і слідчими податкової міліції (ст.102 КПК) як провідна форма, атакож дізнання, яке провадиться органами дізнання, переліченими в ст.101 КПК, афактично — призначеною начальником органу дізнання особою (оперуповноваженимкарного розшуку, офіцером-дізнавачем у Збройних силах) із затвердженням нимнайважливіших рішень у справі (про проведення обшуку, обрання запобіжногозаходу тощо). Начальник органу дізнання має право без погодження з прокуроромпередати справу для подальшого провадження дізнання іншій особі або ж прийнятисправу до свого провадження для забезпечення повного і об‘єктивногорозслідування. Фактичні дані, одержані в будь-якій з цих форм, мають однаковудоказову силу при прийнятті процесуальних рішень судом. Проте орган дізнання немає право розслідувати справи у повному обсязі із складанням підсумковогопроцесуального документа й передачею матеріалів справи до суду, тобто дізнанняможе передувати попередньому слідству, але не замінювати його. Вонозакінчується  складанням постанови про направлення справи для провадженняпопереднього слідства, яка затверджується прокурором (ст.109 КПК). Згідно зст.111 КПК попереднє слідство є обов‘язковим в усіх справах за винятком справпро злочини, перелічені в ст.425 КПК (для них існує протокольна форма досудовоїпідготовки матеріалів), а також справ приватного обвинувачення (ч.1 ст.27 КПК),у яких попереднє слідство провадиться тільки у випадках, коли це визнають занеобхідне прокурор або суд. Проте в цих справах провадження попередньогослідства є обов‘язковим, якщо злочин вчинено неповнолітнім або особою, якачерез свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати права на захист.Для органів попереднього слідства, слідчих розслідування — це основна формадіяльності. Для органів дізнання — це лише одна, причому не основна функція(певних виняток становлять міліція, податкова міліція, а також органи безпеки,для яких відповідно до ст.2, 10 ЗУ про міліцію, ст.19, 21, 22 ЗУ про державнуподаткову службу в Україні та ст.2, 24 ЗУ про Службу безпеки України виявленняй розкриття злочинів є одним із основних їх завдань і обов‘язків), і ведутьвони розслідування справ про злочини, які вчиняються у сфері їх основноїдіяльності (органи прикордонної охорони — справи про порушення державногокордону, пожежного нагляду — порушення протипожежних правил тощо). Слідчимнадається ширше коло повноважень по розслідуванню злочинів, у тому числі таке,як давати доручення органам дізнання. Суб‘єкти права на розслідування злочинів:начальник слідчого підрозділу (відділення, відділу, управління), яки має правобрати участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадитипопереднє слідство в повному обсязі, користуючись при цьому повноваженнямислідчого (ч.2 ст.114-1 КПК), і прокурор, який має право брати участь упровадженні попереднього слідства й дізнання, виконуючи як окремі слідчі дії,так і проводячи розслідування в повному обсязі в будь-якій справі (п.5 ч.1ст.227 КПК). Ніякі інші особи (співробітники приватних розшукних бюро,детективних служб тощо) правом розслідування злочинів не наділені.
§ 42. Органидізнання. Порядок дізнання. Строки проведення.
Дізнання може становити лише початковий етапрозслідування, причому лише тоді, коли слідчий внаслідок певних поважних причин(хвороба, відрядження, виконання нагальних слідчих дій в інших справах тощо)відразу не розслідує дану справу. Діяльність органу дізнання відповідно дост.104 КПК розрізняється залежно від того, чи є злочин, який підлягаєрозслідуванню, тяжким. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкихзлочин він провадить невідкладні слідчі дії для виявлення і закріплення слідівзлочину. Невідкладними є такі слідчі дії, зволікання з проведенням яких можезавдати може завдати шкоди виконанню завдань розслідування, призвести до втратипевних доказів, від чого розкриття злочину може ускладнитися або стати взагалінеможливим. Ст.101. Органи дізнання. Органами дізнання є: 1) міліція; 1-1)податкова міліція — у справах про ухилення від сплати податків і зборів(обов‘язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;2) органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання; 3) командиривійськових частин, з‘єднань, начальники військових установ — у справах про всізлочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов‘язанимипід час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчиненіробітниками і службовцями Збройних Сил України у зв‘язку з виконанням службовихобов‘язків або в розташуванні частини, з‘єднання, установи; 4) митні органи — всправах про контрабанду; 5) начальники виправно-трудових установ, слідчихізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв — у справах про злочини противстановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а такожу справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; 6) органидержавного пожежного нагляду — у справах про пожежі і порушення протипожежнихправил; 7) органи охорони державного кордону — у справах про порушеннядержавного кордону; 8) капітани морських суден, що перебувають у далекомуплаванні. Ст.103. Повноваження органів дізнання. На органи дізнанняпокладається вжиття необхідних опертивно-розшукових заходів з метою виявленняознак злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате дізнанняорган дізнання негайно повідомляє прокурора. Ст.104. Порядок провадженнядізнання у кримінальних справах. За наявності ознак злочину, що не є тяжким,орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правиламикримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановленої особи,яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбаченихч.1 ст.108 КПК, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подаєпрокурору для затвердження. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкийзлочин він зобов‘язаний передати її слідчому через прокурора після виконанняневідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених ч.2 ст.108 (дізнанняпровадиться не більше 10 днів з моменту порушення справи). Якщо у справі протяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила,орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляєслідчого про їх наслідки. Після вступу слідчого у справу орган дізнаннязобов‘язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих тарозшукових дій. / Невідкладною може виявитися будь-яка слідча дія, напр.: оглядмісця події; обшук; виїмка; затримання і допит підозрюваного; допит свідка,який тимчасово перебуває у населеному пункті, де провадиться попереднєрозслідування; допит потерпілого, стан здоров‘я якого погіршується; призначенняекспертизи, пов‘язаної з дослідженням об‘єктів, зокрема продуктів, що швидкопсуються і через певний час стануть непридатними для дослідження; відтворенняобстановки та обставин події у справі про викрадення особистого майна збудинку, який підлягає знесенню чи передачі дипломатичному представництвуіноземної держави. Остаточно вирішити питання про наявність підстав дляпритягнення особи як обвинуваченого й винести постанову про це може лишеслідчий після передачі йому справи органом дізнання. Одночасно з провадженнямслідчих дій орган дізнання, насамперед міліція, може вживатиоперативно-розшукових заходів щодо виявлення відомостей, які можуть бутивикористані як докази причетності до вчинення злочину. Строки дізнання (ст.108)- не більше 10 днів з моменту порушення справи про тяжкий злочин і не більше 10днів з моменту з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин — у справах прозлочини, що не є тяжкими. Орган дізнання зобов‘язаний після закінченнязазначеного строку передати справу через прокурора попереднього слідства навітьу тому разі, коли він не встиг виконати всі невідкладні слідчі дії. Слідчий,якому підслідна ця справа, має право, а за письмовою вказівкою прокурора чиначальника слідчого відділу зобов‘язаний, не чекаючи закінчення 10-денногостроку та виконання органом дізнання всіх невідкладних слідчих дій, прийнятисправу до свого провадження. Якщо у справі про тяжкий злочин, що переданаслідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжуєвиконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх результат.Після прийняття слідчим справи до свого провадження орган дізнання зобов‘язанийі далі виконувати за його дорученням не лише оперативно-розшукові, а й слідчідії (ст.104, 108, ч.3 ст.114 КПК). Виняток із строків — капітан далекогоплавання має право затримати підозрювану особу до передачі її у першому портуУкраїни (ст.67 Кодексу торговельного мореплавства).
§ 43. Органи попередньогослідства. Підслідність кримінальних справ.
Ст.102. Органи попереднього слідства. Органамипопереднього слідства є слідчі прокурори, слідчі органів внутрішніх справ,слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки. / Підслідність кримінальнихсправ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до якихвона належить до відання того чи іншого органу розслідування. Підслідністьобумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органамипопереднього розслідування. 5 видів підслідності: предметна (родова),персональна, альтернативна, за зв‘язком справ і територіальна (місцева). Предметнапідслідність: орган, який буде розслідувати справу, визначається захарактером вчиненого злочину, його кваліфікацією. Так розмежовуєтьсякомпетенція в частині розслідування між різними органами попереднього слідства:слідчими прокуратури, органів ВС та безпеки, податкової міліції (ч.1, 2 і 4ст.112 КПК). Слідчі прокуратури, в т.ч. військової, мають право провадитирозслідування у справах про будь-які злочини. Виключна компетенція слідчихпрокуратури — злочини проти держави, пропаганда війни (ст.63 КК), порушеннярівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чиставлення до релігії (ст.66 КК), бандитизм (ст.69 КК), дії, що дезорганізуютьроботу виправно-трудових установ (ст.69-1 КК); усі справи про вбивство,зґвалтування та більшість інших злочинів проти життя, здоров‘я, свободи тагідності особи, проти політичних і трудових прав громадян; усі військовізлочини, за винятком передбачених п.«а», «б», «в»ст.253 КК. Слідчим органам ВС підслідна більшість справ про злочини противласності, громадської безпеки, громадського порядку й народного здоров‘я(крадіжки, грабежі, розбійні напади, автотранспортні злочини тощо), про деякізлочин проти держави (напр.: пошкодження шляхів сполучення і ТЗ ст.78 КК,виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів ст.79 КК). Злочини,передбачені ст.80-1 (приховування валютної виручки), ч.2 і3 ст.148-2 (ухиленнявід сплати податків) КК — попереднє слідство провадиться слідчими податковоїміліції (ч.4 ст.112 КПК). Слідчі органи безпеки розслідують справи про особливонебезпечні злочини проти держави, а також розголошення державної таємниці(ст.67 КК), контрабанду (ст.70 КК), масові безпорядки (ст.71 КК) тощо. Персональнапідслідність визначається суб‘єктом злочину: всі справи про злочини,вчинені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенціїслідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів ВС, а всі справипро злочини, вчинені військовослужбовцями тощо — слідчими військовоїпрокуратури. Альтернативна підслідність (ч.3 ст.112 КПК) означає, щосправа розслідується тим органом попереднього слідства, який порушивкримінальну справу. Вичерпний перелік таких справ: справи про порушення правилпро валютні операції (ч.2 ст.80 КК), приховування валютної виручки (ст.80-1КК), порушення законодавства України про бюджетну систему (ст.80-3 КК), виданнянормативних актів, які змінюють доходи й видатки бюджету всупереч встановленомузаконом порядку (ст.80-4 КК), розкрадання державного або колективного майнашляхом привласнення, розтрати, зловживання посадовим станом (ст.84 КК),розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах(ст.86-1 КК). Підслідність за зв‘язком справ застосовується тоді, колирозслідування однієї справи пов‘язане з розслідуванням іншої. Поєднання зальтернативною підслідністю (ч.3 ст.112 КПК): якщо під час розслідування справпро злочини, передбачені ч.2 ст.80, ст.80-1, 80-3, 80-4 і 86 КК, будутьвстановлені посадові злочини (зловживання владою або посадовим становищем,перевищення влади або посадових повноважень, одержання хабара, провокаціяхабара, посадовий підлог), пов‘язані із злочинами, за якими порушена справа, торозслідуються вони органом попереднього слідства, який порушив кримінальнусправу. Ч.5 ст.112 КПК, справи про акті злочини, як недонесення про злочинипроти держави та інші злочини, що характеризуються підвищеним ступенемсуспільної небезпечності, їх приховуванням (ст.186, 187 КК), завідомонеправдиві показання (ст.178 КК) або відмова свідка від дачі показань, абоексперта чи перекладача від виконання покладених на нього обов‘язків (ст.179КК) перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта, примушування їх довідмови від дачі показань чи висновку, підкуп цих осіб або погроза помстою зараніше дані показання чи висновок (ст.180 КК), утаювання майна, що підлягаєконфіскації, або утаювання чи розтрата майна, на яке накладено арешт або якеописано (ст.182 КК), розголошення даних попереднього слідства або дізнання(ст.181 КК), розслідуються слідчим органом, якому підслідна основна справа.Підслідність за зв‘язком справ стосовно слідчих податкової міліції (ч.4 ст.112КПК): якщо під час розслідування справ про злочини передбачені ст.80-1, ч.2 і3ст.148-2 КК, будуть встановлені злочини, передбачені ст.84 (розкраданнядержавного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати абозловживанням посадовим становищем), 86-1 (розкрадання державного або колективногомайна в особливо великих розмірах), 87 (спричинення майнової шкоди обману абозловживання довір‘ям), 148 (заняття забороненими видами підприємницькоїдіяльності), 148-3 (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю),148-4 (фіктивне підприємництво), 148-5 (шахрайство з фінансовими ресурсами),153-1 (незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконновиготовлених і одержаних чи підроблених марок акцизного збору), 156-3 (фіктивнебанкрутство), 165 (зловживання владою або посадовим становищем), 166(перевищення влади або посадових повноважень), 167 (халатність), 168 (одержанняхабара), 169 (посередництво в хабарництві), 170 (дача хабара), 171 (провокаціяхабара), 172 (посадовий підлог), 194 (підробка документів, штампів і печаток,збут їх та використання підроблених документів), пов‘язані зі злочинами, заякими порушено справу, вони розслідуються слідчими податкової міліції. Впоєднанні з предметною та персональною підслідністю: при розслідуваннікримінальної справи, в якій в одне провадження об‘єднані справи за об‘єктом абоза суб‘єктом злочину (ч.1 ст.26 КПК). Територіальна підслідністьвизначає, слідчий якого саме адміністративного району повинен розслідувати данукримінальну справу — розподіл справ між одноіменними ланками органів розслідування.Ст.116 КПК — попереднє розслідування провадиться в тому районі, де вчиненозлочин. Якщо місце вчинення невідоме — за місцем виявлення, перебуванняпідозрюваного, обвинуваченого, або ж за місцем перебування більшості свідків.Слідчий, встановивши, що справа йому не підслідна, зобов‘язаний провести всіневідкладні слідчі дії й передати справу прокурору для направлення запідслідністю, склавши про це мотивовану постанову. Спори про підслідність справміж органами розслідування вирішуються відповідними прокурорами (ст.117 КПК).
§ 44. Строкипопереднього слідства. Порядок їх продовження.
Попереднє слідство якимось остаточним, крайнімстроком не обмежене. Вона має провадитись доти, доки не будуть належним чиномдослідженні обставини, що входять до предмета доказування в даній справіводночас розслідування має провадитись швидко, щоб своєчасно виявити йзакріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи.Згідно зі ст.120 КПК попереднє слідство у кримінальній справі повинно бути закінченопротягом 2 місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальноїсправи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановоюпро передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусовихзаходів медичного характеру або до складання постанови про закриття кримінальної справи чи постанови про зупинення провадження попереднього слідства. У разінеможливості закінчити розслідування в цей строк внаслідок великого обсягусправи, її складності його може продовжити районний, міський прокурор,військовий прокурор гарнізону та прирівняний до  них прокурор — до 3 місяців, ав особливо складних справах — прокурор АРК, області, міст Києва і Севастополя,військовий прокурор (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурорабо їх заступники — на необхідний, на їхню думку, строк одноразово чинеодноразово, виходячи з конкретних обставин справи, але не більш ніж до 6місяців. Генеральний прокурор України, його заступники не обмежені законом усвоїх повноваженнях на продовження строку попереднього слідства. Ці ж прокурорипродовжують строки попереднього слідства у справах, нагляд за законністюпровадження у яких здійснюють: при розслідуванні справ слідчими апаратуГенеральної прокуратури або слідчими чи оперативно-слідчими групами, створенимиза їх рішенням, а також при одночасному продовженні строків попередньогослідства і тримання обвинуваченого під вартою більш як 6 місяців. Викладеніправила продовження строків попереднього слідства не поширюються на справи, вяких не встановлено особу, яка вчинила злочин. Тут перебіг строку попередньогослідства починається з дня встановлення особи. При продовженні строків невраховується час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріаламизакінченого слідства, а також час знаходження справи в суді. Від продовженнястроку попереднього слідства слід відрізняти встановлення строку додатковогослідства. У разі повернення справи судом для провадження додаткового слідства,а також відновлення закритої справи прокурором строк додаткового слідствавстановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одногомісяця з дня прийняття слідчим справи до свого провадження. При необхідностідальше продовження строків попереднього слідства відбувається в загальномупорядку (ч.4 ст.120 КПК, тобто відповідно на 1 або 3 місяці).Обчислення строків(ст.89 КПК). Перед закінченням встановленого законом (продовженого відповіднимкомпетентним прокурором) строку попереднього слідства слідчий повинен винестипостанову  про порушення клопотання про продовження строку попередньогослідства. Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку попередньогослідства  подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливістьрозглянути й вирішити клопотання до закінчення строку, встановленого закономабо раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності — після ознайомлення з матеріалами справи і з викликом слідчого. Зміст постанови- ст.130 КПК. Така постанова підписується слідчим, прокурором, який здійснюєнагляд, начальником УВС або його заступником (у справах слідчих органів ВС) іподається до прокуратури області за 10 днів до закінчення строку слідства. Такапостанова перед Генеральним прокурором підписується ще й прокурором області іподається до Генеральної прокуратури не пізніше як за 15 днів до закінченнястроку, а в слідче управління МВС — за 20 днів. При об‘єднанні кількохкримінальних справ в одному провадженні строк слідства по об‘єднаній справіналежить відлічувати з дня порушення справи, розслідування якої почалосяраніше. У виділеній кримінальній справі: а) з дня виділення в окремепровадження справи, не пов‘язаної з основною при одночасному прийнятті; б) принедоцільності розслідування в одному провадженні — з дня порушення основноїсправи, напр. щодо неповнолітнього (ст.439 КПК), при ухиленні від слідства аботяжкої хвороби (ст.206.КПК).
§ 45. Порядоквиклику і допиту свідків, потерпілих.
Свідок викликається до слідчого повісткою(вручається під розписку свідкові або, коли він відсутній, дорослим членам йогосім‘ї, ЖЄК, виконкому, на роботі), телеграмою, особисто запрошений слідчим. Уповістки: хто викликається, коди і до кого, день і час, наслідки неявки заст.70,71 КПК (ст.166 КПК). Розписка про вручення повертається слідчому. В разінеявки з неповажних причин слідчий може застосувати привід через органиміліції, про що складає мотивовану постанову. Привід виконується органами ВС замісцем фактичного проживання особи відповідно до міждержавних угод (Інструкціяпро порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання іухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків іпотерпілих, затв. Наказом МВС України від 23.12.95 №864). Постанова про привідрозглядається начальником органу ВС чи його заступником. Особі працівникміліції оголошує постанову, в разі згоди добровільно прибути бере розписку, вразі непокори — протокол (акт), хвороба тощо — відповідна довідка додається.Повідомляється орган, що виніс постанову, можуть застосовуватися заходи адміністративногостягнення (ст.185 КпАП). Допитується свідок за місцем провадження попередньогослідства або за місцем його перебування (лікарня, дім, робота, навчання тощо) вразі хвороби, малолітства, негайний допит тощо. Свідок допитується у відсутностіінших свідків, слідчі вживають заходів, щоб свідки не могли спілкуватися міжсобою (викликають в різний час). Слідчий має приготуватись до допиту: вивчитиматеріали справи, підготувати необхідну літературу, вибрати тактику допиту,визначити обставини, які необхідно з‘ясувати під час допиту, скласти пландопиту тощо. Перед допитом встановлюють особу свідка, повідомляє по якій справійого викликано, роз‘яснює обов‘язки, попереджає про кримінальнувідповідальність за відмову від дачі показань та за неправдиві показання(ст.178, 179 КК), з‘ясовує стосунки з обвинуваченим (підозрюваним) тапотерпілим, роз‘яснює право не давати показань щодо себе, членів сім‘ї,близьких родичів (ч.1 ст.63 КУ) і пропонує розповісти про обставини, із-за якихйого викликано (ст.167 КПК). Після вільної розповіді свідок відповідає назапитання слідчого. Запитання, вироблені практикою: 1) доповнюючі (прообставини, про які свідок забув розповісти); 2) уточнюючі (деталізація окремихфактів); 3) нагадуючі (щоб допомогти відновити в пам‘яті забуті події і факти);4) контрольні (перевірка правильності інформації). Заборонено домагатисяпоказань свідка шляхом насильства, погроз, обману, інших незаконних заходів(ч.3 ст.22 КПК). Якщо свідок не володіє мовою — участь перекладача (ст.19 КПК),якщо німий — участь особи, яка його розуміє (ст.169 КПК). Дипломатичніпредставники можуть відмовити давати показання, і не повинні являтися в слідчіоргани, якщо вони бажають давати показання. Консульські посадові особи і главипредставництв відмовитися давати показання не можуть, крім випадків щодоінформації, пов‘язаної з їх службовими обов‘язками, але не несутьвідповідальності за відмову давати показання. Протокол допиту свідка маєвідповідати вимогам ст.85 КПК (ст.170 КПК): анкетні дані свідка, відомості простосунки з обвинуваченим і потерпілим, роз‘яснення прав і обов‘язків,попереджання про кримінальну відповідальність з підписом свідка. Показаннявикладаються від першої особи послідовно, інші засоби фіксації додаються допротоколу. Свідок може сам написати показання в присутності слідчого. Слідчиймає ознайомити свідка з його показаннями, особи, що були присутні при допиті,можуть попросити внести зміни та поправки до показань, які заноситься допротоколу. Протокол підписують свідок, слідчій, особи, що були присутні продопиті, свідок і перекладач підписують кожну сторінку окремо.
Виклик і допит потерпілого провадиться заправилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початкомдопиту від попереджається слідчим тільки про кримінальну відповідальність задачу завідомо неправдивих показань за т.с178 КК і з‘ясовуються стосункипотерпілого лише обвинуваченим або підозрюваним (ст.171 КПК). Слідчий і органдізнання повинні гарантувати безпеку свідка і потерпілого. Якщо є дані. Щосвідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров‘ю, житлу і майну,орган дізнання чи слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа,або прокурор виносить мотивовану постанову про застосування заходів безпека. Цізаходи застосовуються також щодо членів сім‘ї та близьких родичів свідка іпотерпілого. Орган дізнання, слідчий, прокурор зобов‘язані вжити заходів довстановлення винних у цьому осіб і притягнення їх до відповідальності (ст.2,20, 22 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальномусудочинстві»). Свідок і потерпілий мають право на відшкодування їм витрат,пов‘язаних із явкою за викликом до органу дізнання, попереднього слідства зкоштів цих органів (ст..92 КПК).
§ 46. Особливостівиклику і  допиту неповнолітніх свідків та потерпілих.
Привід неповнолітнього до 16 років провадиться зповідомленням його батьків (піклувальників), якщо інше не обумовлене впостанові (ухвалі) про привід (п.3,4,6,8,10,11,13,14 Інструкції). Особливостівиклику неповнолітнього свідка ст.166, 168 КПК. Неповнолітній викликаєтьсячерез законних представників, якщо вони не заінтересовані в наслідках вирішеннясправи (повідомлення про виклик надсилається законним представникам). Такийсвідок не попереджається про кримінальну відповідальність за ст.178, 179 КК,йому лише роз‘яснюються обов‘язок говорити правду, а також право не даватипоказань щодо себе та близьких за ч.1 ст.63 КУ. Допит свідка до 14 років, аіноді і до 16 років провадиться за правилами допиту дорослих, але у присутностіпедагога, батьків, лікаря коли необхідно, інших законних представників. Всімроз‘яснюється їх обов‘язок бути при допиті та право викласти зауваження на діїслідчого у зв‘язку з допитом, які заносяться до протоколу, право ставитизапитання свідкові, які слідчий може відвести, але вони заносяться допротоколу.
§ 47. Обшук майна,його мета, підстави, види і порядок проведення.
Обшук — це слідча дія, яка проводиться тоді, колислідчий має достатні підстави вважати, що знаряддя вчинення злочину, речі іцінності, набуті злочинним шляхом, а також інші предметі і документи, що маютьзначення для встановлення істини для встановлення істини у справі, заховані упевному приміщенні або місці чи у якої-небудь особи, а також коли він маєдостатні дані про те, що у певному приміщенні або місці переховується особа,яка вчинила злочин (ст.177 КПК), або там знаходиться труп. Достатні підстави — це відомості з показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, впротоколах слідчих дій (напр., протокол огляду місця події), заявах громадян,або одержані в ході оперативно-розшукової діяльності. Це засіб збирання новихта перевірки наявних доказів. При обшуку предмети і документи розшукуються івилучаються, може проводитись і щодо предметів, які точно не відомі слідчому.Обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир;службових і виробничих приміщень підприємств, установ, організацій; комор,сараїв, погребів та інших сховищ), обшук місцевості (саду, городу, подвір‘я,ділянок лісу, поля тощо) та обшук особи (особистий обшук). Обшук за загальнимправилом проводиться лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора,який безпосередньо здійснює нагляд за розслідуванням, або його заступника. КУпередбачає, що існуючий порядок проведення обшуку житла або іншого володінняособи зберігатиметься не більше як протягом п‘яти років після набуття неючинності. Після цього проведення такого обшуку буде можливим лише замотивованим рішенням суду (ст.30, п.13 розділу ХУ КУ). При певних, передбаченихчинним законом умовах проведення обшуку можливо: а) без санкції прокурора (лишеза постановою слідчого: у невідкладних випадках, коли є відомості, щозаінтересовані особи можуть знищити або пошкодити предмети чи документи, щоможуть бути джерелами доказів — протягом доби слідчий зобов‘язаний повідомитипрокурора. В разі незаконності дій слідчого — кримінальна відповідальність заст.130 КК); б) без постанови слідчого (три випадки: 1. При затримані особи запідозрою у вчиненні злочину, 2. При взятті особи під варту, 3. При наявностідостатніх підстав вважати, що особа, перебуваючи в приміщені або в  іншомумісці, де проводиться обшук або виїмка, ховає при собі предмети чи документи,які мають значення для справи (ч.2 ст.184 КПК). В інтересах успішногопроведення обшуку слідчий, згідно ч.3 ст.193 КПК, має право заборонити особам,які перебувають у приміщенні або зайшли туди під час обшуку чи виїмки, виходитиз цього приміщення і спілкуватися між собою або з іншими особами до закінченняїх проведення. Звичайний порядок обшуку — ч.1 ст.184 КПК. Обшук повиненпроводитись вдень, а вночі як виняток, коли можливе знищення, приховування абопереховування розшукуваних предметів, або коли особа, яка вчинила злочин, можевтекти (ст.180 КПК).
При обшуку і виїмці обов‘язкова присутність двохпонятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка або дорослих членів сім‘їчи представника ЖЕО чи місцевої Ради нардепів (ст.181 КПК). У разі необхідностізалучають спеціаліста, працівника ОВС — для подання організаційної чи технічноїдопомоги, свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного — для впізнанняі відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню.Перед початком слідчий зобов‘язаний пред‘явити постанову і запропонуватидобровільно видати зазначені в постанові предмети і документи. Обшукуваним,понятим та відповідним представникам слід роз‘яснити їх право бути присутнімипри всіх діях слідчого і робити з приводу цих дій заяви, які підлягаютьзанесенню до протоколу (ст.181 КПК). Проводячи обшук слідчий має відкриватизамки, приміщення, але повинен уникати зайвих пошкоджень дверей, замків,предметів (ст.183 КПК). При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тількипредмети і документи, які мають значення для справи, і  також цінності і майнообвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чиможливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу(зброя, не яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо),підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи. Всі вилученіпредмети і документи слідчий повинен пред‘явити понятим та іншим присутнім таперелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі іззазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вонивиготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети ідокументи повинні бути а місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст.186КПК). Другий примірник протоколу та опису вручається обшукуваному(представнику). За наявності зауважень на неправильні дії під час обшуку(виїмки) не пізніше двох днів слідчий повідомляє прокурора, який здійснюєнагляд (ст.189 КПК). Протокол обшуку (виїмки) стануть джерелами доказів тількив тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчихдій, а самі вони оформлені відповідно до вимог ст.85, 188 КПК.
Ст.27 ЗУ «Про статус народногодепутата» — не допускається обшук, огляд речей, приміщення депутата. П.13ст.13 ЗУ «Про статус суддів» — обшук чи виїмка в житлі судді числужбовому приміщенні, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей — тільки з санкції Генерального прокурора. Ч.3 ст.20 ЗУ «Про УповноваженогоВР з прав людини» — не може бути підданий обшуку без згоди ВР. Ч.2 ст.10ЗУ «Про адвокатуру» — документи, пов‘язані з виконанням адвокатомдоручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню.
§ 48. Пред’явленнядля впізнання осіб і предметів.
Пред‘явлення для впізнання (ст.174, 175 КПК) єслідчою дією, суть якої полягає в пред‘явленні раніше допитаному свідку,потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому людини, предмета, тварини, трупаабо його частини з метою встановлення його тотожності, схожості або відмінностіз об‘єктом, який особа, що впізнає, сприймала раніше у зв‘язку з обставинамиподії, яка розслідується, тобто змістом його є ідентифікація об‘єкта.Провадиться в тому разі, коли допитуваний заявляє, що може впізнати особи чипредмет, які він спостерігав і пам‘ятає їх відмінні ознаки. Найчастішевпізнання здійснюється шляхом зорових почуттів, хоча є випадки впізнання і заознаками усної мови, запаху, смаку. Обов‘язковими умовами пред‘явлення особидля впізнання є: 1) попередній допит особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд іприкмети і прикмети особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цюособу; 2) обов‘язкова присутність двох понятих, які засвідчують своїмипідписами відповідність записів у протоколі виконаним діям, перед пред‘явленнямїм роз‘яснюють права і обов‘язки; 3) особа пред‘являється для впізнання разом зіншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різкихвідмінностей у зовнішності і в одязі; 4) безпосередньо перед пред‘явленнямособи й обов‘язково у відсутності впізнаючого їй пропонуються зайняти будь-якемісце серед інших осіб, що пред‘являються, щоб забезпечити достовірність впізнання,виключити можливість інформування впізнаючого про місце, де розташуваласяособа, що пред‘являється для впізнання; 5) якщо особа пред‘являється свідку чипотерпілому, вони  попереджаються перед початком пред‘явлення про кримінальнувідповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок — ще й провідмову від дачі показань; 6) роз‘яснюються понятим та іншим учасникам їх праваробити зауваження з приводу дій слідчого, які підлягають занесенню допротоколу. Виконавши ці умови, слідчий пропонує впізнаючому показати особу, прояку він давав показання на допиті. Якщо він впізнав когось із пред‘явленихосіб, слідчий пропонує пояснити, за якими саме ознаками він її впізнав. Напрохання впізнаючого слідчий просить осіб, що пред‘являються зробити жест, встати,сісти, пройтись тощо. Як і при допиті заборонено ставити навідні запитання, якіпідказують певну відповідь. ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які берутьучасть у кримінальному судочинстві» ст.15 — з метою забезпеченняконфіденційності даних про особу, яка впізнає, можливо проведення впізнанняособи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. У разі неможливостіпред‘явлення самої особи (померла, тяжко хвора, невідоме місце перебування) їївпізнання може проводитися за фотознімками в кількості не менше трьох, дляцього виготовляється фототаблиця як додаток до протоколу пред‘явлення:наклеюють фотознімки на окремі аркуші, нумерують, скріплюють печаткою. Слідчийповинен знати осіб, що пред‘являються як безпосередньо так і за фотографіями. Згідно ст.175 предмет, що підлягає впізнанню, пред‘являється впізнаючому середінших однорідних предметів, тобто інших предметів має бути не менше двох. Підчас попереднього допиту особи, яка впізнаватиме, необхідно з‘ясувати вид інайменування речі, колір, наявність дефектів та інші особливості, а якщо цевідомо особі, то і марку та розмір речі. Якщо у допитуваного зберігся паспортабо інший документ на цю річ, предмет, які розшукуються, то його слід вилучити.Тварини пред‘являються за такими ж правилами, як і предмети. Не пред‘являютьсядля впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику, неповторні, наприкладкартини художника, або ж не виділяються зовсім серед інших предметів, напр.,цукор-пісок, зерно, нові речі серійного виробництва. Про пред‘явлення длявпізнання складається протокол, у якому зазначаються: відомості про особи, щовпізнає, попередження свідка або потерпілого про кримінальну відповідальність,дані про осіб і предмети, які пред‘являються для впізнання, і докладновикладаються ознаки, за якими впізнаючий упізнав би особу або предмет. Протоколпідписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті іслідчий. До нього додаються фотознімки, а також матеріали звуко- і відеозапису.Для впізнання може бути пред‘явлено також труп (або його частини), зокрема усправі, порушеній за фактом виявлення трупа невідомого з ознаками насильницькоїсмерті. Труп пред‘являється для впізнання як на місці його виявлення, так і вморзі, його впізнання може провадитись і окремо від інших трупів, для усуненнязмін трупа (із-за трупних явищ або пошкодження під час вчинення злочину) можепроводитись «туалет» або реставрація трупа за допомогою судовогомедика. Протокол пред‘явлення трупа для впізнання повинен оформлятися здодержанням вимог ст.176 КПК.
§ 49. Огляд,освідування, відтворення обстановки та обставин злочину.
Ст.190 КПК: огляд — це слідча дія, якапроводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів,з‘ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення длясправи. Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів ідокументів, тварин, трупа. Закон не вимагає від слідчого винесення постановипро проведення огляду. Згідно п.13 розділу ХУ КУ протягом п‘яти років післянабуття чинності КУ збережеться існуючий порядок проведення огляду житла абоіншого володіння особи, після цього він буде можливим не інакше як замотивованим рішенням суду (ст.31 КУ). Огляд може бути первинним, повторним ідодатковим (коли первинний проведений з порушеннями або поверхово, абонеобхідно додатково оглянути). Під час огляду предмети, обставини тощосприймаються особами, що оглядають, за допомогою органів зору, слуху, дотику,нюху тощо, а також фіксується будь-якими технічними засобами (зйомка, запис,вимірювання приладами тощо), застосовуються хімічні реактиви, що є в слідчомупортфелі. Для участі можуть запросити спеціаліста (медика, патологоанатома,автотехніка, кінооператора, фармацевта тощо), йому зобов‘язані подаватидопомогу в огляді також органи міліції. За ст.191 КПК огляд повинен проводитисьвдень, крім невідкладних випадків (автотранспортні події, виявлення трупа,швидке псування об‘єктів тощо). При огляді обов‘язково повинні бути присутніпринаймні двоє понятих. Послідовність провадження огляду визначається слідчим узалежності від того, що оглядається. Так, огляд місця події повинен походитистатичну та динамічну стадії: спочатку все місце події і всі предмети і трупоглядаються і фіксуються у тому вигляді в якому вони постали перед слідчим, безїх переміщення (їх стан, розташування, розміри тощо), а коли всі параметризафіксовано, об‘єкти пересування, розглядаються, фотографуються, описуютьсяокремо, виявляються при цьому ще якісь особливості, сліди, що мають значеннядля справи. Перед початком слідчий роз‘яснює понятим їх обов‘язок бутиприсутнім при всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідністьзаписів у протоколі виконаним діям, а спеціалісту — обов‘язок своїми знаннямисприяти у виявленні і закріпленні доказів, давати пояснення з приводу спеціальнихзнань, роз‘яснює всім особам, що беруть участь в огляді, робити зауваження зприводу огляду, які підлягають обов‘язковому занесенню до протоколу (ст.127,128-1 КПК). Огляд предметів, вилучених під час огляду місця події, обшуку чивиїмці, проводять на місці, а в разі не можливості — у місці провадження справи(у кабінеті слідчого). Огляд трупа завжди за участю спеціаліста(судово-медичного експерта). При необхідності огляду похованого трупа виникаєпроводиться його ексгумація (виймання з місця поховання) — тільки на підставипостанови слідчого, затвердженої прокурором. Труп виймають в присутностіслідчого, судмедексперта і двох понятих, про це складається протокол, йогопідписують всі присутні особи, про огляд складається окремий протокол. Протокологляду складається з вступної (місце і дата, час початку і закінчення огляду,посада, класний чин чи звання слідчого, поняті, інші учасник, роз‘яснення праві обов‘язків, статті КПК, згідно з якими проводився огляд і складавсяпротокол), описової (відомості про об‘єкт огляду, місцезнаходження,особливості, сліди, застосовані технічні засоби) і заключної (що додається допротоколу, зауваження) частин, підписують протокол слідчий та всі особи, щобрали участь. Можуть додаватися плани, схеми, креслення, касети, фонограмитощо. Вилучені предмети правильно упаковуються й опечатуються, на бірцівказується: найменування справи, назва предмета, місце і дата вилучення, посадаі прізвище слідчого, підписи його і понятих. У протоколі зазначається видпечатки (пластилінова, сургучна) і текст відтиску печатки.
Освідування (ст.193 КПК) передбачає два види:слідче (проводить слідчий) і медичне (проводить судмедексперт або лікар).Полягає в огляді тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність унеї особливих прикмет (родимі плями, татуювання, шрами, рубці, відсутністьпевних частин тіла, сліди хвороб тощо), а також слідів злочину (синці, тілесніушкодження, плями крові, сліди виділень: слини, сперми, тощо). Підстава — наявність зафіксованих у протоколах допиту, інших матеріалах справи, протоколахданих про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети або сліди злочину,виявлення чи засвідчення яких має значення для вирішення кримінальної справи,встановлення осіб, що вчинили злочин. Освідуванню можуть бути підданіобвинувачений, підозрюваний, потерпілий і свідок (ст.193 КПК). Про провадженняслідчого освідування слідчий виносить постанову з вимогами ст.130 КПК, в якійкрім того коротко викладаються обставини, що зумовили проведення освідування,зазначається, хто підлягає освідуванню, постанова оголошується особі, якапідлягає освідуванню. Освідування не повинно бути пов‘язано з приниженнямлюдської гідності осіб, які беруть у ньому участь. Освідування проводиться впримусовому (за клопотанням потерпілого чи обвинуваченого) та добровільномупорядку. Поняті (і лікар) можуть бути залучені до освідування, якщо це визнаєза необхідне слідчий (ч.2 ст.127 КПК). Їм роз‘яснюється їх право бути присутнімпри всіх слідчих діях і обов‘язок засвідчити підписами в протоколі факт проведенняосвідування і його результати, обов‘язки спеціаліста ст.128-1 КПК. Всімроз‘яснюється право робити зауваження з приводу освідування та правильностійого фіксації у протоколі, які підлягають обов‘язковому занесенню до протоколу.Коли це пов‘язано з оголенням особи, слідчий і поняті не мають права бутиприсутніми при освідуванні особи іншої статі. Освідування повинно бути дорученоспівробітнику такої ж статі. Про результати складається протокол: час, місцеосвідування, освідувана особа, поняті, спеціаліст, результати, зауваження.Підписують: слідчий, освідуваний, спеціаліст, поняті. Медичне освідуванняпроводиться у тому разі, коли для його потрібні спеціальні знання в галузімедицини — виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічнихоперацій. Слідчий дає письмове доручення судмедексперту або лікарю, і ті прорезультати освідування складають відповідно судово-медичний акт або довідку.
Мета відтворення обстановки й обставин події(ст.194 КПК) — перевірка й уточнення результатів допиту або даних, отриманихпри провадженні інших слідчих дій. Слідчий може виїхати на місце і вприсутності понятих, а при необхідності за участю спеціаліста, свідка,потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) відтворити обстановку й умови, вяких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. Включає в себе і слідчийексперимент, і перевірку показань на місці без проведення експериментальнихдій, у перевірці зібраних доказів, одержанні нових, виявлені причин і умов, якісприяли вчиненню злочину. Проводиться в умовах, максимально наближених доподій, при необхідності — неодноразово. Понятих не менше двох (кількість взалежності від складності відтворення). Відтворення не повинно бути пов‘язано зприниженням людської гідності осіб, які беруть у ньому участь, і бути безпечнимдля їх здоров‘я (ч.2 ст.194 КПК). Крім загальної інформації у протоколізазначаються умови, в яких було відтворення, експериментальні дії, хто їхпроводив. Їх кількість і результати, зауваження учасників (право робитизауваження роз'яснюють спочатку, як і права, обов‘язки, кримінальнувідповідальність) підписують всі особи, що брали участь. Якщо слідчий робивзаміри, фотографував, складав схеми, креслення, застосовував зйомку — відповідні матеріали додаються до протоколу (ст.195 КПК).
§ 50. Виїмка, їїмета та порядок проведення.
Виїмка як самостійна слідча дія проводиться в тихвипадках, коли слідчий має точні дані про те, що предмети або документи якімають значення для справи, знаходяться у певної особи або в певному місці (ч.1ст.178 КПК). Це засіб збирання нових та перевірки наявних доказів. При виїмціпредмети і документи вилучаються, може проводитись тільки щодо предметів ідокументів, які точно відомі слідчому, які знаходяться у конкретному місці уконкретній особи. Виїмка, за загальним правилом, проводиться за постановоюслідчого. Санкція прокурора або його заступника необхідна для проведення виїмкидокументів, які становлять державну таємницю (ст.178 КПК). Для накладенняарешту і виїмки кореспонденції в поштово-телеграфних установах (ст.187 КПК)слідчий має одержати дозвіл суду (постанову судді) (ст.31 КУ), що разом звимогою закону про виїмку цієї кореспонденції в присутності не сторонніх осіб,а двох представників цієї установи, повинно гарантувати особу віднеобгрунтованого обмеження її конституційного права на таємницю листування,телеграфної та іншої кореспонденції. Виїмка повинна проводитись вдень, а вночіяк виняток, коли можливе знищення, приховування або переховування розшукуванихпредметів, або коли особа, яка вчинила злочин, може втекти (ст.180 КПК).
При обшуку і виїмці обов‘язкова присутність двохпонятих і особи, у якої провадиться обшук чи виїмка або дорослих членів сім‘їчи представника ЖЕО чи місцевої Ради нардепів (ст.181 КПК). У разі необхідностізалучають спеціаліста, працівника ОВС — для подання організаційної чи технічноїдопомоги, свідка, потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного — для впізнанняі відбору предметів і документів, які розшукуються і підлягають вилученню.Перед початком слідчий зобов‘язаний пред‘явити постанову і запропонуватидобровільно видати зазначені в постанові предмети і документи. Обшукуваним,понятим та відповідним представникам слід роз‘яснити їх право бути присутнімипри всіх діях слідчого і робити з приводу цих дій заяви, які підлягаютьзанесенню до протоколу (ст.181 КПК). Проводячи обшук слідчий має відкриватизамки, приміщення, але повинен уникати зайвих пошкоджень дверей, замків,предметів (ст.183 КПК). При обшуку і виїмці можуть бути вилучені тількипредмети і документи, які мають значення для справи, і  також цінності і майнообвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову чиможливої конфіскації майна. Предмети та документи, вилучені законом з обігу(зброя, не яку немає дозволу, вибухівка, сильнодіючі отруйні речовини тощо),підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи. Всі вилученіпредмети і документи слідчий повинен пред‘явити понятим та іншим присутнім таперелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього описі іззазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вонивиготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети ідокументи повинні бути а місці обшуку або виїмки упаковані й опечатані (ст.186КПК). Другий примірник протоколу та опису вручається обшукуваному(представнику). За наявності зауважень на неправильні дії під час обшуку(виїмки) не пізніше двох днів слідчий повідомляє прокурора, який здійснюєнагляд (ст.189 КПК). Протокол обшуку (виїмки) стануть джерелами доказів тількив тому разі, коли буде додержано процесуальний порядок провадження цих слідчихдій, а самі вони оформлені відповідно до вимог ст.85, 188 КПК.
Ст.27 ЗУ «Про статус народногодепутата» — не допускається обшук, огляд речей, приміщення депутата. П.13ст.13 ЗУ «Про статус суддів» — обшук чи виїмка в житлі судді числужбовому приміщенні, особистий обшук судді, огляд чи виїмка його речей — тільки з санкції Генерального прокурора. Ч.3 ст.20 ЗУ «Про УповноваженогоВР з прав людини» — не може бути підданий обшуку без згоди ВР. Ч.2 ст.10ЗУ «Про адвокатуру» — документи, пов‘язані з виконанням адвокатомдоручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню.
§ 51. Підстави тапорядок призначення експертизи. Права обвинуваченого при проведенні експертизи.
Слідчий призначає експертизу у тому разі, колидля вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові,технічні та інші спеціальні знання (ст.75 КПК). Необхідність призначенняекспертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань,на які має відповісти тільки спеціаліст з певної галузі знань, а ряді випадківпризначення експертизи є обов‘язковим за законом (ст.76 КПК). При цьому самслідчий не можу проводити експертизу, навіть маючи спеціальні знання в данійгалузі, тобто не може суміщати дві різні процесуальні ролі в одній особі (ч.1ст.62 КПК), а доручає її проведення іншій особі (особам). З іншого боку, він немає права ставити на вирішення експерта правових питань (напр., при призначенісудмедекспертизи ставити питання про те чи сталося вбивство чи самогубство).Ст.196 КПК, загальний  порядок призначення експертизи: а) визначення слідчимкола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань; б) вибір експерта абоекспертної установи, які компетентні у вирішенні цих питань; в) складеннямотивованої постанови про призначення експертизи, в якій, крім загальнихреквізитів (ст.130 КПК), зазначаються: коротко обставини справи, підстави дляпризначення експертизи, прізвище експерта чи найменування експертної установи,питання для висновку експерта (ів), об‘єкти дослідження, матеріали, щонадаються експерту для ознайомлення; г) ознайомлення обвинуваченого(підозрюваного) з постановою про призначення експертизи (крім випадківнеможливості у зв‘язку із його психічним станом), роз‘яснення йомупроцесуальних прав за ст.197 КПК; д) вирішення слідчим заявлених обвинуваченим(підозрюваним) після роз‘яснення йому прав клопотань; е) надіслання постановипро призначення експертизи та інших матеріалів експертам. При призначенніекспертизи обвинувачений має право: 1) заявити відвід експерту; 2)просити про призначення експертизи з числа вказаних ним осіб; 3) просити пропостановку перед експертизою додаткових запитань; 4) давати пояснення експерту;5) пред‘являти додаткові документи; 6) ознайомлюватися з матеріалами експертизиі висновком експерта після закінчення експертизи; 7) заявляти клопотання пропризначення нової або додаткової експертизи; 8) бути присутнім з дозволуслідчого при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Проведеннясудмедекспертизи доручається спеціалістам з державних спеціалізованих установта відомчих служб, ст.7 ЗУ «Про судову експертизу»: науково-дослідніта інші установи судових експертиз Мінюста України і Мін охорони здоров‘я;експертні служби МВС, Мін оборони, служби безпеки. Судово-експертна діяльністьможе здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу(ліцензії), а також громадянами за разовими договорами. Експерти установ, якимкерівником після одержання постанови доручення проведення експертизи, даютьвисновок від свого імені і несуть особисту відповідальність (ст.198 КПК). Зміствисновку — ст.200 КПК, де зазначається про попередження про кримінальнувідповідальність за завідомо неправильний висновок за ст.178 КК. При виявленніфактів по справі, на які не було запитання, експерт має право вказати це увисновку. Висновок підписується експертом, або спільний — всіма експертами, недійшли згоди — кожний свою частину. При проведенні експертизи окремими особамислідчий має пересвідчитись в особі і компетентності експерта (спеціальність заосвітою, посада, час роботи за фахом, науковий ступінь в певній галузі, стажроботи за фахом, відсутність обставин, що виключають участь експерта в розслідуванні (ст.62 КПК)). Експертами не можуть бути (ст.75 ч.7 КПК), якіперебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або ранішебули ревізорами в цій же кримінальній справі. Слідчий вручає особі експерту копію постанови і роз‘яснює їй обов‘язки і права експерта за ст.77 КПК,попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від виконання танеправдивий висновок за ст.178, 179 КК. Все це фіксується в окремому протоколі,який підписують слідчий і експерт. В разі потреби згідно ст.199 КПК можевинести поставу про відбір зразків почерку та інших зразків (слини, крові,сперми, ґрунту, зерна тощо), необхідних для порівняльного експертногодослідження, про що складає протокол. Зразки зберігаються за правилами речовихдоказів. З дозволу слідчого експерт може бути присутнім при проведенні допитівта інших слідчих дій і ставити допитуваним запитання, які стосуються експертизи(ст.77 КПК), самостійно слідчі дії експерт не проводить. Слідчий може бутиприсутнім при проведенні будь-якої експертизи по справі у його провадженні. Одержавшивисновок експерта, слідчий може допитати експерта, допит за правилами допитусвідків (ст.201 КПК). Слідчий зобов‘язаний ознайомити з висновком експерта таіншими матеріалами обвинуваченого, про що складає протокол, в який вносятьсяпояснення, зауваження, заперечення, клопотання обвинуваченого, та пропризначення додаткової або повторної експертизи (ст.202 КПК). По призначенняповторної або додаткової експертизи складається мотивована постанова (ст.75,203 КПК). Згідно зі ст.205 слідчий може помістити обвинуваченого довідповідного медичного закладу для тривалого спостереження за обвинуваченим абообстеження його при проведенні судово-психіатричної або судово-медичноїекспертизи тільки із санкції прокурора або його заступника.
§ 52. Підстави тапорядок притягнення особи як обвинуваченого. Порядок виклику та допитуобвинуваченого.
Ч.1 ст.43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої вустановленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі всправі як обвинуваченого. Процесуальні права обвинуваченого (ч.2 ст.43, ст.142КПК): право знати, в чому його обвинувачують, мати захисника для захисту відобвинувачення, відстоювання своїх законних інтересів. Обов‘язок слідчогозабезпечити умови реалізації цих прав. Ст.5 КПК ніхто не може бут притягнутий якобвинувачений інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Такапідстава (ст.131 КПК) достатність доказів, які вказують на вчинення злочинупевною особою. Сумніви у винності особи, коли вичерпані всі процесуальніможливості їх усунення, виходячи з презумпції невинуватості, повиннітлумачитись на користь цієї особи (ч.3 ст.62 КУ). За відсутністю у слідчогопереконання про винуватість особи закон діє йому право не погодитись звказівками начальнику слідчого підрозділу, прокурора з приводу притягнення,подати свої заперечення (ч.2 ст.114, ч.4 ст.114-1 КПК). Маючи достатнюкількість доказів винності і переконавшись у відсутності обставин, яківиключають провадження у справі (ст.6 КПК), слідчий виносить мотивованупостанову про притягнення як обвинуваченого за правилами ст.130, 132 КПК.Описова (мотивувальна) частина — час, місце вчинення злочину, кваліфікація завідповідними статтями (частинами, пунктами), висновок, що у справі достатньодоказів, наводити докази закон не зобов‘язує, але слідчий може це зробити.Резолютивна частина — конкретне рішення про притягнення за конкретними статтямиіз зазначенням ПІБ особи, дата і місце народження. Підписує слідчий, негайновідсилає прокурору. Особливий порядок притягнення: президент та кандидат,нардеп, судді  і нарзасідателі, уповноважений ВР з прав людини. Слідчийзобов‘язаний пред‘явити обвинуваченому сформульоване ним обвинувачення, причомуне пізніше двох днів з моменту винесення постанови і не пізніше дня явкиобвинуваченого або його приводу. Пізніше двох днів якщо: 1) обвинувачений неможу з‘явитися з поважних причин (несвоєчасне одержання повістки, хвороба,стихійне лихо); 2) не з‘являється без поважних причин. Тоді слідчий застосовуєпривід (ст.136 КПК), або оголошує розшук (ст.138. 139 КПК). Пред‘явленняобвинувачення засвідчується підписом обвинуваченого на постанові і підписомслідчого із зазначенням дати пред‘явлення обвинувачення. Слідчий зобов‘язанийроз‘яснити права (ст.142 КПК), про що відмічається на постанові і засвідчуєтьсяпідписом обвинуваченого. Якщо при пред‘явленні обвинувачення і роз‘ясненні правбрали участь інші особи (перекладач, захисник, представник, педагог, лікар,прокурор) вони повинні поставити свої підписи на постанові (ст.85, 144, 438КПК). При відмові обвинуваченого поставити підпис робиться відмітка про цеслідчим, про відмову сповіщають прокурора (ч.2 ст.140 КПК). Якщо через фізичнівади обвинувачений не може поставити підпис, запрошується стороння особа як приоформленні протоколу слідчої дії (ч.4 ст.85 КПК). Пред‘явлення обвинувачення іроз‘яснення прав може бути оформлено окремим протоколом. Ст.143 КПК — слідчийзобов‘язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і вусякому разі не пізніше доби після пред‘явлення обвинувачення. Допитпроводиться в місці проведення слідства, при необхідності за місцем перебуванняобвинуваченого, вдень (вночі у виняткових випадках). Якщо обвинувачений нез‘явиться за викликом — привід через органи ВС (ст.134 КПК). Привід, як і допит- вдень крім винятків (ст.135, 136 КПК). Обвинувачені допитуються окремо,слідчий має вживати заходів щоб обвинувачені по одній справі не могли зноситисяміж собою, при попередньому ув‘язненні мають тримати їх окремо (ст.8 ЗУ«Про попереднє ув‘язнення»). На початку допиту слідчий запитує чивизнає себе обвинувачений винним, також про інші обставини. Давати показання — це право, а не обов‘язок обвинуваченого. Крім слідчого при допиті можуть бутиприсутні прокурор, начальник слідчого підрозділу, старший слідчої групи, атакож захисник, законний представник обвинуваченого (запитання двох останніхслідчий може відвести, але зобов‘язаний внести їх до протоколу). Вимоги допротоколу ст.85 і 145 КПК, а якщо був звуко- чи відеозапис — ст.82-1 і 85-2КПК. У протоколі зазначаються: місце і дата допиту, посада, звання чи класнийчин і прізвище особи, що проводила допит; відомості про осіб, які були присутніпри допиті; час початку і закінчення допиту; перерви; ПІБ обвинуваченого,детальні анкетні дані; фіксується ставлення обвинуваченого до обвинувачення,якщо визнає винним — повністю чи частково. Показання обвинуваченоговикладаються від першої особи, по можливості дослівно (крім нецензурних слів іобрази), жаргони заносяться на звороті із поясненням їх значення. Протоколфіксує якщо обвинуваченому пред‘являлися речові докази, документи,оголошувалися показання інших осіб. Протокол пред‘являється обвинуваченому дляособистого ознайомлення, вимоги та поправки обвинуваченого заносяться допротоколу, підписують обвинувачений і слідчий, перекладач якщо він був кожнусторінку, інші присутні. На прохання обвинуваченого він може написати показаннявласноручно (ст.146 КПК). При відмові обвинуваченого підписати протокол допитупро це відмічається на протоколі і засвідчується підписом слідчого (ч.5 ст.85КПК).
§ 53. Формизакінчення попереднього слідства.
Закінчити попереднє розслідування можна лишетоді, коли його завдання виконані. Для цього слідчий повинен всебічно, повно йоб‘єктивно у встановленому порядку дослідити всі обставини, що складаютьпредмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст.22 КПКтягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а принеможливості усунення неповноти або неправильності розслідування в судовомузасіданні — також судом (ст.229, 246, 281 КПК). Оцінка зібраних у справідоказів слідчим має визначити, яке саме підсумкове рішення належить прийняти.Відповідно до ст.212 КПК попереднє слідство закінчується винесенням слідчимодного з 3-х можливих рішень: 1) обвинувального висновку з направленням справидля віддання обвинуваченого до суду; 2) постанови про закриття кримінальноїсправи; 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання прозастосування заходів медичного характеру. Дізнання, як правило, закінчуєтьсяскладанням постанови про направлення справи для провадження попередньогослідства, яке затверджується прокурором. Постанова складається особою, щопровадить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання або виноситьсяостаннім і разом із справою передається прокурору, який здійснює нагляд задізнанням, для наступної передачі за підслідністю. У постанові, крім загальнихданих, передбачених ст.130 КПК, зазначається: які невідкладні та інші слідчідії були виконані органом дізнання; які обставини вчинення злочину були встановлені;його кваліфікація; які доказі зібрано; як предмети та документи вилучено і девони знаходяться; хто і коли був затриманий за підозрою у вчинені злочину, девін знаходиться. За наявності обставин, що виключають провадження у справі(ст.6 КПК), орган дізнання закриває кримінальну справу своєю мотивованоюпостановою, копію якої в добовий строк надсилає прокурору (ст.109 КПК).Закінчуючи попереднє розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали ітехнічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизаціїматеріалів кримінальної справи, тобто послідовність їх розташування:хронологічну (за датою складання або надходження) і тематичну (групування заобвинуваченими або епізодами), а також поєднання двох форм систематизації ускладних справах. Підшиті матеріалі мають пронумеровані сторінки, складаєтьсяопис документів по справі, на титульному аркуші міститься назва відомства, доякого належить орган розслідування, найменування цього органу, назва справи ізПІБ обвинувачених і відповідні статті КК, дати початку і закінчення, один томмає не більше 250 аркушів.
 
§ 54. Закриттясправи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття.Оскарження постанови.
Підставами для закриття кримінальної справи устадії попереднього розслідування: 1) обставини, що виключають провадження усправі (ст.6 КПК); 2) обставини, які надають слідчому право закрити кримінальнусправу (ст.7-10 КПК); 3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину(п.2 ст.213 КПК). Кримінальна справа також може бути закрита в зв‘язку іззміною обстановки (ст.7 КПК), притягненням особи до адміністративноївідповідальності (ст.7-2 КПК), передачею матеріалів справи на розглядтовариського суду (ст.8) із застосуванням заходів виховного характеру (ст.9),передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу(ст.10). підставою для закриття справи за ст.7 КПК і ст.50 КК є достатні доказитого, що на час провадження попереднього слідства внаслідок зміни обстановкивчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особаперестала бути суспільно небезпечною. Підставою для закриття справи зпритягненням особи до адміністративної відповідальності, передачею матеріалівдо товариського суду, із застосуванням примусових заходів виховного характеруабо передачею особи на поруки (ст.7-1 КПК) є достатні докази, які дозволяютьслідчому дійти висновку, що виправлення і перевиховання цієї особи достатньозастосування примусових заходів виховного характеру, заходів адміністративногостягнення чи громадського впливу. У всіх цих випадках йдеться про злочин, якийне являє великої суспільної небезпеки. Крім того, кримінальний закон (ст.51 КК)встановлює додаткові умови прийняття рішення про закриття кримінальної справи.З притягнення до адміністративної відповідальності — тільки про злочини, за якіпередбачено позбавлення волі не більше одного року або більш м‘яке покарання.Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх: пред‘явленняобвинувачення, після винесення постанови про закриття ознайомлення його ізматеріалами, потім надіслання справи прокурору зі списком осіб, які мають бутивикликані в судове засідання (ст.9 КПК).  Передача на поруки: а) особа щиророзкаялась; б) передається на поруки вперше; в) від громадської організації аботрудового колективу надійшло клопотання, прийняте на загальних зборах іоформлене протоколом зборів. Не може бути передана особа, що вдруге вчинилаумисний злочин або передавалася на поруки. Недоведеність участі обвинуваченогоу вчиненні злочину. Закривається справа: докази підтверджують вчинення злочину;притягнення постановою конкретної особи як обвинуваченого, але потім виявилося,що доказів недостатньо для формулювання обвинувачення, можливості дляподальшого зібрання доказів вичерпано, або докази виключають вчинення злочинуобвинуваченим. Справа закривається лише щодо цього обвинуваченого, а якщоособу, яка дійсно вчинила цей злочин не буде виявлено, справа закривається зап.3 ч.1 ст.206 КПК (невиявлення особи). Перелік підстав для закриття кримінальноїсправи за ст.213 КПК не є вичерпним. Підстави: реабілітучі і нереабілітучі.Реабілітуючі: 1) відсутність події злочину; 2) відсутність у діянні складузлочину; 3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.1,2 ч.1ст.6, п.2 ст.213 КПК). Всі інші — нереабілітучі. При закритті справи зреабілітуючих обставин повинні бути відновлені порушені права громадянина,відшкодована шкода, заподіяна незаконним затримуванням, запобіжними заходами,притягненням як обвинуваченого (ст.53-1 КПК). ЗУ від 1.12.94 «Про порядоквідшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання,попереднього слідства, прокуратури і суду» і Положення про застосуванняцього закону, затверджене наказом Мін‘Юста, Генпрокуратури та МінФіна від 4.03.96№6/5, 3, 41-3. Про закриття справи у усіх випадках складається мотивованапостанова за вимогами ст.130, 214 КПК. Вступна частина. Мотивувальна частина:зміст і аналіз зібраних доказів. резолютивна частина: а) рішення про закриттяіз зазначенням конкретної законної підстави; б) рішення з інших питань, щопідлягають розв‘язанню (відшкодування шкоди, скасування запобіжних заходів,забезпечення цивільного позову, доля речових доказів тощо); в)направлення копіїпрокурору; г) рішення про повідомлення інших осіб із роз‘ясненням права на аоскарження прокурору і в суд,  а при закритті з реабілітуючої обставини — провідшкодування шкоди. До постанови додаються довідки про рух справи. За рядомнереабілітучих обставин необхідно з‘ясування ставлення до цього особи, чи вонане заперечує, це також необхідно при закритті із зміною обстановки абопритягнення до адмінвідповідальності, виховних заходах та передачі на поруки.Підстави закриття і право заперечувати необхідно роз‘яснити до закриття справи.Думка потерпілого не обов‘язкова але може бути врахована. Якщо справазакривається у зв‘язку із смертю обвинуваченого необхідно згода родичів, якіможуть наполягати на розслідуванні з метою реабілітації померлого. Для закриттясправи необхідна згода прокурора, що здійснює нагляд, згоду ставить в верхнійчастині постанови про закриття. Може відмовити або зазначити іншу підстави.Якщо слідчий не згоден і наполягає на своєму — полає заперечення вищестоящомупрокурору (ч.2 ст.114 КПК). Прокурор, який просив згоду держоргану (ВР) пропритягнення як обвинуваченого має повідомити цей орган про закриття справи іпідстави. Також про закриття повідомляються особа, яка притягувалась довідповідальності, особа за заявою якої порушено справу, потерпілого, йогопредставника, цивільного позивача — їм надсилається письмове повідомлення абокопія постанови. Право оскаржити — у семиденний строк з дня одержання цихдокументів, прокурору, а якщо закрито за згодою прокурора — вищестоящомупрокурору. Особа, щодо якої проводилось розслідування має право оскаржити вчастині підстав і мотивів закриття. Прокурор не пізніше 30 днів з днянадходження скарги розглядає справу і виносить одне із таких рішень: 1)скасовує поставу і відновлює попереднє слідство; 2) залишає скаргу буззадоволення. Про рішення повідомляє особу, що подала скаргу (ст.215 КПК). Привідмові прокурора скасувати скаргу, особа, інтересів якої стосується  постановапро закриття, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора, має правооскаржити її до суду:  районного, міського, прирівняного до них органудізнання, слідчого, прокурора — до районного (міського) суду за місцемрозташування органу або особи, яка винесла постанову; вищестоящого органу — доВС АРК, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду (ст.236-5 КПК).Строк розгляду скарги не більше 5 днів, при складності — 10 днів  з днянадходження справи, витребуваної суддею з органу розслідування. При день і часрозгляду повідомляють особу, що подала скаргу, яка має брати участь у засіданніі висловлювати свої доводи. Суддя виносить постанову (ст.213,214 КПК): прозалишення скарги без задоволення або про скасування постанови і відновленняслідства із зазначенням обставин, які необхідно з‘ясувати під час слідства.Копії — особі, що прийняла постанову та подала скаргу. Постанова суддікасаційному оскарженню не підлягає (ст.236-6 КПК). Постанова про закриття справє обов‘язковою для виконання всіма підприємствами, організаціями, посадовимиособами, має преюдиційне значення. Згідно ст.216КПК попереднє слідство можебути відновлене в межах строку давності притягнення до кримінальноївідповідальності., постановою прокурора або начальника слідчого підрозділу якза їх власною ініціативою так і за скаргою особи, інтереси якої порушено.
 
§ 55. Підстави іпорядок закінчення попереднього слідства, складання обвинувального висновку.Форма і зміст обвинувального висновку та додатків до нього.
Слідчий закінчує попереднє розслідуваннякримінальної справи складанням обвинувального вироку, коли всі обставиниоб‘єктивно досліджені і відсутні обставини, які виключають провадження у справі(ст.6 КПК). Перш ніж складати обвинувальний висновок, слідчий зобов‘язаний: а)повідомити про закінчення попереднього слідства учасникам процесу; б)роз‘яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи; в) ознайомитиїх із матеріалами, якщо вони бажають скористатися цим правом; г) вислухати івирішити клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення зматеріалами справи. Ст.217 і 218 КПК — повідомлення про закінчення попередньогослідства потерпілому і його представнику, цивільним позивачу і відповідачу абоїх представникам і роз‘яснення їм права ознайомлення з матеріалами, про цепротокол, до справи — копія письмового повідомлення. Клопотання або заява проознайомлення справи, цивільні — ознайомлюються в частині цивільного позову; хтоознайомлюється — має право робити витяги і заявляти клопотання про доповненняпопереднього слідства (повинні бути розглянуті слідчим в трьохдобовий строк(ст.129 КПК), про ознайомлення складається протокол. Потім оголошенняобвинувального висновку обвинуваченому, роз‘яснення права ознайомлення зматеріалами як особиста, так і через захисника, заявити клопотання продоповнення попереднього слідства, робити витяги. Якщо кілька обвинувачених — кожному з них. Неповнолітній обвинувачений — з дозволу слідчого може бутиприсутній законний представник (ч.2 ст.440 КПК). Захисник в справі — окремийпротокол про ознайомлення з матеріалами, пред‘явлення матеріалів відкладаєтьсядо явки захисника (не більш ніж на 3 дні), при нез‘явлення слідчий пропонуєзапросити іншого захисника (ч.3 ст.47 КПК) або призначити захисника черезадвокатське об‘єднання. Права захисника: робити виписки, мати побаченнявіч-на-віч з обвинуваченим, роз‘яснювати обвинуваченому зміси обвинувачення, обмірковуватиз обвинуваченим питання заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи,оскаржувати дії слідчого і прокурора (ст.219 КПК). Матеріали пред‘являютьсяпрошитими і пронумерованими (ч.5 ст.218 КПК). Час, потрібний на ознайомлення зматеріалами, не обмежується. Ознайомлення може бути обмежене строком, щооформлюється постановою, затвердженою прокурором разом із графікомознайомлення. Обвинувачений під вартою понад один рік — матеріали закінченоїрозслідуванням справи повинні пред‘явлені не пізніше ніж за місяць дограничного півторарічного строку тримання під вартою (ч.2 ст.156  КПК). Приознайомленні обвинувачений і його захисник мають  право заявляти клопотання продоповнення попереднього слідства,  зміну кваліфікації злочину і закриття справи,про відмову в задоволенні слідчий складає мотивовану постанову (оголошує),задовольняє, якщо обставини мають значення для справи. Захисник має право братиучасть при провадженні додаткових слідчих дій (ст.221 КПК). Згідно ч.2 ст.17КПК кримінальні справи про злочини, за які дають більше 10 років, розглядаютьсяв суді першої інстанції колегіально судом у складі 3х осіб аз заявоюпідсудного. Тому під час ознайомлення слідчий зобов‘язаний роз‘яснитиобвинуваченому право заявити таке клопотання (ч.1 ст.218 КПК). Після виконаннявсіх дії слідчий складає обвинувальний висновок — процесуальний документ, вякому слідчий підводить підсумок попереднього розслідування і формулюєобвинувачення з наведенням конкретних доказів. якщо кілька обвинувачених — спільний висновок з чітким визначенням роді кожного. Формулювання обвинуваченняв обвинувальному висновку не може істотно відрізняться від формулювання впостанові про притягнення як обвинуваченого, погіршувати становищеобвинуваченого порівняно з пред‘явленим обвинуваченням внаслідок доповненняобтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин абона додаткові статті КК. При розходженні справу буде повернуто на додатковерозслідування. Обвинувальний висновок оголошується на початку судового слідстваі визначає його предмет (ст.297 КПК). Суд може змінити обвинувачення привідданні обвинуваченого до суду і в стадії судового розгляду, якщо цим непогіршиться становище обвинуваченого, в протилежному випадку справу надодаткове розслідування (ст.246, 277 КПК). З обвинувальним висновкомобвинувачений після закінчення попереднього розслідування не знайомиться, копіяобвинувального висновку вручається за три дня до дня розгляду справи в суді(якщо неповнолітній — то є його законному представнику) (ст.254 КПК).Обвинувальний висновок (ст.223 КПК) з двох частин: описової і резолютивної.Описова: привід до порушення справи: обставини справи, встановлені напопередньому слідстві; місце, час способи, мотиви і наслідки злочину (покожному з обвинувачених), докази, відомості про потерпілого; показання кожногоз обвинувачених по суті обвинувачення; доводи, наведені обвинуваченими на свійзахист, результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують іпом‘якшують відповідальність. Методи викладення: хронологічний і систематичний(нескладні справи), або поєднаний (багатоепізодні справи). Резолютивна частина:анкетні дані щодо кожного обвинуваченого, формулюється обвинувачення зпосиланням на статтю КК. Обвинувальний висновок підписує слідчий, або старшийслідчої групи (ст.119 КПК), із зазначенням місця і часу його складання. Якщообвинувачений не володіє мовою — переклад на рідну мову, переклад у кількохпримірниках приєднується до справи. Додаток до висновку: документи, що мають наметі полегшити вивчення справи прокурором, суддями, іншими учасниками процесу.Це — список осіб, що підлягають виклику в судове засідання (обвинувачений,потерпілий, цивільні позивач та відповідач, свідки, експерти, законнийпредставник неповнолітнього, їх адреси, посилання на аркуші справи з їхпоказаннями та висновками), та довідки (ст.224 КПК). Довідка про рух справи:коли було вчинено злочин, порушено справу, прийнято до провадження, притягнутоособу, застосовано запобіжний захід, де і скільки утримається обвинувачений(якщо взятий під варту), коли змінено чи доповнено обвинувачення, чи зупинялосьі відновлювалось попереднє слідство, коли було оголошено про закінченняпопереднього слідства потерпілому, цивільним позивачу і відповідачу іобвинуваченому, ознайомлено їх із матеріалами, складено обвинувальний висновок.Також додаються довідки про речові докази, цивільний позов, вжиті заходи пойого забезпеченню і можливої конфіскації майна; про судові витрати у справі зачас попереднього слідства. Крім обвинувального висновку слідчий може зарезультатами розслідування внести подання про усунення причин та умов, якісприяли вчиненню злочину, адресовану відповідному державному органу,громадській організації, посадовій особі, які повинні вжити таких заходів вмісячний строк і повідомити слідчого про результати. Якщо подання залишено безрозгляду слідчий зобов‘язаний вжити заходів за ст.254-257 КпАП (ст.23-1 КПК).
 
§ 56. Наглядпрокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.
Обвинувальний висновок складає слідчий, алезаконної сили він набуває лише після затвердження прокурором. Якщо незатверджений — суд повертає на додаткове розслідування. Прокурор виконуєфункцію здійснення нагляду за додержанням законів органами попередньогорозслідування та функції державного обвинувачення, яку він виконує в суді(ст.121 КУ). При вирішенні питання про затвердження обвинувального висновкупрокурор повинен перевірити: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи міститьдіяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи булидодержані під час провадження попереднього слідства вимоги КПК про забезпеченняправа підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає у справі підставдля закриття справи; 4) чи пред‘явлено обвинувачення по всіх установленихзлочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, щовикриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого застаттями КК; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувальноговисновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів дозабезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскаціїмайна; 10) чи виявлено причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, і чивжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано під час провадження дізнання чипопереднього слідства всіх інших вимог КПК (ст.228 КПК). Затвердженнявідбувається шляхом накладення резолюції «затверджую» у верхньомукуті першого аркушу обвинувального висновку із зазначенням посади, класногочину прокурора або його заступника, дата затвердження, підпис, печаткапрокуратури. Якщо попереднє слідство було проведено належним чином, алеобвинувальний висновок не відповідає матеріалам справи або вимогам, щоставляться  до його оформлення, то прокурор або його заступник має право скластиновий обвинувальний висновок від свого імені, а раніше складений вилучити зісправи (ст.230 КПК). Такий обвинувальний висновок затвердження вищестоящимпрокурором не потребує. Після затвердження висновку прокурор передає справу досуду, якому вона підсудна, повідомляє обвинуваченого, якому суду переданосправу. Обвинувачений під вартою — повідомляється адміністрація місцяпопереднього ув‘язнення. У виняткових випадках в разі особливої складності абоважливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному)суду, військовому суду гарнізону, прокурор АРК, області, міст Києва іСевастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступникиможуть направити її на розгляд відповідно ВС АРК, обласному, Київському іСевастопольському міським судам, військовому суду регіону чи ВМС України. Зацими є підставами Генпрокурор України і його заступник  можуть направитисправу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд ВС України (ст.232 КПК).Зазначені прокурори або їх заступники затверджують обвинувальні висновки.Прокурор або його заступник може внести зміни до обвинувального висновку, якщозміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті КК збільш тяжкою санкцією і не пов‘язана з істотною зміною обвинувачення за фактичнимиобставинами. Про внесення змін складається окрема постанова. Коли необхіднозмінити обвинувачення на більш тяжке, прокурор або його заступник повертаєсправу слідчому для додаткового розслідування та пред‘явлення новогообвинувачення (ст.231 КПК) — це забезпечує обвинуваченому право на захист віднового обвинувачення. Справа повертається з письмовими вказівками прокурора длядодаткового розслідування також і в зв‘язку з однобічністю або неповнотоюпопереднього слідства або з істотними порушеннями КП закону. За наявності дляцього підстав прокурор або його заступник закриває кримінальну справу, проскладає постанову (ст.213, 214 КПК). Інші права прокурора (заступника): змінитисписок осіб, що підлягають виклику в судове засідання (збільшити або скоротити);скасувати або змінити запобіжний захід, обраний слідчим або органом дізнання,чи обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний. Скасувати, змінити абообрати взяття під варту мають право прокурори і заступники прокурорів областейта прирівняні до них прокурори, районні, міські прокурори, а за умов,зазначених в ч.2 ст.157 КПК, — і їх заступники. На ознайомлення з матеріаламисправи, що надійшла з обвинувальним висновком прокурору або його заступникувідводиться не більше 5 днів (ст.233 КПК). До строку попереднього слідства вінне входить. Генпрокурор України, прокурори АРК, областей, міст Києва іСевастополя і прирівняні  до них прокурори, їх заступники, районні, міські таприрівняні до них прокурори мають право відкликати із суду справу, в якій обвинуваченогоще не віддано до суду (ч.4 ст.232 КПК).
 
§ 57. Відданняобвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
Після надходження справи з обвинувальнимвисновком до суду бере свій початок стадія віддання обвинуваченого до суду.Встановивши, що стосовно обвинуваченого зібрано достатньо доказів для розглядусправи по суті і попереднє розслідування проведено з дотриманням усіх вимогзакону, суддя виносить постанову, а суд ухвалу про віддання обвинуваченого досуду (ст.237 КПК), з моменту віддання до суду обвинувачений стає підсудним. Устадії віддання до суду  не вирішується питання про доведеність виниобвинуваченого, бо це компетенція лише суду; ту перевіряються чи достатньодоказів стосовно обставин предмета доказування (ст.23, 64, 433 КПК), стосовнообвинуваченого, щоб поставити його у становище підсудного, чи є доказидопустимими, чи забезпечені процесуальні права, в першу чергу на захист, чидотримані вимоги закону, чи немає обставин, що виключають провадження укримінальній справі (ст.6 КПК). За наявності підстав суд має право закритипровадження у справі, повернути її на додаткове розслідування, змінитикваліфікацію діяння на закон про менш тяжкий злочин, виключити окремі епізодиобвинувачення. Мета  — не допустити безпідставного засудження, захистити віднеобгрунтованого притягнення особи як обвинуваченої. Завдання — підготовка донаступної стадії — судового розгляду. Віддання до суду — контрольна стадіястосовно попереднього розслідування. В цій стадії також остаточно визначаютьсямежі майбутнього судового розгляду: судовий розгляд буде проводитись лише щодообвинувачених, відданих до суду, і тільки стосовно того обвинувачення, за якимвони віддані до суду (ст.275 КПК). Після одержання справи від прокурора головасуду або суддя за його вказівкою вивчає справу. Дві форми віддання до суду(ст.237 КПК): а) одноособово суддею і б) судом у розпорядчому засіданні.Одноособова переважна, крім вказаних в законі випадків. Одноособово суддя такожможе зупинити провадження (ст.249), направити за підсудністю (49). Урозпорядчому засідання справа розглядається у складі судді та двох народнихзасідателів (238). У справах приватного обвинувачення (ч.1 ст.27) та у справахз протокольною формою досудової підготовки матеріалів (430) рішення судді провіддання до суду приймається за загальним правилом одночасно з рішенням пропорушення кримінальної справи. Незалежно від форми віддання обвинуваченого досуду, суддя одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов‘язані вирішитидві групи питань: пов‘язані з перевіркою матеріалів та наявності (відсутності)фактичних та юридичних підстав для віддання до суду (ст.242), та питанняпідготовки справи до слухання в судовому засіданні (253) після прийняттярішення про віддання до суду. Перша група: 1) чи підсудна дана справа суду,куди вона надійшла (п.1 ст.242); 2) чи було забезпечено право на захистпідозрюваного і обвинуваченого під час провадження дізнання та попередньогослідства (п.1-1 ст.242); 3) чи немає підстав для закриття або зупинення справи(п.2 ст.242); 4) чи зібрані необхідні докази для розгляду в судовому засіданні(п.3 ст.242); 5) чи притягнуті всі особи, які зібраними доказами викриті увчинені злочину (п.4 ст.242); 6) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченогоза статтями КК (п.5 ст.242); 7) чи роз‘яснено обвинуваченому його право нарозгляд його справи одноособово або колегіально судом у випадках, передбаченихзаконом (ст.17); 8) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК(п.6 ст.242); 9) чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинуваченого (п.7ст.242); 10) чи вжито під час дізнання та попереднього слідства заходів доусунення умов, що сприяли вчиненню злочинів (п.8 ст.242); 11) чи вжито заходівдо забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, витрат настаціонарне лікування потерпілого, можливої конфіскації майна (п.9 ст.242); 12)чи було додержано інших вимог КПК під час порушення справи, дізнання іпопереднього слідства (п.10 ст.242); 13) чи всі особи, яким злочином заподіянафізична чи майнова шкода, визнані органами попереднього розслідуванняпотерпілими. Після позитивних результатів по переліченим в ст.242 питанням,суддя одноособово або суд у розпорядчому засіданні з‘ясовують питанняпідготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) про участь прокурора тагромадського обвинувача в судовому засіданні (п.1 ст.253); 2) про участьзахисника та громадського захисника в судовому засіданні (п.2 ст.253); 3) провизнання потерпілого цивільним позивачем, якщо цивільний позов не був заявленийна попередньому слідстві (п.3 ст.253); 4) про список осіб, що підлягаютьвиклику в судове засідання (п.4 ст.253); 5) про витребування додаткових доказів(п.5 ст.253); 6) про клопотання, заявлені обвинуваченим, його захисником чизаконним представником, потерпілим або його представником (п.6 ст.253); 7) пророзгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні (п.7 ст.253); 8)про заходи щодо забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна(п.8 ст.253); 9) про виклик у необхідних випадках перекладача (п.9 ст.253); 10)про день і місце слухання справи в судовому засіданні (п.10 ст.253); 11) іншіпитання підготовчих дій по конкретній справі (п.11 ст.253). Питання провіддання обвинуваченого до суду вирішується суддею одноособово, а увстановлених ч.2 ст.237 КПК випадках — судом  у розпорядчому засіданні непізніше 5 діб з дня надходження справи до суду, а у випадках її складності, щовизначається кількістю обвинувачених, обсягом пред‘явленого обвинувачення тадоказового матеріалу — не пізніше 10 діб (ст.241). При вирішенні питань,пов‘язаних з підготовкою до розгляду в судовому засіданні, суддя зобов‘язанийтакож вирішити питання щодо клопотань та заяв, що надійшли від учасниківпроцесу, про результати повідомляє заявників, відмова в задоволенні клопотанняоскарженню не підлягає, але може бути заявлено знов в судовому засіданні.Розпорядче засідання — суддя, два народних засідателя (238), прокурор(сповіщається про день за 3 доби, неявка не перешкоджає, ст.239). Відкриття,головуючий оголошує справу, доповідає (суть справи, підстави винесення врозпорядче засідання, особиста думка з питань віддання до суду: достатністьнедостатність доказів, законність незаконність тощо), заслуховують прокурора,потім, якщо за заявами або клопотаннями викликані учасники процесу та іншіособи, вони дають пояснення з приводу заявлених клопотань. Заслухавши заявленіклопотання та висновок прокурора щодо них суд іде до нарадчої кімнати длявинесення ухвали у справі. Секретар веде протокол: місце і час, назва суду,склад, прізвище секретаря і прокурора, справа, зміст доповіді, думка прокурора,зміст його висновку, клопотання та заяви викликаних, всі дії суду в порядкувідбування, підписує головуючий і секретар (ст.86).
 
§ 58.  Рішеннясуду чи судді про віддання обвинуваченого до суду.
Розгляд справи у стадії віддання до судузавершується прийнятим судом у розпорядчому засіданні чи суддею одноособово занаявності для того підстав одного з таких рішень: 1) про відданняобвинуваченого до суду (достатні підстави, з‘ясовані питанні ст.242, 253;можливо виключення окремих пунктів висновку, обрання, скасування чи зміназапобіжного заходу, мотиви зазначаються в ухвалі чи постанові); 2) пронаправлення справи за підслідністю (якщо справа не підсудна даному суду); 3)про зупинення провадження у справі (обвинувачений зник і місцеперебування йогоне відоме — до розшуку, тяжке захворювання обвинуваченого — до одужання,декілька обвинувачених — справа з таких підстав щодо зниклого або хвороговиділяється в окреме провадження); 4) про повернення справи на додатковерозслідування (істотна неповнота або неправильність попереднього розслідування,істотне порушення КП закону, наявність підстав для пред‘явлення обвинувачення,яке не було пред‘явлено, наявність підстав притягнення інших осіб, коли окремийрозгляд не можливий; неправильне об‘єднання або роз‘єднання справ (246)); 5)про закриття справи (з підстав, що виключають провадження (6), що дає правосуду звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності (7-10)). Законставить однакові вимоги для прийнятих рішень: постанови чи ухвали (ст.243,250). Умови повернення на додаткове розслідування у всякому разі: 1) недодержаний порядок порушення кримінальної справи, провадження дізнання іпопереднього слідства: попереднє розслідування проведено без порушеннякримінальної справи, справа порушена неправомочною особою, проведенорозслідування особами що підлягають відводу за ст.58 і 60 КПК, розслідуванняпроведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи зановим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено безскасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову впорушенні кримінальної справи про тієї самої особи за тим же обвинуваченням; 2)порушено ст.44 і 45 КПК щодо обов‘язкової участі захисника і порядку йогодопуску; 3) порушено ст.19 КПК, якщо  обвинувачений не володіє мовою і не бувзабезпечений перекладачем; 4) пред‘явлене неконкретне обвинувачення (не вказанічас, місце, спосіб, мотив, інші ознаки складу злочину, стаття КК), не данаюридична оцінка кожному діянню, якщо особу обвинувачено у вчиненні кількохзлочинів; 5) необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи іншихучасників про встановлення обставин, що мають істотне значення, і вони неможуть бути встановлені судом; 6) формулювання в обвинувальному висновкуістотно відрізняється від формулювання в постанові про притягнення, абопогіршує становище обвинуваченого, порушено право на захист; 7) не забезпеченоправо обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з матеріаламисправи; 8) в обвинувальному висновку не зазначені докази, що підтверджуютьпред‘явлене обвинувачення; 9) обвинувальний висновок не затверджене прокурором;10) суд не згоден, що прокурор, при затвердженні обвинувального висновку змінивобвинувачення на менш тяжке чи виключив з нього окремі пункти; 11) інші істотніпорушення. Повертаючи справу на додаткове розслідування суддя (суд урозпорядчому засіданні) залежно від перелічених в ст.246 підстав прийняттятакого рішення повинен відзначити в постанові (ухвалі): в чому конкретновиявилась неповнота або неправильність попереднього розслідування; якіобставини мають бути з‘ясовані при додатковому розслідуванні, які слідчі діїмають бути вчинені; які істотні порушення допущені про попередньому розслідуванні,як вони мають бути усунені; підстави пред‘явлення нового обвинувачення; щосвідчіть про необхідність притягнення інших осіб і чому ці матеріали не можутьбути виділені в окреме провадження; в чому полягала неправильність об‘єднаннячи роз‘єднання справ; залишити, змінити, обрати запобіжний захід. Вказівки судудля органу попереднього слідства і прокурора обов‘язкові. Рішення про закриттясправи приймається за умов, що: 1) між зібраними доказами немає суперечностей,з них можна зробити висновок про віддання до суду; 2) особа не заперечує, якщосправу щодо неї закривають внаслідок закінчення давності; амністії абопомилування (п.3, 4 ч.1 ст.6); зміни обстановки (ст.7); з притягненням доадміністративної відповідальності (7-2); передачею матеріалів до товариськогосуду (8); застосування заходів примусового виховного впливу до неповнолітнього(7-3, 9); передачі особи на поруки громадській організації або трудовомуколективу (10); 3) наявні всі інші умови, необхідні для закриття справи напідставах ст.7, 7-2-10. Закриваючи справу суд (суддя) скасовує застосованізапобіжні заходи, заходи щодо забезпечення цивільного позову і конфіскаціїмайна, вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності, іншіречі, нажиті злочинним шляхом за вимогами ст.81 КПК. Копія постанови (ухвали)про закриття негайно вручається обвинуваченому, потерпілому і направляєтьсяпрокуророві (ч.2 ст.248), який має право у 7 денний строк з дня прийняттявнести до вищестоящого суду окреме подання. Обвинувачений, його захисник і законнийпредставник, потерпілий і його представник також наділені правом оскарження вцей же строк у частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи(ст.252). Учасники процесу можуть оскаржити і постанову судді у справах,зазначених у ч.1 ст.27 КПК. Якщо справа закривається за реабілітуючимипідставами (необґрунтованим притягненням як обвинуваченого) або направляєтьсяна додаткове розслідування у зв‘язку з істотними порушеннями КП закону, тосуддя (суд у розпорядчому засіданні) має реагувати на це шляхом винесенняокремої постанови (ухвали) (ч.2 ст.23-2 КПК). Справа має бути призначена дорозгляду не пізніше 10 діб з дня надходження до суду (256). Після відданняобвинуваченого до суду постановою (ухвалою) суддя  в межах 10 діб має вчинитидії по підготовки справи до розгляду в судовому засіданні: 1) врученняпідсудному копії обвинувального висновку (під розписку не пізніше як за 3 добидо дня розгляду (ч.1 ст.254), під вартою — надсилається адміністрації місцяутримання із повідомленням про необхідність доставки під вартою в засідання, усправах приватного обвинувачення у повідомленні про виклик зазначена статтяобвинувачення (ч.2 ст.251), розписка про вручення додається до справи, якщо неволодіє мовою — забезпечують переклад); 2) забезпечення реалізації учасникампроцесу їх права на ознайомлення з матеріалами справи (незалежно від того, чизнайомилися вони із матеріалами після закінчення попереднього розслідування);3) виклик у судове засідання осіб, указаних в постанові чи ухвалі про відданнядо суду (повісткою із зазначенням дня, часу, наслідків неявки, розпискадодається до справи); 4) вжиття інших заходів, необхідних для розглядуконкретної справи в судовому засіданні (розпорядження про виклик народнихзасідателів, контроль за своєчасним вжиттям заходів до забезпечення цивільногопозову або можливої конфіскації майна судовим виконавцем чи органамипопереднього розслідування, якщо цих заходів вжито під час віддання до суду;заходи щодо організації виїзного судового засідання тощо).
 
§ 59. Поняття тавиди підсудності кримінальних справ.
Підсудність — сукупність юридичних ознак(властивостей) кримінальної справи, на основі яких КП закон визначає суд, щомає право і зобов‘язаний розглянути її і вирішити по суті пред‘явленогообвинувачення. Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноваженийзаконом вирішити конкретну кримінальну справу. Практичне значення підсудності:чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судовоїсистеми, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення справзабезпечує правильне функціонування всієї судової системи, здійсненняпокладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Так реалізується одне з невід‘ємних прав людини — право на розгляді вирішення справи щодо неї компетентним судом, до підсудності якого належитьдана справа (ст.7 Декларації прав людини). Підсудність має бути чіткорегламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідностіз законом уповноважений розглянути його справу. Такій підхід виключаєсуб‘єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, вякий суд необхідно направити справу для її розгляду по суті. Види підсудності:1) родова (предметна); 2) спеціальна; 3) персональна; 4) територіальна(місцева); 5) за зв‘язком справ. Родова підсудність визначається видом тахарактером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Ця ознакарозмежовує повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції.Визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій справ дорозгляду і вирішення їх судом окремої ланки. За ст.33 КПК районному, міському,міжрайонному (окружному) суду — основній ланці в системі судів загальноїюрисдикції — підсудні всі кримінальні справи, які підсудні вищестоящим судам івійськовим судам. У випадку особливої складності або важливості справи,підсудної районному (міському) чи міжрайонному суду, ВС АРК, обласний,Київський і Севастопольській міські суди мають право прийняти її до свого провадження.Ініціатива про передачу справи у цих випадках може надходити не тільки відголови відповідного районного (міського) чи обласного (прирівняного) суду, а йвід прокурора АРК, області, міст К. і С. чи його заступника (ч.2 ст.34; ч.3ст.232 КПК). ВС України як суду першої інстанції підсудні за предметною ознакоюсправи особливої складності або виняткового громадського значення (ст.35 КПК).Приймаються до розгляду зі ініціативою Генпрокурора України чи його заступника(ч.3 ст.232), а також за власною. Спеціальна підсудність визначаєтьсяособливостями суб‘єкта злочину, іноді і місця вчинення злочину. Стосуєтьсязлочинів, вчинених військовослужбовцями, працівниками особливо режимнихоб‘єктів, суддями та нардепутатами. Це підсудність міжобласного суду і військовихсудів. В межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність(визначено виключно особливостями суб‘єкта вчинення): стосовновійськовослужбовців, суддів, нардепутатів. Є додатковою гарантієюнедоторканості представників законодавчої і судової влади. Справу щодо судді неможе розглядати суд, де працював обвинувачений (ч.5-7 ст.13 ЗУ про статуссуддів), про злочині нардепутатів підсудні ВСУ (ч.4 ст.27 ЗУ про статуснардепутата України). Територіальна (місцева) підсудність визначається місцемскоєння злочину, за загальним правилом справа розглядається в тому суді, врайоні якого вчинено злочин, якщо місце встановити не можливо — в районізакінчення попереднього розслідування в даній справі (ст.37 КПК). Підсудністьза зв‘язком справ визначається можливістю об‘єднання в одному провадженні справпро обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількохзлочинів, які підсудні різним судам за предметної, територіальною, іншимиознаками. Правила зв‘язку справ: 1) дві і більше осіб у вчиненні декількохзлочинів — в районі порушення справи або закінчення попереднього слідства(ст.39 КПК); 2) одна особа або група у декількох злочинів — розглядаєтьсявищестоящим з судів (ч.1 ст.40 КПК); 3) одна особа або група у декількох злочинів,один злочин військовому суду — військовий суд (ч.2 ст.40 КПК); 4) група одногоабо кількох злочинів, хоч одна справа загального суду — загальний суд (ч.3ст.40 КПК). У випадках: 1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду; 2)якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна;- відбувається передача справи з одного суду до іншого. Інші випадки передачісправи: 1) задоволено відвід або самовідвід головуючого або іншого судді іможливості заміни немає; 2) головуючий у справі вже брав участь у її розгляді,можливості сформувати новий склад суду після скасування вироку у даному судінемає; 3) суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом іншоїсправи протягом тривалого часу. Передача справи відповідно до ч.3 ст.38 КПК завказівкою відповідного голови, та за ч.4 ст.38 КПК за вказівкою голови ВСУ,безпосередня передача справи не допускається. Спір про територіальнупідсудність заборонений законом (ст.42), щоб не допустити тяганини в розглядісправи.
 
§ 60. Підготовчідії досудового розслідування. Питання, що підлягають вирішенню.
Справа має бути призначена до розгляду не пізніше10 діб з дня надходження до суду (256). Після віддання обвинуваченого до судупостановою (ухвалою) суддя  в межах 10 діб має вчинити дії по підготовки справидо розгляду в судовому засіданні: 1) вручення підсудному копії обвинувальноговисновку (під розписку не пізніше як за 3 доби до дня розгляду (ч.1 ст.254),під вартою — надсилається адміністрації місця утримання із повідомленням про необхідністьдоставки під вартою в засідання, у справах приватного обвинувачення уповідомленні про виклик зазначена стаття обвинувачення (ч.2 ст.251), розпискапро вручення додається до справи, якщо не володіє мовою — забезпечуютьпереклад); 2) забезпечення реалізації учасникам процесу їх права наознайомлення з матеріалами справи (незалежно від того, чи знайомилися вони ізматеріалами після закінчення попереднього розслідування); 3) виклик у судовезасідання осіб, указаних в постанові чи ухвалі про віддання до суду (повісткоюіз зазначенням дня, часу, наслідків неявки, розписка додається до справи); 4)вжиття інших заходів, необхідних для розгляду конкретної справи в судовомузасіданні (розпорядження про виклик народних засідателів, контроль засвоєчасним вжиттям заходів до забезпечення цивільного позову або можливоїконфіскації майна судовим виконавцем чи органами попереднього розслідування,якщо цих заходів вжито під час віддання до суду; заходи щодо організаціївиїзного судового засідання тощо).
 
§ 61. Складовічастини судового розгляду справи. Наслідки неявки в судове засідання учасниківсудового розгляду та свідків.
Судовий розгляд кримінальної справи — цевстановлена законом система процесуальний дій суду та учасників судовогорозгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне й об‘єктивнедослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення законного,обґрунтованого і справедливого вироку. Складові: 1) підготовча частина судовогозасідання; 2) судове слідство; 3) судові дебати; 4) останнє слово підсудного;5) постановлення і проголошення вироку. Підготовча частина судовогозасідання. Порядок: 1) відкриття судового засідання (головуючий відкриваєзасідання, оголошує справу, з‘ясовує у підсудного чи погоджується він на одноособовийрозгляд чи у складі 3 суддів (про злочини з позбавленням волі більше 10років)); 2) перевірка явки учасників судового розгляду (хто з‘явився, причининеявки відсутніх, якщо можливо забезпечення явки, питання про допускгромадських обвинувача і захисника (ухвала, постанова); 3) роз‘ясненняперекладачеві його обов‘язків, якщо він бере участь (ст.178 КК за завідомонеправильний переклад, відібрання підписки ст.285 КПК); 4) встановлення особипідсудного (переконання, що це та сама особа, перевірка інформації про неї,запитує, чи були вручені підсудному копія обвинувального висновку, копія ухвалирозпорядчого засідання чи постанови, якщо ними було змінено обвинувальний висновок, або повістка у справах приватного обвинувачення, якщо не вручено — вручають та відкладають справу на три дні, але підсудний може просити пророзгляд); 5) оголошення складу суду і роз‘яснення право відводу (якщо заявленовідвід — виносить мотивована ухвала (постанова) в нарадчій кімнаті ст.287); 6)вирішення питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь зучасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб(причини неявки, заслуховування думки учасників, продовження чи відкладеннярозгляду ст.288-292); 7) видалення свідків із залу суду (видаляються,вживаються заходи, щоб вони не спілкувались між собою, потерпілі та експерти невидаляються ст.293); 8) роз‘яснення прав і обов‘язків учасникам судовогорозгляду; 9) заявлення і розв‘язання клопотань учасників судового розгляду (провиклик нових свідків, експертів, витребування і приєднання нових доказів таін., заслуховує думку прокурора, про що складає мотивовану ухвалу (постанову);після цього оголошується про початок судового слідства. Воно є основноючастиною, оскільки вирок може ґрунтуватися лише на доказах, які були розглянутіі досліджені в ході судового слідства (ч.2 ст.323 КПК). Починається з читанняобвинувального висновку, ухвали розпорядчого засідання чи постанови судді, усправах приватного обвинувачення оголошується заява потерпілого, з протокольноюформою досудової підготовки — постанова про порушення кримінальної справи івіддання правопорушника до суду, якщо заявлено цивільний позов — оголошуєтьсяпозовна заява (ст.287 КПК). Після цього головуючий запитує кожного підсудного,чи зрозуміло їм обвинувачення, роз‘яснює його суть, запитує підсудного іцивільного відповідача чи визнають вони заявлений позов (298). Потім судвстановлює порядок дослідження доказів. Судове слідство провадиться у повномуобсязі незалежно від визнання підсудним пред‘явлених йому обвинувачень (299).Примірний порядок дослідження доказів: допит підсудного (якщо він визнає вину,це його право а не обов‘язок, спочатку розповідає сам, потім ставлять запитанняпрокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільнийвідповідач, захисник, громадський захисник, підсудний і, нарешті, суддя, суддяможе протягом усього часу допиту ставити запитання), допит потерпілого (завждиперед допитом свідків, має право відмовитися від дачі показань, не видаляєтьсяіз залу), допит свідка (спочатку розповідає сам, потім ставлять запитанняпрокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільнийвідповідач, захисник, громадський захисник, підсудний і, нарешті, суддя),перехресний допит та очна ставка в судовому засіданні (складні види допитів, нерегламентовані КПК, ч.2 ст.304: кожного свідка можна додатково допитати абодопитати в присутності уже допитаних свідків, перед початком очної ставкиобов‘язкове роз‘яснення прав і з‘ясування взаємовідносин осіб), пред‘явленнядля впізнання осіб чи предметів свідкам, потерпілим чи підсудним (за правиламипопереднього розслідування), проведення експертизи в суді (коли необхідністьвперше з‘ясувалась під час віддання обвинуваченого до суду чи в ході судовогорозгляду), огляди. Після розв‘язання клопотань і виконання додаткових дійголовуючий оголошує судове слідство закінченим. За межами судового слідства судне вправі прийняти, витребувати і дослідити жодного доказу, а в разі такоїнеобхідності зобов‘язаний своє ухвалою (постановою) відновити слідство в межахз‘ясування обставин, які викликали його відновлення. Після закінчення судовогослідства суд переходить до судових дебатів. Вони починаються промовоюдержавного обвинувача (прокурора), за ним промова громадського обвинувача,цивільного позивача і цивільного відповідача, промова громадського захисника,промова захисника. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатівпевним часом, але зупиняє учасника, коли він виходить за межі розглядуваноїсправи (ч.4 ст.318 КПК). Після оголошення промов учасники дебатів мають правообмінятися репліками: в стислій формі звернути увагу суду на перекрученняфактів, домисли, неправильні судження. Право останньої репліки завжди належитьзахисникові, а за його відсутності — підсудному (ч.5 ст.318). Після закінченнядебатів головуючий надає підсудному останнє слово. Суд не вправіобмежувати його тривалість певним часом, задавати питання підсудному під часостаннього слова не дозволяється, але якщо останнє слово використовується не запризначенням, суд вправі зупинити підсудного, та позбавити слова якщо віннехтує зауваженнями. Після заслуховування останнього слова суд негайно виходитьдо нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошуєприсутнім у залі судового засідання.
Участь підсудного в судовому розглядіобов‘язкова. Коли підсудний не з‘явився без поважних причин суд ухвалою (суддяпостановою) відкладає розгляд і може покласти на нього судові витрати,пов‘язані з відкладенням засідання. Крім того, суд має право винести ухвалу(суддя постанову) про привід підсудного, заміну запобіжного заходу на більшсуворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше(ст.288 КПК). Про неявку в судове засідання адвоката суд повідомляє відповіднеадвокатське об‘єднання, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатуру (289).Про неявку прокурора, участь якого обов‘язкова, без поважних причин судповідомляє вищестоящого прокурора. Неявка громадського обвинувача абогромадського захисника не перешкоджає слуханню. Неявка потерпілого в судовезасідання ставить перед судом необхідність вирішити питання про розгляд справиабо відкладення, в залежності від можливості з‘ясувати всі обставини увідсутності потерпілого та захистити його права. Неявка потерпілого безповажних  причин, за винятком справ приватного обвинувачення ч.1 ст.27, судможе застосувати до нього привід. У справах приватного обвинувачення неявкапотерпілого без поважних причин дає право судові закрити справу, але заклопотанням підсудного вона в цих випадках може бути розглянута по суті увідсутності потерпілого (ст.290). Неявка в судове засідання без поважних причинцивільного позивача або його представника відповідно до ст.290 тягне за собоюзалишення цивільного позову без розгляду, за клопотанням цивільного позивачаможе бути розглянути в його відсутності, якщо позов підтримує прокурор, або вінзаявлений  підприємством, організацією — незалежно від явки. Наслідки неявкицивільного відповідача в КПК не врегульовані
 
§ 62. Вирок, йоговиди, зміст, процесуальний порядок постановлення.
Суд може постановити два види вироків — обвинувальний і виправдувальний (ст.327). Обвинувальний (коли факт злочину івина підсудного беззаперечно знайшли своє підтвердження) вирок буває: 1) зпризначенням підсудному покарання; 2) без призначення покарання (діяння абоособа втратило суспільну небезпечність); 3) із звільненням засудженого відпокарання (закінчення строків давності, прийнято акт про амністію,помилування); 4) з призначенням засудженому покарання, але із звільненням йоговід відбування у зв‘язку з наданням відстрочки виконання вироку (ст.46-1, настрок від 1 до 2 років зі сплатою штрафу). Виправдувальний вирок: 1) невстановлено події злочину (цивільний позов залишають без розгляду, його можнапред‘явити в порядку цивільного судочинства); 2) в діянні підсудного немаєскладу злочину (відмовляють в цивільному позову); 3) не доведено участіпідсудного у вчиненні злочину (відмовляють в цивільному позову). Постановленнявироку відбувається в нарадчій кімнаті, де можуть бути лише судді, що входятьдо складу суду в даній справі, присутність інших осіб, в тому числі народнихзасідателів, секретаря судового засідання, не допускається. Суддя забороняєтьсярозголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті (322), порушеннятаємниці тягне за собою скасування вироку (п.6 ч.2 ст.370). Якщо справарозглядалася колегіально судом, то перед постановленням вироку відбуваєтьсянарада суддів під керівництвом головуючого, якій послідовно ставить навирішення питання, перелічені в. ст.324: чи мало місце діяння, чи є складзлочину, якою статтею він передбачений, чи винен підсудний, чи підлягаєпокаранню, чи є обтяжуючі чи пом‘якшуючі обставини, чи є підсудний особливонебезпечним рецидивістом, яка міра покарання має бути призначена, чи повиненпідсудний її відбувати, в якому виді виправно-трудовій колонії або в тюрміповинен відбувати покарання засуджений, чи підлягає задоволенню цивільнийпозов, чи мають бути відшкодовані збитки та в якому розмірі, що зробити змайном, яке описане, речовими доказами, цінностями, набутими злочинним шляхом,на кого мають бути покладені судові витрати, їх розмір, який запобіжний західслід обрати щодо підсудного, чи сліду випадках ст.14 КК застосувати примусовелікування чи встановити над ним опікування. При негативній відповіді на одне із3 перших запитань судді повинні постановити виправдувальний вирок. Питаннявирішуються простою більшістю голосів, ніхто не має право утримуватися відголосування, головуючий голосую останнім. Пише вирок один із суддів(головуючий), підписують усі, той, хто в меншості не звільняється відпідписання, але має право окремо  викласти свою думку (приєднується до справи,оголошенню не підлягає, але направляється в порядку нагляду та перегляду),виправлення у вироку застережуються та підписуються усіма суддями до йогопроголошення. Після підписання вироку судді повертаються до залу і головуючий(або один із суддів) проголошує вирок. Незалежно від закритого чи відкритогорозгляду вирок проголошується публічно, його заслуховують стоячи. Якщопідсудний не володіє мовою перекладач зачитує його рідної мовою. Привиправданні підсудного чи звільненні його від відбування покарання, абозасудження не до позбавлення волі коли він перебуває під вартою його негайнозвільняють. Потім суддя роз‘яснює зміст вироку. Якщо вирок виправдувальний,суддя роз‘яснює виправданому порядок відновлення його порушених прав (ст.53-1КПК). Не пізніше 3 діб після проголошення вироку його копія  вручаєтьсязасудженому або виправданому. Вирок складається з 3-х частин: вступної (назвасуду, час, місце постановлення, склад суду, учасники, інформація про особупідсудного, стаття КК), мотивувальної (обвинувальний вирок: місце, час, спосібвчинення злочину, його наслідки, мотиви, докази, обставини, що пом‘якшують абообтяжують відповідальність, зміна обвинувачення та її мотиви, чи є підсуднийрецидивістом, клопотання, застосовані заходи, інше; виправдувальний вирок:формулювання обвинувачення, підстави виправдання, мотиви відхилення цивільногопозову або залишення його без розгляду) і резолютивної (обвинувальний: рішенняпро вину, покарання та з інших питань, що вирішуються в нарадчій кімнаті;виправдувальний: ім‘я виправданого, рішення про визнання невинним івиправданим, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів щодозабезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, рішення проречові докази, судові витрати, про порядок і строк оскарження вироку, рішенняпро відмову в цивільному позові або залишення його без розгляду).
 
§ 63. Протоколсудового засідання. Порядок складання і зміст. Зауваження до протоколу.
Під час розгляду справи ведеться протоколсудового засідання. Веде його секретар, завдання якого — чітко і вичерпновідобразити в протоколі весь хід судового розгляду справи, починаючи від йоговідкриття і закінчуючи закриття судового засідання. Протокол має бути складенийі підписаний головуючим і секретарем судового засідання потягом трьох діб.Протокол судового засідання — важливий процесуальний документ. Переважно поньому касаційна і наглядова інстанції будуть вирішувати питання про повноту,всебічність і об‘єктивність судового розгляду та правильність дій суду,відповідність вироку даним, які були встановлені в судовому засіданні. Учасникисудового розгляду мають право протягом трьох діб з дня складання протоколуознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши, в чому полягає йогонеправильність бо неповнота. Головуючий у судовому засіданні зобов‘язанийроз‘яснити їм це право, про що має бути зазначено у протоколі. Зміст протоколусудового засідання, порядок підписання і розгляду зауважень ст.87.зазначаються: місце і час початку та закінчення засідання; назва і склад суду;справа; секретар, прокурор, громадський обвинувача, підсудний, його захисник,громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач та їхпредставники, експерт, перекладач, свідки, що з‘явились, свідки, що нез‘явились і чому; докладні дані про особу підсудного, час одержання нимобвинувального висновку; роз‘яснення підсудному його прав; роз‘яснення прав іобов‘язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті намісці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вонивідбувались; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі;докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого йсвідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткийзміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка пропроголошення вироку і роз‘яснення порядку й строків його оскарження (увиняткових  випадках право на подання помилування). Головуючий у судовомузасіданні зобов‘язаний роз‘яснити учасникам судового розгляду право наознайомлення з протокол судового засідання і подачу письмових зауважень пройого неправильність або неповноту протягом трьох діб, про що має бути зазначено у протоколі. При невиконанні цих вимог (ч.1 ст.88 КПК) головуючий невправі відмовити учасникам в ознайомлені і в прийнятті зауважень у разіпропущення ними зазначеного строку. Суддя, який головував в судовому засіданні,розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними засвідчує їх правильність, апри незгоді вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, у тому жскладі суду, який розглядав справу. Якщо ж це  неможливо, зауваженнярозглядаються судом, у складі якого повинні бути двоє із суддів, які розглядалицю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подализауваження на протокол. Коли  справа розглядалась суддею одноособово, вінодноособово розглядає зауваження на  протокол судового засідання. Розглянувшизауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя — постанову, якою посвідчуєправильність зауважень або відхиляє їх. Зауваження на протокол і ухвала суду чипостанова судді в усіх випадках приєднується до справи  (ст.88). При вибуттідвох або всіх суддів, які розглядали справу, про це повідомляється особам, щоподали зауваження, а зауваження приєднуються до справи і оцінюються судомкасаційної інстанції при розгляді касаційних скарг або подання (п.21 постановиПленуму ВСУ від 27.12.85 №11).
 
§ 64. Строки ісуб’єкти касаційного оскарження вироку та внесення на нього подання прокурора.
Суб‘єкт внесення касаційного подання на вироксуду є прокурор — державний обвинувач. Підсудний, його захисник та законний представникнеповнолітнього підсудного, потерпілий, цивільний позивач, відповідач та їхпредставники є суб‘єктами касаційного оскарження вироку. Прокурор вправі (ізобов‘язаний) внести касаційне подання на вирок у повному обсязі. У такому жобсязі вправі оскаржити вирок підсудний, його захисник і законний представникнеповнолітнього підсудного, а також потерпілий і його представник. Цивільнийпозивач і відповідач, їх представники вправі оскаржити вирок у частині, щостосується цивільного позову, а виправданий — у частині мотивів і підставвиправдання (ст.347 КПК). Касаційна скарга і подання на вирок суду першоїінстанції можуть бути подані протягом 7 діб з моменту проголошення вироку. Длязасудженого, який знаходиться під вартою, цей строк обчислюється з моментувручення йому копії вироку. Не вважається пропущеним строк, якщо до йогозакінчення подання чи скарга біли здані на пошту або адміністрації місцяпопереднього ув‘язнення (350). В разі пропущення строку учасники процесу вправіпорушити перед судом, який постановив вирок, клопотання про його відновлення,яке розглядається в судовому засіданні і вирішується ухвалою суду абопостановою судді. При відмові у відновленні ухвала (постанова) може бутиоскаржена в загальному порядку до вищестоящого суду, який має право відновитипропущений строк. Витребування справи з суду, який постановив вирок, протягомвстановленого для оскарження вироку строку не допускається, а поданнякасаційної скарги чи внесення подання зупиняє його виконання. Протягомзазначеного строку сторони вправі ознайомитися в суді з матеріалами справи, атакож з поданими скаргами чи поданнями. Касаційні скарги і подання подаютьсячерез суд, який постановив вирок, хоч внесення їх безпосередньо до касаційноїінстанції повідомляє про це тих суб‘єктів права на оскарження вироку, інтересівяких стосується скарга чи подання. Ці особи мають право ознайомитися з ними іподати свої заперечення, які приєднуються до справи (349). Після закінченнястроку, встановленого на оскарження вироку, суд, який його постановив, непізніше доби надсилає справу разом із скаргою чи поданням, заперечення на них,якщо такі надійшли, до касаційної інстанції і визначає дату її розглядуостанньою (352). До початку розгляду справи касаційною інстанцією, але непізніше як за три доби, сторони вправі подати письмові додаткові до скаргиінших осіб чи подання доводи і міркування, а також свої зауваження на скаргиінших осіб чи подання прокурора. До початку розгляду можна відкликати скаргу(подання). Вищестоящий прокурор (заступник) має право доповнити, змінитиподання. Засуджений має право відкликати скаргу свого захисника, крім випадківйого обов‘язкової участі (ч.3 ст.46). Якщо зміни погіршують становищезасудженого, то їх внесення можливо не пізніше 3 днів до розгляду, з нимиознайомлюються особи, яких вони стосуються (353). Про день розгляду касаційноїскарги своєчасно суд повідомляє учасників. Касаційна інстанція не пізніше ніжза три доби вивішує оголошення. Неявка учасників не є перешкодою для розгляду,але їх можуть викликати на свій розсуд. Питання про участь засудженоговирішується судом, засуджений, що з‘явився в усіх випадках допускається даватипояснення. Засуджений має право мати як того, так і іншого захисника на свійрозсуд. Суд касаційної інстанції розглядає справу у призначений судом першоїінстанції день. У випадках особливої складності, інших виняткових випадках,розгляд може бути перенесений за ухвалою касаційного суду чи постановою головиобласного, Київського чи Севастопольського міських судів, ВС АРК не більше як на10 днів. За ухвалою судової колегії в кримінальних справах, військової колегіїта постановою Голови ВСУ чи його заступника перенесення може бути не більше якна один місяць (258-1).
 
§ 65. Підстави дляскасування чи зміни вироку, ухвали, постанови суду касаційного порядку.
Зміна або скасування вироку в касаційному порядкуможе відбутися за наявності для цього касаційних підстав, тобто таких порушеньвимог КП закону, які свідчать про незаконність і необґрунтованість вироку івимагають його зміни або скасування. Це 1) однобічність і неповнота дізнання,попереднього чи судового слідства (нез‘ясовані обставини, що мають істотнезначення, перевірені не всі версії, не встановлені всі обставини, що підлягаютьдоказуванню); 2) невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи(369: а) висновки суду не підтверджуються доказами, що розглянуті в судовомузасіданні; б) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на йоговисновки; в) є суперечливі докази, і суд не зазначив, чому взяв до уваги один ізних; г) висновки суду у вироку містять істотні суперечності — за таких умоввирок зазнає змін); 3) істотне порушення КП закону (якщо порушеннями булообмежено право засудженого на захист, обмежено права потерпілого, цивільнихпозивача і відповідача, перешкодили суду об‘єктивно, повно і всебічнорозглянути справу — вирок скасовується); 4) невідповідність призначеного судомпокарання тяжкості злочину та особі засудженого (не виходить за межі санкції,але є несправедливим: надто м‘яким або суворим (372), за м‘якістю вирок можебути скасований у випадки подання скарги потерпілим або внесення поданняпрокурором, коли надто суворий, касаційна інстанція має право сама змінитивирок на більш м‘який (374)). Система цих касаційних підстав визначена ст.367КПК. Згідно ст.368 КПК попереднє чи судове слідство в усякому разі визнаєтьсяоднобічне, коли: а) допитані не всі особи, не витребувані необхідні докази таматеріали, непроведена експертиза; б) не досліджені обставини, зазначені вухвалі про направлення на додаткове розслідування або на новий розгляд; в)необхідність дослідження випливає з нових матеріалів, подані при касаційномурозгляді; г) не достатньо з‘ясовані дані про особу підсудного. Дана касаційнапідстава передбачає невстановлення обставин, що мають істотне значення длявирішення справи, тому вирок скасовують, справу направляють на додатковерозслідування або новий судовий розгляд. Обов‘язкове скасування вироку(безумовні касаційні підстави) (ч.2 ст.370 КПК): незакриття справи напопередніх стадіях за наявності для цього підстав; розгляд справи в незаконномускладі суду; розгляд справи у відсутності підсудного, коли його присутністьобов‘язкова; розгляд справи без участі захисника, коли його участь обов‘язкова;розгляд справи без перекладача, коли підсудний не володіє мовою; порушеннятаємниці нарадчої кімнати; непідписання вироку кимось з членів суду;відсутність протоколу судового засідання або коли він не підписаний головуючимабо секретарем. Крім того коли порушено: обов‘язковість відкритого розгляду;пред‘явлення обвинувачення або ознайомлення з матеріалами; незмінність складусуду; надання підсудному права на захисну промову за відсутності захисника;надання останнього слова, деякі інші порушення. Неправильне застосуваннякримінального закону: а) незастосування судом крим. закону, який належалозастосувати; б) застосування закону, який не підлягає застосування; в)неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові (371).
 
§ 66. Порядокрозгляду справи у касаційній інстанції. Касаційна ухвала по кримінальнійсправі, її значення і зміст.
Провадження в касаційній інстанцій відбуваєтьсяна підставі тих же принципів, що й судовий розгляд. Відмінність: касаційнаінстанція не проводить судового слідства, а перевіряє справу за наявними в ній та новододаними матеріалами. Справа розглядається судовою колегією в складі 3професіональних суддів. Головуючий відкриває засідання, оголошує справу,встановлює, хто з‘явився, чи всі були своєчасно повідомлені, в залежності відчого вирішує чи можливе слухання справи. Далі оголошує склад суду, прізвищепрокурора і перекладача, з‘ясовує питання про відводи (в загальному порядку).Головуючий опитує учасників процесу чи мають вони клопотання, які вирішуютьсяпісля заслуховування думки щодо них прокурора та інших учасників. Розглядпочинається доповіддю судді із складу суду, який викладає суть справи, основнідоводи касаційної скарги чи подання. Якщо подані додаткові матеріали судзнайомить з ними прокурора та учасників. Потім, коли справа розглядається заподанням прокурора, він обґрунтовує його. Підсудний, його захисник, іншіучасники, якщо вони беруть участь, дають свої пояснення, після який прокурорвисловлює міркування щодо законності і обґрунтованості вироку у справі. Якщосправа за касаційною скаргою, то після доповіді судді учасники дають пояснення,а після прокурор висловлює свої свої міркування, не зв‘язані позицієюпрокурора, що виніс подання. Заслухавши пояснення всіх суд уходить в нарадчукімнату для винесення ухвали (360). Ведення протоколу судового засіданнякасаційної інстанції не передбачено, зміст основних дій і рішень судувідображається безпосередньо в касаційній ухвалі. В результаті розгляду одне ізрішень (364): а) залишити вирок без зміни, касаційну скаргу (подання) — беззадоволення; б)скасувати вирок і направити справу на нове розслідування або нановий судовий розгляд (за підставами ст.367, якщо новий розгляд в суд, то віншому складі (375); в) змінити вирок (374) суд неправильно застосувавкримінальний закон, обрав покарання, що не відповідає тяжкості вчиненого абоособі винного, але суд не вправі застосувати закон, що передбачає більш тяжкепокарання); г) скасувати вирок і закрити справу (при встановленні обставин зіст.6-10, на які суд першої інстанції не звернув уваги, або його висновки не підтверджуютьсяматеріалами справи (373). Скасування виправдувального вироку може відбутисялише за касаційним поданням прокурора, скаргою потерпілого, або скаргоювиправданого, який не погоджується з підставою чи мотивами виправдання. Якщокасаційний суд дійде висновком про необхідність кваліфікації діяння зазлочином, провадження по якому не могло бути порушено або підлягало закриттю поамністії або давності, він має перекваліфікувати вчинене, призначити покаранняі звільнити засудженого від нього. Суд другої інстанції вправі закрити справустосовно всіх засуджених або тільки деяких, в повному обсязі або в частиніобвинувачення. Касаційна ухвала приймається з додержанням правил про таємницюта порядок наради суддів (322, 325), і складається з 3х частин: вступної,мотивувальної і резолютивної. Вступна: місце і час; назва і склад; прокурор таінші учасники; зміст резолютивної частини вироку; особа, що подала скаргу(подання); суть скарги (подання), додатково подані матеріали, за умови що судпоклав їх в основу свого рішення; короткий виклад пояснень учасників засідання,міркування прокурора. Мотивувальна: висновки касаційної інстанції щодо скарги(подання) і докладні мотиви прийнятого нею рішення з обов‘язковим посиланням навідповідний матеріальний або процесуальний закон. Резолютивна: прийнятерішення. При поверненні на нове розслідування зазначаються обставини, що маютьбути з‘ясовані, і процесуальні дії, які слід виконати (378), при цьомукасаційна інстанція не має права вирішувати наперед питання про доведеність чинедоведеність обвинувачення, перевагу одного доказу над іншим, про застосуванняпевного закону та про міру покарання (ч.2 ст.376). При повторному післяскасування вироку розгляді суд першої інстанції не зв‘язаний висновкамикасаційної інстанції, він розглядає справу в загальному порядку і вирішує всіпитання за внутрішнім покаранням (377). Прийнята і підписана всіма суддями вумов нарадчої кімнати касаційна ухвала оголошується в залі судового засіданнянегайно після її постановлення. У складних справах може бути проголошена лишерезолютивна частина, в якій зазначаються остаточні результати та час оголошеннямотивованої ухвали, повне оголошення не пізніше 5 діб з часу завершеннярозгляду. При розходженні думок, суддя, що не погодився, підписує ухвалу таокремо письмово в нарадчій кімнаті викладає думку, яка приєднується, але неоголошується, вона доводиться до відома голови відповідного суду для вивчення івирішення питання про принесення протесту на касаційну ухвалу в порядку нагляду(380). Касаційна ухвала остаточна, може бути оскаржена в порядку нагляду або занововиявленими обставинами. Не пізніше 3 діб з часу постановлення касаційнаухвала разом зі справою і матеріалами надсилається для виконання суду, якийпостановив вирок. При скасуванні вирок і повернені на новий судовий розгляд — втой самий суд для розгляду в іншому складі, або в інший. одночасно з касаційноюсуд другої інстанції має право винести окрему ухвали у зв‘язку з порушеннями,допущеними при розгляді справи судом першої інстанції, та інших підставст.23-2.
 
§ 67. Питання, щовирішується судом у стадії виконання вироку. Звернення вироку до виконання.
Питання, які виникають у процесі звернення вирокудо виконання: 1) відстрочка виконання вироку (тяжка хвороба — до одужання;вагітність — до року; маленькі діти — доки їм 3 роки; виняткові обставини якстихійне лихо — не більше року; не допускається щодо особливо небезпечнихрецидивістів, злочини проти держави, тяжкі більш п‘яти років позбавлення волі;відстрочка штрафу не більше року); 2) давність виконання обвинувального вирокусмертної кари. Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного (реального)виконання вироку: 1) про застосування умовно-дострокового звільнення відпокарання і заміну невідбутої частини покарання більш м‘яким (52, 53 КК, 407КПК), вирішує суд за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання,та спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх, або за спільнимподанням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженогодо позбавлення волі з залученням до праці, військові — за поданнямкомандування; таке питання вирішується судом за участю прокурора, органувиконання покарання і, як правило, засудженого (407); 2) про застосуванняумовного звільнення з місць позбавлення волі з обов‘язковим залученнямзасудженого до праці (ч.1,2,3 52-1 КК, 407-1 КПК) за умови зразкової поведінкиі чесної праці; 3) про звільнення  від покарання і пом‘якшення покарання, щовже реально виконується, у випадках засудження особи за діяння, караність якогонововиданим законом усунена або пом‘якшена (54 КК, 405-1 КПК), здійснюєтьсясудом негайно після набрання чинності відповідним законом; 4) про звільненнявід відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (109 ВТК,408 КПК), за поданням адміністрації ВТУ на підставі висновку лікарської комісіїабо судмед (психіатричної) експертизи, суддя вправі застосувати примусовізаходи медичного характеру або передати на лікування; 5) про звільнення відвідбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі або умовнозвільнених з місць позбавлення волі, у зв‘язку з визнанням їх інвалідами І абоІІ групи (408-1), суддею районного (міського) суду на підставі подання органувиконання покарання та висновку ЛТЕК; 6) про скасування умовного засудження івідстрочки виконання вироку (ч.5,6 45, ч.5 46-1 КК, 408-2 КПК) за поданням ОВС,спільно ОВС і служби неповнолітніх, клопотанням громадської організації читрудового колективу; 7) про звільнення від покарання засудженого, щодо якоговиконання вироку відстрочено (ч.6 46-1 КК, ч.3 408-2 КПК); 8) про звільнення іскасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які маютьдітей віком до 3 років (46-2 КК, 408-3 КПК), за поданням органу виконанняпокарання, письмово погодженої з прокурором, у судовому розгляді в десятиденнийстрок з дня надходження за участю прокурора, органу покарання або контролю заповедінкою та самої засудженої, за результатами — постанова; 9) про направленняосіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місцьпозбавлення волі з обов‘язковим залученням до праці, в місця позбавлення волівідповідно до вироку (409-1); 10) про зміну призначеного засудженому виду ВТУ звідповідним режимом (410 КПК, 26,46,47 ВТК), судом за поданням адміністраціїВТУ; 11) про заміну виправних робіт та штрафу (ч.2 410 КПК, ч.3 29, 30, ч.2 32КК); 12) про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі іпро переведення його з ВТУ в слідчий ізолятор чи тюрму (410-1) коли такенеобхідно в зв‘язку з розглядом іншої справи в цьому ж суді; 13) прозастосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусовоголікування та його припинення (411-1) за поданням адміністрації ВТУ (медичногозакладу) на підставі висновку лікарської комісії; 14) питання про застосуваннядо засудженого покарання при наявності двох невиконаних вироків (413 КПК, 43КК), одноособово чи колегіально в залежності чи вироки були постановленіодноособово чи колегіально; 15) питання про всякого роду сумніви і суперечки,які виникають при виконанні вироку і пов‘язані з його недоліками, якщо їхвирішення не торкається суті вироку. Питання, які вирішуються після відбуттязасудженим призначеного покарання: 1) про погашення судимості або дострокове їїзняття (55 КК, 414 КПК), за клопотанням засуджених, дострокове — за клопотаннямгромадської організації або трудового колективу; 2) про зарахування часу роботиколонії-поселення і відбування виправних робіт без позбавлення волі дозагального трудового стажу (ч.2 33, ч.2 103 ВТК; 414-1 КПК) суддею районного(міського) суду за місцем проживання засудженого за спільним поданням органувиконання вироку і спостережної комісії, до клопотання додаються: копія вироку,довідка про відбуття покарання, характеристика про роботу і поведінку;розглядається судом.
Умова виконання вироку — набрання ним законноїсили. Вирок, на який може бути подана скарга, внесено касаційне поданняпрокурора набирає сили після закінчення строку на оскарження, а в разіоскарження — після розгляду скарги чи подання і оголошення касаційної ухвали,якщо вирок нею не було скасовано. Вирок ВСУ оскарженню не підлягає, набираєсили з моменту оголошення. В разі оскарження частини вироку він не набираєзаконної сили до моменту проголошення касаційної ухвали. Виправдувальний вирокабо обвинувальний без призначення покарання, із звільненням від покарання, абобез позбавлення волі, частково приводиться до виконання одразу післяпроголошення (звільнення з під варти в залі суду). Звернення вироку довиконання здійснює суд, який постановив вирок. Не пізніше 3 діб з дня набраннязаконної сили або повернення справи з касаційної інстанції суддя або головасуду направляє розпорядження про виконання обвинувального вироку разом ізкопією останнього (а також копії контрольної інстанції якщо вирок було змінено),органу, на який законом покладено обов‘язок привести його до виконання.  КПзакон не регламентує змісту розпорядження суду, але воно має містити пропозиціюпривести вирок до виконання та негайно повідомити про це суд. Коли засудженийпозбавляється волі, міститься також пропозиція повідомити сім‘ю засудженогокуди направляється засуджений для відбування покарання. Розпорядження підписуєсуддя (голова чи заступник), скріплюється печаткою суду і надсилається разом іздокументами. При позбавленні волі — все направляється начальнику місцяпопереднього ув‘язнення, де утримується засуджений. Якщо він не під вартою — доОВС за місцем проживання засудженого,  також коли засуджений до позбавленняволі із обов‘язковим залученням до праці. Засуджено до виправних робіт безпозбавлення волі — до інспекції виправних робіт РВВС (або міського). Умовнезасудження до позбавлення чи виправних робіт (45 КК), відстрочка виконаннявироку (46-1 КК) — розпорядження і копія вироку до ОВС, щодо неповнолітнього — службі у справах неповнолітніх за місцем проживання засудженого для здійсненняконтролю аз поведінкою. Коли на громадську організацію або трудовий колективпокладено обов‘язок наглядати за поведінкою та здійснювати виховний вплив назасудженого їм надсилається копія вироку. Звернення вироку до виконання, якимзасудженому призначено покарання у вигляді позбавлення права займати певніпосади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадської догани, конфіскаціїмайна, позбавлення військового чи спеціального звання і позбавленнябатьківських прав (останні 3 як додаткові покарання), регулюється Положенням про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв‘язаних із заходамивиправно-трудового впливу на засуджених, затв. Указом Президії ВР від 22.06.84:копія вироку надсилається до адміністрації підприємства, установи, організаціїза місцем роботи засудженого, для виконання, а також ОВС з місцем проживаннязасудженого для здійснення контролю. Штраф — суд пропонує внести добровільнопротягом місяця до ощадбанку, в разі несплати — примусово судовим виконавцем впорядку ст.362 ЦПК стягується. Громадська догана: суд висловлює осуд, вирокможе передбачати осуд через пресу (надсилає пресі копію вироку), або на зборахколективу (надсилає за місцем роботи). Конфіскація майна: суд надсилаєвиконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання до державноївиконавчої служби і сповіщає про це відповідному фінансовому відділудержадміністрації або виконакому міської або районної у місті Ради. Позбавленнявійськового (спеціального) звання (рангу), державної нагороди — протягом 5 днівкопія органу, що присвоїв звання. Батьківських прав — до органу опіки іпіклування за місцем проживання неповнолітнього (ст.129 КпШС) та органу РАГСуза місцем народження, органу, який проводить плату аліментів, коштів наутримання. Також: атестаційній або кваліфікаційній комісії (якщо ступень,звання тощо), за місцем роботи (виховне значення), до відома через ЗМІ.Виправдувальний вирок: копія відповідним органам для повернення вилученихдокументів, цінностей, зняття арешту з майна. Виправданому (реабілітованому)або його спадкоємцям та утриманцям (якщо помер) спеціальне повідомлення пропорядок відновлення його порушених законних інтересів (53-1).
§ 68. Порядоквирішення судом пов’язаних з виконанням вироку.
Вирішуються судом, який постановив вирок, абосудами за місцем відбування покарання, роботи, затримання чи проживаннязасудженого і особи, яка відбула покарання (411), в судовому засіданні заучастю прокурора. В судове засідання викликається засуджений, а на йогоклопотання захисник, щодо цивільного позову — цивільні позивач і відповідач,неявка не є перешколою розгляду. У зв‘язку з хворобою, інвалідністю,застосуванням медичних заходів — за участю представника лікарської комісії,щодо дала висновок. Як правило, питання вирішуються суддею одноособово заподанням відповідних осіб (прокурора, судового виконавця), органів виконаннявироку, адміністрацією місць відбування (частіше разом із спостережною комісієючи у справах неповнолітніх), за клопотанням громадських організацій та трудовихколективів та засуджених, їх повідомляють про день і час розгляду, їхпредставники беруть участь у засіданні. У підготовчій частині судовогозасідання головуючий оголошує: про відкриття засідання; питання; хто з‘явився;склад суду та прізвища прокурора і секретаря, перекладача; роз‘яснює учасникамправо на відвід та вирішує заявлені відводи. Головуючий доповідає (змістподання чи клопотання), суд заслуховує пояснення осіб, що з‘явилися, їм можназадавати запитання. Засуджений користується правами підсудного під час розглядуйого справи (263 КПК). Дослідивши докази, заслухавши думку прокурора, суддявиходить до нарадчої кімнати для винесення постанови. При розгляді ведетьсяпротокол судового засідання. Постанови суду виносяться в загальному порядку,повинні містить мотиви прийнятого рішення і точне його формулювання. Можутьбути оскаржені і опротестовані, за винятком спеціально застережених в КП законівипадків (407, 408, 408-2, 408-3, 409-1, 410, 411-1, 414 КПК), коли вониоскарженню не підлягають, але можуть бути опротестовані прокурором в порядкунагляду. Опротестування постанови суду про застосування умовно-достроковогозвільнення від покарання і заміну покарання більш м‘яким (407 КПК) зупиняє їївиконання до розгляду справи вищестоящим судом.  
 
§ 69. Провадженняв порядку нагляду, його значення. Суди наглядної інстанції.
Наглядне провадження — це регламентована чиннимКП законом діяльність уповноважених ним посадових осіб судової влади іпрокурора, спрямована на перевірку законності й обґрунтованості рішень усіхсудових інстанцій, які набрали законної сили, шляхом принесення на них протестув порядку нагляду (або відмови в його принесенні), перевірки наглядним судомзаконності й обґрунтованості опротестованого вироку, ухвали чи постанови іприйняття рішення у справі. Предмет нагляду — вироки, ухвали, постанови суддівпершої інстанції, які набрали законної сили, ухвали касаційної інстанції тапостанови й ухвали нижчестоящих наглядних інстанцій. Немає значення чи підлягаливони касаційному оскарженню. Завдання — перевірка законності і обґрунтованості,виправлення помилок шляхом скасування або зміни. Стадія наглядного провадженняпослідовно проходить декілька етапів: 1) розгляд уповноваженими особами суду іпрокуратури клопотань (скарг, заяв, повідомлень) щодо перегляду вироків, ухвалі постанов суду, що набрали законної сили; 2) витребування справи звідповідного суду та її вивчення з метою встановлення підстав для принесенняпротесту на рішення суду (386); 3) принесення протесту або відмова в йогопринесенні; 4) розгляд справи в порядку нагляду, якщо протест був принесений, іприйняття рішення наглядною інстанцією (391, 393). Ст.388 КПК, суди, щорозглядають справи в порядку нагляду: 1) президія ВС АРК, обласного, Київськогота Севастопольського міських судів — за протестами Голови ВСУ, ГенпрокурораУкраїни та їх заступників, Голови ВС АРК, обласного суду, Київського таСевастопольського міських судів, прокурора АРК, області, міст Києва іСевастополя та їх заступників. Дана наглядна інстанції розглядає протести навироки, ухвали і постанови районних (міських) судів, міжрайонних (окружних)судів, на постанови судів та касаційні ухвали ВС АРК, обласних судів,Київського та Севастопольського міських судів; 2) судова колегія в кримінальнихсправах і військова колегія ВСУ — за протестами Голови цього суду, ГенпрокурораУкраїни та їх заступників на вироку й ухвали районних (міських) судів,міжрайонних (окружних) судів, обласних судів, ВС АРК, Київського таСевастопольського міських судів, а також  на постанови суддів цих судів; 3)Пленум ВСУ — за протестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їхзаступників на вироки й ухвали судової колегії в кримінальних справах івійськової колегії, а також постанови суддів ВСУ. Протест тне може бутипринесений до вищестоящої наглядної інстанції і розглянутий нею, якщо він небув предметом розгляду нижчестоящого наглядного суду. Суд наглядної інстанціїне справі вдруге розглядати за протестом той же вирок, ухвали чи постанову щодотого ж засудженого (виправданого), хоча б внесеному із інших підстав. Цязаборона не торкається засуджених, про яких раніше рішення цим наглядним судомне приймалося. Цей суд також вправі розглянути протест на вирок (ухвалу,постанову), постановлений після скасування в порядку нагляду першого вироку(ухвали, постанови), незалежно від мотивів скасування першого вироку. ПрезидіїВС АРК, обласних, К і С міських судів та Пленум ВСУ розглядаються справу ускладі більшості членів, судова колегія в кримінальних справах і військоваколегія ВСУ — у складі 3 членів суду. Якщо в розгляді справи в 1й інстанції абов касаційному порядку брала участь більшість членів президії суду, голова цьогосуду, прокурор області або прирівняні. То вони за наявності підстав направляютьсправу з поданням відповідно Голові ВСУ або Генпрокуророві України длявирішення питання про принесення протесту в порядку нагляду до ВСУ. Коли ж доПрезидії суду протест принесено Генпрокурором України чи Головою ВСУ або їхзаступниками, голова відповідного суду повинен направити справу з проетстом длярозгляду судової колегії в кримінальних справах ВСУ (ч.2 388), зазначивши всупровідному  листі про неможливість розгляду її президією через відсутністькворуму. Розгляд справи в порядку наггляду президією обласного і рівного йомусуду має відбутись не пізніше як через 20 днів (391), а судовою колегією вкримінальних справах ВСУ — не пізніше як через 1 місяць з дня надходженнясправи з протестом. Розгляд з обов‘язковою участю прокурора. В засіданніпрезидії відповідного суду бере участь прокурор АРК, області, міст К і С, якийпідтримує принесений ним чи вищестоящим прокурором протест. В засіданні колегіїчи Пленуму ВСУ обов‘язково Генпрокурор або його заступник (390). Неявкапрокурора тягне відкладення розгляду. Можуть бути запрошені інші учасники, їмнадається можливість ознайомитися з протестом пере засіданням. Після доповіді,пояснень, думки прокурора, голова суду ставить протест на голосування, вихід донарадчої кімнати не вимагається. Рішення по  протесту Пленуму ВСУ та президіївідповідного суду — постанова. Рішення судової колегії ВСУ — ухвала. Такірішення (393): 1) протест без задоволення; 2) скасувати вирок і всі наступнісудові ухвали і  постанови і закрити справу або передати її на новерозслідування чи на новий судовий розгляд; 3) скасувати касаційну ухвалу, атакож наступні судові ухвали і постанови, якщо їх було винесено, і передатисправу на новий касаційний розгляд; 4) скасувати ухвали і постанови, винесеннів порядку нагляду, і залишити в силі, із зміною або без зміни, вирок суду ікасаційну ухвалу; 5) внести зміни до вироку, ухвали або постанови суду. Принедоведеності участі засудженого у злочині, справу направляють прокурору длявстановлення особи, що вчинили злочин. Підстави для скасування чи зміни вироку такі як і в касаційній інстанції. Також підстави скасування (зміни) рішень(ухвал, постанов) першої (касаційної) інстанції: 1) незаконне абонеобгрунтоване рішення; 2) необґрунтовано залишені в силі незаконні рішення; 3)порушення закону касаційною інстанцією. Скасування касаційної ухвали: 1)порушення вимог ст.358 — повідомлення про день розгляду учасників; 2) всуперечст.378 не дано відповідей на поводи касаційної скарги чи подання, порушеноправо на захист; 3) порушення перешкодили всебічному розгляду; 4) касаційнаінстанція після зміни вироку (пом‘якшення) і перекваліфікації (пом‘якшення) непризначила покарання за новим законом або за сукупністю. Постанова (ухвала)суду наглядної інстанції складається з вступної, мотивувальної, резолютивної частині має відповідати вимогам ст.378. у разі виявлення наглядною інстанцієюобставин, зазначених у ст.23-2 КПК, вона вправі винести окрему ухвалу(постанову).
 
§ 70. Особи, яківправі принести протест у порядку нагляду.
Ст.388 КПК, суди, що розглядають справи в порядкунагляду: 1) президія ВС АРК, обласного, Київського та Севастопольського міськихсудів — за протестами Голови ВСУ, Генпрокурора України та їх заступників,Голови ВС АРК, обласного суду, Київського та Севастопольського міських судів,прокурора АРК, області, міст Києва і Севастополя та їх заступників. Дананаглядна інстанції розглядає протести на вироки, ухвали і постанови районних(міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, на постанови судів та касаційніухвали ВС АРК, обласних судів, Київського та Севастопольського міських судів;2) судова колегія в кримінальних справах і військова колегія ВСУ — запротестами Голови цього суду, Генпрокурора України та їх заступників на вирокуй ухвали районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, обласнихсудів, ВС АРК, Київського та Севастопольського міських судів, а також  напостанови суддів цих судів; 3) Пленум ВСУ — за протестами Голови цього суду,Генпрокурора України та їх заступників на вироки й ухвали судової колегії вкримінальних справах і військової колегії, а також постанови суддів ВСУ. Особа,яка принесла протест, вправі відкликати, доповнити або змінити його до початкурозгляду справи судом. Протест, принесений прокурором, не може відкликатисявищестоящим прокурором, але він може бути доповнений або змінений вищестоящимпрокурором (ч.4 384 КПК). Дане правило не поширюється на посадових осіб судів,оскільки судді незалежні один від одного і між ними немає відносинпідпорядкування при вирішенні питань, пов‘язаних зі здійсненням правосуддя.Особи, уповноважені на принесення протесту, мають право витребувати справу звідповідного суду. Районні (міські) прокурори не наділені правом принесенняпротесту у порядку нагляду, проте вони вправі витребувати справу з районного(міського) суду, вивчити її та, якщо знайдуть підстави для опротестуванняприйнятих ним рішень, звернутися з поданням до вищестоящого прокурора пропринесення протесту в порядку нагляду. Якщо після вивчення справи відповіднапосадова особа не виявить підстав для опротестування, про це повідомляєтьсяособа, яка звернулася з клопотанням про перегляд судових рішень із зазначенняммотивів відмови. Коли підстави виявлені, до відповідної наглядної інстанціївноситься протест. Протест може бути принесений протягом року (385), але протестиз підстав на користь засудженого строком не обмежуються. Зміст і форма протестуне регламентовані, але практично мають містити: до якого суду, на яке рішення,з яких підстав, посилання на матеріали справи, норми закону, які порушені, якерішення просить прийняти ця особа, додатки. З початком розгляду протесту,особа, що його принесла, не праві його відкликати або змінити, але в ходізасідання може висловити іншу ніж у протесті думку. Генпрокурор і Голова ВСУ таїх заступники вправі своєю постановою  зупинити до вирішення справи в порядкунагляду виконання опротестованих рішень будь-якого суду України, за виняткомпостанови Пленуму ВСУ (387), це стосується як приведених до виконання рішеньтак і ні, але які набрали законної сили, лише обвинувальні вироки і рішення.Виправдувальний вирок не може бути зупинений. Коли виявлені порушення закону,Генпрокурор України, Голова ВСУ, ВС АКР, обласного, К і С міських судів,військового суду регіону та ВМС, прокурор АРК, області, міст К і С і прирівнянідо них прокурори вправі одночасно з витребуванням справи зупинити виконання допринесення протесту на строк не більше 3 місяців або до розгляду протесту всуді. Письмові розпорядження про зупинення виконання є дійсними до розглядупротесту. Якщо суд залишить протест без задоволення, зупинення автоматичноскасовується і вирок (ухвала, постанова) звертається до виконання або продовжуєвиконуватися.
 
§ 71. Підстави,строки і порядок відновлення справи у зв’язку з новоявленими обставинами.
Приводами того, щоб почати провадження занововиявленими обставинами є заяви заінтересованих осіб, підприємств, установ,організацій і посадових осіб про перегляд справи (ч.1 399). Заяви подаютьсяпрокурору, бо тільки він уповноважений законом призначити розслідуваннянововиявлених обставин. Якщо заява надійшла до органу дізнання, слідчого, суддічи суду. Вони повинні переслати її прокурору за належністю. Прокурор можепризначити розслідування і за власною ініціативою, якщо йому безпосередньосталі відомі такі обставини (за аналогією з п.5 ч.1 ст.94 КПК). Безпосереднійпривід — протест прокурора про перегляд справи за нововиявленими обставинами.Підстави — фактичні дані, що свідчать про наявність таких обставин (ч.2 397):1) фальшивість доказів, неправильність показань свідка або висновку експерта,на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання суддів, які винесли вирок, ухвалу чипостанову, прокурора, слідчого, особи, яка провадила дізнання; 3) всі іншіобставини, які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови іякі самі по собі або разом з раніше виявленими доводять неправильністьзасудження або виправдання (вчинення злочину іншим, нові співучасники, завідоманеправдивість показань потерпілого). Фальшиві речові докази, протоколи слідчихдій, судових засідань, інші документи. Завідомо неправдиві показання свідка чивисновок експерта можуть бути як такі, за які кримінальна відповідальність (178КК) так і дані в наслідок помилки. Зловживання судді: одержання хабара,необ‘єктивність, фальсифікація доказів у протоколі засідання, завідомонеправосудний вирок, ухвала, постанова. Зловживання прокурора, слідчого,дізнання — одержання хабара, необ‘єктивність, притягнення невинних осіб,завідомо незаконний арешт, насильство до підозрюваних і обвинувачених з метоюзмусити їх визнати вину, фальсифікація доказів. перегляд виправдувальноговироку допускається в межах строків давності притягнення до кримінальноївідповідальності і не пізніше 1 року з дня виявлення нових обставин (ч.1 398).Про більш тяжкий злочин, ніж особа засуджена — тільки протягом строку давності,встановленого для цього більш тяжкого злочину (ч.2 398). Невинність абовчинення менш тяжкого злочину — відновлення не обмежене. Смерть засудженого неперешкоджає перегляду в інтересах реабілітації (ч.3 і 4 398). Прокурорзобов‘язаний прийняти і розглянути заяви про перегляд справи. Коли не вбачаєпідстав — відмовляє мотивованою постановою, про повідомляє заявника, може бутиоскаржена вищестоящому прокуророві (ч.6 399). Нові обставини, які стали відоміпрокурору, повинні бути розслідувані в усіх випадках. Про призначеннярозслідування в межах компетенції (прокурор району, міста — в справах,розглянутих районним, міським судом, прокурор області — обласним судом тощо)виносить постанову. Розслідування прокурор проводить особисто або за йогодоручення орган дізнання чи слідчий за правилами проведення попередньогорозслідування (ч.2 і 3 399). Розслідування нововиявлених обставин повинно бутизакінчено в ті ж строки, що і попереднє слідство в кримінальних справах (120).У випадках зловживань особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді,виноситься постанова про порушення кримінальної справи, бо ці зловживання, якправило, повинні бути встановлені судовим вироком, що набрав законної сили. Цестосується й випадків завідомо  неправдивих показань свідка, потерпілого,висновку експерта або перекладу. Право принесення і розгляду протесту занововиявленими обставинами мають ті ж прокурори, що і в порядку нагляду.Закінчивши розслідування за наявності підстав для відновлення прокурор направляєсправу разом із матеріалами або вироком, і своїм висновком — відповіднопрокурору АРК, області, міст К і С, військовому прокурору, який вирішує питанняпро принесення протесту до президії відповідного суду. Справи, де вироквинесено ВС АРК, обласним, міст К і С, міжобласним, військовим регіону, ВМС,прокурор АРК, області, міст К і С, військовий (на правах області) направляєГенпрокурору, який вирішує питання про принесення протесту до ВСУ (ч.4 і 5399). Вирок ВСУ — протест Генпрокурор або заступник до Пленуму ВСУ. У протестівказані: справа, прийняті рішення; приводи підстави до порушення провадження порозслідуванню нововиявлених обставин; хто порушив, ким проводилосьрозслідування і результати; підстави для направлення справи до суду для їївідновлення; пропоноване прокурором рішення суду. Протест розглядається заправилами нагляду. Попередній розгляд справи в касаційному порядку або наглядуне перешкоджає розгляду за нововиявленими обставинами (400). Вирок, ухвала абопостанова перевіряються не з точки зору законності тощо на підставі наявнихматеріалів, а за нововиявленими обставинами, які були невідомі суду привинесенні цих рішень. Суд не зв‘язаний своєю попередньою думкою у справі, алескасування попереднього рішення не означає помилки в застосуванні закону. Законзабороняє вносити зміни, як випливають з нововиявлених обставин (ч.1 400). Суд,розглянувши протест, може: 1) залишити протест без задоволення, якщо новіобставини не підтверджуються або не впливають на правильність прийнятих рішень;2) скасувати вирок і всі наступні судові рішення і передати справу на новерозслідування або новий судовий розгляд, якщо це необхідно  у зв‘язку знововиявленими обставинами; виявивши й інші підстави для скасування вироку, судвправі послатись і на них, щоб і ці підстави були враховані при новомурозслідуванні чи судовому розгляді справи; 3) скасувати вирок і наступні судовірішення і закрити справу, якщо будуть встановлені обставини, за наявності якихсправа підлягає закриттю. Рішення суду, прийняте в результаті розгляду протеступрокурора про перегляд справи за нововиявленими  обставинами, може бутиопротестовано і переглянуто в порядку нагляду. Нові попереднє розслідування ісудовий розгляд після скасування вироку в зв‘язку з нововиявленими обставинами,а також оскарження нового вироку чи ухвали суду і внесення на них поданняпрокурором відбуваються на загальних підставах. При новому судовому розглядісуд не зв‘язаний розміром покарання, призначеного скасованим вироком, оскількипідставою для його скасування були нові, невідомі попередньому суду привинесенні рішення обставини. За наявності підстав дії обвинуваченого при новомурозслідуванні справи можуть бути кваліфіковані і за більш суворим законом, асуд вправі призначити більш суворе покарання, ніж за скасованим вироком,незалежно від того, з чиєї ініціативи було порушено провадження занововиявленими обставинами.
 
§ 72. Протокольнаформа досудової підготовки матеріалів.
Про злочини, що не являють собою великоїсуспільної небезпеки, особливий вид провадження в стадії порушення кримінальноїсправи: порушення правил про валютні операції (ч.1 80 КК), крадіжка, грабіж,шахрайство (ч.1 81, 82, 83, 140, 141, 143 КК), умисне знищення або пошкодженнядержавного, колективного майна або індивідуального майна громадян (ч.1 89 і145), ухилення від лікування венеричної хвороби (108-1), сплати аліментів(114), заняття забороненими видами підприємницької діяльності (ч.1 148),ухилення від сплати податків, зборів, інших обов‘язкових платежів (ч.1 148-2),порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю (148-3), фіктивнепідприємництво (ч.1 148-4), виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними(149), спекуляція (ч.1 154), обман покупців (ч.1 155), замовників (ч.1 155-1),одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов‘язаних зобслуговуванням населення (ч.1 155-2), порушення правил торгівлі (ч.1 155-3),штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання іпослуги населенню (ч.1 155-5), незаконна торговельна діяльність (ч.1 155-6), зговірпро фіксування цін (ч.1 155-7), незаконна порубка лісу (ч.1 160), незаконнеполювання (ч.1 161), заняття рибним, звіриним або іншим водним добувнимпромислом (ч.1 162), видобування корисних копалин (ч.1 162-1), порушення правиладміністративного нагляду (196-1), самовільне зайняття земельної ділянки тасамовільне будівництво (ч.1, 2 199), хуліганство (ч.1 206), угон транспортнихзасобів (ч.1 215-3). У справах про ці злочини органи дізнання у 10 дніввстановлюють обставини вчиненого злочину та особу правопорушника, одержуютьпояснення він нього, очевидців та інших осіб, витребують довідку про судимість,характеристики з місця роботи (навчання), інші матеріали, що мають значення длярозгляду в суді (ч.1 ст.426). Провадження слідчих дій не допускається (крімогляду місця події). Про злочини, у яких передбачена адміністративна преюдиція,до матеріалів додаються матеріали про перше правопорушення, за яке порушник бувпритягнений до адміністративної відповідальності. Якщо наркоман або алкоголік — медичний висновок для вирішення питання про застосування медичних заходів. Увиняткових випадках строк у 10 днів може бути продовжено прокурором до 20 днів(ч.1 426). Про обставини вчиненого злочину складається протокол: час і місцескладання, ким складений; дані про правопорушника; місце і час вчиненнязлочину, його способи, мотиви,  наслідки, істотні обставини; фактичні дані, щопідтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація.Додають всі зібрані матеріали, вилучені документи і предмети, список осіб, якихналежить викликати до суду. Начальник органу дізнання затверджує протокол, всіматеріали пред‘являються правопорушнику для ознайомлення, про що робитьсявідмітка в протоколі аз підписом правопорушника. З санкції прокурора або йогозаступника протокол разом із матеріалами надсилається до суду (426) длявирішення питання про порушення справи і розгляду її в суді. Закон непередбачає право органів дізнання затримати особу і застосувати запобіжнийзахід, лише відбирається зобов‘язання з‘явитися за викликами органів дізнання ісуду та повідомляти їм про зміну місця проживання. Визнавши матеріалидостатніми суддя виносить постанову про порушення справи і відданняправопорушника до суду; в разі потреби обирає запобіжний захід і призначаєсправу до розгляду. В постанові викладається формулювання обвинувачення іззазначенням місця, часу, способу вчинення, мети, мотиву злочину, розмірузаподіяної шкоди, інших наслідків, і статті КК, за яким віддано до суду (430).Суддя зобов‘язаний вирішити всі питання, пов‘язані з підготовкою справи дорозгляду (253). Вилучені предмети повинні бути визнані речовими доказами іприєднані до справи. Якщо особі заподіяно шкоду майнову, моральну, фізичну,необхідно визнати її потерпілою, повідомити про це і роз‘яснити право на ознайомленняз матеріалами. Якщо особа заявила цивільний позов на завдану матеріальну шкоди,її необхідно визнати цивільним позивачем. Суддя зобов‘язаний вжити заходів щодозабезпечення відшкодування збитків. Після порушення справи і відданняправопорушника до суду суддя повинен забезпечити учасникам можливістьознайомлення із матеріалами (255). Постанова вручається підсудному не пізнішеніж за 3 доби до судового розгляду (ч.3 430). Розгляд не пізніше 10 днів з днянадходження до суду (431). Судове слідство починається з оголошення постановисудді про порушення справи і віддання до суду (297) і провадиться заобвинуваченням, сформульованим у постанові (275). При розгляді справи суддясправі постановити обвинувальний чи виправдувальний вирок або повернути справудля провадження попереднього слідства, якщо необхідно встановити обставини, якіне можуть бути встановлені в судовому засіданні (431), або виявлені істотніпорушення КП закону при досудовій підготовці матеріалів у протокольній формі.
 
§ 73. Особливості провадженняв кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобоюпісля вчинення злочину.
Ст.111 КПК вчинення у стані не осудності або якщоособа захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину обов‘язковепровадження попереднього слідства. Захисник допускається з моменту отриманнядоказів про душевне захворювання особи (ч.3 ст.44 КПК), відмову від захисникане може бути прийнято (ч.3 46), не може бути з цих осіб стягнута сума дляоплати праці адвоката, витрати за рахунок держави. Провадяться всі слідчі діїдля з‘ясування обставин вчиненого діяння, особи, яка вчинила, та їїзахворювання, умов, що сприяли вчиненню діяння. По закінченні попередньогослідства, якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи т іншихдоказів встановлено, що особа під час вчинення було в неосудному стані абопісля захворіла, що позбавляє її керувати та усвідомлювати свої дії,складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання прозастосування примусових заходів медичного характеру, повинні бути викладені всідокази, дані про захворювання, додається список осіб, які підлягають виклику взасідання, інші додатки як і до обвинувального висновку. Ця постанова разом ізсправою надсилається прокуророві (226, 417). Відповідно до ст.12 КК примусовийзахід може бути застосований також до особи, у якої в процесі попередньогослідства чи розгляд справи в суді встановлено тимчасовий розлад душевноїдіяльності, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватиними, якщо за характером вчиненого діяння і своїм психічним станом ця особастановить суспільну небезпеку і потребує лікуванню в примусовому порядку.Одержавши справу із постановою слідчого, прокурор: 1) погодившись з постановою,затверджує її і надсилає справу до суду; 2) повертає із письмовою вказівкоюслідчому для проведення додаткового попереднього слідства, якщо недостатньодоказів. Слідчий і прокурор мають право також закрити справу за наявностіобставин ст6, п.2 ст. 213 КПК. Справи, що надійшли до суду виносять безпосередньов судове засідання, обвинувачений відданню до суду не підлягає. Постановою про винесення справи в засідання суддя вирішує питання підготовки розгляду: день ічас, виклик осіб, прокурора і захисника, експертизи, витребування доказів тощо.В разі незгоди з постановою суддя виносить справу на розгляду розпорядчогозасідання (підстави для закриття або повернення на додаткове розслідування).Відкритий розгляду, обов‘язково прокурор і захисник, законний представник.Відводи, ознайомлення з матеріалами, допит свідків, можливо призначенняповторної судово-психіатричної експертизи. Якщо обвинувачений викликається, судзаслуховує його пояснення, але це не є джерелом доказів.  Після закінченнясудового слідства свою думку висловлює прокурор, потім захисник, судовихдебатів немає. Потім суд виходить до нарадчої кімнати, де вирішує такі питання:1) чи мало місце діяння; 2) чи воно вчинене цією особою; 3) чи вчинене воно встані неосудності, чи особа захворіла потім на душевну хворобу, яка виключаєзастосування покарання; 4) чи слід застосувати примусовий захід медичногохарактеру і який. Про застосування медичного заходу суд виносить ухвалу, суддя- постанову. Описова частина: встановлені судом обставини вчиненого, наведенідокази, юридична оцінка діям, мотиви прийнятого рішення. Резолютивна:звільнення особи від кримінальної відповідальності (якщо в стані неосудності)або від покарання (якщо захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину аледо винесення вироку) і про застосування конкретного медичного заходу. Також вухвалі (постанові) що питання відшкодування матеріальної шкоди підлягаєрозгляду в порядку цивільного судочинства. Вирішення цивільного позову в цихсправах не допускається. Тут же про скасування запобіжного заходу (якщо такийбув) з часу доставки до лікувального закладу. Суд може винести ухвалу (суддя — постанову) про направлення на додаткове розслідування або про закриття справи,якщо визнає непотрібним застосування медичних заходів. При закриті справи судповідомляє про це орган охорони здоров‘я для здійснення лікарського нагляду.Справу, закриту за недоведеністю вчинення діяння неосудним, після набранняухвали (постанови) законної сили суд надсилає прокурору для вжиття заходів довстановлення особи, яка вчинила це діяння. Згідно ст.13 суд може застосуватипоміщення в психіатричну лікарню: 1) із звичайним наглядом; 2) з посиленимнаглядом; 3) із суворим наглядом. Суд не вправі в ухвалі (постанові) зазначатиназву закладу, в якій проводитиметеся лікування, зазначати його строк.Поміщення в психіатричну лікарню психічно здорової особи є злочином (123-2 КК).Якщо не визнано за необхідно медичні заходи, або при припиненні їх застосуваннясуд може передати особу на піклування родичам чи опікунам при обов‘язковомулікарському нагляді (ч.7 ст.13КК). скасування цих заходів можливо лише заухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцемлікування, коли особа видужала. Розгляд а такому ж порядку як при призначенні,за поданням головного психіатра органу охорони здоров‘я, якому підпорядкованийлікувальний заклад, де тримають особу. До подання додається висновок комісіїлікарів-психіатрів (422). Повідомлення адміністрації і головного психіатрацього закладу про засідання обов‘язкове, при сумнівах може бути викликанийпредставник комісії і сам неосудний. Одночасно із скасуванням медичних заходівсуд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи щодо особи, яказахворіла після вчинення злочину. При цьому у випадках закінчення строкудавності, скасування кримінального закону, наявності амністії тощо за згодоюособи кримінальна справа закривається. Якщо підстав для закриття немає, справанадсилається відповідному суду першої інстанції або прокурору для проведенняпопереднього слідства. Строк перебування в медичній установі зараховується достроку відбування покарання (423). На ухвалу чи постанову про застосування,скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути поданокасаційну скаргу, внесено окреме подання прокурора в загальному порядку (424).Суд наглядної чи касаційної інстанції може скасувати чи змінити ухвалу(постанову) суду першої інстанції, замінити вид застосованого заходу медичногохарактеру. Особа, засуджена до позбавлення волі,  захворіла під час відбуванняв ВТУ — суд (суддя) за поданням адміністрації ВТУ може застосувати медичнізаходи та звільнити від подальшого відбування  покарання. До виправних робітабо штрафу — суддя виносить постанову про звільнення від подальшого відбуванняпокарання (408). Питання застосування медичних заходів щодо засуджених, щозахворіли під час відбування вирішуються суддею районного (міського) суду замісцем відбування покарання незалежно від того, який суд виніс вирок (ч.4 409).У судовому засіданні бере участь прокурор, як правило, викликається засуджений,а за його клопотанням захисник. Обов‘язкова присутність представника лікарськоїкомісії, яка дала висновок. Розгляд починається доповіддю судді, післяпояснення осіб, думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати длявинесення постанови (411).
 
§ 74. Особливостіпровадження в справах приватного обвинувачення.
Ч.1 ст.27 КПК, як виняток, передбачає, що справипро умисне легке тілесне ушкодження (106), умисне нанесення удару, побоїв абовчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю (ч.1 107), наклепбез обтяжливих обставин (ч.1 125), образу (126), самоуправство щодо дій, якимизаподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян (198), порушується неінакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі підтримувати обвинувачення. Дізнання  і попереднє слідство не провадиться, справи підлягаютьзакриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим до видалення суду внарадчу кімнату для постановлення вироку. Порушуються лише суддею (ч.1 251),тому скарги потерпілого повинні подаватися до районного (міського) суду замісцем вчинення злочину. Скарга: прохання про порушення справи відносноконкретних осіб, в чому їх злочинні дії, місце і час події, наведено докази.Суддя повинен роз‘яснити потерпілому право на примирення до порушення справи,якщо примирились — відмовляє в порушення справи на підставі ч.1 ст.6 КПК, та заінших підстав ст.6.  постанова про відмову в порушенні може бути оскаржена вкасаційному порядку потерпілим та його представником, прокурор може винестиокреме подання (ч.2 252, ч.1, 2 354). Якщо є скарга і додатні дані про злочин,суддя виносить постанову про порушення справи і віддання обвинуваченого до суду(ч.1 251), в якій також вирішуються визнання потерпілим, цивільним позивачем,якщо є позов, інші питання підготовки справи до розгляду в засіданні (253).Підсудному не пізніше ніж за 3 доби повинно вручити повістку про виклик його всудове засідання із зазначенням статті КК. Про час вручення повісткизазначається в протоколі судового засідання. При вчиненні неповнолітнім абоособою з фізичними або психічними вадами суддя направляє справу для провадженняпопереднього слідства, бо воно обов‘язково для таких справ (111). Якщо скаргаподана прокурору, слідчому, міліції — вони повинні надіслати її до суду заналежністю (п.3 ч.2 97 КПК), суддя не вправі відмовити  в прийнятті івирішенні. Якщо скарга містить ознаки замаху на вбивство тощо, які розслідуватиобов‘язково, суддя направляє її до органів слідства або дізнання для перевіркиі направлення за підслідністю.  У випадку надходження скарги про зустрічнеобвинувачення, суддя виносить постанову про порушення справи по зустрічномуобвинуваченню і віддання до суду. Зустрічні обвинувачення можуть бути об‘єднанів одну  справу (ч.3 251). Потерпілий має підтвердити своє обвинувачення під часдачі пояснень. У винятках можливо порушення без потерпілого прокурором(громадське значення, безпорадний стан потерпілого, залежність відобвинуваченого), тоді обвинувачем в засіданні є прокурор а не потерпілий.Справи про зґвалтування без обтяжуючих (ч.1 117) порушуються за заявоюпотерпілої прокурором, слідчим, органом дізнання, але їх не закривають запримиренням, вони розслідуються судом в загальному порядку, це справиприватно-публічного обвинувачення. Про зґвалтування може порушити прокурор завідсутності скарги через безпорадний стан або залежність потерпілої відобвинуваченого. В разі неявки потерпілого або його представника без поважнихпричин в засідання справа підлягає закриттю, але за їх клопотанням може бутирозглянута за відсутністю (290). Потерпілий є приватним обвинувачем і вправіособисто або через представника підтримувати обвинувачення в суді. Якщопрокурор не бере участь, а суддя визнає за необхідне охорону державних абогромадських інтересів, він продовжує провадження у справі незалежно відставлення потерпілого до справи, і справа у випадку примирення тоді закриттю непідлягає (ч.4, 5 27). Судове слідство починається з оголошення заявипотерпілого (297), яка фактично замінює обвинувальний висновок. Потерпілий абойого представник мають право брати участь у судових дебатах (ч.2 318). Приоб‘єднання зустрічних обвинувачень слово для промови учасникам надається одинраз, причому спочатку особі, яка перша подала скаргу. Це не виключає правообмінятися реплікам. У стадії судового розгляду суд може перекваліфікувати діїпідсудного на статтю, що передбачає відповідальність за злочин, указаний в ч.1ст.27 КПК, і постановити обвинувальний вирок лише за наявності у справі скаргипотерпілого або його усної заяви в судовому засіданні про притягненняпідсудного до кримінальної відповідальності, занесеної до протоколу. За їхвідсутності справа підлягає закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.6 КПК. Закриттясправи судом першої, касаційної чи наглядної інстанції через відсутність скаргипотерпілого не позбавляє його права звернутися до суду із заявою про порушеннякримінальної справи на загальний підставах.
 
§ 75. Особливостіпровадження в справах про злочини неповнолітніх.
Кримінальній відповідальності підлягають особи,яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільштяжких злочинів (вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинилирозлад здоров‘я, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, злісне або особливозлісне хуліганство, пошкодження об‘єктів магістральних нафто-, газо- інафтопродуктопроводів за обтяжливих обставин, умисне знищення або пошкодженнямайна, що спричинили тяжкі наслідки, умисне вчинення дій, які можуть викликатиаварію поїзда) — з 14 років (ч.1 і2 ст.10 КК). При провадженні попереднього слідстваі розгляді справ щодо неповнолітніх в суді, крім обставин, які підлягаютьдоказуванню в кожній кримінальній справі (64 КПК), необхідно з‘ясувати: 1)точний вік неповнолітнього; 2) стан його здоров‘я і загального розвитку, принаявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов‘язану здушевним захворюванням, має бути з‘ясовано чи міг він повністю усвідомлюватизначення своїх дій і в якій мірі керувати ними; 3) характеристику особинеповнолітнього; 4) умови його життя і виховання; 5) обставини, які негативновпливали на його виховання; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб,які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність (ч.1 433). На практиці усправах неповнолітніх найчастіше провадиться судово-психіатрична, а також комплекснасудово-психіатрична і судово-психологічна експертиза. У справах про злочининеповнолітніх провадження попереднього слідства є обов‘язковим (111). Вонопровадиться слідчими ОВС (ч.2 112) або прокуратури. Ведення таких справпокладається на слідчих, які спеціалізуються на них. Орган дізнання можепорушити кримінальну справу але має як найшвидше передати її через прокурораслідчому. Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослимслідчий повинен з‘ясувати можливість виділення справи про неповнолітнього вокреме провадження (ч.1 439). Неповнолітній викликається  до слідчого,прокурора чи суду через його батьків або інших законних представників.Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через адміністраціюмісця попереднього ув‘язнення (437). Участь захисника обов‘язкова, відмова неможе бути прийнята (п.1 ч.3 ст.46). Взяття під варту може застосовуватись лишеза тяжкістю злочину. При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурорзобов‘язаний не тільки ознайомитися з матеріалами, які містять підстави длявзяття під варту, але й і в усіх випадках допитати його як підозрюваного чиобвинуваченого. Про затримання і взяття під варту обов‘язково сповіщаються йогобатьки чи особи, які їх замінюють (157 і 434), а також повідомляється за місцемйого роботи (ч.1 161) або навчання. Процесуальні документи, зокрема постановапро притягнення повинні бути складена так, щоб її зміст був зрозумілимнеповнолітньому та його законному представнику. Пред‘явлення обвинувачення тадопит провадяться в присутності захисника, а якщо неповнолітній не досяг 16років або його визнано розумово відсталим, то, за розсудом слідчого абопрокурора або за клопотанням захисника, — і в присутності педагога або лікаря,батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Слідчий роз‘яснює їмправо задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження, якізаносяться до протоколу допиту, слідчий справі відхилити запитання, але воноповинно бути занесене до протоколу (438). Специфічні запобіжні заходи до неповнолітнього:передача під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників або ж під наглядадміністрації дитячої установи, якщо він у ній виховується (ч.1 436).Оголошення про закінчення попереднього слідства і пред‘явлення йому матеріалівдля ознайомлення провадиться в загальному порядку але з обов‘язковою участюзахисника, з дозволу слідчого може бути присутній законний представникнеповнолітнього (440). Справа може бути закрита в загальному порядку, або іззвільненням від кримінальної відповідальності і застосуванням примусовогозаходу виховного характеру (9, ч.1 447). Після віддання до суду копія висновкувручається неповнолітньому та його законному представникові (ч.6 254). Зарішенням суду у справах про злочини осіб до 16 років допускається закритий судовийрозгляд (ч.2 20). В засідання викликаються батьки або інші законніпредставники, вони є учасниками розгляду, мають право заявляти відводи іклопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Принеобхідності допитати їх як свідків суд виносить про це постанову (ухвали) ізаслуховує їх показання. Вони знаходяться в залі протягом всього судовогорозгляду, але якщо це шкодить інтересам підсудного, суд вправі мотивованоюпостановою (ухвалою) обмежити участь законного представника в тій чи іншійчастині судового засідання, усунути від розгляду і допустити іншого законногопредставника. Неявка не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає явку занеобхідну (441). Якщо з‘явились обоє батьків суд може права законногопредставника надати одному з них, про що виносить постанову (ухвалу). Законнийпредставник вправі оскаржити в касаційному порядку вирок, постанову і ухвалусуду (ч.1 347, ч.2 354). Про час і місце розгляду справи неповнолітнього судсповіщає службу і кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, підприємство,установу та організацію, в яких навчався або працював неповнолітній, а в разіпотреби — й інші організації. Суд вправі викликати в судове засіданняпредставників цих органів та організацій, а також представників громадськихорганізацій за місцем роботи батьків, опікуна чи піклувальника підсудного.Представник служби в справах неповнолітніх у засіданні вправі заявлятиклопотання, ставити запитання підсудному, його представникам, потерпілому,свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати свою думку з приводу найбільшдоцільної форми перевиховання засудженого (права роз‘яснюються в підготовчійчастині засідання). Представник кримінальної міліції у справах неповнолітніх іпредставники організацій вправі бути присутніми в залі і з дозволу суду даютьпояснення. Всі представники за постановою чи ухвалою суду можуть бути допитаніяк свідки (442, 443). Суд може видалити неповнолітнього з залу суду на часдослідження обставин, які можуть на нього негативно вплинути, після повернення,суддя повідомляє йому обставини, що обговорювались в його відсутності, коливони пов‘язані з обвинуваченням (444). Якщо покарання не пов‘язано зпозбавленням волі суд повинен обговорити питання про призначеннянеповнолітньому громадського вихователя, при позитивному вирішенні вказати вмотивувальній частині вироку підстави, а в резолютивній — сформулювати рішенняпро призначення такого (445, 446). Це представники суду, які призначаються напосаду начальником ГУ юстиції АРК, начальниками управлінь юстиції областей, містК і С, мають вищу юридичну, педагогічну чи психологічну освіту і досвіт роботиз неповнолітніми, їх не менше 1 на кожний суд (Положення про судовихвихователів). Їх навантаження не повинно перевищувати 10 неповнолітніх, роботаз неповнолітнім припиняється за рішенням суду після виправлення, досягненняповноліття. Справи, що стосуються неповнолітніх, розглядаються спеціальноуповноваженими на це суддями (складом суддів), що передбачено ЗУ «Прооргани і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи длянеповнолітніх». Відповіднодо ст.11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільнонебезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальнавідповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховногохарактеру: 1) зобов‘язання публічно або в іншій формі попросити вибачення употерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькамабо особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовомуколективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання; 4)покладання на неповнолітнього, який досяг 15 віку і має майно або заробіток,обов‘язку відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього доспеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до йоговиправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, умови перебування в цихустановах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальнимиположеннями. Якщо при розгляді кримінальної справи щодо неповнолітнього, яканадійшла до суду з обвинувальним висновком, буде встановлено, що ним вчиненозлочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бутивиправлений без застосування кримінального покарання, суд ухвалою, а суддяпостановою закриває кримінальну справу і у порядку, передбаченому ч.1 ст.447КПК, вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусовихзаходів виховного характеру, передбачених ст.11 КК. Щодо суспільно небезпечногодіяння, вчиненого особою, яка досягла 11 років, але до виповнення віку, з якогозаконом передбачена кримінальна відповідальність, то за фактом такого діянняпорушується, у відповідності до ч.5 ст.6 КПК, кримінальна справа. Слідчий,встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від 11 роківі до виповнення віку, з якого законом перебачена кримінальна відповідальність,виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування донеповнолітнього примусових заходів виховного характеру.
Киев, 2000 год